Порівняльно-психологічний аналіз ігор вищих приматів і людей

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Психология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Гра становить один з важливих компонентів пристосувальної діяльності багатьох видів тварин. Дитинчата ссавців проводять в іграх довгі періоди часу, змушуючи припускати, що ігрова активність необхідна для виживання виду. Хоча дорослі періодично теж можуть грати, але ця потреба з віком слабшає. Як і в людини, гра включає широке коло видів діяльності тварин, що звичайно протиставляють утилітарно-практичної діяльності. Одна виникає в такий час, коли немає необхідності ні в яких інших формах поводження, істотних для виживання виду, таких, як харчування або порятунок від хижаків, і, схоже, «робить приємність» її учасникам. Форми гри тварин досить різноманітні - від рухової активності, у якій змішані стереотипи харчового, полового або оборонного поводження, до складних, іноді неповторних сценаріїв, винайдених і спланованих стосовно до обставин.

Характерно, що в перерахованих нижче інструкціях по поведінці тварин чітких визначень цього поняття не дається, а ряд авторів називає її «однієї із загадкових сторін поведінки». На думку Р. Хайнда, відкриття основ ігрового поводження, безсумнівно, саме по собі винагородить дослідників за всі їхні праці; не говорячи вже про те, що проллє світло на природу регуляції багатьох інших видів діяльності.

Питання про те, яка природа гри тварин, які психічні процеси лежать у її основі, наскільки й у чому гра тварин схожа на ігри дитини, вивчають психологи різних напрямків (зоопсихологія, порівняльна психологія). Класичні описи ігор шимпанзе і їхнє порівняння із грою дитини належать перу Н.Н. Ладигіної-Коту (1923; 1935). Крім психологів, до дослідження цієї форми поведінки неодноразово зверталися фахівці в області етології, що зробили акцент на проблемі диференціації ігрової поведінки від інших його видів, особливо від дослідницького. Поряд із цим завдяки їхнім роботам зібраний великий матеріал по порівняльній характеристиці гри тварин у природному середовищі перебування (Дж. Гудолл, К. Лоренц, Н.Г. Овсянніков, Д. Фоссі, Дж. Шаллер, Eibl-Eibesfeldt, 1970; Kortland, 1962.

Гра, — як ми вже відзначали, — характерніший компонент поведінки дитинчати мавп. Вона неминуче припускає дружні фізичні контакти між особинами, і з її допомогою можуть формуватися зв’язки, що зберігають своє значення протягом всього їхнього життя.

Найбільш складні форми гри виявлені в людиноподібних мавп, причому особливо докладно ця форма поведінки вивчена в шимпанзе. Спочатку це були спостереження за поведінки окремих особин, що втримувалися поодинці в клітинах, по трохи у вольєрах або вихованих в «розвиваючому середовищі» — у родині людини. Першою фундаментальною роботою такого плану був порівняльний опис поведінки дитини й дитинчати шимпанзе, почате Н.Н. Ладигіної-Коту. Разом з роботами подружжя Хейс і подружжя Келлог, виконаними в тім же плані, вони заклали основу розуміння поведінки й психіки людиноподібних мавп, у тому числі й ігор.

Істотні доповнення в роботі про ігри людиноподібних мавп внесли роботи американських дослідників, що навчали шимпанзе мовам-посередникам (Gardner & Gardner; Pouts; Savage-Rumbaugh; Линден).

Уже в перших роботах такого плану було показано, що ігри шимпанзе виявляють значну подібність із іграми дітей, однак неодноразово висловлювалося припущення, що значною мірою складність ігрового поведінки тварин породжується неадекватністю обстановки при змісті в неволі, в умовах, далеких від природного життя виду, коли мавпи позбавлена нормальних соціальних контактів і до того ж не знаходить достатнього виходу своєї фізичної енергії. З’ясуванню дійсного репертуару ігрової поведінки людиноподібних мавп сприяли спостереження етологів у природному середовищі перебування (Гудолл; Лавик-Гудолл; Шаллер; Фосси).

Автори цих досліджень проводили довгі місяці, спостерігаючи за групами мавп і поступово привчаючи їх до своєї постійної присутності. Завдяки цьому з’явилася можливість скласти повне уявлення про всі сторони життя (включаючи гру) цих тварин. Найбільш фундаментальний внесок у цьому плані внесли дослідження англійського етолога Дж. Гудолл, спостереження якої за вільноживучими шимпанзе тривали близько 30 років.

Розглянемо спочатку дані, отримані при спостереженнях у неволі. Н.Н. Ладигіна-Коту порівняла поведінку дитинчати шимпанзе Іоні, що жила в домашніх умовах з півтора до чотирьох років, і її власного сина Рудія у відповідному віці. Вона виділила 7 категорій ігор, в основному співпадаючих зі згаданими нами вище, і показала, що більшість із них у тім або іншому ступені доступно не тільки дитині, але й шимпанзе, хоча, зрозуміло, ступінь їхнього розвитку й складності різниться істотно. У самій загальній формі можна сказати, що дитинча шимпанзе обганяє дитину у всіх рухливих іграх, що вимагають фізичної сили й спритності, тоді як дитина дуже рано переходить до рольових ігор, що вимагають кмітливості, уяви, самоусвідомлення й т.п. В іграх, пов’язаних з різними видами хитання, пересування предметів, лазіння по трапеціях і т.п., дитина не тільки бере участь сама, але ще й втягує в це свої іграшки. Як пише Ладигіна-Коту, навіть у рухливих іграх «дитина більше тренує дух, чим тіло».

Рухливі ігри займають найважливіше місце в розвагах дитинчати шимпанзе, у яких би умовах він не ріс. Граючи з людьми, він, як і діти, воліє тікати, а не доганяти. І дитинча шимпанзе, і дитина людини однаково люблять будь-які способи пересування, і тем більше, ніж вони були швидше. Обоє вони, як згодом усі мавпи, що навчалися мовам-посередникам, обожнювали пересуватися верхи на дорослих. Як і діти, деякі шимпанзе можуть навчитися їздити на велосипеді й дуже люблять це заняття.

Одне з постійних розваг — пересування предметів, наприклад, скочування їх по похилій поверхні, бажано із шумом і -тріском. Ладигіна-Коту відзначає також прагнення шимпанзе до розваги легкорухливими предметами, насамперед м’ячами. У природі вони використовують для цього великі круглі горіхи або плоди. Слід зазначити, що тварини грають тільки з тими предметами, які самі «грають із граючими».

І дитина, і шимпанзе, як тільки починають ходити, намагаються штовхати перед собою які-небудь предмети. Пізніше вони возять за собою відповідні іграшки. Іоні, наприклад, брав на прогулянку кульку на мотузочці, а Вікі, вихованка американських дослідників подружжя Хейс, не тільки возила за собою прив’язані предмети, але навіть зображувала таку гру під час відсутності реальних іграшок. На волі дитинчата теж грають подібним чином — подовгу «возять» за собою довгу палку. Граючи в схованки, обоє - і дитина, і шимпанзе, віддають перевагу більше пасивній ролі - ховатися, ніж більш активній — шукати, що вони часом не вміють здійснити. При цьому дитинча шимпанзе ховається набагато краще, ніж дитя людини, чиї дії скоріше умовні: дитина лише заходить за крісло, закриває очі руками, ховається голівкою в коліна матері й т.п. Тільки у віці близько 3 років дитина починає ховатися по-справжньому.

Гра шимпанзе в хованки описана неодноразово. Варто згадати, що Уошо, перша мавпа, навчена мові-посередникові для спілкування з людиною, не тільки охоче грала в хованки, але навіть винайшла власний жестовий знак для запрошення до цієї гри.

Як і дитя людини, дитинча шимпанзе (у будь-яких умовах виховання) з азартом віддаються іграм, що включають елементи змагання, будь то біг, перехоплювання предметів, подолання перешкод. Більше того, шимпанзе Іоні, наприклад, активно створював важкі для себе ситуації, які потрібно переборювати, споруджуючи пастки, петлі й т.п. В онтогенезі дитини прагнення до змагання, засноване на самолюбстві й честолюбстві, проявляється дуже рано й владно, і воно більшою мірою, чим інші види діяльності, удосконалює психічні й фізичні сили й здатності дитини. При цьому дитинча шимпанзе виявляється, за спостереженнями автора, більше витривалим, чим дитина, що при невдачі засмучується набагато сильніше, ніж шимпанзе. Ця більша психічна ранимість дитини, що виявляється в актах, що не має життєво важливого значення, вказує на дивергенцію розвитку психіки обох малят в більш тонких психічних рисах при подібності основного діапазону й характеру ігрової поведінки.

І одиночні, і групові ігри дитинчат антропоїдів найчастіше включають елементи хитрості й обману. Як пише Ладигіна-Коту (1935), і дитина, і дитинча шимпанзе застосовують різні прийоми й проявляють передбачливість, щоб змусити партнера обрати манівець для виконання бажаної дії або невиконання небажаного. Обоє вони враховують наслідки цих своїх дій і відповідним чином організують поведінку. Потрапляючи «впросак», дитинча шимпанзе, подібно дитині, не вміє ще виправити положення, наївно виявляючи всю примарність своєї неправди. Подібні властивості властиві й іграм антропоїдів у природному середовищі перебування. Д. Фоссі спостерігала за дитинчам горили, що регулярно затівав метушню й бійки біля сплячого ватажка, а коли той починав прокидатися, зображувало повну безвинність і спостерігало, як той розправляється з іншими.

Особливий варіант рухливих ігор — ігри із тваринами. Відомо, як жваво й багатообразно грають діти з кішками й собаками. Шимпанзе Іоні й Рудій також дуже охоче включали у свої ігри живих тварин. Так, Рудій намагався утягнути тварина в сферу своїх інтересів — пропонував кішці грати своїми іграшками, пояснював, як ними грати. З віком гри ускладнювалися. Дитина уже грала ретельно сплановані сценарії. На відміну від неї, у грі Іоні переважало бажання виявити сваволю й владу, переслідуючи, тискаючи, усіляко мучачи живу іграшку. Подібну картину виявила Гудолл, спостерігаючи за іграми дитинчат вільних шимпанзе з павіанами. Такі ігри дуже поширені й завжди дуже агресивні, а в ряді випадків дитинчата шимпанзе переходили від гри до спрямованого метання каменів і суків. Коли павіани починали тікати, шимпанзе влаштовували їм вслід загрозливі демонстрації, продовжуючи розмахувати ціпками або шпурляючи їх. Іноді така гра переходила в бійку, і їх рознімали дорослі обох видів. Цю форму поведінки описують як агресивну гру, причому ступінь агресії залежить від віку й підлоги шимпанзе, що беруть участь у ній, а її інтенсивність оцінюють по реакції партнерів — павіанів.

Втім, описані й інші випадки. Молодий орангутанг Гуа в дослідженні Келлогов; а також шимпанзе Еллі й Люсі, яких навчали амслену, досить мирно грали з кішками. Люсі «усиновила» одну з них і поводилася з нею, як з живою лялькою

Ладигіна-Котс відзначає, що одна з характерних розваг дитини -- споглядання руху. І подібно тому як дитина, починаючи з 4 місяців, не відриваючи очей, стежить за діями дорослих і всім, що відбувається навколо, так само й дитинча шимпанзе виявляє цікавість до предметів, що рухаються в полі зору, рухливим іграшкам і т.п. А в природі дитинчата, наприклад, часто грають із мурахами, стежать за ними, коли ті плазують по стовбурі нагору й долілиць, давлять їх або протикають тоненькими прутиками, поки їхньої матері зайняті годівлею. Як пише Гудолл (1992), їх забавляє вид «струмочків, що біжать,» маленьких комах.

За спостереженням Фоссі (1990), одне з дитинчат вільних горил розважалося ловлячи мух, що дзижчать довкола нього. Якщо йому вдавалося піймати муху, він довго неї розглядав, тримаючи двома пальцями, потім починав розривати на дрібні шматочки, уважно їх розглядаючи й відкидаючи. Ніж довше тривав процес «трепанації», тим зосередженіше ставала особа Паку.

Взагалі всі нові ситуації, що розширюють сферу спостереження дитинчати, дуже привабливі для них. Можливість дивитися у вікно, а особливо кіно й телевізор, може навіть служити ефективним підкріпленням при навчанні людиноподібних мавп. Наприклад, одна з «мовців» мавп (Лана) можливість подивитися фільм воліла одержанню ласощів.

Ладигіна-Коту докладно описує й інші «розваги», до яких прибігають діти, а почасти й дитинча шимпанзе. До них відноситься «розвага» звуками; гра «експериментування» (термін К. Грооса), при яких використовуються різноманітні тверді предмети, а також вода, сипучі речовини, вогонь і різні блискучі або еластичні предмети, ціпки й т.д. За спостереженнями Л.А. Фірсова, шимпанзе, що живуть напіввільно на озерному острові, грають на мілководді, переливаючи воду з долоні в долоню.

Більш пізні дослідження показали, що цей перелік може бути істотно розширений, у тому числі й завдяки вивченню поведінки «мовців» мавп. Важливі свідчення на цей рахунок утримуються в книзі Ю. Линдена. Зокрема, він приводить спостереження Футса, що бачив, як одна з навчених амслену мавп — Люсі - перегортала ілюстрований журнал і жестами називала картинки. Вона «розмовляла» сама із собою, перебуваючи в повній самітності, як дитина, що розмовляє зі своїми іграшками. Та ж мавпа за власною ініціативою повторювала фокус, показаний їй вихователем, — зображувала «проковтування» окулярів.

Розглядування малюнків — одна зі звичних ігор для антропоїдів у неволі, однак таку здатність прийнято було відносити за рахунок «розвиваючого» виховання. У спростування цього подання Д. Фоссі описує, як вона дала підліткові-горилі, що розігрався, номер «Нешнл джиогрефік», щоб утихомирити його. Пак став перегортати сторінки з разючою моторністю й акуратністю, хоча робив це вперше в житті, і уважно розглядав фотографії, де були великим планом зображені особи.

Дитинчата вільних шимпанзе теж часто придумують собі різноманітні й іноді несподівані розваги, подібно тому, як це роблять їхні побратими в неволі. Наприклад, один раз Гудолл спостерігала, як юна самка відійшла убік від самців, що розбушувалися, зробила собі на землі невелике гніздо (звичайно їх будують для нічлігу на деревах) і початку валятися в ньому, а потім стала лоскотати собі шию й сміятися.

Важливу роль у дискусіях про природу гри тварин завжди відіграє питання про роль уяви й фантазії. Згідно Бейтендійку, гра — «це сфера образів, можливостей, безпосередньо афективного й гностично-нейтрального, частково незнайомої й життєвої фантазії». Розглядаючи теорію гри Бейтендійка, Эльконін вказував, що подання про присутність у тварин «образного фантазування» є даниною антропоморфізму. Однак більш пізні спостереження за іграми шимпанзе в сполученні із сучасними поданнями про когнітивну діяльність вищих хребетних дозволяють затверджувати, що такий елемент у їхній грі дійсно присутній.

На думку Р. Йєркса, що спостерігав за поведінкою шимпанзе в лабораторній колонії в Єльському Приматологічному центрі, в ігровій поведінці мавп, «що намагаються придумати, чим би ще розважитися, і цілі подання, що нерідко грає, приваблюючу увагу людини, явно вгадуються елементи творчої уяви». Ігри з уявлюваними предметами описані Хейсамі в шимпанзе Вікі, що протягом досить довгого проміжку часу зображувала, що вона возить на мотузочці іграшку. Вона надавала тілу відповідну позу, обводила відсутню «мотузочку» навколо перешкод і смикала її, коли та застрявала або чіплялася за уявлювану перешкоду. Один раз, коли Кеті Хейс, вирішивши пограти з нею, проробила те ж саме, Вікі була вражена, жахливо розхвилювалася, а сама більше в подібні ігри ніколи не грала. Маленькі діти в багатьох випадках поводяться подібним же чином, граючи «понарошку».

Така ускладненість поведінки мавп також могла бути витлумачена як результат особливих умов життя в неволі, однак це припущення якщо й правдиве, те лише частково, тому що вільноживучі шимпанзе продемонстрували аналоги найбільш складних і витончених ігор, які з повною підставою розцінювалися як результат розвиваючого виховання.

Так, Дж. Гудолл у трьох різних випадках відзначила, як самці-підлітки влаштовували застрашливі демонстрації в лісі, удалині від своїх родичів, очевидно, програючи ситуації, у яких вони можуть знадобитися. Наприклад, молодий самець Фіган «грав у ватажка». Справжнім ватажком у цій групі був Майкл, що домігся свого високого положення завдяки винахідливості. Він підібрав дві порожні каністри з-під бензину, які в безлічі були розкидані по кущах, і, гримлячи ними, виконав загрозливу демонстрацію, примусивши втекти більше сильних і старших за віком самців. Наслідуючи йому, Фіган практикувався в демонстраціях по способі Майкла — він кидав порожню каністру з-під гасу, перебуваючи в повній самітності в кущах.

Подібним чином вільні шимпанзе «програвали» ситуації, зв’язані не з агресією, а, наприклад, з добуванням їжі. Так, 4-літня Вунда один раз уважно спостерігала з безпечної відстані, як її мати за допомогою довгого ціпка «вудила» лютих мурах-ецитонів, лежачи на гілці, що нависає над їхнім гніздом. Через якийсь час Вунда підібрала невеликий прутик, видерлася на нижню гілку невеликого деревця, скопіювавши позу матері, і опустила своє мініатюрне знаряддя долілиць, очевидно, уявляючи, що там гніздо. Можна припустити, що коли вона витягла його звідти, то уявила рекордний «улов».

Таким чином, найбільш близькі до гри дітей ігри мавп, пов’язані з роботою уяви й потребують оперування уявними визначеннями, не можуть задовольнитися тільки наслідком особливого виховання в «розвиваючому» середовищі, але, очевидно, становлять рису поведінки, споконвічно властивим всім людиноподібним мавпам.

Більшість даних про гру антропоїдів отримано в дослідженнях на шимпанзе. Відомостей про гру інших видів антропоїдів істотно менше, і в цілому вони збігаються з наведеними вище. Як підтвердження можна привести вже частково процитовані вище спостереження Дж. Шаллера й Д. Фроссі за групами горил у природі. Ці автори показали, що горили починають грати з 3-місячного віку, а вгасає потреба до гри до 6 років. Дорослі тварини грають украй рідко, але й молоді тварини теж грають далеко не завжди, що відбиває властивому цьому виду людиноподібних мавп стриманість. Дитинчата грають частіше поодинці. Переважають рухливі ігри (розгойдування, погоні, перекидання, боротьба). В іграх малята-горили вперше починають взаємодіяти один з одним. Одна з ігор, не відзначених Гудолл у шимпанзе, «роби, як я». У ній особливо яскраво виступає настільки властива людиноподібним мавпам здатність до наслідування. Інша — коли дитинча займає найбільш вигідну позицію на пні або в кущах і відбивається від нападаючих, застосовуючи будь-які прийоми. Однак і в цій грі, і у всіх інших іграх за участю підлітків малята ніколи не одержують серйозних ран, тому що підлітки стримують свою силу. Про те, які сигнали сповіщають про гру -у горил, автор не повідомляє. Якщо гра стає занадто буйної, дитинча приймає позу покірності - стискуються в грудку й підставляє супротивникові спину.

Слід зазначити також, що горили охоче й різноманітно грають із предметами. Д. Фоссі спостерігала, як у природній популяції дитинчата грають в «футбол» і «бейсбол» плодами (твердими, схожими на грейпфрути) дерева мтанга-танга. А один з юних самців, подібно описаному Гудолл Майклу і його наслідувачам, під час демонстрацій погрози брав у зуби стебло, а плодом ударяв себе в груди, видаючи резонуючі звуки. Він робив це за власною ініціативою, але інші дитинчата тут йому не наслідували.

Настільки характерне для людиноподібних мавп прагнення до наслідування діям навколишніх, будь те родичі або вихователі (фірсов, 1987), простежується й у шимпанзе, накладаючи відповідний відбиток і на їхні ігри. Необхідно відзначити, однак, деяку специфіку наслідування тварин. Так, як відзначає Н.Н. Ладигіна-Коту, у дитини це прагнення більше реалізується в сфері конструктивних дій, тоді як у шимпанзе — у сфері руйнівних. Іоні, наприклад, краще витягав цвяхи, чим забивав їх, краще розв’язував вузли, чим зав’язував, краще відкривав замки, чим закривав. Крім того, на відміну від дитини, шимпанзе не проявляв тенденції до вдосконалення реалізованих у процесі гри навичок. Багато ігор шимпанзе цілком зводяться до розламування предметів, що попадають у руки.

Маніпуляційні ігри — одна з найважливіших категорій гри дитинчати людиноподібних мавп. Як уже вказувалося, згідно К. Фабри, це вища форма гри, що забезпечує ознайомлення із властивостями навколишня тварина предметів. Широко відомо й почасти вже показано нами вище, що й у неволі, і в природі шимпанзе (і інші антропоїди) часто, подовгу й досить різноманітно, найчастіше творчо грають із предметами.

Вище ми вже згадували про спеціальні дослідження, які показали, що маніпуляційна активність антропоїдів (не тільки ігрова, але також дослідницька й т.п.) має надзвичайно складну структуру. Для цих мавп властиві набагато більш численні, чим для всіх інших тварин, способи фіксації предмета й форми чинених з ними дій. Особливо істотний той факт, що вони подовгу маніпулюють із тим самим предметом, застосовуючи найрізноманітніші форми маніпулювання. А численні на їхній основі різноманітні дії випливають одне за іншим, іноді повторюючись по кілька разів.

Не зупиняючись докладно на спостереженнях за цією формою гри в мавп, що живуть у неволі, зворотня основна увага на дані, отримані при вивченні поводження дитинчати вільних шимпанзе.

Так, за спостереженнями Гудолл, граючи на самоті, вони часто використовують різні предмети, проявляючи високий ступінь винахідливості по частині їхньої утилізації. Гілочки із плодами, клаптики шкіри або вовни від давно вбитого видобутку, особливо цінні мавпами шматочки тканини — всі ці трофеї можна закинути за плечі або «сховати в кишенях», тобто затиснути між шиєю й плечем або між стегном і животом, і носити за собою. Це спостереження Дж. Гудолл становить особливий інтерес у зіставленні з фактами, описаними Н.Н. Ладигіной-Коту. Шимпанзе Іоні теж регулярно приносив із прогулянки камінчики, гвоздики, шматочки скла. Він дуже дорожив ними й постійно тягав за собою подарований йому мішечок з ганчірочками й усяким дріб'язком. Іоні міг ритися в ньому годинниками, розглядати свої багатства, навішувати на себе самі довгі і яскраві шматочки тканини.

Тенденцію шимпанзе й інших антропоїдів до «прикраси» і «прикрашанню» відзначають практично всі дослідники. Мавпа Гуа в досвідах Келлогів з рівним задоволенням навішувала собі на спину й ковдру, і гілки дерев і подовгу ходила в такому вигляді, широко посміхаючись. За спостереженнями Дж. Шаллера, дитинчата вільноживучих горил також люблять прикрашати себе пучками мохів або травою. За даними Л.А. Фірсова, шимпанзе «наряджаються», не тільки живучи в лабораторних вольєрах, але й потрапивши у відносно вільні умови на озерний острів.

Як відзначає Я. Дембовский, маніпуляціні ігри шимпанзе — це мозаїка не зв’язаних між собою дій з використанням будь-яких предметів, що попадаються під руку. Камінчики й дрібні плоди вони можуть «ганяти» ногою по землі, перекидати з однієї руки в іншу або підкидати в повітря, а потім знову вистачати рукою.

У ряді випадків вільні шимпанзе використовують камінь або короткий товстий сук, щоб полоскотати себе під пахвою, у паху або в області геніталій. Вони можуть віддаватися цьому заняттю хвилин по 10 і часто супроводжують його голосним сміхом, що взагалі дуже характерний для ігор шимпанзе. Іноді знаряддя захоплюють у гніздо й продовжують гру там. Одна з улюблених іграшок — горіхи Strychnos. Їх можна катати по землі, підкидати (іноді навіть трапляється піймати), носити із собою.

Одна з улюблених ігор — квач й віднімання дрібного предмета, що по кілька разів переходить із рук у руки.

Вільні шимпанзе використовують у маніпуляційнних іграх не тільки природні матеріали, але й предмети, пов’язані з діяльністю людини. Табір у Гомбе неодноразово піддавався навалам «сусідів», які полювали не тільки й не стільки за ласощами, але цікавилися всіма предметами похідного побуту.

Подібний інтерес до експедиційного встаткування проявляли й молоді горили. За спостереженнями Д. Фоссі, одне з дитинчат, з першою ж нагодою її рюкзак, що потрошив, особливу пристрасть мав до оптики. Очевидно, він не просто наслідував дій людини, але й дійсно уважно розглядав у бінокль навколишні предмети, іноді ворушачи пальцями прямо перед окулярами. 300-міліметровий об'єктив він використовував як підзорну трубу, направляючи на вилучені предмети або інші члени групи. Саме дивне, що він звертався із цими своїми іграшками дуже дбайливо й не підпускав до них конкурентів.

Гудолл докладно описує вікові особливості гри живучих на волі дитинчат шимпанзе, а також гри матері з дитинчам — той аспект ігрового поводження, якім можна повноцінно досліджувати саме в природних умовах (або в крайньому випадку в колоніях).

Від матері одержує перший досвід соціальної гри, коли та ніжно покусує його зубами або лоскоче пальцями. Спочатку ігрові епізоди тривають недовго, але близько 6 місяців дитинча починає відповідати матері ігровою мімікою й сміхом, тоді тривалість гри росте. Деякі самки грають не тільки з дітьми, але аж до досягнення дитинчам дорослого віку. Одна з мавп грала й в 40 років — дитинчата бігали навколо дерева, а вона стояла й робила вигляд, що намагається схопити їх або хапала тих, хто пробігав близько. Її дочка Мімі також грала зі своїм потомством протягом досить довгого часу. Однак більшість мам-шимпанзе не відрізняється особливою схильністю до гри з підростаючими дитинчатами. Взагалі для ігор дорослих, шимпанзе характерна більша індивідуальна пластичність.

Коли дитина досягає віку 3−5 місяців, мати дозволяє іншим дитинчатам грати з ним. Спочатку це старші брати й сестри, але з віком це коло росте, а ігри стають триваліші й енергійніші. До 3 років вони часто кінчаються агресією. Найбільше активно грають дитинчата від 2 до 4 років. Під час відлучення дитинчати від грудей, інтенсивність ігор з ними знижується, і лише окремі дорослі особини її зберігають (Гудолл, Clerk).

Частота участі маляти, в іграх з іншими дитинчатами залежить від «особистості» його матері, а також від демографічних факторів, наприклад, від числа дитинчат у групі. Ступінь упевненості, з якою дитинча поводиться в іграх, значною мірою залежить від суспільного рангу його матері. Тим самим уже на цьому етапі онтогенезу гра сприяє становленню майбутнього соціального рангу дитинчати.

Слід зазначити також особливий аспект ігрової поведінки, що характерна, очевидно, в основному для людиноподібних мавп. Спостереження за шимпанзе показують, що вони можуть використовувати запрошення до гри як засіб маніпулювання поведінки родичів. Н.Н. Ладигіна-Коту (1935) пише, що, подібно тому як гра змушує дитину забути біль, з'їсти нелюбиму їжу й т.д., за допомогою гри вдалося привчити Іоні до спокійного сидіння за столом (завдяки використанню рухливих ігор як підкріплення). Цей прийом іноді застосовували й вільноживучі самки-шимпанзе — деякі з них використовували гру як засіб керування непокірливим дитинчам. Утягуючи його в гру, вони або змушували неслухняного випливати за собою, або відволікали від спроб ссати груди в період відлучення від молочного вигодовування. Деякі самки за допомогою гри відволікають старшого нащадка від немовляти.

Подібне використання гри відзначене й в «мовців» шимпанзе. Так Р. Футі (див. Ю. Лінден) спостерігав, як молодий самець Бруно, намагаючись відволікти свого товариша Буї від ласощів, знаками амслена кликав його грати (лоскотати один одного).

Запрошення до гри використовується як засіб маніпулювання поведінкою не тільки дитинчати, але й дорослих мавп. Про це говорять наступні спостереження. В описаної де Ваалем (de Waal, 1978) Арнхеймскій колонії, що жила на досить великій, але все-таки обмеженої території, шимпанзе використовували запрошення до гри як засіб урегулювання соціальних конфліктів. Один із самців застосовував такий спосіб для запобігання гніву домінанта. Наприклад, коли альфа-самець проявляв ознаки агресії, до нього підходив самець, що займав в ієрархії 3-є місце, і, піднявшись на задні ноги, починав задкувати від нього з «ігровим вираженням» особи. І хоча альфа-самець не завжди звертав на нього увагу, ця тактика часто переводила його активність в інше русло.

Дж. Гудолл відзначає, що, на відміну від мавп цієї колонії, у вільних шимпанзе вона ніколи не спостерігала нічого подібного.

Як вона припускає, справа тут у тім, що колонія, що втримується в неволі, не має засобів для розрядки агресії, які мають тварини на волі. На волі самці могли залишати свою групу, могли йти убік від домінанта, могли повести самку й спаритися з нею, не залучаючи нічиєї уваги й т.д. На відміну від них, шимпанзе в неволі не мають можливості «розрядити» напруженість і тому змушені прибігати до особливих, більш витончених прийомів «соціального маневрування», таких, як утаювання намірів, підтримка тісних зв’язків із союзниками, а також примирення після конфлікту. Тому в неволі й можна спостерігати деякі форми соціальних взаємодій, яких немає або мало в шимпанзе на волі. Можливо, так само виглядає справа й із грою — в умовах неволі вона більш витончена й краще виявляє їхні потенційні можливості. Очевидно, одна з таких потенційних можливостей — запрошення до гри як відволікаючий від агресії прийом.

Література

1. Гудолл Дж. Шимпанзе в природе: обращение. — М., 1992.

2. Дембовский Я. Психология обезьян. — М., 1963.

3. Дембовский Я. Психика молодого шимпанзе//Хрестоматия по зоопсихологии и сравнительной психологии — М., Русское психол. В. 1997 — с. 290−304.

4. Дерягина М. А. Формирование манипуляционной активности в онтогенезе приматов // Биол. науки. Высшая школа, 1980 — № 12 — с. 55−62

5. Дерягина М. А. Манипуляционная активность приматов — М. Наука, 1986

6. Дьюсбери Д. Обращение животных. Сравнительные аспекты. — с. 479

7. Крушинский Л. В. Биологические основы умственной деятельности. — М.: Изд-В МГУ. 1977; 2-е изд. — 1986.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой