Порівняльні конструкції у творах В. Симоненка

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Иностранные языки и языкознание


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

Порівняння належать до класичних тропів, так чи так систематизуючись та розглядаючись ще з античних часів, а тому дослідники стилістики вважають їх уже цілком знаними і шукають інших секретів художнього мовлення. Вони існують, ці секрети — знайдені і на разі ще не знайдені, але свої незвідані секрети і глибини має й порівняння. Якщо добре розібратися, то з’ясовується, що порівняння — не просто троп, а врешті-решт основа людського мислення з його асоціативністю і напрямком від знаного до незнаного. У термінах компаративної структури це шлях від об'єкта до суб'єкта. Цей шлях порівняння пізнавального, гносеологічного, яким ішло і йде людство, пізнаючи світ, повторює й порівняння художнє. Однак останнє слугує не так пізнанню суб'єкта, як глибшому й емоційнішому розкриттю його сутності.

Поза тим значний, усе зростаючий і всесвітній інтерес до метафори якось відсунув порівняння на другий план. При всій вагомості метафори для мови і художнього мовлення таке відсунення видається несправедливим. Відому тезу про те, що метафора — це стягнене порівняння, можна переформулювати й так: метафора становить собою порівняння, лише імпліцитне. Адже метафора — це перенос значення слова з одного предмета (явища, події, ознаки) на інший за їх схожістю. Так само перенос за суміжністю предметів — метонімія. Він відбувається, коли людина так чи інакше зближує два предмети. І таке зближення фактично є синонімом порівняння. Якраз порівняння і є психологічним механізмом будь-якого переносу значення — і метафори, і метонімії. Семантичне зрушення може фіксуватися в стадії своєї реалізації - як можливість, як імовірність. У цьому випадку називаються два предмети — і той, від якого значення береться, і той, на який воно переходить. Така ситуація дає класичну компаративну конструкцію — порівняння, про що і йде мова в моїй курсовій роботі. Коли ж семантична зміна фіксується вже як результат, як закінчений процес, тоді маємо метафору або метонімію.

Отже, подальша розробка проблематики порівнянь в українській мові, зважаючи на складність, розмаїтість та фундаментальну вагомість їх для мови в цілому і художнього мовлення зокрема, залишається нагальною потребою. У курсовій роботі зроблено спробу розібратися в цій проблематиці, спираючись переважно на творчість Василя Симоненка. Порівняння Василя Симоненка в більшій чи меншій мірі використані в багатьох роботах, присвячених компаративним конструкціям української мови. Робота Г. Я. Довженко, насичена цікавим матеріалом, зосереджується навколо розмежування простого і складного речення із сполучниковими порівняльними конструкціями. Змістовні спостереження дослідниці, стосовні стилістичної ролі порівнянь у творах Василя Симоненка, залишаються неповними і статистично необробленими. Порівняння Василя Симоненка вимагають подальших студій самі по собі і водночас становлять собою лабораторію для дослідження порівняльних конструкцій української мови. Цим зумовлена актуальність нашої роботи.

Об'єктом дослідження є художнє мовлення Василя Симоненка. Це зумовило звернення не тільки до художніх текстів письменника, а й до всього творчого доробку митця, до чорнових варіантів, до пов’язаної з темою образної творчості інших письменників, зокрема до вжитих ними порівнянь.

Предмет дослідження становлять порівняння, компаративні конструкції Василя Симоненка.

Метою моєї роботи є аналіз порівняльних конструкції у творах В. Симоненка, що дає можливість всебічно і глибоко усвідомити наскільки мовні засоби дозволяють автору виразно змалювати образи персонажів, розкрити їх характери.

Розділ 1. Порівняння як спосіб пізнання дійсності

1. 1 Порівняння як структурна одиниця мовної системи

Термін «порівняльна конструкція», значно обмежує розуміння порівняння як явища. Так, згідно зі змістом цього терміна, порівняннями не вважаються вищий і найвищий ступені порівняння прикметників та прислівників, порівняння-прикладки тощо, які, однак, на нашу думку, теж входять у систему структурних засобів вираження порівняння. Вищий і найвищий ступені порівняння ми кваліфікуємо як різновид порівняльних конструкцій, оскільки у них суб'єктом порівняння може виступати звичайний (вихідний) ступінь якості й властивості якогось предмета, а об'єктом (по відношенню до нього) — вищий і найвищий ступені якості - різновиду цього ж або іншого предмета у ролі об'єктів порівняння при спільній основі порівняння (колір, розмір, температура тощо), напр.: Ця мука біла, та біліша, а та найбіліша; асфальт твердий, бетон твердіший, граніт найтвердіший і т.д.

Таке розуміння термінів «порівняння» і «порівняльна конструкція» охоплює в українській мові й так звані ірреальні порівняння, зокрема у складнопідрядних порівняльних реченнях. Основним засобом зв’язку в складнопідрядних порівняльних реченнях реального порівняння виступає сполучне слово як, напр.: Як вихор, як буря страшенна мчиться, трощить і ломить усе по своєму сліду, так весілля промчалось Чіпчиним двором й наробило нетрохи шкоди у господарстві (Панас Мирний). Як засіб оформлення складнопідрядних речень із реальними порівняннями використовується також сполучник як, прислівникова семантика якого більшою чи меншою мірою нівелюється, набуваючи при цьому синонімічності із сполучниками мов, немов та відтінку ірреальності, напр.: Знов думки, як перед бурею птахи, неспокійно літають (Б. Лепкий). Засобами зв’язку у складнопідрядних порівняльних реченнях ірреального порівняння виступають звичайно сполучники мовби, начеб, неначеб, ніби, нібито, буцім, гейби і под., у яких формант би вказує на цілковиту ірреальність порівняння, напр.: Сніжок став політати, ніби Бахмач вбрав на свята білу сорочку (Б. Лепкий). Лексико-семантичне навантаження сполучників мов, немов, мовби, наче, неначе, начеб, неначеб, ніби, нібито в мовознавчій літературі трактується неоднозначно. Більшість сучасних мовознавців вважає, що основне їх призначення — надавати виразам непевності, подібності, схожості, припущення при порівнянні. Від ірреально-порівняльних сполучників мовби, немовби, ніби, начеб, неначеб і под., на наше переконання, слід відрізняти сполучники мов, немов, наче, неначе, які своїм значенням можуть наближатися як до ірреальних, так і до реальних порівняльних сполучників. У тих випадках, коли сполучники мов, немов, наче, неначе у порівняльних конструкціях можна замінити синонімічними ніби, начеб, вони, без сумніву, є ірреально-порівняльними сполучниками, напр.: Рідко-рідко траплялось, що жоден братчик до ковша не доторкавсь, а проходив мимо, мов і не бачив нічого (П. Куліш) — порівняй: … жоден братчик до ковша не доторкавсь, а проходив мимо, ніби і не бачив нічого. Якщо ж сполучники мов, немов, наче, неначе у порівняльних конструкціях можна замінити синонімічним як, то вони вже своїм лексико-семантичним значенням наближаються до реально-порівняльного сполучника як, хоч і виражають при цьому ірреальне порівняння, напр.: Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, Так наші молоти гриміли раз у раз… (І. Франко) — порівняй: Як водопаду рев, як битви гук кривавий, Так наші молоти гриміли раз у раз [2; 225].

За нашими спостереженнями, основним структурним типом реальних і ірреальних порівнянь у сучасній українській мові є сполучникові порівняння, для вираження яких спостережено вживання 21 сполучника, не враховуючи вузькодіалектних форм типу єк у текстах письменників західноукраїнського регіону та стилістичного яко у П. Куліша, а саме: як (у ролі власне сполучника і сполучного слова), мов, мовби, немов, немовби, мовбито, немовбито, наче, начеб, начебто, неначе, неначеб, неначебто, ніби, нібито, ніж, гей, гейби, буцім, буцімто, що. Найчастіше вживаними є конструкції із як та із мов, які простежуються в усіх опрацьованих текстах українських письменників різних часів і регіонів України. При цьому кількісно переважаючими у більшості текстів є конструкції із як. Лише окремі письменники (О. Кобилянська, І. Франко, П. Тичина, М. Стельмах та деякі інші) перевагу надають конструкціям із мов, що пояснюється, очевидно, перш за все, індивідуальними уподобаннями у доборі синонімічних конструкцій із як та мов. Цим же, мабуть, пояснюється і вживання багатьма письменниками поряд із як та мов синонімічних конструкцій із немов, рідше — конструкцій із мовби, немовби тощо. Друге місце щодо частотності вживання посідають конструкції із синонімічними сполучниками ніби та наче та їх синонімічними варіантами нібито та неначе, неначеб, неначебто, зрідка буцім, буцімто. Конструкції із порівняльними сполучниками гей, гейби, виявлені у текстах М. Черемшини, — це відбиття живорозмовного мовлення українських говорів Карпатського регіону, у яких ці сполучники — дуже типове явище [12; 457].

Не мотивується формулою «порівняльна конструкція» так зване «метафоричне порівняння», оскільки порівняння становить собою двочленну порівняльну конструкцію, а метафора з точки зору структури — одночленна лексико-семантична одиниця. Метафора і порівняння — це явища, генетично пов’язані, оскільки деякі з метафор утворилися із порівнянь внаслідок редукції форми з усуненням сполучників як, мов, наче, тому метафора і порівняння — явища семантично близькі. Прикладом можуть послужити конструкції, у яких суб'єкт порівняння виражений орудним відмінком іменника як складової частини фразеологічних порівняльних присудків чи складової частини безсполучникових порівнянь-фразеологізмів у функції обставини способу дії та порівняння-прикладки, які виникли в результаті редукції порівняльних зворотів: В неї щоки палали вогнем…(І. Нечуй-Левицький); Природа-мати ненастанно тут працює…(І. Франко).

Але якщо у порівнянні суб'єкт порівняння частково уподібнюється об'єкту, то в метафорі знаходимо їх повне ототожнення. В образному порівнянні конкретний, індивідуальний предмет чи дія або стан порівнюється, асоціативно зближується з іншим предметом, дією, станом тощо, а в метафорі конкретний предмет іменується назвою іншого предмета. Отже, хоч ці явища в дечому й близькі, однак, по суті, це різні структурні, граматичні, лінгвостилістичні одиниці [9].

Порівняння, які становлять сполучення називного відмінка іменника із сполучним словом як, сполучниками як, мов, немов, наче, неначе, ніби і под. і відносяться до співвідносно-вказівних слів — прислівників так, так само, або займенників такий (-а, -е, -і), які вказують на обов’язковість підрядного речення для смислової повноти усього речення, слід кваліфікувати як підрядні неповні речення відповідного функціонально-семантичного типу, обумовленого функцією співвідносно-вказівного слова, напр.: Зажив Грицько тихим пахарським життям… — так, як і люди (Панас Мирний) — підрядне способу дії; Вона була така працьовита, мов бджола… (О. Кобилянська) — підрядне міри й ступеня. Порівняльні вирази з відсутнім присудком зараховуємо до неповних підрядних порівняльних речень у тих випадках, коли: а) суб'єкт і об'єкт є назвами істот, а основою порівняння є дії, тотожні для суб'єкта і об'єкта порівняння, напр.: Пан походжає, як чорногуз (М. Коцюбинський); б) суб'єкт є назвою неістоти, а об'єкт — назвою істоти, яка може виконувати дію, що лежить в основі порівняння, напр.: Нема кому розказати, Чого серце хоче, Чого серце, як голубка, День і ніч воркує… (Т. Шевченко); в) суб'єкт є назвою істоти, а об'єкт — неістоти, яка за своїм семантичним навантаженням здатна виконувати дію, що закладена в основі порівняльної конструкції, напр.: Сохне вона, як квіточка… (Т. Шевченко); г) до порівняльної конструкції відноситься підрядне речення, дієприслівниковий або дієприкметниковий зворот, незалежно від форми вираження суб'єкта і об'єкта порівняння, напр.: А рояль… вив дико, як звір, стікаючий кров’ю (М. Коцюбинський); ґ) суб'єкт і об'єкт є назвами неістот, дія суб'єкта семантично тотожна з дією об'єкта, а об'єкт за своїм семантичним навантаженням здатний виконувати дію дієслова-присудка, напр.: Як квіточка, надія розцвіла (Л. Глібов). Якщо ж і суб'єкт, і об'єкт є назвами неістот, а дія суб'єкта семантично тотожна з дією об'єкта порівняння, який за своїм семантичним навантаженням не здатний виконувати дію, що лежить в основі порівняння, то такі порівняльні конструкції ми схильні трактувати як порівняльні звороти, напр.: Над Римом виснуть, наче тіні, знамена чорних перемог… (В. Сосюра) [10; 190].

Що ж до порівняльних конструкцій, в яких не наявний жоден із головних членів речення, ми вважаємо за доцільне трактувати такі порівняльні конструкції як підрядні неповні порівняльні речення, якщо вони становлять структурну синтаксичну одиницю з обставин, додатків чи обставин і додатків, особливо ж якщо такі порівняльні структури залежать від співвідносно-вказівних слів так, так само або такий (-а, -е, -і), напр.: Ніколи він не здавався їй таким чужим, як нині (Б. Лепкий); Як же здивувався Петро, пізнавши Кирила Тура… Так йому зрадів, наче рідному братові… (П. Куліш).

1. 2 Порівняння як члени речення, їх структура та синтаксичні функції

З семантико-синтаксичної точки зору однослівні порівняння у межах речення становлять собою різні типи порівняльних синтаксем, зумовлених семантикою і позицією порівняння. У цьому розділі аналізуємо також трансформаційні процеси в системі порівняльних одиниць української мови, оскільки порівняльні звороти у функції різних членів речення, як і окремі порівняльні словоформи, з точки зору діахронії становлять собою редуковані утворення із підрядних порівняльних речень. Порівняння-члени речення з точки зору їх структури умовно поділяємо на безсполучникові і сполучникові, хоча при цьому в деяких типах порівнянь-членів речення ми спостерігаємо транспозицію сполучників у частки, напр.: … ніч — наче озеро в берегах неба… (М. Коцюбинський) — складений іменний присудок, який утворився внаслідок трансформації складного речення у просте: …ніч мала такий вигляд, наче озеро в берегах неба…, а отже модально-порівняльна частка наче у складі іменного складеного присудка сполучникового походження [11].

У межах речення порівняння різних структурних типів за своїм функціональним навантаженням виступають у ролі таких його членів:

1. Порівняння-підмети як ірреальні порівняння, що виражаються за допомогою модально-порівняльних часток мов, немов, наче, неначе, ніби і под., напр.: У хаті стояв мов чад (Панас Мирний); Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало моє… лани, гаї, сади! (Т. Шевченко). Специфікою порівнянь-підметів є те, що з формально-граматичної точки зору вони не можуть виражати реального об'єкта порівняння, хоча з функціонально-семантичного погляду такі сполучення сприймаються як вираження об'єкта порівняння, суб'єктом порівняння до якого виступає реальний предмет, явище, особа і т.д. Функція модально-порівняльних часток мов, немов, наче, ніби і под., вживаних безпосередньо перед підметами, охоплює і ірреальність семантики присудка, утворюючи, таким чином, цілком ірреальну порівняльну єдність.

2. Порівняння-присудки різних структурних типів, серед яких безсполучниковими порівняннями вважаємо складені іменні присудки (дієслово-зв'язка «здаватися», «вважатися»,+ іменник у формі орудного відмінка), напр.: Село здавалось йому тепер великим морем, що гуділо страшною вісткою про його нічний гріх (Ф. Потушняк). За допомогою модально-порівняльних часток як, мов, немов, наче, неначе, ніби сполучникового походження звичайно утворюються присудки різних структурних типів: а) прості: А Дніпр мов підслухав… (Т. Шевченко); б) складені іменні та дієслівні: А ми хотіли воювати з фальшю, та в праведності стали мов чужі…(Д. Кремінь); А вітер мов хоче вкрасти і віднести у безвість його слова (Ф. Потушняк); в) складні: В мороці нічному стояли ми як тіні (П. Тичина). Специфічною особливістю складених іменних присудків на відміну від всіх інших типів присудків є те, що вони можуть бути реальними порівняннями, якщо вжита модально-порівняльна частка як, напр. : Латинське і троянське плем’я Було як близькая рідня (І. Котляревський), як і присудки, що семантично становлять собою повторення підметів. З точки зору редукції такі утворення виражають тотожність окремого явища, події, факту з еталоном, в якості якого виступає окрема особа або її поведінка, напр.: …в селі хоч сусіди як сусіди…(П. Скунць) в селі хоч сусіди є такі, якими вони мають бути, якими вони можуть бути. Порівняння-присудки інших структурних типів, оформлені за допомогою модально-порівняльної частки як, виступають як ірреальні порівняння, напр.: Ниви, поля — як завмерли (Ф. Потушняк); Се був кривавий сон. Михайло виглядав як труп (О. Кобилянська) [8].

3. Порівняння як головні члени односкладних речень, напр.: Кочубея ніби шпильками кольнуло — сів (Б. Лепкий). На нашу думку, в даних реченнях слід говорити про т. зв. приховане порівняння, виражене порівняльним головним членом односкладного речення, яке утворилося внаслідок редукції з підрядних порівняльних двоскладних речень, в яких утратився корелятивний зв’язок (засобом вираження такого зв’язку були вказівні слова так та такий (-а, -е, -і) та порівняльні сполучники як, мов, немов, наче, неначе, ніби і под.) між головною та підрядною частинами складного речення. Порівняй: Кочубеєві так стало недобре, ніби хтось його шпильками кольнув, — сів. Зазначені порівняння з семантико-синтаксичного погляду являють собою порівняльні предикати стану. Вони, звичайно, ірреальні.

4. Порівняння-обставини способу дії, які є одним із найпоширеніших і найчастіше вживаних функціональних типів порівнянь-членів речення. Серед них виділяємо три структурних типи порівнянь:

4.1. Порівняння, виражені орудним відмінком іменників у функції об'єкта порівняльної конструкції. Орудний відмінок іменників у даних порівняльних конструкціях із семантико-синтаксичного погляду становить собою морфологічний варіант об'єктної синтаксеми, семантичний варіант якої залежить від природи предиката, напр.: Арена звіром заревла (Т. Шевченко).

4.2. Порівняння, виражені прислівниковою формою з по-. У ролі виразно порівняльних обставин способу дії звичайно виступають розглядувані прислівникові форми, що мотивуються іменниками-назвами істот типу: по-дружньому, по-королівськи, по-людськи. З семантико-синтаксичного погляду такі порівняння-обставини способу дії є похідними морфологічними варіантами порівняльних субстанціональних суб'єктних синтаксем, що утворилися внаслідок редукції колишніх складнопідрядних порівняльних речень, напр.: Він думає тільки про велику платню, власну хату, щоб жити по-панськи, менше працювати (Ф. Потушняк); > Він думає тільки про велику платню, власну хату, щоб жити, як пан живе, менше працювати. Що ж до прислівників — обставин способу дії розглядуваного типу, що мотивуються іменниками-назвами не осіб, то в них порівняльна семантика менш виразна. З структурно-семантичного погляду такі порівняльні утворення є морфологічними варіантами похідних локативних та часових синтаксем, що утворилися внаслідок трансформації складних структур у прості, напр.: … вона продовжує співати по-степовому (О. Гончар) > …вона продовжує співати, як співають у степу; Сонце осіннє по-літньому блиска… (М. Рильський) > Сонце осіннє блискає, як улітку.

4.3. Порівняння, виражені порівняльними зворотами із сполучниками як, мов, немов, наче, неначе, ніби і под. За своєю структурою вони можуть бути непоширеними і поширеними. Засобами їх вираження звичайно виступають: а) іменники в називному відмінку із зазначеними сполучниками, напр.: Віз, як стріла, полетів дорогою (Ф. Потушняк); Вже пролетів, немов пташка зальотна, Весняний той час… (Леся Українка). З семантико-синтаксичної точки зору непоширені порівняння зазначеного виду являють собою похідні утворення від субстанціональних суб'єктних синтаксем, поширені - сполучення атрибутивних і суб'єктних синтаксем; б) іменники в непрямих відмінках із порівняльними сполучниками, напр.: На великдень баба убрала Петрика, як паву… (М. Черемшина); Тесляр на наймичку свою, Неначе на свою дитину, Теслу, було, і струг покине Та й дивиться… (Т. Шевченко). Непоширені порівняння зазначеного виду з семантико-синтаксичного погляду є трансформами об'єктних синтаксем, що утворилися внаслідок редукції складнопідрядних порівняльних речень, а поширені являють собою сполучення атрибутивних і об'єктних синтаксем; в) прикметники, дієприкметники та дієприкметникові звороти, які в семантично неелементарному простому реченні виступають як вторинні предикатні синтаксеми і у межах дієприкметникового звороту сполучаються з об'єктними синтаксемами — конкретизаторами порівняльного значення, напр.: Тіло боліло, як попечене… (Панас Мирний); … тільки білі берези ясно та виразно лисніли, неначе обшиті білим полотном та облиті рожевим соком (І. Нечуй-Левицький); г) дієприслівники та дієприслівникові звороти, яким властива додаткова предикативність, тобто такі порівняльні структури, які є редукованими утвореннями із складних порівняльних речень, у яких дієприслівник виступав дієсловом і виконував роль другорядного присудка, напр.: Се було саме збіжжя Івоніки, через яке йшла стежкою і яке час від часу гладила верхи рукою, мов голублячи його до себе (О. Кобилянська) …через яке йшла стежкою і яке час від часу гладила верхи рукою так, мов голубила його до себе; ґ) прислівники в поєднані з порівняльними сполучниками, напр.: Він спер голову на руки і глядів, немов безтямки, вперед себе (О. Кобилянська) [8; 191].

5. Порівняння-обставини міри й ступеня, які звичайно виражаються порівняльними зворотами з сполучниками як, ніж, мов, немов, наче, неначе, ніби. Серед них за своїм семантичним навантаженням відзначаються порівняльні конструкції зі сполучником ніж, які одночасно виражають порівняння і протиставлення, напр.: Немає Мудріших, ніж народ, учителів (М. Рильський). Але порівняння — обставини міри й ступеня найчастіше виражаються називним відмінком іменників (рідше субстантивованих займенників та прикметників) із порівняльними сполучниками як, мов і под. і відносяться до прикметників (дієприкметників) у ролі іменних частин присудків. Із семантико-синтаксичного погляду такі порівняння являють собою похідні утворення від субстанціональних синтаксем підрядних порівняльних речень, ускладнені в поширених структурах атрибутивними синтаксемами, і виступають як конкретизатори предикатних синтаксем, напр.: А ти була, як мрія, неповторна… (В. Симоненко); Бачили його не раз, не могли досить налюбуватися його красою, та нині він їм чомусь ще кращим здавався і ще дорожчим серцю, ніби хтось близький… (Б. Лепкий). Порівняння — обставини міри й ступеня можуть бути виражені й непрямими відмінками іменників у сполученні з порівняльними сполучниками. Такі обставини теж можуть відноситися до іменної частини присудка, вираженої якісним прикметником, і до обставин, виражених якісним прислівником. У цих випадках вони є уточнюючими відокремленими обставинами міри й ступеня. У семантико-синтаксичній структурі речення такі порівняння є похідними утвореннями як від об'єктних, так і від локативних синтаксем колишніх підрядних порівняльних речень, напр.: …у Кочубеєвих сінах зробилося сумно, як на поминках… (Б. Лепкий); …з другого боку мигне зелена блискавка, і Миколине лице стає зелене, неначе в утопленика (І. Нечуй-Левицький).

6. Порівняння-обставини причини й мети, які виділяються нами як один функціональний різновид порівняльних конструкцій, оскільки, за нашими спостереженнями, розмежувати порівняння-обставини причини й порівняння-обставини мети в більшості випадків буває дуже важко, а іноді навіть неможливо, що пояснюється, по-перше, подібністю засобів їх вираження, а по-друге, взаємодією синтаксичних відношень причини й мети в одній порівняльній конструкції. У функції порівнянь-обставин мети простежуються ірреальні порівняння із сполучниками мов, немов, мовби, ніби тощо, виражені найчастіше дієприслівниковими зворотами або, зрідка, іменниками в непрямих відмінках. При цьому дієприслівники виступають тільки у формі недоконаного виду і специфікою таких порівняльних конструкцій є те, що їх на сучасному етапі розвитку мови можна трансформувати в складнопідрядні порівняльні речення з підрядними мети, напр.: … сперлась на хвилину об паркан, мов відпочиваючи (О. Кобилянська) … сперлась на хвилину об паркан для того, щоб відпочити. Порівняння — обставини мети виражаються зрідка й порівняльними зворотами, що складаються з іменників у непрямих відмінках і порівняльних сполучників. Такі порівняльні цільові синтаксеми, на думку І.Р. Вихованця, передбачають наступність у плані часової перспективи, виражають гіпотетичну модальність бажаності здійснення явища, що виступає бажаним наслідком, напр.: І вона потай від своїх побігла, немов за ділом, до Кандзюбихи (М. Коцюбинський).

Порівняння-обставини причини теж виступають ірреальними порівняннями і виражаються, як правило, дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, а також іменниками у поєднанні з ірреальними порівняльними сполучниками мов, мовби, немов, наче, неначе, ніби і под. Порівняння — обставини причини, виражені дієприкметниковими зворотами, вживаються, звичайно, в постпозиції до головної частини речення або між підметом і присудком. Характерною особливістю дієприкметникових порівняльних зворотів, що мають обставинне значення причини, є те, що у їх складі вживаються тільки пасивні дієприкметники, напр.: … вона сиділа бліда, залякана, мов винувата якимсь важким гріхом… (І. Франко). Зрідка можливі випадки вживання дієприкметникового порівняльного звороту у функції обставини причини і у препозиції до основної частини речення, яка, однак, для нього не характерна, напр.: Неначе засоромлений, перескочив вузький шанець… і відійшов скоро (О. Кобилянська). Порівняння — обставини причини виражаються також непрямими відмінками іменників у поєднанні з ірреальними порівняльними сполучниками. Навколо порівняльних сполучників групуються прийменники, які передають додаткові семантичні відтінки походження явища, результативної причини, що сприяє здійсненню певного наслідку тощо, напр.: У купу вівці збились. Немов із холоду, ягнятко на руки полізло (П. Тичина); Земля застогнала, наче від тяжкого болю (Фольклор).

7. Порівняння-означення, які можуть виражатися як безсполучниковим способом, так і сполучниковим порівняльним зворотом. Безсполучникові порівняння, виражені прислівниковою формою з по-, виступають у багатьох випадках як уточнюючі порівняння з відтінком міри й ступеня, хоч і не виділяються комами, напр.: Краєчок його повіки набух від спеки і пилу, а чорні, по-дівочому довгі вії виділяються, як в дорослого (М. Стельмах). Сполучникові порівняння-означення можуть бути як непоширеними, так і поширеними. Найтиповішими засобами їх вираження виступають: а) іменники в називному відмінку, які звичайно вживаються в постпозиції до атрибутивних синтаксем і виступають ускладнювачами не тільки формально-синтаксичної, але й семантико-синтаксичної структури речення, напр.: І хай рожевий, наче мрія, птах мені співає в золотих житах (Д. Кремінь); Витривалий, мов лісна звірина, був загартований проти всяких утяжливостей природи… (О. Кобилянська); б) іменники в непрямих відмінках, напр.: Ви щасливі, холоднії зорі, ясні, тверді, неначе з кришталю (Леся Українка); в) відокремлені прикметники, що виступають у ролі уточнюючих членів речення. У семантико-синтаксичній структурі речення такі порівняльні атрибутивні синтаксеми виступають конкретизаторами атрибутивних відношень, напр.: Між м'якими зеленими, ніби оксамитовими, берегами в'ється гадюкою Раставиця… (І. Нечуй-Левицький); г) дієприкметники і дієприкметникові звороти, напр.: Не такі дочки у Василя Семеновича: якісь циганочки повдавалися! З чорними очима, з довгими, як кендюхи, носами, з циганським кучерявим волоссям, а чорні ж то чорні, як у сажу вимазані! (Панас Мирний); … усміхаючись своїм, ніби позиченим, усміхом, вийшла на ганок (Б. Лепкий).

8. Порівняння-прикладки безсполучникового і сполучникового типу. Особливістю безсполучникового типу порівнянь-прикладок є те, що вони звичайно бувають об'єктами порівняння, а назви особи чи предметів, до яких вони відносяться — суб'єктами порівняння, а за основу служать спільні ознаки суб'єкта і об'єкта, напр.: Ото він самий! Покарав Його господь за гріх великий Не смертію! — він буде жить. І сатаною-чоловіком Він буде по світу ходить… (Т. Шевченко); Чудовий могутній ліс! І хмари-мандрівники люблять пролітати над ним, і вітри-розбійники затримуються в ньому… (Ф. Потушняк). Сполучникові порівняння-прикладки можуть бути як реальними, так і ірреальними, напр.: В душі моїй пісень і мрій моря, жага жадань і спомини, мов квіти… (В. Сосюра).

9. Порівняння-додатки, виражені родовим безприйменниковим відмінком іменників, іменниками (займенниками) у родовому відмінку з прийменниками від (до) та іменниками у знахідному відмінку з прийменниками за і над, керованими формами вищого і найвищого ступенів порівняння. Об'єктні порівняльні синтаксеми, виражені іменниками з прийменниками вживаються, звичайно, при предикатах якості, напр.: Чорніше чорної землі йде мати… (Т. Шевченко); Еней… Здававсь гірчіший їй від перцю (І. Котляревський); Істина — тільки тому вона йому дорога! За все найдорожча! (О. Гончар); … це село степове… було йому дорожчим над усе (О. Гончар). Порівняння-додатки можуть виражатися і орудним відмінком іменника без прийменника і позначають предмет, який чинить дію (т. зв. орудний витворювача дії), напр.: Як почнуть вони розмовлять, то розум Андрія наче якимсь світом освітить (М. Коцюбинський), або вказують на предмет, за допомогою якого здійснюється дія (т. зв. інструментальні синтаксеми), напр.: Штеньо немов плитою грюкнув по дощатій підлозі (І. Чендей).

В сучасній українській літературній мові дуже часто простежується розходження щодо пунктуаційного оформлення порівнянь-членів речення, зокрема це стосується порівнянь-присудків, другим компонентом яких виступає іменник чи прикметник у ролі об'єкта порівняння. Порівняльний компонент в опрацьованих нами джерелах фактичного матеріалу нерідко виділяють комами, що, на наш погляд, не може вважатися правомірним, напр.: І було те «нема», Мов жах смерті холодний…(І. Франко); Микола, ввесь мокрий, сидів на човні, мов дерев'яний (І. Нечуй-Левицький) і под. В наведених прикладах порівняння кваліфікуються як відокремлені члени речення чи навіть, можливо, як неповні підрядні порівняльні речення, що з точки зору синтаксичної теорії членів речення не може вважатися правомірним, оскільки словосполучення типу «було мов жах смерті», «сидів мов дерев’яний» є одним головним членом речення, який не може відокремлюватись, бо відокремлення як синтаксична категорія поширюється тільки на другорядні члени речення, які знаходяться між собою у напівпредикативних синтаксичних відношеннях. Із функціонально-семантичного погляду підрядні порівняльні речення можуть бути як реальними, так і ірреальними порівняннями. Засобом зв’язку підрядних порівняльних речень реального порівняння з головним реченням виступає сполучне слово та сполучник як та сполучникові єдності так… як, так само… як, подібно до того… як. Функцію засобів зв’язку в підрядних реченнях ірреального порівняння виконують ірреально-порівняльні сполучники мовби, немовби, начеб, неначеб, начебто, ніби, нібито, мовбито, немовто та сполучникові єдності так… мовби, так… ніби і под. Підрядні порівняльні речення, що поєднуються з головним реченням сполучниками мов, немов, наче, неначе та сполучниковими єдностями так… мов, так… наче, так… немов, так… неначе, можуть бути як реальними, так і ірреальними порівняннями, в залежності від того, з якими сполучниками у межах контексту (реальними чи ірреальними) синонімічні за своїм семантичним навантаженням сполучники мов, немов, наче, неначе [10].

За своєю формально-граматичною структурою порівняння-предикативні компоненти складних речень можуть бути як двоскладними, так і односкладними, як непоширеними, так і поширеними, як повними, так і неповними. За своїми синтаксичними функціями вони співвідносяться з різними типами підрядних речень:

1. Підрядні порівняльні підметові, у межах яких виділяємо два структурно-семантичні різновиди:

а) підрядні порівняльні компоненти залежать від співвідносно-вказівних слів — займенників такий (-а, -е, -і) у ролі підметів головного речення і виступають звичайно як уточнюючі, такі, що конкретизують підмет головного речення і виражають реальне порівняння, напр.: Такі, як Микулка, скаржитися, певно, не звикли (І. Чендей) або залежать від неозначених займенників-підметів головного речення і виражають ірреальне порівняння, напр.: У його серці піднімалося щось, мов жаль за змарнованими молодими літами, за страченою батьківщиною, котру він прогайнував (І. Франко);

б) підрядні порівняльні компоненти залежать від відносно-безособових головних компонентів і виражають ірреальне порівняння, напр.: … Ліні здається, ніби вона ступила на іншу планету (В. Симоненко) [14; 139].

2. Підрядні порівняльні присудкові, що відносяться до головних компонентів речення із співвідносно-вказівними словами такий (-а, -е, -і), напр.: Такі були, як він, цілком такі… (О. Кобилянська); А кругом радного колеса крик і гомін такий, мов Чорне море грає (П. Куліш).

3. Підрядні порівняльні обставинні способу дії різних структурних типів, які за структурно-семантичними особливостями поділяємо на дві групи:

а) із співвідносно-вказівними словами, зокрема прислівниками так, так само, отак. Такі двоскладні підрядні порівняльні речення способу дії виражають порівняння через зіставлення дій різних суб'єктів порівняння у головному та об'єктів порівняння у підрядному реченні, напр.: … Аби не ранила так смерть моя нікого, Як ранило мене моє життя (Леся Українка);

б) підрядні порівняльні речення, що вживаються без співвідносно-вказівних слів і відносяться до змісту головного речення в цілому. Підрядне порівняльне у таких конструкціях факультативне. Правда, головне речення без підрядного втрачає експресивно-емоційний відтінок образності, що властивий йому у порівняльній конструкції, напр.: Гаснуть вогні у місті, Ніби в безодню моря Падають зорі янтарні (М. Рильський); Женці жнуть, неначе танцюють (Ф. Потушняк).

4. Підрядні порівняльні обставинні міри й ступеня, в межах яких відзначаємо три структурно-семантичні різновиди:

а) підрядні порівняльні речення обставинні міри й ступеня із сполучником ніж, що відносяться звичайно до якісних прикметників та прислівників вищого ступеня порівняння, напр.: Мотря стоїть коло печі та в запічку колупає… Почервоніла, розгорілася — ще краща стала, ніж була (Панас Мирний);

б) підрядні порівняльні обставинні міри й ступеня із співвідносно-вказівними словами, зокрема прислівниками так, так само та займенниками такий (-а, -е, -і) у головній частині речення, напр.: Вишивання на руках померлої було таким розкішним, мов у ньому зібралося не одне тільки безмежне уміння вишивальниць усієї Гуцулії…(І. Чендей);

в) підрядні порівняльні обставинні міри й ступеня, що вживаються без співвідносно-вказівних слів і відносяться до якісно-означальних прислівників та якісних прикметників у головній частині речення, напр.: Віддихала рівно й глибоко, як віддихають здорові люди в сні (Б. Лепкий).

5. Підрядні порівняльні обставинні причини й мети, що поєднуються з головним реченням сполучниками мов, наче, неначе, ніби, нібито, а зрідка гейби, буцім і становлять ірреальні порівняння.

Специфікою цього різновиду підрядних порівняльних речень є те, що на основне семантичне значення причини чи мети нашаровується ще й додатковий семантичний відтінок мети чи причини, тому, на нашу думку, їх доцільно розглядати як один функціонально-семантичний різновид підрядних порівняльних речень, напр.: Чіпка припадав ниць, мов хотів сховатися… (Панас Мирний); Коли підійшли, побачили, що над ямами стоїть німий. Стояв і дивився в долину, наче людей кликав (Ф. Потушняк); Юра зупинився і сперся на вориння. Спершу похнюпив голову вдолину, гейби над чим роздумував… (М. Черемшина) і под.

6. Підрядні порівняльні означальні, в межах яких у свою чергу виділяємо дві структурно-семантичні групи: а) підрядні означальні із співвідносно-вказівними словами такий (-а, -е, -і), напр.: На душі такий тягар страху, мов увесь світ наліг на нього (Ф. Потушняк); Така, як ти, колись лілея На Іордані процвітала… (Т. Шевченко); б) підрядні означальні без співвідносно-вказівних слів, напр.: … це криниця не проста, що про неї ходить легенда, начебто дно в ній подвійне… (О. Гончар).

7. Підрядні порівняльні додаткові, які звичайно виступають реальними порівняннями і, відносячись до співвідносно-вказівного займенника у ролі додатка, конкретизують такий додаток, напр.: — Таких, як ми, не згадують — бубонить Корній… (О. Гончар); Таким, як ми, немає хати на світі, немає домівки тихої нігде! (Б. Лепкий) [10; 138].

За своєю формально-граматичною будовою порівняння-фразеологізми у ролі підрядних речень можуть бути як повними, так і неповними, як поширеними, так і непоширеними, як двоскладними, так і односкладними. За своїми ж синтаксичними функціями вони співвідносяться з різними типами підрядних порівняльних речень, причому не тільки найпоширеніших обставинних способу дії та міри й ступеня, але й причини, означальних тощо:

а) порівняння-фразеологізми, співвідносні з підрядними обставинними способу дії, напр.: Циганчата кричать не своїм голосом, мов з них чорт лика дере (Г. Квітка-Основ'яненко);

б) порівняння-фразеологізми, співвідносні з підрядними обставинними міри й ступеня, напр.: Такий я щасливий, як віл під обухом…(Б. Лепкий);

в) порівняння-фразеологізми, співвідносні з підрядними обставинними причини, напр.: Мотря видивилась на нього, ніби вухам своїм віри не йняла (Панас Мирний); г) порівняння-фразеологізми, співвідносні з підрядними означальними, напр.: Но сей служивий таку веремію підняв, як чорт в лотоках (І. Котляревський).

Отже, порівняння-фразеологізми за своїми ж синтаксичними функціями співвідносяться з різними типами підрядних порівняльних речень, причому не тільки найпоширеніших обставинних способу дії та міри й ступеня, але й причини, означальних тощо.

Розділ 2. Порівняльні конструкції у творах Василя Симоненка

Порівняльна конструкція складається з 3-ох компонентів: суб'єкт порівняння, об'єкт порівняння й основа порівняння, які сукупно становлять єдине структурно-семантичне ціле.

Термін «порівняння» має кілька значень. По-перше, він означає акт думки, спрямований на встановлення тотожності, схожості і відмінності, по-друге, під цим терміном розуміють мовну конструкцію, що реалізує цей пізнавальний акт. В такій конструкції виділяють два основні і необхідні компоненти: перший — предмет чи явище, ознаки якого ми пізнаємо, розкриваємо за допомогою іншого — пізнаваний компонент або суб'єкт порівняння.

Другий — предмет чи явище, що має яскраво виражені і відомі нам ознаки, які для нього є характерними в певних умовах або взагалі, внаслідок цього використовується для характеристики пізнаваного — об'єкт порівняння.

Серед об'єктів порівнянь можна виділити такі назви:

1) тварини;

2) птахи;

3) рослини;

4) явища природи;

5) людина;

6) побутові речі;

7) абстрактні поняття;

8) військові реалії;

9) поняття, пов’язані з релігійним міфологічним світосприйняттям.

Досить часто у творах Василя Симоненка зустрічаються порівняння де об'єктом є назви тварин.

Суб'єктами порівнянь у таких конструкціях виступають лексеми, що називають осіб, їх особливості, окремі абстрактні поняття:

" Я, мов миша, пірнув в гарбузи,

Ніби заєць, помчав через луки" [14; 106].

Вдале порівняння хлопця Івасика, де він біжить, немов на свято і ще й його вибрикування прирівнюється до лошатка:

«Біг Івасик, немов на свято,

І вибрикував, як лоша,

І, напевне, була у п’ятах

Пелюсткова його душа" [14; 24].

Рідше автор використовує порівняння, об'єктом яких є птахи:

«І люди шли байдуже, мов лелеки,

Із косами дідівськими на лан…" [15; 45],

В порівняннях, де об'єктами порівняння є рослини, спостерігаємо, що суб'єктами виступають люди, предмети, явища природи, в основі може бути предикативна ознака. Ще одна порівняльна конструкція в нашій уяві змальовує струнку, вродливу дівчину, яка, тікаючи з своїм коханим, стала серед поля тополею:

«Ми з ним тікали, і серед поля

Отут я стала немов тополя" [14; 40]

В іншій конструкції ми бачимо ніби скаргу, гнів на прожите життя, яке було потрощене:

«Моє життя потрощене, мов жито,

Ціпами божевілля і злоби" [14; 97].

Також у творах В. Симоненка певною мірою можна виділити порівняння, де об'єктом є трава, а суб'єктом є ознака людини:

«Спало, де впало, їло що мало, та, мов трава, росло» [14; 149],

«Є такі, що тихо жити вміють,

Гнуться під вітрами, як трава" [15; 30].

У творах чимала кількість порівнянь, де об'єктами виступають люди. Часто зустрічаємо саме такі об'єкти, як брати, сестри, сусід, мати, друг, дівчина:

«Немає тих доріг, де закипілась мука,

— Де відчай і журба ходили, мов брати, —

Нові шляхи кладуть твої онуки,

Нове життя прийшло у їх хати" [15; 35],

«Були зі мною сум і самота

та ще нудьга й докута, ніби сестри" [15; 59],

«Був певен, що батько лишній,

Крикливий, немов сусід" [14; 26],

«Ти була мені наче мати,

Ти служила мені як могла…" [15; 89],

«Ніхто мене, як друг, не привіта» [15; 58],

«Десь на горизонті хмара-хустка

Манить в даль, мов дівчина у сад, І весни такі пахучі згустки

Розплескалися об голубий фасад" [15; 36].

У вірші «Матері» ми бачимо, що об'єктом виступає мати, де автор звеличує свою матір, бере в неї приклад з життя для саме, показує її наставницею, що саме так, як вона — це правильно:

«Я хотів би, як ти, прожити,

Щоб не тліти, а завжди горіть,

Щоб уміти ,як ти, любити,

Ненавидіть, як ти, уміть" [14; 22].

В уяві письменника різні реалії життя асоціюються із явищами природи. Суб'єктами виступають людина — «Жінка в мене, як грім, була» [14; 102]; цифри в зіницях — «…Жваві цифри стрибають в зіницях, як зорі» [15; 29].

Частіше зустрічаються порівняння з предикативною основою:

«За третім ударом впали двері,

І враз ніби сонце сяйнуло в печері" [14; 157],

«Щоб устать, ніби зірка, сіянням окута

Твоїх подвигів гордих й незлічених бід [15; 94].

Зустрічаються порівняння, де об'єктом є шабля, а суб'єктом в цьому випадку є частина тіла:

«І я затискую руку, мов шабля у тій руці» [14; 28].

Це порівняння інформує про силу, міцність і, в першу чергу, про злість, яку стиснула людина в руці.

По-різному інтерпретує письменник слово хмари:

«А над нею плинуть хмари, ніби думи,

Повні весняного трепетного суму" [14; 37],

«Хмари в небі - мов сива шаль» [15; 93].

В обох порівняннях хмари — це суб'єкт, в першому прикладі письменник змальовує цей суб'єкт як тишу, спокій, сум, об'єктом тут замальовуються думи. В другому — це традиційне порівняння, де об'єкт «сива шаль» означає, що все небо вкрите хмарами.

Значно меншою є група порівнянь із об'єктами побутових речей. Кожне з таких порівнянь ніби перебільшення, об'єктом в яких є частини тіла:

«Кулаки — мов горщата» [14; 149],

«Голова його — мов бочка» [14; 135]

У творчості також фігурує чорний колір, який позначає безвихідь, розпач народу, суб'єктом при цьому є горе.

«Над народами, над віками

Встало горе, мов чорний гном" [14; 94].

У поетичному просторі Василя Симоненка співіснують елементи, пов’язані з релігійним світосприйняттям:

«Свободи не любив, як Ватікан Корану» [15; 159].

Суб'єктом і об'єктом порівняння бувають не тільки окремі слова-поняття, а й граматичні центри двоскладних компонентів складнопідрядних речень, напр. :

«Ти прийшов до моєї хати, як приходить любов навесні» [15; 98].

Основою порівняння в даних прикладах є подібність дій, виконуваних суб'єктами і об'єктами порівняння. Аналітизм одночленних компонентів порівняльної конструкції забезпечують мовні утворення, що являють собою семантико-граматичні єдності повнозначних слів, утворені інформативно недостатніми словами. Такі компоненти мають ядерні граматичні елементи, виражені інформативно недостатніми словами, і залежні від них повнозначні слова, які передають основний зміст компонента:

«Над сизим смутком ранньої зими принишкли хмари, мов копиці сіна» [14; 113].

Отже, у творчості Василя Симоненка можна виділити значну кількість порівняльних конструкцій. Порівняння уточнюють і конкретизують різні явища чи предмети, допомагають письменникові створити яскраві картини та образи. В творах зустрічаються традиційні порівняння, але більша частина — це оригінальні конструкції, де об'єкт і суб'єкт висвітлюють світосприйняття Василя Симоненка.

Порівняння в мові мають різноманітні форми вираження. За своєю структурою порівняння можна поділити на дві великі групи. Першу складають ті порівняння, які не мають у своєму складі службових слів, що оформляють їх у порівняння, і цю групу називають безсполучниковим порівнянням. Другу групу складають порівняння сполучникові, де ті, в складі яких є порівняльні сполучники як, мов, наче, неначе і подібні.

У творах Василя Симоненка надзвичайно багато порівняльних конструкцій, в яких слова як, мов, наче, немов, немовби є показниками порівняння, але не є сполучниками:

«Ти була мені наче мати,

Ти служила мені як могла" [15; 89],

«Я із надій будую човен,

І вже немовби наяву

З тобою, ніжний, срібномовен,

По морю радості пливу" [15; 85],

«За третім ударом впали двері,

І враз ніби сонце сяйнуло в печері" [14; 157],

«Голова його — мов бочка, oчі - ніби кавуни» [14; 135],

«Як залізе в столітній морок,

То немов із могили гуде" [14; 102],

«Ми з ним тікали, і серед поля

Отут я стала немов тополя" [14; 40].

Прості речення із словами як, що, мов характеризуються модальними значеннями:

«На їх місці генерали як з землі вродились» [15; 186],

«Чорні очі - мов стиглий глід!» [15; 93],

«Без пощади, вагання і жалю кожне слово б'є в ціль мов снаряд» [15; 79].

З синтаксичної точки зору такі порівняльні конструкції є простими реченнями з складеним іменним присудком. Згадані частки тут є модально-порівняльними, вони оформляють порівняльний характер простих речень, виражаючи водночас і модальне значення висловленої реченням думки.

Друга частина порівнянь — сполучникові. Найбільш поширений у цих порівняннях є сполучник як, менш поширені сполучники — ніби, наче.

«Ти прийшов до моєї хати, як приходить любов навесні» [15; 98],

«Палає місто, мов дивний храм» [15; 46],

«Ти байдужа, як мертве місто» [15; 43],

«Були зі мною сум і самота та ще нудьга й докута, ніби сестри [15; 59],

«І ми такі ж, як всі на світі люди» [15; 119],

«Поезія безплідна, як толока» [15; 228].

Отже, порівняння як прийом художнього зображення створюється багатьма способами. Мовні засоби порівняння виявляються в різних синтаксичних конструкціях і в простому, і в складному реченні; порівняння може бути виражене за допомогою сполучникового і безсполучникового зв’язку.

Висновки

Аналіз порівнянь у творах Василя Симоненка свідчить про широке і вміле використання їх письменником з метою виразного змалювання персонажів, індивідуалізації їх характерів. Порівняння у творах Василя Симоненка мають пізнавальне значення і використовуються як засіб підсилення емоційності мови.

Порівняльна конструкція складається з 3-ох компонентів: суб'єкт порівняння, об'єкт порівняння й основа порівняння, які сукупно становлять єдине структурно-семантичне ціле. Таке розуміння «порівняння» охоплює не тільки реальні, але й ірреальні порівняння у складі простих і складних речень: «Над народами, над віками встало горе, мов чорний гном» [15; 94].

Суб'єктами порівнянь у творах найчастіше виступають люди, частини тіла, абстрактні поняття, явища природи.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой