Портретні характеристики, репрезентовані в образах персонажів англійської мови в українському перекладі

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Иностранные языки и языкознание


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

Проблемою створення художнього образу у структурі літературного твору займаються багато лінгвістів та літературознавців. У роботах, присвячених дослідженню портретних характеристик розглядаються питання формування та розвитку портретного опису (Б.Є. Галанов, Г. С. Сириця), виявлення лінгвістичних особливостей портрету (Є.О. Гончарова, В. М. Жирмунський, О.О. Мальцева), розробки типології портретних описів (О.І. Белецький, О. М. Беспалов, Н.О. Родіонова, К.Л. Сизова).

Актуальність дослідження визначається низкою суттєвих чинників: 1) посиленням дослідницького інтересу до проблеми портретизації персонажу з точки зору його характеру; 2) підвищеною увагою до встановлення місця і функцій портрету персонажу у художньому творі; 3) необхідністю детального та всебічного аналізу портретних характеристик; 4) важливістю вивчення портретних характеристик у різних мовах для створення художнього образу; 5) відсутністю таких досліджень на матеріалі різних мов, в яких портретний опис розглядається як один із головних засобів створення художнього образу.

Мета роботи — обґрунтувати особливості відтворення портретних характеристик, репрезентованих в образах персонажів англійської мови, в українському перекладі художнього твору. Досягнення цієї мети стає можливим за умови розв’язання таких завдань:

1. Обґрунтувати наукову концепцію дослідження питання про способи відтворення в перекладі портретних характеристик у художніх творах.

2. Визначити види портретних характеристик у художньому творі.

3. Встановити функції портретних характеристик у створенні художнього образу.

4. Визначити лексичні засоби створення портретних характеристик.

5. Встановити особливості відтворення портретних характеристик у перекладі художнього тексту.

Об'єкт дослідження — портретні характеристики англійської мови.

Предмет дослідження — лінгвостилістична організація портретних характеристик та їх відтворення в тексті перекладу.

Матеріалом дослідження слугували тексти творів Ф.С. Фіцджеральда «Ніч ніжна» і «Великий Гетсбі». Усього проаналізовано понад 180 портретних характеристик, відібрані методом суцільної вибірки, — усього понад 50 портретних характеристик.

У процесі роботи використовувалися різні методи в залежності від етапу та поставлених завдань.

На першому науково-пошуковому етапі був складений список літератури за темою дослідження і здійснений критичний огляд теоретичних джерел. З урахуванням методів узагальнення, порівняння, класифікації, були виділені як спільні для всіх науковців, так і відмінні погляди на проблеми, пов’язані з нашим дослідженням.

На другому, підготовчому етапі, були відібрано і класифіковано приклади портретних характеристик з використанням семантико-стилістичного методу.

Третій етап, аналітичний, вимагав систематизації матеріалу, аналізу і узагальнення певних мовних фактів, що й було здійснено з використанням методу класифікації та узагальнення.

На останньому етапі матеріали аналізу були викладені у тексті дипломної роботи з використанням комплексу прийомів описового методу.

Новизна дослідження полягає в тому, що був проведений багатоаспектний аналіз портретних характеристик, виявлено їх типи, визначено стилістичні засоби створення портретних характеристик.

Теоретична значимість дослідження полягає у тому, що його результати можуть знайти застосування у викладанні лінгвістичних дисциплін.

Практична цінність роботи визначається тим, що її результати можна застосовувати на практичних заняттях із лінгвістики тексту, стилістики художнього мовлення, при читанні спецкурсів і проведенні спецсемінарів із лінгвостилістичного аналізу художнього тексту, для розв’язання практичних проблем, пов’язаних з англо-українським перекладом.

Мета, завдання і основні етапи нашого дослідження (пошуково-ознайомлювальний, критичного огляду літератури та формування гіпотези дослідження, формування дослідницького корпусу, аналізу матеріалів дослідницького корпусу, оформлення результатів дослідження) обумовили структуру роботи.

Розділ I. Поняття портретного опису та аспекти його дослідження

Головне, що відрізняє стиль мови художньої літератури від інших функціональних стилів — це відображення об'єктивно існуючої дійсності в інтерпретації художника слова.

Творчий задум автора передбачає створення засобами мови складної системи, де кожний образ є, за визначенням О.М. Гришиної ознакою світу художнього твору [52, с. 52]. Функція образів полягає в активізації чуттєвого досвіду читача, шляхом створення у нього ілюзії співчуття та співучасті. В цій роботі ми виходимо з філософського визначення художнього образу

О.М. Гришиної як специфічного для мистецтва способу відтворення об'єктивної дійсності у живій, конкретно-чуттєвій, безпосередньо-сприймаючій формі, якою в цьому випадку є мова художнього твору [51, с. 13].

В художньому тексті центральним об'єктом зображення є людина, а всі події, ситуації, що описуються в тексті - засобом її всебічної характеристики. Свій погляд на сутність людських характерів автор художнього твору розвиває в системі створюваних ним образів дійових осіб, що втілюють у собі синтез художнього узагальнення і конкретної неповторюваної індивідуалізації у світі естетичного ідеалу художника [45, с. 84]. Художній образ персонажу, як вважає Л. Я Гінзбург, це серія послідовних появ або згадувань однієї особи. Зображення її слів, дій, зовнішніх рис, внутрішніх станів, розповідь про події, що з нею пов’язані, авторський аналіз — все це поступово нарощується, створюючи певну єдність, яка функціонує в різноманітних сюжетних ситуаціях. Формальною ознакою цієї єдності є вже саме ім'я дійової особи [43, с. 18].

У створенні образу персонажу, в його змістовній, комунікативній та естетичній цільності велика роль приділяється портрету персонажа. У творах великих письменників портрет стає не тільки одним із найвиразніших елементів у структурі художнього образу, але й нерідко ототожнюється в нашій уяві з художнім образом. Іншими словами, різкої межі між художнім образом та персонажем немає, адже гарний портретист ніколи не задовольняється рабським копіюванням зовнішності, безкрилим описом. В рисах обличчя, костюмі, манерах чуйний художник вільно або невільно відображає соціальні відносини своєї епохи, що мають перевагу в суспільстві смаки, звички, моду [40, с. 37]. Тому поняття портрету персонажа в художньому творі достатньо широке та може включати в себе: опис зовнішності героя, його соціальну характеристику, опис внутрішнього стану персонажу, мовний портрет.

Ідейно-естетичне значення портрету того чи іншого літературного персонажа розкривається повністю також через відношення до нього інших героїв, через розвиток сюжету в цілому, тобто всю систему створених автором в даному творі образів. Відомо, що портрет не тільки передає зовнішні риси персонажу, якого описують, але й активно бере участь у відображенні характеру літературного персонажу. Однак портрет зазнає й зворотної дії, в результаті якої створюється чітка зорова уява про зовнішній вигляд героя досить економними засобами «зовнішньої» портретної виразності [17, с. 27]. Тому портрет в реалістичному творі виступає не в ізоляції від решти його компонентів, а в постійній взаємодії з ними. Портрет, на думку Л. Я Круглика, не вичерпується відтвореннями зовнішності як такої, портрет — це не тільки обличчя героя, але і фігура його, хода, жест, поза, його звички, манери поведінки, говоріння, це особливості його голосу, інтонації, оскільки голос, жест, міміка у своїй сукупності виражають безпосередню реакцію героя на події, що відбуваються навкруги, розкривають складність і багатогранність його характеру [58, с. 49].

В нашій роботі ми, усвідомлюючи всю міру умовності такого визначення, відокремлюємо лише зовнішній портрет дійової особи, розглядаючи його як сукупність усіх експресивних моментів людського тіла, що говорять [21, с. 26]. Портрет, тобто зовнішня характеристика дійових осіб, нерозривно пов’язаний з усією системою художнього мислення письменника. Відношення автора до дієвої особи як до певного в своїх проявляннях єдності робить його портрет усталеним і цілісним. Це дає підставу вважати, що той чи інший портретний фрагмент носить не випадковий характер, а слугує цілям створення закінченого художнього образу. В художньому творі в основі реакції автора на окремі прояви героя лежить єдина реакція на ціле героя, а усі окремі його прояви мають значення для характеристики цього цілого як миті його [21, с. 8]. В описі зовнішності персонажу чітко відображається мислення письменника, його позиція по відношенню до персонажу, якого описують, котру В. Г. Белинський називав художньою суб'єктивністю. Виділяючи або затушовуючи, підкреслюючи або опускаючи різні ознаки зовнішнього вигляду, костюму, художник намагається певним образом вплинути на читача — розсмішити його або розчулити, схвилювати, зворушити, викликати любов, ненависть, огиду, злість, страх, жах, гнів [39, с. 46].

Особливістю портретного опису є також і те, що він ніколи не буває вичерпним. Портрет може біти лаконічним, стислим, докладним, але він прямо не співвідноситься з зоровим сприйняттям людини. Однак ця неповнота портрету персонажу в художньому творі доповнюється цілим рядом моментів, що безпосередньо приєднуються до зовнішності, малодоступних або зовсім недоступних образотворчому мистецтву: манеры, хода, тембр голосу, вираз обличчя, що змінюється і всієї зовнішності у ті чи інші історичні моменти життя людини [21, с. 8].

За описом поведінки, мови, образу мислення персонажу читач намагається уявити собі його зовнішність, для вираження котрої в художньому творі достатньо незначної подробиці, що характеризує сутність портретованого персонажу, що відображує властиву йому індивідуальність. Іноді для створення портрету дійовою особи достатньо лише одного порівняння, одного епітета [40, с. 71].

Але перевага художньо-літературного портрету персонажу перед живописним полягає не лише в особливих способах його передачі, але й в можливості розвитку портретного опису у часі. Невблаганна течія часу немов би у спресованому вигляді постає у еволюції, якої зазнає зовнішність людини [57, с. 8]. Портрет персонажу може передавати моменти поступового росту людини через зовнішнє вираження образів юнацтва, зрілості або старості, може охоплювати ціле людське життя з усіма його змінами.

Таким чином, портрет персонажу є суттєвим елементом всієї образотворчої системи художнього твору не тому, що в ньому взаємодіють різноманітні аспекти зовнішнього вираження, а тому що ця взаємодія забезпечує головну задачу — задачу виявлення сутнього в тому чи іншому літературному образі через зовнішні моменти [49, с. 8], тобто портрет персонажа як зовнішня характеристика дійових осіб глибоко й наочно відображає особливості внутрішнього світу людини, його характеристику, його соціальні зв’язки. Іншими словами, опис зовнішності, будучи елементом структури образу персонажу, вирішує в художньому творі задачу всебічного розкриття особистості.

Що ж таке портрет персонажу в художньому творі? Зовнішньою характеристикою дійових називає портрет персонажу Л.І. Кричевська [57, с. 3]. Г. В. Старікова визначає портрет «як зображення зовнішності людини» [78, с. 4]. Однак ці визначення занадто елементарні і короткі. Вони не відображають різноманіття видів портретів в художньому творі, їх ролі в створенні художнього образу персонажу та твору в цілому.

У жанрі «портрет» основна функція пов’язана з показанням на об'єкт опису — людину, у котрої виділяються прагматичні пріоритетні сторони, риси або частини. «Будь-який портретний опис підпорядковується певній комунікативній інтенції творця портрету, тобто з необхідним ступенем деталізації описати яке-небудь обличчя, його характерні частини та відмінні ознаки» [74].

Інтерес до портретного зображення пояснюється неослабленою увагою до людини, до конкретної особистості певної історичної епохи. Використання портретної характеристики людини застосовується в різних областях науки й мистецтва. Портретний опис використовується в процесі комунікації, тому що спілкування людей потребує уяви про учасника комунікативного акту. Портрет — одна з найскладніших задач в живопису та літературі, які потребують пильного вивчення та передачі власне розуміння людини.

В художній літературі особливе місце посідає опис зовнішності, тому що портрет відіграє важливу роль в створенні художнього образу. В літературознавчих дослідженнях портрет героя розглядається як засіб розкриття внутрішнього світу, тісно пов’язаний з розумінням ідейного змісту. Проблема портрету, за визначенням Галанова, це «джерело для найцікавіших спостережень й висновків, пов’язаних з корінними процесами творчості» [40, с. 37].

За думкою Нечаєва, під портретом героя розуміють «словесне перерахування зовнішніх рис людини, виду його обличчя, фігури, одягу тощо» [71]. Портретний опис — це мовленнєве уособлення образу героя в тексті художнього твору, де міститься індивідуально-авторське розуміння та оцінка героя.

В словнику літературознавчих термінів Л.І. Тимофєєва надається наступне визначення досліджуваного феномена: «портрет (франц. Portrait — портрет, зображення) — в літературному творі зображення зовнішності героя: його обличчя, фігури, одягу, манери поводитись» [81]. Дослідник Є. Слащев пише, що «…к элементам портрета мы относим не только описание человеческой внешности, одежды, манеры держаться, но, естественно, и описание жестов, походки, движений» [77].

В деяких літературознавчих працях надається широке розуміння портрету, тобто з поняттям «портрет» пов’язують не лише компоненти зовнішнього вигляду, особливості прояву характеру й внутрішнього стану персонажу, але й такі елементи, які лише побічно стосуються його літературного зображення (внутрішнє убрання помешкання тощо) [66, с. 98].

При визначенні портрету персонажа, як ми вважаємо, необхідно враховувати наступні моменти.

1. Портретний опис — це елемент структури художнього тексту, частина його образної системи, що вирішує задачу всебічного розкриття образу літературного героя, а в деяких випадках ідейного задуму твору в цілому.

2. Маючи регулярне відтворення в лінійній організації художнього твору, портрет персонажу є системним упорядкованим утворенням, яке, реалізуючи певні функції, не є повністю автономним. Портретний опис входить складовою частиною у текст всього твору, створюючи діалектичну єдність частини й цілого.

3. Смислова цілісність портрету персонажу полягає в його тематичній єдності, що здійснюється тотожністю референції - співвідношення поданих слів (власних та загальних назв, а також займенників, що заміщують їх) з одним й тим самим предметом реальної дійсності (референтом) [69, с. 20].

4. Основними загальномовними функціями портретного опису в художньому творі є функції ідентифікації (впізнання) і характеризації дійових осіб.

5. «Портрет персонажу — це структурне утворення, що відображає взаємне розміщення та зв’язок фрагментів, які передають цілісний опис зовнішності. В залежності від авторської цільової настанови структура портретного опису в художньому творі може біти цільною або переривчатою» [49, с. 10], концентрованою або неконцентрованою

«Концентрований портрет — це одинична портретна номінація, що не відтворюється та не доповнюється у ході текстового розгортання» [49, с. 12]. Неконцентрований портрет — це неодноразово відтворювана у ході текстового розгортання портретна єдність, що створює портретний ланцюг, компонент якого мають різноманітний ступінь віддаленості один від одного.

6. Конструктивною особливістю портретного опису є те, що він може бути реалізованим за допомогою різноманітних мовних одиниць: слова, словосполучення, речення зверх фразової єдності або комплексу зверхфразових єдностей. «Вибір мовних одиниць, що оформлюють словесний портрет, залежить від суб'єкту мови, в ролі котрого може виступати не тільки автор, але й персонажі розповіді, що створює своєрідне „багатоголосся“ в зображенні зовнішності тієї чи іншої дійової особи» [37, с. 7].

7. Портрет персонажу в художньому творі виражає не тільки логіку самого персонажу, але й авторське ставлення до нього. Від автора залежить актуалізація того чи іншого моменті зовнішності, складність структури портретної єдності, вибір оформлюючи його лінгвістичних одиниць, а також модальність словесного портрету.

Враховуючи все викладене, можна дати наступне визначення портрету в художньому творі:

Портрет це системно-структурне утворення, елемент образної системи художнього тексту, підпорядкований задачі відображення зовнішності персонажу з метою його ідентифікації й характеризації та який передає авторське ставлення до персонажу.

В нашій роботі під портретом розуміється опис зовнішнього та внутрішнього стану героя, його дії та взаємовідносин з іншими персонажами, манери говоріння та образ мислення, тобто в портрет ми також включаємо опис характеру персонажа.

Отже, портрет — це опис зовнішності людини, його обличчя, фігури, одягу, жестів й характеру. Портрет безпосередньо відображає риси характеру героя, які є особливо важливими для автора. Звичайно, що художник не може залишитись байдужим до зовнішності тих, кого описує. Важливо не тільки те, як виглядає персонаж, але й те, які деталі зовнішності автор відмічає як головні. Підкреслюючи або опускаючи різноманітні ознаки зовнішнього вигляду, костюму, оточення, письменник намагається вплинути на читача з метою розчулити його, схвилювати, розсмішити, вселити любов, викликати ненависть, страх, гнів. Важливою деталлю портрету є костюм людини. В портреті художник відводить йому більшу чи меншу роль. Створюючи портрет, художник враховує виразну силу одягу та намагається, щоб жодна подробиця костюму не вислизнула від уваги читача.

Портрет передає не тільки зовнішнє, але й внутрішнє вираження властивостей, суті, души людини. Він розкриває духовну суть особистості персонажу, його характер, тобто створює образ реальної конкретної людини. Відкриваючи для себе склад думок та почуттів персонажу через його портрет, ми осягаємо не лише людину, що описується, але й її навколишній світ.

Портрет — це художня модель реальної конкретної людини, а не просто опис зовнішності. Проаналізований матеріал показав, що портрет може бути наданий за допомогою прямої характеристики (мова автора, думка інших персонажів) або побічної (через опис смаків, звичок герою, його будинку, убрання кімнати, через опис його дружини, друзів, кохання). В портреті героя відображається відношення письменника до людей, до світу, його почуття й думки, манера бачити й відчувати, його душевний склад, його світогляд. Художник повідомляє про свої враження читачу, виражає свою уяву про навколишній світ. Ми можемо ще не знати героя, але його портрет дає можливість зробити припущення про його сутність. Зовнішність персонажу психологизується, тому читач бачить не лише опис зовнішнього вигляду героя, але й його внутрішнього світу.

1. 1 Види портретних описів

О.А. Мальцева визначає художній портрет «як один із засобів створення образу персонажу, що полягає в описі його зовнішності та включає психологічну характеристику окремих частин зовнішності - риси обличчя, міміки, фігури, поз, жестів, рухів, одягу» [67, с. 5].

Цей фактор вводить термін — «дескриптивний ланцюг», під котрим розуміється неперервний описовий ланцюг, обсягом в одне речення та більше. Безперервність — основна структурна властивість дескриптивного ланцюга. Змістовна сторона, семантичний стрижень дескриптивного ланцюга — антропоцентричність. Але однієї цієї ознаки недостатньо, інакше межі понять «дескриптивний ланцюг» та «портретний опис» будуть різними.

Ланцюг слів стає дескриптивним, згідно О.А. Мальцевої, в тому випадку, «коли в ньому є одна або більше характерних подробиць зовнішності образу персонажа» [67, с. 6].

З введенням поняття «дескриптивний ланцюг» портретний опис можна трактувати у вузькому та широкому смислі.

«Портретний опис у вузькому смислі - це дескриптивний ланцюг, в мовному вираженні безперервний описовий ланцюг, об'ємом у одне речення чи більше» [63, с. 5].

Портретний опис у широкому смислі - це вся сукупність дескриптивних ланцюгів, що відносяться до опису якого-небудь персонажу.

О.А. Мальцева відокремлює компактний та розосереджений портретний опис.

Компактний портретний опис — одиничний портретний опис: одного разу описавши зовнішність свого персонажу, письменник може не звертатися до неї протягом деякого часу. Обсяг компактного портретного опису частіш за все розгорнутий і докладний опис. «Компактний портретний опис представлений особи оповідача, зацікавленого характерністю виду портретованого представника якої-небудь соціальної спільноти» [63, с. 248].

Розосереджений портретний опис уявляє собою неодноразове періодичне звернення до зовнішності персонажа у ході оповідання. Наявність опису, розосередженого в тексті, свідчить про еволюцію образу.

«Виділяється також портрет психологічний, де переважають риси зовнішності, що свідчать про властивості характеру та внутрішнього світу» [64, с. 303]. У словнику літературознавчих термінів Л.І. Тимофєєва надається таке визначення психологічного портрету: «психологічний портрет — це більш докладний портрет, який включає опис костюму, манери поведінки, тобто характеризує приналежність персонажа до певної соціального середовища» [81].

В залежності від мети дослідження та аналізованого матеріалу розрізняють різні типи портрету. І.А. Бикова, дотримуючись синтаксичного підходу, розрізняє два структурних типи портрету: концентрований та неконцентрований.

Концентрований портретний опис — це одинична портретна номінація, яка не може відтворюватись та доповнюватись у ході розвитку тексту. Сутність сконцентрованості полягає у не відтворюваності портретного опису впродовж текстового розгортання і його зосередженні в одному місці тексту.

«Деконцентрований портретний опис — це неодноразово відтворювана у ході текстового розгортання портретна єдність, що створює портретний ланцюг, ланки якого мають різноманітний ступінь віддаленості один від одного, … ідентифікація персонажу основана на повторюванні в ланках портретного ланцюга» [31, с. 44]. За основу класифікації дослідниця обирає локалізацію портретного опису в художньому тексті. Деконцентрованість розуміється авторкою як неодноразове відтворення портретної єдності, яка розгортається протягом твору.

Серед одиничних, здвоєних і групових портретних типів дослідниця визначає сконцентровані та деконцентровані різновиди. Строєні різновиди використовуються тільки у сконцентрованому вигляді. У деконцентрованих описах виділяються три способи зв’язку ланок: номінативний, лейтмотивний і змішаний. Основою номінативного способу є повтор найменування персонажа, засобом реалізації лейтмотивного способу зв’язку є повтор назв зовнішніх рис дійових осіб або деталей. При змішаному способі номінативні й лейтмотивні повтори надаються у портретному описі одночасно.

Сконцентрованість/деконцентрованість портретних єдностей безпосередньо пов’язана з поняттям статичності/динамічності. Основою статичних портретних різновидів є їх непоширюваність у ході текстового розгортання. Динамічні портретні типи створюються за принципом розкладання портретної єдності на окремі описові епізоди. Проте не тільки сконцентрованість/деконцентрованість визначає статичний/динамічний характер портретних описів. Сконцентровані портретні єдності можуть являти собою динамічний контекст, а портретні ланцюжки мати статичний потенціал. Динамічність через непряму вказівку на перебіг часових відрізків може бути представлена в одиничних сконцентрованих різновидах.

Через зміни в зовнішності персонажа письменник може створювати відчуття руху. Подібні зміни розбивають портретну єдність на окремі епізоди і дають можливість сприймати її у розвитку. Іншим способом динамізації, що спостерігається в одиничних і групових сконцентрованих типах, є переміщення персонажів у просторі, як в одиничному портретному описі. Статичність у здвоєних портретних ланцюжках забезпечується фіксованістю емоційної напруги персонажів, яка створюється за рахунок того, що в другій ланці портретного опису увага фокусується на деталях зовнішності з першої ланки. Іншим способом відбиття статичності здвоєного портретного ланцюжка є прийом створення портрета в портреті. Зазвичай, форма побудови вже сама по собі вказує на статичний характер опису: фіксованість зображення на фотографії асоціюється з постійністю зовнішнього вигляду героїв.

А.І. Домашнев визначає літературний портрет, «як опис зовнішнього і внутрішнього стану персонажу, його дії, взаємовідносин, манери говорити й думати» [53, с. 86]. О. А. Гончарова, дотримуючись синтаксичного підходу, вже в рамках літературного портрету відокремлює два види: квалітативний й функціональний. Квалітативний літературний портрет уявляє собою статистичний опис, який створюється при стилістичному домінуванні субстантивної групи. «Функціональний літературний портрет — це опис дій персонажу (головна роль належить дієсловам)» [46].

В літературознавстві М.Г. Альбрузі відокремлює два інших види літературного портрету: мемуарно-біографічний та художньо-біографічний. В центрі зображення портрету знаходяться реальна особистість, про яку розповідає автор [4, с. 162].

Художньо-біографічний літературний портрет

Мемуарно-біографічний літературний портрет

Наявність сюжету

Відсутність або послабленість сюжету

Охоплює невеликий проміжок часу

Розповідається про тривалий відрізок часу

Художній твір, який може мати певні фактологічні неточності

Мемуар

Є.Я. Кусько визначає мовний портрет. «Мовний портрет — це індивідуалізований та одночасно типізуючий спосіб передачі мови персонажу, прояв у ній характеру героя в його неперервному розвитку, його світогляду, ідеологічних позицій, політичного рівня» [62, с. 28].

Основними елементами, які спричиняють створення мовного портрету є:

1) взаємозв'язок мови героя та його характеру;

2) один із засобів мовної індивідуальності - це відмінність мови дійових осіб;

3) прояв у мові соціальної, професіональної та локальної приналежності персонажу;

4) відображення в мові персонажів світогляду, політичного рівня та ідеологічних позицій;

5) еволюція мови персонажу у зв’язку з еволюцією образу [62, с. 26].

Портрет у літературі - засіб характеротворення, типізації та індивідуалізації персонажів. Маючи за основний предмет художнього зображення взаємодію з довкіллям, письменники описують зміни зовнішнього вигляду персонажів у конкретних ситуаціях, у взаєминах між ними. Пильна увага до портретів персонажів ґрунтується на загальній закономірності, згідно з якою внутрішні психічні стани людей відображаються в міміці (виражальні рухи м’язів обличчя), пантоміміці (виражальні рухи всього тіла), в динаміці мовлення (інтонація, темпоритм, тембр), диханні і т.п., що допомагає в процесі спілкування глибше розуміти внутрішній світ один одного. Окрім того, одяг людини часто свідчить про її естетичні смаки, риси вдачі, майновий стан, рід занять. Тому письменники фіксують як зовнішній вигляд персонажів, так і їх внутрішній стан, намагаються витлумачувати відповідність чи розбіжність між їхніми так званими зовнішніми та внутрішніми портретами.

При цьому слід зазначити, що метою портретного опису зазвичай є конструювання образу, де окремі риси вказують на суттєві характеристики.

«Портрет виступає одним із засобів індивідуалізації персонажа. Окрім зовнішніх фізичних характеристик персонажа, до портрету включаються відомості про його зачіску, одежу, манери, аксесуари, тобто про те, що відображає смаки, пристрасті, звички — індивідуальність героя. Портрет на відміну від пейзажу визначає i coціальну приналежність персонажа, i входить до темпорального континууму тексту, бо в костюмі знаходить своє відображення i eпoxa, i пора року, i час доби» [17, с. 142].

З викладеного випливає, що портретний опис включає:

— зображення зовнішності: обличчя, волосся, статури і т.п. ;

— опис міміки, голосу і динаміки дихання, пантоміміки і манер;

— одягу і аксесуарів.

1. 2 Функціонально-стилістична роль портретного опису у тканині художнього твору

Однією з центральних проблем лінгвістичної стилістики є вивчення стилістичних прийомів та виразних засобів, які використовуються для точнішого вираження змісту художніх творів.

Проблема створення художнього образу може бути названа основною в літературній творчості. Портрет персонажу відіграє важливу роль при створенні образу персонажу, а тому може розглядатись окремо.

Тут необхідно зазначити, що питання функціонування портрету та його природи розроблений недостатньо повно.

Так, в роботах лінгвістів А. С. Вольф, Е. А. Гончарова, Г. В. Старкова, Н. Д. Беляева, що порушують різноманітні аспекти мови та стилю словесного портрету, пов’язані в основному з лексикою портретного опису. Проблема структурно-композиційної класифікації словесно-художнього портрету, форм функціонування в макротексті.

Таким чином, портретний опис — складне й маловивчене явище, що не має однозначного трактування.

О.А. Мальцєва відзначає, що слово як лінгвістична одиниця володіє естетичними можливостями: «Функціонуючи в художньому творі, слово реалізує сукупність своїх предметно-логічних та емоційно-експресивних значень» [67, с. 3].

Художній портретний опис багатофункціональний. В межах художнього твору він може виконувати найрізноманітніші функції, відповідно до функціонального наповнення художнього тексту взагалі. Соціальна, філософська, моральна, релігійна спрямованість тексту отримує своє відображення в портретному описі як важливому композиційному елементі художнього твору.

Аналіз основних функцій портрета — характерологічної, оціночної, ідейно-художньої, показує, на думку О.А. Мальцевої, що багатофункціональність полягає в нерозривній єдності, взаємодоповненні та рухливому співіснуванні його функцій.

Характерологічна функція неможлива без оціночної; оціночна функція веде читача до розуміння характеру персонажу: обидві функції разом спричиняють розкриття ідейно-художнього змісту твору. Взаємопроникнення функцій, існування їх одна через іншу, говорить про їх єдність та взаємодоповнення. Рухливе співіснування функцій означає, що в портретному описі значимість функцій може бути змінена: яка-небудь з основних ядерних функцій може відійти на другий план, а яка-небудь звично периферійна функція стати головною.

Всякому явищу, як зазначає О. А. Мальцева, властиві категорії «загальне та окреме». «Окреме» в функціональному наповненні художнього портретного опису — це різноманітні функції. «Загальне» — це те, що їх об'єднує.

Тут необхідно зазначити два основних моменти. По-перше, всі функції портретного опису є різновидами однієї - дескриптивної функції. Дескриптивна функція є основною функцією портрету. По-друге, усі функції портретного опису об'єднує і систематизує естетична функція, оскільки мова йде про портретний опис в художньому творі та головне призначення портрету — слугувати засобом створення образу.

Саме в естетичній функції виражається зв’язок змісту та форми, без якої не може бути створений художній образ. Систематизуючи властивість естетичної функції полягає в тому, що через неї проходять всі інші функції; у чистому ж вигляді естетична функція просто не існує.

Аналізуючи особливості літературно-художнього твору, В. В. Виноградов, зазначав, що «специфіка літератури, як мовного мистецтва, на основі котрої досягається діалектична єдність двох головних факторів літературного твору — матеріалу (мова) та задум (ідея) — закладена в «основній глибоко своїй, естетичній якості» [35, с. 47].

Без сумніву, велику зацікавленість представляє питання про співвідношення естетичної і стилістичної функції. Під стилістичною функцією, услід за І.В. Арнольд, ми розуміємо виразний потенціал елементів мови; визначення, що виходить із прийнятого у стилістиці декодування розуміння стилю як вираження інформації другого порядку [7, с. 47−48].

Стилістична функція належить тексту; те ж саме можна сказати й про естетичну функцію. Однак стилістична функція властивий тексту будь-якого роду, будь-якого стилю (рівно як тексту художнього стилю, так і нехудожнього), в той же час естетична функція атрибут художньої мови. Задача стилістичного дослідження тексту — вивчення взаємодії предметно-логічного змісту повідомлення, тобто інформація першого роду, з інформацією другого роду, яка включає і проявлення естетичної функції мови [55, с. 9].

Отже, стилістична функція — поняття більш широке, що включає в себе поняття естетичної функції.

Необхідно також зазначити ще одну відмінність естетичної та стилістичної функції: в той час як стилістична функція може бути простежена на відносно великому уривку тексту та може проявитись навіть в одиничному слово використанні, естетична функція того чи іншого мовного елементу виявляється лише в контексті цілого, завершеного літературного твору. В дійсно художньому творі кожне слово портретного опису унікальне; його не можна замінити чи убрати без збитку для смислу в цілому. Всі слова портретного опису в художньому творі естетично значущі, несуть зазвичай ту чи іншу образну функцію.

На думку О.О. Мальцевої, дослідження естетичної функції важливе й ще тому, що вона впливає не тільки на раціональну, але й емоціональну сферу. В. В. Виноградов відмічав, що предметно-логічне значення кожного слова оточене експресивною атмосферою, що коливається в залежності від контексту [34].

В кінці XVIII — початку XIX ст. в літературі отримує велике поширення форма повідомлення «від персонажа». Проблема «точки зору» розроблялась такими вченими як В.В. Віноградов, Г. А. Гурковський. Особливо суттєвими для аналізу мовного портрету є положення про те, що точки зору проявляються перш за все в оцінці, тобто як ідеологічні цінності.

Проблеми точку зору та оцінки пов’язані нерозривно. Причина цього в самій природі мови, яка відображає і природу носія мови, людину, однією з невід'ємних властивостей якої є здатність та бажання оцінювати навколишню дійсність.

За думкою О.О. Мальцевої оцінка — це і процес і результат, це з одного боку розумовий процес визначення цінності того чи іншого предмета, явища ситуації; з іншого боку — вираження, реалізація цього процесу [68, с. 10].

Портрет-оцінка — це завжди портрет-сприйняття, з якого ми дізнаємось багато про самого приймача, оскільки будь-яке ціннісне судження відображає одночасно властивості як пізнавального об'єма, так і суб'єкта, що пізнає. Особливо цікавою задача становиться, коли в ролі суб'єкта, що пізнає виступає автор. Так портрет, виконуючи оціночну функцію, сприяє більш глибокому розкриттю персонажа та дозволяє частково поринути у глибину авторських задумів.

Отже, портретний опис являє собою складний елемент композиції, тобто складає невід'ємну частину композиційної організації тексту, його художнього цілого та має багато функцій. Функціям портретного опису властива ієрархічність: базова дескриптивна функція, різновиди її прояву та об'єднуюча естетична функція, властива мовному художньому портрету, та серед них важливу роль відіграє оцінювальна функція.

1. 3 Засоби створення портрету

Портрет персонажу є центральним елементом усієї зображальної системи художніх образів, який розглядають у сучасній лінгвістиці при дослідженні художнього тексту через детальний аналіз лінгвістичних засобів та у зв’язку з теорією мовної комунікації такі мовознавці, як А. Бевзенко, Н. Бойко, М. Братусь, Л. Голоюх, Ю. Карпенко та ін. Підґрунтя для лінгвістичного аналізу художні творів заклали видатні науковці О. Потебня, Л. Булаховський та ін. О. Потебня вважав, що естетико-стилістичний аналіз художніх текстів є першим щаблем загального дослідження літературної мови.

Портретний опис відрізняється різноманіттям використання стилістичних засобів. Вони виконують найрізноманітніші функції, допомагаючи автору показати особу з різних боків.

Безумовно, будь-який портретний опис стає яскравішим, коли в ньому є тропи й фігури, які будуються на основі навмисного порушення загальномовних зв’язків, в результаті чого виникають яскраві у своїй неповторності образи.

Практично всі дослідники художнього тексту, художнього дискурсу і портретних описів вказують на те, що головним серед стилістичних засобів є епітет [55].

Як відомо, епітети, поряд з іншими художніми засобами, відбивають стан і рівень розвитку літературної мови певного періоду. Вони є тією ланкою, що поєднує у мовній свідомості письменника різні джерела літературної мови, її книжну та народнорозмовну основу, її виразний фольклорний компонент.

Отже, епітет використовується як важливий художній засіб індивідуалізації й типізації та оцінки зображуваних явищ. Він створює широкі можливості індивідуально-авторського відтворення дійсності. Художні означення різноманітної семантики увиразнюють портрети персонажів. Оцінні характеристики подано передусім через мову автора, зрідка -- персонажу.

Епітети є тим традиційним засобом, який найвиразніше передає особливості індивідуального стилю письменника, характеризує стиль літературного напрямку та художньої мови відповідного періоду.

Структура епітетів у портретних єдностях письменника зазвичай вивчається з погляду їх морфолого-синтаксичного вираження. Визначаються два структурні різновиди: епітети-слова й епітети-словосполучення. У ролі епітетів-слів виступають прикметники (пісне обличчя) і дієприкметники (витягнене обличчя). Епітети-словосполучення являють собою сполучення прикметника з прислівником (кумедно поважні очиці) або дієприкметника з іменником в орудному відмінку (розпалена грою щічка). Епітети-слова зазвичай становлять найчастотнішу групу. Семантика епітетів досліджується у двох площинах: за характером семантичного зв’язку між членами епітетної синтагми і за тематичною приналежністю. Відправною точкою класифікації за характером семантичного зв’язку між членами епітетної синтагми є поділ епітетів на узуально-асоціативні й оказіонально-асоціативні. Узуально-асоціативні епітети підкреслюють ознаки, які є природно властивими деталям зовнішності й одягу (червоні уста). Оказіонально-асоціативні епітети, навпаки, називають ознаки, не характерні для деталей зовнішності й одягу, що залучаються автором з інших сфер (два вовчі ока). Узуально-асоціативні епітети є більш частотними. Яскравість епітетних конструкцій у портретних описах письменника додатково забезпечується розмаїттям цих тропів із погляду тематичної приналежності, в межах якої було виділено епітети предметно-візуального і внутрішньо-психологічного сприйняття. Епітети предметно-візуального сприйняття віддзеркалюють ті аспекти деталей зовнішності або одягу, які чітко сприймаються оком (довга сива борода), епітети внутрішньо-психологічного сприйняття насичують портретний опис психологічним змістом і оцінним звучанням (обличчя сердиті, суворі). Епітети предметно-візуального сприйняття, залежно від того, які аспекти деталей зовнішності й одягу персонажів вони відбивають, поділяються на епітети форми/розміру (кругленький, клапоухий видочок), епітети кольору (червоні коси), епітети властивостей (старе, борознами пооране обличчя). У певному контексті епітети форми, кольору і властивостей можуть виявляти прихований, незвичайний компонент свого значення, що стає основою нових образів. Вони можуть відбивати психологічний стан і соціальний статус, як от: очі червоні, божевільні; вічно порепані од чорної роботи руки.

У визначеннях епітета, наявних у довідкових та теоретичних джерелах [55], підкреслюється його виразність, емоційність, експресивність, суб'єктивність та контекстна залежність (синсематичність). Однак, незважаючи на те, що епітет має давню традицію вивчення [64] та вважається ключовим тропом у лінгвопоетиці й лінгвостилістиці («історія епітета є історією поетичного стилю»), сучасна практична стилістика повинна передусім бути технікою епітета, до цієї пори немає єдності у поглядах на його сутнісні характеристики.

Застосування інтегративного, синергитичного підходу, втім дозволяє уникнути суперечностей щодо природи та типології епітета: за такого підходу його мовні та мовленнєві властивості розглядається разом з ментальними основами та комунікативною функцією.

Метальною основою епітета та означу вального ним слова виступають пропозиційні схеми предметного фрейму, використання епітету здійснюється з метою оптимізації лінгвальної регуляції, шляхом впливу на емоційну сферу адресата-читача.

Епітети у портретному описі мають мовні (морфолого-синтаксичні) та мовленнєві (семантико-стилістичні) характеристики.

Структурно-морфологічні характеристики епітетів у портретному описі надали змоги виокремити такі моделі:

1. Найуживанішою (61% від загальної кількості) є модель, у якій епітет виражений прикметником у препозиції: Adj+N. Прикметник може бути простим, наприклад, mysterious, beauty, або складним, наприклад, owl-eyed face (епітети, виражені складними прикметниками, називають складними епітетами). Простий прикметник у цій моделі може бути вжитий у одному із ступенів порівняння, частіше у найвищому, наприклад:

«His voice was slow and shy; he had one of the saddest faces Rosemary had ever seen» [84, p. 39].

Типовим для портретних описів є також наявність декількох (простих та/або складних) епітетів, побудованих за вказаною моделлю, наприклад:

«The senior, Smith, who acted as spokeasman, a heavy, clumsy, ready-made figure, with a full-moon, serious face, struck him as a reasonable man…» [84, p. 56].

2. Другою за розповсюдженістю моделлю (11%) у портретних описах є така, у якій епітет виражений дієприкметником чи дієприслівником: Participle+N:

«He was a tall, lean man of fifty, with a drooping moustache and grey hair» [84, p. 41].

3. Характерною для портретного опису (9%) моделлю є така, де епітет, виражений прислівником при прикметнику: Adv+A+N, наприклад:

«…upon her softly shining porcelain cheeks… «[84, p. 184].

4. Також у портретному описі зустрічаються епітети (9%), виражені словосполученням, як правило це Adj+N, за використання якого утворюється модель (Adj+N) + N, наприклад:

«He was smiling to himself in the darkness; naively, an ingenious prostitute’s smile… Tonino smiled an amorous sportsman’s smile» [84, p. 39].

5. У ролі епітета в портретному описі може також виступати іменник вжитий у функції означення: модель N+N (8%), при чому це означення може бути виражене:

— іменником — загальною назвою у загальному відмінку:

His hatchet face was ageless [84, p. 31].

— іменником-загальною назвою у присвійному відмінку:

«…said Anne, smiling the tight cat’s smile» [84, p. 76].

— іменником-власною назвою у загальному чи присвійному відмінках:

«…a white Vandyke beard, cold blue eyes…» [84, p. 159].

— іменник у складі of-phrase («зворотній епітет»):

«Her face, the face of a saint, a viking Madonna, shone through the faint notes that snowed across the candlelight» [84, p. 63].

Як свідчать наведені приклади, у портретному описі модель N+N може містити один чи декілька (однакових чи різних за вказаними характеристиками) іменників або ж сполучатися з іншими моделями (як правило, з моделлю Adj+N).

6. Найменш поширеним у складі портретного опису є епітет, виражений словосполученням і цілим реченням, стягнутими у одне слово за допомогою дефісів, так називаний «фразовий епітет»:

«John's face lit up instantaneously with all its hundred-candle-power tenderness and charm» [84, p. 67].

Епітети у портретному описі можна розділити їх на дві великих групи — образні, тобто такі, у основі яких лежить який-небудь зоровий, звуковий, тактильний і т.п. образ, і безобразні.

Образні епітети своєю чергою поділяються на такі групи:

1) метафоричні епітети;

2) порівняльні епітети;

3) синестичні епітети;

4) звукообразні епітети.

Метафоричний епітет, як і будь-яка метафора, оснований на взаємодії предметно-логічного і контекстуального значень слова. Так, метафоричним є епітет, оснований на приписуванні неживим предметам чи їх частинам властивостей і ознак живих істот (і навпаки).

Ще одним різновидом метафоричного епітета є зоосемічний епітет, оснований на приписуванні людині ознак і якостей тварин (зазвичай такий епітет виражений іменником — назвою тварини — і визначає схожість людини із цією твариною, яку вбачає автор).

Епітети, основані на порівнянні, так звані порівняльні (компаративні) епітети, відрізняються від метафоричних не тільки за формальною ознакою — вираженістю/невираженістю ідеї подібності - але й важливою змістовою характеристикою; «вираженість ідеї подібності постулює схожість теми і образу (a подібне до b), а невираженість ідеї подібності - їх тотожність (a є b)» [71]. У порівняльному епітеті виражається лише схожість понять, при чому ступінь образності порівняльного епітету залежить від дистанції між означенням і означуваним, від «кута» порівняння. Що далі одна від одної сфери, до яких відносяться означення і означуване, то більш несподіване їх поєднання, більш образний порівняльний епітет.

Порівняльні епітети в портретному описі створюють слухові, зорові, тактильні та інші образи і виражають суб'єктивне авторське сприйняття тієї чи іншої риси предмета чи явища і його відношення до цього.

Порівняльні епітети у портретному описі часто основані на зоосемії, але, на відміну від власне зоосемічних епітетів вони не ототожнюють людину із твариною чи її рисою, а лише вказують на схожість між ними, яка існує у сприйнятті автора:

Особливу групу епітетів складають ті, образність яких базується на явищі, відомому у психології під назвою синестезії, суть якого полягає у тому, що «якийсь подразнював, впливаючи на відповідний орган відчуттів, викликає не лише відчуття, специфічне для даного органу відчуттів, а й водночас ще й додаткове відчуття, характерне для іншого органу відчуттів» [55].

Серед звукоутворюючих епітетів найпоширенішими є звуконаслідувальні (ономатопеїчні) епітети. Такі епітети виражені звуконаслідувальними словами, тобто словами, звукова форма яких імітує реальні звуки оточуючої дійсності: голос птахів, тварин, звуки людського сміху, кашлю, чхання, дзвону, скреготу, стуку металу, дерева та інших природних матеріалів, звуки грому, дощу та інших природних явищ.

Безобразні епітети у порівняльному опису також охоплюють декілька груп у залежності від взаємодії значень означення означуваного, а саме:

— перенесені епітети;

— оксюмороні епітети;

— гіперболічні епітети;

— антономасійні епітети.

Сутність лінгвістичної природи перенесеного епітета полягає у тому, що прикметник, який логічно визначає якесь слово. Займає синтаксичну позицію означення поряд з іншим словом, пов’язаним із першим відносинами метонімічного типу. У портретному описі, як правило, трапляються означення, які переносять ознаку людини (частіше за все його почуття) на частини його тіла:

Стилістичний ефект оксюморонного епітета визначається порушенням типової сполучуваності: у атрибутивну групу поєднуються слова, неспроможні у нормі сполучуватися між собою через наявність у їх смисловій структурі сем протилежного значення. Компонентний аналіз слів, що входять у оксюморон не сполучення, методом порівняння словарних дефініцій виявляє зіткнення сем, що взаємно виключають одна одну, наприклад:

«His wife was shrill, languid, handsome and terrible» [84, p. 33].

«Nicole's snow-warm face lighted up further …» [84, p. 199].

Третій різновид безобразних епітетів характеризується наявністю у смисловій структурі означення семи інтенсифікуючого значення. У основі таких епітетів лежить той самий процес, що й у основі стилістичного прийому гіперболи: перебільшення ступеню якоїсь ознаки, властивої предмету, що визначається, пов’язаного із авторською суб'єктивною оцінкою.

Гіперболічний епітет у портретному описі навмисне перебільшує якусь ознаку предмета — рису персонажа, доводячи її до гротескних розмірів, з метою викликати емоційну реакцію, наприклад:

«She was too beautiful to be rea«l [84, p. 48].

У портретному описі зареєстровані також антономасійні епітети. З точки зору морфологічного вираження такі епітети являють собою або іменник (власне ім'я, яке називає якусь широко відому історичну особу, міфологічний чи літературний персонаж і т.п.), або прикметник, утворений від нього.

Серед стилістичних засобів, які використовують для створення портретного опису, питому вагу має порівняння. Порівняння — часткове уподібнення двох об'єктів — є однією з мовних категорій: поняття рівності - нерівності, більшого чи меншого ступенів якості, які знаходять своє вираження як у граматичній категорії ступенів порівняння прикметників і прислівників, так і у лексиці і фразеології. Водночас, у мовленні порівняння тлумачиться як сутність іншої природи — стилістичний прийом, який є поширеним у творах письменників ХХ століття та, реалізуючись у портретному описі, представляє собою інтенсифікацію, підсилення однієї риси. Метою порівняння є надання характеристики якомусь об'єкту шляхом зіставлення його з іншим об'єктом з зовсім іншого класу.

У структурі порівняння таким чином виокремлюються три змістові складники:

— об'єкт, що порівнюється з іншим (об'єкт А);

— об'єкт, з яким порівнюється перший (об'єкт В);

— зв'язок між цими об'єктами.

Об'єкт А може бути поданий:

— персонажем твору (однією людиною):

«He looked, if not like a duke, at least like an actor of the old school who specialized in dukes` parts».

— частиною/частинами тіла, рисою/рисами персонажа:

«Under the bright lights his white, fleshy hands swam over the smooth baize like pale amoebae in the green pool, his touch upon the cue was as delicate and gentle as a woman’s … «.

Об'єкт В у портретному описі - це реальна людина, описувана з позиції її соціального статусу, можливо з додатковими обставинами:

«Sophie looked like one of those beggar women one sees on a cold morning, standing in the gutter».

Значно рідше герой уподібнюється до конкретної, добре відомої особи. Зовнішність героя може бути порівняно також з героями книг, картин чи інших зображень, фільмів та вистав, міфічними і біблійними персонажами. Крім того, зовнішність може порівнюватись із власником типових рис.

Досить часто об'єкт В поданий не істотами, не особами, тобто зовнішність персонажа порівнюється із:

— твариною (чи її частиною);

— рослиною (чи її частиною);

— предметом із неживої природи;

— звичайною побутовою річчю.

Із погляду семантики виділяються порівняння безобразні (логічні) та образні. У логічних порівняннях беруться до уваги всі властивості та якості порівнюваних предметів, але виділяється щось одне: Палагна курила люльку, як Іванова мати. Вони зустрічаються досить рідко.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой