Програма і методика соціологічного дослідження

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Социология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти та науки України

Національний Технічний Університет України

«Київський Політехнічний Інститут»

Факультет менеджменту та маркетингу

Реферат

з соціології

на тему: Програма і методика соціологічного дослідження

Виконала

студентка 2го курсу

групи УМ-31

Войцехова О. С.

Київ 2005

Зміст

Вступ

1. Емпіричне соціологічне дослідження

1.1 Роль і місце у соціологічному аналізі

1.2 Можливості і обмеження

2. Методи соціологічних досліджень

2.1 Аналіз документів

2.2 Спостереження

2.3 Опит

2.4 Соціальний експеримент

3. Програма соціологічного дослідження

3.1 Поняття суть та функції програми

3.2 Структура програми

3.3 Технологія підготовки програми

3.4 Особливості програм у різних видах соціологічних досліджень

Висновки

Список використаної літератури

опит спостереження програма соціальний експеримент

Вступ

Соціологія, як і будь-яка теоретична соціологічної діяльності наука включає два елементи: систему нагромаджених знань (насамперед теоретичних) і дослідницьку діяльність. З допомогою соціологічних досліджень здійснюється дальше пізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними і іншими видами досліджень подібно тому, як соціологію не можна ототожнювати з політичною економікою, юриспруденцією та іншими науками. Специфіка будь-якого соціального дослідження обумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом науки, в межах якої здійснюється. Це означає, що своєрідність соціологічних досліджень лежить в основі специфіки науки соціології.

Важливіша особливість емпіричного соціологічного дослідження полягає в тому, що використовуються специфічні методи збирання інформації, що дозволяє вести якісний аналіз соціальних проблем, включаючи складні з них, становище суспільної думки, особливості суспільної, групової свідомості людей та ін.

Власне соціологічне дослідження -- це вивчення суті предмета дослідження та його взаємозв'язків з іншими елементами соціального світу.

Із визначення ясно, що для переходу від постановки проблеми дослідження у найзагальнішому вигляді до розробки інструментарію потрібна певна схема конкретизації предмета дослідження.

Цю функцію (конкретизацію предмета дослідження) виконує програма дослідження. У проведенні власне соціологічного дослідження підготовка його програми є найважливішим етапом.

1. Емпіричне соціологічне дослідження

1. 1 Роль і місце у соціологічному аналізі

Аналіз соціальної проблеми нерідко породжує у дослідника потребу у залученні тих або інших соціальних фактів, які дають змогу підтвердити (чи спростувати) гіпотетичне передбачувані ним закономірності, тенденції розвитку, механізми детермінації досліджуваного явища. Соціальні факти можуть бути зафіксовані у документах, у різних явищах соціального життя, у працях наукових попередників тощо. Однак, коли необхідних даних недостатньо (вони мають прихований характер чи автор неспроможний їх одержати із доступних йому джерел інформації), виникає необхідність у проведенні соціального емпіричного дослідження з метою одержання інформації у потрібному вигляді. У такому випадку емпіричне дослідження є складовою частиною соціологічного аналізу. Емпіричне дослідження має низку особливостей, специфіка яких обумовлена вимогою емпіричної верифікації досить складних, а найчастіше і досить абстрактних соціальних явищ. Розпочинаючи дослідження, соціолог, який до певного моменту лише теоретично аналізував соціальну дійсність, одразу ж наштовхується на низку проблем. Основні проблеми, з якими має справу дослідник, що розпочав емпіричне дослідження, можна умовно поділити на два типи:

1) проблеми, пов’язані із непідготовленістю автора до емпіричного дослідження;

2) проблеми, що виникають через обмеженість емпіричної експлікованості досліджуваних процесів і явищ,

1.2 Можливості і обмеження

Що стосується проблем першого типу, то вони частіше за все породжені хибним уявленням, ніби емпіричне дослідження здатне допомогти розібратися в тих складних процесах і явищах, які до початку емпіричного дослідження являли собою лише соціальну, а не наукову проблему. Переважна частина труднощів, що виникають у процесі емпіричного дослідження, яке розпочинається без попереднього теоретичного аналізу, породжується тією обставиною, що соціолог бажає отримати відповіді на непорушені питання. Коли автор без попереднього теоретичного аналізу одразу ж починає емпіричний збір інформації, у глибині душі він сподівається, що опитування респондентів допоможе йому розібратися у механізмах самого явища. Вдаючись до такого, дослідник фактично прагне свою наукову проблему атрибутувати населенню. Як наслідок, одержавши матеріал, він спроможний не аналізувати результати емпіричного дослідження, а лише репрезентувати отримані дані. Через відсутність попереднього теоретичного аналізу об'єкта дослідження соціолог стикається з багатьма конкретними проблемами практично на усіх етапах емпіричного дослідження. Уникнути їх доволі просто -- необхідно лише твердо засвоїти і не забувати, що емпіричне дослідження є не більше, ніж збір сирого матеріалу, що само по собі (без цілеспрямованого структурування і осмислення) воно дуже рідко дає нове знання і змогу розібратися у суті явища. Емпіричне дослідження загалом призначене для підтвердження (чи спростування) гіпотез дослідника; і перш ніж розпочати планування емпіричного дослідження, соціолог повинен сформулювати гіпотези, які він бажає перевірити. Чим конкретніше вони будуть сформульовані, тим ефективнішим буде загальний результат емпіричного дослідження.

Основна проблема другого типу полягає, як правило, у тому, що досліджувані соціальні явища і процеси визначаються поняттями надто складними і абстрактними, сутність яких не може бути безпосередньо зафіксована і вичерпана одним запитанням анкети (наприклад, «політична культура», «міжнаціональні відносини», «соціальна напруга», «соціальна справедливість», «соціально-психологічна адаптація», «національна ідентифікація» тощо). Водночас у дослідника нерідко виникає необхідність у підтвердженні певних абстрактних конструкцій і висунутих гіпотез емпіричними фактами; соціально-політична практика також ставить свої запити стосовно емпіричної інформації про особливості соціальної ситуації, тенденції та закономірності.

Вихід із цієї проблеми емпірична соціологія знаходить у пошуку конкретніших характеристик, які можуть розглядатися як індикатори абстрактного поняття, що описують деяку його частину, експліковану у соціальних фактах.

Американський соціолог П. Лазарсфельд зазначав: «Явище, яке не можна безпосередньо спостерігати, все ж залишає сліди, які, коли їх правильно інтерпретувати, роблять можливими його ідентифікацію й аналіз».

Проблема, яка постає перед дослідником, який розпочинає емпіричну перевірку гіпотез, що торкаються особливостей досліджуваного явища, полягає в тому, що, з одного боку, чим більше характеристик, що експлікують сутність предмета дослідження, введено до емпіричного дослідження, тим менша ймовірність помилки виміру, обумовленої як логікою дослідника, так і випадковими факторами. З іншого боку, під час підготовки інструментарію дослідник змушений обмежувати набір характеристик, що емпірично презентують досліджуване явище, оскільки обсяг інструментарію лімітується організаційними можливостями емпіричного дослідження та психологічними ресурсами респондентів.

Перш ніж планувати емпіричне дослідження, соціолог повинен ясно усвідомлювати, що, з одного боку, це досить трудомістка праця, яка вимагає колосальної витрати організаційних, людських і матеріальних ресурсів, а з іншого -- одержана інформація має надто обмежений характер.

Для того, щоб повною мірою оцінити і порівняти потребу у бажаній інформації з витратами на емпіричне дослідження, необхідно провести попередню роботу, яка б дала змогу здійснити таке порівняння. Попередній етап роботи, на якому визначаються потреба в емпіричному дослідженні, можливості одержання бажаної інформації про ті чи інші соціальні факти, а також витрати професійних, фінансових, матеріально-технічних та організаційних ресурсів, називається підготовкою проекту дослідження [2, 11c].

2. Методи соціологічних досліджень

Виділяється чотири основних методи емпіричного соціологічного дослідження: аналіз документів, спостереження, опит і соціальний експеримент, що розділяються в залежності від становлення фактів свідомості, а також способу їх фіксації, шляхи та методи їх використання.

2.1 Аналіз документів

В соціології документом називається спеціально створений людиною предмет, що призначається для передачі або збереження інформації. За способом фіксації інформації розрізняють: рукописні і друковані документи, записи на кіно- і фотоплівку, магнітній стрічці. За метою призначення виділяються матеріали, що їх відбирають самі дослідники. Такі документи називають цільові. Та соціолог відбирає матеріали, що складені заради іншої мети, тобто наявні документи. Звичайно, в соціологічному дослідженні саме такі документи і називаються власною документальною інформацією. За ступенем персоніфікації документи поділяються на особові і безособові. Особовими документами є картотеки індивідуального обліку (бібліотечні формуляри, анкети і бланки тощо), характеристики, видані особі, листи, щоденники, заяви, мемуарні записки та ін. Безособові документи -- статистичні, історичні архіви, преса, протоколи зібрань та ін. В залежності від статусу джерела виділяються: офіційні і неофіційні. Офіційні документи: урядові документи, матеріали, постанови, декрети, заяви, комюніке, стенограми офіційних засідань, дані державної та відомчої статистики, архіви і поточні документи різних установ і організацій, ділова кореспонденція, протоколи судових органів, прокуратури тощо. Неофіційні документи -- багато особистих матеріалів, а також залишені окремими особами документи (статистичні повідомлення, виконані іншими послідовниками на основі власних спостережень). Окрему групу документів складають численні матеріали засобів масової інформації. Нарешті, за джерелами інформації документи діляться на первинні і вторинні. Первинні документи відображають явища, події, що спостерігалися і фіксувалися безпосередньо дослідниками, або становили відомості урядових і відомчих установ тощо. Вторинні -- це документи, що містять інформацію, опрацьовану, узагальнену або описану на основі первинних джерел. Можна, звичайно, класифікувати документи і за їх прямий зміст, наприклад, літературні дані, історичні і наукові архіви, архіви соціологічних досліджень тощо.

Документалісти-історики, психологи сформували немало методів, способів, з допомогою яких визначається ступінь достовірності, істинності відомостей за самим змістом документальної інформації. Перше золоте правило в роботі з документами -- чітко відрізняти опис подій і їх оцінки. Але саме конкретна ситуація дає ключ до розшарування смислу оцінок і думок. Дальший аналіз розкриває, якими намірами керувався складач документу, що допоможе з’ясувати, виявити навмисні чи мимовільні перекручення. Дуже важливо знати, який метод одержання первинних даних використано складачем документа. Відомо, що відомості «з перших рук» надійніше, аніж інформація з непевного джерела, а записи під свіжим враженням відрізняються від запису тих же подій і явищ згодом, через певний період. Якщо документ має згруповані статистичні дані, варто, насамперед, виявити основи класифікації. Нарешті, надзвичайно важливо з’ясувати загальну обстановку, в якій складався документ: чи схильна до об'єктивності (незалежно від мети, наміру або диктувалась зміщенням інформації в якійсь бік тощо). Особливу обережність-слід проявляти досліднику при вивченні особистих документів (автобіографії, щоденник, мемуари, листи та ін.). Основні умови довір'я до особистих документів: можна вірити повідомленням, якщо вони не торкаються інтересів автора документа або не завдають йому певної шкоди; мабуть достовірні ті відомості, які в момент реєстрації загальновідомі, деталі подій, що несуттєві, і ті відомості, до яких автор ставився недоброзичливо. Перевірка оригінальності документу, аналіз мотивів, умов його складання, мета, ситуації, в яких діяв автор документу, характер його оточення -- ось ті фактори, від яких залежить достовірність інформації.

2. 2 Спостереження

Важливий метод емпіричного дослідження -- спостереження. Люди вдавались до спостереження як одного з важливіших джерел соціальної інформації, що безпосередньо сприймалась і прямо реєструвала всі факти про об'єкт і його значимість з точки зору мети. Характерні риси спостереження: систематичність, планомірність і цілеспрямованість.

Існують особливості спостереження:

Перша особливість -- зв’язок спостерігача з об'єктом спостереження. Ні в якій іншій науці досліднику не доводиться займатися вивченням сукупності, до якої сам належить, часткою якої є, від якої безпосередньо залежить. Соціолог спостерігає суспільство, соціальні процеси і ситуації, виступаючи одночасно часткою суспільства. Нерозривний зв’язок спостерігача з об'єктом спостереження накладає відбиток і на його адекватне сприйняття соціальної дійсності, і на розуміння соціальних процесів, ситуацій, дій окремих індивідів.

Друга особливість спостереження в соціології випливає із зв’язків спостерігача з об'єктом спостереження і полягає в тому, що не може бути позбавлений чисто людської риси -- емоціональності сприйняття. Якщо явища неживої природи можуть не викликати емоцій у спостерігача, то соціальні явища, їх сприйняття і інтерпретація завжди емоціональні. Ця особливість спостереження за будь-яких досліджень має враховуватися як одне з джерел можливого перекручення даних спостережень.

Третя особливість спостереження -- складність повторного спостереження. Повторне спостереження, навіть повсякденного соціального факту, надзвичайно трудніше, тому що соціальні процеси піддаються впливу величезної кількості різних факторів і рідко бувають ідентичні. Тому лише старанне і багаторазове спостереження якогось соціального явища може дати достовірну інформацію і перейти до інтерпретації даних. Соціологу часто необхідна інформація про такі явища і процеси, що недоступні ніякому спостереженню і не знаходять досить повного відображення в різних документах, що аналізуються, відбираються для дослідження.

2. 3 Опит

Метод базується на грамотно спланованому виборі респондентів і питань, що варто з’ясувати, встановити обстановку, становище, суспільну думку. Виявляється дуже економічним -- опит порівняно невеликих сукупностей дозволяє міркувати про становище і тенденції розвитку соціальних процесів. Проведення опиту з залученням достатньої кількості кваліфікованих дослідників і респондентів дозволяє в максимально короткі строки опитувати велику сукупність людей і одержати інформацію для прийняття оперативних управлінських рішень. Сучасні можливості стандартизації питань анкети дозволяють одержати уніфікований опис багатьох індивідуальних з окремих висловлювань людей, можливість використати для опрацювання і аналізу оперативну і потужну обчислювальну техніку і методи математичного аналізу. Нарешті, важливе достоїнство методу опиту -- широта охоплення різноманітних сфер соціальної практики.

В основі методу опитування -- сукупність питань, що пропонується респонденту, відповіді якого і створюють необхідну інформацію. В будь-якому варіанті опитування -- одна з найскладніших різновидностей соціально-психологічного спілкування. Зв’язок між головними його учасниками -- дослідником і респондентом -- забезпечується з допомогою різних проміжкових ланок, що впливають на якість одержаних даних. Необхідно мати на увазі, що тут важливе значення має візуальний контакт з опитуваними.

Візуальний контакт -- винятково важливий елемент спілкування. Дивитись на того, хто говорить, означає не лише заінтересованість, але й допомагає зосередити увагу на тому, що говорять. Кожному опитуваному варто знати, що окремі аспекти взаємовідносин виражаються в тому, як люди дивляться один на одного. Часто-густо трапляється, що співбесідники схильні дивитись більше на тих, ким захоплюються, з ким у них близькі стосунки. На відміну від чоловіків, жінки схильні на ширший візуальний контакт. Звичайно, люди уникають візуального контакту в ситуаціях суперництва, щоб такий контакт не сприймався як вираження ворожнечі.

Є два основні методи опитування: інтерв'ю і анкетний.

Інтерв'ю -- це проведена за певним планом бесіда, що пропонує прямий контакт інтерв'юера з респондентом, причому запис відповідей на запитання ведеться інтерв'юером або на плівку. При взятті інтерв'ю важливо враховувати манеру слухати респондента. Як правило, співрозмовник палає бажанням висловити своє ставлення до чогось або виразити свою думку, точку зору на ті чи інші соціальні, суспільні явища, події тощо. Саме тому багато інтерв'юерів на початку бесіди вдаються до нерефлекторного слухання. Особливо корисно застосовувати такий прийом в ході бесіди, коли мова йде про прийом на роботу, коли про заявника хочуть дізнатися як можна більше. Якщо доведеться вести також бесіду, можна почати розмову запитанням: «Що в роботі подобається найбільше?» або «Чому хочете працювати саме в такій фірмі?» Потім, в моменти, коли це зручно, можна використати нейтральні репліки, щоб допомогти співрозмовнику у самовираженні.

Нерефлекторне слухання також корисно для розуміння точки зору, позиції того, хто говорить або з’ясування того, що ховається за його пропозицією або скаргою, це особливо корисно при веденні комерційних переговорів. Формулюючи запитання і можливі відповіді, варто дотримуватись того, щоб, по-перше, запитання і відповіді формулювати по можливості коротко, без перекручення змісту; по-друге, уникати багатозначимих верств; по-третє, різні обставини не варто об'єднувати в запитанні; по-четверте, віддавати перевагу простим формам викладу.

Анкетне опитування -- один з важливих методів з’ясування суті тих чи інших явищ, подій, суспільної думки тощо. Анкета -- опитувальний лист, що самостійно заповнюється опитуваним за певними правилами і відповідаючи на поставлені питання. Анкетні питання широко використовуються для одержання інформації про фактичне становище сфери, що вивчається, її оцінку, інтереси, думки людини, діяльності респондентів та ін. Питання в анкеті формулюється максимально чітко, однозначно доступно. Серія анкетних питань забезпечує інформацію для реалізації дослідження.

Анкетний опит передбачає реєстрацію відповідей самим опитуваним. Є різні види анкетного опитування: поштовий (анкети розсилаються поштою); пресовий (анкети публікуються в пресі); телефонний (опитування ведеться по телефону); роздаточний (анкети вручаються респондентам особисто).

Формулювання запитань в анкеті здійснюється з потреб реалізації програм дослідження.

Запитання про факти, їх мета -- одержання висловлювань або інформації про соціальні явища або ознаки, що можуть стати визначеними. Ця інформація особливо стосується структури сукупності особистостей або сфери, що досліджується. Це, наприклад, запитання про вік, освіту, професії, суспільну працю та ін. Такі запитання про різні соціальні факти і явища вводяться в опит тоді, коли недостатньо відомі індивідуально-класифікуючі ознаки.

Запитання про знання, їх мета -- одержання різних теоретичних суджень, концепцій або відомостей, що свідчать про інформованість респондента. Це запитання про економічні показники, про можливості підвищення кваліфікації та ін. Відповіді на запитання допомагають точніше виявити структуру установок інтересів, вказують на ступінь включеності індивіда в колектив. Питання про знання не варто змішувати з запитаннями експертів в межах експертного опитування. В експертному опитуванні не роблять висновків про поведінку людей, виходячи з їх знання, а знання виступають як інформації про обставини.

Запитання про суспільну думку. Відповіді на ці запитання частіше містять оцінки. Думка у порівнянні з знаннями менш стабільна. Відповіді про суспільну думку сильніше обумовлені ситуацією і нерідко залежать від особистих переживань і настроїв. Вік, характер, світогляд або ідейно-політична позиція, рівень освіти та інші індивідуальні особливості істотно впливають на стабільність або можливість думки. Формування думки визначається способом включеності індивіда в процес суспільного розвитку, його політичною активністю. Соціально-історичний досвід і різні відхилення в соціальній і духовній сфері також відіграють роль в формуванні суспільної думки.

Запитання про мотиви поведінки і діяльності соціальних спільностей мають певну мету: визначити мотиви поведінки, ситуації та ін.

2.4 Соціальний експеримент

В соціологічних дослідженнях є поняття — соціальний експеримент. Соціальний експеримент -- спосіб одержання інформації про кількісні і якісні зміни показників діяльності і поведінки соціального об'єкту в результаті впливу на нього деяких керуючих і контролюючих факторів. Натуральний експеримент передбачає безпосереднє втручання дослідника в реальний хід подій і явищ. Виділяються такі види експерименту: екологічний, правовий, педагогічний, соціологічний, соціально-психологічний та ін. Є науково-дослідні і практичні експерименти. Підсумки соціологічних досліджень відображаються у звітах. Звіт про соціологічне дослідження -- письмовий документ, в якому систематизовано і наочно викладаються результати досліджень. Проблеми і труднощі ведення соціологічного дослідження показує, що найтиповіші помилки соціологічних досліджень в розробці програми соціологічного дослідження є:

1) проблеми, що сформульовані в програмі, часто не відображають реальної ситуації. Поставлені уже раніше і реалізовані проблеми часто-густо ігноруються або ж просто не враховуються.

2) мета дослідження не зв’язана з проблемою, сформульована часто абстрактно, не відображає специфіку об'єкту. Не визначені чітко завдання дослідження. Поставлені завдання, відірвані від реальних можливостей, засобів дослідження. В ході розробки програми не проводиться аналіз моделі об'єкту в системі факторів. На основі наявних даних важко встановити межі об'єкту, його кількісний склад, структуру та ін. ;

3) не визначено предмет дослідження, дається досить вузька або широка інтерпретація предмету дослідження, в ході формування програми з’ясовувалось, що дуже слабо теоретично розроблено предметний зміст дослідження. В процесі дослідження ігнорується значення теоретичної моделі дослідження. Акцент в дослідженні повністю перенесено на аналіз емпіричних показників. В процесі дослідження змішується теоретичний і емпіричний рівень аналізу процесів, а теоретична інтерпретація здійснюється фрагментарне, відсутні гіпотези не співвіднесені між собою категорії аналізу і одиниці аналізу, не побудована схема понять операційної інтерпретації.

Основний підсумок всіх зусиль, здійснення соціологічного аналізу подій і явищ -- формування найбільш відповідної специфіки предмету соціології сукупності прийомів, методів, процедур і операцій теоретичного і емпіричного пізнання соціальної реальності, що прийнято називати методикою. Така сукупність прийомів, методів, пізнання нерідко називається методом соціологічного дослідження. Тому-то методика соціологічного дослідження часто розуміється як система прийомів, процедур і операцій встановлення соціальних фактів. До такої системи належать і засоби аналізу соціальних фактів. Зі зміною методики змінюється і техніка соціологічних досліджень, в якій методика знаходить своє безпосереднє вираження [1, 23c].

3. Програма соціологічного дослідження

3.1 Поняття суть та функції програми

Програма соціологічного дослідження -- це науковий документ, який відбиває логічно обґрунтовану схему переходу від теоретичного (концептуального) осмислення проблеми, що вивчається, до інструментарію конкретного емпіричного дослідження.

Суть програми обумовлена двома основними взаємопов'язаними методологічними функціями.

Першу методологічну функцію програма виконує на етапі підготовки анкети -- методологічне обґрунтування інструментарію дослідження; другу -- на етапі аналізу одержаних даних -- обґрунтування логіки аналізу та інтерпретації зібраної первинної соціологічної інформації за розробленим інструментарієм даних.

Своєчасно підготовлена програма виконує й інші методичні функції на різних етапах дослідження.

Методологічні функції програми:

1. Систематизація аналізу предмета дослідження.

2. Визначення поняттєвого апарату аналізу.

3. Формування критеріїв складання й оцінки запитань інструментарію.

4. Вибір статистичних методів аналізу і оцінка матеріальних витрат на обробку.

5. Формування структури і змісту звіту.

На жаль, у багатьох випадках навіть професійні соціологи ставляться до програми не як до методологічного інструментарію, а як до формального документа: програма з викладеною метою та завданнями дослідження (більш-менш семантично пов’язаних з назвою теми) готується як офіційно необхідний документ, а потім (після проходження етапу затвердження теми і укладення угоди) відкладається і до неї більше не звертаються. Розплатою за формальне ставлення до програми є почуття розгубленості і невизначеності на тому етапі роботи, коли необхідно розпочати аналіз одержаного емпіричного матеріалу. У цьому випадку дослідник (часто того не усвідомлюючи) змушений повернутися до складання програми, щоб одержати більш-менш прийнятну схему аналізу. Однак наслідки спроби підмінити програму подібною схемою, як правило, виявляються необґрунтованими: одних ознак явно не вистачає, інші, хоч і здаються на перший погляд цікавими, не знаходять свого місця у загальному аналізі проблеми.

Дослідження без попередньої програми (чи з програмою, підготовленою формально) звичайно виглядають так. Керівник дослідження збирає групу виконавців і оголошує, що досліджуватиметься проблема «міжнаціональних відносин (у такому-то регіоні)», чи «соціально-психологічних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», чи «ставлення населення до ринкової економіки» (наводяться приклади найпоширеніших за останній час замовлень на соціологічне дослідження). Відразу ж розпочинається підготовка анкети. Можна скласти сотні запитань, що так чи інакше відображають соціально-психологічні наслідки аварії на АЕС, і додати до анкети ще сотні запитань, які визначають гіпотетичні фактори, що справляють вплив на ці показники (процес складання запитань -- доволі захоплююча частина роботи, особливо якщо вона не регламентується попередньою програмою). Значимість тих або інших запитань частіше обумовлюється темпераментом та наполегливістю автора питання, ніж цільовим інформаційним запитом. Якщо запитань «занадто багато», частина з них відсівається зусиллями «колективного розуму» відповідно до тих самих критеріїв -- авторитету і темпераменту окремих виконавців.

У результаті такого «мозкового штурму» з’являється інструментарій дослідження -- анкета з кількома десятками чи сотнями запитань. Добра вийшла анкета чи погана? Кваліфікований соціолог ніколи не береться оцінювати анкету (йдеться про її змістовний, а не технічний бік), не порівнявши її з програмою дослідження, адже якість анкети визначається і адекватністю конкретному інформаційному запитові, і відповідністю індикаторів (запитань анкети) виділеним показникам досліджуваного явища. Потрібне чи не потрібне це запитання, вимірює чи не вимірює воно яку-небудь характеристику, -- можна оцінити, лише маючи критерії оцінки. Ці критерії і повинна нести програма дослідження.

3.2 Структура програми

Що ж являє собою програма дослідження з огляду на її структуру і технологію підготовки? Опис програми соціологічного дослідження міститься практично у кожному посібнику з методики і техніки соціологічного дослідження.

Ми ж зупинимося на тих елементах програми, без визначення яких, на нашу думку, не раціонально розпочинати соціологічне дослідження взагалі і підготовку інструментарію, зокрема.

Структура такої «програми-мінімуму» містить чотири основні взаємопов'язані компоненти:

1) предмет дослідження;

2) показники;

3) мету дослідження;

4) гіпотези.

Предмет дослідження визначається конкретним формулюванням відповіді на запитання: «Що?» («Що вивчатиметься?»), наприклад, «соціальна напруга», «політична культура» тощо.

Крім найменування предмета дослідження, має бути його визначення у тому формулюванні, яке автор приймає за основне. Без визначення предмета дослідження навіть після проведення емпіричного етапу не можна стверджувати, що проблема була вивчена (наприклад, проблема політичної культури, бо незрозуміле, що автор розумів під «політичною культурою», оскільки у програмі це поняття не було визначене).

Показники визначаються відповіддю на запитання: «Чим?» («Чим вимірюватиметься предмет дослідження?»). Визначення перемінних, які дають змогу вимірювати складні явища, що можуть піддаватися емпіричній інтерпретації, є процедурою визначення показників досліджуваного явища.

Мета емпіричного дослідження визначається відповіддю на запитання: «Для чого?» («Для чого провадиться емпіричне дослідження?»). Якщо відповідь на це запитання у дослідника розпочинається зі слів: «Щоб дізнатися», то це означає, що мета ще недостатньо конкретизована. Подальша конкретизація може бути подовжена відповіддю на запитання: «Для чого дізнатися?»

Конкретизація мети дослідження необхідна не лише (і навіть не стільки) для прагматичного обґрунтування витрат на проведення емпіричного дослідження, скільки для методологічного обґрунтування критеріїв «цілеспрямованого» відбору чи відсіву показників та індикаторів, а також гіпотетичних факторів. Можна запропонувати досить велику кількість показників досліджуваного явища, що будуть переконливо обґрунтовані з точки зору розкриття сутності предмета. Саме чітко сформульована мета дослідження дасть можливість звузити коло обґрунтованих показників.

До найбільш суттєвих і недостатньо з’ясованих відносять категорії «об'єкт», «предмет» та «проблема» соціологічного дослідження, які також становлять третій компонент програми. Щодо визначення їх змісту та взаємодії існують різні думки. Менше це стосується поняття «проблема» та її ролі в соціологічному дослідженні, оскільки без осмислення проблеми наукова і практична значимість дослідження дорівнюватиме нулю, тобто без проблеми не існує і самого дослідження [1, 296c].

Предмет соціології -- це пізнання законів, принципів та механізмів становлення і змін лише тієї частини буття природи, діяльність якої обумовлена рухом соціальних форм матерії. Отже, вихідним у співвідношенні цих трьох категорій є поняття «проблема», яка визначає рівень та характер соціальних протиріч. Вони, в свою чергу, зумовлюють інтерес як замовника, так і виконавців соціологічного дослідження. Згідно з цим тлумачаться такі компоненти програми, як предмет та об'єкт соціологічного дослідження.

Предмет соціологічного дослідження -- конкретизований проблемою цілісний фрагмент соціальної реальності, тобто окрема особа, сім'я, група, колектив чи їх сукупність, інститут або їх система, спільнота, суспільство в цілому чи сукупність суспільств.

Об'єкт соціологічного дослідження -- будь-який аспект, рівень чи зріз соціального явища, спроможний науковими методами сприяти пізнанню досліджуваного предмета.

«Об'єктом може бути все те, що явно чи неявно містить соціальне протиріччя і породжує проблемну ситуацію. Об'єкт соціологічного дослідження -- це те, на що спрямований процес пізнання» [4, 217с].

Гіпотези -- обґрунтовані передбачення про причини і фактори, що визначають характер досліджуваного явища, які потребують емпіричного підтвердження чи спростування.

3.2 Технологія підготовки програми

Схема програми дослідження

Робочий варіант програми зручно оформляти у вигляді схеми, яка містить показники досліджуваного явища (із позначенням їх структурного взаємозв'язку) і показники гіпотетичних факторів.

Емпірична інтерпретація теоретичного показника може мати кілька щаблів (субпоказників), останній з яких повинен бути доведений до такої міри конкретності, щоб кожний із субпоказників останнього щабля можна було виміряти шкалою відповідей на конкретне запитання анкети (індикатор показника).

Фактично підготовка анкети повинна зводитися до того, щоб перевести показники в адекватні їм запитання.

Навіть у тих випадках, коли запитання формулюється спонтанно (а в практиці це трапляється дуже часто), слід, виходячи із цього формулювання, визначити відповідний до запитання показник і відшукати його місце у загальній схемі програми, що у подальшому значно полегшить аналіз одержаної інформації. І замість того, щоб кожного разу говорити, наприклад, про респондентів, що позитивно відповіли на запитання: «Чи вважаєте Ви, що соціально-економічне становище країни у майбутньому році поліпшиться?», у тексті аналізу достатньо буде нагадати про думку «соціальних оптимістів», оскільки вже у програмі був обґрунтований зв’язок цього запитання із показником «соціального оптимізму».

Взаємозв'язок показника і запитання може бути явним (прямим), коли формулювання логічно випливає із визначення показника. Так, впевненість у поліпшенні соціально-економічної ситуації безпосередньо пов’язана із показником соціального оптимізму і не потребує додаткового обґрунтування. Але зв’язок може бути і не таким явним, коли, наприклад, відповіді на згадуване вище запитання пропонується розглядати як показник «підтримки економічної політики уряду». І хоч логічно цілком припустимою є Інтерпретація впевненості у поліпшенні економічного становища як показника підтримки економічної політики уряду, бажано емпірично обґрунтувати цю відповідність.

Гіпотези дослідника являють собою схему аналізу первинного матеріалу. Гіпотези можуть бути висловлені текстуальне (наприклад, «люди, які мають дітей, частіше бажають переселитися із зони радіоактивного ураження») або стрілками на схемі програми (наприклад, між показником такого соціально-демографічного фактора, як «структура сім'ї», і таким соціально-психологічним показником, як «ставлення до переселення»).

Прикладом підготовки програми можуть бути деякі фрагменти роботи над проблемою «Соціальна політика в умовах великомасштабної аварії на АЕС».

Початкове замовлення надійшло у традиційно невизначеному формулюванні: «Соціально-психологічні наслідки аварії на ЧАЕС».

1. Спільно із замовником конкретизується мета дослідження -- визначення пріоритетності заходів соціальної політики у випадках аварій на атомних електростанціях, подібних до аварії на ЧАЕС. Йдеться про те, щоб визначити і обґрунтувати, які із можливих заходів соціальної політики (відселення людей, медична допомога на місці, психопрофілактика, пропаганда тощо) необхідно здійснювати в першу чергу у подібних ситуаціях. (Декларація про те, що подібне не повинно повторитися, має радше морально-етичну, ніж практичну цінність, тому що доскональне вивчення гіркого досвіду стане більшою гарантією, ніж абстрактні декларації.)

2. Конкретизація та класифікація (спільно із замовником) можливих заходів (заходи, спрямовані на збереження здоров’я; заходи щодо оптимізації психологічного стану; заходи, спрямовані на зниження соціальної напруги) дала змогу визначити три основні показники соціально-психологічного стану населення:

1) фізичне самопочуття;

2) психологічне самопочуття;

3) соціальне самопочуття.

3. Далі дослідник вирішує, чи є кожний із показників простим (вимірюється одним запитанням анкети чи тестом) чи складним (у свою чергу складається з кількох субпоказників). Наприклад, «фізичне самопочуття» містить у собі, на думку дослідника:

1) об'єктивні показники здоров’я;

2) самооцінку здоров’я.

У свою чергу, «об'єктивний стан здоров’я» у межах соціологічного опитування може бути виміряний такими показниками, як:

1) наявність хронічних захворювань;

2) частота і тривалість захворювань;

3) частота головних болів;

4) втомлюваність (добова динаміка фізичного стану) і т. д.

Нижче (як приклад) ілюструється схематична конкретизація показників «фізичного самопочуття».

Нижній ряд субпоказників (заштриховані) розглядають у програмі як індикатори, що безпосередньо трансформуються у запитання анкети.

Загальна схема передбачуваного аналізу проблеми «Соціальна політика в умовах великомасштабної аварії на АЕС» визначається наступними чотирма гіпотезами, емпірична перевірка яких дозволить визначити пріоритетність соціальних заходів,

1. Опромінювання викликає погіршення фізичного самопочуття, що призводить до погіршення психологічного стану і соціального самопочуття.

При підтвердженні цієї гіпотези пріоритетом соціальної політики повинно стати розв’язання проблеми відселення людей із забруднених територій.

2. Погіршення здоров’я населення (незалежно від радіації) пов’язується у свідомості людей із погіршенням ситуації, а відтак, призводить до погіршення психологічного самопочуття.

У разі підтвердження цієї гіпотези основу соціальної політики мають становити питання поліпшення медичного обслуговування, якості інформування населення про причини погіршення стану здоров’я.

3. Упереджене ставлення до ситуації посилює песимізм, що призводить до психосоматичних розладів і реально погіршує фізичне самопочуття та стан здоров’я.

Якщо ця гіпотеза є справедливою, то соціальна політика повинна зосереджуватися насамперед на питаннях психопрофілактики і психотерапевтичної допомоги населенню.

4. Погіршення соціальної ситуації (економічного стану, політичної ситуації, загальної екологічної обстановки) спричиняє посилення психологічної напруги І поганого самопочуття людей, яке вони в своїй свідомості пов’язують із радіаційним фактором.

У цьому випадку мова повинна йти насамперед про зміну найзагальніших умов життя людей у регіонах, які потерпіли внаслідок аварії, зокрема допомога має мати адресний прояв -- поліпшення економічних умов життя через диференційовану систему пільг для населення регіонів, що потерпіли від аварії.

Певна річ, розглядаючи наведений приклад, читач може не погодитися ні з запропонованими показниками, ні з висунутими гіпотезами, обгрунтовано їх спростувати чи доповнити. До цього, власне, і має зводитись обговорення програми дослідження авторським колективом.

У цьому ж контексті ми лише здійснили спробу переконати соціолога-початківця у необхідності ґрунтовної підготовки до початку дослідження.

Таким чином, своєчасно підготовлена програма виконує певні методичні функції на різних етапах дослідження.

Методичні функції програми:

1. Систематизація плану аналізу предмета дослідження.

2. Визначення структури поняттєвого апарату.

3. Формування критеріїв складання і оцінки інструментарію.

4. Передбачення вибору статистичних методів аналізу.

5. Формування структури і змісту звіту [1, 26c].

3.3 Особливості програм у різних видах соціологічних досліджень

Залежно від характеру вихідних критеріїв класифікації (систематизації) — програми соціологічного дослідження поділяються на кілька видів: досконалі та недосконалі, науково обґрунтовані і необґрунтовані, тобто науково неспроможні, викладені письмово або сформовані в уяві дослідника; такі, що відповідають або не відповідають меті дослідження; розраховані на тривалий час чи короткострокові.

Одним з найпоширеніших критеріїв поділу програм на види є їх класифікація за строками дослідження об'єкта, Згідно з цим програми поділяються на довгострокові, середньострокові, короткострокові та мікро- і мініпрограми" Відповідно до видів дослідження, довгострокові програми передбачають теоретико-методичне забезпечення досліджень, запланованих на 3--5 і більше років. Значні строки дають змогу досить ґрунтовно забезпечити постановчу частину дослідження, приділивши при цьому значну увагу понятійно-категорійному апаратові та огляду літератури, пов’язаної з його інтерпретацією, а також іншим аспектам методологічної платформи майбутнього дослідження. Короткострокові і середньострокові програми покликані забезпечити дослідження, строки яких розраховані на 1--З роки. Міні- та мікропрограми забезпечують дослідження, розраховані на строк від декількох діб до кількох місяців.

Класифікація програм залежно від витрат часу передбачає таке важливе запитання: чи впливає скорочення строків дослідження на якість їх програмного забезпечення? Відповідь на нього пов’язана з розумінням того, що високий рівень професіоналізму виконавців спроможний забезпечити короткострокові дослідження науково обґрунтованими програмами, якщо вони мають характер здебільшого теоретичних міркувань, не завжди детально викладених на папері. Час, відведений на формування й вироблення програм, ще не гарантує їх високої якості. На жаль, у науці про людину та суспільство ще значне місце відведене тенденції редукціонізму, технократизму, фізикалістських, механіцистських, біо- та психологічно орієнтованих програм, що зводить нанівець цінність здобутих результатів.

Залежно від значимості дослідницьких завдань розрізняють програми, що мають стратегічне, тактичне, оперативне значення. До програм стратегічного значення належать, як правило, теоретичні розробки, зміст яких торкається со-цієтальних (глобальних) проблем і стосується інтересів соціальних інститутів, спільнот, різних державних структур та суспільства загалом. Програми, тактичного рівня забезпечують виконання здебільшого прикладних досліджень, орієнтованих на вирішення проблем окремих галузей господарської, культурної чи побутової сфер. Вирішення окремих локальних проблем на незначних за обсягами соціальних об'єктах забезпечується виробленням так званих оперативних програм.

Однак диференціація програм залежно від значимості проблем, які вирішуються, є відносною. Гірка традиція поділяти світ на добрий та злий, протиставляти теорію практиці призвела до протиставлення фундаментальних, академічних досліджень емпіричним, прикладним. Наслідки цього ще й зараз неподолані в соціологічному середовищі. Отже, науково обґрунтована програма може дати позитивні наслідки практично на будь-якому рівні дослідження. Подібно до того, як великий замах ще не свідчить про силу удару, так і сам по собі «масштаб» дослідження не гарантує його цінності й змістовності.

За змістом завдань програми поділяють на пізнавальні, емпіричні та теоретично-прикладні. Щодо розкриття змісту різних соціальних об'єктів програми можуть бути описовими, інформаційними або ж науково-теоретичними. Іноді вкрай необхідним стає пошук інформації для прийняття виваженого рішення, що за відсутності належних умов потребує вироблення конкретної програми дослідження. За типом її можна віднести до проектно-конструкторських. Розширення бази даних у сфері теоретичної або емпіричної діяльності лежить в основі інформаційних програм.

При виробленні теоретико-прикладних програм важливо не зловживати одним із аспектів, тобто не приділяти надмірної уваги тільки теорії, або ж, навпаки, не замикатись на суто локальних емпіричних питаннях. Ідеальна модель теоретико-прикладних програм має бути представлена двома рівнозначними розділами -- емпіричним та теоретичним, що, на жаль, не завжди має місце на практиці [1, 303c].

Висновки

Соціологічне дослідження — система логічно послідовних методологічних, методичних і організаційно-технічних процедур, яка спрямована на отримання достовірних даних про явища чи процеси, що вивчаються для подальшого їх використання в соціальному управлінні.

Виділяється чотири основних методи соціологічного дослідження: аналіз документів, спостереження, опит і соціальний експеримент, що розділяються в залежності від становлення фактів свідомості, а також способу їх фіксації, шляхи та методи їх використання.

Технологічна схема розробки програми соціологічного дослідження включає в себе такі дії:

1. Визначення мети дослідження. Навіть якщо у первинному задумі немає реальної практичної мети, авторові програми необхідно «цілеспрямовано» обмежити предмет дослідження і коло показників.

2. Визначення і формулюємся предмета (предметів) дослідження,

3. Складання структурної схеми показників предмета (предметів) дослідження,

4. Оцінка можливості виміру кожного із показників конкретним індикатором (запитанням анкети). Пошук структурних субпоказників. Доведення конкретизації показників до такого рівня, щоб кожному з них могло відповідати запитання анкети (тест).

5. Внесення до схеми гіпотетичних факторів. Визначаючи фактор, необхідно одразу ж згрупувати

відповіді за цією ознакою (наприклад, «вік»: 1) до ЗО років, 2) ЗО--55 років, 3) понад 55 років; чи «посада»: 1) керівник, 2) виконавець тощо).

6. Групування гіпотетичних факторів за типами («демографічні», «соціально-економічні», «соціально-політичні» тощо).

7. Підготовка плану аналізу, позначення на схемі гіпотез, які будуть перевірятися під час статистичного аналізу. Якщо внесення гіпотетичних зв’язків перевантажує схему, гіпотези можна визначити текстуальне чи у вигляді замовлення на обробку даних.

Список використаної літератури

1. Дворецькі Г. В. Соціологія: Навч. посібн. — К.: КНЕУ., 1999. — 340с., іл.

2. Паніна Н.В. Технологія соціологічного дослідження. Курс лекцій. К.: «Наукова думка», 1996. — 233 с.

3. Соціологія: Посібн. для студентів вищих навч. закладів / за ред. В. Г. Городяненка. — К.: Видавн. центр «Академо», 1999. — 384 с. (Гаудеамус)

4. Ядов В. А. Стратегия социологического исследования. Описание, объяснение, понимание социальной реальности. — М.: «Добросвет», «Книжный дом «Университет», 1998 — 596 стр.

5. Якуба О. О. Соціологія. Навч. посібник для студентів, Харків: Вид-во «Константа», 1996р., 192 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой