Процесуальна форма і її значення у кримінальному провадженні

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Харківський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права та комунікацій

Смілянський навчально-консультативний пункт

Контрольна робота

з дисципліни: «Кримінальний процес «

Варіант № 2

Виконала:

Студентка II курсу

Групи ПЗзм 12−4С

Шестак Олена

Сміла 2013

Зміст

1. Процесуальна форма і її значення у кримінальному провадженні

2. Завдання 2

3. Завдання 3

4. Завдання 4

Список використаної літератури

1. Процесуальна форма і її значення у кримінальному провадженні

Теоретичні положення процесуальної форми були предметом розгляду з боку цілої низки вчених, які розглядали окремі положення процесуальної форми, її побудови, але до доктринального розроблення даного феномену не вдавалися, незважаючи на те, що реформування системи кримінальної юстиції неможливе без її удосконалення [27, с. 150].

Процесуальна форма є однією з основних категорій науки кримінального процесу. Вона обумовлюється і самою сутністю кримінального судочинства, і його принципами. Своєчасне і правильне застосування кримінального закону до осіб, які скоїли злочин, забезпечується належним порядком кримінального провадження, визначеним кримінально-процесуальним законодавством, та якому надається процесуальна форма, що покликана сприяти встановленню істини і забезпечувати дотримання прав і законних інтересів усіх учасників процесу [9, с. 118]. Процесуальна форма є специфічним різновидом форми державної діяльності, яка обумовлена призначенням кримінального судочинства та його принципами. Іншими словами, як справедливо підкреслював М. Л. Якуб, процесуальна форма є невід'ємною частиною кримінального судочинства [22, с. 7].

Поняття й сутність кримінально-процесуальної форми традиційно були і залишаються предметом бурхливих дискусій між ученими-процесуалістами. Так, наприклад, М. А. Чельцов писав, що процесуальною формою слід називати встановлений законом порядок провадження окремих процесуальних дій (або їх сукупності) [19, с. 33]. У свою чергу, Р. Д. Рахунов вважав, що кримінально-процесуальна форма — це точно регламентований законом порядок здійснення кримінально-процесуальної діяльності [14, с. 71]. М. С. Строгович підкреслював, що процесуальною формою називається сукупність умов, встановлених процесуальним законом для вчинення органами слідства, прокуратури і суду тих дій, якими вони здійснюють свої функції в області розслідування і вирішення кримінальних справ, а також для вчинення громадянами, які беруть участь у кримінальному провадженні, тих дій, якими вони здійснюють свої права і виконують свої обв’язки [16, с. 51; 17, с. 16]. В. М. Шпильов відзначав, що найбільш прийнятним визначенням процесу-матеріальної форми як форми процесуальної процедури є те, що охоплює не тільки сукупність умов, передбачених процесуальним законодавством для вчинення процесуальних дій, але і їх послідовність, порядок закріплення і оформлення процесуальних дій, процесуальні строки [20, с. 102−103].

Комплексна оцінка зазначених вище суджень відомих вчених в області кримінально-процесуального права дозволяє зробити наступні проміжні висновки. Не можна повністю погодитися з визначенням процесуальної форми, даним М. А. Чельцовим. Видається, що, на його думку, вона може бути встановлена лише для окремих процесуальних заходів (наприклад, для допиту або обшуку), а також для їх сукупності (наприклад, для окремої стадії процесу або для процесуальної комбінації. Під процесуальною комбінацією С. Б. Росинський розуміє передбачений кримінально-процесуальним законодавством комплекс певних взаємозумовлених слідчих дій й інших процесуальних заходів, спрямованих на вирішення приватних локальних завдань кримінального судочинства та вироблених на підставі загального процесуального рішення (наприклад, контроль і запис переговорів, накладення арешту на поштово-телеграфні відправлення, їх огляд і тимчасовий доступ о них з можливістю вилучення тощо [24, с. 211−218; 23, с. 164−168]). Однак, на думку С. Б. Росинського, форма встановлена і для всієї кримінально-процесуальної діяльності. Вона обумовлена історичним типом (формою) кримінального провадження і полягає в послідовному здійсненні всіх його стадії [25, с. 140].

Визначення процесуальної форми, представлене в роботах М. С. Строговича, є більш розгорнутим. Автор зовсім справедливо поширював дію процесуальних форм як на органи досудового слідства, прокуратури і суду, так і на інших учасників кримінального провадження. Справді, і підозрюваний, й обвинувачений, і потерпілий, й інші учасники реалізують свої процесуальні права (подають скарги, заявляють клопотання, знайомляться з матеріалами кримінального провадження) у суворо встановленому порядку, передбаченому чинним Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - ККПК України) [3]. Однак при цьому М. С. Строгович, так само як і М. А. Чельцов, говорив тільки про форми, встановлені для окремих процесуальних дій, а не для всього кримінального провадження в цілому.

Визначення процесуальної форми Р. Д. Рахунова, з одного боку є більш повним за змістом, ніж у М. А. Чельцова і М. С. Строговича, так як у нього включається вся кримінально-процесуальна діяльність, а не тільки окремі дії. Разом з тим, з іншого боку, це визначення є декілька просторовим, не зовсім ясно, що саме автор розуміє під цією кримінально-процесуальною діяльністю.

Можна не у повній мірі погодитися з думкою В. М. Шпильова щодо того, що процесуальна форма повинна виражатися і в сукупності умов для здійснення процесуальних дій і в самій послідовності цих дій, тобто в порядку. Думається, що процесуальний порядок і сукупність процесуальних умов — це тотожні поняття. Так, порядок будь-якого процесуального заходу встановлюється закріпленими в законі правовими нормами-умовами, кожне з яких, у свою чергу, є елементом цього порядку. Тим більше що наведені автором приклади процесуальних строків, фіксації ходу і результатів слідчих дій і є тими самими умовами.

Аналіз сучасної літератури з цієї проблематики показує, що в даний час учені-процесуалісти так і не виробили єдиного наукового підходу до поняття кримінально-процесуальної форми.

Так, І.Л. Петрухін вважає, що кримінально-процесуальна форма — це встановлений регламент розслідування злочинів, і розгляду кримінальних справ у судах; це сукупність загальних, найбільш істотних умов, яким повинна відповідати кримінально-процесуальна діяльність, що забезпечує досягнення цілей провадження [12, с. 7]. Н.П. Кузнєцов говорив про процесуальну форму як про закріплену кримінально-процесуальним правом структуру всього кримінального процесу та його окремих стадій, послідовності та порядку вчинення процесуальних дій і закріплення їх у правових актах [11, с. 12].

Останнє із зазначених визначень є найбільш повним і змістовним, однак, на думку С. Б. Росинського, і вона повністю не розкриває сутності процесуальної категорії, що розглядається [25, с. 141].

Так, Н.П. Кузнєцов говорить тільки про дії, які підлягають закріпленню в правових актах, тобто про форми діяльності суб'єктів кримінальної юрисдикції. Суб'єктами кримінальної юрисдикції є державні органи і посадові особи, уповноважені на здійснення кримінально-процесуальної діяльності, тобто органи дізнання, органи досудового розслідування, прокуратури і суду. Хоча, як ще відзначав М. С. Строгович, процесуальну форму мають не тільки дії дізнавача, слідчого, прокурора або суду, але і практично всіх осіб, що беруть участь у кримінальній справі. Ця теза стала ще актуальнішою у світлі нового КПК України [3], де законодавець досить докладно встановлює процесуальний порядок реалізації своїх прав підозрюваним, обвинуваченим, захисником, потерпілим та іншими зацікавленими особами. Наприклад, у новому КПК України [3], на відміну від раніше чинного [4], більш чітко регламентовано порядок заяви клопотань, оскарження до суду дій і рішень суб'єктів кримінальної юрисдикції тощо.

Підводячи невеликий підсумок проаналізованих вище суджень, потрібно зазначити, що кожне з них має свої переваги і свої недоліки. Однак, усі вони без винятку містять загальний недолік. У жодному з них не згадуються основні ознаки процесуальної форми, а саме: всезагальність, єдність і обов’язковість. Деякі автори розкривають ці ознаки окремо від визначення, а деякі не згадують про них зовсім. Але ніде ці ознаки не включені до змісту самого поняття кримінально-процесуальної форми. А разом з тим такі ознаки є основними та видоутворюючими.

Так, під всезагальністю процесуальної форми потрібно розуміти вимоги, які передбачають єдиний для певної категорії кримінальних проваджень порядок провадження, який не залежить від їх обсягу або складності. Адже кримінально-процесуальний закон встановлює деякі розмежування в порядку розслідування та судового розгляду тільки за формальними основами. В якості таких підстав можуть виступати: а) кваліфікація злочину; б) наявність спеціального суб'єкта; в) наявність клопотання обвинуваченого про розгляд кримінального провадження по суті в особливому порядку; г) інші підстави. При цьому фактичні підстави: місце, час, спосіб здійснення злочину; кількість епізодів злочинної діяльності; кількість осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності тощо — згідно з чинним законодавством жодним чином не впливають на встановлений порядок кримінального судочинства.

Єдність процесуальної форми полягає в однаковому порядку кримінального провадження на всій території України. У зв’язку з цим законодавець визначає, що порядок кримінального судочинства на всій території України встановлюється тільки КПК України (ст. 1) [3] і є обов’язковим для судів, органів прокуратури, органів досудового розслідування та дізнання, а також для інших учасників. Таким чином, повністю виключається можливість органів місцевого самоврядування встановлювати свій особливий порядок кримінального судочинства. Деяким винятком із єдності процесуальної форми є положення, згідно з яким особа повідомляється про підозру будь0-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 29 КПК України) [3].

І, нарешті, обов’язковість процесуальної форми полягає в точному і неухильному виконанні учасниками кримінального провадження її приписів. Це положення є однією з неодмінних умов законності кримінального провадження. А порушення зазначених приписів позбавляє отримані таким чином результати юридичної сили. Наприклад, порушення кримінально-процесуального закону обумовлює визнання доказів неприпустимими (ч. 2 ст. 86, ст. 87 КПК України [3]); є підставою для скасування або зміни судового рішення в суді другої інстанції (ст. 409 КПК України [3]) тощо.

Отже, на підставі викладеного, можна зробити висновок, що кримінально — процесуальною формою слід вважати передбачений законом загальний, єдиний і обов’язковий порядок, встановлений для: а) кримінального провадження в цілому; б) здійснення самостійних стадій кримінально-процесуальної діяльності; в) провадження окремих процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень органами дізнання, слідчим, прокурором і судом; г) здійснення своїх прав та виконання обов’язків підозрюваним, обвинуваченим, захисником, потерпілим та іншими учасниками кримінального провадження.

Останні два елементи кримінально-процесуальної діяльності, по суті, є формами реалізації окремих кримінально-процесуальних відносин.

Тому, на погляд С. Б. Росинського, під кримінально — процесуальною формою слід розуміти передбачений законом загальний, єдиний і обов’язковий порядок, встановлений для кримінального провадження в цілому, а також для здійснення самостійних стадій кримінально-процесуальної діяльності і реалізації окремих кримінально-процесуальних відносин, зокрема [25, с. 142].

Останні роботи вчених-процесуалістів показують, що останнім часом в науці кримінального процесу великий інтерес викликають питання, що відносяться не тільки до сутності процесуальних форм, але і проблеми, пов’язані з їх диференціацією. Ця наукова тенденція обумовлена двома чинниками. Перший з них, поза сумнівом, пов’язаний зі спробами подальшого вдосконалення кримінально-процесуальної форми. А цьому в тому числі сприяє і можливість її диференціації. Як справедливо зазначає Х. У. Рустамов, протилежний підхід, що полягає в уніфікації процесуальної форми в усіх кримінальних провадженнях та в усіх судах, навряд чи сприятиме вдосконаленню кримінально-процесуальної форми [15, с. 7].

Другий чинник, безумовно, випливає зі здійснюваної на сучасному етапі лібералізації кримінального судочинства, яка пов’язана з ослабленням публічних і посиленням диспозитивних засад. Так, Ю. К. Якимович, A.B. Ленський і Т.В. Трубнікова роблять висновок, що не існує ніяких об'єктивних перешкод до наявності в рамках кримінального процесу різноманітних, у тому числі і спрощених проваджень, а також проваджень із куди більшим ступенем диспозитивних засад, ніж зазвичай, як, наприклад, кримінального провадження на підставі угод. Більш того, існування таких проваджень є необхідним [21, с. 46].

Таким чином, вивчення проблем диференціації кримінального судочинства (кримінально-процесуальних форм) є одним з пріоритетних напрямків сучасної процесуальної науки.

Разом з тим аналіз робіт, в яких досліджувалися зазначені питання, показав, що їх автори, як правило, роблять спроби поділу кримінально-процесуальних форм на загальному рівні. Іншими словами, кажучи про диференціацію, вчені передбачають виділення особливих порядків всієї кримінально-процесуальної діяльності в цілому або її великих розділів. Наприклад, згадані вище Ю. К. Якимович, A.B. Ленський і Т.В. Трубнікова особливо підкреслюють, що однією з ознак самостійного виду кримінального провадження є його комплексність, тобто наявність певних особливостей в діяльності правоохоронних органів, на всіх або хоча б на декількох стадіях кримінального процесу [21, с. 21].

Виходячи з цієї наукової позиції, дійсно можна диференціювати всю кримінальну-процесуальну діяльність в цілому на загальний порядок та різні особливі порядки. До останніх, наприклад, відносяться кримінальне провадження щодо неповнолітніх (гл. 38 КПК України [3]); кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру (гл. 39 КПК України [3]) тощо. Крім цього, можна диференціювати і великі розділи кримінального процесу, наприклад, досудове провадження або провадження в суді.

Зазначена позиція є цілком обґрунтованою. Більш того, вона, безумовно, підлягає подальшому розвитку, що, безумовно, буде сприяти як удосконаленню кримінально-процесуальної діяльності, так і створенню додаткових гарантій забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Разом з тим є не зовсім зрозумілим, чому вчені-процесуалісти у своїх роботах практично не торкаються диференціації більше приватних форм кримінального провадження. Адже такими формами охоплюються не тільки найбільш загальні процесуальні порядки та процедури, але й способи реалізації окремих процесуальних правовідносин.

Наприклад, процесуальні форми, передбачені для окремих стадій кримінально-процесуальної діяльності, обумовлюються безпосередніми завданнями цих стадій і характеризуються їх загальними умовами. Так, стадія досудового розслідування може здійснюватися у формі досудового слідства або у формі дізнання. Провадження в суді першої інстанції може здійснюватися в загальному порядку (гл. 28 -29 КПК України [3]), у порядку розгляду справи за участю присяжних (гл. 30 КПК України [3]) і в спрощеному порядку (гл. 30 КПК України [3]). Для стадії провадження з перегляду судових рішень законодавець передбачає провадження в суді апеляційної інстанції (гл. 31 КПК України [3]), провадження в суді касаційної інстанції (гл. 32 КПК України [3]), провадження у Верховному Суді України (гл. 33 КПК України [3]) та провадження за нововиявленими обставинами (гл. 34 КПК України [3]).

Форми реалізації окремих кримінально — процесуальних правовідносин обумовлюються їх характером і змістом. Певний порядок передбачений для здійснення кожного процесуального заходу і прийняття кожного рішення. Він визначається порядком виконання окремих дій, строками, особливостями фіксації тощо. Свої різновиди мають слідчі та судові дії (огляд, обшук, виїмка, допит тощо) та інші процесуальні процедури (провадження експертизи у суді, ознайомлення обвинуваченого з матеріалами кримінального провадження тощо). Представляються диференційованими і порядки прийняття різних процесуальних рішень (про початок досудового розслідування, про повідомлення про підозру; про призначення судового засідання). Законодавець передбачає також і поділ процесуальних форм участі в кримінальному процесі фізичних осіб і організацій (оскарження, заява клопотань тощо).

Залежно від суб'єктного складу процесуальні форми можна розділити на: форми діяльності суду, форми діяльності сторони обвинувачення, форми діяльності сторони захисту.

Так, суд здійснює свою діяльність у формах правосуддя і судового контролю.

Учасники з боку обвинувачення реалізують свої процесуальні повноваження у формі кримінального переслідування, яке може здійснюватися в публічному, приватному або приватно-публічному порядках. Крім цього законодавець передбачає форму прокурорського нагляду у вигляді процесуального керівництва досудовим розслідуванням (ч.2 ст. 36 КПК України [3]). У свою чергу підозрюваний, обвинувачений, захисник та інші учасники кримінального провадження з боку захисту реалізують свої процесуальні права і виконують обов’язки у формі захисту від кримінального переслідування. Остання процесуальна діяльність ще не має чіткої законодавчої регламентації. Думається, що рішення цієї проблеми вимагає особливої уваги [25, с. 143−144].

2. Завдання 2

3 лютого до чергової частини райвідділу надійшло повідомлення про те, що невідома особа розбила вітрину продовольчої крамниці і таємно викрала різні продовольчі товари. Під час перевірки було встановлено, що крадіжку скоїв 13-ти річний хлопчик. 15 лютого слідчий прийняв рішення про відмову у внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових проваджень посилаючись на те, що особа не досягла віку кримінальної відповідальності, тобто 14 років.

Дайте правову оцінку дій слідчого.

Чи допущені порушення закону?

Які саме?

Вирішення:

Для правильного вирішення цього практичного завдання потрібно ознайомитися з такими темами навчального курсу «Кримінальне процесуальне право України», як «Загальні положення досудового розслідування» взагалі, і зокрема, з питанням про початок досудового розслідування, про порядок внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також з темою «Кримінальне провадження щодо неповнолітніх» взагалі, і зокрема — з питанням про застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності.

Для цього потрібно використати відповідні положення чинного Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VI від 13. 04. 2012 року (далі - КПК України) Кримінальний процесуальний кодекс України № 4651-VI від 13. 04. 2012 року // Офіційний вісник України. — 2012.- № 37 (25. 05. 2012). — Ст. 1370., а також Наказу Генеральної прокуратури України «Про Єдиний реєстр досудових розслідувань» № 69 від 17. 08. 2012 року Наказ Генеральної прокуратури України «Про Єдиний реєстр досудових розслідувань» № 69 від 17. 08. 2012 року. Електронний документ. Режим доступу: http: //document. ua/pro-edinii-reestr-dosudovih-rozsliduvan-doc110019. html.

По-перше, потрібно зауважити, що відповідно до нового КПК України та Наказу Генеральної прокуратури України № 69 від 17. 08. 2012 року, створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 2.1 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру, має назву Єдиного реєстру досудового розслідування, а не Єдиного реєстру досудових проваджень, як про це зазначено в умові завдання.

Так, за умовою завдання, 3 лютого до чергової частини райвідділу надійшло повідомлення про те, що невідома особа розбила вітрину продовольчої крамниці і таємно викрала різні продовольчі товари. Отже, до чергової частини надійшло повідомлення про вчинення невідомою особою злочину, кримінальна відповідальність за який передбачена ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України) Кримінальний кодекс України № 2341-III від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2001. — № 25. — Ст. 131., тобто про таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднане з проникненням у приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК України, якою врегульовані питання початку досудового розслідування, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

На цей строк вказує і абз. 1 пп. 3.1 п. 3 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генеральної прокуратури України «Про Єдиний реєстр досудових розслідувань» № 69 від 17. 08. 2012 року, де зазначено, що внесення відомостей до Реєстру здійснюється з дотриманням таких строків (про): заяву, повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення — у термін, визначений ч. 1 ст. 214 КПК України.

Отже, слідчий повинен був внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про те, що невідома особа розбила вітрину продовольчої крамниці і таємно викрала різні продовольчі товари, невідкладно, тобто 03 лютого, або не пізніше 24 годин після подання до чергової частини райвідділу заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 214 КПК України, з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань розпочинається досудове розслідування.

Проте, 15 лютого слідчий прийняв рішення про відмову у внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових проваджень посилаючись на те, що особа, яка вчинила вказане кримінальне правопорушення, не досягла віку кримінальної відповідальності, тобто 14 років. Адже, за умовою завдання, під час перевірки було встановлено, що крадіжку скоїв 13-ти річний хлопчик.

Дійсно, згідно з ч. 2 ст. 22 КК України, кримінальній відповідальності підлягають особи, що вчинили злочин, передбачений ст. 185 КК України (крадіжку), у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років.

Проте, відповідно до ст. 498 КПК України, якою передбачені підстави для застосування примусових заходів виховного характеру, кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється внаслідок вчинення особою, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Оскільки за умовою завдання, суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (ч. 3 ст. 185 КК України), вчинив хлопчик у віці 13 років, тобто до настання віку кримінальної відповідальності, відносно нього потрібно провадити кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, як це встановлено у ст. 498 КПК України.

Порядок досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру визначений статтею 499 КПК України. Так, згідно з нею:

1. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру здійснюється згідно з правилами, передбаченими КПК України. Таке досудове розслідування здійснюється слідчим, який спеціально уповноважений керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх.

2. Під час досудового розслідування проводяться необхідні процесуальні дії для з’ясування обставин вчинення суспільно небезпечного діяння та особи неповнолітнього.

3. Участь захисника у кримінальному провадженні є обов’язковою.

4. За наявності достатніх підстав вважати, що особа, передбачена статтею 498 КПК України, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років, вона може бути поміщена у приймальник-розподільник для дітей на строк до тридцяти днів на підставі ухвали слідчого судді, суду, постановленої за клопотанням прокурора згідно з правилами, передбаченими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Слідчий суддя, суд зобов’язані відмовити у поміщенні особи у приймальник-розподільник для дітей, якщо прокурор не доведе наявність достатніх підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років, наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що особа може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України, та що жоден із більш м’яких заходів не може запобігти цьому.

Строк тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей може бути продовжено ухвалою слідчого судді, суду ще на строк до тридцяти днів. Питання скасування чи продовження строку тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей вирішується в порядку, передбаченому для скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою відповідно.

5. За відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Таким чином, на підставі викладеного, можна зробити наступні висновки.

Слідчий, який 15 лютого прийняв рішення про відмову у внесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей, що надійшли до чергової частини райвідділу 03 лютого про вчинене кримінальне правопорушення, посилаючись на те, що особа не досягла віку кримінальної відповідальності, тобто 14 років, поступив неправомірно, у порушення вимог чинного КПК України.

Слідчим були допущені наступні порушення кримінального процесуального закону.

По-перше, він, у порушення вимог ч. 1 ст. 214 КПК України, не вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про те, що невідома особа розбила вітрину продовольчої крамниці і таємно викрала різні продовольчі товари, невідкладно, тобто 03 лютого, або не пізніше 24 годин після подання до чергової частини райвідділу заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення.

Також, оскільки суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (ч.3 ст. 185 КК України), вчинив хлопчик у віці 13 років, тобто до настання віку кримінальної відповідальності, відносно нього потрібно провадити кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, як це встановлено у ст. 498 КПК України.

Тому, слідчий, який відмовився вносити до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинене кримінальне правопорушення, посилаючись на те, що особа не досягла віку кримінальної відповідальності, тобто 14 років, порушив вимоги ст. 498 та ст. 499 чинного КПК України.

3. Завдання 3

кримінальний процесуальний слідчий допит

Під час розгляду кримінального провадження відносно гр. Ларіна, який був затриманий за розбійний напад, слідчий слідчого управління ГУМВС України в Харківський області, в провадженні якого було це провадження, встановив, що гр. Ларін скоїв ще кілька кримінальних проступків у Київському, Жовтневому, Червонозаводському районах м. Харкова, де були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових проваджень за фактом вчинення кримінального проступку. Слідчий, після отримання кримінальних проваджень, вивчив їх і дійшов висновку, що необхідний обсяг роботи потребує створення слідчо-оперативної групи.

Який процес, порядок створення слідчо-оперативної групи (слідчої бригади)?

Особливості проведення досудового провадження групою посадових осіб?

Вирішення:

Для правильного вирішення цього практичного завдання потрібно ознайомитися з такою темою навчального курсу «Кримінальне процесуальне право України», як «Загальні положення досудового розслідування» взагалі, і зокрема, з питанням про процес, порядок створення слідчої групи, а також особливості досудового розслідування кримінальних правопорушень групою посадових осіб.

Для цього потрібно використати відповідні положення чинного Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VI від 13. 04. 2012 року (далі - КПК України) Кримінальний процесуальний кодекс України № 4651-VI від 13. 04. 2012 року // Офіційний вісник України. — 2012.- № 37 (25. 05. 2012). — Ст. 1370., а також Наказу Міністерства внутрішніх справ України «Про організацію діяльності органів досудового розслідування міністерства внутрішніх справ України» № 686 від 09. 08. 2012 року Наказ Міністерства внутрішніх справ України «Про організацію діяльності органів досудового розслідування міністерства внутрішніх справ України» № 686 від 09. 08. 2012 року // Офіційний вісник України. — 2012. — № 84. — Ст. 3408., Наказу Міністерства внутрішніх справ України «Про організацію взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень» № 700 від 14 серпня 2012 року Наказ Міністерства внутрішніх справ України «Про організацію взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень» № 700 від 14 серпня 2012 року. Електронний документ. Режим доступу: http: //document. ua/pro-organizaciyu-vzaemodiyi-organiv-dosudovogo-rozsliduvannj-doc119907. html.

По-перше, потрібно зауважити, що відповідно до нового КПК України та Наказу Генеральної прокуратури України «Про Єдиний реєстр досудових розслідувань» № 69 від 17. 08. 2012 року Наказ Генеральної прокуратури України «Про Єдиний реєстр досудових розслідувань» № 69 від 17. 08. 2012 року. Електронний документ. Режим доступу: http: //document. ua/pro-edinii-reestr-dosudovih-rozsliduvan-doc110019. html., створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 2.1 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру, має назву Єдиного реєстру досудового розслідування, а не Єдиного реєстру досудових проваджень, як про це зазначено в умові завдання.

Так, за умовою завдання, під час розгляду кримінального провадження відносно гр. Ларіна, який був затриманий за розбійний напад, слідчий слідчого управління ГУМВС України в Харківський області, в провадженні якого було це провадження, встановив, що гр. Ларін скоїв ще кілька кримінальних проступків у Київському, Жовтневому, Червонозаводському районах м. Харкова. Слідчий, після отримання кримінальних проваджень, вивчив їх і дійшов висновку, що необхідний обсяг роботи потребує створення слідчо-оперативної групи.

Потрібно визначити, який процес, порядок створення слідчої групи.

Так, частина друга статті 39 чинного КПК України визначає процесуальні повноваження керівника органу досудового розслідування, які на відміну від наглядових процесуальних повноважень прокурора мають відомчий контрольно-процесуальний характер. У п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК України зазначено, що керівник органу досудового слідства визначення слідчого, або групу слідчих, які будуть здійснювати досудове розслідування.

У новому КПК України, на відміну від КПК України у попередній редакції (1960 року) відсутня норма, яка б встановлювала підстави і порядок створення слідчої групи, але, виходячи із повноваження керівника органу досудового розслідування щодо призначення старшого слідчої групи, слід зробити висновок, що він може прийняти рішення і про утворення слідчої групи з числа підлеглих йому слідчих Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. / за заг. ред. В.Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. — Х.: «Право», 2012. — Т. 1. — С. 138.

Так, у КПК України у попередній редакції (1960 року) Кримінально-процесуальний кодекс України: Затверджений Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про затвердження Кримінально-процесуального кодексу Української РСР» від 28. 12. 1960 року // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). — 1961. — № 2. — Ст. 15. містилася стаття 119, якою був визначений порядок провадження слідства у кримінальній справі декількома слідчими. Так, згідно з нею, якщо розслідування особливо складної справи доручається декільком слідчим, то про це зазначається в постанові про порушення справи або виноситься окрема постанова. Один з цих слідчих призначається старшим, він приймає справу до свого провадження і безпосередньо керує діями інших слідчих. Постанова про призначення в справі декількох слідчих оголошується обвинуваченому.

Також, КПК України (у ред. 1960 року) передбачався порядок створення і діяльності міжнародної слідчої групи.

Чинний КПК України також містить статтю 571, в якій передбачений порядок створення і діяльності спільних слідчих груп при міжнародній правовій допомозі при проведенні процесуальних дій. Згідно із цією статтею, для проведення досудового розслідування обставин кримінальних правопорушень, вчинених на територіях декількох держав, або якщо порушуються інтереси цих держав, можуть створюватися спільні слідчі групи. Генеральна прокуратура України розглядає і вирішує питання про створення спільних слідчих груп за запитом слідчого органу досудового розслідування України, прокурора України та компетентних органів іноземних держав. Члени спільної слідчої групи безпосередньо взаємодіють між собою, узгоджують основні напрями досудового розслідування, проведення процесуальних дій, обмінюються отриманою інформацією. Координацію їх діяльності здійснює ініціатор створення спільної слідчої групи або один з її членів. Слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії виконуються членами спільної слідчої групи тієї держави, на території якої вони проводяться.

Проте, як вже вказувалося, у чинному КПК України, немає жодної норми, присвяченої організації діяльності слідчої та слідчо-оперативної групи. Тільки ст. 39 цього Кодексу певною мірою стосується доручення розслідування декільком слідчим:

«1. Керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування.

2. Керівник органу досудового розслідування уповноважений:

1) визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою — визначити старшого слідчої групи, який керує діями інших слідчих".

Звертаючись до кримінально процесуального законодавства інших країн, можна констатувати, що законодавець окремих держав ближнього зарубіжжя більш детальніше регламентує створення та діяльність слідчих груп. У кримінально процесуальному законодавстві Республіки Молдова право доручати розслідування кримінальної справи декільком слідчим є виключним правом прокурора. Так, у ст. 256 КПК Республіки Молдова закріплено, що у випадку розслідування складних або великих за обсягом справ керівник органу кримінального переслідування за згодою прокурора доручає здійснення кримінального переслідування декільком офіцерам з кримінального переслідування. В окремих випадках, прокурор може доручити здійснення кримінального переслідування декільком офіцерам з кримінального переслідування, які є представниками різних органів кримінального переслідування Уголовно- процессуальный кодекс Республики Молдова: станом на 1 квітня 2011 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //www. law- moldova. com/law_moldova_rus. Html.

У ст. 163 КПК РФ визначено підстави, порядок формування, суб'єкти ініціювання та створення слідчих груп Уголов-но-процессуальный кодекс Российской Федерации. — М.: Т К Велби; Издательство «Проспект», 2006. — 280 с. На відміну від нового КПК України, в КПК РФ закріплені права керівника слідчої групи, що є не менш важливим для ефективного розслідування кримінальних справ.

В.І. Фаринник вважає, що у новому кримінально процесуальному законодавстві нашої держави має бути передбачено право прокурора створювати слідчі групи із числа представників органів досудового розслідування різної відомчої належності Фаринник В.І. Доручення розслідування справи декільком слідчим / В.І. Фаринник // Держава і право. — 2011. — Випуск 53. — С. 481. У той же час, це право не повинно діяти у випадку створення слідчої групи в межах одного правоохоронного відомства, оскільки у такому випадку буде обмежуватись самостійність слідчого, а також ставитись під сумнів професійна компетенція начальника слідчого відділу.

На підставі викладеного, у чинному КПК України необхідно чітко визначити підстави та механізм створення, ліквідації, зупинення і відновлення діяльності слідчої (слідчо-оперативної) групи, повноваження прокурора та начальника слідчого підрозділу щодо складу слідчої (слідчо-оперативної) групи, повноваження керівника слідчої групи та усіх її членів, що буде сприяти охороні прав та законних інтересів учасників кримінального процесу, швидкому та повному встановленню усіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до ст. 91 КПК України, та забезпеченню реалізації завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК України).

Незважаючи на значну кількість теоретичних досліджень з проблем розслідування злочинів груповим методом, проведених такими вченими, як Ю.П. Аленін, В.П. Бахін, В.І. Бояров, Ю. М. Грошевий, А. Я. Дубинський, В. С. Зеленецький, А.В. Іщенко, Н. С. Карпов, В.С. Кузьмічов, В. Т. Маляренко, О. Р. Михайленко, В. Т. Нор, Д. П. Письменний, О.М. Подопрєлов, С. В. Слинько, М. Я. Сегай, М.І. Сірий, С.М. Стахівський, В. М. Тертишник, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та багатьма іншими науковцями, актуальність цієї теми є очевидною.

В юридичній науці, залежно від особливостей вчиненого злочину, розслідування якого здійснюються груповим методом, завдань, що покладаються на групу, мети її створення, термінів дії та розподілу обов’язків її членів, розрізняють поняття «слідча група» та «слідчо-оперативна група» Там само. — С. 479.

Так, під слідчою групою розуміють об'єднання певної кількості слідчих з одного чи різних відомств, що створюється на визначений час компетентними посадовими особами відповідно до вимог КПК України (відомчих актів) для розслідування складної чи великої за обсягом роботи справи, яку необхідно виконати, або для необхідності проведення трудомісткої та невідкладної слідчої дії, яку одному слідчому виконати у встановлені строки не під силу Письменний Д. П., Федченко В. М. Розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою: правові й організаційні засади: Монографія / Д. П. Письменний, В. М. Федченко. — Дніпропетровськ: Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2006. — С. 104.

У свою чергу, слідчо-оперативна група — це тимчасове формування, яке створене для спільної узгодженої діяльності, до складу якого входять оперативні та інші співробітники органів дізнання та слідчий (слідчі), що має своє призначення, і в якому під керівництвом слідчого та з запровадженням інтенсивних і тривалих ОРЗ здійснюється розкриття злочину «по гарячих слідах», розслідування складних великих за обсягом справ, або перевірка заяв та повідомлень про завуальовані злочинні діяння по матеріалам, що надійшли слідчому для розгляду Там само. — С. 104.

Керівник органу досудового розслідування, здійснюючи організацію досудового розслідування, має право доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у проведенні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого (п. 1, п. 6 ч. 2 ст. 39 чинного КПК України).

Відповідно до п.п. 4.4. 16 п. 4.4 Положення про Головне слідче управління МВС України, затвердженого наказом МВС України «Про організацію діяльності органів досудового розслідування міністерства внутрішніх справ України» № 686 від 09. 08. 2012 року, начальник Головного слідчого управління МВС України у разі необхідності відповідно до кримінального процесуального законодавства визначає слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою — визначає старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих органів досудового розслідування, а також ГСУ МВС України.

Таким чином, доручення розслідування справи декільком слідчим є виключною компетенцією керівника органу досудового розслідування, якщо відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 чинного КПК України, під цим суб'єктом розуміти начальника Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань та його заступники, які діють у межах своїх повноважень.

На цьому правова регламентація створення та організації діяльності слідчої групи для кримінального провадження закінчується.

Що стосується слідчо-оперативної групи, то п. 4 Інструкції
з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про організацію взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень» № 700 від 14 серпня 2012 року, визначений порядок створення слідчо-оперативних груп (далі - СОГ) для досудового розслідування кримінальних правопорушень. Так, згідно із вказаною нормою:

1) СОГ утворюються для швидкого та повного розслідування тяжких, особливо тяжких злочинів, а також кримінальних правопорушень, які викликали значний суспільний резонанс.

2) Утворення СОГ здійснюється за наказом начальника територіального органу внутрішніх справ, погодженого з начальником слідчого підрозділу. При цьому керівником СОГ є слідчий, який визначений начальником слідчого підрозділу здійснювати досудове розслідування кримінального правопорушення.

3) До складу СОГ, як правило, включаються співробітники, які брали участь в огляді місця події. У разі потреби залучаються дільничні інспектори міліції, на території обслуговування яких учинено кримінальне правопорушення, співробітники інших органів та підрозділів внутрішніх справ.

4) Забороняється здійснювати заміну оперативних працівників, що включені до складу слідчо-оперативної групи, без узгодження зі слідчим (керівником групи) або керівником органу досудового розслідування.

5) Контроль за роботою СОГ покладається на начальника слідчого підрозділу, який за погодженням з начальником територіального органу внутрішніх справ вправі організовувати проведення оперативних нарад за участю слідчих та працівників інших органів і підрозділів внутрішніх справ з питань виявлення та розслідування кримінальних правопорушень, у тому числі стану виконання доручень слідчих та взаємодії служб.

6) Для організації розслідування тяжких та особливо тяжких злочинів, учинених у минулі роки, наказом начальника територіального органу внутрішніх справ, погодженого з начальником слідчого підрозділу, створюються спеціалізовані постійно діючі СОГ.

7) Для досудового розслідування кримінальних правопорушень, учинених на території декількох районів регіону, наказом начальника ГУМВС, УМВС, погодженим з начальником слідчого управління (відділу) ГУМВС, УМВС, може створюватися СОГ ГУМВС, УМВС.

Контроль за її роботою покладається на слідче управління (відділ) ГУМВС, УМВС.

8) Для досудового розслідування кримінальних правопорушень, учинених на території декількох областей (регіонів), наказом МВС може створюватися міжрегіональна СОГ.

Контроль за її роботою покладається на Головне слідче управління МВС України або слідче управління (відділ) ГУМВС, УМВС, на території обслуговування якого вчинено найбільшу кількість кримінальних правопорушень.

Отже, проаналізувавши порядок створення слідчої групи, а також особливості досудового розслідування кримінальних правопорушень групою посадових осіб, можна вирішити практичне завдання.

Відповідно до умови, під час розгляду кримінального провадження відносно гр. Ларіна, який був затриманий за розбійний напад, слідчий слідчого управління ГУ МВС України в Харківський області, в провадженні якого було це провадження, встановив, що гр. Ларін скоїв ще кілька кримінальних проступків у Київському, Жовтневому, Червонозаводському районах м. Харкова, де були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових проваджень за фактом вчинення кримінального проступку. Слідчий, після отримання кримінальних проваджень, вивчив їх і дійшов висновку, що необхідний обсяг роботи потребує створення слідчо-оперативної групи.

Отже, утворення СОГ для досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених гр. Ларіним у Київському, Жовтневому, Червонозаводському районах м. Харкова, повинно бути здійснене наказом начальника територіального органу внутрішніх справ, у даному випадку — начальником ГУ МВС України в Харківський області. Цей наказ повинен бути погоджений із керівником органу досудового розслідування, а саме із начальником слідчого управління ГУ МВС України в Харківський області. При цьому керівником СОГ буде слідчий, який визначений начальником слідчого підрозділу здійснювати досудове розслідування кримінального правопорушення, скоріше за все ним буде визначений слідчий слідчого управління ГУ МВС України в Харківський області, в провадженні якого знаходиться кримінальне провадження відносно гр. Ларіна.

Контроль за роботою СОГ буде покладений на начальника слідчого підрозділу, який за погодженням з начальником територіального органу внутрішніх справ вправі організовувати проведення оперативних нарад за участю слідчих та працівників інших органів і підрозділів внутрішніх справ з питань виявлення та розслідування кримінальних правопорушень, у тому числі стану виконання доручень слідчих та взаємодії служб.

З наказом про створення СОГ повинні бути ознайомлені підозрювані, обвинувачені, їхні законні представники та захисники, потерпілі, позивачі, відповідачі та їхні представники, яким роз’яснюється право заявляти відводи керівникові і членам слідчої чи слідчо-оперативної групи.

При провадженні досудового слідства слідчо-оперативною групою слідчі дії можуть виконуватись як одним, так і декількома слідчими чи особами, які здійснюють дізнання, і включені до складу слідчо-оперативної групи.

Члени слідчої чи слідчо-оперативної групи виконують доручення і вказівки керівника групи, діючи при цьому в межах повноважень, які їм надані законом. Про виконання доручень та вказівок вони повідомляють керівника групи Фаринник В.І. Доручення розслідування справи декільком слідчим / В.І. Фаринник // Держава і право. — 2011. — Випуск 53. — С. 480.

Таким чином, на підставі викладеного, можна зробити наступні висновки.

У чинному КПК України, немає жодної норми, присвяченої організації діяльності слідчої та слідчо-оперативної групи. Тільки ст. 39 цього Кодексу певною мірою стосується доручення розслідування декільком слідчим:

«1. Керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування.

2. Керівник органу досудового розслідування уповноважений:

1) визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою — визначити старшого слідчої групи, який керує діями інших слідчих".

На підставі викладеного, у чинному КПК України необхідно чітко визначити підстави та механізм створення, ліквідації, зупинення і відновлення діяльності слідчої (слідчо-оперативної) групи, повноваження прокурора та начальника слідчого підрозділу щодо складу слідчої (слідчо-оперативної) групи, повноваження керівника слідчої групи та усіх її членів, що буде сприяти охороні прав та законних інтересів учасників кримінального процесу, швидкому та повному встановленню усіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до ст. 91 КПК України, та забезпеченню реалізації завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК України).

Що стосується досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених гр. Ларіним у Київському, Жовтневому, Червонозаводському районах м. Харкова, утворення СОГ буде здійснене відповідно до п. 4 Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про організацію взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень» № 700 від 14 серпня 2012 року.

Утворення цієї СОГ повинно бути здійснене наказом начальника територіального органу внутрішніх справ, у даному випадку — начальником ГУ МВС України в Харківський області. Цей наказ повинен бути погоджений із керівником органу досудового розслідування, а саме із начальником слідчого управління ГУ МВС України в Харківський області. При цьому керівником СОГ буде слідчий, який визначений начальником слідчого підрозділу здійснювати досудове розслідування кримінального правопорушення, скоріше за все ним буде визначений слідчий слідчого управління ГУ МВС України в Харківський області, в провадженні якого знаходиться кримінальне провадження відносно гр. Ларіна.

Контроль за роботою СОГ буде покладений на начальника слідчого підрозділу, який за погодженням з начальником територіального органу внутрішніх справ вправі організовувати проведення оперативних нарад за участю слідчих та працівників інших органів і підрозділів внутрішніх справ з питань виявлення та розслідування кримінальних правопорушень, у тому числі стану виконання доручень слідчих та взаємодії служб.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой