Прояв тривожності в професійній діяльності працівників МНС

Тип работы:
Магистерская работа
Предмет:
Психология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

http: //www. . ru/

Магістерська робота

зі спеціальності психологія

за темою:

Прояв тривожності в професійній діяльності працівників МНС

Зміст

Вступ

1 Теоретичний аналіз психологічних досліджень проблеми тривожності

1.1 Психологічні аспекти дослідження тривожності у сучасній психології

1.2 Види, функції та причини тривожності

1.3 Особливості професійної діяльності працівника МНС

2 Вивчення тривожності у робітників МНС

2.1 Програма та методи дослідження

2.2 Виявлення рівня тривожності у працівників МНС та інтерпретація результатів

2.3 Аналіз зв’язку рівня тривожності з мотивацією у працівників МНС

2.4 Виявлення взаємозв'язку тривожності зі схильністю до ризику

3 Методичні розробки тренінгових вправ, спрямованих на корекцію тривожності

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Проблема дійсного дослідження складається у дослідженні прояву тривожності в професійній діяльності працівників МНС та способів зниження надмірної тривожності.

Актуальність дослідження. Сучасне суспільство висуває до рятівника особливі вимоги, пов’язані з тими змінами, що відбуваються в соціальній сфері. Професійна діяльність працівника МНС України характеризується досить високим рівнем складності і напруженості. Цій діяльності притаманний високий динамізм, самостійне, швидке прийняття рішення із подальшою реалізацією, підвищення відповідальності за їх наслідки, схильність до соціальної оцінки, новизна нестандартних ситуацій, що викликають тривожність.

Про те, при всій очевидній важливості проблеми, дотепер ще не достатньо висвітлені аспекти, що стосуються особливостей поведінки та емоційного стану у працівників МНС. Крім того недостатньо вивчені чинники що потенціюють розвиток тривожності в процесі професіональної діяльності. Саме тому ми вважаємо, що вивчення тривожності працівників МНС є гострою та актуальною проблемою сучасності.

В останні роки з’явився ряд робіт, присвячених вивченню впливу станів психологічної напруженості на успішність виконання суб'єктом своїх професійних обов’язків. (А. Большакова, Г. Заремба, Л. Мітіна, А. Реан. та ін.) Вивченню індивідуально-психологічних властивостей особистості та їх впливу на професійну діяльність надавали особливе значення Є. Клімов, В. Мерлін, Б. Теплов, В. Небиліцин. Вивчення фрустрації в зв’язку з підвищеною тривожністю займався Ф. Березін, прийшовши до висновку, що цей зв’язок обумовлює модифікацію поведінки.

Об'єктом дослідження виступає тривожність.

Предметом дослідження виступає прояв тривожності в професійній діяльності працівників МНС.

Ціль — виявити рівень тривожності, розробити комплекс заходів спрямованих на подолання надмірної тривожності та перевірити ефективність цих заходів.

Поставлена ціль дослідження обумовила необхідність постановки наступних завдань:

1. Проаналізувати психологічну літературу по проблемі тривожності.

2. Виявити рівень тривожності працівників МНС.

3. Провести психокорекційні заходи з працівниками, які мають підвищений рівень тривожності.

4. Дослідити ефективність психокорекційних заходів, напрямлених на пониження тривожності.

5. Представити методичні вказівки що до психокорекційної роботи з надмірною тривожністю серед працівників МНС.

Надійність і вірогідність отриманих результатів забезпечувалася опорою на загальнонаукові принципи й прийняті в психології методи дослідження; обґрунтовані висновки психологічної науки по даній проблемі; дотриманням правил проведення тестування і тренінгових вправ; репрезентативністю досліджуваної вибірки; застосуванням методів математичної статистики.

Використані наступні методи дослідження: тестування, статистична обробка емперічного матеріалу, психокорекція,

Методики дослідження: методика дослідження тривожності Спілбергера, методика прояву тривожності Тейлор, психокорекційні методики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:

сформульовано проблему діагностики та профілактики тривожності у працівників пожежно-рятувальних підрозділів МНС України; запропоновано теоретичні та практичні шляхи її розв’язання;

класифіковані найбільш поширені різконебезпечні ситуації, які виникають у діяльності працівників пожежно-рятувальних загонів МНС України та зроблено їх психологічний аналіз.

уточнено:

— зміст основних наукових понять, що використовуються в межах сучасної соціально-психологічної концепції тривожності;

подальшого розвитку набули:

— основні напрямки надання психокорекційної роботи серед високо тривожних працівників ризиконебезпечних професій.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони дали можливість:

— підвищити ефективність системи психологічного забезпечення діяльності особового складу в умовах ризиконебезпечної ситуації на основі визначення тривожності, що виникають у працівників пожежно-рятувальних підрозділів МНС України;

В якості досліджуваних виступили працівники МНС, а саме працівники 4-ПДПЧ та 41-ПДПЧ Червонозаводського районного відділу Головного управління МНС України в Харківській області в загальній кількості 63 особи, чоловічої статі, віком від 21 до 45 років, з різним стажем служби в структурі МНС (від 1 до 23 років).

Структура магістерської роботи: робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Зміст роботи висловлений на 76 сторінках. Вона включає 3 таблиці і 4 рисунки.

1. Теоретичний аналіз психологічних досліджень проблеми тривожності

1. 1 Психологічні аспекти дослідження тривожності у сучасній психології

психологічний тривожність психокорекційний

У сучасній психології проблема тривожності є однією з найбільш розроблювальних. Але, незважаючи на це численні автори не приходять до єдиної думки щодо самого поняття тривожності або точніше, явища, що позначається їм. У психологічній літературі можна зустріти різні визначення цього поняття, хоча більшість досліджень сходяться у визнанні необхідності розглядати його диференційовано — як ситуативне явище і як особистісну характеристику з урахуванням перехідного стану і його динаміки.

Так А.М. Парафіян вказує, що тривожність — це переживання емоційного дискомфорту, пов’язане з очікуванням неблагополуччя, з передчуттям небезпеки, що наближається. По визначенню Р. С. Немова, «тривожність — постійно або ситуативно проявляє властивість, за якої, людина знаходиться в стані підвищеного занепокоєння, відчуває страх і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях».

Е. Савина вважає, що тривожність визначається як стійке негативне переживання занепокоєння й очікування неблагополуччя з боку навколишніх.

По визначенню С. С. Степанова, тривожність — переживання емоційного неблагополуччя, пов’язане з передчуттям небезпеки або невдачі.

Тривожність характеризується двома видами проявів: психічними й фізіологічними. Психічні елементи тривожності являють собою ряд досить специфічних переживань, що включають суб'єктивний стан напруги, заклопотаності й занепокоєння, похмурих передчуттів. Переживання особистої погрози, почуття безпорадності й неповноцінності, невдоволення собою. З боку фізіологічних змін тривога виступає у вигляді активації вегетативної нервової системи, про що свідчать частішання серцебиття й подиху, збільшення артеріального тиску, підвищення швидкості обмінних процесів, ряд біохімічних змін.

Більш конкретний опис тривожності можна отримати внаслідок зіставлення її з іншими явищами, схожими за змістом. У психології в якості гранично близьких за значенням тривожності існують терміни «хвилювання» й «занепокоєння». Однак теоретично існує можливість для виділення хвилювання й занепокоєння в самостійні стосовно тривоги переживання так, з одного боку, тривожність характеризується негативним, песимістичним відтінком (очікування небезпеки), хвилювання може бути охарактеризоване як приємне й радісне (очікування чогось гарного), з іншого боку, тривожність, як правило, зв’язується з погрозою власній особистості (переживання за себе), занепокоєння ж часто використовується в змісті «переживання за іншого». Таке розведення більш чітко окреслює ту сферу, що описується психологічним терміном «тривожність». Треба насамперед підкреслити наступні моменти: негативний емоційний відтінок, невизначеність предмета переживань, відчуття реальної погрози, а також спрямованість у майбутнє, що виражається в побоюванні того, що буде, а не того, що було або що є.

Вимірювання тривожності як властивості особистості особливо важливо, тому що ця властивість багато в чому обумовлює поводження суб'єкта. Певний рівень тривожності - природна й обов’язкова особливість активної діяльної особистості. У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний, рівень тривожності - це так називана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану щодо цього є для нього істотним компонентом самоконтролю й самовиховання.

З поняттям «тривожність» тісно зв’язана поняття «тривога». Розмежовуючи ці два поняття, можна сказати, що тривога ставиться до емоційного стану, а тривожність являє собою як стійку рису, індивідуальну психологічну особливість, що проявляється в схильності до частих й інтенсивних переживань стану тривоги.

До поняття «тривожність» близько за значенням поняття «страх». Є думка, що страх — реакція на конкретну, певну, реальну небезпеку, а тривожність — це переживання невизначеної, неясної, безоб'єктної погрози переважно уявлюваного характеру. Дослідники розмежовують ці два поняття й на тій підставі, що страх випробовується лише при погрозі вітальній, коли щось загрожує цілісності або існуванню людини як живій істоті, а тривожність — при погрозі соціальній, особистісній. Небезпека в цьому випадку грозить цінностям людини, потребам «Я», його представленням про себе, відносинам з іншими людьми, стану в суспільстві.

Відповідно до концепції Спилбергера, варто розрізняти тривогу як стан і тривожність як властивість особистості. Тривога — реакція на небезпеку, що наближається, реальну або уявлювану, емоційний стан дифузійного безоб'єктного страху, що характеризується невизначеним відчуттям погрози, на відміну від страху, що являє собою реакцію на цілком певну небезпеку. Тривожність — індивідуальна психологічна особливість, що складається в підвищеній схильності відчувати занепокоєння в різних життєвих ситуаціях, у тому числі й тих, об'єктивні характеристики яких до цього не привертають. З погляду автора, існує можливість виміру розходжень між двома згаданими видами психічних проявів, це тривожність-стан і тривожність-риса, тобто між тимчасовими, перехідними особливостями й відносно постійним нахилом. Розуміння тривоги в теорії Спилбергера визначається наступними положеннями:

1. Ситуації, що представляють для людини певну загрозу або особистісно значимі, викликають у неї стан тривоги. Суб'єктивно тривога переживається як неприємний емоційний стан різної інтенсивності;

2. Інтенсивність переживання тривоги пропорційна і ступені погрози або значимості причини переживань. Від цих факторів залежить тривалість переживання стану тривоги;

3. Високотривожні індивіди сприймають ситуації або обставини, які потенційно містять можливість невдачі або погрози, більш інтенсивно;

4. Ситуація тривоги супроводжується змінами в поводженні або ж мобілізує захисні механізми особистості. Часто повторювані стресові ситуації приводять до вироблення типових механізмів захисту.

Дві тисячі років тому Цицерон у трактаті «Тускуланскіє бесіди» писав: «Тривожність як риса характеру (anxietas) відрізняється від стану тривоги (angor) у тому розумінні, що той, хто іноді відчуває страх, не обов’язково завжди стривожений, а той, хто тривожний, не обов’язково у всіх випадках відчуває страх».

Аналізуючи це судження, Г. Айзенк указує: «З контексту видно, що під тривожністю як рисою характеру Марко Тулій Цицерон розуміє відносно постійний стан сильного порушення симпатичної нервової системи, страху й підвищеної емоційності, у той час як стан тривожності являє собою стан людини в конкретний момент, незалежне від рівня емоційності, звичайного для даної людини».

Психоаналітичні подання. Прийнято вважати, що проблема тривожності як проблема властиво психологічна була вперше поставлена й піддалася спеціальному розгляду в працях З. Фрейда. При цьому необхідно відзначити, що погляди Фрейда багато в чому близькі до філософської традиції, що бере свій початок від С. Кьеркегора (цю близькість підкреслюють багато дослідників, зокрема відомий вітчизняний знавець фрейдизму В. М. Лейбин, хоча сам Фрейд уникав вказівок на філософські джерела своїх ідей і взагалі намагався дистанціюватися від філософствування).

Ця близькість особливо цікава в розумінні тривоги й страху. І Кьеркегор, і Фрейд визнавали необхідність розмежування страху й тривоги, уважаючи, що страх — реакція на конкретну небезпеку, тоді як тривожність — реакція на небезпеку, не відому й не обумовлену.

Фрейд визначав тривожність як неприємне переживання, що виступає сигналом передбачення ризику. Зміст тривожності - почуття невизначеності й безпорадності. Тривожність характеризується трьома основними ознаками — специфічним почуттям неприємного; відповідними соматичними реакціями (насамперед посиленням серцебиття); усвідомленням цього переживання. Спочатку Фрейд допускав й існування несвідомої тривожності, однак потім прийшов до висновку, що цей стан переживається свідомо й супроводжується зростанням уміння справлятися з небезпекою (за допомогою боротьби або втечі). Тривожність міститься їм в Эго. Що стосується несвідомої тривожності, то надалі вона стала розглядатися в руслі досліджень психологічного захисту.

На думку Фрейда, тривожність виступає повторенням у наших фантазіях ситуацій, пов’язаних з випробуваними в минулому досвіді переживаннями безпорадності. Прообразом таких ситуацій є травма народження. Ця ідея надалі, аж до наших днів, активно розроблялася, причому часом у несподіваних формах. О. Ранк довів неї до логічного завершення, запропонувавши розглядати акт народження як головну травму в житті людини й аналізуючи всяке знову виникаюче переживання тривожності як спробу «усе повніше відреагувати цю травму».

Фрейд виділяв три основних види тривожності:

1) Об'єктивну (реалістичну), викликану реальною зовнішньою небезпекою;

2) Невротичною, викликаною небезпекою не відомої й не певної;

3) Моральну, обумовлену їм як «тривожність совісті».

Реалістична тривога є відповіддю на об'єктивну зовнішню погрозу, при надмірному прояві така тривожність послабляє здатність індивіда ефективно впоратися із джерелом небезпеки. Переходячи у внутрішній план у процесі формування особистості, вона є основою для двох типів тривожності, які розрізняються по характері усвідомлення.

Невротична тривожність, по Фрейду, може існувати в трьох основних формах. По-перше, це «вільно плаваюча», «вільно витає» тривожність, або «готовність у вигляді тривоги», що, як образно зауважує Фрейд, тривожна людина носить усюди із собою і яка завжди готова прикріпитися до кожного більш-менш підходящому об'єкту (як зовнішньому, так і внутрішньому). Наприклад, вона може втілитися в страх очікування.

По-друге, це фобичні реакції, які характеризуються нерозмірністю їхньої ситуації, що викликала, — острах висоти, змій, юрби, грому й т.п. По-третє, це страх, що виникає при істерії й важких неврозах і характеризується повною відсутністю зв’язку з якою-небудь зовнішньою небезпекою.

Правда, з погляду Фрейда, розмежування об'єктивної й невротичної тривожності досить умовно, оскільки невротична тривожність має тенденцію проектуватися зовні («прикріплюватися до об'єкта»), здобуваючи вид реального страху, тому що від зовнішньої небезпеки позбутися легше, ніж від внутрішньої. Моральна ж тривожність, з погляду Фрейда, виникає внаслідок сприйняття Его небезпеки, що йде від Супер-Его. Вона являє собою, по суті, синтез об'єктивної й невротичної тривожності, тому що Супер-Его є голосом авторитету батьків і продуцює цілком реальний острах погроз і покарань — реальну принаймні для дітей.

У своїх роботах Вільгельм Райх розширив психодинамичну теорію Фрейда, включивши в неї, крім лібідо, всі основні біологічні й психологічні процеси. Райх розглядав задоволення, як вільний рух енергії із серцевини організму до периферії й у зовнішній мир. Тривожність же розумілася їм, як перешкода контакту цієї енергії із зовнішнім миром, повернення її усередину, що викликає «м'язові затиски», спотворює й руйнує природне відчування, зокрема сексуальне (Фейдимен і Фрейгер, 1992).

Райх розумів характер людини, як стійкий паттерн його реакцій на різні ситуації. Основною функцією характеру є захист проти тривожності, що викликається в дитині із сексуальними почуттями в супроводі страху покарання. Риси характеру не є невротичними симптомами. Розходження полягає в тому, що невротичні симптоми (ірраціональні страхи й фобії) переживаються як далекі індивідуумові, у той час як невротичні риси характеру (перебільшена любов до порядку або тривожна незручність) переживаються як складові частини особистості.

Таким чином, Райх вніс в опис феноменології тривожності важливий аспект — ригідність і м’язова зажатість, відмова від виконання дії шляхом блокади тілесних органів. Внеском у розуміння самовідносини є розрізнення переживання своїх особливостей як властивих собі або як далеких.

Центральна категорія теорії Адлера — комплекс неповноцінності. Індивід комплекс, що переживає цей, відчуває себе гірше, непристосовані інших. Тривожність же виникає у зв’язку з необхідністю відновити втрачене соціальне почуття (почуття єдності із соціумом), коли соціальне оточення ставить перед індивідом завдання. Навіть у тому випадку, якщо завдання дуже просте вона сприймається їм як перевірка повноцінності, що приводить до надмірного емоційного реагування на неї, зайвій напрузі при її рішенні.

Якщо тривожність має своїм джерелом комплекс неповноцінності, то суб'єкт, що переживає її, володіє додаткової, не пов’язаної з актуальною ситуацією, мотивацією. Іншим наслідком теорії Адлера є те, що тривожність частіше викликають ті завдання, які загрожують самооцінці індивіда.

Неопсихоаналітичні подання. Проблема тривожності одержала подальший розвиток у руслі неофрейдизма, у першу чергу в роботах К. Хорни, Г. С. Салливана й Э. Фромма.

У роботах К. Хорни особливий акцент робиться на ролі незадоволення потреби в міжособистісній надійності. Розглядаючи як головна мета розвитку людини прагнення до самореалізації, Хорни оцінює тривогу як основна протидія цієї тенденції.

Можливості задоволення основних потреб дитини залежать від навколишніх його людей. У дитини є й певні міжособистісні потреби: у любові, турботі, схваленні з боку інших. Більше того, на думку Хорни, людина має потребу в певних зіткненнях — «здорових тертях» — з бажаннями й волею інших. Якщо ці потреби задовольняються в ранньому досвіді дитини, якщо він почуває любов і підтримку навколишніх, то в нього розвивається почуття безпеки й упевненості в собі.

Там, де Фрейд бачив едипів комплекс, Хорни бачить «базальну тривогу» — основу всіх неврозів. Базальна тривога описується Хорни як почуття «власної незахищеності, слабості, безпорадності, незначності в цим зрадницьким, атакуючим, принижуючому, злом, повному заздрості й свари світі». Всі ці почуття з’являються в дитинстві, коли батьки обділяють дитину теплом й увагою (звичайно через зацикленість на своїх особистих неврозах). Безумовна любов надзвичайно істотна для нормального розвитку дитини, і якщо її ні, зовнішнє середовище стає для нього ворожої. 8]

Говорячи про тривожність, Гарри С. Салливен використає поняття із психосоматики. Він відзначає, що задоволення біологічних потягів звичайно супроводжується зняттям фізичної напруги як у внутрішніх органах, так й у кістякових м’язах; відбувається це мимовільно. Під дією парасимпатичної нервової системи розслаблюються внутрішні органи (задоволення знімає необхідність у подальших діях), і зовнішня мускулатура, що перебуває під контролем ЦНС, також прагнути до редукції напруги. Тривожність, небезпека й перешкода в задоволенні бажання роблять протилежний ефект: симпатична стимуляція приводить до підвищення тонусу внутрішніх м’язів, що супроводжується напругою кістякових м’язів під дією ЦНС. Природний цикл дитини: сон — голод (скорочення м’язів шлунка) — лемент — задоволення — сон.

Будь-яке переживання, що входить у конфлікт із самоттю, викликає тривожність і спричиняється собою таке поводження, що спрямоване на нівелювання його щирого змісту.

Э. Фромм підкреслював, що основним джерелом тривожності, внутрішнього занепокоєння є переживання відчуженості, пов’язане з поданням людини про себе як про окрему особистість, що почуває у зв’язку із цим свою безпорадність перед силами природи й суспільства. Основним шляхом дозволу цієї ситуації Фромм уважав всілякі форми любові між людьми. Недарма один з перших розділів своєї книги «Мистецтво любові» він назвав «Любов — дозвіл проблеми людського існування».

Гештальттерапевтичні подання. Основним джерелом неврозу Фриц Перлз бачив у незакінчених ситуаціях (незавершених гештальтах) минулого. Але разом з тим, розділяв важливість теоретичних подань Фрейда про несвідому мотивацію, динамік особистості, паттернов людських відносин і т.д. [15]

Тривожність Перлз розумів як розрив між «зараз» й «тоді», вона змушує людину планувати, репетирувати своє майбутнє. Це не тільки заважає усвідомити сьогодення, але й руйнує відкритість до майбутнього, яких необхідно для спонтанності й росту. Серед нових, у порівнянні із психоаналізом, перешкод росту (захисних механізмів), важливим для нашого аналізу, є ретрофлексия, що буквально означає, «обіг назад на себе». Цей механізм приводить до поділу себе, людина стає й суб'єктом, і об'єктом своїх дій, метою власного поводження. Ретрофлексия спостерігається в тих випадках, коли якісь потреби не можуть бути задоволені через їхнє блокування соціальним середовищем, і сили необхідні для взаємодії із зовнішнім середовищем направляються на себе.

Подання гуманістичної й когнітивної психотерапії. При тім, що когнітивна й гуманістична психотерапії використають різний концептуальний апарат, до питання про природу тривожності вони підходять схожим образом — тривожність виникає при зіткненні з новим досвідом, що не погодиться з поданнями людини, загрожує їм.

Джорж Келли визначав тривожність, як поняття того, що події, з якими зіштовхується людина лежать поза діапазоном застосовності його особистої системи пізнавальних конструктів. По Келли, тривога є результат усвідомлення, що існуючі конструкти не можуть бути застосовані для передбачення всіх подій з якими зіштовхується людина. Він підкреслював, що справа не в тім, що система конструктів не ідеальна, що людина не тривожиться просто тому, що його очікування не точні. Тривожність виникає тоді, коли людина усвідомлює, що в нього немає в принципі адекватних конструктів, за допомогою яких можна інтерпретувати події. Саме неможливість прогнозувати викликає почуття безпорадності, незахищеності.

У свою чергу, Карл Роджерс бачив джерело тривожності в зустрічі суб'єкта з досвідом, що, якщо його допустити до усвідомлення, може загрожувати поданню людини про себе. Тоді виникає почуття тривожності без усвідомлення причини. Несвідомі реакції на цей досвід, викликають психофізіологічні зміни. 9]

Розуміння тривоги в когнітивній і гуманістичній психотерапії різко відрізняються від психоаналітичного подання про невротичну тривожність як наслідку неусвідомлюваних конфліктів і стримуваної інстинктивної енергії.

Подання про тривожність у біхевіоризмі. У зовсім іншому ключі підходили до проблемі тривожності представники поведінкового напрямку в психології. Відповідно до поглядів класиків теорії научення й представників її більше сучасних відгалужень, тривожність і страх — дуже близькі явища. І тривожність, і страх — емоційні реакції, що виникають на основі умовного рефлексу. Вони, у свою чергу, створюють ґрунт для широкого репертуару інструментальних реакцій уникнення, на основі яких і відбувається соціалізація індивіда, виникають (у випадку закріплення неадаптивних форм) невротичні порушення.

Експериментальні дослідження тривожності. Істотний вплив на вивчення тривожності в руслі теорії научення зробила «концепція потяга» К. Л. Халла. Вона лягла в основу робіт із тривожності соціальної школи научення (спроба синтезу біхевіоризму й психоаналізу) і досліджень Р. Спенса й Дж. Тейлора. 23]

Серед всіх властивостей, що піддаються виміру за допомогою особистісних опросників, найбільше значення одержала тривожність. Тейлор і Спенс розробили методику її вивчення. При цьому автори не стільки цікавилися тривожністю як такий, скільки вивченням впливу сили потяга на наученне новим способам поводження.

З 566 завдань тесту MMPI, Тейлор виділила 50 завдань для шкали, названої нею шкалою тривожності (MAS).

Результати використання нової методики показали, що невротично й психотично схильні особи мають високі показники, що відхиляються від норми.

Проблема дії стійкої тривожності в оцінних ситуаціях (так називана тестова тривожність) докладно вивчається в роботах И. Г. Сарасона, у яких, зокрема, показано, що тривожність перед іспитами й тестовими випробуваннями відбиває загальну оцінну тривожність індивіда. Для виміру тенденції до тривожності в дітей у таких ситуаціях був розроблений ряд шкал, з яких найбільш відома «Шкала тестової тривожності для дітей». В одному з лонгитюдних досліджень, проведених з використанням цієї шкали, було, наприклад, показано, що результати тестів й іспитів у дітей з високим рівнем тривожності гірше, ніж у нетривожних, причому з віком ця тенденція підсилюється.

1. 2 Види, функції та причини тривожності

Виділяють особистісну та реакційну тривожність.

Під особистісною тривожністю розуміється стійка індивідуальна характеристика, що відображає схильність суб'єкта до тривоги й припускає наявність у нього тенденції сприймати досить широкий спектр ситуацій як загрозливі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність особистісна тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, розцінюваних людиною як небезпечні, пов’язаних зі специфічними ситуаціями погрози його престижу, самооцінці, самоповазі.

Реакційна тривожність як стан характеризується емоціями, які сприймаються суб'єктивно: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію й може бути різним по інтенсивності й динамічним у часі.

Особистості, які відносяться до категорії значно тривожних, схильні сприймати погрозу своїй самооцінці й життєдіяльності у великому діапазоні ситуацій і реагувати досить вираженим станом тривожності. Якщо психологічний тест виявляє у випробуваного високий показник особистісної тривожності, то це дає підставу припускати в нього появу стану тривожності в різноманітних ситуаціях, і особливо, коли вони стосуються оцінки його компетенції й престижу. 16]

Тривожність розрізняється по глибині проявів на високу та низьку.

Висока тривожність припускає схильність до появи стану тривоги в людини в ситуаціях оцінки його компетентності. Особам з високими показниками тривожності варто формувати почуття впевненості в успіху. Їм необхідно зміщати акцент із зовнішньої вимогливості, категоричності й високій значимості в постановці завдань на змістовне осмислення діяльності й конкретне планування, по шагове.

Низька тривожність, навпаки, вимагає пробудження активності, підвищення уваги до мотивів діяльності й підвищення почуття відповідальності. Але іноді дуже низька тривожність у показниках тесту є результатом активного витіснення особистістю високої тривоги з метою показати себе в «кращому світлі».

Також, існують дві основні форми тривожності: відкрита й прихована. Першу, у свою чергу, можна підрозділити на наступні варіанти:

1. Нерегульована тривожність (генералізована) — сильна, усвідомлювана, що проявляється симптомами тривоги. Вона зустрічається у всіх вікових групах;

2. Регульована (компенсируема) тривожність — вона частіше зустрічається в молодших шкільних і ранньому юнацькому періодах;

3. Культивуюма тривожність — усвідомлюється й переживається як цінна для особистості якість, що дозволяє домогтися бажаного результату. Цей вид тривожності найбільш характерний для старшого підліткового й раннього юнацького віку.

Прихована тривожність зустрічається істотно рідше, ніж відкрита. Одна з її форм — «неадекватний спокій». У цих випадках індивід, приховуючи тривогу як від навколишніх, так і від самого себе, виробляє сильні й негнучкі способи захисту від її, що перешкоджають усвідомленню як певних погроз у навколишньому світі, так і власних переживань. Друга форма схованої тривожності - «відхід від ситуації». 35]

Парафіян виділяє такі різновиди тривожності, як:

-стійка тривожність у якій-небудь сфері (тестова, міжособистісна, екологічна й ін.) -- її прийнято позначати як специфічну, приватну, парціальну;

— загальна, генерализована тривожність, що вільно міняє об'єкти залежно від зміни їхньої значимості для людини. У цих випадках приватна тривожність є лише формою вираження загальної.

Розрізняють також нормальну й невротичну тривожність. Нормальна тривожність — це реакція людини на погрозу його цінностям, які він уважає для себе єдино важливими й можливими для існування себе як особистості. Нормальна тривожність адекватна реальній погрозі, вона не таїть у собі депресію або меланхолію. Ранк підкреслював, що нормальна тривожність супроводжує переживання індивіда протягом всього його життя і якщо потенційно формуюча тривожність переживання переборені успішно, те це веде до більшої незалежності й до відновленню нових рівнів відносин з іншими людьми.

Мэй відзначав, що нормальна тривожність, як і будь-яка тривожність, є реакція індивіда на погрозу цінностям, які він уважає єдино можливими для його існування як особистості. Але нормальною тривожністю може бути покликана реакція, що:

-адекватна реальній погрозі;

-не включає придушення або інші механізми дозволу внутрішнього психічного конфлікту, а в результаті цього -- і зовнішнього;

-не вимагає невротичних захисних механізмів для керування собою, але може бути змінена конструктивно на рівні довільного усвідомлення або ослаблена при об'єктивній зміні ситуації.

Тривожність у більшій мері властива людям з розвиненим почуттям власного достоїнства, відповідальності, боргу, підвишенно чутливим до свого положення й визнання серед навколишніх. 18]

Астапов говорить про необхідність функціонального підходу до вивчення тривоги, на підставі якого можна визначити цей стан як результат складного процесу, що включає когнітивні, афективні й поведінкові реакції на рівні цілісної особистості. Цей процес розгортається в ситуації, суб'єктивно оцінюваної як потенційно небезпечна. Тривога орієнтована на пошук джерела небезпеки й оцінку засобів для її подолання.

Він розглядає наступні психічні функції тривоги:

1. Функція сигналу — має пристосувальне значення — сигналізує про невизначену небезпеку й спонукає до її пошуку.

2. Функція пошуку — людина намагається знайти джерело погрози, тому що зіткнення з небезпекою розряджає занепокоєння (нормальна тривожність), при постійному пошуку джерела погрози можна говорити про патопсихологических порушення особистості.

3. Функція оцінки — аналіз сформованої ситуації. Має складний характер, що включає не тільки перцептивні функції, але й процеси пам’яті, здатність до абстрактного мислення, актуалізації минулого досвіду й умінь людини й т.д. Особливість цієї функції полягає в тім, що вона включає захисні й пристосувальні функції, що допомагають організму адаптуватися.

На підставі функціонального підходу можна визначити тривогу як результат складного процесу, що включає когнітивні, афективні й поведінкові реакції на рівні цілісної особистості. Тривога орієнтована на пошук джерела небезпеки й оцінку засобів для її подолання.

У соціальній сфері тривожність впливає на ефективність у спілкуванні, на соціально — психологічні показники ефективності діяльності керівників, на взаємини зі співробітниками, породжуючи конфлікти.

До соціальних факторів ставляться: відносини зі співробітниками, успішність діяльності людини, положення в суспільстві, самооцінка, прагнення до лідерства, прагнення реалізації своїх здатностей, адекватне сприйняття себе й т.д.

У психологічній сфері тривожність проявляється в зміні рівня домагань особистості, у зниженні самооцінки, рішучості, упевненості в собі. Особистісна тривожність впливає на мотивацію.

Відзначається зворотний зв’язок тривожності з такими особливостями особистості, як: соціальна активність, прагнення до лідерства, емоційна стійкість, ступінь невротизма й інтровертированності. Тривожність проявляється й у психофізіологічній сфері. Причини тривожності на соціальному рівні - порушення спілкування. 33]

На психологічному рівні - неадекватне сприйняття суб'єктом самого себе, на психофізіологічному причини тривожності зв’язуються з особливостями будови й функціонування ЦНС.

Особистісна тривожність проявляється не обов’язково безпосередньо в поводженні, вона має вираження суб'єктивного неблагополуччя особистості, що створює специфічне тло її життєдіяльності, що гнітить психіку.

Основні негативні сторони високого рівня особистісної тривожності.

1. Особистість із високим рівнем тривожності схильна приймати навколишній світ як містять у собі погрозу й небезпеку в значно більшому ступені, чим особистість із низьким рівнем тривожності.

2. Високий рівень тривожності створює погрозу психічному здоров’ю особистості, сприяє розвитку предневротических станів.

3. Негативно впливає на результати діяльності. Відзначається залежність тривожності із властивостями особистості, від яких залежить навчальна успішність.

4. Тривожність впливає на професійну спрямованість. Зіставлення професійної спрямованості з індивідуально-психологічними особливостями виявило істотний вплив цих особливостей на характер професійної спрямованості.

Високий рівень тривожності несприятливо позначається на якості соціального функціонування особистості. Тривожність пов’язана з негативним соціальним статусом, формулює конфліктні відносини й веде до відсутності в людини впевненості у своїх можливостях у спілкуванні.

Отже, ми бачимо, як залежать соціальні фактори від рівня тривожності. Особистість із високим рівнем тривожності буде неадекватно ставитися до себе, у нього буде занижена самооцінка, отже, відносини з навколишніми будуть складатися непросто, у нього не буде прагнення до лідерства й бажання реалізовувати свої здатності в навчальній діяльності. У цілому тривожність є проявом неблагополуччя особистості. У ряді випадків вона буквально вирощується в тривожно — недовірливій психологічній атмосфері родини, у якій батьки самі схильні до постійних побоювань і занепокоєння.

1. 3 Особливості професійної діяльності працівника МНС

При всьому різноманітті професійно важливих якостей можна назвати ряд з них, які виступають як професійно важливі практично для будь-якого виду трудової діяльності. До таких якостей ставляться: відповідальність, самоконтроль, професійна самооцінка, мотивація й трохи більше специфічних — емоційна стійкість, тривожність, відношення до ризику й т.д.

Особливий інтерес представляють такі особливості особистості, які здатні регулювати рівень функціонального стану при несенні служби. Найбільше часто такою якістю виступає емоційна стійкість, що дозволяє співробітникові ГПС зберігати необхідну фізичну й психічну працездатність у надзвичайних умовах.

Емоційна стійкість дозволяє більш ефективно справлятися зі стресом, упевнено й холоднокровно застосовувати засвоєні навички, приймати адекватні рішення в обстановці дефіциту часу. Стійкі до стресу особи характеризуються як активні, не імпульсивні, наполегливі в подоланні труднощів. Протилежно цьому емоційно нестійкі особи егоцентричні, песимістичні, дратівливі, сприймають навколишнє середовище як ворожу й мають схильність акцентуватися на подразниках, пов’язаних з небезпекою. Емоційна стійкість може бути обумовлена мотивацією й рівнем домагань на досягнення високих результатів, а також знаком емоційного переживання, його тривалістю, глибиною.

Важливу роль у професійній діяльності грає самооцінка, її неадекватність зменшує надійність роботи в нестандартних умовах, В раптово виниклій складній обстановці. Самооцінка багато в чому визначає формування інших професійно важливих якостей. Так, схильність до ризику часто породжується неадекватно завищеною самооцінкою. 27]

Також, дуже важливою у професійній діяльності є мотивація. Мотивація буває завищеною,і це погано впливає на професійну діяльність, породжує тривожність, втому та незадоволення результатами своєї роботи. Мотивація може бути спрямована на уникнення невдачі - така мотивація істотно знижує результати діяльності у працівників МНС. Найоптимальнішою є адекватна мотивація, напрямлена на досягнення успіху у своїй діяльності. Вона дає можливість ставити перед собою реальні цілі і впевнено їх досягти.

Високотривожні особистості більше чутливі до емоційного стресу, із працею виходять із цього стану, у них часто відзначаються емоційні порушення невротичного характеру. Тривожність безпосередньо пов’язана з ризиком захворювання неврозом. Психологічна стійкість більшою мірою виражена в осіб, мало підданих тривозі. Ці особи більше раціональні й з меншою емоційною напругою здатні переборювати стресову ситуацію. Вони характеризуються більше високою рухливістю психічних процесів, що вказує на більше широкі можливості адаптації. Для осіб, тривожних, навпроти, типові ригідність особистісних якостей і психічних функцій, утруднення соціальних контактів, що перешкоджає реалізації раціональної й адекватної програми психічної адаптації.

Особливості нейродинаміки й деякі властивості темпераменту також виявляються значимими в багатьох видах професійної діяльності. Установлено, що особи із сильною нервовою системою з боку порушення мають більшу схильність до напруженої діяльності, чим особи зі слабкою нервовою системою, для яких характерна більше висока тривожність і більше низька самооцінка. Залежність ефективності діяльності від властивостей нервової системи очевидна. Стан стресу, що виникає в співробітників ГПС в екстремальних умовах, різко погіршує дії осіб зі слабкою нервовою системою й не робить впливу на людей із сильною нервовою системою. Співробітники ГПС зі слабкою нервовою системою досягають більше високих результатів у профілактичній роботі.

Професійно важливими для співробітників ГПС якостями є також інтроверсія й екстраверсія. Екстраверти найбільшою мірою переживають монотонність, піддані утоми в порівнянні з інтровертами під час роботи, коли обмежені зовнішні контакти й у роботі наступає одноманітність.

Необхідні психічні властивості людини розвиваються в процесі його професійної діяльності або компенсуються іншими властивостями за допомогою спеціальних прийомів і способів дії. Лише в екстремальних і надзвичайних випадках, до числа яких ставляться пожежі, вимоги до окремих психічних властивостей різко підвищуються, у той же час багато механізмів компенсації не спрацьовують. І якщо професійна діяльність така, що екстремальні ситуації виникають у ній досить часто, з’являється необхідність у відсіванні людей, що не відповідають по психологічних властивостях вимогам діяльності, або в перерозподілі їх по робочих місцях з обліком індивідуальних психологічних передумов.

Психограма співробітника пожежної частини

Серед мотивів надходження на службу в першу чергу співробітники називають: прагнення до ризику, небезпеці; приклад друзів, знайомих, що працюють в ОВД; сімейні традиції; військову службу в збройних силах і внутрішніх військах; схильність до воєнізованої служби; прагнення до морального задоволення від роботи; прагнення до активної, різноманітної, живої роботи; стабільний заробіток; роботі, пов’язаної зі спілкуванням з людьми.

Психограма співробітників протипожежної служби включає провідні групи, у які входять наступні психологічні якості: дисциплінованість; організованість, самодисципліна; пунктуальність, педантичність; рішучість; здатність переносити неприємні відчуття (шум, бруд, холодна вода, опік, подряпина, удар електричного токовища й т.д.) без потрясінь; розвинені вольові якості; сміливість; здатність раціонально діяти в екстремальних ситуаціях; старанність, ретельність; товариство; упевненість у собі; цілеспрямованість; м’язово-суглобна чутливість зусиль або опору; гарне зорове сприйняття відстаней між предметами; кутовий, об'ємний; завадостійкість уваги; здатність до розподілу уваги між декількома об'єктами або видами діяльності; логічність мислення; оперативність (швидкість розумових процесів, інтелектуальна лабільність) мислення; предметність (об'єкти реального миру і їхні ознаки) мислення; добре розвинені мнемичні здатності (властивості пам’яті); гарна координація рухів рук і ніг; погодженість рухів із процесами сприйняття (; гарний загальний фізичний розвиток — витривалість, координованість, сила, швидкість; уміння чітко й коротко формулювати інформацію; здатність до швидкого переходу зі стану спокою до інтенсивної діяльності; збереження працездатності в некомфортних температурних умовах; фізична підготовленість до впливу несприятливих факторів професійної діяльності; швидкість реакції; витривалість до емоційних навантажень; оперативність; здатність чітко діяти в екстримальних ситуаціях; уміння швидко орієнтуватися в подіях; уміння працювати в умовах ненормованого графіка; енергійність; здатність переносити фізична й психічна напруга; здатність іти на ризик; уміння правильно й ефективно розподіляти час; уміння приймати адекватні рішення

Чинники, що потенціюють розвиток тривожності в професійній діяльності пожежних:

Екстремальні умови діяльності, з якими зіштовхується особовий склад пожежних підрозділів, із психологічної точки зору, характеризується сильними психотравмуючими факторами, що призводять до надмірної тривожності.

Джерела психічної травматизації й безпосередні стрес-фактори, що впливають на психіку особового складу й здоров’я, можуть бути найрізноманітніші. 29]

Найбільш характерні фактори, що психотравмують, що часто зустрічаються, при виконанні пожежними свого професійного боргу наступні:

1. Висока температура навколишнього середовища. Це специфічний стрес-фактор, що після короткочасного посилення збуджувального процесу викликає гноблення кори головного мозку, порушення рівноваги між порушенням і гальмуванням, ослаблення самого гальмового процесу, порушення точності рухових актів, дискоординацію й т.д.

Напружена фізична робота, пов’язана з теплотворенням в організмі, при високій температурі навколишнього середовища на пожежі, що сполучається зі значною вологістю повітря (вологість утвориться в результаті випару вогнегасильних засобів: води, т.д.) ставить організм пожежного в надзвичайно важкі умови. Найчастіше такий мікроклімат створюється при гасінні пожеж у підвалах житлових будинків, підземних галереях, газопровідних і кабельних комунікаціях.

У період роботи в цих умовах погіршується самопочуття; з’являються головний біль, запаморочення, «кола» перед главами, стукіт у скронях, відчуття жару й духоти, слабості, небажання рухатися, підвищується температура тіла й т.д.

2. Висока щільність диму є другим найпоширенішим стрес-фактором у бойовій діяльності пожежних, негативне вплив якого в першу чергу здійснюється на органи почуттів. Висока щільність диму обмежує видимість і дії пожежних.

Дим викликає сильне роздратування слизуватої оболонки око й носоглотки, викликає кашель, задишку, приводить до порушення в пожежні функції подиху й втраті працездатності. Вдихання на пожежі диму з оксидом вуглецю погіршує здоров’я пожежних, особливо осіб, схильних до серцевих захворювань. При роботі в задимленій зоні пожежні найчастіше гублять орієнтування.

3. Новизна подразників. Павлов И. Я відзначав своєрідний вплив несподіваних подразників на людину: «Усі знають, як екстрені роздратування затримують і розбудовують добре налагоджену звичайну діяльність й як плутає й утрудняє зміна раз установленого порядку рухів, дій і цілого укладу життя. Фізіологічний механізм напруженості, що виникає при різкій зміні середовища, — порушення оборонного й орієнтовного рефлексів. Головна реакція цих рефлексів може бути не на силу, а на новизну подразника».

Новизна обстановки пожежі викликає в пожежних оборонний й орієнтовний рефлекси й тим самим підсилює рухові реакції. Деякі з них не цілком доцільні й приводять до зайвої біганини на пожежі, уточненню окремих ділянок будинків, узгодженню з адміністрацією об'єктів можливих наслідків у ході гасіння пожежі й т.д. Всі ці фактори істотно впливають на результат гасіння пожежі й приводять до небажаних наслідків. Незнання характеру й дійсних розмірів пожежі, справжнього значення різного роду звуків, заходів й інших явищ, які можуть бути на пожежі, викликає в пожежних занепокоєння, почуття тривожного очікування, сковує ініціативу й активність. Так, при гасінні пожежі на Губахинском хімічному заводі в цеху синтезу метанолу інженерно-технічна сполука заводу й пожежні покинули свої бойові позиції, утекли із цеху, тому що почувся характерний шум вихідного газу з газопроводу й очікуваного можливого вибуху. Згодом виявилося, що прорив лінії газопроводу відбувся не на газопроводі з вибухонебезпечним газом, а на азотному газопроводі високого тиску, що призначений для цілей пожежогасіння.

Таким чином, нова обстановка й несподіванка, навіть тоді, коли немає прямій погрози для життя, нерідко змінює прояв волі, плин сприйняття, мислення й пам’яті в особового складу пожежних підрозділів.

4. Вплив шуму. Із практики гасіння пожеж на промислових об'єктах замічено, що всілякі шуми — досить розповсюджене явище. Установлено, що шум на один пожежні мало впливає, в інших же приводить до виникнення неприємних відчуттів: страху, тривоги, занепокоєння, пригніченості, нездужання. Це, безумовно, приводить до зниження бойової діяльності, а іноді й до відмови виконання бойового завдання деякими пожежними. Шум утрудняє мовний обмін, приводить до перекручування наказів, розпоряджень і вступник інформації. В умовах шуму зменшується зосередження уваги, знижується розумова здібність пожежних. Під впливом шуму збільшується час реакції пожежних на різні сигнали.

Таким чином, шум діє на психіку пожежних негативно, як стрес-фактор, що позначається не тільки на успішності бойової діяльності, але й на здоров’я.

5. Дія обмеженого простору. Відомо, що виконувати бойові завдання особовому складу пожежних підрозділів доводиться в обмеженому просторі (тунелях, підземних галереях, кабельних комунікаціях і т.д.). Обмежений простір викликає в пожежні труднощі не тільки фізичного порядку, такі як зміна звичного способу дій, робочої пози (просування поповзом, робота лежачи й т.д.), але й психічного. У період бойової роботи в цих умовах у пожежних спостерігається особистісна орієнтація на свій власний стан, що приводить до значного зниження працездатності, а іноді й до відмови від виконання бойового завдання. Із закордонної літератури відомо, що детренированність серцево-судинної системи в умовах різко обмеженого простору чітко проявлялася в зниженні ортостатичної толерантності й зниженні толерантності до фізичного навантаження (При виході пожежного з обмеженого простору відзначається підвищення артеріального тиску й частоти скорочень серця, скарги на запаморочення, слабість і стомлюваність при ходьбі).

6. Стрессогенним фактором у роботі пожежних є сигнал тривоги. Пожежні при одержанні сигналу тривоги випробовують нервово-емоційний дискомфорт, а більше 50% зрушень частоти серцевих скорочень пов’язані з емоційним компонентом кардиальної реакції.

7. Небезпека отруєння отруйними хімічними речовинами. Отруєння пожежних парами й газами, що виділяються в період гасіння пожежі, має реальну основу, про що вони попереджається як на заняттях, так й у бойовій обстановці. З бурхливим розвитком хімічної промисловості, і особливо виробництва пластмас, зростає небезпека впливу токсичних продуктів на організм пожежних.

При отруєнні окисом вуглецю насамперед страждає вища нервова діяльність, що виражається в порушенні процесів гальмування: наступає загальна слабість, серцебиття, сплутаність свідомості й психічне порушення, порушення ритму й глибини подиху, втрата свідомості. При гострих отруєннях: м’язова дискоординація, психічна дезорієнтація, глибока втрата свідомості; після втрати свідомості з’являються судороги, пінисте виділення слини, розширення зіниць, відзначається прискорений слабкий пульс, частий подих. Після отруєння чадним газом середнього й важкого ступенів спостерігається поразка нервової системи: розлад пам’яті, уваги, галюцинаторне порушення, функціональні неврози, паралічі, тремор, пітливість, міокардиопатія. Всі ці ознаки отруєння відомі пожежним-професіоналам і мають місце майже на кожній пожежі.

8. Вплив стану постраждалих людей на психіку пожежного. Велика кількість постраждалих людей буває в результаті катастроф, аварій і пожеж на промислових підприємствах, у будинках з масовим перебуванням людей: театрах, кінотеатрах, готелях і т.д.

Під катастрофою звичайно розуміються всілякі руйнування будинків, споруджень, рухливої сполуки й т.д., з людськими жертвами. Катастрофи супроводжуються величезними руйнуваннями й загибеллю людей.

До прибуття пожежного підрозділу на місце катастроф відкривається обтяжуюча картина, викликана наслідками вибуху: руйнування конструкцій будинків, рухливого сполуки, лементи про допомогу потерпілих, стогони вмираючих людей, обгорілі й розчленовані тіла загиблих. Все це, безсумнівно, впливає на психічний стан особового складу пожежних підрозділів й інших осіб аварійно-рятувальних служб.

Психологічний стан при цьому залежить від багатьох факторів: боєздатності пожежного підрозділу, психологічної підготовки особового складу, почуття відповідальності за долі людей, службового боргу й т.п. Як немає однакових пожеж, так немає й однотипних ситуацій при порятунку людей, станів потерпілих.

9. Вплив зміненого стану самих пожежних. У малих групах людей, зокрема пожежний розрахунок виникає своєрідна спільність емоцій.

Важливим фактором у визначенні напрямку змін відносини до думки навколишніх при короткочасному стрессогенному впливі того або іншого роду є вихідна, виникла до стресу оцінка суб'єктом відносини до нього. Соціальна «полезалежність» при непідтвердженні при стресі маючих до його «полесигналов» зменшується, знижується поведінкова активність.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой