Прокуратура України

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ

План

  • 1. Прокуратура в системі органів державної влади. Основні принципи організації та діяльності прокуратури
    • 2. Система прокуратури України
    • 3. Акти органів прокуратури
    • Висновки
    • Література

1. Прокуратура в системі органів державної влади. Основні принципи організації та діяльності прокуратури

Правоохоронна діяльність прокуратури спрямована на утвердження та забезпечення прав і свобод людини. Сьогодні дієвий механізм органів прокуратури є одним з важливих чинників законності та правопорядку, сприяє реалізації принципу верховенства права.

Правовою основою організації і діяльності органів прокуратури є Конституція, Закон України «Про прокуратуру», кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, адміністративне, кримінально-виконавче, господарсько-процесуальне законодавство та інші закони України, а також визнані Україною відповідні міжнародні договори й угоди.

Діяльність органів прокуратури спрямовано на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку й має своїм завданням захист від неправомірних посягань на:

1) закріплені Конституцією України незалежність держави, суспільний і державний лад, політичну та економічну системи, права національних груп і територіальних утворень;

2) гарантовані Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічні, політичні, особисті права й свободи людини та громадянина;

3) основи демократичного устрою державної влади, правовий статус місцевих рад, органів самоорганізації населення.

Пріоритетним напрямом діяльності прокуратури є захист прав і свобод людини. Для цього прокуратура має обмежити неправомірну дію певного кола державних органів і посадових осіб передбаченими законом засобами. При цьому органи прокуратури захищають у межах своєї компетенції права й свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від раси, національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак.

Оскільки в Україні визнається й діє принцип верховенства права, та функціонування прокуратури як державного інституту, діяльність її посадових осіб підпорядковано тільки нормативно-правовим актам.

Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність прокурорів можуть бути оскаржені в судовому порядку. Суд не може відмовити в правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважає, що її права й свободи порушено чи порушуються, створено перепони для їх реалізації чи мають місце утиски прав і свобод, у тому числі з боку органів прокуратури.

У Законі України «Про прокуратуру» закріплено принципи організації та діяльності прокуратури, де зазначено, що органи прокуратури України:

1) становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням прокурорів нижчого рівня вищому;

2) здійснюють свої повноваження на основі додержання Конституції України та чинних на території нашої держави законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів;

3) захищають у межах своєї компетенції права й свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак;

4) вживають заходів щодо усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення в установленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення;

5) діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

Здійснюючи нагляд за виконанням законів, органи прокуратури вживають заходів щодо усунення порушень закону, поновлення порушених прав і притягнення в установленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення, виходячи з єдності мети й завдань, що стоять перед прокуратурою.

Сувора підпорядкованість органів прокуратури по вертикалі, яка ґрунтується на принципі централізації прокурорської системи, є не лише фактором виконавської дисципліни, але й гарантує, що будь — який акт прокуратури має відповідати закону, наказам Генерального прокурора. Для скасування незаконного, необґрунтованого рішення, що його прийняв прокурор нижчого рівня, відповідному керівникові органу прокуратури надано право одноособово розв’язати це питання.

Незалежність прокуратури означає, що всі прокурори здійснюють свої повноваження незалежно від органів державної влади й самоорганізації населення, політичних партій і громадських об'єднань.

Принцип гласності в діяльності прокуратури характеризується тим, що органи прокуратури виконують покладені на них завдання гласно, інформуючи громадян, а також органи державної влади про результати своєї роботи, про стан і додержання законів органами й установами, щодо яких прокуратура здійснює наглядові функції.

Для ефективного виконання прокуратурою правозахисної ролі законодавством передбачено гарантії незалежності та повноваження, що значно відрізняють її від інших правоохоронних органів. Втручання органів державної влади, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій та їх представників у діяльність прокуратури з нагляду за додержанням законів або з розслідування діянь, що містять ознаки злочину, заборонено.

Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що перебувають у провадженні прокуратури, не можуть містити будь-яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення.

В Рішенні Конституційного Суду України в справі за конституційним поданням Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 86 Конституції України та статей 12,19 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про запити народних депутатів України до прокуратури) зазначено, що народний депутат України не має права звертатися до органів прокуратури й прокурорів з вимогами, пропозиціями чи вказівками в конкретних справах із питань підтримання державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання й досудове слідство, нагляду за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, під час застосування інших заходів примусового характеру.

2. Система прокуратури України

Систему прокуратури України становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, міст Києва й Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, військові прокуратури регіонів, військова прокуратура Військово — Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських), а також навчальні заклади, науково-дослідні та інші установи.

Військові прокуратури, що входять до системи прокуратури, які очолює заступник Генерального прокурора України — начальник головного управління військових прокуратур, здійснюють свої повноваження в Збройних Силах України, Прикордонних військах України та інших військових формуваннях.

У системі органів прокуратури діють спеціальні прокурори (на правах районних), що підпорядковуються обласному прокуророві. До спеціальних прокуратур, належать природоохоронні, транспортні, прокуратури з питань нагляду за додержанням кримінально-виконавчого законодавства.

Генеральна прокуратура України є центральним органом системи прокуратури. Її очолює Генеральний прокурор України, який керує діяльністю всіх прокуратур і підпорядкованих закладів та забезпечує виконання завдань, покладених Конституцією й Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до Конституції України Генерального прокурора призначає на посаду та звільняє з неї Президент України за згодою Верховної Ради України. Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік інформує Верховну Раду України про стан законності у країні. Верховна Рада може висловити недовіру Генеральному прокуророві, наслідком чого є його відставка.

Генерального прокурора звільняють з посади також у разі:

закінчення строку, на який його призначено;

неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

порушення вимог щодо несумісності;

набрання законної сили обвинувального вироку щодо нього;

припинення його громадянства;

подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Строк повноважень Генерального прокурора та підпорядкованих йому прокурорів — п’ять років.

Генеральний прокурор України спрямовує роботу органів прокуратури й здійснює контроль за їх діяльністю, призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України, затверджує структуру та штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання, призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим, призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва й Севастополя, їхніх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них прокурорів.

Відповідно до законодавства він визначає порядок прийняття, переміщення й звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів. Генеральний прокурор відповідно до законів України видає обов’язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції.

Структуру Генеральної прокуратури становлять головні управління, управління та відділи У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим, прокуратурах областей, міст Києва й Севастополя та прирівняних до них прокуратурах утворюють колегії. Колегію Генеральної прокуратури України утворюють у складі Генерального прокурора, його першого заступника, заступників прокурора, прокурора Автономної Республіки Крим і деяких керівників апарату Генеральної прокуратури. Персональний склад колегії Генеральної прокуратури України затверджують наказом Генерального прокурора. Персональний склад колегій прокуратур обласного рівня затверджує Генеральний прокурор України за поданням відповідного прокурора.

Колегії прокуратур є дорадчими органами й розглядають найважливіші питання стосовно додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрові питання, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури.

На засіданнях колегій можуть заслуховувати повідомлення та пояснення керівників міністерств, відомств, органів державного управління, нагляду й контролю, підприємств, установ і організацій, їх об'єднань, інших посадових осіб з приводу порушень законодавства.

Рішення колегій доводять до відома працівників органів прокуратури. В разі розбіжностей між прокурором і колегією він проводить у життя своє рішення, але зобов’язаний доповісти про це Генеральному прокуророві України. Члени колегії можуть повідомити свою особисту думку Генеральному прокуророві України, що може бути підставою для розгляду цих розбіжностей на колегії Генеральної прокуратури України.

Окремим напрямом у організації роботи є забезпечення особистого прийому громадян усіх рівнів та розгляд заяв і звернень громадян, підтримання ділових зв’язків із засобами масової інформації. Органи прокуратури роз’яснюють громадянам положення чинного законодавства як індивідуально під час відвідання ними прокуратури, так і через пресу, радіо й телебачення. У разі коли громадянин звертається з приводу порушення прав, починають перевірку, за потреби вживають відповідних заходів щодо їхнього захисту.

Порядок розгляду скарг, заяв і пропозицій громадян регулюють Закон України «Про звернення громадян», кримінальне-процесуальне законодавство та накази Генерального прокурора України. В згаданому Законі (ст. 29) встановлено, що «нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами, відповідно до наданих їм чинним законодавством повноважень, вони вживають заходів до поновлення порушених прав, захисту законних інтересів громадян, притягнення порушників до відповідальності».

3. Акти органів прокуратури

Визначені законом повноваження прокуратури реалізують у формі актів прокурорського реагування. Особливістю цих актів є те, що їх слід розглядати не тільки як право, а й як обов’язок прокурора реагувати на порушення закону.

Протест прокурора — один із основних правових засобів реагування прокурора на виявлені порушення закону. Протест на правовий акт (наприклад, наказ чи постанову про притягнення особи до дисциплінарної, адміністративної чи матеріальної відповідальності) заявляють у разі, коли той суперечить законові. В ньому міститься вимога про усунення порушення, приведення акта відповідно до чинного законодавства або його відміну. Закон передбачає можливість опротестування незаконних дій, щоб припинити їх і поновити порушене право.

Протест заявляє прокурор, його заступник до органу, який видав цей правовий акт, або до вищого органу. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта й підлягає обов’язковому розглядові відповідним органом або посадовою особою в десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляють прокурору.

У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п’ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

Письмовий припис про усунення порушень закону вносить прокурор, його заступник органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищому в порядку підпорядкованості органу, посадовій особі, які правомочні усунути; порушення. Його вносять у разі, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати суттєвої шкоди інтересам держави, підприємства, установи та організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто.

Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляють прокурору. Припис використовують, переважно, в разі реальної загрози спричинення тяжких наслідків, аварій, екологічних та інших катастроф. Він спонукає органи державної влади чи самоврядування, посадових осіб до активних дій щодо здійснення запобіжних заходів.

Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоящому прокуророві, який зобов’язаний розглянути скаргу протягом десяти днів, або до суду.

Подання прокурора є актом прокурорського реагування, спрямованим на усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють. Право внесення подання належить прокуророві та його заступникові. Подання ґрунтується на матеріалах прокурорської перевірки, а підставою для його внесення є виявлені факти порушень і, як правило, стосуються групи таких порушень.

Подання вносять у орган чи посадовій особі, компетенція яких дозволяє вжити реальних заходів щодо усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяли. Вимоги прокурора повинні мати лише правову спрямованість і не носити ознак втручання в господарську сферу. Разом з вимогами, спрямованими на усунення причин правопорушень, здебільшого ставлять питання про притягнення винних осіб до дисциплінарної і матеріальної відповідальності.

Подання підлягає негайному розглядові. Не пізніше як у місячний строк має бути вжито відповідних конкретних заходів щодо усунення порушень закону, причин і умов, що їм сприяють, а про наслідки повідомлено прокурору.

Колегіальний орган (сесія місцевої ради, виконком, колегія міністерства й т. ін), куди внесено подання, повідомляє прокурору про день засідання, який має право особисто взяти участь у його розгляді. Обговорення подання в такому випадку проходить у публічній формі й часто набуває характеру дискусії. Важливо, щоб прокурор аргументовано й кваліфіковано відстоював свою позицію та міг переконати в необхідності вжиття відповідних заходів.

Кримінально-процесуальне, цивільне процесуальне та господарське процесуальне законодавство передбачають право прокурора на апеляційне та касаційне подання щодо порушень закону з конкретних кримінальних, цивільних і господарських справ у зв’язку з оскарженням вироків, рішень, ухвал і постанов судів.

Постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи виносить прокурор щодо посадової особи або громадянина в разі порушення ними закону. Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне порушення підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після надходження, якщо інше не встановлено законом. Постанову прокурора про порушення кримінальної справи передають, додержуючись принципу підслідності, для розслідування слідчому того органу, який має розслідувати справу.

Постановою прокурор скасовує незаконні, необґрунтовані постанови слідчих і осіб, які проводять дізнання, закриває або зупиняє провадження в кримінальних справах і т. ін.

Вимога прокурора про надання йому документів і матеріалів, довідок та інформації, а також про проведення перевірок і ревізій є одним із актів прокурорського реагування. Посадові особи та громадяни повинні з’являтися за викликом прокурора і давати пояснення щодо обставин, які з’ясовує прокурорська перевірка.

Виконання обґрунтованих законом вимог прокурора не може бути пов’язано з будь-якими умовами й здійснюється в строки, передбачені законом або погодженні з прокурором. Документи та інформацію, необхідні органам прокуратури для здійснення покладених на неї наглядових функцій, надають безплатно. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора й ухилення від явки в прокуратуру тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.

У ст. 1855 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність посадової особи за невиконання законних вимог прокурора про проведення перевірки або ревізії діяльності підпорядкованих підприємств, про надання необхідних матеріалів, а також відповідальність посадових осіб і громадян за ухилення від прибуття за викликом прокуратури.

Досить схожим з вимогою прокурора є такий акт прокурорського реагування, як вказівка прокурора органам, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.

Вона є обов’язковою до виконання, дають її у випадках, передбачених кримінально — процесуальним законодавством, а саме: про розслідування злочинів, про обрання, зміну, скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій і розшук осіб. які вчинили злочин.

Акти прокуратури повинні бути законними, обґрунтованими, мотивованими, юридично грамотними, повинні містити правову аргументацію та пояснювати порядок їх оскарження.

Прокурор (лат. procurare — «розпоряджатися, піклуватися») — головний законний представник обвинувачення в країнах цивільного права з системою слідства або в країнах загального права (англ. common law), що прийняли змагальну систему. Обвинувачення — сторона, що відповідає за виклад доказів проти особи, підозрюваної в здійсненні правопорушення, в ході судового розгляду у кримінальній справі.

Серед способів правового захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина особливе місце посідає правовий захист з боку незалежного органу — адміністративного суду. Його діяльність покликана гарантувати дотримання прав людини у її відносинах із владними структурами, дозволяє дати належну оцінку діяльності суб'єктів, що мають владні повноваження, у випадку порушення ними чинного законодавства і, тим самим, забезпечити реалізацію принципу відповідальності державної влади за свою діяльність перед людиною.

За таких умов потребує поглибленого дослідження інститут представництва прокурора в адміністративному судовому процесі. Практика застосування норм Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дозволяє визначити низку протиріч, колізій, що обумовлює потребу вдосконалення механізму судового захисту. Одним із елементів такого механізму, виходячи з мети правової держави, є механізм захисту прав громадян та організацій від зловживань з боку публічної влади. У цьому контексті варто зазначити, що поза увагою положень адміністративного процесуального законодавства залишились питання щодо забезпечення трактування понятійного апарату адміністративного процесуального представництва, підстав його виникнення, особливостей здійснення. Недостатнім є правове регулювання відносин з представництва за законом у визначенні ролі органів прокуратури. При цьому набуває актуальності поглибленого дослідження питання права прокурора звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.

Конституція України та Закон України «Про прокуратуру» покладають на органи прокурори обов’язок здійснювати представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Виходячи із положень п. 2 ст. 121 Конституція України, остання не конкретизує, коли прокурор може представляти в адміністративному суді інтереси громадянина або держави, та у яких випадках прокурор звертається до суду. Конституція України та Закон України «Про прокуратуру» визначили матеріально-правове завдання прокурора, а законодавство про адміністративне судочинство — процесуальне. Тому варто розглядати як підстави представництва в адміністративному суді інтересів громадян або держави, які мають бути закріплені у КАС України. При цьому, слід зазначити, що не можна ототожнювати статус прокурора із статусом представника в адміністративному процесі.

Згідно частини 1 ст. 60 вказаного Кодексу, у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративним позовом про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.

Частиною 2 ст. 60 КАС України, окремо окреслено процесуальне становище прокурора. Визначено, що він може здійснювати представництво в адміністративному суді інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, на будь-якій стадії адміністративного процесу (ч. 2).

Звідси випливає суттєва суперечність між цією нормою і положенням ч.1 ст. 2 КАС України, оскільки остання серед завдань адміністративного судочинства не передбачає захисту інтересів держави.

В контексті даних положень, можна дійти висновку, що конституційною функцією органів прокуратури є представництво інтересів громадянина або держави в адміністративному суді.

З аналізу цих положень вбачається, що визначальним критерієм звернення прокурора до адміністративного суду є захист прав, свобод та інтересів осіб, проте не суб'єктів владних повноважень.

Отже, з урахуванням завдання адміністративного судочинства, відповідачем за зверненнями прокурора до адміністративного суду має бути суб'єкт владних повноважень, а саме орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ст.3 КАС України).

За вказаних обставин виникає запитання чи не має теоретичної та практичної помилки подання органами прокуратури адміністративного позову в інтересах органу виконавчої влади?

Аналізуючи суб'єктивний та об'єктивний склад адміністративного судочинства, слід зазначити наступне.

В силу ч.2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Викладене дає змогу стверджувати, що КАС України розрізняє два види позивачів:

по-перше — це особа (громадянин України, іноземець чи особа без громадянства, юридична особа), на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов;

по-друге — суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява.

Відповідач — це особа, котра, на думку позивача, порушила його права або інтереси.

За загальним правилом відповідачем у адміністративному суді є суб'єкт владних повноважень, однак, частина четверта статті 50 Кодексу адміністративного судочинства визначила перелік випадків, коли особа може бути відповідачем у адміністративних справах, що випливають з Конституції, а також передбачила, що інші такі випадки можуть бути встановлені законами.

Наразі значна частина справ, що знаходяться на розгляді в адміністративних судах, це «адміністративний орган проти особи», де позивачем — є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем — особа. Такий стан не відповідає самій ідеї адміністративної юстиції, метою якої є захист людини від порушень з боку держави.

Таким чином, позивачами, зазвичай, в адміністративному судочинстві є особи, які вважають, що суб'єктом владних повноважень порушено їхнє право, свободи чи інтереси. І лише, у рамках закону, позивачем є суб'єкт владних повноважень.

Повноваження органу (компетенція) є інститутом публічно-правового реагування. При тому цей інститут є основним у статусі такого органу, адже він, власне, і створюється як суб'єкт влади, основне призначення якого полягає в здійсненні своїх функцій згідно чинного законодавства України. При реалізації повноважень суб'єкт владних повноважень має право сам звернутись з позовом до адміністративного суду.

Набуває актуальності питання, в якому елементі адміністративного позову прокуратур вбачає захист інтересів органів влади, якщо предметом захисту в адміністративному суді можуть бути права, свободи чи інтереси виключно конкретної фізичної або юридичної особи.

Кожен державний орган чи орган місцевого самоврядування має свій статус, який визначений у відповідному нормативно-правовому акті (це може бути Конституція України, Закони України, Укази, постанови, положення і т.д.). Тому, суб'єкт владних повноважень у разі неможливості виконання своїх функцій та повноважень наділений правом з метою реалізації цих функцій звернутися до суду.

Враховуючи характер спірних відносин в адміністративному процесі, інтерес прокурора носить державний характер, натомість державний орган має переважно відомчий характер.

Прокурор виконує правозахисну функцію та здійснює свої повноваження від імені держави, а тому у якості об'єкту захисту прокурора в адміністративному суді передусім мають бути права, свободи чи інтереси людини та громадянина.

«Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави», що закріплено Конституцією України.

Конституція України також визначила, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Така конституційна гарантія людини є одним із елементів принципу верховенства права, що втілено в Основному Законі нашої держави.

Не можна відкинути правову оцінку верховенству права, який є загально-правовим принципом України та одним із найбагатогранніших правових принципів адміністративного судочинства. Дотримання верховенства права у відносинах між публічними органами правової держави та місцевого самоврядування з людиною і громадянином — стало головним завданням та напрямком діяльності адміністративної юстиції.

Сутність принципу верховенства права розкривається у статті 8 КАС України, відповідно до якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Наша держава є правовою, а її функції за розподілом влад здійснюються спеціальними органами, а саме правотворчими, правореалізаційними та правоохоронними.

Принцип функціонального розподілу державної влади між інституціями, які окремо здійснюють повноваження у сфері законотворення (законодавча влада), виконання законів (виконавча влада), застосування норм права для вирішення конфліктних і спірних стосунків (судова влада), в Україні як демократичній державі полягає в утворенні та наявності механізму стримувань і противаг, який би запобігав узурпації влади через її концентрацію лише в одній владній інституції.

Зважуючи дві сполучені правові доктрини, які закріплені в Конституції України та Кодексі адміністративного судочинства України, а саме правова держава та верховенство права, можна стверджувати, що прокурор, як суб'єкт влади, повинен забезпечувати верховенство права.

Відповідно до вищенаведеного можна дійти висновку, що досить важливим аспектом є те, що через охорону інтересів держави органи прокуратури повинні захищати права і свободи громадян і, навпаки, забезпечуючи права і свободи громадян, вони одночасно захищають державні інтереси.

Функції прокурорів в різних країнах різні і багато в чому визначаються історичним розвитком.

Висновки

Слово «прокуратура» походить від латинського слова prokuro — «керую». Прокуратура України — централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний і державний лад, права й свободи людини, а також основи демократичного устрою. Прокуратура не підпорядковується ні виконавчій, ні судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади, які формуються та утверджуються в державі після прийняття нової Конституції.

Проголосивши незалежність, Україна першою серед колишніх республік СРСР 5 листопада 1991 року прийняла Закон України «Про прокуратуру», який було введено в дію 1 грудня 1991 року. Саме цей день відзначають як День працівників прокуратури.

Відповідно до ст. 121 Конституції У країни на прокуратуру покладено:

підтримання державного обвинувачення в суді;

представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом

нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Згідно з положеннями Закону України «Про правові засади цивільного захисту» (ст. 95), нагляд за додержанням законності у сфері цивільного захисту здійснюється органами прокуратури України.

У ст. 123 Конституції України передбачено, що організацію та порядок діяльності органів прокуратури визначає закон. Прийняття Верховною Радою Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» дозволило зняти низку дискусійних питань щодо конституційності деяких норм закону. Зміни в законодавстві, пов’язані з судово-правовою реформою, рішення

Конституційного Суду України, накази Генерального прокурора України деталізують компетенцію прокуратури.

Проте в цілому діяльність прокуратури України сьогодні ґрунтується на нормативному фундаменті, що поєднує, з одного боку, норми Розділу VII Конституції, які згідно з висновком Венеціанської Комісії, відповідають Європейським стандартам, а з другого — норми Перехідних положень Конституції, які відразу викликали застереження Ради Європи й тому передбачались як тимчасові, але продовжують діяти і не мають чітко визначеного обмеження в часі.

Невідповідність наявної моделі прокуратури Конституції України та міжнародним нормам і стандартам стосовно її ролі в демократичному суспільстві, насамперед щодо забезпечення прав і свобод людини й громадянина, зумовлюють необхідність проведення відповідних змін щодо напрямків діяльності прокуратури.

Прокуратура України складає єдину централізовану систему органів, які мають спільні завдання та функції. Система органів прокуратури будується згідно з адміністративно — територіальним устроєм України, а також по функціональним ознакам. Правовою основою організації і діяльності органів прокуратури є Конституція, Закон України «Про прокуратуру», кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, адміністративне, кримінально-виконавче, господарсько-процесуальне законодавство та інші закони України, а також визнані Україною відповідні міжнародні договори й угоди.

Правоохоронна діяльність прокуратури, яку побудовано на чіткій системі, має внутрішню організаційну логіку, підпорядкована закономірностям, що дозволяють адекватними формами й методами виявляти порушення закону та відповідно на них реагувати. Централізація органів прокуратури, вертикальне підпорядкування прокурорів нижчого рівня та їх незалежність є основою зміцнення законності. забезпеченню принципів правової держави.

Література

1. Конституція України.

2. Закон України «Про прокуратуру» від 05. 11. 1991 р.

3. Закон України «Про правові засади цивільного захисту України» від 24. 06. 2004р.

4. Положення про класні чини працівників органів прокуратури від 06. 11. 1991 р.

5. Дисциплінарний Устав прокуратури України від 06. 11. 1991 р.

6. Бандурка А. М., Бессмертный А. К. и др. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред. проф. А. М. Бандурки. — Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999.

7. Бакаєв Д. М. Питання взаємодії загального нагляду і нагляду за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства в діяльності районної, міської прокуратури. — Харків, 1988.

8. Гель А. П. та ін. Правоохоронні органи України: Курс лекцій / А. П. Гель, Г. С. Семаков, Д.П. Цвігун. — К.: МАУП, 2000

9. Грошевой Ю. М. Прокурорський нагляд в Україні. Навчальний посібник. — К., 1993.

10. Давиденко Л. М. Ціль, завдання і функції прокуратури. — Харків, 1992.

11. Довідник прокурора: законодавчі та відомчі акти з питань прокурорської діяльності/ Довід. видання. — К.: Видавнича компанія «Воля», 2003. — 448 с.

12. Долежан В. В. Проблеми правового регулювання організації діяльності прокуратури в сучасних умовах. — М., 1990.

13. Литвак О. М., Шумський П. В. Функції прокуратури України. — Хмельницький, 1998.

14. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України. — Київ. 2004, с. 163 — 200.

15. Прокурорський нагляд в Україні: Курс лекцій для студентів юридичних вищих навчальних закладів. — Кол. авторів: Нор В. Т., Береський Я. О., Когутич І.І., Котик З. Д. та інш. — Львів: Тріада плюс, 2002. — 280 с.

16. Шумський П. Прокуратура в системі держаних органів України: Навч. посібник. — Хмельницький, 1996.

17. Шумський П. В. Прокуратура України. — К., Вентурі, 1998.

18. Юзикова Н. С. Система судебных и правоохранительных органов Украины: Учебное пособие. — Днепропетровск: УкО ИМА-прес, 2000.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой