Промисловість, рівень розвитку в Україні

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

[Введите текст]

ЗМІСТ

ВСТУП

1. СТРУКТУРА ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ В ПЕРІОД 90-Х РОКІВ

3. ОСНОВНІ ЧИННИКИ ТА РИЗИКИ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

4. РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ В ПРОЦЕСІ ПІСЛЯКРИЗОВОГО ВІДНОВЛЕННЯ

5. ОРІЄНТИРИ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Промисловість — найважливіша структурна ланка господарського комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого в народному господарстві.

Досить багато науковців та економістів досліджують сучасний стан промисловості, серед них такі особистості, як Зінухов С.В., Олешко А. А., Біла Н.Г.

Провідна роль промисловості в економіці України визначається, перш за все, тим, що, забезпечуючи всі галузі народного господарства знаряддями праці та новими матеріалами, вона є найбільш активним фактором науково-технічного прогресу і розширеного відтворення в цілому. Серед інших галузей господарства промисловість вирізняється комплексно- і районоутворюючими функціями.

Темпи росту, рівень розвитку і структура промисловості - важливі показники не тільки кількісної, але і якісної характеристики народного господарства та життєвого рівня населення. Від рівня розвитку індустрії залежить технічний рівень виробництва, структура господарства, його територіальна організація.

Науково-технічний прогрес посилює динамічність зрушень у структурі промисловості. Міжгалузеві пропорції в сучасних умовах виявляють залежність від соціальних аспектів, пов’язаних з підвищенням добробуту населення, тому виробництво товарів народного споживання повинно розвиватися як пріоритетне.

1. СТРУКТУРА ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

Промисловість України — це поліструктурне утворення, до якого входить близько 20 великих галузей, майже 150 підгалузей і більше 300 виробництв, які виробляють промислову продукцію. Вона визначається галузевою, територіальною, функціональною та організаційною структурою.

Галузева структура відображає склад та співвідношення галузей промисловості. Галузь промисловості - це сукупність підприємств, подібних за призначенням продукції, технологіями, що застосовуються, використаною сировиною. Існують різні варіанти галузевої структури. Промисловість, яка займається, як уже зазначалось вище, виробництвом засобів виробництва (машини, обладнання, верстати та ін.), відноситься до групи «А», а предметів споживання (легкові автомобілі, пральні машини, холодильники, товари широкого споживання та ін.) — до групи «Б». У важку промисловість (група «А») повністю входить видобувна і частково обробна галузь, а в легку (група «Б») — лише обробна.

Промисловість поділяється на такі великі галузі:

— енергетика;

— паливна;

— металургія;

— машинобудування та металообробка;

— хімічна і нафтохімічна;

— лісова, деревообробна і целюлозно-паперова;

— промисловість будівельних матеріалів;

— легка;

— харчова;

— комбікормова;

— мікробіологічна;

— поліграфічна та інші.

Основу функціональної структури (яка відображає поділ на галузі спеціалізації, обслуговуючі, допоміжні та супутні) промисловості становлять міжгалузеві комплекси.

Промисловість розміщена на території держави досить нерівномірно. Найбільша концентрація її склалася в Донецькому районі (Донецька і Луганська області) та Придніпров'ї (Дніпропетровська і Запорізька області).

В основі територіальної організації промисловості лежить її територіальна структура, яка відбиває склад і співвідношення взаємопов'язаних форм територіального зосередження промисловості. Категорія «територіальна структура промисловості» відображає розміщення промислових об'єктів певними територіальними скупченнями у вигляді промислових пунктів, центрів, вузлів, агломерацій, районів.

Первинними елементами територіальної організації продуктивних сил є окремі села, джерела тих чи інших природних ресурсів, промислові пункти, що характеризують їх точкове розміщення. У промисловому пункті розміщується одне підприємство (найчастіше філія великого підприємства).

Промисловий центр — населений пункт з групою промислових підприємств, які часто взаємопов'язані спільними інфраструктурними виробництвами, а іноді - технологічними зв’язками.

Промисловий вузол — це локальне виробничо-територіальне зосередження кількох центрів і пунктів, в якому підприємства поєднуються певними виробничо-технологічними зв’язками, спільністю транспортно-географічного розміщення, загальними системами інфраструктури й поселень для найефективнішого використання природних, матеріальних і трудових ресурсів (наприклад, м. Донецьк — тут діє кілька взаємопов'язаних підприємств металургійної, будівельної, хімічної, машинобудівної галузей промисловості).

Під промисловими агломераціями розуміють досить великі форми територіального зосередження багатьох промислових центрів навколо великого вузла, які відрізняються високим рівнем територіальної концентрації підприємств різних галузей промисловості, інфраструктурних об'єктів, наукових, освітянських, культурних закладів, а також високою густотою населення (наприклад, Київська, Донецько-Макіївська).

Даній формі розміщення притаманні такі переваги:

— високий рівень концентрації та диверсифікації виробництва;

— максимально ефективне використання систем виробничої та соціальної інфраструктури.

У той же час, саме тут формується несприятлива природно- і соціально-екологічна ситуація, складні транспортні проблеми тощо. Промисловий район — велика територія з відносно однорідними природними умовами, з характерним спрямуванням розвитку продуктивних сил, відповідною спеціалізацією підприємств, виробничою та соціальною інфраструктурою (наприклад, Донецько-Придніпровський, Прикарпатський райони).

Удосконалення територіальної структури промисловості на основі подальшого розвитку процесів територіальної організації виробництва, територіальної концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, раціонального розміщення підприємств і формування промислових комплексів є одним з найважливіших завдань територіальної організації виробництва.

Територіальна концентрація є процесом зосередження виробництва в центрах, вузлах, агломераціях, районах. Територіальна спеціалізація — це участь промислових центрів, вузлів, районів тощо в територіальному поділі праці певними видами продукції і послуг.

Територіальне кооперування — це:

а) регулярні, спеціально обумовлені технологічні зв’язки між спеціалізованими підприємствами одного чи різних промислових центрів, які є важливою умовою комплексного розвитку господарства як у цілому, так і на окремих територіях;

б) зв’язки підприємств, які використовують спільні об'єкти інфраструктури, енергетичні, транспортні чи складські засоби.

Територіальне комбінування — це зосередження в одному центрі (вузлі) кількох підприємств, пов’язаних спільною чи комплексною переробкою певної сировини, її послідовною переробкою (гірничо-збагачувальний, металургійний комбінати).

2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОСТІ В ПЕРІОД 90-х РОКІВ

За рівнем промислового розвитку Україна за досліджуваний період займає 2 місце серед країн СНД. Більше 8 тис. промислових об'єднань, комбінатів і підприємств працює на її території.

Основними рисами промисловості держави є:

— розгалужена структура з функціонуванням усіх великих галузей;

— консервативна структура з високою часткою галузей важкої промисловості (зокрема видобувної) і військово-промислового комплексу;

— недосконалість технологій (висока відходність виробництва, ресурсо- та енергоємність (енергозатрати на одиницю промислової продукції в 6−8 разів перевищують аналогічний показник у розвинених країнах);

— значна зношеність основних фондів;

— надмірне забруднення природного середовища.

Починаючи з 1990 року, в господарсько-промисловому комплексі триває спад виробництва, обумовлений загальною економічною кризою: неефективним реформуванням економіки, важким фінансовим становищем, високим рівнем інфляції, розпадом господарських зв’язків з країнами близького зарубіжжя та колишніми країнами-членами РЕВ. Питома вага промисловості у валовому внутрішньому продукті зменшилась приблизно з 51% у 1990 до 47% у 1995 р.

Найбільш швидкими темпами відбувся спад виробництва в таких галузях промисловості, як паливна (у 1995 р. обсяг її виробництва складав 44% до 1990 р.), металургійна (41%), хімічна та нафтохімічна (41%), машинобудування (50%), промисловість будівельних матеріалів (38%).

Погіршення економічної ситуації в країні суттєво вплинуло не лише на обсяги промислового виробництва, але й на його ефективність. Так, у 1995 р. частка збиткових підприємств становила 14% від загальної кількості, а в 1998 р. — більше 20%.

Дуже важливими для економічної стабілізації і подальшого зростання є структурні зрушення в промисловості, реформування її структури на засадах випереджаючого розвитку наукоємних галузей, виробництва товарів народного споживання та галузей, що забезпечують науково-технічний прогрес в усіх ланках народного господарства, експортних та імпортно-замінюючих виробництвах.

3. ОСНОВНІ ЧИННИКИ ТА РИЗИКИ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Промисловість є ключовим елементом економічної системи України, який визначає місце національної економіки в міжнародному поділі праці, динаміку її конкурентоспроможності.

Промисловий розвиток є фундаментом для становлення інших секторів економіки країни. При цьому ключовими складовими промисловості, що визначатимуть конкурентоспроможність всієї економічної системи країни, стають високотехнологічні виробництва, галузі, які значною мірою визначатимуть розвиток наукоємних та інформаційно-містких видів діяльності, закладають підвалини для формування економіки знань, сприяють зростанню частки високооплачуваної, висококваліфікованої праці. Темпи розвитку промислового сектора значною мірою детермінують якість та спрямованість економічного зростання країни.

У 2007 р. переробна промисловість разом з будівництвом та торгівлею була основним локомотивом економічного зростання в Україні. Розвиток української промисловості до кризи відбувався під впливом низки позитивних та негативних чинників.

Швидке зростання промислового виробництва 2007 р. на рівні 10,3%, що в 1,7 разу перевищило динаміку 2006 р. (6,2%) і втричі - 2005 р. (3,1%), свідчить про подолання дворічного сповільнення 2005−2006 рр. і наближення до рівня активізації промислового виробництва 2003−2004 рр. (рис. 3. 1).

Рис. 3.1 — Темпи зростання виробництва в промисловості України у 2005−2008 рр., у відсотках до аналогічного періоду попереднього року

Відтак прискорення розвитку промисловості у 2007 р. стало одним з основних чинників економічного зростання в Україні. Як наслідок, протягом останніх п’яти років (2003−2007 рр.) середньорічні темпи зростання промисловості в 1,2 рази перевищували динаміку ВВП (9,6% проти 7,8%).

Поступове покращення структурних показників розвитку промисловості. Основним досягненням у 2007 р. порівняно з попереднім роком стало підвищення частки основної інноваційної галузі - машинобудування — в структурі промислового виробництва на 1,9 в.п. до 14,4% (рис. 3. 2). Високі темпи зростання галузі були забезпечені, в основному, за рахунок суттєвого зростання виробництва транспортних засобів та устаткування (в 1,4 рази), що є наслідком динамічного розширення попиту з боку вітчизняних підприємств, які активізували інвестиційну діяльність та збільшили витрати на оновлення основних фондів, населення (в споживчому сегменті машинобудування), та і підвищення конкурентоспроможності вітчизняної інвестиційної продукції машинобудування на зовнішніх ринках.

Рис. 3.2 — Галузева структура виробництва в промисловості України в 2005—2007 рр., %

В 2007 р. збільшилась також вага металургійної промисловості - на 2,8 в.п. до 24,7%, виробництва неметалевої мінеральної продукції - на 0,8 в.п. до 4,1%, одним з сприятливих чинників чого стало зростання внутрішнього попиту. Водночас знизилася частка харчової промисловості - на 1,3 в.п. до 14,3%, виробництва та розподілення енергії, газу та води — на 3,5 в.п. до 14,8%, целюлозно-паперової промисловості - на 0,6 в.п. до 1,9%.

Разом з тим, основним чинником зростання частки металургії в структурі промислового виробництва став ціновий — динаміка цін виробників в галузі була однією з найвищих в цілому по переробній промисловості (22,2%) на фоні низької динаміки зростання виробництва, яке в 2007 р. в галузі було нижчим, ніж в цілому в переробній промисловості (8,3% проти 11,7%). Тим самим в перспективі такий розвиток металургії формуватиме обмеження для галузей — споживачів металопродукції (в першу чергу машинобудування).

В 2007 р. найбільший вплив на динаміку показників промислового виробництва справляла галузь машинобудування, виробництво в якій зросло на 28,6% (в 2,4 рази вище, ніж у 2006 р.) (рис. 3. 3).

Рис. 3.3 — Динаміка зростання виробництва в галузях промисловості України в 2005—2007 рр., у відсотках до попереднього року

Таке зростання цієї галузі є найбільшим за останні чотири роки. Відтак, якщо в 2006 р. 31,7% приросту промислового виробництва забезпечили металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів, то в 2007 р. в зростанні промисловості визначальну роль мав розвиток машинобудування, внесок якого збільшився до 34,9% (з 24,2% в 2006 р.). Внесок металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів зменшився майже вдвічі - до 19,0%. Внесок харчової промисловості (14,6%), виробництва іншої неметалевої мінеральної продукції (6,2%), хімічної та нафтохімічної промисловості (3,9%) був на порядок нижчим. При цьому порівняно з 2006 р. трійка «лідерів» залишилася незмінною — зростання виробництва в машинобудуванні, металургії і харчовій промисловості забезпечило 68% приросту промисловості в цілому.

Відносно висока динаміка промислового зростання поступово спирається на оновлення технологій та інновації, які в сучасному світі забезпечують конкурентоспроможність економіки.

Разом з тим, їхня динаміка залишається все ще не на достатньому рівні, щоб забезпечити значний прорив у конкурентоспроможності промисловості. В 2007 р. обсяг інноваційних витрат порівняно з минулим роком збільшився майже в 1,7 разу (до 10 850,9 млн грн.) і реалізація інноваційної продукції на 30,0%. Проте частка підприємств, що впроваджували інновації, хоча й зросла за останній рік на 1,5 в.п. до 11,5%, залишається надзвичайно низькою. В зазначений період інноваційною діяльністю в промисловості займалося лише 1472 підприємства, що на 31,6% більше, ніж в 2006 р. Як наслідок, на 3,0 в.п. — до 14,2%, зросла і частка інноваційно активних підприємств.

Поступово відбувається оновлення технологічної бази промисловості. В 2007 р. було впроваджено 1419 нових технологічних процесів. При цьому, у 2007 р. зафіксовано також збільшення кількості впроваджених інноваційних видів продукції майже на 5% - до 2526 найменувань. Разом з тим, результативність інноваційної діяльності в 2007 р. за рядом напрямів поступається рівню попередніх років.

Свідченням посилення традиційних чинників зростання машинобудування є зниження у 2007 р. порівняно з 2006 р. частки машинобудування в структурі інноваційних витрат на 10,7 в.п. — до 24,0%, хоча абсолютні обсяги інноваційних витрат в цій галузі зростали (близько 20%). Частка інноваційно активних підприємств у машинобудуванні зросла на 2,1 в.п. — до 23,3%. Відтак відбулося й зростання частки машинобудування в структурі реалізованої інноваційної продукції на 4,9 в.п. — до 33,3%. Проте значною мірою останнє пов’язане з витратами на інноваційну діяльність галузі в минулі роки, тоді як її поточний розвиток створюватиме можливі обмеження для розширення в найближчі роки.

Разом з тим, в промисловості України зберігаються стійкі диспропорції, які суттєво обмежують перспективи її зростання в довгостроковому періоді, формують значні ризики та обмеження для зміцнення конкурентоспроможності економіки України. Серед них, зокрема, наступні:

Протягом 2008 р. динаміка промислового виробництва мала стійкий спадний характер (16,3% на початку року і 10,2% в грудні).

Розвиток початку 2008 р. показав, що динаміка зростання в більшості галузей промисловості поступається відповідному періоду минулого року, лише целюлозно-паперове виробництво, виробництво та розподілення електроенергії, газу та води і машинобудування зростають вищими темпами. Зокрема, у виробництві коксу та продуктів нафтопереробки наявний значний спад на рівні 17,3%, близьким до стагнаційного є розвиток металургійного виробництва (2,3% проти 17,4% роком раніше). Нестійкість промислового зростання в основному зумовлена поєднанням зростання вартості основних складових витрат і посиленням конкуренції з боку імпорту.

4. РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ В ПРОЦЕСІ ПІСЛЯКРИЗОВОГО ВІДНОВЛЕННЯ

Динаміка промислового виробництва України протягом 2010 р. свідчить про поступове його відновлення після кризового падіння. На користь початку післякризового відновлення вітчизняної промисловості свідчать наступні позитивні чинники.

Сприятлива кон’юнктура цін на основну експортну продукцію України, що утворилася в результаті виходу світового господарства зі стану кризи. Зокрема, підвищувалися ціни на сталь на світових товарних ринках у зв’язку зі зростанням попиту на тлі погіршення конкурентоспроможності продукції європейських постачальників через зростання курсу євро до долара США.

Крім того, пожвавлення внутрішнього ринку споживання металопрокату також позитивно позначилось на утриманні обсягів металургійного виробництва України на високому рівні. Так, за даними Української гірничо-металургійної компанії, внутрішнє споживання металопродукції за 2010 р. зросло на 36,6% до 2009 р. У галузевому розрізі 25,5% металопродукції було поставлено у трубну галузь, 16,8% - у машинобудівну галузь.

Відновлення позитивної динаміки світового ринку, у тому числі ринків країн СНД сприяло подальшому розвитку вітчизняного машинобудування. Позитивна динаміка галузі, що тривала з початку 2010 р., визначилася збільшенням обсягів експорту машинобудівної продукції за всіма основними товарними підгрупами (рис. 4. 1).

Рис. 4.1 — Динаміка темпів приросту промислового виробництва за основними видами економічної діяльності у 2009−2010 рр., %

промисловість виробництво україна потенціал

Зокрема, відбулося зростання експорту наземних транспортних засобів удвічі, насамперед за рахунок поставки самоскидів КрАЗ до Росії. Корпорація «Богдан» у 2010 р. збільшила обсяги виробництва автобусів і тролейбусів у 2,7 разу. Додатковим фактором позитивної динаміки галузі є підготовка до Євро-2012, у рамках якої було укладено угоду між урядом і Львівським автобусним заводом щодо виробництва автобусів і тролейбусів.

У 2010 р. прибутки підприємств від звичайної діяльності до оподаткування зросли на 30,7% порівняно з відповідним періодом 2009 р., а збитки зменшилися на 23,9%. Найбільші збитки підприємств зафіксовані в будівництві (1,4 млрд. грн.), а найбільші прибутки — у добуванні корисних копалин (9,9 млрд грн) і харчовій промисловості (4,6 млрд. грн). Поліпшення фінансових результатів підприємств дозволить мінімізувати збитки від можливого подальшого погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури.

Водночас темпи відновлення промисловості є задовільними лише порівняно із кризовим роком, у якому обсяги виробництва суттєво скоротилися. Наразі лише машинобудування є єдиною галуззю, де рівень виробництва вже досяг рівня кінця 2006 р. Водночас рівень металургійного виробництва становить 77% від рівня кінця 2006 р., добувної промисловості - 85%, промислового виробництва у цілому — 84%.

5. ОРІЄНТИРИ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ

Серед основних ризиків для динаміки промисловості України на найближчу перспективу найбільший вплив матимуть наступні:

— уповільнення світової економічної динаміки, що спричинить відповідне скорочення попиту на продукцію вітчизняних експортерів;

— висхідна динаміка інфляційних процесів у більшості країн — основних торговельних партнерах, що спричиняє зростання ціни імпортованих товарів для вітчизняних підприємств, стримування нарощування зовнішнього попиту;

— загострення конкуренції з боку країн, що розвиваються, та країн-членів СНД (насамперед РФ) на ринках основних груп експорту України, зокрема машинобудування, що актуалізує для вітчизняної промисловості потребу в суттєвому оновленні модельного ряду та підвищенні якості готової продукції;

— подальше зростання вартості імпортованого газу, що, ймовірно, в умовах стабілізації цінової ситуації на ринках металів і хімічної продукції обумовить скорочення рентабельності в цих галузях;

— високий інфляційний тиск, що обумовлює, з одного боку, обмеження для зростання платоспроможного споживчого попиту, а з іншого — зростання вартості сировини для промислових підприємств, подорожчання вартості залучених фінансових ресурсів, обмеженість інвестиційних ресурсів;

— збереження високого рівня зношеності виробничих фондів. Сучасні темпи оновлення основних засобів у промисловості на рівні 5% за рік при ступені зношеності близько 60% не здатні забезпечити їх швидку модернізацію (в т.ч. 63,1% у хімічній промисловості, 69,7% у металургії, 61,5% в машинобудування, 60,6% у виробництві електроенергії, газу та води);

— домінування у багатьох галузях промисловості (насамперед сировинних) тенденції до підвищення ступеня використання існуючих виробничих потужностей із застосуванням застарілих технологій;

— високий рівень енергоємності більшості галузей промисловості;

— низька ефективність механізму підтримки експорту промислової продукції;

— обмеження, пов’язані з нерозвиненістю виробничої та логістичної інфраструктури;

— нерозвиненість механізмів підтримки інновацій і технологічного розвитку;

— недостатній рівень захисту прав власності в Україні.

Стимулювання зростання промисловості має передбачати не тільки збереження макроекономічної стабільності й поліпшення інвестиційного клімату, але й реалізацію політики підвищення конкурентоспроможності в окремих секторах економіки.

Необхідно, зокрема, виконати низку завдань та заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності промисловості України, мінімізацію негативного впливу зовнішніх і внутрішніх загроз для її зростання, серед яких:

— впровадження моніторингу оцінки рівня технологічності промислового виробництва за системою відповідних критеріїв та індикаторів;

— визначення пріоритетних напрямків технологічного розвитку;

— розробка Концепції технологічної модернізації промисловості, виокремлення в ній чітких принципів, критеріїв, напрямів та механізмів використання ресурсів на інноваційне оновлення технологій;

— розробка механізму митного стимулювання інноваційних виробництв, зокрема шляхом зниження ставок митного тарифу для ввезення інвестиційного обладнання, що не виробляється в Україні, або параметри якого є значно вищими, ніж у вітчизняних аналогів;

— формування системи спеціалізованого рефінансування комерційних банків під надання довгострокових кредитів для закупівлі інвестиційного обладнання та інноваційної техніки;

— запровадження диференційованого оподаткування операцій комерційних банків шляхом зниження ставки оподаткування для довгострокового кредитування високотехнологічних проектів;

— удосконалення механізму підтримки експорту шляхом спрощення й прискорення митних процедур, оптимізації механізму відшкодування ПДВ, вдосконалення страхового законодавства;

— запровадження пільгового режиму здійснення інноваційної діяльності шляхом:

— застосування податкових стимулів щодо підприємств, які здійснюють інновації, зокрема, зменшення ставки оподаткування податку на прибуток;

— прискореної амортизації засобів виробництва і устаткування, які купуються в рамках інноваційних проектів;

— звільнення від сплати мита або зниження митного тарифу для обладнання, інструментів, сировини, які імпортуються з метою використання в наукових дослідженнях і розробках при відповідному встановленні фінансових санкцій за нецільове використання цих матеріальних цінностей;

— впровадження механізму надання податкових пільг для реалізації інвестиційних та інноваційних проектів у формі податкового кредиту, який підлягає поверненню у випадку невиконання інвестором проектних зобов’язань;

— реформування дозвільної системи в напрямі спрощення умов, впровадження єдиних принципів для процедур видачі відповідних документів, ревізія норм технічного регулювання тощо.

ВИСНОВКИ

Україна — промислова розвинена країна, яка має один з найбільших у Європі структурно розгалужений промисловий комплекс. Промислово виробничий потенціал України є одним з фундаментальних системних елементів національної економічної системи та суспільства загалом.

Основними передумовами успішного розвитку промислового потенціалу України належать: вигідне географічне положення, розвинута транспортна мережа, масштабна виробнича база, висококваліфіковані кадри з високим рівнем освіти і практичним досвідом роботи, наявність інвестиційної спроможності галузей промислового комплексу, можливість застосування на промислових підприємствах високих технологій.

Внесок промислового комплексу в економіку, досягнення Україною рівня технологічно розвинутих країн, наближення якості життя до європейських стандартів визначає ведучу роль і місце промисловості в забезпеченні важливих стратегічних інтересів держави.

Для вдосконалення та ефективнішої діяльності промисловості необхідно здійснити ряд структурних змін:

— повніше використання національних науково-технічних розробок, новітніх результатів фундаментальних і прикладних досліджень при широкому залученні переваг, які відкривають процеси інтеграції та глобалізації;

— поглиблення потенціалу промислово-технологічної переробки та створення умов для вдосконалення відтворювальної структури промисловості за технологічними укладами вищого рівня;

— державне стимулювання випереджального розвитку виробництва продукції переробних галузей, насамперед наукомістких і високотехнологічних виробництв, сприяння розробленню та впровадженню у виробництво нових видів продукції, матеріалів і технологій тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Дорогунцов С.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / С.І. Дорогунцов, Т.А. Заєць, Ю.І. Пітюренко та ін.; За заг. ред. д-ра екон. наук, проф., чл. -кор. НАН України С.І. Дорогунцова. — К.; КНЕУ, 2005. — 988 с.

2. Єпіфанов А.О., Сало І.В. Регіональна економіка. Навчальний посібник. — К.: наукова думка, 2000. — 258 с.

3. Жаліло, Я.А. Теорія та практика формування ефективної економічної стратегії держави: монографія. — К.: НІСД, 2009. — 336 с.

4. Зінчухов С.В. Аналіз сучасного стану промисловості України //Держава та регіони. — 2009. — № 3 — С. 116−121.

5. Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил України: Підручник. / За ред. Є.П. Качана. — К.: Юридична книга, 2001. — 552 с.

6. Олешко А. А. Особливості реалізації державної промислової політики України в кризових умовах // А. А. Олешко // Інвестиції: практика та досвід. — 2010. — № 6 — С. 31−34.

7. Концептуальні основи стратегії розвитку промисловості України на період до 2017. // Економіка України. — 2010. — № 11. — С. 4−20.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой