Просторовий розвиток Одеської області

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ПІДСУМКОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

з курсу «Регіональна економіка»

за темою «Просторовий розвиток Одеської області «

Зміст

Вступ

Розділ І. Загальна характеристика Одеської області

1.1 Природно-ресурсний потенціал області

1.2 Природно-кліматичні умови області

Розділ ІІ. Аналіз промисловості Одеської області

2.1 Аналіз сільського господарства Одеської області

2.2 Одеська промислова агломерація

2.3 Питання формування туристичного кластеру Одеського регіону

Розділ ІІІ. Пріоритети розвитку транспортного комплексу

3.1 Актуальна проблема зайнятості

3.2 Актуальна проблема впливу екологічної ситуації Одеської області на здоров’я населення

Висновок

Список джерел та використаної літератури

Вступ

Метою виконання цієї роботи був аналіз просторового розвитку Одеської області. В ході дослідження Одеської області, я зробив аналіз загальних суспільно-економічних тенденцій за останні роки, дослідив перспективи розвитку пріоритетних галузей області. У процесі дослідження мною були аналізовані та використані такі документи як:

1. «Стратегія економічного та соціального розвитку Одеської області до 2020 року»

Цей документ спрямований на:

1. Розбудову сучасної індустрії 2. Розвиток високопродуктивного аграрного виробництва 3. Розбудову та модернізація транспортної інфраструктури 4. Якісний розвиток туристично-рекреаційної сфери 5. Розбудову інфраструктури соціальної сфери та забезпечення нової якості життя населення

2. «Програма розвитку промисловості Одеської області на 2011−2014 роки»

Основною метою програми є створення умов для активізації інноваційно-інвестиційної діяльності виробничого комплексу, особливо в районах області, оптимізації галузевої структури, забезпечення ринку конкурентоспроможними промисловими товарами та збільшення надходжень до бюджету.

3." Програма соціально-економічного та культурного розвитку Одеської області на 2013 рік"

Цей документ розроблено з метою подальшого відновлення, стабілізації та динамічного зростання усіх сфер економіки регіону, підвищення її конкурентоспроможності та покращення якості життя і зростання добробуту мешканців Одеської області.

Завдяки цім трьом стратегічним програмам розвитку я зміг виявити недоліки соціально-економічного розвитку області, та знайти стратегічні шляхи їх розв’язку запропоновані Державною адміністрацією.

Також мною була досліджена екологічна проблема Одеської області, зумовлена великою кількістю портів що забруднюють повітря та шкідливим впливом великої кількістю туристів рекреаційної зони на місцеву екологію.

промисловість туристичний зайнятість населення

Розділ І. Загальна характеристика Одеської області

1.1 Природно-ресурсний потенціал області

Одеська область (утворена 27 лютого 1932 року, у складі української РСР) — найбільша за площею область України (її територія складає 33,3 тис. кв. км — 5,5% території України) розташована на крайньому південному заході України, вздовж державних кордонів з Республікою Молдова та Румунією. На півночі межує з Вінницькою областю, на північному сході - з Кіровоградською, на сході - з Миколаївською областю, на півдні та південному сході омивається водами Чорного моря.

Станом на 1 листопада 2012 року населення Одеської області становило 2 млн. 391 тис. 504 особи, що становить 5,25% населення України, рівень урбанізації - 65,9%. З 1990 року чисельність населення Одеської області скоротилася на 208,5 тис. чол. Природне скорочення останні чотири роки стабілізувалося на рівні 17 тис. чол. Середня тривалість життя по області складає 66,4 року, у тому числі чоловіки — 61,2 року, жінки-71,8року. Середня компактність проживання населення — 71,7 осіб на 1 кв. км. Найбільш густо заселені приміські райони та Задністровська частина області, найменше — центральна та північна частини. За національним складом населення область є однією з багатонаціональних регіонів України. Тут проживають 133 національності та народності. При перевазі українського населення — 62,8%, в області проживають росіяни — 20,7%, болгари — 6,1%, молдовани — 5,0%, гагаузи — 1,1%, євреї - 0,6%, білоруси — 0,5%, вірмени — 0,3%, цигани — 0,2%, поляки — 0,1%, татари — 0,1%, німці - 0,1%, албанці - 0,1%. У статево-віковій структурі населення області переважають жінки. Станом на 1 січня 2011 року чисельність жінок становила 1264,7 тис. осіб (53,2%), чисельність чоловіків становить — 1112,9 тис. осіб (46,8%). В області проживають представники 133 національностей, причому представники не титульного етносу становлять 45% населення області.

Область розташована на перехресті міжнародних транспортних магістралей із півночі на південь та із заходу на схід, що визначає певним чином спеціалізацію регіону та пріоритети його розвитку.

Територія області розміщена переважно у степовій, частково — лісостеповій природних зонах. Це визначає її високий агровиробничий потенціал та багаті рекреаційні ресурси. Таке положення, разом з тим, зумовлює і негативні риси природи краю, зокрема його маловодність та малу лісистість.

Визначальна особливість природно-ресурсного потенціалу області полягає в наявності величезного і різноманітного рекреаційного та курортного потенціалів: сприятливого клімату, моря, лікувальних грязей та ропи лиманів, піщаних пляжів, мінеральних вод, iсторико-культурних цінностей.

Мінеральні ресурси надр області обмежені. Головне місце серед мінеральних ресурсів займають запаси сировини для промисловості.

Одеська область має обмежену мінерально-сировинну базу як за видами та кількістю ресурсів, так і за їх запасами. В області практично відсутні родовища корисних копалин, які визначають сировинний напрямок розвитку економіки, у першу чергу паливно-енергетичної, металургійної та хімічної сировини. До основних мінерально-сировинних ресурсів, які активно експлуатуються, належать запаси будівельних матеріалів — сировина для виготовлення цементу, стінових матеріалів, керамзитова сировина, будівельні піски тощо. В межах області та прилеглої шельфової зони є також поклади нафти та газу, пов’язані з Переддобруджським прогином Причорноморсько-Кримського нафтогазоносного басейну та нафтогазоносними площами шельфової зони північно-західної частини Чорного моря, зокрема навколо о. Зміїний. Запаси вуглеводневої сировини є недостатньо розвіданими.

Геоекономічне та геополітичне положення Одеської області визначає її активні міжрегіональні зв’язки. Область є членом 6 впливових європейських міжрегіональних організацій: Асамблеї європейських регіонів, Робочої співдружності придунайський країн, Асоціації європейських прикордонних регіонів, Конференції приморських регіонів Європи, Асамблеї виноробних регіонів Європи, єврорегіону «Нижній Дунай». Укладено угоди про співпрацю з 12 регіонами країн Європи, Азії та Російської Федерації.

Адміністративно-територіальний устрій області складають 26 районів, 7 міст обласного значення, 12 міст районного значення, 33 селища міського типу, всього — 1190 населених пунктів, з них 52 міських та 1138 сільських. Адміністративний центр області м. Одеса, в якому проживає понад 1 млн. жителів, є значним діловим, економічним, туристичним та культурним центром

Адміністративний склад області

Природно-ресурсний потенціал області Одещина відносно бідна природними ресурсами, її частка у природно-ресурсному потенціалі України становить лише 3,7%. Разом з тим область має значні земельні ресурси, виділяється своїм рекреаційним потенціалом (клімат, море, лікувальні грязі, мінеральні джерела, ропа лиманів і моря), біологічними ресурсами моря, лиманів, великих річок, високоцінними біосферними ресурсами, представленими унікальними і своєрідними природними комплексами (плавні, коси, пересипи), екосистемами та біоценозами.

Таблиця 1. Ресурсно-сировинного потенціалу Одеської області

Складові потенціалу

Частка природних ресурсів, %

Мінеральні ресурси

1,8

Водні ресурси

11,1

Земельні ресурси

71,8

Рослинні ресурси

1,3

Фауністичні ресурси

0,5

Рекреаційні ресурси

13,5

Разом

100,0

Головним природним багатством Одещини є земельні ресурси, частка яких перевищує у природно-ресурсному потенціалі області 71%. Територія земельного фонду області за станом на 01. 01. 2011 р. становила 3331,3 тис. га, у т. ч.: сільськогосподарські угіддя — 2662,3 тис. га, із них рілля — 2068,6 тис. га; ліси та інші лісовкриті площі - 223,9 тис. га; забудовані землі - 128,5 тис. га; землі водного фонду — 211,8 тис. га; інші землі - 104,8 тис. га. Частка рекреаційних та водних ресурсів у загальній оцінці природних ресурсів області становить відповідно 13,5% та 11,1%. Натомість мінерально-сировинна база області обмежена як за видами та кількістю ресурсів, так і за їх запасами. В області практично відсутні родовища корисних копалин, які визначають сировинний напрямок розвитку економіки, в першу чергу, паливно-енергетичної та металургійної промисловості. Головне місце серед мінеральних ресурсів займають запаси сировини для промисловості будівельних матеріалів (пісок, вапняк, глина, граніт) та підземні мінеральні води. Найбільш відома лікувальна хлоридно-натрієва мінеральна вода «Куяльник», видобуток якої ведеться в межах Одеського промвузла. Столові слабомінералізовані води видобуваються в містах Ізмаїл, Балта, Білгород-Дністровський, смт Красні Окни та інших. Розвідані попередньо чи оцінені прогнозно понад 160 родовищ твердих корисних копалин (піски, суглинки, гравій, галька, граніти, вапняк, нафта, природний газ, залізна руда, фосфорити, кольорові метали, золото, кам’яне та буре вугілля, лікувальні грязі та ін.).

Мінерально-сировинна база

1.2 Природно-кліматичні умови Одеської області

Клімат переважно теплий і посушливий. Природні умови сприятливі для вирощування найцінніших сільськогосподарських культур: озимої пшениці, кукурудзи, ячменю, проса, соняшнику. В північній і центральній частинах області добре ростуть цукрові буряки, в південній частині широко розвинуто виноградарство.

По території області протікає чимало річок. Північну її частину займають басейни Савранки і Кодими — правих приток Південного Бугу, який тече по границі між Одещиною і Кіровоградщиною. На південному сході протікає Дністер який впадає в Дністровський лиман — велике водоймище площею в 360 кв. км розташоване в межах області. На півдні - нижня течія Дунаю та його Кілійське гирло, по яких проходить державний кордон між Україною і Румунією. На лівобережжі нижнього Дунаю і в долині між Кілійським гирлом та Дністровським лиманом є чимало озер, серед них прісноводні - Кагул, Ялпуг, Катлабух і Китай.

Рельєф району в цілому не створює значних перешкод для механізації польових сільськогосподарських робіт, будівництва промислових споруд, розширення міст і селищ, шляхового будівництва, а невеликий загальний нахил поверхні сприяє іригаційному будівництву.

Добре забезпечена Одеська область сировиною для будівельної індустрії - різноманітними вапняками, глинами, кварцовими пісками, гранітами, мармуром, мергелем, каоліном, вулканічними туфами. Будівельні матеріали поширені скрізь.

У численних соляних озерах та лиманах є значні запаси солей натрію, хлору, брому, особливо у Сиваші, ресурси якого практично невичерпні. Солі озер та лиманів є цінною сировиною для хімічної промисловості.

На півдні Одеської області виявлено родовища нафти і газу.

Велике значення мають лікувальні грязі, ропа та мінеральні джерела району.

Ґрунти району різноманітні. Розміщення їх має добре виражений зональний характер. У північно-західній частині області поширені опідзолені чорноземи, у степовій зоні - мало гумусні чорноземи і темно-каштанові слабо солонцюваті ґрунти. Ґрунти району мають добру структурну будову і при застосуванні правильних агротехнічних методів обробітку та зрошення дають стійкі високі врожаї. Грунтово-кліматичні умови сприяють розвитку сільського господарства, а теплий клімат і приморське положення — перетворенню району на велику здравницю.

Переважна більшість території району розташована у степовій зоні, лише на північному заході частина й лежить у лісостеповій зоні. Природна рослинність більшої частини району — степова. Під лісом зайнято не більше як 1,5−2,5% його території.

Важливе народногосподарське значення в житті області має Чорне море. На його узбережжі знаходиться великий промисловий центр та порт Одеса. У водах цього моря водиться промислова риба (кефаль, скумбрія, пеламіда, камбала, осетрові, оселедці, бички).

Розділ ІІ. Аналіз промисловості Одеської області

Одеська область — високорозвинутий індустріальний регіон держави, промисловість якої грає значну роль в структурі народногосподарського комплексу України. На її території розташовані підприємства машинобудування і металообробки, хімічної і нафтохімічної, харчової і легкої промисловості та інших галузей.

Промисловий потенціал регіону визначається:

v динамікою виробництва промислової продукції;

v обсягами реалізованої продукції;

v наявністю трудових ресурсів та рівнем їх зайнятості на ринку праці (рівень безробіття);

v рівнем розвитку наукоємних інвестиційно-спроможних галузей і підприємств, які впроваджують інновації.

Особливе місце належить машинобудівному комплексу, у складі якого налічується до 100 промислових підприємств, 10 з них включені до переліку підприємств стратегічного значення (акціонерні товариства «Одескабель», з випуску ковальсько-пресових автоматів «Пресмаш», «Одессільмаш», «Завод прецизійних верстатів «Мірон» та інші). Багато машинобудівних підприємств, галузевих інститутів області володіють технологіями, які не мають аналогів в Україні та в країнах СНД.

В машинобудівному виробництві найбільш розвинута верстатобудівна галузь. Вона представлена 13 підприємствами з виробництва металорізальних верстатів та ковальсько-пресового устаткування, оснастки для верстатів та їх ремонту. Судноремонтний завод «Україна» співпрацює з підприємствами Болгарії, судновласниками Сирії, Греції, Німеччини.

Хімічна промисловість працює здебільшого на власній сировині (ропі, солях озер і лиманів), частково використовує привізну. Найбільші підприємства — Одеський суперфосфатний, Одеський хіміко-фармацевтичний та фарбовий заводи. Підприємствами хімічної та нафтохімічної промисловості виробляються мінеральні добрива (м. Южне), лакофарбові вироби (м. Одеса), продукція побутової хімії та пластмасових виробів (м. Одеса), гумо-технічні вироби (м. Одеса), виробництво фармацевтичних виробів і препаратів (м. Одеса).

Одним з найбільших хімічних підприємств регіону є Одеський припортовий завод, що приймає, виробляє та зберігає аміак та карбамід. Підприємство є другим виробником аміаку в Україні. 50% експорту вітчизняного аміаку й 20% карбаміду припадає на виробництво заводу. Завод є також лідером з виробництва азотних добрив.

Серед підприємств промисловості будматеріалів провідну роль відіграють підприємства з виробництва цегли, цементу, природних стінових матеріалів, залізобетонних виробів і конструкцій. Ці виробництва базуються на місцевих сировинних ресурсах. Серед них виділяються ЗАТ «Одеський цементний завод», ЗАТ «Пік» і ВАТ «Олексіївське заводоуправління будматерiалів» (стінові вапнякові блоки), ВАТ «Білгород-Дністровський експериментальний завод ніздрюватих бетонів і виробів», ВАТ «Одеський керамзитний завод», ВАТ «Іллічівський завод залізобетонних конструкцій», ВАТ «Арцизький завод залізобетонних виробів» та інші. Целюлозно-паперова і деревообробна промисловість зосереджена в Ізмаїлі.

У легкій промисловості пріоритетним напрямком є задоволення потреб внутрішнього ринку з виробництва готового одягу, хутра та взуття. Виділяється текстильна галузь. Це Одеська конопле-джутова фабрика. В Одесі працюють вовняні, трикотажні, взуттєві фабрики.

Провідне місце в структурі товарної продукції займає харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів, що ґрунтується на місцевій сировині. У складі галузі переважають виробництво жирів, цукру, хлібобулочних виробів, круп та борошна, какао, шоколаду, шоколадних та цукристих кондвиробів, риби, промислова переробка овочів та фруктів, м’ясна та молочна промисловість, виробництво алкогольних напоїв, вин, пива, мінеральних вод та прохолодних напоїв. Широко розвинуті консервна, молочна, ефіроолійна, рибна, тютюнова галузі. М’ясна галузь представлена м’ясокомбінатами в Одесі та Ізмаїлі.

Частка реалізованої продукції, січень-листопад 2011 року

Організаційні та економічні проблеми промисловості:

— неефективна структура промислового виробництва, яка не відповідає структурі виробничих потужностей;

-відсутність міжгалузевої збалансованості виробництва на основі закінченого технологічного циклу;

-незадовільний рівень інноваційної діяльності на більшості підприємств: низький (порівняно з потенційними можливостями) рівень впровадження науково-технічних розробок у виробництво та випуск інноваційної продукції;

-недостатній рівень завантаження виробничих потужностей підприємств різних галузей, а також надмірність існуючих виробничих потужностей з огляду на реальні потреби внутрішнього і зовнішнього ринку;

— високий рівень зносу основних фондів (моральний та фізичний) в більшості галузей промисловості, значне відставання стану основних фондів від технологічного рівня розвинених країн;

— нераціональне використання окремими промисловими підприємствами земельних ресурсів;

— невикористання можливостей кооперації промислових підприємств області;

— надмірна частка накладних витрат у структурі собівартості продукції;

— високий рівень енерговитратності виробничих процесів;

— недостатньо ефективна фінансова діяльність промислових підприємств: недостатні обсяги інвестицій у виробництво та інноваційну діяльність; значна кількість збиткових підприємств; незадовільний стан взаєморозрахунків підприємств, що характеризується значними обсягами простроченої дебіторської та кредиторської заборгованості;

— погіршення фінансового потенціалу та матеріально-технічної бази науково-дослідних установ;

— відносно пасивна участь керівництва окремих підприємств у виробленні стратегії розвитку.

Ефективні інвестиції в економіку області

Серед країн світу лідерами прямого іноземного інвестування в економіку області є: Великобританія (16,4%), Нідерланди (13,6%), США (7,4%), Німеччина та Франція по (4,6%).

Пріоритетними для інвестування були підприємства області таких видів економічної діяльності: додаткові транспортні послуги, фінансова діяльність, виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі, операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям, виробництво продуктів нафтопереробки та хімічна промисловість.

2.1 Аналіз сільського господарства Одеської області

Сільське господарство — один з найважливіших секторів економіки регіону.

Залежно від природно-кліматичних умов в області склались форми господарювання відповідно до зон виробничої спеціалізації сільського господарства:

— зерно-скотарська зона (Ананьївський, Балтський, Кодимський, Котовський, Красноокнянський, Любашівський та Савранський райони);

— зерно- скотарська зона з розвинутим виробництвом соняшника (Березівський, Великомихайлівський, Іванівський, Миколаївський, Роздільнянський, Фрунзівський та Ширяївський райони);

— зерно- овоче-молоко-птахівнича зона (Біляївський, Овідіопольський, Комінтернівський райони);

-зерно- скотарська зона з розвинутим виноградарством (Арцизький, Білгород-Дністровський, Болградський, Ізмаїльський, Кілійський, Ренійський, Саратський, Тарутинський, Татарбунарський райони).

Земельний фонд області становить 3,33 млн. га, у тому числі 2,59 млн. га (77,8%) — сільськогосподарські угіддя, з них рілля становить 2,07 млн. га (62,2%), перелоги — 27,7 тис. га (0,8%), сінокоси — 50,7 тис. га (1,5%), пасовища — 353,3 тис. га (10,6%), багаторічні насадження — 89,2 тис. га (2,7%).

Обсяги продукції сільського господарства за 2011 рік в порівняних цінах проти 2010 року збільшились на 7,7%. По темпам приросту виробництва продукції сільського господарства за підсумками 2011 року область зайняла 24 місце в Україні.

За 2011 рік обсяг виробництва продукції рослинництва у порівнянні з 2010 роком збільшився на 11,4%. Зібрано 3,2 млн. тонн зерна (урожайність 29,2 ц/га).

Під урожай 2012 року в усіх категоріях господарств посіяно озимих культур на площі 946,0 тис. га (на 1,3% більше, ніж у минулому році), у тому числі зернових культур на площі 823,8 тис. га, з них — 474,3 тис. га пшениці, 347,6 тис. га ячменю, 1,9 тис. га жита та118,5 тис. га озимого ріпаку на зерно.

Таблиця 2. Основні показники рослинницької галузі

2010 рік

2011 рік

Відхилення 2011 р. до 2010 р.

Валовий збір, тис. тонн

Урожайність, ц/га

Валовий збір, тис. тонн

Урожайність, ц/га

Валовий збір,%

Урожайність, ц/га

Зернові та зернобобові, всього, в тому числі

2928,7

25,5

3194,1

29,2

+9,1

+3,7

Пшениця

1317,6

28,3

1471,8

31,9

+11,7

+3,6

Ячмінь

1041,1

21,5

1052,6

26,0

+1,1

+4,5

Кукурудза на зерно

410,4

41,0

519,5

39,9

+26,6

-1,1

Ріпак

271,1

15,4

204,3

10,9

-24,6

-4,5

Овес

9,1

15,3

7,9

16,5

-13,2

+1,2

Просо

8,9

14,1

16,5

14,1

+85,4

0,0

Гречка

1,7

10,3

3,1

5,6

+82,4

-4,7

Рис

14,0

44,0

17,4

50,3

+24,3

6,3

Соняшник

328,0

14,4

430,7

14,3

+31,3

-0,1

Виноград

175,1

62,5

229,0

78,0

+30,8

+15,5

Овочі

473,6

158,2

526,7

159,7

+11,2

+1,5

За 2011 рік обсяг виробництва тваринницької продукції зменшився на 1,8%, в тому числі у сільськогосподарських підприємствах зменшився на 21,8%, в господарствах населення збільшився на 3,2%.

Стратегічним напрямком розвитку тваринництва в області визначено виробництво основних видів тваринницької продукції на високотехнологічних, високо інтенсивних тваринницьких комплексах, з високопродуктивним стадом тварин та кормовою базою.

Таблиця 3. Основні показники тваринництва

2010 рік

2011 рік

Відхилення 2011 р. до 2010 р. ,%

Усі категорії господарств-виробництво:

М`ясо худоби та птиці (тис. тонн)

68,6

70,7

+3,1

Молоко (тис. тонн)

403,8

395,6

-2,0

Яєць (млн. шт.)

584,5

396,6

-32,1

Вовни (тонн)

1456

1449

-0,5

Чисельність худоби та птиці:

Великої рогатої худоби (тис. голів)

182,5

180,3

-1,2

у тому числі: корів

104,3

103,4

-0,9

— свиней

385,1

381,3

-1,0

— овець та кіз

398,3

387,0

-2,8

— птиці (тис. голів)

5550,9

4491,3

-19,1

Сільськогосподарські підприємства

М`ясо худоби та птиці (тис. тонн)

13,7

14,5

+5,8

Молоко (тис. тонн)

42,1

37,9

-10,0

Яєць (млн. шт.)

234,8

57,4

-75,6

Вовни (тонн)

169,0

157,0

-7,1

Чисельність худоби та птиці:

Великої рогатої худоби (тис. голів)

39,7

37,1

-6,5

у т.ч. корів

16,4

15,2

-7,3

— свиней

124,4

118,8

-4,5

— овець та кіз

73,2

73,1

-0,1

— птиці (тис. гол.)

1168,1

147,2

-87,4

Один з пріоритетів економічної політики регіону — розширення співробітництва з іноземними партнерами та інвесторами. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, залучених до підприємств агропромислового комплексу області станом на 1 липня 2008 р. становив 37.5 млн дол. США, тобто — 14,9% від загальної суми надходжень прямих іноземних інвестицій в економіку. У сільськогосподарську галузь до 22 підприємств внесено 6,0 млн дол. США прямих іноземних інвестицій, а до 157 підприємств харчової та переробної промисловості - 136,9 млн дол. США.

Стратегічними напрямами розвитку сільського господарства області у 2013 році стануть:

— поліпшення ресурсного забезпечення сільськогосподарського виробництва, підтримання наявного технічного потенціалу машино-тракторного парку, стабілізації його кількісного складу та оновлення, удосконалення форм його використання;

- сприяння організації та розвитку крупнотоварних сільськогосподарських підприємств;

— застосування новітніх технологій вирощування сільськогосподарських культур та впровадження високопродуктивних сортів рослин;

— стабілізація та розвиток тваринницької галузі області;

— забезпечення розвитку інфраструктури аграрного ринку (обслуговуючих кооперативів, оптових ринків сільськогосподарської продукції);

— сприяння розвитку зрошуваного землеробства;

— створення сучасної селекційної бази аграрного виробництва.

2.2 Одеська промислова агломерація

Охоплює територію Овідіо-Польського, Біляївського, Комінтернівського, частково Білгород-Дністровського районів Одеської області й тісно пов’язані з ядром міста-супутники: Іллічівськ, Южне, Теплодар, Біляївка, Білгород-Дністровський. Нині в цій промисловій агломерації мешкає близько 1,3 млн жителів, а це майже половина населення області. В Одесі проживає 1029 тис. осіб.

Одеська промислова агломерація — найбільший портово-промисловий комплекс в Україні, розташований на північно-західному узбережжі Чорного моря між Дністровським і Тилігульським лиманами. Приміська зона Одеси охоплює прилеглі адміністративні райони — Овідіопольський, Біляївський, Комінтернівський, у межах яких зв’язки з Одесою найінтенсивніші.

На території цих районів розміщені складові приміської інфраструктури. Тут діють товарні станції, енергетичні підстанції, транспортно-комунікаційні вузли кільцеві системи об'їзних доріг, склади і газосховища тощо.

Периферійні райони приміської зони — Білгород-Дністровський, Роздільнянський, Іванівський, Березівський — пов’язані з ядром промислової агломерації виробничими, трудовими, сировинними, транспортними, комунікаційними зв’язками, а також ринковими поїздками населення до Одеси. З розвитком промислової функції міста райони периферії поступово «прилучаються» до території з високою концентрацією виробництва і населення.

Провідною галуззю промислового комплексу Одеси в машинобудування і металообробка. Комплекс машинобудівних підприємств спеціалізується на верстатобудуванні, сільськогосподарському, технологічному машинобудуванні, виробництві інструменту, сталепрокатному і канатно-дротяному виробництвах, ремонті суден тощо. До нього належать такі найбільші виробничі об'єднання: «Продмаш», «Одесхолодмаш», верстатобудівне, важкого кранобудування, «Одесаґрунтомаш». Сформувались і функціонують науково-виробничі об'єднання «Кисеньмаш» і «Харчпромавтоматика». Найвідоміша продукція одеських машинобудівних підприємств — це крани великої вантажопідйомності, тракторні плуги для всіх сільськогосподарських зон, холодильна апаратура, верстати з програмним керуванням, поліграфічна техніка, автогенне устаткування, гідравлічні машини, сталеві канати і троси та ін.

Друге місце за чисельністю промислово-виробничого персоналу посідає харчова промисловість із переліком майже всіх підприємств, що входять до складу продовольчого комплексу. У цьому комплексі головними галузями є: борошномельна, цукрова, м’ясна, молочна, рибна, консервна, олійножирова, спиртово-горілчана, виноробна, кондитерська та ін. До найбільших підприємств належать консервний завод, чаєрозважувальна і харчових концентратів фабрики, заводи шампанських вин і винно-коньячний, рибопереробний та цукрорафінадний.

Третя галузь спеціалізації - легка промисловість, головною продукцією якої є швейні та джутові вироби, галантерейні, технічні, вовняні тканини та трикотаж, взуття.

Значного розвитку в Одесі набули хімічна і нафтохімічна галузі (припортовий хімічний, нафтопереробний і суперфосфатний заводи). Працює виробниче хіміко-фармацевтичне об'єднання.

З інших галузей можна виокремити виробниче об'єднання «Одесбудматеріали», цементний завод, підприємства деревообробної, целюлозно-паперової, скляної та ювелірної галузей.

Важливі функції в Одеській промисловій агломерації виконують порти Іллічівський і Южний. Через них здійснюються транспортно-економічні зв’язки з промисловими центрами України та зарубіжними країнами.

Іллічівськ — морський торговий порт багатофункціонального типу, розташований за 30 км на південний захід від Одеси. Він має сучасний контейнерний термінал і дві міжнародні паромні переправи: Іллічівськ — Варна (Болгарія) та Іллічівськ — Поті (Грузія). Готується техніко-економічна розробка поромної лінії Іллічівськ — Батумі (Грузія). У структурі вантажообігу переважають експортні вантажі.

Южне — морський торговий порт, розташований на північно-східному узбережжі Одеської затоки в Аджалицькому (Григорівському) лимані. Через нього здійснюється круглорічна навігація. Переважають експортні хімічні вантажі. В зоні порту Южне на відстані 20 км у бік моря споруджується Одеський нафтовий термінал потужністю до 40 млн т імпортної нафти на рік. Порт має сучасне складське господарство, об'єднаний під'їзними залізницями й автомагістралями.

Значний промисловий центр — Ізмаїл у західній частині Одеської області. Місто розміщене на лівому березі Кілійського гирла Дунаю за 80 км від моря і є важливим річковим портом. Головні галузі промисловості цього центру — харчова і машинобудівна. Харчова промисловість представлена рибною, овочеконсервною, виноградно-переробною, м’ясною, кондитерською та іншими галузями. З машинобудівних підприємств відомі судноремонтний, судноремонтно-механічний, ремонтно-технологічного устаткування заводи.

Поблизу місця" де Дністер впадає в Чорне море, розташований невеликий промисловий центр Білгород-Дністровський, У місті переважає харчова промисловість (м'ясна, рибоконсервна, масло- та виноробна). Є також підприємства швейної, меблевої, картонної, будівельних матеріалів промисловості. У приміській зоні розміщене село Шабо, відоме як центр виноградарства і виноробства.

У північній частині Одещини розміщене місто Котовськ — багатогалузевий промисловий центр на залізничній станції. Тут працюють заводи авторемонтний та «Південремверстат». Головна галузь промисловості - харчова (цукрова, м’ясна, молочноконсервна). Функціонує багато підприємств, що обслуговують залізничний транспорт.

2.3 Питання формування туристичного кластеру Одеського регіону

Особливість економіко-географічного розташування області, сприятливі природно-кліматичні умови, різноманітні природні лікувальні ресурси, наявність піщаних пляжів, розвинута мережа водних, залізничних та автомобільних магістралей обумовлюють розвиток в області сфери туризму і рекреації.

Понад 5000 об'єктів культурної спадщини та 120 об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення створили Одещині імідж одного з найбільш відомих і популярних, насамперед через свою самобутність, місць для відвідування туристами і відпочиваючими.

До туристичних кластерів відносяться групи підприємств, сконцентрованих географічно в межах регіону, які спільно використовують туристичні ресурси, спеціалізовану туристичну інфраструктуру, локальні ринки праці, здійснюють спільну маркетингову та рекламно-інформаційну діяльність. В сучасних умовах розвитку світового господарства кластери виникають в традиційних галузях економіки і у високотехнологічних, у сфері виробництва і у сфері послуг. Актуальним є впровадження кластерного підходу і в туристичній галузі.

Головна концепція кластерної теорії - це об'єднання окремих елементів в єдине ціле для виконання у взаємодії певної функції або реалізації певної цілі.

Туристичний кластер — це, в першу чергу, спільнота різних підприємств і організацій на певній території, що напряму або опосередковано пов’язані із наданням туристичних послуг. Границі туристичного кластеру досить складно підпорядкувати стандартним системам галузевої класифікації. Туристичний кластер повинен складатись із комбінації галузей, що створюють туристичний продукт і умови для підвищення його конкурентоспроможності. Границі туристичного кластеру можуть змінюватись у зв’язку з появою нових підприємств і галузей, зі зміною умов ринку, державного регулювання. Найбільш узагальнено економічна діяльність у курортно-рекреаційному й туристичному комплексі м. Одеси представлена санаторно-курортним оздоровленням населення, організацією його відпочинку та екскурсійно-туристичним обслуговуванням. Перші два види пріоритетні з погляду комплексного підходу до охорони здоров’я й соціального захисту жителів Одеси, інших регіонів України й ближнього зарубіжжя. Останній — в аспекті реструктуризації й подальшого розвитку господарського комплексу на основі ринкових відносин, зміцнення дохідної бази державного й міського бюджетів, зовнішньоекономічних і міжнародних культурних зв’язків. На даний час Одеса має більший туристичний потенціал, а також об'єктивні передумови для його розвитку, особливо у сфері ділового, культурно-пізнавального, санаторно-курортного туризму. Місто має у своєму розпорядженні туристичні бренди всеукраїнського й світового значення: Потьомкінські сходи, Французький бульвар, «Аркадія», Оперний театр, Дерибасівська, Одеські катакомби та ін. Однак цей потенціал використовується неефективно. Потік туристів, доходи й зайнятість у туристичної індустрії не відповідають потенціалу, що пояснюється відсутністю дотепер системної організованої роботи з формування конкурентноздатної туристичної індустрії й туристичного кластера в Одесі.

Основні критерії досягнення мети — збільшення потоку туристів, робочих місць, доходів (обороту галузі й надходжень до бюджету) взаємозалежні: — ріст зайнятості є результатом досягнення достатнього рівня обороту й прибуткової роботи підприємств туристичної індустрії; - ріст обороту — результат від росту туристичного потоку; - у свою чергу, ріст туристичного потоку — результат від виникнення туристичного інтересу й платоспроможного попиту; - туристичний інтерес виникає стосовно конкретних туристичних продуктів (турів), що викликають бажання відправитися в туристичну поїздку; - платоспроможний попит виникає при вдалому сполученні туристичного інтересу, цін на туристичні продукти й платоспроможності потенційних туристів, достатньої для придбання послуг (у тому числі - туристичних); - конкурентоздатні туристичні продукти формуються на базі об'єктів туристичного інтересу (туристичних ресурсів: кількості і якості музеїв, пам’ятників історії й культури, театрів, природно-ландшафтних і рекреаційних комплексів, місць для проведення виставок, конференцій, конгресів і т.п.), які і є в туризмі основою потенціалу його розвитку; - можливість реалізації цього первинного потенціалу визначається кількістю і якістю об'єктів інфраструктури туризму (місць розміщення, транспорту, харчування й т.д.). Наявність культурних ресурсів в Одесі визначається декількома хвилями культурного освоєння (історико-культурними періодами розвитку) даної території.

Культурні ресурси різних періодів у різному ступені включені в туристичні екскурсійні маршрути й орієнтовані на різні історико-культурні інтереси аудиторії.

Таблиця 4. Аналіз формування кластера Одеського регіону

Переваги

Недоліки

Рекреаційна значимість міста Природно-кліматичні умови Вигідне транспортно-географічне положення Унікальні події - День гумору, Джазовий фестиваль Історичні пам’ятки зі світовим ім'ям Імідж торгового міста Активне міжнародне співробітництво бізнес-структур

Слабке просування сучасних брендів Мало дитячих розважальних комплексів Відсутність єдиного туристичного інформаційного центру Відсутність системи інформаційної підтримки

Можливості

Загрози

Перенасичення найближчого конкурента (Крим) туристами Інвестиційна привабливість сфери відпочинку і розваг Наявність інвестиційних проектів

Дії «на випередження» територій конкурентів Екологічні кризи Відсутність фінансування Програм

Для поліпшення фінансово-екологічного стану туристичної діяльності в області потрібно:

— провести науково-обгрунтовану інвентаризацію всіх земель в береговій зоні, виявити напрямки їх подальшого застосування;

— відповідно до вимог земельного кадастру провести грошову оцінку земель рекреаційного призначення;

— розробити програму розвитку туризму і рекреації в області з максимальним залученням місцевих історичних пам’яток та природно-заповідного фонду;

— рекламувати туристичні і рекреаційні об'єкти області у ЗМІ різного рівня;

— залучати кошти різних джерел надходження в розвиток інфраструктури курортів.

Програмою соціально-економічного розвитку міста Одеси до 2015 року передбачені: — реконструкція й модернізація застарілої рекреаційної інфраструктури, у першу чергу, в курортному й готельному господарстві; - розвиток курортних зон, створення рекреаційних комплексів і нових об'єктів туристично-курортного сервісу й супровідних послуг; - створення різноманітного конкурентоздатного місцевого туристичного продукту й ефективне просування його на ринку туристичних послуг; - інформаційне просування м. Одеси як центру туризму й міста-курорту міжнародного значення.

Розділ ІІІ. Пріоритети розвитку транспортного комплексу

Транспортно-дорожній комплекс Одеської області представлений усіма видами транспорту і включає морські торговельні порти, судноплавні компанії та судноремонтні заводи, розвинене залізничне та автодорожнє господарство, широку мережу автотранспортних, експедиторських підприємств, аеропортові та аеродромні комплекси, авіакомпанії, міжнародні поромні комплекси та переправи. В регіоні сконцентровано високопрофесійний кадровий ресурс галузі, науково-дослідні, проектно-конструкторські та навчальні заклади.

Таблиця 5. Вантажні перевезення за видами транспорту

Показники

2010 рік

2011 рік

Обсяг вантажних перевезень усіма видами транспорту — всього, тис. тонн

35 701,3

39 149,8

— залізничним

27 940,0

31 141,0

— автомобільним

4380,0

4878,1

— водним

3831,3

3130,7

Таблиця 6. Пасажирські перевезення за видами транспорту

Показники

2010 рік

2011 рік

Обсяг пасажирських перевезень усіма видами транспорту — всього, тис. осіб

314 900,3

352 359,7

— залізничним

33 704,0

3429,3

— автомобільним

194 100,6

198 491,4

Транспортно-дорожній комплекс Одеської області представлений усіма видами транспорту і включає морські торговельні порти, судноплавні компанії та судноремонтні заводи, розвинене залізничне та автодорожнє господарство, широку мережу автотранспортних, експедиторських підприємств, аеропортові та аеродромні комплекси, авіакомпанії, міжнародні поромні комплекси та переправи. В регіоні сконцентровано високопрофесійний кадровий ресурс галузі, науково-дослідні, проектно-конструкторські та навчальні заклади.

Одним з пріоритетних напрямків реалізації стратегії економічного та соціального розвитку є використання існуючого та подальший розвиток і удосконалення транспортного та транзитного потенціалу області, створення сприятливих умов для внутрішніх та транзитних перевізників, збільшення валютних надходжень від експорту транспортних та інших послуг.

Враховуючи особливості галузі та її роль у процесах економічних і соціальних перетворень, зростання промислового та сільськогосподарського виробництва, збільшення обсягів будівництва, пожвавлення ділової активності населення, транспортна політика регіону спрямовуватиметься на задоволення зростаючих потреб суспільства шляхом:

ефективного використання транспортно-географічних переваг області у загальнодержавних інтересах для розширення експорту транспортних послуг;

розвитку внутрішніх та зовнішніх господарських зв’язків, задоволення попиту на послуги транспорту населення та суб'єктів господарювання, підвищення рівня його мобільності.

Основними завданнями розвитку транспортної галузі на період до 2015 року мають стати:

1. максимальне використання транспортного потенціалу області для забезпечення зовнішньоекономічних зв’язків держави, її становлення як ефективної транзитної території через створення конкурентоспроможних національних ділянок міжнародних транспортних коридорів;

2. підвищення рівня координації функціонування та розвитку різних видів транспорту як складових єдиної транспортної системи;

формування транспортної системи регіону, яка б повністю задовольняла потреби у перевезеннях пасажирів і вантажів у межах області та забезпечувала зв’язок з іншими регіонами;

3. оновлення рухомого складу та об'єктів транспортної інфраструктури, удосконалення транспортних технологій, у тому числі розвиток прогресивних перевізних систем, заснованих на принципах логістики;

зниження транспортних витрат у вартості продукції, створення конкурентного середовища на ринку транспортних послуг;

4. забезпечення безпечного функціонування транспорту і зниження негативного впливу транспорту на навколишнє середовище до рівня, що відповідає міжнародним нормам та враховує курортно-рекреаційні можливості області.

В умовах формування єдиної транспортної системи країн Чорноморського економічного співробітництва, спрямованості державної політики на інтеграцію транспортного комплексу в європейську та світову транспортні системи особливого значення набуває розвиток портів, як ключових вузлів міжнародних транспортних коридорів.

Подальший розвиток морської системи буде спрямований на:

1. створення надійної матеріально-технічної бази морських портів, яка відповідатиме у кількісному відношенні вимогам розвитку української економіки і зовнішньої торгівлі, у якісному — світовим стандартам;

2. зміцнення взаємодії морських торговельних портів із суміжними видами транспорту і вантажовласниками у межах логістичних товаропровідних систем і міжнародних транспортних коридорів, які проходять територією Одеської області та України;

3. підвищення рівня навігаційної і екологічної безпеки в морських торговельних портах;

4. підвищення ефективності державного регулювання діяльності і розвитку морських торговельних портів, що забезпечить реалізацію інтересів держави ез обмеження господарської самостійності підприємств;

3.1 Актуальна проблема зайнятості

У січні-лютому 2013 року до служби зайнятості звернулось понад 24,9 тис. безробітних осіб, що на 10,7% більше, ніж у січні-лютому 2012 року.

Станом на 1 березня 2013 року статус безробітного мали 21,3 тис. осіб, з них 61,5% (13,1 тис. осіб) — мешканці сільської місцевості.

Потреба підприємств в працівниках у порівнянні з січнем-лютим 2012 року зменшилась на 30,6% і становила 2,6 тис. осіб.

Середня навантаженість на одне вільне робоче місце по області станом на 1 березня 2013 року становила 8 осіб, проти 5 на відповідну дату минулого року.

Обсяги працевлаштування незайнятих громадян у січні-лютому 2013 року порівняно з аналогічним періодом 2012 року збільшились на 75,7% і становили майже 1,7 тис. осіб, рівень працевлаштування становив 6,7%.

Продовжувалась робота щодо створення сучасної, адаптованої до потреб суспільства державної системи професійної орієнтації населення та було проведено 1,8 тис. групових та масових заходів, в яких прийняли участь 27,0 тис. осіб.

У січні-лютому 2013 року за направленням центрів зайнятості навчались 2,3 тис. безробітних, що 23,5% більше, ніж у січні-лютому 2012 року. Рівень працевлаштування після профнавчання збільшився на 1,4% та склав 9,3%. Під конкретне замовлення роботодавців проходили навчання майже 0,7 тис. безробітних, що становить 28,7% від загальної кількості осіб, які навчались.

Організація робіт тимчасового характеру дозволяє окремим категоріям громадян, особливо тим, хто знаходиться в стані безробіття тривалий час, відновити трудові навички, іноді отримати постійну роботу, а також є можливістю поліпшити своє матеріальне становище. У січні-лютому 2013 року брали участь в таких роботах 0,5 тис. безробітних осіб.

Протягом звітного періоду активними заходами сприяння зайнятості охоплено 4,5 тис. осіб незайнятих громадян.

Створення нових робочих місць у 2013 році

За оперативними даними щодо утворення робочих місць у січні-лютому 2013 року в усіх сферах економічної діяльності створено 6212 робочих місць: у міській місцевості - 4671 робоче місце (75,2%), в сільській — 1541 (24,8%).

Із загальної кількості робочих місць 2454 одиниці (39,5%) утворено на підприємствах-юридичних особах; 1649 (26,5%) — за рахунок реєстрації підприємців-фізичних осіб; 2047 (33,0%) — за рахунок укладання трудових договорів; за рахунок фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно — 62 одиниці (1,0%).

Співвідношення створених робочих місць до ліквідованих у січні - лютому 2013 року становило 123,4%.

3.2 Актуальна проблема впливу екологічної ситуації Одеської області на здоров’я населення

Загальний стан екологічної безпеки в області продовжує залишатись складним і здебільшого зумовлений надмірним техногенним навантаженням на природне середовище, нерівномірною територіальною концентрацією виробництва, його високою енергомісткістю. На здоров’я населення впливають такі чинники середовища як забруднення атмосферного повітря, якість питної води, житлові умови, продукти харчування, іонізуюче та неіонізуюче випромінювання, акустичне забруднення та відходи.

Забруднення атмосферного повітря за ступенем хімічної небезпеки для людини посідає перше місце. Це обумовлено в першу чергу тим, що забруднюючі речовини з атмосферного повітря мають найбільш широке розповсюдження та можуть потрапляти у різні середовища.

На сьогодні можливість ризику для здоров`я від забруднення повітря не викликає сумніву, але дані про кількісні ефекти впливу зустрічаються не так часто внаслідок того, що: забруднення повітря широко розповсюджене і важко підібрати групи населення для контролю; існують проблеми в оцінці розмірів індивідуального впливу; концентрації атмосферних домішок надзвичайно залежні від метеоумов; хвороби, у виникненні і перебігу яких забруднення повітря може відігравати значну роль, є, головним чином, хвороби дихальної системи; але ці хвороби неспецифічні і можуть викликатися іншими факторами, наприклад, палінням, або професійним впливом, значну роль при цьому може відігравати дія внутрішніх алергенів тощо.

Оцінюючи розміри шкоди від хімічного забруднення атмосферного повітря, необхідно приймати до уваги, що таке забруднення може: знижувати адаптаційні можливості організму і, як наслідок цього, опір до негативних чинників іншої природи; підвищувати рівень захворюваності, в першу чергу хворобами дихальної системи; впливати на рівень смертності населення.

При дослідженні стану забруднення атмосферного повітря в Одеській області, слід враховувати, що регіон характеризується особливими природними умовами, які спричинені її приморським розташуванням. Наявність бризових циркуляцій сприяє накопиченню забруднюючих речовин в атмосферному повітрі. Значна кількість днів з туманами, інверсією в осінньо-зимовий період також приводять до інтенсивного забруднення великих територій.

Проблема забезпечення питною водою Одеської області є однією із найважливіших в даний час. Основним джерелом води для м. Одеси та Одеської області в цілому є Дністровська система водопостачання та артезіанські води. Викиди шкідливих речовин у води несприятливо впливають на здоров’я. Хвороби, в основному, виникають при хронічному надходженні до організму речовин з кумулятивною токсичною дією, наприклад, важких металів або канцерогенних сполук. Високі показники бактеріального та хімічного забруднення джерел господарсько-питного водопостачання з відкритих водойм р. Дністер, р. Дунай та оз. Ялпуг підвищуються завдяки аварійним ситуаціям зі скидом шкідливих речовин з територій прикордонних країн, а бар`єрна функція водоочисних споруд не відповідає класу джерел водопостачання.

Крім того, аналіз епідемічного фону свідчить про наявність умов для поширення бактеріо- і вібріофлори, у зв`язку з чим провідним фактором передачі кишкових ентеровірусних інфекцій та вірусного гепатиту залишаються вода та продукти харчування. Високий ступінь мінералізації питної води, який спостерігається в південній частині України, дає певний внесок в захворюваність хворобами шлунково-кишкового тракту, в т. ч. гастритами, жовчно-кам'яною та сечо-кам'яною хворобами.

Шляхи вирішення питання:

Пріоритетним завданням буде удосконалення економічних механізмів охорони природи та природокористування з метою формування умов для концентрації фінансових ресурсів та їх цільового використання на фінансування невідкладних екологічних заходів загальнодержавного та регіонального значення.

Пріоритетними напрямками є:

1. проведення рекультивації земель, порушених при розробці родовищ корисних копалин з відродженням ґрунтового та рослинного покривів;

проведення інвентаризації забруднених земель та здійснення заходів щодо їх реабілітації;

2. відновлення та екологічне оздоровлення площі водоохоронних зон в області, полезахисних лісосмуг, які зазнали помітної деградації, зокрема вирішення соціально-екологічних проблем населених пунктів, що розташовані біля озера Сасик та придунайських озер;

3. збереження та науково обґрунтоване використання курортно-рекреаційного потенціалу області;

4. картографування ресурсів підземних вод господарсько-питного водопостачання та їх раціональне використання;

впровадження заходів щодо відновлення малих річок, поліпшення їх екологічного стану; розробка та впровадження міждержавної програми екологічного оздоровлення ріки Дністер;

берегоукріплення морського узбережжя та річок Дунай і Дністер на аварійних ділянках; відновлення та ремонт аварійних ділянок захисних дамб на водних об'єктах області;

5. впровадження заходів щодо захисту населених пунктів області від підтоплення;

виконання комплексу природоохоронних заходів, спрямованих на поетапне поліпшення екологічного стану Чорного моря;

стабілізація та поліпшення екологічної ситуації в місті Одеса;

захист узбережжя та прилеглої акваторії Чорного моря біля міста Одеса;

створення зливової каналізації у місті Одесі та екологічне оздоровлення морського узбережжя;

6. створення на транскордонних територіях пониззя річки Дністер заповідного об'єкта міжнародного значення «Нижньодністровський»;

впровадження заходів щодо поліпшення якості атмосферного повітря шляхом впровадження пило-, газоочисного обладнання на підприємствах, зниження обсягу викидів від автотранспорту;

7. збереження біологічної та ландшафтної різноманітності, розвиток природно-заповідної справи: розширення території Дунайського біосферного заповідника, організація регіонального ландшафтного парку «Тилігульський», створення національного природного парку в Будакському лимані, збільшення площі природно-заповідного фонду загальнодержавного значення шляхом створення національних природних парків;

8. збалансований розвиток лісового господарства області на основі наближення до науково визначених норм лісистості території;

посилення природоохоронного потенціалу та екологічних функцій лісів області - водоохоронних, ґрунтозахисних, рекреаційних.

Розв’язання цих проблем планується вирішувати шляхом створення очисних споруд для запобігання забруднення повітря, води, ґрунту на базі нових механізмів очищення та впровадження якісно нових технологій, які дадуть можливість поступово перейти до замкнутого технологічного циклу з мінімальним використанням ресурсів і обмеженою кількістю відходів. Будуть застосовуватися нові технології в утилізації та переробці твердих побутових відходів шляхом будівництва сучасних сміттєпереробних підприємств.

Висновки

У ході аналізу соціально-економічного стану Одеської області за останні роки, мною була виявлена позитивна динаміка збільшення обсягів промислового виробництва майже на 17%. Одеська область явялеться найбільшою за площею областю України, промисловість якої грає значну роль в структурі народногосподарського комплексу України. Провідною галуззю регіону є машинобудування та металообробка. Одеська промислова агломерація, це найбільший портово-промисловий комплекс в Україні, що забезпечує великі обсяги промислового виробництва.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой