Нотаріальне оформлення документів

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ…3

1. Нотаріальні дії, спрямовані на надання виконавчої сили борговим та платіжним документам… 8

2. Видача свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя. … … … 21

Висновки… … 24

Перелік посилань… … 29

Перелік використаної літератури…31

Вступ

Виникнення і розвиток приватної власності вимагали правового забезпечення різних угод щодо цієї власності, її переходу за спадщиною, а також посвідчення інших обставин, які мали значення для реалізації субєктивних цивільних прав. Тому виникнення нотаріату було обумовлено певними обєктивними закономірностями розвитку цивілізованого суспільства. Нотаріат виник як інститут цивільного права ще за часів республіки у Стародавньому Римі. Тоді в Римі вже існували службові особи писці, в обовязки яких входило ведення судових журналів, різних записів публічно-правового характеру. Крім цих службових писців, у багатих римлян домашніми секретарями працювали приватні писці, які вели ділову переписку та оформляли різні юридичні угоди. Їх називали нотаріусами (від лат. nota знак, позначка), бо вони користувалися стенографічними значками для швидкого запису. Подальший розвиток цивільного обороту викликав у Римі появу табеліонів, яких можна назвати родоначальниками сучасного нотаріату. Будучи особами вільної професії, вони стягували за вчинення нотаріальних дій винагороду, розмір якої встановлювався державою. Табеліони складали судові папери, а також посвідчували різні угоди. Процесуальний порядок їх посвідчення був настільки досконало розроблений, що гарантував їхню законність і виключав будь-яку можливість оспорювання справжності угод, бо законність посвідчення повинна була бути підтверджена ще й судом.

Нотаріуси завжди відігравали значну роль у суспільному житті країн. Їхня діяльність стосувалася дуже важливого аспекту існування людей їхньої власності. Тому особа нотаріуса завжди була оточена ореолом таємничості і поваги. Це були люди, сповнені почуття людської та професійної гідності. І зараз професія нотаріуса є однією з престижних і важливих. У нашій країні за роки радянської влади нотаріат втратив своє значення, позаяк було скасовано приватну власність на землю, на засоби виробництва. Серед правоохоронних органів він посідав останнє місце, бо його діяльність в основному стосувалася людини, її власності, її прав та інтересів. Людині з вищою юридичною освітою працювати в нотаріальній конторі було непрестижно: низька заробітна платня, непристосовані для роботи приміщення, відсутність необхідних технічних засобів, нецікава робота, бо 70% нотаріальних дій це засвідчення вірності копій документів, тоді як у країнах із розвиненою правовою системою ці дії складають всього 7−10%.

Нині в системі органів, які здійснюють правоохоронну функцію, важливе місце належить саме нотаріатові. Його роль, значення, авторитет невпинно зростають із розвитком нашої державності, що обумовлюється новими економічними відносинами, виникненням приватної власності на засоби виробництва, на землю. Особливо це стосується підприємницької діяльності, повязаної з оформленням реєстрацією договорів, створенням різних форм власності та угод щодо цієї власності. Це спричинило виникнення великої кількості угод, раніше невідомих нашому законодавству, ускладнило їх посвідчення. Відтак виникла потреба в детальному подальшому регулюванні нотаріальних дій, підвищенні кваліфікації нотаріусів та їхньої відповідальності адже саме від якості роботи нотаріальних органів залежить правильне функціонування цивільного обороту в господарстві, ефективність захисту майнових прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Обєктивна сторона поняття нотаріату вказує на повноваження нотаріальних органів і посадових осіб стосовно кола тих дій, що їх вони відповідно до Закону України «Про нотаріат» можуть вчиняти. При цьому вчинення передбачених законом нотаріальних дій не повинно викликати спору, бо предметом нотаріальної діяльності є справи, в яких відсутній спір про право цивільне і якщо в процесі вчинення нотаріальної дії такий спір виникає, то він підлягає вирішенню в органах суду чи арбітражного суду, а сама нотаріальна дія в такому разі зупиняється до набуття рішенням законної сили. Отже, нотаріус посвідчує безспірні права та безспірні факти, в наявності яких він може упевнитися безпосередньо або на підставі відповідних документів, а також вчиняє інші дії, спрямовані на юридичне підтвердження та закріплення цивільних прав, щоб запобігти їх можливому порушенню в майбутньому.

Дії, що їх вчиняють нотаріальні органи, забезпечують захист і охорону важливих прав та інтересів громадян і організацій, які повязані з їхнім буттям, існуванням, діяльністю, бо стосуються їхніх майнових прав та гарантування подальшої реалізації інших суттєвих прав громадян. Виконуючи функцію контролю за законністю в цивільному обороті, нотаріат реалізує своє друге завдання зміцнення законності і правопорядку. Вчиняючи певну нотаріальну дію, нотаріус чи посадова особа підтверджує цим законність і достовірність вчинюваної нотаріальної дії та запобігає в майбутньому можливим порушенням прав та інтересів осіб, які звернулися до нотаріуса чи посадової особи.

Актуальність теми дослідження, викладеної у даній контрольній роботі - нотаріальних дій, спрямованих на надання виконавчої сили борговим документам та видача свідоцтв про право власності на частку у спільому майні подружжя, полягає в соціально-політичних змінах в українському суспільстві і нових пріоритетах державотворення, які спонукали вітчизняну науку на пошук переходу від традиційних моделей до парадигми, що базується на врахуванні якісно нових чинників.

Загалом, на теренах сучасного нотаріального права особливий інтерес з нотаріальних дій, спрямованих на надання виконавчої сили борговим документам та видача свідоцтв про право власності на частку у спільому майні подружжя становить саме наукова оцінка явищ, що породжує саму сутність вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Аналіз нотаріальних дій, спрямованих на надання виконавчої сили борговим документам та видача свідоцтв про право власності на частку у спільому майні подружжя, викладених у контрольній роботі, діє підстави визнати, що за період від проголошення незалежності України були спроби розробити і запропонувати концепцію, яка б відповідала програмі політичних знань і конституційним вимогам щодо оновлення законодавства у напрямку визнання головним обов’язку держави здійснювати прямий вплив на дію нотаріальних дій, спрямованих на надання виконавчої сили борговим документам та видача свідоцтв про право власності на частку у спільому майні подружжя.

Основною метою даної контрольної роботи є розроблення на основі існуючих знань нової ідеології нотаріальних дій, спрямованих на надання виконавчої сили борговим документам та видача свідоцтв про право власності на частку у спільому майні подружжя і оновлення існуючих уявлень про відомі концептуальні засади характеристик вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Відповідно до поставленої мети перед нами постали завдання:

1) На підставі системи структурного аналізу розкрити сутність тенденцій оновлення характеристик нотаріальних дій, спрямованих на надання виконавчої сили борговим документам та видача свідоцтв про право власності на частку у спільому майні подружжя

2) Визначення базових складових — факторів, які впливають на нотаріальні дії, спрямованих на надання виконавчої сили борговим документам та видачу свідоцтв про право власності на частку у спільому майні подружжя

3) З’ясувати історико-правову природу нотаріальних дій, спрямованих на надання виконавчої сили борговим документам та видача свідоцтв про право власності на частку у спільому майні подружжя

4) Сформулювати концептуальні засади діяльності нотаріусів з нотаріальних дій, спрямованих на надання виконавчої сили борговим документам та видача свідоцтв про право власності на частку у спільому майні подружжя

Предметом даної курсової роботи є структурний нотаріальних дій, спрямованих на надання виконавчої сили борговим документам та видача свідоцтв про право власності на частку у спільому майні подружжя.

Зазначений у контрольній роботі підхід дозволив отримати нові знання, які, по-перше, вивели розуміння самого поняття нотаріальних дій, спрямованих на надання виконавчої сили борговим документам та видача свідоцтв про право власності на частку у спільому майні подружжя за рамки радянської правової доктрини, по-друге, засвідчили, що адекватні суспільні потреби регулювання нотаріальних дій, спрямованих на надання виконавчої сили борговим документам та видача свідоцтв про право власності на частку у спільому майні подружжя, потребують об'єктивних уявлень насамперед про структурний аналіз вчинення нотаріальних дій нотаріусами України

1. Нотаріальні дії, спрямовані на надання виконавчої сили борговим та платіжним документам.

Загалом, виконавчий напис — це розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов’язання боржника.

В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості. Таким чином, вчинення виконавчого напису — це не вирішення спору між кредитором і боржником, а підтвердження безспірності зобов’язання боржника, і тому нотаріус не викликає боржника, не з’ясовує його заперечень проти вимог кредитора [1].

Даний інститут забезпечує інтереси кредитора, полегшуючи і прискорюючи здійснення його прав при відсутності спору з боку боржника. В той же час закон при вчиненні виконавчого напису охороняє і інтереси боржника, відмовляючи у вчиненні виконавчого напису, якщо виникає спір, який буде вирішуватися в суді чи арбітражному суді. Якщо ж виконавчий напис вже вчинено, то боржник вправі його оспорити, подавши позовну заяву до суду чи арбітражного суду. При цьому суд може забезпечити позов, винісши ухвалу про зупинення стягнення за виконавчим написом.

Для стягнення грошових сум або витребування від боржника
майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що
встановлюють заборгованість [2].

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості
провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів,
установлюється постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. N 1172 [3], а саме це:

· Документи, що встановлюють заборгованість підприємств,
установ, організацій за відрахуваннями (через Державний комітет з
питань науки та інтелектуальної власності) творчим спілкам України
за використання творів літератури і мистецтва:

1) Літературному фонду Національної спілки письменників України:

а) видавництв та видавничих організацій за відрахуваннями у
розмірі 10 відсотків загальної суми винагороди, нарахованої
авторам за оригінальні та перекладні твори художньої літератури;

б) театрів (стаціонарних, пересувних), а також підприємств,
установ, організацій, що надають за договорами майданчики для
проведення вистав і концертів колективам і виконавцям, які
здійснюють гастрольну діяльність в Україні, за відрахуваннями у
розмірі 2 відсотків суми валового збору (або суми за договором);

в) театрів та інших організацій за відрахуваннями за вистави
малих драматичних форм (скетчі, одноактні водевілі), а також
культурно-освітніх закладів за відрахуваннями за твори всіх жанрів
у розмірі 0,5 відсотка суми валового збору (або суми за
договором);

г) підприємств, що займаються видавничою діяльністю та
тиражуванням літературних творів, за відрахуваннями за
використання усіх видів літературних творів; за відрахуваннями за
використання усіх видів літературно-художніх творів вітчизняних і
зарубіжних авторів, що не охороняються авторським правом, у
розмірі 2 відсотків суми реалізації.

Для одержання виконавчого напису подається скріплений
підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою
підприємства, установи, організації розрахунковий лист із
зазначенням розміру заборгованості;

2) Музичному фонду України:

а) організацій, які виплачують авторську винагороду за
публічне виконання музичних творів, підприємств, установ,
організацій, що надають за договорами майданчики для проведення
вистав і концертів колективам і виконавцям, які здійснюють
гастрольну діяльність в Україні, за відрахуваннями у розмірі 2
відсотків суми валового збору, одержаного від продажу квитків, або
суми гарантованої оплати згідно з договором, а також видовищних
підприємств за такими само відрахуваннями за музичні вистави
(опера, оперета, балет тощо) та естрадні концерти;

б) підприємств, установ, організацій за відрахуваннями у
розмірі 1 відсотка суми валового збору (виручки від реалізації),
одержаного за використання музичних творів, що випускаються в
записі на магнітній плівці, компактних касетах, платівках і
лазерних дисках;

в) видавництв та видавничих організацій, друкованих засобів
масової інформації за відрахуваннями у розмірі 10 відсотків
загальної суми авторської винагороди, нарахованої за видання
музичних і музикознавчих творів.

Для одержання виконавчого напису подається скріплений
підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою
підприємства, установи, організації, редакції газети (журналу)
розрахунковий лист із зазначенням розміру заборгованості;

3) Національній спілці театральних діячів України: театрів
(стаціонарних і пересувних) за відрахуваннями у розмірі 1 відсотка
суми валового збору з театральних постановок [4].

Для одержання виконавчого напису подається скріплений
підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою
театру розрахунковий лист із зазначенням розміру заборгованості;

4) Журналістському фонду України: телерадіоорганізацій,
ДІНАУ, Українського незалежного інформаційного агентства «Новини»,
регіональних інформаційних агентств та друкованих засобів масової
інформації, видавництв та видавничих організацій за відрахуваннями
у розмірі 6 відсотків загальної суми авторської винагороди,
нарахованої за суспільно-політичні, публіцистичні, науково-популярні твори, інформаційний та ілюстративний матеріал (крім гонорару, з якого провадяться відрахування до фондів інших творчих спілок).

Для одержання виконавчого напису подається скріплений підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою телерадіоорганізації, інформаційного агентства, видавництва, видавничої організації, друкованого засобу масової інформації розрахунковий лист із зазначенням розміру заборгованості;

5) Національній спілці кінематографістів України [5]:

кіновидовищних закладів (крім розташованих у сільській місцевості) за відрахуваннями у розмірі 1 відсотка суми валового збору, одержаного за розповсюдження і демонстрування фільмів.

Для одержання виконавчого напису подається скріплений підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою кіновидовищного закладу розрахунковий лист із зазначенням розміру заборгованості;

6) Національній спілці художників України:

а) підприємств, установ, організацій за відрахуваннями у розмірі 2 відсотків загальної суми авторської винагороди або заробітної плати, нарахованої художникам (живописцям, скульпторам, графікам, оформлювачам, декораторам, художникам, які створюють твори декоративно-прикладного мистецтва, зайнятим у промисловості художникам-конструкторам, модельєрам, макетникам, художникам театру і кіно та іншим) за виконані ними художні роботи (як за оригінальні твори, так і за роботи з копіювання й тиражування);

б) організацій за відрахуваннями у розмірі 2 відсотків суми,
одержаної від реалізації художніх творів на комісійних засадах.

Для одержання виконавчого напису подається скріплений
підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою підприємства, установи, організації розрахунковий лист із зазначенням розміру заборгованості;

7) Національній спілці майстрів народного мистецтва України:

а) підприємств, установ, організацій за відрахуваннями у
розмірі 2 відсотків загальної суми авторської винагороди або заробітної плати, нарахованої творчим майстрам, художникам народного мистецтва і працівникам з тиражування художніх виробів (ткацтво, вишивка, килимарство, гончарство, різьбярство, художні вироби з металу, каменю, дерева, соломки, народне малярство і декоративний розпис тощо);

б) організацій за відрахуваннями у розмірі 2 відсотків суми,
одержаної від реалізації творів народного мистецтва на комісійних
засадах на виставках, ярмарках, аукціонах тощо.

Для одержання виконавчого напису подається скріплений
підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою
підприємства, установи і організації розрахунковий лист із
зазначенням розміру заборгованості [6];

8) Фотофонду України:

а) телерадіоорганізацій, ДІНАУ, Українського незалежного
інформаційного агентства «Новини», регіональних інформаційних
агентств та друкованих засобів масової інформації, видавництв та
видавничих організацій, а також інших підприємств, установ,
організацій за відрахуваннями у розмірі 4 відсотків авторської
винагороди або заробітної плати фотохудожникам, фотографам і
фотолаборантам за використання творів фотомистецтва в усіх видах
видань, художнє оформлення фотовидань;

б) промислових підприємств і служб сервісу за відрахуваннями
у розмірі 2 відсотків заробітної плати, нарахованої фотографам і
фотолаборантам, як за використання оригінальних творів, так і за
їх копіювання й тиражування;

в) організацій за відрахуваннями у розмірі 2 відсотків суми,
одержаної від реалізації творів фотомистецтва на комісійних засадах.

Для одержання виконавчого напису подається скріплений підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою підприємства, установи і організації розрахунковий лист із зазначенням розміру заборгованості [7].

Стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей у закладах освіти

· Документи, що встановлюють заборгованість батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей, які потребують тривалого лікування, у дошкільних закладах освіти, загальноосвітніх санаторних школах-інтернатах, дитячих будинках.

Для одержання виконавчого напису подається засвідчений стягувачем витяг з особового рахунка батька або особи, що його замінює (чи довідка стягувача), з відміткою про непогашення заборгованості у двотижневий термін після вручення письмового попередження.

· Документи, що встановлюють заборгованість батьків або
осіб, що їх замінюють, за утримання дітей і підлітків, які
потребують особливих умов виховання, у загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації [8].

Для одержання виконавчого напису подаються:

а) копія документа про розмір щомісячної плати батьків або осіб, що їх замінюють;

б) засвідчений стягувачем витяг з особового рахунка батька
або особи, що його замінює (чи довідка стягувача), з відміткою про
непогашення заборгованості у двотижневий термін після вручення
письмового попередження.

· Диспаша (розрахунок з розподілу загальної аварії), не
оскаржена в установлений термін або оскаржена, але залишена судом
у силі.

Для одержання виконавчого напису подаються:

а) диспаша;

б) довідка диспашера про те, що диспаша не скасована і не
змінена судом.

· Документи, що підтверджують заборгованість притягнутих до
матеріальної відповідальності звільнених з військової служби
військовослужбовців і військовозобов'язаних після закінчення
зборів, які не відшкодували заподіяної ними державі шкоди [8].

Для одержання виконавчого напису подається довідка командира
(начальника) військової частини про суму заборгованості, що
підлягає стягненню.

· Договори лізингу, що передбачають у безспірному порядку
повернення об'єкта лізингу.

Для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал договору лізингу;

б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого
лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після
вручення письмового повідомлення.

· Документи, що встановлюють заборгованість орендарів з
орендної плати за користування об'єктом оренди.

Для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал договору оренди;

б) засвідчена стягувачем копія рахунка, надісланого боржникові, з відміткою про непогашення заборгованості після вручення письмового попередження [9].

· Чеки, неоплата яких посвідчена нотаріусом.

· Векселі, опротестовані нотаріусами в установленому законом порядку.

Для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал опротестованого векселя;

б) акт про протест векселя.

Законодавством України можуть бути встановлені випадки
заборони звернення стягнення на окремі види майна (ст. 89 Сімейного кодексу України, ст. 754 Цивільного кодексу України та ін.) [10].

Звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і
належить державному чи комунальному підприємству або підприємству,
більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у
державній власності, здійснюється на підставі рішення суду (стаття
33 Закону України «Про іпотеку».

Виконавчий напис (окрім вимоги про неоплату чека) вчиняється
нотаріусом незалежно від місця виконання вимоги, знаходження
боржника або стягувача [11].

Для вчинення виконавчого напису стягувачем або уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, має бути зазначено:

· відомості про найменування і адресу стягувача та боржника;

· дата та місце народження боржника — фізичної особи, місце
його роботи;

· номери рахунків у банках, кредитних установах, код в ЄДРПОУ
для юридичної особи;

· строк, за який має провадитися стягнення;

· інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.

Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для
вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу буде необхідно отримати іншу інформацію
чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису,
нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного
зобов’язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється
нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання
іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця,
письмової вимоги про усунення порушень [12].

Вчинення виконавчого напису за заявою одного з
іпотекодержателів здійснюється нотаріусом після спливу десяти днів
з дня одержання іншими іпотекодержателями письмового повідомлення
про звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі отримання
письмової заяви від попереднього іпотекодержателя, який має вищий
пріоритет, про припинення звернення стягнення на предмет іпотеки
виконавчий напис нотаріусом не вчиняється.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи:

· якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;

· за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше
трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис,
законом установлено інший строк давності, виконавчий напис
видається у межах цього строку.

Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається
безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо
подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені
Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис,
обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового
стягнення боргу [13].

У разі вчинення виконавчого напису за договором іпотеки нотаріус перевіряє за даними Державного реєстру іпотек наявність чи відсутність заставної, наявність чи відсутність інших іпотекодержателів.

За наявності заставної вчинення виконавчого напису може бути
здійснено лише на підставі заяви (вимоги) власника заставної.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.

Виконавчий напис має містити:

· дату (рік, місяць, число) вчинення, нотаріальну контору (нотаріальний округ), прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчиняє виконавчий напис;

· найменування та адресу стягувача;

· найменування та адресу боржника, дату й місце його народження, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків у банках, кредитних установах (для юридичних осіб);

· строк, за який провадиться стягнення;

· суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, у тому числі пеня, штраф, проценти, якщо такі належать до стягнення;

· розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника;

· зазначення статті Закону України «Про нотаріат» та пункту Переліку документів, на підставі яких вчинено виконавчий напис;

· номер, під яким виконавчий напис зареєстровано в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій;

· підпис нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, печатку.

Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість (нотаріально посвідчені угоди, опротестований вексель та ін.) [14].

Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку.

Якщо за борговим документом необхідно провести стягнення по частинах, то виконавчий напис за кожним стягненням може бути
зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; у цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.

За заявою кредитора розмір суми, яка підлягає стягненню за виконавчим написом, може бути встановлений з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору.

Вчинення виконавчого напису за договором позики здійснюється з урахуванням вимог статті 1050 Цивільного кодексу України [15].

У справах нотаріуса залишається копія документа, що встановлює заборгованість, або витяг з особового рахунку боржника і копія виконавчого напису.

При кожному наступному вчиненні виконавчого напису за одним і
тим самим зобов’язанням повторне подання копії документа, що встановлює заборгованість, не вимагається. У цих випадках слід
обмежитися поданням двох примірників витягу з особового рахунку та
оригіналу зобов’язання. Один примірник витягу з виконавчим написом
і оригінал зобов’язання повертається стягувачу, а другий
примірник — залишається у нотаріуса.

При вчиненні кількох виконавчих написів за документами, що встановлюють заборгованість однакової форми, копія кожного окремого зобов’язання не вимагається. У таких випадках у справах нотаріуса залишається одна копія документа, що встановлює заборгованість (на одного з боржників), і список боржників, на стягнення боргу з яких вчинені виконавчі написи, з зазначенням повної назви та адреси боржників, строку платежу, суми, що підлягає стягненню за виконавчим написом, а в необхідних випадках й інших даних. Стягувачу видаються виконавчі написи на кожного боржника окремо у відповідності до списку. Якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що
встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи,
зазначені в Переліку документів, за якими стягнення заборгованості
провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів
нотаріусів, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у справах нотаріуса [16].

На прохання чекодержателя нотаріус у разі неоплати чека вчиняє виконавчий напис.

Виконавчі написи на чеках вчиняються за місцезнаходженням платника. Виконавчі написи вчиняються за наявності напису платника
про те, що чек був пред’явлений до оплати з зазначенням дня пред’явлення, але не був оплачений. При вчиненні виконавчого напису перевіряється своєчасність пред’явлення чека до оплати (стаття 93 Закону України «Про нотаріат».

Виконавчі написи про неоплату чека вчиняються нотаріусами в
строки, визначені чинним законодавством України про чеки.

Виконавчі написи вчиняються за бажанням чекодержателя як
проти чекодавця, так і проти осіб, відповідальних за чеком.

Про вчинення виконавчого напису нотаріус робить відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій і надсилає повідомлення чекодавцю про неоплату чека та видачу виконавчого напису [17].

2. Видача свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя.

Здійснення подружжям права спільної власності може призводити також до його припинення. Це можливо як за загально-правовими підставами (шляхом відчуження спільного майна за угодами іншим особам, його споживання, знищення тощо), так і за підставами, передбаченими сімейним законодавством, тобто за спеціальними підставами. Найпоширенішою спеціальною підставою припинення права спільної власності на набуте подружжям у період шлюбу майно є його поділ, у результаті якого встановлюється частка кожного з подружжя у спільному майні, відповідно до чого вчиняється його розподіл в натурі у порядку, встановленому ст. ст. 28, 29 КпШС України.

Поділ спільного майна здійснюється або добровільно шляхом укладення подружжям відповідної цивільно-правової угоди, у тому числі з нотаріальним посвідченням, або у судовому порядку на вимогу одного із подружжя чи на вимогу інших осіб у зв’язку зі зверненням стягнення на їх майно (ст. 31 КпШС України). Крім того, ст. ст. 34, 38 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що державними нотаріальними та консульськими установами України можуть вчинятися відповідні нотаріальні дії, у тому числі такі як видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що вчиняється в порядку, встановленому Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [18].

Нотаріус на підставі спільної письмової заяви подружжя
видає одному або кожному з них свідоцтво про право власності на
частку в спільному майні, набутому ними за час шлюбу.

Таке свідоцтво може бути видано кожному з подружжя як під час
перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Свідоцтво про право власності видається тільки на те майно,
яке є спільною сумісною власністю подружжя і є наявним на день
видачі свідоцтва.

При видачі свідоцтва нотаріус вимагає документ, який
посвідчує шлюбні відносини, у тому числі такі, що згодом були
розірвані в порядку, встановленому чинним законодавством
(свідоцтво про шлюб, про розірвання шлюбу, відмітка в паспорті про
реєстрацію шлюбу тощо). На примірнику свідоцтва, що залишається в
справах державної нотаріальної контори чи у приватного нотаріуса,
робиться відмітка, у якій зазначаються найменування поданого для
огляду документа, його номер, дата та найменування юридичної
особи, що його видала [19].

Якщо до складу майна, на частку якого видається
свідоцтво, входить майно, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає
подання документів, які підтверджують право власності подружжя на
таке майно.

При видачі свідоцтва про право власності на житловий будинок,
квартиру та інше нерухоме майно, що підлягає реєстрації, нотаріус
вимагає витяг з Реєстру прав власності, а в місцевостях, де
інвентаризація не проведена, — довідку відповідного органу
місцевого самоврядування, у якій викладена характеристика будівлі,
на яку видається свідоцтво.

За наявності заборони відчуження житлового будинку, квартири,
дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого
нерухомого майна свідоцтво про право власності на майно, обтяжене
боргом, видається у разі згоди на те кредитора (відповідного
податкового органу) [20].

Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно,
перераховане вище, робиться відмітка на правовстановлювальному
документі.

Свідоцтво про право власності на жилий будинок, квартиру,
дачу, садовий будинок, гараж, земельну ділянку та інше нерухоме
майно видається нотаріусом за місцезнаходженням цього майна.

У разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право
власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на
підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним
повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке
свідоцтво може бути видане на половину спільного майна [21].

Висновки

Діяльність нотаріату відчутно впливає на різні аспекти суспільного життя країни. Від якості його роботи залежать нормальне функціонування цивільного обороту країни, ефективність охорони й захисту майнових прав та законних інтересів громадян і організацій. Формування ринкової економіки, основу якої складає приватна власність, потребує посилення правового регулювання господарських відносин, а значить, і підвищення ролі нотаріату як регулятора цих відносин. Це, в свою чергу, визначає і завдання нотаріальних органів на нинішньому етапі розвитку нашого суспільства.

Завданням нотаріату є забезпечення захисту та охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, сприяння у зміцненні законності та правопорядку, попередження правопорушень.

У нотаріусів України поки що немає свого етичного кодексу, але це не означає, що нормами етичної поведінки у нас можна нехтувати. Вони частково склались і певною мірою знайшли відображення у чинному законодавстві. Але з розвитком інституту нотаріату виникають проблеми, що не були притаманні державному нотаріату та за умов перехідного періоду розвитку професії не могли бути вирішені законодавством.

У тих країнах, де вільний нотаріат існує вже давно, де нотаріуси мають чітко врегульований статус у суспільстві, ці питання стали нормами професійного життя нотаріусів. Нотаріат України теж готовий до розгляду деонтологічних проблем, бо розуміє важливість їх вивчення, щоб запобігти виникненню в нотаріальній діяльності ситуацій, які могли б похитнути авторитет нотаріуса в суспільстві як незалежного радника громадянина, щоб моральні канони стали обов’язковими нормами поведінки нотаріуса.

Нотаріус -- це не просто професія, а стиль життя людини, причетної до цієї системи.

За час існування нотаріату в Україні основні принципи відносин між нотаріусами і державою, між нотаріусами та іншими правоохоронними органами, між нотаріусами та особами, які звертаються до них, не тільки визначились, а й знайшли закріплення в Законі України «Про нотаріат».

Але, хоча відносини нотаріуса з особами, які звертаються до нього, іншими органами та посадовими особами певною мірою відображені в законодавстві, деонтологічні правила як певні норми моралі, вчинки нотаріуса та відносини між нотаріусами в рамках однієї професії не мають законодавчого закріплення.

Обов’язки перед громадськістю полягають у тому, що нотаріус зобов’язаний підтримувати всі заходи, що можуть поліпшити якість або доступність його професійних послуг, підвищувати рівень освіти та поінформованості щодо своєї професійній діяльності, поширювати позитивне ставлення до своєї професії й запобігати заплямовуванню репутації професії, підносити її гідність, охороняючи від неосвічених людей, охороняти громадськість від збитків. Діяльність нотаріуса має здійснюватися так, щоб вона не могла зашкодити ні його особистій репутації, ні репутації професії.

Сприяти заходам підвищення юридичної грамотності населення з питань діяльності нотаріату та надання інформації відносно способів урегулювання правовідносин, що є предметом нотаріального провадження, — це обов’язок нотаріуса перед суспільством.

Обов’язки перед клієнтом — найсуттєвіші обов’язки нотаріуса. Нотаріус у більшості випадків спілкується з громадянами тоді, коли останні вирішують свої питання майнового характеру, як-то: укладають угоди щодо розпорядження майном, оформляють спадкові права тощо. І завданням нотаріуса є допомогти громадянинові, відповідно до чинного законодавства та дійсних намірів, вчинити на його прохання ту чи іншу нотаріальну дію.

Аналізуючи діяльність органів нотаріату в Україні, можна сказати, що обов’язки перед особами, які звертаються для вчинення нотаріальних дій, є найбільш урегульованими в нормативних актах.

Наприклад, відповідно до ст. 8 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов’язані додержувати таємниці вчинення цих дій.

Причому обов’язок додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними їхніх службових обов’язків, що покладає на нотаріусів додатковий обов’язок правильного підбору кадрів своїх працівників.

Деонтологія визначає три основи, на яких базуються стосунки між нотаріусом та особою, яка звертається до нього чесність (порядність); доступність і оперативність; незалежність і безкорисливість.

А починається все з присяги нотаріуса. У багатьох управліннях юстиції молоді нотаріуси присягають в урочистій обстановці, у присутності своїх старших колег із професії. Це сприяє тому, що людина, яка обирає цю професію, відчуває моральну відповідальність за свої дії.

І сам текст присяги вже закріплює певні канони поведінки нотаріуса, стає життєвим кредо. Нотаріус має розрізняти свої інтереси та інтереси особи, яка звертається до нього, керуючись тим, щоб саме інтереси останньої були якнайкраще забезпечені.

А основним критерієм є об'єктивність.

Передбачені законом персоніфіковані обмеження у праві вчинення нотаріальних дій — один із дійових засобів посилення об'єктивності нотаріуса (ст. 9 Закону України «Про нотаріат»).

Нотаріус не може вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я та від свого імені, на ім'я та від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я та від імені працівників нотаріальної контори, працівників, які знаходяться у трудових стосунках із приватним нотаріусом.

У спілкуванні з особами, які до нього звертаються, нотаріус зобов’язаний сприяти їм у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів, роз’яснювати права та обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

Для цього нотаріус повинен усвідомлювати межі своїх знань із предмета, не перебільшувати значущості власних послуг для особи, поважати право особи на консультацію в іншого спеціаліста, діяти як чесний і відвертий порадник і утримуватися від участі у справах свого клієнта з питань, не пов’язаних із його професією.

Для забезпечення об'єктивності та незалежності держава заборонила нотаріусам перебувати в штаті інших державних, громадських і приватних підприємств та організацій, вдаватися до підприємницької та посередницької діяльності, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім супровідної з учиненням нотаріальних дій, а також викладацької та наукової у вільний від роботи час (ст. 3 Закону).

Суттєве коло проблем піднімається при розгляді відносин між самими нотаріусами.

Нотаріуси — це певна професійна спільність людей. І члени цієї спільності мають допомагати один одному.

У розмаїтті нашого законодавства, в умовах неврегульованості багатьох правових питань велику роль відіграє нотаріальна практика. А становлення нотаріальної практики можливе лише в умовах постійного спілкування, вислуховування різних думок і дослідження висновків. Як сьогодні ти поставишся до запитання свого колеги, таке ж ставлення побачиш завтра щодо питання, яке виникло в тебе. Причому специфічність нашої діяльності за нинішнього стану суспільства полягає в тому, щоб надати громадянам та юридичним особам допомогу у вирішенні їхніх питань саме тоді, коли це їм необхідно, і швидко зорієнтуватись у проблемах, які в них виникають, і способах їх вирішення.

Нотаріус, до якого звертається за консультацією колега, повинен висловити свою думку чи дати рекомендацію якомога швидше. Але водночас нотаріус, який співпрацює з колегою, мусить зберігати свою професійну незалежність, яка дає йому право самостійно працювати й приймати рішення.

Той шлях, яким іде нотаріат України у своєму розвитку, є нелегким. Але до нас цим самим шляхом ішли нотаріати різних країн. І їхній досвід у побудові нотаріальної системи треба прийняти до уваги.

Усе те, що служить становленню нотаріату України як органу незалежного, об'єктивного, де працюють і мають працювати люди високої професійної та людської гідності, нам треба сприймати, берегти й застосовувати.

Також слід зазначити, що з вжиттям заходів до охорони спадкового майна слід пов’язувати фактичне відкриття спадщіни. До цього часу питання про відкриття спадщіни пов’язувалось лише з провадженням по видачі свідотства про право на спадщіну. Доцільно віднести даний процес до багатоетапних, що надасть можливість встановити певну послідовність вчинення та зміст кожного етапу. Логічним є відокремлення трьох етапів провадження, а саме: 1) Отримання вдомостей про необхідність вжиття заходів до охорони спадкового майна, їх оцінка, та в разі позитивної оцінки — вчинення заходів до охорони спадкового майна; 2) Етап збереження майна, який має тривати до отримання майна всіма спадкоємцями і який може супроводжуватись відчудженням частини майна, прийнятого на зберігання у передбачених законом випадках; 3) Передачу спадкового майна спадкоємцям.

Перелік посилань:

1. Л.К. Радзієвська, С.Г. Пасічник «Нотаріат в Україні». — Навчальний посібник. — 2001 р. — С. 96.

2. Борисов В.І. Цивільне право. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 165.

3. Законодавство України про нотаріат. Організаційно-правові основи діяльності нотаріату: збірник офіційних нормативних актів // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1998. — № 5. — С. 34

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. N 1172 Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів // Відомості Верховної Ради. — 1999, № 16. — С. 212.

5. Закон України «Про нотаріат» // Відомості Верховної Ради. — 1993, № 39. — С. 383.

6. Рукатов В. Г. Основи цивільного права України. — Х.: Право, 2000. — С. 350.

7. Фурса С. Я., Фурса Є.І. Спадкове право. Теорія і практика. Навчальний посібник. Київ: Атіка, 2002,. — С. 201.

8. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03. 03. 2004 N 20/5 // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 12 — C. 142

9. Цивільне право України: Підруч.: У двох книгах / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: ІнЮре, 2002. — С. 511.

10. Цугайло Р. К. Як поділити спадок? // Підприємець. 2003/9. — С. 14−15.

11. Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності від 4 березня 1994 р. № 10/5. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 3. — С. 112

12. Цивільне право України. Загальна частина. / За ред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової. — К.: Вентурі, 1995. — С. 109.

13. Бондурин О. С. Спадкування за заповітом // Правовий часопис. 2004/2. — С. 10−12.

14. Валуєв М. М. Отримання спадку і його правове оформлення // Право України. 2002/7. — С. 23−24.

15. Маслов П.І. Спадкове право за новим Цивільним кодексом // Часопис Київського університету права. 2003/10. — С. 22−26.

16. Ніжний О. Г. Правове регулювання отримання спадку // Правознавець. 2004/5. — С. 8−11. 5. Потапов В. М. Спадкування за заповітом // Правознавець. 2003/7. — С. 19−20.

17. Русаков Л. Б. Правові проблеми відмови від спадщини // Закон. 2004/8. — С. 23−24.

18. Сухевич О. М. Законодавче регулювання спадкових відносин // Правовий вісник. 2004/3. — С. 32−38.

19. Туманов О. Г. Як отримати спадок? // Юрист. 2005/2. — С. 25−28.

20. Туровський М. П. Спадкування за новими нормами Цивільного кодексу // Правова освіта 2004/1. — С. 12−15.

21. Цирпа В. О. Я-спадкоємець. Що робити? (Правове регулювання отримання спадку) // Господар. 2005/7. — С. 31−33.

Перелік використаної літератури:

Бондурин О. С. Спадкування за заповітом // Правовий часопис. 2004/2. -

Борисов В.І. Цивільне право. — К.: Юрінком Інтер, 2004.

Валуєв М. М. Отримання спадку і його правове оформлення // Право України. 2002/7.

Дзера О.В. Цивільне право. — К.: Юрінком Інтер, 2004.

Закон України «Про нотаріат» // Відомості Верховної Ради. — 1993, № 39,

Законодавство України про нотаріат. Організаційно-правові основи діяльності нотаріату: збірник офіційних нормативних актів // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1998. — № 5.

Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 18 червня 1994 р. № 18/5 // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 6

Л.К. Радзієвська, С.Г. Пасічник «Нотаріат в Україні». — Навчальний посібник. — 2001 р.

Маслов П.І. Спадкове право за новим Цивільним кодексом // Часопис Київського університету права. 2003/10.

Ніжний О. Г. Правове регулювання отримання спадку // Правознавець. 2004/5.

Потапов В. М. Спадкування за заповітом // Правознавець. 2003/7. -

Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності від 4 березня 1994 р. № 10/5. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 3

Рукатов В. Г. Основи цивільного права України. — Х.: Право, 2000.

Русаков Л.Б. Правові проблеми відмови від спадщини // Закон. 2004/8.

Сухевич О. М. Законодавче регулювання спадкових відносин // Правовий вісник. 2004/3.

Туманов О. Г. Як отримати спадок? // Юрист. 2005/2.

Туровський М. П. Спадкування за новими нормами Цивільного кодексу // Правова освіта 2004/1.

Фурса С.Я., Фурса Є.І. Спадкове право. Теорія і практика. Навчальний посібник. Київ: Атіка, 2002,

Цивільне право України: Підруч.: У двох книгах / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: ІнЮре, 2002.

Цивільне право України. Загальна частина. / За ред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової. — К.: Вентурі, 1995.

Цирпа В.О. Я-спадкоємець. Що робити? (Правове регулювання отримання спадку) // Господар. 2005/7.

Цугайло Р. К. Як поділити спадок? // Підприємець. 2003/9.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой