Профілактика синдрому хронічної втоми

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Медицина


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

Соціологічний факультет

Реферат

на тему: «Профілактика синдрому хронічної втоми»

Виконала:

Студентка першого курсу

Гр. СЦ-12

Шевченко А. С.

м. Харків, 2011

План

Вступ

1. Загальна характеристика синдрому хронічної втоми

2. Передумови виникнення синдрому хронічної втоми

3. Діагностика і принципи лікування синдрому хронічної втоми

4. Профілактика синдрому хронічної втоми

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Збереження і відновлення професійного здоров’я залишається однією з найактуальніших проблем у професійній діяльності працівників системи професій «людина-людина». Чимала кількість соціально-економічних, фізичних, екологічних та соціальних факторів призводять до зростання психоемоційної напруги, виснаження, порушення функціонування організму, появи проблем у професійній діяльності. У зв’язку з деструктивним впливом цих факторів знижується індивідуальний поріг опору особистості, внаслідок чого знижується рівень стресостійкості і, як результат, підвищується схильність до появи і переживання конфліктних та психотравмуючих ситуацій. Внаслідок цього погіршується ефективність діяльності, гальмується професійний розвиток, знижується рівень задоволення своєю роботою, а це в свою чергу призводить до появи синдрому хронічної втоми.

Питаннями збереження і відновлення професійного здоров’я займалися М.Я. Віленский, В.Н. Ірхін, А. А. Найн, С.Г. Серіков. Дослідження факторів, що впливають на стресовість професійної діяльності, описані в наукових працях І.В. Вачкова, Г. Ф. Заремби, В. З. Когана, Л.Ф. Колеснікова, Н.В. Кузьміна, Н.П. Невєрова, А. А. Орлова.

Л.М. Мітіна вважає, що професійне здоров’я — це інтегральна характеристика функціонального стану організму людини за фізичними і психічними показниками з метою оцінки його здатності до професійної діяльності, стійкості до несприятливих факторів, що супроводжують цю діяльність [4, 25].

Зокрема, багато дослідників зосередили свою увагу на впливі синдрому хронічної втоми на стан професійного здоров’я, взаємозв'язку успішності виконання професійних завдань та рівня хронічної втоми. Ряд досліджень присвячено вивченню впливу синдрому хронічної втоми на психофізичний стан організму.

1. Загальна характеристика синдрому хронічної втоми

Захворювання СХВ отримало назву після епідемії в штаті Невада (США) в 1984 році. Доктор Поль Чейні, практикуючий в невеликому містечку Інклайн-Віллідж, розташованому на березі озера Тахо, зареєстрував більш як 200 випадків цього захворювання.

Хворі відчували депресію, погіршення настрою, м`язову слабкість. У них виявляли вірус Епштейна-Барр або антитіла до нього і до інших вірусів. У США на СХВ страждають близько 10 хворих на 100 тисяч населення, пише Вікіпедія. В Австралії в 1990 році захворюваність була вищою: 37 осіб на 100 тисяч населення.

Синдром хронічної втоми — це постійне або рецидивуючий відчуття втоми, яке заважає працездатності, знижує розумові та фізичні можливості людини, викликає апатію, сонливість, головний біль і безпричинне підвищення температури.

Цей синдром довгий час викликав скепсис і мало не глузування у практикуючих лікарів: мовляв, чого тільки не придумають заради лікарняного листа! Проте це захворювання — зовсім не привід для жартів.

За класифікацією Національного центру за контролем і профілактикою захворювань в Атланті, діагноз, «синдром хронічної втоми» ставлять пацієнту, що страждає на підвищену втомлюваність, яка триває протягом півроку або й більш тривалого проміжку часу [4, 22].

Детальна діагностична картина критеріїв синдрому хронічної втоми представлена в роботах Г. Холмса (G.P. Holmes), основними з них є:

1. Поява постійної або рецидивної виснажливої втоми, яка не зникає після відпочинку та знижує щоденну активність в середньому більш, ніж на 50% протягом не менше 6 місяців;

2. Виключення інших патологічних станів, які мають подібну симптоматику (новоутворення — аутоімунні, інфекційні, запальні, психічні, нейром’язеві та ендокринні захворювання, медикаментозна залежність, інтоксикації, інші хронічні соматичні захворювання).

Група дослідників на чолі з Розанною Ермітаж (Roseanna Armitage) з Університету Мічігана намагалися довести, що синдром хронічної втоми суттєво відрізняється від депресії. Для депресії характерним є відчуття приреченості, а у випадку синдрому хронічної втоми — зупинка, поломка, параліч.

У працях Керол Лі, Тоубер Джен пропонується дещо інший погляд на поняття хронічної втоми. Його розглядають під кутом хронічної змін и полярності в тілі людини (CRP — chronic reversed polarity), що є основною причиною виникнення хронічної втоми. Тлумачення вчених зводиться до того, що процеси, які протікають у будь-якій системі організму людини, є електричними. Мисленнєві процеси, імунна система, серце — це ті системи, по яких проходить електричний струм. Людське тіло — це система, яка постійно перебуває «під напругою».

Згідно з фізичними законами, електричний струм породжує електромагнітні поля, що мають полярність (позитивну чи негативну). Тому певні умови, такі, як стрес, емоційні пере навантаження, можуть змінювати полюси, і тіло змінює полярність, як магніт. Це може бути тимчасовим явищем, яке легко подолати, та довготривалим, що складно піддається лікуванню, розумінню причин, що його породжують [5, 45]. Саме довготривала зміна полярності і є основним фактором, що спричиняє хронічну втому, депресію, тривогу.

Діпак Чопра, засновник «нової медицини», що базується на лікуванні через психіку, знання, інтелект, свідомість, визначає втому як відсутність фізичної, розумової та емоційної енергії, а хронічну втому — як її тривалу відсутність [6, 26].

Для прихильників східних наук поява синдрому хронічної втоми є свідченням порушення біополя людини.

Багато відомостей з проблеми хронічної втоми накопичено в працях японських дослідників.

Статистичні дані їхніх досліджень переконливо свідчать про те, що за останні роки різко зросла смертність через перевтому на роботі. 3

Тому японські учені виділяють «маркер втоми» — біологічно активну речовину в організмі, що сигналізує про необхідну зупинку в професійній діяльності людини, яка надто захопилася своєю роботою.

В результаті тривалих суперечок визначена назва хвороби «фатіг-синдром» (fatigue -- в перекладі з французької «слабість, втома») або ж «синдром хронічної втоми».

Синдром хронічної втоми -- різновид герпетичної інфекції, що має прояви у вигляді хронічної втоми протягом шести місяців.

Людина інфікується вірусом гарпесу 7-го типу в дитинстві або юності. Серед шляхів інфікованості - повітряно-крапляний.

Вірус гарпесу 7-го типу має значне поширення та віднайдений у 80 відсотків людей. Клінічні прояви найбільш поширені серед людей 25 — 50 років.

Часто вірус перебуває в неактивованій формі і переходить в активну форму лише в часи і випадки зниження імунітету — після неконтрольованих вірусних хвороб (наприклад, грипу), важких стресів, загострень хронічних інфекцій.

На клітинному рівні герпес 7-го типу вражає лімфоцити. Це значно утруднює діагностику, бо навіть обстеження імунної системи не прояснюють картину. Кількість лімфоцитів нібито цілком достатня, але вони функціонально недостатні, їх захисна функція не спрацьовує півля ураження вірусом.

Зазвичай прогресування синдрому хронічної втоми супроводжується негативним ставленням до праці, систематичною втомою, розсіяністю, зниженням ефективності виконання професійних завдань, незадоволеністю роботою. У вивченні проявів і подоланні цього синдрому залишається низка невирішених питань, таких, як вплив провідної діяльності, рівня емоційності, особливостей реагування у стресових ситуаціях. Особливе зацікавлення викликає динаміка прояву і протікання синдрому хронічної втоми в людей, що працюють у сферах, де є постійний контакт з людьми, який вимагає постійної затрати емоційних ресурсів, що супроводжують спілкування.

Вивчення синдрому хронічної втоми супроводжується чималою кількістю проблем у його поясненні, оскільки він часто включає в себе різноманітні розлади і стани, що можуть помилково визначатися як один з проявів соматичних, нервових або ж психоемоційних розладів.

Тому в науковій та науково-популярній літературі зустрічається чимало синонімів цього синдрому, як от неврастенія, розсіяний склероз, астенічна мігрень, м’язовий ревматизм, хронічний мононуклеоз, поствірусний синдром втоми, синдром хронічної імунної дисфункції, а також деякі з основних факторів, описаних дещо образно, що характеризують і впливають на виникнення цього синдрому, а саме: «синдром нудьгуючої домогосподарки», «солдатське серце», «синдром понеділка», «синдром менеджера», «синдром мешканця великого міста», «екологічна хвороба», «хвороба ХХІ ст.» і т. д.

Синдром хронічної втоми як специфічне і загадкове захворювання вперше стало об'єктом цікавлення і наукових досліджень американських вчених. Ґрунтовно цей синдром був описаний А. Ллойдом у 1984 році.

2. Передумови виникнення синдрому хронічної втоми

Незважаючи на встановлений симптомокомплекс даного захворювання, тривають суперечки медиків, науковців, дослідників щодо причин виникнення цього захворювання, проте вже не існує сумніву, що воно є самостійним.

Передумовами виникнення синдрому хронічної втоми вважають:

І - порушення сну. Взагалі сон є природнім джерелом відновлення сил в організмі людини. Під час сну нервові процеси відновлюються і впорядковуються. Відповідно, якщо для людини звичним стає недосипання, короткотривалий сон, важкі сновидіння, то психіка «не відпочиває», і очевидно, людині складніше протистояти впливу різних факторів соціального середовища.

ІІ - гормональні зміни. Оскільки гормони забезпечують і регулюють нормальну діяльність організму людини, то збої в їх роботі впливають на загальний тонус організму і працездатність людини.

ІІІ - хронічні захворювання. Будь-яка хронічна хвороба є джерелом неблагополуччя в організмі людини, порушує його нормальне функціонування. Вона створює для організму ситуацію постійної витрати резервів і відповідно його виснажує. Особливо в період загострення хронічних захворювань людині стає складно виконувати роботу навіть з мінімальними навантаженнями.

IV — нераціональне харчування й авітаміноз. Нестача в організмі вітамінів і поживних речовин може провокувати появу серйозних проблем для організму в цілому.

V — ослаблення організму лікарськими препаратами. Той чи інший медичний препарат може викликати побічні дії, може бути неприйнятним для лікування певного захворювання, викликати індивідуальне несприйняття, алергічні реакції, що підриває захисні сили організму людини.

VІ - шкідливі звички, особливо тютюнопаління і вживання алкоголю. В кожної людини виникає ілюзія, що вони допомагають і розслабляють, а насправді несуть загрозу для нормального і гармонійного функціонування організму.

Більшість дослідників синдрому хронічної втоми вважають основними причинами його виникнення темп життя, особливо у великих містах, несприятливі еколого-гігієнічні умови проживання, надмірні психоемоційні навантаження, впливи, що зменшують загальну, імунологічну і нервовопсихічну опірність організму, часті й тривалі стреси як типові умови роботи, стресовий фон життя в цілому, напружена робота, недостатнє фізичне навантаження, а також відсутність життєвих перспектив та інтересу до життя в цілому.

Зазвичай синдром хронічної втоми супроводжується супутніми патологіями і шкідливими звичками, серед них:

— нераціональне і надто калорійне харчування, що може призводити до ожиріння;

— алкоголізм у формі побутового п’янства, як варіант зняття нервової і стресової напруги;

— інтенсивне куріння як засіб стимулювання працездатності;

— хронічні захворювання статевої сфери;

— гіпертонічна хвороба І-ІІ стадії, вегето-судинна дистонія. 4

Важливим моментом у появі синдрому хронічної втоми є втрата інтересу до життя, рівень задоволеності ним, якісний показник реалізації своїх можливостей і енергетичних затрат, які витрачаються на досягнення поставленої цілі.

Існують індивідуальні характеристики, які дуже часто провокують появу синдрому хронічної втоми. Так, саме вік (30−35 років) характеризується припливом сил і максимумом можливостей для реалізації своїх життєвих цілей. Тоді людина не витрачає багато енергії, але вже й перестає отримувати задоволення від своєї роботи. Це вік, коли кожен чітко бачить можливий кар'єрний ріст в тій області, де докладає максимум зусиль. Також важливим є розуміння того, чи робота дасть можливість зреалізуватися всім її очікуванням.

Науково доведеним є факт залежності рівня синдрому хронічної втоми від гендерного фактору. Схильність жінок до появи синдрому хронічної втоми є значно вищою в порівнянні з чоловіками. Незважаючи на те, що жінок легше навчити, вони генетично більш пристосовані до виконання рутинної роботи, але їм складніше в швидкому темпі розв’язувати завдання, що вимагають постійних, неоднотипних, творчих підходів. Тому ризиком є тривале перебування в подібному режимі життєдіяльності.

Досліджено, що тип особистості значним чином впливає на рівень хронічної втоми працівників. Для творчих особистостей виснажливою є рутинна робота, строго регламентована часовими рамками. Разом з цим для нетворчих особистостей ця ж творча робота може викликати додаткове напруження, оскільки вони звикли до послідовної, систематизованої, передбачливої діяльності.

Масштаби сприйняття і реагування також спричиняють появу синдрому хронічної втоми у працівників. Існує думка, що чим більший вихідний потенціал організму і психіки, тим довше і триваліше він може реагувати на будь-які критичні події. Неуспішне реагування на незначні, але постійні подразники не дозволяє накопичувати достатньо великі запаси психічної енергії.

Одним з чинників появи синдрому хронічної втоми є схильність «колапсування до поганого». Безперечно, що втомлену людину, особливо втомлену психічно, складніше зацікавити чим-небудь у порівнянні з бадьорою та активною.

Щодо типу реагування на синдром хронічної втом и, то він суттєво відрізняється в кожної особистості, але можна виокремити групи людей, що однотипно реагують у випадку появи синдрому хронічної втоми. Люди, що відносяться до першої групи, відчувають сильну провину перед рідними і близькими за те, що їм довелось змінити свій життєвий стиль; представники другої групи не вважають себе хворими, а сприймають симптоми як ознаку власної ліні, намагаються будь-яким способом «взяти себе в руки»; ті, хто складають третю групу, відчувають себе приреченими.

3. Діагностика і принципи лікування синдрому хронічної втоми

здоров’я втома хронічний психофізичний

Діагностувати синдром хронічної втоми досить важко і частіше -- методом виключення, тобто лікар з’ясовує, чи немає інших захворювань, які можна діагностувати за допомогою різних аналізів крові, сечі, ультразвукової діагностики, комп’ютерної томографії і так далі. І коли жоден з передбачуваних діагнозів не підтверджується, ставлять діагноз — синдром хронічної втоми. Основний симптом для фахівців, що підтверджує цей діагноз -- тривала втома. Підтвердженням синдрому є вірусолонічне дослідження крові на наявність вірусу герпесу та антитіл.

З метою діагностики появи та розвитку синдрому хронічної втоми було проведено дослідження працівників різних рівнів та рангів (керівників різних установ, педагогічних працівників, менеджерів). Для визначення та оцінки стану здоров’я працівників, їх схильності до появи синдрому хронічної втоми було використано анкету «Самооцінка стану здоров’я» (В.П. Войтенко) і тестову методику для визначення рівня синдрому хронічної втоми. Згідно з результатами опрацювання відповідей анкети «Самооцінка стану здоров’я», виявлено, що більшість працівників оцінюють свій стан здоров’я як «поганий».

Враховуючи результати проведеного опитування, можна зробити висновок, що стан свого здоров’я працівники оцінюють як незадовільний, але не володіють інформацією щодо шляхів усунення появи синдрому або ж його профілактики.

Одними з найскладніших, проте дієвих шляхів терапії вважають когнітивно-поведінкову терапію, в якій основними аспектами є, насамперед, індивідуальна характеристика захворювання (враховуючи пізнавально-поведінкові аспекти), зміни у сприйнятті (переконання, що симптоми не є катастрофічними), поведінкові зміни (стабілізація активності, переборювання небажання активності), розуміння особистих, фахових і соціальних проблем (знання) і вироблення шляхів їх подолання (поведінка).

Застосування вищезгаданої терапії показує, що вона є ефективнішою в порівнянні з медикаментозною та релаксаційною. Основними шляхами подолання і зменшення рівня прояву синдрому хронічної втоми вважають раціональний розподіл виконання професійних завдань, забезпечення достатнього відпочинку на роботі й поза нею, заняття фізкультурою, дотримання раціонального харчування, також використання спеціальних психологічних засобів, таких як аутогенне тренування, релаксаційні вправи, музикотерапія, танцювальна терапія.

Дослідники проблеми синдрому хронічної втоми не припиняють переконувати в тому, що якість здоров’я можна підвищити, звертаючись до резервних можливостей організму, його пластичності, саморегуляції, захисних властивостей, реактивності і резистентності.

4. Профілактика синдрому хронічної втоми

Синдром хронічної втоми — маловивчене захворювання, яке важко діагностувати і ще важче лікувати, а значить, до нього можна застосувати найпопулярніше гасло «краще запобігти, ніж лікувати».

Насамперед потрібно спати не менше восьми годин. Ранок розпочинайте не з кави чи чаю, а з контрастного душу та спеціального «цілющого нектару» — до півсклянки мінеральної води додати ложку меду та половину лимона.

Пройдіться на роботу пішки, якщо це дуже далеко, то хоча би частину шляху. Намагайтеся чергувати розумову та фізичну працю. Якщо не можете нічого змінити, то хоча би зробіть перестановку на робочому місці.

Намагайтеся уникати психоемоційної роботи за дві-три години до сну. Було би добре засинати в один і той самий час, бажано не пізніше 23. 00. Перед сном випийте склянку теплого молока з медом.

Синдром хронічної втоми вражає насамперед людей із ослабленою імунною та нервовою системами, тому не буде зайвим зміцнити свій організм — підтримати його вітамінами та мінералами. Слід відмовитися від кави, білого хліба, булочок, макаронів, потрібно пити натуральні соки. Якщо після сну не відчуваєте відпочинку, необхідно виробити звичку раннього підйому.

До основних принципів збереження належного рівня працездатності працівників відносять раціональний режим праці, правильний розподіл сил під час виконання професійних завдань, а також організацію робочого місця кожного працівника з урахуванням ергономічних вимог. Важливим моментом є культивування здорового способу життя як цінності колективу в цілому і кожного працівника окремо, відповідно систему мотивації і стимулювання, що підкріплює ефективний для професійного середовища і корисний для здоров’я працівника стиль роботи.

Основними напрямами формування належного рівня здоров’я працівника є:

— створення автоматизованих діагностикоконсультативних систем, спрямованих на зміцнення фізичного стану і психосоматичного здоров’я працівника, що забезпечує формування індивідуальних оздоровчих рекомендацій;

— удосконалення діагностики зміни стану психосоматичного здоров’я у працівників і факторів ризику, що порушують нервово-психічний статус;

— розробка спеціальних тренінгових програм, що дозволяють персоніфікувати методи психічного самозахисту особистості

Зняти стрес допоможуть сольові ванни. Рецептори шкіри чутливо реагують на температуру води і на солі, які вона містить. Внаслідок цього покращується мікроциркуляція крові, пришвидшується обмін речовин. Спрацьовують і барорецептори: на занурене у воду тіло сила земного тяжіння діє менше, відбувається розслаблення м’язів і кровоносних судин. Найбільший ефект досягається, коли концентрація солі у воді така сама, як і в плазмі крові. Це значить, що на сто літрів води потрібно використовувати майже кілограм солі. Вода повинна бути теплою, комфортної температури.

Висновки

· Синдром хронічної втоми вперше описаний в 1984 році.

· Синдром хронічної втоми — це ще не сформований недуга, а так зване стан передхвороби, тому вчасно розпочате ефективне лікування запобіжить розвитку захворювання і позбавить вас від багатьох проблем.

· Першими ознаками хронічної втоми є: підвищена стомлюваність, емоційна нестійкість у вигляді дратівливості, перепадів настрою.

· Синдром хронічної втоми слід лікувати різними методами рефлексотерапії, масажу, кінезіокоррекціі, мануальної терапії, гомеопатії і ароматерапії.

· Добрі результати приносить і психотерапія, спрямована на зняття нервової напруги і підвищення стійкості організму до впливу різних психотравмуючих і стресових факторів.

· Синдром хронічної втоми — маловивчене захворювання, яке важко діагностувати і ще важче лікувати, а значить, до нього можна застосувати найпопулярніше гасло «краще запобігти, ніж лікувати».

Список використаної літератури

1. Баринский И. Ф., Шубладзе А. К., Каспаров А. А., Гребенюк В. Н. Герпес (этиология, диагностика, лечение). М. :Медицина, 1986.

2. Валеологія. Посібник / За ред. Коваленка Р. В. — К., 2001.

3. Гігієна з основами екології. Посібник. — К., 2003.

4. Митина Л. М. Профессиональная деятельность и здоровье педагога / Л. М. Митина. — М.: Академия, 2005. — 368с.

5. Керрол Ли. Дети «Индиго» / Ли Керрол, Джен Тоубер. — М.: София, 2007. — 288 с.

6. Тумак І. Синдром хронічної втоми: сучасний погляд і досягнення /І. Тумак //Медицина світу: матеріали симпозіуму (Липень 1998). — К., 1998. — С. 22−28.

7. Васильев В. Н. Здоровье и стресс / В. Н. Васильев. — М.: Знание, 1991. — 160 с.

8. Гецко Ю. Синдром хронической усталости / Ю. Гецко // TERRA GENEALOGICA. — № 5. — 2005. — С. 20−45.

9. Курпатов А. 7 уникальных рецептов победить усталость / А. Курпатов. — СПб.: Нева, 2005. — 224 с.

10. Леман Г. Практическая физиология труда / Г. Леман. — М.: Медицина, 1967.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой