Психологічна діагностика дитячих страхів

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Психология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

  • Вступ
    • Розділ 1. Теоретичне дослідження особливостей проведення психологічного консультування з метою усунення дитячих страхів у дітей молодшого шкільного віку
    • 1.1. Поняття страху в сучасній науковій літературі
    • 1.2. Вікові особливості прояву страхів у дітей молодшого шкільного віку
    • 1.3. Особливості проведення психологічного консультування з дітьми молодшого шкільного віку та їх батьками
      • Розділ 2. Емпіричне дослідження особливостей прояву дитячих страхів у молодших школярів
    • 2.1. Характеристика вибірки, методів та методик дослідження
    • 2.2. Аналіз даних отриманих в ході дослідження
    • 2.3. Психологічне консультування дітей молодшого шкільного віку з метою зниження рівню тривожності та усунення дитячих страхів
      • Висновки
      • Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Проблема дослідження феномену страхів є актуальною, в першу чергу, тому, що педагог і психолог спроможні позитивно впливати на тривалість адаптаційного періоду школяра, оптимізувати його емоційний стан і розвиток пізнавальних процесів шляхом зниження тривожності і кількості страхів.

У загальному вигляді проблема вивчення дитячих страхів здається майже завершеною: проаналізовано детермінанти виникнення страхів, наслідки цього явища, запропоновано цікаві форми психологічної корекції. Але, на нашу думку, питання психолого-педагогічного дослідження страхів дітей залишається не зовсім вирішеним.

Вивчали проблему виникнення страхів такі вчені, як, зокрема, Ю. Щербатих, Ф. Ріман, К. Ізард, П. Симонов, А. Рибаков, Є. Івлева, С. Керкегор, Я. Рейковський. Особливу увагу цьому питанню приділяли Т. Сімсон, М. Кузьміна, Л. Лебедєва, Л. Костіна, Н. Імедадзе, Ф. Зімбардо, Л. Макшанцева, Є. Савіна, Н. Шаніна, Д. Соколов, В. Оклендер, В. Астапов. А започатковано відповідні дослідження ще у працях А. Захарова, А. Прихожан, Г. Еберлейн.

Об'єкт дослідження — страхи дітей молодшого шкільного віку.

Предметом дослідження є особливості психологічної діагностики дитячих страхів.

Мета дослідження — вивчення методів подолання дитячих страхів у молодшому шкільному віці проведення консультування молодших школярів з метою усунення страхів.

Відповідно до поставленої мети дослідження нами були визначені наступні завдання:

— Теоретично дослідити проблему прояву дитячих страхів у молодшому шкільному віці;

— провести теоретичний аналіз особливостей психологічного консультування дітей молодшого шкільного віку;

— визначити методики для виявлення страхів у дітей молодшого шкільного віку;

— провести діагностику наявності страхів у дітей даної вікової групи;

— провести індивідуальне психологічне консультування з метою подолання дитячих страхів.

Методи дослідження:

1. Теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з теми дослідження;

2. проективний метод;

3. бесіда;

4. спостереження.

Структура курсової роботи. Дана робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Розділ 1. Теоретичне дослідження особливостей проведення психологічного консультування з метою усунення дитячих страхів у дітей молодшого шкільного віку

1.1 Поняття страху в сучасній науковій літературі

Відомий фізіолог І.П. Павлов вважав страх проявом природного рефлексу, пасивно — захисною реакцією з легким гальмуванням кори великих півкуль. Страх заснований на інстинкті самозбереження, має захисний характер і супроводжується певними фізіологічними змінами вищої нервової діяльності, відбивається на частоті пульсу та дихання, показниках артеріального тиску, виділеннях шлункового соку.

У найзагальнішому вигляді емоція страху виникає у відповідь на дію загрозливого стимулу. Існують дві загрози, які мають універсальний і одночасно фатальний в результаті характер. Це смерть і крах життєвих цінностей, таких понять, як життя, здоров’я, самоствердження, особисте та соціальне благополуччя. Але і крім крайніх виразів страх завжди передбачає переживання будь-якої реальної чи уявної небезпеки [8, с. 45].

З. Фрейд вважав, що страх дітей спочатку є тільки виразом того, що їм не вистачає коханої людини, тому вони зустрічають будь — яку сторонню людину зі страхом; вони бояться темряви, тому що в темряві не видно коханої людини, і заспокоюються, якщо можуть тримати в темряві руку цієї особи. На його думку, переоцінюють значення всіх дитячих переляків або моторошних казок няньок, коли звинувачують їх у тому, що вони викликають боязкість дітей. Діти, схильні до боязкості, сприйнятливі до таких казок, які на інших дітей не справляють ніякого враження. А до страхів схильні діти з дуже сильним, або передчасно розвиненим, чи занадто вимогливим сексуальним потягом [32, с. 81].

Страхи дітей — це нормальне явище в їх розвитку. Вікові страхи мимовільно проходять з віком. Негативний вплив здатні здійснювати лише неадекватні, надмірно сильні, болісно загострені страхи. У такому випадку розвивається «невроз страху». До його розвитку можуть призводити як внутрішні фактори (наприклад, підвищена тривожність, занепокоєння, надмірна сензітівность, недовірливість), так і зовнішні соціальні фактори (неправильне виховання, гіперопіка, гіпоопіка, підвищена вимогливість до дитини, егоцентричне виховання) [39, с. 65 ].

Набагато більш розповсюджені уявні дитячі страхи. Їх джерело — дорослі, які оточують дитину (батьки, бабусі, вихователі), які мимоволі заражають дитини страхом, тим що занадто наполегливо вказують на наявність небезпеки. страх психологічний дитячий тривожність

До числа нав’язаних можна також віднести і страхи, які виникають у надмірно тривожних батьків. Розмови при дитині про смерть, хвороби, пожежі, вбивствах відбиваються на її психіці, калічать її.

Все це дає підставу говорити про умовнорефлекторний характер страху, навіть якщо дитина лякається (здригається) при раптовому стукоті або шумі, так як останній колись супроводжувався украй неприємним переживанням. Подібне поєднання закарбувалось в пам’яті у вигляді певного емоційного сліду і тепер мимоволі асоціюється з будь-яким раптовим звуковим впливом [14, с. 4].

Страх — це один із засобів пізнання навколишньої дійсності, який веде до більш вибіркового і критичного ставлення до неї. Страх, таким чином, виконує певну соціалізуючу і навчальну роль у процесі формування особистості. Тому виховання стійкості до страху спрямоване не на позбавлення від нього, а на вироблення вміння володіти собою при його наявності, тим більше що у кожного з нас є природні психологічні механізми для його подолання [39, с. 66].

Так само часто, як термін «страх», зустрічається термін «тривога», і в страху, і в тривозі є спільний емоційний компонент у вигляді почуття хвилювання і занепокоєння, тобто в обох поняттях відображено сприйняття загрози або відсутність почуття безпеки. Апофеоз страху і тривоги — жах.

Теоретично, як підкреслюють багато авторів, різниця між тривогою і страхом проста: страх — це реакція на конкретно існуючу загрозу; тривога — це стан неприємного передчуття без видимої на те причини (причина існує тільки у свідомості людини).

Але при аналізі конкретного випадку стану напруги встановити цю різницю досить непросто. Часто дуже важко сказати, чи є спостережувана реакція страхом або тривогою, або чого в ній більше — страху чи тривоги, або в який момент страх переходить в тривогу і навпаки [3, с. 27].

З точки зору Фрейда, переживання біологічного відокремлення від матері є травмуючим і тому наступні ситуації роз'єднання (наприклад, дитина залишається одна; вона залишена в темряві або виявила незнайому людину там, де очікувала знайти матір) викликає реакцію сильної тривоги. Подібне відчуття сильного стресу і безпорадності переживається при народженні, відлученні від грудей, а пізніше проявляється в страху кастрації. Всі такого роду переживання приводять до зростання напруги і похмурих передчуттів [45, с. 127].

П. Тілліх вважає, що страх і тривога нероздільні - вони іманентно пов’язані один з одним. «Жало страху — тривога, а тривога прагне стати страхом». І в той же час він поділяє їх наступним чином: страх — конкретний об'єкт, при зіткненні з яким людина може проявити мужність. Тривога ж означає відсутність будь-якого об'єкту і характеризується відповідно відсутністю спрямованості та інтенціональності. Хоча в певному сенсі об'єкт є й у тривоги, але тільки у вигляді поняття загрози, реальне джерело загрози при цьому відсутнє; інакше кажучи, в якості об'єкта тривоги виступає «заперечення всякого об'єкта». Таким чином, тривога — це страх перед невідомим, а це невідоме в силу своєї природи не може набути зрозумілі обриси [3, с. 30].

Тривога, на відміну від страху, почуття яке не завжди негативно сприймається, так як вона можлива і у вигляді радісного хвилювання, хвилюючого очікування. Почуття неспокою в залежності від психічної структури особистості дитини, її життєвого досвіду, її взаємин з батьками та однолітками може набувати значення як тривоги, так і страху. Об'єднуючим початком для страху і тривоги є почуття занепокоєння. воно проявляється в тому, що дитина губиться, коли її запитують, не знаходить потрібних слів для відповіді на питання, каже тремтячим голосом і часто замовкає зовсім. Усередині все холоне, тіло «наливається свинцем», долоні стають вологими. Вона може робити багато зайвих рухів, або навпаки, стає нерухомою [14, с. 5].

У свою чергу страх можна розглядати як вираження тривоги в конкретній, об'єктивізованій формі, якщо передчуття непропорційні небезпеці, і тривога приймає затяжний перебіг. У деяких випадках страх представляє своєрідний клапан для виходу тривоги, яка лежить під ним, подібно лаві, яка витікає з жерла вулкана. Якщо людина починає боятися самого факту виникнення страху (страх страху), то тут у наявності високий, нерідко позамежний рівень тривоги, оскільки вона боїться, а точніше, побоюється всього того, що може навіть побічно загрожувати її життю й благополуччю.

Таким чином, тривога — це базисна реакція, загальне поняття, а страх — це вираз тієї ж самої якості, але в специфічній формі.

У міру розвитку психіки людини і ускладнення форм її життя страх набуває соціально опосередкований характер і починає виражати все більш, психологічно тонку гаму морально -етичних почуттів і переживань.

Як і людина на ранніх ступенях свого соціального розвитку, дитина перших років життя боїться всього нового і невідомого, одушевляє предмети і казкові персонажі, побоюється незнайомих тварин і вірить, що вона і йогта її батьки будуть жити вічно. У маленьких дітей все реально, отже, їхні страхи також носять реальний характер. Баба Яга — це жива істота, що живе десь поруч, а дядько тільки й чекає, щоб забрати їх у мішок згідно загрозам батьків. Тільки поступово складається об'єктивний характер уявлень, коли вчаться розрізняти відчуття, справлятися з почуттями і мислити абстрактно- логічно. Ускладнюється і психологічна структура страхів разом з ними приходять умінням планувати свої дії і передбачати дії інших, зявляється здатності до співпереживання, почуттям сорому, провини, гордості і самолюбства.

Егоцентричні, засновані на інстинкті самозбереження, страхи доповнюються соціально опосередкованими, що зачіпають життя і благополуччя інших, спочатку батьків і людей, які доглядають за дитиною, а потім і людей поза сферою її безпосереднього спілкування. Розглянутий процес диференціації страху в історичному і особистісних аспектах — це шлях від страху до тривоги, про яку можна вже говорити в старшому шкільному віці і яка як соціально опосередкована форма страху набуває особливого значення в шкільному віці [47, с. 312].

Особистісно обумовлений страх визначений характером людини, наприклад її тривожністю, вразливістю, і здатний з’являтися в новій обстановці або при контактах з незнайомими людьми. Ситуаційно і особистісно обумовлені страхи часто змішуються між собою залежно від досвіду міжособистісних стосунків [5, с. 110].

Страх також буває реальний і уявний, гострий і хронічний. Реальний і гострий страхи зумовлені ситуацією, а уявний і хронічний — особливостями особистості.

Страх і тривога як відносно епізодичні реакції мають свої аналоги в формі більш стійких психічних станів: страх — у вигляді остраху, а тривога — у вигляді тривожності. Загальною основою всіх цих реакцій і станів буде почуття занепокоєння. Якщо страх і частково тривога швидше ситуаційно, ніж особистісно, обумовлені психічні феномени, то боязнь і тривожність, навпаки, швидше особистісно мотивовані і, відповідно, більш стійкі.

Незважаючи на те, що страх — це емоція, що інтенсивно виражається, слід розрізняти його звичайний, природний і патологічний рівні.

Страх — явище неоднорідне за своїм змістом, за силою, за причинами які, його викликали, виникає він у дітей в різному віці, і пов’язаний то з реальними подіями, то народжується як би з нічого. Батькам необхідно знати, де це природна реакція організму, а де вже відхилення від норми, в який момент треба починати бити тривогу, звертатися до лікаря, почати перебудовувати взаємовідносини в сім'ї.

Зазвичай страх короткочасний, зворотній, не торкається глибоко ціннісних орієнтацій людини, істотно не впливає на її характер, поведінку і взаємини з оточуючими людьми. Більш того, деякі форми страху мають захисне значення, оскільки дозволяють уникнути зіткнення з об'єктом страху.

На патологічний страх вказують його крайні, драматичні форми вираження (жах, емоційний шок, потрясіння), затяжність, мимовільність, тобто повна відсутність контролю з боку свідомості, несприятливий вплив на характер, міжособистісні стосунки і пристосування людини до навколишньої соціальної дійсності [15, с. 70].

Вартим уваги фактом є те, що у дівчаток не тільки більше число страхів, ніж у хлопчиків, але і їхні страхи більш тісно пов’язані між собою, тобто більшою мірою впливають один на одного, як в дошкільному, так і в шкільному віці. Іншими словами, страхи у дівчаток більш міцно пов’язані з структурою особистості що формується, і насамперед з її емоційною сферою. Як у дівчаток, так і у хлопчиків інтенсивність зв’язків між страхами найбільша в 3 -5 років. Це вік коли страхи «чіпляються один за одного» і складають одне ціле — психологічну структуру занепокоєння. Оскільки це збігається з бурхливим розвитком емоційної сфери особистості, то можна припускати, що страхи в цьому віці найбільш «скріплені» емоціями, найбільшою мірою мотивовані ними.

Максимум страхів в 5 -8 років, у віці, коли помітно зменшується інтенсивність зв’язків між страхами, але коли страх більш складно психологічно мотивований і несе в собі більший інтелектуальний заряд. Як відомо, емоційний розвиток в основних рисах закінчується до 5 років, коли емоції відрізняються вже свідомою зрілістю і стійкістю. Починаючи з 5 років на перший план виходить інтелектуальний розвиток, в першу чергу мислення (ось чому в багатьох країнах з цього віку починається навчання в школі). Дитина більшою мірою, ніж раніше, починає розуміти, що здатне заподіяти їй шкоду, чого слід боятися, уникати. Отже в старшому дошкільному віці найбільш часто виявляються страхи, можна вже говорити не тільки про емоційну, але і про інтелектуальну основу страхів як особливу психологічну структуру особистості, що формується людини [23, с. 15].

Відомо, що майже за всіма страхами дітей стоїть неусвідомлений або усвідомлюваний страх смерті, тому профілактика страхів насамперед у вихованні таких якостей, як оптимізм, впевненість у собі, самостійність. Дитина повинна знати те, що їй належить знати за віком, про реальні небезпеки і загрози, але ставитися до цього адекватно. Як це зробити? Існуючі способи зниження і контролю страху грунтуються насамперед на теорії навчання. Страхи неминуче супроводжують розвиток дитини [39, с. 68].

Страх смерті - свого роду морально- етична категорія, яка вказує на свідому зрілість почуттів, їх глибину, і тому виражений у емоційно чутливих і вразливих дітей, що володіють до того ж здатністю до абстрактного, відстороненого мислення. Страх смерті відносно частіше зустрічається у дівчаток, що пов’язано з більш вираженим у них в порівнянні з хлопчиками інстинктом самозбереження. Зате у хлопчиків простежується більш відчутний зв’язок страху власної смерті і в подальшому — батьків зі страхами чужих, незнайомих осіб починаючи з 8 місяців життя, тобто хлопчик, що боїться інших людей, буде більш схильний до страхів смерті, ніж дівчинка, у якої немає такого різкого протиставлення.

За даними кореляційного аналізу, страх смерті тісно пов’язаний зі страхами нападу бандитів, захворювання і смерті батьків, темряви, казкових персонажів, чудовиськ, невидимок, скелетів, страшних снів, тварин, павуків, змій (страхи тварин), машин, поїздів, літаків (страхи транспорту), бурі, урагану, повені, землетрусів (страхи стихії), коли дуже високо, коли дуже глибоко, перебувати в тісній, маленькій кімнаті, приміщенні, води, вогню, пожежі, війни, великих площ, лікарів, крові, уколів, болю, несподіваних, різких звуків, коли щось раптово впаде, стукне, запізнитися до школи, бути покараними, не виправдати чиїсь очікування.

Боязнь померти — це вікове відображення концепції життя. Її точкою відліку є народження, а кінцем — смерть, усвідомлення неминучості якої приходить вперше і проявляється відповідним страхом. Страх смерті з’являється як афективно- загострений вираз інстинкту самозбереження. Цей страх здебільшого зовні не виявляєть, як і взагалі більшість інших страхів, притаманний емоційно чутливим і вразливим дітям і нерідко відсутній при затримці психічного розвитку, психопатоподібній, розгальмованій і агресивній поведінці, а також у дітей, батьки яких страждають на хронічний алкоголізм.

Про те, що дитина боїться смерті, можна здогадатися по наявності інших, пов’язаних зі смертю страхів, насамперед страшних снів, боязні нападу, вогню і пожежі, боязні захворіти (у дівчаток) і боязні стихії (у хлопчиків).

Поява страху смерті означає поступове завершення «наївного» періоду в житті дітей, коли вони вірили в існування казкових персонажів, безсмертя, чудесні явища і багато іншого, з чим тепер доводиться розлучатися.

У молодшому шкільному віці страх і боязнь, тривожність і побоювання можуть бути представлені в однаковій мірі. Тривога ж, як мінливе почуття занепокоєння можлива в будь-якому віці.

Ведучий страх в даному віці - це страх «бути не тим «, про кого добре говорять, кого поважають, цінують і розуміють. Іншими словами, це страх не відповідати соціальним вимогам найближчого оточення, будь то школа, однолітки, сім'я. Конкретними формами страху «бути не тим» є страхи зробити не те, не так, як слід, як потрібно. Вони говорять про наростаючу соціальну активності, про зміцнення почуття відповідальності, боргу, обов’язку, тобто про те, що об'єднано в понятті «совість», як центрального психологічного утворення даного віку. Совість невіддільна від почуття провини як регулятора морально-етичних відносин також і в старшому дошкільному віці. Розглянуті раніше страхи не встигнути, спізнитися, будуть відображенням гіпертрофованого почуття провини через можливе вчинення засуджуваних дорослими, передусім батьками, неправильних дій.

Переживання своєї невідповідності вимогам та очікуванням оточуючих у школярів — теж різновид почуття провини, але в більш широкому, ніж сімейний, соціальному контексті. Якщо в молодшому шкільному віці не буде сформовано вміння оцінювати свої вчинки з точки зору соціальних розпоряджень, то надалі це буде вельми важко зробити, так як упущено найсприятливіший час для формування соціального почуття відповідальності.

З цього зовсім не випливає, що страх невідповідності - доля кожного школяра. Тут багато залежить від установок батьків і вчителів, їх морально-етичних та соціально-адаптивних якостей особистості [33, с. 167 ].

Початок відвідування школи підводить своєрідну риску під концепцію життя і смерті, перетворюючи останню як вже пережите почуття в єдину концепцію життя. Нова соціальна позиція школяра сприяє переключенню уваги на більш конструктивні цілі. Ось чому вже з першого класу страх смерті перестає звучати як афект або думка, що викликає занепокоєння. Однак у емоційно чутливих дітей подібний страх може давати про себе знати у вигляді незрозумілої для оточуючих боязні небіжчиків, чорної руки, скелетів і Пікової Дами. Зазвичай вже в 8 років діти бояться не стільки смерті, скільки смерті батьків. Середнє число страхів вище у дівчаток, ніж у хлопчиків, що говорить про більшу чутливості до них представниць жіночої статі.

Найбільша чутливість до страхів як у хлопчиків, так і у дівчаток проявляється в 6 і почасти в 7років (у дітей, які не відвідують школу). До цього віку в основних рисах завершується дозрівання емоційної сфери, розвивається уява і вміння ставити себе на місце іншої людини, що розширює сприйняття страхів і робить їх переживання більш глибоким. Цікавий факт зменшення числа страхів у дітей 7років, які відвідують школу, в порівнянні з дітьми 7років — дошкільнятами. Мабуть, тут можна говорити про активізуючу роль нової соціальної позиції школяра.

Найменше страхів в 12 років. У дошкільному віці як у хлопчиків, так і у дівчаток їх більше, ніж у шкільному, тобто з віком страхи зменшуються [15, с. 6].

1.2 Вікові особливості прояву страхів у дітей молодшого шкільного віку

До моменту вступу до школи у дітей спостерігається зменшення кількості страхів, що якраз і зумовлене новою соціальною позицією школяра, яка зменшує егоцентричну спрямованість особистості, а так само і інтенсивно опосередковані форми страху. Ближче до 7 і особливо до 8 років при великій кількості нерозв’язаних страхів, які йдуть з більш раннього віку можна вже говорити про розвиток тривожності як певного емоційного настрою з переважанням почуття занепокоєння, страху зробити що-небудь не те, не так, спізнитися, чи не відповідати загальноприйнятим вимогам і нормам. Все це вказує на вікову соціальну детермінацію страхів, які висловлюються побоюванням бути не тим, кого люблять і поважають, тобто на їх соціально-психологічну обумовленість. От чому страх бути не тим найчастіше зустрічається не тільки у емоційно чутливих дітей з розвиненим почуттям власної гідності, але саме у тих з них, хто внутрішньо орієнтований на соціальні норми і прагнуть дотримуватися їх.

Страхи у дітей мають симптоматичну схожість зі страхами у дорослих, за винятком того, що діти часто не розглядають свої страхи як необгрунтовані. Страхи у дітей часто бувають мінливими і тривають від одного до декількох тижнів. У деяких дітей, однак, страхи зберігаються або перетворюються з віком у більш реалістичні побоювання. Тривалі страхи можуть з’явитися внаслідок більш високого рівня тривожності [3, с. 105].

Молодший шкільний вік — це вік коли перехрещуються інстинктивні і соціально опосередковані страхи. Інстинктивні, переважно емоційні, форми страху — це власне страх який сприймається як загроза для життя, в той час як соціальні форми страху є його інтелектуальною переробкою. Ведучий страх в даному віці - це страх «бути не тим», про кого добре говорять, кого поважають, цінують і розуміють. Конкретними формами страху «бути не тим «є страхи зробити не те, не так, бути засудженим і покараним. Ці страхи говорять про наростаючу соціальну активності, про зміцнення почуття відповідальності, боргу, обов’язку, тобто про все те, що об'єднано в поняття «совість», яке є центральним психологічним утворенням даного віку [ 39, с. 201 ].

Вступ до школи — серйозне випробування для дітей. Нове оточення, нові вимоги, а скільки всього потрібно вміти робити — уважно слухати вчителя, концентрувати увагу, вміти відповідати на питання викладача. Зате бажання побігати, пограти, повеселитися — треба придушувати. Якщо з усім цим дитина справляється, і все у неї йде добре — вона радісна, захоплена, вона вірить в свої сили. Якщо ж ні - інтерес до навчання швидко проходить, успіхів немає і нема чому радіти як дитині, так і батькам.

Першокласники, які з різних причин не можуть справлятися з навчальним навантаженням, згодом потрапляють в розряд невстигаючих, що в свою чергу, приводить як до неврозів, так і до боязні школи [1, с. 95].

Існує навіть термін «шкільна фобія», що має на увазі, нав’язливо переслідуючий деяких дітей страх перед відвідуванням школи. Але нерідко мова йде не стільки про страх школи, скільки про страх відходу з будинку, розлуки з батьками, до яких тривожно прив’язана дитина, яка до того ж часто хворіє і знаходиться в умовах гіперопіки. Нерідко передчуття розлуки тягне за собою виникнення різних хворобливих розладів (головні болі, нудота, блювота), не пов’язаних з соматичними захворюваннями.

Іноді батьки самі бояться школи і мимоволі вселяють цей страх дітям або драматизують проблеми початку навчання, виконують замість дітей всі завдання, а також надмірно контролюють їх. В результаті у дітей з’являється почуття невпевненості у своїх силах, сумніви в своїх знаннях, а також звичка жити чужою працею.

Контрольні роботи, домашні завдання, відмітки, тиск батьків, тиск ровесників, тиск вчителів, проблеми в навчанні. Школа може стати джерелом значних страхів, що вплине не навчання і здоров’я дитини. Дуже часто діти відчувають страх, коли відчувають, що ситуація виходить з-під контролю. Учитель несправедливий, контрольна занадто складна, другої спроби не буде і т.д. ще одна шкільна біда — хвилювання дітей через можливі помилки («Раптом буде неправильно»), а іноді через острах критики або насмішок з боку вчителів, батьків, ровесників. Хвилювання тримає школярів в стані напруги або гіперактивності, яке заважає нормально вчитися, тому що навчання вимагає сприйнятливості і зосередженості. Таким чином, в школі діти можуть опинитися в пастці страху.

Серед причин виникнення шкільних страхів у учнів початкової школи можна відзначити наступні:

— Психотравмуючий характер самої системи навчання (класи по 30−35 чоловік, обмеження рухової активності дитини, зміна звичного режиму дня, зміна обов’язків і соціального статусу дитини і т.д.);

— Стиль спілкування і особливості особистості педагога (при визначенні класу, в якому буде навчатися дитина, необхідно враховувати індивідуальні особливості педагога і дитини, активно включати батьків у виховну позакласну роботу);

— Особистісні особливості дитини (невідвідування дитячого садка, тип нервової системи, адаптивність дитини, особливості її емоційного реагування та інше).

Контрольні роботи є джерелом тиску. Вони здаються дітям дуже важливими і навіть дуже хороші учні розуміють, що їм можуть поставити запитання, на який вони не дадуть відповідь. Хвилювання перед контрольною роботою може погано вплинути на здатність дитини відповісти на питання, яке вона точно знає, а ліміт часу, відведеного на виконання роботи іноді змушує дітей робити дурні помилки. Контрольні - це типовий випадок залякування себе, коли в голові постійно крутяться думки типу: «Я недостатньо займався, я не знаю правильної відповіді, я отримаю погану оцінку «. Хвилювання від цього посилюється, і дуже скоро дитина потрапляє в пастку залякування, насилу зосереджуючись на завданні.

Діти, які не набули до школи необхідного досвіду спілкування з однолітками, відчувають труднощі адаптації в шкільному колективі і страх перед учителькою. Деякі діти панічно бояться зробити помилку, коли готують уроки. Це відбувається в тих випадках, коли батьки педантично їх перевіряють і при цьому дуже драматично ставляться до помилок. Навіть, якщо батьки не карають дитину, психологічне покарання все одно присутнє. У молодшому шкільному віці відмітка — не просто оцінка конкретного результату діяльності. Вона суб'єктивно сприймається дитиною як оцінка всієї її особистості [12, с. 21].

" Ти поганий, тому що ти погано вчишся «, — кажуть дитині. Вона погоджується, і виникає нерозв’язний внутрішній конфлікт. Він супроводжується почуттям невизначеності, невпевненості в собі і різними страхами. У ряді випадків страх перед школою викликаний конфліктом з однолітками, боязню проявів фізичної агресії з їх боку. Найчастіше подібні страхи з віком змінюють свій характер, іноді зникають зовсім. Але, приймаючи тривалий характер, вони викликають у дитини почуття безсилля, нездатності впоратися зі своїми почуттями, контролювати їх.

Шкільні страхи є нормальним супроводом діяльності вчення. Однак ряд факторів можуть призвести до того, що у дитини складеться комплекс страхів або її страхи будуть настільки сильними, що позначаться на успішності її провідної діяльності.

Особливості шкільних об'єктних страхів дітей молодшого шкільного віку:

1. Найбільш сильні страхи переживаються дітьми в першому класі.

2. Біологічні страхи дітей молодшого шкільного віку переважно пов’язані з реальною чи уявною небезпекою болю, заподіяння збитку. Страхи даної групи представлені як страхи сходів, кабінетів, шкільного двору і т.д. Деякі страхи асоціюються з людьми: старшокласниками, батьками, технічним персоналом, адміністрацією школи.

3. Соціальні страхи учнів початкової школи грунтуються на загрозі відторгнення соціумом будь-кого, хто не дотримується прийнятих «правил гри», тобто соціальні норми, правила, очікування, що регламентують включеність суб'єкта в життєдіяльність групи, на рівні конкретних об'єктних страхів у молодших школярів це проявляється як боязнь: а) різноманітних ситуацій оцінювання, в яких школяр виступає як пасивний учасник, котрий очікує оцінювання. Боязнь даних ситуацій добре відома як «страх досягнень» (або ж «страх недосягнення «); б) страх порушити різні часові та організаційні правила шкільного життя, які треба «тримати в голові» і за які несе відповідальність сам учень. Групи соціальних страхів є пов’язаними з розвитком рефлексії та самоконтролю дітей.

4. У міру дорослішання в молодшому шкільному віці біологічні страхи мають тенденцію до зменшення, а соціальні до посилення, що говорить про зміну актуальності окремих страхів для дітей та деяку зміну їх загальної емоційної спрямованості, про певну вікову динаміку страхів.

5. Найбільш сильний страх протягом молодшого шкільного віку — страх покарання з боку референтних осіб. З віком у початковій школі у дітей відбувається поступове посилення впливу референтності.

6. У молодшому шкільному віці існує тенденція до зменшення переживання шкільних об'єктних страхів. З віком збільшується відсоток несуттєвих страхів.

7. У молодшому шкільному віці, не дивлячись на загальне зменшення кількості страхів, одним з провідних страхів буде страх запізнення в школу. Даний страх означає не встигнути, боязнь заслужити осуд, і зробити що-небудь не так, як слід, як прийнято. Велика вираженість цього страху у дівчаток не випадкова, оскільки вони раніше, ніж хлопчики виявляють прийняття соціальних норм, більшою мірою схильні до почуття провини і більш критично сприймають відхилення своєї поведінки від загальноприйнятих норм [36, с. 30].

Велика кількість страхів у дітей молодшого шкільного віку пов’язана з навчальною діяльністю. Шкільні страхи є нормальним супроводом навчальної діяльності. Однак ряд факторів можуть призвести до того, що у дитини складеться комплекс страхів або її страхи будуть настільки сильними, що позначаться на успішності її навчання. Страхи не тільки позбавляють дитину психологічного комфорту, радості вчення, але і сприяють розвитку дитячих неврозів. Для подолання страхів і тривожності у дітей існують цілі комплекси прийомів, вправ.

1.3 Особливості проведення психологічного консультування з дітьми молодшого шкільного віку та їх батьками

Для початку, зупинимося на деяких особливостях консультування дітей.

Найчастіше їх приводять батьки (а іноді бабусі). Якщо бабуся не є офіційним опікуном, то психолог зобов’язаний поцікавитися, схвалений чи ні візит батьками. Тому, що те, як вони підготують дитини до візиту, те, що вони їй скажуть, може значно вплинути на весь процес. Якщо батьки не дали правдиву точну інформацію про те, навіщо вони йдуть до фахівця, і що там буде відбуватися, дитина може відмовитися співпрацювати, і це затягне процес встановлення контакту, оскільки головна умова результативного консультування — добровільна участь клієнта. Якщо ж дитину змусили прийти до психолога — це дуже знижує продуктивність консультування. Дитячим психологам часто доводиться стикатися з подібною ситуацією. Батькам варто попередньо познайомитися з фахівцем не тільки для того, щоб уточнити рівень його кваліфікації, тривалість консультування, доцільність роботи з дитиною. Але головне для того, щоб зрозуміти, наскільки їм комфортно працювати з цим фахівцем і чи готові вони йому довірити дитину. А потім розпитати, як і що потрібно робити, для того щоб підготувати сина чи дочку до візиту [ 32, с. 81].

Робота з конкретним індивідуальним випадком — досить трудомісткий процес, що вимагає певної організації. Найбільш раціональною видається така схема дослідження конкретного випадку.

Таблиця 1.1.

Модель психологічного обстеження дитини в індивідуальному консультуванні

Завдання

Зміст, форми та методи роботи

Методики

1 етап. Збір попередньої інформації

Встановлення довірчих відносин з клієнтом.

Зняття емоційної напруги.

Орієнтування клієнта в правилах і умовах обстеження.

Отримання інформації про соціальну ситуацію розвитку дитини, гіпотез щодо психологічної проблеми дитини. Визначення стратегії індивідуального обстеження дитини. Первинна бесіда з батьками, отримання інформації від лікарів, вчителів. Спостереження за дитиною в шкільній чи іншій обстановці. Аналіз продуктів творчості дитини (вироби, малюнки, шкільні зошити в динаміці)

Опитувальник АСВ («Стиль сімейного виховання» Ейдіміллера, ЮСТИЦЬКИЙ. Опитувальник батьківського ставлення. Анкета по збору даних про дитину. Методика «Батьківський твір». Збір психологічного анамнезу по схемі, що додається

2 етап. Експериментально — психологічне обстеження

Перевірка висунутих гіпотез щодо сутності, характеру і причин, наявних труднощів і порушень. Встановлення основних психологічних характеристик дитини.

Поєднання тестового та клінічного методів обстеження. Спостереження за дитиною в природній для нього обстановці і обстановці консультації. Вивчення особистісних особливостей батьків (при необхідності)

Тест Векслера; Прогресивні кольорові матриці Равенна «Малюнок людини»; Ф. Гуденаф — Харріса; Візуально — моторний гештальт -тест Л. Бендер, Малюнок сім'ї; Шкала самооцінки Дембо — Рубінштейн («Сходинки «- модифікація А.С. Співакова)

Проба на спільну діяльність дитини з батьком: «Архітектор -будівельник «, «рисунковий діалог»

Діагностика міжособистісних відносин і мотиваційної сфери «Два будинки «, «Три бажання» та ін.

Таким чином, для кваліфікованого вирішення проблеми необхідно зібрати і проаналізувати інформацію за наступними розділами.

I. Інформація про історію розвитку дитини і стан її здоров’я.

Бесіда з батьком з приводу історії розвитку дитини може відбуватися у формі стандартизованого інтерв'ю за нижче наведеною схемою:

Скарга _____________________________________________________

запит ______________________________________________________

1. Анкетні дані.

Основні відомості про сім'ю: повний склад сім'ї та (характеристика) — коло осіб, які реально беруть участь у вихованні дитини. Характер роботи (змінність роботи, «шкідлива «робота при вагітності). Зміни у складі сім'ї з моменту народження дитини. Житлові умови, якщо несприятливі - уточнити.

2. Особливості пренатального періоду розвитку дитини. Токсикози першої та другої половини вагітності. Інші ускладнення вагітності. Народження (у строк, раніше, пізніше). Ускладнення при пологах (гіпоксія, асфіксія, обвиття пуповиною, родові травми та ін.) Статус за шкалою Апгар.

3. Стан дитини до моменту обстеження, перенесені захворювання. Характер пристосування, емоційну реакцію. Чи стоїть на обліку у: психіатра, невропатолога, інших фахівців. Особливості сну і харчування з моменту народження; як встановилася регулярність функцій.

4. Де і ким виховувалася дитина, починаючи з народження. Де і ким виховувався на кожному етапі. У якій установі (звичайній, цілодобовій, логопедичній та ін.) Як складаються стосунки з дітьми, вихователями. Чи були скарги вихователя.

5. Розвиток в ранньому віці. Розвиток моторики, коли дитина почала: сидіти, стояти, ходити. Загальний емоційний фон розвитку. Терміни появи перших слів, фраз. Активність мови. Ставлення: до близьких, до не знайомих дорослих. Оволодіння предметними діями. Чи виховують батьки самостійність у дитини або роблять все за неї. Труднощі в поведінці дитини за три роки. Улюблені заняття та ігри. Характер спільної діяльності: ігри, читання, малювання, слухання казки. Що робите разом.

7. Молодший шкільний вік. Пішла в школу в __ років. Тип школи. Особливості адаптації. Зміна класу, школи. Успішність. Виконання домашнього завдання (хто допомагає). Відносини з однокласниками. Відносини з вчителями. Суспільне життя школи. Інтереси, секції. Ступінь самостійності. Домашні обов’язки. Найбільш типові конфлікти.

II. Відомості про особливості соціальної обстановки, в якій росте дитина, і характер її спілкування і взаємин із значущими особами (сім'я, колектив однолітків у класі та ін.)

Для отримання цієї інформації додатково до вище наведених методик доцільно використовувати Опитувальник АСВ Ейдеміллер — Юстицький, методику Рене Жиля, «Два будинки «, проби на спільну діяльність, малюнок сім'ї та інші.

III. Особливості поведінки та діяльності дитини в різних ситуаціях.

Для вивчення особливостей поведінки і діяльності дитини в ситуації обстеження доцільно застосовувати схему спостереження.

IV. Диференційована характеристика розвитку пізнавальної та емоційно — особистісної сфер дитини [14, с. 27].

Методичні засоби і прийоми, що використовуються для отримання такого роду інформації досить різноманітні. Їх вибір залежить від специфіки проблеми, віку дитини та ін Головне — це має бути комплекс методик, який системно визначає психологічний статус дитини.

У процесі консультування психолог контактує з батьками (хоча це може бути і вчитель) кілька разів: у ході бесід зі встановлення історії розвитку дитини, в ході обстеження дитини і батька на предмет специфіки їх взаємин, в ході бесіди за результатами обстеження, на корекційних заняттях (батьківські групи, тренінг батьківської впевненості та ін.).

Кожна зустріч психолога з особами, що звернулися із запитом, має своєю головною метою досягнення можливо більш глибокого, різнобічного та об'єктивного розуміння проблем дитини, її особистості в цілому.

Передумовами успішного результату консультування є наступні дії психолога в процесі проведення бесід під час перших зустрічей:

1) вміння психолога створити довірчі, відверті стосунки з батьками, вміння проявити емпатію, показати своє ставлення до батьків як до людей, щиро зацікавленим в усуненні труднощів дитини;

2) обговорення цілей і завдань консультування, тобто введення клієнта в ситуацію майбутнього консультування, орієнтація в загальній схемі консультативної роботи;

3) формування у клієнта установки на спільний і різнобічний аналіз проблем дитини;

4) попередження клієнта про можливі труднощі, ускладненнях і перешкоди у процесі пошуку форм психологічної допомоги, а потім і в ході її реалізації; зняття установки на очікування негайних результатів.

Розмова, проведена психологом за підсумками вивчення випадку, переслідує кілька цілей:

1) докладне обговорення загального стану психічного розвитку дитини, а також характеру, ступеня і причин виявлених труднощів, умовно — варіантного прогнозу її подальшого розвитку;

2) спільну розробку системи конкретних заходів допомоги або спеціальної корекційної програми;

3) обговорення проблем батьків, пов’язаних з дитиною, їх ставлення до її труднощів;

4) планування подальших зустрічей або роз’яснення необхідності консультацій у фахівців іншого профілю (у разі необхідності).

Залежно від особливостей конкретного випадку заключна бесіда консультанта з батьками може будуватися по-різному, однак найчастіше в ній виділяють чотири основні етапи. При цьому бажано вести бесіду одночасно з обома батьками, так як це допомагає отримати більш об'єктивну і різнобічну картину життя дитини і, крім того, дозволяє їм відчути спільну відповідальність за долю дитини [7, с. 61].

На початку бесіди потрібно спонукати батьків до вільного і відвертого обговорення проблем дитини, актуалізації найбільш хвилюючих їх питань. Необхідно також торкнутися їх уявлень про причини труднощів дитини і засоби їх вирішення, допомоги, з’ясувати їхню думку про те, які цілі можна ставити перед дитиною, на яке майбутнє її орієнтувати. На другому етапі бесіди передбачається повідомлення та роз’яснення психологом результатів психологічного обстеження, а також їх спільне обговорення. Конкретні дані та ілюстрації з матеріалів обстеження, демонстровані психологом, зазвичай допомагають батькам скласти правильне уявлення про характер і ступінь труднощів дитини. Необхідно прагнути до вироблення у батьків реалістичного уявлення про труднощі дитини. Після цього (на третьому етапі) обговорюється спеціальна програма дій і конкретні форми реалізації запропонованих рекомендацій. Нарешті, під час закінчення бесіди обговорюється те, як змінилося ставлення батьків до проблем дитини, плануються подальші зустрічі. У процесі бесіди важливо проявити теплоту, розуміння, повагу. Критерієм оцінки ефективності розмови служить те, чи можуть батьки досить впевнено діяти на основі тих відомостей і рекомендацій, які вони отримали від консультанта.

Доцільно проводити максимально докладне обговорення конкретних результатів, отриманих в ході обстеження дитини, — часто це додає велику переконливість висновкам консультанта; батькам корисно мати на руках психологічний висновок, написаний ясною, зрозумілою мовою, або, принаймні, самим записати зі слів психолога висновки та рекомендації, так як це допомагає їм надалі обдумувати результати консультації, шукати конкретні заходи допомоги, виходячи із зафіксованих висновків, перевіряти їх правильність в ході аналізу подальшого розвитку дитини.

Під час роботи безпосередньо з дитиною слід звернути увагу на наступні особливості консультування дітей [10, с. 111].

1. При першій зустрічі значно більше часу (ніж в роботі з дорослими) може піти на встановлення контакту, зняття тривожності (оскільки діти більш вразливі й емоційні, ніж дорослі) і задоволення цікавості дитини. Це дуже важливо. Чим більше дитина знає, тим менше рівень тривожності і менше страхів. Водночас дитина повинна отримати тільки ту інформацію, яка буде їй зрозуміла і корисна. Якщо вона буде надмірно докладною або незрозумілою, це може тільки зашкодити. Слід зауважити, що вже період встановлення контакту є дуже інформативним для психолога при виборі способів роботи з дитиною.

Перша зустріч з маленьким клієнтом буде діагностичною. На ній фахівець перевірить точність та обгрунтованість запиту, (оскільки батьки часто бачать тільки «верхівку айсберга «- наприклад, зміни в поведінці дитини. Їм складно виявити причину цих змін) і складе план роботи з дитиною під час наступних зустрічей. Тільки після цього, батьки приймають остаточне рішення щодо продовження або переривання співробітництва.

Багато дітей, особливо молодшого віку, схильні говорити: «Ми нічого не робили, тільки грали і малювали «(для них це дійсно так виглядає). Тому, якщо батьки обирають форму, індивідуальної роботи з дитиною без їх присутності, всі виникаючі питання про використовувані техніки необхідно задавати фахівцеві (щоб уникнути можливих непорозумінь).

2. На етапі діагностики і прояснення запиту з маленькими дітьми складно використовувати інтерв'ю або бесіду, так як діти не бачать своїх проблем, вони ведуть себе відповідно до отриманим від дорослих знань і конкретних обставин. І впевнені, що роблять все правильно. У них слабко розвинене асоціативне мислення, невеликий життєвий досвід, вони емоційні і вразливі. Крім того, у малюків не розвинена саморефлексія і свої дії і вчинки вони оцінюють за реакцєю і словами дорослих. Саме тому найчастіше батьки приходять із запитом на роботу з дитиною і саме вони озвучують проблему (як вони її бачать).

Таким чином, психологу необхідно відтворити цілісну картину проблеми, визначити напрямок роботи з дитиною, провести корекцію дитячої поведінки і обов’язково обговорити з батьками стратегію їх нових стосунків з сином або дочкою. Це важливо, так як стійка зміна поведінки дитини можлива лише при корекції внутрішньосімейних стосунків, і при зміні поведінки дорослих членів сім'ї. Робота дитячого психолога — це робота з усією сімейною системою. Тому дуже важливе розуміння і підтримка з боку батьків.

Батьки мають повне право бути присутніми під час консультування (особливо, якщо дитина не досягла 12 -річного віку), щоб знати про те, що відбувається. І цей факт може дуже сильно впливати на поведінку дитини під час консультування (як позитивно, так і негативно). Дитина в їх присутності може відчувати зайву тривожність і страх; може поводитися, демонстративно привертаючи увагу; може грати роль правильної дитини, яка у всьому догоджає батькам і т.п. Тобто несвідомо гальмувати процес роботи. Але в той же час батьки краще знають контекст, в якому дитина проявляє якості, які їх турбують і можуть допомогти швидше розібратися [4, с. 73].

Працюючи з дитиною, фахівець повинен покладатися виключно на свою спостережливість і знання. Оскільки у дітей нездатність (раннє дитинство, молодша школа) до рефлексії (аналізу власних вчинків і проблем). Психолог не може сказати дитині: «Я припускаю, що з тобою відбувається ось це» і чекати підтвердження або спростування своєї гіпотези.

Вибір форм і методів роботи залежить від віку і розвитку дитини, запиту (озвученої проблеми), виявлених особливостей особистості дитини, і особистості самого фахівця. Часто приходять діти, психологічний вік яких більше їх біологічного віку. І іноді з молодшим школярем потрібно працювати як підлітком, але при цьому враховувати фізіологічний вік. І це теж накладає відбиток на вибір форм і методів роботи з дитиною.

По закінченні роботи психолог домовляється з дитиною про її нові способи дії. Але на дитину не можна покласти відповідальність за подальші зміни, багато в чому це залежить виключно від батьків. Це вони повинні, дотримуючись рекомендацій фахівця змінити свої способи реагування і регулярно підтримувати дитину, помічаючи зміни на краще в її поведінці і закріплюючи нові навички. Інакше дитина спочатку перебуватиме у фрустрованому стані, буде метатися між двох вогнів «як вчать» і «як звик (як вчать батьки)». А потім у неї є два варіанти:

* Перший — продовжувати попередню модель поведінки, щоб зберегти цілісність і цілісність сім'ї.

* Другий — вибрати відкориговану форму поведінки і опинитися в опозиції до всієї своєї сім'ї.

І особливо важливий етап у роботі з дітьми — це закінчення консультації. Тут необхідно інтегрувати всю інформацію, отриману дитиною і відновити її. Іноді за часом ця частина роботи може дорівнювати основній частині, оскільки діти повільніше працюють і відновлюються після того, як були підняті причини їх страхів, тривоги і т.і.

Висновки до першого розділу

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

1. Страх відіграє досить важливу роль у житті дитини, з одного боку, він може вберегти від необдуманих і ризикованих вчинків. З іншого боку — позитивні й стійкі страхи перешкоджають розвитку особистості дитини, сковують творчу енергію, сприяють формуванню непевності й підвищеної тривожності.

2. Страхи неминуче супроводжують розвиток дитини й поява різних емоційних порушень, психологічних проблем пов’язане з рядом несприятливих подій, що відбулися в дитинстві.

3. Профілактика страхів складається, насамперед, у вихованні таких якостей, як оптимізм, впевненість у собі, самостійність. Дитина повинна знати те, що їй потрібно знати за віком, про реальні небезпеки й погрози, і ставитися до цьому адекватно. Існуючі способи зниження й контролю страху ґрунтуються, насамперед, на теорії научіння.

4. Корекція страхів здійснюється за допомогою ігротерапії, казкотерапії, арт-терапії, індивідуально-групових занять, поліпшення дитячо-батьківських відносин.

5. Малювання використають у корекційних цілях. Малюючи, дитина дає вихід своїм почуттям і переживанням, бажанням і мріям, перебудовує свої відносини в різних ситуаціях і безболісно зустрічається з деякими страхами, неприємними образами, що травмують.

6. Важливість активної корекційної роботи з дитячими страхами обумовлена тим, що сам по собі страх здатний впливати на розвиток різних сфер особистості дитини.

Корекційна робота з дітьми повинна проходити дуже дбайливо, ретельно перевіреними методиками і виключно індивідуально відредагованими під кожного маленького клієнта, оскільки їх психіка більш ранима, ніж у дорослих. Також у дітей більш слабкі захисні механізми і, як наслідок, більш вразлива енергетика.

Розвиток сприйняття, мислення, вольової сфери, здатності до асоціативного мислення і рефлексії мають різні характеристики в різному віковому періоді. У зв’язку з цим одні й ті ж форми і методи консультування в кожному віці використовуються по-різному.

Дитина повинна покинути кабінет психолога в хорошому спокійному настрої; готовою до будь-якої діяльності, характерної для цього періоду доби.

Розділ 2. Емпіричне дослідження особливостей прояву дитячих страхів у молодших школярів

2.1 Характеристика вибірки, методів та методик дослідження

В дослідженні приймали участь учні перших класів середньої загальноосвітньої школи № 47 м. Києва. Середній вік досліджуваних 6−8 років. В дослідженні приймали участь 30 дітей молодшого шкільного віку.

Об'єкт дослідження: молодші школярі 6−8 років.

Предмет дослідження: дитячі страхи в молодшому шкільному віці.

Мета емпіричного дослідження: дослідження дитячих страхів у дітей молодшого шкільного віку та проведення корекційної роботи з метою зменшення прояву дитячих страхів.

Мета конкретизувалася через постановку ряду емпіричних завдань:

1. Дослідити специфіку дитячих страхів у досліджуваних молодших школярів.

2. Виявити рівень тривожності досліджуваних.

3. Провести консультування з метою усунення дитячих страхів.

Для проведення дослідження були обрані наступні методики:

1) Методика виявлення дитячих страхів А.І. Захарова і М.А. Панфілової «Страхи в будиночках»;

2) Проективна методика А.І. Захарова «Мої страхи».

3) Дитячий аперцептивний тест САТ.

Для проведення практичної частини нашого дослідження був складений набір методик, адекватний меті роботи. Включення в методичний апарат конкретних тестів і відповідних їм експериментальних показників виконувався на основі наступних критеріїв: концептуальна обумовленість методу, висока валідність, психометрична надійність, можливість порівняння результатів, отриманих за допомогою конкретного методу, з результатами інших.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой