Психологічні особливості розвитку особистості майбутнього фахівця

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Психология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

План

Вступ

1. Мета, завдання та зміст виховання студентської молоді

2. Розвиток моральної свідомості студентів

3. Психологічні механізми, критерії та етапи формування особистості

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Проблеми виховання майбутнього фахівця з вищою освітою набуває зараз особливої актуальності. Технічний прогрес автоматично не веде до духовного прогресу, наслідком чого є загострення глобальних проблем людства: небезпека екологічної катастрофи, загроза світової атомної війни, поширення міжнародного тероризму та ін. Сьогодні пріоритетом розвитку суспільства повинно стати духовне вдосконалення людини задля переходу людства на новий виток еволюційного розвитку: від людини розумної до людини моральної. Тому зараз метою виховання молодої людини в усьому світі стає її духовне зростання, моральне становлення, культурне збагачення.

Криза освіти в усіх країнах виявляється утраті людиною духовності, смислових настанов, у розмитості в свідомості молоді поняття громадянського обов’язку, патріотизму і соціальної відповідальності. Кризовий стан сучасної освіти в Україні посилюється також дуже нестабільним політичним і соціально-економічним життям, нестійким і суперечливим соціальним середовищем, руйнуванням багатьох соціальних і міжособистісних зв’язків, різким паданням рівня культури, моральності.

Пріоритетне завдання сучасної освіти в Україні - змінити світоглядну місію школи від школи знання і наукової поінформованості до школи культури і духовності. У зв’язку з цим і вища школа як храм науки покликана стати також і храмом високої культури.

У Законі України «Про вищу освіту» визначено, що спеціаліст з вищою освітою повинен мати професійні, світоглядні й громадські якості. Виховані завдання визначено також «Національною доктриною розвитку освіти в Україні»: «Національне виховання має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей і молоді, забезпечувати всебічний розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, виховання громадянина, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору та діяльності, спрямованої на процвітання України».

Головним системо утворюючим чинником виконання цих завдань є навчальний процес. Виховання через навчальний процес робить розвиток особистості студента цілеспрямованим і конкретним, обмежує стихійний вплив середовища. Найбільш людськими є потреба свободи і почуття безпеки, право на щастя й вільний вибір, понад усе зберегти гідність. У зв’язку з цим цілісний педагогічний процес має орієнтуватися на духовне оновлення особистості майбутнього фахівця, на розвиток внутрішньої свободи, почуття власної гідності, самоповаги, здатності до об'єктивної самооцінки, до саморегуляції.

Виховання в широкому значенні слова — процес і результат засвоєння та активного відтворення соціальними суб'єктами соціокультурного досвіду, моральних норм і цінностей унаслідок взаємодії його учасників, що забезпечує ефективне вирішення соціальних завдань із підготовки молодого покоління до самостійної трудової діяльності. Результатом виховання є засвоєння молоддю соціальних цінностей, моральних, етичних, естетичних уявлень. Виховання у вузькому смислі - процес цілеспрямованого і систематичного впливу одного суб'єкта виховання (педагога, викладача) на іншого суб'єкта (вихованця, студента), щоб набути останнім якостей, які відповідають виховній меті й завданням. На сучасному етапі вищої освіти виховання, у широкому розуміння, розглядається у двох аспектах: виховання творчої особистості майбутнього фахівця і виховання високоморальної, толерантної особистості з високими громадянськими якостями.

1. Мета, завдання та зміст виховання студентської молоді

Завданням вищої школи є забезпечення тісного зв’язку професійного навчання й морального виховання студентів, підготовка майбутніх фахівців до виконання соціальних функцій у нових умовах розвитку суспільства.

Зараз у педагогічному процесі вищої школи потрібно посилити увагу на розвитку не тільки інтелектуального, а й морального і культурного потенціалу особистості, допомогти студентові зрозуміти самого себе, мотиви своєї поведінки, правильно визначити свої життєві позиції, реалізувати творчі можливості у своєму майбутньому житті та праці.

На даний час під наглядом органів управління освітою перебуває лише навчальний процес, але треба негайно взяти під суспільний і державний контроль також виховання дітей і молоді. Звичайно, контролювати якість виховання важче, бо його результати виявляються не відразу, протяжні в часі, їх не можна перевірити екзаменом або тестуванням. Вони дають про себе знати в неконтрольованих ситуаціях протягом усього життя. Проте якщо освіта програє боротьбу за моральну і духовну культуру людини, програє суспільство загалом. Єдність навчання і виховання студентів може забезпечити лише грамотно організований процес навчання.

Педагогічні принципи виховання студентів:

1-й принцип — демократизація освіти, створення передумов для розвитку активності, ініціативи, творчості і педагогів, і студентів для їхньої взаємозацікавленої педагогічної взаємодії;

2-й принцип — гуманізація, посилення уваги до особистості кожного студента як вищої соціальної цінності суспільства, настанова на формування громадянина з високими інтелектуальними, моральними і фізичними якостями;

3-й принцип — єдність національного і загальнолюдського у змісті виховання.

Проголошення принципу демократизації в суспільстві означає свободу. Згадаємо слова з Гімну України: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу, і покажем, що ми браття козацького роду…». Проте свободу можна розглядати тільки в системі соціальних цінностей і норм буття. Філософ О. Ільїн так розгортає цю думку: свобода віри не є свобода фанатизму; свобода совісті не є свобода від совісті; свобода любові не свобода і право на розпусту; свобода творчості не є свобода ліні і безвідповідальності; свобода переконань не є свобода безпринципності.

Свободу у виховному сенсі доцільно інтерпретувати як владу над собою, над своєю діяльністю, перетворення діяльності в самодіяльність, як вільний акт, мотивом якого є усвідомлення влади над собою. Це і є внутрішня свобода, що сприяє гармонійному розгортанню можливостей людини.

Внутрішня свобода полягає в обґрунтованості й рішучості здійснюваного вибору і відповідальності за його виконання. Завдання викладача — надавати кваліфіковану психологічну допомогу студентам, які опинилися у складній ситуації вибору, і сприяти здійсненню повноцінних життєвих виборів. Це також передбачає самостійний пошук поведінкового сценарію, який повинен здійснюватися людиною на вищих моральних засадах.

Другий педагогічний принцип — гуманізація освіти — це система заходів, спрямованих на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті освіти й технології навчання, орієнтованих на вдосконалення особистості; це умова вирішення глобальних проблем сучасного людства. Гуманізація освіти передбачає формування нового гуманістичного світогляду особистості. Це шлях до вдосконалення культурного, духовного образу людини, тобто її вміння жити в суспільстві за моральними нормами, розвивати свої здібності до творчої діяльності, вдосконалювати свою особистість. Тобто гуманізація освіти — це перехід від технократичної моделі освіти до освіти культурно детермінованої.

Коефіцієнт емоційного душевного розвитку є здібність людини до саморегулювання, до ефективного спілкування з іншими, що виявляється в таких уміннях:

— розуміти себе і свій настрій;

— регулювати свій емоційний стан;

— надихати себе при досягненні мети;

— розпізнавати настрій іншої людини;

— чуйно відчувати потреби та бажання людей навколо.

Принцип гуманізації освіти пов’язаний із принципом єдності національного і загальнолюдського у змісті виховання, який передбачає також виховання у молоді громадянської свідомості і національної самосвідомості, патріотичних почуттів, почуття гордості за належність до свого народу, нації, що виявляється в активному засвоєнні національної культури, збереженні традицій і звичаїв, у спрямованості своєї діяльності на національні інтереси.

Краща форма боротьби з бездуховністю й агресивністю — протиставити їм духовність і культуру нації, народу, традиції моральності громадського життя. Треба починати не з буття, а національної свідомості, одухотворення життя і трудового процесу. Саме тому формування в студентської молоді національної свідомості зараз набуває особливої актуальності. Виховання національної самосвідомості громадян є глибинною життєвою необхідністю.

Національна свідомість — це відчуття людиною гордості за належність до своєї нації, уміння мислити на основі образів національної культури, засвоєння традицій і звичаїв свого народу, спрямованість своїх дій і вчинків відповідно до національних інтересів.

Серцевину національної духовності становлять цінності, які тісно переплітаються з християнськими: щедрість, доброзичливість, поміркованість, працелюбність та інші. Завдання сучасного національного виховання — відновити ці цінності, бо духовне відродження нації неможливе без духовного виховання молоді. Власне «Я» має поповнюватися конкретним ментальним змістом, почуттям національної ідентичності. У зв’язку з цим завдання виховання студентської молоді полягає в тому, щоб кожен студент міг визначитися, що для нього є суттєвим, обов’язковим, необхідним для власного професійного й особистісного зростання. Важливим до того ж є моральна основа самовизначення, та й воля має смисл лише при свідомому виборі життєвої перспективи, мети майбутньої професійної діяльності. Студентські роки є визначальними і в розвитку самосвідомості, і в життєвому самовизначенні, і в розвитку національної самосвідомості.

У формуванні національної свідомості не можна оминати проблеми мови та мовлення. Студентська молодь має усвідомити, що без оволодіння державною мовою неможливо стати повноцінним громадянином своєї держави, патріотом України та й просто інтелігентною людиною, кваліфікованим спеціалістом будь-якої галузі господарства. З цією метою доцільно у вищих навчальних закладах запровадити курси «Основи краснознавства», «Виразне читання», «Основи ораторського мистецтва», «Культура мовного спілкування», «Культура і техніка мовлення», «Риторика» тайн.

На основі такої виховної роботи формуються основні складові національної самосвідомості: любов до рідної землі і свого народу, патріотизм і готовність захищати Українську державу, досконале володіння українською мовою, духовна культура, повага до батьків, культури та історії, традицій та звичаїв рідного народу, працелюбність, бажання працювати задля розквіту власної держави, культура міжособистісного спілкування, глибоке усвідомлення громадянської відповідальності, сформовані почуття гордості за свою Батьківщину та ін.

Критерієм сформованої національної самосвідомості будуть виступати наявні базові, національні, громадянські цінності особистості, цінності сімейного та особистого життя, якими майбутній фахівець повинен керуватись у житті і професійному становленні.

Висока моральність і культура поведінки разом із високим рівнем освіченості визначають інтелігентністю, а людину, яка наділена такою якістю, називають інтелігентом. Інтелігент поєднує в собі прекрасну освіченість і моральну вихованість з активною громадянською позицією, тобто він не байдужий до подій, що відбуваються в суспільстві та світі.

Інтелігентна людина наділена таким якостями:

загострене почуття соціальної справедливості;

залучення до багатств світової і національної культури;

прямування за велінням совісті;

особистісна порядність і тактовність;

ідейна принциповість;

толерантність;

безкорисне служіння народу;

ідеальна потреба пізнання.

Інтелігентність - це моральний показник здатності діяти на користь людям, суспільству. Інтелігент повинен відчувати почуття обов’язку і глибокої вдячності перед тими людьми (насамперед батьками і вчителями), за допомогою яких він досяг свого соціального статусу і професійного успіху, хоча вони самі можуть бути менш успішними від нього, бо з різних причин не змогли повністю самореалізуватися. Покликання інтелігенції - збереження соціальних цінностей народу, формування нових моральних імперативів, які б відповідали викликам сучасного і майбутнього.

Отже, головна і остання надія України пов’язана з культурою та інтелектом нації, тими, хто не втратив почуття інтелігентності. У вихованні студентів потрібно враховувати те, що породжує інтелігента його освіченість (набування знань) разом із формуванням духовності, високої моральності. Якщо для студента моральні норми є особистісно значущими, то він сам визначає свої обов’язки, сам вимагає від себе їхнього виконання, сам себе критично оцінює і духовно зростає як особистість і представник інтелігенції.

2. Розвиток моральної свідомості студентів

У процесі формування майбутніх спеціалістів чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання — виховна діяльність вищого навчального закладу, спрямована на формування у студентів стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності. Мораль, будучи формою суспільної свідомості, яка представляє сукупність принципів, вимог, норм і правил, регулює поведінку людини у всіх сферах її суспільного життя. Регулювання поведінки здійснюється двома способами: зовнішнє регулювання, яке ґрунтується на моральних нормах відповідно до громадської думки, і внутрішнє регулювання, в основі якого моральність (реалізація особистістю своїх моральних установок, принципів, тобто моральна практика); моральна свідомість (моральні погляди та оцінки); моральні почуття (стійкі переживання людини, які зумовлюють її вольові реакції, ставлення до себе, до інших людей тощо); моральні переконання (пережиті та узагальнені моральні принципи, норми).

У моральній поведінці особистості виявляється і зовнішня, і внутрішня саморегуляція. Тому саме завдяки моральному вихованню перебудовується сама людська особистість відповідно до моральних цінностей, які віддзеркалюють суспільні відносини, правила та норми поведінки людей.

Систему моральних цінностей поділяють на абсолютно вічні, національні, громадянські, сімейні та цінності особистого життя (О. Вишневський). Абсолютно вічні цінності. Це загальнолюдські цінності, які мають універсальне значення і необмежену сферу застосування (добро, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість).

Національні цінності. Вони є значущими для одного народу, але не завжди їх поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До таких цінностей належить патріотизм, почуття національної гідності, історична пам’ять тощо. Громадянські цінності. Вони ґрунтуються на визнанні гідності людей і знаходять своє застосування в демократичних суспільствах. Це права і свободи людини, обов’язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, повага до закону тощо.

Сімейні цінності. Вони охоплюють моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам’ять про предків тощо.

Цінності особистого життя. Мають значення насамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, її господарський успіх, стиль приватного життя тощо.

Аналізуючи моральні якості, які необхідно формувати у студентів, враховують їх вплив на майбутню професійну діяльність та поведінку суб'єкта, їх взаємодію і здатність до взаємодоповнення та взаємозбагачення. Наявність різних за функціями моральних якостей є своєрідним механізмом поєднання моральної свідомості і поведінки особистості.

З огляду на це визначають п’ять основних груп моральних якостей: світоглядна переконаність, цілеспрямованість, обов’язок, відповідальність, гуманізм, патріотизм, інтернаціоналізм, які в сукупності забезпечують громадянську спрямованість; саме ці якості забезпечують зміст соціальних цінностей; моральні якості, спрямовані на досягнення поставлених цілей: ініціативність, енергійність, наполегливість, самостійність, обов’язковість тощо; вони пов’язані з моральною свідомістю, яка керує і коригує їх вияв; витримка, стриманість, ввічливість, володіння собою; ці якості допомагають контролювати і гальмувати негативні прояви у поведінці; діловитість, уміння вибудовувати моральний досвід особистості; ці якості певною мірою допомагають швидше досягати мети і зосередити увагу переважно на змісті вчинків; здатність до самооцінки, самокритичність, вимогливість до себе, справедливе ставлення до інших; усе це сприяє самовдосконаленню і створенню позитивної моральної сфери подальшого розвитку особистості. Структура блоків моральних якостей відносно динамічна, оскільки безперервно змінюється особистістю, яка сама перебуває у постійній зміні. Серед моральних якостей, які мають особливе значення для майбутньої професійної діяльності, виокремлюють професійний обов’язок, професійну честь, професійну гордість і професійну етику.

Професійний обов’язок. Однією з найголовніших категорій етики є обов’язок, тобто ставлення особистості до суспільства. Професійний обов’язок відображає ставлення до своєї праці. Почуття професійного обов’язку ґрунтується на переконанні в життєвій необхідності узгодження особистих бажань із суспільним обов’язком. Професійний обов’язок передбачає використання усіх можливостей професії для розбудови та зміцнення могутності Батьківщини. З цього погляду професійний обов’язок студента можна розглядати як прагнення повною мірою оволодіти знаннями, вміннями та навичками з обраної спеціальності, дотримуватись професійної дисципліни, стати справжнім майстром своєї справи, берегти професійні традиції, розширювати професійні зв’язки. Іншими словами, наявність почуття професійного обов’язку є запорукою і неодмінною умовою високого рівня професіоналізму людини.

Професійна честь. Це моральна категорія, яка відображає гідність і авторитет людини, що займається певною діяльністю, і пов’язані з цією діяльністю моральні заслуги. Професійна честь вимагає від працівника підтримувати репутацію своєї професії, захищати інтереси колективу, до якого він належить. Досягнення та успіхи окремих людей кожної професії формують авторитет професії. Так поступово зростає суспільна значущість і цінність певного виду діяльності, формується професійна честь. Під час навчання у вищому навчальному закладі студенти повинні навчитися по-справжньому цінувати обрану професію, усвідомити її суспільне значення, примножувати її добру славу і захищати її честь. В умовах вищого навчального закладу честь кожного студента полягає в тому, щоб виховувати в собі високі моральні якості, досягти значних успіхів в оволодінні своєю спеціальністю, долати особисті недоліки. Водночас молода людина не повинна залишатися байдужою до негативного у поведінці своїх товаришів, однокурсників. Адже професійна честь — це честь усієї групи, всіх, хто обрав саме цю професію.

Професійна гордість. Це почуття пов’язане з переживанням людиною своїх успіхів. Завданням вищого навчального закладу є виховання у студентів почуття професійної гордості на його традиціях, ознайомлення молодих людей з найвищими здобутками видатних осіб, що працювали чи працюють у певній сфері суспільної діяльності. В міру оволодіння професією юнаки та дівчата пізнають її привабливість, глибше вникають в її зміст, проймаються почуттям поваги до обраного фаху і до людей, які його прославили. Професійна гордість активізує студента, спрямовує його на належне вивчення предметів, є потужним стимулом в опануванні професії. З розвитком у молоді почуття професійної гордості професійне виховання стає повнішим і змістовнішим.

Професійна етика. Під професійною етикою розуміють моральні принципи, пов’язані з поведінкою людини у сфері її професійної діяльності. Майбутні фахівці повинні усвідомлювати, що вони самі відповідають за свої вчинки, що кожен їх крок буде морально оцінено. Лише за цієї умови вони будуть готові до роботи в професійному колективі. Важливо, щоб студенти знали моральні вимоги щодо професій, які вони опановують, і якості, які повинні виховати в собі, щоб відповідати цим вимогам. Засвоєння норм професійної етики допомагає молодій людині швидше професійно адаптуватися.

Найефективнішим методом формування у студентів необхідних етичних якостей є особистий приклад викладача. Важливо також враховувати й те, що основи професійної етики формуються у професійній діяльності, у безпосередньому контакті з професією. Тому керівники виробничої практики мають звертати увагу студентів на дотримання етичних норм фахівцями підприємств чи установ, на яких проходить виробнича практика, давати оцінку відхиленням від цих норм.

На сучасному етапі розбудови української держави важливого значення набуває формування почуття патріотизму, національної самосвідомості студентської молоді як запоруки її активної участі в соціально-економічній діяльності. Тому навчально-виховний процес у вищому навчальному закладі необхідно вибудовувати таким чином, щоб пробудити у студентів національні почуття, виховати в них повагу і любов до свого народу, до його віковічних моральних та духовних здобутків, а також самоповагу й гордість за свою Батьківщину, і на цій основі формувати суспільно значущі особистісні риси громадянина України: національну свідомість, духовність, трудову активність, морально-етичну, фізичну, екологічну і правову культуру.

Ефективність морального виховання студентів визначають такі чинники: створення у вищому навчальному закладі психологічного клімату поваги до моральних норм, правил людського співжиття; відповідність змісту морального виховання його меті й рівню морального розвитку студентів, особливостей їх майбутнього фаху; своєчасне вжиття виховних заходів, акцентування уваги на запобіганні аморальним явищам у студентському середовищі; підтвердження декларованих педагогами моральних принципів їх моральною практикою, яка б відповідала найвищим критеріям моральності.

3. Психологічні механізми, критерії та етапи формування особистості людини

Розвиток особистості відбувається у процесі активного засвоєння, привласнення людиною тієї чи іншої культури. Особистість — це соціальне утворення, яке відображає міру привласнення і реалізації людиною цінностей, норм, цілей, форм і засобів діяльності та ставлення до них. Тому виховання треба розглядати як входження людини в контекст сучасної культури, як процес її ідентифікації в культурі через засвоєння і прийняття нею своєрідних культурних символів (норм, правил, зразків поведінки та ін.), які регулюють взаємини людей у суспільстві.

Психологічним механізмом формування будь-якої якості особистості є поєднання трьох компонентів:

Зразок — конкретний образ того, що і як робити, знання соціальної норми, правила поведінки в конкретних життєвих ситуаціях, модель взаємодії людина-людина.

Емоція — переживання, яке приховане за нормою і разом з нею виявляє ставлення людини до іншої людини. Емоції мають і самостійну мотиваційну енергію — це рушій нашої поведінки, її мобілізувальна сила. Будь-яка емоція існує в єдності з образом (когнітивна структура) та афективним її тоном. Унаслідок цього відбувається кодування інформації в довготривалій пам’яті. «Будьте жагучі в пошуках істини» (І.П. Павлов).

Дія (вчинок) — одиниця поведінки, акт морального самовизначення особистості щодо людей, суспільства й самої себе. Особистість будує саму себе з досвіду багатьох своїх учинків і через них розкриває свої особистісні якості.

Дамо деякі пояснення щодо кожного складника формування якості особистості. Моральні норми (на відміну від суспільних законів) суб'єктивно вільні, їх підтримує і контролює традиція, санкціонує суспільна думка та власна совість. За порушення моральних норм не карають, а осуджують, не схвалюють. Ці норми дають змогу кожному з нас бути захищеними від замаху на свою особистість, свої інтереси, свою честь. Моральні норми наказують і захищають, а їхнє виконання створює добре ім'я, репутацію, честь, гідність людини. Є кодекси честі офіцера, лікаря, психолога. Зараз пропонується запровадити у ВНЗ кодекс честі студента, викладача, керівника. Проте моральні норми мають загальний характер (поважати людину, виявляти емпатію до неї тощо), а їхнє дотримання приховує потенційні протиріччя між їхнім змістом і формальною стороною виконання. Наприклад, моральна норма — поважати людину — загальна вимога, але як це зробити викладачеві у конкретному життєвому випадку, коли студент безвідповідально ставиться до своїх обов’язків? Або гуманне ставлення -людяність, повага до людської гідності, але як це поєднати зі справедливістю, вимогливістю, турботою про майбутнє студента? Через це етичним інструментом практичного втілення моральних норм у життя є конкретні правила, сукупність яких є етикетом. Етикет — встановлений порядок (правила) поведінки людей будь-де (заклад освіти, театр, вулиця тощо). Оволодіння людиною етикетом -це оволодіння нею культурою взаємин.

У вищій школі формою прояву соціальної поведінки є дотримання студентами (як і викладачами) норм і правил внутрішнього розпорядку ВНЗ, виконання службових обов’язків і обов’язків студента, ставлення людини до інших тощо. Кожна з них відображає певну рольову субординацію (викладач — студент, керівник — підлеглий), хоча й не виключає загальної культури взаємин.

Третій складник якості особистості - дія (вчинок) людини, що має такі психологічні особливості:

Вчинок завжди діалогічний, а його сутність можна зрозуміти лише в контексті ставлення людини до людини — це дійова смислова позиція однієї людини до іншої. Якраз через учинки людина піднімається до своєї сутності як особистості.

Вчинок — акт вільного волевиявлення, який не потребує ніякої винагороди (І. Кант), він особисто сконструйований і реалізований особистістю. Актуалізація морального вчинку тому й можлива поза соціальним контролем.

Вчинок характеризується одиничністю, відповідальністю і аксіологічністю (ми оцінюємо не технічний бік учинку, а моральний).

За рівнем усвідомлення розрізняють учинки вольові (усвідомлені); свідомі, але з непередбачуваним результатом; афективні (образа, гнів, відчай та ін.), імпульсивні (неусвідомлені). За своєю спрямованістю вчинки поділяються на егоїстичні, прагматичні та альтруїстичні. За видом розрізняють учинки практичні, словесні та вчинки без зовнішнього вияву (умовчання, витримка, самообіцянка, самонаказ тощо).

При аналізі й оцінці викладачем учинку студента не повинно бути упередженості, самовпевненості, емоційної збудливості. Оцінка вчинку залежить від того, які стосунки між викладачем і студентом. Вони повинні будуватися на принципі справедливості. Викладач має бути рефлексивним, оцінювати себе й бачити себе очима студентів.

Вчинки при повторенні в аналогічних ситуаціях стають звичками (друга натура людини). Наявність моральних звичок і моральних почуттів є передумовою виконання моральних норм і протидії їх порушенню, вони визначають відмінну, внутрішню вихованість людини.

В юнацькому віці підвищується інтерес до своєї особистості, до світу власних почуттів. Зацікавленість іншими людьми наповнюється усвідомленим співчуттям, бажанням зрозуміти мотивацію їхньої поведінки.

Зростає ефективність впливу студентської групи як колективу на своїх членів, діють механізми наслідування, ідентифікації, самоусвідомлення, вольового зусилля. Студентський вік відкритий для свідомого набування досвіду моральної поведінки, духовності, культури. Тому виховання студентської молоді - це насамперед створення умов і допомога в організації самовиховання студента, у зростанні його особистості як майбутнього інтелігента.

У найбільш загальному вигляді можна визначити два вектори професійного зростання особистості студента:

Формування індивідуального стилю розумової діяльності, розроблення і опанування нових методів самостійної навчальної роботи.

Особистісне зростання професіонала, розвиток творчих можливостей, набування професійної і моральної культури.

Стратегічними орієнтирами виховання студентів є істотна нейтралізація результатів негативних соціальних впливів завдяки розвитку в молоді критично-рефлексивного ставлення до них; допомога кожному відчути свою глибоку відповідальність перед суспільством, державою, батьками та собою за майбутнє України. Виховання повинно стати процесом, який породжує у студентів смисли життя, залучаючи їх до культурних цінностей. У зв’язку з цим треба розробляти й використовувати ефективні психолого-педагогічні засоби (технологію) засвоєння майбутніми фахівцями абсолютних цінностей, морально-духовних національних цінностей як репрезентантів їхньої особистості.

Висновки

Отже, пріоритетне завдання сучасної освіти в Україні - змінити світоглядну місію школи від школи знання і наукової поінформованості до школи культури і духовності. У зв’язку з цим і вища школа як храм науки покликана стати також і храмом високої культури.

Мета і зміст виховання студентів як фахівців із вищою освітою передбачає:

1) Запровадження національних, державних і загальнолюдських цінностей.

2) Формування суспільного ідеалу служіння Україні, збереження і примноження традицій українського народу.

3)Виховання громадянських і світоглядних якостей, духовності, моральної культури, інтелігентності, скромності.

4) Створення умов для вільного розвитку особистості - індивідуальності студента.

5) Позбавлення студентів від антигуманних стереотипів, від звички бути утриманцем та розраховувати на державу, суспільство, батьків, а не на себе. Для цього необхідно визначити смисл свого життя, виробити в собі самостійність.

6) Посилення мотивації в моральному, гуманному зростанні особистості. Навчальний процес повинен орієнтуватися на розвиток внутрішньої свободи студента, почуття власної гідності, самоповаги, здатності до об'єктивної самооцінки і саморегуляції.

7) Забезпечення тісного зв’язку професійного і морального виховання, підготовка студента — майбутнього фахівця до виконання соціальних функцій у нових умовах розвитку нашого суспільства.

8) Досягнення свободи і гармонії зі своїм оточенням (людьми, речами, природою та ін.). Для цього не треба намагатися просто його змінювати відповідно до наших уподобань (на жаль, аж ніяк не все залежить від нас), а потрібно навчитися змінювати своє ставлення до світу навколо, шукати в усьому позитивні аспекти і не бути рабом речей. Показником нашої залежності від речей є не стільки їхня кількість, скільки сила і кількість думок, які «прив'язують» нас до них. Тому й треба змінити наше ставлення до цих речей, адже всі вони згодом псуються, стають непридатними до використання.

Можна зробити наступні практичні висновки щодо виховання студентської молоді:

1) Освіта залучає людину до соціальних відносин, привертає до культурних цінностей і процесів, спричиняє переоцінку наявних знань. Студентська молодь за роки навчання у ВНЗ набуває соціальної зрілості. Вона повинна пізнати суть ринкових відносин, набути господарських і професійних знань, умінь і навичок, здобути самостійність і свободу в реалізації громадських прав і обов’язків.

2) Студентам треба сформувати власну освітню парадигму, яка ґрунтується на настановах безперервної самоосвіти, формуванні здібності бути господарем свого життя, постійного розвитку свого творчого потенціалу, тобто передбачає самоорганізацію для підвищення рівня конкурентоспроможності на ринку праці й подальшого свого професійного зростання.

3) У вищій школі є потреба у ґрунтовній етичній освіті, яка допоможе студентам перейнятися вищими поняттями духовності, моральності і почуттям громадянської відповідальності

4) У ВНЗ має бути створена атмосфера морального навчання без доктринерства й морального релятивізму (відносності норм), щоб допомогти студентам розвивати в собі сильні моральні почуття, стати інтелігентами.

Список використаної літератури

психологічний фахівець особистість молодь

1. Закон України «Про вищу освіту» // Освіта. — 2002. — 20−27 лют.

2. Національна доктрина розвитку освіти // Освіта. — 2002. — 24 квітня-1 травня.

3. Бех І.Д. Виховання особистості - К.: Либідь, 2003. — Т 1. — С. 269; Т 2. — С. 245−273.

4. Бех І.Д. Духовний розвиток особистості: поступ у незвідане // Педагогіка і психологія. — 2007. — № 1. — С. 5−27.

5. Быков А. К. Концептуальные основы мониторинга воспитания // Педагогика. — 2006. — № 6. — С. 19−27.

6. Головінський І.З. Педагогічна психологія: Навчальний посібник. — К.: Аконіт, 2003. — 288 с.

7. Калацина А. Виховання самосвідомості особистості студента як умова її розвитку і самореалізації // Рідна школа. — 2004. — № 11. — С. 26−27.

8. Мороз О. Г. Педагогіка і психологія вищої школи. — К.: НПУ, 2003. — 267 с.

9. Подоляк Л. Г. Психологія вищої школи: Навч. посібник / Л. Г. Подоляк, В.І. Юрченко. — К.: Каравела, 2008. — 352 с.

10. Семиченко В. А. Психологія педагогічної діяльності. — К.: вища школа, 2004. — 336 с.

11. Щербань П. Н. Українська національна ідея і сучасні проблеми виховання студентської молоді // Вища освіта України. — 2006. — № 2. — С. 107−110.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой