Психологічні чинники схильності особистості до альтруїзму

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Психология


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Психологічні чинники схильності особистості до альтруїзму

Курсова робота

Виконала:

ст. гр. ФФП-42з

Івахів Ярослава Володимирівна

Львів-2010

ЗМІСТ

Вступ

1. Психологічні чинники схильності особистості до альтруїзму як предмет наукового аналізу

1.1 Поняття альтруїзму

1.2 Характеристика альтруїстичної поведінки особистості

1.3 Теорії альтруїзму

2. Емпіричне дослідження вивчення психологічних чинників схильності особистості до альтруїзму

2.1 Огляд базових результатів дослідження

2.2 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

«Якою б егоїстичною не здававалась людина, в її природі явно закладені певні закони, які змушують її цікавитися долею інших і вважати їх щастя необхідним для себе, хоча вона сама від цього нічого не отримує, за винятком задоволення бачити це щастя». (Адам Сміт, «Теорія моральних почуттів», 1759)

Актуальність.

Щоб допомогти один одному, люди робили різні вчинки, в тому числі і такі, які без перебільшення можуть бути названі героїчними. У метро, почувши шум електрички, яка наближається, чоловік стрибнув на рейки і кинувся рятувати чотирирічну дівчинку, що впала з платформи. За лічені секунди до підходу електрички чоловік кинув дівчинку в натовп, що стояла нагорі. Після кількох невдалих спроб вибратися на платформу, у самий останній момент, коли поїзд вже ввійшов на станцію, чоловік був витягнутий людьми, які стояли на платформі. Коли у нього запитали, чому він пішов на такий ризик заради чужої дитини, він відповів: «Якщо б я не спробував врятувати цю дівчинку, якби я стояв стовпом, як всі інші, я вмер би в душі. Я б не зміг після цього ставитися до себе з повагою».

* Інструктор з парашутного спорту і шість інших парашутистів ледве встигли розімкнути руки після виконання в повітрі фігури зімкнутому кола, як дві парашутистки зіткнулися головами, одна з них втратила свідомість і кинулася до землі зі швидкістю майже 250 км на годину. Побачивши, що сталося, інструктор, скориставшись потоком повітря, кинувся до неї (і, природно, до землі) зі швидкістю понад 300 км на годину. Наблизившись до дівчини, він розставив в сторони руки, щоб знизити швидкість, потім схопився однією рукою за її прив’язні ремені, а іншою рукою смикнув за кільце її парашута, тим самим рятуючи їй життя. Зрештою, буквально за 600 метрів до землі йому вдалося розкрити свій власний парашут і врятуватися самому.

* На пагорбі в Єрусалимі 800 дерев, висаджених в одну лінію, утворюють Дорогу праведників. Під кожним деревом лежить плита з ім'ям європейського християнина, який врятував життя одного або декількох євреїв під час нацистського Голокосту. Ці «праведні іновірці» знали, що в разі виявлення у них втікачів вони піддаються, відповідно до нацистської політики, тієї ж самої небезпеки, що і люди, яких вони переховували. Тим не менше, багато хто йшов на цей ризик … Але існує маса менш драматичних, ніж наведені вище, актів турботи, розради, допомоги: не вимагаючи і не чекаючи нічого взамін, люди допомагають донести важкий вантаж, вносять грошові пожертвування, доглядають за тяжко хворими, здають кров, витрачають час… Чому і за яких обставин люди роблять альтруїстичні вчинки… І що є основою таких вчинків? На ці питання і спробуємо дати відповіді у цій роботі.

Предмет.

Психологічні чинники схильності особистості до альтруїзму.

Об'єкт.

Об'єктом дослідження є явище альтруїзму.

Мета.

Визначення психологічних чинників схильності особистості до альтруїзму та виявлення структури взаємозв'язків між ними.

Відповідно до мети були визначені наступні завдання роботи:

— здійснити теоретичний аналіз літератури з питань альтруїзму;

— порівняти і дати оцінку різним теоріям альтруїзму;

— проаналізувати причини виникнення альтруїзму;

— вивчити альтруїстичну мотивацію;

— організувати та провести емпіричне дослідження, з метою визначення психологічних чинників схильності особистості до альтруїзму.

Відповідно до мети і завдань були сформульовані наступні гіпотези:

— можна припустити, що схильність до альтруїзму пов’язана з проявом особистісних рис досліджуваних;

— можна припустити, що схильність особистості до альтруїзму зумовлена її схильністю до емпатії;

— ймовірно, що прояви альтруїстичної поведінки підвищують самооцінку.

I. ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ СХИЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ДО АЛЬТРУЇЗМУ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО АНАЛІЗУ

1.1 Поняття альтруїзму

Термін «альтруїзм» був введений вперше О. Контом, що сформували принцип «revile pour outrе» — жити для інших. Вчений розрізняв властивий тваринам інстинктивний альтруїзм, що поєднує індивіда й рід і потім руйнується цивілізацією, і альтруїзм, що виникає і розвивається вже у її рамках і перетворюється в кінцевому результаті в спонтанне вродженою властивістю, що об'єднує всіх людей.

Альтруїзм має різні дефініції: він визначається як любов і турбота про інших; прагнення до благополуччя інших за відсутності вигоди для себе, схильність безоплатно жертвувати собою заради групи та ін. Це поняття тісно пов’язане з терміном просоціальної поведінки, яка має загальний характер і характеризує різні форми поведінки, що здійснюються в інтересах різних соціальних об'єктів, на противагу поведінки, що переслідують особисті цілі.

В історії психології склалося кілька точок зору, що пояснюють природу альтруїзму.

1. Альтруїстичні норми. Під ними розуміються такі терміни як потреба віддавати, норма соціальної відповідальності. Згідно з останньою, якщо інша людина залежить від тебе в досягненні своєї мети, то ти повинен їй допомагати. Захід, в якій людина слідує цій нормі, залежить від ступеня її актуалізації в свідомості індивіда. Остання ж визначається минулим досвідом людини. Альтруїстична «норма соціальної відповідальності» (прагнення допомагати всім людям) актуалізується в тому випадку, якщо попередня допомогу індивіду носить позитивний характер або взагалі була відсутня, а якщо вона мала негативний характер, то актуалізується «норма добро за добро».

2. У рамках біхевіоризму альтруїзм розглядається як поведінка, зумовлене негативним або позитивним емпатичним підкріпленням (тобто зникненням неприємного почуття, що виникає при вигляді страждань іншої людини або появою приємного відчуття при вигляді звільнення людини від цих страждань). Тут альтруїзм ототожнюється з егоїстичним поведінкою. Ряд інших авторів (Вейсса та ін) вважають, що альтруїстичний вчинок має самостійне підкріплює значення.

3. В психоаналізі альтруїзм розглядається як прагнення редукувати притаманне людині відчуття провини перед іншим шляхом безкорисливого вчинку. Грунтуючись на цій гіпотезі, автори припустили, що випробувані, які порушили певне правило, будуть більш схильні до альтруїстичної поведінки. Аналогічні результати були отримані в дослідженні Харріс та ін Так, католики, що йдуть на сповідь, жертвують набагато більшу суму на благодійні цілі, ніж віруючі, що виходять після сповіді. Автори пояснюють цей феномен зменшенням почуття провини після сповіді.

1.2 Характеристика альтруїстичної поведінки особистості

Під альтруїстичною слід розуміти поведінку, спрямовану на благо іншої особи чи соціального об'єднання, не пов’язане з якими-небудь зовнішніми заохоченнями. У зарубіжній психології поряд з цим терміном широко використовується поняття просоціальної поведінки, яка носить досить загальний характер і охоплює різні форми поведінки, що здійснюються в інтересах того чи іншого «соціального об'єкта» (іншої людини, колективу, громадської організації тощо) на противагу поведінці, що переслідує суто особисті цілі. Альтруїстична поведінка може розглядатися як окремий випадок просоціальної. Альтруїстична орієнтація носить загальногуманний характер і здатна проявлятися в найрізноманітніших життєвих ситуаціях, не будучи жорстко пов’язаною з приналежністю суб'єкта до тієї чи іншої спільності. Наприклад, суб'єкт може надавати допомогу і підтримку незнайомій людині або діяти в інтересах групи людей, реальним членом якої вона не є. Принцип альтруїзму відіграє істотну роль у формуванні морального обличчя особистості.

Альтруїстична орієнтація є досить поширеною формою людської активності, що відіграє роль в міжособистісних контактах, внутрішньогрупової взаємодії, спілкуванні та спільній діяльності людей.

Це відноситься як до розробки теоретичних схем аналізу, так і до створення відповідних діагностичних методик. Один з авторитетних дослідників мотивації Х. Хекхаузен констатує, що, незважаючи на винахідливість в організації ситуаційних обставин та їх варіюванні, до цих пір не вдалося створити діагностичну методику вимірювання «мотиву допомоги».

Недостатня експериментальна вивченість альтруїстичної поведінки зі сторони її мотиваційно-смислових детермінант, особливо у відношенні контингенту дорослих досліджуваних, визначає важливість та актуальність проведеного дослідження альтруїстичної мотивації.

Зупинимося спочатку на деяких суттєвих аспектах, пов’язаних з уявленнями про особистісні детермінанти альтруїстичної поведінки.

Якщо, використовуючи поняття просоціальної поведінки, дослідники нерідко абстрагуються від її мотиваційної основи, фіксуючи лише зовнішні (процесуальні і результативні аспекти), то поняття альтруїстичної поведінки невіддільне від внутрішньої мотивації цієї форми активності, бо під альтруїстичними розуміються тільки безкорисливі допомагаючі дії, не обіцяють суб'єкту ніяких зовнішніх нагород і заохочень, іншими словами, альтруїстична поведінка є непрагматичною за своєю суттю. За межами альтруїзму виявляються форми допомагаючої поведінки, засновані на корисливому розрахунку і дії, пов’язані з міркуваннями витрат і користі від здійснюваних благодіянь. У сферу власне альтруїстичних проявів не включаються також акти допомоги, які здійснюються на рівні регулювання соціально-нормативного типу.

До них відносяться:

По-перше, шаблонно-стереотипні прояви допомоги (культурні звички, правила етикету), що складають якби операціональний склад просоціального стилю поведінки.

По-друге, до соціально-нормативних просоціальних дій, які не є власне альтруїстичними, відносяться акти допомоги, які здійснюються у відповідності із зовнішніми соціальними вимогами ж очікуваннями, а не на рівні внутрішніх особистісних детермінант. Прикладами такого зовнішнього виконання соціальних норм можуть служити: допомага у відповідь на демонстрацію моделі допомоги, дотримання норми взаємності (розплата за послугу послугою), виконання норми відповідальності у відповідності з очікуваною від людини поведінкою, тимчасове підвищення просоціальності членів групи, що живе за принципом «тут і тепер».

Альтруїстична мотивація — це завжди внутрішня особистісно-смислова мотивація, що описується поняттям смислоутворюючого мотиву. Середовище внутрішніх мотиваційних механізмів власне альтруїстичного змісту слід розрізняти два мотиви, які є смисловими детермінантами альтруїзму — мотив морального обов’язку і мотив співчуття.

Аналіз теоретичних робіт та даних експериментальних досліджень вітчизняних і зарубіжних психологів з проблематики альтруїстичної поведінки підтверджують реальність існування альтруїстичних мотивів як самостійних психічних утворень. Однак, розкриваючи зміст мотиву безкорисливої допомоги, або мотиву блага для іншого, одні дослідники інтерпретують цей мотив як інтеріорізованную альтруїстичних норму, а інші - як прояв дієвого співпереживання або співчуття. Таким чином, виділяються два основні підходи до розуміння мотиваційної природи альтруїстичної поведінки:

1) особистісно-нормативний (з боку моральних норм і моральних переконань особистостей

2) емоційний (з боку аналізу ролі альтруїстичних емоцій — емпатії, співпереживання, співчуття, симпатії в реалізації альтруїстичної поведінки). Більшість дослідників здійснює або індивідуально-нормативний, або емоційний підхід до аналізу мотиваційних детермінант альтруїстичної поведінки, причому найчастіше ці підходи виключають один одного. Найбільш перспективними представляються спроби синтезу обох аспектів (Ш. Шварц, Х. Хекхаузен, Е. Кариловскій).

Щодо емоційних механізмів слід розрізняти ситуативний вплив альтруїстичних емоційних переживань на поведінку допомоги та стійке емоційне ставлення до ситуацій потреби і тяжкого стану іншої людини, яка виступає як специфічний мотив, що сформувався на емоційній основі (співчуття, співпереживання).

Розробка теоретичних уявлень про два змістотворних мотиви альтруїстичної поведінки (морального обов’язку і співчуття) проводилася з опорою на уявлення зарубіжних психологів Ш. Шварца, Я. Аронфрід, Х. Хекхаузена, Я. Рейковского, З. Кариловокого і вітчизняних дослідників А. В. Запорожця, Я. З. Неверович, Л. І. Божович, Б. І. Додонова, Е. В. Субботского.

Питання, які обговорюються мотиви важко помітні за своїми зовнішніми поведінковими проявами, проте мають абсолютно різний психологічний зміст.

Мотив морального боргу по відношенню до альтруїстичним дій є наслідком нормативного виховання особистості і формується на основі інтеріоризації альтруїстичних соціальних норм, які перетворюються у внутрішні імперативи, особистісно-смислові регулятори діяльності. Провідним почуттям у мотивації цього типу є почуття відповідальності за свої вчинки перед собою та іншими людьми. Дія цього мотиву безпосередньо пов’язано з областю моральної самооцінки. Його реалізація супроводжується позитивними почуттями морального задоволення, самоповаги, гордості, підвищенням самооцінки. Фрустрація, неможливість реалізації цього мотиву, пов’язана з відчуттям зле, негідно своєї поведінки, зниженим самоповагою. Ці моральні почуття виконують по відношенню до альтруїстичної поведінки дві специфічні функції: профілактичну, коли передбачають наслідки надання або ненадання допомоги, і компенсаторну, коли альтруїстичний вчинок використовується як засіб відновлення втраченого почуття моральної рівноваги і благополуччя. Осягнення внутрішніх станів, душевного миру об'єкта допомоги не є необхідним для мотивації цього типу, при цьому діяльність може здійснюватися і за наявності амбівалентного ставлення до об'єкта допомоги і навіть при явно негативне ставлення до нього. Поведінка допомоги, детермінується виключно цим мотивом, має жертовний характер.

Мотив співчуття, заснований на вихованні ідентифікаційних і емпатийних здібностей людини, є другою і досить істотною смисловою детермінантою альтруїзму. Реалізація мотиву співчуття неможлива без здійснення уявної постановки себе на місце людини, що потребує допомоги, без процесу співчуття і співпереживання їй. Про мотив співчуття мова йде тоді, коли прояв співчуття у відповідь на тяжкий стан іншого виступає як стійка і закономірна тенденція поведінки. Співчуття передбачає не тільки розуміння іншого і співпереживання його станом, а й співпереживання можливого поліпшення стану реципієнта (об'єкта допомоги), тобто носить випереджаючий, передбачати характер, спонукаючи до скоєння акту допомоги. Механізм співчуття заснований на ідентифікаційній-емпатичній взаємодії, тобто злиття, ототожнення внутрішніх станів суб'єкта в об'єкта допомоги, тимчасове стирання межі між «Я» і «другим Я». Відзначимо, що носій мотивації співчуття може виявляти емоційноцентруючу спрямованість, коли діяльність співчуття обривається на емоційній ланці і не знаходить виходу у відкритій поведінці (співчуваючі, але не допомагають суб'єкти). У цьому випадку суб'єкт якби виходить за межі свого «Я» і долучається до життя і стану іншого тільки лиш для того, щоб знову повернутися до самого себе і зануритися в самозамилування своїми витонченими гуманними переживаннями (самоцінність для людини цих переживань). У той же час, коли мотив співчуття відіграє істотну роль у детермінації реальної діяльності допомоги, він позбавляє її жертовного характеру, оскільки внутрішнє ототожнення з об'єктом допомоги передбачає злиття блага для іншого і блага для себе.

Найбільш альтруїстичний виявляються суб'єкти з гармонійної представленість у структурі особистості обох змістотворних мотивів, коли мотиви боргу та співчуття однаково сильно діють у ситуаціях, апелюють до допомоги.

У цілому альтруїстична поведінка характеризує вчинки, що здійснюються однією людиною для іншої заради її користі. Це визначення вірне і в тому випадку, коли допомагає теж отримує користь. Всередині цієї широкої категорії існує більш обмежений тип альтруїстичної поведінки. Назвемо його проявом доброти. У цьому випадку вчинок приносить користь іншому, але не дає зовнішньої винагороди або визнання самому що допомагає. Основна відмінність між цими двома вчинками полягає в тому, яку винагороду ви хочете отримати: внутрішню або зовнішню. Психологи давно зрозуміли це розходження джерел винагороди, так що більш моральними вважаються ті просоціальні акти, які мотивовані виключно внутрішніми винагородами. Деякі теоретики визначили таку внутрішню мотивацію допомоги як альтруїстичну.

Альтруїстична поведінка — дії, призначені для того, щоб принести користь іншій людині.

Доброта — дії, призначені для того, щоб принести користь іншій людині, без отримання зовнішньої винагороди.

Інші теоретики (Batson & Shaw, 1991) під альтруїзмом мають на увазі ще більш обмежений тип просоціальної поведінки — те, що ми можемо назвати чистим альтруїзмом.

Чистий (чи справжній) альтруїзм характеризує поведінку, спрямовану на те, щоб принести користь іншій людині, і такі дії відбуваються виключно заради добробуту іншого. Спрямовані на допомогу вчинки цієї категорії здійснюються незалежно від зовнішніх або внутрішніх винагород. Винагорода за допомогу може бути, але сам вчинок залишається чисто альтруїстичним, і винагороди не обумовлюють допомогу. В даний час найскладніше питання, з яким стикаються дослідники допомоги: чи існує суто альтруїстичний акт, позбавлений будь-якого егоїстичного інтересу.

Чистий (справжній) альтруїзм — дії, спрямовані виключно на те, щоб принести користь іншої людини, а не отримати зовнішнє або внутрішнє винагороду.

Часто просоціальна поведінка змушує людину чимось пожертвувати, передбачає певні витрати або навіть ризик і може бути реакцією на позитивні мотиваційні або емоційні стани, тобто люди ведуть себе так, коли вони задоволені, спокійні і готові проявити співчуття. Дослідження показали, що просоціальна поведінка бере початок у дошкільному дитинстві і може бути виявлене у дітей вже у 2-річному віці. Вона складається під впливом соціального середовища і опосередковується дружніми відносинами, турботою, людської теплотою і соціальним розумінням. На розвиток альтруїстичної поведінки величезний вплив роблять батьки, а також брати і сестри.

Вплив научіння через спостереження над просоціальною поведінкою продемонстровано в цілому ряді досліджень. Дослідник прийшли до висновку, що діти, які були свідками великодушного поведінки, зазвичай самі починають проявляти більше великодушності і щедрості. Ще два шляхи впливу на просоціальну поведінка — це виконання ролі і індукція. У першому випадку діти розігрують ролі для того, щоб побачити речі з точки зору іншої людини. У другому випадку дорослі повідомляють дітям свої міркування з приводу тієї чи іншої поведінки: наприклад, малюкам можуть розповісти про те, які наслідки можуть мати їхні дії для інших.

1.3 Теорії альтруїзму

Щоб розуміти природу альтруїстичних вчинків, соціальні психологи вивчають умови, при яких вони здійснюються. Але перш ніж звернутись до результатів їх досліджень, давайте розглянемо мотивацію альтруїзму.

В наш час існує три різні теорії в соціальній психології, які пояснюють явище альтруїзму — соціального обміну, соціальних норм і еволюційної психології.

Згідно з теорією соціального обміну людська взаємодія спрямовується «соціальною економікою». Люди обмінюються не тільки матеріальними благами і грошима, але і соціальними товарами — любов’ю, послугами, інформацією, статусом. Діючи так, люди використовують стратегію «міні-максу» — мінімізують (зменшують) витрати, максимізують (збільшують) винагороди (заслуги). Теорія соціального обміну зовсім не стверджує, що люди свідомо розраховують на винагороду, вона припускає, що такі міркування керують нашою поведінкою.

Часто люди поводять себе так, начебто їм потрібне якесь виправдання для прояву співчуття: наприклад, жертвують більше грошей на благодійність, якщо отримують щось натомість (цукерки і ін.). Навіть якщо ці речі їм зовсім не потрібні і вони ніколи не купили б їх самі, тим не менше механізм соціального обміну вступає в дію.

Проте в теорії соціального обміну є і слабка сторона: ця теорія з легкістю зводиться до простого вказання причини. До прикладу, якщо котрась людина вчинила альтруїстичний вчинок, так і хочеться «пояснити» її поведінку тим задоволенням, яке вона отримала від своєї діяльності. Але таке вказання вигоди призводить до пояснень по колу: «Чому вона добровільно зробила це?» — «Через внутрішнє задоволення.» — «А чому ви вважаєте, що вона відчула внутрішнє задоволення?» — «Навіщо ж їй тоді добровільно робити це?»

Щоб уникнути подібного циклічного пояснення, слід розглядати винагороди (вигоди) і витрати незалежно від альтруїстичної поведінки. Якщо суспільне схвалення мотивує надання допомоги, то експерименти повинні довести нам, що, коли за здійсненням допомоги наступає схвалення, допомога посилюється. І це дійсно так і відбувається.

Згідно з теорією соціальних норм люди здійснюють альтруїстичні вчинки тому, що певну поведінку, життєві обов’язки накладають на них суспільні очікування. Дослідники виділили дві суспільні норми, які мотивують альтруїзм.

Соціолог Алвін Гоулднер стверджує, що всезагальним «моральним кодом» є норма взаємності: нам слід не приносити шкоду, а надавати допомогу тим, хто надає допомогу нам. Ми «вкладаємо» свої зусилля в інших і очікуємо винагороди. Ця норма найбільш явно стосується взаємовідносин рівних з рівними. Ті, хто не вважає себе залежними від кого-небудь, особливо відчувають необхідність відповідати взаємністю. Таким чином, на відміну від людей з низьким почуттям власної гідності, вони з більшою неохотою шукають допомоги. Якщо вони не можуть цього зробити, то відчувають, що, приймаючи допомогу, піддають себе небезпеці чи втрачають власну гідність. У людей, які приймають допомогу і в силу різних обставин не можуть відповісти взаємністю, суттєво знижується самооцінка.

Переконання, що люди повинні надавати допомогу тим, хто її потребує, безвідносно до можливої вигоди в майбутньому, є нормою соціальної відповідальності. Саме ця норма спонукає людей, наприклад, підняти книгу, яку впустила людина на костилях. В колективістській культурі іноді люди підтримують норму соціальної відповідальності більш твердо, ніж на індивідуалістичному Заході. Вони висловлюють бажання допомогти навіть тоді, коли відсутня безпосередня загроза життю людини, що потребує допомоги, чи коли вона не належить до кола їх родичів.

Експерименти доводять, що навіть тоді, коли доброчинці залишаються невідомими і не очікують ніякої вдячності, вони допомагають тим, хто потребує допомоги. Однак вони зазвичай застосовують норму соціальної відповідальності лише вибірково — стосовно тих, чиї потреби, швидше всього, виникли не внаслідок їх власної безвідповідальності. Якщо люди приписують неприємності складній ситуації, яка не піддається контролю, тоді вони допомагають. Якщо ж вони вважають, що ця ситуація — результат вчинків самої людини, справедливо буде, якщо допомога не буде надана: людина ж сама винна у своїх бідах.

Третє пояснення альтруїзму випливає з еволюційної теорії. Еволюційна психологія стверджує, що суть життя полягає в збереженні роду. Гени змушують нас діяти так, щоб максимально збільшити можливість їх виживання. Коли наші предки помирали, їх гени продовжували жити.

Якщо судити за назвою книги Річарда Докінза «Егоїстичний ген», еволюційна теорія представляє образ людини, який психолог Дональд Кемпбелл назвав біологічним підтвердженням ідеї про наявність глибоко вкоріненого в людині «первородного гріха», який змушує людей турбуватися тільки про власні інтереси. Гени, які змушують окремих людей діяти безкорисливо в інтересах інших, не виживуть в ході еволюційного змагання. Генетичний егоїзм, таким чином, налаштовує людей на два види безкорисливого альтруїзму: захисту роду і пошуку взаємної вигоди.

Наші гени змушують нас турбуватися про тих, з ким ми є кровно спорідненими. Так, однією з форм самопожертви є любов до своїх дітей. Як помітив Девід Барош, «гени допомагають собі тим, що симпатизують тільки самим собі, навіть якщо знаходяться в різних тілах». Хоча еволюція схвалює альтруїзм стосовно дітей, діти мають меншу зацікавленість у виживанні генів своїх батьків. Таким чином батьки, як правило більш віддані своїм дітям, ніж діти своїм батькам.

Генетичний егоїзм також визначає дії у відповідності з принципом взаємності. Як вважає біолог Роберт Триверс, один організм допомагає іншому, тому що очікує надання допомоги у відповідь. Він надіється що той, хто не бажає відповісти взаємністю, буде покараний: відступників і зрадників всі зневажають.

Взаємність найкраще проявляється в малих ізольованих групах, в яких людина часто зустрічається з тими, кому надає допомогу. Невеликі школи, містечка, церкви, робітничі бригади і студентські гуртожитки сприяють виникненню общинності, коли люди турбуються одні про одних. В порівнянні з ними, жителі великих міст менш схильні повідомляти одні одних про телефонні дзвінки, передавати за призначенням «загублені» листи, сприяти дослідникам, допомагати заблукалим дітям і чинити інші альтруїстичні вчинки.

Таким чином, існує схожість поглядів на альтруїзм між трьома різними теоріями — соціального обміну, соціальних норм і еволюційної психології. Кожна теорія пропонує два типи просоціальної поведінки: взаємний обмін типу «ти — мені, я — тобі» і, зверх того, не обмежене ніякими умовностями надання допомоги. Ці три теорії працюють на трьох взаємодоповнюючих рівнях пояснення. Якщо еволюційний погляд відповідає істині, то наші генетичні схильності повинні знайти своє вираження в психологічних і соціологічних явищах.

Висновки

Отже, альтруїзм — це мотив надання кому-небудь допомоги, не пов’язаний свідомо з власними егоїстичними інтересами. Суб'єктивно він проявляється в почутті симпатії, орієнтованості на надання допомоги іншим людям. Альтруїзм протиставляється егоїзму, який несумісний з безкорисливою турботою про благо інших людей, готовністю жертвувати для них особистими інтересами.

Основною рушійною силою альтруїстичної поведінки вважається бажання покращити становище інших людей, а не очікування певної нагороди (як це, на думку зарубіжних вчених, відбувається у тварин), чи будь-яка інша причина, в якій можна побачити корисливий інтерес.

Американські соціальні психологи прогнозують наступні пояснення альтруїзму:

— причина бажання допомогти іншим людям полягає в емпатії, щасливій людині;

— людина допомагає іншим, оскільки прагне подолати власний негативний емоційний стан. Вигляд горя чи страждання інших людей засмучує даного індивіда, і він хоче позбутися цих відчуттів.

В західних соціобіологічних теоріях основна увага акцентується на тому, що, хоча більшості людей видається, начебто в діях альтруїста відсутній особистий інтерес, насправді він часто наявний в прихованому вигляді. Альтруїстична поведінка розглядається як стратегія, яка розвивається в процесі природного відбору. Проявляючи альтруїзм до близьких генетичних родичів (наприклад, до дітей), люди забезпечують збереження людського генофонду. Допомагаючи комусь сьогодні (наприклад, пропускаючи другий автомобіль в чергу перед собою), ми вважаємо, що ця послуга буде «повернена» нам пізніше.

Зарубіжні культурні теорії, в свою чергу, акцентують увагу на розвитку норм альтруїзму, маючи на увазі норму соціальної відповідальності (допомогу тим, хто її потребує) і норму взаємної відповідальності (допомога тим, хто допоміг вам). Прихильники цих теорій стверджують, що соціальна еволюція здійснює більш значний вплив на людський альтруїзм, ніж біологічна еволюція, яку сповідують соціобіологічні теорії.

2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ СХИЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ДО АЛЬТРУЇЗМУ

2.1 Огляд базових результатів дослідження

Завданням дослідження є:

1) визначення психологічних чинників схильності особистості до альтруїзму;

2) визначити чи схильність до альтруїзму пов’язана з проявами емпатії;

3) визначити, чи висока самооцінка пов’язана зі схильністю до альтруїстичної поведінки;

4) провести факторний аналіз феноменів, що впливають на схильність до альтруїзму.

Для проведення дослідження було вибрано групу досліджуваних 20−56 років на одній з кондитерських фабрик м. Львова -42 особи, з них 39 жінок і 3 чоловіка.

Процедура проведення дослідження

Для дослідження взаємозв'язку психологічних чинників схильності особистості до альтруїзму були використані наступні методики:

— «Методика діагностики соціально-психологічних установок особистості в мотиваційно-потребнісній сфері"О. Ф. Потьомкіної;

— Вивчення рівня емпатійних тенденцій;

— Визначення рівня самооцінки Будассі;

— Багатофакторний особистісний опитувальник Р. Кеттела (105) (16 PF -опитувальник).

Наведемо короткий опис кожної з методик:

«Методика діагностики соціально-психологічних установок особистості в мотиваційно-потребнісній сфері«О. Ф. Потьомкіної

Ця методика використовується для виявлення степені вираженості соціально-психологічних установок.

Методика складається з 80 питань: 40 питань спрямовані на виявлення степеня вираженості соціально-психологічних установок на «альтруїзм — егоїзм», «процес — результат», 40 питань спрямовані на виявлення степеня вираженості соціально-психологічних установок «свобода — влада», «праця — гроші «. Досліджуваним, відповідаючи на питання, необхідно відповісти на них або «так», якщо відповідь ствердна, або «ні» — якщо поведінка не відповідає дійсності. За кожну відповідь «так» нараховується 1 бал. При проведенні дослідження використовувався лише перший варіант методики.

При орієнтації на процес люди більш орієнтовані на процес, менше замислюються над досягненням результату, часто запізнюються зі здачею роботи, їх процесуальна спрямованість перешкоджає їх результативності; ними більше рухає інтерес до справи, а для досягнення результату потрібно багато рутинної роботи, негативне ставлення до якої вони не можуть подолати.

Люди, які орієнтуються на результат, одні з найнадійніших. Вони можуть досягати результату у своїй діяльності всупереч суєті, перешкод, невдач.

Люди, які орієнтуються на альтруїстичні цінності, часто на шкоду собі, заслуговують всілякої поваги. Альтруїзм найбільш цінний громадська мотивація, наявність якої відрізняє зрілої людини.

Люди з надмірно вираженим егоїзмом зустрічаються досить рідко. Відома частка «розумного егоїзму» не може нашкодити людині. Швидше більше шкодить його відсутність, причому це серед людей «інтелігентних професій» зустрічається досить часто.

Вивчення рівня емпатійних тенденцій

Пропонована методика успішно використовується для дослідження емпатії (співпереживання), тобто вміння поставити себе на місце іншої людини і здатності до довільної емоційної чуйності на переживання інших людей. Співпереживання — це прийняття тих почуттів, які відчуває інша людина так, якби вони були нашими власними.

Емпатія сприяє збалансованості міжособистісних стосунків. Вона робить поведінку людини соціально обумовленою. Розвинена у людини емпатія — ключовий фактор успіху в тих видах діяльності, які вимагають вживання у світ партнера по спілкуванню, і перш за все при навчанні та вихованні.

Для виявлення рівня емпатійних тенденцій досліджуваним необхідно, відповідаючи на кожне з 36 тверджень, приписувати відповідей наступні числа: якщо ви відповіли" не знаю «- 0,» ні, ніколи «- 1,» іноді «- 2,» часто «-- 3, «майже завжди» — 4, і відповіді «так, завжди» — 5.

Підрахунок результатів

Перш ніж підрахувати отримані результати, потрібно перевіритио ступінь відвертості, з якою відповідав досліджуваний. Якщо є відповіді «не знаю» на деякі з тверджень під номерами: 3, 9, 11, 13, 28, 36, а також помічені пункти 11, 13, 15, 27, відповідями «так, завжди" — то це вказує на те, що досліджуваний не побажав бути відвертими перед собою, а в деяких випадках прагнув виглядати в кращому світлі. Результатам тестування можна довіряти, якщо по всіх перерахованих тверджень було не більше трьох нещирих відповідей, при чотирьох ж слід сумніватися в їх достовірності, а при п’яти — можна вважати, що робота виконана марно. Потім підсумовуємо всі бали, приписані відповідей на пункти: 2, 5, 8, 9, 10, 12, 13, 15, 16, 19, 21, 22, 24, 25, 26, 27, 29 і 32. Зіставляємо результат зі шкалою розвиненості емпатійних тенденцій:

Якщо набрано від 82 до 90 балів — це дуже високий рівень емпатійності. У досліджуваного хворобливо розвинене співпереживання. У спілкуванні, як барометр, тонко реагує на настрій співрозмовника. Йому важко від того, що навколишні використовують його як громовідвід, обрушуючи на нього емоційний стан. Погано відчуває себе в присутності «важких» людей. Дорослі та діти охоче довіряють йому свої таємниці і йдуть за порадою. Нерідко відчуває комплекс провини, побоюючись заподіяти людям клопоти, і не тільки словом, але навіть поглядом боїться зачепити їх. У той же час сам дуже вразливий. Може страждати, побачивши покалічену тварину або не знаходити собі місця від випадкового холодного привітання шефа. Ця вразливість часом довго не дає заснути. Будучи в збудженні, має потребу в емоційній підтримці з боку. За такого ставлення до життя можу близьким до невротичних зривів.

Від 63 до 81 балів — висока емпатійність. Досліджуваний чутливий до потреб і проблем оточуючих, великодушний, схильний багато чого їм прощати. З непідробним інтересом ставиться до людей. Йому подобається «читати» їхні обличчя і «заглядати» в їх майбутнє, досліджуваний емоційно чуйний, товариський, швидко встановлює контакти з оточуючими і знаходить спільну мову. Мабуть, і діти тягнуться до нього. Навколишні цінують його душевність. Намагається не допускати конфліктів і знаходити компромісні рішення. Добре переносить критику на свою адресу. В оцінці подій більше довіряє своїм почуттям та інтуїції, ніж аналітичним висновкам. Вважає за краще працювати з людьми, ніж поодинці. Постійно має потребу в соціальному схваленні своїх дій. При всіх перерахованих якостях не завжди акуратний в точній копіткій роботи. Не варто особливих труднощів вивести його з рівноваги.

Від 37 до 62 балів — нормальний рівень емпатійності, притаманний переважній більшості людей. Навколишні не можуть назвати його «товстошкірим», але в той же час він не належите до числа особливо чутливих осіб. У міжособистісних відносинах судить про інших за їх вчинками, ніж довіряти своїм особистим враженням. Йому не байдужі емоційні прояви, але переважно вони знаходяться під самоконтролем. У спілкуванні уважний, намагається зрозуміти більше, ніж сказано словами, але при зайвому впливі почуттів співрозмовника втрачаєте терпіння. Вважає за краще делікатно не висловлювати свою точку зору, не будучи впевненим, що вона буде прийнята. При читанні художніх творів і перегляді фільмів частіше стежить за дією, ніж за переживаннями героїв. Важко прогнозувати розвиток відносин між людьми, тому, трапляється, що їхні вчинки виявляються несподіваними. Немає розкутості почуттів, і це заважає повноцінному сприйняттю людей.

12−36 балів — низький рівень емпатійності. Є труднощі у встановленні контактів з людьми, незатишно відчуває себе у великій компанії. Емоційні прояви у вчинках навколишніх часом здаються досліджуваному незрозумілими і позбавленими сенсу. Віддає перевагу відокремленим заняттям конкретною справою, а не роботі з людьми. Він — прихильник точних формулювань і раціональних рішень. Ймовірно, у нього мало друзів, а з тих, хто є, цінує більше за ділові якості і ясний розум, ніж за чуйність і чуйність. Люди платять йому тим же. Буває відчуває свою відчуженість, що оточуючі не надто шанують його увагою. Але це можна виправити, якщо досліджуваний розкриє панцир і станете уважно вдивлятися в поведінку близьких і приймати їх проблеми як свої.

11 балів і менше — дуже низький рівень. Емпатійні тенденції особистості не розвинені. Важко першим почати розмову. Особливо важкі контакти з дітьми та особами, які набагато старші за вас. У міжособистісних відносинах нерідко опиняється в незручному становищі. Багато в чому не знаходите взаєморозуміння з оточуючими. Любите гострі відчуття, спортивні змагання віддаєте перевагу мистецтву. У діяльності дуже сконцентрований на собі. Він можете бути дуже продуктивним в індивідуальній роботі, у взаємодії з іншими ж не завжди виглядає в кращому світлі. Боляче переносить критику на свою адресу, хоча може на неї бурхливо не реагувати. Необхідна гімнастика почуттів.

Вивчення рівня самооцінки

Була використана методика для дослідження самооцінки за допомогою процедури ранжування. На бланках цієї методики перераховані 20 різноманітних якостей особистості. У лівій колонці досліджуваний ранжує всі якості в тій мірі, в якій вони виражаються в ідеалі. Після цього у правій колонці якості ранжуються в тій мірі, в якій вони виражаються в самому досліджуваному. Між бажаним і реальним рівнем кожної якості рахується різниця (d), яка підноситься до квадрата. Потім підраховується сума квадратів. По формулі визначається коефіцієнт кореляції. Чим ближчий коефіцієнт кореляції до 1 (від 0,1 до 1), тим вища самооцінка. Про адекватність самооцінки свідчить коефіцієнт від 0,4 до 0,6.

Опитувальник Р. Кеттела

Багатофакторний опитувальник особистості опублікований Р. Б. Кетелом у1949 р. і з тих пір широко використовується в психодіагностичній практиці. Цей тест є універсальним, практичним, дає багатогранну інформацію про індивідуальність. Запитання несуть проективний характер, описують звичайні життєві ситуації. Різноманітні форми цього опитувальника сьогодні є найбільш популярним засобом експрес-діагностики особистості. Вони застосовуються в усіх ситуаціях, коли необхідне знання про індивідуально-психологічні особливості людини. Опитувальник діагностує риси особистості, які Р. Б. Кеттел називає конституційними факторами. Вивчення динамічних факторів -мотивів, потреб, інтересів, цінностей вимагає застосування інших методів. Це слід враховувати при інтерпретації, оскільки реалізація в поведінці особистісних рис та установок залежить від потреб і ситуації.

Спосіб роботи з запитальником подається в інструкції для досліджуваного. Відповідь фіксується на спеціальному бланку відповідей, а згодом підраховуються за допомогою «ключа». Співпадіння відповідей «а» і «с» оцінюються 2 балами, спів падіння відповіді «в» оцінюється 1 балом. Сума балів по кожній виділеній групі запитань дає в результаті значення фактора. Виключенням є фактор В -тут будь-яке спів падіння з «ключем» дає 1 бал. Таким чином максимальна оцінка по кожному фактору -12 балів, по фактору В-8 балів; мінімальна -0 балів.

Всього для дослідження було використано 26 шкал.

Загальні результати дослідження

Серед досліджуваних було виявлено:

— за допомогою «Методика діагностики соціально-психологічних установок особистості в мотиваційно-потребнісній сфері», що кількість альтруїстів становить 66,7% всіх опитаних працівників;

— відповідно до результатів, отриманих за допомогою вивчення рівня емпатійних тенденцій, кількість працівників з високим рівнем емпатійності становить 42,8%;

— відповідно до вивчення рівня самооцінки (Будассі) — кількість досліджуваних з високим рівнем самооцінки становить 26% усіх опитаних працівників.

2.2 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження

Провівши емпіричне дослідження отримано результати, які наведені в додатку А.

З метою виявлення структури взаємозв'язків між показниками був проведений кореляційний аналіз.

В результаті кореляційного аналізу даних ми одержали кореляційну матрицю (див. додаток В). Загалом було одержано 351 показник, з яких 20 значимі на рівні 0,05 і 12 на рівні 0,01.

Для кращої ілюстрації кореляційних зв’язків зобразимо їх у вигляді плеяд (мал. 1, мал. 2).

Виявлений обернений кореляційний зв’язок між шкалою «альтруїзм» і «егоїзм» (r=-0,450 при р< 0,01). Це свідчить про те, що підвищенням проявів альтруїзму, прояви егоїстичної поведінки знижуються.

Прямий кореляційний зв’язок між альтруїзмом та рівнем емпатії (r=0,800 при р< 0,01) свідчить про те, що високий рівень емпатійності підвищує схильність до альтруїстичної поведінки. Дійсно, люди, що чутливі до потреб і проблем оточуючих, великодушні, схильні багато чого їм прощати і з непідробним інтересом ставляться до людей, що дозволяє їм швидко налагодити контакт і проявляти акти допомоги. Реалізація альтруїстичної поведінки неможлива без здійснення уявної постановки себе на місце людини, що потребує допомоги, без процесу співчуття і співпереживання їй.

Мал. 1. Плеяди кореляційних зв’язків на рівні 0,01

------- прямий кореляційний зв’язок

— - - - - обернений кореляційний зв’язок

Прямий кореляційний зв’язок між альтруїзмом та шкалою «коефіцієнт самооцінки» (r=0,401 при р< 0,01), а також з рівнем самооцінки (r=0,406 при р< 0,01). Це вказує на те, що прояв альтруїзму супроводжується позитивними почуттями морального задоволення, самоповаги, гордості, підвищенням самооцінки.

Існує прямий кореляційний зв’язок між альтруїзмом та шкалою «емоційна стійкість» (r=0,304 при р< 0,05). Це свідчить про те, що деякі прояви альтруїстичної поведінки підвищуються під впливом соціальних норм, до підкорення яким схильна особистість.

Мал. 2. Плеяди кореляційних зв’язків на рівні 0,05

------- прямий кореляційний зв’язок

— - - - обернений кореляційний зв’язок

Виявлений обернений кореляційний зв’язок між альтруїзмом та шкалою «розслабленість — напруженість» (r=-0,310 при р< 0,05). Це вкахує на те, що напруженість, дратівливість, збудження та висока мотивованість може знизити прояви альтруїзму.

Існує прямий кореляційний зв’язок між шкалами «емпатія» та «коефіцієнт самооцінки» (r=0,431 при р< 0,01), та рівнем самооцінки (r=0,454 при р< 0,01). Це свідчить про те, що чим більш людина емпатійна, тим вища у неї самооцінка.

Виявлений обернений кореляційний зв’язок між шкалою «егоїзм» та статтю (r=-0,316 при р< 0,05), це вказує на те, що чоловіки більш схильні проявляти егоїстичну поведінку, на відміну від жінок, які схильні до альтруїзму.

Виявлений прямий кореляційний зв’язок між шкалами «альтруїзм» та «процес» (r=0,393 при р< 0,01). Це свідчить про те, що люди з процесуальною спрямованістю більш схильні до альтруїзму. Їх цікавить сам процес здійснення цієї поведінки і вони рідко замислюються над тим, що це їм дасть у результаті. Тому можна сказати, що прояв альтруїстичної поведінки у них є дійсно безкорисним.

За допомогою факторного аналізу, результати якого наведені у таблиці 2, було визначено 3 фактори.

Табл. 2

Фактор 1

Фактор 2

Фактор 3

Вік

-0,7 450

0,357 101

0,40 414

Стать

-0,414 379

-0,584 991

-0,55 380

A — замкнутість — комунікабельність

-0,150 012

-0,423 805

0,523 968

B -інтелект

-0,178 797

0,39 204

-0,392 092

C -емоційна стійкість

-0,572 796

-0,309 258

-0,214 733

E — підлеглість — домінантність

-0,222 735

-0,568 781

-0,247 148

F — стриманість — експресивність

0,31 258

-0,537 826

0,228 920

G — чуттєвість — вис. нормат. поведінки

-0,405 162

-0,39 049

-0,402 780

H — сором’язливість — сміливість

-0,221 869

-0,546 734

0,348 630

I — жорсткість — чуттєвість

-0,427 328

-0,135 527

0,71 864

L — довірливість — підозрілість

0,140 371

0,194 724

-0,289 327

M — практичність — розвинена уява

0,85 301

0,325 513

0,506 890

N — прямолінійність — дипломатичність

-0,189 958

-0,267 745

0,129 293

O — впевненість в собі - тривожність

0,332 792

0,459 328

-0,83 828

Q1 — консерватизм — радикалізм

-0,87 616

-0,6 850

-0,510 207

Q2 — конформізм — нонконформізм

0,60 935

0,113 540

-0,521 144

Q3 — низьк. самоконтр. — висок. самок.

-0,264 748

-0,499 453

-0,89 143

Q4 — розслабленість — напруженість

0,529 088

-0,5 623

0,341 805

MD — нещирість — завищення самооцінки

-0,303 227

-0,341 923

-0,185 645

Процес

-0,358 788

0,233 083

0,268 533

Результат

-0,92 813

0,215 843

0,130 335

Альтруїзм

-0,753 497

0,223 644

0,213 116

Егоїзм

-, 547 468

-0,177 708

-0,296 965

Емпатія

0,646 749

0,408 996

0,158 882

Коеф. сам.

-0,599 669

0,539 909

-0,77 128

Рів. сам.

-0,586 913

0,545 048

-0,16 653

За першим фактором схильність особистості до альтруїзму впливають: емоційна стійкість, чуттєвість, розслабленість, емпатія та низька схильність до егоїзму.

За другим фактором виявлені тісні зв’язки між такими шкалами: вік, стать, домінантність, експресивність, нормативність поведінки, самоконтроль.

За третім фактором на схильність до альтруїзму впливають наступні показники: замкнутість, практичність, нонконформізм.

ВИСНОВКИ

В результаті здійсненої роботи можна зробити наступні висновки:

1. Альтруїзм можна визначити як «життя для інших». Він визначається як любов і турбота про інших; прагнення до благополуччя інших за відсутності вигоди для себе, схильність безоплатно жертвувати собою заради групи та ін.

В історії психології склалося кілька точок зору, що пояснюють природу альтруїзму: альтруїстичні норми (якщо інша людина залежить від тебе в досягненні своєї мети, то ти повинен їй допомагати); підкріплення (негативне чи позитивне); почуття провини (його зменшення шляхом безкорисливого вчинку).

2. В наш час існує три різні теорії в соціальній психології, які пояснюють явище альтруїзму — соціального обміну, соціальних норм і еволюційної психології.

Згідно з теорією соціального обміну людська взаємодія спрямовується «соціальною економікою». Люди обмінюються не тільки матеріальними благами і грошима, але і соціальними товарами — любов’ю, послугами, інформацією, статусом.

Теорія соціальних норм вказує на те, що люди здійснюють альтруїстичні вчинки тому, що певну поведінку, життєві обов’язки накладають на них суспільні очікування.

Третє пояснення альтруїзму випливає з еволюційної теорії. Еволюційна психологія стверджує, що суть життя полягає в збереженні роду. Гени змушують нас діяти так, щоб максимально збільшити можливість їх виживання. Коли наші предки помирали, їх гени продовжували жити.

3. В результаті проведення емпіричного дослідження гіпотеза про те, що чим схильність до проявів альтруїзму пов’язана з високою емпатійністю підтвердилася.

Гіпотеза про те, що схильність особистості до альтруїзму пов’язана з високим рівнем самооцінки теж підтвердилась.

Гіпотеза про те, що схильність особистості до альтруїзму пов’язана з проявом особистісних рис досліджуваних підтвердилась. За даними проведеного дослідження вона залежить від рівня емоційної стійкості, розслабленості-напруженості, процесуальної спрямованості особистості.

Узагальнюючи вищесказане можна констатувати, що схильність до альтруїзму в значній мірі визначається особистими якостями особистості.

Люди, які орієнтуються на альтруїстичні цінності, часто на шкоду собі, заслуговують всілякої поваги. Альтруїзм найбільш цінний громадська мотивація, наявність якої вирізняє зрілу людину.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авдеева Н. Н. Понятие идентификации и его применение к проблеме понимания человека человеком // Теоретические и прикладные проблемы психологии познания людьми друг друга. — Краснодар, 1975.

2. Андреева Г. М. Социальная психология. М: Аспект-Пресс, 1998, 245 с.

3. Андреева Г. М., Богомолова Н. Н., Петровская Л. А. Современная социальная психология на Западе. Теоретические ориентации. — М.: МГУ, 1978. — 269 с.

4. Аронсон Э. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме. — М.: Прайм-Еврознак, 2002. — 558 с

5. Большев Л. Н., Смирнов Н. В. — Таблицы математической статистики. М.: Наука, 1983. — 417 c.

6. Бурлачук Л. Ф. Психодиагностика. Учебник для вузов. — СПБ.: Питер, 2004.

7. Введение в практическую социальную психологию / Под ред. Ю. М. Жукова, Л. А. Петровской, О. В. Соловьевой. — М.: Наука, 1994. — 255 с.

8. Додонов Б. И. Эмоциональные отношения, направленность и корреспондирующие свойства личности // Вопросы философии. — 1974. — № 6. — С. 3 — 10.

9. Додонов Б. И. Эмоции как ценность // Общественные науки. — 1979. — №. 4. — С. 131 — 133.

10. Кричевский Р. Л. Социальная психология: личность и общение. Учебное пособие. М.: Изд-во РАГС, 2000.

11. Майерс Д. Социальная психология. — 7-е изд. — СПб.: Питер, 2005. — 794 с.

12. Методика диагностики социально-психологических установок личности в мотивационно-потребностной сфере О. Ф. Потемкиной / Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. Ред. и сост. Райгородский Д. Я. — Самара, 2001. с. 641 — 648.

13. Методы социальной психологии / Под ред. Е. С. Кузьмина и В. Е. Семенова. — Л.: Изд-воЛГУ, 1977. — 175 с.

14. Немов Р. С. Общая психология: Учебник. -М: ВЛАДОС, 2003.

15. Немов Р. С., Алтунина И. Р. Социальная психология. — Питер. 2007.

16. Поршнев Б. Ф. Социальная психология и история. — 2-е изд. — М.: Наука, 1979. — 232 с

17. Психологический словарь /Под ред. В. В. Давыдова, А. В. Запорожца, Б. Ф. Ломова и др. НИИ общей и педагогической психологии Акад. пед. Наук СССР. — М.: Педагогика, 1983. с. 175

18. Сміт Адам, «Теорія моральних почуттів», 1759.

19. Собкин В. С. К формированию представлений о механизмах процесса идентификации в общении // Теоретические и прикладные проблемы психологии познания людьми друг друга. — Краснодар, 1975. — С. 55 — 57.

20. Социальная психология личности / Под ред. М. И. Бобневой, Е. В. Шороховой. — М.: Наука, 1979. — 344 с.

21. ЭфроимсонВ.П. Родословная альтруизма// Новый мир. 1961. № 10. С. 193- 214

22. ЭфроимсонВ.П. Генетика Этики и эстетики. СПб, «Талисман», 1995. 281 с.

23. Чалдини Р., Кенрик Д., Нейберг С. Социальная психология. Пойми других, чтобы понять себя! (серия «Главный учебник»).- СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2002.

24. Шибутани Т. Социальная психология. — Ростов н/Д.: Феникс, 2002. — 544 с.

25. Ядов В. А. Социальная идентификация личности. — М., 1994. с. 20 — 23

Додаток А

Результати емпіричного дослідження

Вік

Стать

A

B

C

E

F

G

H

I

L

M

N

O

Q1

Q2

Q3

Q4

MD

1

42

0

10

3

8

3

5

10

8

6

5

4

7

8

5

6

8

4

10

2

23

0

11

4

9

7

6

10

7

5

4

5

4

3

9

4

8

5

9

3

25

1

12

3

11

8

9

10

9

9

2

4

9

4

3

5

9

4

9

4

26

1

5

4

9

9

6

9

7

7

6

8

8

7

12

8

12

5

5

5

52

0

11

4

11

3

7

10

9

7

3

6

11

9

10

3

8

6

9

6

22

0

11

4

8

4

10

5

9

6

5

8

5

4

1

5

8

8

9

7

27

1

11

3

9

9

6

10

10

8

3

5

8

3

5

4

10

6

13

8

26

0

8

7

9

5

5

7

7

7

6

7

7

7

7

5

9

4

10

9

41

0

10

1

8

2

5

5

5

6

7

7

9

6

6

5

8

3

6

10

40

0

11

3

7

6

10

5

8

6

2

7

10

8

4

5

10

7

4

11

49

0

9

3

5

3

6

7

5

9

3

9

6

9

6

5

7

4

3

12

37

0

9

3

6

8

7

10

3

8

5

9

6

8

7

5

9

7

5

13

36

0

8

4

8

3

3

8

7

7

4

9

8

12

4

5

7

10

7

14

37

0

9

3

6

5

6

10

9

3

4

9

8

6

7

2

10

7

8

15

20

0

6

4

9

5

7

9

9

6

7

8

8

7

4

7

10

7

10

16

36

0

5

3

5

4

3

6

2

4

4

7

5

5

6

7

7

4

7

17

39

0

7

2

7

6

5

9

6

4

4

8

9

10

9

7

5

8

3

18

40

0

5

3

9

5

6

7

7

3

4

11

5

7

1

3

6

7

6

19

32

0

4

3

8

2

7

10

5

5

4

5

8

7

10

5

7

5

7

20

24

0

9

5

4

3

6

7

5

4

7

6

5

10

4

9

8

7

9

21

36

0

6

3

7

2

3

9

2

5

7

8

4

9

5

3

6

6

3

22

30

0

5

4

9

5

6

11

6

6

3

3

6

7

9

9

7

4

6

23

46

0

4

5

10

4

6

11

6

6

5

3

7

7

8

7

7

5

8

24

37

0

10

4

7

6

5

10

5

7

7

8

7

5

5

9

8

4

10

25

41

0

8

1

7

1

9

6

10

3

4

6

5

8

7

10

8

9

6

26

44

0

10

3

7

6

7

9

6

8

7

7

8

6

5

9

8

6

6

27

56

0

7

3

8

6

6

4

7

10

6

9

9

5

6

7

6

5

9

28

25

0

10

3

4

2

6

8

7

8

2

9

6

7

5

2

4

8

5

29

22

0

9

1

7

6

9

6

7

4

4

5

8

8

9

4

9

10

4

30

20

0

7

4

7

4

9

6

6

7

7

10

6

7

6

8

6

6

6

31

32

0

7

3

8

5

8

11

7

7

4

10

3

9

6

7

9

5

Показать Свернуть
Заполнить форму текущей работой