Облік кредитних операцій

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ВСТУП

Створення дійової системи кредиту й кредитних відносин є невід'ємною складовою ринкової трансформації економіки. Цей процес виявився складним і суперечливим. Україна почала формувати кредитну систему на тій базі, яка існувала при адміністративно-командній системі й була пов’язана з централізованим розподілом кредитних ресурсів, пільговим кредитуванням, кредитними обмеженнями тощо. Все це робило кредит і кредитні відносини недосконалими й неефективними. Замість подолання цих недоліків глибока економічна криза, спад виробництва зумовили кризу неплатежів, що підривало корінні принципи кредиту, позбавляло його активного впливу на розвиток економіки. Справа дійшла до того, що неповернення кредитних сум стало досить поширеним явищем, яке спричинило появу величезних сум кредиторської заборгованості, що перетворювало кредит на свою протилежність — безповоротне фінансування, тобто повністю вихолощувало зміст цієї економічної категорії.

Перехід України на етап макроекономічної стабілізації та економічного зростання з новою силою підкреслив необхідність і велику роль кредиту у розширеному відтворенні, без чого неможливий нормальний кругообіг капіталу, ефективне економічне зростання. Для цього потрібно, перш за все, подолати ті відхилення, які траплялися при використанні кредиту, забезпечити повне й послідовне здійснення принципів кредиту в господарській практиці.

Разом з тим, перехід до ринкової економіки пред’явив нові вимоги до теорії кредиту й кредитних відносин. Оскільки трансформаційний період відрізняється від розвинутої ринкової економіки, то вкрай важливо розкриття його своєрідності та визначення місця й ролі кредиту в процесі ринкової трансформації економіки. До того ж виявились істотні недоліки у трактуванні кредиту та кредитних відносин. Навіть у кращих підручниках сутність кредиту зводиться до передачі в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності, а кредитні відносини наділяються надто загальними характеристиками: добровільні й рівноправні, не змінюють власника цінностей, пов’язані з рухом вартості, але не є еквівалентними, хоча вони передбачають платність. І найбільше, що відзначається, — це їхня здатність забезпечувати зростання вартості, тобто її капіталізацію. Досвід незаперечно свідчить, що розробка теорії кредиту й кредитних відносин потребує обґрунтування методологічних підходів до розкриття кредиту як системного явища, глибокої й складної економічної категорії, пов’язаної з усією системою суспільно-виробничих відносин.

Значну питому вагу в складі джерел коштів підприємства мають позикові кошти — зобов’язання підприємства, його кредиторська заборгованість.

Заборгованість — це найвагоміша частина зобов’язань підприємства, яка включає як поточні так і довгострокові зобов’язання. Це розрахунки підприємства з постачальниками, підрядниками, працівниками, банком, тощо.

Тому лише досконала, гнучка організація грошових розрахунків може забезпечити таку діяльність підприємства, яка б відповідала поставленій меті. Звісно, це не єдина умова успішного існування підприємства. Серед інших можна виділити такі, більш глобальні чинники: грошово-кредитна політика держави, фіскальна, бюджетна політики і взагалі фінансове становище держави.

Багатоманітність суб'єктів взаємовідносин підприємства по розрахунках з кредиторської заборгованості, з врахуванням різного механізму правового регулювання і організаційних схем здійснення, свідчить про складність проблеми ефективного управління нею. Дійсно, поточний фінансовий добробут підприємства в значній мірі залежить від того, наскільки своєчасно воно відповідає за своїми фінансовими зобов’язаннями.

Кредиторська заборгованість — це найвагоміша частина зобов’язань підприємства, яка включає як поточні так і довгострокові зобов’язання. Це розрахунки підприємства з постачальниками, підрядниками, працівниками, банком, страховими компаніями.

Проблема організації грошових розрахунків підприємства досить актуальна в теперішніх умовах — в умовах кризи неплатежів, низької платіжної дисципліни більшої частини господарюючих суб'єктів.

У процесі дослідження вивчені праці вітчизняних і зарубіжних вчених економістів: Голова С. Ф., Бутинця Ф. Ф., Ткаченко Н. М., Шаманської В. М, та ін., національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші інструктивні вказівки і рекомендації Міністерства фінансів України, облікові дані підприємства.

Розділ 1. Сутність і призначення комерційних банків в Україні

У найбільш загальному значенні банком прийнято називати фінансову установу, що спеціалізується на акумулюванні ресурсів і управлінні ними шляхом здійснення розрахункових, посередницьких, кредитних та інших фінансових операцій.

Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір послуг, беруть участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.

Комерційні банки — кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:

— фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників капіталів, що інвестуються;

— випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);

— купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;

— видача доручень, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

— касове виконання державного бюджету;

— придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);

— купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;

— купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;

— довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;

— надання консультативних та інших послуг, пов’язаних із банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю.

Комерційним банкам в Україні забороняється вести діяльність у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіх видів страхування, їм забороняється використовувати свої союзи та інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.

Комерційні банки класифікуються за різними критеріями: формою власності, організаційною формою, розміром капіталу; філійною мережею; діапазоном операцій, що ними виконуються, та сектором ринку, де вони функціонують.

За формою власності комерційні банки поділяються на державні, кооперативні і колективні.

Статутні фонди банків з державною формою власності створені за рахунок бюджетних коштів і коштів бюджетних установ. Інші вітчизняні комерційні банки — це банки з колективною формою власності.

Залежно від організаційної форми комерційні банки з колективною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого і закритого типу (акціонерні банки) та товариствами з обмеженою відповідальністю (пайові банки).

Акціонерні банки відкритого і закритого типу (вони становлять 84% загальної кількості банків України) формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає само акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери, як правило, не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними. В Україні більшість комерційних банків — це акціонерні товариства відкритого типу (59%). Найбільшим акціонерним товариством закритого типу (їх частка становить 25% загальної кількості) є Промінвестбанк.

Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів (паїв) у статутний фонд. За кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Пайові комерційні банки організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю. Тут відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску у капітал банку. Комерційні банки у формі товариств з обмеженою відповідальністю в Україні становлять близько 16% від загальної їх кількості.

Залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі, середні та найбільші. На банківському ринку України більшість банків середні (активи понад млн. грн.). У сімку найбільших банків (активи понад 1 млрд. грн.) входять: Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Приватбанк, банк «Аваль», Ощадбанк. На ці банки припадає майже половина активів банківської системи України, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу.

Залежно від наявності філій комерційні банки можна кваліфікувати на багатофілійні, малофілійні, безфілійні. Більш широку мережу філій нараховує Ощадбанк (близько 15 000 одиниць), який має відділення у всіх адміністративних районах країни. До багатофілійних банків відносять Промінвестбанк (понад 500 одиниць), «Аваль» (понад 200 одиниць), Укрсоцбанк (понад 100 одиниць). Більшість вітчизняних банків є малофілійними і безфілійними.

За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо понад 50% його активів є активами одного типу.

Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними, бо майже всі вони мають потенційні юридичні можливості для впровадження всіх банківських продуктів і залучення до обслуговування різних типів клієнтів.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

Функціональна спеціалізація полягає в тому, що комерційні банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій. Це, наприклад, інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки. Функціональна спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, а також специфіку роботи з клієнтурою. В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків розвинута ще недостатньо. Тому поки що функціонує єдиний банк з інвестиційною спеціалізацією. Дуже актуальною є проблема створення інвестиційних, інноваційних, іпотечних банків.

Відомими представниками банків з функціональною спеціалізацією є Ощадбанк. У пасиві Ощадбанку близько 90% - це кошти фізичних осіб, а активні операції в основному спрямовані на споживче кредитування. Функціональна спеціалізація названих банків не заважає їм виконувати інші операції, притаманні універсальним банкам.

У системі комерційних банків відбувається процес залучення іноземного капіталу. Кількість банків, створених з участю іноземного капіталу на початок 2000 p., досягла 18% від загальної кількості діючих банків, з них майже третину становлять банки зі 100-процентним іноземним капіталом.

Водночас банкам в Україні заборонено займатися діяльністю у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних та інвестиційних монет), а також діяльністю з усіх видів страхування (крім виконання функцій страхового посередника), їм заборонено використовувати свої союзи та інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.

Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25% капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:

1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;

3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам за умов, що таке майно має бути відчужене банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Залежно від обраних критеріїв та ступеня деталізації можуть виділятися різні за структурою, кількістю та змістом функції банків.

У найбільш агрегованому вигляді, з точки зору забезпечення вирішення основних цілей і завдань, покладених на банки, можна виділити такі групи функцій (рис. 1. 1).

Рис. 1.1 Функції банків

Для визначення суті комерційних банків та їх специфіки велике значення має їх класифікація. Комерційні банки можна класифікувати за різними критеріями.

За формою власності розрізняють банки державні, акціонерні, кооперативні, приватні та змішані.

За територіальною ознакою банки поділяються на міжнародні, загальнонаціональні, регіональні та міжрегіональні, що обслуговують декілька регіонів країни.

За організаційно-правовою формою — банки, які утворюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативні банки.

За належністю статутного капіталу та способом його, формування пайові та акціонерні банки. Пайові банки утворюються за рахунок пайових внесків засновників (пайовиків) у формі товариств з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

Акціонерні банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства закритого або відкритого типів. Порядок створення і діяльності акціонерних банків визначається Законами України: [1], [2], [3] тощо. Акціонерний банк — це кредитна установа, що є об'єднанням на підставі угоди коштів фізичних і юридичним осіб (у тому числі іноземних) з метою спільної господарської діяльності та одержання прибутку. Статутний капітал, акціонерного банку формується лише за рахунок власних коштів акціонерів.

Основний капітал акціонерного банку формується емісією та продажем акцій фізичним і юридичним особам, а потім збільшується за рахунок капіталізації прибутку й випуску нових акцій Статутний фонд акціонерного банку формується з основного капіталу, поділеного на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості Розмір статутного фонду визначається акціонерами банку, але не може бути меншим за розмір, встановлений НБУ.

Банкам забороняється випуск акцій на пред’явника. Наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошенню, передплати акцій та збільшення його статутного капіталу.

Банки мають право придбавати власні акції з наступним письмовим повідомленням Національного банку України про укладені угоди, яке мас бути надіслане протягом 5 робочих днів з дати укладення угод. Банкам не дозволяється придбавати власні акції, якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу нижче за мінімальний рівень Про намір придбати загальну кількість власних акцій у розмірі 10 і більше відсотків загальної емісії банк письмово повідомляє Національному банку України за 15 календарних днів до укладення угод. Національний банк України має право заборонити банку купівлю власних акцій у разі, якщо це може призвести до погіршення його фінансового стану.

Акціонерний банк діє на підставі установчого договору та статуту. В статуті фіксуються мета діяльності акціонерного банку, розмір та порядок створення фондів, склад і компетенція органів, а також обов’язково такі відомості: види акцій, що випускаються; номінальна вартість акції; співвідношення акцій різних видів; кількість акцій, що купуються засновниками; наслідки невиконання зобов’язань з викуплення акцій.

Акціонерний банк є юридичною особою, власником свого майна, має повну господарську самостійність з питань вибору форм управління, використання прибутку, несе відповідальність за зобов’язаннями тільки своїм майном, а акціонери відповідають за зобов’язання банку лише в межах належних їм акцій. Акціонерний банк може мати філії і представництва на: території України та за кордоном, але за письмовою згодою НБУ.

За видами здійснюваних операцій комерційні банки бувають універсальні та спеціалізовані.

Універсальні банки здійснюють широке коло банківських операцій і надають різноманітні послуги, перелік яких дедалі розширюється. Сучасні комерційні банки здатні виконувати понад 200 різних видів банківських операцій і послуг.

Спеціалізовані банки здійснюють деякі банківські операції, які тісно пов’язані з особливостями господарської діяльності підприємств, специфікою виробництва тощо.

За спеціалізацією банки в Україні можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо, більше ніж 50 відсотків його активів, активами одного типу, а статусу спеціалізованого ощадного банку — якщо більше ніж 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

За масштабом діяльності розрізняють великі, середні та дрібні банки. Однак чинне законодавство не містить конкретних критеріїв щодо віднесення банків до тієї чи іншої групи.

Відповідно до Закону України [2] на території України можуть діяти банки, статутний фонд яких, сформований за рахунок українських юридичних і фізичних осіб; банки за участю іноземного капіталу (спільні банки); іноземні банки, статутний капітал яких формується за рахунок коштів нерезидентів — іноземних юридичних і фізичних осіб.

За характером відносин банки також поділяють на: банки-гаранти і банки-кореспонденти; за структурою: багатопрофільні та безфілійні; за фінансовим станом: стабільні, проблемні, кризові та банкрути.

Отже, для ефективного функціонування і розвитку банківської системи необхідні подальша структуризація і спеціалізація комерційних банків, розвиток різних видів банківських установ, що сприятиме розширенню діапазону банківських операцій і фінансових послуг та вдосконаленню кредитно-фінансового механізму в країні.

Розділ 2. Умови та форми кредитування банками підприємств

Підприємства у сучасних умовах господарювання систематично залучають позикові кошти. З цією метою укладається кредитний договір між установою банку і підприємством, в якому визначаються об'єкти кредитування, умови одержання та погашення позик включаючи плановий розмір кредиту, процентні ставки плати за кредит, умови та розміри їх підвищення та зниження, розмір власних обігових коштів, що використовуються підприємством на формування матеріальних запасів і виробничих витрат, зобов’язання підприємства по заставі цінностей, що кредитуються, джерела погашення позики, терміни, на які вони надаються, та інші умови кредитування. (Додаток 1)

Як правило, кредитний договір укладається на рік, але в окремих випадках він може бути укладений і на більш тривалий термін. Так, за позиками на капіталовкладення та іншими довгостроковими кредитами договір укладається на термін наданого строку, наприклад, будівництва. У рамках договору установи банку і підприємства виступають як рівноправні партнери, котрі слідкують за додержанням умов кредитування. Якщо заборгованість прострочена більше ніж на 30 днів, то надання нових кредитів припиняється: при нестачі обігових коштів на підприємстві його кредитування може бути продовжено під гарантію вищої організації, підприємства-спонсора або ін.

Підприємства при збитковій праці переводяться на особливий режим кредитування і розрахунків, при якому надані позики пред’являються до дострокового стягнення і подальше кредитування підприємства припиняється.

Використовують також таку форму кредитування поточної господарської діяльності підприємства, як кредитування за сукупністю запасів і витрат. При цій формі кредитування об'єднуються матеріальні та виробничі запаси, відвантажені товари та виконані роботи в межах нормальних термінів оплати, товари та матеріали, продані в кредит.

За рахунок кредиту, при відсутності грошових коштів на рахунках в банках, оплачуються матеріальні цінності, що надійшли від постачальників, товари, послуги, відкриваються акредитиви та лімітовані чекові книжки для розрахунків за кредитовані цінності та послуги.

Виплата кредиту здійснюється установою банку шляхом перерахування грошових коштів з рахунків в банках підприємства на рахунок банку.

Якщо у підприємства недостатньо грошових коштів на рахунках в банках для виплати заробітної плати працівникам з незалежних від самого підприємства причин, то таке підприємство може одержати в банку позику на ці потреби. Така позика видається під підвищені проценти і як правило терміном до 10 днів.

В Україні в нових умовах господарювання великого поширення набуло комерційне кредитування, при якому здійснюється продаж товарів на умовах розстрочки платежу. Суму оплати можна оформляти векселями, іншими борговими документами по кожному строку платежу або визначати порядок розстрочки платежів, їх погашення по строках у договорах поставки або підряду. Облік комерційного кредиту доцільно вести на субрахунку «Розрахунки з покупцями з наданого комерційного кредиту» за Планом рахунків рахунка № 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками». Аналітичний облік на цьому субрахунку ведеться в розрізі покупців, особові рахунки яких відкриваються за строками платежів. Групування за строками платежів покупців та замовників необхідне для своєчасного погашення комерційного кредиту, для аналізу фінансового стану підприємства. Комерційні кредити підприємство покриває за рахунок власних обігових коштів, інших джерел коштів, що є в його розпорядженні, а також за рахунок залученого банківського та комерційного кредитів.

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікують за такими ознаками:

— за кредиторами;

— за формами та видами;

— за метою використання;

— за терміном надання;

— за забезпеченням;

— за порядком надання.

Види кредитів, що надаються підприємствам

Підприємствам можуть надаватися кредити таких видів:

— банківський кредит — надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором;

— комерційний кредит — економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами;

— державний кредит — економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання;

— лізинговий кредит — стосунки між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна (майновий. кредит або лізинг-кредит).

Банківський та державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, лізинговий та комерційний — у товарній. Погашаються банківський та державний кредити у грошовій формі. Комерційний кредит у період становлення ринкових відносин може погашатися як у товарній, так і у змішаній Формах (товарній і грошовій одночасно).

В Україні кредитні послуги у вигляді факторингу надають тільки комерційні банки. Лізингові послуги надають переважно лізингові компанії і тому лізинговий кредит умовно віднесений до групи небанківських кредитів.

За терміном надання розрізняють кредити: короткострокові (не перевищують одного року); середньострокові (від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень; довгострокові кредити (понад три роки) можуть надаватися для формування основних засобів.

Кредити залежно від забезпечення поділяють на дві групи:

1) забезпечені (нерухомістю, цінними паперами, товарно-матеріальними цінностями, дебіторською заборгованістю тощо);

2) бланкові (отримують тільки фінансове стійкі підприємства на короткий термін (1−10 днів)).

Анальний кредит — це позика, при якій банк бере на себе відповідальність за зобов’язаннями підприємства у формі гарантії або поручительства, тобто умовне платіжне зобов’язання. За звальний кредит банк одержує комісійні залежно від виду вимог, що випливають з гарантії та терміну дії. За наданий кредит стягується також процент за діючими ставками.

Банківський кредит класифікують за такими ознаками:

1) цільова спрямованість;

2) термін кредиту;

3) вид процентної ставки;

4) валюта кредиту;

5) види обслуговування.

Не мають права отримувати кредити підприємства:

— проти яких порушено справу про банкрутство;

— за наявності простроченої заборгованості за раніше наданими кредитами;

— під укладені контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих витрат, пов’язаних із затримками в поставках товарів.

Погашення банківського кредиту — це спосіб погашення основної його суми і нарахованих процентів. Кредит погашають повністю по закінченні терміну кредитної угоди або поступово, частинами. Процент нараховується на суму непогашеного кредиту.

Кредитування підприємств за рахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних інститутів

В Україні комерційні банки дуже рідко надають підприємствам довготермінові кредити. Більш реальною є можливість отримати довготерміновий кредит через кредитні ліні cвітового банку і Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). Такі кредити надаються вповноваженими банками.

За рахунок коштів ЄБРР здійснюється, короткострокове та довгострокове фінансування проектів, які задовольняють вимоги ЄБРР.

Короткострокове кредитування надається для реалізації експортних контрактів та придбання імпортної продукції з метою подальшого використання в процесі виробництва.

Довгострокове кредитування надається для фінансування основних засобів (придбання нового вітчизняного та імпортного обладнання).

Критерії фінансування підприємств по лінії ЄБРР:

— фінансуються тільки проекти підприємств з приватною формою власності, які функціонують у галузях сільськогосподарського виробництва, харчової промисловості та послуг;

— частка приватної власності має бути не менша ніж 51%;

— до проектні активи підприємств не повинні перевищувати 2,5 млн. дол. США за винятком вартості споруд та будівель;

— підприємство має відповідати вимогам техніки безпеки, екологічним, санітарно-гігієнічним, а також іншим нормам охорони довкілля, встановленим законодавством України;

— кількість працюючих не повинна перевищувати 500 осіб;

— власний внесок позичальника в проект не може бути меншим за 30% вартості проекту;

— коефіцієнт обслуговування;

— погашення бюджетних кредитів, які використовуються на придбання обладнання, що не входять у систему будівель, розпочинається не пізніше ніж за два роки;

— розпочинається погашення бюджетних кредитів через рік після закінчення будівництва, реконструкції або технічного переобладнання об'єкта кредитування (якоїсь його черги, пускового комплексу) і здійснюється щоквартально;

— ставка за користування бюджетними позиками встановлюється і визначається Мінфіном України щорічно під час формування Державного бюджету.

На отримання кредиту Європейського банку реконструкції та розвитку підприємство подає відповідні документи.

Державне кредитування підприємств

Державний кредит — це економічні відносини, які виникають між підприємством і державою внаслідок купівлі підприємством державних цінних паперів (підприємство стає кредитором держави), а також унаслідок одержання бюджетних і позабюджетних кредитів (підприємство стає позичальником).

Державне кредитування підприємств може здійснюватися для забезпечення післяприватизаційної фінансової підтримки.

Державне кредитування здійснюється наданням бюджетних позик безпосередньо міністерствам, відомствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади для фінансування через банківські установи:

— пускових об'єктів;

— раніше розпочатих новобудов виробничого призначення;

— технічного переобладнання і реконструкції діючих підприємств незалежно від форм власності.

Кошти підприємств, які надходять до банку за користування бюджетною позикою, перераховуються до Державного бюджету в обсязі 60%, а коли до позичальника застосовано штрафні санкції - 70% від цих сум. Решта суми надходить до уповноваженого банку для покриття витрат на обслуговування бюджетної позики. Оплата відсотків здійснюється за рахунок власних коштів підприємства.

Банки, які фінансують позичальника, здійснюють контроль за цільовим і ефективним використанням бюджетних кредитів, до підприємств-позичальників, що порушують кредитну угоду, застосовують штрафні санкції.

Не застосовуються штрафні санкції до підприємств-позичальників:

— за несвоєчасне одержання позичальником бюджетної позики у передбачених обсягах;

— за тимчасової консервації об'єкта через брак коштів для продовження його будівництва.

Кредити за рахунок коштів Державного позабюджетного капіталу приватизації надаються за таких умов:

— у Статутному капіталі приватизованого підприємства державна частка не перевищує 25%;

— загальний обсяг кредиту не перевищує 33% загального обсягу надходження коштів від продажу майна відповідного підприємства (незалежно від його вартості);

— продаж підприємства не був здійснений за приватизаційні папери;

— приватизаційні підприємства не належать до об'єктів комунальної власності.

— Розмір плати за кредит встановлюється на рівні облікової ставки Національного банку України.

Для одержання цільових кредитів підприємства подають до Фонду Державного майна відповідні документи:

— заяву про одержання кредиту;

— довідку комерційного банку про залишок коштів на рахунку підприємства і відсутність заборгованості за одержаними раніше позиками;

— копії засновницьких документів підприємства-засновника;

— довідку органів Державної податкової адміністрації про своєчасну сплату податків;

— висновки останньої аудиторської перевірки фінансового стану підприємства;

— баланс (копію) на останню звітну дату, засвідчений податковою інспекцією;

— перелік майна, яке слугуватиме заставою і є власністю підприємства-позичальника;

— техніко-економічне обґрунтування використання кредиту у вигляді бізнес-плану;

— інші документи на вимогу Фонду.

Контроль за цільовим використанням і своєчасним погашенням кредиту і процентів за користування ним здійснює комерційний банк.

У разі несплати підприємством позичальником суми кредиту, процентів за користування ним чи відповідних комісійних перерахування належних сум на рахунок Фонду здійснюється в межах вартості заставного майна, яке реалізується на доручення банку.

Підприємство може отримати основні засоби на умовах кредиту-оренди, але воно має пройти лізинговий процес, який складається з таких процесів:

— підготовка та обґрунтування лізингового проекту;

— юридичне оформлення лізингової угоди;

— виплата лізингових платежів;

— повернення об'єкта лізингу або викуп його за залишковою вартістю.

банк облік кредитування рахунок

Розділ 3. Бухгалтерський облік короткострокових зобов’язань за розрахунками з банками

Зміст кредиту та умови його надання

У випадках тимчасової недостачі грошових коштів підприємство може отримати позику в банках, в кредитних спілках та інших фінансових посередників.

Кредити надаються фінансовими посередниками лише за умови, що вони будуть повернені підприємством у визначені терміни, за плату та на визначені потреби.

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з кредитною заявою, у якій наводиться інформація про підприємство.

Рис. 3.1 Заява на отримання кредиту. (Додаток 2)

Інформація про підприємство

1. Повна назва підприємства

2. Код ЗКПО

3. Форма власності. (Вказати, якщо є частка державного майна)

4. Види і сфери (галузі) діяльності. Вказати головний вид діяльності

5. Вказати, де і коли відкрито основний і додатковий рахунки (гривневі і валютні)

6. Назви і місцезнаходження дочірнього підприємства або відокремленого підрозділу (якщо такі є)

7. Прізвище, посада, паспортні дані директора, головного бухгалтера, головного фінансиста

8. Зобов’язання підприємства і дочірнього підприємства перед банком (банками) на момент подання кредитної заявки. Вказати суму основного боргу та відсоток

9. Мета отримання кредиту

10. Вид кредиту (короткотерміновий, середньотерміновий, довготерміновий) та термін погашення кредиту

11. Визначити суму кредиту.

12. Договір (угода, контракт), для реалізації якої призначений кредит.

13. Спосіб отримання коштів (на позичковий рахунок, на рахунок контрагента, інше).

14. Порядок та періодичність погашення кредиту та сплати відсотків.

15. Характеристика майна, що буде надано в заставу.

16. Вартість застави та метод її оцінки (бухгалтерський, ринковий). Ким проводилась оцінка.

17. Документи, що визначають право власності на вказане майно.

18. Інформація про страхування майна.

19. Місце знаходження заставного майна.

20. Особи, які мають право розпорядження та доступ до майна, яке передається в заставу.

21. Особа (юридична чи фізична), яка може бути гарантом або поручителем, її назва, адреса, номер рахунку та інше.

22. Додатки до заяви.

Підписується керівником та головним бухгалтером.

Разом з кредитною заявою можуть подаватися такі документи:

1. Щодо правового статусу підприємства:

для всіх суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) у випадку, коли поточний рахунок відкритий в іншому банку:

— копія свідоцтва про державну реєстрацію, посвідчена нотаріально або органом, який його видав;

— копія належним чином зареєстрованого статуту, реєстрація якого посвідчена нотаріально або органом, який його видав;

— копія установчого договору посвідчена нотаріально (для господарських товариств, колективних підприємств);

— довідка органу статистики про включення до єдиного державного реєстру підприємств та організацій в Україні;

— картка зі зразками підписів посвідчена, банком, в якому знаходиться поточний рахунок;

— наказ, протокол, довіреність, копія посадових обов’язків або інший документ, який підтверджує повноваження директора, засвідчений власниками підприємства або наглядовим органом підприємства;

— довідка з банку про відкриття поточного рахунку;

— копія патенту на здійснення підприємницької діяльності для приватних підприємців.

Коли кредит надається підприємству, якому поточний рахунок відкритий в тому ж банку, вищевказані документи не надаються.

2. Щодо інформації, пов’язаної із роботою з банками:

— інформація з банків про обороти на рахунках (якщо підприємство має більше одного рахунку);

— у разі наявності у позичальника взятого кредиту -- кредитний договір, підтвердження здійснених виплат основної суми та відсотків за кредитом (банківські виписки, висновок банку, кредитна історія).

3. Щодо діяльності позичальника:

— дозволи (з огляду на специфіку діяльності, що надаються органами місцевого самоуправління або міністерствами і відомствами тощо);

— погодження та дозволи при здійсненні діяльності, яка може мати шкідливий вплив на оточуюче середовище та людей (про нешкідливість діяльності, що здійснюється, згода від місцевих мешканців);

— ліцензії та дозволи місцевих органів управління;

— документ, що підтверджує право здійснення діяльності на обмеженій території (наприклад: виноробство, транспортні послуги, виграний тендер на поставку визначеного обладнання тощо);

— висновки санепідемекспертизи (з огляду на вид діяльності, що здійснюється);

— документи, що підтверджують професійну кваліфікацію та досвід заявника;

— договір оренди у випадку здійснення діяльності на об'єктах оренди.

4. Щодо фінансово-господарської діяльності підприємства:

— головна книга;

— копії декларації про прибутки за останні облікові періоди;

— копії квартальних балансів;

— податкова декларація власника (на кінець минулого року і на кінець поточного, даного періоду), звіт про отримані доходи приватного підприємця;

— копія звіту про фінансові результати за минулий рік;

— довідка з податкової інспекції про відсутність заборгованості за сплатою податків, а також рівень обороту та доходу;

— довідки про відсутність заборгованості за сплатою внесків до фондів соціального страхування;

— платники ПДВ -- декларації ПДВ за окремі місяці минулого і поточного року;

— акти приватної власності на нерухоме майно;

— документи про реєстрацію транспортних засобів разом із страховими полісами;

— договір оренди у разі наявності на балансі орендованих основних засобів.

5. Щодо цілі кредиту:

— укладені договори, угоди, листи про наміри від теперішніх і потенційних замовників;

— відгуки попередніх замовників про співпрацю з заявником;

— перелік замовників із адресами та телефонами, а також сума чи відсоток обороту з окремими замовниками;

— перелік постачальників із адресами та телефонами, а також кількість чи відсоток обороту з окремими постачальниками;

— рахунки — фактури на придбані матеріальні засоби.

6. Щодо проектів будівництва, затрат виробництва та цін:

— рішення про будівництво та його розміщення;

— кошторис і графік запланованих будівельних робіт, підготовлені фахівцями;

— дозволи відповідних установ, служб на початок та проведення будівництва;

— перелік цін (виробничі фірми);

— націнки (виробничі та торгівельні фірми).

За отриманими документами банк проводить оцінку можливості та умов кредитування позичальника. При цьому визначається:

— вміння клієнтом вести власну справу;

— фінансова надійність позичальника на основі поточного фінансового стану та попередньої діяльності;

— структура та правильність оцінки активів та зобов’язань підприємства, їх зіставлення;

— ліквідність підприємства в поточному, попередньому та майбутніх періодах;

— платоспроможність та кредитоспроможність підприємства;

— фактори, що можуть вплинути на зміну умов діяльності підприємства (конкуренція, технологічні зміни, економічні умови, проблеми зовнішнього середовища, соціальні проблеми, зміни законодавства, різноманітність покупців та постачальників).

При прийнятті банком рішення про надання банком підприємству кредиту між ними укладається кредитний договір, у якому визначаються права, обов’язки і відповідальність сторін.

Кредитний договір, як правило, має такі основні пункти:

— сторони договору;

— обов'язки сторін;

— сума кредиту і графік його надання;

— графік погашення кредиту і відсотків;

— ставка відсотків та умови, за яких вона може бути змінена;

— цільове призначення кредиту;

— забезпечення кредиту;

— відповідальність позичальника за невиконання умов договору;

— право банку перевіряти цільове використання кредиту;

— порядок і умови припинення дії кредитного договору.

Для кожного позичальника відкривається кредитна справа, у якій зберігається вся інформація про нього.

Передбачене в кредитному договорі забезпечення значно зменшує ризик кредитних операцій для банку. Забезпечення використовується не лише для того, щоб зменшити ризик кредитування, а щоб створити для позичальника певне застереження та нагадування економічної недоцільності невиконання зобов’язань перед банком.

Основні способи забезпечення: штраф, застава, страхування кредитного договору, гарантії.

Для нівелювання кредитного ризику банками України найчастіше використовується застава. Для оцінки якості забезпечення, яке надає застава, проводять її аналіз за такими елементами:

— класифікація застави (за видами майна);

— типи застави (основна та додаткова);

— вартість застави (балансова, ринкова, за чистою вартістю реалізації);

— співвідношення вартості застави та суми кредиту;

— страхування застави, можливості її втрати, знищення, продажу позичальником тощо;

— умови реалізації застави банком.

Отримання кредиту можливе однією сумою на початку строк угоди або у визначені угодою терміни по частинах.

Після отримання кредиту позичальник у встановлені строки сплачує визначені угодою відсотки і повертає основну суму боргу.

При неможливості позичальником своєчасно повернути борг може бути укладена додаткова угода на пролонгацію (продовження) строків сплати кредиту. Такий кредит вважається відстроченим. Якщо банк не погоджується укласти додаткову угоду своєчасно, неповернений кредит вважається простроченим. Банк має право реалізувати заставу і покрити суму основного боргу та відсотків.

За Положенням НБУ «Про кредитування» кредити, що надаються банкам, поділяються на:

1. короткострокові (до 1 року);

2. середньострокові (до 3 років);

3. довгострокові (понад 3 роки).

У статті «Довгострокові кредити банків» показується сума заборгованості підприємства банкам за отримання від них позики, яка не є поточним зобов’язанням.

Облік короткострокових позик банку

Короткострокові кредити надаються для фінансування поточних витрат на виробництво на зворотній основі: придбання матеріалів, товарів, виплату заробітної плати працівникам. Не можна використовувати нові позики для здійснення виплат за попередніми позиками.

Найбільш поширеними є такі типи короткострокових кредитів:

— стандартний операційний кредит, за яким кошти надаються на початок періоду, передбаченого в угоді і повертаються при його завершенні;

— револьверний кредит, за яким кошти надаються лише на короткі періоди їх недостачі на поточному рахунку. У такому випадку позиковий баланс і витрати на відсотки підтримуються на максимально низькому рівні.

Для обліку короткострокових позик використовують рахунок 60 «Короткострокові позики». На цьому рахунку ведеться облік розрахунків у національній та іноземній валюті за кредитами банків, строк повернення яких не перевищує дванадцяти місяців з дати балансу та за позиками, термін погашення яких минув.

За кредитом рахунка відображаються суми отриманих позик, за дебетом -- суми їх погашення та переведення до довгострокових зобов’язань у випадку відстрочення строків їх повернення.

Рахунок 60 «Короткострокові позики» має такі субрахунки:

601 — «Короткострокові кредити банків у національній валюті»;

602 — «Короткострокові кредити банків у іноземній валюті»;

603 — «Відстрочені короткострокові кредити банків у національній валюті «;

604 — «Відстрочені короткострокові кредити банків в іноземній валюті»;

605 — «Прострочені позики в національній валюті»;

606 — «Прострочені позики в іноземній валюті».

Аналітичний облік позик ведеться за банками, за кожним кредитом та строками їх погашення.

Поточні кредити відображаються в обліку в сумі неповерненого залишку і недисконтованої суми нарахованих відсотків.

Розділ 4. Бухгалтерський облік довгострокових кредитів банків

Кредит — це надання банком грошових коштів юридичним та фізичним особам у тимчасове користування на визначених умовах.

Об'єктами довгострокового банківського кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, та розширення діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо.

Згідно з П (С)БО 2 «Баланс» [7] довгострокові кредити банків — це сума заборгованості підприємства банкам за отриманими від них позиками, яка не є поточними зобов’язаннями.

Відповідно до П (С)БО 11 «Зобов'язання» [9] довгострокове зобов’язання за кредитною угодою, умови якої порушені, вважається довгостроковим, якщо:

— позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов’язання внаслідок порушення;

— не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом 12 місяців з дати балансу.

Облік розрахунків за довгостроковими позиками банків та іншими залученими позиковими коштами, що не є поточними зобов’язаннями ведеться на рахунку 50 «Довгострокові позики».

За кредитом рахунку 50 «Довгострокові позики» відображається сума одержаних довгострокових позик, а також переведення їх до складу короткострокових (відстрочених) позик, за дебетом — погашення заборгованості за ними та переведення до поточної заборгованості за довгостроковими зобов’язаннями.

Рахунок 50 «Довгострокові позики» має такі субрахунки:

501 «Довгострокові кредити банків у національній валюті»

502 «Довгострокові кредити банків в іноземній валюті»

503 «Відстрочені довгострокові кредити банків у національній валюті»

504 «Відстрочені довгострокові кредити банків в іноземній валюті»

505 «Інші довгострокові позики в національній валюті»

506 «Інші довгострокові позики в іноземній валюті»

Таблиця 1

Облік довгострокових кредитів банку

№ п/п

Зміст господарської операції

Кореспонденція рахунків

Дебет

Кредит

1

2

3

4

1.

Отримана на поточний рахунок довгострокова позика банку в національній валюті.

311

501

2.

Отримана на поточний рахунок довгострокова позика банку в іноземній валюті.

312

502

3.

Нараховані відсотки за отриманий кредит

951

685

4.

В кінці звітного періоду списані нараховані відсотки за отриманий кредит.

792

951

5.

Погашення заборгованості перед банком:

-

за нарахованими відсотками

684

311

-

за довгостроковими позиками

50

311

6.

Переведення частини довгострокової позики в поточну

50

61

7.

Погашення поточної частини довгострокової заборгованості

611

311

Аналітичний облік довгострокових позик ведеться за позикодавцями (банками) у розрізі кожного кредиту окремо та строками погашення кредиту.

Розмір заборгованості підприємства за отриманими позиками на кінець періоду буде залежати від графіка погашення, обумовленого договором.

Погашення банківських кредитів може здійснюватися:

— сплатою заборгованості за відсотками та основною сумою боргу водночас в кінці строку позики;

— щомісячною сплатою заборгованості за відсотками і в кінці строку позики за основною сумою кредиту.

— у розстрочку;

— щорічними платежами з арифметичною чи геометричною прогресією чи регресією;

— після обумовленого періоду;

— з постійною сумою погашення основного боргу;

— достроково (на вимогу) тощо.

Найчастіше позики погашаються постійними періодичними виплатами (щорічними, щоквартальними, щомісячними тощо), які включають відсотки та суму погашення основного боргу.

Розділ 5. Облік поточної заборгованості за довгостроковими зобов’язаннями

Рахунок 61 «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями» призначено для узагальнення інформації про стан розрахунків за поточними зобов’язаннями, переведеними зі складу довгострокових, при настанні строку погашення протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Рахунок 61 «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями» має такі субрахунки:

611 «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями в національній валюті» 612 «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями в іноземній валюті»

За кредитом рахунку 61 «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями» відображається та частина довгострокових зобов’язань, яка підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, за дебетом — погашення поточної заборгованості, її списання тощо.

На субрахунку 611 «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями в національній валюті» ведеться облік частини довгострокових зобов’язань, заборгованість за якими виражена в національній валюті.

На субрахунку 612 «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями в іноземній валюті» ведеться облік частини довгострокових зобов’язань, заборгованість за якими виражена в іноземній валюті.

Аналітичний облік ведеться за кредиторами та видами заборгованості.

Рахунок 61 «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями» кореспондує

Таблиця 2

Рахунки кореспондуючі з рахунком 61 «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями»

за дебетом з кредитом рахунків:

за кредитом з дебетом рахунків:

30

«Каса»

50

«Довгострокові позики»

31

«Рахунки в банках»

51

«Довгострокові векселі видані»

37

«Розрахунки з різними дебіторами»

52

«Довгострокові зобов’язання за облігаціями»

50

«Довгострокові позики»

53

«Довгострокові зобов’язання з оренди»

60

«Короткострокові позики»

62

«Короткострокові векселі видані»

55

«Інші довгострокові зобов’язання

71

«Інший операційний дохід»

ВИСНОВКИ

Кредит це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання позичальником позики в грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний строк зі сплатою відсотків.

В умовах ринкової економіки розрізняють комерційний та банківський кредити. Комерційний кредит надається організаціями одна одній у вигляді відстрочки сплати грошей за продані товари. Банківський кредит (позика) надається банками у вигляді грошових кредитів, що використовуються для розширення виробництва і в якості джерела платіжних коштів для поточної діяльності.

Організація обліку розрахунків з банком повинна забезпечити контроль за одержанням та своєчасним погашенням позик банків.

Порядок видачі і погашення позик визначається відповідним законодавством і регулюється кредитним договором між організацією та банком, укладеним в письмовій формі. Інших вимог щодо форми і змісту кредитного договору чинним законодавством України не передбачено.

Кредитна угода визначає права та обов’язки обох сторін у зв’язку з видачею кредиту. В ній встановлюються об'єкти кредитування, умови та порядок надання кредиту, графік його погашення, форми взаємного забезпечення зобов’язань, відсоткові ставки, порядок їх сплати, права та відповідальність сторін, перелік документів, періодичність їх надання, тощо.

Але укладання кредитної угоди досить складна та тривала процедура.

Для отримання кредиту підприємство повинне надати наступні документи:

- заявку на одержання кредиту в якій зазначається необхідна сума і мета кредиту, строк користування, відсоткова ставка, запропонована застава;

— анкету клієнта;

— договір, рахунок-фактура чи бізнес-план, під який береться кредит, що містять інформацію про проект, що кредитується;

— розпорядчі документи: документи, що підтверджують повноваження посадових осіб позичальника на укладення кредитних договорів і договорів застави (протоколи зборів акціонерів, накази про призначення посадових осіб);

— документи, що характеризують фінансовий стан клієнта. До них належать банківські виписки про рух за всіма рахунками позичальника (зазвичай за 3−6 місяців), довідки про обсяги реалізації продукції і строки одержаної оплати за неї, фінансова звітність за останні декілька звітних періодів (саме вона найбільше цікавить банк, і якщо фінансовий стан підприємства поганий, йому можуть одразу відмовити в кредиті). Бухгалтерська звітність і довідки включають, крім бухгалтерської звітності, розшифрування дебіторської, кредиторської заборгованостей, довідки про наявні банківські кредити, а також копії кредитних договорів і договорів застави (якщо такі є);

— документи, пов’язані із забезпеченням кредиту: документи, що підтверджують право власності на предмет застави, чи юридичні та фінансові документи поручителя (такі самі, як і для позичальника).

Якщо ж отримання кредиту планується в банку, де підприємство не має поточного рахунку, необхідно також надати: установчі документи із зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів, завірену банком, та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявність заборгованості за позиками.

Співробітник банку, який розглядає заявку на одержання кредиту, може вимагати додаткові документи залежно від проекту, що кредитується. Наприклад, при кредитуванні об'єкта будівництва банк може вимагати проектно-кошторисну документацію, розроблену і затверджену у встановленому порядку, рішення на відведення земельної ділянки, дозвіл на будівництво тощо. Якщо діяльність підприємства підлягає ліцензуванню, то необхідно надати копії ліцензій на ці види діяльності.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой