Облік та аналіз власного капіталу банку

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО освіти І НАУКИ

Курсова робота

З дисципліни: «Основи банківського обліку та аналізу»

«Облік та аналіз власного капіталу банку»

2001р.

План

Вступ

Цілі бухгалтерського обліку у комерційному банку

та облікова інформація.

Облік власного капіталу банку.

Аналіз достатності капіталу за системою «CAMEL».

Висновки

Перелік використаної літератури

Вступ

Провідне місце у перехідному періоді економіки України до ринку належить фінансово-кредитній системі. Від ефективності й безперебійності функціонуван-ня кредитно-фінансового механізму залежить не лише своєчасне отримання коштів окремими господарськими одиницями, а й темпи економічного розвит-ку країни в цілому.

Центральною ланкою цього механізму в сучасній економіці виступають банки. З огляду на це питання комерційного банку на сучасному етапі досить актуальне і йому приділяється значна увага економічної науки. Один із найголовніших складових елементів діяльності банку -- вивчення його ресурсної бази.

Ресурси банку -- це сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні банку і використовуються ним для кредитних та інших активних операцій. Банківські ресурси поділяються на власні й залучені.

1997 рік ввійшов у літопис банківської системи України як період істотних змін у діяльності комерційних банків. Це був рік послідовної реалізації основних напрямків грошово-кредитної політики Національного банку України, стабілізації української національної валюти — гривні, підготовки до переходу на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку. Серед конкретних результатів роботи Національного банку України — визначення ряду новітніх економічних понять, упровадження нових класифікаторів, удосконалення системи бухгалтерського обліку, збору інформації і її аналізу.

В умовах ринкової економіки виняткову важливість здобувають процес формування власних засобів банку, оптимізація їхньої структури й у зв’язку з цим якість керування всіма джерелами коштів, що утворять ресурсний потенціал комерційного банку. Кількісні і якісні показники банківських ресурсів тобто власних і притягнутих засобів банку визначають напрямку активних операцій банку. У зв’язку з цим, особливу важливість здобуває бухгалтерський облік і економічний аналіз банківської діяльності, метою якого і є надання інформації про поточне стані банківських ресурсів (якісна і кількісна оцінка структури власних і притягнутих засобів), яка б була основою при прийнятті рішень про оптимізацію їхньої структури.

Метою курсової роботи є вивчення обліку капіталу у відповідності до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та визначення економічних нормативів, що регулюють діяльність комерційних банків. В процесі виконання курсової роботи слід розв’язати такі задачі:

— проаналізувати сутність реформування бухгалтерського обліку в банківській системі Україні у зв’язку з переходом на Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку;

— розкрити зміст обліку операцій комерційного банку по формуванню статутного капіталу та визначенню фінансового результату року;

— виконати складання основної бухгалтерської звітності комерційного банку згідно варіанту практичного завдання;

— розглянути принципи та методики аналізу капіталу банка за системою «СAMEL» та згідно інструкції НБУ «про регулювання та аналіз діяльності комерційних банків».

У першій частині визначена сутність бухгалтерського обліку у комерційному банку. Охарактеризовано зміст фінансового, управлінського та податкового обліку. Визначено значення облікової інформації при прийнятті рішень. Охарактеризовано організацію бухгалтерського обліку і звітності в банках України. Розкрито зміст методологічного керівництва бухгалтерським обліком і звітністю. Сформульовано головні завдання бухгалтерського обліку в банках.

У другій частині курсової роботи дано визначення капіталу банку та його складовим частинам. Охарактеризовано структуру рахунків 5-го класу Плану рахунків комерційного банку. Розкрито зміст концепції джерел капіталу та сутність обліку операцій з формування статутного капіталу. Охарактеризовано зміст обліку таких операцій:

— викуп власних акцій в акціонерів та їх перепродаж;

— визначення і розподіл фінансового результату поточного року, виплата дивідендів за простими та привілейованими акціями;

— формування інших джерел капіталу банку (переоцінка основних засобів). При цьому розкрито сутність двох методів оцінки основних засобів у балансі (за залишковою вартістю, переоцінка до ринкової вартості).

У третьому розділі охарактеризовано вимоги Базельскої угоди (1988 р.) до капіталу, порядок визначення рейтингу за капіталом банку за системою «CAMEL». Розкрито алгоритм розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків (норматив капіталу Н1, норматив платоспроможності Н3, норматив достатності капіталу Н4). Порівняно ці нормативи з коефіцієнтами капітального ризику за системою «СAMEL».

Методологічною основою курсової роботи є учені роботи та публікації з проблем бухгалтерського обліку взагалі та обліку капіталу в безпосередньо, визначення його достатності, нормативні акти та документи НБУ, спеціальна та учбова література.

1. Цілі бухгалтерського обліку у комерційному банку та облікова інформація

Регулювання бухгалтерського обліку і звітності в банках здійснює Національний банк України, який відповідно до Закону Про банки та банківську діяльність та Положення Про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України та з урахуванням загальноприйнятої у міжнародній практиці системи обліку розробляє та затверджує План рахунків бухгалтерського обліку Національного банку України, План рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України та інші нормативні документи щодо ведення бухгалтерського обліку і складання звітності, які є обов’язковими для виконання всіма банківськими установами на території України.

Бухгалтерський (фінансовий) облік в банках України — це складова системи обліку, що включає сукупність правил, методик та процедур обліку для виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передавання інформації про операції банку зовнішнім користувачам, а також внутрішнім користувачам для прийняття управлінських рішень.

Бухгалтерський облік банку є складовою інформаційної системи банку та включає:

— облік операцій за відповідними рахунками на підставі автоматизованих та ручних проводок. Операція банку — дія або подія, яка викликає зміни в фінансовому стані банку;

— складання агрегованих та детальних звітів.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність у банках України ґрунтуються на таких принципах: повнота бухгалтерського обліку; дата операції; превалювання сутності над формою; автономність; окреме відображення активів та пасивів; оцінка; обачливість; безперервність; нарахування та відповідність доходів і витрат; прийнятність вхідного балансу; суттєвість; відкритість; консолідація; сталість.

Зміна методів обліку потребує додаткового обгрунтування і розкриття у фінансових звітах.

Бухгалтерський облік у банках повинен забезпечувати своєчасне надання правдивої порівняльної інформації про активи, зобов’язання, фінансовий стан та результати діяльності банку.

Повнота та достовірність операцій у сфері обліку залежить від облікової політики та внутрішніх процедур банку, що проводяться відповідно до чинного законодавства і нормативних актів Національного банку України без будь-яких відхилень.

Бухгалтерський облік повинен надавати можливість прогнозування і визначення стратегії розвитку діяльності банку шляхом порівняння статей балансу з показниками, встановленими керівництвом банку, та аналізу їх динаміки.

Користувачами економічної інформації бухгалтерського обліку є:

— внутрішні (акціонери банку, Рада банку, Правління банку, внутрішні аудитори банку, працівники банку) користувачі інформації - з метою планування, оцінки та контролю за щоденними операціями банку, зокрема за використанням його ресурсів відповідальними за це особами;

— зовнішні (Національний банк України, наявні та потенційні кредитори і банки-кореспонденти, наявні та потенційні клієнти (вкладники) й інші користувачі) користувачі інформації - з метою оцінки минулих та майбутніх результатів діяльності банку.

Система обліку включає бухгалтерський (фінансовий), управлінський та податковий облік, які ґрунтуються на єдиній інформаційній базі, відрізняючись формою та періодичністю розрахунку даних.

Бухгалтерський (фінансовий) облік забезпечує своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам інформації про стан активів і зобов’язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. На основі даних фінансового обліку складається фінансова звітність. Зміни у фінансовому обліку не впливають на податковий облік.

Управлінський облік ведеться з метою забезпечення керівництва банку та його підрозділів оперативною фінансовою і нефінансовою інформацією у визначеній ними формі для планування, оцінки, контролю й використання своїх ресурсів.

Управлінський облік ведеться банком для забезпечення внутрішніх потреб в інформації, виходячи зі специфіки та особливостей діяльності і структури управління. Банки самостійно обирають метод обліку затрат та калькулювання собівартості послуг (робіт), визначають зміст внутрішньої звітності, а також строки її подання на різні рівні управління. При організації управлінського обліку повинна забезпечуватися ідентичність інформації і розрахунків, здійснених на основі фінансового обліку.

Податковий облік ведеться з метою накопичення даних про валові доходи та валові витрати відповідно до чинного законодавства і використовується для складання податкової звітності, форма, правила, порядок і термін подання якої визначаються Державною податковою адміністрацією. Зміни в податковому обліку не впливають на фінансовий облік.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх банківських операцій у первинних документах, збереження протягом установленого строку оброблених документів, регістрів бухгалтерського обліку та звітності несе керівник банку, який здійснює керівництво банком відповідно до законодавства та установчих документів.

Керівник банку зобов’язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами та службами правомірних вимог служби бухгалтерського обліку щодо дотримання порядку оформлення та обліку первинних документів.

Структура служби бухгалтерського обліку визначається банком самостійно. Бухгалтерські операції можуть виконувати працівники будь-якого структурного підрозділу банку, якщо це передбачено їх функціональними (посадовими) обов’язками. Всі працівники, які виконують операції з бухгалтерського обліку, з питань ведення бухгалтерського обліку підпорядковуються головному бухгалтеру банку.

На служби бухгалтерського обліку покладається виконання таких функцій:

— централізоване встановлення та підтримка єдиних правил бухгалтерського обліку для банківських операцій і розроблення правил для нових операцій, що плануються на підставі нормативних актів Національного банку України;

— ведення регістрів бухгалтерського обліку відповідно до основних вимог Національного банку України та облікової політики банку;

— ведення та підтримка внутрішнього плану рахунків (план аналітичних рахунків), складеного на підставі Плану рахунків бухгалтерського обліку, встановленого для банків Національним банком України;

— своєчасна підготовка, перевірка і надання внутрішньої та зовнішньої фінансової звітності;

— встановлення централізованого бухгалтерського контролю за застосуванням правил облікової політики в різних підрозділах банку та достовірністю фінансової звітності.

На працівників служби бухгалтерського обліку не може покладатися відповідальність за зберігання і видачу матеріалів та інвентарю, реєстрацію і видачу шляхових листів, за інші господарські операції, які в подальшому відображаються ними у бухгалтерському обліку.

Головний бухгалтер банку, який очолює службу бухгалтерського обліку, у своїй роботі керується положенням, нормативними актами Національного банку України, іншими законодавчими та нормативними актами України.

Бухгалтерський облік в банківських установах ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації.

Банки самостійно обирають систему та підсистеми бухгалтерського обліку, виходячи з потреб управління банком, обсягу банківських операцій і кількості працюючих. Будь-яка система обліку повинна забезпечити:

— дотримання принципів бухгалтерського обліку;

— єдину методологічну основу;

— взаємозв'язок даних синтетичного і аналітичного обліку;

— хронологічне та систематичне відображення всіх операцій банку в регістрах бухгалтерського обліку на підставі первинних документів;

— накопичення і систематизацію даних обліку в розрізі показників, необхідних для управління банком, а також складання звітності.

Банк самостійно визначає свою облікову політику, розробляє систему і форми управлінського обліку, внутрішньої звітності і контролю операцій, визначає права працівників на підписування документів, затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.

Для обмеження ризику при виконанні банківських операцій необхідно враховувати:

1. Розподіл обов’язків та повноважень щодо здійснених операцій:

а) перелік операцій (готівкові, кредитні та інші);

б) список осіб, уповноважених на підписання документів;

в) обмеження щодо розпорядження активами;

г) делегування повноважень.

2. Виконання операцій: технічна обробка; бухгалтерська обробка.

3. Контроль операцій: контроль повноважень; контроль технічної та бухгалтерської обробки даних (до використання коду доступу до обробки даних та після виявлення помилки).

Організація автоматизованої реєстрації і обробки даних повинна забезпечити суцільне і безперервне відображення всіх операцій, доказовість інформації, збереження узагальненої інформації на машинних носіях, а також можливість здійснення будь-якого подальшого контролю і одержання роздруковок на паперових носіях.

Банки (юридичні особи) можуть виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, що входять до складу банку, з подальшим включенням їх показників до фінансової звітності банку.

Безбалансові відділення працюють за режимом, що визначається банком — юридичною особою для кожного відділення окремо (наказом, службовим розпорядженням тощо). При цьому банки повинні дотримуватися вимог, передбачених нормативними актами Національного банку України, щодо створення безбалансових відділень.

Особливості відображення операцій безбалансових філій Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України в бухгалтерському обліку та звітності визначаються з урахуванням специфіки їх роботи.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення та можуть складатися у паперовій формі та/або у вигляді електронних записів (у формі, яка доступна для читання та виключає можливість внесення будь-яких змін). У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Первинні документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних записів (непаперовій формі) повинні мати такі обов’язкові реквізити:

— назву документа (форми);

— номер та дату складання документа;

— назву підприємства (банку), від імені якого складений документ;

— місце складання документа;

— назву отримувача коштів;

— зміст операції (підстави для її здійснення);

— суму операції (цифрами та прописом). Сума операції може бути відображена цифрами за відсутності на документі суми прописом, якщо цей документ формується за допомогою програмного забезпечення в автоматизованому режимі або якщо це передбачено нормативними актами Національного банку України;

— номери рахунків за дебетом та кредитом;

— назву банку (отримувача та платника коштів) і його номер МФО;

— підписи осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення (підтвердження підпису на документі в електронному вигляді здійснюється за допомогою електронного коду працівника або електронного підпису).

Первинні документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних записів можуть мати й інші додаткові реквізити.

Документи, які надають клієнти банку, повинні мати підписи уповноважених службових осіб клієнта та відбиток його печатки. Підписи на всіх документах, а також печатки мають відповідати заявленим їх зразкам, а підтвердження достовірності підпису на документі в електронному вигляді обумовлюється в договорі про обслуговування клієнта через систему електронних платежів «клієнт-банк».

Первинні документи, які не містять обов’язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.

Внесення виправлень до первинних документів не допускається, крім випадків, встановлених нормативними актами Національного банку України.

Банки самостійно визначають порядок формування та зберігання первинних документів, облікових регістрів і звітів, забезпечуючи їх сувору схоронність. При визначенні термінів зберігання первинних документів, облікових регістрів та звітів банки повинні керуватися «Переліком документів Національного банку України, установ і організацій його системи, акціонерно-комерційних та комерційних банків України із зазначенням строків зберігання», затвердженим постановою Національного банку України 23. 12. 96 N 327.

У разі зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації банки зобов’язані за власний рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників операцій, а також контролюючих та правоохоронних органів.

Вилучення первинних документів, облікових регістрів та звітів здійснюється тільки за постановою уповноважених державних органів відповідно до чинного законодавства України. Вилучення оформляється протоколом (актом), копія якого вручається під розписку відповідальній службовій особі банку.

Сукупність документів, на підставі яких банками здійснюється бухгалтерський облік та контроль, утворює банківську документацію. Форми документів та порядок їх застосування визначаються окремими нормативними актами Національного банку України.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Регістри синтетичного та аналітичного обліку операцій — це носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, книг, журналів, машинограм тощо.

Банки самостійно розробляють та затверджують форми регістрів обліку з урахуванням того, що регістри синтетичного та аналітичного обліку повинні мати назву, період реєстрації операцій, прізвища і підписи або інші кодовані знаки, що дають змогу ідентифікувати осіб, які їх склали.

Ведення синтетичного обліку забезпечується за допомогою рахунків II, III, IV порядків Плану рахунків бухгалтерського обліку Національного банку України та Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України. Детальна інформація про кожного контрагента та кожну операцію фіксується на рівні аналітичного обліку на аналітичних рахунках. Аналітичні рахунки повинні містити обов’язкові параметри, визначені окремими вказівками Національного банку України. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожними відповідним рахункам синтетичного обліку.

Банки самостійно визначають процедури перевірки тотожності даних аналітичного обліку оборотам і залишкам за балансовими та позабалансовими рахунками синтетичного обліку. Перевірка тотожності даних аналітичних рахунків відповідним рахункам синтетичного обліку обов’язково здійснюється не рідше одного разу на місяць, а за рахунками фізичних осіб в установах Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України — не рідше одного разу на рік.

Серед основних форм регістрів синтетичного обліку банки зобов’язані передбачати щоденний оборотно-сальдовий баланс. У щоденному оборотно-сальдовому балансі відображаються обороти за дебетом і кредитом за день, вихідні залишки за активом і пасивом за кожним балансовим рахунком четвертого порядку з проміжним підсумком за балансовими рахунками третього та другого порядків (аналогічно і за позабалансовими рахунками). В оборотно-сальдовому балансі відображаються підсумки за кожним класом рахунків і загальний підсумок за всіма рахунками установи банку. Правильність складання щоденного балансу оборотів та залишків контролюється рівністю дебетових і кредитових оборотів та залишків за активом і пасивом. Наявність такої рівності є обов’язковою умовою початку нового банківського дня.

Щоденний оборотно-сальдовий баланс перевіряється і підписується керівником і головним бухгалтером або особами, які ним уповноважені.

План рахунків банку — систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для детальної та повної реєстрації всіх банківських операцій і для забезпечення потреб складання фінансової звітності.

Враховуючи особливості побудови аналітичного рахунку, банки самостійно визначають власну систему аналітичного обліку, створюючи внутрішній план рахунків (сукупність усіх аналітичних рахунків банку).

Внутрішній план аналітичних рахунків має передбачати опис характеристики кожного рахунку або групи рахунків, порядок їх відкриття та закриття, а отже, має бути визначений відповідальний за його супроводження (на рівні банку — юридичної особи).

Всі рахунки (поточні, кредитні, депозитні та ін.), що відкриваються юридичним і фізичним особам, а також рахунки за внутрішніми операціями банку реєструються в книзі відкритих рахунків, яка ведеться в розрізі балансових рахунків четвертого порядку та включає такі позиції щодо рахунку:

— номер балансового рахунку;

— номер особового рахунку;

— код контрагента;

— найменування контрагента;

— дата відкриття рахунку;

— дата закриття рахунку.

Книга повинна бути пронумерована, прошнурована, засвідчена підписами керівника та головного бухгалтера банку, скріплена відбитком печатки банку та зберігатись у призначеної відповідальної особи.

Книгу відкритих рахунків можна вести на машинному (електронному) носії інформації. В цьому випадку повинна бути забезпечена можливість отримання інформації на паперовому носії (в обов’язковому порядку на 1 січня) і збереження архіву з обов’язковим роздрукуванням за станом на перше число звітного місяця змін, що відбулися протягом минулого місяця. Керівник установи банку повинен забезпечити захист інформації від несанкціонованого доступу.

Головний бухгалтер банку контролює правильність ведення книги відкритих рахунків.

У разі закриття рахунку в книзі проставляється дата його закриття. Номери закритих рахунків не можуть бути присвоєні новим клієнтам банку.

Облікова політика банку — це сукупність визначених у межах чинного законодавства принципів, методів і процедур, що використовуються установою банку для складання та подання фінансової звітності.

Облікова політика банку базується на основних принципах бухгалтерського обліку, яких банки повинні дотримуватися при веденні рахунків і складанні зовнішньої та внутрішньої звітності.

Банки ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність у валюті України. Операції в іноземній валюті відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності у валюті України з перерахуванням її за курсом Національного банку України на дату здійснення операції або складання звітності.

Операції повинні бути відображені в обліку в тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Банки висвітлюють обрану ними облікову політику шляхом опису:

— принципів обліку статей звітності;

— методів оцінки окремих статей звітності;

— фактів, що стосуються змін в обліковій політиці.

Облікова політика банку має враховувати методи оцінки активів та зобов’язань.

Оцінка — це процес визнання тієї суми коштів, за якою статті фінансової звітності мають визнаватися й обліковуватися у балансовому звіті та звіті про доходи і витрати.

Активи і зобов’язання мають бути оцінені та відображені в обліку таким чином, щоб не переносити наявні фінансові ризики, які потенційно загрожують фінансовому становищу установи, на наступні звітні періоди.

Активи і зобов’язання обліковуються пріоритетно за вартістю їх придбання чи виникнення (за первісною або поточною вартістю).

При обліку за первісною (історичною) вартістю активи визнаються за сумою фактично сплачених за них коштів, а зобов’язання — за сумою мобілізованих коштів в обмін на зобов’язання.

При обліку за поточною (ринковою) вартістю активи визнаються за тією сумою коштів, яку необхідно було б сплатити для придбання таких активів у поточний час, а зобов’язання — за тією сумою коштів, яка б вимагалася для проведення розрахунку у поточний час.

Приведення вартості активів у відповідність із ринковою здійснюється шляхом їх переоцінки.

Процедури бухгалтерського обліку повинні виключати можливість здійснення взаємозаліку (крім випадків, передбачених чинним законодавством) активів та зобов’язань, або доходів та видатків як у бухгалтерських записах, так і у фінансовій звітності, а саме:

— кредитів, депозитів й іншої кредиторської і дебіторської заборгованості різних юридичних та фізичних осіб;

— кредитів, депозитів й іншої кредиторської і дебіторської заборгованості одних і тих же юридичних та фізичних осіб, що враховуються в різних валютах та з різними строками погашення;

— депозитів та кредитів, наданих під заставу депозиту, якщо інше не визначене відповідними законодавчими актами;

— витрат та доходів тієї ж юридичної особи.

Банки мають обліковувати доходи та витрати відповідно до таких принципів:

— доходи та витрати обліковуються у періоді, до якого вони належать;

— поправки до витрат або доходів попереднього фінансового року враховуються на рахунках непередбачених витрат та доходів;

— отримані доходи, які належать до майбутніх періодів, обліковуються як відстрочені доходи;

— здійснені витрати та платежі, які належать до майбутніх періодів, обліковуються як відстрочені витрати.

Облікова політика визначає порядок створення та використання резервів на підставі чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України. Резерви під активи створюються за рахунок витрат банку та мають використовуватися лише на цілі, для яких вони були створені.

Обов’язково мають бути розроблені та затверджені основні складові облікової політики банку:

— характеристика аналітичних рахунків внутрішнього плану рахунків;

— додаткові регістри аналітичного обліку та форми первинних документів, на підставі яких здійснюються операції (крім тих, що визначені в загальному порядку), включаючи форми документів для внутрішньої бухгалтерської звітності;

— правила документообороту та технології обробки облікової інформації;

— перелік визначених прав працівників банку на підписування документів;

— перелік операцій, що потребують додаткового контролю;

— порядок проведення інвентаризації і методи оцінки активів та зобов’язань;

— порядок контролю за здійсненими внутрішніми банківськими операціями;

— порядок розрахунків між філіями та іншими структурними підрозділами банку (внутрішньосистемні розрахунки);

— порядок фінансування (бюджетування) структурних підрозділів банку;

— порядок консолідації фінансової звітності асоційованих та дочірніх компаній;

— порядок застосування в обліку принципу нарахування доходів та витрат (включаючи порядок амортизації активів банку, створення та використання резервів);

— політика банку щодо роботи з цінними паперами (як придбаними, так і емітованими);

— процедури вивірки та контролю (операцій, звітності тощо);

— порядок реєстрації договорів;

— інші документи та рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку.

Будь-які зміни в обліковій політиці, що мають суттєвий вплив на показники звітного або майбутніх періодів, повинні бути описані з зазначенням їх причин і змін у відповідних статтях.

Зміни положень облікової політики на наступний рік та причини цих змін мають бути відображені у пояснювальній записці до річного звіту банку.

Не вважається зміною в обліковій політиці:

— нова облікова політика щодо операцій, які не є суттєвими;

— нова облікова політика щодо операцій, які відрізняються по суті від попередніх і не здійснювалися раніше.

Нова облікова політика застосовується до подій та операцій з часу їх виникнення.

На основі даних бухгалтерського обліку складається фінансова звітність.

Фінансова (бухгалтерська) звітність — це система взаємопов'язаних узагальнювальних показників, що відображають фінансовий стан банку та результати його діяльності за звітний період.

Метою складання фінансової звітності є надання повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан і діяльність банку користувачам для прийняття економічних рішень.

Фінансова звітність включає: звіт про прибутки та збитки, балансовий звіт, звіт про зміни в капіталі, звіт про рух грошових коштів і примітки до звітів (додатки залежно від потреб користувачів).

Потреби окремих користувачів (Національного банку України, податкових органів, органів статистики, керівництва банку) можуть бути задоволені шляхом встановлення інших (спеціальних) звітів (податкових декларацій, статистичних звітів, внутрішніх звітів тощо). Інші звіти, які включені до звітності банку, не є фінансовою звітністю.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Місячна і квартальна звітність є проміжною і складається наростаючим підсумком з початку звітного року.

Фінансова звітність має включати інформацію, яка є суттєвою та своєчасною для користувачів, виходячи з принципів безперервності, нарахування, обачливості, превалювання суті над формою та інших принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Інформація, що наведена у фінансових звітах та примітках до них, повинна бути зрозумілою, доречною, достовірною і порівнянною. Інформація повинна сприяти прийняттю правильних економічних рішень шляхом оцінок минулих, теперішніх та майбутніх подій, підтвердження чи коригування їх оцінок, зроблених у минулому. Крім того, має бути можливість зіставляти фінансові звіти за різні періоди, а також порівнювати звітність різних банків.

Банки зобов’язані публікувати річну фінансову звітність разом з аудиторським висновком згідно з чинним законодавством.

Фінансова звітність повинна бути оприлюднена шляхом:

— публікації у періодичних виданнях, доступних користувачам звітності;

— розповсюдження її серед користувачів у вигляді окремих друкованих видань.

Управлінська звітність — це звітність про стан та результати діяльності банку, яка використовується керівництвом (Правлінням банку) для планування, контролю та прийняття відповідних управлінських і економічних рішень. Метою управлінської звітності є надання можливості оперативно управляти банківськими ресурсами та оцінювати ризики.

Рекомендовані форми управлінської звітності, періодичність і рівень деталізації управлінської інформації залежить від внутрішньої організації банку та вимог менеджменту. Зміст звітів може змінюватися залежно від користувача та їх призначення. Рекомендованими формами управлінської звітності можуть бути:

— звіт про зміни в балансі;

— аналіз змін статей балансу;

— звіт про зміни доходів та витрат;

— аналіз змін доходів та витрат;

— зведений фінансовий звіт;

— звіт про зміни капіталу;

— аналіз процентної дохідності та збитковості;

— звіт про позабалансові ризики;

— звіт про активи, придбані для подальшого продажу (в якому передбачена вартість їх придбання та поточна оцінка можливої ціни реалізації);

— звіт про зміни вартості портфеля інвестиційних цінних паперів;

— звіт про платоспроможність (достатність капіталу) та ліквідність.

Управлінська звітність формується шляхом використання додаткових параметрів рахунків аналітичного обліку.

Ведення податкового обліку дає змогу складати податкову звітність. Порядок ведення податкового обліку банки визначають самостійно. Цей порядок має бути відокремлений від фінансового обліку та передбачати можливість внесення змін у будь-які операції, визначені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» та іншими законодавчими актами з питань оподаткування, не порушуючи методику фінансового обліку.

При обліку валових доходів та валових витрат доцільно вести податковий облік, використовуючи VIII клас «Управлінський облік» Плану рахунків бухгалтерського обліку або окрему підсистему з відкриттям рахунків у розрізі статей податкової декларації та додатків до неї.

Порядок складання декларації про прибуток банківської установи та інших форм звітності з питань оподаткування встановлюється Державною податковою адміністрацією України.

2. Облік власного капіталу банку

До власних ресурсів комерційних банків, або до банківського капіталу, належать фонди, які створюються банками для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності, а також прибуток поточного і минулого років.

Структура банківського капіталу не є сталою за якісним складом і змінюється протягом року залежно від багатьох факторів, зокрема від якості активів, використання прибутку, політики банку щодо за-безпечення приросту капітальної бази тощо.

Частка власного капіталу комерційного банку у сукупних ресур-сах невелика, тоді як у сфері матеріального виробництва співвідно-шення власного і позиченого капіталів інше. Так, для промислового підприємства вважається нормою, коли власний капітал становить 50% загального капіталу, для комерційного банку ж достатнім вва-жається 8%. Це зумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується переважно чужими грошима, а власні кошти призна-чені передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяль-ності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію. Функція ж забезпечення оперативної Діяльності, яка для власних коштів підприємств сфери матеріально-го виробництва постає головною, для власного банківського капіта-лу є другорядною. Однак роль власного капіталу комерційного бан-ку як джерела забезпечення його оперативної діяльності на перших порах після його утворення є досить відчутною. За рахунок власного капіталу фінансується придбання меблів, організаційної та комп’ю-терної техніки, будівництво або оренда банківських офісів, упрова-дження систем банківського захисту, банківських технологій і сис-тем зв’язку.

Власний капітал комерційного банку може також використовува-тися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств.

Для якісного аналізу структури власного капіталу важливо знати його складові. При цьому варто розрізняти два види капіталу банку:

1) капітал як сума всіх його фондів (П'ятий клас бухгалтерського балансу);

2) капітал, розрахований за спеціальною методикою Центрального банку, що потім використовується при розрахунку деяких обов’язкових нормативів; у даному випадку в загальний об'єм капіталу входять тільки фонди, сформовані за рахунок чистого прибутку і зменшені на ризикові активи (цінні папери і дебіторська заборгованість по господарській діяльності).

Для банку важливо стежити за розміром капіталу, розрахованим за методикою Центрального банку, оскільки при одержанні ліцензій на різні види банківських операцій приймається в увагу саме його величина.

У цілому капітал банку складається з:

-- статутного фонду;

-- резервів банку;

-- нерозподіленого прибутку.

Статутний фонд формується як за рахунок коштів шляхом емісії акцій, так і за рахунок внесків матеріальних і нематеріальних активів, а також цінних паперів третіх осіб (це не характерно для українських банків, тому що законодавчо внески акціонерів можливі тільки у виді коштів). Аналіз практичних даних свідчить, що в закордонних банках на долю матеріальних активів приходиться до 70% суми статутного капіталу, що значно скорочує можливості банку по його використанню як ресурс кредитування і знижує його платоспроможність і ліквідність. Аналогічна ситуація виникає при значній частці нематеріальних активів у статутному капіталі банку.

При формуванні статутного фонду комерційні банки емітують як прості акції, так і привілейовані. Привілейовані акції як об'єкт інвестицій зв’язані з меншим ризиком, чим прості, але і рівень дивідендів по них нижче середнього рівня дивідендів (звичайно він фіксується у вигляді визначеного відсотка від номінальної вартості акції), виплачуваних по простих акціях, крім того вони не дають права голосу на зборах акціонерів. Частка привілейованих акцій у капіталі банку набагато нижче, ніж простих. Попит на перші на ринку вкрай низький, оскільки великі інвестори воліють приймати активну участь у керуванні банком (що дає їм володіння простими акціями). Але вирішити цю проблему можна, випускаючи в достатній кількості конвертовані привілейовані акції.

Великі банки з гарною репутацією мають можливість розміщення своїх акцій на фондовому ринку і, маніпулюючи курсом акцій і визначаючи рівень дивідендів, проводять ефективні операції з метою витягу додаткового прибутку. Для невеликих банків можливість мобілізації додаткових ресурсів за допомогою випуску акцій істотно утруднена. Подібне положення порозумівається тим, що, по-перше, у результаті нестабільної економічної ситуації в країні і нерозвиненості фондового ринку дрібні інвестори побоюються вкладати кошти в невеликі маловідомі нові банки; і по-друге, ці банки, як правило, належать обмеженому колу засновників і випуск нових акцій може привести до втрати їхнього контролю над банком, тому вони накладають вето на збільшення статутного капіталу шляхом випуску нових акцій. У силу вищезгаданих причин можливості ефективного керування власним капіталом у невеликих банків серйозно утруднені. Таким чином, мобілізація коштів шляхом випуску і розміщення акцій -- це відносно дорогою і не завжди прийнятний для банку (з погляду контрольного пакета акцій) спосіб фінансування. Дешевше і вигідніше залучити ресурси вкладників, чим нарощувати власний капітал.

Резерви банку також прирівнюються до власних засобів, однак деякі з них при розрахунку банківського капіталу не враховуються. Банківські резерви формуються за рахунок прибутку банку. Резерви банку включають:

-- резервний фонд -- призначений для покриття можливих великих збитків банку;

-- резервний фонд під знецінення цінних паперів -- призначений для покриття збитків, що виникають при падінні курсу цінних паперів, що знаходяться в портфелі банку;

-- резерв по позичках -- використовується для погашення можливих втрат по позичках і формується за рахунок витратної частини банку;

-- фонд економічного розвитку -- формується в розмірі, установленому на зборах акціонерів, і призначений для розвитку банку (придбання нерухомості для банку, устаткування, заохочення працівників і т.д.).

Нерозподілений прибуток -- сума, що це накопичується, прибутку, що залишається в розпорядженні банку. Наприкінці періоду (року, кварталу) сума всіх результативних рахунків банку зараховується на рахунок прибутків і збитків. Частина цих засобів направляється на виплату дивідендів, податків, формування резервних фондів. Частина, що залишилася -- нерозподілений прибуток -- являє собою фонд коштів, яким розпоряджається керівництво банку і збори акціонерів.

Власний капітал відіграє важливу роль у забезпеченні стійкості пасивів і прибутковості банків. Одним зі способів управління власним капіталом банку є дивідендна політика. В умовах фінансової нестабільності і нерозвиненості фондового ринку багато українських банків забезпечують ріст власного капіталу шляхом нагромадження прибутку. Капіталізація дивідендів -- це нерідко найлегший і найменш дорогий спосіб поповнити акціонерний капітал. Разом з тим ряд банків визначив, що курс їхніх акцій залежить від рівня виплачуваних дивідендів, тобто ріст дивідендів веде до росту курсу акцій, що дозволяє збільшити капітал банку на суму перевищення ринкової вартості акції над номінальною. Таким чином, висока прибутковість акцій полегшує нарощування капіталу за допомогою продажу додаткових акцій за ціною набагато вище номінальної вартості акції.

Капітал банку обліковується у п’ятому класі. Він включає привнесений капітал, нерозподілений прибуток і визначає залишковий інтерес власників банку в активах за вирахуванням зобов’язань. Фінан-совий результат від діяльності банку, як уже зазначалось, безпосередньо відображається на рахунках цього класу.

П’ятий клас включає такі складові власних коштів банку:

--статутний капітал та інші фонди банку;

--результат поточного року;

--результати переоцінки основних засобів.

Інші фонди містять загальні резерви та прибуток минулих років. Це кошти, що повинні забезпечувати зобов’язання банку та покривати збитки.

Результат поточного року формується за рахунок чистого прибутку і є показником ефективності діяльності банку.

Згідно з чинними правилами рахунки п’ятого класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками готівкових коштів лише у разі сплати дивідендів та внесків від акціонерів, збільшення капіталу банку шляхом переоцінки активів. У всіх інших випадках рахунки п’ятого класу кореспондуються тільки між собою.

Капітал банку — це залишковий інтерес банку в активах за вирахуванням зобов’язань.

Загальні резерви та прибуток минулих років — це кошти, що мають забезпечувати зобов’язання банку та покривати збитки.

Прибуток чи збиток минулих років — це залишковий результат діяльності банку за минулі роки.

Результат поточного року формується за рахунок чистого прибутку, що визначається як різниця між доходами (рахунки шостого класу) та видатками (рахунки сьомого класу), що визнаються за правилами фінансового обліку. На рахунках прибутку відображається економічний, а не касовий прибуток. Економічний прибуток є показником ефективності діяльності банку за відповідний період.

Рахунки цього класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками готівкових коштів лише у разі сплати дивідендів та внесків від акціонерів, збільшення капіталу банку шляхом переоцінки активів. У будь-якому іншому разі рахунки п’ятого класу кореспондують тільки між собою.

50 Статутний капітал та інші фонди банку

500 Статутний капітал банку

5000 П Зареєстрований статутний капітал банку Призначення рахунку: облік зареєстрованого розміру статутного капіталу банку. Облік акцій ведеться за номінальною вартістю.

За кредитом рахунку проводяться суми збільшення зареєстрованого статутного капіталу.

За дебетом рахунку проводяться суми зменшення зареєстрованого статутного капіталу або суми несплаченого у встановлений строк зареєстрованого капіталу.

5001 К П Несплачений зареєстрований статутний капітал банку Призначення рахунку: облік сум зареєстрованого, але несплаченого статутного капіталу.

За дебетом рахунку проводяться суми зареєстрованого, але несплаченого статутного капіталу в кореспонденції з рахунком N 5000 «Зареєстрований статутний капітал банку.

За кредитом рахунку проводяться суми сплаченого статутного капіталу або суми несплаченого у встановлений строк зареєстрованого капіталу.

5002 КП Власні акції банку, які придбані в акціонерів Призначення рахунку: облік придбаних та не знищених банком акцій. На рахунку відображаються суми акцій, викуплених у їх власників. Акції обліковуються за номінальною вартістю. Різниця між номінальною вартістю та вартістю викупу списується у межах кредитових залишків спочатку з рахунку N 5010 «Емісійні різниці», потім — з рахунку N 5030 «Прибутки та збитки минулих років», а в разі нестачі - з рахунку N 5040 «Прибуток чи збиток минулого року, що очікує затвердження».

За дебетом рахунку проводяться суми придбаних акцій.

За кредитом рахунку проводяться суми реалізованих та анульованих акцій.

5003 П Дивіденди, які направлені на збільшення статутного капіталу Призначення рахунку: облік капіталізованих дивідендів, направлених на збільшення статутного капіталу до часу його реєстрації.

За кредитом рахунку проводяться суми дивідендів, направлених на збільшення статутного капіталу.

За дебетом рахунку перераховуються суми дивідендів: а) на рахунки NN 5000 «Зареєстрований статутний капітал банку» та 5010 «Емісійні різниці» — у разі реєстрації нових акцій; б) сплачуються акціонерам банку або зараховуються на рахунок N 5030 «Прибутки та збитки минулих років» (за рішенням акціонерів) — у разі відмови в реєстрації.

501 Емісійні різниці

5010 П Емісійні різниці Призначення рахунку: облік різниці між номінальною вартістю акції та ціною її розміщення, включаючи позитивну різницю між офіційними обмінними курсами гривні до іноземних валют на дату підписання установчого договору (номінальна вартість) та дату фактичного внесення коштів як внеску в іноземній валюті до статутного капіталу банку. При подальшому викупі власних акцій різниця між номінальною вартістю та ціною викупу акцій списується з цього ж рахунку в межах залишку.

За кредитом рахунку проводяться суми позитивної різниці при первинному та подальшому розміщенні акцій.

За дебетом рахунку проводяться суми списання різниці між ціною викупу та номінальною вартістю акцій у разі викупу власних акцій у межах залишку.

502 Загальні резерви банку

5020 П Загальні резерви Призначення рахунку: облік загальних резервів під певні ризики банку (наприклад, кредитні ризики). Цей рахунок кореспондує тільки з рахунками п’ятого класу.

За кредитом рахунку проводяться суми розподіленого прибутку, направленого на формування фондів.

За дебетом рахунку проводяться суми на покриття збитків.

5021 П Резервні фонди Призначення рахунку: облік резервних фондів банку. Фонди створюються згідно із законодавством. Резервні фонди банку утворюються за рахунок прибутку. Кошти резервних фондів призначені для покриття можливих збитків та інших витрат. Відрахування в резервні фонди здійснюється в розмірах, передбачених законодавством.

За кредитом рахунку проводяться суми надходжень у резервні фонди.

За дебетом рахунку проводяться суми на покриття збитків та інших витрат, передбачених законодавством.

503 Результати минулих років

5030 А П Прибутки та збитки минулих років Призначення рахунку: облік підтвердженого прибутку минулих років, що залишається у розпорядженні банку після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні резерви та резервні фонди банку. Залишок за рахунком банку-юридичної особи може бути або пасивним — у разі прибутку, або активним — у разі підтвердженого непокритого збитку минулих років.

За дебетом рахунку проводяться: а) покриття суми збитку минулого року; б) відрахування загальних резервів на рахунок N 5020 «Загальні резерви»; в) списання емісійних різниць у разі недостатності коштів на рахунку N 5010 «Емісійні різниці».

За кредитом рахунку проводяться: а) суми підтвердженого прибутку, що залишається у розпорядженні банку; б) повернення загальних резервів з рахунку N 5020 «Загальні резерви».

504 Результати минулого року, що очікують затвердження

5040 А П Прибуток чи збиток минулого року, що очікує затвердження Призначення рахунку: облік прибутку до його розподілу за рішенням зборів акціонерів та обліку збитку. За цим рахунком прибуток чи збиток формується в останній робочий день звітного року.

За кредитом рахунку проводяться суми доходів, перерахованих в останній робочий день звітного року або покриття затвердженого збитку з рахунку N 5030 «Прибутки та збитки минулих років».

За дебетом рахунку проводяться: а) суми витрат, перерахованих в останній робочий день звітного року; б) суми розподілу затвердженого прибутку; в) списання емісійних різниць у разі недостатності коштів на рахунках NN 5010 «Емісійні різниці» та 5030 «Прибутки та збитки минулих років».

51 Результати переоцінки

5100 П Результати переоцінки основних засобів Призначення рахунку: облік результатів переоцінки основних засобів.

За кредитом рахунку проводиться сума дооцінки основних засобів.

За дебетом рахунку проводиться сума уцінки основних засобів або списання основних засобів з балансу в межах нарахованої раніше суми за кожним інвентарним об'єктом окремо.

5101 П Результати переоцінки нематеріальних активів Призначення рахунку: облік результатів переоцінки нематеріальних активів.

За кредитом рахунку проводяться суми дооцінки нематеріальних активів.

За дебетом рахунку проводяться суми уцінки нематеріальних активів або списання нематеріальних активів з балансу в межах нарахованих раніше сум за кожним нематеріальним активом окремо.

5900 А П Результат поточного року

Призначення рахунку: облік фінансових результатів (прибутку або збитку) поточного року. Якщо банк реєструє прибуток, то рахунок має кредитове сальдо. Якщо збиток, то дебетове сальдо — тоді рахунок вважається контрпасивним.

За кредитом рахунку проводяться суми а) перерахування в останній робочий день звітного періоду залишків рахунків доходів банку; б) перерахування в останній робочий день звітного року збитку на рахунок «Збитки, що очікують затвердження».

За дебетом проводяться суми: а) перерахування в останній робочий день звітного періоду залишків рахунків витрат банку; б) перерахування в останній робочий день звітного року прибутку на рахунок «Прибуток минулого року, що очікує затвердження».

Система рахунків для обліку операцій з формування статутного капіталу банку

Статутний капітал банку формується шляхом випуску і продажу акцій його учасникам--юридичним і фізичним особам. Відповідно до цього розробляється методика відображення операцій з формування статутного капіталу банку.

У процесі діяльності банку статутний капітал може зменшуватися за умови зменшення кількості його учасників. Як збільшення, так і зменшення статутного капіталу відбувається лише за рішенням загальних зборів учасників з обов’язковою наступною реєстрацією змін у Національному банку України та в Комісії з цінних паперів і фондового ринку при Кабінеті Міністрів України. Ці установи контролюють також, щоб статутний капітал формувався тільки за рахунок власних (а не позичених чи залучених) коштів учасників, як правило, з прибутку та спецфондів, накопичених з цією метою.

Синтетичний облік статутного капіталу ведеться на пасивному балансовому рахунку № 500 «Зареєстрований статутний капітал банку», який має два субрахунки: № 5000 «Сплачений зареєстрований статутний капітал банку» і № 5001 «Несплачений зареєстрований статутний капітал банку». Аналітичний облік ведеться в розрізі акціонерів банку.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой