Облік та аналіз кредитних операцій банку

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

  • Вступ
  • 1. Теоретичні основи організації обліку та аналізу кредитних операцій банку
  • 1.1 Сутність кредиту, його види, принципи і форми
  • 1.2 Основні принципи організації обліку кредитних операцій банку
  • 1.3 Особливості формування та аналізу кредитного портфелю банку
  • 2. Методичні підходи до обліку кредитних операцій банку
  • 2.1 Загальна характеристика діяльності ПАТ «Промінвестбанк»
  • 2.2 Загальні підходи до обліку кредитних операцій банку
  • 2. 3 Порядок обліку кредитних операцій банку
  • 2.4 Порядок обліку забезпечення кредитних операцій
  • 2.5 Порядок обліку операцій із нарахування і сплати процентів за користування кредитами
  • 3. Методичні підходи до аналізу кредитних операцій банку
  • 3.1 Аналіз кредитного портфелю ПАТ «Промінвестбанк»
  • 3.2 Прогнозування розміру кредитного портфеля Промінвестбанку
  • 3.3 Розробка рейтингової системи банків України та заходів покращення діяльності ПАТ «Промінвестбанк»
  • 4. Охорона праці і навколишнього середовища
  • 4.1 Загальні питання охорони праці
  • 4.2 Промислова санітарія
  • 4.2.1 Метеорологічні умови
  • 4.2.2 Виробниче освітлення
  • 4.2.3 Шум
  • 4.2.4 Електромагнітне випромінювання
  • 4.3 Організація безпечних умов праці
  • 4.3.1 Ергономічні вимоги до робочого місця
  • 4.3.2 Електробезпека
  • 4.4 Пожежна безпека
  • 4.5 Охорона навколишнього середовища
  • Висновки
  • Список джерел інформації

Вступ

Однією з найважливіших категорій ринкової економіки, що відображає реальні зв’язки і відносини економічного життя суспільства є кредит. Кредит завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва і являє собою економічні відносини з приводу зворотного руху позиченої вартості. Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає стосунки між кредитором і позичальником. За його допомогою вільні кошти підприємств, приватного сектора і держави акумулюються, перетворюючись у позичковий капітал, котрий передається за плату в тимчасове користування.

Відомо, що кредитні операції належать до базових операцій, якими банки, власне і відрізняються від небанківських кредитних установ і які створюють первинну сферу банківської діяльності. Як свідчить національний і світовий досвід, саме кредитування приносить фінансово-кредитним установам значну частину прибутків та водночас воно пов’язане з кредитним ризиком та ризиком втрати ліквідності та платоспроможності банку, а в підсумку — з ризиком банкрутства.

Актуальність роботи пов’язана з тим, що досконала організація кредитних операцій банку на сьогоднішній день — це одне з найважливіших і найактуальніших завдань банківського менеджменту в цілому. Аналіз ситуації, що склалася у банківській сфері, свідчить, що більшість банків зазнає фінансового краху в зв’язку з надзвичайно ризиковою кредитною політикою. У зв’язку з цим актуального значення набуває вирішення проблеми вдосконалення обліку та аналізу кредитних операцій банку як інформаційної бази прийняття управлінських рішень.

Метою дипломної роботи є наукове обґрунтування теоретичних підходів та розробка практичних рекомендацій щодо обліку та аналізу кредитних операцій банку.

Виходячи із мети даної роботи, необхідно вирішити наступні завдання: визначити сутність кредиту, його види, принципи і форми; визначити сутність кредитного портфеля, його складові та підходи до аналізу; розглянути порядок обліку кредитних операцій банку; діагностувати досвід банку щодо формування кредитного портфелю та організації процесу кредитування; визначити тенденції зміни розміру кредитного портфеля та прогнозування його величини на майбутні періоди; запропонувати рекомендації щодо удосконалення проведення кредитних операцій банку.

Об'єктом дипломної роботи є діяльність комерційних банків щодо надання позик суб'єктам господарювання. Предметом дослідження є облік і аналіз кредитних операцій в банку. У дипломній роботі об'єкт та предмет дослідження розглядаються на прикладі Публічного акціонерного товариства «Промінвестбанк». Інформаційну основу та теоретичну базу дослідження становлять монографії, книги, наукові статті та доповіді вітчизняних і закордонних учених і практиків таких як Бречко Т. М., Василик Д. О., Вітлинський В.В., Олійник О.М., Примостка Л., Сало І.В., Сарахман О. М., Табачук Г. П., Шумська С. С., Міщенко В.І. та ін. Законодавчо-нормативним забезпеченням є Закон України «Про банки і банківську діяльність», нормативні акти Національного банку України та Правління Промінвестбанку. Прикладні аспекти організації кредитних операцій в банку у роботі досліджувались, спираючись на існуюче економіко-правове забезпечення банківської діяльності. У роботі застосовані елементи економіко-математичних методів збору та обробки інформації: метод таксономії використовувався для аналізу внутрішніх ресурсів банку та побудови рейтингу банків за критерієм диверсифікованості кредитних вкладень, прогнозування, аналіз та синтез, морфологічний аналіз, компаративний аналіз та інші методи пізнання економічних явищ, об'єктів та процесів.

1. Теоретичні основи організації обліку та аналізу кредитних операцій банку

1.1 Сутність кредиту, його види, принципи і форми

Однією з найважливіших категорій ринкової економіки, що відображає реальні зв’язки і відносини економічного життя суспільства є кредит.

Категорія «кредит» є похідною від латинського терміна «сгеdeге» — вірити, довіряти, ввіряти, давати позику на визначений час. Кредитні відносини існували ще при натуральному господарстві, коли один господар позичав у іншого, який має надлишки тих чи інших предметів, з обов’язком повернути їх у встановлений термін, як правило, за певну винагороду. Ці відносини мали епізодичний характер і виникали із потреб натурального господарства з метою отримати предмети, яких не вистачало в приватних господарствах і в яких виникала потреба.

На сьогоднішньому етапі розвитку економіки одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств. Незважаючи на те, що кризові явища в економічній системі підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилась кількість надійних фірм-позичальників, кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залученими банками ресурсів.

Кредит, як категорія ринкової економіки відображає реальні зв’язки і відносини економічного і соціального життя суспільства. Він був, є і буде важливим важелем у стимулювання розвитку виробництва. Кредит характеризує економічні відносини зворотного руху позиченої вартості, забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає стосунки між кредитором і позичальником.

За сучасних умов відбувається розширення сфери кредитних відносин, що проникають і все більше охоплюють не тільки всі стадії відтворювального процесу, а й інші сфери суспільного життя. Кредитні відносини тією чи іншою мірою опосередковують рух коштів, капіталів, товарів, предметів споживання тощо.

Питання кредиту, кредитних відносин в економічній науці займають специфічне місце. Значний внесок у дослідження ролі кредиту та його використання в економічній політиці зробили такі іноземних автори, як А. Сміт [53], Е. Долан [19], К. Кемпбелл [19], П. Самуельсон [69], Л. Харріс [60] та інші.

Серед сучасних вітчизняних і російських дослідників необхідно відзначити В. Базилевича [3], Т. Ковальчука [25], Т. Лагутіна [31], В. Міщенка [35], А. Сироту [51], О. Олійника [36], М. Бунге [6], А. Чухна [62] та інших.

Проте, у наукових працях учених по-різному тлумачиться зміст і суть категорії «кредит», висловлюються різні точки зору на форми та види цього економічного і правового явища суспільного життя. Не дають однозначного розуміння цієї категорії й діючі нормативно-правові акти, що призводить до різного трактування та застосування їх правових норм.

Аналіз наукових та нормативних підходів до визначення сутності кредиту надав можливість визначити його складові елементи, що зображені в таблиці 1.1.

Аналізуючи дані таблиці 1.1 можна зробити висновок, що одна група вчених розглядає поняття кредиту як позичковий капітал, що надається на умовах повернення, строковості і платності, друга — як економічні відносини між юридичними і фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості, а Цивільний Кодекс України додає до умов повернення кредиту забезпеченість та цільовий характер використання.

кредитна операція банк облік

Таблиця 1.1 — Теоретичні підходи до визначення сутності кредиту

Складові елементи для визначення поняття «кредит»

Перелік джерел

Цивільний кодекс [60]

Закон № 2121-III [37]

Закон № 2664-III [48]

Е. Верден [13]

М. Бунге [6]

А. Чухно [62]

В. Марцин [32]

Г. Олешко [1]

Словник іншомовних слів Мельничука [52]

?

Позичковий капіталі, що надається в тимчасове користування на умові забезпеченості

+

-

-

-

-

-

-

-

-

1

Позичковий капітал, що надається в тимчасове користування на умові повернення

+

+

-

-

-

+

-

+

+

5

Позичковий капітал, що надається в тимчасове користування на умові строковості

+

-

+

-

-

+

-

-

-

3

Позичковий капітал, що надається в тимчасове користування на умові платності

+

+

+

+

+

+

-

+

+

8

Позичковий капітал, що надається в тимчасове користування на умові цільового характеру використання

+

-

-

-

-

-

-

-

-

1

Будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми

-

+

-

-

-

-

-

-

-

1

Будь-яка гарантія банку, яка надана в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми

-

+

-

-

-

-

-

-

-

1

Будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми

-

+

-

-

-

-

-

-

-

1

Будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника повернути заборговану суму

-

+

-

-

-

-

-

-

-

1

Економічні відносини між юридичними і фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості

-

-

-

-

-

+

+

+

-

3

Забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий

-

-

-

-

-

-

+

-

-

1

Зворотній рух позиченої вартості

-

-

-

-

-

-

+

-

-

1

Передача однією особою цінності або особистої послуги іншій на довірі до майбутньої винагороди

-

-

-

+

+

-

-

-

-

2

Господарська сила, яка виникає при відплатному обігу цінностей

-

-

-

+

-

-

-

-

-

1

Продаж товарів з відстрочкою платежу

-

-

-

-

-

-

-

-

+

1

Надання у борг матеріальних цінностей

-

-

-

-

-

-

-

-

+

1

Умовні позначення:

«+» — автор використовує у визначення сутності поняття «кредит»;

«-» — автор не використовує у визначення сутності поняття «кредит»

Виходячи із коментарів до ст. 1054 Цивільного Кодексу України [60], поняття кредиту розглядається як позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» [37] визначає банківський кредит як будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [48] визначає фінансовий кредит як кошти, що надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

Г. Олешко [1] вважає, що під кредитом слід розуміти економічні відносини між юридичними і фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на основі повернення і, як правило, з виплатою відсотка.

На думку М. Бунге [6], економічна суть кредиту полягає в передачі однією особою цінності або особистої послуги іншій на довірі до майбутньої винагороди.

А. Чухно [62] зазначає, що кредит як економічна категорія уособлює відносини між людьми щодо позички грошей їх власником на умовах обов’язкового повернення у певний строк з оплатою у вигляді відсотка.

Е. Вреден [13] вважає, що кредитом є господарська сила, яка виникає при економічному, тобто відплатному, обігу цінностей, що створює всі види доходного розміщення позичкового обігового капіталу.

В. Марцин [32] під кредитом розуміє економічні відносини зворотного руху позиченої вартості. Він вважає, що кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає стосунки між позичальником і кредитором.

Словник іншомовних слів Мельничука [52] визначає кредит як особливу форму руху вартості, продаж товарів з відстрочкою платежу або передачу на строк грошей та матеріальних цінностей з умовою їх повернення і платності.

На думку автора, найбільш точним серед наведених визначень кредиту є визначення Закону України «Про банки і банківську діяльність», в якому під кредитом розуміють не тільки позичковий капітал у грошовій формі, але й будь-які гарантії, будь-які зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-які продовження строку погашення боргу, які надані в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Також в цьому Законі кредит розглядається як економічні відносини, врегульовані законом або як такі, що не суперечать закону.

Банківський кредит у сучасному діловому світі є найважливішим чинником стимулювання відтворювальних процесів в економіці. Нині він є головним джерелом забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання. Незважаючи на те що кризові явища в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилася кількість надійних фірм-позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, оскільки у кредит вкладається більшість залучених банками ресурсів. Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.

Оскільки надання кредиту є специфічною, окремою формою грошових відносин, воно має свої особливості, пов’язані з обслуговуванням усього процесу розширеного відтворення та забезпеченням його безперервності. База функціонування кредитних відносин повністю ґрунтується на вимогах ринкової економіки. Це тимчасове вивільнення грошових коштів і поява тимчасової потреби в них.

Головними ланками кредитних відносин в Україні є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно є покупцями і продавцями тимчасово вільних коштів. Комерційні банки, що мають відповідну ліцензію Національного банку України на право проведення операцій з валютними цінностями, також можуть бути покупцями і продавцями тимчасово вільних коштів у іноземній валюті [32].

Організація кредитних відносин між банками і клієнтами може бути ефективною у разі дотримання принципів банківського кредитування, що здійснюється за такими принципами: строковість, повернення, цільовий характер використання, забезпеченість, платність кредиту.

Принцип строковості означає, що позика надається позичальнику на певний термін.

Принцип повернення вказує на те, що позика обов’язково має бути повернена банку в заздалегідь обумовлений термін, тобто цей принцип конкретизує повернення кредиту в певний час.

Від дотримання цих принципів залежить можливість надання нових позик, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позики.

Порушення цього принципу кредитування призводить до перетворення строкової заборгованості за позиками у прострочену. У разі порушення термінів повернення і наявності прострочених позик нові кредити, як правило, не надаються.

Цільовий характер кредитування завжди повинен передбачати вкладення позикових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Кредит повинен надаватися позичальнику, як правило, для реалізації конкретної мети, а не тому, що у нього виникла нагальна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу багато в чому залежить своєчасність повернення позики, адже тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу.

Принцип забезпеченості позик повинен захищати інтереси банку і давати змогу не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.

Він означає, що проти заборгованості за позиками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), що враховується в активі його балансу, або зобов’язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, порука тощо).

Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк дає свою згоду. Відсутність забезпечення може бути зумовлена як об'єктивними причинами, коли економічна природа кредиту не передбачає вкладення коштів у матеріальні цінності (наприклад, кредити на виплату заробітної плати, на виставлення акредитивів), і суб'єктивними — коли банк іде на це свідомо, страхуючи свій підвищений ризик високими позиковими відсотками.

У процесі кредитування клієнтів банк повинен вимагати не тільки повернення одержаної позики, а й сплати відсотка за користування нею. В умовах ринкових відносин відсоток є об'єктивним супутником кредиту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція — це акт комерційного продажу на певний час грошових коштів. За рахунок відсотків банки покривають свої витрати й одержують прибуток. Відсоток є також одним із засобів управління сукупним грошовим оборотом, що застосовується центральним банком держави [51].

Будь-яка економічна система є результатом економічного розвитку, а кредитні системи мають історично визначені форми.

Форми кредиту тісно зв’язані з його структурою і деякою мірою із сутністю кредитних відносин. Структура кредиту включає кредитора, позичальника, і позикову вартість, тому форми кредиту можна розглядати в залежності від характеру: позикової вартості; кредитора і позичальника; цільових потреб позичальника.

Розрізняють такі форми кредиту, як комерційний, банківський, споживчий, державний, міжнародний.

Комерційний кредит. Договором, виконання якого зв’язано з передачею у власність іншій стороні коштів або речей, обумовлених родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення чи розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит). Ціль комерційного кредиту — прискорити реалізацію товарів. Відсоток за комерційними кредитами нижче, ніж за банківським кредитом. Розмір комерційного кредиту обмежений величиною вільних капіталів, що знаходяться в підприємців.

Банківський кредит. Банківський кредит на сьогодні є найбільш поширеною формою фінансового кредиту. Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їхньої галузевої приналежності, статусу, форми власності, за наявності в них реальних можливостей і правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту і сплати відсотків (комісійних) за користування ним.

Споживчий кредит надається приватним особам. Його об'єктом, як правило, є товари довгострокового користування (меблі, автомобілі, побутова техніка тощо), різноманітні послуги. Споживчий кредит виступає у формі комерційного (продаж товарів з відстроченням виплати через роздрібні магазини) і банківського (надання позик кредитними установами на споживчі цілі). Різновидом споживчого кредиту є довгострокові (на дуже тривалий термін) кредити приватним особам на придбання або будівництво житла.

Державний кредит — це сукупність кредитних відносин, у яких позичальником або кредитором виступає держава чи місцеві органи влади [1]. Вони беруть у борг кошти на ринку позичкових капіталів шляхом випуску позик; через фінансово-кредитні установи. У провідних країнах доходи від внутрішніх позик стали другим після податків джерелом фінансування державних витрат.

Міжнародний кредит — це рух і функціонування позикового капіталу між країнами. Кредитні відносини існують не тільки усередині кожної країни, але і між державами як одна з форм міжнародного руху капіталів [1].

Кредити підрозділяються на види й у залежності від їхньої галузевої спрямованості. Якщо кредит обслуговує потреби промислових підприємств, то це промисловий кредит. Виділяють також сільськогосподарський, торговельний кредит. Галузева спрямованість кредиту часто знаходить своє втілення в державній статистиці ряду країн (окремо виділяються кредити промисловості, торгівлі, сільському господарству тощо). За галузями розподіляють кредити й окремі комерційні банки.

Класифікація кредиту за видами залежить і від його забезпеченості. Звичайно забезпеченість розрізняють за характером, ступенем (повнотою) і формами. За характером забезпечення виділяють кредити, що мають пряме і непряме забезпечення. Пряме забезпечення мають, наприклад, позики, видані під конкретний матеріальний об'єкт, на купівлю конкретних видів товарно-матеріальних цінностей. Непряме забезпечення можуть мати, наприклад, позики, видані на покриття розриву в платіжному обороті. Хоча кредит і видається на покриття платіжних зобов’язань позичальника, прямої оплати товарно-матеріальних цінностей, які прямо протистояли б кредиту, може не бути, однак виявляється непряме матеріальне забезпечення у формі товарних запасів, створених за рахунок власних грошових джерел.

За ступенем забезпеченості можна виділити кредити з повним (достатнім), неповним (недостатнім) забезпеченням і без забезпечення. Повне забезпечення є в тому випадку, якщо розмір забезпечення дорівнює або більше розміру кредиту. Неповне забезпечення виникає тоді, коли його вартість менше розміру кредиту. Кредит може і не мати забезпечення. Такий кредит називають бланковим. Як правило, він надається за наявності достатньої довіри банку до позичальника, упевненості банку в поверненні коштів, наданих позичальникові в тимчасове користування.

Забезпечення кредиту можна розглядати не тільки з позиції протиставлення йому певної маси вартостей ліквідних товарно-матеріальних запасів, але і певних зовнішніх гарантій. Крім звичайної застави товарно-матеріальних цінностей, майна, що належить позичальникові, у групу забезпечення повернення кредиту входять різного роду гарантії, поручительства третіх осіб, страхування тощо.

При класифікації кредиту в залежності від строковості кредитування виділяють короткострокові та довгострокові кредити.

Короткострокові кредити обслуговують поточні потреби позичальника, зв’язані з рухом оборотного капіталу. Короткостроковими кредитами вважаються такі кредити, термін повернення яких за міжнародними стандартами не виходить за межі одного року.

Довгострокові кредити обслуговують довгострокові потреби, зумовлені необхідністю модернізації виробництва, здійсненням капітальних витрат із розширення виробництва.

За джерелами фінансування розрізняють кредити, що надаються за рахунок власних, залучених і запозичених коштів [65].

Таким чином, банківське кредитування містка за своїм значенням категорія, що істотно впливає на всі сфери економічної діяльності. Воно все глибше впроваджується в життя і діяльність кожної людини, що знаходить особливо яскраве вираження в широкому поширенні кредитних карток, продажу товарів і послуг у кредит і т.д. Тому слід розуміти, що зважені та раціональні кредитні відносини складають важливу умову для всебічного й ефективного використання кредиту.

1.2 Основні принципи організації обліку кредитних операцій банку

Банк здійснює кредитні операції відповідно до вимог законодавства України: Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про банки і банківську діяльність» [61,15,48,37].

Кредитні операції полягають у розміщенні банками від імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб та громадян. Кредитні операції мають найбільшу вагу в загальному обсязі банківських операцій.

На рахунках першого класу Плану рахунків обліковують міжбанківські кредитні операції. У кредитних відносинах банк може бути як кредитором, так і позичальником.

На рахунках другого класу Плану рахунків обліковують кредити та аванси (кредити, що не підкріплені кредитними угодами) в розрізі контрагентів:

— суб'єктів господарювання;

— органів загального державного управління;

— фізичних осіб.

Окремо обліковують кредити в поточну та інвестиційну діяльність. Кредити в поточну діяльність — це кредити, надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для придбання поточних активів у разі розриву між часом надходження коштів та здійснення затрат.

Кредити в поточну діяльність включають усі кредити, надані на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на сезонні затрати га інші цілі. До кредитів у поточну діяльність відносять:

— операції peпo;

— враховані векселі;

— факторингові операції;

— інші кредити в поточну діяльність.

Кредити в інвестиційну діяльність — кредити, надані позичальникам на задоволення їхньої тимчасової потреби в коштах для здійснення інвестицій. До них відносять: кредити на будівництво та освоєння землі; кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання та землі; фінансовий лізинг.

Використання коштів за рахунок кредиту, наданого клієнтам — юридичним особам, здійснюється такими способами:

— оплата з кредитного рахунку платіжних доручень позичальника на адресу його контрагентів;

— перерахування кредитних коштів на рахунок для обліку операцій за акредитивами чи перерахування коштів на погашення кредиторської заборгованості пред’явника векселя (під час операцій врахування векселів);

— зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника для розрахунків готівкою із здавачами сільськогосподарської продукції та населенням (за відсутності в них поточного рахунку або відмови їх від безготівкових перерахувань), за операціями факторингу, врахування векселів, кредитування на виплату заробітної плати, поточні потреби (поповнення обігових коштів), за необхідності цільового спрямування кредитних коштів відповідно до кредитного договору на кореспондентський рахунок банку-нерезидента у гривнях.

Клієнтам банку — фізичним особам кредит може бути наданий у такі способи:

1) безготівкове перерахування кредитних коштів із кредитного рахунку (залежно від схеми розрахунків із продавцем товару):

— на поточний рахунок продавця;

— на поточний рахунок позичальника (покупця) з отриманням письмового розпорядження (платіжного доручення) щодо зарахування грошових коштів на поточний рахунок продавця;

— на внутрішньобанківський рахунок із подальшим перерахуванням на поточний рахунок продавця;

— на поточний або картрахунок позичальника;

— 2) готівкою.

Кредитні операції відображають за відповідними рахунками Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою № 280 Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року [21], залежно від категорії контрагентів, виду кредиту та строків їх використання. Класифікація рахунків у балансі для обліку кредитних операцій представлена на рисунку 1.1.

Для здійснення бухгалтерського обліку операцій кредитування за балансовими рахунками, визначеними Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України, відкриваються особові рахунки позичальників. Відкриття аналітичних рахунків та введення до бази даних параметрів аналітичних рахунків та аналітичних параметрів договорів здійснюється на підставі кредитних договорів та договорів застави (гарантій, порук тощо), доповнень до них або розпоряджень відповідних підрозділів фронт-офісу (залежно від організації операційної роботи в банку).

Рисунок 1.1 — Класифікація рахунків у балансі для обліку кредитних операцій

Бухгалтерський облік кредитних операцій ведеться відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України (Постанова № 481 Правління НБУ від 27. 12. 2007). Відповідно до вказаної Інструкції надані (отримані) кредити оцінюються під час первинного визнання за справедливою вартістю, уключаючи витрати на операцію, і відображаються в бухгалтерському обліку відповідно як актив та зобов’язання, які не підлягають взаємозаліку.

До загальних правил обліку кредитних операцій можна віднести:

— витрати на операцію, що безпосередньо пов’язані з визнанням фінансового інструменту, банк має включати в суму дисконту (премії) за цим фінансовим інструментом;

— амортизація дисконту (премії) здійснюється протягом строку дії фінансового інструменту із застосуванням ефективної ставки відсотка. Сума дисконту (премії) має бути повністю амортизована на дату погашення (повернення) кредиту;

— якщо під час первинного визнання банк визначає вартість фінансового активу за процентною ставкою, вищою або нижчою, ніж ринкова, то в бухгалтерському обліку має визнаватися прибуток або збиток на суму різниці між справедливою вартістю фінансового активу та вартістю договору в кореспонденції з рахунками дисконту (премії);

— справедливу вартість фінансового активу банк визначає шляхом дисконтування всіх очікуваних майбутніх грошових потоків із застосуванням ринкової процентної ставки щодо подібного фінансового інструменту;

— після первинного визнання оцінка кредитів має здійснюватися за амортизованою собівартістю з використанням ефективної ставки відсотка під час нарахування процентів та амортизації дисконту (премії);

— з метою визначення зменшення корисності наданих кредитів на кожну дату балансу банк має здійснювати аналіз об'єктивних доказів, які про це свідчать. Банк визнає зменшення корисності, якщо є об'єктивне свідчення зменшення корисності фінансового активу внаслідок однієї або кількох подій, що відбулися після первинного визнання і впливають на величину чи строки попередньо оцінених майбутніх грошових потоків від використання фінансового активу. Зменшення корисності в бухгалтерському обліку відображається шляхом формування спеціальних резервів за рахунок витрат банку;

— операції з продовження строку дії (пролонгації) кредитних договорів у бухгалтерському обліку банк відображає за відповідними рахунками з обліку короткострокової або довгострокової заборгованості Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України залежно від строку, що визначається від дати пролонгації договору до дати їх погашення.

1.3 Особливості формування та аналізу кредитного портфелю банку

Основною економічною функцією банків є кредитування їх клієнтів. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об'єктів соціального та культурного призначення, а також забезпечують економічну стабільність.

Кредити становлять близько 50% всіх активів банку і забезпечують 2/3 усіх доходів. Вони є найбільш прибутковою, але й найбільш ризиковою частиною банківських активів. Теорія портфеля пропонує розглядати не кожну окрему позику, а сукупність усіх кредитів з їх взаємовпливом та взаємозалежністю.

Кредитний портфель — це сукупність усіх позик, наданих банком з метою одержання прибутку [23]. Розмір кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова частина активів банку, котра має свій рівень дохідності і відповідний рівень ризику.

Організація кредитних відносин банку з клієнтами визначається багатьма факторами, включаючи стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо.

Ефективність кредитної діяльності комерційного банку безпосередньо залежить від того, наскільки якісно здійснена структуризація процесу банківського кредитування, наскільки чітко визначені завдання основних етапів цього процесу та функції працівників, що відповідають за проведення кредитних операцій [27].

Цей процес складається з певних етапів, кожний з яких забезпечує розв’язання локального завдання, і разом — головна мета позичкових операцій — це їх надійність і прибутковість для банку.

Основна робота з організації кредитного процесу в банку може проходити такими етапами [35]:

1) формування портфеля кредитних заявок;

2) проведення переговорів із потенційним клієнтом;

3) прийняття рішення про доцільність надання кредиту;

4) оформлення кредитної справи;

5) робота з клієнтом після отримання ним позики;

6) повернення кредиту з процентами і закриття кредитні справи.

До першого етапу входять: збір інформації щодо попиту на кредит, її аналіз та попередній відбір заявок. При цьому має дотримуватися основний принцип: вся інформація про потенційних позичальників, що надходить до банку, повинна письмово фіксуватися кредитними працівниками.

На другому етапі головна мета банку — кінцеве визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта з метою укладення кредитної угоди на найбільш вигідних для банку умовах.

На третьому етапі банк здійснює підготовку до укладання кредитної угоди. Третій етап можливий лише за умови позитивного закінчення другого етапу, тобто оцінки кредитоспроможності та ризику.

Правильне визначення виду кредиту має важливе значення для обґрунтування реальних джерел погашення позички. Якщо кредит надається на формування обігового капіталу клієнта і належить до короткострокових, то джерелом його погашення будуть поточні грошові надходження, які надійдуть після реалізації проекту, що прокредитований.

Кредит, наданий на відтворення основного капіталу позичальника, є, як правило, довгостроковим і повинен бути повернений за рахунок прибутку від експлуатації прокредитованого проекту.

Важливе значення у структуруванні позички має правильно визначена сума кредиту. Заниження її може призвести до порушення строків повернення, оскільки об'єкт, що кредитується, не буде завершений у строк, а завищення спричинить нецільове використання надлишкових коштів, отриманих у банку, що буде сприяти поширенню проблем при розрахунках із банком.

При визначенні основних параметрів кредиту заслуговують на увагу і такі, як порядок надання та погашення кредиту, встановлення плати за кредит.

На четвертому етапі банк по закінченні роботи із структурування позички приступає до переговорів з клієнтом про укладання договору [27].

Видача кредиту може здійснюватися одноразово або частинами у строки, визначені у кредитній угоді.

Зараховуватися кредит може на поточний рахунок клієнта або перераховуватися на рахунки господарюючих партнерів позичальника, може використовуватися також в іншому порядку, передбаченому в кредитній угоді, наприклад, шляхом одержання готівки. У більшості варіантів позичка при її наданні зараховується на поточний рахунок позичальника.

При споживчому кредиті видача його здійснюється готівкою або в безготівковій формі шляхом зарахування на кредитну картку, при наданні кредиту на капітальні затрати (на будівництво житла тощо) — видача здійснюється в безготівковому порядку.

Видача позички оформляється розпорядженням кредитного відділу операційному відділу установи банку.

Повернення кредиту здійснюється за ініціативою клієнта, тобто позичальника, на підставі його платіжних доручень, або на підставі оголошень внесення готівки.

Якщо в день повернення позички клієнт цього не робить, банк своїм розпорядженням стягує борг, переводячи строкову заборгованість у пролонговану або прострочену.

Якщо в процесі кредитування відбулися певні зміни в умовах здійснення проекту, що кредитується, з незалежних від позичальника причин, і це призвело до додаткової потреби в кредиті, банк може задовольнити її на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

У кредитній угоді передбачаються також, як правило, окремі форс-мажорні обставини, які дають гарантії банку і клієнту на випадок втрат внаслідок незалежних від них обставин.

З метою контролю за своєчасним поверненням позички і забезпечення нарахування процентів по ній облік кредитних операцій здійснюється на окремих позичкових рахунках.

На п’ятому етапі банк проводить роботу з клієнтом вже після отримання ним позики. Банк вживає заходів щодо реалізації контролю за фінансовим станом позичальника, цільовим використанням позики, проведенням грошових потоків клієнта через банк-кредитор, здійснює перевірки наявності, стану та вартості заставленого майна.

Шостий етап — остаточне повернення кредиту, процентів за користування кредитом та закриття кредитної справи [9].

Таким чином, неухильне і послідовне дотримання даних етапів дасть змогу більш ретельно контролювати кредитний процес та, як наслідок, забезпечити якість кредитного портфеля банку, а, отже, ефективність діяльності банківської установи загалом.

Головною метою при формуванні кредитного портфелю банку є забезпечення максимальної дохідності за певного рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами [50].

Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

офіційна кредитна політика банку;

правила регулювання банківської діяльності;

величина капіталу банку;

досвід і кваліфікація менеджерів;

рівень дохідності різних напрямів розміщення коштів [27].

При аналізі кредитного портфелю з точки зору доходності розраховуються такі коефіцієнти (див. рисунок 1. 2) [14]:

ефективність кредитних операцій;

дохідність кредитних операцій;

частка доходів кредитних операцій;

рентабельність кредитних операцій.

Рисунок 1.2 — Аналіз кредитного портфеля з точки зору доходності

Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризикованості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню органами нагляду в багатьох країнах. Встановлені обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють важливу роль у процесі формування кредитного портфеля.

Величина капіталу банку великою мірою впливає на загальний обсяг залучених і запозичених коштів, а отже, і на розмір кредитних ресурсів. Національним банком України нормативи, пов’язані з кредитуванням, розраховуються у відношенні до капіталу банку. Отже, величина капіталу банку визначає обсяг і структуру його кредитного портфеля.

Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями:

оцінка фінансового стану позичальника;

стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

рівень забезпечення кредитної операції.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно згідно з його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням вимог НБУ.

Оцінку фінансового стану позичальника з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі - не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків — не рідше ніж один раз на місяць.

Аналіз кредитного портфеля банку з точки зору кредитного ризику наведено на рисунку 1.3 [14].

Виходячи із рисунку 1.3 видно, що коефіцієнт збитковості основних позик, коефіцієнт неоплачених кредитів, середній коефіцієнт позик, коефіцієнт покриття класифікаційних позик та інші є основними показниками при аналізі кредитного портфеля з точки зору кредитного ризику.

Рисунку 1.3 — Аналіз кредитного портфеля з точки зору кредитного ризику

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи — комерційний банк має враховувати такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, грошові потоки, склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості, собівартість продукції.

Також мають бути враховані фактори суб'єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі, погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому, професіоналізм керівництва [34].

Нормативні показники оцінки кредитоспроможності позичальника визначено в Положенні Національного банку України «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків». Водночас НБУ не забороняє банкам України самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними.

Банки можуть використовувати й зарубіжні методи і моделі оцінки кредитоспроможності позичальників, які базуються на комплексному застосуванні кількісних і якісних показників, а саме:

1) класифікаційні (статистичні), до котрих належать бальні системи оцінки (рейтингові методики, кредитний скоринг (credit scoring) і моделі прогнозування банкрутств, засновані на статистичних методах (MDA — Multiple Discriminate Analysis) — множинний дискримінантний аналіз, «модель Зета» (Zeta model), модель нагляду за позиками Чессера, система показників Бівера, модель CART (Classification and Regression Trees);

2) моделі комплексного аналізу (на основі «напівемпіричних» методологій, тобто засновані на експертних оцінках аналізу економічної доцільності надання кредиту: «правила 6 С», CAMPARI, PARTS, PARSER тощо) [27].

Аналіз кредитного портфеля з точки зору захищеності від можливих витрат наведено на рисунку 1.4 [14].

Отже, на рисунку 1.4 зображено основні коефіцієнти, що розраховуються при аналізі кредитного портфелю з точки зору захищеності від можливих втрат.

Вищенаведені коефіцієнти використовуються при традиційному підході до управління кредитним портфелем.

При нетрадиційному підході до управління кредитним портфелем використовуються більш складні методи, що базуються на більш глибокому статистичному аналізі даних та методиках розподілу ризиків.

Рисунок 1.4 — Аналіз кредитного портфеля з точки зору захищеності від можливих витрат

Портфельні теорії - це теорії, які призначенні допомогти інвестору сформувати інвестиційний портфель так, щоб його доходність була найбільшою, а ризик найменшим [24].

Сучасна портфельна теорія була започаткована відомим економістом Гаррі Марковіцем. Марковіц вперше формалізував співвідношення між ризиком і доходністю. Послідовником Марковіца був Вільям Шарп, який доповнив та розширив теорію Марковіца [28]. Зокрема, він запропонував використовувати коефіцієнти «альфа» та «бета». Ефективний портфель, згідно з цими моделями, це такий портфель, який:

забезпечує максимальну доходність при заданому рівні ризику;

забезпечує мінімальний ризик при певному рівні доходності.

Далі теорію портфеля розвивали такі вчені як Джеймс Тобін, Джеймс Лінтнер, Фішер Блек та інші відомі науковці.

Модель Марковіца з формування портфеля як комбінації можливих інвестицій можна сформулювати так: слід знайти такі пропорції розподілу інвестицій (коштів) між наявними фінансовими активами, щоб за передбачуваної (прийнятної) очікуваної дохідності ризик портфеля як стандартне відхилення дохідності виявився для інвестора прийнятним (мінімальним). За певного рівня ризику інвестори віддають перевагу більшій дохідності, а за заданого рівня очікуваної дохідності - перевагу меншому ризику.

У межах портфельної теорії особливе прикладне значення має, зокрема, запропонована В. Шарпом модель ув’язування дохідності цінних паперів і систематичного бета-ризику (Сapitfl Asset Pricing Model — CАРМ, або модель оцінювання капітальних активів — МОКА).

Заслуговують на увагу головні припущення цієї моделі:

інвестори оцінюють ефективність інвестиційних рішень за двома параметрами — очікуваною (середньою) дохідністю та рівнем ризику, вимірюваного як бета-коефіцієнт;

існує безризикова ставка доходу, однакова як для кредитів, так і для інвестицій;

можливості з безризикованого кредитування й інвестування необмежені, натомість активи нескінченно подільні, тобто існує можливість придбання та продажу активів у будь-якому обсязі;

відсутні податки й операційні витрати, існують необмежені можливості коротких продажів (запозичені активи із зобов’язанням повернення);

усі інвестори не схильні до ризику, й інвестують у ризикованіші активи лише заради більших очікуваних доходів (премії за ризик);

усі інвестори однаковою мірою поінформовані стосовно очікуваної дохідності й ризику інвестицій і характеризуються однаковими очікуваннями щодо майбутнього;

фінансові ринки конкурентні, а горизонт прийняття рішень однаковий для всіх інвесторів.

Модель Шарпа, як і модель Марковіца, застосовують лише для умов стабільного і прогнозованого ринку. У країнах з ринками у фазі становлення, до яких належить Україна, практичне використання цих моделей ускладнено. За нестабільного ринку достатньо ефективно впроваджують модель «Квази-Шарп» [5]. Її доцільно використовувати за обмеженої кількості фінансових активів окремого ринкового сегмента з однієї або кількох галузей.

На думку фахівців, модель «Квазі-Шарп» уможливлює підтримування оптимальної структури наявного портфеля. Суттєвий недолік цієї моделі в тому, що вона орієнтована на ізольоване розглядання певного сегмента ринку без врахування загальних тенденцій і зрушень.

Утім, модель Шарпа теж має недоліки, зокрема, не враховує мінливість безризикової ставки доходу.

Отже, нетрадиційні підходи до управління кредитним портфелем комерційного банку не можуть на сьогоднішній день ефективно використовуватися оскільки:

через нерозвиненість окремих кредитних механізмів банки не можуть забезпечити достатньою мірою диверсифікацію активів;

в сучасних умовах неможливо нехтувати мінливістю безризикової ставки доходу;

сучасній українській економіці характерна значна мінливість, слабка прогнозованість, тому, використання моделі, яка орієнтована на ізольоване розглядання певного сегмента ринку без врахування загальних тенденцій і зрушень, було б малоефективним.

Важливе значення для мінімізації втрат від кредитного ризику має підтримка оптимальної структури кредитного портфеля комерційного банку.

Згідно з Постановою НБУ «Про порядок, формування і використання резерву для покриття можливих збитків по кредитним операціям комерційних банків» № 279 від 06. 07. 2000 р. [41] кредитний портфель комерційного банку класифікується за такими критеріями:

1) залежно від фінансового стану позичальника;

2) якості погашення заборгованості по позичках і сплати процентів по них.

Залежно від фінансового стану позичальники поділяються на п’ять класів: А, Б, В, Г і Д.

Якість погашення боргу поділяється на три групи: добре, слабке, недостатнє.

Залежно від цих критеріїв кредити класифікують як: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні.

Досвід роботи ряду банків свідчить, що оптимальним можна вважати кредитний портфель зі структурою, в якій консолідована заборгованість по позичках розподіляється так:

стандартні - 22%;

під контролем — 38%;

субстандартні - 30%;

сумнівні - 5%;

безнадійні - 5%.

Велика увага повинна приділятися прогнозуванню проблемних кредитів ще на стадіях аналізу кредитної заяви та її виконання. Банківська практика сформувала наступні 25 «сигнальних ракет», що допомагають у кредитному процесі виявити потенційно проблемні кредити [52].

Сигнали з історії позичальника:

недавня фінансова неспроможність позичальника;

розходження та протиріччя в інформації про позичальника.

Сигнали стосовно керівництва та управління позичальника:

позичальник шукає партнера, на чиї зв’язки він міг би розраховувати;

невисокі моральні якості керівника;

боротьба за владу в керівництві серед партнерів, між членами сім'ї-володарями компанії;

часті зміни в керівництві;

неврівноважений характер керівника;

прагнення керівництва позичальника прискорити кредитний процес, «натиснути» на кредитного працівника.

Сигнали, що відображають виробничу діяльність позичальника:

коло постачальників та покупців позичальника недиверсифіковано;

ослаблений контроль позичальника за своїми дебіторами;

позичальник відноситься до тієї галузі, що в даний момент потерпає від проблем;

спрощене ведення балансу, тобто активи та пасиви не деталізуються за статтями.

Сигнали, що відносяться до організації кредитування:

позичальник не має чіткого уявлення про мету, на яку просить кредит;

у позичальника немає ясної програми погашення позики;

відсутність резервних джерел погашення кредиту;

позичальник не має матеріального забезпечення своєї мети, на яку надається кредит.

Сигнали, що фіксують відхилення від встановлених норм:

порушення в періодичності подання позичальником звітних даних про свою господарську діяльність;

відхилення від норми порядку ведення банківських рахунків (порушення в системі овердрафту тощо);

перегляд умов кредитування;

зміни в схемі погашення кредиту; прохання про пролонгацію позики;

відхилення показників господарсько-фінансової діяльності компанії-позичальника від планових або очікуваних; відхилення в системі обліку і контролю позичальника.

Сукупність даних сигналів насторожують банк і допомагають запобігти простроченим кредитам або виявити їх виникнення.

Але дослідження теоретичних засад організації обліку і аналізу кредитних операцій банку неможливе без оцінки практичної складової даного процесу, а тому розділ 2 присвячений питанням обліку кредитних операцій ПАТ «Промінвестбанк».

2. Методичні підходи до обліку кредитних операцій банку

2.1 Загальна характеристика діяльності ПАТ «Промінвестбанк»

ПАТ «Промінвестбанк» акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк, далі - Промінвестбанк — універсальний комерційний банк, що обслуговує 3,5 млн. корпоративних та приватних клієнтів. Займає лідируючі позиції в українській банківській системі, п’ятий рік поспіль входить до 1000 найбільших банків світу.

Промінвестбанк був заснований у 1992 році. Як правонаступник Промбудбанку УРСР, Промінвестбанк є однією з найстаріших фінансових установ України. Протягом всієї своєї історії Промінвестбанк знаходиться у числі найпотужніших організацій українського банківського сектору. Банк входить до 1000 найбільших банків світу. За версією британського журналу «The Banker» (Financial Times), Промінвестбанк тричі був визнаний Банком року в Україні: в 2003, 2004 та 2006 роках.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой