Облік та аудит основних засобів на підприємстві

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ВСТУП

основний фонд облік

Основні засоби називають «основними», бо вони складають технічну базу підприємства. Саме основні засоби визначають сучасний рівень виробництва та його ефективність. Від рівня забезпеченості підприємства основними засобами залежить випуск готової продукції та створення належних умов для праці і соціального розвитку колективу.

Основні засоби мають значну питому вагу в загальній сумі активів підприємства, є одним із найважливіших об'єктів фінансового обліку, що вимагає контролю за їх рухом, організації синтетичного й аналітичного обліку, визначення зносу (амортизації), проведення ремонту, модернізації, оновлення застарілих і технічно недосконалих об'єктів. Сукупна вартість основних засобів визначає рівень фондовіддачі, фондомісткості, фондоозброєності й ряд інших техніко-економічних показників діяльності підприємства.

Важливість основних засобів для виробничого процесу пояснює значимість контролю за повнотою і правильністю відображення всіх операцій з ними в обліку підприємства. А незалежна аудиторська перевірка дозволяє виявити усі недоліки у постановці їх обліку на підприємстві. Аудиторська перевірка операцій з основними засобами передбачає встановлення: достовірності первинних даних відносно руху основних засобів; повноти і своєчасності відображення первинних даних у зведених документах та облікових регістрах; правильності ведення обліку основних засобів та його відповідності прийнятій обліковій політиці; достовірності відображення стану основних засобів у звітності суб'єкта господарювання; відповідності методики обліку та оподаткування операцій з необоротними активами чинному законодавству.

Актуальність теми даної дипломної роботи пояснюється тим, що значна вартість та тривалий строк служби робить основні засоби дуже важливим об'єктом аудиту, а особливості використання зумовлюють спеціальний порядок їх обліку, а. отже, вимагають спеціальної методики для аудиту операцій з ними.

Метою даної дипломної роботи є дослідження особливостей організації аудиту основних засобів та розробка рекомендацій щодо його вдосконалення.

Для досягнення поставленої мети в роботі поставлено такі завдання:

— дослідити економічну сутність і зміст основних фондів;

— розкрити порядок організації аудиту основних засобів;

— проаналізувати діяльність ДП «Торезький ремонтно-механічний завод»;

— дослідити порядок обліку операцій з основними засобами на підприємстві;

— розкрити методику аудиту основних засобів;

— розробити напрями підвищення ефективності використання основних засобів;

— розробити заходи із вдосконалення аудиту основних засобів на основі автоматизації;

Об'єктом дослідження є процес організації аудиту основних засобів підприємства.

Предметом дослідження є теоретичні та методичні засади аудиту основних засобів.

У дипломній роботі об'єкт та предмет дослідження розглядаються на прикладі ДП «Торезький ремонтно — механічний завод».

У дипломній роботі використано загальнонаукові методи дослідження: аналіз, порівняння, узагальнення та спеціальні: опитування, фізична перевірка, перерахування, документальна перевірка, вибіркове дослідження.

Методологічною основою виконання дипломної роботи стала законодавча та нормативна база з предмету дослідження, а також роботи науковців і практиків у цій сфері.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АУДИТУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

1.1 Економічна сутність основних засобів, їх класифікація і оцінка

основний фонд облік

На виконання Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 року № 1706, та рішення Урядового комітету економічного розвитку від 3 березня 2000 року № 2/3 було затверджено наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27. 04. 2000 р. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» (далі - П (С)БО-7) [16]. П (С)БО-7 «Основні засоби» визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності. Норми П (С)БО-7 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами усіх форм власності (крім бюджетних установ). П (С)БО-7 не поширюється на відтворювання природних ресурсів та операцій з основними засобами, особливості обліку яких визначаються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Основні засоби -- матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за групами, які представлені в таблиці 1.1 (відповідно враховуються на рахунках і субрахунках).

Таблиця 1.1 — Групування основних засобів для цілей бухгалтерського обліку

Найменування показника

Рахунок бухгалтерського обліку

— Основні засоби

рахунок 10

Земельні ділянки

101

Капітальні витрати на поліпшення земель

102

Будинки, спорудження і передатні устрої

103

Машини й устаткування

104

Транспортні засоби

105

Інструменти, прилади, інвентар

106

Робоча і продуктивна худоба

107

Багаторічні насадження

108

Інші основні засоби

109

— Інші необоротні матеріальні активи

рахунок 11

Бібліотечні фонди

111

Малоцінні необоротні матеріальні активи

112

Тимчасові (нетитульні) спорудження

113

Природні ресурси

114

Інвентарна тара

115

Предмети прокату

116

Інші необоротні матеріальні активи

117

Об'єкт основних засобів -- закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, що призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс — певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно.

Якщо один об'єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів.

Група основних засобів — сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання необоротних матеріальних активів.

Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена.

Основні засоби можна згрупувати за наступними ознаками:

— за галузевою ознакою;

— за функціональним призначенням;

— за використанням;

— за ознакою належності.

За галузевою ознакою основні засоби поділяються на: промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, зв’язку.

Наявність тих або інших засобів на конкретному підприємстві пов’язана із напрямком його діяльності, а також і з роботою допоміжних і обслуговуючих виробництв.

За функціональним призначенням основні засоби поділяються на виробничі та невиробничі.

Виробничими є ті основні засоби, які приймають безпосередньо участь у процесі виробництва і пов’язані із створенням конкретного продукту, виконанням робіт та наданням послуг. Вони представлені будівлями, спорудами, машинами, станками, устаткуванням та ін.

Основні засоби, які не приймають безпосередньо участі у процесі виробництва, робота яких спрямована на забезпечення соціальних і культурно-побутових потреб працівників підприємства, називаються невиробничими. Невиробничі основні засоби представлені будинками культури, спортивними комплексами, дитячими дошкільними закладами, пральнями, лазнями, перукарнями та ін., які є власністю підприємства і використовуються у невиробничій сфері.

За використанням основні засоби поділяються на діючі та недіючі.

Діючими є основні засоби, які приймають участь у роботі підприємства на даний час.

Недіючими, в свою чергу, є основні засоби, які не використовуються в даний період в господарській діяльності у зв’язку із тимчасовою консервацією або очікуванням часу введення їх в експлуатацію.

За ознакою належності основні засоби поділяються на власні та орендовані.

Власні основні засоби являються безпосередньо власністю підприємства і мають джерело свого утворення (внесок засновника до Статутного капіталу, заборгованість перед постачальниками, цільове фінансування і цільові надходження та ін.).

Основні засоби, які використовуються на підприємстві, але не є його власністю, називаються орендованими. Треба зауважити, що з метою виключення можливості подвійного обліку одних і тих же засобів, у орендодавця орендовані основні засоби обліковуються на балансовому, а у орендаря на позабалансовому рахунку.

Групування основних засобів за галузевою ознакою, функціональним призначенням, використанням та ознакою належності зображено схематично на рисунку 1.1.

Підприємства можуть установлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» № З34/94-ВР від 28. 12. 1994 р. (із змінами та доповненнями) передбачено поділ із 01. 01. 2003 р. основних засобів на такі групи:

група 1 — будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального покращення землі;

група 2 — автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 — будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4;

Рисунок 1.1 — Групування основних засобів за галузевою ознакою, за, функціональним призначенням, за використанням та ознакою належності

група 4 — електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі сотові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

До групи 4 включають відповідні основні фонди, придбані (виготовлені) після 1 січня 2003 р. (а також витрати на їх покращення).

Розрізняють наступні види вартості основних засобів:

— первісна;

— переоцінена;

— ліквідаційна;

— залишкова.

Первісна вартість -- історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Переоцінена вартість -- вартість необоротних активів після їх переоцінки.

Ліквідаційна вартість -- сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

Залишкова вартість визначається як різниця між первісною (переоціненою) вартістю основних засобів і сумою їх зносу. Залишкова вартість основних засобів, поряд із первісною, знаходить своє відображення у балансі підприємства. Натомість у валюту (підсумок) балансу включається лише їх залишкова вартість. Залишкова вартість об'єктів постійно зменшується внаслідок їх зносу.

Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів.

Первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат:

— суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

— реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;

— суми ввізного мита;

— суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

— витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів; витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів; інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу.

Первісна вартість об'єктів основних засобів, зобов’язання за які визначені загальною сумою, визначається розподілом цієї суми пропорційно до справедливої вартості окремого об'єкта основних засобів.

Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання.

Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Первісна вартість об'єктів, переведених до основних засобів з оборотних активів, товарів, готової продукції тощо дорівнює її собівартості, яка визначається згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» та 16 «Витрати».

Первісна вартість об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об'єкта основних засобів. Якщо залишкова вартість переданого об'єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, є справедлива вapтість переданого об'єкта з включенням різниці до витрат звітного періоду.

Первісна вартість об'єкта основних засобів, придбаного в обмін (або частковий обмін) на неподібний об'єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об'єкта основних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта. Первісна вартість основних засобів зменшується у зв’язку з частковою ліквідацією об'єкта основних засобів.

Витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

Підприємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більш як на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт.

Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

Якщо залишкова вартість об'єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визнається додаванням справедливої вартості цього об'єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об'єкта.

Відомості про зміни первісної вартості та суми зносу основних засобів заносяться до регістрів їх аналітичного обліку.

Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки -- до складу витрат, крім випадків:

— у разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) дооцінки об'єкта основних засобів) перевищення суми попередніх уцінок об'єкта і втрат від зменшення його корисності над сумою попередніх дооцінок залишкової вартості цього об'єкта і відновлення його корисності, сума чергової (останньої) дооцінки, але не більше зазначеного перевищення включається до складу доходів звітного періоду, а різниця (якщо сума чергової (останньої) дооцінки більше зазначеного перевищення) спрямовується на збільшення іншого додаткового капіталу;

— у разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) уцінки об'єкта основних засобів) перевищення суми попередніх дооцінок об'єкта і відновлення його корисності над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об'єкта і втрат від зменшення його корисності сума чергової (останньої) уцінки, але не більше зазначеного перевищення, спрямовується на зменшення іншого додаткового капіталу, а різниця (якщо сума чергової (останньої) уцінки більше зазначеного перевищення) включається до витрат звітного періоду.

При вибутті об'єктів основних засобів, які раніше були переоцінені, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об'єкта основних засобів включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу.

1.2 Амортизація основних засобів

Особливістю основних засобів є те, що беручи участь у виробничому процесі, вони поступово переносять по частинах свою вартість на готову продукцію. Завдання бухгалтерського обліку полягає в тому, щоб визначити суму цієї вартості. Отже, треба знати величину зносу кожного об'єкта у вартісному вираженні.

Знос являє собою втрату основними засобами фізичних якостей або техніко-економічних властивостей і, внаслідок цього, вартості. Величина зносу залежить від виду основних засобів, їх функціональної ролі у виробничому процесі, строку й умов використання. В основному він визначається строком служби об'єктів і зростає з терміном експлуатації. На величину зносу діють фактори: інтенсивність використання, агресивність середовища, кліматичні умови, правові або інші обмеження.

Розрізняють два види зносу — фізичний і моральний. Фізичний знос основних засобів наступає як у результаті їхнього використання в процесі виробництва, так і в період їхньої бездіяльності. Непрацюючі основні фонди зношуються, якщо піддаються впливу природних процесів (атмосферних явищ, внутрішніх процесів, що відбуваються в будівлі металів і інших матеріалів, із яких виготовлені основні фонди). У результаті такого зносу суспільству завдаються великі збитки. Що стосується діючих основних засобів, то їхній фізичний знос залежить від ряду факторів, у тому числі від якості основних фондів (матеріалів, із яких вони виготовлені, від технічної досконалості конструкцій, від якості будівництва і монтажу), від ступеня навантаження (кількість змін і часів роботи в добу, тривалість роботи в році, інтенсивність використання в кожну одиницю робочого часу), від особливостей технологічного процесу і ступеня захисту основних засобів від впливу зовнішніх умов, у тому числі агресивних серед (температура, вологість і ін.), від якості відходу (своєчасність чищення, змащення, фарбування, регулярність і якість ремонту), від кваліфікації робітників і їхнього відношення до основних засобів.

Моральний знос може бути пов’язаний із тим, що науково-технічний прогрес веде до появи конструктивно більш досконалих і продуктивних машин й устаткування такої ж вартості, як і машин застарілих, малопродуктивних. Іншим видом морального зносу є знос, обумовлений створенням дешевих та економічних конструкцій машин й устаткування, що робить експлуатацію старих машин невигідною.

Амортизація є систематичним розподілом первинної чи переоціненої вартості основних засобів за мінусом їх ліквідаційної вартості протягом строку корисного їх використання (амортизації). Знос є сумою, що нагромаджується з початку корисного використання необоротних активів.

Знос і амортизація -- взаємообумовлені категорії обліку. Якщо знос показує, наскільки змінилась вартість основних засобів у результаті їх участі у виробничому процесі, то амортизація -- яка вартість включена у витрати за певний звітний період. Сума зносу завжди визначається в сумі амортизаційних відрахувань.

Положенням (стандартом) 7 «Основні засоби» визначено, що об'єктом амортизації є основні засоби (крім землі).

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:

— очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

— фізичний та моральний знос, що передбачається;

— правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.

Строк корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання. Амортизація об'єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання. Амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:

1 Прямолінійного, за яким річна сума амортизації (А) визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів:

А= (1. 1)

2 Зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації розраховується за формулою 1.2 (у відсотках):

Н=1- (1. 2)

де Н-- річна норма амортизації

n -- кількість років використання об'єкта.

Отриманий результат треба помножити на 100.

Цю формулу можна перетворити в наступний вигляд:

Н=1-()(1. 3)

Сума амортизаційних відрахувань визначається за формулою:

А=СЧ Н (1. 4)

де, А -- сума амортизаційних відрахувань;

С-- залишкова вартість об'єкта основних засобів.

3 Прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання об'єкта, і подвоюється.

Норма амортизації розраховується за формулою:

Н=А/В (1. 5)

де В-- амортизована вартість об'єкту

Амортизаційні відрахування розраховуються за формулою:

А= В/Т (1. 6)

де Т -- очікуваний строк використання об'єкту

З'єднавши ці дві формули і помноживши на 2, отримаємо:

Н=2Ч (В / Т) / В=2/Т (1. 7)

4 Кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта.

А=(В-В)ЧК (1. 8)

де В-- вартість первісна;

В-- вартість ліквідаційна;

К-- кумулятивний коефіцієнт.

Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання:

К=К:С (1. 9)

де К-- кількість років, які залишилися до кінця очікуваного строку використання об'єкту основних засобів;

С-- сума років корисного використання основних засобів

5 Виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

Норму амортизації за цим методом можна розрахувати за формулою:

Н= (В- В)/О (1. 10)

де О-- передбачуваний об'єм виробництва з використанням цього обладнання.

Підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що амортизації підлягають витрати на:

— придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

— самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

— проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;

— поліпшення якості земель, не пов’язаних з будівництвом, зокрема іригація, осушення, збагачення та інше капітальне покращення землі.

Суми амортизаційних відрахувань вилученню до бюджету не підлягають, а також не можуть бути базою для нарахування будь яких податків, зборів (обов'язкових платежів).

Не підлягають амортизації витрати платника податку на:

— придбання і відгодівлю продуктивної худоби;

— вирощування багаторічних плодоносних насаджень;

— придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу іншим особам чи їх використання як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого продажу іншим особам;

— утримання основних фондів, що знаходяться на консервації.

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на календарний квартал):

— група 1 — 2%;

— група 2 — 10%;

— група 3 — 6%;

— група 4 — 15%.

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою 1. 11:

Б(а) = Б(а-l) + П(а-l) — В(а-l) — А(а-l) (1. 11)

де Б(а) — балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Б(а-l) — балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

П(а-l) — сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

В(а-1) — сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

А(а-l) — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

Амортизація інших необоротних матеріальних активів нараховується за методами, що наведені в підпунктах 1 і 5 пункту 26 П (С)БО-7. Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об'єкта 100 відсотків його вартості.

Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Метод амортизації об'єкта основних засобів переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.

Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання.

Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів.

Суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу необоротних активів.

1.3 Загальні підходи до організації аудиту

Відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність» аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудита) і пов’язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподатковування, аналізу фінансово-господарської діяльності й інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних і юридичних осіб. В цілому, аудит представляє собою незалежне дослідження фінансових звітів й іншої інформації про фінансово-господарську діяльність суб'єкта господарювання з метою формування висновків про реальний фінансовий стан цього суб'єкта. Аудит як інформаційна цілісна система функціонує у певному технологічному режимі, тобто упорядковано та здійснюється в певній послідовності. Розробка і використання в аудиторській практиці технології аудиту є одним з основних шляхів удосконалення аудиту, оскільки від повноти і наукової обґрунтованості технології залежить покращення праці аудиторів, раціональність, ефективність і результативність їх дій.

Технологія аудиту включає чотири стадії, зображені на рисунку 1.2.

Організаційна стадія

Вивчення діяльності господарюючого суб'єкта, його засновницьких документів, організації стану бухгалтерського обліку, звітності та внутрішньогосподарського контролю

Підготовка листа-зобов'язання про згоду на проведення аудиту

Укладання договору на проведення аудиту та обґрунтування завдань аудиту

Підготовча стадія

Формування аудиторської групи

Складання загального плану та програми аудиту

Методична стадія

Вивчення об'єкта аудиту

Коригування програми аудиту

Перевірка, інвентаризація, опитування

Вивчення змісту документів і господарських операцій

Результативна стадія

Підготовка та надання письмової інформації замовнику за результатами проведеного аудиту

Погодження результатів аудиту із замовником

Складання та підписання аудиторського звіту і висновку

Рисунок 1.2 — Стадії технології аудиту

Отже, технологія аудиту — це організація і проведення аудиту від моменту реклами послуг аудиторських фірм до передачі висновку замовнику.

Необхідно розрізняти поняття «організація аудиторської діяльності» та «організація аудиту».

Організація аудиторської діяльності - це комплекс заходів аудиторської фірми, спрямованих на повне забезпечення виконання договорів з клієнтами, ефективне використання майна фірми, зниження витрат діяльності та отримання прибутку.

Організація аудиту — це встановлений аудиторською фірмою порядок і технологія виконання договірної роботи суб'єктами аудиту при узгодженні зусиль і способів виконання з метою забезпечення максимальної ефективності використання аудиторської праці при виконанні умов договору.

Початковим етапом проведення аудиту є процес планування.

Під плануванням аудиту розуміють підготовку головної стратегії і конкретних підходів до характеру, періоду та часу проведення аудиту.

Планування аудиту складається з таких етапів:

а) попереднє (стратегічне) планування;

б) складання загального плану аудиту з визначенням обсягу, графіків і строків проведення перевірки;

в) розробка програми аудиту бухгалтерської звітності клієнта, яка конкретизує обсяг, види та послідовність аудиторських процедур, необхідних для формування об'єктивної і обґрунтованої думки про досліджені факти господарського життя, достовірність показників.

Метою планування аудиту є зосередження уваги аудитора на найважливіших напрямах перевірки, проблемах, які слід вивчити глибше.

Планування аудиту тісно пов’язано з попереднім ознайомленням з результатами діяльності і структурою управління підприємства (фірми), що контролюється, і повинно забезпечувати:

— отримання необхідної інформації про стан бухгалтерського обліку і ефективність внутрішнього контролю;

— встановлення очікуваного, рівня довіри внутрішньому контролю, тобто з’ясування того, наскільки аудитор може довіряти матеріалам внутрішнього аудиту;

— визначення змісту, часу проведення, об'єму контрольних процедур, що підлягають виконанню на другому етапі аудиторської перевірки;

— координацію виконуваних робіт зі збору і аналізу інформації, необхідної для оцінки достовірності і законності господарсько-фінансових операцій, достовірності бухгалтерського балансу і фінансових звітів.

На стадії попереднього планування аудитором вивчається наявна та доступна йому інформація про підприємство-замовника, погоджуються з керівництвом клієнта основні організаційні питання з аудиту, формується робоча бригада для його проведення.

Для цього використовуються матеріали, що зберігаються в постійному архіві аудиторської фірми, інформація, отримана від інших аудиторських фірм. Для роз’яснення спірних питань можливий виїзд до клієнта, при попередньому узгодженні з ним переліку питань, які підлягають обговоренню.

У процесі попереднього планування аудитору слід ознайомитись зі становленням і розвитком підприємства, його організаційно-управлінською структурою, видами діяльності, структурою статутного капіталу, системою оплати праці та розподілу прибутку, системою внутрішнього контролю тощо.

Джерелами інформації при цьому можуть бути: статут підприємства, документи, що підтверджують його реєстрацію, протоколи засідань Ради директорів і зборів акціонерів, договори, наказ про облікову політику, внутрішні звіти аудиторів, внутрішньофірмові інструкції, організаційна структура, список філій і дочірніх підприємств, судові матеріали; статистична звітність, інформація, отримана з бесід з керівництвом та персоналом підприємства, а також при загальному обстеженні підприємства та його основних підрозділів тощо.

У результаті попереднього планування аудитор отримує інформацію про зовнішні фактори, які впливають на господарську діяльність підприємства (економічна ситуація та галузеві особливості) та внутрішні фактори, що впливають на господарську діяльність підприємства, пов’язані з його індивідуальними особливостями.

У процесі планування необхідно отримати інформацію про: організаційно-управлінську структуру клієнта; види виробничої діяльності та номенклатуру виготовленої продукції; структуру капіталу та курс акцій; технологічні особливості виготовленої продукції; рівень рентабельності; основних покупців і постачальників; порядок розподілу чистого прибутку; дочірні й залежні організації; організацію системи внутрішнього контролю; принципи формування та розподілу оплати праці тощо.

Зібрана аудитором інформація про діяльність господарюючого суб'єкта дозволяє йому визначити коло проблем, для вирішення яких необхідно залучити сторонніх спеціалістів.

Якщо дотримуються умови, що свідчать про необхідність залучення експертів, аудитор повинен чітко поставити завдання, визначити вид роботи, що буде здійснюватись експертом.

При застосуванні підприємством системи комп’ютерної обробки даних аудитор повинен узгодити з керівником господарюючого суб'єкта наступні питання:

— можливість залучення експерта з метою вивчення комп’ютерної системи підприємства;

— характер виконання прийомів і способів перевірки з використанням системи комп’ютерної обробки даних (виведення на дисплей або роздрукування документів, підготовлених в середовищі комп’ютерної обробки даних клієнта).

Одержавши в процесі попереднього планування дані про підприємство, аудитор приступає до розробки загального плану аудиту.

План аудиту є документом організаційно-методологічного характеру, який містить основні стадії процесу аудиту, розміщені в логічній послідовності, із зазначенням видів запланованих робіт, періоду їх проведення, відповідальних виконавців та інших питань.

План аудиту складається з врахуванням особливостей діяльності клієнта, організації обліку і системи внутрішнього контролю, визначених ризиків і рівня суттєвості, координації дій, супроводження і нагляду за діяльністю асистентів аудитора, експертів та інших фахівців, які не є аудиторами.

Займаючись розробкою плану, аудитору необхідно визначити аудиторський ризик і рівень суттєвості, які дозволяють вважати фінансову звітність підприємства достовірною. Рівень даних показників значно впливає на особливості підбору прийомів і способів аудиту.

Для якісного складання плану і більш реального розрахунку очікуваного обсягу робіт аудитор повинен:

— вивчити умови договору на проведення аудиту і встановлену законом відповідальність аудитора;

— уточнити зміст звіту або іншої інформації, що передається аудитором замовнику (клієнту) відповідно до укладеного договору;

— вивчити вплив на аудит нових облікових або аудиторських стандартів, законів, положень, інструкцій і нормативних актів державних органів;

— виділити найбільш важливі питання аудиту, що проводиться; з’ясувати умови, що вимагають особливої уваги (можливість матеріальних помилок, обману або залучення інших підприємств, організацій до сфери зловживання тощо);

— визначити ступінь довіри до облікової системи І внутрішнього аудиту підконтрольного підприємства;

— знати вид діяльності суб'єкта господарювання;

— вивчити загальні економічні фактори і умови галузі, що впливає на діяльність суб'єкта господарювання;

— вивчити і проаналізувати особливості господарської діяльності, фінансових показників та їх вплив на вимоги до складання бухгалтерської (фінансової) звітності;

— проаналізувати звіти суб'єкта господарювання перед акціонерами, радою директорів, податковими органами, кредиторами тощо;

— вивчити робочі документи аудитора за попередній період;

— проаналізувати методику бухгалтерського обліку, прийнятого суб'єктом господарювання;

— оцінити внутрішній ризик і ризик внутрішнього контролю, а також визначити важливі області для аудиту;

— оцінити можливість суттєвого викривлення інформації суб'єктом з врахуванням минулих періодів;

— виявити найбільш складні ділянки бухгалтерського обліку;

— встановити суть і обсяг аудиторських доказів;

— проаналізувати роботу внутрішніх аудиторів і можливість їх залучення до аудиту;

— вивчити доцільність залучення інших аудиторів до проведення аудиту в філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства, виділених на окремі баланси внутрішньобалансові розрахунки;

— виявити необхідність залучення експертів.

Під час планування також враховується ступінь комп’ютеризації облікових робіт, обробки звітної Інформації, наявність структурних підрозділів і філій, показники діяльності яких відображаються в консолідованій звітності підприємства.

З метою підвищення ефективності перевірки окремі пункти плану можуть обговорюватись з керівництвом підприємства, що дозволить скоординувати роботу аудиторів і спеціалістів господарюючого суб'єкта.

Важливим моментом при розробці плану є формування бригади аудиторів, розподіл їх відповідно до професійних здібностей за конкретними ділянками аудиту, інструктаж, ознайомлення з планом і програмою аудиту, порядком контролю якості виконаних робіт.

У загальному плані аудиторська фірма повинна передбачити строки проведення аудиту та скласти графік проведення аудиту, строки підготовки звіту (письмової інформації керівництву економічного суб'єкта) і аудиторського висновку.

Складовою частиною загального плану є положення з планування управління та контролю якості виконуваного аудиту.

Загальний план аудиту розробляється настільки докладно, щоб аудитор мав змогу на його основі підготувати програму аудиту. У свою чергу, програма аудиту, її зміст та розмір залежить від розміру, виду та специфіки підприємства, умов договору на проведення аудиту, а також особливостей методики і техніки, які використовує аудитор під час перевірки.

Програма аудиту є переліком етапів, прийомів і способів аудиту, необхідних для його реалізації.

Після складання плану розробляється програма аудиту, в якій визначаються завдання, які необхідно вирішити для досягнення мети перевірки. Програма складається до початку аудиту, але в ході перевірки до неї можуть вноситися як незначні, так і суттєві зміни.

Програма аудиту повинна включати:

— перелік всіх аудиторських прийомів і способів, необхідних для вивчення поставлених в договорі питань;

— детальний опис кожного способу та прийому.

Планування і розробка програми відносяться до компетенції старшого аудитора (керівника групи), який здійснює контроль за їх виконанням.

Висновки, зроблені аудитором при виконанні кожного розділу плану і програми відображаються в його робочих документах. Вони є основою для підготовки аудиторського висновку і формування думки про достовірність фінансової звітності та обліку в їх суттєвих аспектах.

Програма аудиту є розвитком загального плану аудиту та є детальним переліком змісту аудиторських процедур, необхідних для практичної реалізації плану аудиту. Програма є детальною інструкцією асистентам аудитора та одночасно є засобом контролю якості роботи для керівників аудиторської фірми та аудиторської групи.

Залежно від змін умов проведення аудиту та результатів аудиторських процедур програма аудиту може переглядатися. Причини та результати змін необхідно документувати. По закінченні процесу планування аудиту загальний план і програма аудиту повинні бути оформлені документально та завізовані у встановленому порядку.

У програмі аудиту види, зміст і час проведення запланованих аудиторських процедур мають збігатися з показниками загального плану аудиту.

Графік проведення аудиту визначає граничні терміни підготовки І надання матеріалів, які були підготовлені під час перевірки для складання аудиторського висновку та інших документів. При складанні графіку вирішується питання про витрати часу на окремі види і ділянки перевірки з врахуванням і в межах очікуваної винагороди, з метою забезпечення отримання прибутку.

Таким чином, планування і складання програми аудиту є важливим етапом підготовки аудиторської перевірки та забезпечення її якості та надійності.

Оперативне уточнення змісту плану та програми аудиту дозволяє приділити необхідну увагу найважливішим його напрямам, оперативно вирішувати проблеми, що виникають у ході проведення аудиту, скоригувати роботу, яка виконується іншими аудиторами та експертами, що, в кінцевому результаті, дозволяє якісно та в необхідний термін провести аудит.

1.4 Організація аудиту основних засобів

З розвитком ринкових відносин в обліку основних засобів відбулися кардинальні зміни. Вони торкнулися нарахування зносу, обліку капітальних вкладень, операцій, зв’язаних з орендою майна, переоцінкою основних засобів, списанням витрат на ремонт основних фондів, обліку реалізації основних фондів. У зв’язку з цим виникає потреба у проведенні незалежного контролю аудиту основних засобів. Крім стандартних напрямів аудиту, що полягають у перевірці повноти і правильності відображення в обліку суб'єкту господарювання операцій з основними фондами, можливо в рамках проведення аудиту здійснювати аналіз ефективності їх використання, виявляти потребу в залученні нових, більш технологічних основних засобів, а також здійснювати аналіз виробничо-господарської й фінансової діяльності суб'єкту з метою прогнозування ефективного розвитку, прийняття оперативних управлінських рішень і розробки різних рекомендацій, програм, бізнес-планів, прогнозів на перспективу, проектів облікової політики й організації обліку та ін.

Метою аудиту операцій з основними засобами є встановлення: достовірності первинних даних відносно руху основних засобів; повноти і своєчасності відображення первинних даних в зведених документах та облікових регістрах; правильності ведення обліку основних засобів та його відповідності прийнятій обліковій політиці; достовірності відображення стану основних засобів у звітності господарюючого суб'єкта; відповідності методики обліку та оподаткування операцій з необоротними активами чинному законодавству.

Основними завданнями аудиту основних засобів є:

а) оцінка організації ведення обліку основних засобів у бухгалтерії та за матеріально — відповідальними особами;

б) контроль за збереженням основних засобів;

в) своєчасність і законність документального оформлення та від ображення у первинних, зведених документах і у регістрах бухгалтерського обліку надходження, переміщення і вибуття основних засобів;

г) перевірка правильності розрахунку амортизації основних засобів та відображення суми амортизації в обліковій інформації;

д) аудиторська перевірка дотримання підприємством податкового законодавства щодо обліку основних засобів;

е) аудит результатів проведеної переоцінки та індексації основних засобів, а також віднесення їх сум на рахунки бухгалтерського обліку;

є) законність відображення в обліку витрат на ремонт основних засобів;

ж) аналіз ефективності використання основних засобів.

Джерелами інформації для аудиту основних засобів є:

— машинограми — при автоматизованій формі ведення бухгалтерського обліку;

— баланс (форма № 1);

— звіт про фінансові результати та їх використання (форма № 2);

— звіт про власний капітал (форма № 4);

— синтетичні регістри обліку основних засобів (головна книга, журнал-ордер № 13);

— первинні документи з обліку основних засобів: інвентарні картки, акти приймання-передачі, введення в експлуатацію, ліквідації, відомості індексації балансової вартості основних засобів.

Нормативним забезпеченням здійснення аудиту основних засобів є:

1) Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» № 996-ХІV від 16. 07. 99 р.

2) Закон України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 02. 04. 97. (із змінами та доповненнями).

3) Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР в редакції від 22. 05. 97.

4) Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджене наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31. 03. 99 р.

5) Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затверджене наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31. 03. 99 року

6) Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затверджене наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31. 03. 99 р.

7) Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 «Звіт про власний капітал», затверджене наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31. 03. 99р.

8) Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»: Затв. Мінфіном України від 27. 04. 2000 р. № 92 (із змінами і доповненнями), внесеними наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2000 року № 304.

9) Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена Мінфіном України від 30. 11. 99 р. № 291.

10) Інструкція про порядок списання основних засобів та створення постійно діючої комісії щодо списання основних засобів, затверджена Наказом Мінпромполітики України від 26. 10. 99 р. № 373.

11) Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 11. 08. 94 р. № 69.

12) Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестач, знищення (псування) матеріальних цінностей (крім дорогоцінних металів, дорогоцінного каменя і валютних цінностей), затверджена наказом Міністерства фінансів України від 22. 01. 96 р. № 116.

Основними методами, які використовуються при аудиті основних засобів, є опитування, фізична перевірка, порівняння, перерахування, документальна перевірка, вибіркове дослідження.

Опитування керівництва підприємства-клієнта може спонукати аудитора до здійснення додаткових аудиторських процедур і застосуванню інших методів, оскільки може виникнути необхідність одержати дані про прогнозовані угоди, плани продажу основних засобів, наявності застав або претензій, судових позовів. Для забезпечення повноти одержання інформації аудиторові необхідно окремим листом повідомити керівництву підприємства-клієнта перелік питань і документів, які йому потрібно одержати для об'єктивної перевірки обліку основних засобів за звітний період.

У процесі опитування або документальної перевірки аудиторові важливо з’ясувати облікову політику щодо основних засобів, методи нарахування амортизації й постійність їхнього застосування; чи відбувалися зміни облікової політики й методів нарахування амортизації; досліджувати наявність необхідних пояснень у примітках до звітності. Варто також одержати дані про основні засоби, які передані або отримані в оренду, вивчити умови орендних угод; з’ясувати питання, чи відповідає облік орендованих об'єктів цим угодам (операційна або фінансова оренда); проконтролювати правильність визначення орендної плати за основні засоби й відповідне її віднесення на доходи або витрати в орендодавця або орендаря.

Оскільки перевірка аудитором обліку основних засобів є процесом досить трудомістким, вимагає обробки великих обсягів інформації, аудитор може застосувати вибіркове дослідження основних засобів при прийнятному рівні аудиторського ризику.

При перевірці операцій по обліку основних засобів аудиторам на основі первинних даних і даних аналітичного і синтетичного обліку основних засобів звертається увага на наступні основні питання:

— своєчасність і правильність документального оформлення і відображення в облікових регістрах надходження, переміщення і вибуття основних засобів;

— правильність розрахунку амортизаційних сум і віднесення їх на собівартість продукції, а також відображення її на рахунках синтетичного обліку;

— своєчасність і правильність списання недоамортизованої частини основних засобів на фінансові результати підприємства;

— правильність і своєчасність нарахування орендної плати за основні засоби і віднесення на собівартість продукції;

— правильність віднесення до основних засобів тих, що знаходяться на балансі підприємства;

— правомірність списання витрат на проведення ремонту основних засобів;

— своєчасність і правильність проведення інвентаризації і відображення результатів на рахунках;

— достовірність індексації вартості основних засобів і віднесення сум на рахунки бухгалтерського обліку;

— правомірність реалізації основних засобів, а також їх оцінка при реалізації як підприємством, так і приватною особою.

Щоб реалізувати всі ці задачі необхідно переконатися в правильності організації аналітичного обліку; з’ясувати чи всі основні засоби закріплені за матеріально відповідальними особами; правильність проведення останньої інвентаризації, які її результати і чи відображені вони в обліку; проконтролювати достовірність облікових даних про наявність і рух основних засобів.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой