Облікова політика приватного підприємства "Граніт-Агро" Семенівського району Полтавської області

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ВСТУП

На стабільність економічного розвитку держави позитивно впливає налагодження тісних господарських зв’язків між суб'єктами господарювання. У цьому контексті важливо забезпечити високу фінансову стійкість суб'єктів ринку, що сприятиме мінімізації фінансових ризиків для всіх учасників розрахунків, скороченню неплатежів, активізації кредитних відносин і, врешті, підвищенню ефективності економічних процесів у господарському обороті України, суттєву роль у якому відіграє аграрний сектор економіки. Підприємства цього сектору особливо чутливі до сезонних коливань у процесі виробництва сільськогосподарської продукції, відтак об'єктивною умовою підтвердження їх ефективної діяльності протягом року є дотримання показників фінансової стійкості, основні з яких розраховуються на підставі балансу.

Для забезпечення оперативного керівництва діяльністю підприємства необхідна достовірна інформація про наявні у господарстві ресурси, їхній склад і розміщення, а також про джерела їх формування і цільове призначення. Таку інформацію, узагальнену і згруповану у відповідному порядку, одержують за допомогою бухгалтерського балансу.

За балансом як формою фінансової звітності зовнішні і внутрішні користувачі мають змогу оцінити стан ресурсів підприємства та джерела їх формування, а також ступінь фінансової незалежності.

Метою курсової роботи є:

визначити склад та розмежування виробничих витрат за їх економічним змістом, місцем прикладання (центрами відповідальності), елементами, статтями обліку, суміжними періодами та іншими ознаками, передбаченими відповідними стандартами фінансового обліку;

прослідити на скільки своєчасно та повно відображається виготовлена продукція, наданих робіт чи послуг за їх кількістю та якістю в розрізі окремих об'єктів обліку, центрів відповідальності та суміжних періодів;

дослідити встановлення фактичного рівня собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) відповідно до затверджених положень та порівняння його з нормативним, розрахунковим (прогнозним, кошторисним) та рівнем ринкових цін;

прослідити формування відповідної інформації про обсяг витрат та виготовленої продукції (робіт, послуг) в передбаченій системі документів, облікових реєстрів та звітності.

Об'єктом дослідження є процес організації бухгалтерського обліку та облікова політика суб'єктів господарювання України на прикладі приватного підприємства «Граніт-Агро» Семенівського району Полтавської області.

облік документ продукція

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННИЦТВА

1.1 Економічний зміст та завдання обліку виробництва продукції тваринництва

Отримання доходу безпосередньо пов’язано з витратами певних видів активів, грошових коштів, запасів тощо. Для раціонального управління підприємством, визначенням обсягу оптимального виробництва продукції та її продажу необхідно володіти інформацією про витрати, які несе підприємство.

Дохід є наслідком виробництва і реалізації продукції, на виготовлення якої були понесені витрати. При цьому склад витрат визначається направленістю обліку, так інформація про витрати відображається для складання фінансової та податкової звітності, оперативного та стратегічного управління виробництвом. Умови визнання та оцінки доходу визначає П (С)БО № 15 «Доходи», а умови визнання, класифікації витрат відображаються в П (С)БО № 16 «Витрати».

В економічній літературі з поняття «витрати» трактується як виражені в грошовій формі затрати різних видів економічних ресурсів, в тому числі праці, сировини, матеріалів та комплектуючих, фінансових ресурсів, основних засобів, у процесі виробництва, обігу розподілу товарів та продукції. З економічної точки зору існує багато класифікацій витрат постійні, змінні, умовні, натуральні, уречевлені, нематеріальні і т.д.

Розглядаючи поняття «витрати» в фінансовому обліку слід відмітити, що це — зменшення економічних вигод внаслідок вибуття активів або зменшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок внесків учасників).

В Україні встановлений такий склад елементів витрат:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші витрати.

Витрати мають комплексний характер та складаються з елементів витрат — сукупність економічно однорідних витрат. Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань.

Витрати виробництва як фактор забезпечення ефективності господарювання повинні досліджуватися з позиції активного та своєчасного впливу на них з метою зниження рівня непродуктивних витрат, зниження впливу факторів, які негативно впливають на ефективність робити підприємства.

Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Тваринництво в залежності від видів вирощуваних тварин має ряд самостійних галузей: велика рогата худоба, свинарство, вівчарство, птахівництво і т. д. У свою чергу, кожна з цих галузей може включати конкретні виробництва зі спеціалізацією на випуску окремих видів продукції: галузь великої рогатої худоби — молочне тваринництво і вирощування худоби на м’ясо; птахівництво — виробництво яєць і м’яса, і т. д. Отже, витрати у тваринництві розмежовуються по галузях і видах виробництва.

У тваринництві, як і в інших галузях, вироблені витрати неоднорідні. Вони включають різні конкретні матеріальні витрати (корми, біопрепарати, медикаменти, різні матеріали і т. д.), витрачена праця, амортизацію основних засобів і т. п. Бухгалтерський облік у тваринництві має, отже, забезпечити суворе поділ витрат за їх видами. У цілому побудова обліку витрат у тваринництві має ряд відмінностей, що визначається особливостями галузі.

Оскільки в тваринництві, як правило, не існує тривалих розривів у строках вкладень коштів і виходу продукції, вважається, що всі витрати даного календарного року відносяться до виробництва продукції цього року. Отже, в бухгалтерському обліку немає необхідності розмежовувати витрати тваринництва по суміжних років. Всі витрати в тваринництві відображаються на рахунках з обліку витрат під продукцію поточного року.

У тваринництві немає великої різноманітності виконуваних робіт. Технологічний процес виробництва тут характеризується однорідністю виконуваних операцій: годування і догляд за худобою, отримання продукції.

1.2 Визначення та класифікація витрат та оцінка видів продукції тваринництва

Операційна діяльність підприємства є найважливішим видом діяльності на підприємстві. Як показує практика, цей вид діяльності підприємства надає понад 60 — 80% загального прибутку підприємства. В процесі операційної діяльності підприємства отримують дохід (виручку від реалізації продукції, робіт, послуг). А за відрахуванням податків, зборів, витрат, що формують собівартість, і загальногосподарських витрат — прибуток від операційної діяльності. Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством. До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу продукції, що виробляється, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.

До складу загальновиробничих витрат включаються:

1. Витрати на управління виробництвом:

оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо;

відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями;

витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо.

2. Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.

3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.

4. Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення. Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо).

5. Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень. Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг).

6. Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища. Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду. До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством. Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

До адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс);

амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

витрати на врегулювання спорів у судових органах;

податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

інші витрати загальногосподарського призначення.

Витрати на збут включають такі витрати, пов’язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;

витрати на ремонт тари;

оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

витрати на передпродажну підготовку товарів;

витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства;

витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства;

інші витрати, пов’язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До інших операційних витрат включаються:

витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи»;

собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов’язаних з їх реалізацією;

сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;

втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, що пов’язані з операційною діяльністю підприємства);

втрати від знецінення запасів;

нестачі й втрати від псування цінностей;

визнані штрафи, пеня, неустойка;

витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;

інші витрати операційної діяльності.

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

матеріальні затрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші операційні витрати.

До складу елемента «Матеріальні затрати» включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва):

сировини й основних матеріалів;

купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

палива й енергії;

будівельних матеріалів;

запасних частин;

тари й тарних матеріалів;

допоміжних та інших матеріалів.

Вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, не включається до елементу операційних витрат «Матеріальні затрати». До складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються:

відрахування на пенсійне забезпечення;

відрахування на соціальне страхування;

страхові внески на випадок безробіття;

відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента «Амортизація» включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елемента «Інші операційні витрати» включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведених в пп. 22 — 25 цього Положення (стандарту), зокрема витрати на відрядження, на послуги зв’язку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо. До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов’язані із залученням позикового капіталу.

До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов’язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать:

собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов’язані з реалізацією фінансових інвестицій);

собівартість реалізованих необоротних активів (залишкова вартість та витрати, пов’язані з реалізацією необоротних активів); собівартість реалізованих майнових комплексів;

втрати від неопераційних курсових різниць;

сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій;

витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо);

залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів;

інші витрати звичайної діяльності.

Надзвичайні витрати включаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій. Приклад розрахунку для включення до фінансової звітності втрат від надзвичайних подій наведено в додатку 3 до цього Положення (стандарту). Розкриття інформації про витрати у примітках до фінансової звітності. У примітках до фінансової звітності наводиться інформація про:

склад і суму витрат, відображених у статтях «Інші операційні витрати» та «Інші витрати» Звіту про фінансові результати;

склад і суму доходів і втрат за кожною надзвичайною подією;

склад і суму витрат, які не включені до статей витрат Звіту про фінансові результати, а відображені безпосередньо у складі власного капіталу (крім вилучення капіталу та розподілу між власниками).

1.3 Нормативне забезпечення обліку виробництва продукції тваринництва

Основним нормативним документом, який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Що стосується витрат на виробництво та виходу продукції, то вони регулюються і опираються при своєму визначенні на цей закон.

Також одним із основних нормативних документів являється Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», який містить загальні положення, визнання, склад, обрахунки, їх ведення в бухгалтерській звітності. П (С)БО 16 є повним відображенням сутності витрат, дає їм повну характеристику.

Відповідно до П (С)БО 3 «Звіт про фінансові результати», витрати — це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу. Таке визначення поняття «витрати» передає зміст витрат діяльності, які відображаються у Звіті про фінансові результати, але не виражає сутності категорії «витрати виробництва» на рівні виробничого процесу. Оскільки, відпуск сировини і матеріалів у виробництво не супроводжується ні зміною величини активів, ні зміною величини пасивів, а призводить до змін в структурі активу підприємства.

У податковому обліку використовують поняття «валові витрати», які, відповідно до ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями), являють собою суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Валові витрати визначаються за правилом першої події з метою обчислення розміру оподаткованого прибутку і на передають зміст поняття «витрати виробництва» з точки зору процесу виробництва. Адже, вартість запасів придбаних для виробництва певної продукції відображається у складі валових витрат одразу після їх оприбуткування на складі, або ж за фактом оплати. А на витрати виробництва такі видатки відносяться в міру їх списання зі складу на виробництво.

Управлінський облік законодавчо не регламентується, тому не має офіційно затвердженого поняття, яке б відтворювало зміст категорії «витрати виробництва» в управлінському аспекті. В Методичних рекомендації по плануванню, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 18. 05. 2002 р. № 132 для підприємств промислової політики в п. 15 зазначається, що витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) і у виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати, пов’язані з функцією виробництва продукції.

Отже, в нормативних джерелах зустрічається поняття «витрати» і відсутнє поняття «затрати». Натомість огляд економічної літератури свідчить про відсутність єдиної точки зору щодо правомірності використання цих двох понять. На думку, В. Сопко потрібне чітке розмежування цих понять. Оскільки, затрати — це термін процесу використання речовин та сил природи у процесі конкретного виду операційної (або не операційної) діяльності та пов’язані з виготовленням чітко визначеного виду виробу, а витрати — це термін, що характеризує процес придбання ресурсів. М. Врубльовський вважає, що поняття «затрати на виробництво» і «витрати виробництва» є тотожними, оскільки в основі їх визначення лежить вартісна оцінка основних засобів, матеріальних, трудових ресурсів, спожитих у виробництві. Під «витратами виробництва» він розуміє амортизацію і вартість матеріальних і трудових ресурсів підприємства, спожитих за певний період часу в процесі основного і допоміжного виробництва. О. Каверіна відмічає, що в російських нормативних і учбових виданнях для визначення поняття «спожиті ресурси» або «гроші», які необхідно заплатити за товари і послуги у більшості випадків використовують як синоніми три поняття: «затраты», «расходы», «издержки».

В іноземних виданнях з бухгалтерського обліку, зазначається, що англійський термін «costs», який можна перекласти на українську мову як «затрати» чи «витрати», має велику кількість значень. У найбільш загальному розумінні витрати — це представлена в грошовому вираженні величина ресурсів, використаних на певні цілі. Для більш точного визначення цього терміна запропоновано вживати разом з ним додаткове слово, яке б розширювало та уточнювало зміст вихідного поняття в конкретних ситуаціях. Наприклад, «costs of production», що в перекладі з англійського означає «витрати (або затрати) виробництва».

Отже, прослідкувавши трактування категорій «витрати виробництва» від класиків до неокласиків політичної економії, можна зробити висновок про те, що підходи до вивчення цієї категорії змінювалися разом з поступовим нівелюванням протистояння між працею та капіталом.

Питання про стандартизацію обліку сільськогосподарської діяльності було поставлено МФБ в 1994 році. У грудні 2000 року був затверджений міжнародний стандарт бухгалтерського обліку МСБО 41 «Сільське господарство», який було рекомендовано застосовувати з 01. 01. 2003 року. З 2004 року МСБО 41 в якості національного почав застосовуватись в Новій Зеландії. Аналогічний стандарт № 35 «Само створювані та відтворювані активи» прийняла Австралія. У розвинутих країнах поки що цей стандарт не знаходить застосування.

Розробкою цього стандарту в Україні займався науково-дослідний інститут при Міністерстві фінансів України із залученням науковців та викладачів по обліку в сільському господарстві. Розроблений П (С)БО 30 «Біологічні активи», затверджено Наказом Мінфіну України № 790 від 05. 12. 2005 р. набранням чинності з 01. 01. 2007 р. В роз’яснення застосування П (С)БО 30 розроблені та затверджені Наказом Мінфіну України № 1315 від 29. 12. 2006р. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку біологічних активів. Для застосування П (С)БО 30 Мінфіном України внесено зміни до Плану рахунків та деяких П (С)БО (Наказ № 1176 від 11. 12. 2006 р.).

Основні зміни, що вносяться П (С)БО 30 «Біологічні активи» в організацію обліку сільськогосподарської діяльності по рослинництву до: об'єктів обліку; плану рахунків; оцінки активів.

Суть цих нововведень не в механічній зміні назв об'єктів обліку, а у визнанні необхідності і появі можливості окремого відображення в обліку і звітності специфічних активів, що живуть, приростають, відтворюються, а, звідси, повинні бути окремо виділені і мати особливу оцінку. Останнє обумовлює і запровадження даним стандартам інших змін в організації обліку.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФУНКЦІРНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Організаційно-правові аспекти функціонування підприємства

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» питання організації обліку відноситься до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства й установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку і забезпечення відображення фактів здійснення всіх господарських операцій в первинних документах, зберігання й обробки документів, регістрів і звітності протягом встановленого строку (але не менше 3-х років) несе власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством згідно з чинним законодавством і установчими документами.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно вибирає форми його організації.

Організаційна побудова апарату бухгалтерської служби — це форма поділу та кооперування праці, яка передбачає розподіл усього комплексу облікових, контрольних та аналітичних робіт між виконавцями. Є дві форми організаційної побудови апарату облікової служби: централізована і децентралізована.

Розрізняють три типи організаційних структур апарату бухгалтерського обліку, контролю та аналізу господарської діяльності: лінійну або просту лінійно-штабну, або ступінчасту і комбіновану, або багатогранну.

Лінійна організація передбачає безпосереднє підпорядкування всіх виконавців керівникові - головному бухгалтеру (головному економісту). Така організаційна побудова характерна для невеликих господарств.

Безпосередньо завдання і функції бухгалтерії викладено в Положенні про бухгалтерський облік та звітність в Україні, а також у кваліфікаційному довіднику посад службовців.

Основою розробки положення про службу бухгалтерського обліку є положення про підприємства, організації, виробничі об'єднання та ін. Крім того, використовують типові загальногалузеві положення про відділи управління. Положення про службу (відділ) бухгалтерського обліку підприємства розробляються на основі Положення про бухгалтерський облік і звітність в Україні та інших нормативних актів. Приклад Положення про бухгалтерію наведено у додатку Г.

Положення про відділ має складатися з таких розділів: загальні положення; цілі; організаційна структура; завдання і функції; права; відповідальність; взаємовідносини з іншими підрозділами апарату управління; порядок розширення, реорганізації, ліквідації, висновок.

Приватне підприємство «Граніт-Агро» Семенівського району (далі ПП «Граніт-Агро») — засноване на приватній власності громадянина України з правом найму робочої сили.

Підприємство створене на необмежений строк, засновником і власників якого являється Писанка Олег Іванович.

ПП «Граніт-Агро» розташоване в селі Степанівка Семенівського району Полтавської області.

ПП «Граніт-Агро» створене 25. 02. 2005 року і діє відповідно до Законів України «Про власність», «Про підприємство», «Про оренду землі» та інших чинних нормативних актів.

Форма власності - приватна.

Підприємство є юридичною особою, може від свого імені набувати права і нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем в суді.

Підприємство має печатку і штампи зі своїм найменуванням, самостійний баланс, розрахунковий і валютний рахунки в установах банку, фірмовий бланк, емблему, а також знаки товарів і послуг.

Видом економічної діяльності є виробництво та реалізація сільськогосподарської продукції.

Підприємство здійснює самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність з метою одержання прибутку та досягнення економічних і соціальних результатів.

Згідно статуту основними видами діяльності ПП «Граніт-Агро» є:

Виробництво та реалізація культур.

Виробництво та реалізація цукрових буряків.

Вирощування с/г тварин.

Підприємство проводить ревізію своєї господарської діяльності не менше одного разу на рік. Здійснення позачергових ревізій господарської діяльності проводиться ревізійною комісією (ревізором) за вимогою керівника або за власною ініціативою.

Виконавчим органом Підприємства, що здійснює управління його поточною діяльністю є Директор.

До основних завдань та обов’язків директора можна віднести:

визначає, формулює, планує, здійснює і координує всі види діяльності підприємства;

визначає напрями розвитку підприємства у формуванні фінансової, цінової, кредитно-банківської, податкової та страхової політики, соціальної та зовнішньо-економічної діяльності;

направляє діяльність персоналу на досягнення високих економічних та фінансових результатів;

забезпечує виконання підприємством планів капітального будівництва, обов’язків перед бюджеттом, постачальниками, замовниками і банками;

вживає заходів щодо забезпечення підприємства кваліфікованими кадрами, найкращого використання знань та досвіду працівників, створення безпечних і сприятливих умов праці, додержання вимог законодавства про охорону навколишнього середовища;

здійснює заходи з соціального розвитку колективу підприємства, забезпечує розроблення, укладання і виконання колективного договору; проводить роботу щодо зміцнення трудової і виробничої дисципліни, сприяє розвитку творчої ініціативи і трудової активності працівників;

вирішує всі питання в межах наданих йому прав, доручає виконання окремих організаційно-господарських функцій іншим посадовим особам: заступникам директора, керівникам виробничих підрозділів, функціональних підрозділів підприємства.

2.2 Побудова облікового апарату та облікова політика підприємства

Фінансова звітність в Україні подається в типових формах, установлених наказами Міністерства фінансів України. Уніфікованість типових форм фінансової звітності вимагає такої ж уніфікованості в підготовці інформації для заповнення таких форм, що є передумовою до її однозначного тлумачення користувачами фінансової звітності.

Тому підприємству з різноманіття принципів, методів та процедур необхідно скласти систему обліку, що дозволить відобразити у фінансовій звітності конкретного підприємства інформацію, що відповідає встановленим якісним характеристикам.

Згідно ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство самостійно визначає облікову політику підприємства.

Саме облікова політика має на меті створити на кожному конкретному таку систему бухгалтерського обліку, яка б дозволила показати у фінансовій звітності інформацію, що однозначно тлумачиться, складену з урахуванням особливостей кожного конкретного підприємства.

Визначення терміну «облікова політика» дається в ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» і в п. 3 П (С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»: «облікова політика — сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності».

Отже, головна мета облікової політики — це складання фінансової звітності, що відповідає встановленим П (С)БО 1 якісним характеристикам.

Облікова політика підприємства згідно з п.п. 25.1 П (С)БО 1 розкривається у примітках до фінансової звітності, де підприємство висвітлює обрану облікову політику шляхом опису: принципів оцінки статей звітності та методів обліку за окремими статтями звітності.

Облікову політику має бути оформлено в розпорядчому документі - наказі про облікову політику (додаток А).

Облікову політику, як і інші внутрішні питання конкретного підприємства, має бути оформлено в одному з його розпорядчих документів — наказі про облікову політику.

У загальному випадку наказ — це внутрішній правовий акт, що видається керівником підприємства для вирішення найважливіших питань діяльності підприємства. Цей документ застосовується виключно в межах конкретного підприємства, у зв`язку з чим має містити такі реквізити: найменування підприємства, дату і номер, назву виду документа, текст і підпис керівника, відповідальних за виконання осіб.

За загальним правилом наказ набуває чинності з моменту його підписання, якщо інший термін не зазначено в ньому самому.

Керівник підприємства видає кремий наказ з розпорядженням затвердити Положення про облікову політику.

Наказ про облікову політику — це документ внутрішнього користування, який підписують особи, що мають право першого та другого підпису (традиційно — керівник та головний бухгалтер або бухгалтер). Форма та зміст наказу на сьогодні не регламентуються. Наказ про облікову політику містить опис методів оцінок, які використовуватимуться підприємством при складанні фінансових звітів, а також конкретних аспектів облікової політики щодо окремих обєктів і статей обліку. Причому дублювати в цьому наказі вимоги та норми, чітко встановлені Законом про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та ПСБ (О), немає потреби.

Облікову політику підприємство визначає самостійно в особі його керівника та головного бухгалтера відповідним наказом чи розпорядженням з обов’язковим розкриттям в окремих розділах методичних принципів побудови бухгалтерського обліку, техніки його ведення та складання фінансової і статистичної звітності, організації роботи бухгалтерської служби. Чинне законодавство надає широкі права стосовно формування облікової політики.

На вибір облікової політики підприємства впливають наступні фактори:

форма власності та організаційно-правова форма (державна, приватна, колективна; ТзОВ, ВАТ, ЗАТ, виробничий кооператив тощо);

галузь або вид діяльності (промисловість, будівництво, торгівля тощо);

система оподаткування (ставки податків, пільги з оподаткування);

ступінь свободи дій в умовах переходу до ринку (можливість самостійного прийняття рішень з питань ціноутворення, вибору партнерів);

стратегія фінансово-господарського розвитку;

наявність матеріальної бази (забезпеченість комп’ютерною технікою та іншими засобами оргтехніки, програмно-методичне забезпечення тощо);

система інформаційного забезпечення підприємства (за напрямами, необхідними для його ефективної діяльності).

У зв’язку з тим, що облікова політика підприємства розробляється і затверджується на тривалу перспективу та змінюється тільки у випадках, встановлених розділом 3 П (С)БО 6 «Виправлення помилок у фінансових звітах», наказ про облікову політику не обов’язково видавати щороку. Закріплені в ньому напрямки облікової політики мають застосовуватись підприємством постійно, тобто воно має керуватися принципом послідовності.

Зміни до наказу про облікову політику може вносити лише керівник підприємства. Підстави для зміни облікової політики можуть мати місце лише у трьох випадках:

змінилися статутні вимоги підприємства (до статуту внесено зміни, що зачіпають сферу фінансового обліку на підприємстві);

змінилися вимоги органу, що затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку (йдеться про зміни до П (С)БО, які вимагають доповнення або зміни прийнятої облікової політики);

якщо такі зміни забезпечать достовірне відображення подій чи операцій у фінансовій звітності підприємства.

Якщо існує хоча б одна з цих підстав, то підприємство може вибрати один із таких шляхів унесення змін і доповнень до наказу про облікову політику:

Внести зміни та доповнення до вихідного наказу. У цьому випадку керівник має затвердити «наказ про внесення змін та/або доповнень до наказу про облікову політику» та ознайомити з ним відповідальних осіб.

Видати наказ про облікову політику в новій редакції з урахуванням моментів, що не знайшли відображення в попередньому його варіанті або зазнали змін.

Причому в межах таких змін варто звернути увагу на один важливий момент. Чинне законодавство не містить обмежень щодо термінів та періодичності змін облікової політики та не регламентує періодичність видання наказів про встановлення або зміну (доповнення) облікової політики підприємства. Отже, змінювати облікову політику можна в будь-який момент, не лише з 1 січня нового року. Так унесення змін до наказу про облікову політику можу бути зумовлено запровадженням нових П (С)БО, унесенням змін і доповнень до чинних П (С)БО, а також прагненням самого підприємства забезпечити достовірність відображення подій чи операцій у фінансовій звітності.

Не вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для:

1) подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;

2) подій або операцій, які раніше не відбувалися.

У разі зміни облікової політики у примітках до фінансової звітності слід розкривати причини і сутність зміни, суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року або обгрунтування неможливості її достовірного визначення.

Для складання фінансової звітності у відповідності до діючих нормативних актів та надання її користувачам керівництво підприємства формує облікову політику: обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність показників фінансових звітів.

Принципи — це основні, базові положення цієї політики, те, на основі чого будується політика.

Методи — це способи вирішення конкретних завдань, які постають перед підприємством при веденні бухгалтерського обліку.

Як система прийомів практичного освоєння дійсності, метод бухгалтерського обліку полягає в первинному спостереженні (документування і інвентаризація), вартісному вимірі (оцінка і калькулювання), поточному групуванні (рахунки і подвійний запис), підсумковому узагальненні (баланс і звітність).

Формування облікової політики полягає в тому, що з усієї сукупності способів реалізації названих прийомів обираються придатні на даний момент за конкретних умов. Обрані способи ведення бухгалтерського обліку повинні забезпечувати обліковий процес, в результаті якого формується повна і достовірна картина майнового і фінансового стану підприємства.

До способів ведення бухгалтерського обліку належать способи групування та оцінки фактів господарської діяльності, відшкодування вартості майна, що амортизується, організація документообігу, інвентаризації, способи застосування рахунків бухгалтерського обліку, системи регістрів бухгалтерського обліку, обробки інформації та інші відповідні способи та прийоми.

Процедура — встановлений порядок (технологія) ведення бухгалтерського обліку.

При формуванні облікової політики передбачається майнова відокремленість і безперервність діяльності підприємства, послідовність застосування облікової політики, а також тимчасова визначеність фактів господарської діяльності. Облікова політика повинна відповідати вимогам повноти, обачності, принципам превалювання сутності над формою, послідовності, безперервності, періодичності та іншим принципам, передбаченим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При формуванні облікової політики підприємства слід орієнтуватися на діючі стандарти та інші нормативні акти.

Перелік питань, що необхідно висвітлювати в Наказі про облікову політику, представлено нижче:

1. Теорія — включає принципи обліку, законодавчі акти, наукові положення конструювання підсистем обліку. Основним змістом цього розділу є визначення теоретичних основ бухгалтерського обліку (предмет, методи, правила складання документів, регістрів, звітності), положення та нормативні акти з питань організації обліку в Україні.

2. Організація — визначає структуру бухгалтерії (централізовану, децентралізовану, змішану систему обробки інформації), розробку інструкцій, внутрішніх стандартів, спосіб ведення обліку, взаємодію бухгалтерії з управлінськими службами та інші аспекти діяльності облікового апарату.

3 Методологія — включає принципи та правила отримання, обробки, фіксації, передачі інформації, оцінки, ведення рахунків, критеріїв розмежування основних засобів та МШП, нарахування амортизації, обліку ремонтів, оцінки запасів та готової продукції, списання витрат майбутніх періодів, визначення обсягу реалізації продукції, встановлення резерву сумнівних та безнадійних боргів, обліку та розподілу накладних витрат і включення їх до собівартості, утворення статутного (акціонерного, додаткового, резервного) капіталу, визначення результатів діяльності (щомісяця, щокварталу, раз в рік), фондів спеціального призначення тощо.

4. Технологія — передбачає використання наступних елементів:

системи рахунків для обліку господарських операцій, яка може деталізуватись, залежно від потреб отриманої інформації;

форми бухгалтерського обліку як певної система регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених Законом, та з урахуванням особливостей діяльності та технології обробки облікових даних;

системи та форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності та контролю господарських операцій, включаючи форми самостійно створених підприємством облікових документів, необхідних для накопичення та обробки управлінської інформації;

документообігу і технології обробки облікової інформації;

порядку проведення інвентаризації майна та зобов’язань, тощо.

Технологію облікового процесу складають методика й техніка (спостереження, вимірювання та реєстрації, нагромадження й зберігання) збирання інформації за допомогою найрізноманітніших групувань у регістрах обліку в умовах ручної бухгалтерської праці, а при автоматизованому обліку — на спеціальних носіях (магнітних стрічках, дисках тощо).

Техніка обліку — найбільш трудомістка частина облікового процесу, що втілює в основній своїй частині інформаційний аспект, тобто функції збору, обробки і узагальнення облікової інформації, що відокремлюється від бухгалтерії. Вона поступово перетворюється на самостійну інформаційну службу з відокремленим апаратом працівників, що діє і розвивається за своїми принципами і закономірностями.

Найбільшу частку в бухгалтерській роботі складають облікові процеси, що поділяються за об'єктами обліку (основні засоби, виробничі запаси тощо); за комплексами облікових операцій (облік оприбуткування, витрачання тощо).

Під операцією розуміють сукупність елементарних дій, пов’язаних єдністю цілі або змістом об'єкту праці. Так, приймання документів від матеріально відповідальних осіб має об'єктом певну сукупність документів, а метою — уточнення необхідних для відображення в обліку даних і перевірку їх оформлення за всіма правилами; розноска в картки аналітичного обліку має об'єктом праці певний комплект карток, а метою — систематизацію облікових даних.

Згідно з чинним законодавством підприємство самостійно визначає форму обліку, про що зазначається в Наказі про облікову політику. В якості первинного критерію при визначенні форми обліку виступають базові методологічні принципи: умови праці бухгалтера, поширення обліку, його регламентація тощо.

До документів, якими оформлюють облікову політику, належать не лише накази і розпорядження керівника підприємства, але й різноманітні внутрішні правила, інструкції, положення, регламенти і процедури, рішення власників (загальних зборів акціонерів) тощо. Вибір конкретного типу документу залежить від внутрішнього розпорядку підприємства і характеру питання облікової політики.

Велике значення для оформлення облікової політики мають проектні матеріали з організації бухгалтерського обліку, серед яких — графіки документообігу, план організації бухгалтерського обліку, робочі проекти автоматизованого ведення обліку, посадові інструкції тощо. Мета їх видання — оформити порядок застосування тих чи інших способів ведення обліку, обраних підприємством; визначити, як технічно повинні використовуватися різні елементи облікової політики.

Таким чином, у загальнотеоретичному плані облікову політику слід розглядати в чотирьох основних аспектах, а саме: теоретичному, методологічному, технологічному і організаційному.

Теоретичні аспекти облікової політики розробляються в основному бухгалтерами-дослідниками. Теоретичні дослідження облікової політики у різних її аспектах є основою для розробки її методологічного, технологічного і організаційного забезпечення.

Методологічна основа облікової політики в Україні - Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, які затверджуються Міністерством фінансів України.

Технологічні елементи облікової політики у загальному плані визначаються також Міністерством фінансів України шляхом затвердження Національного плану рахунків та інструкції про його застосування, а в конкретному — підприємством.

Організаційні аспекти облікової політики визначаються виключно господарюючим суб'єктом.

Отже, під обліковою політикою слід розуміти сукупність способів ведення бухгалтерського обліку прийняту підприємством — первинного спостереження, вартісного виміру, поточного групування та узагальнення фактів господарського життя. Облікова політика є важливим інструментом організації бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Облікова політика, по-перше, надає інформацію про особливості бухгалтерського обліку на кожному конкретному підприємстві. По-друге, облікова політика дозволяє групи підрозділів (осіб) підприємства, які здійснюють облікові процедури, дотримуватися єдиних правил бухгалтерського обліку, в яких враховано особливості господарської діяльності підприємства.

У формуванні облікової політики визначальна роль належить керівнику і головному бухгалтеру. Від їх компетенції та взаємостосунків залежить успішне здійснення (провадження) облікової політики підприємства.

Документи з моменту їх складання або одержання від інших підприємств до передачі в архів на зберігання проходять певний шлях. Відомо, що первинні документи містять інформацію про факти господарського життя, і ця інформація належним чином опрацьовується, узагальнюється й накопичується з метою одержання підсумкових даних у балансі та звітності. Своєчасний і якісний облік забезпечується певним порядком організації складання й опрацювання документів, або документооборотом.

Документооборотом називаються порядок і шляхи руху документів з моменту їх складання або надходження до моменту здачі в архів.

Головне завдання документообороту — прискорення руху документів, і чим коротше і швидше буде організовано цей процес, тим він буде ефективнішим, і користувачі зможуть вчасно отримати інформацію для прийняття рішень.

Кожне підприємство, враховуючи специфіку своєї господарської діяльності та структури управління, визначає напрями й обсяги документів. Організує документооборот на підприємстві головний бухгалтер чи бухгалтер, який розробляє правила і технологію обробки облікової інформації. Ця технологія визначає основні етапи проходження документів: складання первинних документів або реєстрація тих, що надійшли зі сторони, облікова обробка та реєстрація документів; передача документів на зберігання до архіву.

Організаційно перелічені етапи документопотоку відображаються у спеціальному документі, який називається план (графік) документообороту. Він має визначати здійснення систематичного контролю складання і строків проходження первинних, зведених документів між окремими структурними підрозділами, передачі їх у бухгалтерію.

Вимоги головного бухгалтера щодо порядку складання і подання до бухгалтерії та опрацювання документів є обов’язковими для’всіх підрозділів і служб підприємства.

Документи, як правило, складаються оперативними працівниками підприємства (касирами, рахівниками цехів, комірниками, майстрами та ін.) або надходять зі сторони через канцелярію з обов’язковою реєстрацією (рахунки, акти, листи, повідомлення тощо). Кожному виконавцю видають виписку з плану (графіка) документообороту, в якій наводиться перелік документів, що відносяться до функціональних обов’язків виконавця, термін їх подання і перелік служб (підрозділів) підприємства, в які передаються ці документи. При надходженні документів до бухгалтерії проводять їх перевірку:

за формою (формальна перевірка заповнення всіх реквізитів, відповідності стандарту і формі документа, своєчасності складення документа і подання до бухгалтерії);

за змістом (змістовна перевірка правильності відображення господарської операції, її відповідність законодавчим та нормативним вимогам);

арифметична (перевірка правильності проставлених цін і тарифів, розрахованих сум і підсумків).

Основні етапи документообігу:

1) складання й оформлення документа;

2) прийняття документа бухгалтерією (обліковим центром підприємства);

3) рух документів по відділах і робочих місцях до бухгалтерії, їх обробка і використання для бухгалтерських записів;

4) передача документів на засоби обчислювальної техніки (машинно-облікові станції) і повернення їх назад (при ручному веденні бухгалтерського обліку);

5) передача документів до архіву.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой