Реабілітація бронхіальної астми у дітей

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Медицина


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

Розділ 1. Бронхіальна астма у дітей як психо-соматичне захворювання

1.1 Сучасні уявлення про бронхіальну астму у дітей

1.2 Етіологія та патогенез бронхіальної астми

1.3 Форми бронхіальної астми

1.4 Клінічні прояви та діагностика бронхіальної астми

Розділ 2. Реабілітація дітей, хворих на бронхіальну астму

2.1 Медична реабілітація дітей, хворих на бронхіальну астму

2.2 Фізична реабілітація дітей, хворих на бронхіальну астму

Розділ 3. Новітні методи в реабілітації при бронхі альній астмі у дітей

3.1 Обгрунтування застосування танцювальної терапії в реабілітації дітей, хворих на бронхіальну астму

3.2 Обгрунтування застосування методики Стрельникової при бронхіальній астмі у дітей

3.3 Аналіз ефективності реабілітаційно-корекційної програми в умовах санаторію

Висновки

Література

Вступ

Актуальність. Бронхіальна астма у дітей — одна з важливих проблем педіатрії, обумовлена високою поширеністю у світі. За сучасними уявленнями це не тільки захворювання бронхо-легеневої системи, але й усього організму, і, у першу чергу, центральної і вегетативної нервових систем. Тому комплексна фізична реабілітація повинна бути спрямована не тільки на корекцію порушень бронхо-легеневої системи, а на весь організм.

У вирішенні цього питання велику роль могла б зіграти методика комплексної реабілітації з використанням танцювальних вправ, однак відомостей у доступній нам літературі про вплив танцювальних вправ, дія яких спрямована на центральну й вегетативну нервові системи, а також емоційну сферу дітей, хворих бронхіальною астмою, практично немає.

Враховуючи те, що в 60% дітей, хворих на астму, відзначається депресивний або субдепресивний стан який виражається в зниженому настрої, втраті інтересу до життя, думках про ущербність, страх смерті, і так як у цих дітей недостатньо розвинені здатності до вираження свого стану за допомогою символів, то мова тіла (а саме танці) залишається єдиною для вираження емоційного стану дитини. Тому розробка програми з застосуванням дихальної та танцювальної терапіїю, направленої на вирішення завдання по корекції психофізичного й психоемоційного стану дітей з БА та подальшої їх соціальної інтеграції є актуальною і потребує комплексного підходу.

Мета роботи — розробити комплексну програму фізичної реабілітації дітей з БА із включенням дихальних та танцювальних вправ і вивчити її вплив на корекцію їх психофізичного стану.

Задачі:

1. Опрацювавши літературні джерела розкрити сучасні уявлення про бронхіальну астму у дітей. Описати клініку, етіологію, патогенез та форми бронхіальної астми.

2. Розкрити суть загальноприйнятих методів фізичної реабілітації при бронхіальній астмі у дітей.

3. Скласти реабілітаційну програму для дітей віком від 7 до 14 років, хворих на бронхіальну астму з застосуванням дихальної та танцювальної терапії

4. Проаналізувати результати апробації даної програми в умовах дитячого санаторію.

Об'єкт дослідження. Фізична реабілітація дітей, віком від 7 до 14 років, що страждають на бронхіальну астму.

Предмет дослідження. Вплив дихальної та танцювальної терапії на перебіг БА у дітей в умовах дитячого санаторію.

Робоча гіпотеза. Передбачається, що застосування розробленої програми в умовах дитячого санаторію поліпшить показники серцево-судинної та дихальної систем дітей, хворих на БА, зніме страх очікування приступів ядухи, буде сприяти підвищенню резервних сил організму та психоемоційного стану.

Наукова новизна. Вперше запропонована програма реабілітації з застосуванням методів направлених не тільки на підвищення функціонального стану кардіореспіраторної системи, а й на корекцію психоемоційного стану дітей, хворих на бронхіальну астму.

Практична значимість. Розроблена програма може бути впроваджена в практику роботи аллергологічно-диспансерних відділеннь та становить практичний інтерес для викладачів та студентів спеціальності «Фізична реабілітація».

Розділ 1. Бронхіальна астма у дітей як психо-соматичне захворювання

1.1 Сучасні уявлення про бронхіальну астму у дітей

Термін «бронхіальна астма» походить від грецького слова asthma — «важкий подих, ядуха». Перші згадування про астму знайдені в Гомера, Герострата, Гіппократа й інших учених [57]. Уже тоді лікарів цікавило питання, пов’язане з профілактикою й лікуванням цього захворювання. Так, лікарі Гален та Цельс рекомендували для лікування БА затримувати подих. Пізніше відомий філософ Кант написав цілий розділ про способи нормалізації психічного стану й лікування хвороб за допомогою затримки подиху [47].

Стародавні греки ставилися до бронхіальної астми з повагою, вважаючи її священною хворобою, що визивається богами. У першому сторіччі нашої ери грецький лікар Аретей відзначив, що жінки частіше хворіють на бронхіальну астму, а чоловіка частіше вмирають від неї, діти ж мають найкращі перспективи для видужання. У другому сторіччі нашої ери Гален описав бронхіальну астму як спастичний стан дихальної системи. Він правильно припустив, що бронхіальна астма пов’язана з непрохідністю бронхів і запропонував розріджувати слиз, що забиває бронхи. Відомий медик Ван Гельмонт, що страждав від астми, пов’язав це захворювання з димом і дратівними речовинами. Томас Сиденхем визначив бронхіальну астму, як захворювання, при якому «засмічені» бронхи, а американський лікар Еберлі в 1830 році відзначив важливу роль спадковості у виникненні бронхіальної астми. В 1900 році бронхіальну астму пов’язали із сінною лихоманкою. Подальші дослідження показали, що це захворювання викликається безліччю причин.

Незважаючи на численні дослідження, БА залишається до кінця не вивченою й в XXІ сторіччі. Визначення поняття БА звзнає зміни з 1950 році. Спочатку вона вважалася бронхоспастичним захворюванням, потім підвищеною реактивністю на неспецифічних збудників, а в більш пізній період — хронічним запальним захворюванням [ ].

У наш час бронхіальну астму у дітей розглядають як хронічне захворювання, основу якого становлять алергійне запалення дихальних шляхів і гіперреактивність бронхів [1]. Вона характеризується періодично виникаючими приступами утрудненого подиху або ядухи внаслідок бронхоспазму, гіперсекреції слизу й набряку слизової оболонки бронхів. Бронхіальна обструкція (під впливом лікування або спонтанно) оборотна [1, 22]. Порушення прохідності дихальних шляхів може бути оборотним або необоротним.

БА розглядається і як хронічне психосоматичне захворювання, що впливає на фізичне здоров’я дитини, на його емоційно-особистісну сферу й міжособистісні відносини.

1.2 Етіологія та патогенез бронхіальної астми

Більшість дослідників вважають, що домінуючу роль в етіології бронхіальної астми відіграє спадковість. Вона є якщо не єдиною, то найважливішою причиною астми. 15]. Бронхіальна астма відносиься до хвороб зі спадковою схильністю й, як правило, розвивається у дітей, в сімейному анамнезі яких є хворі з алергійними захворюваннями. У деяких дітей із бронхіальною астмою при відсутності сімейної схильності, можливо, є родичі, у яких відзначалися хрипи в легенях, неправильно діагностовані як «хронічний бронхіт» або «емфізема легенів». Дослідження останнього часу свідчать про те, що бронхіальна астма, що починається в ранньому дитячому віці, найбільш ймовірно має спадкове походження.

БА належить до алергійних захворювань, тобто виникає в осіб з підвищеною чутливістю до деяких хімічних речовин або фізичних факторів — алергенів [14, 22]. Підвищена чутливість може бути проявом спадково- конституційних особливостей організму або розвивається в результаті тривалого контакту з алергеном при одночасному впливі несприятливих факторів (охолодження, перевтома, хронічні запальні захворювання) [3, 5,7].

Початок бронхіальної астми в більшості дітей пов’язаний зі впливом різних алергенів, серед яких найпоширенішим є домашній пил. Близько 70% дітей із бронхіальною астмою чутливі до домашнього пилу. Домашній пил являє собою складну суміш, що містить волокна бавовни, целюлози, вовни тварин, спори цвілі. Основним компонентом домашнього пилу є кліщі. Які живляться лусочками людської шкіри й мешкають в матрацах, подушках, килимах, м’яких меблях та іграшках.

Крім цього найбільш важливим фактором ризику вважається атопія, уроджена схильність до алергійних реакцій [16]. Алергенами при БА можуть бути всілякі речовини — від простих хімічних елементів до складних з'єднань білкової природи. Марисенко Г. П. [5,7] пропонує ділити алергени на дві групи — екзоаллергени та ендоаллергени.

1. Екзоаллергени — це речовини, що попадають в організм із зовнішнього середовища й здатні викликати алергійну реакцію (харчові, епідермальні, пилок, лікарські й інші речовини).

2. Ендоаллергени — це речовини, які набувають антигенних властивостей після приєднання до сироваткового або тканевого білків організму людини. Причинами розвитку бронхіальної астми можуть бути вовна, лупа, слина різноманітних тварин (кішок, собак, морських свинок, хом’ячків та інших гризунів).

Котячий алерген, що міститься в слині, вовні або лупі, найбільш потужний із всіх алергенів і має здатністю глибоко проникати в легені. Він довго зберігається в навколишньому середовищі, навіть після того як кішку видаляють із будинку.

Алергени собаки (з вовни, слини й лупи) здатні зберігати високий рівень протягом декількох місяців, навіть після видалення собаки з будинку. Причинами розвитку приступів ядухи є також лупа коня, сухий корм для акваріумних рибок, а також комахи, особливо таргани. Серйозною причиною розвитку бронхіальної астми можуть стати спри цвілі, що втримуються в повітрі, кондиціонерах, а також у сирих темних приміщеннях (підвалах, гаражах, ванних кімнатах, душових).

Узимку, коли земля замерзає або покривається снігом, цвіль на вулиці перестає бути проблемою для дитей-астматиків. Цвілеві грибки починають інтенсивно розмножуватися в повітрі з початком травня, досягаючи піка в липні або серпні й можуть викликати симптоми захворювання до перших заморозків. Цвілеві грибки присутні в багатьох харчових продуктах (витримані сири, пиво, мариновані овочі, кефір, шампанське, сухофрукти, вироби із дріжджового тіста, квас, що залежавшийся хліб).

Пилок рослин може бути причиною розвитку приступів ядухи у 30−40% дітей, хворих астмою. Пік захворюваності, як правило, приходиться на квітень-травень і пов’язаний з пилком дерев — берези, вільхи, ліщини, клена, ясена, каштана, верби, тополі й ін. Якщо симптоми бронхіальної астми виникають у червні-серпні, то їхньою причиною є пилок злакових трав — тимофіївки, овсяниці, райграсу, їжі збірної, мятлика. Бур’янисті трави (лобода, амброзія, полинь, кульбаба, кропива) викликають симптоми астми в літньо-осінній період року.

Спектр пилкових алергенів і строки цвітіння міняються залежно від клімато-географічної зони. У багатьох рослин пилок настільки легкий, що розноситься по повітрю й безперешкодно попадає в дихальні шляхи. Більш важкий пилок (наприклад, у троянд і сосон) розноситься низько літаючими комахами, тобто він менш алергенний, ніж пилок, що перебуває у повітрі.

Деяким дітям приступи ядухи можуть індукувати лікарські препарати, такі як антибіотики, особливо пеніцилінового ряду, сульфаніламіди, вітаміни, аспірин. При цьому контакт із лікарськими речовинами можливий не тільки при їхньому прийомі, але й при перебуванні дітей поблизу фармацевтичних виробництв.

В останні роки ріст захворюваності бронхіальною астмою пов’язується значною мірою із забрудненням навколишнього середовища, і насамперед атмосферного повітря, хімічними сполуками, як правило за рахунок індустріального (комплекс часток двоокису сірки) і фотохімічного смогу (озон, окисли азоту).

Несприятливий вплив на дітей із бронхіальною астмою має забруднення повітряного середовища житлових приміщень хімічними сполуками. Нові будівельні технології (мало природної вентиляції, використання сучасних оздоблювальних матеріалів, технологія підігріву й зволоження) помітно змінили якість повітря усередині житлових приміщень і збільшили його негативний вплив на дихальну систему.

Крім перерахованих вище факторів, загострення бронхіальної астми в дітей можуть викликати фізичні навантаження, емоційний стрес, плач, сміх, зміна метеоситуації, різкі запахи фарб, дезодорантів, парфумерних виробів, а також тютюновий дим.

У дітей-астматиків, батьки яких курять, спостерігаються часті загострення, що вимагають прийому протиастматичних засобів. Приступи утрудненого подиху можуть розвитися в дитини вже в місячному віці, якщо в родині курять батьки або інші родичі.

Вірусні інфекції належать до найбільш частих причин приступів астми. Респіраторні віруси ушкоджують епітелій слизової оболонки дихального тракту й збільшують її проникність для алергенів, токсичних речовин, підвищуючи бронхіальну гіперреактивність. Багато астматиків схильні до частих гострих респіраторних захворювань. Наявність вогнищ хронічної інфекції, переважно в носоглотці, підвищує ступінь сенсибілізації організму.

Таким чином, бронхіальна астма — це мультифакторальне захворювання, розвиток якого тісно пов’язаний із впливом генетичних та зовнішньо середовищних факторів.

З’ясування причин, що викликають бронхіальну астму, істотно підвищує ефективність терапевтичних заходів.

1.3 Форми бронхіальної астми

У вітчизняній літературі розрізняють наступні форми БА: інфекційно-алергійна, алергійна (атопічна), а також змішаний її варіант[1, 5, 8, 17].

При інфекційно-алергійній бронхіальній астмі алергенами є бактерії, віруси, грибки.

При алергійній (атопічній) БА алергенами можуть бути речовини тваринного й рослинного походження, харчові продукти, пил, домашній пиловий кліщ, ліки, «пасивне» паління (тютюновий дим). По даним багатьої авторів [2, 3, 4 30], у дітей переважає атопічна форма бронхіальної астми (80−90% хворих).

У більшості випадків виникненню інфекційно-алергійної форми бронхіальної астми передують багаторазово повторювані інфекції органів дихання — респіраторні захворювання, бронхіти, пневмонії й т.д., що викликають порушення бар'єрної функції бронхів і полегшують проникнення через їхню стінку алергенів [8].

Численні спроби класифікації БА в іноземній літературі не привели поки до формування загальноприйнятої схеми. У більшості країн Європи й Америки дотепер найчастіше використається поділ астми на дві форми, запропоновані Rackemann F.M. в 1918 році. Це так звана extrіnsіc-астма, викликана зовнішніми причинами, і іntrіnsіc-астма, викликувана внутрішніми причинами.

У розвитку приступу БА, з погляду розвитку алергійної реакції, можна розрізняти 3 стадії [1,5,7]:

1. Імунологічна стадія — взаємодія специфічного алергену з антитілом в клітинах «шокового органу».

2. Патохімічна стадія — звільнення із клітин і перехід у вільний стан біологічно активних речовин: гістаміну, брадикардину, ацетилхоліну й ін.

3. Патофізіологічна стадія — обумовлена дією, що ушкоджує біологічно активні речовини з порушенням функцій систем організму, результатом чого є виникнення клінічних ознак хвороби.

Отже, на виникнення та загострення бронхіальної астми впливають різні тригери: специфічні - алергени й неспецифічні - неалергенні впливи.

Найчастішими тригерами БА у дітей є контакт із алергенами й респіраторно-вірусною інфекцією. Серед неспецифічних впливів — зміна метеоситуації, забруднення повітря, різкі запахи, психоемоційні навантаження, фізичне навантаження, сезонність т.д. [6].

Значне місце в патогенезі БА займає функціональний стан надниркової кори. Відомо, що глюкокортикоїди, що синтезуються в наднирковій корі, володіють протиалергенною і протизапальною дією.

Приступи ядухи, будучи власне кажучи стресовою ситуацією, приводять до посилення функціональної активності надниркової кори та підвищеного виділення глюкокортикоїдів. Ця фаза називається «фаза мобілізації».

У післяприступному періоді спостерігається «фаза гальмування», що виражається в значному зниженні функціональної активності надниркової кори.

У міжприступному періоді відбувається поступова нормалізація функції надниркової кори — «фаза відновлення».

Недавні дослідження показали [6], що в основі патогенезу БА лежить запалення, тому лікування БА передбачає використання лікарських засобів, які усувають або запобігають цьому патологічному стану.

1.4 Клінічні прояви та діагностика бронхіальної астми

У вітчизняній літературі основним клінічним проявом БА вважався приступ експіраторної ядухи. При приступі ядухи хворий не може видихнути повітря; грудна клітка розширена й піднята; подих гучний, зіниці розширені, пульс прискорений, нерідко буває частий сухий болісний кашель [3,8, 18, 27].

Особливості клінічної картини у дітей: наявність періоду провісників: нежить, сверблячка шкіри, підвищена дратівливість та ін.

Приступ починається з кашлю, у легких наявні сухі і вологі хрипи уже на початку приступу. У приступному періоді спостерігається субфебрильна температура. Приступ може протікати по типу «помилкового крупу» або астматичного бронхіту. Наявним є часте виникнення ускладнень (пневмонія або ателектаз легенів).

Приступи бронхіальної астми розрізняються по частоті й важкості. У деякі хворих симптоми проявляються досить рідко, епізоди задишки короткі й легкі. Інших кашель і хрипи турбують досить часто. Після вірусних інфекцій, фізичного навантаження, впливу алергенів або подразників з’являються важкі приступи, які можуть бути спровоковані навіть плачем або сміхом.

Приступ бронхіальної астми може початися раптово із хрипів, кашлю й задишки. Хрипи особливо чутні, коли дитина робить видих. В інших випадках приступ розвивається повільно, з поступовим погіршенням. Він може закінчитися через кілька хвилин, а може тривати протягом декількох годин або днів. Раннім симптомом, особливо у дітей, є сверблячка в області грудної клітки або шиї. Іноді єдиним симптомом є сухий кашель уночі або при фізичному навантаженні.

Важка задишка під час приступу лякає хворого. Він інстинктивно сідає й нахиляється вперед, напружуючи м’язи грудної клітки, щоб допомогти подиху, але це повністю не усуває відчуття недостачі повітря. При цьому виникає посилене потовиділення — характерна реакція на напругу й занепокоєння. Якщо приступ дуже важкий, хворий може вимовити тільки кілька слів і повинен зупинитися, щоб перевести подих. Однак при важкому приступі хрипи можуть зменшуватися, оскільки повітря ледь переміщається в легені й з легенів.

Плутаність свідомості, сонливість і синюшний відтінок шкіри (ціаноз) — ознаки того, що постачання організму киснем значно знижене і необхідна невідкладна допомога.

Зазвичай стан дитини повністю відновлюється навіть після важкого приступу бронхіальної астми. У рідких випадках деякі з альвеол розриваються, дозволяючи повітрю накопичуватися в плевральній порожнині Це ускладнення збільшує задишку.

Виділяють дві форми астматичного стану — анафілактичну й метаболічну. При анафілактичній формі, обумовленій імунологічними або псевдоалергічними реакціями з вивільненням великої кількості медіаторів алергійної реакції (найчастіше в осіб з підвищеною чутливістю до лікарських препаратів), виникає гострий тяжкий приступ ядухи.

Метаболічна форма, пов’язана з функціональною блокадою рецепторів і виникає в результаті передозування лікарськими препаратами при інфекції дихальних шляхів, несприятливих метеорологічних факторів. Вона формується протягом декількох днів.

В І (початковій) стадії БА перестає відходити мокрота, з’являється біль у м’язах плечового пояса, грудній клітці й в області черевного пресу. Гіпервентиляція, втрата вологи з видихуваним повітрям приводять до збільшення в’язкості мокроти й обтюрації просвіту бронхів в’язким секретом. Утворення в задньонижніх відділах легень ділянок «німої легені» свідчить про перехід статусу в ІІ стадію з явною невідповідністю між виразністю дистанційних хрипів і їхньою відсутністю при аускультації. Стан хворих украй важкий. Грудна клітка емфізематозно роздута. Пульс перевищує 120уд. в 1 хв. Артеріальний тиск має тенденцію до підвищення. На ЭКГ — ознаки перевантаження правих відділів серця. Формується респіраторний або змішаний ацидоз.

В ІІІ стадії наростають задишка й ціаноз, різке порушення переміняється втратою свідомості, можливі судоми. Пульс парадоксальний, артеріальний тиск знижується. Перебіг хвороби часто циклічний: фаза загострення з характерними симптомами й даними лабораторно-інструментальних досліджень переміняється фазою ремісії.

Ускладнення бронхіальної астми: емфізема легенів, приєднання інфекційного бронхіту, при тривалому й важкому перебігу хвороби — поява легеневого серця.

Кожна дитина зі скаргами на кашель, свистячий подих або задишку, що виникають частіше двох разів у рік, повинен розглядатися як потенційний хворий БА, що вимагає підтвердження або виключення діагнозу. Нерідко діагностика бронхіальної астми в дитячому віці представляє значні складнощі й вимагає диференціації з досить широким колом захворювань.

Бронхіальна астма відрізняється різноманіттям клінічних і функціональних проявів, пов’язаних з віком хворої дитини, особливостями перебігу захворювання, можливим сполученням з іншими бронхолегеневими захворюваннями, і не тільки з ними. Помилки в діагностиці бронхіальної астми у дітей зустрічаються досить часто — більш ніж у 60% випадків.

У повсякденній педіатричній практиці досить широко використається діагноз «астматичний бронхіт», навіть у випадках типової астми, у тому числі в дітей старшого віку. Варто підкреслити, що астматичний бронхіт — варіант астми, властивий дітям раннього віку, при якому превалюють вазосекреторні порушення. Підміна діагнозу небезпечного захворювання — «бронхіальна астма» зм’якшеним «астматичний бронхіт» заспокоює батьків хворої дитини й дезорієнтує самого лікаря. Крім цього використання іншого поняття нерідко приводить до запізнілої діагностики й відсутності своєчасного лікування.

Нерідко діагноз бронхіальної астми заміняють поняттям «алергійний бронхіт». Однак на відміну від бронхіальної астми алергійний бронхіт не супроводжується приступами ядухи й свистячим подихом. Під маскою астми іноді ховаються інші захворювання, яким властивий синдром бронхіальної обструкції. Так, наприклад, її можуть симулювати сторонні предмети в дихальних шляхах.

Іноді навіть при досить типовій клінічній симптоматиці у дітей неправомірно застосовується поняття обструктивного бронхіту. Разом з тим епізоди бронхіальної обструкції в дітей при гострій респіраторній вірусній інфекції нерідко є першими проявами астми.

Важливим аспектом діагностики є оцінка ступеня важкості як самої хвороби, так і загострення захворювання. Важкість перебігу хвороби визначається на основі комплексу клінічних, функціональних і лабораторних даних, що включають частоту, важкість, тривалість приступів ядухи або їхніх еквівалентів, ефективність лікувальних препаратів, а також результатів фізикального й інструментального обстеження

Діагностується бронхіальна астма в основному по характерних симптомах, що розвиваються у пацієнта. Діагноз підтверджується, якщо результати повторної спірометрії, зробленої через кілька годин або днів, показують, що звуження дихальних шляхів зменшилося, отже, було оборотним.

Якщо дихальні шляхи не звужені під час першого дослідження, діагноз можна підтвердити в такий спосіб. Хворий вдихає аерозоль, що містить речовини, що сприяють звуженню бронхів, у дозах, які не діють на здорову людину. Якщо після інгаляції дихальні шляхи звужуються, це вважається підтвердженням діагнозу бронхіальної астми. Спірометрія, крім того, допомагає оцінювати важкість прохідності дихальних шляхів і контролювати лікування.

Максимальну швидкість видиху (найвищу швидкість, з якої людина може видихати повітря) можна визначити кишеньковим вимірником швидкості потоку. Його часто використають, щоб у домашніх умовах контролювати перебіг астми. Звичайно швидкість потоку повітря найнижча між 4 і 6 годинами ранку, найвища — близько 4 годин дня. Розходження в цих показниках більше 15−20% розглядається як доказ помірної або важкої бронхіальної астми. Визначити, що саме провокує бронхіальну астму в конкретної дитини, найчастіше буває важко. Допомогти встановити алергени, які здатні викликати симптоми астми, можуть шкірні проби на алергію. Однак алергійна реакція при шкірній пробі не означає, що астму викликає саме даний алерген. Хворий сам повинен звернути увагу, чи дійсно приступи виникають після контакту з цим алергеном. Якщо лікар підозрює специфічний алерген, ступінь чутливості до нього дозволяє визначити дослідження крові, при якому вимірюють рівень антитіл, що виробляються в організмі.

Якщо діагноз бронхіальної астми сумнівний або необхідна ідентифікація речовин, які провокують приступи, проводять провокаційну інгаляційну пробу. Оскільки випробування виконується з метою викликати звуження дихальних шляхів, існує певний ризик розвитку важкого приступу.

Спочатку лікар за допомогою спірометрії вимірює обсяг повітря, що дитина може видихнути з легенів за 1 секунду максимально сильного видиху. Ця величина відома як обсяг форсованого видиху за 1 секунду (ОФВ). Потім дитина вдихає суспензію алергену дуже низької концентрації. Через 15−20 хвилин спірометрію повторюють. Якщо ОФВ за 1 секунду знизився більше чим на 20% після вдихання провокуючої суспензії, досить імовірно, що астма викликана цим алергеном.

Щоб діагностувати бронхіальну астму, викликувану фізичним навантаженням, лікар вимірює ОФВ за 1 секунду до та після фізичного навантаження на доріжці, що рухається, або велоергометрі. Якщо ОФВ за 1 секунду знижується більше ніж на 25%, можливо, захворювання провокується фізичним навантаженням.

Легка бронхіальна астма характеризується рідкими приступами (не рідше 1 разу на місяць), що швидко зникають спонтанно або в результаті лікування. У період ремісії стан дитини стабільний, значення ОФВ становлять більше 80%.

При середньоважкій бронхіальній астмі приступи ядухи виникають 3−4 рази на місяць, протікають із порушеннями подиху й кровообігу (тахипное, тахікардія, приглушення тонів серця). Показники ОФВ становлять 60−80% від належних величин і відновлюються до нормальних значень після інгаляцій бронхоспазмолітиків.

Астма важкого перебігу характеризується частими (щоденними або кілька разів у тиждень) приступами ядухи, що виникають як у денний, так і в нічний час доби. Приступи представляють небезпеку для життя дитини. У міжприступний період спостерігаються збереження симптомів, зниження фізичної активності. Значення ОФВ менш 60% від належних величин і не відновлюються до нормальних показників після інгаляцій бронхоспазмолітичних препаратів.

Розділ 2. Реабілітація дітей, хворих на бронхіальну астму

2.1 Медична реабілітація дітей, хворих на бронхіальну астму

Госпіталізація дітей, хворих на бронхіальну астму проводиться у випадку загострення основного захворювання, з метою санації вогнищ інфекції, лікування супутньої патології, а також для підбору препаратів і доз базисної терапії астми. На сьогодні існують основні стандарти медикаментозного лікування бронхіальної астми залежно від її ступеня тяжкості. Базисним для бронхіальної астми є медикаментозне лікування: мембраностабілізатори (кромоглікат або недокроміл натрію) на ранніх стадіях, та інгаляційні глюкокортикостероїди (беклометазону дипропіонат, будесонід, флунізолід) для всіх ступенів БА. За необхідності використовуються також бронходилятатори короткої дії (фенотерол, сальбутамол, сальметерол, атровент та ін.), теофілін короткої і тривалої дії (амінофілін, теопек), а також антигістамінні засоби.

Відповідно до Національної програми лікування бронхіальної астми комплексне, складається із протизапальної й симптоматичної терапії, а також елімінаційних і реабілітаційних заходів.

Елімінаційні режими або заходи щодо контролю за навколишнім середовищем є одним з найважливіших напрямків у терапії бронхіальної астми. Навіть самі найпростіші кроки по виключенню найпоширеніших алергенів з навколишнього середовища можуть поліпшити стан хворої дитини. Відзначено, що ефективність проведеного фармакологічного лікування істотно знижується без проведення елімінаційних заходів.

Оскільки домашній пил і кліщі домашнього пилу в більшості дітей є головними винуватцями виникнення бронхіальної астми, варто зменшити їхній вплив на організм за рахунок регулярного чищення килимів, постільних приналежностей, м’яких меблів і м’яких іграшок.

Важливим моментом є видалення тварин (кішок, собак, папуг, кроликів, морських свинок, хом’яків, рибок) з оточення дитини у зв’язку з тим, що алергія до їхньої лупи, часток волосся й шкіри, сечі й слини може розвитися в будь-який час. Варто уникати пір'яних і пухових подушок і ковдр, спальних мішків, а також курток при алергії на перо й пух.

Для хворих з підвищеною чутливістю до пилка рослин зменшення контакту з пилковими алергенами здійснюється шляхом обмеження прогулянок у період цвітіння, особливо в зеленій зоні міста або в сільській місцевості.

Хворим із грибковою алергією варто уникати місць із високою вологістю й сирих приміщень, що є сприятливим середовищем для розвитку цвілі.

Протизапальна терапія у хворих бронхіальною астмою призначається з метою впливу на алергійний запальний процес у дихальних шляхах для досягнення стійкої ремісії захворювання. До засобів базисної терапії належать мембраностабілізуючі препарати, інгаляційні кортикостероїди й специфічна імунотерапія.

У якості базисної (протирецидивної) терапії розглядаються також теофіліни пролонгованої дії й антилейкотриенові препарати.

Введення лікувального пpепаpату чеpез інгаляційний пристрій забезпечує його попадання всередину бpонxіального деpева завдяки чому клінічний ефект наcтупає пpи призначенні малиx доз пpепаpату. Інгаляційні фоpми пpепаpатів мають більшу перевагу, ніж таблетовані пеpоpальні фоpми, так як клінічний ефект наcтупає значно швидше пpи мінімальниx побочниx эфектаx теpапії.

Інгаляція аеpозолей під тиском (з застосуванням дозованиx інгалятоpів) є ефективним методом призначення лікаpcькиx препаратів пpи обструкції диxальниx шляхів cpеднього та важкого cтупеню виpаженоcті.

Для купірування приступів астми призначають індивідуально подібрану бронхорозширюючу терапію. Оптимальну дозу бронхолітиків підбирають шляхом збільшення від невеликої дози до найбільш ефективної.

Під час приступу допомагають 2 вдихи аерозолю. У легких випадках подібні препарати можна застосовувати у вигляді таблеток. При більш важких приступах використають ін'єкції бриканилу (1 мол 0,005% розчину) або ефедрину (0,5−1 мол 5% розчину), рідше адреналіну (0,3−0,5 мол 0,1% розчину). Дозовані інгалятори можна застосовувати не більше 3−4 разів на добу. Передозування цих препаратів (особливо при гіпоксії) можуть мати кардіотоксичну дію; крім того, часте застосування симпатомиметиків спричиняє блокаду р-рецепторів.

Ефективним бронхорозширюючим засобом залишається еуфілін, що призначається у важких випадках (5−10 мол 2,4% розчину). Препарат застосовують також у вигляді таблеток (по 0,15 г) і свіч (по 0,3 г).

Холіноблокатори (атропін, беладона, платифіллін) застосовують при інфекційно-алергійній формі хвороби, особливо при обструкції великих бронхів.

Нерідко ці препарати поиєднують з іншими бронхорозширюючими засобами. Деяким хворим допомагають солутан (по 10- 30 капель після їжі) і протиастматичні збори у вигляді порошку для паління або сигарет (астматол, астматин). Варто враховувати вплив холіноблокаторів на мукоциліарний кліренс, що приводить до згущення мокроти й утруднення її відділення. Ефективним препаратом цієї групи є атровент, що випускається в дозованих інгаляторах; його можна приміняти для профілактики приступів по 2 вдихи 3−4 рази в добу.

Різні механізми бронхіальної обструкції в кожного хворого обумовлює комбінації препаратів. Лікування астматичного статусу проводять диференційовано в залежності від його стадії, форми, причини виникнення. При анафілактичній формі вводять п/к розчин адреналіну й відразу застосовують глюкокортикоіди, призначаючи з 100 мг гідрокортизону в/в капельно. Якщо в найближчі 15−30 хв явного поліпшення не наступає, вплив гідрокортизону повторюють і починають в/в краплинне введення еуфіліну (10−15 мол 2,4% розчину). Одночасно проводять оксигенотерапію через носовий катетер або маску (по 2−6 л/хв). Лікування повинне проводитися в блоці інтенсивної терапії.

Лікування метаболічної форми астматичного статусу проводять в залежності від його стадії. Спочатку, необхідно ліквідувати непродуктивний кашель, поліпшити відходження мокроти за допомогою теплих лужних інгаляцій, рясного теплого питва. Якщо астматичний стан обумовлено передозуванням симпатомиметиків, показане крапельне введення преднізолону по 30 мг кожні 3 ч в/в до купировання статусу.

Розвиток ацидозу диктує необхідність в/в вливання 2% розчину гідрокарбонату натрію. Обов’язкова регідратація шляхом введення великої кількості рідини.

При ІІ стадії астматичного стану дозу глюкокортикоїдів підвищують (преднізолон до 60- 90−120 мг кожні 60−90 хв). Якщо в найближчі 1,5 г не зникає картина «німої легені», показана управляєма вентиляція з активним розрідженням і відсмоктуванням мокроти.

В ІІІ стадії інтенсивну терапію здійснюють разом з реаніматологом.

Після виведення з астматичного стану дозу глюкокортикоїидів відразу знижують удвічі, а потім поступово зменшують до підтримуючої. Більше 50% хворих, що одержують глюкокортикоїди, мають потребу в тривалому їх прийомі, нерідко роками. У таких випадках мова йде про стероїдозалежному варіанті бронхіальної астми.

Диспансерне спостереження за такими хворими, максимальне скорочення підтримуючої дози глюкокортикоїдів, по можливості перехід на їх інгаляційне застосування, комбінація з іншими препаратами, переривчасте застосування глюкокортикоїдів, використання психотропних препаратів і фізична реабілітація дозволяють звести до мінімуму ускладнення глюкокортикоїдної терапії.

У важких хворих при відсутності ефекту або недостатньому эфекті загальноприйнятої терапії, а також при високій потребі в глюкортикоїдах і в астматичному статусі показане застосування плазмафереза.

2.2 Фізична реабілітація дітей, хворих на бронхіальну астму

Фізична реабілітація — це складова частина медичної, соціально-трудової й психолого-педагогічної реабілітації, що використовує засоби й методи фізичної культури, масаж і фізичні фактори [], а також методи психологічної корекції.

Всі засоби фізичної реабілітації можна підрозділити на активні, пасивні й психорегулюючі. До активних засобів відносять всі форми фізичної реабілітації й адаптивної фізичної культури (АФК) — різноманітні фізичні вправи, елементи спорту й прикладної фізичної підготовки (ходьба, біг і інші циклічні вправи, робота на тренажерах), трудотерапія й ін.; до пасивних засобів — масаж, мануальна терапія, фізіотерапія, природні й преформовані природні фактори; до психорегулюючих засобів — аутогенне тренування, м’язова релаксація, і ін.

Розрізняють наступні форми фізичної реабілітації: ранкова гігієнічна гімнастика, заняття лікувальною гімнастикою, самостійні заняття фізичними вправами, дозована ходьба, сходження (теренкур), плавання, веслування, біг, а також масові форми оздоровчої культури.

Загальними завданнями фізичної реабілітації дітей із бронхіальною астмою є: підтримка ремісії хвороби, попередження приступів, зниження дозування лікарських засобів, відновлення й поліпшення ФВД і серцево-судинної системи, їхнього психологічного статусу, фізичної й розумової працездатності.

При реалізації програми фізичної реабілітації для дітей з БА необхідно враховувати індивідуальні особливості хворої дитини, період захворювання, характер його перебігу й ін.

У комплексному лікуванні БА у дітей, крім лікарської терапії, застосовуються різноманітні засоби й форми фізичної реабілітації: самостійні заняття з дихальним тренажером, заняття лікувальною гімнастикою, різні види «дихальних гімнастик», дозовані заняття спортом, спелеотерапія, гірське повітря, геліотерапія, голкорефлексотерапія, фітотерапія, лікувальний масаж

Головна помилка лікування дітей хворих на БА це невиправдане прагнення обмежити хворого у фізичній активності, оскільки фізичні навантаження вважаються одним з факторів, що провокують приступи бронхоспазму (бронхіальної астми).

Однак, за даними літератури, тренування в оптимальних умовах (температура й вологість повітря) навпаки зменшують частоту й важкість приступів. Фізичне навантаження повинне бути присутнім в реабілітації хворих на бронхіальну астму. Однієї із задач лікування бронхіальної астми є зняття обмежень на повсякденну активність, включаючи фізичне навантаження. Для цього необхідно:

— відновити рухливість грудної клітки й нормальні амплітуди рухів діафрагми;

— створити умови для розправлення й дренування бронхіального дерева;

— відновити співвідношення по тиску в системі грудна клітка — черевна порожнина й грудна клітка — простір шиї;

— відновити форму грудної клітки — привести її до стану анатомічної норми.

Успішна реалізація перерахованих завдань дозволяє полегшити ступінь важкості захворювання, підсилити чутливість патологічного процесу до медикаментозної терапії (якщо вона залишається необхідною); зробити прогноз перебігу хронічної хвороби більш оптимістичним.

Відновлення еластичності й рухливості грудної клітки дозволяє втягувати в реабілітаційний процес всю легеневу тканину, створюючи перепади тиску, генеруючи ззовні різні зусилля, створюючи напругу на вдиху або видиху.

Лікарняний період реабілітації. У лікарняний період реабілітації дітей хворих на бронхіальну астму застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію. Лікувальну фізичну культуру призначають у період між нападами при задовільному загальному стані хворого. ЛФК протипоказана при астматичному статусі, дихальній та серцевій недостатності із декомпенсацією функцій цих систем.

Завдання ЛФК: зняття патологічних кортиковісцеральних рефлексів і відновлення стереотипу регуляції дихання та нормальної діяльності ЦНС; ліквідація або зменшення бронхоспазму і покращання вентиляції легень; навчання управління дихальним фазам, об'ємом дихання, паузами, тривалістю вдиху та видиху під час нападу і у період між нападами, довільного розслаблення м’язів; збільшення рухливості грудної клітки і зміцнення дихальних м’язів; активізація трофічних процесів і протидія розвиткові емфіземи легень. Лікувальна фізкультура сприяє покращенню прохідності бронхів та нормалізації акту дихання.

Курс ЛФК у стаціонарі має різну тривалість, що залежить від клінічного перебігу захворювання, наявності супутніх захворювань та загального стану хворої дитини. Його поділяють на два періоди: І -- щадний (ввідний) і II -- функціональний (основний). Після лікарні призначається III період -- тренувальний (заключний), що проводиться в поліклінічних або санаторних умовах.

У І період хвору дитину навчають вольового керування своїм диханням, регулювання тривалості вдиху та видиху, поведінки і вправ при наближенні нападу і під час нього. Застосовують лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, самостійні заняття 5−7 разів на день. Комплекси лікувальної гімнастики складаються з дихальних і простих загальнорозвиваючих вправ та вправ на розслаблення м’язів, що виконують з вихідних положень сидячи і стоячи. Під час рухів необхідно постійно звертати увагу дитини на подовжений видих і підсилювати його додатковими рухами. Вправи повторюють 4−5 разів, темп повільний, амплітуда рухів неповна. Метод проведення занять -- індивідуальний та в малих групах. Заняття слід починати зі звукових вправ, у поєднанні із вправами на розслаблення. Не можна допускати натужування, глибоких вдихів та форсованих видихів, які викликають бронхоспазм і можуть спровокувати напад бронхіальної астми. Ні в якому разі не можна допускати утоми і при появі перших її ознак слід припинити заняття, розслабитися і виконати звукові вправи. Тривалість заняття 7−10 хв, а при покращанні самопочуття і засвоєнні вправ вона поступово збільшується.

Хвору дитину навчають навичок оптимального дихання, при якому на вдиху передня стінка живота випинається одночасно або з подальшим підніманням грудної клітки, а на видиху опускається, живіт втягується; привчають до вдиху та видиху через ніс, використовуючи бронхорозширюючий ефект носолегеневого рефлексу; дихати ритмічно, з меншою частотою та з подовженим видихом; вчать дихати поверхнево, не роблячи глибокого вдиху, на помірному видиху короткочасно (4−5 с) затримувати дихання, а потім зробити також неглибокий вдих. Спеціально відпрацьовують дихальні паузи в стані спокою після неповного видиху, затримуючи дихання до появи першого неприємного відчуття нестачі повітря. Сумарний час таких пауз протягом дня може бути близько 10 хв, тобто якщо затримка дихання триває 10 с, то її слід повторювати 60 разів, 15 с -- 40 разів. Затримку дихання роблять з 5-хви-линними перервами, намагаючись поступово подовжити паузу.

Багато уваги приділяють звуковій гімнастиці. Вона подовжує фазу видиху і сприяє розслабленню спазмованих бронхів і бронхіол. Це є наслідком своєрідного фізіологічного вібромасажу бронхіального дерева, легень і грудної клітки, що виникає за рахунок вібрації голосових зв’язок. Найбільш придатними для вимови на видиху на початку занять є звуки «с», «з», потім ж, р, п, «ф», «б», «у», «є», «і», «а», «о». Після оволодіння вимови окремих звуків переходять до вимови двох («пф», «шр», «жр», «іу», «ау» та ін.) та трьох звукосполучень («бру», «дра», «пру» «шро» та ін.). Дітям рекомендують імітувати дзижчання жука, шум літака, потяга тощо.

Усі вправи рекомендується виконувати у повільному темпі, з середньою амплітудою, не форсуючи дихання і не роблячи глибоких вдихів. Тривалість видиху на початку періоду 6−10 с, а у кінці -- 10−15 с. Кількість вправ основної частини заняття, дозування, тривалість паузи для відпочинку визначаються індивідуально.

При появі передвісників нападу астми і під час ядухи хворому слід прийняти зручне положення, краще сидячи на стільці обличчям до спинки, і покласти голову на передпліччя на спинці стільця, або сидячи на стільці, покласти руки на стегна чи край столу. Одночасно необхідно максимально розслабити м’язи плечового пояса, спини, живота, ніг. Такі положення забезпечують вільну екскурсію грудної клітки, сприяють полегшенню видиху, зменшенню надлишкової вентиляції легень і покращанню бронхіальної прохідності. Хворій дитині рекомендують подовжувати видих через рот вузьким струменем, стримувати кашель, глибоко не вдихати, не розмовляти. Можна піднімати пальцями кінчик носа, розширюючи ніздрі, постукувати по його крилах, що рефлекторно призводить до зменшення бронхоспазму.

Зняттю чи послабленню нападу ядухи, особливо в початковий період її розвитку, допомагають короткі (2−3 с) і при можливості подовжені (5−10 с) затримки дихання на видиху, які роблять з перервами. Дитину слід застерігати від посиленого і форсованого вдиху після цього, бо це може збільшити бронхоспазм і ускладнити стан хворого.

Можна призначити вольове керування диханням за методом К. П. Бутейка, яке полягає в тренуванні повільного і неглибокого (0,3−0,5 л) дихання, майже непомітного зовні. Тривалість вдиху — 2−3 с, видиху — 3−4 с. Частота дихань 6−8 за 1 хв є важливим елементом перебудови дихання і тренування затримок дихання після звичного видиху (лише в період ремісії). Зусиллям волі хвора дитина повинна постійно, не менше 3-х годин на добу, в спокої чи під час руху зменшувати швидкість і глибину дихання.

Оволодіння методом правильного дихання в частині випадків може попередити напад бронхіальної астми, який насувається. Для цього дитина повинна дихати повільно, переважно використовуючи діафрагмально-черевний тип дихання з подовженою фазою вдиху і паузою після нього. Вправи дихальної гімнастики доцільно супроводжувати автотренінгом.

В період загострення (приступний період, астматичний стан) ЛФК не призначається. У позаприступний період використовують загальнозміцнювальні вправи для тулуба і кінцівок; вправи на розслаблення, виключення форсованого дихання (короткочасна вольова затримка дихання після звичайного видиху); дихальні вправи з плавним подовженим видихом; звукову дихальну гімнастику (вправи з вимовою різних звуків з одночасним виконанням вправ на розслаблення, а згодом — на згинання, розгинання тулуба, відведення і приведення кінцівок); тренування довільної регуляції дихання для освоєння правильного ритму дихання; вправи для видалення залишкового повітря з легенів, на підвищення еластичності грудної клітки.

У II період до попередніх форм додають лікувальну ходьбу. Її специфічність полягає в тому, що хвору дитину слід навчити керувати своїм диханням під час руху. Їй рекомендують спочатку на 1−2 кроки зробити вдих, на 3−4 -- видих. Після засвоєння такого режиму дихання при ходьбі далі поступово збільшують кількість кроків на видиху. Рухатись слід повільно, робити зупинки для відпочинку, попереджуючи можливість появи утоми. Після адаптації дитини до такого способу ходьби збільшують відстань з поступовим підвищенням темпу кроків і зменшенням кількості зупинок.

У комплексах лікувальної гімнастики, окрім спеціальних вправ з подовженим видихом, на розслаблення, звукової гімнастики, включають вправи для зміцнення м’язів живота, вправи з палицею та легкими гантелями, використовують більше рухів кінцівками, нахили тулуба, елементи спортивних ігор. Треба стежити за тим, щоб будь-яка навантажувальна частина вправ виконувалася на видиху і після 1−3 вправ хворий розслабляв м’язи шиї, плечового поясу, спини, грудної клітки, живота, кінцівок. Допускається виконання деяких елементарних вправ під час затримки дихання на помірному видиху і цей стереотип дихання необхідно тренувати та удосконалювати. Тривалість занять в середньому 20 хв, темп повільний і середній, амплітуда рухів неповна та повна.

Покращує ефективність лікування доповнення його легким поверхневим масажем грудної клітки з елементами вібрації для покращення відходження мокроти, особливо у «дренажних» положеннях. Використовується також сегментарно-рефлекторний масаж комірцевої зони, а також точковий, вакуумний (в тому числі банковий) масаж.

Лікувальний масаж застосовують одночасно з ЛФК для усунення або зменшення бронхоспазму; розслаблення м’язів плечового пояса, грудної клітки та підвищення її рухливості; підтримання тонусу і зміцнення дихальних м’язів; стимуляції відходження мокроти; нормалізації діяльності ЦНС.

Застосовують сегментарно-рефлекторний масаж паравертебральних зон поперекових, верхньогрудних та середньошийних сегментів і класичний масаж. Масажують грудну клітку, спину, надпліччя, застосовують непрямий масаж легень, серця, діафрагми. Використовують погладжування, розтирання, розминання, вібрацію, стискування та стрясання грудної клітки. Масаж може застосовуватися окремо як на початку, так і в кінці заняття лікувальною гімнастикою, у комплексі засобів попередження та зняття астматичного нападу.

Фізіотерапію призначають з перших днів лікування для ліквідації бронхоспазму, десенсебілізації організму, зменшення запальних процесів, покращання відходження мокроти, підсилення адаптаційно-компенсаторних процесів, відновлення нормальної і регуляторної функції ЦНС, попередження повторних нападів.

Застосовують інгаляції аерозолями або електроаерозолями, медикаментозний електрофорез, гірчичну ванну, гірчичники, сухі банки, УФО, солюкс, індуктотермію, мікрохвильову терапію, магнітотерапію, оксигеннотерапію.

Фізіотерапія передбачає вплив на окремі патогенетичні ланки захворювання. Так, з метою зменшення бронхообструкції використовують інгаляції бронхолітиків, ультразвук або фонофорез еуфіліну на ділянку грудної клітки. Терапевтичний ефект інгаляційної терапії підвищується при використанні електроаерозолів лікарських речовин з негативним електричним зарядом. Крім того, останнім часом для інгаляційного введення не лише бронхолітиків, але й кисню або препаратів базисної терапії все ширше використовують небулайзери (сучасні пристрої, які перетворюють рідину на аерозоль та забезпечують доставку ліків у бронхолегеневу систему навіть тяжкохворим із значно зниженими резервами дихання).

При достатній прохідності бронхів для санації бронхіального дерева призначають інгаляції антибіотиків, антисептиків (фурациліну) в поєднанні з аерозолями бронхолітиків (еуфілін) та муколітиків (ацетилцистеїн). З цією ж метою проводять процедури УВЧ-терапії, індуктотермії, мікрохвильової терапії.

Для гіпосенсибілізації проводять загальне і місцеве ультрафіолетове опромінення, електрофорез кальцію ендоназально або загальний за Вермелем, інгаляції антигістамінних препаратів, гепарину, глюкокортикостероїдів, фонофорез гідрокортизону. Індуктотермія або ДМХ-терапія на ділянку надниркових залоз має не лише десенсибілізуючий, але й виражений протизапальний вплив. Найбільш значний протизапальний та десенсибілізуючий вплив має ультрафіолетове опромінення та УВЧ-терапія.

При відновленні прохідності бронхіального дерева значно покращує оксигенацію тканин і активує трофічні процеси в усіх органах і системах перспективний метод лікування — валкіонтерапія (синглетно-киснева терапія), яка може застосовуватися в позаприступний період усім хворим на БА.

При переважанні змін нервово-психічної сфери для впливу на центральну нервову систему застосовують психотерапію, автотренінг, рефлексотерапію, електросон, електроаналгезію. З метою регуляції вегетативних розладів використовують методи водолікування (ванни, душі, обливання, обтирання, закутування), сегментарну електротерапію (гальванізація комірцевої зони за Щербаком, гальванізація або імпульсна електротерапія за очно-потиличною методикою).

Післялікарняний період реабілітації (диспансерно-поліклінічний етап). Завдання диспансерно-поліклінічного етапу реабілітації хворих на бронхіальну астму полягає у:

досягненні і підтриманні повної клінічної ремісії БА;

підвищенні працездатності хворих;

формуванні адекватної психологічної реакції хворого на хворобу;

профілактиці загострень захворювання (припинення куріння, загартування, кліматотерапія).

Продовжуючи лікування, яке розпочиналося на госпітальному етапі, розширюють ЛФК в усіх її формах (ранкова гігієнічна гімнастика, процедури ЛФК під керівництвом методиста або самостійні по заданих комплексах лікування). Рекомендуються участь у спеціальних групах здоров’я, заняття на стадіонах, поєднання ЛФК з масажем грудної клітки, раціональне загартування, ігри, прогулянки, виїзди на природу, купання, гребля, велосипедні прогулянки, лижні та ковзанярські заняття.

Лікувальну фізичну культуру використовують за схемою III періоду. Завдання ЛФК: закріплення нормального стереотипу регуляції дихання; оптимізація діяльності ЦНС; підвищення сили дихальних м’язів, рухливості грудної клітки та стабілізація навичок раціональної регуляції дихання, протидія прогресуванню емфіземи легень і пневмосклерозу; покращання діяльності дихальної і серцево-судинної систем; відновлення фізичної працездатності, зниження чутливості і підвищення опірності до дії чинників зовнішнього середовища; подовження періоду ремісії захворювання.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой