Реабілітаційно-педагогічна робота з підлітками девіантної поведінки

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ РЕАБІЛІТАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

1.1 Історична ретроспектива становлення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками

1.2 Психолого-педагогічна характеристика підліткового віку

1.3 Типологія девіантної поведінки серед підлітків

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РЕАБІЛІТАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ В УКРАЇНІ

2.1 Технологічні аспекти реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки

2.2 Діагностика рівня схильності осіб підліткового віку до проявів девіантної поведінки

2.3 Шляхи удосконалення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки

Висновки до другого розділу

РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ

3.1 Освітлення в кабінеті Служби у справах дітей адміністрації Центрального району міста Миколаєва

Висновки до другого розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВИСНОВКИ

ДОДАТОК А

ДОДАТОК Б

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Всьому світу, соціальному буттю й кожній людині властиво відхилятися від осі свого існування та розвитку. Причини цих відхилень лежать в особливостях взаємозв'язку й взаємодії людини з навколишнім світом, соціальним середовищем і самим собою. Відхилення в поведінці - є природною умовою розвитку людини та життя всього суспільства. Одним із видів відхилень в поведінці є девіантна поведінка, що розуміється як відхилена поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм. Питання девіантної поведінки є досить актуальним і цікавим. В Україні, в умовах перехідної економіки цей феномен зростає. Надзвичайно актуальною є ця проблема стосовно осіб підліткового віку, які ще перебувають на етапі активного, як правило, досить складного і суперечливого процесу визначення життєвих цінностей, вироблення переконань, самовдосконалення в духовній та фізичній сферах. З розвитком девіантної поведінки у молоді все більше затуплюються позитивні відчуття і вона може стати резервом для майбутньої злочинності. Вивчення проблеми схильності до девіантної поведінки молоді, актуальність якої безсумнівна, потребує розглянути реабілітаційно-педагогічну роботу з даною категорією підлітків. Тому темою даного дослідження було обрано «Реабілітаційно-педагогічна робота з підлітками девіантної поведінки«.

Об'єктом дослідження є реабілітаційно-педагогічна робота з підлітками.

Предметом дослідження виступають шляхи реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні, запропонуванні шляхів та технологій щодо покращення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки.

Відповідно до поставленої мети визначені такі завдання:

1. Проаналізувати джерельну базу дослідження;

2. Розглянути типологію девіантної поведінки серед підлітків;

3. Охарактеризувати технологічні аспекти реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки;

4. Провести дослідження рівня схильності осіб підліткового віку до проявів девіантної поведінки, та запропонувати шляхи покращення та удосконалення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки;

Гіпотеза дослідження полягає у тому, що реабілітаційно-педагогічна робота буде більш успішною за умови використання інноваційних технологій під час роботи з підлітками девіантної поведінки.

Методи дослідження: основні методи, які використовувалися в роботі були теоретичні, пошук та аналіз джерел, узагальнення, емпіричні, проведення анкетування.

База дослідження. Дослідження проводилось на базі Нововоронцовських загальноосвітніх шкіл I-III ступенів № 1 та № 2.

Теоретична значущість дослідження полягає в тому, що за допомогою методів пошуку та аналізу літератури було висвітлено історичну ретроспективу становлення реабілітаційно-педагогічної роботи, зроблено психолого-педагогічну характеристику підліткового віку та охарактеризовано типологію девіантної поведінки.

Практична значущість проведеного дослідження полягає в тому, що за допомогою отриманих результатів можна виявити, який рівень схильності до проявів девіантної поведінки мають, учні 8-х класів та які необхідно використовувати технології при роботі з даною категорією підлітків.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ РЕАБІЛІТАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

1. 1 Історична ретроспектива становлення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками

Питання, яке стосується історії становлення реабілітаційної та педагогічної роботи з підлітками, є дуже важливим для розуміння даної теми.

Поняття реабілітація має досить велику історію, воно з’явилося в XI столітті. У медичному, соціально-етичному розумінні цей термін став поширеним ще після Першої світової війни, коли почали застосовувати різні методи відновлювального лікування: медикаментозне й оперативне лікування, фізіотерапія, лікувальна фізкультура, протезування [53, с. 16].

М. Фролов під реабілітацією розуміє допомогу дитині в кризових ситуаціях, у пошуку сенсу життя, в оптимальній адаптації до нових соціально-економічних і політичних умов. Основне завдання реабілітаційно-педагогічної діяльності науковець вбачає в педагогічній підтримці й захисті дитини, яка має певні проблеми в житті та розвитку. За переконаннями дослідника, ідеї педагогічної реабілітації набувають нині провідного значення не лише в роботі з підлітками, які мають проблеми розвитку, але й для масової середньої школи, для поглиблення її реабілітаційної функції, оскільки вона покликана допомагати учневі у складному суперечливому світі, знайти вихід з кризової ситуації [30, с. 58].

Вітчизняні науковці С. Харченко та Л. Яковлєва розглядають реабілітацію (педагогічну) як процес, що здійснюють шляхом цілеспрямованого застосування психолого-педагогічних засобів і прийомів із неодмінним використанням прикладних медичних знань. Зведення ж сутності реабілітаційно-педагогічної роботи лише до відновлення моральних якостей і соціальних зв’язків вибитої з життєвої колії дитини, на їхню думку, у сучасній ситуації невиправдано [30, с. 59].

Історія педагогічної роботи, реабілітаційної по своїй сутті, пов’язується з небагаточисленими історіографіями цього напрямку (Е. Горшкова, Р. Овчарова, В. Морозов) з досвідом розвитку і застосування гуманітарної педагогіки з XVIII століття, епохи просвітництва та гуманізму, і до сучасності. Довгий час у педагогіці гуманістичний підхід асоціювався з проявом ставлення до дитини як до особистості. В XVIII — XIX століттях сприйняття цінності особистості дитини в освітній роботі з ним було, безумовно, проявом достатнього передового рівня педагогічної свідомості. Соціальна сутність людини і неблагополуччя в цій сфері його розвитку особливо яскраво проявляються в різноманітних взаємозв'язків чи точніше — їх порушення [11, с. 6].

Ще в першій половині XIX століття В Італії при заснуванні будинків «виправлення та перевиховання малолітніх правопорушників» закладів для покинутих та порочних, але не кримінальних, притулків для бездомних дітей реабілітаційна по своїй сутті педагогічна робота була направлена на привиття моральних якостей і відновлення нормальних зв’язків дитини з суспільством, його соціальною функціональністю.

В Данії, а потім і в інших скандинавських країнах, на рівні з освітньою реабілітаційну функцію здійснювали створення більш ніж 150 років вільні школи, заклади унікальної системи альтернативного для державного і приватного варіантів освіти [26, с. 220].

В кінці XIX — початку XX століття відбувається масове створення виправних закладів, робота яких була направлена на відновлення нормальних зв’язків дитини з оточуючим середовищем, на виправлення переважно їх моральних якостей [29, с. 7].

Не можна обминути увагою при розгляді даного питання соціальну, корекційну та реабілітаційну діяльність видатних педагогів А. Макаренка та С. Шацького, які у 30-ті роки XIX століття заклали основні принципи, зміст і методи соціальної роботи з підлітками, яким притаманна відхилена поведінка. В основу своєї педагогічної теорії вони заклали ідею створення педагогом виховного соціального середовища [27, с. 215]. У 60-ті роки XIX сторіччя простежується тенденція до більш глибокого вивчення даної проблеми, зокрема, у психологічному, соціально-правовому, педагогічному і медичному аспектах. Причому, причини делінквентної поведінки вбачалися в особливостях вікового розвитку особистості, у відчуженні від нормальних дітей, своєрідності прояву протесту проти пригнічення їхніх інтересів. У цей період видатний педагог В. Сухомлинський запропонував різноманітні засоби стимулювання особистості. Домінантною в його рекомендаціях була орієнтація на індивідуальний стиль побудови педагогічного процесу, на гуманізацію засобів виховання девіантних та делінквентних підлітків [37, с. 34].

В першій половині XX століття бурхливо розвивається спеціальний-педагогічний напрям, який вивчає дефектність дитини і шляхи її компенсації освітніми засобами, а також педагогічної корекції вторинних відхилень в розвитку дітей [45, с. 127].

В середині XX століття активно здійснювалася педагогічна робота з правопорушниками, важливою подією для розвитку даного виду роботи стало створення в 1961 році комісій у справах неповнолітніх при виконкомах місцевих рад народних депутатів трудящих. Дитячі кімнати міліції надавали їм допомогу щодо підлітків-правопорушень і осіб, які ними опікуються. На громадських засадах одночасно створювали дитячі кімнати міліції на територіях обслуговування дільничних уповноважених для проведення індивідуальної виховної роботи з кожним підлітком. З’явився інститут позаштатних інспекторів дитячих кімнат міліції [28, с. 12].

Відомий науковець В. Кащенко організував в Москві спеціальний учбово-виховний заклад (інтернат), куди заселяли важковиховуваних підлітків. Також, він привертав увагу до проблеми поєднання методико-терапевтичних, навчально-педагогічних і виховних прийомів, спрямованих на корекцію характеру і відновлення особистості в цілому. До того ж наголошувалась на незаперечній залежності успіху реабілітаційного процесу від терміну його початку: чим раніше почати, тим більше надії на успіх [ 11, с. 7].

Важливими принципами реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками є:

— орієнтація на потенційну соціальну психологічну повноцінність особистості, котра реабілітується, і повернення її у звичне соціальне середовище; девіантний підліток асоціальний реабілітаційний

— постійне вивчення винятковості індивіда у процесі корекційно-реабілітаційної роботи має здійснюватися у тісній взаємодії педагога та психолога [9, с. 31].

Про необхідність реабілітаційно-педагогічної роботи в Україні почали говорити в середині 90-х років ХХ століття, коли відбулося реформування усіх сфер суспільного життя, ускладнилися процеси соціальної адаптації, особливо вразливих груп населення, люди з особливими потребами, особи з девіантною та деліквентною поведінкою тощо. Відповідно, відбулися зміни в змісті, характері та завданнях реабілітації таких осіб. Якщо до середини 90-х років реабілітація в Україні мала яскраво виражений медичний аспект та спрямовувалася переважно на осіб з обмеженими фізичними можливостями, то сьогодні спостерігається розвиток саме соціальної складової реабілітаційного процесу. Цьому сприяли, насамперед, розвиток теоретико-методологічної бази організації та практики соціальної роботи та підготовка професійних соціальних працівників, що реалізують теоретичні положення на практиці. Необхідність реабілітації окремих груп населення — клієнтів соціальної роботи девіантів, делінквентів, дезадаптованих підлітків, інвалідів, осіб, що перебували в складних життєвих ситуаціях тощо, закріплена в численних міжнародних та вітчизняних нормативно-правових документах [14, с. 39]. В кінці XX століття по всій Україні створюються і функціонують заклади нового виду, навчально-реабілітаційні центри та комплекси, гімназії-інтернати для аномальних дітей, розширюється інтегроване навчання. Важливим фактором являється розповсюдження реабілітаційно-педагогічних ідей на практику масової середньої школи для поглиблення її реабілітаційної функції на основі педагогічної системи гуманністично-демократичної орієнтації [11, с. 4 - 5].

Перше ж десятиліття XXI століття сприяло посиленню уваги до цього явища в найрізноманітніших галузях гуманітарного знання. Поняття реабілітація виникло в галузі медицини й розглядалося як медико-соціальне відновлення функцій людини в певній діяльності - трудовій, ігровій, навчальній тощо. У наш час, крім медичного, існують також й інші загальновизнані аспекти реабілітації, зокрема:

— соціальний, що спрямовує на відновлення втрачених соціальних функцій і зв’язків із середовищем життєзабезпечення;

— психологічний, який припускає відновлення втрачених здібностей особистості як вияв її пластичності;

— юридичний, що передбачає відновлення доброго імені та юридичних прав через скасування раніше визнаної вини [20, с. 123].

Дослідження особливостей реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками в другій половині XX — початку XXI століття показало, що реабілітаційно-педагогічна діяльність пройшла складний шлях еволюції впродовж окресленого періоду. Тому, найвагомішим етапом в історії становлення даного виду роботи з підлітками можна назвати другу половину XX століття.

Таким чином, дослідивши історію становлення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками автор дійшла висновку, що багато різних науковців цікавилися цим питанням. Вони розглядали різні аспекти цього виду роботи. Адже, в силу впливу різних факторів, чіткої картини становлення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками немає. Також, це було зумовлено певними історичними етапами, які тільки гальмували процес становлення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками.

1. 2 Психолого-педагогічна характеристика підліткового віку

Щоб орієнтуватися в даній темі, необхідно дати визначення таким основним поняттям як, реабілітація, педагогічна робота, реабілітаційно-педагогічна робота, технологія, підлітки, поведінка, девіантна поведінка, девіант, дезадаптований, підлітки девіантної поведінки. Отже, як науковий термін реабілітація, вже давно почало використовуватися в суспільному житті. Його використовують у психології, соціальній педагогіці, юриспруденції, політології, спорті, медицині. У сучасному словнику з педагогіки відомого науковця Е. Рапацевича зазначається, що «реабілітація» — це комплекс медичних, психологічних, педагогічних, технічних, професійних мір, спрямованих на відновлення, або компенсацію порушених функцій організму і працездатності, обмеженої життєдіяльності хворих, інвалідів, втрати близьких людей, соціальної дезадаптації [48, с. 34].

Відома дослідниця у галузі соціальної роботи Д. Звєрєва зазначає у своєму підручнику з «Соціальної педагогіки», що реабілітації притаманна соціальна підтримка та соціальний захист людей, які їх потребують. Виділяють декілька видів реабілітації - медичну, професійну, педагогічну. Реабілітація здійснюється на різних рівнях: індивідуальному, груповому, суспільному. На індивідуальному рівні здійснюють консультування, соціальний патронаж, психологічну допомогу та підтримку як у центрах соціальної реабілітації, так і за місцем проживання. Ефективні форми роботи на груповому рівні: тренінги, майстер-класи, обмін досвідом, участь у різних соціальних проектах. На суспільному рівні - масові акції, рекреаційні заходи, встановлення зв’язків з громадськістю через засоби масової інформації. Реабілітацію можна здійснювати як у спеціалізованих закладах, психолого-реабілітаційних центрах, кризових центрах, лікувальних та спеціалізованих навчальних закладах, так і при потребі за місцем проживання клієнта. До здійснення того чи іншого виду реабілітації залучають кваліфікованих фахівців. Також її доречно здійснювати із залученням до такої роботи волонтерів [23, с. 211 — 212].

У словнику з соціальної педагогіки за редакцією В. Мардахаєва поняття реабілітації трактується як сукупність медичних, психологічних, педагогічних та юридичних заходів направлених на відновлення або компенсацію порушених функцій організму, а також соціальних та соціально-педагогічних функцій індивіда [44, с. 5].

Відома дослідниця соціальної роботи А. Капська у своєму підручнику з «Соціальної роботи» зазначає, що реабілітація — медична, психологічна, педагогічна і соціальна — має багатий і різноманітний зміст і є своєрідним відображенням соціально-педагогічного оптимізму і гуманізму. Суть реабілітаційного підходу у соціальному середовищі визначається як комбіноване і координоване застосування медичних, соціальних і педагогічних, професійних заходів, спрямованих на компенсацію дефекта, соціального відхилення [26, с. 217].

Л. Галагузова у підручнику з «Методики та технології роботи соціального педагога» трактує поняття реабілітації як систему заходів, які мають за мету швидке та більш загальне відновлення повноцінного функціонування різних категорій населення [9, с. 45]. Н. Коношенко у своїй статті «Соціально-педагогічна реабілітація як засіб подолання девіантної поведінки молодших школярів» під реабілітацією розуміє допомогу дитині в кризових ситуаціях, у пошуку сенсу життя, в оптимальній адаптації до нових соціально-економічних і політичних умов [30, с. 58].

Для більш чіткого уявлення теми необхідно дати визначення педагогічної та реабілітаційної роботи, адже вони є не менш важливими. Для того, щоб працювати з підлітками девіантної поведінки необхідно використовувати різні заходи та прийоми. Зокрема, необхідно проводити педагогічну роботу, з допомогою якої можна буде залучати підлітків до нормального навчального процесу та розумового розвитку. У словнику С. Гончаренка педагогічна робота визначається, як елемент педагогічної діяльності, педагогічно доцільний, спланований чи імпровізований вчинок вихователя, що спричиняє зміну педагогічної ситуації або особистісні зміни [49, с. 215].

У словнику з «соціальної педагогіки» за редакцією В. Мардахаєва «педагогічна робота» визначається, як особливий вид суспільно-корисної діяльності дорослих людей, свідомо направленої на підготовку підростаючого покоління до самостійного функціонування у відповідності з економічними, політичними, та естетичними цілями. Вона передбачає педагогічну ціль, дію та результат [44, с. 14].

Отже, педагогічна робота включає в себе діяльність, яка пов’язана з процесом виховання дітей та нормального їхнього функціонування в суспільстві [32, с. 99].

В свою чергу для того, щоб працювати з підлітками девіантної поведінки, необхідно застосовувати ще й реабілітаційну роботу, тому що, лише педагогічної може бути замало. Тож, якщо аналізувати визначення поняття «реабілітації», то можна говорити, що реабілітаційна робота — це комплекс заходів, який спрямований на підтримку та адаптацію різних категорій населення до нормального способу життя [19, с. 50].

Н. Коношенко у своїй статті визначає, що реабілітаційна робота — це діяльність із відновлення порушених або втрачених здібностей до нормальної поведінки й розвитку [30, с. 57].

Тож, проаналізувавши визначення «реабілітаційної та педагогічної роботи», можна вивести більш узагальнене поняття для розуміння терміну «реабілітаційно-педагогічної роботи». З усього вищезазначеного можна зробити висновок, що «реабілітаційно-педагогічна робота» — це комплекс реабілітаційно-педагогічних заходів, спрямованих на відновлення соціального досвіду, норм поведінки, емоційної стабільності, на самовиховання, самовдосконалення, на підтримку та сприяння адаптації підлітків до нормального процесу навчання та нормального їх функціонування в колективі, у відносинах з родиною, та у суспільстві [38, с. 34].

Звичайно, для того, щоб знати як потрібно працювати з підлітками девіантної поведінки, необхідно застосовувати різноманітні технології на основі яких проводити певну роботу, для покращення стану підлітка та повернення його в суспільство. Отже, роблячи аналіз літератури ми знайшли визначення поняття технологія. Це педагогічна діяльність, яка максимально реалізує в собі закони навчання, виховання, розвитку особистості і тому вона забезпечує її кінцеві результати [50, с. 35].

Відомий науковець С. Савіна трактує поняття технологія не як данину моді, а стиль сучасного науково-практичного мислення, яке сприяє радикальному вдосконаленню діяльності людини, підвищенню її результативності, інтенсивності, інструментальності, технологічної забезпеченості. Технологія в будь-якій сфері? це діяльність, яка максимально відображає об'єктивні закони даної предметної сфери і тому забезпечує адекватність діяльності визначеним цілям [41, с. 40].

В енциклопедії освіти за редакцією І. Оржеховської технологія визначається, як педагогічна діяльність, котра максимально реалізує у собі всі закони навчання, виховання і розвитку особистості і як наслідок, забезпечуються її кінцеві результати [16, с. 223].

Відомий науковець Е. Холостова у своєму підручнику «Технології соціальної роботи» зазначає, що технологія у вузькому розумінні це:

— сукупність знань про способи та методи здійснення будь-яких дій;

— сукупність операцій, які здійснюються встановленим шляхом і мають послідовність, з яких складається зазначений процес.

Технологія в широкому розумінні - це сукупність чи навіть система засобів організації та впорядкування доречної практичної діяльності відповідно до мети, специфіки і навіть логіки процесу перетворення чи трансформації того чи іншого об'єкта [50, с. 37 — 38]. В енциклопедії з «Загальної та соціальної психології» зазначається, що технологія — це (з грецької - майстерність, послідовність) — це певна сукупність методів впливу на фізичні, психічні та інші якості об'єкту [44, с. 213].

Щоб розумітися в даній темі, необхідно розглянути поняття підліткового віку. З педагогічної точки зору підлітковий вік - це час коли психологічні аспекти розвитку підлягають якісним змінам. Саме в цьому віці активізуються акцентуації характеру, виникають захисні форми поведінки. Підліток завжди переживає досить важкий період і це нормально [4, с. 47]. Також, захоплення, смаки, способи самовираження підлітків часто не відповідають загальноприйнятим нормам поведінки. Це зумовлено, не тільки особистістю, але і рядом зовнішніх факторів, які впливають на неповнолітнього [46, с. 75].

Підлітки не задовольняються зовнішнім сприйняттям предметів, а прагнуть зрозуміти їх сутність. У них активно розвивається абстрактне мислення та здатність до теоретичних узагальнень. Підлітків цікавлять питання профорієнтації, тому вони активно сприймають інформацію про можливості шляхів свого подальшого розвитку [7, с. 28].

В енциклопедії М. Єнікєєва, поняття підлітковий вік визначається як певний етап, який відповідає початку переходу від дитинства до юності. Відноситься до числа критичних періодів вікового розвитку, пов’язаних з кардинальними змінами у свідомості, діяльності у взаємовідносинах індивіда. Основою для формування нових психічних та особистісних якостей підлітка складає спілкування в рамках різних видів діяльності. Для підлітка є характерним активний потяг приєднання до світу дорослих. В цей період активно розвивається самосвідомість та самопізнання, проявляється цікавість до себе як до особистості, до своїх можливостей та вмінь. За відсутності умов для індивідуалізації та позитивної реалізації своїх нових можливостей підліток може приймати відхилену поведінку [17, с. 248].

Так як підлітковий вік є досить важливим періодом в житті кожної людини, то для нього є характерними всілякі непорозуміння, наприклад, між дорослим та підлітком, а це все відбивається на вчинках та поведінці. Отже, необхідно розглянути ще одне поняття, яке є важливим для розуміння теми — поведінка. Дане визначення трактується у багатьох підручниках, статтях, довідниках, енциклопедіях. Наприклад, у праці сучасного науковця Л. Бенько «Нормативна та девіантна поведінка особистості в умовах соціалізації», говориться, що поведінка — це з англійської behavior система дій, вчинків, спосіб життя, уміння поводитися відповідно до встановлених правил. Поведінка є цілеспрямованою системою послідовних дій, практичний контакт з навколишнім середовищем, ставленням живих організмів до тих його властивостей, від яких залежить збереження і розвиток їх життя. Вона готує людину до задоволення її потреб, досягнення певної мети [6, с. 64].

В українському педагогічному словнику С. Гончаренка поведінка визначається, як система дій і вчинків, які мають моральне значення й підлягають моральній оцінці незалежно від того, з яких причин їх зроблено [49, с. 374].

Відомий психолог Л. Першина зазначає, що поведінка — це процес взаємодії особистості з середовищем, опосередкований індивідуальними особливостями і внутрішньою активністю індивіда, який має форму переважно зовнішніх дій і вчинків. В структуру людської поведінки входять: мотивація і цілепокладання, емоційні процеси, саморегуляція, когнітивна переробка інформації, мова, рухи і дії. Основні форми поведінки — вербальна і невербальна, свідома і несвідома, вільна і невільна [37, с. 187].

В енциклопедії з загальної та соціальної психології М. Єнікєєва зазначається, що поведінка — це взаємодія живих істот з оточуючим середовищем, яке опосередковане їхньою внутрішньою, психологічною активністю [17, с. 315].

Відповідно, розглянувши всі попередні поняття необхідно дати визначення основному поняттю даної теми, адже відхилення в поведінці - це досить поширене явище в нашому суспільстві, переважно воно стосується осіб підліткового віку. Науковці О. Христюк та М. Супрун у своїй статті «Девіантна поведінка підлітків з особливостями розвитку інтелекту» визначають девіантну поведінку як таку, що відхиляється від прийнятих у даному суспільстві норм і правил [51, с. 37].

Л. Бенько у своїй статті зазначає, що девіантна поведінка — це дії, які не відповідають офіційно (чи неофіційно) встановленим у певному суспільстві (соціальній групі) моральним і правовим нормам, котрі ведуть людину до ізоляції, лікування, виправлення чи покарання [6, с. 66].

В книзі Е. Ільїна «Мотивація та мотиви», Ф. Патакі зазначає, що девіантна поведінка — це системне або напівдетерміноване явище, у формуванні якого беруть участь історичні, макросоціологічні, соціально-психологічні та індивідуально-особистісні чинники [15, с. 221].

Дослідниця у галузі соціальної роботи І. Дементьєва у своїй статті «Відхилена поведінка неповнолітніх як наслідок сімейного неблагополуччя» зазначила, що девіантна поведінка — це демонстрація антисуспільної поведінки, яка не підлягає суворим правовим санкціям (наприклад, дрібне хуліганство) чи таке яке наносить шкоду, перш за все самому виконавцю (наприклад, суїцид) [13, с. 23]. Практичний психолог О. Нечипоренко у своїй праці «Робота з підлітками девіантної поведінки» під девіантною поведінкою розуміє ті дії особистості, які не відповідають суспільним нормам, — моральним, правовим, дисциплінарним, побутовим [33, с. 22].

М. Єнікєєв в енциклопедії з загальної та соціальної психології зазначає, що девіантна поведінка — це поведінка, яка відхиляється від офіційно встановлених чи фактично таких, які склалися в даному соціальному суспільстві норм та соціальних очікувань [17, с. 80].

Д. Звєрєва у своєму навчальному посібнику з соціальної педагогіки дає таке визначення девіантної поведінки — це поведінка індивіда чи групи осіб що не відповідає суспільним нормам та наносить шкоду особисто людині, оточуючим, суспільству взагалі [23, с. 53].

Відповідно, проаналізувавши визначення девіантної поведінки необхідно розглянути похідне поняття від такої поведінки, таке як девіант. М. Мінц у своєму підручнику «Соціологія девіантної поведінки» дає визначення поняттю девіант — це особа, яка не дотримується визнаних у даному суспільстві норм та правил поведінки [31, с. 48].

М. Галагузова у своїй статті під девіантом розуміє індивіда, який відхиляється за своїми характеристиками від основної маси людей [8, с. 12].

Поряд з девіантною поведінкою у підлітків можуть спостерігатися різноманітні відхилення, такі, як дезадаптація, тобто підлітки не є пристосованими до умов існування. І. Епіфанова у своїй статті «Види та форми дезадаптації підлітків з відхиленою поведінкою» під дезадаптацією, розуміє порушення пристосування організму та психіки людини до змін навколишнього середовища, що виявляється не адекватними психологічними, фізіологічними реакціями [18, с. 23].

Отже, проаналізувавши літературні джерела, ми дійшли висновку, що існує багато понять та тверджень, які розкривають чи то повністю, чи то частково суть основних понять теми. Але, з усього зазначеного вище, можна зробити висновок, що деякі поняття потребують ще удосконалення та систематизації. Наприклад, переглянувши літературу виявилося, що є дуже багато визначень «реабілітації» в той час, як понять «реабілітаційної роботи» майже немає. Тому при дослідженні даного питання необхідно звертати увагу на існуючі прогалини, та намагатися їх заповнювати. Для того, щоб при будь-якій необхідності можна було звернутися за певним визначенням та чітко зрозуміти його суть. Адже, розуміючи суть необхідних понять, можна чітко орієнтуватися в необхідних питаннях, які стосуються даної теми.

1. 3 Типологія девіантної поведінки серед підлітків

Поведінка людини завжди соціально обумовлена. Вона набирає характеристики свідомої, колективної, цілеспрямованої діяльності. Якщо це відбувається на рівні суспільно детермінованої діяльності, то поведінка визначає дії людини стосовно суспільства, інших людей, предметного світу і розглядається як їх регуляція суспільними нормами. Людина в будь-якому середовищі ніколи не залишається на одинці з собою. Навіть якщо вона цілком занурена у власні думки і переживання і не помічає навколо нічого, то все ж настає час, коли у неї виникає бажання поділитися результатами своєї творчості й думками з іншими. Нестабільність розвитку суспільства та індивідуальні особливості розвитку людей створюють дуже різні лінії соціальної поведінки. І хоча для більшості індивідів соціальні вимоги є стимулом для самовдосконалення, досягнення гармонії з оточенням, чимало людей негативно реагує на вимоги суспільства, що стає причиною відхилень у їх поведінці [6, с. 64 — 66].

В умовах нестабільності й у пошуках виходу із критичних ситуацій, та інших факторах, які пред’являє нам сучасне суспільство число дітей девіантів з кожним днем збільшується. Під девіантною поведінкою в основному прийнято розуміти ті дії особистості, які не відповідають суспільним нормам, — моральним, правовим, дисциплінарним, побутовим та іншим. У категорію девіантних потрапляють найрізноманітніші підлітки: двієчники, недисципліновані, діти з різними нервовими й психічними розладами, діти з так званих неблагополучних сімей, і що дивно, діти навіть із нормальних і цілком успішних сімей — терміном закінчення виконання Державної цільової програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2008−2011 роки [33, с. 22].

Проблеми девіантної поведінки — предмет дослідження соціології, психології, медицини, педагогіки, кримінології. У науковій літературі існує декілька визначень девіантної поведінки: не конформна поведінка, будь-яке порушення прийнятих (формально чи фактично) в суспільстві або в окремій соціальній групі норм; поведінка, що не відповідає очікуванням суспільства, більшості або певної соціальної групи, його уявленням щодо меж допустимого; окремі види поведінки індивіда, що в певному культурно-історичному середовищі належать до недопустимих, які суспільство засуджує і за які передбачені санкції; свідома поведінка індивіда, яка наносить шкоду власне йому або іншим людям. Прояви девіантної поведінки (девіації), що набувають масового характеру та широкого поширення в суспільстві або в середовищі певної соціальної групи, називають соціальними відхиленнями [17, с. 53].

Говорячи про проблемну поведінку підлітків, як синонім до неї нерідко використовують поняття девіантності, делінквентності, що спричиняє чималу плутанину. Для її подолання соціальну поведінку доцільно поділяти на нормальну та девіантну (таку, що відхиляється від норми). Латинське слово deviatio означає відхилення (de — «від «, via — дорога). Його використовують у психології як аналог поняттю «поведінка, що відхиляється від норми «.

Традиційно девіантну поведінку поділяють на дві великі категорії:

— поведінку, що відхиляється від норм психічного здоров’я. Зазвичай вона спричинена явною чи прихованою психопатією (патологічна поведінка).

— асоціальна (антисуспільна) поведінка, що порушує певні соціальні, культурні, й особливо правові норми [53, с. 14].

На думку Я. Гілінського, поведінка з відхиленням може бути як негативна, так і позитивна — соціальна, наукова, технічна, художня творчість). Отже, поведінкою з відхиленням може бути і творчість, особливо її видатні форми, їх назвали — інваріантними. По-перше, власне творчість є запереченням норми. По-друге, творці принципово нового майже всі відрізняються відхиленням від прийнятих у суспільстві норм поведінки. Таким чином, поняття девіації з введенням до нього і творчості й інших форм порушення стандартів призвело до того, що великий перелік явищ та маса людей характеризуються як відхилення від норми. І в цьому плані може бути нормою за масштабом, тому проблема девіації та девіантної поведінки є постійно незавершеною [10, с. 121].

С. Фролов визначає культурно схвалені девіації. Позитивні девіації - вчені, спортсмени, герої, політичні діячі. Такі відхилення пов’язані з поняттям звеличення, тобто піднесення над іншими, що і складає основу відхилення. Умови виникнення позитивної девіації: (необхідні якості і способи поведінки, які можуть призвести до соціально схвалюваних відхилень). Над інтелектуальність (звеличення на основі інтелектуальності) можливе тільки в окремих, обмежених сферах людської діяльності. Над інтелектуальність не дуже популярна в народі, може навіть заважати при виконанні деяких ролей, оскільки ізолює особу від решти членів групи. Особливі здібності дозволяють проявляти унікальні якості у специфічних сферах діяльності. Звеличення спортсмена, актора, балерини, художника залежить від наявності особливих здібностей людини [21, с. 78].

Також, основними видами девіантної поведінки в сучасному суспільстві вважають протиправну (антисоціальну, делінквентну), асоціальну (аморальну, агресивну), адитивну (залежну) та саморуйнівну (суїцидальну, аутоагресивну) поведінку. На межі вказаних критеріїв девіантної поведінки знаходяться такі види поведінки людини, девіантність яких визначається на основі неоднозначних, чітко не визначених, відмінних у різних сучасних культурах норм або шкідливість яких залежить від умов, у яких вони здійснюються (вживання шкідливих речовин, наприклад, алкогольних напоїв, у незначних обсягах, що не призводить до залежності; надання сексуальних послуг дорослою людиною, нетрадиційна сексуальна поведінка тощо). Необхідно також враховувати, що певні види поведінки прийняті для дорослих, девіантні для дітей та підлітків (куріння, помірне вживання алкоголю), і, навпаки, допустима для дитини поведінка неприпустима для дорослого (наприклад, агресивне вирішення конфліктів, пов’язане з відсутністю в дитини належних комунікативних умінь) [23, с. 54].

І. Невський пропонує розглядати процес формування асоціальної поведінки з точки зору стадій її розвитку:

— несхвалювальна (епізодичні пустощі, бешкети);

— ганебна (систематичніше, засуджувана вихователями);

— девіантна (морально негативні прояви і вчинки);

— делінквентна (передзлочинна);

— злочинна;

— деструктивна.

Розглянемо деякі підходи до класифікації девіантної поведінки. Р. Овчарова виділяє види девіантної поведінки, формою прояву яких є різноманітні варіанти соціальної адаптації:

Дезадаптивна поведінка:

— афективна;

— депривована;

— аутична;

— суїцидальну;

— адиктивна;

В їхній основі лежать порушення психічного й особистісного розвитку, психологічний дискомфорт.

Асоціальна поведінка:

— агресивна;

— делінквентна (протиправна);

— криміногенна (злочинна).

В основі можуть лежати порушення соціалізації, соціально-педагогічна занедбаність, деформація регуляції поведінки, соціальна дезадаптації, де соціалізація [53, с. 15 — 16].

Теорія девіантності має структуру, до якої входять наступні елементи:

— характеристика і класифікація девіантних вчинків, наслідки їх для індивіда та суспільства, їх взаємозв'язок, структура, динаміка, тенденції;

— соціальна природа, причини і умови їх існування і прояву, соціальні та психологічні механізми їх формування;

— профілактика, яка передбачає попередження девіацій, планування та здійснення соціальних та індивідуальних механізмів зміцнення суспільного порядку.

Девіацією вважаються:

— злочинність;

— пияцтво та алкоголізм;

— наркоманія і ВІЛ/СНІД;

— проституція;

— самогубство.

Існують три види девіантної поведінки підлітків: адаптивна, психопатична, делінквентна.

Адитивна поведінка — це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психологічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійні фіксаціі уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. Це стосується, наприклад, осіб, що вживають наркотичні та токсичні речовини, алкоголь, що призводить девіантна до відсторонення від суспільних, сімейних та власних проблем, вирішення яких перекладається на інших людей (членів родини, трудового колективу).

Вчені розрізняють три групи різновидів адитивної поведінки:

— нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп’ютерна адикція, працеголізм;

— проміжні форми адикції (анорексія — відмова від їжі, булімія — прагнення до постійного споживання їжі);

— хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).

Психопатичний тип девіантної поведінки базується на психопатичних симптомах і синдромах, які є проявами певних психічних розладів та захворювань. Найбільш типовими у цьому аспекті є аутоагресивна, дромоманія, патологічна сором’язливість.

Аутоагресивна поведінка проявляється у двох формах: суїцид пара суїцид. Кримінальна поведінка визначається як протиправний вчинок, що настає із досягненням віку карної відповідальності та є підставою до порушення кримінальної справи і кваліфікується за визначеними статтями кримінального кодексу. Кримінальній поведінці, як правило, передують різні форми девіантної і делінквентної поведінки.

Делінквентна поведінка — поведінка підлітка або їхньої групи, яка не відповідає загальноприйнятим у суспільстві нормам, правовим та соціальним очікуванням.

Розрізняють індивідуальні й соціальні відхилення. Перетворення перших у другі відбувається за таких умов:

— однакова спрямованість таких відхилень у схожих групах людей у тих самих умовах;

— близькість або навіть єдність причин, за яких вони виникають;

— наявність певної повторюваності, стійкості названих явищ.

Отже, девіантна поведінка — це така поведінка індивіда у суспільстві, яка має певні відхилення від загальноприйнятої норми [31, с. 48 — 49].

Також, існують і інші типології девіантної поведінки, найбільш узагальненим видається поділ підлітків із девіантною поведінкою на дві групи, цей поділ пропонує М. Раттер:

— діти з так званими «соціалізованими формами» антисуспільного поводження: їм властиві гарний інтелект, достатньо розвинута рефлективність (при низькому рівні моральної свідомості), вміння маніпулювати оточенням і відчуття міри у цій діяльності. Не характерні - емоційні розлади. Вони легко пристосовуються до соціальних норм усередині тих анти суспільних груп (друзів або родичів), до яких належать. Свою антисуспільну спрямованість вони не демонструють явно, розуміючи, що це викличе негативні наслідки, тому вияви девіантної поведінки стають цілковитою несподіванкою для близьких.

— діти з не соціалізованим агресивним анти суспільним поводженням. Вони, зазвичай, мають погані стосунки з однолітками і зі своєю родиною, їм притаманні значні емоційні розлади, що проявляються у негативізмі, агресивності, зухвалості та мстивості [40, с. 115].

С. Белічева класифікує девіантну поведінку так:

— соціальні відхилення корисливої орієнтації: правопорушення, вчинки, пов’язані з прагненням отримати матеріальну, грошову, майнову вигоду (розкрадання, крадіжки, спекуляція, експлуатація, шахрайство тощо).

— соціальні відхилення агресивної орієнтації - дії проти особистості (образи, хуліганство, побиття, вбивства, зґвалтування).

— відхилення соціально-пасивного типу: прагнення уникнути активного стилю життя, ухилитися від громадських обов’язків, небажання розв’язувати особисті та соціальні проблеми (ухиляння від роботи, навчання, бродяжництво, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія). Особливе місце серед таких відхилень посідає суїцидальну поведінка [22, с. 15].

В. Менделевич, на підставі аналізу мотивів правопорушень, називає п’ять типів поведінки, що відхиляються від норми:

— делінквентна поведінка — становить відносно низьку суспільну небезпеку, вона непланована, спонтанна, часто немотивована і неусвідомлена — 10% випадків;

— адиктивна поведінка — обумовлюється залежністю від токсичних або наркотичних речовин — 43% випадків;

— патохарактерологічна поведінка — залежить переважно від особливостей, притаманних психопатичним і дисоціальним типам особистості - 30% випадків;

— психопатологічна поведінка — обумовлюється перебігом психічного розладу, органічно пов’язана з клінічними його проявами — 15% випадків;

— прояв гіперздібностей (таланту, геніальності) — ігнорування реальності, значущості навколишнього світу — 2% випадків [47, с. 180].

Отже, проаналізувавши літературу ми дійшли висновків, що девіантна поведінка має багато підвидів, які класифікуються різними вченими. Є багато робіт, де описується типологія девіантної поведінки серед підлітків, це є дуже актуальною темою для наукових досліджень, адже на сьогоднішній день цей вид поведінки дуже стрімко розповсюджується в нашому суспільстві, тому для того аби володіти даною темою, ми розглянули наукові праці деяких вчених, за допомогою яких ми запропонували чіткий розподіл девіантної поведінки.

Висновки до першого розділу

Таким чином, розглядаючи питання історії становлення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками, ми дійшли висновку, що воно є недостатньо вивченим та систематизованим. Це питання розглядалося по різному в певні часові періоди, безпосередньо, найактивніше на нього почали звертати увагу в наш час, тобто в XXI столітті. Дане питання почало турбувати багатьох науковців у зв’язку з тим, що в нашому суспільстві почали масово з’являтися підлітки, які мають відхилену поведінку, тобто девіанти. Тому, дослідивши історію, можна прослідкувати, як і в який саме час відбувалося становлення цього виду роботи з підлітками.

Отже, аналіз літературних джерел дозволив знайти багато цікавих та корисних визначень у різних словниках та у працях психологів, педагогів, науковців. За допомогою даних понять ми можемо чітко орієнтуватися в загальних питаннях даної теми. Тому аналіз різного виду літератури показав наскільки на сьогодні є розробленими основні поняття, які є важливими для написання кваліфікаційної роботи.

Таким чином, проблеми девіантної поведінки — є предметом дослідження соціології, психології, медицини, педагогіки, кримінології. У науковій літературі існує багато визначень девіантної поведінки, і на сьогодні існує багато типологій, що розмежовують різні види девіантної поведінки. Науковці плідно працюють над цим питанням, так як з кожним роком підлітків з відхиленою поведінкою стає все більше й більше. Основними видами девіантної поведінки в сучасному суспільстві вважають протиправну, асоціальну, адитивну та саморуйнівну поведінку. На межі вказаних критеріїв девіантної поведінки знаходяться такі види поведінки людини, девіантність яких визначається на основі неоднозначних, чітко не визначених, відмінних у різних сучасних культурах норм або шкідливість яких залежить від умов, у яких вони здійснюються.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РЕАБІЛІТАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ В УКРАЇНІ

2. 1 Технологічні аспекти реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки

При роботі з підлітками девіантної поведінки, доцільно використовувати певні технології, які можуть допомогти їм пристосуватися до нормального життя. Відомо, що реабілітувати підлітка девіантної поведінки досить складно, для цього потрібен певний період часу, нерідко він може затягуватися на довго. Але, потрібно залучати до такої роботи спеціалістів, які зможуть адаптувати девіантів до усталених норм в суспільстві.

Взагалі, девіантна поведінка характеризується діями, які не відповідають офіційно (чи неофіційно) встановленим у певному суспільстві (соціальній групі) моральним і правовим нормам, котрі ведуть людину до ізоляції, лікування, виправлення чи покарання [6, с. 66].

Реабілітаційна робота з девіантними підлітками передбачає здійснення у кілька етапів: діагностичний, що дозволяє виявити інтереси, потреби, моральні цінності, позитивні якості дитини, самосвідомість і самоповедінку, профілактичний, корекційний. Профілактика передбачає усунення причин і чинників, які викликають відхилення у поведінці і розвитку особистості. Корекція передбачає роботу з конкретними відхиленнями і спрямована, в першу чергу, на самого підлітка [19, с. 52].

Для роботи з девіантами потрібно добирати адекватні технології. Саме педагогічні технології дають змогу: знаходити підґрунтя для результативної діяльності; мобілізувати кращі досягнення науки і досвіду, щоб гарантувати бажаний результат; будувати діяльність на інтенсивній, тобто максимально науковій, не на екстенсивній основі, яка призводить до виправданих затрат сил, часу і ресурсів; більше уваги приділяти прогнозуванню і проектуванню діяльності з метою попередження її корекції у ході виконання; використовувати найбільш повноцінно інформаційні засоби тощо. Але не завжди педагогічна робота може вплинути на девіанта, тобто для того щоб працювати з таким підлітком потрібно застосовувати більш дієві технології, які ґрунтуються на реабілітаційно-педагогічній роботі, її повинні виконувати кваліфіковані соціальні педагоги чи соціальні працівники [12, с. 34].

Уміння застосовувати технології реабілітаційно-педагогічної роботи з такими підлітками дає свої певні результати, хоча не завжди вони є досить позитивними. Адже, дійсно, технологія — це не данина моді, а стиль сучасного науково-практичного мислення, яке сприяє радикальному вдосконаленню діяльності людини, підвищенню її результативності, інтенсивності, інструментальності, технологічної забезпеченості. Технологія в будь-якій сфері - це діяльність, яка максимально відображає об'єктивні заходи даної предметної сфери і тому забезпечує адекватність діяльності визначеним цілям [32, с. 39].

Основними характеристиками педагогічних технологій дослідники називають системність, концептуальність, науковість, інтегративність, гарантованість результату, відтворюваність, ефективність, якість навчання, його вмотивованість, новизну, алгоритмічність, інформаційність, оптимальність, можливість трактування чи перенесення в нові умови [12, с. 36].

Звідси можна сказати, що технологія — це педагогічна діяльність, яка максимально реалізує в собі закони виховання, соціалізації і розвитку особистості і тому забезпечує її кінцеві результати. А педагогічна технологія — це вмотивована діяльність, яка реалізує науково обґрунтований проект освітньо-виховного процесу і яка володіє високою мірою ефективності, надійності і гарантованості результатів [26, с. 95]

Педагогічною технологією реабілітації підлітків відхиленої поведінки можна назвати комплекс, який включає:

— певні уявлення про передбачувані результати виховання;

— засоби діагностики поточного стану вихованців;

— засоби діагностики поточного стану вихованців;

— пакет методів педагогічного впливу;

— критерії вибору оптимальних методів виховання для конкретних умов [27, с. 96].

Для реабілітації підлітків з відхиленою поведінкою найбільш сприятливими є особистісно-орієнтовані педагогічні технології. В їх основі є незаперечне визнання індивідуальності, самобутності, самоцінності кожної людини, наділеної своїм неповторним суб'єктивним світом і досвідом. Використання особистісно-орієнтованих педагогічних технологій реабілітації підлітків з девіантною поведінкою не можна здійснити без врахування внутрішнього протесту підлітка як носія особистого досвіду. Крім того, застосування цих технологій і управління ними залежить від індивідуальних здібностей підлітка як учасника реабілітаційного процесу. Це робить технології гнучкими, варіативними, багатофакторними.

Ефективне функціонування педагогічних технологій у реабілітаційній роботі з девіантними підлітками передбачає:

— визнання підлітка суб'єктом реабілітаційного процесу;

— визначення мети реабілітації як розвитку індивідуальних здібностей дитини, відновлення порушення зв’язків і його взаємовідносин з середовищем;

— пошуки засобів, які забезпечують реалізацію визначення мети шляхом виявлення і структурування особистого досвіду дитини, її спрямованого розвитку у процесі реабілітації [17, с. 137−138].

Педагогічні технології соціальної реабілітації виконують організуючу, зв’язуючу та координуючу функції між розвитком дитини як суб'єкта діяльності і розвитком самої діяльності, між формуванням мікроколективу і розвитком самої діяльності, між формуванням мікроколективу і розвитком особистості, між процесом виховання і самовиховання [20, с. 17].

Як вважає, відомий науковець Л. Мардахаєв, у кожній конкретній ситуації педагогу необхідно з’ясувати:

— соціально-педагогічну мету, до чого прагнути, чого слід домагатися;

— умови її реалізації;

— особливості та можливості об'єкта;

— особливості місця реалізації;

— часові можливості реалізації мети;

— можливі форми реалізації;

— особливості суб'єкта соціально-педагогічної діяльності, його можливості [12, с. 35].

Технології педагогічної роботи — це сукупність способів, дій, спрямованих на встановлення, збереження чи поліпшення соціального функціонування об'єкта, а також на попередження негативних соціальних процесів. Технології педагогічної роботи відображають її найголовнішу складову — прикладний аспект. Урахування технологій, що мають місце в педагогічній роботі допомагає збільшити можливості вирішення соціальних проблем сімей, що мають підлітків з відхиленнями у поведінці. Зважаючи на інтегрований, універсальний характер педагогічної роботи, можна визначити її основні складові: соціально-психологічні, соціально-медичні й безпосередньо соціально-педагогічні технології. В основу реалізації соціально-педагогічних технологій мають бути покладені принципи соціальності та розвитку їхнє визначення та застосування в роботі є свідченням певного рівня розвитку соціально-педагогічної діяльності [22, с. 17].

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой