Метрологічний контроль рівня спеціальної фізичної підготовки легкоатлетів в підготовчому періоді до змагань

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Спорт и туризм


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Вищий навчальний заклад

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Горлівська філія

Кафедра фізичної реабілітації

Кваліфікаційна робота

за темою: : «Метрологічний контроль рівня спеціальної фізичної підготовки легкоатлетів в підготовчому періоді до змагань»

студент 4-го курсу заочної форми навчання

напряму підготовки 0102 — фізичне виховання і спорт

спеціальності 6. 10 200 — фізична реабілітація

освітньо-кваліфікаційного рівня — бакалавр

Тутов Віталій Миколайович

Науковий керівник: Гринчишин Леонід Анатолійович

«___» _________________ 2008 року

2008

Зміст

Вступ

ГЛАВА І МЕТРОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ РІВНЯ СПЕЦІАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ЛЕГКОАТЛЕТІВ В ПІДГОТОВЧОМУ ПЕРІОДІ ДО ЗМАГАНЬ. (Аналіз літературних даних)

Розділ І. Актуальність проведення метрологічного контролю на підготовчому періоді до змагань

1.1 Контроль в спорті. Види контролю

1.1.1 Етапний контроль

1.1.2 Поточний контроль

1.1.3 Оперативний контроль

1.2 Загальні положення про вимірювання у фізичному вихованні і спорті

1.3 Тестування -- контрольне вимірювання

1.3.1 Різновиди рухових тестів

1.4 Оцінка -- уніфікований показник спортивних результатів і тестів

1.5 Основні засоби і методи контролю спеціальної фізичної і технічної підготовки юних бігунів на середні дистанції

ГЛАВА II. ВЛАСТНА ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА

Розділ 1. Рівень фізичного розвитку досліджуваних дітей

1.1. Структура тренувального процесу (експериментальної групи)

Розділ 2. Методи здійснення контролю

2.1 Математико-статистичний метод обробки одержаних експериментальних даних по Ст’юденту

Розділ 3 Власна дослідницька робота

3.1 Хід дослідження

3.2 Оперативний контроль в дослідженні спеціальної фізичної підготовки легкоатлетів

3.3 Поточний контроль в дослідженні фізичної підготовки легкоатлетів

3.4 Етапний контроль в дослідженні фізичної підготовки легкоатлетів.

3.5 Специфіка здійснення контролю рівня фізичної підготовки легкоатлетів, що спеціалізуються в бігу на середні дистанції

3.6 Контроль спеціальної фізичної витривалості спортсменів в бігу на середні дистанції

Розділ 4 Результати дослідження

4.1 Обговорення дослідження

Висновки

Закінчення

Список використаної літератури

Додатки

Додаток А

Діаграми

ВСТУП

Один з найважливіших елементів системи управління підготовкою спортсменів — метрологічний контроль, під яким розуміється сукупність організаційних заходів для оцінки різних сторін підготовленості спортсменів, реакцій організму на тренувальні і змагання навантаження, ефективності тренувального процесу, а також обліку адаптаційних перебудов функцій організму спортсменів. Метрологічний контроль в спорті передбачає практичну реалізацію різних видів контролю (етапного, поточного, оперативного), вживаного в структурних ланках тренувального процесу (річний цикл, мезо цикл, мікро цикл, окремі заняття) для отримання об'єктивної різносторонньої інформації про стан спортсмена і його динаміку з метою управління процесом спортивної підготовки [8].

Мета роботи. З’ясувати ефективність і необхідність застосування метрологічного контролю рівня спеціальної фізичної підготовки юних бігунів на середні дистанції в підготовчому періоді.

Завдання:

1. Оцінити, за допомогою метрологічного контролю рівень розвитку фізичних якостей, досліджуваних спортсменів на початку підготовчого періоду учбово-тренувального процесу.

2. По розробленому плану в ході тренувального процесу здійснити оперативний, поточний метрологічний контроль рівня спеціальної витривалості в підготовчому періоді.

3. Оцінити фізичну підготовленість досліджуваних спортсменів після проведення всього періоду підготовки.

4. Порівняти показники в дослідницьких (експериментальної і контрольної) групах

5. Зробити висновки по ефективності і необхідності застосування метрологічного контролю для управління процесом тренування. Дати необхідні рекомендації тренеру, інструктору, викладачу по подальшій роботі в цьому напрямі.

Робоча гіпотеза:

Імовірно, що здійснення метрологічного контролю на основі сучасних технічно-інформаційних технологій за рівнем спеціальної фізичної підготовки дасть достовірну інформацію про функціональну готовність спортсмена до змагань, що підвищить ефективність управління учбово-тренувальним процесом і дасть можливість підвищити результативність спортсмена в змагальній діяльності.

ГЛАВА І МЕТРОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ РІВНЯ СПЕЦІАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ЛЕГКОАТЛЕТІВ В ПІДГОТОВЧОМУ ПЕРІОДІ ТРЕНУВАНЬ

Розділ І Актуальність проведення метрологічного контролю на підготовчому періоді до змагань

Вдосконалення системи управління тренувальним процесом на основі об'єктивізації знань про структуру діяльності, змагання, і підготовленості з урахуванням загальних закономірностей становлення спортивної майстерності у вибраному виді спорту є одним з перспективних напрямів вдосконалення системи спортивної підготовки [5, 8, 13].

В даний час добре розроблені: система контролю тренувальних і змагань навантажень [5], теорія і методика педагогічного контролю в спорті [8, 13], система комплексного контролю в окремих циклічних видах спорту; основи управління підготовкою юних спортсменів [10]. Разом з тим бурхливий прогрес в спорті, що характеризується виключно високою напруженістю боротьби, змагання, збільшеною щільністю спортивних результатів, досягненням об'ємів тренувальних навантажень граничних величин, свідчить про зростання складності в забезпеченні рухової діяльності спортсменів. Дані положення пред’являють підвищені вимоги до організації заходів щодо забезпечення комплексного контролю і управління тренувальним процесом, визначають необхідність розробки нових засобів, методів і технологій, що дозволяють тренеру одержати і обробити великий об'єм різноманітної інформації, оперативно ухвалити рішення, що управляє [2].

Тренувальний процес спортсменів все більшою мірою починає набувати характеру науково-практичного пошуку, вимагаючи науково обґрунтованого підходу до організації і планування спортивної підготовки, до використання досягнень науки і техніки для отримання і аналізу інформації про діяльність спортсменів [2−4, 13]. На думку провідних фахівців у області теорії і методики спортивного тренування, одним з перспективних напрямів вдосконалення системи підготовки спортсменів є розробка і практична реалізація нових, високоефективних засобів, методів, технологій комплексного контролю і управління тренувальним процесом.

Зростаюче значення методології комплексного контролю підготовленості спортсменів і управління тренувальним процесом обумовлено багатьма характерними для сучасного спорту причинами, серед яких значне ускладнення системи підготовки спортсменів; відставання якості комплексного контролю від вимог по організації спортивного тренування як керованого процесу; збільшення числа вимірюваних показників, що реєструються в процесі тренувань і змагань; підвищення вимог до метрологічного забезпечення збору і аналізу інформації про підготовленість і готовність спортсменів. На думку В. А. Булкина (1993), існує дві принципові можливості по впорядкуванню великого об'єму необхідної для ухвалення рішення інформації: по-перше, виявлення основних, найбільш істотних, ключових положень організації системи для ухвалення рішення, що управляє, з подальшою деталізацією на ієрархічно менш значущі компоненти; по-друге, широке застосування в процесі ухвалення рішення сучасних інформаційних технологій, розроблених на основі використання досягнень сучасної обчислювальної техніки [2].

У спортивній науці розвиток інформаційних технологій знайшов своє віддзеркалення у вигляді розробки різноманітних психодіагностичних методик, автоматизованих методів функціональної діагностики, програм для імітаційного моделювання процесів короткочасної і довготривалої адаптації організму, експертних систем. Слід також відзначити, що використання сучасних інформаційних технологій дозволяє не тільки забезпечити діагностику індивідуально — типологічних особливостей, оцінку функціональної підготовленості спортсменів, але і вирішити завдання імітаційного моделювання, прогнозування, проектування окремих компонентів системи спортивної підготовки, а також оцінити ефективність тренувального процесу.

Проте багато питань по розробці і використанню інформаційних технологій в спорті вимагають чіткішого наукового обґрунтування і експериментальної апробації. В значній мірі це пояснюється складністю і суперечністю специфічних завдань спорту (суб'єкт дослідження — живий організм), що не завжди дозволяє формалізувати процес обробки інформації [15, 16]. Таким чином, орієнтуючись на сучасні теоретико-методичні положення по організації системи комплексного контролю і управління підготовкою спортсменів, враховуючи досягнення сучасної науки і техніки, слід зазначити, що існує явна суперечність між ступенем розробленості науково-методичних положень теорії і методики спортивного тренування і рівнем інформаційного забезпечення системи комплексного контролю і управління в спорті.

Об'єкт дослідження — система комплексного контролю і управління підготовкою спортсменів.

Предмет дослідження — інформаційне забезпечення системи комплексного контролю і управління підготовкою спортсменів.

Мета дослідження -визначити важливість застосування системи комплексного контролю для управління підготовкою спортсменів на основі використання сучасних інформаційних технологій.

Проблему вдосконалення системи комплексного контролю і управління підготовкою спортсменів на основі використання сучасних інформаційних технологій слід розглядати в декількох аспектах: теоретико-методичному, технічному і інформаційному. Теоретико-методичні аспекти системи комплексного контролю і управління підготовкою спортсменів. Оптимізація управління складними системами, до яких відноситься і спортивне тренування, припускає реалізацію принципу зворотного зв’язку, при цьому засобом отримання інформації є комплексний контроль. Об'єктивізація управління тренувальним процесом може бути досягнута при отриманні великого об'єму інформації про індивідуальні особливості і різні сторони підготовленості спортсменів. Всі види комплексного контролю (етапного, поточного і оперативного) повинні ґрунтуватися на урахуванні специфіки рухової діяльності спортсмена при рішенні конкретних прикладних задач. Управління тренувальним процесом припускає наявність інформації про педагогічні дії, здійснювані в процесі спортивного тренування. Педагогічні дії повинні бути адекватні планованим змінам в стані функцій організму спортсменів, що, кінець кінцем, визначає ефективність тренувального процесу і успішність діяльності, змагання. Основою для планування педагогічних дій, програмування тренувального процесу є інформація, одержана в процесі комплексного контролю [8, 13].

Технічні аспекти системи комплексного контролю і управління підготовкою спортсменів. Однією з тенденцій розвитку сучасного суспільства є автоматизація людської діяльності, що припускає використання сучасних інформаційних технологій. Інформаційні технології (ІТ) є сукупністю засобів і методів, розроблених на основі використання сучасних досягнень обчислювальної і телекомунікаційної техніки. Основу сучасних ІТ складають обчислювальна техніка, програмно-методичне забезпечення і розвинені комунікаційні засоби. Ця тенденція знайшла своє віддзеркалення в спорті. У спортивній науці розвиток сучасних інформаційних технологій представлений у вигляді розробки різноманітних психодіагностичних методик; автоматизації методів функціональної діагностики, біомеханічного аналізу техніки рухів, оцінки технічної підготовленості спортсменів; використання систем імітаційного моделювання; розробки експертних систем. Не дивлячись на те що, як указують деякі автори [15, 16], багато аспектів по застосуванню інформаційних технологій в спорті вимагають чіткішого наукового обґрунтування і експериментальної апробації, розробка нових засобів, методів і технологій, що базуються на сучасних досягненнях обчислювальної техніки, є одним з найважливіших і найбільш перспективніших напрямів вдосконалення системи спортивної підготовки.

Інформаційні аспекти комплексного контролю і управління підготовкою спортсменів. Автоматизація людської діяльності знайшла своє віддзеркалення і в автоматизації методів наукових досліджень: з’явився новий методологічний напрям — комп’ютерна діагностика. Особливо яскраве це виявляється в даний час в психології [1]. Не дивлячись на те що використання обчислювальної техніки в процесі проведення наукових експериментів пред’явило до дослідників нові вимоги (дослідник повинен знати можливості і правила експлуатації обчислювальної техніки; оволодіти алгоритмічним стилем мислення; підвищити значущість своєї фізико-математичної і технічної підготовки), різко зросла інформаційна складова наукової роботи. Використання ІТ в системі комплексного контролю і управління підготовкою спортсменів дозволяє, по-перше, забезпечити виконання метрологічних вимог до проведення експерименту, підвищити змістовну валідність методик; по-друге, значно скоротити тимчасові витрати на проведення досліджень; по-третє, різко підвищити можливість подальшого застосування методів багатовимірного математичного аналізу даних [7].

1.1 Контроль в спорті. Види контролю

Щоб управляти тренувальним процесом не «усліпу», потрібно одержувати інформацію про хід і результати виконання тренувальних і змагань вправ, про стан спортсмена, про навколишні умови. Це інформація зворотного зв’язку. Без неї неможливе управління скільки-небудь складною системою, процесом. Її повинні одержувати і сам спортсмен, і його тренер, і фізкультурник.

Якщо обмежитися лише зворотними зв’язками, що йдуть до тренера, можна виділити чотири різних типу зв’язків, відповідних чотирьом різним напрямам в педагогічному контролі:

1) відомості, що отримаються від спортсмена (про самопочуття, відношення до того, що відбувається, настрій і т.п.);

2) відомості про поведінку спортсмена (які тренувальні завдання виконані, як це зроблено, помилки в техніці і т.п.);

3) дані про терміновий тренувальний ефект (величина і характер тренувальних зрушень під впливом одноразового фізичного навантаження);

4) відомості про кумулятивний тренувальний ефект (зміни в підготовленості спортсменів).

Слід мати на увазі, що ця схема відображає лише принципову сторону питання. Контроль за спортивною підготовкою -- активне добування, зберігання, аналіз і оцінювання такої інформації, яка дозволяє обґрунтовано судити про організацію, матеріально-технічне забезпечення, медичну, наукову, виховну сторони, хід і результати підготовки спортсмена (спортсменів). Контроль розрізняють: а) оперативний (за усього хвилинним ходом і результатами підготовки -- в рамках одного тренувального заняття, в крайньому випадку -- одного дня); б) поточний (відноситься до мікро і мезоциклам тренувального процесу); у) етапний -- за результатами (тільки результатами) цілого етапу підготовки (за півроку, рік, 4 роки -- залежно від визначення тривалості наміченого етапу того або іншого ієрархічного рівня).

Для того, щоб спортивне тренування стало дійсно керованим процесом, необхідно, щоб тренер ухвалював рішення з урахуванням результатів об'єктивних вимірювань. Тренування, побудоване з обліком тільки самопочуття спортсмена і інтуїції тренера, не може дати добрих результатів в сучасному спорті (втім, не менш небезпечна і протилежна помилка: не зараховується самопочуття спортсмена; тільки гармонійне поєднання об'єктивних і суб'єктивних свідчення і може забезпечити успіх).

Розрізняють види контролю і за іншою ознакою -- відповідно до ділення підготовки на так звані її сторони: а) за фізичною (функціональної), б) технічної, в) тактичної, г) психологічної, д) теоретичною підготовленістю і підготовкою. Розрізняють також контроль: а) за навантаженнями, б) за відновленням після фізичних навантажень, хвороб, травм (фізична, медична реабілітація), в) за живленням, г) за режимом дня, д) за психологічним станом і його забезпеченням. Контроль буває візуальним і інструментальним, кількісним і якісним.

Контроль починається з вимірювання, але не вичерпується їм. Потрібно ще знати, що вимірювати, уміти вибирати найбільш інформативні (істотні) показники. Потрібно уміти математично грамотно обробляти результати спостережень. Необхідно володіти методами контролю.

Кожному тренеру доводиться складати три різновиди планів:

1) план для проведення тренувального заняття;

2) план мікро циклу (у спортивних іграх -- між ігрового циклу);

3) план (програму) підготовки на етап, період. Необхідність цих трьох документів планування обумовлюється наступними обставинами.

Мета тренування -- це дія на стан спортсмена. В результаті такої дії стан змінюється.

Практичний досвід і результати наукових досліджень показують, що стан не є єдиним поняттям. Розрізняють три типів станів: стійке (етапне, перманентне), поточне і оперативне.

1. Стійкий (етапний) стан можна підтримувати відносно довго: тижні або навіть місяці. Комплексна характеристика етапного стану спортсмена, що відображає його можливості до демонстрації спортивних досягнень, називається підготовленістю, а стан оптимальної (якнайкращого для даного моменту тренування) підготовленості -- спортивною формою. Очевидно, що протягом одного або декількох днів не можна досягти стану спортивної форми або втратити його. Етапний стан є слідством багатьох тренувальних занять, дії яких поступово підсумовуються. Тому справедливо твердження, що в основі етапних станів лежить кумулятивний тренувальний ефект (КТЕ).

2. Поточний стан характеризується повсякденними коливаннями рівня підготовленості (етапного стану) спортсменів. Навантаження будь-якого із занять підвищує або знижує цей рівень. Але звичайно такі зміни усуваються в інтервалах відпочинку між заняттями. У їх основі лежить відставлений тренувальний ефект (ВТЕ). Поточний стан спортсмена визначає навантаження тренувальних занять в мікро циклі тренування.

Окремий випадок поточного стану, що характеризується можливістю показати в найближчий день у вправі, змагання, результат, близький до максимального, називається поточною готовністю.

3. Стан спортсмена у момент виконання вправи (або відразу ж після його закінчення) називається оперативним. Він нестійкий і швидко змінюється після відпочинку між повтореннями вправи або зниження навантаження в ньому. Оперативний стан змінюється в ході тренувального заняття. Цими змінами тренер може управляти, якщо буде правильно планувати тривалість і інтенсивність вправ, інтервали відпочинку, число повторень. Готовність показати у вправі, змагання, результат, близький до максимального, називається оперативною.

Зміст і організація комплексного контролю кожного стану неоднакові. Як наголошувалося вище, розрізняють етапний, поточний і оперативний контроль.

Мета етапного контролю -- одержати інформацію, на підставі якої можна скласти плани підготовки на період, етап або якийсь інший відносно тривалий термін. [19].

1.1.1 Етапний контроль

Припускає реєстрацію досягнень в змаганнях і тестах (або тільки в тестах) на початку і кінці чергового етапу підготовки. Вживані тести (або батареї тестів) умовно можна розділити на два блоки: перший застосовується для оцінки здоров’я і фізичної працездатності (часто тести загальні для багатьох видів спорту); другий -- специфічні тести, структура яких повинна відповідати структурі вправи, змагання.

Аналіз результатів контролю проводиться на підставі оцінки залежності між приростами досягнень у вправах, змагань, і тестах, з одного боку, і приватними об'ємами навантажень за етап -- з іншою. Для цього приватні об'єми спеціалізованих і неспеціалізованих вправ, також вправ різної спрямованості зіставляються з показниками кумулятивного тренувального ефекту. В процесі зіставлення виявляються зони навантажень і вправ, застосування яких привело до збільшення спортивних результатів, показників працездатності і т.п.

При організації етапного контролю бажано на всіх етапах підготовки використовувати одні і ті ж тести (такі тести називаються крізними). В цьому випадку можна одержати динаміку показників і проаналізувати її. Але в деяких випадках доцільно доповнювати цю батарею іншими тестами. По їх результатах перевіряють рішення специфічних задач етапу. Наприклад, якщо в ході його проводилася концентрована силова підготовка, в програму контролю потрібно включити спеціалізовані силові тести. [33].

1.1.2 Поточний контроль

Основне завдання поточного контролю -- збір і аналіз інформації, необхідної для планування навантажень або їх корекції в мікро циклах тренування. З результатів наукових досліджень і практичного досвіду відомо, якою повинна бути структура навантажень мікро циклу в тому або іншому виді спорту. Виходячи з цього тренер складає план тренувань, припускаючи, що виконання завдань приведе до потрібного тренувального ефекту. Це повинен підтвердити або спростувати поточний контроль. Якщо його результати показують, що реальні ВТЕ відповідають запланованим, то можна і далі виконувати заплановану на подальші дні роботу. У разі невідповідності необхідна корекція навантажень.

Ефективність такого регулювання виявляється в наближенні реальних результатів тренування до належним. Крім того, у тренера поступово накопичується інформація про те, до яких наслідків приводять різні схеми нормування навантажень в мікро циклах. Він систематизує її і надалі більш обґрунтовано розподіляє об'єм і зміст навантажень по днях мікро циклу. Головним в такому підході є вибір метрологічних коректних тестів поточного контролю. Інформативність їх визначається на основі зіставлення щоденної динаміки результатів в тестах з наступними критеріями:

-- досягненнями в комплексі тестів;

-- показниками виконуваного тренувального навантаження.

1.1.3 Оперативний контроль

Основне завдання оперативного контролю -- експрес-оцінка стану, в якому знаходиться спортсмен у момент виконання або відразу після закінчення вправи (серії вправ, заняття). У зміст цього різновиду контролю входить також термінова оцінка техніки вправ і тактики.

Оперативний контроль є найбільш важливим, оскільки по його результатах судять про відповідність реального термінового тренувального ефекту (ТТЕ) запланованому.

Аналіз показує, що в оперативному контролі і плануванні можна умовно виділити три етапи. На першому основна увага приділяється тому, що повинен виконати спортсмен на тренувальному занятті. Тому в планах-конспектах детально записуються вправи, способи їх виконання, дозування і т.п. Належний тренувальний ефект роботи не указується, але кращі наші тренери, звичайно, припускають, що якщо спортсмен повністю виконає завдання, то це приведе до необхідного досягнення.

Другий етап характерний тим, що разом з описом методики виконання вправ в конспектах з’являються вказівки про належні норми тренувальних ефектів. Наприклад, спортсмен повинен не просто пробігти 6 разів по 400 м, але зробити це так, щоб частота серцевих скорочень під час бігу не опускалася нижче 180 уд/хв, а наступне повторення починати при зменшенні її значень до 120 уд/хв.

Прискорення науково-технічного прогресу в спорті позначилося перш за все на підвищенні ефективності оперативного контролю і планування навантажень. Тренувальний процес все більш стає процесом управління терміновими тренувальними ефектами. Цим і відрізняється третій етап розвитку методики оперативного контролю і планування. Спочатку плануються належні тренувальні ефекти, а потім підбираються тренувальні засоби і методи, які дозволяють досягти їх. У зв’язку з цим до тестів і методики оперативного контролю, які повинні підтверджувати досягнення запланованих ТТЕ, пред’являються дуже жорсткі вимоги. Якщо умови дозволяють, то контроль здійснюється безпосередньо по ходу виконання вправи. Якщо ні -- то відразу ж після його закінчення [20].

Інформативність тестів оперативного контролю визначається тим, наскільки вони чутливі до виконуваного навантаження. Цій вимозі найбільшою мірою задовольняють біомеханічні, фізіологічні і біохімічні показники. Величина інформативності тестів оперативного контролю визначається значенням коефіцієнта кореляції, розрахованого між змінами критерію і змінами в тесті.

Надійність тестів оперативного контролю залежить перш за все:

— від точності відтворення величини навантаження в повторних спробах;

— від незмінності підготовленості спортсменів на різних етапах тестування.

1.2 Загальні положення про вимірювання у фізичному вихованні і спорті

Предметами спортивної метрології як частини загальної метрології є вимірювання і контроль в спорті. І термін «вимірювання» в спортивній метрології трактується в найширшому сенсі і розуміється як встановлення відповідності між явищами, що вивчаються, і числами.

У сучасній теорії і практиці спорту вимірювання широко використовуються для вирішення найрізноманітніших завдань управління підготовкою спортсменів. Ці завдання стосуються безпосереднього вивчення педагогічних і біомеханічних параметрів спортивної майстерності, діагностики енергофункціональних параметрів спортивної працездатності, обліку анатомо-морфологічних параметрів фізіологічного розвитку, контролю психічних станів.

Основними вимірюваними і контрольованими параметрами в спортивній медицині, тренувальному процесі і в наукових дослідженнях по спорту є фізіологічні («внутрішні»), фізичні («зовнішні») і психологічні параметри тренувального навантаження і відновлення; параметри якостей сили, швидкості, витривалості, гнучкості і спритності; функціональні параметри серцево-судинної і дихальної систем; біомеханічні параметри спортивної техніки; лінійні і дугові параметри розмірів тіла [22].

Як і всяка жива система, спортсмен є складним, нетривіальним об'єктом вимірювання. Від звичних, класичних, об'єктів вимірювання спортсмен має ряд відмінностей: мінливість, багато вимірність, квалітативність, адаптивність і рухливість.

Мінливість — непостійність змінних величин, що характеризують стан спортсмена і його діяльність. Безперервно змінюються всі показники спортсмена: фізіологічні (споживання кисню, частота пульсу і ін.), морфоанатомічні (зростання, маса, пропорції тіла і т.п.), біомеханічні (кінематичні, динамічні і енергетичні характеристики рухів), психофізіологічні і т.д. Мінливість робить необхідними багатократні вимірювання і обробку їх результатів методами математичної статистики.

Багатовимірність -- велике число змінних, які потрібно одночасно вимірювати, для того, щоб точно охарактеризувати стан і діяльність спортсмена. Разом з «вихідними змінними», що характеризують спортсмена, слід контролювати і «вхідні змінні», що характеризують вплив зовнішнього середовища на спортсмена. Роль вхідних змінних можуть грати інтенсивність фізичних і емоційних навантажень, концентрація кисню у вдихуваному повітрі, температура навколишнього середовища і т.д. Прагнення понизити число вимірюваних змінних -- характерна особливість спортивної метрології. Воно обумовлене не тільки організаційними труднощами, що виникають при спробах одночасно зареєструвати багато змінних, але і тим, що із зростанням числа змінних різко зростає трудомісткість їх аналізу.

Квалітативність -- якісний характер, тобто відсутність точної кількісної міри. Фізичні якості спортсмена, властивості особи і колективу, якість інвентаря і багато інших чинників спортивного результату ще не піддаються точному вимірюванню, але проте повинні бути оцінені якомога точніше. Без такої оцінки утруднений подальший прогрес як в спорті вищих досягнень, так і в масовій фізкультурі, що гостро потребує контролю за станом здоров’я і навантаженнями тих, що займаються.

Адаптивність -- властивість людини пристосовуватися (адаптуватися) до навколишніх умов. Адаптивність лежить в основі навчальної і дає спортсмену можливість освоювати нові елементи рухів і виконувати їх в звичайних і в ускладнених умовах (на жарі і холоді, при емоційній напрузі, стомленні, гіпоксії і т.д.). Але одночасно адаптивність ускладнює завдання спортивних вимірювань. При багатократних дослідженнях спортсмен звикає до процедури дослідження («вчиться бути досліджуваним») і у міру такого навчання починає показувати інші результати, хоча його функціональний стан при цьому може залишатися незмінним.

Рухливість -- особливість спортсмена, заснована на тому, що в переважній більшості видів спорту діяльність спортсмена пов’язана з безперервними переміщеннями. В порівнянні з дослідженнями, що проводяться з нерухомою людиною, вимірювання в умовах спортивної діяльності супроводжуються додатковими спотвореннями реєстрованих кривих і помилками у вимірюваннях. [26]

1.3 Тестування -- контрольне вимірювання

Тестуванням замінюють вимірювання всякий раз, коли об'єкт, що вивчається, недоступний прямому вимірюванню. Наприклад, практично неможливо точно визначити продуктивність серця спортсмена під час напруженої м’язової роботи. Тому застосовують комплексне вимірювання: вимірюють частоту серцевих скорочень і інші кардіологічні показники, що характеризують серцеву продуктивність. Тести використовують і в тих випадках, коли явище, що вивчається, не цілком конкретне. Наприклад, правильніше говорити про тестування спритності, гнучкості і т.п., чим про їх вимірювання. Проте гнучкість (рухливість) в певному суглобі і в певних умовах можна зміряти.

Тестом (від англ. test -- проба, випробування) в спортивній практиці називається вимірювання або випробування, що проводиться з метою визначення стану або здібностей людини. Різних вимірювань і випробувань може бути проведено дуже багато, але не всякі вимірювання можуть бути використані як тести. Тестом в спортивній практиці може бути названо тільки те вимірювання або випробування, яке відповідає наступним метрологічним вимогам:

-- повинна бути визначена мета застосування тесту; стандартність (методика, процедура і умови тестування повинні бути однаковими у всіх випадках застосування тесту);

-- слід визначити надійність і інформативність тесту;

-- для тесту необхідна система оцінок;

-- слід вказати вид контролю (оперативний, поточний або етапний).

Тести, що задовольняють вимогам надійності і інформативності, називають добротними, або автентичними.

Процес випробувань називається тестуванням, а одержане у результаті вимірювання або випробування числове значення є результатом тестування (або результатом тесту). Наприклад, біг на 100 м -- це тест; процедура проведення забігів і хронометражу -- тестування; час бігу -- результат тесту.

Що стосується класифікації тестів, то аналіз зарубіжної і вітчизняної літератури показує, що існують різні підходи до цієї проблеми. Залежно від області застосування існують тести: педагогічні, психологічні, досягнень, індивідуально-орієнтовані, інтелекту, спеціальних здібностей і т.д. За методологією інтерпретації результатів тестування тести класифікуються на нормативно-орієнтовані і критерійно-орієнтовані [28].

Нормативно-орієнтований тест дозволяє порівнювати досягнення (рівень підготовки) окремих випробовуваних один з одним. Нормативно-орієнтовані тести використовуються для того, щоб одержати надійні і нормально розподілені бали для порівняння тестованих. Бал (індивідуальний бал, тестовий бал) — кількісний показник вираженості вимірюваної властивості у даного випробовуваного, одержаний за допомогою даного тесту.

Критерійно-орієнтований тест дозволяє оцінювати, в якому ступені випробовувані оволоділи необхідним завданням (руховою якістю, технікою рухів і т.д.).

1.3.1 Різновиди рухових тестів

Тести, в основі яких лежать рухові завдання, називають руховими, або моторними. Результатами їх можуть бути або рухові досягнення (час проходження дистанції, число повторень, пройдена відстань і т.п.), або фізіологічні і біохімічні показники.

Залежно від цього, а також від цілей рухові тести підрозділяються на три групи.

Тести, результати яких залежать від двох і більш чинників, називаються гетерогенними, а якщо переважно від одного чинника -- гомогенними тестами. У спортивній практиці частіше використовується не один, а декілька тестів, що мають загальну кінцеву мету. Таку групу тестів прийнято називати комплексом, або батареєю, тестів.

· Стандартні функціональні проби

а) по величині виконаної роботи або

б) по величині фізіологічних зрушень

· Фізіологічні або біохімічні показники при стандартній роботі. Рухові показники при стандартній величині фізіологічних зрушень

· Реєстрація ЧСС при стандартної роботі 1000 кгм/хв. Швидкість бігу при ЧСС 160 уд/хв.

· Максимальні функціональні проби

· Показати максимальний результат

· Фізіологічні або біохімічні показники

· Визначення максимального кисневого боргу або максимального споживання кисню.

· Фізичні вправи, що відображають урівень розвитку фізичних якостей (рухових спосібностей).

Правильне визначення мети тестування сприяє правильному підбору тестів. Вимірювання різних сторін підготовленості спортсменів повинні проводитися систематично. Це дає можливість порівнювати значення показників на різних етапах тренування і залежно від динаміки приростів в тестах нормувати навантаження.

Ефективність нормування залежить від точності результатів контролю, яка, у свою чергу, залежить від стандартності проведення тестів і вимірювання в них результатів.

Для стандартизації проведення тестування в спортивній практиці слід дотримувати певні вимоги:

1) режим дня, передуючого тестуванню, повинен будуватися за однією схемою. У ньому виключаються середні і великі навантаження, але можуть проводитися заняття відновного характеру. Це забезпечить рівність поточних станів спортсменів, і початковий рівень перед тестуванням буде однаковим;

2) розминка перед тестуванням повинна бути стандартною (по тривалості, підбору вправ, послідовності їх виконання);

3) тестування по можливості повинні проводити одні і

ті ж люди що уміють це робити;

4) схема виконання тесту не змінюється і залишається постійною від тестування до тестування;

5) інтервали між повтореннями одного і того ж тесту повинні ліквідовувати стомлення, що виникло після першої спроби;

6) спортсмен повинен прагнути показати в тесті максимально можливий результат. Така мотивація реальна, якщо в ході тестування створюється обстановка, змагання.

Проте цей чинник добре діє при контролі підготовленості дітей. У дорослих спортсменів висока якість тестування можливо лише в тому випадку, якщо комплексний контроль буде систематичним і по його результатах коректуватиметься зміст тренувального процесу.

Опис методики виконання будь-якого тесту повинен враховувати всі ці вимоги.

Точність тестування оцінюється інакше, ніж точність вимірювання. При оцінці точності вимірювання результат вимірювання зіставляють з результатом, одержаним точнішим методом. При тестуванні можливість порівняння отриманих результатів з точнішими найчастіше відсутня. І тому потрібно перевіряти не якість одержуваних при тестуванні результатів, а якість самого вимірювального інструменту -- тесту. Якість тесту визначається його інформативністю, надійністю і об'єктивністю. Надійність тестів. Надійністю тестів називається ступінь збігу результатів при повторному тестуванні одних і тих же людей в однакових умовах. Цілком зрозуміло, що повний збіг результатів при повторних вимірюваннях практично неможливий.

Варіацію результатів при повторних вимірюваннях називають внутрішньо індивідуальною, внутрішньо груповою або внутрікласовою. Основними причинами такої варіації результатів тестування, яка спотворює оцінку дійсного стану підготовленості спортсмена, тобто вносить певну помилку або погрішність в цю оцінку, є наступні обставини:

1) випадкові зміни стану випробовуваних в процесі тестування (психологічний стрес, звикання, стомлення, зміна мотивації до виконання тесту, зміна концентрації уваги, нестабільність початкової пози і інших умов процедури вимірювань при тестуванні);

2) неконтрольовані зміни зовнішніх умов (температура, вологість, вітер, сонячна радіація, присутність сторонніх осіб і т.п.);

3) нестабільність метрологічних характеристик технічних засобів вимірювання (ТЗВ), використовуваних при тестуванні. Нестабільність може бути викликана декількома причинами, обумовленими недосконалістю вживаних ТЗ: погрішністю результатів вимірювання із-за змін напруги мережі, нестабільністю характеристик електронних вимірювальних приладів і датчиків при змінах температури, вологості, наявністю електромагнітних перешкод і т.п. Слід зазначити, що з цієї причини погрішності вимірювань можуть складати значні величини;

4) зміни стану експериментатора (оператора, тренера, педагога, судді), що здійснює або оцінюючого результати тестування, і заміна одного експериментатора іншим;

5) недосконалість тесту для оцінки даної якості або конкретного показника підготовленості.

Для визначення коефіцієнта надійності тесту існують спеціальні математичні формули.

Градація рівнів надійності тестів

Надійність. Кажучи про надійність тестів, розрізняють їх стабільність (відтворюваність), узгодженість, еквівалентність.

Під стабільністю тесту розуміють відтворюваність результатів при його повторенні через певний час в однакових умовах. Повторне тестування звичайно називають ретестом. Стабільність тесту залежить від наступних компонентів:

-- виду тесту;

-- контингенту випробовуваних;

-- тимчасового інтервалу між тестом і ретестом.

Для кількісної оцінки стабільності використовується дисперсійний аналіз по тій же схемі, що і у разі розрахунку звичайної надійності.

Узгодженість тесту характеризується незалежністю результатів тестування від особистих якостей особи, що провідної або оцінює тест. Якщо результати спортсменів в тесті, який проводять різні фахівці (експерти, судді), співпадають, то це свідчить про високий ступінь узгодженості тесту. Ця властивість залежить від збігу методик тестування у різних фахівців.

Коли створюється новий тест, обов’язково потрібно перевірити його на узгодженість. Робиться це так; розробляється уніфікована методика проведення тесту, а потім два або більш фахівця по черзі в стандартних умовах тестують одних і тих же спортсменів.

Еквівалентність тестів. Одну і ту ж рухову якість (здатність, сторону підготовленості) можна зміряти за допомогою декількох тестів. Наприклад, максимальну швидкість -- за наслідками пробіжки з ходу відрізків в 10, 20 або 30 м. Силову витривалість -- по числу підтягань на щаблині, віджимань в упорі, кількості підйомів штанги в положенні лежачи на спині і т.д.

Еквівалентність тестів визначається таким чином: спортсмени виконують один різновид тесту і потім після невеликого відпочинку -- іншу і т.д.

Якщо результати оцінок співпадають (наприклад, кращі в підтяганні опиняються кращими і у віджиманні), то це свідчить про еквівалентність тестів. Коефіцієнт еквівалентності визначається за допомогою кореляційного або дисперсійного аналізу.

Застосування еквівалентних тестів підвищує надійність оцінки контрольованих властивостей моторики спортсменів. Тому якщо потрібно провести поглиблене обстеження, то краще застосувати декілька еквівалентних тестів. Такий комплекс називається гомогенним. У всій решті випадків краще використовувати гетерогенні комплекси: вони складаються з нееквівалентних тестів. Не існує універсальних гомогенних або гетерогенних комплексів. Так, наприклад, для слабо підготовлених людей такий комплекс, як біг на 100 і 800 м, стрибок в довжину з місця, підтягання на щаблині, буде гомогенним. Для спортсменів високої кваліфікації він може виявитися гетерогенним.

До певного ступеня надійність тестів може бути підвищена шляхом:

-- строгішої стандартизації тестування;

-- збільшення числа спроб;

-- збільшення числа оцінювачів (суддів, експертів) і підвищення узгодженості їх думці;

-- збільшення числа еквівалентних тестів;

-- кращої мотивації випробовуваних;

-- метрологічно обґрунтованого вибору технічних засобів вимірювань, що забезпечують задану точність вимірювань в процесі тестування.

Інформативність тестів. Інформативність тесту -- це ступінь точності, з якою він вимірює властивість (якість, здатність, характеристику і т.п.), для оцінки якої використовується. У літературі до 1980 р. замість терміну «інформативність» застосовувався адекватний йому термін «валідність».

В даний час інформативність підрозділяють (класифікують) на декілька видів.

Так, зокрема, якщо тест використовується для визначення стану спортсмена у момент обстеження, то говорять про діагностичну інформативність. Якщо ж на основі результатів тестування хочуть зробити висновок про можливі майбутні показники спортсмена, тест повинен володіти прогностичною інформативністю. Тест може бути діагностична інформативний, а прогностично немає, і навпаки.

Ступінь інформативності може характеризуватися кількісно -- на основі досвідчених даних (так звана емпірична інформативність) і якісна -- на основі змістовного аналізу ситуації (змістовна, або логічна, інформативність). В цьому випадку тест називають змістовно, або логічно, інформативним на основі думок експертів-фахівців.

Факторна інформативність -- одна з дуже частих моделей теоретичної інформативності. Інформативність тестів по відношенню до прихованого критерію, який штучно складається з їх результатів, визначається на основі показників батареї тестів за допомогою факторного аналізу.

Факторна інформативність пов’язана з поняттям розмірності тестів в тому сенсі, що число чинників вимушено визначає і число прихованих критеріїв. При цьому розмірність тестів залежить не тільки від числа оцінюваних рухових здібностей, але і від решти властивостей моторного тесту. Коли цей вплив можна частково виключити, то факторна інформативність залишається рухомим модельним наближенням теоретичної або конструктної інформативності, тобто валідністи моторних тестів до рухових здібностей.

Просту або складну інформативність розрізняють по числу тестів, для яких вибраний критерій, тобто для одного або двох і більш тестів. З питаннями взаємного відношення простій і складній інформативності тісно зв’язані наступні три види інформативності. Чиста інформативність виражає ступінь підвищення складної інформативності батареї тестів, коли даний тест включають в батарею тестів вищого порядку. Параморфная інформативність виражає внутрішню інформативність тесту в рамках прогнозу обдарованості до певної діяльності. Вона визначається фахівцями-експертами з урахуванням професійної оцінки обдарованості. Її можна визначити як приховану (для фахівців — «інтуїтивну») інформативність окремих тестів.

Очевидна інформативність в значній мірі пов’язана із змістовною і показує, наскільки очевидно зміст тестів для тестованих осіб. Вона пов’язана з мотивацією випробовуваних. Інформативність внутрішня або зовнішня виникає залежно від того, чи визначається інформативність тесту на основі порівняння з результатами інших тестів або на основі критерію, який по відношенню до даної батареї тестів є зовнішнім.

Абсолютна інформативність стосується визначення одного критерію в абсолютному розумінні, без залучення яких-небудь інших критеріїв.

Диференціальна інформативність характеризує взаємні відмінності між двома або більш критеріями. Наприклад, при виборі спортивних талантів може зустрітися ситуація коли тестований проявляє здібності до двох різних спортивних дисциплін. При цьому потрібно вирішити питання, до якої з цих двох дисциплін він найбільш здібний.

Відповідно до тимчасового інтервалу між вимірюванням (тестуванням) і визначенням результатів критерію розрізняють два види інформативності - синхронну і диахронну. Діахронна інформативність, або інформативність до неодночасних критеріїв, може мати дві форми. Одним з них є випадок, коли критерій вимірювався б раніше, ніж тест — ретроспективна інформативність.

Якщо говорити про оцінку підготовленості спортсменів, то найбільш інформативним показником є результат у вправі, змагання. Проте він залежить від великої кількості чинників, і один і той же результат у вправі, змагання, можуть показувати люди, що помітно відрізняються один від одного по структурі підготовленості. Наприклад, спортсмен з відмінною технікою плавання і відносно невисокою фізичною працездатністю і спортсмен з середньою технікою, але з високою роботоздатністю змагатимуться однаково успішно (за інших рівних умов) [13].

Для виявлення провідних чинників, від яких залежить результат у вправі, змагання, і використовуються інформативні тести. Але як дізнатися міру інформативності кожного з них? Наприклад, які з перерахованих тестів інформативні при оцінці підготовленості тенісистів: час простій реакція, час реакції вибору, стрибок вгору з місця, біг на 60 м? Для відповіді на ці питання необхідно знати методи визначення інформативності. Їх два: логічний (змістовний) і емпіричний.

Логічний метод визначення інформативності тестів. Суть цього методу визначення інформативності полягає в логічному (якісному) зіставленні біомеханічних, фізіологічних, психологічних і інших характеристик критерію і тестів.

Припустимо, що ми хочемо підібрати тести для оцінки підготовленості висококваліфікованих бігунів на 400 м. Розрахунки показують, що в цій вправі при результаті 45 з приблизно 72% енергії поставляється за рахунок анаеробних механізмів енергопродукції і 28% - за рахунок аеробних. Отже, найбільш інформативними будуть тести, що дозволяють виявити рівень і структуру анаеробних можливостей бігуна: біг на відрізках 200--300 м з максимальною швидкістю, стрибки з ноги на ногу в максимальному темпі на дистанції 100−200 м, повторний біг на відрізках до 50 м з дуже короткими інтервалами відпочинку. Як показують клініко-біохімічні дослідження, за наслідками цих завдань можна судити про потужність і місткість анаеробних джерел енергії і, отже, їх можна використовувати як інформативні тести.

Приведений вище простий приклад має обмежене значення, оскільки в циклічних видах спорту логічна інформативність може бути перевірена експериментально. Найчастіше логічний метод визначення інформативності використовується в таких видах спорту, де немає чіткого кількісного критерію. Наприклад, в спортивних іграх логічний аналіз фрагментів гри дозволяє спочатку сконструювати специфічний тест, а потім перевірити його інформативність.

Емпіричний метод визначення інформативності тестів за наявності вимірюваного критерію. Раніше мовилося про важливість використання одиничного логічного аналізу для попередньої оцінки інформативності тестів. Ця процедура дозволяє відсіяти свідомо неінформативні тести, структура яких мало відповідає структурі основної діяльності спортсменів або фізкультурників. Решта тестів, змістовна інформативність яких визнана високою, повинна пройти додаткову емпіричну перевірку. Для цього результати тесту зіставляють з критерієм. Як критерій звичайно використовують:

1) результат у вправі, змагання;

2) найбільш значущі елементи вправ, змагань;

3) результати тестів, інформативність яких для спортсменів даної кваліфікації була встановлена раніше;

4) суму балів, набрану спортсменом при виконанні комплексу тестів;

5) кваліфікацію спортсменів.

При використанні перших чотирьох критеріїв загальна схема визначення інформативності тесту наступна.

А. Вимірюються кількісні значення критеріїв. Для цього необов’язково проводити спеціальні змагання. Можна, наприклад, використовувати результати раніше минулих змагань. Важливо тільки, щоб змагання і тестування не були розділені тривалим тимчасовим проміжком.

Якщо як критерій передбачається використовувати який-небудь елемент вправи, змагання, необхідно, щоб він був найбільш інформативним.

Б. Наступний крок -- проведення тестування і оцінка його результатів.

В. Останній етап роботи -- обчислення коефіцієнтів кореляції між значеннями критерію і тестів. Одержані в ході розрахунків найбільші коефіцієнти кореляції указуватимуть на високу інформативність тестів.

Емпіричний метод визначення інформативності тестів за відсутності одиничного критерію. Ця ситуація найбільш типова для масової фізичної культури, де одиничного критерію або немає, або форма його уявлення не дозволяє використовувати описані вище методи для визначення інформативності тестів. Припустимо, що нам необхідно скласти комплекс тестів для контролю за фізичною підготовленістю студентів. З урахуванням того, що студентів в країні декілька мільйонів і такий контроль повинен бути масовим, до тестів пред’являються певні вимоги: вони повинні бути прості по техніці, виконуватися в простих умовах і мати нескладну і об'єктивну систему вимірювань. Таких тестів сотні, але потрібно вибрати найбільш інформативні.

Зробити це можна наступним способом: 1) відібрати декілька десятків тестів, змістовна інформативність яких здається безперечною; 2) з їх допомогою оцінити рівень розвитку фізичних якостей у групи студентів; 3) обробити отримані результати на ЕОМ, використовуючи для цього факторний аналіз.

У основі цього методу лежить положення про те, що результати безлічі тестів залежать від порівняно невеликої кількості причин, які для зручності названі чинниками. Наприклад, результати в стрибку в довжину з місця, метанні гранати, підтяганні, жимі штанги граничної ваги, в бігу на 100 і 5000 м залежать від витривалості, силових і швидкісних якостей. Проте внесок цих якостей в результат кожної з вправ неоднаковий. Так, результат в бігу на 100 м сильно залежить від швидкісно-силових якостей і небагато -- від витривалості, жим штанги -- від максимальної сили, підтягання — від силової витривалості і т.д.

Крім того, результати деяких з цих тестів взаємозв'язані, оскільки в їх основі лежить прояв одних і тих же якостей. Факторний же аналіз дозволяє, по-перше, згрупувати тести, що мають загальну якісну основу, і, по-друге (і це найголовніше), визначити їх питому вагу в цій групі. Тести на найбільшу факторну вагу зважають самими інформативними.

Найкращий приклад використання такого підходу у вітчизняній практиці представлений в роботі В. М. Зациорського і Н.В. Аверковіча (1982 р.). Було обстежено 108 студентів по 15 тестам. За допомогою факторного аналізу вдалося виявити три найбільш важливих для цієї групи випробовуваних чинника: 1) сила м’язів верхніх кінцівок; 2) сила м’язів нижніх кінцівок; 3) сила м’язів черевного преса і згиначі стегна. По першому чиннику найбільшу вагу мав тест — віджимання в упорі, по другому — стрибок в довжину з місця, по третьому -- згинання тулуба в положенні лежачі на спині протягом 1 хвилини. Ці чотири тести з 15 обстежених і були найбільш інформативними.

При оцінці інформативності конкретного тесту необхідно враховувати чинники, що в значній мірі впливають на величину коефіцієнта інформативності.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой