Механізм адміністративно–правового регулювання суспільних відносин

Тип работы:
Лекция
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Тема № 2. Механізм адміністративно-правового регулювання суспільних відносин

Зміст

Механізм адміністративно-правового регулювання суспільних відносин

Адміністративно-правові норми.

Реалізація норм адміністративного права.

Джерела адміністративного права

Систематизація норм адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини.

Види адміністративно-правових відносин.

1. Механізм адміністративно-правового регулювання суспільних відносин

Право — засіб (інструмент) для вирішення практично значимих завдань суспільства, для задоволення інтересів людей.

Які ж правові засоби вам відомі? Правові засоби — це ті всі юридичні інструменти, за допомогою яких задовольняються інтереси суб'єктів права, забезпечується досягнення поставленої мети (норми права, правозастосовчі акти, договори, юридичні факти, суб'єктивні права, юридичні обов’язки, заборони, дозволи, пільги, заохочення, стягнення).

Всі юридичні засоби приймають участь у правовому впливі.

Правовий вплив — взятий у єдності та різноманітності весь процес впливу права на суспільні відносини, свідомість, поведінку людей, або сукупність правових явищ, що діють у суспільстві і здійснюють той чи інший вплив на свідомість та поведінку суб'єктів.

Правовий плив це результат впливу на суспільні відносини правосвідомості, правової культури, механізму правового регулювання, правових принципів, процесу правотворчості.

Механізм правового регулювання визначають як здійснюваний усією системою правових засобі вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування.

Поняття механізм правового регулювання вужчий від поняття правовий вплив.

Механізм адміністративно-правового регулювання — це механізм імперативно-нормативного упорядкування організації і діяльності суб'єктів та об'єктів управління та формування стійкого правового порядку їх функціонування.

Тобто механізм АПР відображає процес переведення нормативності права в упорядкованість суспільних відносин. При цьому механізм АПР являє собою довго триваючий процес, який розпадається на стадії, на кожній з яких працюють особливі юридичні засоби, які в сукупності і складають механізм АПР.

АПР включає наступні стадії:

видання адмін-правової норми та її загальний вплив (регламентація управлінських відносин);

виникнення суб'єктивних прав та юридичних обов’язків;

реалізація суб'єктивних прав та юридичних обов’язків, втілення їх у конкретній, фактичній поведінці учасників управлінських відносин;

застосування права.

Для реалізації адмін-правової норм у фактичній поведінці суб'єктів потрібне видання актів застосування права. Ця факультативна стадія АПР, може здійснюватись між 1 та 2 або 2 та 3 стадіями.

У відповідності з перерахованими стадіями АПР виокремлюють 4 основні елементи механізму АПР:

адміністративно-правові норми;

адміністративно-правові відносини;

акти реалізації прав та обов’язків;

акти застосування права.

Адмін-правовові норми являють собою початкову юридичну базу для АПР, так як в ніх закладена модель необхідної поведінки, що сформульована в їх диспозиції. Від виду норми (заборонна, уповноважуюча, рекомендаційна, зобов’язуюча) залежить поведінка суб'єкта права.

Правовідносини є головним засобом, які дозволяють визначити, хто і як буде виконувати вимоги адм-правовової норми. В них загальна модель поведінки конкретизується стосовно суб'єктів, фіксуються їх суб'єктивні права та юридичні обов’язки.

Акти реалізації прав і обов’язків — це фактична поведінка суб'єктів. Тут дія механізму АПР закінчується, так як забезпечується та фактична, реальна поведінка суб'єктів, той результат, на який була спрямована воля законодавця.

Акти застосування права являють собою владні приписи уповноважених органів чи їх посадових осіб, які забезпечують виникнення правовідносин, впроваджують вимоги адм-правової норми в життя, гарантують здійснення прав та обов’язків.

Мета АПР — упорядкувати певним чином суспільні відносини, сприяти їх розвитку, так як безпосереднім результатом правового регулювання є правомірна поведінка громадян.

Процес реалізації права здійснюється певними адмін-правовими методами. Ми розглядали вже методи АП. За своїм змістом та сутністю поняття метод АП та методи АПР співпадають.

Характеризуючи АПР, ми повинні загадати про способи правового регулювання, які залежать від особливостей адм-правових норм: заборона, дозвіл, зобов’язання, рекомендація.

Тип АПР являє собою загальну спрямованість впливу на суспільні відносини, яка залежить від того, що є основою регулювання — дозвіл чи заборона. Основою загальнодозвільного типу АПР є загальний дозвіл і використовується принцип «дозволено все, крім…», а значить, суб'єкти мають право вчиняти будь-які дії, що не потрапили в коло заборонених. Основою дозвільного типу є загальна заборона, він будується за принципом «заборонено все, крім…», а значить, суб'єкти можуть вчиняти тільки ті дії, які дозволені нормами права, причому у більшості випадків ще й потрібно мати компетентне рішення державного органу.

2. Адміністративно-правові норми

Обов’язковим елементом механізму АПР виступають адм-правові норми.

Нормам АП притаманні всі основні якості норм, що складають систему права України. Разом з тим адм-правові норми, безперечно несуть на собі відбиток суспільних відносин, які складають предмет АП, а також особливостей їх регулювання.

Адміністративно-правова норма — це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою в особі її компетентних органів, метою якого є регулювання суспільних відносини в сфері державного управління, а також відносини управлінського характеру, що виникають, змінюються і припиняються у процесі здійснення державної діяльності.

Норми АП визначають межі належної поведінки учасників управлінських відносин, їх правовий статус, обсяг повноважень, прав та обов’язків сторін управлінських відносин, тобто створюють відповідний правовий режим, насамперед, у сфері виконавчої влади. Основним призначенням адміністративно-правових норм є організація і регулювання управлінських відносин, забезпечення належних умов для реалізації учасниками таких відносин своїх прав та виконання покладених на них обов’язків у такій важливій сфері суспільного життя, якою є сфера публічного управління. За допомогою норм АП фактичні суспільні відносини у цій сфері перетворюються в адміністративно-правові. Це характеризує значимість активної соціальної ролі, властивої даним нормам.

По своєму змісту та способу впливу більшості адміністративно-правових норм властивий імперативний (владний) характер.

Норми АП:

визначають межі необхідної, можливої, допустимої поведінки людей;

встановлюють правовий статус, повноваження і компетенцію органів виконавчої влади;

регламентують порядок утворення органів виконавчої влади

регламентують форми і методи здійснення виконавчої влади;

визначають порядок взаємовідносин між суб'єктами управління;

регулюють діяльність органів виконавчої влади;

визначають правове положення громадян, місцевих органів самоврядування, суспільних об'єднань і інших недержавних формувань у сфері управління;

регулюють взаємовідносини органів виконавчої влади з іншими державними органами, суспільними об'єднаннями, підприємствами і громадянами;

встановлюють засоби забезпечення законності в державному управлінні;

регулюють управлінські відношення в соціально-політичній, соціально-культурній і економічній сферах.

Особливості адмін-правових норм:

— метою адмін-правових норм є забезпечення організації й упорядкування функціонування як всієї системи виконавчої влади так і окремих її елементів, їх раціональної взаємодії;

— метод впливу, що використовується А-ПН є імперативним, вольовим, державно-владним;

— за допомогою админ-правовых норм забезпечується урегульованість суспільних відносин, що входять в предмет регулювання інших галузей права (митне, фінансове, земельне та ін.);

— адмін-правові норми, на відміну від норм інших галузей права більш динамичні, можуть часто змінюватися в залежності від змін у суспільних відносинах;

— адмін-правові норми часто встановлюються не законодавчим органом, а суб'єктами системи виконавчої влади в процесі державно-управлінської діяльності;

— адм-правові норми, на відміну від норм багатьох галузей праа, мають власні юридичні засасоби примусу до їх виконання. Мова йде про адміністративну та дисциплінарну відповідальність, яка наступає, як правило у позасудовому порядку.

Що ж стосується структури адм-правової норми (внутрішньої будови взаємопов'язаних між собою частин (складових елементів), то вона традиційна: гіпотеза, диспозиція. санкція.

Гіпотеза — вказує на умови реалізації адміністративно-правової норми, у т. ч. на юридичні факти, при наявності яких можна чи по-трібно діяти відповідним чином. Вона може бути відносно визначеною, абсолютно визначеною або не вказуватись взагалі. У деяких випадках вона викладена у вигляді юридичних фактів (напр., досягнення визначеного віку, вчинення адміністративного правопорушення і т.п.);

Диспозиція — центральна частина норми, визначає правило поведінки, конкретну дію, яка приписується, дозволяється, рекомендується чи забороняється даною нормою. Нерідко вона визначає зміст прав, обов’язків або повноважень окремих суб'єктів. Як правило, диспозиція адміністративно-правової норми виражається в абстрактній формі.

Санкція — негативні правові наслідки недотримання, неналежного виконання або порушення передбаченого правила поведінки (як правило, це заходи адміністративного або дисциплінарного стягнення). Для адм-правових санкцій властиво різноманіття: дисциплінарні, адм-матеріальні, адм-процесуальні та власне адм санкції. У свою чергу кожна з цих санкцій охоплює конкретні санкції, наприклад, адмін санкції містять у собі: сім видів стягнення, десятки запобіжних заходів і т.д. Свнкції бувають абсолютно-визначені (наприклад, більшість дисциплінарних санкцій — догана, звільнення від посади і т.д.) і відносно-визначені (міри адмін стягнення — виправні роботи, штраф і т.д.).

Слід мати на увазі, що адм-правові норми досить різноманітні. Їх можна класифікувати на різні види в залежності від критерю.

1. Залежно від змісту на:

матеріальні - визначають зміст і обсяг прав та обов’язків учасників управлінських відносин (тобто визначають їх адм-правовий статус), містять в статичній формі інші правила та приписи щодо різних правових ситуацій — (наприклад, норми ст. 10,11 ЗУ «Про міліцію» визначають права та обов’язки міліції).

процесуальні - визначають порядок, форми та методи практичної реалізації приписів, установлених матеріальними нормами (це більшість норм, які регулюють порядок вирішення адміністративних справ, у т. ч. справ про ПМП, а також застосування заходів адміністративного примусу).

процедурні - визначають процедуру виконання певних дій (напр, процедуру адм затримання, особистого огляду або вилучення речей чи документів).

2. Залежно від способу впливу на поведінку на:

зобов’язуючі - містять юридично-владний припис щодо обов’язкового вчинення відповідних дій, передбачених нормою. Вказівки, що містяться в таких нормах, можуть бути виражені як обов’язкове розпорядження;

заборонні - містять юридично-владні приписи щодо заборони вчинення тих чи інших дій, передбачених нормою. Заборони можуть носити загальний або спеціальний характер. Прикладом заборони загального характеру є заборона дій (бездіяльностей), що підпадають під ознаки адміністративного правопорушення. Заборона застосування спеціальних засобів і вогнепальної зброї міліцією стосовно жінок і неповнолітніх — приклад спеціальної заборони;

дозвільні - надають право діяти на власний розсуд у межах юридично-владного припису.

близькі за характером припису до них уповноважуючі - такі, що уповноважують окремих суб'єктів діяти тим чи іншим чином.

заохочуючи (стимулюючі) — норми, що забезпечують за допомогою відповідних засобів матеріального або морального впливу належну поведінку учасників управлінських відносин (напр, установлення податкових пільг, встановлення режиму найбільшого сприяння).

рекомендаційні - містять рекомендації (поради) відносно доцільності окремих дій у тих чи інших ситуаціях чи при певних умовах Рекомендаційні норми чаші усього використовуються у взаємовідносинах суб'єктів виконавчої влади і недержавних формувань. Проте рекомендації іноді містяться в нормативних актах, адресованих нижчестоящим суб'єктам виконавчої влади.

3. Залежно від функціонального призначення на:

регулятивні - призначені для позитивно творчого регулювання управлінських відносин

правоохоронні - призначені для забезпечення охорони урегульованих управлінських відносин.

3. Реалізація адміністративно-правових норм

Реалізація норм АП — процес практичного перетворення в життя суб'єктами адміністративного права приписів, передбачених адміністративно-правовою нормою.

В цьому процесі приймають участь всі сторони управлінських відносин, але, по-різному, тобто у відповідності до свого адм-правового статусу.

Відомі 4 форми реалізації адміністративно-правових норм: виконання; застосування; дотримання; використання.

Виконання — точне дотримання учасниками урегульованих управлінських відносин тих юридичних розпоряджень, заборон, обов’язків або дозволів, що містяться у нормах. Зміст цієї форми в активних правомірних діях суб'єктів права по виконанню приписів, що містяться в цих нормах.

Дотримання — як самостійний засіб реалізації адмін-правових норм, пов’язаний із реакцією учасників управлінських відносин на заборони, за суттю є пасивною поведінкою суб'єкта, яка не допускає порушення заборони.

Використання як форма реалізації полягає в добровільному здійсненні суб'єктами права правомірних дій, які пов’язані з здійсненням суб'єктами прав у сфері управління. На відміну від дотримання і виконання при використанні суб'єкт самий вирішує, скористатися наданим адм-правовою нормою правом або утриматися. Це активні правомірні дії суб'єктів.

Застосування практично виражається у виданні повноважним органом індивідуальних юридичних актів з конкретних справа або питань, що виникають у зв’язку зі здійсненням виконавчо-розпорядчої діяльності. Отже, вимога норми реалізується шляхом рішення конкретної справи. Застосування засновано на вимогах матеріальних або процесуальних норм. Акти застосування видаються стосовно конкретних адмін справ (наприклад, наказ про призначення на посаду, реєстрація юридичної особи).

Норми АП здебільшого реалізуються шляхом виконання та застосування. Доречно вказати, що застосування цих норм є прерогативою органів державної влади (їх посадових осіб), воно носить державно-владний, правовий характер і здійснюється здебільшого у формі видання індивідуальних актів (певних приписів).

Основними вимогами правильності застосування норм АП є: законність, обґрунтованість та доцільність.

4. Джерела адміністративного права

Адм-правові норм повинні бути оформлені у такому вигляді, щоб учасники суспільних відносин, яким вони адресовані. Мали змогу з ними ознайомитись. Норми А П містяться в актах, що видаються ОДВ, ОМС, керівниками підприємств, установ організацій. Адм-правові норми можуть міститись в актах інших галузей права, вони є у міжнародних актах та чинних актах колишнього СРСР.

Норми включаються в дані акти у вигляді статей, пунктів, параграфів, при цьому вони як би матеріалізуються і отримують своє зовнішнє відображення.

Джерела АП — це конкретні форми зовнішнього вираження його норм, через які ці норми проявляють свій владно-регулюючий вплив на управлінські відносини.

Головною особливістю АП є розмаїтість та значна чисельність його джерел, яка обумовлюється широтою предмета цієї галузі, потребами вирішення комплексних завдань по забезпеченню ефективного, цілісного регулювання управлінських відносин.

Особливістю сучасної системи джерел АП полягає в підвищенні ролі закону в регулюванні всіх суспільних відносин, у тому числі й управлінських, оскільки виключно законами визначаються права, свободи та обов’язки людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, організація і діяльність ОДВ, основи державної служби, діяння які є адміністративними правопорушеннями, та -відповідальність за них тощо.

Систему джерел АП України становлять:

— Конституція України (Основний Закон), прийнята 28 червня 1996р.

— Закони України;

— Кодекси — зводи законів (наприклад. КпАП; МК України та ін.);

— Постанови ВРУ нормативного характеру (наприклад, «Про проголошення незалежності України» від 24 серпня 1991 р. та ін.);

— Укази Президента України нормативного значення (наприклад, «Концепцію боротьби з корупцією на 1998−2005 роки» та ін.);

— Постанови та нормативні розпорядження КМ України;

— нормативні акти ЦОВВ (це різні відомчі інструкції, статути, правила, вказівки, накази тощо (наприклад, «Статут патрульно-постової служби міліції»);

— нормативні акти МОВВ та ОМС (у т. ч. загальнообов’язкові рішення місцевих рад та їх виконкомів, нормативні розпорядження голів місцевих держадміністрацій тощо).

До джерел адміністративного права слід також віднести і окремі нормативно-правові акти колишніх Союзу РСР та УРСР, що не скасовані і не оновлені в установленому порядку.

Міжнародні акти, які ратифіковані Україною, які містять адм-правові норми («Угода про безвізове пересування громадян держав СНД по території його учасників» (м. Бішкек 9. 10. 92 р.).

Слід пам’ятати, що до джерел АП належать також Конституція АРК, відповідні нормативно-правові акти ВР АРК, Ради Міністрів АРК.

Крім того з’явилось нове джерело АП — адміністративні договори — угоди між державними органами з приводу форм, способів і шляхів спільної реалізації їх владних повноважень або координації зусиль для досягнення будь-яких спільних результатів управлінської діяльності.

5. Систематизація адміністративно-правових норм

Одним з засобів удосконалення механізму АПР є систематизація адм законодавства.

Систематизація адміністративно-правових норм здійснюється передусім завдяки:

— інкорпорації - тобто упорядкування адміністративно-правових норм, насамперед щодо найважливіших правових інститутів, шляхом об'єднання і розміщення відповідного нормативного матеріалу в різних збірниках та зібраннях у певному систематизованому порядку (у т. ч. в хронологічному, предметному, галузевому, алфавітному та ін. порядку);

— кодифікації - видання великих звідних кодифікаційних актів та кодексів з цієї галузі українського права.

Інкорпорація розглядається як підготовча стадія до проведення кодифікації адм законодавства.

Кодифікація адміністративного законодавства є сьогодні одним із стратегічних напрямів його розвитку та вдосконалення. Вважається доцільним здійснити її за окремими підгалузями та правовими інститутами, а також поетапно, залежно від ступеня суспільних потреб, що в майбутньому може стати основою для Адміністративного кодексу України. (К про адміністративні проступки, Адм-процесуальний К., Адм-процедурний К. (К. загальних адм процедур), К. правил поведінки державних службовців, К. державної служби).

6. Адміністративно-правові відносини

Адм-правові відносини є одним з найважливіших елементів механізму АПР. Виступаючи різновидом правовідносин, що складаються у різних сферах суспільного життя, вони відображають сі основні ознаки будь-яких правовідносин.

Однак вони мають ряд особливостей, які і відмежовують їх від інших видів правовідносин.

— відносини, що складаються переважно у сфері публічного управління в процесі здійснення завдань і функцій державної влади;

— це «владовідносини», тобто відносини «влади — підпорядкування» (влади -- підлеглості), для них у більшості випадків властива юридична нерівноправність сторін, а саме: одна із сторін наділена більшим комплексом владних повноважень відносно іншої, через що ці відносини часто визначаються ще як вертикальні;

— однією із обов’язкових сторін (учасників) адміністративно-правового відношення, як правило, має бути особливий суб'єкт — носій державно-владних управлінських повноважень; причому для органу виконавчої влади участь в адміністративно-правовому від ношенні в межах його компетенції є не тільки можливістю, його правом, але й прямим обов’язком;

— об'єктом адм-правовідносин є воля, свідомість та опосередкована ними поведінка (діяння) керованих об'єктів у сфері реалізації публічної влади;

— вони виступають юридичною формою управлінських відносин, тобто, будучи юридичне упорядкованими нормами адміністративного права, набувають правового характеру;

— за своєю сутністю є організаційними, це пов’язано з практичною реалізацією функцій виконавчої влади, які за своїм призначенням спрямовані перш за все на організацію процесу правовиконання. Адм-правовідносини несуть на собі подвійне організаційне навантаження: самоорганізації (організація роботи всередині державного органу) та організація що реалізується в адм-правовідносинах з іншими суб'єктами публічного управління;

— можуть виникати з ініціативи будь-якої із сторін правовідношення, з ініціативи третьої особи, а інколи і всупереч волі однієї із сторін: згоди другої сторони на виникнення адміністративно-правового відношення не вимагається (наприклад, адміністративно-деліктні відносини);

— при порушенні (невиконанні) тих чи інших вимог адміністративно-правових норм суб'єкти адміністративно-правових відносин несуть відповідальність не один перед одним (що характерно для цивільно-правових відносин), а перед державою;

— спірні питання, що виникають із адм-правоввідносин, вирішуються здебільшого в адміністративному (позасудовому) порядку, тобто шляхом безпосереднього юридично-владного одностороннього розпорядження повноважного суб'єкта управлін-ня. Проте в останній час значно розширюється судовий порядок вирішення багатьох адм-правових спорів.

Адмін-правові відносини — суспільні відносини, регульовані нормами адміністративного права, що складаються в сфері публічного управління.

Структура адміністративно-правових відносин

юридична основа;

юридичні факти;

суб'єкти (сторони);

об'єкт правовідносин;

зміст правовідносин.

Юридичною основою адм-правових відносин виступають адм-правові норми — як матеріальні, так і процесуальні. Ці норми опосередковують зміст адм-правових відносин, визначають права, обов’язки, а також поведінку учасників таких відносин, впливають на їх характер і мету.

Юридичні факти -- це певні дії та події, які виступають фактичною підставою для виникнення, зміни та припинення адміністративно-правових відносин.

Дії - це результат активного волевиявлення людей. Дії бувають правомірними та неправомірними.

Правомірні дії - у формі юридичних вчинків — це такі юридичні факти, що відповідають вимогам адміністративно-правових норм.

Неправомірні дії - передусім правопорушення — не відповідають вимогам адміністративно-правових норм, порушують їх. Слід зважати, що юридичним фактом, який спонукає виникненню адм-правових відносин, може бути і протиправна бездіяльність. Правовідносини, викликані протиправними вчинками, називають деліктними.

Події- це явища, незалежні від волі людей, які мають юридичне значення (наприклад, стихійне лихо, народження або смерть людини, досягнення певного віку тощо).

Суб'єкти адміністративно-правових відносин — це конкретні їх учасники (сторони цих відносин) — юридичні та фізичні особи, наділені правами та обов’язками у сфері управлінської діяльності, передбаченими та забезпеченими адміністративно-правовими нормами.

Необхідною передумовою для вступу цих суб'єктів в адміністративно-правові відносини є наявність у них адміністративної правосуб'єктності.

Об'єктом адміністративно-правових відносин є те, відносно чого вони виникають, розвиваються і припиняються. Передусім, це поведінка суб'єктів відносин (їх дії чи бездіяльность), юридичні наслідки їх поведінки, певні правові інтереси, у т. ч. майнового чи немайнового характеру та ін.

Зміст адм-правовідносин зумовлює сукупність прав та обов’язків учасників цих відносин, їх правові інтереси, характер їхніх взаємостосунків та мету відносин та ін. Такий зміст насамперед визначає опосередкована адміністративно-правовими нормами поведінка учасників управлінських стосунків, яка узгоджується з мотивами та інтересами сторін, з характером їхніх взаємних відносин, що узагальнюються правовим статусом відносно об'єкта того чи іншого правовідношення.

Слід вказати на можливість врахування і такого додаткового елементу, як предмет правовідносин, якими можуть бути окремі речі, предмети, майно тощо.

7. Види адміністративно-правових норм

Враховуючи різноманітність сфери публічного управління, можна зробити висновок, що адм-правовідносини, що складаються в його межах різні за характером, змісту та спрямованості. Звідси можливість їх видової класифікації за певними критеріями, що напрацьовані наукою АП.

1. щодо цільового призначення:

— на відносини позитивно-регулюючого (творчого) характеру;

— правоохоронні (зокрема, деліктні відносини, пов’язані з правопорушеннями).

2. залежно від управлінського характеру:

— основні - які безпосерньо виражають основну форму управлінського впливу (суб'єкт — об'єкт), тобто «владовідносини»;

— неосновні - складаються поза рамками управлінського впливу, але органічно пов’язані з його існуванням (суб'єкт — суб'єкт).

3. в залежності від конкретних цілей виникнення суспільних відносин:

— внутрішні - відносини, пов’язані з формуванням управлінських структур, визначенням основ взаємодії між ними і їхніми підрозділами, із розподілом прав і обов’язків, відповідальності між посадовими особами органу управління. Сторони в цих відносинах — супідрядні державні органи, структурні підрозділи, посадові особи;

— зовнішні - відносини, пов’язані з безпосереднім впливом на об'єкти, що не входять у систему управління (наприклад, громадян, громадянські об'єднання).

4. за характером зв’язків між учасниками:

— вертикальні - тобто такі, що складаються при юридичній нерівноправності (залежності) однієї сторони щодо іншої - в межах організаційного підпорядкування або поза ним. Вони уособлюють субординаційний характер нерівнозначності правового статусу сторін;

— горизонтальні (функціональні, координаційні, власне — рівноправні).

5. за своїм змістом (порядку реалізації прав і обов’язків їх учасників):

— матеріальні - відносини в сфері управління, які регулюються матеріальними нормами адмін права;

— процесуальні - відносини, що складаються сфері управління в зв’язку з розв’язанням індивідуально-конкретних справ, що регулюються адмін-процесуальними нормами.

договірні.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой