Механізм оподаткування банків

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

План

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

1.1 Економічна сутність Податкової системи України

1.2 Історія Податкової системи України

1.3 Класифікація податків і зборів в Україні

1.4 Оподаткування банківських установ в Україні

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІЛІЇ ПАТ «ДЕРЖАВНОГО ОЩАДНОГО БАНКУ УКРАЇНИ»

2.1 Організаційна структура філії ПАТ «Державного Ощадного Банку України» та особливості його діяльності

2.2 Економічна характеристика філії ПАТ «Державного Ощадного Банку України» та особливості його діяльності

2.3 Аналіз фінансового стану філії ПАТ «Державного Ощадного Банку України»

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ФІЛІЇ ПАТ «ДЕРЖАВНОГО ОЩАДНОГО БАНКУ УКРАЇНИ»

3.1 Структура податкових платежів філії ПАТ «Державного Ощадного Банку України»

3.2 Механізм оподаткування філії ПАТ «Державного Ощадного Банку України»

3.3 Напрямки і перспективи вдосконалення оподаткування банківських установ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

В умовах ринкових відносин та насамперед в перехідний до ринку період податкова система є одним з найважливіших економічних регуляторів, основою фінансово-кредитного механізму державного регулювання економіки.

У системі прямих податків, діючих в Україні і стягуваних з підприємств, значне місце належить податку на прибуток підприємств. Даний податок на сьогодні є найвагомішим із групи прямих податків у податковій системі України. За підсумками 2011 року цей податок становить близько 23% в обсязі фактичних надходжень зведеного бюджету України. Це дозволяє максимально наблизитися за своїми обсягами до найбільш значного за розмірами в доходах бюджету податку з доходів фізичних осіб частина якого складає 27%.

Актуальність цієї теми обумовлюється тим що:

По-перше аналіз фінансового стану підприємств є важливим аспектом зниження невизначеності економічної інформації при прийнятті рішень в області податків.

По-друге, питання податків взагалі турбують усіх, а недосконалість нормативно-законодавчої бази призводить до недостатнього оподаткування одних банківських операцій та надмірного оподаткування інших. Цей фактор не дає можливості стабільного розвитку банківського бізнесу та реального сектору економіки України.

По-третє, розвиток адекватних заходів державного регулювання зачіпає не окремі сторони фінансової діяльності економічних агентів, а весь комплекс фінансово-кредитних стосунків в національному господарстві. У цих умовах необхідно реформувати систему оподаткування комерційних банків, забезпечити її ефективну роботу. Тому на сьогодні є актуальна проблема оподаткування банківської діяльності оскільки неузгодженостей у даній сфері більше чим достатньо.

Проблематикою даного питання займаються багато сучасних дослідників, зокрема Абрютіна М.С. [1], Бланк [5], Бондар [8], Бутинець [4], М.І. Бухалков [12], А. Д. Вивереця [15], Грузінова [17], В.В. Кулішова [29], Л. Г. Мельник [31], В.І. Тітова [43] та ін.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові документи які регламентують справляння податків банківськими истановаи, головним з яких є Податковий кодекс України, різні підзаконні акти, звіти, підручники, закон України Про банки і банківську діяльність, статті з Інтернету та декларації Ощадного банку України.

Мета цієї роботи — ознайомитись з податковою системою України, розглянути механізм оподаткування банків на прикладі філії ПАТ «Ощадний банк України», проаналізувати особливості справляння ним податків.

Об`єктом дослідження є справляння загальнодержавних та місцевих податків та зборів Ощадного банку України.

Предметом дослідження є податкова система України, Ощадний банк України, його організаційно-економічні показники та особливості сплати податків і зборів.

Завданням роботи є:

Розкриття таких понять як оподаткування банківських установ, висвітлення їх економічної сутності, характеристика та роль банківської діяльності в податковій системі держави, мета та завдання оподаткування доходів підприємства та законодавча регламентація проведеного банківської діяльності та податкової системи.

Організаційно-економічна характеристика діяльності підприємства ПАТ «Державний Ощадний Банк України» шляхом висвітлення його організаційної та економічної характеристики, аналізу фінансового стану, розгляду його структури податкових платежів, роз`яснення строків і порядку подання звітності та детальний розгляд механізму оподаткування банківських установ в Україні.

Виділення та детальний розгляд напрямків вдосконалення оподаткування банків та можливі перспективи.

Структура роботи:

В першому розділі курсової роботи описуються економічна сутність податкової системи України, її історію формування, класифікацію податків та зборів та особливості оподаткування банківських установ.

В другому розділі цієї роботи надається організаційна характеристика підприємства ПАТ «Ощадний банк України», характеризуються основні аналітичні та економічні показники його діяльності за 2009−2010 звітні роки.

В третьому розділі розкривається питання про особливості справляння подтків і зборів на прикладі філії ПАТ «Державний Ощадний Банк України», структуру податкових платежів, висвітлюються напрямки та перспективи вдосконалення оподаткування банківських установ на території України та пропонуються шляхи вирішення проблем.

Робота містить п`ятдесят дві сторінки друкованого тексту, три таблиці, один рисунок, 52 джерел літератури і два додатки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

1.1 Економічна сутність Податкової системи України

Основним джерелом існування держави і виконання нею своїх функцій є податки.

Сукупність діючих у державі податків і податкових платежів утворює податкову систему. Сукупність форм і методів стягнення частини доходу юридичних і фізичних осіб у дохід бюджету утворює систему оподаткування.

Податкова система будь-якої країни має будуватися виходячи з її соціально-економічного становища. І для того щоб ця система забезпечила отримання позитивних результатів, потрібне її наукове обґрунтування, що включає системність, встановлення визначальної основи системи оподаткування, а також формування правової бази і вихідних принципів.

Визначальною основою податкової системи є обсяг витрат бюджету. Види податків та їх обсяг у державі встановлюються з метою покриття витрат. Виходячи з цього податки є вторинними щодо витрат бюджету. Збалансування обсягу податків і податкових платежів, що надходять у бюджет, з обсягом бюджетних витрат держави -- основне завдання державних фінансових органів.

Правовою основою податкової системи є відносини власності. Форма власності (державна або приватна) визначає право держави на доходи. При державній власності все майно підприємств і доходи, що створюються ними, належать державі. Держава вирішує, яку частку доходів підприємств централізувати в бюджет та інші централізовані фонди, а яку залишити трудовим колективам. Що ж до приватних і колективних підприємств, то держава може централізувати в бюджет лише частину доходів, що необхідна для задоволення загальнодержавних потреб.

До вихідних принципів побудови податкової системи належать формування доходів бюджету у процесі перерозподілу ВВП; встановлення однакових обов’язків і відповідальності перед бюджетом для суб'єктів господарювання всіх форм власності; встановлення оптимального співвідношення між частиною доходу, що стягується з підприємств, і частиною, що залишається у них для розвитку власного виробництва, соціальної сфери і матеріального стимулювання працівників.

Основними ж принципами функціонування податкової системи мають бути одноразове оподаткування одного й того самого об'єкта; рівність суми сплаченого податку вартості отриманих від держави благ та послуг; цільове призначення кожного виду податку, тобто його спрямованість на покриття конкретних видів витрат бюджету; застосування нових податків повинно відбуватися лише для покриття нових витрат держави, а не дефіциту бюджету; вони мають бути простими і зрозумілими для платників податків, умов оподаткування; стягнення податків у зручний для платника час і зрозумілим для нього методом оподаткування; звітування уряду про використання податків.

Основними критеріями системи оподаткування мають бути її економічна ефективність і соціальна спрямованість. У цьому зв’язку податки мають забезпечувати, з одного боку, стійку і в потрібному обсязі фінансову базу держави, а з іншого -- залишати суб'єктам господарювання достатньо коштів для власного розвитку і підвищення матеріальної зацікавленості працівників у результатах праці.

Загалом існуюча в Україні система оподаткування досить складна, важкодоступна і мало зрозуміла для платників податків. Це стосується насамперед розрахунку податку на прибуток. Даний розрахунок оподатковуваного прибутку суперечить існуючій практиці розрахунку прибутку в бухгалтерському обліку.

Види податків, їх платники, об'єкт оподаткування, ставка, порядок розрахунку і сплати встановлюються державою і місцевими органами влади. Нині в Україні існує понад 10 видів податків і податкових платежів, а з урахуванням різноманітних зборів і обов’язкових платежів їх налічується понад 30.

В основу існуючої класифікації системи податків і податкових платежів покладені такі ознаки: форма оподаткування; економічний зміст об'єкта оподаткування; рівень державних структур, які встановлюють податки; напрямок використання.

Залежно від форми оподаткування податки поділяються на прямі та непрямі.

Прямими є податки, які встановлюються безпосередньо на доходи та майно платників і сплачуються ними з власних надходжень грошових коштів. До них належать податки на прибуток, транспортні засоби, землю, прибутковий податок з доходів громадян та ін. Ці податки встановлюються безпосередньо на дохід або майно платника і їх розмір залежить від обсягу об'єкта оподаткування. Що більший об'єкт оподаткування, то більша при однаковій ставці сума податку, і навпаки.

Непрямими є податки, що встановлюються на товари і послуги й оплачуються покупцем у їх цінах або тарифах, а в бюджет сплачуються продавцями товарів і надавачами послуг. У цьому разі покупець сплачує ці податки продавцю в цінах на товари і послуги, які у нього купує, а продавець згодом перераховує їх державі. У цьому разі зв’язок між платником податку (споживачем товару) і державою опосередкований через об'єкт оподаткування. До непрямих податків належать ПДВ, акцизний збір, митні збори. Розмір цих податків при постійних ставках (тарифах) залежить від кількості й вартості товарів (послуг), що купуються.

За економічним змістом об'єкта оподаткування розрізняють податки на дохід, споживання і майно.

Податки на дохід стягуються за встановленими ставками з доходів фізичних і юридичних осіб. До них належать податок на прибуток і прибутковий податок з доходів громадян.

Податки на споживання стягуються з покупців у цінах на товари і послуги, які купуються. До цих податків належать ПДВ, акцизний і митні збори.

Податок на майно встановлюється на конкретне майно юридичних і фізичних осіб, наприклад, на транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території країни. До них належать:

1. податок на прибуток підприємств;

2. податок на доходи фізичних осіб;

3. податок на додану вартість;

4. акцизний податок;

5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

6. екологічний податок;

7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

9. плата за користування надрами;

10. плата за землю;

11. збір за користування радіочастотним ресурсом України;

12. збір за спеціальне використання води;

13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

14. фіксований сільськогосподарський податок;

15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

16. мито;

17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади і є обов’язковими для сплати на певній території. До місцевих податків належать:

1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

2. єдиний податок;

3. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

4. збір за місця для паркування транспортних засобів;

5. туристичний збір.

Залежно від напрямку використання податки поділяються на загальні та цільові (спеціальні).

Загальними є податки, які не мають цільового призначення і використовуються державою на загальнодержавні заходи (утримання органів управління, оборону країни та ін.). До них належать податок на прибуток, ПДВ, прибутковий податок з доходів громадян, акцизний збір та ін.

Цільові (спеціальні) податки встановлюються для фінансування спеціальних заходів. Так, податок на землю використовується для фінансування витрат, пов’язаних з раціональним використанням та охороною земель, підвищенням їх родючості, введенням державного земельного кадастру, землевпорядкуванням та ін.

Кожний вид податку повинен мати відповідне джерело його сплати.

Джерелами сплати податків і податкових платежів є доходи їх платника, з яких сплачуються відповідні податки і платежі, тобто це те, з чого сплачуються податки. Джерело може бути безпосередньо пов’язане з об'єктом оподаткування (наприклад, коли оподатковується безпосередньо дохід -- прибуток, то об'єкт оподаткування і джерело збігаються), а може і не стосуватися об'єкта оподаткування (наприклад, податок на транспортні засоби нараховується з об'єму циліндрів двигуна автомобіля, а сплачується з доходу). Формування джерел сплати податків пов’язане з виробництвом і розподілом національного доходу. При розподілі виробленого національного доходу формується фонд оплати праці працівників і чистий дохід підприємства, які є джерелом сплати податків. Розрізняють чотири види доходів: ренту, процент, заробітну плату та підприємницький дохід.

Рента -- це дохід суб'єктів господарювання, отримання якого зумовлене факторами, що не залежать від їх діяльності. Цей дохід приносить, як правило, такий фактор виробництва, як земля, що включає всі її природні ресурси (ліси, водні ресурси, родовища корисних копалин та ін.). Джерела створення ренти різноманітні. Наприклад, у добувних галузях рента створюється на підприємствах, що розташовані в більш сприятливих умовах виробництва (менша глибина покладу і більша товща шару, більш близьке розташування споживачів та ін.), тобто уможливлюють добування дешевшої продукції порівняно з аналогічними підприємствами, які перебувають у гірших умовах. Рента, яку суб'єкт господарювання отримує як дохід, вноситься ним у бюджет у вигляді відповідного платежу.

Процент -- це дохід на вкладений капітал або інвестовані ресурси (кошти виробництва та ін.). Цей дохід можуть отримувати як юридичні, так і фізичні особи. Таким чином, він може бути джерелом сплати як прямих, так і непрямих податків.

Заробітна плата -- це дохід, який сплачується працівникам за використання їх праці (робочої сили). Вона є часткою національного доходу, який надходить в особисте споживання. Цей дохід може бути джерелом сплати як прямих податків (прибуткового), так і непрямих (ПДВ, акцизу).

Підприємницьким називається дохід, отриманий у результаті підприємницької діяльності. Він є джерелом сплати прямих податків підприємців (податку на прибуток та ін.).

Аналізуючи джерела платежів щодо доходів юридичних та фізичних осіб і безпосередньо платників податків, слід зазначити, що джерелом сплати прямих податків (податку на прибуток та ін.) для юридичних осіб є безпосередньо їх прибуток. Для непрямих податків (ПДВ, акцизного збору та ін.) джерелом, врешті-решт, також є прибуток (оскільки віднесення їх на збільшення собівартості проданої продукції і послуг зменшує на відповідну величину прибуток), тобто сплачуються вони в бюджет безпосередньо з виручки. Що ж до фізичних осіб, то утримані з їх доходів (як джерел податків) прямі податки (прибутковий та ін.) сплачуються в бюджет з виручки суб'єктів господарювання. Непрямі податки (ПДВ, акцизний збір) стягуються з фізичних осіб через ціни реалізовуваних товарів і послуг, що надаються, а перераховуються в бюджет продавцями товарів і послуг з отриманої виручки. Таким чином, якщо джерела сплати податків для юридичних і фізичних осіб різні, то сплачуються вони в бюджет суб'єктами господарювання з виручки.

Згідно з рейтингом «Paying Taxes 2010», складеним Світовим банком, українська система оподаткування є однією з найбільш обтяжливих у світі. Підприємцям в Україні доводиться платити 147 податків і зборів та витрачати на це більш ніж 736 годин. Таким чином, у рейтингу податкових систем Україна займає 181 місце із 183 (гірше справи йдуть тільки у Венесуелі та Білорусі).

Експерти Міжнародної фінансової корпорації у своєму дослідженні «The Costs of Tax Compliance in Ukraine» відмічають, що на адміністрування податків український бізнес щорічно витрачає більше 4 млрд. гривень. Так, у період з 2007 по 2009 роки приватний бізнес, окрім сплати безпосередньо податків та зборів, передбачених законодавством, витратив ще як мінімум 7,8 млрд. гривень на заходи, пов’язані з їх адмініструванням, що складає приблизно 1% ВВП України за 2007 рік.

Дисбаланси податкової системи України створюють нерівномірні податкові навантаження та, як результат, призводять до збільшення тіньового сектору економіки, ухиленню від оподаткування, зменшенню податкових надходжень. Особливо гостро дисбаланси податкової системи почали проявлятися з початком фінансово-економічної кризи. Зменшення попиту на цільових ринках, неконтрольоване збільшення вартості базових ресурсів, хаос на валютному ринку поставили на межу виживання цілі галузі, які є бюджетоутворюючими.

1. 2 Історія Податкової системи України

Податкова система України є сукупністю загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом України порядку.

Виникнення податків сягає сивої давнини. В Київській Русі податки з’являються вже в перші роки виникнення цієї держави. Давньоруські податки не запозичуються з інших країн, а мають своє власне, національне походження. Одним з найдавніших прямих податків Київської Русі, що проіснував на українських землях, було подимне. Назва походить від одиниці оподаткування — «диму». Тобто, «дому», селянського двору. Платили подимне натурою та часткового грішми. Інший древній податок — полюддя. Він збирався під час щорічних об'їздів Київської Русі князем та його дружиною. І ще одним джерелом наповнення казни було поплужне. Це земельний податок, одиницею оподаткування якого був плуг. Поплужне йшло на військові витрати, утримання велико — князівського двору та на дипломатичні місії. Цікаво, що ці три види податків так узвичаїлись, що й продовжили існувати тоді, коли Київської Русі не стало. Спочатку в землях Галицько-Волинського князівства, а потім за часів литовсько-української та литовсько-польської держави.

Княгиня Ольга, розвиваючи і вдосконалюючи традиційну систему податків, збагачує їх оброками, втілює в життя рентні відносини. Останні стали важкою розплатою за смуту і нестабільність життя на Русі в ХІІ-ХІІІ ст. В епоху середньовіччя Русь сплачувала податки Литовській, Польській і Московській державам, час від часу, збільшуючи кількість прямих і непрямих, звичайних і надзвичайних податей, яких нараховувалося більше 30.

З XV століття вводиться такий прямий грошовий податок як половщина. Спочатку його сплачували селяни, виходячи з кількості худоби і землі. Згодом половщину почали сплачувати всі державні категорії залежного селянства. Понад триста років проіснував на українських землях такий натуральний податок як поштучне, запроваджений литовцями. Його сплачували селяни від кількості худоби та птиці, витканого полотна, ряден, рушників.

З XVI століття приходить в Україну так зване Магдебурзьке право, яке стає визначальним у податковому та митному регулюванні. Магдебурзьке право -- це письмовий королівський дозвіл на місцеве самоврядування, куплене мешканцями окремих міст і містечок, або дароване жителям окремих міст за особливі заслуги перед короною. Міський голова чи бургомістр за Магдебурзьким правом був найвищою виконавчою та судовою особою в місті. Він мав право встановлювати розміри податків та мита, відміняти їх чи звільняти від них окремих громадян, розглядав усі майново-боргові спори і виносив по них рішення. Міське населення було особисто вільним. Ковалі, гончарі, ювеліри, крамарі об'єднувались в окремі цехи і сплачували фіксовані податки колективно. Завдяки Магдебурзькому праву почали швидко розвиватися міста. Чотириста років тому воно було запроваджено в Києві. За часів Магдебурзького права було запроваджено помірне торговельне мито. І сплачувалось воно з певної міри привізного товару. Розмір помірного був сталим і декілька століть не мінявся: два гроші за одну одиницю товару. Часто помірне торговельне мито органами міського управління змінялось іншими вимогами.

За часів Гетьманщини частину податків, що стягувалися з населення було скасовано. Шляхта, козацька старшина були звільнені від податків повністю. Лише міщани і селяни платили стацію — податок на утримання війська, а також сплачували податок з промислових прибутків.

Повна руйнація українських податкових національних традицій, яка передбачала помірність і доцільність оподаткування, розпочалася з втратою Україною її незалежності і повного поневолення Російською Імперією. Ламаючи адміністративну систему України, яка за своєю демократичною суттю та універсальністю випереджала більшість адміністративних систем країн Європи, Російська Імперія почала запроваджувати й свої податки. Помірне мито було замінене Московським податком, що становив 5 відсотків від продажної ціни товару. Було введено подвірне оподаткування. Тобто, запроваджено нову систему оподаткування населення прямими податками. Запровадження подвірного оподаткування значно збільшило кількість платників податків за рахунок введення в їх число тих категорій населення, що раніше були звільнені від оподаткування: «задвірних», «ділових людей», половників та інших. Загальну суму подвірного визначав уряд на чолі з урядником, а сільська громада чи міське управління розподіляли суму податку між всіма дворами. Подвірне оподаткування зберігалось до запровадження подушного, тобто до XVIII століття. Основний прямий податок Російської імперії подушне запроваджено в Україні в першій половині XVIII століття. Його сплачувало все чоловіче населення країни, крім дворян, духовенства і осіб, що перебували на державній службі. Розмір податку щороку визначався сумою, необхідною для утримання армії і флоту, і постійно збільшувався. У XVIII столітті подушне становило близько 50 відсотків усіх надходжень до державного бюджету Російської імперії. Подушне сплачували до кінця 19 століття. З появою іноземних капіталістичних інвесторів і розвитком в пореформений час сільськогосподарського і ремісничо-промислового підприємництва, подушна подать відміняється і вводяться майнові, та інші прямі податки.

В роки революції і громадянської війни податкова система змінюється прямим визиском, експропріацією. Елементи цивілізованого регулювання економіки шляхом запровадження прямих і непрямих податків запроваджуються в період коротко часового НЕПу. Сталінізація спростила податкову систему і в умовах тоталітарної системи вона стала по суті номінальною і набрала вироджених форм. Потреби в спеціальному податковому органі в умовах загальнодержавної форми власності на засоби виробництва не було. У складі Міністерства фінансів та його підрозділів в областях, районах, містах виділялись відповідні підрозділи держдоходів. Вони несли відповідальність за дотриманням діючого порядку справляння бюджетних доходів і за виконання плану надходжень платежів до бюджет).

Разом з набуттям Україною незалежності у 1991 році почала створюватися та інтенсивно розвиватися нова податкова система. Вона значною мірою відрізняється від тієї, що існувала в умовах командно адміністративної системи -- з особливостями, характерними для всіх республік колишнього СРСР. Податкова система України, що формується нині, з одного боку, сягає своїм корінням у систему доходів державного бюджету колишнього СРСР, з іншого боку, потребує змін і реформ, що відповідали б вимогам становлення в країні ринкової економіки. Створена у 1991 році податкова система України зазнала численних значних змін, але так і не досягла прийнятного для уряду та суспільства стану.

З 1 січня 2011 року набрав чинності новий Податковий кодекс України, який значно змінює систему оподаткування в Україні. З прийняттям нового кодексу втратили чинність ряд Законів України, декретів Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради України та указів президента України. У новому кодексі змінено кількість та склад загальнодержавних і місцевих податків та зборів. Згідно з Податковим кодексом в Україні в наш час діють 23 податки та збори, з них 18 загальнодержавних та 5 місцевих.

1. 3 Класифікація податків і зборів в Україні

Усю сукупність обов’язкових платежів податкового характеру можна класифікувати за кількома підставами. Виділимо найбільш важливі з них.

1. Залежно від компетенції органу, що вводить дію податкового платежу на відповідній території:

а) загальнодержавні -- податки і збори, що їх встановлює Верховна Рада України, що вводяться в дію винятково законами України і діють на всій території України;

б) місцеві -- податки та збори, перелік яких встановлює Верховна Рада України, вводять у дію місцеві органи самоврядування і які діють на території окремих регіонів України.

2. Залежно від каналу надходження. Відповідно до бюджетної системи України податкові платежі надходять до бюджетів різних рівнів, на підставі чого податкові платежі можна розділити на закріплені та регульовані.

Закріплені податки безпосередньо і повністю надходять до конкретного бюджету чи позабюджетного фонду. Серед закріплених податків виділяють податки, що надходять до державного бюджету, місцевого бюджету, позабюджетного фонду. Регулюючі (різнорівневі) податки надходять одночасно до бюджетів різних рівнів у пропорціях відповідно до бюджетного законодавства. Суми відрахувань по таких податках, зараховані безпосередньо до державного бюджету і бюджетів інших рівнів, визначаються при затвердженні кожного бюджету.

Можна дещо деталізувати цю групу податків, диференціювавши їх на такі:

а) державні -- податки, що повністю надходять до державного бюджету;

б) місцеві -- податки, що повністю надходять до місцевих бюджетів;

в) пропорційні -- податки, що розподіляються між державним і місцевим бюджетами у певній пропорції;

г) позабюджетні -- податки, що надходять до певних фондів (у деяких випадках, щоправда, вони повинні все-таки пройти через бюджет).

3. Залежно від платника:

A. податки з юридичних осіб (податок на прибуток і т. ін.);

Б. податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок на промисел і т. ін.);

B. змішані -- податки, що допускають як платника і юридичних, і фізичних осіб (податок з власників транспортних засобів, земельні податки і т. ін.). При цьому змішані податки можна розділити на:

а) податки, що визначаються наявністю певних матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);

б) податки, що визначаються діяльністю платників (податок на додану вартість, акцизний збір).

4. Залежно від форми оподаткування:

А. Прямі (прибутково-майнові) -- податки, що стягуються в процесі придбання та акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об'єкта обкладання, включаються в ціну товару і сплачуються виробником або власником. Прямі податки, у свою чергу, розділяються на:

а) особисті -- податки, що сплачуються платником податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і з урахуванням його платоспроможності;

б) реальні (англ. rеаl -- майно) -- податки, що сплачуються з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній доход.

Б. Непрямі (на споживання) -- податки, що стягуються у процесі витрати матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни реалізації товару і сплачуються споживачем. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), що виступає посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Споживач товару (робіт, послуг) є платником реальним. Саме критерій збігу юридичного і фактичного платника є одним з основних при розмежуванні податків на прямі й непрямі. При прямому оподаткуванні -- юридичний і фактичний платники збігаються, при непрямому -- ні.

5. Залежно від способу стягнення:

А. Часткові (кількісні) -- розмір податку встановлюють для кожного платника окремо, з урахуванням його майнового стану і можливості сплати. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.

Б. Розкладкові (репартіаційні) -- податки, що нараховуються на цілу корпорацію платників, що самостійно здійснюють між собою остаточний розподіл податкового тягаря. Історично це перша форма стягнення податків, що проходила кілька етапів: перший -- установлення загальної суми потреби держави в доходах; другий -- розподіл цієї суми між територіальними одиницями; третій -- розподіл її між платниками. Сьогодні застосовують на місцевому рівні. У Росії в 1885 році було встановлено додатковий розкладковий збір, стягнутий із промислових і торгових підприємств. Загальну його суму законодавчо визначали по губерніях, у губерніях -- по повітах, де вже згідно з прибутковістю розподіляли між торговими і промисловими підприємствами.

6. Залежно від характеру використання:

А. Загального призначення -- податки, що використовуються на загальні цілі (без конкретизації). Власне, це і є дійсно податки.

Б. Цільові податки -- податки, що зараховуються до позабюджетних цільових фондів і призначені для цільового використання. Фактично однією з основних ознак податків є нецільовий характер, однак подібні платежі мають деякі позитивні моменти: психологічний; ув’язування витрат і доходів від певних видів діяльності; певна незалежність конкретного державного органу.

7. Залежно від періодичності стягнення:

А. Разові -- податки, що сплачуються один раз протягом певного часу (найчастіше -- податкового періоду) при здійсненні певних дій (податок з власників транспортних засобів; податок з майна, що переходить у порядку спадкування чи дарування). Цей різновид податків має переважно характер зборів.

Б. Систематичні (регулярні) -- податки, що стягуються регулярно, через певні проміжки часу і протягом усього періоду володіння чи діяльності платника (щомісячно, поквартально).

8. Залежно від обліку податкового платежу:

A. Податки, що фінансуються споживачем (акциз, податок на додану вартість).

Б. Податки, що включаються у собівартість (податок з власників транспортних засобів, земельний податок).

B. Податки, що фінансуються за рахунок балансового прибутку, тобто прибутку до сплати податку (податок на майно, податок на рекламу).

Г. Податки, що фінансуються за рахунок чистого прибутку, тобто прибутку після сплати податку (збір за право торгівлі, за використання національної символіки).

В окрему підсистему можна виділити групу загальнодержавних зборів, що можуть бути диференційовані:

1) збори економічного характеру;

2) збори соціального характеру (збір на обов’язкове державне соціальне страхування і т. ін.);

3) збори природоресурсного характеру (збір за спеціальне використання природних ресурсів і т. ін.).

1. 4 Оподаткування банківських установ в Україні

Особливе місце, яке відводиться банківській системі як сполучній ланці економіки при проведенні економічної політики держави, робить важливим дослідження питань оподаткування комерційних банків та особливостей податкового регулювання банківської діяльності. Актуальність дослідження полягає ще й в тому, що дані питання необхідно розглядати як з позиції забезпечення стійкості та стабільності банківської системи, так і з позиції впливу банків на основні напрями та темпи економічного розвитку країни.

На сьогодні, оподаткування комерційних банків України здійснюється на загальних засадах, що зумовлено відсутністю окремих законодавчих актів, які б регулювали дане питання. Це є суттєвим недоліком, оскільки не дозволяє врахувати особливості банківської діяльності та забезпечити достатній внесок банківської системи в економічне зростання.

Податок на прибуток займає особливе місце в податковому регулюванні банківської діяльності. Він має найбільшу питому вагу у величині податкових платежів, що здійснюють банки, і є другим за значущістю податком, який формує бюджет. Відповідно до ст. 133 розділу ІІІІ Податкового кодексу України платниками податку є юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами. Оскільки основною метою діяльності банків є отримання прибутку, то комерційні банки є платниками податку на прибуток нарівні з іншими підприємствами та організаціями України.

Ставка податку на прибуток банків не відрізняється від ставки податку на прибуток підприємств, і з 1 квітня 2011 року становить 23%.

Об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду. Розрахунок об'єкту оподаткування банківських установ має свою специфіку, що зумовлено особливостями діяльності банків. Крім того, на практиці податок на прибуток фактично стягується не з реального фінансового результату банку, а з певного умовного показника, який розраховується за методикою, визначеною Податковим кодексом України.

Проведені розрахунки та їх наступний аналіз показали, що за період 2007−2010 роки загальна сума сплачених податків комерційними банками України скоротилася на 60,2%, сплата податку на прибуток зменшилася на 71,4% [2].

Важливо відмітити, що у 2007-першій половині 2008 років спостерігалися позитивні тенденції у діяльності комерційних банків України, і по результатам 2007 року чистий прибуток банків становив 8,6 млрд. грн. Незважаючи на поступове погіршення економічної та фінансової ситуації по результатам 2008 року оподатковуваний прибуток склав 10,5 млрд. грн., але сплата податку на прибутку скоротилася на 37,6%, внаслідок того, що 42 банки знизили обсяги сплати податку на прибуток.

У 2009 році відбулося різке зниження дохідності і стабільності банківської системи, погіршення фінансового стану банківського сектору України, банки було зобов’язано формувати страховий резерв, і як результат чистий збиток по системі склав 32,2 млрд. грн. В результаті, по окремих банківських установах сталася переплата податку на прибуток, а ряд банківських установ за 2009 рік задекларували значні суми від'ємного значення об'єкта оподаткування. При цьому податку на прибуток комерційними банками було сплачено у 2009 році на 4%, що мало свідчити про позитивні тенденції розвитку банківської системи, але насправді не відповідало реальній ситуації.

У 2010 продовжувалася фінансова криза, внаслідок чого діяльність банківської системи загалом було збитковою. При цьому чистий збиток зменшився порівняно із 2009 роком більше ніж удвічі і склав 13 млрд. грн., витрати на формування резервів скоротилися в абсолютному виразі на 19 млрд. грн. або 30%. Основною причиною збитковості банків протягом 2009−2010 років значне зменшення доходів при значному зростання сформованого за рахунок валових витрат страхового резерву та зростання витрат в межах банківських операцій. За підсумками 2010 року відбулося поступове покращення основних фінансових показників банківської системи, але при цьому загальна сума сплаченого податку на прибуток комерційних банків скоротилася на 45%.

Основними причинами зменшення обсягів сплати податку на прибуток з комерційних банків були наступні:

-економічна та фінансова криза (починаючи з другої половини 2008 року по 2010 рік), наслідками якої стали значні збитки у діяльності банківської системи України;

-прийняття Закону України, який зобов’язав комерційні банки формувати страховий резерв та відносити його на валові витрати;

-ухилення банків від оподаткування внаслідок застосування схем мінімізації прибутку;

-диспропорції в податковій системі України.

Таким чином, протягом останніх років частка податкових надходження від податку на прибуток комерційних банків до Державного бюджету України не перевищувала 6−8%. На думку деяких економістів, оподаткування банків є недостатнім. Протилежної думки дотримуються інші науковці, вважаючи, що податкове навантаження на банки має бути нижчим, оскільки подорожчання кредитів внаслідок збільшення податкового тиску на банки негативно відобразиться на виробничому секторі економіки [3].

З огляду на це, було проведено аналіз податкового навантаження з податку на прибуток комерційних банків протягом 2007−2010 років. Податкове навантаження з податку на прибуток було розраховано як відношення суми податків до прибутку до оподаткування. Для розрахунку було використано значення нарахованих податків, а не сплачених, оскільки саме нараховані податкові зобов’язання відображають реальне податкове навантаження. Крім того, при розрахунку даного показник було використано дані фінансової звітності, оскільки саме податок на прибуток за фінансовою звітністю є показником фінансового результату діяльності банку.

Проведений розрахунок показав, що абсолютне податкове навантаження з податку на прибуток за період 2007−2010 років скоротилося на 832 млн. грн. (на 40,7%), відносне — на 1% (до 22,8%), але залишається на досить високому рівні [4]. Необхідно також враховувати, що на практиці податкове навантаження банків збільшується за рахунок формування страхових резервів, вимоги до яких відповідають всім формальним ознакам податку — вони обов’язкові, безповоротні, частково використовуються на фінансове забезпечення діяльності держави.

Таким чином, підтримання оподаткування прибутку комерційних банків на оптимальному рівні є важливою задачею. Вирішення даного питання можливе шляхом побудови певної моделі, яка б дозволила оцінити вплив оподаткування на рентабельність банківської діяльності на основі взаємопов'язаних показників — податкового навантаження на прибуток до оподаткування, коефіцієнтів податкового навантаження на активи і капітал банків [5].

Оскільки оптимальний розмір податкового тягаря — центральна макроекономічна проблема будь-якої держави, доцільною є також побудова моделі для визначення загального податкового навантаження на комерційні банки з урахуванням всіх податків та зборів, що сплачуються ними. Можливе також введення до моделі критерію тяжкості податкового тягаря. При визначенні оптимального податкового навантаження на комерційні банки необхідно враховувати світовий досвід оподаткування, який показує, що максимально допустимий рівень становить 30−40% доходу. Якщо податкове навантаження перевищує 40% - починається процес скорочення заощаджень, зникають стимули до підприємницької ініціативи і розширення діяльності.

Побудова моделі для визначення загального податкового навантаження дасть можливість банку оцінити ефективність заходів податкового менеджменту, а державі - виявити банки, які потребують більш ретельного податкового контролю та регулювання, а також дозволить зберегти оптимальний баланс між банками-платниками податків та державними потребами.

податковий банківський ощадний філія

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІЛІЇ ПАТ «ДЕРЖАВНОГО ОЩАДНОГО БАНКУ УКРАЇНИ»

2. 1 Організаційна структура філії ПАТ «Державного Ощадного Банку України» та особливості його діяльності

Ощадний банк України — одна з найбільших фінансово-банківських установ в Україні, яка стабільно працює в умовах постійної конкуренції на ринку банківських послуг та прагне бути сучасним конкурентоспроможним банком.

Стратегія банку спрямована на максимальний розвиток роздрібного бізнесу та створення умов для повного банківського обслуговування корпоративних клієнтів.

Маючи статус державного банку, ВАТ «Ощадбанк» прагне бути уособленням стабільності, впевненості та динамічного розвитку, національним надбанням держави та символом її респектабельності.

Після виходу України зі складу СРСР Ощадбанк України відокремився від Ощадбанку СРСР. У грудні 1991 року зареєстрований Нацбанком України під назвою «Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України». У 1999-му перейменовано у ВАТ «Державний ощадний банк України» і з 2011 року став Публічним акціонерним товариством[51].

Має найбільшу мережу установ (більше 6,1 тис.), які обслуговують клієнтів у всіх без винятку регіонах країни. У ньому працює майже чверть банківського персоналу України.

«Ощадбанк» — єдиний банк, який відповідно до Закону «Про банки і банківську діяльність» має державну гарантією за вкладами населення, так як є повністю державною установою.

«Ощадбанк» спеціалізується на обслуговуванні корпоративних клієнтів і фізичних осіб. У набір послуг для юридичних осіб входить: клієнт-банк; кредитування; депозитарна діяльність зберігача цінних паперів; фінансування зовнішньоторговельних операцій; послуги з розміщення грошових коштів; депозитний вклади, операції з банківськими металами; інкасація і т.д.

Фізичним особам банк пропонує відкриття вкладів в національній та іноземних валютах; розрахунково-касове обслуговування, кредити на придбання житла, автомобілів, товарів тривалого користування; переказ готівки та вкладів; виплати зарплат, пенсій, соц. допомоги, випуск та обслуговування платіжних карт VISA і MasterCard і т. д[51].

Кредитні операції та послуги для клієнтів філії Кіровоградського обласного управління.

Основними видами кредитних послуг, які пропонуються Ощадбанком своїм клієнтам є:

— Пряме кредитування (надання банком позичальнику коштів у тимчасове користування на умовах зворотності, терміновості, платності, цільового використання, забезпеченості);

— Відкриття кредитної лінії (банк зобов’язується надавати позичальникові кредитні кошти на певний термін в межах заздалегідь обумовленого ліміту кредитування без проведення додаткових переговорів);

— Овердрафт (короткостроковий банківський кредит, який надається платоспроможному позичальнику для оплати платіжних документів понад залишок коштів на його поточному рахунку). При цьому дебетове сальдо, яке виникає, не може перевищувати заздалегідь обумовленого розміру (ліміту овердрафту);

— та інші.

Користування кредитом у вигляді овердрафту дозволяє при тимчасовому недоліку коштів на Вашому рахунку здійснювати розрахунки в той же день за рахунок кредитних ресурсів. Обсяги та строки користування овердрафтом визначаються відповідно до потреб позичальника, його кредитоспроможністю в рамках встановленого Банком ліміту.

Залежно від кредитоспроможності позичальника, овердрафт може надаватися під повне, часткове забезпечення або без нього. Процентні ставки за користування овердрафтом визначаються індивідуально для кожного клієнта.

У своїй діяльності банк приділяє значну увагу роботі щодо вдосконалення обслуговування клієнтів, оперативного розгляду їх кредитних / гарантійних проектів, задоволенню потреб у банківських послугах.

Вимоги Кіровоградської філії Ощадбанку щодо надання кредитів / гарантій

Фінансовий стан позичальника та його можливість своєчасно повернути борг і відсотки за користування позикою, наявність забезпечення є основними критеріями для розгляду заяви на кредит. При наданні кредитів / гарантій Ощадбанк керується чинним законодавством та нормативними актами НБУ. Позичальник надає філії Ощадбанку основні документи, необхідні для визначення юридичного статусу, фінансового стану підприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації, забезпечення кредиту, у тому числі:

— клопотання позичальника у вільній формі.

— копії установчих документів та доповнення до них.

— бізнес-план проекту та додатки до нього або техніко-економічне обгрунтування.

— баланси підприємства, звіти про фінансові результати за останні три роки діяльності.

— перелікта розрахунок вартості майна, що надається банку в заставу, з визначенням його залишкової балансової вартості, року будівництва чи випуску, місця розташування, короткої характеристики.

— для гарантійних операцій — базова угода, однією з умов розрахунків за яким є надання однією зі сторін банківської гарантії.

З метою визначення рівня кредитного ризику та проведення відповідних заходів, спрямованих на запобігання неповернення кредитних коштів, Ощадбанк має право вимагати у позичальника будь-яку інформацію про його господарської діяльності.

Надання вичерпної інформації щодо окупності кредитного / гарантійного проекту, застави не гарантує кредитування з боку ВАТ «Державний ощадний банк України». Банк має право без пояснень відмовити клієнту в наданні кредиту / гарантії після розгляду пакету документів. Потенційним позичальникам рекомендується звертатися в Ощадбанк на початковому етапі роботи над проектом для отримання з боку працівників банку консультацій щодо оформлення необхідних документів і процедур оцінки кредитної заявки.

Банк надає короткострокові (терміном до 1 року) кредити на поповнення оборотних коштів (закупівля товарів, сировини, матеріалів, запчастин, напівфабрикатів, оплати послуг тощо), а також фінансування середньо — і довгострокових (до 5 років) проектів (закупівля оснащення, будівництво).

Основні критерії оцінки діяльності позичальника і кредитних / гарантійних проектів:

— підприємство кредитоспроможність;

— підприємство стабільно працює, обсяги виробництва (реалізації, послуг) постійно зростають;

— співвідношення суми зобов’язань, включаючи суму кредиту, який планується отримати, до суми власного капіталу становить не більше 70: 30;

— проект фінансово окупний;

— проект не передбачає виробництв з високим екологічним ризиком і небезпечних товарів;

— власний внесок позичальника в проект становитиме не менше 30% від його вартості;

— кредит забезпечений заставою;

— валютні ризики несе позичальник.

Умови кредитування (розмір процентних ставок, терміни погашення кредиту, періодичність сплати відсотків, комісій тощо) визначаються на підставі укладених кредитних договорів.

Кредити позичальникові надаються шляхом оплати платіжних документів з позичкового рахунку безпосередньо постачальникам за поставлений товар і надані послуги тощо.

Кредити підлягають погашенню в тій валюті, в якій вони були надані. Предметом забезпечення кредиту можуть бути:

— акції або інші майнові права, які належать позичальнику;

— нерухоме майно (будівлі, комплексне технологічне обладнання);

— рухоме майно (автотранспортні засоби, механізми, виробничі активи і т.п.);

— інші активи, які можуть бути прийняті в забезпечення відповідно до чинного законодавства України.

Кіровоградська філія Ощадбанку здійснює весь спектр банківських послуг. Велика питома вага, як і у всіх банках Україні, займають кредитні операції. Тобто основним джерелом отримання прибутку банку виступає кредитування[51].

2.2 Економічна характеристика філії ПАТ «Державного Ощадного Банку України» та особливості його діяльності

Сьогодні послугами банку користуються всі категорії населення, що зумовлює провідну позицію банку на ринку роздрібних банківських послуг України. Банк зосереджує свої зусилля на створенні сприятливих та вигідних умов обслуговування клієнтів, розширенні переліку банківських послуг, збільшенні присутності на ринку продуктів та послуг. Розуміючи соціальну важливість присутності саме державного банку в найвіддаленіших куточках країни та його роль у реалізації державних програм, банк зосереджує свої зусилля на створенні сприятливих умов для обслуговування всіх верст населення, забезпеченні соціальних та компенсаційних виплат громадянам, наданні повного спектру банківських та інших операцій. Зважаючи на соціальну спрямованість, банк націлений на збереження широкої присутності в усіх регіонах України. Кіровоградська філія Ощадбанку здійснює весь спектр банківських послуг. Велика питома вага, як і у всіх банках Україні, займають кредитні операції. Тобто основним джерелом отримання прибутку банку виступає кредитування[51].

Ощадбанк в даний час має ліцензію на здійснення таких операцій:

— прийом вкладів від юридичних і фізичних осіб;

— відкриття, ведення поточних рахунків клієнтів;

— розміщення залучених коштів від імені банку на власних умовах;

— лізинг;

— випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших фінансових інструментів;

— випуск банківських пластикових карток і здійснення операцій з ними;

— операції з валютними цінностями;

— здійснення операцій на ринку цінних паперів від імені банку і так далі.

Активи Кіровоградської філії Ощадбанку до кінця звітного періоду у порівнянні із 2008 роком (296 336 тис. грн.) у 2009 році зросли більше ніж у два рази і становили вже 619 423 тис. грн., а в 2010 році зросли ще до 736 716 тис. грн.

Таблиця 2.1.

Структура активів філії Кіровоградьського обласного управління Ощадбанку 2008−2010рр. [Додаток 2].

Балансові показники

2008 рік

2009 рік

2010 рік

Активи

296 336

619 423

736 716

Власний капітал

23 187

27 128

29 180

Кредитний портфель

248 616

587 504

646 765

Кошти клієнтів

215 353

253 156

362 992

Власний капітал банку у 2008 році становив 23 187 тис. грн., а у 2009 вже 27 128 тис. грн., також темпу приросту не втрачав і в 2010 році і вже складав 29 180 тис. грн. Власний капітал банку є дуже важливим показником діяльності банку, тому що чим більша частка власного капіталу в активах банку, тим банк є надійнішим і стабільнішим. А у даного банку чітко видно що частка власного капіталу досить висока тому позичальники і кредитори банку можуть бути впевнені в надійності банку не беручи навіть до уваги те що Ощадний банк є єдиним банком який надає також і державні гарантії своїм клієнтам так як цілком і повністю є державною установою.

Можна спостерігати тенденцію до зростання і кредитного портфелю, так як у 2010 році він досягнув відмітки у 646 765 тис. грн. у порівнянні з низьким рівнем у 2008 році (248 616 тис. грн.). Можна додати те що у структурі роздрібного кредитного портфеля переважали іпотечні кредити, споживчі позики склали, авто-кредити, кредитні картки, інші позики. У структурі корпоративного кредитного портфеля, як і раніше, переважали кредити підприємствам оптової і роздрібної торгівлі.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой