Механізм управління банківським ризиком

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи ризик-менеджменту комерційного банку

1.1 Банківські ризики, їх сутність та класифікація

1.2 Ризик менеджмент комерційного банку, його сутність та складові

1.3 Етапи ризик-менеджменту комерційного банку

Розділ 2. Система ризик-менеджменту в комерційних банках України

2.1 Моделі та методи управління ризиками комерційного банку

2.2 Моніторинг та контролінг ризиків банку

2.3 Шляхи удосконалення системи ризик-менджменту в банках України

Розділ 3. Ризик — менеджмент комерційних банків зарубіжних країн

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Перехід України на шлях ринкових перетворень визначив її розвиток в руслі загальносвітових тенденцій. Перехід до принципово нових економічних відносин закономірно привів до необхідності постановки і вирішення нових для українських комерційних банків завдань, пов’язаних із значним збільшенням концентрації ризиків в їх діяльності.

Оскільки комерційні банки, як і вся банківська система загалом, покликані уособлювати надійність і безпеку, очевидною є необхідність розроблення та впровадження прийнятних і перевірених методів формалізації і оцінки ризиків, виявлення значимих критеріїв, а також розроблення і впровадження чітко налагодженої системи прийняття рішень, що базується на отриманих даних і приводить до ефективного результату (прибуткової діяльності та позитивного іміджу банківської установи).

Тому дослідження проблем подальшого вдосконалення функціонування банківської системи, зокрема процесу управління ризиками, привертає увагу як зарубіжних, так і вітчизняних науковців і практиків. Теоретичні, методичні аспекти ризик-менеджменту відображені в роботах провідних вітчизняних вчених з банківської справи, теорії кредиту та банківського менеджменту: В.І. Грушко, О. В. Васюренка, А.Я. Кузнєцової, А. М. Мороза, А. А. Пересади, Л. О. Примостки, Б.І. Пшика, С. К. Реверчука, М.І. Савлука та багатьох інших.

Питання пошуку й формування підходів до вирішення завдання комплексного управління ризиком в комерційних банках на цей період розроблені недостатньо. Тому актуальність питань, що досліджуються у курсовій роботі, їх значення для розвитку банківської системи України, зумовила вибір теми дослідження.

Метою курсової роботи є обґрунтування та комплексне дослідження механізму управління банківським ризиком, формування комплексного підходу до ризик-менеджменту.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

— розглянути сутність банківського ризику;

— дослідити структуру ризик-менеджменту діяльності банку;

— проаналізувати ризики діяльності комерційного банку;

— запропонувати напрями удосконалення організації системи управління ризиком.

Об'єкт дослідження — комерційні банки як спеціалізовані установи, механізм їх діяльності.

Предмет дослідження — управління банківськими ризиками з метою вдосконалення функціонування банківської системи.

Розділ 1. Теоретичні основи ризик-менеджменту комерційного банку

1.1 Банківські ризики, їх сутність та класифікація

Здатність банків брати на себе ризики складає основу їх розвитку шляхом реалізації посередницької функції перерозподілу грошових ресурсів. Саме наявність ризиків є характерною рисою банківської діяльності. Для управління фінансовими ризиками, що піддаються кількісній оцінці, можливі два підходи: банк прагне оптимізувати співвідношення між ризиком і доходами, максимізуючи дохідність для заданого рівня ризику, або ж зводить до мінімуму ризик, який необхідно прийняти для забезпечення бажаного рівня дохідності. Фінансові ризики відносяться до спекулятивних і можуть забезпечити при сприятливих умовах дохід, а не лише збиток. Ті ж ризики, які не мають фінансового вираження (нефінансові), у процесі діяльності банку мають бути зведені до мінімуму.

З метою побудови та впровадження ефективних систем ризик-менеджменту в банках Національним банком України, як регулятором даної сфери, були розроблені Методичні рекомендації щодо організації та функціонування системи ризик-менеджменту в банках України [1], слідування яким має забезпечити захист інтересів вкладників, кредиторів і власників банків. Ці рекомендації використовуються банками з будь-яким профілем ризиків у своїй роботі. Запропонована НБУ класифікація ризиків відображає підхід регулятора ринку до ідентифікації ризиків банків:

1. Ризики, що піддаються кількісній оцінці (фінансові ризики), управління ними полягає в їх оптимізації.

2. Ризики, що не піддаються кількісній оцінці (нефінансові ризики), управління ними зводиться до їх мінімізації.

Точка зору Національного банку України на систему класифікації фінансових ризиків банку в процесі реалізації наглядової функції зводиться до виділення таких їх видів: кредитний, ринковий, валютний ризики, а також ризик ліквідності, ризик зміни відсоткові ставки.

Така модель класифікації фінансових ризиків банку досить повно відображає основні їх види, які мають місце у функціонуванні банківських установ. Але, як показав час, деякі ризики іноді можуть мати надто великий вплив на діяльність банків порівняно з іншими (наприклад, масове невиважене кредитування спричинило банкрутство чи значне погіршення стану ряду банківських установ з початку фінансової кризи). Тому за різних економічних умов рівноцінна увага до всіх фінансових ризиків може призвести до недооцінки в процесі ризик-менеджменту найбільш важливих з них.

Однак такий підхід до класифікації фінансових ризиків не охоплює всіх аспектів діяльності служб ризик-менеджменту банків. Різноманітні підходи до класифікації, описані в науковій та навчальній літературі, зумовлені великою варіабельністю таких ризиків та їх тісною взаємодією між собою. Виходячи з цього, доречно проаналізувати схеми класифікації, запропоновані вченими в процесі створення теоретичних основ управління ризиками.

І.Т. Балабановим, одним із перших серед дослідників пострадянських країн, запропоновано загальну систему ризиків та сформовано їх класифікацію за групами, категоріями, видами, підвидами та різновидами [2]. Побудова системи класифікації ризиків здійснена ним у формі графічного образу (класифікаційного дерева), при цьому їх, залежно від можливого результату, віднесено до чистих або спекулятивних. Системою визначено місце фінансових ризиків серед групи спекулятивних ризиків, які за їх сутністю пов’язані з можливістю отримання як позитивного, так і негативного результату від їх дії. Фінансові ризики, на думку автора, поділяються на ризики, пов’язані з купівельною спроможністю грошей, та ризики, пов’язані з вкладенням капіталу (інвестиційні).

До ризиків, пов’язаних з купівельною спроможністю грошей, автором віднесено інфляційні та дефляційні, валютні ризики, ризики ліквідності. Кредитний ризик при цьому також може бути різновидом ризиків прямих фінансових втрат, який об'єднує, крім нього, ще й біржовий і селективний ризики, ризик банкрутства.

Така класифікація досить докладно відображає множину ризиків та зводить їх в логічну систему. Вона визнається російськими й українськими науковцями, які в різний час досліджували проблеми класифікації та управління ризиками в цілому та окремих їх видів [3, 4].

Л.О. Примостка [5] до фінансових ризиків банку відносить ті ризики, які визначаються ймовірністю грошових втрат і пов’язуються з непередбаченими змінами в обсягах, дохідності, вартості та структурі активів і пасивів, а саме: кредитний (з виділенням галузевого, географічного та регіонального), ризик незбалансованої ліквідності, інфляційний, ціновий (з виділенням ризику зміни відсоткових ставок, валютного і ринкового ризику), базисний та інші. До такої класифікаційної системи увійшли як загальноприйняті, так і другорядні види ризиків. Проте деякі порушення правил класифікації при структуруванні груп ризиків призвели до одночасного віднесення, зокрема, кредитного ризику до двох підвидів — ризику зниження дохідності та ризику прямих фінансових втрат. Іноді в дослідженнях спостерігається, що валютний та відсотковий ризики віднесено автором як до групи активних, так і пасивних операцій, що є певним порушенням правил класифікації, хоча й відображає логіку банківських операцій.

У результаті процесу дослідження нами підтримано підхід A.M. Герасимовича до класифікації фінансових ризиків банків як такий, що створює основу для побудови ефективної системи ризик-менеджменту банку. При цьому прийнята до уваги позиція В.В. Вітлінського та Г.І. Великоіваненка про те, що класифікація повинна бути не лише змістовною, а й прагматичною. Класифікація фінансових ризиків банків за A.M. Герасимовичем, спрямована на практичну розробку методів кількісної оцінки міри ризику. Відповідно до неї можлива побудова раціональної системи інструментарію для оптимізації ризик-менеджменту у банках [6].

Досвід провідних європейських країн із вивчення фінансових ризиків банків знайшов втілення в рекомендаціях Базельського Комітету з питань банківського нагляду (Basel Committee on Banking Supervision, BCBS). Ґрунтовним вивченням банківських ризиків у таких країнах активно займається Банк міжнародних розрахунків (BIS), який функціонує з метою проведення спільних фінансових операцій на світовому ринку, розробки нормативів та консультацій із фінансових проблем для забезпечення сприятливих умов при проведенні міжнародних фінансових операцій. Він сприяє розвитку міжнародного валютно-фінансового співробітництва і виступає як банк для центральних банків країн світу.

Класифікація банківських фінансових ризиків, на якій базуються рекомендації Банку міжнародних розрахунків, зводиться до виділення таких основних їх видів:

1. Кредитний ризик (включаючи ризик погашення кредиту) — Credit risk (including settlement risk) — у широкому розумінні, це ризик того, що контрагент не зможе виконати всі зобов’язання по договору перед кредитором.

2. Ринковий ризик — Market risk — це ризик зміни ринкових цін, а також зміни параметрів ринку, таких як: відсоткові ставки, курси валют, ціни акцій чи товарів, кореляція між різними показниками ринку та зміна цих показників.

3. Ризик ліквідності (ризик втрати ліквідності) — Liquidity risk — це ризик того, що контрагент не зможе в конкретний момент часу виконати свої зобов’язання по кредитному договору перед кредитором за допомогою свого капіталу.

У всіх підходах до класифікації фінансових ризиків банків, перерахованих вище, суттєвим недоліком є їх теоретичність. Також слід зауважити, що система класифікації й оцінки ризиків змінюється безперервно, особливо в таких нестабільних умовах ведення бізнесу, як в Україні.

Проаналізувавши погляди вчених щодо класифікації фінансових ризиків банків, розглянемо систему їх класифікації, що акцентує увагу на особливостях реального стану банківського сектору і економіки України в цілому та вплив специфічних ризиків на їх діяльність.

Дана класифікація ризиків банківських установ дає змогу виділити фінансові ризики, які слід оцінювати більш ретельно і на які першочергово має бути направлена робота ризик-менеджменту комерційного банку в сучасних умовах ведення бізнесу в Україні (рис. 1. 1).

Рисунок 1.1 — Класифікація ризиків банку [7]

Особливу увагу банківським установам слід приділити внутрішнім фінансовим ризикам, зокрема, кредитним, адже при управлінні ними банки можуть прямо впливати на їх мінімізацію та оптимізацію.

Одночасно з цим, банки мають постійно аналізувати зовнішні фінансові ризики, які формуються загальними умовами ведення бізнесу в Україні, політикою уряду, економічною ситуацією, наслідками фінансової кризи. Великий вплив нині мають інфляційний, валютний ризики, оскільки в нестабільному економічному середовищі вони виявляють себе особливо гостро.

Важливу роль мають також нефінансові ризики — як внутрішні, так і зовнішні - в сучасних умовах вони можуть мати більш вагомий вплив на сферу кредитування, ніж класичні фінансові ризики — зокрема, ризик репутації, політичний, правовий, структурний.

Такі зміни в оцінці ризиків викликані змінами в розвитку банківської системи, вибору стратегій комерційних банків та НБУ, зрушеннями в політиці, економіці, соціальній сфері України.

На даний час ситуація на ринку кредитування України незадовільна економіка, банківський сектор та сфера кредитування знаходяться в критичному стані на фоні фінансової кризи, тиску політичних та соціальних факторів. З іншого боку, учасники ринку кредитування часто не в змозі надавати і використовувати кредитні кошти внаслідок юридичних обмежень, невеликих обсягів доступних для кредитування коштів у банках, небажання контрагентів йти на ризик.

1.2 Ризик-менеджмент комерційного банку, його сутність та складові

Аналізуючи підходи до класифікації банківських ризиків, необхідно відзначити їх значну різноманітність. До найбільш важливих елементів, покладених в основу класифікації, належать: тип банку, сфери впливу або фактори виникнення банківського ризику, склад клієнтів банку, розподіл ризику в часі, характер врахування ризику, методи розрахунку, рівень ризику, можливість і засоби управління ризиками.

Національний банк України під поняттям «управління ризиками» (ризик-менеджмент) розуміє процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, здійснює оцінку їх величини, виконує їхній моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв'язки між різними категоріями ризиків.

З наукової точки зору, ризик-менеджмент — це наука, що вивчає проблеми управління банківськими ризиками. Важливість і значимість систематизованих наукових знань про управління ризиками визначається тим, що вони дають змогу вчасно і якісно управляти поточною діяльністю банківської установи, прогнозувати можливі варіанти розвитку подій і відповідно з цим, розробляти стратегію і тактику функціонування комерційного банку, грамотно здійснювати постановку цілей і задач [8].

Ризик-менеджмент опирається на концепції, закони, принципи і методи, які лежать в його основі. Такий підхід ґрунтується на тому, що будь-яка фінансово-кредитна установа як об'єкт управлінської діяльності є сукупністю складних соціально-технічних систем, на функціонування яких здійснюють вплив багаточисленні зовнішні і внутрішні фактори.

Ґрунтуючись на викладеному вище, ризик-менеджмент комерційного банку можна визначити як один із основних напрямів сучасного банківського менеджменту, що вивчає проблеми управління установою банку загалом, або окремими її підрозділами з урахуванням ризик-факторів, в коло яких входить створення ефективної системи управління ризиками, елементи якої взаємодіють за затвердженими правилами і в узгодженій послідовності (схемі), опираючись на певні концепції, закони, принципи і методи.

Мета ризик-менеджменту в рамках усього банку — забезпечення максимальної ефективності управління з урахуванням факторів невизначеності, які можуть як негативно, так і позитивно вплинути на досягнення комерційним банком своїх цілей. Пріоритетом при цьому є забезпечення фінансової стійкості і стабільності банківської установи; створення, захист і збільшення багатства акціонерів банку [9].

Основними завданнями ризик-менеджменту як науки є [10]:

— пояснення природи управлінської праці в галузі ризикології;

— встановлення причинно-наслідкових зв’язків в управлінських процесах;

— виявлення умов, за яких спільна праця виявляється найбільш ефективною.

Переваги ризик-менеджменту полягають в тому, що він [10]:

а) є основою для підвищення ефективності стратегічного планування;

б) дає змогу уникати вартісних несподіванок;

в) поліпшує ефективність діяльності комерційного банку;

г) дає змогу оптимально використовувати ресурси;

ґ) сприяє більшій відкритості діяльності керівництва і поліпшує комунікації;

д) забезпечує вище керівництво стислим оглядом головних ризиків, а також відомостями про ресурси, які виділені для впливу на високі ризики;

е) дає менеджерам ефективну і послідовну методологію вивчення ризиків;

є) покращує ведення обліку комерційним банком;

ж) орієнтує топ-менеджмент на використання факторів ризик-можливостей для підвищення вартості банку.

Ризик-менеджмент передбачає дотримання таких основних принципів: зваженість, участь, безперервність, обережність [11].

Принцип зваженості означає, що серед різноманітних альтернативних варіантів банку потрібно обрати такий, що забезпечував би оптимальне співвідношення між ризиком та дохідністю відповідно загальної стратегії банку.

Принцип участі полягає в обов’язковому залученні до процесу управління ризиками керівників департаментів, підрозділів, спеціалістів, а також фінансових служб.

Принцип безперервності полягає в тому, що управління ризиками здійснюється поетапно і не повинно перериватися, оскільки постійно змінюються стан банку та його клієнтів і ділових партнерів, відбуваються цінові зміни на фінансових та товарних ринках. Тому необхідно постійно відстежувати рівень можливих ризиків та їхній вплив на очікувані результати діяльності банку.

Принцип обережності зумовлений тією обставиною, що оцінка ризиків здійснюється в умовах невизначеності і динамічності фінансових ринків, а також прийняттям під час оцінки ризиків певних допущень, пов’язаних із вірогідним характером ризику. Кожна виконана банком операція несе в собі ризик і має супроводжуватись здійсненням операції, що хеджує, страхує або обмежує ризик цієї операції (проведення операцій з деривативами, формування резервів тощо).

Характеризуючи ризик-менеджмент комерційного банку як явище, необхідно визначитися з об'єктом і суб'єктами управління. Об'єктом управління в ризик-менеджменті є конкретний майновий або немайновий інтерес банку (активи, зобов’язання, репутація банку тощо), розкид ймовірного результату якого в умовах невизначеності коливається навколо очікуваного значення, що в остаточному підсумку позначається на доходах банку.

Об'єктом управління можуть бути [12]:

— грошові кошти, які перебувають у діловому обігу комерційного банку;

— пов'язані з ними ризики;

— економічні відносини між банком та іншими суб'єктами господарювання.

Суб'єкт ризик-менеджменту — це особа, структурний підрозділ, організаційна одиниця банку або інший орган управління, що безпосередньо чи опосередковано на основі використання специфічних трудових, інформаційних, матеріальних і фінансових ресурсів задіяні (беруть участь і/або зацікавлені) в розробленні, реалізації та контролі втілення стратегії управління ризиками комерційного банку.

Залежно від функціональних обов’язків та приналежності до банку, суб'єктів ризик-менеджменту можна поділити на чотири групи [13]:

— стосовно участі в процесі управління: безпосередні учасники та наглядові органи;

— за функціональними ознаками: управлінці та безпосередні виконавці;

— відносно цільових інтересів: виконавці та зацікавлені особи;

— причетності до банку: внутрішні та зовнішні.

Мета управління ризиками комерційного банку — сприяти підвищенню вартості власного капіталу банку, одночасно забезпечуючи досягнення цілей багатьох зацікавлених сторін (клієнтів та ділових партнерів, керівництва, працівників, спостережної ради і акціонерів (власників), органів банківського нагляду, рейтингових агентств, інвесторів, кредиторів та інших сторін).

Процес ризик-менеджменту в комерційних банках організовують таким чином, щоб були охоплені всі його структурні щаблі та рівні - від вищого керівництва банківської установи (Спостережної ради та Правління банку) до рівня, на якому безпосередньо приймають та/або генерують ризик. Функції підрозділів чітко визначають та документують для уникнення конфлікту інтересів між ними.

Оцінку ризиків здійснює та/або підтверджує незалежна служба — підрозділ з ризик-менеджменту — операційний (тобто не функціональний) підрозділ банку, в якому зосереджені функції управління ризиками конкретного банку. Основною вимогою до цього підрозділу є його повна незалежність (структурна та фінансова) від підрозділів банку, які приймають ризик (фронтофісів) та підрозділів, які реєструють факт прийняття ризику та контролюють його величину (бек-офісів). Крім цього, керівнику підрозділу з ризик-менеджменту надається достатньо високий статус в банку задля забезпечення його незалежності від керівників інших операційних чи функціональних підрозділів.

Система ризик-менеджменту в комерційному банку охоплює такі елементи, як: точки контролю (відповідним чином згрупованих банківських операцій, які генерують ризик), набір засобів і методів оцінки цих ризиків, їх прогнозування, інструментарій з обмеження і зниження даних ризиків, форми моніторингу і прогнозування ризиків, інформаційні потоки і організаційну структуру, побудовану за функціональною ознакою, і яка забезпечує роботу певної системи.

Система ризик-менеджменту має забезпечити рішення основних задач:

— оптимізувати співвідношення потенційних можливостей, ризиків, розміру капіталу і темпів зростання банку;

— реалізовувати системний підхід до оцінки і управління ризиками;

— співвідносити ризики і потенційні можливості для досягнення якнайкращих результатів;

— складати найважливішу частину процесу ухвалення управлінських рішень;

— покращувати керованість банку за допомогою створення адекватної структури контролю.

Система управління ризиком в комерційному банку складається з двох субсистем: керованої - об'єкт управління та керівної - суб'єкта управління.

Пропонуємо виділити як складові системи ризик-менеджменту: організаційну, інформаційну, ціноутворювальну, аналітичну, дозвільну, управлінську, моніторингову і підсистему кризового менеджменту.

Організаційна підсистема управління ризиком повинна будуватися таким чином, щоб забезпечити оптимальний розподіл цілей та задач між різними підрозділами банку та їх співробітниками.

Ефективність системи управління ризиком багато в чому залежить від якості інформаційної підсистеми, задача якої полягає у відборі, зберіганні і наданні інформації на різні щаблі управління банком. Ядром системи управління інформаційними потоками може бути інформаційно-аналітична служба, яка збирає, узагальнює, аналізує інформацію, прогнозує і діагностує майбутню ситуацію.

Система управління банківським ризиком не може розглядатися без ціно утворювальної підсистеми. Від неї залежить дохідність операцій, а значить ризик і рентабельність банку загалом, які постійно зростають.

Аналітична підсистема, на нашу думку, є одним із головних елементів системи управління ризиком. Її умовно можна розбити на два блоки: аналіз і оцінка індивідуальних ризиків; аналіз і оцінка сукупного ризику. Аналіз і оцінку сукупного ризику здійснюють на основі таких показників: диверсифікація, якість і дохідність.

Диверсифікованість, зазвичай, визначається за галузевою і географічною ознакою, а також за розміром кредиту, рейтингом позичальника, форми власності суб'єкта господарювання.

Важливою складовою системи ризик-менеджменту є інструментарій управління ризиком — диференціація, диверсифікація, лімітування, страхування, самострахування, сек’юритизація тощо. До цього питання банки підходять по-різному, враховуючи внутрішні та зовнішні фактори: розмір свого потенціалу, ризикованість вкладень, тенденції розвитку економіки в цілому і галузей зокрема, перспективи розвитку регіону та ін.

Визначення точок контролю передбачає [14]:

— виявлення основних вузлів (операцій), які слугують генераторами ризиків;

— введення загальних термінів ризик-менеджменту — визначення всіх видів ризиків, які можуть впливати на банк;

— узгодження певного переліку ризиків зі всіма банківськими підрозділами;

— встановлення засобів комунікації між підрозділами.

Цей процес повинен передбачати спочатку виділення областей ризику, які повинні переглядатися в рамках побудованої системи взаємодії підрозділів за оцінкою, контролем і управлінням ризиками для отримання найточнішої картини і здійснення максимально ефективного управління.

Відповідне і правильне виявлення і оцінювання ризиків має бути основою для ризик-менеджменту в банку.

Оцінка ризиків підрозділяється на два взаємодоповнюючих один одного види: якісна, головна задача якої полягає у визначенні чинників ризику і обставин, що призводять до ризикових ситуацій, і кількісна, яка дає змогу обчислити розміри окремих ризиків і ризику банківського портфеля в цілому. Стандарти для виявлення і оцінки ризиків, характерних для окремих підрозділів або відділів, мають збігатися з основними методами, прийнятими в банку.

Система управління ризиками підкріплюється методами їх мінімізації і обмеження, які представлені двома великими групами: загальні і специфічні. За способом впливу, відповідно, на активні і пасивні.

До загальних методів управління ризиками належать: диверсифікація, мінімізація ризиків на основі встановлення лімітів, страхування, хеджування. Специфічні методи управління ризиками зумовлені особливостями їх видів.

До інструментів управління ризиками належить також набір заходів із запобігання наслідків реалізації ризиків (контрзаходи) на випадок виходу ризиків за допустимий рівень. По-перше, необхідно забезпечити безперебійну роботу банку. Оскільки кінцевою реалізацією ризиків є виникнення проблем з ліквідністю, то, насамперед, до таких заходів повинні бути віднесені способи створення «подушки» ліквідності до моменту здійснення ризику. Пріоритетність і масштаби використання таких методів визначаються зі врахуванням їх вартісної оцінки і репутації банку, а також масштабів прогнозованого «провалу» з ліквідності, внаслідок реалізації ризику, і часового періоду до його настання.

Процес ризик-менеджменту — це систематичне використання наявних у розпорядженні менеджерів методів, способів і прийомів для вирішення завдань, що стосуються ризиків.

Узагальнюючи досвід щодо впровадження комплексної системи ризик-менеджменту, треба відзначити, що необхідними умовами організації управління ризиками є: правильна система розподілу повноважень; пророблені посадові інструкції; досконалі канали передачі інформації.

1.3 Етапи ризик-менеджменту комерційного банку

Основними принципами, яким повинна відповідати система ризик-менеджменту банку, є повнота врахування ризиків, відсутність суперечності, економічність, універсальність та гармонійність.

Вимога повноти врахування ризиків виникає внаслідок високої складності та взаємопов'язаності процесів, що протікають в банках, які породжують як специфічні ризики, притаманні окремими видам діяльності, наприклад, кредитний ризик, так і загальні, на які наражається весь банк — ризик ліквідності, платоспроможності, репутації тощо. Неврахування будь-якого ризику призведе до втрати ефективності всієї системи ризик-менеджменту.

Управління ризиками здійснюється за допомогою різноманітних інструментів, зокрема, лімітування, резервування, страхування, диверсифікації тощо [15]. Використання окремих інструментів зменшення певного ризику може привести до появи або збільшення інших, тому набуває значення вимога відсутності суперечності.

Система ризик-менеджменту має бути економічною, тобто витрати на її створення, впровадження та функціонування не повинні перевищувати тих втрат від настання ризикованих подій, яких вона дає змогу уникнути. Для забезпечення цієї вимоги система ризик-менеджменту має створюватись так, щоб органічно вписуватись в організаційну, фінансову та інші види діяльності банку, використовувати те інформаційне та програмне забезпечення, яке вже працює в банку, додаючи до нього окремі аналітичні модулі.

Комерційний банк функціонує у складному динамічному середовищі, яке вимагає постійних змін у діяльності, впровадження нових продуктів та сучасних технологій, тому побудована система ризик — менеджменту має бути універсальною, тобто ефективно діючою за різних умов, такою, що дає можливість враховувати додаткові ризики та інструменти управління ними.

Гармонійність структури економічних систем забезпечує їх ефективність та життєздатність [16], тому при побудові структурних моделей використовується принцип «золотого перерізу».

Системний підхід до моделювання процесів у складних економічних системах, заснований на поєднанні кібернетичного та синергетичного аспектів управління, основну увагу приділяє моделюванню структури, яка має забезпечувати життєздатність системи, а саме надійність і стійкість до впливів зовнішнього середовища [17]. Оскільки в комерційному банку саме система ризик-менеджменту забезпечує надійність і стійкість його функціонування, то головним завданням моделювання є обґрунтування побудови такої структури управління ризиками, яка була б найбільш ефективною в умовах його діяльності.

Процес моделювання структури життєздатної системи складається з п’яти основних етапів:

1) синтез «ідеальної» з погляду життєздатності структури;

2) аналіз поточної структури системи;

3) виявлення та оцінювання відхилень поточної структури від ідеальної;

4) прийняття рішень щодо зміни окремих складових структури з метою наближення її до ідеальної (реструктуризація);

5) реалізація прийнятих рішень шляхом моніторингу стану та оперативного управління змінами.

На рис. 1.2 подано концептуальну модель виконання означених етапів стосовно створення системи ризик-менеджменту комерційного банку. Розглянемо зміст та особливості виконання етапів моделювання структури системи ризик-менеджменту комерційного банку.

Рисунок 1.2 — Концепція моделювання системи ризик-менеджменту банку

ризик комерційний банк

Оскільки ризики є результатом прийняття рішень щодо економічної діяльності в умовах невизначеності [15], то на першому етапі необхідно сформувати модель структури діяльності та модель структури ризиків, пов’язаних з виділеними видами діяльності. Управління діяльністю складної економічної системи вимагає виокремлення підсистеми управління, яка формалізується у вигляді моделі організаційної структури. Таким чином, результатом виконання першого етапу є дворівнева стратифікована модель структури, що складається з трьох страт [18]. Моделі структури діяльності та структури ризиків будуються у вигляді спеціального виду графів — дерев [19], а модель організаційної структури є багатошаровою ієрархічною структурою [20].

На другому етапі виконується зважування побудованих структурних моделей з урахуванням принципу універсальності, тобто з використанням пропорцій золотого перерізу [21]. Отримані моделі дають змогу розраховувати інтегральні показники, що характеризують діяльність банку, зокрема показники ризикованості та життєздатності. Вхідними даними для розрахунків є дані внутрішньої банківської звітності, оброблені із застосуванням статистичних методів та балансового підходу.

Зіставлення структури діяльності зі структурою ризиків є основою побудови моделі оцінювання інтегрального ризику у вигляді матриці ризиків [22], яка дає можливість проводити імітаційне моделювання залежності зміни структури ризиків від реструктуризації діяльності та від зміни оцінок окремих ризиків, упорядковувати ризики за рівнем їх впливу на результати діяльності банку. На цьому етапі також застосовуються статистичні методи обробки даних.

Наступний етап забезпечує синтез процесу управління ризиками на основі створення спеціальних інформаційно-організаційних моделей — карток продукту [23], що відповідають вимогам теорії управління проектами [24] та процесному підходу до управління в життєздатних економічних системах. Сукупність таких моделей, які охоплюють усі види діяльності (всі продукти) комерційного банку, становить атлас продуктів банку. Застосування карток продуктів дає змогу розраховувати показники ризикованості та життєздатності для окремих продуктів та видів діяльності банку, що надає додаткову інформацію для прийняття рішень щодо управління ризиками.

Заключний етап у створенні системи ризик-менеджменту — це об'єднання розроблених моделей і методів у єдину інформаційно-аналітичну систему моніторингу ризиків діяльності банку, що здійснюється з урахуванням принципів побудови сучасних інформаційних технологій. В основу структурування первинних даних покладено OLAP-технології [25].

Розділ 2. Система ризик-менеджменту в комерційних банках України

2.1 Моделі та методи управління ризиками комерційного банку

Комерційні банки усвідомили виключну роль використання математичних методів в управлінні кредитним та ринковим ризиками, а останнім часом звертають все більшу увагу на можливість їх застосування при управлінні операційним ризиком. Сучасні математичні методи та програмні комплекси забезпечують ризик-аналітиків всіма необхідними засобами для моделювання операційних ризиків та оцінки їх наслідків.

Моделювання розглядається банківськими установами як ключовий етап в процесі управління операційним ризиком, оскільки його результати дозволяють надати керівництву вичерпну інформацію щодо величини операційного ризику, на який банк наражається при веденні діяльності. Математичні моделі, як правило, використовуються для опису та прогнозування величини збитків понесених банком через операційний ризик, а також виступають інструментом для визначення величини резервного капіталу, необхідного для покриття збитків.

Моделювання операційного ризику здійснюється з метою отримання статистичного розподілу, який найбільш точно описує потенційні збитки банку протягом заданого періоду часу (зазвичай одного року). Як правило, розглядаються розподіли, які характеризують величину збитків, та розподіли, що характеризують частоту їх виникнення [26, с. 453−454].

При побудові моделі операційного ризику аналітику не слід забувати про необхідність дотримання балансу між простотою моделі та її відповідністю історичним даним [27, с. 14]. Простота моделі характеризується кількістю параметрів — чим їх менше, тим модель простіша. Специфікація моделі обирається відповідно до наявних даних; чим меншою є різниця між результатами моделювання та реальними даними, тим достовірнішою є модель.

Математична модель повинна давати аналітику відповідь на такі питання:

— на які найбільш суттєві операційні ризики наражається банківська установа і їх вплив на фінансові показники банку;

— якою є найбільша можлива величина збитку;

— наскільки зміниться потенційна величина збитку при змінах в середовищі функціонування банку чи управлінських стратегій;

— наскільки потенційна величина збитку відрізняється від подібних показників банків-конкурентів.

Взагалі, існує ряд факторів, які банк повинен враховувати при виборі підходу до вимірювання операційного ризику. До найбільш істотних факторів належать:

— доступність даних: використання більш складного підходу потребує значного обсягу і більшої деталізації даних, отриманих як із зовнішніх, так із внутрішніх джерел;

— легкість впровадження: прості методи на відміну від більш складних не потребують значних витрат часу та ресурсів для їх впровадження;

— розмір банківської установи: чим більша установа, тим більше існує потенційних джерел операційного ризику, а тому з метою їх максимального врахування доречним є використання більш складних методів;

— рівень складності: банківські установи зі складнішими продуктами, послугами чи технологічними операціями більше наражаються на операційний ризик, а тому з метою більш глибокого його аналізу слід використовувати удосконалені методи;

— існуюча система управління операційними ризиками: чим розвинутішою вона є, тим складніші методи необхідно використовувати.

Основним документом, на який орієнтуються банки при управлінні операційним ризиком, є «Міжнародна конвергенція виміру капіталу і стандартів капіталу: нові підходи» (Базель ІІ) [28] Базельського комітету з питань банківського нагляду, що носить рекомендаційний характер. В Базелі ІІ однією з актуальних проблем залишається проблема кількісного вимірювання операційного ризику, а також пошуку більш ефективних методів розрахунку та аналізу потреби банку у резервуванні капіталу під операційний ризик.

Відповідно до Базеля ІІ для оцінки операційного ризику банкам пропонується вибирати з трьох можливих підходів [28, с. 137−141]:

1) метод базового індикатора (Basic Indicator Approach, BIA);

2) стандартизований підхід (Standardized Approach, TSA);

3) удосконалені методи оцінювання (Advanced Measurement Approach, AMA).

Метод базового індикатора є найбільш простим, оскільки величина операційного ризику, на яку наражається банківська установа, оцінюється за допомогою єдиного показника — чистого доходу. Для розрахунку величини резервного капіталу беруться результати діяльності банку за кожен з трьох останніх років. Загальна формула розрахунку обсягу резервування капіталу KBIA в межах даного підходу є наступною:

KBIA = б (У3і=1GIi / n), (2. 1)

де GIi — чистий дохід за кожен рік впродовж трьох років; у випадку річного збитку, тобто GIi < 0, для розрахунку приймається GIi = 0 (i = 1,3);

n — число років, для яких GIi > 0 (n? 3);

б — коефіцієнт, що встановлюється Базельським комітетом, і відображає загально-галузевий рівень мінімальних вимог до регулятивного капіталу; на даний момент б = 0,15, або 15%.

В порівнянні з іншими двома підходами він визначатиме найбільшу величину резервування капіталу і є найменш чутливим до ризику, оскільки залежить лише від одного агрегованого показника діяльності банку, яким є чистий річний дохід. Саме тому його рекомендують застосовувати тим банківським установам, які тільки починають створювати систему управління операційним ризиком і які мають невелику кількість напрямків діяльності.

В межах стандартизованого підходу банківській установі необхідно розділити свою діяльність на вісім основних напрямків, по кожному з яких мінімальний обсяг резервування капіталу визначається як добуток чистого доходу від цього виду діяльності на відповідний коефіцієнт вк (к = 1,8). Коефіцієнти по напрямках діяльності встановлюються Базельським комітетом та відображають взаємозв'язок між випадками реалізації операційного ризику та сукупним чистим доходом по окремих напрямках діяльності в межах банківського сектору (табл.2. 1):

Таблиця 2. 1

Сукупна величина резервного капіталу банку під операційний ризик (КTSA) відповідно до стандартизованого підходу визначається наступним чином:

КTSA = (У3і=1У8k=1maxGIik * вк; 0) / 3, (2. 2)

де GIik — чистий дохід банку за і-й рік по k-му напрямку діяльності (якщо GIik < 0, що характеризує річний збиток, то значення GIik прирівнюємо до 0);

вк — коефіцієнт для k-го напрямку діяльності;

8k=1maxGIik * вк; 0) — максимальна річна величина резервного капіталу банку за і-й рік для всіх напрямків діяльності.

Завдяки виділенню основних напрямків діяльності обсяг резервування капіталу є точнішим, а сам підхід є більш чутливим до ризику, ніж у випадку методу базового індикатора. Світова практика показує, що за цього підходу величина резервування капіталу під операційний ризик є меншою в порівнянні з аналогічним показником, визначеним за методом базового індикатора.

Удосконалені методи оцінювання є найбільш широко використовуваним підходом для кількісного вимірювання операційного ризику з усіх, запропонованих у Базельській угоді.

Базельський комітет в межах даного підходу не обмежує визначення обсягу резервування капіталу під операційний ризик банківської установи будь-якими конкретними математичними методами. Таким чином, банки заохочуються до розробки своїх власних методів оцінювання операційного ризику, які будуть більш гнучкими в порівнянні з методом базового індикатора та стандартизованого підходу, оскільки враховуватимуть особливості діяльності кожної окремої установи. Такі методи є більш точними, а тому обсяг резервування капіталу під операційний ризик, що розраховується за їх допомогою, є меншим, що в свою чергу дозволить вивільнити додаткові кошти для подальшого інвестування в найбільш прибуткові напрямки діяльності.

Водночас Базельським комітетом висувається перелік якісних та кількісних стандартів [28, с. 142−147], яким повинні відповідати методи оцінювання величини резервного капіталу під операційний ризик, розроблені банківськими установами в межах удосконалених методів оцінювання.

Згідно з Базелем ІІ в систему кількісної оцінки операційного ризику банку мають бути обов’язково включені наступні елементи:

— внутрішні дані;

— зовнішні дані;

— аналіз можливих сценаріїв;

— фактори зовнішнього та внутрішнього середовища.

Поряд із елементами, зазначеними вище, банкам також рекомендується включати у свою систему операційного ризику заходи по зменшенню ризику, обумовлені взаємозв'язком між різними типами ризиків.

Як зазначається в Базельській угоді, внутрішні дані щодо збитків через операційний ризик вважаються найбільш значущими тоді, коли вони безпосередньо стосуються поточної діяльності банківської установи, її технологічних процесів та процедур управління ризиком. Для розрахунку необхідної величини резервування капіталу під операційний ризик повинні бути використані дані щодо внутрішніх збитків понесених банком через операційний ризик за період як мінімум 5 років.

Існуючий процес накопичення внутрішніх даних повинен відповідати наступним вимогам:

— існування об'єктивного критерію щодо розподілу величини збитків по конкретних напрямках діяльності та типах подій;

— наявність вичерпної інформації щодо збитків через операційний ризик, яка стосується не тільки їх сукупної величини, але й кожного окремого випадку;

— використання спеціальних ознак для відокремлення збитків через виникнення подій в межах окремих функціональних груп (наприклад, структурних підрозділів), а також через процеси, що охоплюють більше, ніж один напрямок діяльності;

— визначення причини виникнення збитків. Збитки через операційний ризик, які пов’язані з існуванням кредитного ризику, розглядаються як такі, що виникли через кредитний ризик; збитки, що виникли через операційний ризик і пов’язані з ринковим ризиком, належать до таких, що виникли через операційний ризик. Наприклад, збиток, який виник через те, що працівник кредитного підрозділу не дотримувався вимог інструкції при оцінці платоспроможності позичальника, є операційним ризиком, пов’язаним з кредитним ризиком. З іншого боку, збиток, який банківська установа зазнала через те, що дилер зайняв хибну ринкову позицію всупереч діючим нормативним документам, є операційним ризиком, пов’язаним з ринковим ризиком. Якби порушення нормативних документів в обох випадках було відсутнім, вважалося б, що збитки виникли винятково в результаті кредитного чи ринкового ризиків.

Стосовно даних, отриманих із зовнішніх джерел, Базельський комітет наголошує на важливості їх використання у випадках, коли банківська установа може наражатися на рідко виникаючі події, які призводять до значних за величиною збитків. Такими даними можуть бути обсяги понесених збитків відповідно до масштабів діяльності банківської установи, а також дані щодо причин та наслідків виникнення подій, що призвели до виникнення операційного ризику. Банк також повинен мати систематичний процес визначення ситуацій, для яких необхідно використовувати дані, отримані із зовнішніх джерел, а також способи об'єднання зовнішніх даних з внутрішніми.

При впровадженні удосконалених методів моделювання для оцінювання ймовірності виникнення значних за обсягами збитків, банки мають використовувати аналіз сценаріїв в поєднанні з даними, отриманими із зовнішніх джерел. Крім того, аналіз сценаріїв повинен використовуватися для оцінки впливу на величину збитків відхилень від припущень про існування зв’язку між певними подіями, на які спирається система оцінювання операційних ризиків банку. Прикладом ситуації, яка може розглядатися при проведенні аналізу сценаріїв, є оцінка потенційної величини збитків при одночасному виникненні кількох подій, що призводять до виникнення збитків через операційний ризик.

Незважаючи на те, що донедавна вважалося, що операційний ризик не може бути виміряний кількісно, вчені продовжують пошук нових концепцій та математичних моделей і методів для вдосконалення існуючих підходів до його оцінювання та управління. Це дозволить суттєво зменшити вплив операційного ризику на банківські установи.

2.2 Моніторинг та контролінг ризиків банку

Відомості про те, що українські комерційні банки масово виходять з Асоціації українських банків і планують створити незалежну асоціацію, свідчать про те, що боротьба з ризиками в банківській сфері актуальна і не зовсім узгоджена з Національним банком України.

Розуміння значення розвитку ринкової конкурентної економіки стало очевидним і для роботи головних фінансових посередників. В докризовий період українські комерційні банки мали за основну мету своєї діяльності прибуток, але підхід щодо управлінських рішень для досягнення цієї мети змінився і тому питання розвитку та адаптації контролінгу актуальне.

У вітчизняній банківській системі елементи системи управління діяльністю банку та реальної оцінки його прибутковості почали з’являтися кілька років тому у формі застосування окремих технологій планування та оцінки діяльності, переважно запозичених, але не завжди адаптованих до української банківської системи. Потрібно врахувати і той факт, що комерційні банки високорозвинених країн також не були готові до такої масштабної кризи. Деякою мірою функції служби контролінгу в українських банках виконували планово-аналітичні відділи, відділи маркетингу, внутрішнього аудиту. Проте сутність концепції контролінгу полягає в комплексному характері застосування його інструментів, а окреме використання окремих елементів навряд чи принесе успіх у цій сфері. Контролінг сьогодні нагадує управлінський контроль, тобто вступний поточний і подальший. Але цей контроль має бути між собою пов’язаний, починаючи зі складання концепції дій банку і завершуючи кінцевим результатом, тобто прибутком.

Поняття контролінгу розкривається в «Новітньому словнику іншомовних слів і виразів»: «Під контролінгом (англ. controlling) розуміється систематичний управлінський контроль, відстеження ходу виконання поставлених завдань з одночасною корекцією роботи; здійснюється на основі дотримання встановлених стандартів і нормативів, постійного регулювання і моніторингу як найважливіше завдання економічного управління» [29].

Пісчасов Ф. та Попов Е. зазначають: «Під контролінгом в банку розуміємо функціональну систему планування, контролю і аналізу відхилень, координації, внутрішнього консалтингу та загального інформаційного забезпечення керівництва банку. Основною метою контролінгу є орієнтація управлінського процесу на досягнення цілей банку» [30].

Отже, оперативний контролінг орієнтований на досягнення короткострокових цілей і оперує такими показниками, як доходи, витрати, прибуток, ефективність, рентабельність, ліквідність, стійкість, надійність та ін.

Отже, відмінність оперативного контролінгу від стратегічного полягає в тому, що оперативний контролінг потребує набагато більшої кількості інформації, яка стосується поточної діяльності і банку і має точно враховувати всі її аспекти. У свою чергу, система контролінгу має вчасно забезпечити своїх користувачів вичерпними даними згідно з їх потребами та побажаннями [31].

О. Ковальов у своїй статті «Архітектура банківського контролінгу» виділяє такі основні етапи процесу контролінгу ризиків:

1) етап попереднього проектування системи контролінгу ризиків, що включає попередній аналіз складу фінансових інструментів і об'єктів ризику банку та організаційної структури управління ними, розробку організаційних принципів, політик, методик, порядків і регламентів, проектування і складання плану впровадження відповідних інформаційних технологій;

2) етап поточного планування процесу управління та обмеження ризиків, що включає поточний аналіз рівня прийнятих функціональними підрозділами ризиків на конкретних об'єктах ризику, а також розробку заходів щодо його обмеження, розрахунок та затвердження лімітів;

3) етап регулювання, що включає здійснення конкретних процедур прийняття рішень і операцій поточного управління та обмеження ризиків;

4) етап обліку і підготовки звітності, обробки та аналізу інформації;

5) етап подальшого контролю здійснення всіх встановлених процедур обмеження ризиків [32].

Для детальнішого аналізу функцій служби контролінгу в банку розглянемо основні організаційні принципи контролінгу ризиків. Відповідно до сучасних принципів проектування управлінських процесів найдоцільніше застосувати процесний підхід для визначення організаційних засад загально-банківської системи контролінгу ризиків. Головним методологічним принципом процесного підходу є чітке розмежування процесу «ризик-менеджменту» та загально-банківської системи «контролінгу ризиків».

В управлінському процесі контролінгу ризиків беруть участь кілька підрозділів банку, які застосовують спеціалізовані методи та інструменти ідентифікації, оцінки, обмеження та контролю рівня прийнятих ризиків. Тому найважливішим аспектом побудови в банку ефективної системи контролю ризиків є організаційна інтеграція в єдину систему застосовуваних у банку окремих елементів контролю ризиків.

Контролінг як сервісна підтримка менеджменту має розглядатись з позиції системи та процесу, тобто вона має дуалістичну структуру, що дає змогу виконання принципу інтегрованості виконання завдань та функцій, покладених на неї.

Інтегрованою системою контролінгу ризиків є взаємопов'язана система застосування таких інструментів і методів:

— організаційних принципів;

— методів ідентифікації та оцінки рівня прийнятих ризиків;

— інструментів встановлення лімітів та обмежень на основні фінансові інструменти та операції банку і процедури їх контролю;

— інших інструментів обмеження і нейтралізації ризиків (хеджування, страхування, резервування і т. д.);

— інструментів моніторингу ключових ризиків та їх періодичної оцінки, поточного та наступного контролю якості управління активами й пасивами та рівнем прийнятих ризиків;

— інструментів інформаційно-технологічного забезпечення управлінського обліку про всі параметри і реквізити угод і операцій, які становлять поле ризиків банку [32].

Для виконання завдань контролінгу можуть залучатись всі працівники, виконуючи завдання, що передбачає стратегія контролінгу ризиків. Контроль може здійснюватися у формі загальних зборів колективу, засідань фокус-груп і т.д. Поряд з цим у структурі управління фірм і банків у розвинених країнах для цієї мети почали створюватися спеціальні управлінські структури, що отримали назву служби контролінгу.

Однією з умов функціонування служби контролінгу є те, що спеціалісти з контролінгу не повинні виконувати роль керівників, а мають лише забезпечувати керівництво необхідною інформацією для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Якщо працівники служби контролінгу не збирають первинної інформації, не узагальнюють її за необхідними напрямами, то їхня роль, по суті, обмежується тільки передаванням інформації.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой