Механізм формування виробничої собівартості продукції на прикладі ВАТ "Першотравенський завод електротехнічного фарфору"

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ

ВИПУСКНА РОБОТА

Механізм формування виробничої собівартості продукції на прикладі ВАТ «Першотравенський завод електротехнічного фарфору»

(представлена на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», кваліфікації «бакалавр з економіки підприємства «з галузі знань «Економіка і підприємництво», напряму підготовки 6. 30 504"Економіка підприємства»)

Воробей Анна Миколаївна

Науковий керівник

к.е.н., доц. Шваб Л. І.

зав. кафедри економіки

д.е.н., проф. Данилко В. К.

Житомир 2011

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи економічного механізму формування виробничої собівартості

1.1 Сутність та значення виробничої собівартості

1.2 Економічний механізм формування виробничої собівартості

1.3 Система формування та аналізу виробничої собівартості

1.4 Нормативно-правове забезпечення управління виробничою собівартістю

1.5 Вітчизняний та зарубіжний досвід формування виробничої собівартості

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Аналітичне дослідження стану та напрямів удосконалення виробничої собівартості на прикладі «Першотравенський завод електротехнічного фарфору»

2.1 Організаційно-правова характеристика підприємства як суб'єкта господарювання

2.2 Діагностика фінансово-економічної діяльності підприємства

2.3 Оцінка економічного механізму формування виробничої собівартості на підприємстві

2.4 Шляхи зниження виробничої собівартості на прикладі «Першотравенський завод електротехнічного фарфору»

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Економічний механізм ресурсозбереження на прикладі «Першотравенський завод електротехнічного фарфору»

Висновки до розділу 3

Висновки

Додатки

Список використаних літературних джерел

ВСТУП

виробнича собівартість економічна

Актуальність теми. Перехід національної економіки України на ринкові принципи функціонування та розвитку обумовлює необхідність кардинальних змін в системі управління діяльністю підприємства. В умовах колишньої командно-адміністративної системи одним із її наріжних каменів було жорстка політика з боку держави. Підприємство одержувало від органів державного управління завдання щодо майже всієї сукупності показників діяльності, господарських зв’язків (від кого отримувати матеріально-технічні ресурси, що і в яких обсягах виробляти, кому і за якими цінами реалізовувати продукцію). Це не давало змоги підприємству ефективно функціонувати та розвиватися.

В нових умовах господарювання та переходу до ринкового регулювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс своїх робіт. А це в свою чергу означає не тільки відмову від повної регламентації зверху всієї його діяльності та надання підприємству широких прав у визначенні та реалізації виробничої програми, шляхів розвитку виробництва, мотивації праці та відповідальності за кінцеві результати господарювання, але й усвідомлення важливості безперервного вивчення ринку та готовності до ринкових коливань.

Розв’язання проблеми підвищення конкурентоспроможності продукції українських підприємств безперечно вимагає вирішення комплексу техніко-організаційних питань. Ефективна діяльність будь-якого підприємства визначається існуючими витратами на виробництво. Конкурентоспроможність виробленої продукції визначається не тільки якістю, а й собівартістю, тобто витратами. Ось чому в сучасних умовах настільки важливе місце посідає удосконалення управління витратами виробництва на основі раціонального планування, обліку та їх аналізу.

Враховуючи важливе значення впливу витрат на ефективність виробництва, задачами бакалаврської роботи є:

Ш вивчення економічного змісту формування та аналізу собівартості;

Ш дослідження існуючого економічно — організаційного стану підприємства;

Ш проведення аналізу господарської діяльності ВАТ"Першотравенський завод електротехнічного фарфору";

Ш дослідження існуючого стану формування та аналізу виробничої собівартості на підприємстві;

Ш вивчення основних шляхів зниження виробничої собівартості.

Метою дослідження є визначення сутності виробничої собівартості, механізму її формування та аналізу, а також шляхи зниження виробничої собівартості на підприємстві.

Об'єктом дослідження є Відкрите акціонерне товариство «Першотравенський завод електротехнічного фарфору»;

Головною метою діяльності підприємства є виробництво електроізоляторів та ізоляційної кераміки.

Предметом дослідження є формування витрат які входять до складу виробничої собівартості, проведення аналізу цих витрат та контролю за цими витратами, визначення заходів які допоможуть зменшити суму витрат, та в загальному зменшити виробничу собівартість продукції.

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дослідження становить системний підхід до вивчення економічних процесів, наукові та методичні розробки щодо питань формування, аналізу та контролю виробничої собівартості. У роботі використано матеріали наукових досліджень закордонних і вітчизняних провідних учених і фахівців в галузі формування виробничої собівартості та шляхів її зниження.

Методичну основу дослідження становлять методи наукової абстракції, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, логічного та співставного аналізу, системного підходу, статистичного аналізу тощо.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність даного дослідження полягає в розробці науково обґрунтованих рішень щодо формування, аналізу та контролю виробничої собівартості та шляхів її зниження на підприємствах харчової промисловості.

Розроблені в роботі методичні положення і практичні рекомендації можуть бути застосовані в практиці вітчизняних підприємств харчової промисловості. Науково-методичні та прикладні розробки розглянуто та схвалено керівництвом ВАТ «Першотравенський завод електротехнічного фарфору»;

Структура роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури та додатків. Перший розділ це теоретична частина, в якій викладено детально суть теми. В другому розділі ми розглядаємо роботу підприємства та знайомимося з його організаційною структурою, а також йдеться мова про введення даної теми на підприємстві, тобто про формування та аналізу виробничої собівартості. Заключний розділ це ресурсозбереження, в ньому ми розглянемо роботу підприємства в цьому напрямку та шляхи її удосконалення.

Повний обсяг бакалаврської роботи — 84 сторінка, у тому числі 19 таблиць, розміщених на 25 сторінках; 4 рисунків, розміщених на 4 сторінках; 2 додатків — на 2 сторінках. Список використаної літератури складається зі 70 найменувань на 6 сторінках.

Розділ 1. Теоретичні основи економічного механізму формування виробничої собівартості

1. 1 Сутність та значення виробничої собівартості

Ефективне господарювання вимагає, щоб кожне підприємство здійснювало свою діяльність на основі господарського розрахунку, основною вимогою якого є забезпечення високої ефективності виробництва шляхом створення належної матеріальної зацікавленості працівників у результатах своєї праці. Впровадження господарського розрахунку передбачає заміщення витрат доходами та одержання чистого прибутку.

Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Витрати мають натуральну та грошову форми. Планування й облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об'єм, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона виражає вартість продукції (послуг). Виражені в грошовій формі витрати, затрати на використані засоби виробництва, оплату праці і соціальні заходи становлять собівартість продукції. Іншими словами, собівартість -- це сума всіх затрат на створення продукції, виражена у грошовій формі. [15, с. 5]

Собівартість продукції - це об'єктивна економічна категорія. Її існування зумовлене, насамперед, тим, що кожне підприємство повинно в рамках собівартості замістити витрачені ним ресурси, щоб безперервно продовжувати виробництво. Економічне значення собівартості полягає і в тому, що вона показує величину затрат підприємства на виробництво продукції.

Ясна річ, що будь-які витрати орієнтовано на певний результат. Тільки це виправдовує їхню доцільність. Стосовно виробничого підприємства цей загальний принцип діяльності, що його покладено в основу визначення собівартості продукції, виражається формулою «Витрати -- Випуск». [54, с. 10]

Для здійснення підприємницької діяльності кожне підприємство повинно мати певні фактори, які необхідні для здійснення цієї діяльності, зазвичай це виробничі фактори, до них відносять: робочу силу, матеріальні засоби виробництва (машини, устаткування, сировина, матеріали і т. д.), а також надання послуг.

Виробнича собівартість — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво продукції, виконані роботи та надані послуги.

В економічній літературі по даному поняттю висуваються різні трактування і характеристики собівартості та виробничої собівартості, які наведено в табл. 1.1.1.

Таблиця 1.1. 1

Розгляд поняття «виробнича собівартість» та «собівартість» в різних літературних джерелах

№ пп

Автор та назва літературного джерела

Поняття «виробничої собівартості» та «собівартості»

1

2

3

1.

Орлов О. О. Планування діяльності промислового підприємства. Підручник. — К.: Скарби, 2002. — 336 с. [19]

Виробнича собівартість включає всі витрати підприємства на виробництво продукції, тобто цехову собівартість і загальнозаводські видатки.

2.

Шваб Л.І. Економіка підприємства. Навч. посібник. -- Житомир: ЖДТУ, 2004. -- 459 с.: іл.: 12. -- Табл. -- 54. -- Бібл. -- 41. [34].

Виробнича собівартість - витрати на виробництво продукції у вартісному виразі, що її формують

3.

Економіка підприємства. Структурно-логічний навч. посібник./ За ред. д-ра екон. наук. проф. С. Ф. По кропивного. — К.: КНЕУ, 2001. — 457 с. [6]

Собівартість продукції - вартісна ціна використовуваних в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво

4.

Устинко О. Л. Экономика предприятия: Метод. пособие. — 3-е изд., испр. — К.: МАУП, 2000. — 44с. — Библиогр.: с. 42. [32]

Виробнича собівартість — показник, за допомогою якого розглядають ефективність використання підприємством різних видів ресурсів, а також розглядають рівень організації праці на підприємстві.

5.

Мазуркевич Н.В., викл. Бойко С. В., Класифікація калькуляцій: Новий погляд Вісник ЖІТІ № 20. с. 157 — 165. [15]

Виробнича собівартість — внутрішньо- господарська собівартість, збільшена на суму загальногосподарських витрат

6.

Методичні рекомендації з формування собівартості продукції у промисловості [17]

Виробнича собівартість — це грошова форма витрат на підготовку виробництва, та безпосереднє виготовлення продукції

7.

Устинко О. Л. Экономика предприятия: Метод. пособие. — 3-е изд., испр. — К.: МАУП, 2000. — 44с. — Библиогр.: с. 42. [32]

Собівартість — найважливіший якісний показник, що характеризує результати господарської діяльності підприємства, а також є інструментом оцінювання техніко-економічного рівня виробництва і праці.

8.

Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості. [17]

Виробнича собівартість промислової продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво.

9.

Макаровська Т.П., Бондар Н. М. Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. зал. -- К.: МАУП, 2003. -- 304с.: іл. -- Бібліогр.: с. 293−297. [16]

Виробнича собівартість - витрати на виробництво продукції в межах всього підприємства.

10.

Економіка підприємства. Підручник/За загальною редакцією Й. М. Петровича. -- Львів: «Магнолія плюс», видавець В.М. Піча. -- 2004. -- 680 с. [5]

Собівартість -- це грошовий вираз величини ресурсів, використаних з конкретною метою

11.

Економіка підприємства. Підручник / За загальною редакцією Й. М. Петровича. --Львів: «Магнолія плюс», видавець В.М. Піча. -- 2004. -- 680 с. [5]

Виробнича собівартість -- це сума всіх виробничих витрат

12.

Макаровська Т.П., Бондар Н. М. Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. зал. -- К.: МАУП, 2003. -- 304с.: іл. -- Бібліогр.: с. 293−297. [16]

Собівартість продукції -- показник що відображає рівень витрат на її виробництво і комплексно характеризує ефективність використання ним ресурсів, організаційний і технічний рівень виробничого процесу, рівень продуктивності праці тощо.

13.

Макаровська Т.П., Бондар Н. М. Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. зал. -- К.: МАУП, 2003. -- 304с.: іл. -- Бібліогр.: с. 293−297. [16]

Виробнича собівартість -- охоплює витрати на виробництво продукції в межах підприємства, тобто як прямі, так і накладні виробничі витрати (витрати на енергію спожиту в технологічних цілях, на утримання і експлуатацію обладнання, амортизацію будівлі виробничого корпусу.)

14.

Цал-Цалко Ю.С., Холод Б.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник. -- Житомир: ЖІТІ, 2000. --388 с. [37]

Собівартість продукції -- це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво та збут.

15.

Шваб Л.І. Економіка підприємства. Навч. посібник. -- Житомир: ЖДТУ, 2004. -- 459 с.: іл.: 12. -- Табл. -- 54. -- Бібл. -- 41. [34]

Виробнича собівартість -- виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво продукції, виконані роботи та надані послуги.

Аналізуючи таблицю 1.1.1 можна зробити висновок, що виробнича собівартість складається з витрат які були понесені при виробництві продукції, отже для підприємства вона являється важливим показником.

Аналізуючи рівень виробничої собівартості одиниці продукції, можна правильно розв’язати питання щодо доцільності вибору об'єктів підприємницької діяльності. Знаючи виробничу собівартість продукції, можна визначити рентабельність виробництва за кожним видом економічної діяльності, кожного об'єкта господарювання, розмір прибутків. На основі рівня виробничої собівартості одиниці виготовленої продукції встановлюється рівень цін. Отже, питання виробничої собівартості, методи її обчислення мають велике значення. Від уміння правильно обчислювати, аналізувати та контролювати виробничу собівартість продукції у великій мірі залежить рівень ефективності господарської діяльності та розвиток суб'єкта господарювання. [15, с. 7]

Таким чином, виробнича собівартість продукції -- важливий економічний показник, який у великій мірі характеризує економічну ефективність виробництва.

Собівартість продукції - це грошова вартість оплати праці, спожитих засобів та предметів праці. Виділяють такі види собівартості (табл. 1.1. 2).

Таблиця 1.1. 2

Класифікація показників собівартості

Ознака класифікації

Показник

Місце виникнення витрат

Цехова собівартість

Виробнича собівартість

Повна собівартість

Тривалість періоду

Середньомісячна собівартість

Квартальна собівартість

Середньорічна собівартість

Метод розрахунку

Планова собівартість

Нормативна собівартість

Фактична собівартість

Об'єкти розрахунку

Собівартість одиниці продукції

Собівартість порівнянної продукції

Собівартість непорівнянної продукції

Собівартість усієї товарної продукції (витрати на 1 гривню товарної продукції)

Існує багато видів собівартості. Їх можна класифікувати за періодом здійснення витрат, економічним характером (виробнича і збутова), на момент визначення витрат (планова, фактична). За місцем виникнення витрат на підприємстві розрізняють цехову, виробничу і повну собівартість. Цехова собівартість характеризує витрати конкретного цеху по випуску даної продукції. Виробнича собівартість включає всі витрати підприємства на виробництво продукції, тобто цехову собівартість і загальнозаводські видатки. Повна собівартість характеризує загальні витрати на виготовлення продукції, тобто виробнича собівартість, адміністративні витрати, витрати на збут та інші витрати. [7, с. 330]

Схема 1.1.1. Використання виробничої собівартості

Для обчислення виробничої собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються в виробничу собівартість, є питанням їхнього розподілу між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розподілу полягає в тім, що через виробничу собівартість мають відшкодовуватися ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів. [15, с. 7]

У виробничій собівартості продукції (робіт, послуг) знаходять відображення усі сторони роботи підприємства: рівень організації виробничого процесу, його технічна оснащеність, ступінь ефективності використання необоротних та оборотних активів, продуктивність праці, рівень організації матеріально-технічного постачання.

1. 2 Економічний механізм формування виробничої собівартості

Для здійснення підприємницької діяльності кожне підприємство повинно мати певні фактори, які необхідні для здійснення цієї діяльності, зазвичай це виробничі фактори, до них відносять: робочу силу, матеріальні засоби виробництва (машини, устаткування, сировина, матеріали і т. д.), а також надання послуг.

Коли підприємство отримує засіб виробництва, ціна покупки складає видатки підприємства. Момент видатків, сума яких реєструється в бухгалтерській документації підприємства, як правило, співпадає з постачанням даного засобу виробництва. Якщо відбувається виплата грошей із каси, із банківських і інших рахунків підприємства, це називається платежем. Платежі можуть здійснюватися в момент придбання засобів виробництва, однак про нього ж іде мова і в момент видачі заробітної плати, оплати постаченої партії сировини, видачі коштів на відрядження і т. д. [65, с. 371]

Показник «виробнича собівартість» промислової продукції (робіт, послуг) — один із основних економічних показників підприємства, і це обумовлює необхідність однозначного визначення методики його розрахунку незалежно від того, де буде використовуватись показник виробничої собівартості: в бухгалтерському, статистичному чи управлінському обліку. [16, с. 7]

Згідно методичних рекомендацій з формування собівартості (робіт, послуг) до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

Ш прямі матеріальні витрати;

Ш прямі витрати на оплату праці;

Ш інші прямі витрати;

Ш змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. [34, с. 8]

Витрати, пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за статтями калькуляції. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством. Наприклад, підприємство може формувати виробничу собівартість за наступними статтями калькуляції:

Ш сировина та матеріали;

Ш купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

Ш паливо й енергія на технологічні цілі;

Ш зворотні відходи (вираховуються);

Ш основна заробітна плата;

Ш додаткова заробітна плата;

Ш відрахування на соціальні заходи;

Ш витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

Ш загальновиробничі витрати;

Ш втрати від браку;

Ш інші виробничі витрати.

До наведеної вище номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції.

До статті калькуляції «Сировина та матеріали» включається вартість:

Ш сировина та матеріали, що були придбані у сторонніх підприємств та організацій і входять до складу продукції, яка виробляється, створюючи її основу, або є необхідними компонентами для виготовлення продукції (робіт, послуг);

Ш допоміжних матеріалів, що використовуються при виготовленні продукції (робіт, послуг) та для сприяння у виробничому процесі і для упаковування продукції;

Ш малоцінних та швидкозношуваних предметів, строк експлуатації яких менше одного року (або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року), які використовуються в процесі виробництва продукції.

Витрати за статтею калькуляції «Сировина та матеріали» включаються безпосередньо до собівартості окремих видів продукції та замовлень за їхньою фактичною собівартістю.

Вартість допоміжних матеріалів і малоцінних та швидкозношуваних предметів, що використовуються при виготовленні продукції (робіт, послуг) та для сприяння у виробничому процесі і для упаковування продукції, віднесення яких безпосередньо до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включаються до собівартості продукції в такому порядку:

а) встановлюються норми витрат цих матеріалів на кожний вид продукції;

б) відповідно до встановлених норм витрат та цін матеріалів установлюються кошторисні ставки на одиницю продукції, які періодично переглядаються відповідно до зміни норм витрат матеріалів або цін;

в) фактичні витрати на зазначені матеріали включаються до собівартості окремих видів продукції та незавершеного виробництва пропорційно до кошторисних ставок. [38, с. 36]

Допускається не встановлювати кошторисні ставки допоміжних матеріалів на одиницю продукції, а відносити на собівартість, їх фактичні витрати пропорційно до витрат за нормою.

Малоцінні та швидкозношувані предмети, строк експлуатації яких менший від одного року (або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року), списуються за їх фактичною вартістю на витрати виробництва в момент передавання їх в експлуатацію. [37]

Повернення з експлуатації на склад малоцінних та швидкозношуваних предметів, придатних для подальшого використання, не зменшує витрат, а визнається іншим операційним доходом підприємства.

В окремих галузях промисловості стаття калькуляції «Сировина та матеріали» може бути деталізована.

При цьому під напівфабрикатами власного виробництва розуміють продукти, одержані в окремих цехах, переділах, що ще не пройшли всіх установлених технологічним процесом операцій і підлягають доробленню в наступних цехах, переділах цього ж підприємства чи укомплектуванню у вироби.

Не належать до напівфабрикатів матеріали, виготовлені підприємством для власних потреб (металеві вироби, електроди, інструменти загального призначення тощо), які визнаються як відповідні виробничі запаси.

Стаття «Сировина та матеріали» займає найбільшу частку витрат що включаються до виробничої собівартості, оскільки саме до цієї статті входять матеріали які становлять основу виготовлюваної продукції.

До статті калькуляції «Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій» включається вартість:

Ш купівельних напівфабрикатів та готових комплектуючих виробів, придбаних для комплектування продукції, що випускається, які потребують додаткових витрат праці з їх обробки або збирання;

Ш робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами, (здійснення окремих операцій з виробництва продукції, обробка сировини та матеріалів, які використовуються у виробництві, часткова обробка напівфабрикатів та виробів тощо за умови, що ці послуги відносяться безпосередньо на собівартість конкретних видів продукції).

Вартість купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, робіт і послуг виробничого характеру включається безпосередньо до собівартості окремих виробів і замовлень.

Не відображається в даній статті калькуляції (а також у собівартості продукції) вартість комплектуючого устаткування, що оплачується за рахунок замовника понад ціну за виріб, не потребує обробки й монтажу на підприємстві і не включається до його валової продукції. [62, с. 137]

До такого устаткування належить електрообладнання (готові машини чи окремі технологічні вузли), що надходить від заводів-суміжників на завод, який є головним постачальником усього комплекту устаткування (установок для хімічних та нафтохімічних заводів, бурового устаткування тощо), і не потребує обробки й монтажу головним заводом ні у себе, ні у замовника, а також комплектуюче устаткування, що надходить до замовника транзитом, обминувши завод головного постачальника, безпосередньо із заводів-суміжників, розрахунок за яке проводить завод — головний постачальник.

До статті калькуляції «Паливо й енергія на технологічні цілі» відносяться витрати на всі види палива й енергії (як одержані від сторонніх підприємств та організацій, так і виготовлені самим підприємством), що безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції.

Витрати на паливо й енергію на технологічні цілі відносяться безпосередньо до собівартості окремих видів продукції на підставі показань контрольно-вимірювальних приладів або встановлених норм витрат на виробництво продукції. [62, с. 139]

Витрати на паливо й енергію на технологічні цілі, віднесення яких безпосередньо до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включаються до собівартості продукції пропорційно до кошторисних ставок.

Витрати на куповану енергію складаються з витрат на її оплату за встановленими тарифами.

Витрати на власне виробництво електричної та інших видів енергії, а також на трансформацію та передачу придбаної енергії до місця споживання включаються до собівартості продукції цих підприємств за виробничою собівартістю, крім тих випадків, коли виробництво електроенергії планується в складі продукції, що реалізується, та коли вона відпускається за встановленими тарифами.

Витрати палива й енергії на опалення виробничих приміщень, внутрішнє й зовнішнє освітлення та інші господарські потреби відображаються у загальновиробничих і адміністративних витратах; витрати палива й енергії на транспортні роботи, пов’язані з обслуговуванням виробництва, та на приведення в дію устаткування, — в загальновиробничих витратах та витратах на утримання й експлуатацію устаткування.

У статті калькуляції «Зворотні відходи» відображається вартість зворотних відходів, що вираховується із загальної суми матеріальних витрат, віднесеної на собівартість продукції. Зворотні відходи оцінюються:

Ш за зниженою ціною вихідного матеріального ресурсу (ціною можливого використання;

Ш за повною ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо відходи реалізуються стороннім підприємствам і організаціям для використання у виробництві іншої продукції.

До статті калькуляції «Основна заробітна плата» відносяться витрати на виплату основної заробітної плати, обчисленої згідно з прийнятими підприємством системами оплати праці, у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників, зайнятих виробництвом продукції.

Заробітна плата робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), безпосередньо включається до собівартості відповідних видів продукції (груп однорідних видів продукції).

Частина основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), віднесення якої безпосередньо до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включається до собівартості на основі розрахунку (виходячи з обсягу виробництва, переліку робочих місць і норм обслуговування) кошторисної ставки цих витрат на одиницю продукції (виріб, замовлення тощо).

Фактична заробітна плата цих робітників включається до собівартості окремих видів продукції та незавершеного виробництва пропорційно до кошторисних ставок. Ці ставки періодично переглядаються у разі зміни обсягу виробництва, технології, тарифних ставок тощо.

До статті калькуляції «Додаткова заробітна плата» відносяться витрати на виплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати, нарахованої за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Додаткова заробітна плата робітників, зайнятих виробництвом відповідної продукції (робіт, послуг), безпосередньо включається до собівартості окремих видів (груп однорідних видів) продукції.

Додаткова заробітна плата (або її частина) робітників, зайнятих виробництвом відповідної продукції (робіт, послуг), пряме віднесення якої до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включається до собівартості на основі розрахунку (виходячи з обсягу виробництва, переліку робочих місць і норм обслуговування) кошторисної ставки цих витрат, розрахованої на одиницю продукції.

Уся заробітна плата, нарахована виробничому персоналу за виконання робіт, пов’язаних з виробництвом продукції (робіт, послуг), розподіляється за напрямами витрат і відповідними статтями калькуляції. Загальна сума заробітної плати у звіті про її розподіл за напрямами витрат повинна відповідати сумі нарахованої заробітної плати.

Якщо на підприємстві створюється резерв для забезпечення виплати відпусток, то до витрат виробництва (обігу) включаються щомісячні відрахування на створення такого резерву. Інші виплати, надбавки й доплати відносяться на виробничу собівартість продукції у розмірах, передбачених законодавством. [54, с. 231]

До статті калькуляції «Відрахування на соціальні заходи» включаються витрати на соціальні заходи в частині страхування працівників, зайнятих виробництвом продукції в основних та допоміжних структурних підрозділах підприємства. Дана стаття калькуляції розраховується відповідно до ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це консолідований страховий внесок на пенсійне страхування, страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, медичне страхування, страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, страхування на випадок безробіття, який в обов’язковому порядку сплачується страхувальниками з метою забезпечення реалізації прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за соціальним страхуванням.

Розмір єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування для страхувальників, які використовують найману працю, визначається залежно від класу професійного ризику виробництва, встановленого відповідно до чинного законодавства. Законом передбачено 67 класів професійного ризику виробництва, розмір єдиного внеску встановлено від 36,76 відсотків (для 1-го класу ризику) до 49,7 відсотків (для 67-го класу ризику) визначеної бази нарахування.

Клас професійного ризику виробництва 53 включає виробництво керамічних ізоляторів та деталей для керамічних ізоляторів. Відповідно ВАТ"Першотравенський завод електротехнічного фарфору" сплачує єдиний внесок у розмірі 38,54 відсотка.

Сума єдиного внеску розподіляється за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування пропорційно до суми єдиного внеску (у відсотках).

Для зарахування єдиного внеску в органах Державного казначейства України відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному територіальному органу Пенсійного фонду. Зазначені рахунки відкриваються виключно для обслуговування коштів єдиного внеску.

Таблиця 1.1. 2

Загальнообов’язкові державні фонди, за якими формуються витрати підприємства на соціальні заходи

Найменування внеску

Розмір ставки, %

Загальнообов’язкове державне відрахування до Пенсійного фонду (ВПФ)

33,7

Загольнообов’язкове державне соціальне відрахування до фонду із тимчасової втрати працездатності(ФВП)

1,9

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (ФВБ)

2,4

Загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві (ФНВ)

0,54

До статті калькуляції «Витрати на утримання та експлуатацію устаткування» належать:

ь амортизаційні відрахування від вартості виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів;

ь витрати на утримання і експлуатацію виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів (технічний огляд, технічне обслуговування);

ь витрати на ремонти, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первинне визначеної суми майбутніх економічних вигод від використання виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів;

ь сума сплачених платежів за користування наданими в оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими необоротними матеріальними активами, нематеріальними активами;

ь втрати на утримання цехових транспортних засобів;

ь інші витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією устаткування, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів.

Амортизація — систематичний розподіл вартості, що амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). [44, с. 1]

До складу статті «Загальновиробничі витрати» включаються:

— Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).

— Амортизація основних засобів загально виробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.

— Амортизація нематеріальних активів загально виробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.

— Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загально виробничого призначення.

— Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням п надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо).

— Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.

— Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загально виробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг).

— Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища.

— Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо). [12, с. 38]

Загально виробничі витрати як складова частина виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) не мають безпосереднього зв’язку з технологічним процесом основних і допоміжних структурних підрозділів підприємства, а пов’язані лише з його організацією й обслуговуванням і створенням для підрозділів необхідних умов виробництва та здійсненням управління.

Визначені підприємством загальновиробничі витрати за переліком і складом поділяються на постійні та змінні. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. [16, с. 10]

До статті калькуляції «Втрати від браку» належать:

Ш вартість остаточно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів) з технологічних причин;

Ш вартість матеріалів, напівфабрикатів (деталей), зіпсованих під час налагодження устаткування;

Ш вартість скляних, керамічних і пластмасових виробів, розбитих у технологічному потоці при їх виробленні, обробленні, пакуванні; розбитих під час транспортування на виробництві (бій);

Ш витрати на усунення браку;

Ш витрати, що перевищують установлені норми витрат на гарантійний ремонт (тобто 10 відсотків від сукупної вартості таких товарів, що були продані та по яких не закінчився строк гарантійного обслуговування) та витрати на утримання гарантійних майстерень.

Такий вид втрат від браку на підприємстві виникає у тому разі, якщо на підприємстві створений резервний фонд для виконання гарантійних зобов’язань. Якщо на підприємстві не створювався резервний фонд, усі фактичні витрати на гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування включаються до витрат на збут. [12, с. 40]

Якщо на підприємстві втрати від браку не виділяються в окрему статтю калькуляції, вони ураховуються в складі загально виробничих витрат.

До статті калькуляції «Інші виробничі витрати» належать:

— Витрати щодо перевірки виробів, деталей, вузлів на відповідність вимогам стандартів або технічних умов;

— Витрат для проведення епізодичних та періодичних випробувань (коротких контрольних) щодо оцінки зібраного виробу (або його складових частин) на відповідність вимогам нормативної документації:

Ш витрати на матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби паливо й енергію, технологічні

Ш витрати на оплату праці робітників, пов’язаних із перевіркою якості виробів деталей та вузлів на відповідність вимогам стандартів або технічних умов проведення епізодичних та періодичним випробувань (коротких контрольних)

Ш відрахування на соціальні заходи амортизаційні відрахування

Ш вартість тимчасових дослідних стендів або утримання постійних стендів, станцій та інших дослідних споруд

Ш послуги інших цехів

Ш оплата за проведення (або участь у випробуваннях стороннім спеціалізованим організаціям, послуг спеціального характеру, наданих за договірними цінами або спеціальними угодами)

— Витрати, пов’язані з монтажем або демонтажем виробу, що випробовується;

— Витрати на відновлення або приведення виробу у товарний вигляд або вартість, зменшена на суму вартості ліквідних матеріалів і відходів, якщо в процесі випробування виріб буде приведено до повної або часткової непридатності. [17, с. 19]

До незавершеного виробництва належить продукція (вироби, заготовки, деталі), що не пройшла всіх стадій (фаз, переділів) обробки, передбачених технологічним процесом, а також вироби не укомплектовані, що не пройшли випробувань і технічного приймання.

Не належать до незавершеного виробництва забраковані напівфабрикати (продукти), що не підлягають виправленню, а також сировина, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, що не піддавалися процесу обробки. [65, с. 52]

1. 3 Система формування та аналізу виробничої собівартості

Виробництво та реалізація продукції потребують трудових, матеріальних і грошових витрат. Витрати підприємства на спожиті засоби виробництва, предмети праці й оплату праці працівників, виражені в грошовій формі, утворюють виробничу собівартість продукції.

Виробнича собівартість продукції -- це основний якісний показник роботи підприємства. Її рівень відбиває досягнення та недоліки роботи як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу. [2, с. 34]

Для калькулювання собівартості й обліку витрат на виробництво застосовують 3 основні методи калькулювання: позаказний, попередільний і нормативний.

Позаказний метод застосовується найчастіше в індивідуальному і дрібносерійному виробництві, а також для калькулювання собівартості робіт ремонтного й експерементального характеру. Метод цей полягає в тому, що витрати на виробництво враховуються по замовленнях на виріб чи на групу виробів. Фактична собівартість замовлення визначається по закінченні виготовлення чи виробів робіт, що відносяться до цього замовлення, шляхом підсумовування усіх витрат по даному замовленню. Для числення собівартості одиниці продукції загальна сума витрат за замовленням поділяється на кількість випущених виробів.

Попередільний метод калькулювання собівартості знаходить застосування в масовому виробництві з коротким, але закінченим технологічним циклом, продукція, що випускається підприємством, однорідна по вихідному матеріалу і характеру обробки. Облік витрат по цьому методі здійснюється по стадіях (фазам) виробничого процесу.

Нормативний метод обліку і калькулювання є найбільш прогресивним, тому що дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. У цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилень від норм витрат. Усі витрати в межах норм враховуються без угрупування, по окремих замовленнях. Відхилення від установлених норм враховуються по їхніх причинах і винуватцях, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень, попереджати їх. в процесі роботи. При цьому фактична собівартість виробів при нормативному методі обліку визначається шляхом підсумовування витрат по нормах і витрат у результаті відхилень і змін поточних нормативів. [7, с. 173]

Методи визначення собівартості продукції умовно можна поділити на такі групи:

1. Кошторисні. Собівартість товарної продукції визначають, додаючи до суми кошторису інші витрати, що відносяться на собівартість.

2. Підсумовування попередньо визначеної собівартості окремих виробів:

, де (1.3. 1)

— загальна собівартість товарної продукції;

— кількість найменувань продукції;

— собівартість одиниці продукції

— загальний обсяг виробництва продукції і-го виду

3. Пофакторний метод, за яким визначають собівартість продукції з урахуванням впливу різноманітних чинників на її формування.

, де (1.3. 2)

— собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду.

Така собівартість називається розрахунковою;

— кількість факторів, які впливають на собівартість продукції в плановому періоді;

— зміна собівартості під впливом різноманітних факторів.

Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів; обчислюється на плановий обсяг виробництва продукції, як різниця витрат до і після впровадження заходів.

, де (1.3. 3)

— зміна собівартості внаслідок організаційно-технічних заходів

— витрати на одиницю продукції відповідно після і до впровадження заходів;

— обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходів у плановому періоді.

У розрахунковій собівартості умовно-постійні витрати обчислені на рівні базового періоду, а в плановому періоді обсяг виробництва може змінитися, що відповідно вплине на собівартість продукції. Цю обставину треба враховувати як окремий фактор, тобто

, де (1.3. 4)

— відносна зміна умовно-постійних витрат у плановому періоді;

— абсолютна сума умовно-постійних витрат у базовому періоді;

— зміна в плановому періоді відповідного обсягу виробництва і умовно-постійних витрат, %

Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції:

, де (1.3. 5)

— собівартість реалізованої продукції;

— собівартість залишків товарної продукції на складі на початок та кінець розрахункового періоду;

— собівартість залишків відвантаженої продукції на початок та кінець розрахункового періоду, яка ще не перейшла у власність покупця.

Калькуляція собівартості являє собою визначення витрат за статтями собівартості. Об'єктом калькулювання є продукція чи послуги, чия собівартість обчислюється. Калькуляційною одиницею є одиниця кількісного виміру продукції (штуки, тонни, метри тощо). [5, с. 201]

Схематично формування виробничої собівартості можна зобразити наступним чином Додаток А.

Аналіз виробничої собівартості продукції має такі завдання: перевірка обґрунтованості прийнятих управлінських рішень щодо собівартості; об'єктивна оцінка виконання прийнятих рішень, під час якої виявляються відхилення фактичних витрат від планових; з’ясування чинників цих відхилень; підрахунок резервів подальшого зниження виробничої собівартості продукції; розроблення заходів із мобілізації внутрішньовиробничих резервів та використання їх у виробництві.

Для проведення аналізу використовуються такі джерела інформації: планова собівартість продукції; аналітичні розрахунки, норми й нормативи споживання ресурсів; звітна інформація, зокрема «Звіт про фінансові результати» ф. 2, «Звіт з праці» ф. 1-ПВ і ф. З-ПВ, дані оперативного обліку (первинні документи, зведення, реєстри відпуску матеріалів на виробництво, табелі про нарахування заробітної плати, норми витрат матеріалів, відхилення від норм; матеріали обстежень, перевірок, спостережень, нарад, технологічної документації, паспортні дані).

Для того щоб домогтися успіхів у майбутньому необхідно систематично вести стратегічний, оперативний, внутрігосподарський, порівняльний і функціонально-вартісний аналізи. [5, с. 217]

Стратегічний аналіз виробничої собівартості продукції проводиться з метою прогнозування напрямів подальшого розвитку підприємства, фірм, економічних районів, галузей і народного господарства в цілому. Він забезпечує вибір найоптимальніших майбутніх рішень. Особливістю стратегічного аналізу є те, що в ньому дуже, мало рутинних процедур і дуже багато творчості. Теорія стратегічного аналізу формується на основі узагальнення практики успішного розв’язання завдань управління підприємством, виділення окремих управлінських схем і тверджень, які показують, з допомогою чого можна добитись успішного результату. Іншими словами, теорія стратегічного аналізу допоможе підприємствам, фірмам і бізнесменам добитись позитивних успіхів.

Щоб уникнути небажаних втрат і витрат у цехах, бригадах, необхідно щоденно аналізувати виробничі витрати, оперативно (погодинно, щохвилинно) виявляти нераціональні, зайві, непродуктивні витрати і негайно вживати заходів для їх усунення і запобігання таким у майбутньому.

Для цього використовують так званий оперативний аналіз виробничих витрат, тобто систему щоденного вивчення відхилень від виробничого завдання для негайного усунення недоліків і причин, які заважають безперервному й ефективному функціонуванню господарського комплексу підприємства. Відповідність фактичних витрат нормативним -- гарантія виконання, плану із собівартості за місяць, квартал. Необхідність запровадження системи директ-костинг, поділ витрат на постійні та змінні, ведення обліку лише прямих витрат зумовлюють потребу ведення аналізу прямих витрат за відхиленнями. Для ведення оперативного аналізу використовуються персональні комп’ютери.

Дійовий оперативний аналіз здійснюється за умови чекової форми розрахунків, коли до початку періоду робіт бухгалтерія видає начальнику цеху чекову книжку з визначеною виробничою собівартістю продукції. У чековій книжці записують планову виробничу собівартість із розбивкою за статтями витрат: матеріали (за видами); заробітна плата (основна й додаткова); паливо та енергоресурси; амортизаційні витрати; витрати на ремонт і оснащення; витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання; витрати на малоцінні й швидкозношувані предмети; витрати на охорону праці та ін.

Обсягом випущеної продукції начальник цеху «погашає» вартість використаних ресурсів і послуг. Як правило, облік витрат ведеться щоденно, а розрахунки з бухгалтерією — щодекадно. У кінці місяця бухгалтерія і начальник цеху звіряють витрати. Якщо виникає необґрунтована перевитрата за окремими статтями, то з дозволу керівника підприємства вона перекривається за рахунок інших статей або лімітів наступного місяця. Якщо є економія, тобто зниження виробничої собівартості, цех одержує матеріальну винагороду, розмір якої визначається колективним договором. Облік економії і перевитрат ведеться наростаючим підсумком з початку року.

Для оперативного керування виробничою собівартістю в цеху на виробничих дільницях проводять групування відхилень від норм і зміни норм за місцями виникнення, причинами й винуватцями. Групування проводяться щоденно, щодекадно, щомісячно за елементами витрат та статтями калькуляції. Такий оперативний щоденний аналіз виробничих витрат на місцях їх виникнення дає можливість виявити відхилення від норм. [5, с. 220]

Велике значення для оперативного аналізу мають терміни спостережень і прийняття необхідних рішень. Що раніше надходить повідомлення про відхилення, то скоріше можна припинити перевитрату ресурсів. Необхідно, щоб виконавці знали про відхилення від норм негайно. Для цього користуються сигнальними документами, які або дають дозвіл на такі відхилення перед початком роботи, або повідомляють про них після закінчення операції. У цеху для оперативного аналізу витрат на основі сигнальних документів складають відомість відхилень від норм, де зазначають причини й винуватців відхилень.

Нині багато підприємств у своєму складі має кілька підрозділів. У структурних підрозділах витрати на виробництво товарної продукції формуються й аналізуються за методикою, яку було розглянуто раніше. Крім загальної методики, в структурних підрозділах враховуються особливості системи показників виробничої собівартості продукції і вимоги внутрігосподарського госпрозрахунку.

Деталізація витрат і відхилень від плану за місцем їх утворення проводиться на підставі розподілу витрат у плані і звіті між усіма виробничими підрозділами, виділення з власних витрат вартості деталей і частин виробів, одержаних за кооперативними поставками з інших підприємств. Це полегшує виявлення причин і винуватців відхилень та мобілізацію резервів зменшення виробничої собівартості продукції.

Внутрігосподарський аналіз проводиться за даними облікової та оперативної інформації, а тому його завжди розглядають як оперативний.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой