Механізми лізингового кредиту в Україні

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

ВСТУП… 3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади лізингового кредиту. …5

1.1. Теоретичні погляди та еволюція лізингового кредиту… … 5

1.2. Поняття лізингового кредиту, його функції та види. … 8

1.3. Види лізингового кредиту та форми лізингових угод… …11

1.4. Конкурентні переваги лізингового кредиту… … 16

РОЗДІЛ 2. Механізм застосування лізингового кредиту в Україні. 22

2.1. Лізингове кредитування в Україні … … 22

2.2. Лізингові компанії, як основні суб'єкти надання лізингового кредиту… …29

РОЗДІЛ 3. Напрями вдосконалення механізму лізингового кредитування в Україні… … …36

3.1. Вдосконалення нормативно-правової бази щодо лізингу… … 36

3.1. Вдосконалення інформаційної бази щодо лізингу… 41

ВИСНОВКИ. … 46СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ… … 48

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Зовнішня економічна політика України зорієнтована нині на побудову соціально-орієнтованої ринкової економіки та інтеграцію нашої країни у світовий економічний простір. Проте без забезпечення інноваційного шляху розвитку, створення потужної матеріально-технічної бази, застосування сучасних енергозберігаючих систем і прогресивних технологій досягти поставленої мети не можливо. Насамперед, це стосується однієї з найважливіших сфер економічної діяльності - сільського господарства, де склалася катастрофічна ситуація щодо технічного оснащення господарських структур основними засобами, їх складу та кількісних характеристик. Рівень забезпечення сільськогосподарських підприємств основними видами техніки становить від половини до двох третин загальної потреби.

У цих складних умовах важливу роль має відігравати лізинг, який покликаний створити сприйнятливі умови для впровадження, ефективного використання сучасної прогресивної техніки і технології, поповнення й оновлення наявного парку машин і механізмів господарств.

Звичайно лізингові операції розглядаються як варіант довгострокової оренди. Однак, якщо оренда передбачає у кінцевому підсумку повернення орендованого майна своєму юридичному власнику або збереження за ним права власності на дане майно, то при деяких формах лізингу по закінченню договору можливий перехід права власності від орендодавця до орендаря. У таких випадках лізингова угода нагадує продаж у розстрочку з тією лише різницею, що власники змінюються не на початку, а наприкінці терміну угоди. Отже, лізинг — це зручна форма фінансування споживача.

Вагомий вклад у вивченні та дослідженні лізингового кредиту внесли такі зарубіжні і вітчизняні учені-економісти: А. М. Абашина, В. Д. Базилевич, Г.І. Купалова, В.Г. Андрійчук, Л.Н. Братнікова, Н. М, Внукова, В. Д. Газман, П.І. Гайдуцький, О. Ф. Гриценко, М.Я. Дем’яненко, М.І. Кісіль, М. Г. Лобас, В. Л. Осецький, Г. М. Підлісецький, Л. Н. Прилуцький, П. Т. Саблук, Р. П. Саблук, І.К. Тальє, А. М. Гурило, Є.В. Хабатова, Г. В. Черевко та інші.

Метою даної роботи є розгляд економічних та організаційно-правових засад лізингу, починаючи з визна-чення його економічної суті, розгляд окремих видів, меха-нізму лізингових операцій, структури та змісту договору лізингу і закінчуючи описом основних етапів та економіч-них основ лізингових угод.

Відповідно до цієї мети були поставлені і розв’язувалися такі завдання:

визначення соціально-економічної сутності, основних форм, видів і принципів лізингу;

аналіз і комплексна оцінка стану та основних тенденцій розвитку лізингу в сільському господарстві;

виявлення факторів впливу на розвиток лізингу;

дослідження соціально-психологічних аспектів здійснення лізингових операцій підприємствами;

визначення основних напрямів підвищення ролі лізингу в технічному забезпеченні підприємств і розробка рекомендацій щодо їх практичної реалізації.

Об'єктом дослідження виступали процеси здійснення лізингових операцій підприємствами, лізинговими компаніями, виробниками обладнання і техніки України.

Предметом дослідження виступали проблеми лізингової діяльності щодо технічного переоснащення підприємств різних форм власності в Україні, на прикладі сільськогосподарських підприємств.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади лізингового кредиту

1.1. Теоретичні погляди та еволюція лізингового кредиту

Як свідчать документи, лізинг був відомий людині ще з прадавніх часів. Дійсно, ідея лізингу зовсім не нова, хоча терміну «лізинг» (lease) як такого ще не існувало. Розкриття сутності лізингової угоди бере свій поча-ток ще за далеких часів Арістотеля (384/383 -- 322 рр. до н.е.). Саме йому належить назва одного з трактатів в «Риториці»: «Багатство полягає в кори-стуванні, а не в праві власності». Іншими словами, не обов’язково для от-римання доходу мати у власності будь-яке майно, потрібно лише мати право користуватися ним і в результаті цього отримувати доход.

Англійський історик Т. Кларк виявив декілька положень про лізинг в Законах Хаммурапі, прийнятих між 1775−1750 рр. до н.е. Група статей, що торкалися власності -- найбільша в збірці. Статті грунтовно розглядали всі випадки оренди і норми орендної плати, умови застави майна.

Інші стародавні цивілізації, включаючи греків, римлян, єгиптян, вва-жали оренду привабливим, доступним, а часом і єдино можливим засобом придбання устаткування, землі та худоби.

В середьовіччя орендна діяльність була дещо обмежена. В оренду зда-валися в основному сільськогосподарське знаряддя та коні.

В 1572 році у Великобританії був прийнятий законодавчий акт, який дозволяв використовувати тільки дійсний, а не удаваний лізинг, тобто за-конними визнавалися орендні договори, підписані на розумних засадах.

На початку ХХ сторіччя у Великобританії в зв’язку з розвитком про-мисловості, збільшенням виробництва різних видів устаткування зросла кількість товарів, що здавалися в лізинг. Особливу роль в цьому зіграв роз-виток залізничного транспорту та кам’яновугільної промисловості [27, 32−34].

Власники ком’яновугільних копалень спочатку купували вагони для перевезення вугілля, однак скоро стала очевидною невигідність та немож-ливість такого фінансування. Видобуток вугілля збільшувався, відкривалися нові шахти, потрібна була все більша кількість вагонів. Цілком слушно, що невеликі підприємства вирішили скористатися цією ситуацією для вигідного вкладення капіталу. Вони купували вагони для вугілля і здавали їх в оренду (лізинг) залізничним компаніям. З’явилися компанії, єдиною метою яких був лізинг потягів та залізничних вагонів. При укладанні договорів вони стали включати в нього право на купівлю (опціон), яке надавалося користувачеві після закінчення строку лізингу. Однією з причин появи такої умови було те, що користувачі значно аку-ратніше та дбайливіше поводилися з вагонами, якщо існувала перспектива їх подальшого придбання у власність. Такі угоди отримали назву договорів оренди-продажу. Подальший розвиток лізингу та оренди-продажу призвів до необхідності розмежування договорів лізингу та оренди-продажу.

На початку ХХ сторіччя багато залізничних компаній збагнули, що зростаюча кількість вантажовідправників не бажає здійснювати довгостро-кове управління чи монопольне використання вагонів, що передбачало на-дання устаткування в трастове (на засадах довіри) користування. Замість цього вони вимагали лише короткострокового його використання. Трасти почали пропонувати контракти з більш коротким строком дії. Після закінчення контракту вагони мали повернутися орендодавцю, який зберігав за собою право власності. Такі договори поклали початок опе-ративного лізингу.

Після Другої світової війни став швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов’язаний з транспортними засобами.

Однак справжня революція в орендних відносинах відбулася в Америці на початку 50-х років нашого сторіччя. В оренду стали масово здаватися засоби виробництва: технологічне устаткування, машини та механізми, судна, літаки тощо. Уряд США, оцінивши це явище, оперативно розробив і реалізував державну програму його стимулювання [29, 23−25].

Лізинг в його сучасному розумінні бере свій початок у практиці північноамериканських промислових корпорацій і банків початку XX століття. Вже наприкінці XX століття в США лізингові операції в промисловості, на транспорті та в галузі зв’язку були поставлені на регулярну ділову основу, хоча система лізингового кредитування купівель спочатку застосовувалася лише для незначних за обсягом і характером контрактів. Після компанії «Bell Telefon Company», (в 1877 році вона прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду. На відміну від звичайного продажу, це дозволяло їй захистити своє монопольне право на використання ноу-хау), яка першою здійснила лізингові операції і за короткий час зуміла створити найбільшу в світі телефонну мережу, лізинг взяли на озброєння як важливий елемент ринкової політики інші фірми, що дало їм змогу вижити під час затяжних економічних криз [7, с. 75]. Поступово уряди держав, оцінивши це явище, оперативно розробляють і реалізовують державну програму його стимулювання.

Початок розвитку лізингових операцій на вітчизняному внутрінньому ринку можна визначити серединою 1989 року в зв’язку з переведенням підприємств на орендні форми господарювання. Помітним явищем в становленні початкових правил застосування лізингу стали Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 року № 810−1 та лист Держбанку СРСР від 16 лютого 1990 року № 270 «Про план рахунків бухгалтерського обліку», в якому був поданий порядок відображення лізингу в бухгалтерському обліку. Розвиток мережі комерційних банків сприяв впровадженню лізингових операцій в банківську практику.

Оцінюючи лізинговий ринок країн СНД, який поки що лише формується, не можна не відмітити його складність, помножену на економічні труднощі, що все більше і більше поглиблюються і здатні привести у відчай навіть найбільших ентузіастів цього молодого у нас виду підприємництва. Проте, очевидно, якщо ми бажаємо встигнути на «потяг світової економіки», необхідна важка та кваліфікована праця [29, ст. 26].

Спеціалісти, що займаються лізинговими операціями, повинні володіти глибокими знаннями в області комерції, організації кредитування, ринку (фондів, лімітів) нового і уживаного устаткування, технології виробництва, бухгалтерського обліку, інспектування юридичної служби, страхування майна.

Більш детально про ситуацію з розвитком лізингової практики в Україні та її перспективи йтиметься нижче.


1.2. Поняття лізингового кредиту та його функції

Серед орендних операцій найбільше поширення в міжнародній торговій практиці одержали лізингові операції. Цікавлять лізингові операції й українських підприємців. Правда, в Україні процес становлення лізингу знаходиться в початковій стадії, але активно розвивається. Тому знання теоретичних основ лізингу в зовнішньоекономічній діяльності, техніки його організації має важливе значення для майбутніх вітчизняних спеціалістів і практиків сфери ЗЕД. Що стосується суті лізингу, треба відзначити, що єдиної думки відносно даного явища поки що нема. Взагалі розглядають лізинг з 2-х точок зору: економічної та правової. З економічного погляду, лізинг є альтернативою традиційному банківському кредитуванню. Звідси, розглядаємо лізинг як передачу майна в тимчасове користування на умовах строковості, повернення, платності та цільового характеру використання. А отже це дає нам підстави стверджувати, що з цієї точки зору, лізинг — це форма кредиту, яка надається лізингодавцем лізингоодержувачу у формі майна, що передано в користування, або форма інвестування в економіку, альтернативна банківській позиці [30, ст. 15−16].

Правова точка зору виявляє себе саме у законодавчій базі операцій по лізинговому кредиту. В Україні дані відносини регулюються законом «Про фінансовий лізинг» від 11. 12. 2003 [6, 1], в якому говориться, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк за встановлену плату; законами «Про оподаткування прибутку підприємств» [4], «Про податок на додану вартість» [5], де лізинг в дечому ототожнюється з поняттям оренди, та положенням НБУ «Про кредитування», відповідно до якого лізинг є формою майнового кредиту.

Лізинг, як і будь-яка категорія в економіці, має свої функції, які випливають із самої суті цього явища, відповідно: фінансову, виробничу та збутову.

Фінансова функція полягає у тому, що виплата проводиться не одразу, а поступово, частинами, та наданні основних засобів на умовах довгострокового кредиту.

Виробнича функція полягає в оперативному вирішенні проблеми переоснащення виробництва не через купівлю машин та обладнання, а через їх тимчасове використання на умовах лізингового кредиту. Це ефективний засіб для забезпечення доступу підприємств до нових технологій та техніки.

Збутова функція проявляється у тому, що підприємство взявши обладнання в лізинг може значно збільшити свої виробничі потужності порівняно з іншими, які не користуються цією послугою.

Процес лізингового кредитування полягає у відносинах між суб'єктами та об'єктами, щодо одержання кредиту (Додаток А). Обєкт лізингу — це річ що надається в короткострокове чи довгострокове користування лізингоодержувачу. Суб'єкт лізингу — це юридична чи фізична особа, що є лізингоодержувачем, лізингодавцем, постачальником чи іншою особою в багатосторонньому договорі лізингу.

Об'єктом лізингу:

1. Може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

2. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

3. Може бути передано в лізинг у порядку, встановленому цим Законом майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння.

Суб'єктами лізингу можуть бути:

1. Лізингодавець — юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

2. Лізингоодержувач — фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

3. Продавець (постачальник) — фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

4. Інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами
багатостороннього договору лізингу [6, 1−2].

Перші три суб'єкти лізингового кредитування є прямими учасниками лізингової угоди, а останній суб'єкт є непрямим учасником — посередником — особа, що що репрезентує економічні інтереси як продавців, так і покупців об'єктів лізингу, в ролі посередників можуть виступати: комерційні та інвестиційні банки, що кредитують лізингодавця та виступають гарантами угод, страхові компанії, брокерсько-дилерські фірми, сервісні центри з обслуговування машин та устаткування та інші посередники.

Для більш повного розуміння лізингового кредиту необхідно виокремити такі визначальні його риси [8, c. 23]:

§ строк лізингу майна порівняний з періодом амортизації цього майна;

§ тип лізингованого майна визначається лізингоодержувачем;

§ наявність посередника, який бере на себе обов’язки власника майна;

§ визначеність всієї лізингової операції домовленістю з майбутнім лізингоодержувачем про користуванням майном на певних умовах;

§ періодична, але гнучка виплата лізингових платежів;

§ можливість викупу лізингового майна.

Аналіз розглянутих вище ознак дозволяє зробити висновок, що лізинг- це такий вид кредиту, у якому беруть участь багато суб'єктів господарювання (причому вони можуть бути, як резидентами, так і нерезидентами) з приводу різних об'єктів.


1.3. Види лізингового кредиту та форми лізингових угод

На сьогодні все ще потребують детального висвітлення такі важливі питання як визначення форм і видів лізингу. Вони мають можливе значення для вірного і всебічного розуміння сутності і завдань лізингу.

В Законі України «Про лізинг» зазначаються три форми лізингу: зворотний, пайовий і міжнародний. Проте вважаємо такий підхід до визначення форм лізингу неточним і дещо спірним. Так, визначальними ознаками форми є: спільний об'єкт і форма відображення явища, однакові соціальні функції та своєрідність законів розвитку. Вид же визначається і характеризується як предмети із спільними властивостями [10, с. 520].

Виходячи з наведених вище критеріїв, вважаємо, що фактично формами лізингу є зворотний і пайовий, які у свою чергу можуть виступати у певних видах. Тому міжнародний лізинг, на наш погляд, є не формою, а видом лізингу, в основу якого покладена просторова ознака. При цьому поряд з міжнародним лізингом необхідно виділити і внутрішній лізинг. Використання тільки міжнародного лізингу є неповним і недостатнім. Це витікає із методу дихотомії - поділ надвоє, тобто міжнародний і внутрішній.

На нашу думку, доцільно розглянути зазначені форми лізингу для кращого їх розуміння.

Відомо, що зворотний лізинг — така форма лізингу, при якій відбувається придбання лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг. Пайовий лізинг, полягає у здійсненні багатосторонньої лізингової угоди за участю суб'єктів лізингу, одного або кількох залучених кредиторів, що інвестують свої кошти (не більше 80% вартості лізингового майна) [9, ст. 29−30].

В результаті проведеного нами дослідження встановлено, що в науковій і навчальній літературі лізинг класифікується по різних ознаках. Єдиної класифікації форм і видів лізингу нині не існує. В залежності від рівня окупності об'єкта лізингового кредиту розрізняють оперативний та фінансовий лізинг. Відповідно фінансовий лізинг -- це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу [9, ст. 32].

Таким чином, при фінансовому лізингу вартість майна, що перебуває у користуванні лізингоодержувача, повністю виплачується. В результаті здійснення лізингових платежів лізингодавець отримує прибуток від лізингової операції, а також компенсує витрати на придбання майна. При оперативному лізингу відбувається передача майна у тимчасове володіння і користування на строк, менший від нормативного терміну служби.

До складу лізингових платежів включають [26, с. 43]:

§ суму відшкодування вартості об'єкта лізингу, що амортизується, на строк, за який вноситься лізинговий платіж;

§ суму, що сплачується лізингодавцеві як відсоток за залучений кредит для придбання майна згідно з договором лізингу;

§ платіж-винагорода лізингодавцеві за отримане в лізинг майно;

§ відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;

§ суму податків, яка сплачується лізингодавцем: податок з власників транспортних засобів та податок на майно (в разі його введення);

§ інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Загальна сума лізингових платежів не є фіксованою, постійною величиною, а залежить від перелічених параметрів та швидкості відшкодування вартості лізингового майна. Чим швидше буде погашена ця вартість, наприклад, шляхом виплати авансу, тим менші проценти будуть нараховуватися на залишкову вартість об'єкту [21, с. 23].

Слід зазначити, що згідно чинного законодавства, всі лізингові платежі відносяться на валові витрати виробництва та обігу лізингоодержувача.

Зупинимося і розглянемо детальніше основні види лізингу. Всі види лізингу ми систематизували і умовно розділили на 3 блоки за такими ознаками: суб'єкт, об'єкт лізингу і лізингові відносини (Додаток 1).

За суб 'єктом лізингу слід розрізняти за кількістю учасників — прямий (двосторонній, лізинг з одним інвестором), непрямий (багатосторонній, посередницький).

За об'єктом лізингу класифікація його видів найчисленніша. При цьому були визначені такі класифікаційні ознаки: територіальне розміщення, цільове придбання; тип майна; рівень окупності майна; стан, обсяг обслуговування, економіко-технологічна роль лізингового майна; його функціональне, виробниче призначення; ступінь економічної активності, складності; належність до сфери та виду економічної діяльності.

За ознакою лізингових відносин доцільно виділити види лізингу за формою організації та фінансування, джерелом, строком платежу, наданням пільг і степенем ризику лізингових угод.

Частина із показаних вище видів лізингу зрозуміла і не потребує тлумачення. Проте на основних видах лізингу доцільно зупинитися окремо. Отже, за ознакою кількості учасників лізинг поділяється на такі види: прямий (двосторонній, лізинг з одним інвестором), непрямий (багатосторонній, посередницький). При прямому лізингу (двосторонній, лізинг з одним інвестором) виробник майна (постачальник) самостійно передає своє майно в лізинг, укладаючи двосторонню лізингову угоду. Непрямий лізинг (багатосторонній, посередницький, груповий, акціонерний) передбачає передачу лізингового майна через посередника. При цьому можуть бути три суб'єкти лізингової угоди — виробник (постачальник), лізингодавець, лізингоодержувач і більше [9, ст. 37−39].

По територіальному розміщенню лізинг розділяється на внутрішній і міжнародний (зовнішній — експортний, імпортний). Внутрішній лізинг є лізингом, який здійснюється суб'єктами-резидентами (лізингоодержувач і лізингодавець) однієї країни.

Міжнародний лізинг (зовнішній) — це лізинг, який здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, чи коли майно або платежі перетинають державний кордон.

Міжнародний лізинг (зовнішній) лізинг в свою чергу поділяється на підвиди — імпортний і експортний. Імпортний лізинг — коли відбувається купівля обладнання в іноземної фірми і надається після цього вітчизняному лізингоодержувачу Експортний лізинг — коли лізингова компанія купує обладнання вітчизняної фірми, а потім надає його лізингоодержувачу за кордон.

За ознакою тип майна лізинг поділяється на лізинг рухомого майна, яке відзначається мобільністю (обладнання, транспортні засоби, техніка тощо), та лізинг нерухомості (будівлі, споруди і т.п.).

При застосуванні критерію ступеню окупності майна слід виділити лізинг з повною окупністю (протягом дії однієї лізингової угоди відбувається повна або майже повна амортизація майна і виплата вартості майна лізингодавцю), а також з неповною окупністю (часткова амортизація майна і часткова виплата вартості майна лізингодавцю).

Залежно від обсягу обслуговування лізинг може бути чистий («сухий») лізинг — при якому всі витрати по обслуговуванню лізингового майна бере на себе лізингоодержувач. Повний («мокрий») лізинг — всі витрати по обслуговуванню лізингового майна бере на себе лізингодавець. Різновидом даного виду лізингу є «лізинг під ключ», чи «лізинг у пакеті» — коли лізингове майно передається з повними установкою, монтажем, організацією психології тощо. Частковий лізинг — це лізинг із частковим обслуговуванням лізингового майна [37].

Виходячи з форми організації та фінансування угоди, лізинг може бути таких видів — строковий лізинг — лізинг майна на певний термін, тобто одноразовий, а також поновлюваний лізинг («револьверний») — коли лізингова угода поновлюється після завершення першого терміну. Генеральний лізинг — більш гнучка форма лізингу, що дозволяє поповнювати обсяг лізингового майна без оформлення додаткових угод.

За характером лізингових платежів можна виділити лізинг з грошовою формою розрахунків між лізингодавцем і лізингоодержувачем, з компенсаційною (натуральною) — залік у вигляді поставок товарів, надання послуг, а також змішаною — коли є комбінація вище вказаних форм.

За рівнем надання пільг лізинг може бути з використанням пільг, без використання пільг. Пільги можуть надаватися з оподаткування, амортизаційних відрахувань, лізингових платежів і операцій тощо.

Залежно від ступеня ризику лізинг ділиться на незабезпечений, частково забезпечений і забезпечений (гарантований). Незабезпечений лізинг — лізинг, при якому лізингоодержувач не забезпечує лізингодавцю ніяких додаткових гарантій щодо виконання своїх зобов’язань. Частково забезпечений лізинг передбачає часткове страхування ризику лізингодавця. Забезпечений (гарантований) лізинг — лізинг, при якому ризик розподілений між суб'єктами лізингу [37].

Аналіз, оцінка лізингу за цими ознаками та видами сприятиме забезпеченню комплексного, системного підходу у проведенні досліджень, збагаченню існуючих наукових методологічних підходів.

1.4. Конкурентні переваги лізингового кредиту.

Врегулювання законодавства та розвиток лізингових компаній сприяли появі на фінансовому ринку продукту, який може змістити позиції звичного банківського кредиту. В пошуках фінансових ресурсів для розвитку бізнесу більшість українських компаній надають перевагу банківському кредиту. Проте, як відмічають експерти, компанії з прогресивним менеджментом постійно шукають нові засоби вирішення старих завдань.

Одним із таких альтернативних інструментів, до використання якого останнім часом експерти відмічають зростання попиту, є лізинг. Така тенденція в першу чергу формується завдяки активному виходу на цей ринок нових компаній, які в основному засновані іноземними банками. Доцільність використання лізингу або кредиту розглянемо на прикладі розповсюдженого завдання — купівля компанією автотранспорту.

Мотивація отримання основних фондів у лізинг практично та сама, що і вразі залучення кредитних ресурсів, коли власних грошових коштів не вистачає. Проте сама процедура лізингових платежів може бути за домовленістю сторін, значно гнучкішою, ніж у раз позичкових відносин. Плюс платежі можуть здійснюватись і в товарній формі (компенсаційна форма лізингу). Розглянемо переваги та недоліки лізингу (Додаток 2).

До того ж, лізингова форма придбання основних засобів дозволяє отримати вигоди під час податкового планування: лізингові платежі відносяться до валових витрат лізингоодержувача, що зменшує оподаткований прибуток, операції з оперативного лізингу звільняються від справляння ПДВ. У випадку, коли орендар сплачує орендну плату за декілька періодів то на підставі Закону «Про ПДВ» він має право включати суму сплаченого ПДВ до податкового кредиту (якщо в оперативній оренді легковий автомобіль, то до податкового кредиту відноситься тільки 50% суми ПДВ, сплаченого в сумі орендних платежів), проте орендодавець включає отриману суму ПДВ в податкове зобов’язання [35].

При виборі оптимального інструменту в першу чергу звертають увагу на економічну ефективність операції. На сьогодні вартість банківського кредиту при купівлі компанією автомобіля складає приблизно 11−14,5% (в доларах США).

Подорожчання об'єкту лізингу (показник, який дозволяє порівнювати продукти різних лізингових компаній) в пропозиціях лізингових компаній коливається в межах 7−14%, де нижня межа еквівалентна кредиту за ставкою 14% річних в доларах США. Через різницю відсоткових ставок між банками та лізинговими компаніями існує упередження щодо занадто великої вартості лізингу порівняно із кредитом. Оскільки клієнти схильні безпосередньо порівнювати місячні платежі по одному та іншому інструменту. Проте, подібний підхід є некоректним через те, що при кредитуванні банк пропонує одиничну послугу — надає кредит (засоби для купівлі), а інші обов’язкові платежі та турбота про придбаний об'єкт лягають на плечі позичальника. В той час як лізингова послуга — продукт комплексний [34]. Порівняння можливе лише при умові, якщо до вартості банківського продукту додати всі включені платежі, пов’язані з об'єктом лізингу (страхування за весь період, оформлення застави, проценти за обслуговування, комісію за відкриття рахунку, перерахування грошей постачальнику і т.д.)

Так, згідно з даними лідерів банківського сектору України, окрім названої вище вартості самого кредиту, юридична особа має понести окремо такі витрати:

· оформити страхування на автомобіль (4−6% від вартості авто);

· сплатити держмито за оформлення застави (0,1%) та нотаріальні послуги (300−500 грн.);

· зробити платіж за розрахунково-касове обслуговування (1−2% одноразово, а в деяких банках 0,1−0,4% щомісячно).

Окрім того, клієнт має зробити внесок в Пенсійний фонд (3%) та спла-тити за реєстрацію авто в органах ДАІ. Також можливе існування оплати за розгляд кредитної заявки -- 100−150 грн.

Основна перевага лізингової схеми для клієнта перед кредитною — економія часу та витрачених зусиль на виконання дій, пов’язаних з обслуговуванням та утриманням власного майна (автопарку, обладнання та ін.), обслуговування банківського кре-диту та страхування.
Лізингова компанія на першому етапі угоди повністю бере на себе пошук та резервування автомобіля, супровід та контроль постачання, оплату автомобіля, включаючи перевірку комплектності та якості, а також відповідність всіх документів, щоб придбаний автомобіль можна було зареєструвати належним чином [34].

В результаті, замість п’яти договорів, як у випадку із кредитом, клієнт підписує один договір лізингу. Після чого отримує готовий до експлуатації автомобіль. Під час експлуатації транспортного засобу лізингова компанія бере на себе адміністрування платежів та оформлення бухгалтерської документації, які клієнт при купівлі в кредит мав би здійснити самостійно (сплата вартості щорічного техогляду, сплата податку з власників транспортних засобів, перерахування грошових засобів на купівлю валюти, сплата страхових платежів, щомісячні перерахування придбаної валюти двома платежами на погашення відсотків по кредиту та погашення тіла кредиту та ін.).

Однією з найважливіших переваг лізингу над кредитом є те, що отримання лізингового кредиту не потребує (в більшості випадків) застави майна чи завдатку, що ілюструють наведені нижче дані, які говорять, що лише 22% лізингових компаній в 2006 р. вимагали заставу майна (табл. 1. 1).

Табл.1. 1

Види забезпечення лізингових угод в 2006 р.

Механізм забезпечення

Відсоток лізингових компаній, що використовували зазначений механізм забезпечення

Аванс

100%

Страхування

100%

Неустойка

62%

Порука

43%

Застава майна

22%

Гарантія

17%

Завдаток

7%

Інше

13%

«На вартість фінансування впливає термін, на який воно залучається, купівельна спроможність підприємства та ліквідність об'єкта купівлі, який цікавить клієнта, на вторинному ринку. Окрім того, приймається до уваги профільність активу, ціль його використання, ринкова позиція самого позичальника та перспективи розвитку сектору, в якому він працює. Але, оскільки діяльність лізингових компаній не регулюється НБУ, вони мають можливість запропонувати більш гнучкі умови порівняно із банківським кредитуванням», — констатує Тетяна Саусь, генеральний директор ТОВ «Ласка Лізинг». Це проявляється в готовності лізингових компаній працювати з набагато більшими видами забезпечення, ніж банки (аванс, зворотній викуп, поручництва фізичних та юридичних осіб, застава, страхування, без забезпечення). Надаючи кредит, банки висувають вимоги до додаткової застави. Але у багатьох компаній або немає достатньо ліквідних активів, або ті, що є, вже знаходяться у заставі під іншими кредитами. В такому випадку банки відмовляють у кредитуванні. При наданні послуги лізингу (в основному) застава не потрібна [27, ст. 44−45].

На ринку існують економічні суб'єкти, яким невигідно або нереально залучення кредитних засобів для купівлі активів. Тому, єдине рішення для них — лізинг. По-перше, до таких відносяться компанії з іноземним капіталом, які активно використовують послуги автотранспорту. По-друге, тільки лише лізингом можуть скористатися компанії, частка державної та комунальної власності в яких більше 25%. Причина в тому, що для них існує мораторій на відчуження основних засобів. Тому банки з такими компаніями не працюють, оскільки, у випадку невиконання зобов’язань зі сторони позичальника, банк не зможе реалізувати заставу. Для лізингової компанії ця особливість не має значення, оскільки обладнання, яке передане в лізинг, знаходиться у власності лізингової компанії до моменту останнього платежу.

До основних недоліків лізингу слід віднести досить дорогу нотаріальну реєстрацію договорів, державне мито на яку сьогодні складає 5% від вартості договору.

Не зважаючи на окремі недоліки лізингу, він відіграє надзвичайно важливу роль і має великий вплив на розвиток економіки, у тому числі й аграрного сектора, і забезпечення добробуту громадян. Лізинг вигідний для всіх учасників лізингової угоди як для прямих (лізингодавець, продавець (виробник, постачальник лізингового майна) лізингоодержувач), так і непрямих (кредитор — комерційні, інвестиційні банки, які кредитують лізингодавця, страхові компанії, консалтингові фірми, посередники, лізингові брокери тощо) а також суспільства в цілому. Завдяки здійсненню лізингових операцій задовольняються інтереси всіх сторін (рис. 1. 2).

Для кредиторів (банків та інших фінансово-кредитних установ) з’являється нагода збільшити кількість клієнтів, розширити обсяг наданих послуг і забезпечити їх рекламу, активізувати банківську фінансово-кредитну діяльність, збільшити доходи за рахунок процентів по кредиту та зміцнити свій стан на фінансовому ринку [27, ст. 67−68].

Для лізингодавця збільшується кількість клієнтів, розширяються послуги для них, зростають доходи за рахунок лізингових виплат, зміцнюються позиції на ринку лізингових послуг, здійснюється реклама послуг.

Для продавця (виробника майна) складаються сприятливі умови для збільшення кількості покупців і, відповідно, нарощування обсягу продажу, прискорення оборотності активів, розвитку виробництва та реалізації, рекламування продукції, підвищення доходів і зміцнення фінансового стану.

Для лізингоодержувача є можливість: отримати нове майно, причому з відстрочкою платежу, зменшити ризик купівлі майна низької якості, краще використовувати основні засоби, підвищити доходи і зміцнити фінансовий стан господарства.

Не менш важливе значення має лізинг і для країни, суспільства в цілому. Лізингова діяльність стимулює розвиток багатоукладної економіки, підприємництва, активізує інвестиційну та інноваційну складову економіки, забезпечує умови для впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення ефективності суспільного виробництва, створення нових робочих місць, розширення зайнятості та підвищення доходів населення.

РОЗДІЛ 2. Механізм застосування лізингового кредиту в Україні

2.1. Лізингове кредитування в Україні

Вигоди від використання лізингу очевидні, тому поширення лізингової діяльності в українській економіці є важливим і необхідним. У сучасних умовах в Україні слід створити сприятливе економічне і психологічне середовище для розвитку лізингового кредиту, сформувати стабільний ринок лізингових послуг. Відносини між суб'єктами лізингу регулюються Законом України «Про фінансовий лізинг», іншими нормативно-правовими актами держави та укладеними відповідно до них договорами лізингу. Вже функціонує ряд лізингових компаній, більша частина з яких об'єднана у Всеукраїнську асоціацію лізингу «Укрлізинг». Договір лізингу укладається в Україні у формі тристоронньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі та відповідати вимогам законодавства України. Економічною передумовою широкого розвитку лізингу є запровадження таких норм амортизаційних відрахувань, які передбачають прискорену амортизацію основних фондів з метою більш швидкого оновлення їх. За таких умов значно зростає прибутковість проведення лізингових операцій закупівлі обладнання для здачі в оренду. Найпростішою формою лізингу є прокат обладнання на короткостроковий період [22, ст. 56].

Лізингові послуги, на відміну віл банківських кредитів, ще не встигли стати популярними серед українських підприємств. Потенційний попит на лізингові послуги в Україні оцінюється фахівцями Світового банку від 12 до 50 млрд. дол. США. Ці розрахункові цифри враховують теперішній знос основних засобів і потребу їх заміни в різних галузях економіки. Особливе значення лізингові операції мають у таких галузях як сільське господарство (амортизовано до 90% основних засобів) і транспорт (амортизовано 60% основних засобів).

Позитивний поштовх до розвитку лізингових послуг в Україні зробило надання пільг від держави лізинговим компаніям. Так, Кабміном було розроблено «Програму розвитку лізингу в Україні на період 2006−2010 роки. Вже на 2006 рік програма передбачила такі законодавчі зміни: запровадження прискореної амортизації для третьої групи основних засобів, звільнення комісій та відсотків лізингодавців від ПДВ, усунення подвійного оподаткування ПДВ лізингових операцій. Узаконення таких пільг і надало бажану тенденцію до поштовху в подальшому, 2005 рік характеризується подвоєнням кількості лізингових фірм за рахунок Іноземців, що викуповували існуючі вітчизняні компанії, чи співпрацювали з ними за рахунок франчайзингу. Наприклад, французький Societe Generale придбав найбільшу компанію з лізингу автотранспорту, BNP Paribas придбав УкрСиббанк з лізинговою компанією, австрійський Raiffeisen International, придбавши Аваль, вирішив створити дочірню лізингову структуру, скандинавська фінансова група SEB придбала банк Ажіо і заснувала лізингову компанію «Ажіо-лізинг» [17, ст. 45]. В Україні прослідковується постійний розвиток ринку лізингового кредитування, про що свідчить постійний ріст пропозиції, а, відповідно, попиту на лізинговий кредит (рис 2. 1).

Ринок лізингового кредитування особливо швидко почав розвиватись в останні 3−4 роки, так з 2003 по 2006 р. вартість укладених лізингових угод зросла в 9 разів, що в першу чергу свідчить про ефективні дії держави, про збільшення іноземних інвестицій. Подібний ріст може продовжуватись тільки за тієї умови, що в Україну буде вкладатись хоча б та сама кількість, що і сьогодні, але на нашу думку при такій інфляції (12−14%) і при прогнозному її рості збільшення інвестицій не можливе. Саме тому потрібно рішуче боротись з інфляцією для подальшого зростання економіки і з нею лізингового кредитування.

Рис 2.1. Динаміка лізингових угод

Іноземні експерти оцінюють щорічний обсяг лізингових послуг в Україні в 300 млн. дол. США. Аналіз нинішнього стану лізингового ринку показує, що в більшості випадків предметом лізингу є:

транспортні засоби:

сільгосптехніка:

офісне і банківське обладнання:

обладнання для харчової промисловості, яке досить швидко окупається (рис 2.2.).

Ринок лізингових послуг в Україні сьогодні демонструє явно виражену тенденцію до залежності від імпорту [26,ст. 64]. Так, понад 80% лізингових операцій здійснюються за договорами міжнародного лізингу, Основними причинами цього є прийнятні умови нерезидентів України за такими показниками як термін лізингу, розмір передоплати, а також те, що закордонні компанії є класичними фінансовими посередниками і, на відміну від українських, не заробляють на самому предметі лізингу.

Рис. 2.2. Розподіл лізингових компаній за видами активів, що надаються в лізингу

Така ситуація призводить до утворення довгострокової тенденції відтоку капіталу з України і до зменшення прибутків бюджету (адже лізинговий платіж зменшує оподатковуваний прибуток) і залежності українських підприємств від Іноземних фінансових структур [22,ст. 42]. Іншою проблемою лізингових операцій є так званий «псевдо лізинг», під прикриттям якого іноземні підприємства (в тому числі офшорні компанії) без порушення чинного законодавства здійснюють свої інвестиції або реінвестиції у свої ж українські підприємства, що також мінімізує їх платежі до бюджету.

Зараз в Україні спостерігається тенденція за якої деякі лізингові компанії намагаються зміцнити свої позиції на ринку за рахунок придбання прав на використання у своїй діяльності відомих торговельних марок, 3 власниками таких марок, як правило, підписується договір франчайзингу, відповідно до якого власник торговельної марки також надає певні технології та стандарти обслуговування. Таким шляхом пішли такі компанії як Перша лізингова компанія/Hertz, Віп-рент/Avls та Оптіма-Лізинг, яка підписала договір з компанією SIXT.

За даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, протягом 2006 року обсяг лізингових угод в Україні становив 3386 млн. грн. Джерелом надання потрібних для лізингових компаній кошт були банківські кредити — 2817 млн. грн., комерційні кредити постачальників — 27 млн. грн., випуск цінних паперів — 40,6 млн. грн., кошти міжнародних фінансових організацій — 233,6 млн. грн., власний капітал — 240,4 млн. грн., інше — 27 млн. грн. (рис 2. 3) [11,ст. 3].

Рис. 2.3. Джерела фінансування лізингових угод

З діаграми видно, що основним джерелом фінансування лізингових операцій, є банківський кредит. Так, у 2006 році за рахунок банківських кредитів було профінансовано понад 80% всіх договорів укладених протягом вказаного періоду.

Охоче долучаються до лізингових схем і виробники обладнання й транспорту, Багатьом з них саме співпраця з лізикгодавцями дозволяє суттєво збільшити обсяги продажу, Peugeot та Scania реалізують авто в Україні через дочірні лізингові компанії «Ілта» та «Сканія Україна», а лізингова компанія «Дуац» є офіційним постачальником в Україні автомобілів Volkswagen та Audi.

Зростання українського ринку лізингу автомобілів складає 30−50% на рік. Але загальний обсяг наданих машин у лізинг менше ніж 1% від загальних продажів нових автомобілів.

Основними операторами надання послуг з лізингу автомобілів є Перша лізингова компанія з часткою ринку в приблизно 43% від загальної кількості, «Ілта» з ринком у 23% (створена виробником марки автомобіля «Пежо»), Він-Рент з 24% часткою ринку, в Оптіма-лізинг за рік відбулося відвоювання ринку з 9% до 10,5% від загального ринку (в 2005 poцi підписано франчайзингові угоди з великою європейською компанією SIXT). Також на ринку лізингу автомобілів є: «Богдан-лізинг» (від черкаського заводу «Богдан», що випускає автобуси «Богдани»), «Євро-лізинг» (Єврокар) і Сканія-Кредо Україна. Також на ринку присутні близько 11 компаній, які є дочірніми від банків.

Знос основних фондів українських підприємств становить 48%. Щоб відновити існуючі ОФ за оцінками Міжнародної фінансової корпорації, потрібно 106 млрд. дол. США, що в півтора рази перевищує нинішній річний ВВП України. Ця цифра не враховує потреби новостворених підприємств і тих, що мають намір розширюватися. Цe означає, що реальні потреби бізнесу в інвестиціях в основні засоби ще більші. Кредитні ресурси вітчизняних банків (весь кредитний портфель банківської системи -- 31 млрд. дол. США) не в змозі задовольнити такий попит.

У розвинених країнах капітальні інвестиції у виробництво значною мірою здійснюються за допомогою лізингу, У країнах ЄС, за даними Світового банку, через лізинг здійснюється 15−30% інвестицій в основні фонди. В Україні ця цифра становить 1,2%. При цьому для промислового сектору економіки цей показник близький до нуля. Адже понад 80% усіх активів, наданих у лізинг, припадає на транспортні засоби, які використовуються переважно підприємствами транспортної, торговельної та інших галузей [11].

За інформацією Держфінпослуг, обсяг лізингового портфеля в Україні що року збільшується — це свідчить про поліпшення ситуації на ринку надання лізингового кредиту (рис 2. 4). Вартість портфеля лізингових угод станом на 1 січня 2007 року зросла порівняно з 1 січня 2006 року на 107%. На початок 2006 року портфель лізингових угод становив 1738 млн. грн. (344 млн. дол. США), а на початок 2007 року він зріс до 3601 млн. грн. (716 млн. дол. США) [11,ст. 4].

Рис. 2.4. Динаміка лізингового портфеля

Аналіз інформації свідчить, що використання лізингових операцій при заміні основних фондів підприємств залишається середньостроковим інструментом (термін дії договору 2−5 років), частка довготермінових договорів (більше ніж 5 років), які не виконані на кінець року, складає лише близько 4% [23, ст. 105].

Станом на кінець року частка договорів з лізингоотричувачами, які представляють транспортну галузь, становила 74% від загального обсягу невиконаних договорів, разом з тим, майже 5% ринку припадає на підприємства сільського господарства.

2.2. Лізингові компанії, як основні суб'єкти надання лізингового кредиту.

Лізингові послуги в Україні вийшли на сучасний рівень зі становленням діяльності АКБ «Україна» та створенням в 1996 році Фінансово-лізингового дому [12, с. 111].

Ринок лізингового кредиту в Україні знаходиться ще на досить низькому рівні, хоча за останні декілька років він почав стрімко розвиватись, і, відповідно, почали з’являтись все більше лізингових компаній, банків та міжнародних компаній.

Український ринок лізингових послуг представляють такі лізингодавці:

· Банки-резиденти України;

· Лізингодавці-нерезиденти України (міжнародний лізинг);

· Лізингові компанії - резиденти;

· Компанії створені з участю держави.

Треба відмітити, що проведення лізингових операцій банками (при використанні безпосередньої форми участі банку у лізингових операціях) у своїй структурі відрізняється від проведення таких операцій лізинговими компаніями тим, що при цьому особа лізингодавця і банку «злита в одну» (за виключенням випадків особливо складних угод, коли у їх фінансуванні приймають участь декілька банків), отже, є відсутніми відносини кредиту лізингодавця та фінансуючої банківської установи, та відповідними випливаючими з цього особливостями сплати лізингових платежів (величина плати за використані кредитні ресурси відсутня, є тільки комісійні виплати)[24,ст. 85].

Дочірні компанії банків:

* Укрексімлізинг (Укрексімбанк)

* Українська лізингова компанія (УкрСиббанк)

* Ласка Лізинг (латвійський Парекс-банк)

* ADL Automotive та SG Equipment Finance Ukraine (французький Societe Generale)

* Ажіо-лізинг (банк «Ажіо»)

* Арма-лізинг (Арма-банк)

* Надра-сервіс (банк «Надра»)

В таблиці 2.1 представлено огляд послуг фінансового лізингу в діяльності банків-резидентів України.

Таблиця 2. 1

Послуги фінансового лізингу в діяльності банків-резидентів України
(за офіційними даними НБУ)

Види кредитів

01. 01. 04

01. 01. 05

01. 01. 06

2007 рік

01. 01

01. 04

Кредити всього,

млн. грн.

%

67 835

100

88 579

100

137 415

100

245 226

100

256 173

100

В т. ч. кредити в інвестиційну діяльність

млн. грн.

%

4381

6,4

8173

9,2

20 076

14,6

49 975

20,3

52 607

20,5

З них фінансовий лізинг

млн. грн.

%

65

0,09

91

0,1

188

0,13

247

0,1

252

0,09

На даному етапі розвитку, найактивнішими операторами на ринку лізингу обладнання та устаткуваня виступає «Українська лізингова компанія», створена як дочірня компанія від «Укрсиббанку».

Лідером серед лізингодавців автотранспорту слід назвати такі лізингові компанії: «Перша лізингова / Hertz», «Avis Rent a Car», «Оптима лізинг». Також до найбільших українських компаній належить «Українська фінансова лізингова компанія», «Укрдержлізинг», «Укрексимлізинг». НАК «Украгролізинг» вирізняється з-поміж інших спеціалізацією щодо кредитування сільгосптехніки [12, с. 112].

Головними операторами лізингового кредитування в 2004 — 2005 роках були вітчизняні компанії: банки — до них зверталися за лізинговими послугами 40% підприємств, лізингові компанії - 46%; певну частку на ринку лізингу зайняли також іноземні лізингові компанії [13, с. 52].

Найбільше незадоволення лізингоодержувачі отримали в іноземних лізингових компаніях (до іноземних лізингодавців зверталися 14% підприємств від загальної кількості тих, хто планував отримати обладнання в лізинг), які пропонували більш сприятливі фінансові умови. Але цей негативний фон пов’язаний із жорстокими умовами і пропозицією лише імпортного обладнання, тобто іноземні лізингові компанії пріоритетно використовують тільки збутову функцію лізингу, що не відповідає основним інтересам українських споживачів, які мають попит саме на інвестиційну функцію лізингу.


Рис. 2.5. Задоволення лізингових заявок різними лізингодавцями

Міжнародні лізингові компанії в Україні ще не набули широкого розповсюдження, але, зважаючи на прибутковість для них такого бізнесу в нашій країні, можна заздалегідь передбачити їх майбутню активність на лізинговому ринку України. Основною метою таких організацій є фінансування продажу обладнання закордонних виробників для українських підприємств та підприємств, організованих за участю іноземного капіталу. Однією з перших міжнародних лізингових компаній на ринку України виступила австрійська лізингова фірма Sogelease Leasing Genssellschaft; нині діють: Оtto Іnternational Leasing (Німеччина), СА Leasing (Австрія).

Лізингові компанії з іноземним капіталом:

· Іnternational Leasing (Німеччина);

· СА Leasing (Австрія);

· Оптима-лізинг (Німеччина);

· Дуац (Німеччина).

В таблиці 2.2 представлено дані Державної митної служби України стосовно міжнародного лізингу.

Таблиця 2. 2

Імпорт основних засобів за договорами лізингу.

Показники

2006 рік (млн. дол. США)

2007 рік Січень-травень

Млн. дол. США

Динаміка порівняно з аналогічним періодом попереднього року

Імпорт основних засобів за допомогою лізингу — всього:

В тому числі:

339,5

140,8

+2,7%

Фінансовий лізинг

75,7

23,4

+82,5%

Оперативний лізинг

263,8

98,2

-13,7%

Комерційні лізингові компанії, що створені за галузевою чи виробничою ознакою, зорієнтовані на обслуговування підприємств певної галузі. До них доречно віднести компанію «Лізинг-Техніка», концерн «Електрон». Лізингових компаній такого типу в Україні найбільше потребує сільське господарство, будівництво та транспорт (особливо автотранспорт).

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой