Міжнародна підприємницька діяльність

Міністерство аграрної політики України Донецький національний аграрний університет

Економічний факультет

Кафедра економіки підприємства

і управління трудовими ресурсами

Курсова робота

На тему: «Міжнародна підприємницька діяльність»

Вступ

Розвиток сучасного міжнародного бізнесу зумовлюється форсованим розвитком глобалізації, імперативами і детермінантами якої є багатовимірність міжнародних відносин, формування «нової економіки», заснованої на знаннях, інформатизація суспільного розвитку, кристалізація глобального мислення та глобальної безпеки суспільного розвитку. Реалії сучасних глобальних процесів впливають як на розвиток власне міжнародної підприємницької діяльності, так і на систему міжнародного бізнесу, формуючи нові його імперативи та прояви в умовах інтернаціоналізації, транснаціоналізації. Безперечно сучасний міжнародний бізнес визначається дією рушійних сил і проявів глобалізації, його розвиток відбувається в умовах стадійної трансформації господарських операцій під впливом інтернаціоналізації, посиленням конкуренції і формуванням глобального ринку. Так, актуальним в особливостях розвитку міжнародного бізнесу можна вважати формування нових його мотивацій, проявів у контексті поглиблення глобалізаційних процесів і формування глобального середовища.

Питання аналізу процесів інтернаціоналізації та глобалізаційних процесів, формування середовища міжнародного бізнесу, детермінант та імперативів його розвитку під впливом глобалізації розкриваються у вітчизняних (Д.Г. Лук’яненко, В.Є. Новицький, С. Ю. Пахомов, А. М. Поручник, Я. М. Столярчук, О. А. Швиданенко та ін.) та іноземних авторів (Д. Деніелз, Л. Радеба, П. Ратленд, Дж. Куллен, С. Робокк).

Метою курсової роботи є дослідження теоретичних та прикладних аспектів міжнародної підприємницької діяльності. Для досягнення мети у роботі поставлені та вирішені наступні завдання:

— розглянуто поняття, форми і регулювання міжнародного бізнесу;

— досліджені суб'єкти міжнародної підприємницької діяльності;

— розглянуті спільні підприємства — як форма міжнародної діяльності;

— досліджено правове регулювання міжнародної підприємницької діяльності;

— наведена економічна характеристика об'єкту дослідження;

— запропоновані напрями поліпшення функціонування міжнародного бізнесу;

— розглянуті проблеми створення і ефективного функціонування міжнародних спільних підприємств;

— визначені основні напрями поліпшення діяльності підприємства.

Об'єктом дослідження є міжнародна підприємницька діяльність.

Предметом дослідження є форми, суб'єкти, правове регулювання міжнародної підприємницької діяльності.

Теоретичною та методологічною основою дослідження стали роботи вітчизняних та зарубіжних вчених із окресленої проблеми, законодавчі акти, нормативні документи в сфері організації діяльності міжнародних спільних підприємств, статистична інформація та практичні дані.

1. Сучасний стан міжнародної підприємницької діяльності

1.1 Поняття, форми і регулювання міжнародного бізнесу

Міжнародний бізнес в умовах і на різних стадіях інтернаціоналізації розвивається під впливом конкуренції на глобальних ринках.

Важливо підкреслити їх сумісний розвиток, зумовлений динамічними глобалізацій ними процесами, посиленням консолідації міжнародного бізнесу та діяльності глобальних компаній в умовах нового цивілізаційного порядку. Для розуміння головного вектора сучасного світового розвитку — глобальної інтеграції економік — підкреслимо місце та природу розвитку міжнародного бізнесу, зокрема, у процесі формування глобального середовища, яке має гіперконкурентний характер. Формування глобального економічного розвитку, на думку проф. Д.Г. Лук’яненка, безпосередньо пов’язано з багатоплановим процесом інтернаціоналізації, який являє собою процес розширення та поглиблення світогосподарських зв’язків завдяки підвищенню мобільності факторів і результатів виробництва (макрорівень) та залучення фірми до міжнародних операцій (мікрорівень) [11, с. 9]. Прагнення фірми (компанії) здійснювати операції на закордонних ринках є можливістю реалізації конкурентних переваг, враховуючи глобалізаційні виклики.

Згідно з визначенням С. Мочерного, міжнародний бізнес можна розглядати як міжнародну діяльність господарюючих суб'єктів (приватних підприємств, компаній і банків та державних інститутів, організацій), спрямовану на отримання економічних результатів, прибутків [14, с. 47]. Міжнародний бізнес, згідно з дослідженнями О. Б. Чернеги, — це підприємницька діяльність того чи іншого економічного суб'єкта (компанії, підприємства, банку тощо) у двох і більше країнах. Це система зв’язків між економічними суб'єктами в процесі міжнародного виробництва, розподілу, обміну товарами, послугами, капіталом, робочою силою тощо [13, с. 7].

Вчені С. Робокк та К. Сіммондс визначають поняття «міжнародний бізнес» як сукупність ділових операцій, пов’язаних з перетинанням національних кордонів і рухом товарів, послуг, капіталів, працівників; трансфером технологій, інформації і даних, керівництво виконавцями.

Американські вчені Р. Гріффін та М. Пастей детермінують це явище як здійснення операцій партнерами з більше ніж однієї країни. Сторони операцій можуть бути представлені фізичними особами, окремими компаніями, групами компаній і/або державними організаціями.

Міжнародний бізнес виникає в разі проведення операцій та здійснення підприємницьких функцій компанією за межами національних кордонів (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Мотивація міжнародного бізнесу

Міжнародний бізнес у широкому розумінні цієї категорії можна розглядати як підприємництво, що здійснюється в межах світового господарства. Конкретна сутність цього поняття розглядається як будь-яка операція, яка проводиться контрагентами двох чи більше країн. При цьому мова йде про господарські операції, які засновані на нових організаційних технологіях, мають гнучкий характер у процесі оперативного управління, враховуючи вплив вимог світового ринку та оптимального задоволення інтересів і потреб партнерів. Міжнародний бізнес базується на можливості отримання переваг (економічних чи технологічних) саме з переваг міждержавних (міжкраїнових) ділових операцій, тобто продаж цього товару в іншій країні або налагодження фірмою однієї країни виробництва в іншій країні чи спільного надання послуг фірмами двох країн третій тощо забезпечують залученим у бізнес сторонам більше переваг, ніж вони мали б, якби здійснювали аналогічну діяльність як суб'єкти лише національних економік.

Слід зазначити, що міжнародна підприємницька діяльність зорієнтована на впровадження конкретних заходів щодо розширення ринків збуту, послуг, капіталу, робочої сили, пошук нових джерел виробничих і фінансових ресурсів, здійснення диверсифікації господарської діяльності тощо.

Ці головні мотивації здійснення ділових операцій за межами національних кордонів формують структуру міжнародного бізнесу, що являє собою систему взаємозв'язків типів, форм і методів реалізації міжнародного бізнесу (рис. 1.2), яка функціонує в напрямі міжнародних торговельних відносин, руху та раціонального використання фінансових і трудових ресурсів (фінансового й інтелектуального капіталів) у межах глобальної економічної системи. На сьогодні система міжнародного бізнесу зазнає певних змін у результаті нових викликів глобалізації та поглиблення інтернаціоналізації виробництва [5,с. 46].

Процес інтернаціоналізації господарського життя визначається як об'єктивний процес зближення національних економік, що виявляється у зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб'єктів із різних країн, міжнародного товарообігу, руху капіталів і робочої сили.

Рис. 1.2 Структура міжнародного бізнесу

Виходячи з мотивації та особливостей здійснення міжнародної підприємницької діяльності, можна виокремлювати певні її типи і види.

Є два основні типи бізнесу — приватний і державний міжнародний бізнес. Таке виокремлення типів міжнародного бізнесу здійснюється на основі розмежування суб'єктів господарювання за ознакою форм власності. Зараз у країнах Із перехідною економікою домінує тенденція до поступового збільшення частки приватного міжнародного бізнесу.

За галузево-технологічною і функціональною ознаками розрізняють певні види міжнародного бізнесу: промисловий, аграрний, промислово-аграрний, будівельний, торговельний, транспортно-комунікаційний, фінансовий. Найбільш швидкими темпами розвиваються промисловий, торговельний і фінансовий міжнародний бізнес [7,с. 133].

У міжнародній практиці підприємницької діяльності розрізняють певні форми та рівні інтернаціоналізації різних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Основні типи і види міжнародної підприємницької діяльності (бізнесу) наведені на рис 1.3.

Рис 1.3 Основні типи і види міжнародної підприємницької діяльності (бізнесу)

Першою і найнижчою за рівнем інтернаціоналізації формою підприємницької діяльності є здійснення окремих зовнішньоекономічних операцій — експортно-імпортних, лізингу, посередницьких, консультаційних і маркетингових послуг.

Другою формою підприємницької діяльності є різноманітна промислова кооперація — науково-технічна, виробнича, збутова, сервісна (технічне обслуговування і ремонт після продажу) [10,с. 178].

Третя форма міжнародної підприємницької діяльності - це достатньо широкомасштабна організація спільного підприємства, яка має високий рівень інтернаціоналізації і охоплює створення та функціонування спільних підприємств, ліцензування, управління за контрактом.

Четверта форма міжнародної підприємницької діяльності з найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів господарювання — це територіально-виробничі комплекси з багатосторонніми міжнародними зв’язками. Прикладами таких форм господарських зв’язків можуть бути прикордонна і прибережна торгівля, різні консорціуми, реалізація концесійних угод тощо [13,с. 196].

Форми міжнародної підприємницької діяльності та рівні інтернаціоналізації наведені на рис 1.4.

Рис 1.4 Форми міжнародної підприємницької діяльності та рівні інтернаціоналізації

Економічні зв’язки з зарубіжними фірмами реалізуються переважно шляхом здійснення комерційних операцій, тобто певних технічних і організаційних процедур для підготовки і здійснення міжнародного співробітництва. Найбільш поширеною, традиційною формою зовнішньоекономічної діяльності є зовнішньоторговельні операції - імпортні та експортні.

Імпорт — завезення товарів з іншої країни і реалізація їх на внутрішньому ринку.

Експорт — продаж товарів, вивезених із країни іноземному покупцю.

Щоб реалізувати окремі форми міжнародної підприємницької діяльності, рекомендуються два основні шляхи:

1) встановлення міжнародних відносин між партнерами, без створення нового підприємства, що мають регулюватися відповідними економічними угодами або контрактами, чинними законодавчими актами про міжнародну торгівлю та кооперацію;

2) створення нового спільного підприємства або зарубіжної філії (представництва), тобто нового суб'єкта господарювання і міжнародного бізнесу.

Ці шляхи передбачають обґрунтування всіх факторів, що впливають на вибір відповідної форми бізнесу.

1.2 Суб'єкти міжнародної підприємницької діяльності

Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності в будь-якій країні є ті юридичні, фізичні особи, організаційні структури, які наділені відповідною дієздатністю та правами. В Україні згідно з Законом Україні «Про зовнішньоекономічну діяльність» такими суб'єктами можуть бути [1]:

— фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають відповідну правоздатність;

— юридичні особи, які зареєстровані в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торгові доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансова установи, міжнародні об'єднання, організації та ін.), у тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності.

— об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким чинними цивільно-правовими законами не заборонено здійснювати господарську діяльність;

— структурні одиниці іноземних об'єктів господарської діяльності (філії, відділення тощо), які не є юридичними особами, але мають постійне місцезнаходження на території України;

— спільні підприємства з участю українських та іноземних суб'єктів господарської діяльності. Які мають відповідну реєстрацію та мають постійне місцезнаходження на території України;

— інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

З правового погляду, зокрема, згідно з Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність» юридичними особами, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, є й Україна як держава, місцеві органи влади й управління та інші держави, які діють в особі відповідних органів. Разом з тим така формальна належність не повинна вносити плутанину до класифікації: якщо не йдеться про господарські організації, які можуть створюватись державними органами, діяльність останніх вважається такою, що відбувається на макрорівні.

Цілі суб'єктів міжнародного бізнесу:

а) максимізація індивідуального прибутку;

б) розширення виробництва;

в) розширення ринків збуту;

г)підвищення ефективності міжнародної господарської діяльності через наближення виробництва до споживачів у випадках здійснення зарубіжного інвестування, активізації міжнародної маркетингової політики;

д) подолання інституційних, тарифних та нетарифних перешкод обминання або зниження митних стягнень, національних обмежень та реалізацію тих або інших торговельних операцій адміністративного характеру;

е) розв’язання проблем, пов’язаних із нестабільністю міжнародних цін та співвідносних цінових показників (передусім через ревальвацію та девальвацію валют).

Окрему групу підприємницьких суб'єктів міжнародної економічної діяльності становлять кредитно-фінансові установи, які є не просто «гравцями» а й регуляторами ринку, отже відіграють подвійну роль. Така подвійна роль взагалі є характерною для банківських установ, агентств страхування та інших форм фінансового обслуговування.

Щодо регулятивних економічних структур, то ними є об'єднання підприємців, інформаційні структури, аудиторські, юридичні фірми, організації сприяння бізнесу, у створенні яких могли більшою або меншою мірою брати участь державні організації.

Суб'єкти міжнародної економічної діяльності на макрорівні мають подвійну природу — це водночас і господарська, і регулятивна практика держави в особі повноважних її органів, які безпосередньо організовують рух через кордони предметів міжнародного співробітництва або діяльність яких спрямована на формування режиму такого співробітництва.

1.3 Спільні підприємства — як форма міжнародної діяльності

Міжнародні спільні підприємства (МСП) — одна з найпрогресивніших комплексних форм довготривалого економічного, науково-технічного та виробничого співробітництва, що ґрунтується на об'єднанні різнонаціональних капіталів і доповнює традиційні торговельно-економічні відносини. Формування власності у створенні МСП дає змогу враховувати інтереси всіх співзасновників, сприяє їх взаємодії з метою безперервного вдосконалення виробничої бази, застосування нових технологій, зростання якості продукції, її оновлення задля поліпшення кінцевих результатів спільної діяльності [5,с. 35].

Найпривабливішим аспектом спільного підприємництва є забезпечення доступу до нових технологій, їх швидке освоєння в інтересах модернізації й реконструкції виробництва та прискорена їх комерціалізація; адаптування національного виробництва до умов світового ринку; розвиток співпраці у сфері послуг на комерційній основі у формах лізингу, інженірингу, консалтингу.

На масштаби, динаміку та результативність міжнародної підприємницької інвестиційної діяльності впливає сукупність багатьох взаємопов'язаних чинників, під впливом яких формуються відповідні стратегічні орієнтації країн базування та приймаючих країн, які відтак впливають на мотивацію безпосередніх партнерів.

Розглядаючи спільне підприємництво з погляду його внутрішньої структури, матеріалізованої у результатах діяльності, можна виокремити в ньому два аспекти [9,с. 220]:

— спрямування на задоволення потреб, які сприяють економічному розвитку приймаючої сторони, його прогресу, тобто у підсумку — спрямування на самоутвердження як ефективної форми діяльності;

— спрямування на перетворення, зміни суспільного виробництва, більшої кооперації й інтернаціоналізації економік, створення широких ефективних можливостей для вивезення технологічних процесів, ефективного обслуговування міжнародних економічних процесів суспільства (допомога у прискоренні процесу влиття національних економік у міжнародний поділ праці та світовий ринок).

Залучення й використання іноземних інвестицій створенням спільних підприємств є водночас і засобом виходу держави із самоізоляції, а також зарахування її до системи міжнародного поділу праці. Іноземні інвестори зацікавлені у створенні СП. Це зумовлюється можливістю отримати більший доступ до внутрішнього ринку країни, де розташовується СП, ніж за умов імпорту, який стримується нестачею вільноконвертованої валюти. Доступнішими стають для інвесторів і ресурси цієї країни.

В Україні найбільша кількість спільних підприємств (понад 95%) діє в обробній промисловості, в тому числі 22%? у машинобудуванні й металообробці, 12%? у деревообробній і целюлозно-паперовій галузях.

Найпотужніші спільні підприємства (з максимальною кількістю штатних працівників 373) створені у паливно-енергетичній промисловості, де випускається найбільше продукції у розрахунку на одного штатного працівника.

Аналізуючи діяльність міжнародних спільних підприємств, можна дійти таких висновків.

Загалом останніми роками діяльність спільних підприємств в Україні була прибутковою. Однак водночас діяльність МСП у промисловості країни була збитковою й дорівнювала 35%. Така сама тенденція спостерігалась у сільському господарстві та заготівельній галузі. Збитки тут відповідно в 15 та 376 разів перевищували прибутки. Проте зі значними прибутками працювали спільні підприємства в таких галузях, як будівництво (прибутки перевищували збитки в 6,3 раза), наука й наукове обслуговування (в 14,4 раза), а також матеріально-технічне постачання і збут (у 688 разів) [12,с. 4].

Оскільки міжнародні спільні підприємства? одна з наймобільніших форм обміну науково-технічними досягненнями, обов’язковою передумовою ефективної діяльності тут є високий технологічний розвиток кожного з них, а також галузі загалом.

1.4 Правове регулювання міжнародної підприємницької діяльності

Розвиток міжнародного бізнесу обумовлює необхідність існування ефективного механізму регулювання його на державному, міжнародному та наднаціональному рівнях. Метою такого регулювання є:

— забезпечення збалансованості сфер та галузей країни в умовах максимальної свободи міжнародного руху товарів та факторів їх виробництва;

— стимулювання розвитку зовнішньоекономічних зв’язків суб'єктів підприємницької діяльності;

— створення передумов для широкої інтеграції національної економіки у світове господарство;

— захист національних економічних інтересів в цілому і окремих суб'єктів міжнародного бізнесу зокрема;

— створення рівних можливостей усім суб'єктам міжнародного бізнесу.

На державному рівні регулювання міжнародного бізнесу здійснюють законодавчі та виконавчі органи влади. В нашій країні це Верховна рада, Кабінет міністрів, Національний банк, Міністерство економіки, Державне управління митного контролю.

Звичайно, кожен з названих органів державної влади наділений відповідною компетенцією, в межах якої він і здійснює регулювання міжнародного бізнесу. Так, законодавчий орган приймає і скасовує закони щодо зовнішньоекономічної діяльності, визначає основні напрями зовнішньоекономічної політики, визначає структуру органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ратифікує міжнародні договори країни, встановлює порядок та умови оподаткування зовнішньоекономічної діяльності тощо. Виконавчі органи влади здійснюють конкретні заходи в галузі зовнішньоекономічної діяльності, приймають підзаконні акти з питань зовнішньоекономічної діяльності, заключають відповідні угоди з іноземними представниками влади, забезпечують реєстрацію міжнародних спільних підприємств і таке інше.

До державного регулювання міжнародного бізнесу причетний і центральний банк країни. Він забезпечує зберігання та ефективне використання золотовалютного резерву та інших цінностей, задіяних у міжнародному бізнесі, а також представляє інтереси країни у відносинах з центральними банками та іншими фінансово-кредитними установами зарубіжжя, регулює курс національної валюти стосовно грошових одиниць інших держав тощо.

В структурі органів виконавчої влади є спеціальні відомства (міністерства), які забезпечують єдину зовнішньоекономічну політику у процесі виходу суб'єктів міжнародного бізнесу на зовнішній ринок та безпосередню координацію і контроль їх діяльності.

На міжнародному рівні регулювання бізнесу здійснюється міжнародними організаціями, передусім такими як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Міжнародна організація праці, Міжнародна фінансова корпорація, Рада ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), Європейський банк реконструкції та розвитку.

На міжнародному рівні регулюються умови експорту-імпорту товарів і факторів їх виробництва, здійснення спільної підприємницької діяльності, правила переведення платежів (коштів) у країну базування, порядок розв’язання суперечок господарського і фінансового характеру, норми поведінки іноземних партнерів тощо [13,с. 178]

Регулювання бізнесу на міжнародному рівні здійснюється головним чином для того, щоб забезпечити країні базування правовий захист її інвестицій від можливих некомерційних ризиків і сприяти зміцненню стабільності й надійності зовнішньоекономічних зв’язків між партнерами.

Регулювання міжнародного бізнесу на наднаціональному рівні здійснюється в межах інтеграційних об'єднань. Країни-учасниці заключають відповідні угоди щодо здійснення спільного підприємництва і утворюють відповідні наднаціональні інститути по регулюванню спільної підприємницької діяльності.

При здійсненні регулювання міжнародного бізнесу використовуються адміністративно-правові, економічні та соціально-психологічні методи. Адміністративно-правові методи регламентують господарську діяльність, форму власності на засоби виробництва та результати діяльності, механізм розв’язування конфліктних ситуацій в судовому порядку тощо. Економічні методи проявляються в результаті реалізації підприємницької діяльності шляхом надання кредитів і дотацій, здійснення відповідної податкової та митної політики. Соціально-психологічні методи регулювання міжнародного бізнесу становлять собою формування певної ідеології, громадської думки щодо місця та ролі міжнародного бізнесу в суспільному відтворенні.

Названі методи регулювання міжнародного бізнесу в тій чи іншій країні, в той чи інший період можуть використовуватися в різному співвідношенні. Проте незалежно від того, якому із них тимчасово надається перевага, всі вони покликані сприяти суб'єктам міжнародного бізнесу у піднесенні його ефективності. Тільки завдяки комплексному застосуванню адміністративно-правових, економічних та соціально-психологічних методів регулювання суб'єкти міжнародного бізнесу мають можливість реалізувати закони та нормативно-правові акти щодо міжнародного підприємництва, на належному рівні здійснювати прогнозування, планування, фінансування, ціноутворення та аудит, сповна використовувати соціально-економічні чинники активізації основної продуктивної сили суспільства — працівника.

2. Економічна характеристика об'єкту дослідження

2.1 Земельні ресурси підприємства та рівень їх використання

Структура сільськогосподарських угідь наведена у табл. 2.1.

Таблиця 2.1 Структура сільськогосподарських угідь

За даними розрахунків ми бачимо, що у складі сільськогосподарських угідь найбільшу питому вагу займають рілля, 79%, сінокоси складають 5,93%, пасовища дорівнюють 15,08%. Забезпеченість землею складає 20%, у структурі сільськогосподарських угідь зменшилась питома вага рілля та сінокосів, збільшилась вага пасовищ.

Площа та питома вага всіх сільськогосподарських культур у загальній посівній площі наведено у табл. 2.2.

Таблиця 2.2 Площа та питома вага всіх сільськогосподарських культур у загальній посівній площі

За даними таблиці ми бачимо, що площа під зернові та зернобобові культури займає найбільшу питому вагу та складає 55,11%, кормові культури займають 32,39%, під парами знаходиться 13,64% земель. Динаміка площі під усі види культур негативна, зменшення складає під зернові та зернобобові культури на 349,8 га, кормові культури на 507,8 га, під парами на 41,2 га.

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів наведено ту табл. 2.3.

Таблиця 2.3 Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів

За даними таблиці ми бачимо, що зменшилась ступінь розпаханості земель на 1,3%, збільшилась ступінь меліорації на 20%, а також значно підвищилась питома вага кукурудзи на 10%. Таким чином, спостерігається зниження використання землі.

Ефективність використання землі (натуральні показники) наведено у табл. 2.4.

Таблиця 2.4 Ефективність використання землі (натуральні показники)

За даними таблиці ми бачимо, що за даними урожайності, ефективність використання землі збільшилась, оскільки збільшилась урожайність майже по всіх видах культур. Підвищився обсяг виробництва зерна на 100 га рілля.

Підвищилась кількість продукції скотарства, зокрема молока та приросту живої маси ВРХ. Збільшився обсяг виробництва продукції свинарства на 100 га пашні на 12 ц. Виробництво продукції птахівництва на 100 га пощаді зернових кількість яєць збільшився на 7,6 тис. шт.

Ефективність використання землі (вартісні показники) наведено у табл. 2.5.

Таблиця 2.5 Ефективність використання землі (вартісні показники)

За даними таблиці ми бачимо, що виробництво валової продукції в зіставних цінах з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь всього по господарству збільшилась на 40 592,4 грн. Збільшилась валова продукція в поточних цінах реалізації з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь на 9792,5 грн. Також збільшилась товарна продукція в поточних цінах реалізації з розрахунку на 100 га рілля по рослинництву на 8666,8 грн.

Таким чином, ми бачимо підвищення ефективності використання землі у вартісних та натуральних показниках.

2.2 Основні фонди (основний капітал) підприємства

Структура основних виробничих фондів основного виду діяльності наведена у табл. 2.6.

Таблиця 2.6

Структура основних виробничих фондів основного виду діяльності

За даними таблиці ми бачимо, що у структурі основних виробничих фондів основного виду діяльності найбільшу питому вагу займають пасивні засоби 63,3%, питома вага пасивних засобів складає 36,7%. У структурі збільшились будівлі та виробнича худоба зменшилась споруди та передавальні пристрої.

Показники розміру, руху та стану основних засобів наведені у табл. 2.7

підприємницький міжнародний аграрний спільний

Таблиця 2.7 Показники розміру, руху та стану основних засобів

За даними таблиці ми бачимо, що зменшилась наявність основних засобів на початок року, зменшилась також і наявність на кінець року. По показниках ефективності використання основних засобів змін не має.

Показники забезпеченості та ефективності використання основних виробничих фондів наведені у табл. 2.8.

Таблиця 2.8 Показники забезпеченості та ефективності використання основних виробничих фондів

За даними таблиці ми бачимо, що знизилась фондоозброєність на 16,7%, підвищилась кількість умовних тракторів на 1000 га пашні, також підвищилась фондовіддача за валовою продукцією, зменшилась фондомісткість за валовою продукцією, підвищилась рентабельність основних засобів.

Отже, можна зробити висновок про підвищення ефективності використання основних фондів підприємства.

2.3 Оборотний капітал підприємства

Структура оборотних засобів наведена у табл. 2.9.

Таблиця 2.9 Структура оборотних засобів

У структурі оборотних засобів найбільшу питому вагу займають виробничі запаси 38,3%, Тварини на вирощувані та відгодівлі 22,6%, питома вага оборотних фондів складає 66,7%, питома вага фондів обернення складає 33,3%. У структурі зросли виробничі запаси на 3%, зменшились тварини на вирощувані та відгодівлі на 5%. всього оборотні фонди зменшились на 1,1%.

Показники оборотності оборотних засобів наведені у табл. 2.10

Таблиця 2.10 Показники оборотності оборотних засобів

За даними таблиці ми бачимо, що коефіцієнт оборотності оборотних коштів збільшився на 19,5%, Тривалість обороту зменшилась на 16,4%, Коефіцієнт оборотності виробничих запасів збільшився на 29,8 Коефіцієнт оборотності готової продукції збільшився на 4,0%. Коефіцієнт оборотності виробничих запасів збільшився на 10,1%.

Таким чином ми бачимо підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства.

Показники ефективності використання оборотних засобів наведені у табл. 2.11.

Таблиця 2.11 Показники ефективності використання оборотних засобів

За даними таблиці ми бачимо, що збільшилась отримана товарна продукція на 1 грн. оборотних засобів на 19,50%. Фондовіддача збільшилась на 19,50%, матеріловіддача зменшилась на 3,7%.

Таким чином за результатами розрахунку даних показників ми бачимо зростання ефективності використання оборотних засобів, та зниження ефективності використання матеріальних ресурсів.

2.4 Трудові ресурси та продуктивність праці на підприємстві

Ефективність використання трудових ресурсів наведено у табл. 2.12.

Таблиця 2.12 Ефективність використання трудових ресурсів

За даними таблиці ми бачимо, що зменшилась середньорічна чисельність робітників, а також зменшилась кількість відпрацьованих за рік тис. чол. год, зменшення складає 29,3%. Зменшились витрати праці у розрахунку на 1 робітника на 22,2%. Зменшився також і коефіцієнт використання трудових ресурсів, відповідно ми бачимо зменшення ефективності використання трудових ресурсів підприємства. Негативною зміною є зменшення кількості виробленої товарної продукції одним робітником та виробленої товарної продукції у розрахунку на 1 чол. год. витрат праці.

2.5 Спеціалізація та диверсифікація підприємства

Склад та структура товарної продукції наведена у табл. 2.13

Таблиця 2.13 Склад та структура товарної продукції

За даними таблиці ми бачимо, що у складі товарної продукції найбільшу питому вагу замає продукція рослинництва 52,6%, продукція тваринництва складає 47,42%. У ранжируваному ряду 1 місце займає продукція зернових, друге місце молоко, третє місце овочі.

Таким чином ми бачимо, що підприємство спеціалізується на вирощувані зернових. Рівень спеціалізації дорівнює 0,221 та є слабким.

2.6 Рентабельність виробництва окремих видів продукції

Рівень рентабельності товарної продукції наведено у табл. 2.14.

Таблиця 2.14 Рівень рентабельності товарної продукції

За даними таблиці ми бачимо, що найбільший рівень рентабельності спостерігається по продукції рослинництва, рентабельність озимої пшениці складає 155,3% рентабельність вирощування соняшника складає 84,6%.

По продукції тваринництва ми бачимо, що виробництво м’яса свиней має рентабельність 5,9%, ясо птиці має рентабельність 33,4%.

Інші види продукції по тваринництву мають від'ємні показники рентабельності а відповідно є не рентабельними. Таким чином підприємство отримує прибуток в основному за рахунок продукції рослинництва, відповідно для поліпшення діяльності підприємства необхідно або підвищити ціну реалізації на окремі продукти рослинництва або знизити витрати на виробництво цієї продукції.

Рівень рентабельності товарної продукції за операційним прибутком наведено у табл. 2.15.

Таблиця 2.15 Рівень рентабельності товарної продукції за операційним прибутком

За даними таблиці ми бачимо, що спостерігається така ж тенденція як і по показниках попередньої таблиці найбільший рівень рентабельності спостерігається по продукції рослинництва, рентабельність озимої пшениці складає 54,80% рентабельність вирощування соняшника складає 37,50%, рентабельність вирощування овочів складає 24,67%.

По продукції тваринництва ми бачимо, що виробництво м’яса птиці має рентабельність 13,40%, інші види продукції по тваринництву мають від'ємні показники рентабельності а відповідно є не рентабельними. Таким чином підприємство отримує прибуток в основному за рахунок продукції рослинництва.

2.7 Аналіз показників фінансового стану підприємства

Аналіз показників фінансового стану підприємства наведено у табл. 2.16.

Таблиця 2.16 Аналіз показників фінансового стану підприємства

За даними таблиці ми бачимо, що динаміку до збільшення мають показники ліквідності, збільшився коефіцієнт загальної ліквідності на +1,232 коефіцієнт швидкої ліквідності збільшився на +0,517. Коефіцієнт абсолютної ліквідності збільшився на +0,012.

За даними показників оцінка фінансової стійкості підприємства ми бачимо, що збільшився коефіцієнт автономії, збільшення складає +0,226. зменшився коефіцієнт заборгованості на -0,226, що позитивно характеризує фінансову стійкість підприємства.

Знизився коефіцієнт довгострокового фінансового ризику, що також позитивно характеризує фінансову стійкість підприємства.

За даними показників рентабельності ми бачимо, що збільшились всі показники рентабельності, окрім рентабельності продажів, рентабельність основного капіталу на 0,358, рентабельність основної діяльності на 7,904%.

Отже, спостерігається покращення фінансового стану підприємства.

2.8 Оцінка стану підприємства з точки зору можливості його банкрутства

Розрахунок індексу Альтмана наведено у табл. 2.17.

Таблиця 2.17 Розрахунок індексу Альтмана

За даними таблиці ми бачимо, що індекс Альтмана за фактичними даними 3,64 що вище нормативного. Співвідношення фактичного рівня індексу з критичним рівнем індексу Альтмана складає 1,36. Таким чином ми бачимо, що підприємства має низький ризик банкрутства.

2.9 Інтенсивність та ефективність інтенсифікації

Основні показники рівня інтенсивності та ефективності інтенсифікації наведено у табл. 2.18

Таблиця 2.18

Основні показники рівня інтенсивності та ефективності інтенсифікації

За даними таблиці ми бачимо, що знизилась окупність авансованого капіталу валової продукцією на 16%. Підвищились показники продукції, що приходиться на 100 га сільхозугідь за всіма видами продукції та за чистим прибутком. Підвищились показники продукції, що приходиться на 100 грн. основних виробничих фондів. Знизились показники продукції, що приходиться на 1 середньорічного робітника, за всіма видами продукції та за чистим прибутком.

Таким чином ми бачимо взагалі підвищення рівня інтенсивності та ефективності інтенсифікації підприємства.

Визначення частки приросту за рахунок інтенсифікації і типу відтворення діяльності підприємства наведено у табл. 2.19.

Таблиця 2.19 Визначення частки приросту за рахунок інтенсифікації і типу відтворення діяльності підприємства