Міжнародні економічні зв'язки України з Німеччиною

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Международные отношения и мировая экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

1. Сутність та значення міжнародних економічних зв’язків

2. Основні форми міжнародних економічних зв’язків країни та їх регіональні аспекти

3. Сучасний стан розвитку економічних зв’язків України з Німеччиною

4. Проблеми та перспективи розвитку міжнародних економічних зв’язків України з Німеччиною

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність теми дослідження. Важливою особливістю сучасного світового господарства є те, що в його межах жодна країна не здатна існувати і забезпечувати ефективну життєдіяльність в умовах економічної автаркії. Реалії сучасного економічного співробітництва і політичного співіснування вимагають від України розробки збалансованої зовнішньоекономічної стратегії з визначенням пріоритетів розвитку дво- і багатосторонніх взаємовідносин. Таким пріоритетним напрямом для України став європейський вектор зовнішньої політики, який передбачає інтенсивний розвиток вкрай важливих зв’язків, передусім зовнішньоекономічних. Належність України до Європи визначається не тільки географічними, а й історичними і культурними чинниками.

Особливе місце у зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних орієнтаціях України займає Німеччина, яка є складовою частиною Європейського Союзу та західного альянсу. Це зумовлено як історичними взаємовідносинами двох країн, так і тим, що саме від Німеччини Україна отримує відчутну економічну допомогу. На сьогодні Німеччина є одним з економічних лідерів у світі. Зараз Німеччина, як частина тісного європейського та атлантичного співробітництва і, по суті, «мотор» європейського об'єднання є для України ключовим партнером для успішного проникнення українських підприємств на ринки об'єднаної Європи. До того ж, з усіх країн Західної Європи найбільший інтерес до країн Східної Європи виявляє саме Німеччина, яка історично орієнтована на Схід так само, як і на Захід.

Німеччина посідає вигідну стратегічну позицію «перехрестя» Європи і є одним із промислових та фінансових гігантів світу. Вона також здійснює активну інвестиційну політику. Важливу роль у налагодженні двосторонніх взаємин Німеччина відводить і нашій країні, беручи до уваги її геоекономічний потенціал і зовнішньополітичну роль як однієї з європейських держав.

Дипломатичні відносини між Україною і ФРН встановлені 17 січня 1992 року, а документ, який регулює зовнішньоекономічні відносини між двома країнами та умови їх співробітництва, почав діяти з 1993 року та має назву «Спільна декларація про основи відносин між Україною і Федеративною Республікою Німеччина».

Таким чином, українсько-німецькі зовнішньоекономічні відносини інтенсивно розвиваються з моменту проголошення незалежності України. Це сприяло динамічному зростанню двосторонньої торгівлі та інвестиційної діяльності між країнами. ФРН займає одне з провідних місць у системі зовнішньоекономічних зв’язків України і є другим, після Росії, торговельним партнером. На Німеччину припадає 6% загального товарообігу України та близько третини у торгівлі з країнами ЄС. Тому подальший розвиток торговельних та інвестиційних зв’язків з цією країною є економічно привабливим для української економіки.

Дослідженням зовнішньоекономічних зв’язків між Україною та Німеччиною займалися такі автори, такі як О. Валіон, А. Коломієць, А. Кудряченко, А. Фліссак, К. Фліссак, Л. Чекаленко та ін.

Об'єктом дослідження є міжнародні економічні зв’язки України з Німеччиною.

Предметом дослідження є сучасний стан міжнародних зв’язків України, у яких зв’язки з Німеччиною займають чільне місце.

Метою дослідження є вивчення специфіки міжнародних економічних зв’язків України з Німеччиною.

Структура дослідження: вступ, 4 розділи, висновки, список використаних джерел і додатки.

1. Сутність та значення міжнародних економічних зв’язків

На території будь-якої держави функціонує і розвивається національний господарський комплекс. Національний господарський комплекс (НГК) — це цілісна, взаємозв'язана система галузевих і територіальних утворень, що існує на базі територіального поділу праці й охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання на території країни. Його ефективне функціонування забезпечується в першу чергу оптимальною пропорційною структурою (загальноекономічні, міжгалузеві, внутрігалузеві, територіальні, міждержавні пропорції). Міждержавні (зовнішні) пропорції виникають між виробництвом продукції всередині країни і зовнішньою торгівлею, обсягом експорту та імпорту. Таким чином, частина національного господарського комплексу, яка зорієнтована на світовий ринок формує зовнішньо-господарський комплекс країни. В сучасних умовах глобалізації розбудова зовнішньо-господарського комплексу (ЗГК) і зовнішніх зв’язків має виняткове значення для ефективного економічного розвитку будь-якої країни [3, c. 34].

Становлення ЗГК та його ефективність залежать від внутрішніх (природно-географічні, соціально-економічні, науково-технічні) та значною мірою від зовнішніх чинників (кон'юнктура на світових ринках тощо). Перша група чинників — природно-географічні особливості країни: кліматичні умови, площа території, родючість ґрунту, економіко-географічне положення, природні ресурси. Вони є історично та логічно вихідними у формуванні зовнішньо-господарського комплексу. Однак з економічним і науково-технічним прогресом цивілізації значення більшості з них певною мірою втрачається. Друга група — це соціально-економічні чинники: людський фактор, науково-технічний та економічний потенціал країни, виробничий апарат, масштаби і серійність виробництва, темпи створення об'єктів виробничої та соціальної інфраструктури, особливості історичного розвитку, соціально-економічний тип національного виробництва та зовнішньоекономічних зв’язків тощо. У своїй сукупності вони відображають рівень економічного та науково-технічного розвитку країни, а також її народногосподарську структуру. Таким чином, ця група чинників визначає якісний стан ЗГК. Третя група чинників пов’язана з розвитком науково-технічного прогресу: масштаби науково-дослідних робіт, мінімальні й оптимальні розміри підприємств, технологічна диверсифікація та ін. У сучасному світі ці чинники мають тенденцію до домінування. Розширення масштабів їх використання зумовлює модифікацію внутрішньої структури ЗГК та поліпшує його якісний стан. Залежність ЗГК та його ефективність від зовнішніх чинників проявляється в залежності народногосподарської структури від світових ринків. Кон’юнктура на світових ринках і ринкове ціноутворення мають координаційну функцію і діють як механізм природного відбору життєздатних зовнішньоекономічних структур. Впливаючи на ЗГК, світо-господарські зв’язки спонукають народні господарства до пошуку оптимального варіанту участі в міжнародному поділі праці з метою забезпечення багатства суспільства. Зв’язки, що виникають тут, можуть, по-перше, покривати нестачу національної економіки в будь-яких факторах виробництва, по-друге, дають змогу знаходити ринки збуту для національних виробників [20, c. 56].

Відповідно, зовнішні зв’язки країни — це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці, а також співробітництво політичних органів, спрямоване на ефективне розв’язання глобальних проблем людства, міжнародний рух населення, розширення особистих контактів громадян. Система зв’язків між господарствами країн на основі міжнародного поділу праці формує міжнародні економічні зв’язки двох країн.

З-поміж зовнішніх зв’язків України з високорозвиненими країнами Європи найважливішими їх формами є: економічні (за спеціалізацією і кооперуванням, торговельні, інвестиційні, науково-технічні, кредитно-фінансові), соціальні (наукові, культурні, екологічні, військові, гуманітарні) та політичні.

Основною складовою зовнішніх зв’язків є зовнішньоекономічні зв’язки. Зовнішньоекономічні зв’язки — це сукупність напрямів, форм, методів і засобів торговельно-економічного, валютного і кредитно-фінансового співробітництва між країнами з метою раціонального використання міжнародного поділу праці. Як економічна категорія, зовнішньоекономічні зв’язки є системою економічних відносин, які виникають при переміщенні всіх видів ресурсів між державами й економічними суб'єктами різних держав. Ці двосторонні відносини охоплюють усі сфери економічного життя держави.

Міжнародні економічні відносини є складовою системи існуючих міжнародних відносин. Поняття «міжнародні відносини» досить широке. Воно включає в себе насамперед міждержавні відносини, в яких суб'єктами виступають держави та їх об'єднання як носії публічної влади. Суб'єктами цих відносин можуть бути також і міжнародні організації, зокрема економічні тощо.

Міждержавні економічні відносини виникають і встановлюються передусім між державами як політичними формами організації суспільства, що виражають обумовлену економічним ладом певну політичну владу економічно пануючого класу або всього народу. Вони можуть виникати також, як уже зазначалося, і між державами та міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями. Отже, міжнародні економічні відносини — це особлива форма суспільно-виробничих зв’язків між окремими державами, між державами та міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями [20, c. 77].

За своїм змістом міжнародні економічні відносини є складними. Це обумовлено, по-перше, значною кількістю країн, їх угруповань і міжнародних організацій, які є суб'єктами міжнародних економічних відносин. По-друге, на складність і характер цих відносин істотно впливає і суспільно-політичний устрій країн або їх угруповань. Цілком зрозуміло, що певні особливості в економічних відносинах існували (й існують ще й сьогодні) між країнами з різним соціально-економічним устроєм.

Важливим при організації міжнародних економічних відносин є і географічне положення країн, унаслідок якого одні мають доступ до моря, інші - навпаки. Країни, які не мають такого доступу, вимушені, використовуючи інші шляхи сполучення, що пролягають через територію відповідних країн, перевозити свої вантажі, щоб мати доступ до водних транспортних артерій. В основі таких відносин, що виникають при цьому між країнами, лежить принцип свободи відкритого моря, відповідно до якого всі держави і народи мають рівні права на користування світовим океаном. Як свідчить ст. 1 Женевської конвенції 1958 року «Про відкрите море», під «відкритим» морем розуміють усі частини моря, які не входять як до територіальних, так і до внутрішніх вод якої-небудь держави і якими можуть користуватися різні держави з метою здійснення судноплавства, рибальства, добування біологічних і мінеральних ресурсів, проведення наукових досліджень, прокладення підводних кабелів і трубопроводів тощо.

При цьому слід зауважити, що розвиток міжнародного економічного співробітництва сприяє не лише функціонуванню національного господарського механізму. Таке співробітництво, а це підтверджує і практика міжнародного життя, дає змогу підтримувати і зміцнювати мир на Землі, створювати систему міжнародної економічної безпеки, уникати певною мірою військових конфліктів під час розв’язання спірних питань. Іншими словами, міжнародне економічне співробітництво є реальною матеріальною основою зміцнення миру.

Отже, можна зробити висновок, що нині важливою передумовою реалізації економічного потенціалу будь-якої держави, а також найголовнішою гарантією забезпечення її національної безпеки стає активна участь цієї держави у міжнародному економічному співробітництві на основі належного дотримання принципів і норм міжнародного права, всебічного розвитку передусім міждержавних торговельних зв’язків та взаємопроникнення економік.

2. Основні форми міжнародних економічних зв’язків країни та їх регіональні аспекти

Процес інтернаціоналізації господарського життя і світові господарські зв’язки, що розвиваються на його основі, на рубежі XX і XXI ст. вступають у якісно новий етап, характерною особливістю якого є подальша інтернаціоналізація господарського життя, включення у світове ринкове господарство все нових країн та регіонів, що були раніше поза магістральним шляхом розвитку світової цивілізації.

У сучасному світовому господарстві під впливом НТП відбуваються глибокі структурні зрушення, які зумовлюють інтенсифікацію господарських зв’язків між країнами, окремими галузями їх господарств та підприємствами, фірмами. На це впливає багато чинників. До них належать випереджаючі темпи зростання зовнішньої торгівлі порівняно з виробництвом, накопичення капіталу та поглиблення спеціалізації та кооперування виробництва на світовому рівні, значний розвиток засобів зв’язку і ТНК тощо. Всі ці чинники ґрунтуються на зростаючому рівні міжнародного поділу праці [3, c. 64].

Основними формами міжнародних економічних відносин є:

1) міжнародна торгівля товарами та послугами;

2) міжнародна міграція капіталів та робочої сили;

3) міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини;

4) міжнародна економічна інтеграція.

Міжнародна торгівля є традиційною і найбільш розвиненою формою міжнародних економічних відносин. Профіль країни у міжнародній торгівлі визначається на основі принципу порівняльних переваг, сформульованого Д. Рікардо: країна спеціалізується на виробництві тієї продукції, яку здатна виробляти з відносно меншими альтернативними витратами порівняно з іншими країнами. За цих умов торгівля є взаємовигідною навіть між країнами з суттєвими відмінностями у рівнях національних витрат виробництва, ефективності економіки в цілому. Віна виступає чинником економічного зростання кожної окремої країни й світової економіки в цілому.

На розвиток міжнародної торгівлі чинить суттєвий вплив державна політика. Залежно від масштабів втручання держави розрізняють:

1) політику свободи торгівлі (фритредства) — політику мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, яка розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропонування;

2) політику протекціонізму — політику захисту внутрішнього ринку та вітчизняного виробника від іноземної конкуренції шляхом застосування тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики.

Основним тарифним інструментом є мито — непрямий податок, який виконує дві основні функції - фіскальну та захисну.

До нетарифних інструментів відносяться:

1) квоти — кількісні обмеження експорту або імпорту;

2) ліцензування — регулювання зовнішньої торгівлі шляхом надання державними органами дозволу (ліцензії) на експорт або імпорт визначеної кількості товару за певний період часу й заборони неліцензованої торгівлі;

3) «добровільні експортні обмеження» — кількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов’язанні одного з торгівельних партнерів обмежити або принаймні не розширювати обсягу експорту; це квота, яка встановлюється не країною-імпортером, а країною-експортером;

4) субсидії - державні грошові виплати, спрямовані на підтримку національних виробників і побічну дискримінацію імпорту (податок навпаки). Імпортні субсидії надаються виробникам товарів, які конкурують з імпортом на внутрішньому ринку країни, експортні субсидії надаються виробникам експортних товарів з метою заохочення їх просування на зовнішній ринок;

5) демпінг — штучне зниження цін на товари на зовнішніх ринках для їх завоювання, усунення конкурентів; міжнародна дискримінація в цінах внаслідок продажу фірмою-експортером товарів на зарубіжних ринках за значно нижчими цінами, ніж на внутрішньому, які нерідко не покривають навіть витрат виробництва;

6) ембарго — заборона державою або групою держав ввезення або вивезення товарів, послуг, цінних паперів, валюти, а також затримання суден, вантажів та іншого майна, які належать іноземній державі; засіб економічного або політичного впливу одних країн на інші [3, c. 79].

Загалом міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва. В цілому країни так само, як і окремі особи чи регіони їх, мають змогу вигравати за рахунок спеціалізації на товарах, які вони можуть виробляти з найбільшою відносною ефективністю, та наступного їх обміну на товари, які вони не в змозі самі ефективно виробляти. В основі більш поглибленого розкриття питання «чому країни торгують?» знаходяться дві обставини. По-перше, економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні, товари) розподілені між країнами світу нерівномірно; країни суттєво різняться щодо своєї забезпеченості економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво різноманітних товарів потребує різних технологій або комбінацій ресурсів.

Зовнішньоторговельний оборот будь-якої країни складається з експорту і імпорту. Експорт (вивіз) товарів означає, що їх реалізація відбувається на зовнішньому ринку. Економічна ефективність експорту визначається тим, що дана країна вивозить ту продукцію, витрати виробництва якої більш низькі за світові. Розмір виграшу при цьому залежить від співвідношення національних і світових цін даного товару, від продуктивності праці в країнах, що беруть участь у міжнародному обороті даного товару в цілому. Імпорт (ввіз) товарів полягає у тому, що за нормальних умов країна купує товари, виробництво яких в цей час економічно невигідне, тобто купуються вироби з меншими витратами, ніж витрати на виробництво даної продукції в країні. При підрахунку ефективності зовнішньої торгівлі визначається той економічний виграш, який отримує дана країна у зв’язку із швидким задоволенням своїх потреб у певних товарах через імпорт: вивільнення ресурсів, які витрачаються на виробництво подібних товарів в країні.

Міжнародний рух капіталів здійснюється у формах:

1) прямих інвестицій у промислові, торговельні та інші підприємства;

2) портфельних інвестицій (в іноземні акції, облігації та інші цінні папери);

3) міжнародних кредитів;

4) економічної допомоги (безоплатної та у вигляді пільгових кредитів).

Економічна інтеграція — тісний взаємозв'язок, взаємопереплетіння національних економік і формування спільного економічного простору. Вища форма інтернаціоналізації, передбачає вільне переміщення між країнами капіталів, товарів, робочої сили тощо.

3. Сучасний стан розвитку економічних зв’язків України з Німеччиною

Аналізуючи сучасний процес формування договірних засад взаємовідносин України та Німеччини, потрібно зазначити наступне. Українсько-німецьке економічне співробітництво, як і інші форми співпраці, виходить на якісно новий рівень відносин — рівень стратегічного партнерства. Економічні відносини між нашими країнами мають стати тим фактором, який посприяє піднесенню економіки нашої країни, визнанню України як рівноправного члена світового співтовариства.

Федеративна Республіка Німеччина — це одна з найбільш економічно розвинених країн світу, є одним з головних торговельних та інвестиційних європейських партнерів України, завдяки чому створено надійний фундамент двосторонньої взаємодії. Німеччина та Україна уже багато років поспіль пов’язані між собою двосторонніми інтенсивними відносинами. Німеччина — це важливий і надійний як політичний, так і торговельний партнер України, один із найбільших інвесторів у її економіку.

Незважаючи на це, більшу частину свого торговельного обороту на світовому ринку Німеччина здійснює саме з високо розвинутими промисловими країнами. Щодо України, то за підсумками попередніх докризових років наша країна посідала 40 місце (з 234) серед німецьких імпортерів і 53 місце серед країн, в які ФРН експортує свою продукцію. ФРН як торговельний партнер України знаходиться на другому місці після Росії.

Розглядаючи тенденцію торгівлі товарами і послугами за останнє десятиліття, можна сказати, що докризовий період, починаючи з 2002 року, характеризувався значним збільшенням товарообігу Німеччини з Україною і вже у 2008 році становив близько 10 млрд. дол. США. Але, на жаль, світова фінансово-економічна криза суттєво позначилась на обігу товарами і послугами між країнами, тому у 2009 році порівняно із 2008 роком його обсяг зменшився на 40% і склав 5,8 млрд. дол. США [17].

Однак вже з 2010 року спостерігається пожвавлення двосторонньої торгівлі України з Німеччиною. Але переважно вона розвивається у формі торгівлі товарами, тоді як торгівля послугами значно її поступається. Зокрема, імпорт товарів значно переважає експорт товарів з України.

Так, за даними Держкомстату України за 2010 рік порівняно із 2009 роком обсяг двосторонньої торгівлі товарами та послугами між Україною та ФРН збільшився на 16% і склав 6,7 млрд. дол. США (табл. 3. 1). Експорт товарів і послуг з України до ФРН збільшився лише на 13%, тоді як імпорт товарів і послуг з ФРН до України зріс на 17%. Тому сальдо двосторонньої торгівлі товарами та послугами у 2010 році для України залишалося від'ємним і становило 3 млрд. дол. США.

Таблиця 3. 1

Показники двосторонньої торгівлі товарами та послугами між Україною та ФРН (млрд. дол. США)

2009 рік

2010 рік

Зміни, млн. дол. США

Зміни, %

Торгівля товарами та послугами

5837

6748

+910,6

16%

Експорт

1624

1835

+210,8

13%

Імпорт

4213

4913

+699,8

17%

Сальдо

-2589

-3078

Розглянемо детальніше структуру двосторонньої торгівлі товарами та послугами протягом сучасного періоду. Щодо торгівлі товарами, то у 2010 році порівняно із 2009 роком обсяг двосторонньої торгівлі товарами між Україною та ФРН збільшився на 19,6% і склав 6,1 млрд. дол. США (рис. 3. 1). Зокрема експорт товарів збільшився на 20,1%, а імпорт товарів зріс на 19,5%. Але сальдо двосторонньої торгівлі товарами у 2010 р. для України залишається від'ємним і становить 3,1млрд. дол. США.

За офіційними даними, найбільша питома вага у структурі експорту товарів з України до ФРН у 2010 році припадає на такі види продукції: неблагородні метали та вироби — 32%; машини, устаткування та механізми — 24%; текстиль та текстильні вироби — 15%; продукція хімічної промисловості - 7%; деревина та вироби з неї - 5%.

Потрібно зазначити, що найпомітніше зріс обсяг експорту продукції по таких позиціях як неблагородні метали — у 1,8 рази; машини і устаткування — у 14 раз; мінеральні продукти — у 3,7 рази; деревина та вироби з неї - на 29%. Водночас за цей же період зменшились експортні поставки хімічної продукції (на 20%), дорогоцінних металів (на 38%), паперова маса з деревини (на 26%). Що стосується імпорту товарів з ФРН до України, то у 2010 році в його структурі переважали поставки таких видів продукції: машини, устаткування та механізми — 23%; продукція хімічної промисловості - 21%; наземні транспортні засоби — 14%; пластмаси і каучук — 10% [17].

При цьому, найбільше збільшення імпорту продукції спостерігалось по таких позиціях: наземні транспортні засоби — майже у 2 рази; продукція хімічної промисловості - на 14%; пластмаси і каучук — на 31%; неблагородні метали та вироби — на 26%; електричні машини і устаткування — на 18%.

Водночас, зменшились імпортні поставки по таких позиціях: котли, машини, апарати і механічні пристрої - на 6%, аеронавігаційні - у 1,9 рази, продукція тваринництва — на 11%, хімічні штапельнi волокна — на 33% [17].

Аналізуючи вже обсяг двосторонньої торгівлі послугами між Україною та ФРН (рис. 3. 2), можна сказати, за 2010 рік порівняно із відповідним періодом 2009 року обсяг двосторонньої торгівлі скоротився на 12% і склав 645 млн. дол. США. В свою чергу експорт послуг з України до ФРН зменшився на 11%, а імпорт на 14%.

Потрібно зазначити, що експорт послуг до ФРН — це переважно транспортні та різні ділові, професійні послуги, які становлять відповідно 53% і 26%. У 2010 році порівнюючи з 2009 р. експорт послуг скоротився на 11% (на 40 млн. дол. США). При цьому найбільше скоротився експорт по таких статтях: транспортні послуги — на 8%, послуги приватним особам і послуги в сфері культури — на 97%, будівельні послуги — на 53%, різні ділові, професійні і технічні послуги — на 6%, страхові послуги — на 53%. У той же час збільшення експорту послуг зафіксовано по статті «комп'ютерні послуги» — на 37%.

Також особливе місце у німецько-українських відносинах належить саме інвестиційному співробітництву. Так, в умовах поступового входження України до системи міжнародної кооперації та розподілу праці зростає актуальність розширення такого сегменту зовнішньоекономічної діяльності, як інвестиційне співробітництво. Як підтверджує аналіз, обсяги товарообігу України в значній мірі знаходяться в прямій залежності від надходження на український ринок інвестиційного капіталу. Це підтверджують також приклади Польщі, Словаччини, Угорщини та інших країн Східної та Центральної Європи, в яких вкладений іноземний капітал став потужним фактором суттєвого зростання обсягів експортно-імпортних операцій з країнами-інвесторами. Тому пріоритетне значення для подальшого розвитку зовнішньоекономічної діяльності України має її інвестиційне співробітництво з ФРН, найпотужнішою в економічному відношенні державою ЄС. міжнародний економічний україна німеччина

Щодо інвестицій з ФРН в Україну, то за обсягами прямих інвестицій в економіку Україну ФРН посідає друге місце (після Кіпру) серед країн світу. Так, станом на 1 січня 2011 року Німеччина інвестувала в Україну 7,1 млрд. дол. США, що складає 15,8% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій, залучених в економіку України.

Позитивним є збільшення підприємств, які мають німецький капітал, — з 1098 у 2005 р. до 1478 у 2010 році.

Таблиця 3. 2

Динаміка надходження прямих іноземних інвестицій з ФРН в економіку України за 2004−2010 рр.

Період

01. 01. 05

01. 01. 06

01. 01. 07

01. 01. 08

01. 01. 09

01. 01. 10

01. 01. 11

Обсяг інвестицій, млрд. дол. США

0,7

5,5

5,6

5,9

6,4

6,6

7,1

Кількість підприємств

1098

1171

1217

1316

1463

1478

н/д

Головні інвестиції з ФРН в економіку України переважно зосереджені у сфері промисловості - 76% (5,3 млрд. дол. США) та у фінансовій діяльності - 16% (1,2 млрд. дол. США).

Водночас зростання інвестицій відбувалось і в таких видах економічної діяльності: транспорт і зв’язок — на 21 млн. дол. США; торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку — на 19,5 млн. дол. США; операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг і надання послуг підприємцям — на 5,5 млн. дол. США; будівництво — на 5,4 млн. дол. США.

Щодо інвестиції з України до ФРН, то станом на 1 січня 2011 року Україна інвестувала в економіку ФРН лише 9,2 млн. дол. США, що становить 0,1% від загального обсягу інвестицій з України в економіку країн світу. За 2010 р. обсяг інвестицій з України до економіки ФРН збільшився на 4 млн. дол. США.

За даними Держкомстату України обсяг українських інвестицій спрямовано до підприємств переробної промисловості (49%) і підприємств, що здійснюють діяльність у сфері транспорту та зв’язку (3,3%).

Таким чином, Німеччина є одним з найбільш потужних інвесторів України. Але, якщо порівнювати обсяг інвестицій з Німеччини в Україну з обсягом інвестицій, які надає Німеччина іншим країнам світу, то він є не досить високим. На нашу думку, це викликано насамперед такими причинами: слабкість банківської системи, відсутність можливості кредитування та гарантування іноземних кредитів на місці, недостатня прозорість податкової політики, нестабільність економічної і податкової політики, відсутність дієвого механізму правового захисту інвесторів від боржників та несумлінних партнерів, недостатній рівень інвестиційної і правової безпеки та фінансових гарантій для інвесторів, слабкість судової системи, високі митні ставки на інвестиційний товар (обладнання, техніку, засоби тощо), складний фінансовий стан багатьох підприємств і, як наслідок, їх низька привабливість для іноземних інвесторів, нерозвиненість транспортної та комунікаційної інфраструктури.

Українсько-німецьке співробітництво у соціальний сфері має переважно односторонній характер — з Німеччини до України. Це характерно як для міжнародної міграції населення, так і для інших суспільних відносин, чий діапазон включає співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища, гуманітарної та технічної допомоги, телекомунікацій, культури, вищої освіти та науково-дослідної діяльності тощо. Негативним аспектом українсько-німецької міграції населення є те, що значна частина вибулих з України (понад 60%) — це люди у працездатному віці, переважно які мають вищу освіту. Україна представлена в Німеччині нечисленними представництвами у Берліні та Мюнхені.

4. Проблеми та перспективи розвитку міжнародних економічних зв’язків України з Німеччиною

Проблеми підвищення ефективності зовнішньоекономічної політики держави набувають на сучасному етапі виняткового значення. Це пов’язано, по-перше, з рядом факторів внутрішнього характеру: знаходженням економіки країни на перехідному етапі до ринкової системи господарювання, яка перебуває в ситуації об'єктивної незбалансованості структури економіки і її повільної структурної перебудови; надмірною енерго- і ресурсоємністю галузей народного господарства; низькою конкурентоспроможністю національного виробництва; поступовим занепадом науково-технічного і високотехнологічного промислового потенціалів та ін. По-друге, це обумовлено системою зовнішніх факторів: надмірною (від 20 до 90%)залежністю економіки України від монопольних імпортних ринків постачання стратегічно важливих товарних позицій (енергоносіїв, сировинних та інших матеріальних ресурсів) для життєво важливих галузей виробництва; наявністю тисяч українських підприємств, задіяних у виробничих циклах, кінцева продукція яких виробляється за межами України; високою залежністю процесу структурного та технологічного реформування економіки України від різних форм зовнішніх джерел фінансування; відсутністю розвинутої зовнішньоторговельної інфраструктури (інформаційної, законодавчої, маркетингової, організаційної, трейдерської, біржової, виставочної, рекламної тощо); зберіганням Україною статусу «торговельного аутсайдера» у світовій торгівлі через відсутність повного чи асоційованого членства у Світовій організації торгівлі (СОТ), Європейському Союзі (ЄС), Центрально-Європейській асоціації вільної торгівлі (ЦЕФТА) та інших торговельно-інтеграційних угрупованнях системи ГАТТ/СОТ, а через це слабкою конкурентозахищеністю зовнішньоекономічної діяльності України в умовах жорсткої конкурентної боротьби на міжнародних ринках товарів, капіталів і послуг; певним тиском інших країн на зовнішньоекономічну діяльність України через прямі та побічні форми різноманітних торговельних, інвестиційних торговельно-стандартних, фітосанітарних, технологічних і фінансових обмежень [19].

Поряд із удосконаленням українсько-німецьких торговельних зв’язків за рахунок нарощування обсягів, покращення структури, зменшення від'ємного сальдо (в торгівлі товарами), актуальним є розвиток нових, більш складних форм економічних відносин між нашими країнами. Це, зокрема:

1) співробітництво на компенсаційній основі;

2) виробнича кооперація;

3) створення спільних підприємств;

4) створення змішаних підприємств на території ФРН;

5) регіональне співробітництво;

6) багатостороннє співробітництво між Україною, Німеччиною із залученням країн Центральної і Східної Європи.

Визначення головних напрямів інтенсифікації і вдосконалення інвестиційного співробітництва обох країн, а також механізмів, які забезпечили б його реалізацію, повинно спиратися на певні критерії, відповідні пріоритетам України як реципієнта та можливостям Німеччини як інвестора. Визначаючи критерії оптимізації структури німецьких інвестицій в українську економіку, слід встановити пріоритетні і неефективні для України напрями їх надходження [19].

До пріоритетних треба віднести інвестиції, які б максимально сприяли налагодженню техніко-технологічного обміну, впровадженню ноу-хау та управлінського досвіду, розвитку виробничого співробітництва й кооперування, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому і зарубіжних ринках. Проте у перспективі необхідно обмежити можливості використання німецьким інвестором сировинної бази і дешевої робочої сили, щоб виготовляти в Україні комплектуючі і напівфабрикати для продукції, яка могла б стала статтею німецького, а не українського експорту. Водночас «бажаними» є інвестиції в «інтелектуальний капітал», тобто у науково-дослідну діяльність (інновації у виробництві, венчурні проекти, формування нових колективів, освіта, підвищення кваліфікації тощо). Крім того, велику роль відіграють інвестиції у розвиток фінансово-банківської, страхової, транспортної та інших інфраструктур, які розширюють поле для активізації інвестиційної діяльності. До «небажаних» можна віднести інвестиції, які викликають негативні наслідки (наприклад, пов’язані з перенесенням в Україну шкідливих виробництв) або здійснюються у безперспективні, з макроекономічної точки зору, галузі чи малоефективні підприємства, що деформує структуру розподілу ринкових ресурсів і, в кінцевому підсумку, призводить до консервації кризового стану української економіки. І нарешті, «небажаними «є інвестиції, які створюють небезпеку виникнення ринку монополіста: вкладаючи великі кошти у найперспективніше підприємство галузі, іноземний інвестор не лише ставить під загрозу існування інших виробників, а й нерідко вимагає від держави-реципієнта ексклюзивних прав і пільг.

Перенесення акценту із сфери зовнішньоторговельних відносин в сферу інвестиційного співробітництва може стати стратегічним напрямком взаємодії господарств двох країн. Україна із свого боку зацікавлена у залученні інвестицій щодо виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, технічної реконструкції нафтопереробної галузі, переспеціалізації і технічного переобладнання (включаючи можливості конверсії) металургійної галузі і машинобудування, використання альтернативних джерел енергії в електроенергетиці (де Німеччина має значний досвід), а також у хімічну (сірка, мінеральні добрива, броміди тощо) та фармацевтичну промисловості. Слід підкреслити вигідність інвестиційної взаємодії в галузі агропромислового комплексу, враховуючи при цьому потреби не лише нашої країни, модернізація залізничної та автомобільної мережі тощо. Останнім часом українська сторона зацікавлена у налагодженні співпраці щодо виробництва бронетанкової та артилерійської стрілкової техніки і комерційних запусків космічних апаратів на основі українських ракет-носіїв. Німецька сторона в свою чергу виявляє зацікавленість у розробці та закупівлі результатів проведення наукових досліджень в українських НДІ стосовно руху об'єктів у водному середовищі, утилізації в Україні озброєнь, військової техніки тощо.

Водночас доцільно активно розвивати співробітництво в рамках глобальних науково-технічних проектів, які здійснюються «сімкою» на основі міжнародної кооперації, в тому числі у сферах енергетики, агропромислового комплексу, космосу, екології, охорони здоров’я, транспорту, зв’язку, інформатики, фундаментальних наук.

Аналіз торговельно-економічних відносин між Україною і Німеччиною щодо просування українських товарів та послуг на зовнішні ринки протягом останніх років свідчить як про певну результативність, так і про існування проблем, які потребують вирішення. Зокрема, з метою подальшого розвитку торговельно-економічного співробітництва між Україною та Німеччиною, на наш погляд, доцільно:

1) сприяти розв’язанню проблеми взаємного визнання сертифікатів як однієї з передумов для зняття технічних бар'єрів на шляху просування української продукції на німецький ринок;

2) трансформувати експортну структуру за рахунок підвищення конкурентоздатності експортного потенціалу шляхом модернізації діючих та створення нових високотехнологічних виробництв;

3) забезпечити покращення виставкової діяльності шляхом підтримки участі українських фірм-експонентів у найбільш вагомих виставкових заходах, що проводяться у ФРН;

4) створити механізми державної підтримки розвитку мережі закордонних представництв українських фірм та об'єднань на території Німеччини;

5) ініціювати створення спільних українсько-німецьких торговельних палат для розширення торговельної та інвестиційної співпраці;

6) активізувати міжрегіональне співробітництво як таке, що відповідає вимогам партнерських стосунків в умовах ринкової економіки.

Висновки

Зовнішньо-господарський комплекс країни — це частина національного господарського комплексу, яка орієнтована на світовий ринок. Зв’язки, що виникають в зовнішньо-господарському комплексі, по-перше, покривають нестачу національної економіки в будь-яких факторах виробництва, по-друге, дають змогу знаходити ринки збуту для національних виробників. Таким чином, під зовнішніми зв’язками держави слід розуміти взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці, а також співробітництво політичних органів, спрямоване на ефективне розв’язання глобальних проблем людства, міжнародний рух населення, розширення особистих контактів громадян. Основною складовою зовнішніх зв’язків є зовнішньоекономічні зв’язки.

Зовнішньоекономічні зв’язки — це сукупність напрямів, форм, методів і засобів торговельно-економічного, валютного і кредитно-фінансового співробітництва між країнами з метою раціонального використання міжнародного поділу праці. Сутністю зовнішньоекономічної діяльності є міжнародний поділ праці (МПП). Серед основних чинників, що визначають місце кожної країни в МПП і ступінь залучення до нього є: природні, техніко-економічні, організаційно-економічні, соціально-економічні та політико-історичні.

У сучасних умовах інтернаціоналізації господарського життя МЕВ виступають в різноманітних формах, що історично виникли у різні часи, проте нині усі наповнені сьогоденним змістом, відповідають теперішнім потребам світо-господарського спілкування. По-перше, МЕВ поділяються на три основні групи: традиційні, стратегічні та перехідні до стратегічних. До традиційних, що виникли в глибоку давнину, належать різноманітні форми обміну у вигляді міжнародної торгівлі, що нині наповнені новими різновидами та виявами. Стратегічними, за якими майбутнє розвитку світо-господарських зв’язків в умовах транснаціоналізації виробництва, є виробничо-інвестиційні зв’язки у формі спеціалізації та кооперування безпосередньо виробництва. Перехідними до стратегічних формами МЕВ стали: вивіз капіталу та міжнародна інвестиційна діяльність, міжнародна міграція робочої сили, науково-технічні зв’язки, міжнародні валютні відносини. Останні обслуговують розвиток усіх груп МЕВ. Особливе місце серед форм МЕВ займає регіональна економічна інтеграція як синтезована форма, що може поєднувати у собі усі три групи з наголосом на виробничо-інвестиційні МЕВ. Нарешті, специфічною формою МЕВ, яка набуває все більшого розвитку сьогодні, є міжнародний туризм, специфіка якого полягає в тому, що в ньому поряд з економічними чинниками діють історико-культурні, психологічні тощо.

Розвиток зовнішньої торгівлі історично став першою формою економічних зв’язків між різними народами і країнами. Сьогодні міжнародна торгівля — це одна із сфер міжнародних товарно-грошових відносин як сукупність зовнішньої торгівлі усіх країн світу. Розрізняють міжнародну торгівлю товарами і послугами, проте, як правило, під міжнародною торгівлею розуміють торгівлю товарами на світовому ринку.

Багато держав, які мають обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, просто не в змозі виробляти з достатньою ефективністю (прибутковістю) усі товари, які, по-перше, необхідні для внутрішнього споживання, а по-друге, розраховані на масовий ринок. Для таких країн зовнішня торгівля є вагомим засобом отримання потрібних товарів в обмін на реалізацію своїх. Зовнішньоторговельний оборот може досягати в таких країнах значної частки ВНП.

За інформацією Федерального бюро статистики, у квітні 2010 року імпорт товарів з ФРН склав 453 248 тис. дол. США. Експорт товарів з України за цей же період склав 134 901 тис. дол. США. Найбільша частка у товарній структурі експорту припала на: електротехнічні прилади — 19. 74%, чавун та сталь — 18. 80%, інший верхній одяг — 6. 64%, мідь та вироби з неї - 6. 50%, товари з чавуну та сталі - 5. 14%, деревину та вироби з неї - 4. 92%, машини, апарати, механічні прилади — 3. 84%, руду, шлаки та попіл — 3. 28%, інші продукти хімічної промисловості - 2. 96%.

За обсягом прямих інвестицій Німеччина є для України важливим донором — 631,6 млн. дол. станом на 01. 01. 2005 року (3-є місце серед країн ЄС) і 5505,5 млн. дол. станом01. 01. 2006 року. Крім того, Німеччина, незважаючи на економічні проблеми, надає найбільшу після США двосторонню допомогу Україні.

Участь українських підприємств в інвестиційній діяльності на території ФРН поки що можна назвати символічною (322,3 тис. дол. США у 2006 році). Інвестиції були спрямовані в такі галузі економіки ФРН, як чорна металургія, транспорт, внутрішня торгівля. Основні товарні позиції українського експорту в Німеччину: одяг і текстиль (24% усього обсягу), мідь та вироби з неї (17), чорної метали (13). Як бачимо, поки що структура нашого експорту не відповідає економічному потенціалу нашої країни. Проте переважання в експорті продукції легкої промисловості є наслідком дуже низьких витрат (порівняно з Німеччиною) в собівартості продукції на робочу силу; як відомо, легка промисловість є трудомісткою галуззю. В імпорті України з Німеччини переважають: обладнання й механічні прилади (18,5%), електричні машини (7,7%), пластмаси й вироби з них (5,4%), фармацевтичні товари (3,7%).

Підсумовуючи, можна сказати, що зовнішньоекономічне співробітництво України та Німеччини є досить успішними. З кожним роком торговельні, інвестиційні відносини, а також відносини щодо спільного підприємництва набирають все більших обертів. Проте, на жаль, існують і певні проблеми, які гальмують їх розвиток між Україною і Німеччиною, які потребують негайного вирішення. Загалом суттєве збільшення обсягів двосторонньої торгівлі товарами та послугами між Україною та ФРН у 2010 році у порівнянні з 2009 роком слід розглядати, з одного боку, крізь призму економічного зростання після виходу економіки двох держав з рецесії 2008 -2009 рр., що відбувалася на тлі глобальної фінансово-економічної кризи та призвела до суттєво падіння обсягів двосторонньої торгівлі між двома країнами (з 10,1 млрд. дол. США у 2008 р. до 5,8 млрд. дол. США у 2009 році), з іншого — як результат спільної цілеспрямованої роботи сторін з метою активізації двосторонньої співпраці у торговельно-економічній та інвестиційній сферах.

Важливими позитивними чинниками та певною мірою стимулами для німецького бізнесу в Україні є стабілізація внутрішньополітичної ситуації, високі макроекономічні показники України, оптимістичні прогнози подальшого економічного зростання, високий потенціал низки галузей, зокрема аграрної та енергетичної; відновлення процесів приватизації; перспектива створення зони вільної торгівлі з ЄС.

Список використаних джерел

1. Виступ Федерального канцлера ФРН Г. Коля на офіційному прийомі у Києві від імені Глави Української держави // Урядовий кур'єр. — 1996.

2. Гайкен Е. На головних напрямах стабілізації // Політика і час. — 1996. — № 12. — С. 4−9.

3. Горбач Л. М. Міжнародні економічні відносини: Підручник. — К.: Кондор, 2010. — 266 с.

4. Коломієць А. Розвиток зовнішньоекономічних зв’язків між Україною та Німеччиною [Електронний ресурс]. — Режим доступу: URL: http: //conf-cv. at. ua/forum/36−161−1.

5. Костенко Ю. Курс на стабільне партнерство // Політика і час. — 1996. — № 12.

6. Костенко Ю. Курс на стабільне партнерство // Політика і час. — 1996. — № 12.

7. Кравчук Л. Нова Україна у Новій Європі // Політика і час. — 1992. — № 2.

8. Кудряченко А. Про стан і поліпшення українсько-німецьких зв’язків // Нова політика. — 1996. — № 4.

9. Кудряченко А. Україна — Німеччина: вектор співдії // Віче. — 1993. — № 7. — С. 149−157.

10. Кудряченко А. Україна — Німеччина: можливості невичерпні, інтерес — обопільний // Віче. — 1994. — № 7. — С. 147−153.

11. Мартинов А. Українсько-німецькі відносини на межі XXI ст.: попередні підсумки і перспективи // Науковий вісник дипломатичної академії. — Вип. 7. — К., 2002. — С. 229−242.

12. Пономаренко А. Українсько-німецькі зв’язки в новий час: хроніка подій // Діалог. — 2000. — № 1. — С. 22−28.

13. Під знаком енергополітики. Друга німецько-українська консультаційна зустріч у Києві // Deutschland. — 1999. — № 4.

14. Рудич С. Україна — Німеччина: вихід на сучасний рівень партнерства // Віче. — 1997. — № 12. — С. 107−120.

15. Солошенко В. Україна — Німеччина: становлення і розвиток політичних відносин // Вісник Київськогонаціонального університету імені Тараса Шевченка. — 2001. — Вип. 52. — С. 69−73.

16. Свідчення стратегічного партнерства // Урядовий кур'єр. — 1998. — 5 лют.

17. Стан торговельно-економічних відносин та інвестиційної діяльності між Україною та Німеччиною Німеччини [Електронний ресурс]

18. Тарасюк Б. Українсько-німецькі відносини: минуле, сучасне, майбутнє // Діалог. — 2000. — № 1. — С. 9−11.

19. Фліссак А. Україна — Нiмеччина: шляхи співробітництва

20. Фомішин С.В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. — Л.: Новий Світ-2000, 2010. — 360 с.

21. Хільчевська І.Г. Інвестиційне співробітництво України з Німеччиною // Вісник Київського університету. Серія географія, 1999. — Вип. 45. — С. 72 — 73.

22. Хільчевська І.Г. Ландшафт як можливий чинник оцінки двосторонніх економічних зв’язків (на прикладі України та Німеччини) // Ландшафт як інтегруюча концепція ХХІ сторіччя: Зб. наук. праць. — К., 1999. — С. 185−189.

23. Хільчевська І.Г. Європейська інтеграція та Німеччина // Соціально-економічні дослідження в перехідний період: Зб. наук. праць. — Луцьк, 2000. — Вип. XV. — С. 286 — 291.

24. Хільчевська І.Г. Зовнішньоекономічні зв’язки та методика їх оцінки // Географічні дослідження в Україні на межі тисячоліть: Зб. наук. праць. — К., 2000. — С. 98−99.

25. Хільчевська І.Г. Українсько-німецьке співробітництво в рамках європейської інтеграції // Вісник Київського університету. Серія географія. 2000.- Вип. 46. — С. 70−74.

26. Хільчевська І.Г. Проблеми і перспективи європейської інтеграції України // Картографія і вища школа: Наук. зб. — К., 2002. — С. 20−25.

Додатки

Рис. 1. Показники двосторонньої торгівлі товарами між Україною та ФРН протягом 2009−2010 рр. (млрд. дол. США)

Рис. 2. Двостороння торгівля послугами між Україною та ФРН (млн. дол. США)

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой