Міжнародні економічні організації

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Международные отношения и мировая экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти та науки України

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

Факультет суспільних наук і міжнародних відносин

Кафедра міжнародних відносин

Реферат

Міжнародні економічні організації

Дніпропетровськ 2014 р.

План

Вступ

І. Теоретичні та методичні основи сутності міжнародних економічних організацій

1.1 Поняття і сутність міжнародних економічних організацій

1.2 Класифікація міжнародних економічних організацій

ІІ. Характеристика міжнародних економічних організацій та їх функції

2.1 Універсальні міжнародні економічні організації

2.2 Спеціалізовані міжнародні економічні організації

2.3 Міжнародні фінансові організації

ІІІ. Перспективи розвитку міжнародних економічних організацій

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Міжнародні економічні, фінансові та валютні проблеми займають сьогодні центральне місце в економічному житті. Звичайно, в тій чи іншій мірі вони завжди були присутні в ній.

Міжнародні організації досить численні. Рідко яка з них не впливає на економічне і громадське життя. Деякі організації володіють власними повноваженнями або значними коштами і внаслідок цього мають можливість впливати як на міжнародний, так і національний економічний і фінансовий розвиток. Інші являють собою в першу чергу форуми, де уряди можуть виражати власну точку зору, де вироблюється єдність підходу та відповідні рекомендації з проведення політики в окремих країнах. Деякі міжнародні організації забезпечують в основному збір інформації та публікацію статистичних даних. Але всі вони так чи інакше вносять свій внесок у розвиток зв’язків та співробітництва між країнами.

Міжнародні організації - це наднаціональні інститути, метою діяльності яких є регулювання та моніторинг найважливіших процесів міжнародної економіки. В даний час налічується вже більше ста міжнародних організацій, різних за складом, розмірам, функціям і впливом на міжнародну економіку. Функції, які виконують міжнародні організації, численні і залежать від того, які завдання покладають на них країни-учасниці.

В даний час у період швидкого розвитку науково-технічного прогресу неможливе існування держав без їхньої взаємодії. Їх взаємодія може здійснюватися як через економічні, так і політичні відносини.

У сучасному світі саме за допомогою міжнародних організацій здійснюється співробітництво між державами. Міжнародні організації не тільки регулюють міждержавні відносини, але і приймають рішення з глобальних питань сучасності.

І. Теоретичні та методичні основи сутності міжнародних економічних організацій

1.1 Поняття і сутність міжнародних економічних організацій

Міжнародні економічні організації - система утворень різного виду, які створюються на основі договорів між урядовими або державними органами, господарськими організаціями зацікавлених країн для координації господарських дій, кооперування або спільної виробничо-господарської діяльності у певних галузях економіки, науки і техніки. У сучасних міжнародних відносинах міжнародні організації відіграють істотну роль як форма співробітництва держав і багатосторонньої дипломатії. Для сучасних міжнародних організацій характерні подальше розширення їх компетенції та ускладнення структури.

Міжнародні організації створюються державами. Процес створення міжнародної організації проходить в три етапи: прийняття установчого документа, створення матеріальної структури організації, скликання головних органів. Перший крок передбачає скликання міжнародної конференції для вироблення і прийняття тексту договору. Його найменування може бути різним, наприклад, статут (ООН, ОАД, ОАЕ), конвенція (ВПС, ВОІВ). Другий етап передбачає створення матеріальної структури організації. У цих цілях найчастіше використовуються спеціально підготовлені органи, які готують проекти правил процедури майбутніх органів організації, переробляють все коло питань, що стосується створення штаб-квартири та ін. Скликання головних органів завершує заходи щодо створення міжнародної організації.

Найчастіше ліквідація організації здійснюється шляхом підписання протоколу про розпуск. Так, 1 липня 1991 р. Учасники Варшавського Договору підписали Протокол про припинення дії Договору про дружбу від 14 березня 1955 р. Таким же чином було ліквідовано РЕВ.

В основі правової природи міжнародних економічних організацій лежить наявність спільних цілей та інтересів держав-членів, причому суттєвим є те, що її цілі мають узгоджену договірну основу. В даний час широко визнається положення, що держави, створюючи міжнародні організації, наділяють їх певною правовою дієздатністю. Цим визнанням держави створюють новий суб'єкт міжнародного права. Однак це не означає їх рівність з державам. 5]

Міжнародні організації користуються привілеями та імунітетами.

Вони несуть відповідальність за правопорушення та нанесення шкоди своєю діяльністю. Міжнародні організації наділяються також правом набирати персонал на контрактній основі. Кожна міжнародна організація має фінансові кошти, які витрачаються в її інтересах.

Міжнародні організації діють також з усіма правами юридичної особи по внутрішньому праву держав.

Під функціями слід розуміти зовнішні прояви процесів її діяльності з виконання покладених на неї завдань. При цьому організація має право здійснювати свої функції тільки в межах закріпленої за нею компетенцією. 8]

У поняття органів міжнародної організації входить наступне: це складова частина міжнародної організації, її структурна ланка; орган створюється на підставі установчих чи інших актів міжнародної організації; він наділений певною компетенцією, повноваженнями та функціями; він володіє внутрішньою структурою і має певний склад; розроблено порядок прийняття ним рішень; в установчому чи інших актах закріплений його правовий статус. Виходячи з характеру членства можна виділити органи міжурядові, міжпарламентські, адміністративні, складаються з осіб в особистій якості, за участю представників різних соціальних груп. Найбільш важливими є міжурядові органи, які складаються з представників держав-членів.

Міжпарламентські органи характерні для Європейського Союзу. Вони складаються з делегатів парламентів, які обирають пропорційно чисельності населення. Одним з органів Ради Європи є Парламентська асамблея.

Адміністративні органи складаються з міжнародних посадових осіб, які перебувають на службі в міжнародній організації і відповідальні тільки перед нею. 6] Досить суттєву роль відіграють органи, що складаються з осіб в особистій якості (наприклад, арбітражні та судові органи, комітети експертів). Виходячи з числа членів, можна виділити два типи органів: пленарні, складаються з усіх держав-членів та органи обмеженого складу.

Рішення міжнародних організацій приймається її органами. Рішення можна визначити як волевиявлення держав-членів в компетентному органі відповідно до правил процедури та положеннями статуту даної організації.

Процес формування рішення починається з прояву ініціативи. Воно може виходити від держави, групи держав, від органів чи посадових осіб. Наступний етап створення рішення — внесення проблеми до порядку денного органу, що приймає рішення. У Генеральній Асамблеї ООН попередній порядок денний складається за 60 днів до відкриття чергової сесії. Після внесення питання до порядку денного воно або обговорюється безпосередньо в самому органі, або передається на розгляд спеціально створюваних комісій. Вирішальним етапом прийняття рішення є голосування. У переважній більшості органів міжнародних організацій кожна делегація має один голос.

Рішення можуть прийматися одноголосно, простою чи кваліфікованою більшістю. У деяких випадках рішення можуть прийматися без голосування, шляхом акламації або без заперечень.

У практиці діяльності міжнародних організацій все більше розповсюдження знаходить процедура прийняття рішення на основі консенсусу. Погоджений текст рішення оголошується головою органу без проведення голосування і при відсутності заперечень проти прийняття рішення в цілому. [7]

1.2 Класифікація міжнародних економічних організацій

В даний час налічується більше 4 тисяч міжнародних організацій, з них більше 300 — міжурядові. У центрі їх знаходиться ООН. За характером членства міжнародні організації поділяються на міждержавні та неурядові.

Для міждержавної організації характерні такі ознаки: членство держав; наявність установчого міжнародного договору; постійні органи; повага суверенітету держав-членів.

З урахуванням цих ознак можна констатувати, що міжнародна міжурядова організація — це об'єднання держав, засноване на основі міжнародного договору для досягнення загальних цілей, що має постійні органи, які діють в загальних інтересах держав-членів при повазі їх суверенітету.

Головною ознакою неурядових міжнародних організацій є те, що вони створені не на основі міждержавного договору (наприклад, Асоціація міжнародного права, Ліга товариств Червоного Хреста та ін.)

По колу учасників міжнародні організації поділяються на універсальні (ООН, її спеціалізовані установи) і регіональні (Організація африканської єдності, Організація американських держав).

Класифікація за характером повноважень дозволяє виділити міждержавні та наддержавні організації. До першої групи належить переважна більшість міжнародних організацій. Метою наддержавних організацій є інтеграція. Наприклад, Європейський Союз.

З точки зору порядку вступу до них організації поділяються на відкриті (будь-яка держава може стати членом за своїм розсудом) і закриті (прийом за згодою засновників). [3]

Також існує інша класифікація міжнародних економічних організацій: залежно від напрямів діяльності вони поділяються на універсальні і спеціалізовані.

До універсальних міжнародних економічних організацій належать:

— Світова організація торгівлі

— Економічна і Соціальна рада ООН

— Організація економічного співро-бітництва та розвитку

— Азійсько-Тихоокеанське економіч-не співробітництво

— Асоціація держав Південно-Східної Азії

— Європейська економічна комісія ООН

— Міжнародна торгова палата,

— Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку

— Організація Чорноморського економічного співробітництва та ін.

До спеціалізованих міжнародних економічних організацій належать організації, до сфери діяльності яких входить певне вужче коло економічних відносин. Прикладами таких організацій є:

? Всесвітня організація інтелектуальної власності

? Комісія ООН з права міжнародної торгівлі

? Міжнародна асоціація повітряного транспорту,

? Міжнародна морська організація,

? Всесвітня митна організація,

? Всесвітня туристична організація,

? Міжнародний автотранспортний союз,

? Міжнародний газовий союз,

? Міжнародний союз залізниць,

? Організація країн-експортерів нафти

? Продовольча і сільськогосподарська організація ООН та ін.

В особливу групу міжнародних економічних організацій можна виділити міжнародні фінансові організації:

— Міжнародний валютний фонд,

— Група Світового банку,

— Банк міжнародних розрахунків,

— Європейський банк реконструкції та розвитку,

— Європейський інвестиційний банк,

— Азіатський банк розвитку,

— Африканський банк розвитку,

— Арабський валютний фонд,

— Ісламський банк розвитку,

— Міжамериканський банк розвитку,

— Чорноморський банк торгівлі та розвитку, Базельський комітет з банківського нагляду та ін.

міжнародний економічний право

ІІ. Характеристика міжнародних економічних організацій та їх функцій

2.1 Універсальні міжнародні економічні організації

Світова організація торгівлі (СОТ) (англ. World Trade Organization) — міжнародна організація, створена 1 січня 1995 р. з метою лібералізації міжнародної торгівлі і регулювання торгово-політичних відносин держав-членів. СОТ утворена на основі Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT), яка була укладена в 1947 р. і протягом майже 50 років фактично виконувала функції міжнародної організації, проте не була міжнародною організацією в юридичному сенсі.

Штаб-квартира СОТ розташована в Женеві, Швейцарія.

Генеральний директор СОТ — Роберту Карвалью ді Азеведу (Бразилія), в штаті самої організації близько 640 осіб.

На 2013 р. СОТ складається із 159 країн, в тому числі: 155 міжнародно визнаних держав-членів ООН, частково визнаний Тайвань, 2 залежні території (Гонконг і Макао) і Європейський союз. Для вступу до СОТ держава повинна подати меморандум, за допомогою якого СОТ розглядає торгову і економічну політику, що стосується організації.

Офіційним вищим органом організації є Міністерська Конференція СОТ, яка збирається не рідше ніж один раз на два роки. За час існування СОТ було проведено шість таких конференцій, практично кожна з яких супроводжувалася активними протестами з боку противників глобалізації. Поточні завдання організації між конференціями покладені на Генеральну Раду СОТ, що збирається кілька разів на рік в Женеві. У підпорядкуванні Ради складається спеціальна комісія зі спостереження за торговельною політикою країн-учасниць, покликана стежити за виконанням ними своїх зобов’язань в рамках СОТ.

Одним з найважливіших інструментів врегулювання виникаючих між країнами-учасницями спорів у рамках СОТ є Комісія з врегулювання спорів (DSB) — квазісудовий орган, покликаний неупереджено і швидко вирішувати розбіжності між сторонами.

Основну частину торговельних суперечок в рамках СОТ становлять спори між найбільшими суб'єктами міжнародної торгівлі - ЄС і США. Так, наприклад, отримав широкий розголос конфлікт щодо введених США в березні 2002 року високих мит на імпорт європейської сталі з метою підтримки американської сталеливарної галузі. ЄС розцінив це як заборонену нормами СОТ дискримінацію і оскаржив ці заходи скаргою до Комісії, яка визнала заходи по захисту американського ринку порушують правила СОТ. США змушені були скасувати дискримінаційні мита.

Головні завдання СОТ — лібералізація міжнародної торгівлі, забезпечення її справедливості та передбачуваності, сприяння економічному зростанню та підвищенню економічного добробуту людей. Країни-члени СОТ вирішують ці завдання шляхом контролю за виконанням багатосторонніх угод, проведення торговельних переговорів, врегулювання торговельних спорів відповідно до механізму СОТ, а також надання допомоги країнам, що розвиваються і проведення огляду національної економічної політики держав.

Основними принципами і правилами СОТ є: торгівля без дискримінації, тобто взаємне надання режиму найбільшого сприяння (РНБ) у торгівлі і взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження; регулювання торгівлі переважно тарифними методами; відмова від використання кількісних і інших обмежень; транспарентність торговельної політики; врегулювання торговельних суперечок шляхом консультацій і переговорів.

Найважливішими функціями СОТ є: контроль за виконанням угод і домовленостей пакета документів Уругвайського раунду; проведення багатосторонніх торговельних переговорів і консультацій між зацікавленими країнами-членами; вирішення торговельних суперечок; огляд національної торговельної політики країн-членів; технічне сприяння державам, що розвиваються з питань, що стосується компетенції СОТ; співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями.

В радянському минулому Україна була членом Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) — аналога GATT країн Варшавського пакту. У незалежній Україні приєднання до СОТ був одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики України і розглядався як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення передбачуваного та прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій, що відповідає національним інтересам України. На початку 2005 року Президент В. Ющенко проголосив приєднання України до Світової організації торгівлі одним із першочергових пріоритетів зовнішньоекономічної політики на 2005 рік. Членство в СОТ було також умовою Європейської комісії для початку переговорів щодо створення спільної торгівельної зони. Загалом процес приєднання України до СОТ передбачав дві головні складові:

· проведення двосторонніх та багатосторонніх переговорів та підписання угод з доступу до ринків товарів та послуг з країнами-членами Робочої групи СОТ;

· гармонізація законодавства України відповідно до вимог угод СОТ.

5 лютого 2008 р. на засіданні Генеральної Ради Світової організації торгівлі прийнято рішення про приєднання України до Марракеської угоди про заснування СОТ. Того ж дня Президент України В. Ющенко та керівники СОТ підписали угоду про вступ України до організації. У цей же день було оприлюднено прес-реліз СОТ стосовно зобов’язань України.

10 квітня 2008 р. Верховна Рада ратифікувала протокол про вступ України до Світової організації торгівлі 411 голосами. 16 квітня МЗС України направило ноту генеральному секретареві СОТ, в якій повідомило керівництво СОТ про ратифікацію Протоколу про вступ України до цієї організації. Також було ухвалено постанову Кабінету Міністрів. 16 травня Україна стала 152-им офіційним членом СОТ.

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР)(англ. Organisation for Economic Cooperation and Development) — міжнародна економічна організація розвинених країн, що визнають принципи представницької демократії та вільної ринкової економіки.

Штаб-квартира ОЕСР розміщена в Парижі, Франція.

Офіційними мовами ОЕСР є англійська і французька.

Поточним генеральним секретарем ОЕСР з 2006 р. є Хосе Анхель Гурріа Тревіньо (Мексика).

Організація об'єднує 34 найбільш економічно розвинених країн світу — більшість держав Європейського Союзу, США, Австралія, Швейцарія, Норвегія, Південна Корея, Японія та інші. ОЕСР також активно співпрацює з державами світу, які не є членами організації (зокрема з Україною), у рамках спеціалізованих програм, міжнародних заходів тощо.

Керівним органом ОЕСР є Рада представників країн-членів організації. Усі рішення в ній приймаються на основі консенсусу.

Установа виникла у 1948 р. як Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) під керівництвом французького економітса Роберта Марджоліна для допомоги у керівництві здійсненням Плану Маршалла для економічної реконструкції Європи після Другої Світової Війни. Пізніше список членів союзу розширився неєвропейськими країнами, а у 1961 р. він був перетворений на Організацію економічного співробітництва та розвитку. Починаючи з моменту свого створення, ОЕСР ставить за мету посилювати економіку країн-членів, просувати ринкову економіку та представницьку демократію, розвивати вільні ринки, сприяти зростанню як розвинутих країн, так і тих, що розвиваються.

ОЕСР не надає фінансування. Організація є місцем вивчення та дискусій і здійснює пошуки та аналіз, які допомагають урядам визначити стратегію виходу на формальні угоди між країнами-членами і які будуть реалізовуватися національними інституціями чи в інших міжнародних домовленостях. Ця часто непомітна робота, на думку країн-членів ОЕСР, є основною і дуже ефективною, оскільки, починаючи зі збору та аналізу даних і до колективної дискусії щодо політики, яка проводиться. Взаємне вивчення урядами, багатостороннє спостереження та здійснення відповідного тиску (погоджуйтеся чи реформуйтеся) є найефективнішими засобами ОЕСР.

Визначаючи перешкоди на шляху ефективності, зростання та інновацій, ОЕСР часто спонукає уряди приймати складні політичні рішення з тим, щоб підвищити ефективність їх економік.

Дискусії, які іноді виникають в надрах самої ОЕСР, приводять до угод між урядами щодо застосування єдиних «правил гри» в питаннях міжнародного співробітництва. Ці дискусії можуть також виливатися або у формальні угоди, наприклад, щодо боротьби з корупцією, експортних кредитів, руху капіталів, прямих іноземних інвестицій, або у норми та моделі міжнародної фіскальної політики чи рекомендації та директиви щодо захисту навколишнього середовища.

Україна розпочала співпрацю з ОЕСР у 1997 р. У 2003 р. Урядом України створена міжвідомча Координаційна рада у зв’язках з ОЕСР, яку очолював Віце-прем'єр-міністр України Сергій Тігіпко.

Мінекономрозвитку України співпрацює з ОЕСР у рамках виконання Євразійської програми конкурентоспроможності (проект ОЕСР «Стратегія секторної конкурентоспроможності для України»).

У лютому 2013 р. Кабінет Міністрів України затвердив план дій щодо поглиблення співробітництва між Україною та Організацією економічного співробітництва та розвитку на 2013−2016 рр.

Міжнародна Торгова Палата (МТП) (англ. International Chamber of Commerce) — міжнародна організація, яка має на меті підтримку й розвиток міжнародної торгівлі й глобалізації.

Організація створена в 1919 р. і об'єднує в даний час тисячі підприємств, асоціацій і компаній із 140 країн світу, що сприяє вирішенню найбільш актуальних проблем, що стоять перед бізнесом. Членами цієї організації є країни, до яких МТП має доступ через свої національні комітети.

Штаб-квартира знаходиться в Парижі, Франція.

Президент МТП — Фаді Аслі.

На території колишнього СРСР діють національні комітети ICC, в тому числі і в Україні. Президент ICC Ukraine — Щелкунов Володимир Ігорович.

Основна мета МТП полягає в підвищенні поваги до високих стандартів етики ведення міжнародного бізнесу. Діяльність МТП спрямована на вирішення найбільш актуальних питань, серед яких такі, як розробка уніфікованих правил і стандартів ведення бізнесу і вирішення завдань, пов’язаних з лібералізацією міжнародної торгівлі.

Власне для розв’язання проблем, які можуть виникнути з нечітким прописанням у контрактах відповідальності сторін, Міжнародна торгова палата опублікувала у 1936 році перше зведення міжнародних правил для точного тлумачення торгових термінів. Ці правила стали відомі, як «Incoterms 1936». Зараз діє остання версія «INCOTERMS» яка набула чинності 1 січня 2011 р. Основною причиною редакцій цих правил була необхідність приведення їх у відповідність до сучасної комерційної практики.

Щорічно оновлювана програма МТП, що включає в себе проведення міжнародних і національних конференцій та семінарів, є найважливішим каналом доведення експертних оцінок до широкої аудиторії. Конференції МТП проводяться в різних країнах світу за активного сприяння національних комітетів МТП.

Кожні два роки МТП проводить Всесвітні конгреси, які є для бізнесу подією глобального масштабу, на яких обговорюються міжнародні проблеми, з якими можуть зіткнутися підприємства і компанії в найближчі роки, і розробляється стратегія вирішення цих проблем. Конгреси проводяться в різних країнах світу на запрошення національних комітетів МТП.

При МТП працює Міжнародний арбітражний суд, створений в 1923 році і зіграв величезну роль у забезпеченні світового визнання арбітражу як найбільш ефективного шляху вирішення міжнародних комерційних спорів.

Спеціалізованим підрозділом при Міжнародній торговій палаті (МТП) є Міжнародне морське бюро (ММБ), створене в 1981 році. ММБ є координаційним центром боротьби з усіма видами морської злочинності, а також зловживаннями службовим становищем.

Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОР) (англ. The United Nations Economic and Social Council) -- головний орган з координації економічної діяльності ООН та спеціалізованих установ, пов’язаних з ООН.

Штаб-квартира ЕКОСОР розташована в Женеві, Швейцарія.

Президентом ЕКОСОР у 2012 р. було обрано Мілоша Котереца (Словаччина). Президент обирається терміном на 1 рік з-поміж малих чи середніх за впливом країн, представлених в ЕКОСОР.

ЕКОСОР складається з 54 країн-членів, які обираються Генеральною Асамблеєю ООН терміном на 3 роки, щорічно по 18 членів. Місця в Раді розподіляються за географічним критерієм: 14 місць — крїни Африки, 11 місць — країни Азії, 6 — країни Сх. Європи, 10 — країни Латинської Америки та Карибського басейну і 13 — країни Зх. Європи та інші країни. Кожен член Ради має один голос, рішення приймаються простою більшістю голосів. ЕКОСОР проводить щорічно дві сесії тривалістю в один місяць: у Нью-Йорку і в Женеві.

Економічна і Соціальна Рада служить центральним форумом для обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем і вироблення рекомендацій щодо політики для держав-членів і системи ООН.

До функцій і повноважень ЕКОСОР належать:

· обговорення міжнародних економічних й соціальних проблем глобального і міжгалузевого характеру і розроблення рекомендації щодо політики з цих проблем для країн-членів і для системи ООН;

· проведення досліджень, складання доповідей, розроблення рекомендацій з міжнародних проблем в економічній і соціальній сферах Генеральній Асамблеї, членам Організації та зацікавленим спеціалізованим установам;

· заохочення держави до дотримання прав людини і основних свобод для всіх;

· скликання міжнародних конференцій і розроблення для подання Генеральній Асамблеї проектів конвенцій з питань, що входять до її компетенції;

· ведення переговорів зі спеціалізованими установами відносно домовленостей, угод, що стосуються взаємовідносин цих установ з ООН;

· погодження діяльності спеціалізованих установ через консультації з ними і надання рекомендацій;

· надання послуг і допомоги (за ухвалою Генеральної Асамблеї) членам ООН, а також спеціалізованим установам на прохання останніх;

· консультування відповідних неурядових організацій з питань, які входять до її компетенції.

Протягом року робота ЕКОСОР провадиться в її допоміжних органах: комісіях і комітетах, які регулярно збираються, і подають доповіді і звіти.

Механізм допоміжних органів ЕКОСОР складається з функціональних комісій, постійних комітетів, регіональних комісій, постійних експертних органів. Крім того, 17 спеціалізованих установ, пов’язаних з ООН спеціальними угодами про співробітництво і координацію, взаємодіють з нею і одна з одною через координуючий апарат ЕКОСОР. Це самостійні міжнародні організації, створені на основі міжурядових угод, які мають широку компетенцію і працюють у співробітництві з ООН. Спеціалізовані установи користуються самостійністю і мають повну юридичну правоспроможність. ЕКОСОР координує їхню діяльність.

Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК ООН) — одна з 5 регіональних комісій ООН, що входить в систему допоміжних органів Економічної і соціальної ради ООН (ЕКОСОР).

Штаб-квартира ЄЕК ООН розташована в Женеві, Швейцарія.

Виконавчий секретар ЄЕК ООН — Свен Алкалай (Боснія та Герцеговина).

Організація налічує 56 держав-членів. Поряд з європейськими країнами до складу організації входять США, Канада, Туреччина, Ізраїль, колишні радянські республіки Середньої Азії. Україна, як правонаступниця УРСР, є однією із держав засновниць ЄЕК.

Європейська економічна комісія була заснована 1947 р. Економічною і соціальною радою ООН (ЕКОСОР) з метою розвитку економічної діяльності і зміцнення економічних зв’язків усередині регіону ЄЕК ООН, а також між цим регіоном і рештою світу.

Вищим органом ЄЕК є Сесії Комісії, які, починаючи з 2007 р., відбуваються на дворічній основі. У період між Сесіями, керівництво ЄЕК здійснює Виконавчий комітет, до складу якого входять представники країн-членів та керівництво Секретаріату Комісії. У ході сесії Комісія обирає Голову та трьох заступників Голови, які складають Бюро ЄЕК.

Основні напрямки діяльності ЄЕК ООН є: навколишнє середовище; транспорт; статистика; розвиток торгівлі, промисловості і підприємництва; економічний аналіз; енергетика; лісоматеріали; населені пункти.

Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) (англ. United Nations Industrial Development Organization) — спеціальна установа ООН, створена у 1966 р., мета якої полягає у сприянні промисловому розвитку та прискореній індустріалізації країн, що розвиваються шляхом мобілізації національних і міжнародних ресурсів. Головний орган ЮНІДО — Генеральна конференція.

Штаб-квартира ЮНІДО знаходиться у Відні, Австрія.

Генеральний директор ЮНІДО — Лі Юн.

До складу ЮНІДО входять 171 держав. Україна є членом цієї організації з 1985 р.

Оперативна діяльність ЮНІДО полягає: в наданні технічної допомоги країнам, що розвиваються у здійсненні конкретних проектів; в розробці регіональних довгострокових стратегій розвитку. Допоміжна діяльність ЮНІДО включає збір, узагальнення, публікацію інформації, проведення досліджень, організацію конференцій з питань промислового розвитку.

ЮНІДО має «Банк промислової та технологічної інформації» — комп’ютерний банк даних ЮНІДО (ООН), який акумулює промислову і технологічну інформацію по проектах і технологіях, надає необхідну країнам інформацію на їхній запит. Створений у 1980 році.

В якості глобального форуму ЮНІДО збирає і поширює інформацію з питань промисловості і забезпечує основу для того, щоб різні учасники діяльності в галузі розвитку — особи, відповідальні за прийняття рішень у державному та приватному секторах, організації громадянського суспільства і міжнародне співтовариство в цілому — могли зміцнювати співробітництво, вести діалог і розвивати партнерські відносини для вирішення поставлених перед ними завдань. В якості установи з питань технічного співробітництва ЮНІДО розробляє і здійснює програми надання своїм клієнтам підтримки в області промислового розвитку, а також пропонує спеціалізовані послуги з питань розробки програм з урахуванням індивідуальних потреб. Ці дві основні функції є одночасно взаємодоповнюючими і взаємообумовлених. З одного боку, ЮНІДО може знайомити визначають політику осіб зі своїм досвідом роботи в галузі технічного співробітництва, з іншого боку, аналітичний потенціал Організації дозволяє їй визначати пріоритети і оптимальні напрями технічного співробітництва.

Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) (англ. The Asia-Pacific Economic Cooperation) — форум 21 економіки Азіатсько-Тихоокеанського регіону для співпраці в галузі регіональної торгівлі та полегшення і лібералізації капіталовкладень.

Метою АТЕС є підвищення економічного зростання і процвітання в регіоні та зміцнення азіатсько-тихоокеанського співтовариства. Частка держав-членів становить 40. 5% планетарного населення, 54. 2% ВВП та 43. 7% міжнародної торгівлі.

Об'єднання утворено в 1989 р. в Канберрі за ініціативою прем'єр-міністрів Австралії та Нової Зеландії.

Штаб-квартира АТЕС знаходиться в Сінгапурі, Республіка Сінгапур.

До АТЕС входить 21 член, це більшість з-поміж держав, що омиваються Тихим океаном. Організація є однією із небагатьох куди входить Тайвань, при чому за цілковитої згоди материкового Китаю. Щодо членів використовується термін «економіки-учасниці» замість звичнішого «держави-учасниці».

АТЕС утворено як вільний консультативний форум без будь-якої жорсткої організаційної структури або великого бюрократичного апарату. Секретаріат АТЕС включає тільки 23 дипломата, що представляють країни-учасники АТЕС, а також 20 місцевих найманих співробітників.

Головні робочі органи АТЕС: Ділова консультаційна рада, три комітети експертів (комітет з торгівлі та інвестицій, економічний комітет, адміністративно-бюджетний комітет) і 11 робочих груп з різних галузей економіки.

Принципи діяльності АТЕС

· рівноправне партнерство;

· схильність до відкритого діалогу й досягнення консенсусу у обговоренні найважливіших проблем;

· взаємовигода економічного співробітництва з урахуванням країн, що розвиваються.

В 1994 р. в якості стратегічної мети оголошено створення до 2020 р. в АТР системи вільної і відкритої торгівлі та ліберального інвестиційного режиму. Найбільш розвинені економіки повинні були здійснити лібералізацію до 2010 р. Кожна економіка самостійно визначає свій статус і терміни введення нових режимів на основі індивідуальних планів дій.

Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) (англ. Association of Southeast Asian Nations) — це геополітична та економічна міжнародна організація країн Південно-Східної Азії.

Штаб-квартира АСЕАН знаходиться в Джакарті, Індонезія.

Генеральний секретар АСЕАН — Ле Лионг Мінь (В'єтнам).

Безпосередньо до організаціi належать 10 країн: Філіппіни, Малайзія, Індонезія, Сінгапур, Таiланд, Бруней, В'єтнам, Лаос, М’янма та Камбоджа. Наразі Папуа-Нова Гвінея має статус краiни-спостерігача. У 2002 році Східний Тимор подав заяву про бажання набути такого ж статусу.

Найвищим органом АСЕАН є саміт лідерів (глав держав та урядів) краiн-учасниць, який проводиться щорічно починаючи з 2000 року. Саміт триває 3 дні і супроводжується зустрічами з регіональними партнерами.

Повсякденне керування роботою організації виконує постійний комітет у складі міністра зовнішніх справ поточної краiни-голови та послів інших краiн-учасниць. Головування в організації здійснюється в порядку встановленої черговості з терміном в один рік відповідно до алфавітного розташування країн англійською мовою. Відповідно, в 2012 — Камбоджа, в 2013 — Бруней.

Робота Асоціації ведеться в 29 комітетах та 122 робочих групах. Щорічно в АСЕАН проводиться понад 300 заходів та зустрічей.

Відповідно до Бангкокської декларації, цілями організації є:

· встановлення миру і стабільності в регіоні через прихильність принципам Статуту ООН

· прискорення економічного, соціального і культурного розвитку її держав-членів на основі співпраці і взаємодопомоги

· підтримання взаємовигідного співробітництва з загальними і регіональними міжнародними організаціями, що мають подібні цілі.

АСЕАН підкреслює необхідність взаємодіi в галузі безпеки, соціо-культурноi та економічноi інтеграціi. Найбільшого успіху вдалося досягнути якраз в економічній галузі. Наразі встановлено мету про створення в 2015 р. Економічноi спільноти АСЕАН. Вона об'єднає понад 560 млн людей, обсяг торгівлі перевищить 1,5 трлн доларів США. В основу Економічноi спільноти АСЕАН буде покладено Зону вільноi торговлі (ЗВТ), яка надасть систему тарифних преференцій для сприяння вільного потоку товарів в межах АСЕАН.

Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) (англ. Organization of Black Sea Economic Cooperation) — міжурядова організація, що об'єднує держави Причорномор’я і Південних Балкан.

Штаб-квартира організації розташована в Стамбулі, Туреччина

До об'єднання входять 12 країн Чорноморського регіону: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Сербія, Туреччина, а також Україна.

1992 до 1998 називалася просто «Чорноморське Економічне Співробітництво» (ЧЕС). ОЧЕС заснована 1 травня 1999 р. на базі Договору про чорноморське економічне співробітництво від 25 червня 1992 р. Організація була створена з метою тісного економічного співробітництва країн-учасниць, вільного пересування товарів, капіталів, послуг і робочої сили і інтеграція економік цих країн в світову економічну систему.

ОЧЕС сконцентрована цілком і повністю на економічному аспекті інтеграції, не розпилявши свою увагу і ресурси на сфери політики і оборони. Зокрема, це пов’язано з тим, що низка країн має взаємні територіальні претензії. Проте економічні інтереси, чорноморська ідентичність надають позитивну об'єднуючу дію на стосунки цих держав. Іншою особливістю ЧЕС порівняно з іншими субрегіональними угрупуваннями є те, що в основу майбутньої діяльності було поставлено не торгівельну, а виробничу співпрацю. Це знайшло своє вираження в галузевому підході до вирішення загальних економічних проблем регіону.

Туреччина і Україна надають особливе значення ОЧЕС як організації, яка підвищує їх статус в переговорах про майбутній можливий вступ до ЄС.

2.2 Спеціалізовані міжнародні економічні організації

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) (англ. World Intellectual Property Organization) — є найбільш великою міжнародною організацією, до числа функцій якої входить досить широкий спектр питань, пов’язаних з охороною та використанням результатів інтелектуальної діяльності.

Штаб-квартира ВОІВ знаходиться у місті Женева, Швейцарія.

Генеральним директором ВОІВ є Френсіс Гаррі.

В даний час членами ВОІВ є 184 держави або більше 90% країн світу.

26 квітня — Міжнародний день інтелектуальної власності. Саме в цей день в 1970 р. вступила в силу конвенція про створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). У 1974 р. ВОІВ отримала статус спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй. Історичні передумовами створення цієї організації йдуть корінням на кінець XIX ст. З’явилися процеси злиття структур, утворених у свій час для адміністративного керівництва Паризької конвенції з охорони промислової власності 1883 р. і Бернської конвенції з охорони літературних і художніх творів 1886 р.

В даний час ВОІВ є одним з 16-ти спеціалізованих установ, що входять в систему ООН. ВОІВ у рамках компетенції ООН здійснює свою діяльність згідно з основоположними документами, договорами та угодами.

ВОІВ визначає інтелектуальну власність як результат конкретної творчої діяльності людини. Вона охоплює два основні розділи — промислову власність та авторське право. Промислова власність — це не верстати та не обладнання. Це винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, колективні знаки, знаки обслуговування. З авторського права захищаються літературні, музичні, художні, фотографічні, кінематографічні та інші твори.

На відміну від інших структурних підрозділів ООН, ВОІВ має істотні джерела фінансування, що не залежать від внесків держав-членів. 2010 року понад 90% фінансування цієї організації були отримані Міжнародним бюро ВОІВ у вигляді зборів від фізичних та юридичних осіб, що скористалися міжнародними системами реєстрації об'єктів інтелектуальної власності, такими як PCT для патентів, Мадридська система для торгівельних марок та Гаазька система для промислових зразків.

Основними цілями, які переслідує створення ВОІВ, є сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва держав і, у відповідних випадках, у взаємодії з будь-якої іншої міжнародної організацією, забезпечення адміністративного співробітництва Паризького союзу, спеціальних спілок та спеціальних угод, укладених у зв’язку з цим союзом, Бернського союзу, а також будь-яких інших міжнародних угод, покликаних сприяти охороні інтелектуальної власності, адміністрування яких ВОІВ прийняла на себе відповідно до покладених на неї функцій.

Для досягнення зазначених цілей ВОІВ через свої відповідні органи виконує наступні функції:

— сприяє розробці заходів, розрахованих на поліпшення охорони інтелектуальної власності в усьому світі і на гармонізацію національних законодавств у цій галузі;

— виконує адміністративні функції Паризького союзу, спеціальних спілок, утворених у зв’язку з цим союзом, і Бернського союзу;

— може погодитися прийняти на себе адміністрування по здійсненню будь-якого іншого міжнародного угоди, покликаної сприяти охороні інтелектуальної власності, або брати участь у такому адмініструванні;

— сприяє укладенню міжнародних угод, покликаних сприяти охороні інтелектуальної власності;

— пропонує свою співпрацю державам, запитуючою юридично-технічну допомогу в області інтелектуальної власності;

— збирає і поширює інформацію, що відноситься до охорони інтелектуальної власності, здійснює і заохочує дослідження в цій області і публікує результати таких досліджень;

— забезпечує діяльність служб, які здійснюють міжнародну охорону інтелектуальної власності, і, у відповідних випадках, здійснює реєстрацію в цій області, а також публікує відомості, що стосуються даної реєстрації;

— вживає будь-які інші належні дії.

Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) (англ. United Nations Commission on International Trade Law) — допоміжний орган Генеральної Асамблеї ООН, створений в 1966 році з метою сприяння розвитку права міжнародної торгівлі.

Штаб-квартира розташована у Відні, Австрія.

До складу Комісії входять 60 держав-членів, що обираються Генеральною Асамблеєю. Структура членського складу Комісії забезпечує представництво різних географічних регіонів світу і його основних економічних і правових систем. Члени Комісії обираються на шість років, причому термін повноважень половини членів Комісії закінчується через кожні три роки.

Крім держав-членів, всі держави, які не є членами Комісії, а також зацікавлені міжнародні організації запрошуються бути присутніми на сесіях Комісії та її робочих груп в якості спостерігачів. Спостерігачам дозволяється брати участь в обговоренні на сесіях Комісії та її робочих груп в тій же мірі, що і членам Комісії.

Функціонує з 1 січня 1968 р. Засновуючи Комісію, Генеральна Асамблея визнала, що розбіжності, що виникають в результаті застосування законів різних держав у питаннях міжнародної торгівлі, є одним з перешкод торговим потокам. Комісія у цьому зв’язку розглядалася як інструмент, за допомогою якого ООН могла б відігравати більш активну роль в скороченні або усуненні перешкод у сфері міжнародної торгівлі.

Генеральна Асамблея надала Комісії загальний мандат, доручивши їй сприяти прогресивному узгодженню та уніфікації права міжнародної торгівлі. З тих пір Комісія стала основним юридичним органом системи ООН в галузі права міжнародної торгівлі.

ЮНСІТРАЛ розробляє сучасні, справедливі і узгоджені правила для комерційних угод. До їх числа відносяться наступні:

· Всесвітньо визнані конвенції, типові закони і правила;

· Правові та законодавчі інструкції та рекомендації, що мають велике практичне значення;

· Оновлювана інформація про прецедентному праві і законодавчих актах, що вводять в дію однакові норми комерційного права;

· Технічна допомога в здійсненні проектів правової реформи;

· Регіональні та національні семінари з питань однакового комерційного права.

Секретаріат ЮНСІТРАЛ готовий надати, за відповідним проханням, технічну та консультативну допомогу державам, які можуть розглядати питання про прийняття одного з правових текстів, підготовлених Комісією. Така допомога часто передбачає проведення огляду пропонованих законопроектів.

Комісія прийняла на себе зобов’язання з організації національних та регіональних семінарів та напрямку інформаційних місій з питань права міжнародної торгівлі з метою сприяння поширенню інформації про роботу Комісії, головним чином в країнах, що розвиваються, для прийняття і використання її текстів цими країнами.

Міжнародна морська організація (ІМО) (англ. International Maritime Organization) — міжнародна міжурядова організація, є спеціалізованою установою ООН.

Штаб-квартира розташована в Лондоні, Великобританія, штат близько 300 чоловік.

Генеральний Секретар ІМО — Коджи Секіміцу

Станом на 19 листопада 2011 р., ІМО складається 170 держав-членів і 3 асоційованих членів (Фарерські острови, Гонконг, Макао).

ІМО утворена 6 березня 1948 р. в Женеві з прийняттям Конвенції про Міжурядової морської консультативної організації (ИМКО). Конвенція набула чинності 17 березня 1958 р., і новоутворена організація приступила до своєї практичної діяльності. На 9-й сесії Асамблеї цієї організації її назва була змінена, і з 22 травня 1982 р. діє нинішня назва.

Вищим органом організації є Асамблея держав-членів. Сесії Асамблеї збираються раз на 2 роки. Є також Рада ІМО, що складається з 40 держав. Держави розділені на три великі групи: 10 провідних морських держав, 10 інших держав, значних з точки зору міжнародної морської торгівлі, і 20 морських держав, обраних до Ради з метою забезпечення географічного представництва різних регіонів світу.

Діяльність ІМО спрямована на скасування дискримінаційних дій, що зачіпають міжнародне торговельне судноплавство, а також прийняття норм (стандартів) по забезпеченню безпеки на морі і запобіганню забрудненню з суден довкілля, в першу чергу, морського.

У певному сенсі ІМО є форумом, в якому держави-члени цієї організації обмінюються інформацією, обговорюють правові, технічні та інші проблеми, що стосуються судноплавства, а також забруднення з суден довкілля, в першу чергу морського середовища.

Функції ІМО:

· є консультативною і дорадчою організацією;

· несе відповідальність за організацію забезпечення безпеки на морі і захисту довкілля, а також вирішення юридичних питань, пов’язаних з міжнародним судноплавством;

· сприяє полегшенню взаємодії урядів держав з технічних питань для досягнення найвищих стандартів в області безпеки на море і запобігання забрудненню;

· приймає і удосконалює обов’язкові до виконання і рекомендаційні міжнародні конвенції, кодекси, резолюції, протоколи, циркуляри і рекомендації

Безпека мореплавання — найважливіша мета ІМО. Цій меті підпорядкована діяльність усіх робочих органів і підрозділів організації.

Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО) (англ. Food and Agriculture Organization) — міжнародна організація під патронатом ООН.

Штаб-квартира розташована у Римі, Італія.

Генеральний директор ФАО — Жозе Граціано да Сілва (Бразилія).

Офіційні мови: англійська, іспанська, російська, французька, китайський, арабська.

Станом на 2013 р. у ФАО налічувалося 197 членів: 194 держави-??члена, 1 організація-член (ЄС) і 2 асоційованих члена (Фарерські острови і Токелау).

Організація була заснована на конференції в Квебеку 16 жовтня 1945 р. ФАО діє в якості провідної установи, що займається проблемами розвитку сільських регіонів і сільськогосподарського виробництва в системі ООН.

16 жовтня — Всесвітній день продовольства (щорічне свято, засноване ФАО в 1979 р.). Метою проведення Всесвітнього дня продовольства визначено підвищення рівня поінформованості населення щодо світової продовольчої проблеми та укріплення солідарності у боротьбі з голодом, недоїданням і злиднями.

ФАО керує Конференція держав-членів, що скликається раз на два роки. Конференція обирає Раду, що складається з 49 членів і діє як керівний орган між сесіями Конференції.

Діяльність ФАО спрямована на зменшення гостроти проблеми бідності і голоду у світі шляхом сприяння розвитку сільського господарства, поліпшенню харчування і вирішення проблеми продовольчої безпеки — доступності всім і завжди харчування, необхідного для активного та здорового життя. ФАО діє як нейтральний форум, а також як джерело знання та інформації. Допомагає країнам, що розвиваються і країнам в перехідному періоді модернізувати і поліпшити сільське господарство, лісівництво та рибальство.

Спеціальні програми ФАО допомагають країнам готуватися до можливого виникнення кризового стану з продовольством і, у разі необхідності, передбачають надання допомоги. У середньому ФАО одночасно здійснює на місцях близько 1800 заходів. Проекти ФАО щорічно залучають понад 2 мільярди доларів пожертвувань від закладів та держав, що вкладаються в розвиток села та сільське господарство.

ФАО позначила наступні пріоритетні напрямки своєї діяльності по боротьбі з голодом на дворічний період 2014−2015 рр. :

· сприяння боротьбі з голодом, відсутністю продовольчої безпеки і недоїданням: сприяння зусиллям по позбавленню світу від голоду шляхом просування стратегій і політичних зобов’язань на підтримку продовольчої безпеки та шляхом забезпечення наявності та доступності самої останньої інформації про пов’язані з голодом і харчуванням викликах і варіантах вирішення існуючих в цьому плані проблем.

· підвищення продуктивності і стійкості сільського господарства: сприяння реалізації довели свою ефективність стратегій і видів практики в цілях підтримки високопродуктивних сільськогосподарських систем, приймаючи при цьому заходи для того, щоб не підривати базу природних ресурсів.

· скорочення масштабів бідності в сільській місцевості: сприяння зусиллям щодо забезпечення доступу до ресурсів і послуг для сільської бідноти, в тому числі за допомогою систем забезпечення зайнятості та соціального захисту у сільських районах, оскільки їй потрібно знайти шлях, який вивів би її з бідності.

· забезпечення всеосяжного характеру та ефективності сільськогосподарських і продовольчих систем: сприяння зусиллям по створенню безпечних і ефективних продовольчих систем, які надають підтримку дрібним сільгоспвиробникам і сприяють скороченню масштабів убогості і голоду в сільських районах.

· підвищення стійкості джерел засобів до існування до стихійних лих: сприяння зусиллям країн щодо забезпечення готовності до стихійних лих і техногенних катастроф шляхом зниження їх ризиків і підвищення стійкості їх продовольчих і сільськогосподарських систем.

Всесвітня туристська організація (ВТО, з 2005 р. — ЮНВТО) (англ. United Nations World Tourism Organization) — провідна міжнародна організація у сфері туризму, що займається розвитком стійкого і загальнодоступного туризму.

Штаб-квартира знаходиться в Мадриді, Іспанія.

Генеральний секретар — Талеб Ріфаї (Йорданія).

Офіційні мови: англійська, арабська, іспанська, російська, французька.

Станом на травень 2013 р., членами організації є 154 держави. Також є 6 асоційованих членів (Фламандське співтовариство, Пуерто-Ріко, Аруба, Гонконг, Макао, Мадейра) і 2 спостерігача (Святий Престол і Організація звільнення Палестини).

Ряд розвинених країн, в яких в тому числі розвинений туризм (США, ВБ, Бельгія, Нова Зеландія, країни Північної Європи, ОАЕ і т.д.), не є членами Всесвітньої туристської організації.

Країни, що раніше входили у ВТО, але покинули організацію з тих чи інших причин: Бельгія (до 1997 р.), Канада (до 2012 р.), Гренада (до 1997 р.), Латвія (2005−2012 рр.).

27 вересня — Всесвітній день туризму (щорічне свято, засноване ВТО).

Створена у 1975 р. в Мадриді. Організація стала спадкоємицею Міжнародного союзу офіційних туристських організацій (МСОТО), заснованого ще в 1934 р. СРСР був однією з держав -- засновниць ВТО.

Всесвітня туристська організація фінансує і реалізує проекти розвитку у сфері туризму, передає досвід туристської діяльності країнам, що розвиваються з метою сталого розвитку.

Згідно зі Статутом ВТО, її основною метою є сприяння розвитку туризму для внесення внеску в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, мир, процвітання, загальну повагу і дотримування прав людини і основних свобод для всіх людей без різниці в расі, статті, мови і релігії. ВТО встановлює і підтримує ефективне співробітництво з відповідними органами ООН і її спеціалізованими закладами. Крім цього, вишукує можливості встановлювати ділові відношення з ПРООН, а також бере участь в її діяльності в якості діючого і виконавчого агентства.

Таким, чином, ВТО, не будучи спеціалізованим закладом ООН, має діючі договори з цією найавторитетнішою міжнародною організацією та рядом її спеціалізованих закладів.

Україна сприяє розширенню і зміцненню міжнародного співробітництва в галузі туризму, а також бере участь в діяльності міжнародних туристичних організацій на правах повного або асоційованого члена або спостерігача. Так, з 20 жовтня 1997 р. Україна була прийнята в дійсні члени ВТО, а 25 вересня 1999 р. Україна була обрана до складу Виконавчого комітету ВТО.

Всесвітня митна організація (ВМО) (англ. World Customs Organization) — є міжурядовою міжнародною організацією.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой