Міжнародні і регіональні організації в сфері якості, безпеки та споживчої політики

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Международные отношения и мировая экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міжнародні і регіональні організації в сфері якості, безпеки та споживчої політики

План

1. Європейська організація з якості (EOQ)

2. Комісія ООН із продовольчих товарів (FAO)

3. Захист прав споживачів

3.1 Міжнародна організація споживачів (CI)

Література

1. Європейська організація якості (EOQ)

Європейська організація якості (European Organization for Quality — EOQ) — незалежна некомерційна асоціація, що поєднує 34 національні організації якості європейських країн. Її членами є також компанії й приватні особи. Вона була створена в 1956 році й має штаб-квартиру в Брюсселі(Бельгія).

Керує роботою EOQ правління, у яке входять представники від кожної національної організації. Правління EOQ виступає як координатор діяльності національних організацій і проводить свої засідання два рази в рік. У перерві між засіданнями роботою керує виконавчий комітет, що складається із шести членів, які вибираються від національних організацій. Виконком засідає п’ять раз у рік. Така структура дозволяє для поточної організаційної роботи мати тільки невеликий штат постійних співробітників.

Раз у рік проводиться Конгрес EOQ, який являє собою найбільший форум у Європі, на якому обговорюються проблеми якості. Конгрес залучає більш тисячі учасників.

Свою місію EOQ бачить у підвищенні конкурентоспроможності європейських організацій на основі використання досягнень в області менеджменту якості.

Діяльність EOQ здійснюється в тісному співробітництві з іншими міжнародними й національними організаціями, основними серед яких є Європейська комісія, Європейський фонд менеджменту якості (EFMQ), Американська організація якості (АOQ), Японський союз науковців і інженерів.

Діяльність EOQ будується переважно на основі реалізації довгострокових багатонаціональних проектів. З 1994 року для уніфікації й взаємного визнання національних програм підготовки аудиторів і фахівців з якості введена «Програма реєстрації фахівців». У цей час 16 національних організацій якості в Європі одержали дозвіл на підготовку фахівців і видачу диплома від імені EOQ в області якості, охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища й безпеки. На сьогоднішній день дипломи EOQ одержали більш 30 тисяч людей.

З доручення Європейської комісії EOQ регулярно проводить навчання вищого ешелону державних діячів країн Європи. Крім цього, щоліта EOQ організує п’ятиденні літні табори, на які через національні організації якості запрошуються для обміну досвідом фахівці, що працюють в області якості.

Щорічно, починаючи з 1997 року, у другому тижні листопада під егідою EOQ проводиться Всесвітній тиждень якості й День якості. У рамках тижня організують конференції, науково-практичні семінари, круглі столи і т.д. для ознайомлення фахівців і широкої громадськості із принципами й цілями руху за якість. В 2002 році в 34 країнах було проведено близько 1000 офіційних заходів, що охопили 1 млн. чоловік. EOQ разом з EFMQ щорічно призначає Європейську премію якості, яка присуджується малим і середнім підприємствам.

У співробітництві з AOQ організоване навчання методу статистичного контролю якості «Шість сигм». Одночасно в співробітництві з американською компанією QPC почате поширення в Європі популярних серій довідника з менеджменту якості «Джоггер».

В 2002 році в EOQ був заснований Видавничий відділ для вивчення можливостей для видавничої діяльності, орієнтованої на різні країни.

2. Комісія ООН з продовольства (FAO)

Продовольча й сільськогосподарська комісія ООН відіграє провідну роль у міжнародній діяльності, спрямованої на боротьбу з голодом. Обслуговуючи як розвинені, так і країни, що розвиваються, FAO виступає в якості нейтрального форуму, де всі держави зустрічаються на рівноправній основі з метою обговорення угод і проведення дискусій з питань політики. FAO є також джерелом знань і інформації. FAO допомагає країнам, що розвиваються й країнам з перехідною економікою модернізувати й удосконалювати методи ведення сільського, лісового й рибного господарств і забезпечувати належне харчування для всіх. Із самого моменту створення організації в 1945 році, приділяється особлива увага розвитку сільських районів, де проживає 70% бідного населення світу, що мають проблеми з голодом.

Діяльність FAO охоплює чотири основні області:

Забезпечення доступності інформації.

FAO діє як інформаційна мережа. Вона використовує досвід персоналу — фахівців в області агрономії, лісового господарства, рибальства, а також тваринництва, харчування, соціології, економіки, статистики й інших спеціальних областей — для збору, аналізу й поширення інформації з метою сприяння розвитку. Щомісяця відзначаються мільйони відвідувань веб-сайту FAO в Інтернеті особами, що бажають ознайомитися з тим або іншим технічним документом або ж одержати інформацію про проведену роботу із сільськогосподарськими виробниками. FAO публікує сотні інформаційних бюлетенів, доповідей і книг, поширює кілька журналів, робить велику кількість компакт-дисків і виступає в якості хостингу сайту для десятків електронних форумів.

Обмін досвідом у питаннях політики.

FAO ділиться з державами-членами своїм багаторічним досвідом в області розробки сільськогосподарської політики, підтримки планування, розробки ефективного законодавства й національних стратегій для досягнення цілей по розвиткові сільських районів і зм’якшенню проблеми голоду.

Забезпечення форуму для нарад країн.

Щодня десятки працівників директивних органів і експертів із усіх країн миру збираються в штаб-квартирі або відділеннях на місцях для розробки угод з основних питань, що стосуються продовольства й сільського господарства. У якості нейтрального форуму FAO забезпечує майданчик, на якому багаті й бідні країни можуть зустрічатися для досягнення взаєморозуміння.

Передача знань на місця.

Накопичений багатий багаж знань проходить апробацію в рамках тисяч проектів, здійснюваних на місцях в усьому світі. FAO забезпечує мобілізацію коштів і управління мільйонами доларів, надаваних промислово розвиненими країнами, банками розвитку й іншими донорами для забезпечення досягнення цілей цих проектів. FAO надає технічне ноу-хау й в окремих випадках виступає в якості джерела фінансових коштів в обмежених розмірах. У кризових ситуаціях розбудовується робота пліч-о-пліч із Всесвітньою продовольчою програмою й іншими гуманітарними установами з метою захисту джерел фінансування для сільського населення й надання людям допомоги в поверненні до нормального життя.

Діяльність FAO

1943-на зустрічі в Хот-Спрінгс (США, штат Вірджинія) сорок шість глав урядів беруть на себе зобов’язання заснувати постійно діючу організацію в сфері сільського господарства й виробництва продовольства.

1945-на першій сесії Конференції FAO (м. Квебек, Канада) була заснована FAO як спеціалізоване агентство ООН.

штаб-квартира FAO переведена з м. Вашингтон (США) у Рим (Італія).

1960-починає діяти кампанія «Світ вільний від голоду» для мобілізації підтримки з боку неурядових організацій.

1962-приступає до роботи Комісія Кодекс Аліментаріус, створена FAO/ВОЗ, з метою встановлення стандартів на харчові продукти.

1974-на Всесвітньої конференції ООН із проблем продовольства, що відбулася в Римі, рекомендовано прийняти Міжнародне зобов’язання із гарантування всесвітньої продовольчої безпеки.

1976-створена Програма технічного співробітництва FAO для розширення можливостей у реагуванні на ситуації, що вимагають термінових заходів.

1978-восьмий всесвітній конгрес з лісового господарства, що відбувся в Джакарті (Індонезія), на тему «Ліс для людей» і виявив глибокий вплив на відношення громадськості до питань розвитку лісового господарства й діяльності FAO у цій галузі.

1980-FAO має 56 угод про призначення представників FAO у країни-члени, що розбудовуються.

1981−16 жовтня вперше проведений Всесвітній день продовольства за участю більш ніж 150 країн.

1986-починає працювати Агростат (нині FAOстат), саме повне у світі джерело інформації й статистичних даних в області сільського господарства.

1991-міжнародну конвенцію із захисту рослин ратифіковано 92 учасниками.

FAO приступає до значної реорганізації за весь період існування, спрямованої на децентралізацію діяльності, оптимізацію процедур і скорочення витрат.

Створено систему надзвичайних заходів попередження транскордонного поширення шкідників і хвороб, небезпечних для тварин і рослин (ЕМПРЕС), що зміцнила внесок Організації в справу попередження, контролю й по можливості викорінювання хвороб і шкідників.

1994- FAO відкриває спеціальну програму в сфері продовольчої безпеки призначену для країн з низьким рівнем доходу й дефіцитом продовольства.

1995- FAO відзначає свій 50-літній ювілей.

1996- У листопаді 186 глав держав і урядів і інших високопоставлених осіб проводять Всесвітній продовольчий саміт, метою якого є обговорення проблем і боротьба з голодом в усьому світі.

1997- FAO починає проведення кампанії проти голоду. Кампанія Телефуд'97 привертає увагу 500 млн. чоловік по усьому світу.

1998- За посередництвом FAO, у Роттердамі прийнята юридично обов’язкова конвенція за контролем над торгівлею пестицидами й іншими небезпечними хімічними речовинами.

1999-комітет FAO по рибному господарстві ухвалює план дій відносно промислових потужностей, акул і морських птахів.

2000- на прохання Генерального секретаря ООН, FAO розробляє стратегію погоджених дій урядів і установ ООН по боротьбі із хронічним голодом у країнах Африканського Рогу.

2001-на конференції FAO прийнято Міжнародний договір про генетичні ресурси рослин для виробництва продовольства й ведення сільського господарства, який спрямований на надання сприяння фермерам в усьому світі.

2002-всесвітній продовольчий саміт, у якому взяли участь делегації з 179 країн, а також делегація Європейської комісії, підтверджує рішучість міжнародного співтовариства скоротити наполовину число голодуючих до 2015 року.

2004-FAO повідомляє про набрання чинності Міжнародним договором про генетичні ресурси рослин для виробництва продовольства й ведення сільського господарства, найважливішої угоди, що має обов’язкову юридичну чинність, і яка спрямована на сталий розвиток сільського господарства за допомогою спільного використання генетичного матеріалу й одержуваних вигід фермерами й державними й приватними науково-дослідними інститутами.

Генеральний директор Жак Діуф переобраний на третій шестирічний строк. Конференція FAO затверджує нові реформи, у тому числі спрямовані на подальшу децентралізацію.

2005- із приводу 60- літньої річниці створення FAO відбулася урочиста церемонія, на якій були присутні глави держав, урядів, міністри й інші високопоставлені особи із усіх регіонів світу.

2006 рік-FAO розгортає свій сучасний Антикризовий центр для боротьби із пташиним грипом і іншими нещастями, що загрожують здоров’ю тварин або безпеки харчових продуктів. Дана служба здійснює моніторинг спалахів захворювань і протягом 48 годин направляє експертів у будь-які «гарячі точки» миру.

Представники 96 держав — членів FAO на Міжнародній конференції по аграрній реформі й розвитку сільських районів, яка проходила в Бразилії, прийняли спільну декларацію, у якій визнали важливу роль аграрної реформи й розвитку сільських районів для сталого розвитку.

2007 рік-усі 119країн, що брали участь у роботі Комітету FAO по рибальству в Римі, погодилися із пропозицією про розробку юридично обов’язкових заходів щодо боротьби з незаконними, що не увійшли до реєстру, й нерегульованими методами рибальства, що приносять серйозний економічний, соціальний, біологічний і екологічний збиток.

2008 рік-3−5 червня FAO провела конференцію на вищому рівні з питань впливу зміни клімату й різкого росту використання біопалива на продовольчу безпеку й ціни на продовольство. Учасники конференції, у тому числі й 43 глави держав і 100 міністрів, прийняли резолюцію про збільшення обсягів допомоги й інвестицій, необхідних сільському господарству країн, що розвиваються.

2009 рік -у той час як число людей, що потерпають від голоду, досягло 1,02 мільярда людей, 16−18 листопада FAO проводить Всесвітній саміт з продовольчої безпеки, щоб додати новий імпульс боротьбі з голодом. Шістдесят глав держав і урядів і 192 міністра одноголосно ухвалюють декларацію, знову підтверджуючи зобов’язання якомога швидше викорінити голод на землі.

2010-У травні була розпочата велика комунікаційна кампанія, що одержала назву «Проект 1 мільярд голодуючих», про яку довідалися мільйони людей в усьому світі завдяки телебаченню, Інтернету, соціальним мережам, зовнішній рекламі й іншим заходам. Протягом перших шести місяців петиція проти голоду зібрала більш трьох мільйонів підписів.

2010-У відповідь на найсильніші в історії Пакистану повені, що знищили запаси насіння, погубили мільйони свійських тварина, FAO вчасно надала допомогу мільйону сільських родин — насіння пшениці для посівної кампанії. Ще 235 тисяч родин одержали корми, ліки.

3. Захист прав споживачів

В 1899 г. — у США виникла перша у світі національна ліга споживачів. Цей рух одержав назву «консюмеризм».

Сьогодні в русі на захист споживачів беруть участь багато країн, насамперед індустріально розвинені, а також з перехідною економікою.

Перш ніж говорити про захист споживачів, треба було визначитися з їхніми правами. 15 березня 1962 року Дж. Кеннеді виступив зі зверненням у парламент і до громадських організацій, призиваючи їх діяти в згоді й визнати за споживачами наступні права:

Право 1. На безпеку товарів і послуг.

Право 2. На інформацію («захист від обману»).

Право 3. Право на вибір товарів і послуг, але на конкурентних початках.

Право 4. Право бути вислуханим.

В 1973 році 25-та сесія консультативної асамблеї Європейського Союзу (Резолюція № 543) прийнята Хартію захисту споживачів. Вона затверджує п’ять основних положень:

· право споживачів на захист і допомогу;

· право на компенсацію у випадку збитку;

· право на інформацію для споживачів;

· право на створення організацій для споживачів;

· право на представництво й консультацію.

9 квітня 1985 року ООН прийняла «Керівні принципи захисту інтересів споживачів», які сьогодні визнані в більшості країн.

Сьогодні на міжнародному рівні визнані наступні права споживачів:

· на безпеку — захист від продукції, процесів виробництва й послуг, небезпечних для здоров’я або життя;

· на інформацію — можливість одержувати необхідну інформацію для захисту проти нечесної реклами й етикеток, які вводять в обман;

· на вибір — вибирати продукцію й послуги за конкурентними цінами із забезпеченням задовільної якості;

· право бути вислуханим — представлення інтересів споживачів для формування й проведення урядової політики й участь споживачів у процесі розвитку продукції й послуг;

· на задоволення основних потреб — достатня кількість продуктів харчування, одягу, медичних послуг, поліпшення санітарних умов, створення нормальних житлових умов;

· на відшкодування збитків — дозвіл справедливих вимог, включаючи заміну фальсифікованих товарів або незадовільних послуг;

· на освіту — одержання знань для здійснення свідомого вибору товарів і послуг, ознайомлення з основними правами й обов’язками споживача до того, як на них можна впливати;

· на задовільне довкілля — жити й працювати в навколишньому середовищі, яке шкідливо не впливає на життя сьогоднішнього й майбутнього поколінь.

3.1 Міжнародна організація споживачів (CI)

Consumers International (Consumers International — CI) є всесвітньою федерацією споживчих груп, які, працюючи разом зі своїми членами, виступає єдиним незалежним і авторитетним глобальним органом для споживачів.

Міжнародна організація споживачів — СІ зв’язана членством в ISO/COPOLCO. СІ заснована в 1960 році, 220 організацій-членів в 115 країнах. CI є неприбутковою компанією, зареєстрована у Великій Британії, м. Лондон. Вона допомагає національним асоціаціям споживачів багатьох країн миру, координує їхню діяльність із захисту прав і інтересів споживачів, видає щокварталу журнал «Consumer-21», у якому аналізується діяльність світового споживчого руху.

Перша міжнародна конференція лідерів споживчих організацій відбулася в Гаазі в березні 1960 року. П’ять із 17 організацій, що були присутніми, підписали документи зі створення Міжнародної організації споживчих союзів (IOCU). Створені Споживчі організації призначені для аналізу продуктів, забезпечення незалежної консультації.

У наступні роки: відбувається розширення співробітництва в тестуванні серед цих нових організацій і створення центру для IOCU

На початку 1970-х, регіональне відділення було створено в Азії. Його консультативний комітет складався з учасників з Індії, Сінгапуру, Малайзії, Фіджі й Філіппін.

В 1995 році організація змінює назву з IOCU на Consumers International (CI). Публікації починають друкуватися трьома мовами. Всесвітні конгреси проводилися в Латинській Америці (Чилі, 1997), в Африці (ПАР, 2000). Президентами CI обиралися представники Індонезії, Гонконгу, Австралії, Бразилії й Кенії.

CI має три офіси:

Куала-Лумпур, Малайзія

Сантьяго, Чилі

Лондон, Велика Ббританія.

Структура Consumers International (CI):

Генеральна Асамблея

Рада

Виконавчий орган.

Генеральна Асамблея складається з делегатів дійсних членів CI і повинна збиратися не рідше одного разу в чотири роки. Джим Гест був обраний президентом на Генеральній Асамблеї CI у Гонконзі 6 травня 2011 р.

До складу Ради входять: Президент, 13 членів, які обираються безпосередньо на Генеральній Асамблеї, і шести інших членів.

Члени Ради регулярно беруть участь і вносять вклад програми й кампанії, або в якості окремих експертів / представників своїх організацій або в якості представників для CI. Рада збирається, як правило, 1 раз у рік.

Виконавчий орган — вісім членів, які повинні збиратися не рідше одного разу в.

Є вісім основних прав споживачів, які визначають принципи Consumers International (CI):

· Право на задоволення основних потреб — мати доступ до базових основних товарів і послуг: продукти харчування, одяг, житло, охорона здоров’я, освіта, комунальні послуги, водопостачання й санітарія.

· Право на безпеку — бути захищеними від продуктів, виробничих процесів і послуг, які є небезпечними для здоров’я або життя.

· Право на одержання інформації - одержувати факти, які необхідні, для усвідомленого вибору, захисту від несумлінної або оманливої реклами й маркування.

· Право вибору — мати можливість вибрати з ряду продуктів і послуг, пропонованих за конкурентоспроможними цінами з гарантією задовільної якості.

· Право бути почутим — для того, щоб інтереси споживачів були почутими для реалізації державної політики та розробки продуктів і послуг.

· Право на відшкодування збитку — на одержання слушного врегулювання справедливі вимоги, у тому числі компенсації за введення в оману, низькоякісні товари або незадовільні послуги.

· Право на освіту споживачів — придбати знання й навички, необхідні для прийняття обґрунтованих рішень, упевненого вибору відносно товарів і послуг.

· Право на задовільне довкілля, щоб жити й працювати в середовищі, яке не є загрозливим для добробуту нинішніх і майбутніх поколінь.

3−6 травня 2011 року в Гонконзі пройшов 19-ий Всесвітній Конгрес Міжнародної організації споживачів. У його роботі взяли участь більш 700 делегатів з більше 60 країн. У церемонії офіційного відкриття, Голова НКСС Ентоні Чюнг, Виконавчий директор HK SAR Хон Дональд Чанг, Президент Сі-Ай Семюель Очінг і основний доповідач Конні Хедегаард, член Єврокомісії, вітали делегатів, і виділили проблеми порядку денного глобальних зборів активістів споживчого руху. Головні теми Конгресу містили в собі наступну проблематику:

· За чесні послуги на фінансовому ринку. Як ефективний захист споживача на ринку фінансових послуг відбудовую слушні й стійкі ринки, і допомагає запобігти глобальній економічній кризі в майбутньому.

· Стійке споживання й зелена економіка. Чому для забезпечення стійкого майбутнього необхідні фундаментальні зміни в нашій моделі споживання, і хто здійснює цей важливий перехід.

· Права споживача й відповідальність бізнесу перед суспільством. Чому справжня корпоративна відповідальність є ключем до суспільної довіри, і як міжнародні стандарти такої відповідальності можуть надихнути споживача на підтримку стійкого бізнесу.

· Безпечна й корисна їжа для всіх. Як дати можливість споживачам зайнятися проблемами безпеки харчування й охорони здоров’я в XXI столітті?

· Споживачі в цифровому світі. Як нові форми творчого змісту стирають грань між виробником і споживачем, і як вони кидають виклик праву на одержання доступу й праву власності в епоху Інтернету.

· Права споживача сьогодні й завтра. Куди піде споживчий рух і, що чекає споживача завтра.

В Україні координаційну функцію громадських організацій споживачів здійснює з 1989 р. Українська асоціація споживачів. Великі суспільні об'єднання споживачів у цей час діють у всіх регіонах країни.

Споживчий рух в Україні поступово розбудовується, завойовує собі авторитет у громадян, надаючи їм допомогу в захисті їх законних споживчих прав і інтересів.

Основні права об'єднань споживачів в Україні:

· інформувати громадськість про права споживачів;

· виявляти суспільну думку про якість товарів;

· робити експертизу й випробування товарів (робіт, послуг);

· сприяти державним органам у здійсненні контролю над якістю товарів (робіт, послуг) і обслуговування;

· організовувати юридичну й консультаційну допомогу;

· представляти й захищати інтереси споживачів в органах державної влади й управліннях місцевого самоврядування;

· звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виробника, виконавця протиправними відносно невизначеного кола споживачів і припиненні їх дій;

· захищати в судовому порядку права споживачів.

Держава підтримує діяльність об'єднань споживачів.

якість конкурентоспроможність менеджмент споживач

Література

1. Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції: Закон України [від 02. 12. 2010 № 2735-VI]: — Київ, 2010. — 8 с.

2. Про захист прав споживачів: Закон України [від 15. 12. 1993 № 3682-XII зі змінами й доповненнями від 01. 12. 2005 № 3161-IV]: — Київ, 2005.- 40 с.

3. Про підтвердження відповідності: Закон України [від 17. 05. 2001 № 2406]: — Київ, 2001. — 8 с.

4. Про стандарти, технічні регламенти й процедури підтвердження відповідності: Закон України [від 01. 12. 2005 № 3464- IV]: -Київ, Голос України. — 2006. — № 4. — С. 27.

5. Про стандартизацію: Закон України [від 17. 05. 2001 р. № 2408 зі змінами й доповненнями від 01. 12. 2005 № 3164-IV]: -Київ, 2005. — 15 с.

6. Про акредитацію органів з оцінки відповідності: Закон України [від 17. 05. 2001 № 2407]: -Київ, 2005. — 6 с.

7. Про заходи щодо вдосконалення діяльності в сфері технічного регулювання і споживчої політики: Указ Президента України від 13. 10. 2005 № 1105/2005.

8. Про регламенти з акредитації й ринковому нагляду у зв’язку з реалізацією продукції: Директива Європейського парламенту й ЄС від 09. 07. 2008 № 765: 2008.

9. Про відповідність законів, положень і адміністративних постанов країн-членів про відповідальність за дефектну продукцію: Директива ЄС 85/384].

10. Про технічні бар'єри в торгівлі: Угода WTO [затверджена рішенням Ради від 22. 12. 1994 № 94/800/ES]: Official Journal — 1994. — L 336.

11. Про використання санітарних і фітосанітарних заходів: Угода WTO [затверджена рішення Ради від 22. 12. 1994 № 94/800/ES про висновок від імені ЄС у рамках його компетенції угод, досягнутих під час Уругвайського раунду багатосторонніх переговорів 1986—1994]: Official Journal — 1994. — L 336 С. 001−002.

12. Про встановлення процедури надання інформації в сфері технічних стандартів і регламентів: Директива ЄС 98/34 [від 22. 06. 1998]: Official Journal -1998. — L 204, С. 37−48.

13. Про затвердження Технічного регламенту модулів оцінки відповідності й вимог з маркування національним знаком відповідності, що використовується в Технічних регламентах з підтвердження відповідності: Постанова КМУ від 07. 10. 2003 № 1585 [зі змінами й доповненнями].

14. Концепція адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу: Постанова кабінету міністрів України від 16 серпня 1999р. № 1496.

15. Альбрехт А., Виноградов А. Становление европейского законодательства в области технического регулирования // Стандарты и качество. — 2010. -№ 9. — С. 18−23.

16. Аронов И., Версан В. Меркель А. Основные вопросы задания требований безопасности в технических регламентах // Стандарты и качество. -2003. — № 9.

17. Біла книга Про політику адаптації вітчизняного законодавства в області норм і стандартів до європейських вимог. -К.: Дерспоживстандарт, 2006.

18. Груздов В. Техническое регулирование как механизм обеспечения технологической безопасности Российской Федерации // Стандарты и качество. -2003. -№ 3.

19. Гольцев Д. Г., Удовіченко О.П., Котляр М. А. Стан технічного регулювання в країнах Європейського Союзу та в Україні: матеріали міжнародного семінару /Міністерство освіти й науки, молоді та спорту України. -ДонНУ, -2010.

20. Зелена книга Про політика адаптації вітчизняного законодавства в області норм і стандартів до європейських вимог. -K.: Дерспоживстандарт, 2006.

21. Лойко Д. П. Управління якістю: навч. посібник. — 2-е вид./ Д. П. Лойко, О.В. Вотченікова, О.П. Удовіченко, М. А. Котляр. Львів: «Магнолія 2006», 2010. -336 с.

22. Лоцманов А. О реформе систем технического регулирования в странах СНГ// Стандарты и качество.- 2008. -№ 10. -С. 60−65

23. Настанови щодо виконання директив ЄС, в основу яких покладено «новий підхід» і «глобальний підхід»: //http: www. leonorm. com. ua

24. Обыденов А. Ю. Техническое регулирование: мировой опыт и Российское законодательство//Информационно-технический бюллетень, -2003. -№ 49.

25. Полозов Ю. Е., Чернецов Т. Ю. Реформирование стандартизации по информационным технологиям//Стандарты и качество. -2004. -№ 12.

26. Результаты Уругвайского раунда многосторонних торговых переговоров Правовые тесты. Перевод с английского оригинала публикаций правовых текстов этих соглашений и договоренности. -«The Results of the Uruguay Round of Multilateral Trade Negotiations. The legal text.» Издательство Секретариат ГАТТ, -Женева. 1995. -533 с.

27. Топольник В. Г. Метрологія, стандартизація, сертифікація і управління якістю: Навчальний посібник/ В. Г. Топольник, М. А. Котляр. -Львів: «Магнолія-2006», 2009. -212 с.

28. Червона книга. Про політику адаптації в області норм і стандартів до європейських вимог/під заг. ред. Шніпко О.С. -К.: Дерспоживстандарт, 2007. -510с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой