Міжнародні та європейські організації зі стандартизації

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Международные отношения и мировая экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міжнародні та європейські організації зі стандартизації

План

міжнародна організація стандартизація електротехніка

1. Міжнародна організація зі стандартизації (ISO)

2. Європейський комітет зі стандартизації (CEN)

3. Міжнародна електротехнічна комісія (IEC)

4. Європейський комітет зі стандартизації в області електротехніки та електроніки (CENELEC)

5. Міжнародний союз електрозв’язку (ITU)

6. Європейський інститут зі стандартизації в області телекомунікацій (ETSI)

Література

1. Міжнародна організація зі стандартизації (ISO)

ISO — скорочена назва Міжнародної організації зі стандартизації (International Organization for Standardization), яка була створено 14 жовтня 1946 року. Завдяки часу створення й місцю розташування Центрального секретаріату (Женева) багато помилково вважають, що ця організація відноситься до системи ООН. Необхідно уточнити, що ISO — неурядова організація; її можна вважати федерацією 150 національних органів зі стандартизації. У її рамках функціонують 180 профільних технічних комітетів, близько 650 підкомітетів і 2830 спеціалізованих груп, у роботі яких беруть участь близько 30 тис. експертів. Центральний секретаріат підтримує контакти приблизно з 500 міжнародними організаціями. Такі широкі зв’язки дозволяють безболісно досягати консенсусу при розробці й твердженні нових стандартів.

Завдання ISO — сприяти розробці повсюдно визнаних стандартів, правил і інших аналогічних документів з метою полегшення міжнародного обміну товарами й послугами. Усі стандарти ISO є добровільними; вони можуть затверджуватися як обов’язкові на національному рівні або в рамках окремих підприємств, організацій і т.п.

Передбачається, що система стандартів буде забезпечувати зменшення несприятливих впливів на навколишнє середовище на трьох рівнях:

Організаційному — через поліпшення екологічного «поведінки» корпорацій.

Національному — через створення істотного доповнення до національної нормативної бази й компонента державної екологічної політики.

Міжнародному — через поліпшення умов міжнародної торгівлі.

Діяльність по розробці міжнародних стандартів проводиться технічними комітетами ISO. Будь-який член організації, зацікавлений у діяльності, для якої був створений технічний комітет, має право бути представленим у цьому комітеті. Урядові й неурядові міжнародні організації, що мають зв’язки з ISO, також беруть участь у роботі.

Проекти міжнародних стандартів, прийняті технічними комітетами, розсилаються членам організації на схвалення перед затвердженням їх радою ISO як міжнародних стандартів.

Актуальним завданням є скорочення строків підготовки міжнародних стандартів ISO, тому що в цей час розробка їх займає в середньому чотири-п'ять років. Тенденція до скорочення строків морального старіння продукції, необхідність оперативного реагування на запити міжнародної торгівлі в стандартах ставлять завдання різкого скорочення строків розробки міжнародних стандартів. Усе частіше починає практикуватися процедура обговорення проектів МС у рамках телеконференцій. На відміну від традиційних засідань робочих органів зі стандартизації, на які відряджаються фахівці з різних країн, телеконференції можуть проводитися частіше, організованіше й оперативніше. По оцінках фахівців, проведення телеконференцій заощаджує 80% коштів і 60% часу, що витрачаються на розробку МС у рамках традиційних процедур.

Глобалізація світового ринку, що характеризується стиранням меж на шляху вільного переміщення людей, товарів, капіталу й інформації, вимагає переходу країн на єдині стандарти. Поки середній показник використання країнами -- членами ISO міжнародних стандартів у загальному числі національних -- 22%, у країнах з більш високим рівнем розвитку -- 40%. Як ідеал пропонується принцип єдиного стандарту; єдиних випробувань; сертифікатів, визнаних усюди. Цей принцип пропонується в проекті ISO в 2001 р. як «Мрія 1/1/1» (1/1/1 «Dream», ідея Маріо Джильберто Картопассі, президента ISO). Зміст проекту -- в усуненні різноманітності в стандартах, у виключенні повторів у випробуваннях і процедурах підтвердження. Є приклади втілення «Мрії» на світовому ринку такі об'єкти стандартизації, як контейнерні перевезення, кредитні картки, кораблебудування, відповідають стандартам і оцінюються по єдиних процедурах відповідності.

Організаційно в ISO входять керівні й робочі органі. Керівні органи: Генеральна асамблея (вищий орган), Рада, Технічне керівне бюро. Робочі органи -- технічні комітети (ТК), підкомітети, технічні консультативні групи (ТКГ).

Генеральна асамблея -- це збори посадових осіб і делегатів, призначених комітетами. Кожний комітет має право представити не більш трьох делегатів, але їх можуть супроводжувати спостерігачі. Члени-кореспонденти й члени-абоненти беруть участь як спостерігачі.

Рада керує роботою ISO у перервах між сесіями Генеральної асамблеї. Рада має право, не скликаючи Генеральної асамблеї, направити в комітети-члени питання для консультації або доручити комітетам-членам їх розв’язок. На засіданнях Ради рішення ухвалюються більшістю голосів присутніх на засіданні комітетів Ради. У період між засіданнями й при необхідності Рада може ухвалювати рішення шляхом переписки.

Раді ISO підкоряється сім комітетів: ПЛАКО (технічне бюро), ПРОФКО (методична й інформаційна допомога); КАСКО (комітет з оцінки відповідності); ИНФКО (комітет з науково-технічної інформації); ДЕВКО (комітет з надання допомоги країнам, що розвиваєтеся); КОПОЛКО (комітет із захисту інтересів споживачів); РЕМКО (комітет зі стандартних зразків).

ПЛАКО (PLACO — Planning Committee) підготовляє пропозиції по плануванню роботи ISO, по організації й координації технічних сторін роботи. У сферу роботи ПЛАКО входять розгляд пропозицій по створенню й розпуску технічних комітетів, визначення області стандартизації, якою повинні займатися комітети.

ПРОФКО зобов’язано виявляти методичну й інформаційну допомогу Раді ISO по принципах і методиці розробки міжнародних стандартів. Силами комітету проводяться вивчення основних принципів стандартизації й підготовка рекомендацій з досягнення оптимальних результатів у даній області. ПРОФКО займається також термінологією й організацією семінарів по застосуванню міжнародних стандартів для розвитку торгівлі

КАСКО (CASCO — Committee on conformity assessment) займається питаннями підтвердження відповідності продукції, послуг процесів і систем якості вимогам стандартів, вивчаючи практику цієї діяльності й аналізуючи інформацію. Комітет розробляє посібника з випробувань і оцінці відповідності (сертифікації) продукції, послуг, систем якості, підтвердженню компетентності випробувальних лабораторій і органів з сертифікації. Важлива область роботи КАСКО — сприяння взаємному визнанню й прийняттю національних і регіональних систем сертифікації, а також використанню міжнародних стандартів в області випробувань і підтвердження відповідності. КАСКО разом з IEC підготовлений цілий ряд настанов по різних аспектах сертифікації, які широко використовуються в країнах-членах ISO і IEC: принципи, викладені в цих документах, враховані в національних системах сертифікації, а також є основою для угод по оцінці відповідності взаємопостачальної продукції в торгово-економічних зв’язках країн різних регіонів. КАСКО також займається питаннями створення загальних вимог до аудиторів по акредитації випробувальних лабораторій і оцінці якості роботи органів, що акредитують; взаємного визнання сертифікатів відповідності продукції й систем якості й ін.

ДЕВКО (DEVCO — Committee on developing country matters) вивчає запити країн, що розвиваються в області стандартизації й розробляє рекомендації зі сприяння цим країнам у даній області. Головні функції ДЕВКО: організація обговорення в широких масштабах усіх аспектів стандартизації в країнах, що розвиваються, створення умов для обміну досвідом з розвиненими країнами; підготовка фахівців зі стандартизації на базі різних навчальних центрів у розвинених країнах; сприяння ознайомлювальним поїздкам фахівців організацій, що займаються стандартизацією в країнах, що розвиваються; підготовка навчальних посібників зі стандартизації для країн, що розвиваються; стимулювання розвитку двостороннього співробітництва промислово розвинених держав, що розвиваються, в області стандартизації й метрології. У цих напрямках ДЕВКО співробітничає з ООН. Одним з результатів спільних зусиль стало створення й функціонування міжнародних центрів навчання.

КОПОЛКО (COPOLCO — Committee on consumer policy) вивчає питання забезпечення інтересів споживачів і можливості сприяння цьому через стандартизацію; узагальнює досвід участі споживачів у створенні стандартів і розробляє програми по навчанню споживачів в області стандартизації й доведенню до них необхідної інформації про міжнародні стандарти. Цьому сприяє періодичне видання Переліку міжнародних і національних стандартів, а також корисних для споживачів настанов: «Порівняльні випробування споживчих товарів», «Інформація про товари для споживачів», «Розробка стандартних методів вимірювань експлуатаційних характеристик споживчих товарів» і ін.

КОПОЛКО брав участь у розробці настанов ISO/IEC по підготовці стандартів безпеки.

РЕМКО (REMCO — Committee on reference materials) надає методичну допомогу ISO шляхом розробки відповідних настанов із питань, що стосуються стандартних зразків (еталонів). Так, підготовлений довідник по стандартних зразках і декілька настанов: «Посилання на стандартні зразки в міжнародних стандартах», «Атестація стандартних зразків. Загальні й статистичні принципи» і ін. Крім того, РЕМКО — координатор діяльності ISO по стандартних зразках з міжнародними метрологічними організаціями, зокрема, з OIML — Міжнародною організацією законодавчої метрології.

2. Європейський комітет зі стандартизації (CEN)

Європейський комітет зі стандартизації (CEN) створено в 1961 році. Основна мета CEN — сприяння розвитку торгівлі товарами й послугами шляхом розробки європейських стандартів (євронорм, EN). Інші цілі: однакове застосування в країнах-членах CEN міжнародних стандартів ISO і IEC, співробітництво з усіма європейськими організаціями зі стандартизації, надання послуг із сертифікації на відповідність європейським стандартам (євронормам).

Один із принципів роботи CEN — обов’язкове використання міжнародних стандартів ISO як основи для розробки євронорм або доповнення тих результатів, які досягнуті в ISO.

CEN — провідний у Європі комітет усунення торговельних бар'єрів для Європейської промисловості й споживачів. Його місія полягає в сприянні Європейської економіки в глобальній торгівлі, добробут Європейських громадян і навколишнього середовища. Через свої послуги він надає платформу для розробки європейських стандартів якості й інші технічні характеристики.

CEN є найбільшим постачальником європейських стандартів і технічних специфікацій. Це визнання європейської організації відповідно до Директиви 98/34/ЄС для планування, розробки й прийняття європейських стандартів у всіх галузях економічної діяльності, за винятком електротехніки (CENELEC) і телекомунікацій (ETSI).

31 національний орган беруть участь у розробці добровільних європейських стандартів (EN).

Ці стандарти мають особливий статус, тому що вони також є національними стандартами в кожному з 31 країн-членів. З єдиним стандартом у всіх цих країнах суперечливі національні стандарти відкликані. Більш 60 000 технічних експертів, а також бізнес-об'єднань, споживчих і інших соціальних організацій беруть участь в CEN мережі, яка становить більш 480 млн. чоловік.

У глобалізованому світі, необхідність у міжнародних стандартах, набуває нового сенсу. Віденська Угода, підписана CEN в 1991 році з ISO і її міжнародними партнерами? забезпечує технічне співробітництво з листування, взаємне представництво на нарадах і засіданнях з координації, і прийняття єдиного тексту, як стандарту ISO і Європейського стандарту.

CEN протягом десятиліть зробив величезний внесок, завдяки прихильності й добровільній підтримці численних зацікавлених сторін у розвитку європейських стандартів. Вони потрібні, щоб сприяти досягненню внутрішнього ринку ЄС, на конкурентоспроможність Європейської промисловості, у розвиток Європейської економіки й суспільства й добробут громадян Європи.

Це досягається за рахунок розробки безперервних стратегічних планів. Останній охоплює період 2000 — 2010 рр.

З обліком постійно мінливих умов у регіоні й у світі, CEN, усвідомив необхідність перегляду своєї стратегії. По суті, головною стратегічною метою є - реагувати на потреби ринку, постійне вдосконалювання партнерських відносин, управління якістю.

Основні цілі CEN — стратегії на 2011 — 2013 рр. є:

Передбачити й реагувати на потреби ринку

Забезпечувати постійне вдосконалювання системи стандартизації

Удосконалювати партнерські відносини

Удосконалювання систем управління якістю

3. Міжнародна електротехнічна комісія (IEC)

Міжнародна електротехнічна комісія (IEC — International Electrotechnical Commission) — міжнародна некомерційна організація зі стандартизації в області електричних, електронних і суміжних технологій. Деякі зі стандартів IEC розробляються разом з ISO.

IEC складається із представників національних служб зі стандартизації. IEC була заснована в 1906 році й у цей час до її складу входять більш 76 країн. Спочатку комісія розташовувалася в Лондоні, з 1948 року по теперішній час штаб-квартира перебуває в Женеві, Швейцарія. У цей час має регіональні центри в Південно-східній Азії (Сінгапур), Латинській Америці (Сан-Пауло, Бразилія) і Північній Америці (Бостон, США).

IEC сприяла розвитку й поширенню стандартів для одиниць вимірювань, особливо гауса, герца, і вебера. Також IEC запропонувала систему стандартів, які в остаточному підсумку стали одиницями SІ В 1938 році був виданий міжнародний словник з метою об'єднати електричну термінологію. Ці зусилля тривають і Міжнародний електротехнічний словник залишається важливою роботою в електричних і електронних галузях промисловості.

Мета IEC — сприяння міжнародному співробітництву із усіх питань, що стосуються стандартизації в області електротехніки й електроніки. Із цією метою IEC видає міжнародні стандарти, технічні умови, технічні звіти, специфікації й настанови. Їхню підготовку проводять технічні комітети; будь-який національний комітет IEC, зацікавлений у розглянутій проблемі, може взяти участь у підготовчій роботі. Міждержавні, державні й недержавні організації, пов’язані з IEC, також беруть участь у цій роботі. IEC тісно співробітничає з ISO у рамках, обумовленою угодою між двома організаціями.

З метою сприяння міжнародній уніфікації національні комітети IEC повинні в максимально можливому ступені застосовувати міжнародні стандарти IEC у своїх національних і регіональних стандартах. Будь-яка розбіжність стандартів IEC з відповідними національними або регіональними стандартами повинна бути чітко зазначена в останніх.

Стандарти IEC мають номера в діапазоні 60 000 — 79 999, і їх назви мають вигляд типу IEC 60 411 Графічні символи. Номера старих стандартів IEC були перетворені в 1997 році шляхом додавання числа 60 000, наприклад, стандарт IEC 27 одержав номер IEC 60 027. Стандарти, розроблені разом з ISO, мають назви виду ISO/IEC 7498−1: 1994 Open Systems Interconnection: Basic Reference Model.

Членство в IEC відкрите тільки для визнаних організацій національних стандартів. Повноправними членами комісії є 57 країн: Австралія, Австрія, Алжир, Аргентина, Білорусія, Бельгія, Болгарія, Бразилія, Велика Британія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Єгипет, Ізраїль, Індія, Індонезія, Іран, Ірак, Ірландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Канада, Катар, Китай, Лівія, Люксембург, Малайзія, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Пакистан, Південна Корея, Південно-Африканська Республіка, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Саудівська Аравія, Сербія, Сінгапур, Словаччина, Словенія, США, Таїланд, Туреччина, Україна, Швейцарія, Швеція, Філіппіни, Фінляндія, Франція, Чехія, Хорватія, Японія.

IEC проводить роботу з наступних напрямків

Прилади (більш 2 600 документів)

Прилади — витяги документів, що розробляються JTC1 OR TC184) (більш 95 документів)

Прикладні технології (більш 760 документів)

Компоненти (більш 825 документів)

Ізоляція (більш 300 документів)

Механізми й двигуни (більш 500 документів)

Мікроелектроніка (більш 700 документів)

Комутаційна апаратура (більш 140 документів)

Термінологія (більш 225 документів)

Турбіни й генератори (більш 125 документів)

У цей час розроблено понад 5200 стандартів, технічних звітів, рекомендацій. Слід зазначити важливість проведених IEC робіт із установлення вимог безпеки для побутових електроприладів і машин. У зв’язку з різним підходом до забезпечення безпеки в різних країнах ТК 61 «Безпека побутових електроприладів» випущено більше 40 міжнародних стандартів, що встановлюють вимоги практично до всіх електропобутових приладів і машин. Розробка міжнародних стандартів у цій області має особливо важливе значення у зв’язку зі створенням в IEC системи сертифікації електропобутових приладів і машин на відповідність міжнародним стандартам.

У перспективі, за прогнозом окремих фахівців, діяльність IEC і ISO буде поступово зближатися: на першому етапі - це розробка єдиних правил підготовки міжнародних стандартів, створення спільних ТК (такий досвід є з питань інформаційної технології), а на другому етапі - можливе злиття, тим більше що більшість країн презентовано в ISO і IEC, тими самими органами — національними організаціями зі стандартизації.

4. Європейський комітет зі стандартизації в області електротехніки й електроніки (CENELEC)

Європейський комітет зі стандартизації в області електроніки (CENELEC) — приклад успішної стандартизації в рамках регіону

CENELEC (фр. Comitй Europйen de Normalisation Йlectrotechnique) — Європейський комітет електротехнічної стандартизації, відповідальний за європейські стандарти в області електротехніки. Разом з ETSI (телекомунікації) і CEN (інші технічні області) CENELEC формує європейську систему технічного нормування й стандартизації. Стандарти цих установ узгоджуються регулярними прийняттями стандартів у багатьох країнах за межами Європи, які відповідають європейським технічним стандартам.

Хоча CENELEC працює в тісному співробітництві з Європейським союзом, він не є установою Європейського союзу.

CENELEC заснований в 1973 р. як результат злиття двох організацій, які раніше несли відповідальність за стандартизацію в Європі в області електротехніки: CENELCOM і CENEL.

CENELEC базується в Брюсселі є некомерційною організацією. Нараховує 30 країн-членів, 27 країн-членів Європейського союзу, 3 країни-члена Європейської асоціації вільної торгівлі, 8 асоційованих членів, 38 партнерів-співробітників.

Його членами є національні органи по Електротехнічній стандартизації більшості європейських країн, таких як: Австрія, Бельгія, Велика Британії, Кіпр, Чехія, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Угорщина, Ісландія, Ірландія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Іспанія, Румунія, Словаччина, Словенія, Швеція, Швейцарія. Країни, які готові стати повноправними членами це: Албанія, Боснія й Герцеговина, Болгарія, Хорватія, Македонія, Сербія, Чорногорія, Туреччина й Україна.

Метою CENELEC є розробка електротехнічних стандартів, узяті за основу на європейському ринку, усуваючи при цьому бар'єри, що перешкоджають обміну товарами й послугами в області електротехніки.

Частковий перелік областей діяльності CENELEC

Електричні установки

Безпека електропобутових товарів

Безпека електромедичних апаратів/матеріалів

Електромагнітні поля в оточенні людей

Стандартизація в області навколишнього середовища

Використання електротехніки особами, що мають особливі потреби (люди похилого віку, люди, обмежені в русі, діти та ін.)

Роль міжнародної організації зі стандартизації

Представляти суму зацікавлених національних інтересів: промисловість, влади, партнери в соціальній сфері, споживачі.

Забезпечити консенсус на національному рівні

Призначити національних експертів, які будуть брати участь у роботі зі стандартизації

Національні організації в обов’язковому порядки включають стандарти CEN/CENELEC в ідентичні національні стандарти; усі національні стандарти, що суперечать цьому стандарту, повинні бути скасовані.

CENELEC підтримує європейське законодавство

Директиви про «Новий підхід», випущені Європейською комісією, визначають основні вимоги до продуктів

Мандати комісії сприяють внеску стандартизації в рамках європейської політики, завдяки розробці стандартів

Погоджені стандарти — це стандарти, що відповідають вимогам директив Комісії. Вони застосовують презумпцію автоматичної відповідності до продукції, виготовленої згідно зі стандартами.

Погоджені стандарти

821 погоджених стандартів, ідентичних стандартам IEC

220 погоджених стандартів, заснованих на стандартах IEC

375 погоджених стандартів, повністю європейських

Стандарти, продиктовані потребами ринку — 3829 од.

Європейській стандартизації необхідна:

активна підтримка всіх зацікавлених сторін, зокрема, малого й середнього бізнесу, для забезпечення сталого успіху;

участь національних комісій з метою забезпечення використання стандартів у рамках Єдиного європейського ринку;

консенсус — це підстава для процесу прийняття рішень усередині CENELEC;

CENELEC забезпечує доступ до світового ринку завдяки впровадженню стандартів IEC.

5. Міжнародний союз електрозв’язку (ITU)

Міжнародний союз електрозв’язку (International Telecommunication Union, ITU) — міжнародна організація, що визначає рекомендації в області телекомунікацій і радіо, а також регулююча питання міжнародного використання радіочастот (розподіл радіочастот по призначеннях і по країнах).Є спеціалізованою установою ООН.

За станом на березень 2011 року в ITU входить 192 країни й більш 700 членів по секторах і асоціаціям (науково-промислових підприємств, державних і приватних операторів зв’язку, радіомовних компаній, регіональних і міжнародних організацій).

Стандарти (точніше, по термінології ITU — рекомендації, англ. Recommendations) не є обов’язковими, але широко підтримуються, тому що полегшують взаємодії між мережами зв’язку й дозволяють провайдерам надавати послуги по усьому світу.

Історія організації

Міжнародний союз електрозв’язку — одна з найстарших нині існуючих міжнародних організацій. На момент створення ITU єдиним засобом електрозв’язку був електричний телеграф. З 1849 року телеграфний зв’язок став міждержавним, і це спонукало до досягнення сумісності телеграфного встаткування, використовуваного в різних країнах, параметрів переданих сигналів, а так само рішення безлічі організаційних, правових (а іноді й політичних) питань. Нова техніка зв’язку вимагала нових міжнародних домовленостей з питань, що ніколи раніше не стояли на порядку денному. Перша міжнародна телеграфна конвенція й «Регламент телеграфного зв’язку» були прийняті двадцятьма державами, включаючи Росію, 17 травня 1865 року в Парижі. Тоді ж і був заснований «Міжнародний телеграфний союз» (фр. Union internationale du tйlйgraphe).

В 1932 році «Міжнародний телеграфний союз» у зв’язку з розвитком техніки електрозв’язку був перейменований в «Міжнародний союз електрозв’язку», а в 1947 році він став спеціалізованою установою ООН.

В 1992 році була змінена структура ITU, штаб — квартира якого розташована в Женеві. ITU курирується ООН. Відносини між ООН і ITU визначені в угоді, укладеній між цими двома організаціями.

Члени Союзу

Членами Союзу є 189 держав, а також компанії-виробники телекомунікаційного устаткування, розробники технічних засобів і програмного забезпечення обчислювальної техніки, мережні оператори, регіональні організації із стандартах і фінансові органи.

Цілі Союзу

забезпечення мирних зв’язків, міжнародного співробітництва й економічного й соціального розвитку народів за допомогою ефективно діючої зв’язку;

розширення міжнародного співробітництва в регіональному використанні всіх видів зв’язки;

удосконалювання технічних засобів, їх ефективна експлуатація.

Для цього Союз здійснює цілий ряд заходів організаційно-технічного характеру. Вони спрямовані в основному на підтримку розробки нових технологій і поширення їх у державах — членах Союзу, а також забезпечення сумісності систем зв’язку, раціонального використання ресурсів.

Основні завдання Союзу

підтримувати й розширювати міжнародне співробітництво між усіма державами — членами Союзу з метою раціонального використання телекомунікаційних засобів усіх типів;

сприяти збільшенню числа організацій, що беруть участь у діяльності Союзу, а також стимулювати плідне співробітництво між цими організаціями й державами — членами Союзу для досягнення цілей Союзу;

надавати технічну допомогу країнам, що розвиваєтеся в області телекомунікацій, а також сприяти мобілізації матеріальних, кадрових і фінансових ресурсів необхідних для налагодження доступу до телекомунікаційних служб у цих країнах;

сприяти розвитку технічних засобів і їх більш ефективної роботи з погляду підвищення ефективності й загальнодоступності телекомунікаційних служб;

сприяти поширенню позитивних результатів, одержуваних від використання нових телекомунікаційних технологій в усіх регіони світу;

сприяти використанню телекомунікацій у мирних цілях;

сприяти міжнародному зближенню в телекомунікаційній сфері в глобальному інформаційному суспільстві на основі співробітництва між світовими й регіональними міжурядовими й неурядовими організаціями.

Структура Союзу

Вищим органом влади Союзу є Повноважна Конференція (Plenipotentiary Conference), збори делегацій держав — членів Союзу. На Конференції ухвалюється основна організаційна політика й визначається її структура й діяльність.

Повноважна Конференція визначає напрямки діяльності Союзу й ухвалює рішення щодо організаційної структури, які закріплюються в таких документах, як Конституція й Конвенція ITU. Чинні Конституція й Конвенція, датовані 1992 р. були вдосконалено в 1994 і 1998 рр.

Робота ITU ведеться по секторах. Вищим органом кожного сектору є Всесвітня Конференція.

Сектор стандартизації зв’язку (Telecommunication Standardization Sector — ITU-T) відповідає за вивчення технічних, експлуатаційних і тарифних питань і за розробку рекомендацій з них. До обов’язків сектору входить розробка стандартів електрозв’язку для використання у світовому масштабі. Поточне керівництво роботою сектору здійснює бюро стандартизації електрозв’язку.

Всесвітня асамблея по стандартизації телекомунікацій (World Telecommunication Standardization Assembly) проводиться кожні чотири роки. У завдання Асамблеї входить затвердження робочої програми сектору стандартизації зв’язку, визначення пріоритетних напрямків і необхідності проведення робіт, пов’язаних з розробкою стандартів.

Одним з найбільш важливих сучасних досягнень сектору радіозв'язку є розробка й організація доступу до IMT-2000 — глобального стандарту мобільного телефонного зв’язку. Уніфікований світовий стандарт IMT-2000 призначений для узгодження часто несумісних регіональних систем мобільного зв’язка. У рамках вимог МСЭ до стандартів і протоколів мобільного зв’язку, користувачі G 3-терміналів одержать високошвидкісний доступ до глобальних телекомунікаційних ресурсів через супутникові й наземні системи зв’язку. Іде узгодження розвитку стандартів G3 з використанням оптимізованої для застосування в радіодіапазоні близько 2 Ghz широкосмугової технології кодового поділу каналів (WCDMA). Використання нового стандарту дозволить створити в глобальному масштабі основу для розвитку служб зв’язку третього покоління (3G), що означає швидкий доступ до даних, обмін повідомленнями за єдиним зразком й застосуванням широкосмугової мультимедійної мережі.

6. Європейський інститут по стандартизації в області телекомунікацій (ETSI)

European Telecommunications Standards Institute (Європейський інститут зі стандартизації в області телекомунікацій, ETSI) — незалежна, некомерційна організація по стандартизації в телекомунікаційній промисловості (виробники устаткування й оператори мереж) у Європі. ETSI були успішно стандартизовані система стільникового зв’язку GSM і система професійного мобільного радіозв'язку TETRA. ETSI є одним із творців 3GPP.

ETSI був створений CEPT в 1988 році й був офіційно визнаний Європейської комісією і секретаріатом EFTA. Розташований у Софії Антиполіс (Франція), ETSI офіційно відповідальний за стандартизацію інформаційних і телекомунікаційних технологій у межах Європи. В ETSI входять 699 членів від 55 країн світу, більшість яких представляють Європу, включаючи виробників устаткування, операторів зв’язку, адміністрації, сервісних провайдерів, дослідників і користувачів — фактично, усі ключові гравці у світі інформаційних технологій.

В 2005 р. бюджет ETSI перевищив 20 мільйонів євро, із внесками, що прибувають від членів, комерційних дій, таких як продаж документів, контрактної роботи й партнерського фінансування. Із цього приблизно 40% ідуть на експлуатаційні витрати, 60%, що залишаються, використовується на робочі програми, включаючи центри компетентності й спеціальні проекти.

Основне завдання інституту ETSI — розробка загальноєвропейських телекомунікаційних стандартів, зокрема, з метою створення внутрішнього ринку Співтовариства. Ці стандарти будуть сприяти розвитку інтеграції телекомунікаційної інфраструктури, досягненню сумісності телекомунікаційного устаткування й, таким чином, збільшенню асортиментів і розробці нових технологій, що перебувають на стику, телекомунікаційних мереж. міжнародна органиізація стандартизація електротехніка

Роботи в інституті ETSI ведуться з урахуванням усього досвіду створення телекомунікаційних стандартів різними всесвітніми організаціями. Наприклад, були перероблені в єдині Європейські стандарти й пристосовані до особливих ринкових умов розроблені в МККТТ Рекомендації зі створення цифрових мереж з інтегрованими послугами ISDN. У цьому контексті не слід недооцінювати значний внесок інституту ETSI у розробку МККТТ Рекомендацій з ISDN. В основному той же самий підхід використовувався стосовно Рекомендацій МККТТ і стандартам інших міжнародних організацій типу ISO або IEC. З іншого боку, у деяких випадках європейські розробки випереджають відповідні роботи в інших місцях земної кулі. Однак це не повинне заважати появі нових рішень у вигляді стандартів для приватних використань оскільки ці стандарти можуть бути основою для розробки ефективних міжнародних стандартів. Головне — увібрати все найкраще, неважливо з якого джерела, і уникнути непотрібного дублювання й поширення конкуруючих рішень.

Що ж відрізняє інститут ETSI від інших аналогічних організацій по розробці стандартів у телекомунікації або інших областях? Очевидно, це гнучкість, як наслідок відкритому, небюрократичної і доступної всім європейським організаціям структури. Американський Комітет Т1 і японський Комітет з Телекомунікаційних технологій побудовані аналогічно, однак істотна відмінність інституту ETSI у тому, що він є багатонаціональною організацією. Після шести років роботи має більше 850 прийнятих Європейських телекомунікаційних стандартів і технічних звітів ETSI, дуже багато розробок перебуває в стадії завершення, включаючи стосовні до GSM і основним і допоміжним службам ISDN, більш 160 проходять описаний нижче процес публічного обговорення. Структура ETSI допускає будь-який ступінь участі всіх європейських організацій у розробці стандартів, відповідно до їхнього бажання. Основний принцип інституту — надання будь-якій зацікавленій організації вільного доступу до робіт, що виконуються.

У цей час кількість членів ETSI сягає 387. Вони представляють 30 країн. У їхнє число входять і відповідні адміністративні працівники як члени національних організацій по стандартах. Найбільшою кількістю учасників представлена Велика Британія, слідом ідуть Німеччина й Франція. Крім того, уже є представники й нових ринків, що розбудовуються, Східної Європи. З метою мінімізації різного роду перешкод і для забезпечення ефективного й швидкого прогресу роботи в ETSI організовані наступним чином. Головним органом управління є Генеральна асамблея (General Assembly), яка визначає загальні правила й затверджує бюджет. Керування розробками й твердження стандартів виконує Технічна асамблея (Technical Assembly). Однак докладний зміст окремих стандартів представляти для затвердження в жодному з цих органів не потрібно, що звільняє від витрати часу на тривалу процедуру. Основна технічна робота виконується під керівництвом одинадцяти Технічних комітетів, відкритих для участі всіх членів ETSI. Кожний Технічний комітет управляє цілим рядом Технічних підкомітетів (у цей час близько 60), у яких і ведеться детальна розробка проектів стандартів. У свою чергу, Технічний підкомітет може делегувати роботу деяким спеціальним групам або створити альтернативну Проектну команду з орієнтацією на реальний ринок. Така Проектна команда досить важлива для швидкого детального вивчення стандартів для додатків, що суттєво залежать від конкретних виробів. Адміністративна робота в створенні Європейських Телекомунікаційних Стандартів зведена до мінімуму. Кожна позиція стандарту, що розробляється, врахована в робочій програмі ETSI і має конкретну дату завершення робіт. Крім того, структура Технічного комітету забезпечує розробку проектів відповідно до консенсусу членів ETSI; затверджені проекти подаються на розгляд у Секретаріат для проходження процедури публічного обговорення (Public Enquiry) у національних організаціях зі стандартизації.

З погляду члена ETSI, участь у діяльності інституту дає безліч переваг. Очевидно, що членство в ETSI необхідно громадським органам управління й службам зв’язку громадських мереж. В умовах сучасної конкурентної боротьби служби зв’язки змушені здобувати найдешевше устаткування, і тому в якості нейтральної основи для прийняття рішень можуть служити Європейські Телекомунікаційні Стандарти. З погляду виробників, стандарти ETSI сприяють підтримці адекватного розміру ринку на тлі широкомасштабних інвестицій, необхідних для наукових досліджень і розробки нових виробів. Для користувача вигода полягає в тому, що він одержує саму свіжу інформацію про нові розробки й може впливати на зміст і пріоритетність стандартів у відповідності до своїх вимог.

Література

1. Международное гуманитарное право; Юнити-Дана, Закон и право — Москва, 2009. — 272 c.

2. Международное право; Юнити-Дана, Закон и право — Москва, 2009. — 408 c.

3. Бекяшев К. А., Моисеев Е. Г. Международное публичное право в вопросах и ответах; Проспект — Москва, 2011. — 224 c.

4. Гетьман-Павлова И. В. Международное право. Конспект лекций; Юрайт, Высшее образование — Москва, 2009. — 176 c.

5. Гетьман-Павлова И. В. Международное частное право; Юрайт-Издат — Москва, 2011. — 512 c.

6. Глебов И. Н. Международное право. Словарь; Дрофа — Москва, 2010. — 464 c.

7. Иванов А. А. Римское частное право; Юнити-Дана — Москва, 2009. — 240 c.

8. Ильин Ю. Д. Международное публичное право. Лекции; Юристъ —, 2005. — 208 c.

9. Калашников Г. О. Слияние и поглощение компаний по праву Европейского Союза; Международные отношения — Москва, 2007. — 264 c.

10. Кашанина Т. В. Юридическая техника в сфере частного права; Норма — Москва, 2009. — 288 c.

11. Мантусов В. Б. Посредничество в мирохозяйственных связях; Юнити-Дана — Москва, 2011. — 144 c.

12. Омельченко О. А. Римское право; Эксмо — Москва, 2008. — 224 c.

13. Петрова Г. В. Международное частное право; Юриспруденция — Москва, 2006. — 200 c.

14. Под редакцией Капустина А. Я. Международное гуманитарное право; Юрайт — Москва, 2011. — 640 c.

15. Прокопьев Е. В. Международное частное право. Общая часть; Юстицинформ — Москва, 2008. — 272 c.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой