Міжпредметні зв’язки при викладанні іноземної мови

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

В рефераті розглядаються міжпредметні зв’язки при викладанні іноземної мови. Зміни в геополітичній ситуації, які мали місце в суспільстві наприкінці XX та на початку XXІ століття, спричинили пожвавлення міжнародних стосунків зближення країн. Це викликало потребу у фахівцях, які володіють іноземними мовами. Однак самих лише знань іноземних мов у зв’язку з глобалізацією стало вже замало. На думку деяких вчених (В.С. Біблер), століття, яке закінчилось, породило значний синтез культур поставивши таким чином проблеми їх нього діалогу. Діалог культур не лише припускає взаєморозуміння та спілкування між різними народами, а й потребує духовного зближення величезних культурних регіонів. У зв’язку з цим особливого значення набуває проблема розуміння загальнолюдських цінностей, а також відмінностей між народами, їхніми культурами. Виникає потреба у формуванні особистості, яка володіє не тільки іноземними мовами, а й готовністю до цілісного сприйняття світу, до його розуміння на основі культурного плюралізму та поваги до людської особистості.

Основним засобом міжособистісного та групового спілкування та виконання професійної діяльності виступає іноземна мова. Вона відіграє роль інструментарію у розв’язанні глобальних проблем, що стоять перед Україною. При всій різноманітності своїх функцій, мова — це, насамперед, основний носій інформації різного роду. У структурі професійно-мовної компетенції важливим є володіння спеціальною термінологією в обсязі, необхідному та достатньому для певного і точного опису об'єкта професії, оскільки самі терміни виражають основні поняття тієї чи іншої галузі знань і зв’язки між ними.

Отже, знання іноземної мови є важливим для формування високого рівня плюралізму та одержання престижної роботи. На мій погляд, саме низький рівень мовної підготовки спеціалістів знижує їхню конкурентоспроможність та мобільність на світовому ринку праці.

Все це характеризує ту суспільну проблему, яка породжує нагальну необхідність у виборі підходу до навчання іноземних мов, який зумів би подолати бар'єри у спілкуванні між носіями різних мов. Одним з таких підходів є міжпредметний підхід, засобом здійснення якого є реалізація міжпредметних зв’язків при викладанні іноземних мов. Даний підхід до викладання вартий уваги, бо він відповідає загально дидактичному і загально методичному принципу доступності, що вимагає рівномірного розподілу матеріалу під час усього періоду навчання. Він сприяє швидкій адаптації у ситуації зміни професії чи сфери її діяльності в межах однієї спеціальності. Вивчення іноземної мови, яка пов’язана з типовим спілкуванням для багатьох сфер діяльності, підвищує мотивацію та пізнавальну активність учня.

Іноземна мова, як ніяка інша дисципліна, відкрита для численних міжпредметних зв’язків, для використання інформації з інших галузей знань.

Проблема реалізації міжпредметних зв’язків не нова. Їй присвячено чимало наукових праць методичного та загально-педагогічного характеру. Однак у наш час вона звучить з особливою силою щодо вивчення мов у навчальних закладах.

На мій погляд, реалізація міжпредметних зв’язків при викладанні іноземних мов носить ще до деякої міри епізодичний характер. Це пояснюється, насамперед, відсутністю скоординованості між навчальними програмами з іноземної мови та з інших загальних дисциплін, що унеможливлює свідоме перенесення учнями набутих знань у сферу іноземної мови. У сучасній педагогіці значення міжпредметних зв’язків збільшується. Вони сприяють раціоналізації навчального процесу. Адже у світлі сучасних тенденцій до синтезу та інтеграції наукових знань саме міжпредметні зв’язки є одним з шляхів інтегрування освіти, засобом підвищення загальноосвітнього, загальнокультурного потенціалу наукового складу.

1. Методика навчання іноземних мов

Для того, щоб навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах було ефективним і відповідало сучасним вимогам, майбутній учитель має добре оволодіти теоретичним курсом «Методика навчання іноземної мови», який повинен посідати провідне місце в системі професійної підготовки фахівця.

Методика навчання іноземних мов — це наука, яка вивчає цілі, зміст, методи і засоби навчання, а також способи навчання і виховання на матеріалі іноземної мови. Об'єктом методики викладання іноземних мов є навчання, а її предметом — метод навчання. Між об'єктом і предметом існує двосторонній зв’язок.

Методика як наука дуже чутлива до нових виникаючих лінгвістичних теорій. Так, за останні десятиліття стали використовуватися такі нові мовні теорії: теорія словотворення, що стала підставою для включення відповідної теми в шкільний курс; теорія типів тексту вже міцно увійшла в методику твору та шкільну практику; все глибше проникає в методику синтаксис цілого тексту і зв’язків усередині компонента тексту (ССЦ); робляться спроби застосувати в методиці теорію актуального членування речення, фонемну теорію орфографії.

2. Зв'язок методики навчання іноземних мов із суміжними науками

Методика навчання іноземних мов, будучи самостійною педагогічною наукою, пов’язана в той же час з цілим рядом інших наук і використовує як встановлені ними факти, так і розроблені закономірності.

Методика вивчає питання навчання учнів іноземної мови та їх виховання засобами цього предмета, тому зв’язки методики різноманітні і умовно можуть бути розбиті на три групи.

По-перше, методика спирається на дані і закономірності лінгвістики, оскільки мова — предмет навчання — досліджується лінгвістикою.

По-друге, у методики існує тісний зв’язок з психологією, причому цей зв’язок здійснюється в двох напрямках: по лінії використання даних психології мови (наприклад, про усну і письмову мови, або про зовнішню і внутрішню мови), а також по лінії педагогічної психології, яка досліджує як шляхи формування знань, умінь і навичок, так і здійснення вищих психічних функцій у процесі навчання.

По-третє, методика ґрунтується на загальних положеннях дидактики і теорії виховання, співвідносячись з ними, як частка з загальним, бо дидактика і теорія виховання формулюють закономірності, принципи і правила навчання і виховання в цілому, а методика конкретизує ці положення стосовно цікавого для нас навчального предмету «іноземна мова».

Останнім часом важливого значення для методики набувають зв’язки з новою галуззю науки — психолінгвістикою, що склалася на стику психології і лінгвістики і вивчає механізми породження мовлення (висловлювання думок) і розпізнавання мови (розуміння мови). Оскільки в середній школі передусім здійснюється навчання мови, то знання механізмів здійснення мовної діяльності набуває особливого значення для правильної побудови навчального процесу. Питання мови і мовлення вивчаються цілою низкою інших наук, наприклад, нейрофізіологією, дефектології, теорією інформації та іншими. Для правильної побудови навчального процесу з будь-якого предмета важливі дані, наприклад, кібернетики та теорії інформації. Відомості із зазначених вище наук також можуть бути застосовані в методиці.

Лінгвістика, психологія, педагогіка, а також психолінгвістика знаходяться у більш тісному зв’язку з методикою, ніж інші науки, що вивчають мову або процеси передачі інформації. Тому лінгвістику, психологію, педагогіку і психолінгвістику іноді називають базовими для методики науками. Дані з інших наук, суміжних з методикою, надходять до неї опосередковано через базові науки. Оскільки базові науки створюють основу для методики поряд з закономірностями самої методики, то прийнято говорити про лінгвістичні, психологічних і дидактичних основи методики.

2.1 Лінгвістичні основи навчання іноземних мов

Лінгвістика вивчає мови як певні кодові системи, прийняті в тому чи іншому колективі людей і які служать цьому колективу для здійснення актів комунікації. Останнім часом лінгвістика разом з її новою галуззю психолінгвістикою звернула свою увагу і на мовну діяльність як процес передачі і прийому інформації за допомогою мовних кодів. Методика ж вивчає проблеми навчання мови, проблеми розвитку мовлення в учнів, тобто навчання тому феномену, який вивчає лінгвістика. Цим зумовлена наявність між лінгвістикою і методикою серйозних зв’язків, які характеризуються тим, що методика використовує основні поняття і закономірності лінгвістики, бо вони визначають специфіку об'єкта навчання.

Для методики надзвичайно істотними є поняття мови та мовлення. Сучасна лінгвістика розуміє під мовою соціально значущий комунікативний код і правила його функціонування, закріплені у свідомості того чи іншого колективу людей. Говорячи іншими словами, мова — це система мовних засобів, необхідних і достатніх для спілкування, а також правил їх використання. Мовлення являє собою реалізацію мовної системи в конкретних актах комунікації, тобто включає як сам процес спілкування, так і мовні продукти цього процесу. Облік подібного розмежування надзвичайно істотний для методики. Вивчення мови в строгому сенсі слова, як показав академік Л. В. Щерба, забезпечує лише знання системи мови, але не призводить до користування цією системою як засобом спілкування. Для практичного користування мовою необхідно не тільки знання мовних засобів та правил їх використання в мовленні, але й автоматизоване їх використання в актах комунікації. З цього випливає, що в процесі навчання необхідно передбачити не тільки запам’ятовування і закріплення в пам’яті мовних засобів, формування навичок користування ними, а й практику в комунікації.

Відповідно до диференціації понять мова та мовлення розрізняють одиниці мови і мовлення. До перших відносяться фонеми, морфеми, слова, речення, тобто одиниці, що характеризують різні підсистеми мовної системи тієї чи іншої мови: фонетичну, морфологічну та ін. Істотно відрізняються від них одиниці мовлення. Справа в тому, що мовлення завжди являє собою або процес, або продукт діяльності з передачі інформації. Тому одиниця мовлення повинна являти собою таку величину, яка відображала б закінчене висловлювання. Нова галузь лінгвістики — лінгвістика тексту — в якості основної одиниці мовлення, що виражає закінчене висловлювання, визнає не речення, а текст, причому текст розуміється двояко: як текст в оригінальному сенсі (макротекст) і як надфразову єдність (мікротекст). Академік Л. В. Щерба вважав найменшою одиницею мовлення синтагму — найкоротший відрізок мовлення для позначення окремих предметів.

Подібне розмежування таких одиниць і виявлення їх особливостей має важливе значення для методики. Для забезпечення процесу засвоєння одиниць мови: фонем, морфем, слів необхідно знати їх особливості, їх можливі труднощі для засвоєння учнями, а цей матеріал дає лінгвістика.

Для навчання мовленнєвої діяльності, для організації мовної практики важливо знати особливості одиниць мовлення, що дозволяє зробити відбір необхідного матеріалу з живого мовлення. Тому можна стверджувати, що, не знаючи особливостей одиниць мови та мовлення, не можна побудувати ефективний процес оволодіння мовленням іноземною мовою.

При вивчанні іноземних мов вміння і навички мовленнєвої діяльності формуються в умовах існування у людини сформованої системи рідної мови. Тому при побудові ефективного процесу навчання необхідно враховувати дані лінгвістики і взагалі її розділу про мовні контакти. Спеціальні лінгвістичні та методичні дослідження показали, що рідна мова та друга мова у випадку тримовності в школі впливають як позитивно, так і негативно. Позитивний вплив зводитися до того, що ряд умінь, сформованих у рідній мові, переноситься на оволодіння іноземним. Разом з тим рідна мова впливає на оволодіння іноземною негативно, що називається інтерференцією. Суть її зводиться до того, що учень переносить звичні норми рідної мови на іноземну.

Враховуючи явища інтерференції і переносу при контакті двох мовних систем, методика повинна ґрунтувати побудову навчального процесу на обліку особливостей досліджуваної іноземної мови в порівнянні з рідною, організовувати навчальний процес так, щоб забезпечити широке використання перенесення та запобігання явища інтерференції.

2.2 Психологічні основи навчання іноземним мовам

Як вже вказувалося, зв’язки психології з методикою йдуть у двох напрямках: по лінії психології мовлення і по лінії педагогічної психології.

Спочатку слід проаналізувати перший напрямок зв’язку методики з психологією. Перш за все зазначу, що психологи дають характеристику мовлення з різних позицій. Зокрема, показана серйозна психологічна різниця між усним і писемним мовленням. Було б невірно думати, що писемне мовлення становить собою те ж усне мовлення, тільки перенесене на папір і в зв’язку з цим дещо більш розгорнуте і літературне. У писемному мовленні ми маємо зовсім новий психологічне утворення, відмінне від усного мовлення як за своїм походженням, так і за структурними і функціональними особливостями.

Серйозні розбіжності між усним і писемним мовленням надзвичайно істотні для методики. Вони вимагають, щоб навчання різним видам мовлення будувалося по-різному. Це стосується як відбору матеріалу для навчання, так і складання спеціальних систем вправ.

Важливе значення для методики має розрізнення зовнішнього і внутрішнього мовлення. Перший вид мовлення характеризується повним мовним оформленням, а другий — фрагментарністю і згорнутістю. Внутрішнє мовлення виступає як попередньо згорнуте промовляння. Якщо мовлення довільне, то воно може передувати усним мовленнєвим актам і особливо писемному мовленню.

Положення про зовнішнє і внутрішнє мовлення дозволяють зробити наступні важливі висновки для методики навчання іноземних мов. Оскільки процеси читання, аудіювання, письма, говоріння пов’язані з функціонуванням внутрішнього мовлення, що відрізняється промовлянням з різною мірою згорнутості, то при навчанні будь-якому виду мовленнєвої діяльності необхідно формувати слухо-моторні образи мовного матеріалу, без чого неможливо промовляння, а це означає обов’язковість виконання учнями усних вправ. Одним з показників оволодіння мовленням іноземної мови є непомітність протікання внутрішнього мовлення.

Звернемося до аналізу ще однієї характеристики мовлення, рецептивного і репродуктивного мовлення.

Спілкування з допомогою мови є найдавнішим і основним засобом комунікації. У усному спілкуванні за допомогою мови в якості передавача виступає мовець, каналом зв’язку є звуковий канал, а приймачем виявляється слухач. Відповідно у писемному мовленні розрізняються людина, яка пише, графічний канал і читач. У процесі спілкування, особливо усного, його учасники можуть мінятися ролями.

Аналіз діяльності мовця чи того, хто пише, з одного боку, і слухача чи читача, з іншого, показує їх значну відмінність. Мовець або той, хто пише, на основі внутрішніх спонукань або зовнішніх стимулів оформляє свої думки за допомогою мовних засобів, тобто кодує їх, використовуючи засоби звукового і графічного кодів. Далі ці відомості передаються каналом зв’язку. Слухач або читач, отримавши закодовану інформацію, декодує її. Діяльність з кодування інформації стосовно до навчання іноземних мов називається репродуктивним мовленням, а діяльність щодо декодування мовних сигналів — рецептивним мовленням.

Рецептивне і репродуктивне мовлення мають суттєві відмінності. Процес рецептивного мовлення протікає від форм мови до думки, а операції, що здійснюються при цьому, можна назвати аналітичними. Процес репродуктивного мовлення здійснюється від думки до оформлення засобами мови, а операції, що відбуваються в ході цього процесу, є синтетичними.

Зазвичай в лінгвістиці та методиці матеріал мови, що використовується в репродуктивному мовленні, називається активним, а матеріал, що використовується у рецептивному мовленні, — пасивним. Відмінності у використанні активного і пасивного мовного матеріалу можна проілюструвати на володінні лексикою. Для вживання якогось слова в мовленні потрібно володіти самим словом і його граматичними формами, знати обсяг його значень і його поєднання з іншими словами. В іншому випадку можна скласти поєднання, не властиві даній мові. Для рецептивного мовлення оволодіння сполучуваністю необов’язкове.

У кожної людини, навіть у рідній мові активний мовний матеріал значно менший за обсягом ніж пасивний. А. А. Булаховський писав: «Пасивний словниковий фонд значно більший активного. Це численні слова, які є зрозумілими або про значення яких здогадуються з контексту, але багато з яких тільки тоді спливають у нашій свідомості, коли їх доводиться читати або чути від інших».

Відмінності між рецептивним та репродуктивним мовленням дуже істотні для методики. По-перше, для розвитку рецептивного і репродуктивного мовлення необхідний специфічний відбір матеріалу, причому активний мінімум повинен включатися в пасивний і бути значно менше останнього. По-друге, обробка активного і пасивного мінімумів повинна бути різною і включати спеціальні вправи. По-третє, має бути обов’язкова особлива практика репродуктивного та рецептивного мовлення.

Поряд з відмінностями у цих видів мовлення є і спільні моменти. По-перше, для обох видів мовлення притаманна активність. По-друге, в основі виконання зазначених видів мовлення лежить озвучення. По-третє, у шкільних умовах більша частина досліджуваного матеріалу виступає як активний і пасивний мовний запас одночасно.

Слід звернутись до розгляду процесів мислення при вивченні іноземних мов. Проблема врахування процесів мислення розглядається в методиці в двох напрямках. Перший напрямок пов’язаний з тим, що певна група психологів та методистів вважає необхідним при навчанні іноземної мови навчати «іншомовного мислення». Ці вчені виходять з того, що думки у різних мовах оформляються по-різному, що система понять різна, а тому мислення також різне. Дане положення не можна визнати правомірним, тому що мислення, як і мова, не є класовим. Мислення — загальнолюдська здатність. Тому навчити «іншомовного мислення» неможливо.

Другий напрямок дискусії про роль мислення пов’язаний з характером оволодіння мовним матеріалом. Відомо, що використання мовних засобів у процесі комунікації відбувається автоматизовано. Відомо також, що дитина, вивчаючи свою рідну мову, вивчає мову шляхом спроб і помилок. З огляду на ці два факти, багато методистів вважали можливим уподібнити процес навчання іноземних мов у школі природному процесу оволодіння рідною мовою. Дане положення також не можна вважати правильним. Справа в тому, що дитина, опановуючи рідну мову, спирається на мислення, яке розвивається одночасно з процесом оволодіння рідною мовою. При вивченні іноземної мови в шкільних умовах учні можуть спиратися на мислення, на знання та навички в рідній мові. Крім того, шлях інтуїтивного механічного оволодіння мовою вимагає величезних затрат часу.

Тому більшість методистів прийшла до висновку щодо доцільності усвідомленого оволодіння операціями з мовним матеріалом з опорою на такі розумові процеси, як аналіз і синтез.

Важливу роль в оволодінні іноземною мовою відіграють процеси пам’яті. У психології розрізняють короткочасну і довготривалу пам’ять. Обидва види пам’яті мають важливе значення для здійснення мовленнєвої діяльності. Участь в комунікативній діяльності можлива лише в тому випадку, якщо в довготривалій пам’яті людини міцно зберігаються мовні засоби. У процесі формування мовленнєвого висловлювання необхідні мовні засоби подаються до короткочасної пам’яті. Матеріал, що запам’ятовується, надходить спочатку до короткочасної пам’яті, а потім у результаті вправ повинен бути переведений до довгострокової пам’яті. Переведення мовних засобів до довгострокової пам’яті має особливе значення для методики навчання іноземних мов, тому що це є умовою успішності оволодіння мовою.

Говорячи про пам’ять, розрізняють такі процеси: запам’ятовування, збереження, забування. При вивчанні іноземних мов особливе значення має мимовільне запам’ятовування. Це пов’язано з тим, що просте запам’ятовування слів, їх граматичних форм не може забезпечити участь у спілкуванні. Необхідно сформувати вміння користуватися мовним матеріалом, а не просто запам’ятовувати. Довільно запам’ятати можна лише окремі штампи, слова, обороти, вірші.

Збереження мовного матеріалу безпосередньо пов’язане із запобіганням забуванню. Було встановлено, що «забування особливо інтенсивно протікає після заучування, а потім воно сповільнюється» Общая психология, с. 286. З цього випливає, що відразу після введення матеріалу необхідно виконати вправу, що спирається на різні види відчуттів. Це означає, що в класі повинні бути зроблені усні вправи, а вправи на читання і письмо слід запропонувати в якості домашнього завдання. Істотну роль в запобіганні забування відіграє повторення матеріалу.

Важливу роль у навчанні іноземних мов відіграють процеси сприйняття. Сприйняття відображає предмет в сукупності його властивостей. У залежності від того, який аналізатор відіграє в сприйнятті головну роль, розрізняють зорові, слухові, дотикові і кінестетичні відчуття. При навчанні іноземних мов особливе значення мають слухові і кінестетичні відчуття. Це пов’язано з тим, що звукова мова є основною, а утворення звукомоторних образів пов’язане зі слуховими і кінестетичними відчуттями. При навчанні писемного мовлення провідне значення мають зорові сприйняття й сприйняття, пов’язані з моторикою руки.

На останок розглянемо наступні поняття: знання, вміння і навички. Знання стосовно до навчання іноземних мов означають не тільки знання форми, конструкції або слова та його значень, але й знання інших відомостей, необхідних для здійснення операцій з цим мовним матеріалом у процесі рецептивної або репродуктивної мовленнєвої діяльності.

Оскільки в середній школі частина матеріалу вивчається і рецептивно, і репродуктивно, а частина — тільки рецептивно, то знання в першому випадку охоплюють весь обсяг відомостей, характерних для пасивного і активного матеріалу, а в другому — характеристики, специфічні для пасивного матеріалу.

Під «навичкою» розуміють автоматизований компонент свідомо виконуваної діяльності. У мовленнєвій діяльності на будь-якій мові ми автоматично використовуємо мовний матеріал: фонетичний, граматичний та лексичний. Тому правомірно говорити про фонетичні, лексичні та граматичні навички. Іншими словами, під навичкою стосовно до оволодіння іншомовним мовленням слід розуміти автоматизування дії з фонетичним, лексичним і граматичним матеріалом у процесі рецептивного або репродуктивного мовлення.

Необхідно чітко розрізняти мовленнєві уміння (уміння монологічного та діалогічного мовлення, читання та письмового мовлення) та навички (фонетичні, граматичні, лексичні, техніки читання та письма).

Для викладання іноземної мови важливо знати шляхи формування знань, умінь і навичок. Психологи показали, що знання та навички формуються паралельно і взаємопов'язано в процесі виконання дій. Відповідно до навчання іноземних мов це означає, що знання, наприклад, про слово, його значення, сполучуваність, набуваються в процесі дії з цим словом; одночасно дії зі словом автоматизуються і переходять у навичку.

Оволодіння мовними навичками і знаннями про слова, форми, конструкції здійснюється в ході виконання учнями так званих підготовчих вправ. Розвиток мовленнєвих умінь відбувається в процесі виконання мовленнєвих вправ. Надбані мовні навички включаються в цю діяльність. Було б неправильно вважати, що спочатку формуються всі або майже всі навички і тільки потім приступають до створення мовленнєвих умінь. У реальному педагогічному процесі розвиток мовних навичок та мовленнєвих умінь відбувається одночасно: постійно формуються і вдосконалюються мовленнєві вміння і розвиваються нові навички, які тут же включаються в мовленнєву практику.

навчання іноземний суміжний наука

2. 3 Дидактичні основи навчання іноземних мов

Перш за все слід відзначити, що зв’язок методики з дидактикою відрізняється від відповідних зв’язків з лінгвістикою і психологією. Справа в тому, що дидактика, як і методика навчання мають один і той самий об'єкт вивчення — навчально-виховний процес. Різниця полягає лише в тому, що дидактика вивчає цей процес у цілому, а методика — стосовно певного навчального процесу.

Для виявлення особливостей застосування дидактичних принципів і правил дидактики при навчанні іноземних мов необхідно виявити специфіку навчального предмета «іноземна мова».

Предмети «рідна мова» і «іноземна мова» складають особливу групу. Їх завдання полягає у формуванні системи комунікації, освоєнні мовних засобів спілкування. Особливість цих мовних дисциплін в тому, що для них важливі не самі по собі мовні знання, а ті набуті вміння та навички, які забезпечують отримання нової інформації. Мовленнєві вміння, що формуються, — це інтелектуальні вміння, а не навички фізичної діяльності. У зв’язку з цим академік Л. В. Щерба справедливо зазначав, що основна функція мовних предметів суть комунікативна, хоча ці предмети мають і освітньо-виховні завдання Щерба Л. В. Преподавание иностранных языков в школе, 2-е изд. М., 1976.

Незважаючи на значну спільність навчальних предметів «рідна мова» та «іноземна мова», кожен з них має свою специфіку. Ці відмінності головним чином зводяться до різного співвідношення комунікативної та освітньо-виховної функції. При навчанні рідної мови комунікативна та освітньо-виховна функції по суті рівноцінні. При навчанні іноземних мов провідною і основною є комунікативна функція, яка визначає реалізацію освітньо-виховних завдань. При початку вивчення в школі предмета «рідна мова» учні вже володіють цією мовою як засобом спілкування в усній формі, а в деяких випадках вони володіють і деякими елементарними вміннями в області писемного мовлення. З цього випливає, що комунікативна мета навчання у даному випадку зводиться до формування умінь писемного мовлення та вдосконалення усного мовлення. Окрім того, вдосконалення усного та писемного мовлення в рідній мові відбувається і на заняттях з інших предметів, а також у процесі спілкування в повсякденному житті.

При вивченні іноземної мови в учнів формується нова мовна система комунікації. Ця система створюється тільки на уроках іноземної мови, де вчитель виступає в ролі його носія. Тому при обмеженій кількості годин, що відводиться на вивчення іноземної мови, можна отримати практичні суттєві результати лише тоді, коли вчитель приділяє основну увагу реалізації комунікативної задачі. В курсі іноземної мови теоретичні відомості повинні допомагати практиці, робити процес навчання більш ефективним.

Удосконалення умінь і навичок у рідній мові відбувається поза школою, під впливом масових засобів комунікації та навколишнього середовища. При вивченні іноземної мови нічого цього немає, тому учень не бачить достатніх стимулів для вивчення цього предмета. З цього випливає, що на уроках та в позакласній роботі слід відтворити умови реального спілкування.

Специфіка предмету «іноземна мова» визначає застосування дидактичних принципів. За визначенням дидактиків, «принцип науковості навчання означає, що учням пропонуються для засвоєння встановлені в сучасній науці положення і при цьому використовуються методи навчання, які за своїм характером наближаються до методів науки, основи якої вивчаються» Дидактика средне школы/ Под ред. М. А. Данилова и М. Н. Скаткина. М., 1975, с. 128. З цього положення випливає необхідність при доборі матеріалу дотримуватися логіки науки, створювати умови для утворення правильних уявлень і наукових понять у зв’язку з науковими теоріями. Подібне трактування зазначеного принципу зовсім не відповідає специфіці навчання іноземним мовам, бо об'єктом навчання в даному випадку є не наука про певну мовою, а мовленнєва діяльність в мові. Застосований опосередковано до навчання мовної діяльності принцип науковості означає, що навчальний процес повинен будуватися з урахуванням даних сучасної науки про особливості спілкування за допомогою мови, про закономірності розпізнавання і породження мовлення, мовних контактів.

Аналогічне опосередковане застосування знаходить у навчанні іноземних мов і принцип свідомості. Ефективність, міцність і гнучкість умінь і навичок, що формуються, прямо залежать від усвідомлення автоматизованих дій. Принцип свідомості використовується опосередковано з урахуванням специфіки навчання іноземних мов. Перший напрямок опосередкованого застосування принципу свідомості виходить з того, що «школярі не тільки розуміють зміст мовлення, а й усвідомлюють одиниці, з яких воно складається, в період їх засвоєння» Общая методика обучения иностранным языкам в средней школе/ Под ред. А. А. Миролюбова, И. В. Рахманова, В. С. Цетлин. М., 1967, с. 65.

Оскільки формування мовленнєвих умінь іноземної мови відбувається під двояким впливом рідної мови, то другий напрямок опосередкованого здійснення принципу свідомості можна визначити як свідоме й активне подолання інтерферуючих звичок рідної мови і всілякого використання досвіду у рідній мові.

На завершення слід зупинитися на сутності виховного і розвиваючого навчання у процесі викладання іноземної мови. Будь-яке навчання в середній і вищій школі має виховний та розвиваючий характер. Однак особливості впливу на виховання і розвиток учнів з боку тих чи інших навчальних предметів різні. Найбільш наочно проявляється виховний вплив навчання іноземних мов через підбір ідейно цілісних за змістом текстів і вправ. Цьому впливу сприяє і зміст бесід, оповідань на іноземній мові.

Виховний вплив мають і самі заняття мовою. Вивчення іноземної мови у порівнянні з рідною відкриває можливість розширити філологічну освіту учнів, сформувати в них правильне уявлення про мову як засіб спілкування.

Навчання є правильно організованим в тому випадку, коли в його процесі учні здобувають не тільки знання, вміння та навички, а й коли цей процес сприяє загальному розвитку учнів. Навчання повинне передувати розвитку і визначати його. Слід зазначити, що регульоване і скоректоване викладачем вивчення іноземної мови позитивно впливає на розвиток психіки. Так, Л. С. Виготський писав: «…вивчення кількох мов, що відхиляються одна від одної, не стільки веде до гальмування психічного розвитку, скільки сприяє йому» Выготский Л. С. Умственное развитие детей в процессе обучения. М. -Л., 1935, с. 57. Особливо яскраво проявляється це в тому, що у людини розвивається узагальнене, абстрактне мислення.

Вплив вивчення іноземних мов на вдосконалення вищих психічних функцій досить різноманітний. Так, навчання цьому предмету сприяє розвитку логічного мислення школярів. Це виражається в процесі читання та аналізу текстів, коли важливу роль відіграють процеси аналізу і синтезу. Подібній меті сприяє робота над лексикою, коли зіставляються слова, різні за структурою, але які відображають схожі поняття, вагомий внесок робить і виконання граматичних вправ. Не можна, однак, забувати при цьому, що така робота займає мінімальний час і має поєднуватись з вправами, спрямованими на практичне оволодіння мовою.

Таким чином, вивчення іноземних мов має великий вплив на розвиток учнів.

3. Зв'язок методики з іншими науками

Розвиток методики здійснюється в нерозривному зв’язку з іншими науками в основному гуманітарного профілю, зокрема, з філософією, логікою, педагогікою, з різними науками лінгвістичного циклу.

Чому саме ці науки в першу чергу впливають на методику викладання і безпосередньо з нею пов’язані? Це пояснюється не чим іншим, як сутністю самої методичної науки. Якщо мова йде про методику, то центр нашого інтересу зосереджений, по-перше, на процесі навчання, який не може здійснюватися без урахування педагогічних та психологічних закономірностей, що обумовлюють необхідну раціональність навчальної діяльності, а, по-друге, на матеріалі самого предмета, самого об'єкта вивчення, тобто іноземної мови, природу і закономірності розвитку якого пояснює лінгвістика.

Методологічну основу навчання іноземним мовам становить філософія. Методика враховує її положення про єдність мови і мислення, мови і суспільства, про форми пізнання дійсності. Будь-яке явище мови й мовлення можна зрозуміти і засвоїти правильно, якщо воно розглядається у зв’язку з іншими, раніше усвідомленими і засвоєними елементами мови. Поетапне формування розумових дій засноване на тому, що кожна освоєна операція стає сходинкою для подальшої.

Логіка — наука про загальні закони і прийоми людського мислення, застосування яких у процесі міркування й пізнання забезпечує оволодіння об'єктивною істиною. У процесі навчання мовлення іноземною мовою надзвичайно важливо враховувати ці закони, спиратися на них у пошуках нових методичних прийомів.

Педагогіка поширює на методику свої основні положення теорії виховання, навчання і освіти, втілені у педагогічних принципах.

Загальне мовознавство становить наукову основу методики, бо воно досліджує систему різних мов, їх взаємовплив, структуру мови. Приватне мовознавство надає в розпорядження методики дані про систему рідної і досліджуваної іноземної мов. Зіставлення систем мов і норми реалізації системи в мовленні дає можливість визначити конкретні труднощі в оволодінні тією чи іншою мовою. Завдяки досягненням мовознавства в методиці навчання стали по-різному підходити до навчання мовного матеріалу та мовленнєвої діяльності, стали мотивованими системи вправ, призначені для різних умов навчання та з різним контингентом учнів.

Країнознавство дає уявлення про соціально-економічний стан народу, мова якого вивчається; про його історію, географію, етнографію та духовне багатство; про звичаї, традиції, які є властивими даному народу. Соціолінгвістика, що вивчає причинні зв’язки між мовою і явищами суспільного життя, виявляє функціональне навантаження мови в різних соціальних і професійних сферах її застосування, що служить підставою для вибору об'єктів вивчення. Соціолінгвістика описує екстралінгвістичні засоби, що використовуються носіями мови в різних ситуаціях спілкування. Математична лінгвістика — галузь мовознавства, що вивчає застосування математичних методів у дослідженні мови та мовлення. Дані математичної лінгвістики застосовуються при проведенні експериментів в методиці.

Методика викладання іноземних мов враховує дані фізіології вищої нервової діяльності про вхідні та вихідні системи мозку, які забезпечують мовлення. Дані фізіології мають безпосереднє відношення до проблеми формування навичок і вмінь.

Психолінгвістика — галузь мовознавства, яка вивчає процеси мови з точки зору відповідності змісту висловлювання комунікативному задуму.

В даний час методика все ширше використовує дані природничих і точних наук. Наукові дані інформатики дозволяють визначити кількість відомостей у повідомленні, функціональне навантаження того чи іншого мовного матеріалу в певному виді мовленнєвої діяльності та усвідомити причини втрати інформації при мовному спілкуванні.

Деякі положення кібернетики можуть бути використані в управлінні процесом навчання іноземних мов. Навчання іноземної мови слід будувати як цілісну систему, елементи якої ефективно функціонують при наявності постійного зворотного зв’язку.

Велику перспективу для практики навчання іноземних мов за допомогою навчальної техніки представляє зовсім нова галузь лінгвістики — інженерна лінгвістика.

Слід звернути увагу і на значення лінгвістики тексту, що швидко розвивається, теоретичні рішення якої можуть зіграти важливу роль в істотному підвищенні ефективності навчання читання літератури іноземною мовою різних стилів і жанрів.

Інформатика вивчає структуру і загальні якості інформації, а також закономірності її створення, переробки, передачі й використання в різних сферах діяльності людини. Наукові дані інформатики дозволяють визначити кількість одиниць інформації у повідомленні, функціональну вагу того чи іншого мовного матеріалу в будь-якому виді мовленнєвої діяльності та з’ясувати причини зникнення певної інформації у процесі спілкування.

Таким чином, без ретельно розробленої лінгвістичної основи не може бути створена жодна методика навчання іноземної мови. Завершуючи розгляд зв’язків методики навчання іноземних мов з іншими науками, можна ствердити, що як теоретична наука методика враховує дані інших наук в їх діалектичному зв’язку, проте, у свою чергу, формулює свої методичні закони. Урахування і творче використання досягнень інших наук сприяє створенню ефективної системи навчання іноземної мови.

Висновок

Навчання професійному мовленнєвому спілкуванню на міжпредметній основі дозволяє виявити потенційні можливості учнів, навчити їх підкріпляти тему бесіди фактами як дисциплін з профілю майбутньої спеціальності, так і суміжних дисциплін, а також знаннями з особистого досвіду.

Реалізація міжпредметних зв’язків сприяє більш науковій організації навчально-виховного процесу і є стимулюючим фактором навчання іноземної мови. Як відомо, якість навчання, у тому числі й іноземної мови, залежить від того, наскільки воно мотивовано в очах учнів. Зараз у навчальних закладах України метою навчання іноземної мови є забезпечення практичним володінням іноземною мовою.

Міжпредметні зв’язки є, перш за все, опорою, фундаментом для повноцінного сприйняття і розуміння нових знань, формування навичок і розвитку умінь; по-друге, вони дозволяють узагальнювати і систематизувати наявний мовний і мовленнєвий досвід і, по-третє, забезпечують повноту знань. Міжпредметні (зовнішні) зв’язки характеризують логічний зв’язок різних дисциплін, наступність знань, а також і те, наскільки спеціальні дисципліни базуються на даних точних наук. Ці зв’язки мають властивості всезагальності, їх дія розповсюджується на всі навчальні дисципліни, і вивчення кожної теми може мати ті чи інші форми зв’язку з іншими предметами.

Таким чином, проблема міжпредметних зв’язків дуже актуальна, бо взаємний зв’язок предметів витікає із завдань комплексного підходу до навчання та виховання, тобто тісної єдності професійного, ідейного, трудового і морального виховання. Міжпредметні зв’язки у певних межах враховують спільне між предметами як за змістом, так і в навчально-виховному процесі.

Список використаної літератури

1. Беляева А. С., Суходольская И. В. Использование внутрипредметных и межпредметных связей для специальных целей при изучении иностранного языка // Стратегії та методики навчання мовам для спеціальних цілей. — К. — 1997.

2. Булаховский А. А. Введение в языкознание. М., 1953, ч. 11, с. 35.

3. Выготский Л. С. Умственное развитие детей в процессе обучения. М. -Л., 1935, с. 57.

4. Дидактика средне школы/Под ред. Данилова М. А. и Скаткина М. Н. М., 1975, с. 128.

5. Кульга Н. К. Використання інноваційних технологій навчання — запорука успіху якісної підготовки фахівців // Проблеми освіти. — 2000. — Вип. 22.

6. Методика обучения иностранным язикам в средней школе: Учебник/Гез Н.И., Ляховицкий М. В., Миролюбов А. А. и др. — М.: Высш. Школа, 1982

7. Общая методика обучения иностранным языкам в средней школе/Под ред. Миролюбова А. А., Рахманова И. В., Цетлин В. С. М., 1967, с. 65.

8. Щерба Л. В. Преподавание иностранных языков в школе, 2-е изд. М., 1976.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой