Мікроекономіка як наука

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

Мікроекономіка є однією зі складових сучасної економічної теорії - фундаментальної науки про господарство, яка досліджує поведінку людей і пояснює, чому і як вони приймають ті чи інші економічні рішення. Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими економічними суб'єктами — мікросистемами, до яких відносяться індивіди, домашні господарства, підприємства, організації та ін. учасники ринкових операцій, що прагнуть досягти мети за наявних обмежених ресурсів, для яких, до того ж, можна знайти обмежене використання. Отже, предметом мікроекономіки є поведінка споживача і виробника та її оптимізація, ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за альтернативності їх використання, часткова та загальна рівновага на ринку тощо. Основні методи мікроекономіки: метод абстракції (використовується при побудові мікроекономічних моделей), методи граничного аналізу, табличного та графічного аналізу, метод індукції (метод висновків, який ґрунтується на узагальненні фактів) та дедукції (гіпотеза перевіряється на реальних економічних фактах).

В межах економічної теорії традиційно розглядають два підрозділи — макроекономічну теорію і мікроекономічну теорію.

Сучасна мікроекономіка вивчає механізм прийняття рішень окремими економічними суб'єктами: споживачами, власниками ресурсів, фірмами, урядовими і громадськими організаціями; закономірності процесу взаємодії споживачів і фірм, що формують ринки і галузі економіки. Її вивчення забезпечує придбання спеціальних знань і навичок, що дозволяють застосовувати принципи і методи мікроекономічного аналізу в практичній діяльності при дослідженні різних економічних ситуацій, прогнозуванні економічних явищ і прийнятті різноманітних управлінських рішень.

Основні задачі даної дисципліни: освоєння положень теорії раціонального споживчого вибору, теорії попиту та пропозиції, концепції граничних величин, правил максимізації прибутку, теорії ринкових структур, механізму формування і розподілу доходів економічних суб'єктів в умовах ринку, концепції економічної ефективності, що є основою для розуміння природи споживчих переваг і умов, що забезпечують максимальний рівень задоволення потреб конкретних суб'єктів, процесів формувань ринкового й індивідуального попиту, встановлення ринкової ціни і рівноважного обсягу виробництва, утворення і динаміки витрат виробництва, розробки фірмами стратегії виробництва, стратегії капіталовкладень, принципів конкурентної взаємодії, умов, що забезпечують загальну рівновагу і здатність ринків до ефективної роботи.

1. Предмет вивчення. Суб'єкти та об'єкти мікроекономіки. Основні поняття. Модель кругообігу

Мікроекономіка є однією зі складових сучасної економічної теорії - фундаментальної науки про господарство, яка досліджує поведінку людей і пояснює, чому і як вони приймають ті чи інші економічні рішення.

Мікроекономіка — вивчає поведінку окремих економічних одиниць. Ці одиниці включають споживачів, інвесторів, працівників, землевласників, окремі компанії - по суті, будь-яку особу чи організацію, що відіграє певну роль у функціонуванні нашої економіки.

Мікроекономіка пояснює те, як і чому вищевказані одиниці, приймають економічні рішення. Наприклад, як споживачі приймають рішення про покупку і як зміни в цінах і доходах впливають на їх вибір, як фірми приймають рішення, скільки працівників найняти, як робітники вирішують, де працювати і який обсяг роботи виконувати.

Ще один важливий об'єкт вивчення мікроекономіки — це відстеження, як внаслідок взаємодії первинних економічних одиниць формуються більші підрозділи — ринки і галузі промисловості. Мікроекономіка допомагає нам зрозуміти, наприклад, чому американська автомобільна промисловість розвивалася саме таким шляхом, як виробники й споживачі взаємодіють на ринку автомобілів, як визначається ціна на автомобіль, які кошти вкладають автомобільні компанії у нові заводи і скільки легкових автомобілів випускається щороку. Вивчаючи поведінку і взаємодію окремих фірм і споживачів, мікроекономіка з’ясовує те, як функціонують і розвиваються галузі промисловості й ринки, чому вони відрізняються, і як впливають на них політика уряду й загальні економічні умови.

Мікроекономіка вивчає поведінку індивідуальних господарських суб'єктів в різних ринкових структурах.

Індивідуальний економічний суб'єкт — це неподільний, первинний елемент господарської системи, який самостійно здійснює певні економічні функції. Суб'єкти ринкової економіки численні - це покупці та продавці, споживачі та виробники, наймані робітники, підприємці, інвестори тощо.

Центральними суб'єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма. Споживач — це фізична особа, представник домогосподарства, який на ринку готової продукції виступає як основний покупець споживчих товарів, що поставляються фірмами, а на ринку ресурсів — як продавець факторів виробництва, якими володіє. Фірма виступає як виробник товарів, їх продавець, як споживач і покупець ресурсів, інвестор.

Об'єктом вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб'єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації рішень відносно вибору і використання обмежених ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди.

Дослідження поведінки учасників ринкової системи спирається на ряд базових понять, таких як економічні ресурси (блага), альтернативна вартість, ефективність, і фундаментальних припущень, найважливішими з яких є:

— принцип рідкісності або обмеженості ресурсів;

— закон спадної віддачі;

— принцип раціональності поведінки мікроекономічних суб'єктів.

Ресурси економіки в цілому, ресурси виробництва і споживання обмежені, тоді як потреби суспільства і окремих суб'єктів безмежні. Обмежені ресурси, які мають цінність, купуються і продаються, називаються економічними ресурсами.

Внаслідок обмеженості ресурсів перед економічними суб'єктами постає проблема вибору. Вибір — це компроміс, на який змушені йти економічні суб'єкти, щоб за умов обмежених ресурсів задовольнити якомога більше потреб. Будь-який економічний вибір пов’язаний з оцінкою альтернативної вартості рішення.

Альтернативна вартість — це цінність втрачених можливостей; це кількість одного блага, якою необхідно пожертвувати заради одержання додаткової одиниці іншого блага.

Спадна віддача факторів виробництва полягає у тому, що за певних обставин з нарощуванням використання одного ресурсу за незмінних обсягів інших кожна додаткова одиниця змінного ресурсу дає все менше продукції за одиницю часу. Цей закон обмежує кількість окремих ресурсів у процесі виробництва, вимагає пошуку оптимального співвідношення між основними факторами виробництва. Відображенням закону спадної віддачі є закон зростаючих альтернативних витрат.

Раціональність поведінки означає, що основним мотивом діяльності економічного суб'єкта є максимізація безпосередньої вигоди. Мікроекономічні суб'єкти приймають рішення на основі порівняння витрат і вигод і реалізують їх, якщо вигоди перевищують витрати.

Всі суб'єкти діють у ринковому середовищі. Ринок визначають як місце зустрічі покупця і продавця; як групу економічних суб'єктів, які взаємодіють між собою для обміну товарами чи послугами. Мікроекономіка розглядає ринок як спосіб організації економічної діяльності людей, форму їх взаємодії, як механізм координації їх рішень.

Специфічними сигналами, які координують поведінку економічних суб'єктів, головним засобом передачі інформації в ринковій економіці є ринкові ціни. Їх зміна стимулює збільшення або зменшення споживання чи виробництва того чи іншого продукту, в результаті чого формуються попит і пропонування на ринку.

Окремі суб'єкти виступають на ринку як відкриті мікросистеми, незалежні у прийнятті рішень та їх виконанні. Для ринкової діяльності економічних суб'єктів, незалежно від їх розмірів чи сфери функціонування, існують рівні можливості, які забезпечує конкуренція. Ступінь розвитку конкуренції відрізняє ринкові структури і визначає особливості поведінки учасників ринку.

Розрізняють декілька основних ринкових моделей або структур з характерними типами поведінки мікроекономічних суб'єктів. У найбільш загальному вигляді виділяють дві групи ринків: ринок досконалої конкуренції та ринок недосконалої конкуренції.

Ринок досконалої конкуренції - це структура, яка має низьку концентрацію продавців і покупців, регулюється виключно автоматичними ринковими механізмами попиту, пропонування, ціни, без втручання будь-яких інституцій — державних або недержавних.

Група ринків недосконалої конкуренції включає кілька ринкових структур, основними з яких є чиста монополія, олігополія, монополістична конкуренція. Це ринки, на яких або покупці, або продавці у своїх рішеннях враховують власну здатність впливати на ринкову ціну.

Досконалу конкуренцію і чисту монополію називають ідеальними ринковими структурами. У сучасних економіках лише деякі галузі наближено нагадують ці полярні структури, а найбільш поширеними є олігополія та монополістична конкуренція, які належать до реальних ринкових структур. Мікроекономічні дослідження реальних ринкових структур ґрунтуються на моделях ідеальних ринкових структур.

Економічний кругообіг — це поняття макроекономіки, яке репрезентує рух суспільного продукту, виробничих ресурсів, сукупних витрат і доходів по стадіях суспільного відтворення (виробництво, розподіл, обмін і споживання) в економічній системі. Економічний кругообіг здійснюється через ринки ресурсів і продукту між суб'єктами економічної системи.

Рух ресурсів і товарів обслуговується грошовими потоками витрат і доходів. Ці потоки в ринковій економіці «протікають» між її суб'єктами — домашніми господарствами і фірмами. Вони спрямовуються ринками ресурсів і продуктів і проходять від сфери виробництва, у якій функціонують фірми, через сферу реалізації (розподілу і обміну), репрезентовану ринком, до сфери споживання, у якій знаходяться домашні господарства. Економічний кругообіг в системі вільного ринку представлено на схемі.

Модель кругообігу на ринках ресурсів та продуктів.

В системі змішаної економіки держава повністю інтегрована в кругообіг матеріальних і грошових засобів, утворюють економічний організм суспільства. Модель кругообігу з урахуванням фінансових ринків та державного сектора. Відкрита економіка — це економічна система, яка пов’язана з іншими країнами світу механізмами експорту, імпорту та фінансових операцій.

Модель кругообігу для відкритої економіки.

Беручи до уваги ринок продуктів, можна встановити що обсяг національного виробництва (національний дохід) залежить від: споживчих витрат домашніх господарств (сукупних витрат); інвестиційних витрат фірм; державних витрат (державних закупок); впливу економічних систем інших країн, який показником чистий експорт і визначається як різниця між експортом та імпортом.

2. Витрати виробництва у короткостроковому періоді (постійні, змінні, сукупні, середні та граничні). Графічний аналіз

ціноутворення мікроекономіка ресурс капітал

Короткостроковий період — це період часу, коли потужності фірми залишаються незмінними, але обсяг виробництва може бути змінений шляхом застосування більшої або меншої кількості живої праці, сировини, палива, енергії. Тому у короткостроковому періоді одні види ресурсів змінні, а інші - фіксовані.

У короткостроковому періоді кількість деяких виробничих факторів залишається незмінним, кількість інших змінюється. Відповідно і витрати в цьому періоді підрозділяються на постійні і перемінні.

Постійні витрати TFC — це такі витрати, величина яких не змінюється в залежності від зміни обсягу виробництва. Наявність таких витрат порозумівається самим існуванням деяких виробничих факторів, тому вони мають місце навіть тоді, коли фірма нічого не робить. До постійних витрат відносять витрати на оплату праці управлінського персоналу, рентні платежі, страхові внески, відрахування на амортизацію будинків і устаткування. Постійні витрати є обов’язковими і зберігаються навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє, але мусить підтримувати готовність до виробництва. Сума постійних (FC) і змінних (VC) витрат виробництва — це валові (сукупні) витрати виробництва (ТС — total cost), як сума грошових витрат на виробництво певного обсягу продукції.

Перемінні витрати TVC — це витрати, величина яких змінюється в залежності від зміни обсягу виробництва. До них відносять витрати на оплату праці, придбання сировини, палива, допоміжних матеріалів, оплата транспортних послуг, що відповідають соціальні відрахування і т. п.

Змінні витрати — це витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягів виробництва. До них відносять витрати на сировину, паливо, електроенергію, транспортні послуги, заробітну плату найманих робітників.

Другий рівень аналізу включає витрати на одиницю продукції. До них відносять середні і граничні витрати. Всі види середніх витрат обчислюються шляхом поділу відповідних сумарних витрат на обсяг продукції, випущеної за певний період: середні постійні витрати; середні змінні витрати; середні сукупні витрати.

Граничні витрати МС (Marginal Cost) — це приріст сукупних витрат фірми, пов’язаний з виробництвом додаткової одиниці продукції. Як правило, під граничними витратами розуміють витрати, пов’язані з випуском останньої одиниці продукції. Граничні витрати показують: на яку величину зростуть витрати фірми у зв’язку зі збільшенням виробництва на одну одиницю продукції.

Крива граничних витрат у короткостроковому періоді має U — подібну форму і характеризує величину приросту змінних витрат, необхідних для випуску додаткової одиниці продукції.

Графічний аналіз: Найпростіший спосіб аналізувати поведінку зміни ціни — це графічний аналіз. Існує кілька типів графіків: стовпчиковий, лінійний та пункто-цифровий. Але єдиним для всіх є те, що на осі абсцис відкладається час (як правило, рівні часові інтервали: 5_хвилинні, 30_хвилинні, часові, денні, тижневі, місячні), а на осі ординат — ціна (у технічному аналізі використовується арифметична шкала).

На стовпчиковому графіку коливання ціни на ринку відображається за допомогою стовпчика (бара). Такий графік допомагає проаналізувати ціну відкриття ринку, максимальну ціну, мінімальну ціну та ціну закриття ринку. Використання графіків з різними часовими інтервалами дає змогу побачити тенденції і сигнали, яких не може бути видно на місячному та тижневому графіку, але на більш детальному — денному чи часовому — їх легко визначити.

Однак, незважаючи на те, що один стовпчик відображає всі зміни ціни за певний час, він не показує, як за цей час коливалися ціни.

Є ще один метод зображення стовпчикового графіка за допомогою «японських свічок» (Candlestick chart), використання яких дуже поширене, особливо в програмному забезпеченні міжнародних інформаційних компаній (REUTER, Tenfore та ін.).

Понад двісті років тому японські торговці рисом почали малювати свічки. Тіло свічок містить основний рух цін протягом певного часу — від ціни відкриття до ціни закриття. Висота кожної свічки показує різницю між цінами відкриття та закриття. Якщо ціна закриття вища за ціну відкриття, то свічка буде білого кольору. Якщо ціна закриття нижча за ціну відкриття — чорного. Кінець верхнього ґнота показує максимальну ціну, а кінець нижнього — мінімальну ціну. Але, як вважають фахівці з японських свічок, важливі не максимум та мінімум коливання ціни за певний час, головне — співвідношення між цінами відкриття і закриття та фігурами, які утворюють кілька свічок. Але, на жаль, більшість прихильників свічкового аналізу не використовують інших інструменів технічного аналізу.

На лінійному графіку позначається тільки ціна закриття. Цей графік і називають графіком цін закриття. На думку аналітиків, ціна закриття найважливіша для аналізу.

На пункто-цифровому графіку відображається те саме коливання цін, що і на попередніх, але за допомогою хрестиків та нулів. Стовпці хрестиків відповідають зростаючим цінам, стовпці нулів — падаючим (при кожному руху вгору ставиться хрестик, при кожному русі вниз — нуль). Раніше цей метод аналізу використовувався трейдерами дуже часто. Але сьогодні завдяки комп’ютеризації та розробленню спеціальних індексів і графічних аналізів трейдер має повний набір інструментів для аналітичної роботи, графіки хрестиків та нулів вживаються дуже рідко.

3. Ціноутворення на ринку ресурсів: визначення заробітної плати, механізм формування ренти, визначення вартості капіталу

Ціноутворення в ринкових умовах реалізується через цінову стратегію продавця товару. Загальними напрямами цінової стратегії є:

1) визначення місця ціни в системі засобів конкурентної боротьби на ринку; 2) вибір методу розрахунку ціни;

3) характер цінової адаптації нових товарів на ринку;

4) зв’язок ціни з життєвим циклом товару;

5) моделювання відношення покупця до ціни товару;

6) аналіз обмежень ринкового і позаринкового характеру на ціну.

Загальні принципи і методи ціноутворення можуть використо-вуватись залежно від конкретної сфери ринкових відносин, харак-теру і місця застосування цін, а також способу їх використання.

Заробітна плата — це плата за залучення у виробництво трудових послуг. Вона може набувати найрізноманітніших форм: безпосередньо заробітної плати, премії, участі у прибутках фірми, комісійних, винагороди за підсумками року тощо. Однак за своєю суттю — це плата, яку отримує власник ресурсу праці від виробника за надані йому трудові послуги. З певною умовністю винагороду власника трудового ресурсу можна вимірювати тією сумою грошей, яку він отримав, а розмір трудових послуг — часом, протягом якого виробник отримував трудові послуги.

Якщо ринок праці конкурентний, то для нього характерна, з одного боку, значна кількість фірм, що конкурують одна з одною при придбанні трудових послуг, а з іншого — чисельна група працівників, які мають однакову кваліфікацію та незалежно один від одного пропонують певний вид трудових послуг. За цих умов ні фірми, ні працівники не можуть контролювати ринкові ставки заробітної плати. Інакше кажучи, фірма погоджується з ціною трудових послуг, що склалася на ринку. Вона може за цією ціною придбати нескінченну (з позиції окремої фірми) кількість трудових послуг. Тому пропозиція праці для окремої фірми на конкурентному ринку матиме вигляд прямої лінії, що відповідатиме ринковій ціні трудових послуг та граничним витратам на цей ресурс.

Попит на трудові ресурси для окремої фірми буде визначатися кривою граничного продукту у грошовому вираженні, а тому, на підставі дії закону спадної граничної продуктивності ресурсу, матиме вигляд спадної кривої. До того часу, поки граничний продукт у грошовому вираженні перевищуватиме граничні витрати, фірма буде брати на роботу більше працівників. Вона максимізує свій виграш тоді, коли MRP зрівняється з MRC.

Концепція вартості капіталу є однією з базових теорій фінансового менеджменту. Зміст цієї концепції полягає в тому, що, незалежно від джерела фінансування, залучення капіталу в господарський оборот підприємства пов’язано з певними витратами.

Так, кредиторам потрібно сплачувати відсотки за кредит, власникам облігацій — річний купон, акціонери сподіваються на виплату дивідендів. І навіть у випадку, коли фінансові ресурси формуються за рахунок реінвестування прибутку, їх залучення не носить безплатний характер, оскільки у будь-якому випадку потрібно враховувати альтернативні витрати.

Під вартістю (або ціною) капіталу розуміють відношення витрат з обслуговування залученого капіталу до величини цього капіталу. Виражається вартість капіталу у процентах і показує, яку суму потрібно заплатити за користування одиницею фінансових ресурсів з певного джерела, як правило, протягом року.

Важливість цього показника в контексті завдань фінансового менеджменту полягає в тому, що він не лише показує проценти, які потрібно заплатити власникам фінансових ресурсів, а й, водночас, характеризують цільову норму рентабельності інвестованого капіталу, яку обов’язково має забезпечити підприємство, щоб не зменшити свою ринкову вартість.

При цьому потрібно розрізняти вартість капіталу підприємства і вартість підприємства в цілому. Якщо перший показник є відносним вираженням річних витрат на обслуговування заборгованості перед власниками й інвесторами, то загальна вартість підприємства як суб'єкта на ринку капіталу залежить від величини власного капіталу, дохідності, рівня ризику, темпів інфляції та ін.

Висновки

Предметом вивчення мікроекономіки є господарювання на рівні окремих господарюючих суб'єктів (окремого покупця (споживача), фірми (підприємства), окремого товару на ринку). Мета поведінки окремого суб'єкта — отримати максимальну корисність для себе. Мета окремої фірми — отримати максимальний прибуток. По відношенню до фірми мікроекономіка вивчає витрати, доходи, прибутки; фірма визначається як покупець ресурсів і продавець товарів.

Внаслідок обмеженості ресурсів перед економічними суб'єктами постає проблема вибору. Вибір — це компроміс, на який змушені йти економічні суб'єкти, щоб за умов обмежених ресурсів задовольнити якомога більше потреб. Будь-який економічний вибір пов’язаний з оцінкою альтернативної вартості рішення.

Специфічними сигналами, які координують поведінку економічних суб'єктів, головним засобом передачі інформації в ринковій економіці є ринкові ціни. Їх зміна стимулює збільшення або зменшення споживання чи виробництва того чи іншого продукту, в результаті чого формуються попит і пропонування на ринку.

Мікроекономіка, як і будь-яка наука, має свій метод пізнання, тобто певні прийоми і засоби, за допомогою яких можна науково описати об'єкт дослідження. Цей метод є сукупністю взаємопов'язаних загальних та специфічних методів. До загальних методів мікроекономіки відносяться: спостереження, відбір фактів, статистичний та економічний аналіз.

Економічне моделювання — це спрощений опис досліджуваної мікросистеми, який характеризує властивості, суттєві сторони певної структури.

Мікроекономіка виконує загальнотеоретичну та практичну функції, які реалізують два види аналізу — позитивний і нормативний.

Розрізняють три ринки ресурсів: ринок праці, ринок капіталу та ринок землі.

Обсяг пропонування праці на ринку праці визначається на основі індивідуальних рішень окремих робітників. Основним фактором, що впливає на рішення максимізуючого корисність часу робітника, є годинна ставка заробітної плати, її рівень визначає тривалість робочого часу кожного індивіда. Крива індивідуального пропонування праці може бути висхідною, якщо за зростання ставки зарплати ефект заміни дозвілля працею переважає ефект доходу, який скорочує пропонування праці.

Рівноважна ставка зарплати встановлюється на рівні граничної продуктивності останнього з найнятих робітників.

Основними учасниками ринку фінансового капіталу є фірми, які формують попит на кредитні кошти для реалізації довгострокових інвестиційних проектів, і домогосподарства, які формують пропонування позичкових коштів за рахунок заощаджень.

Річна ставка проценту обчислюється як відношення суми сплаченого позичкового проценту до позиченої суми. Для інвестора вона виступає як альтернативна вартість інвестицій.

Ринкова ставка проценту, як і будь-яка рівноважна ціна, визначається в результаті взаємодії попиту на гроші та їх пропонування.

Основними чинниками, що впливають на стан рівноваги, є доходи і схильність до заощадження домогосподарств, а також прибутковість інвестицій.

Ціною позичкового капіталу виступає процент — сума грошей, яку повинен сплатити позичальник за можливість тимчасового використання чужих грошей.

Особливості функціонування ринку землі пов’язані з тим, що загальні обсяги її пропонування не можна збільшити чи зменшити, зважаючи на підвищення або зниження ціни землі, її пропонування абсолютно нееластичне, тому ціна землі залежить лише від зміни попиту. Доход, одержаний від здачі землі в оренду, має рентну природу. Земельна рента — це регулярно одержуваний землевласником надлишковий дохід, який не пов’язаний з підприємницькою діяльністю. З точки зору орендарів — це необхідні витрати, які утримують дані ділянки землі від їх альтернативного використання.

Ціна землі як безстрокового активу — це капіталізована земельна рента. Ділянка продається за таку суму, яка у разі її альтернативного використання принесе доход, рівний земельній ренті.

Використана література

1. Економічна теорія. 2001 р. Солонінко К.С., Горобчук Т. Т., Костюк К. О.

2. Основы экономики. Изд. 2_е, 1997 р. Лебедев О. Т., Каньковская А. Р., Филиппова Т. Ю

3. Экономика предприятия. М.: ИВЦ «Маркетинг», 1999 г. Раицкий К. А.

4. Економіка підприємства. 1998 р. Практичний посібник /За ред. Покропивного С. Ф.

5. Экономическая теория. Учеб. для вузов. 2000 р. Носова С. С.

6. Посилання на интернет сайти.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой