Місто елліністичного Сходу

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

Розділ І. Заснування та розвиток нових міст

Розділ ІІ. Розвиток старих міст

Розділ ІІІ. Громадське життя елліністичних міст

Висновок

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність дослідження. Міста, як і люди, мають різні й несхожі долі. Одні з міст губляться в своїй незначності і безвісності; гучна слава інших, прокотившись по всьому світу, стає надбанням століть, якщо не тисячоліть. Походи Олександра і завоювання ним близькосхідного світу аж до Індії викликали до життя небувалу до того за масштабами колонізацію. Греки і македонці масами кинулися в багаті землі Сходу, імпоновані їм привілейовані умови життя і легкі доходи.

В результаті географічної експансії еллінізм, спочатку обмежений територією Греції, тепер розширився аж до Афганістану та Індії. Грецька культура і спосіб життя швидко поширювалися як серед варварів, так і в регіонах більш древніх східних культур. Найбільш широкого розмаху набуло в цей період містобудування, яке розпочав сам Олександр Македонський і подовжили його наступники діадохи. Згідно джерел, сам Олександр заснував 70 міст, з Александрією Єгипетською на чолі.

Саме нові міста (і реорганізовані на грецький манер «старі») стали центрами еллінізму на Сході. Саме безліч таких міст — полісів були замінені кількома великими державами, які розділили між собою спадкоємці Олександра Великого після його смерті.

Наступники Олександра зіткнулися з проблемою, що стояла перед ними: організацією економічного і суспільного життя в царствах, де вона традиційно регламентувалася царською владою. І вони постійно дбали про те, щоб сильно не порушувати установлений до них порядок, в чому полягала своєрідна мудрість. Проте нові умови постійно викликали нові зміни, які були особливо помітні в містах. Завдяки фактору накладення завойовників на підкорену масу місцевого населення, яке в своїй більшості здавна звикло до іноземного панування, елліністичний світ не тільки набув свого особистого обліку, але й став як би прообразом Римської імперії.

У даній курсовій роботі авторка намагається розкрити вплив грандіозного походу Олександра Македонського на весь Близький Схід, особливо на містобудування та громадське життя, простежити особливості «перебудування» Сходу в епоху еллінізму.

Мета курсової роботи — прослідкувати, охарактеризувати появу і формування нових елліністичних міст і простежити розвиток старих при Олександрові Македонському і за часів його наступників діадохів, проаналізувати громадське життя в цих містах.

Для цього ми повинні вирішити наступні завдання:

— простежити появу нових міст в результаті східного походу Олександра Македонського, а також за часів його наступників діадохів;

— охарактеризувати процес містобудування, окреслити його основні особливості;

— проаналізувати становище громадського життя в нових і старих містах елліністичного Сходу;

— охарактеризувати наслідки містобудівної політики в епоху еллінізму.

Об'єктом дослідження у курсовій роботі є місто елліністичного Сходу, а предметом дослідження є їх містозабудівна політка і громадське життя на завойованих територіях.

Хронологічні межі дослідження охоплюють епоху еллінізму (умовно 334 — 30 рр. до н.е.), хоча по тексту роботи подекуди фігурує інформація про більш ранні періоди давньогрецької історії.

Географія дослідження охоплює події, що мали місце безпосередньо на Близькому Сході і в Центральній Азії, а також в Північній Африці.

Під час написання курсової роботи у якості джерельної бази авторка використала праці кількох відомих античних авторів:

Особливістю достовірністю істориків користується СтрабонСтрабон. География. Кн. XVII, 7−9 // Хрестоматия по истории Древней Греции / Под ред. Д. П. Каллистова. — М.: Мысль, 1964. — С. 557−559. У своїй «Географії» автор подає опис тогочасних міст, описує архітектуру громадське життя міст.

Цікавими є «Записки Юлия Цезаря и его продолжателей…» Записки Юлия Цезаря и его продолжатей о Галльской войне, о гражданской войне, об Александрийской войне, об Африканской войне. — Москва: Изд-во АН СССР, 1948.- 570 с. про Александрійську війну. Тут наводяться наступні свідчення про воєнно-стратегічний потенціал Александрії Єгипетської в цілому і систему укріплення міста.

Праця Вітрувія Витрувий. Десять книг об архитектуре / Пер. Я. М. Боровского, А. Н. Егунова, С. А. Ошерова и др.- Т. 1, — М.: Изд-во политической литературы, 1968. — 412с. по теорії і практиці архітектури дає основні відомості про забудову міст в епоху еллінізму, особливості архітектурної забудови і архітектурного ансамблю.

Історіографія проблеми.

Завойовницькі походи Олександра Македонського на Сході, а разом з тим і розбудова державності на утворених територіях — одна з найбільш популярних тем у світовій і вітчизняній історіографії. Почасти це пояснюється винятковою важливістю даного історичного періоду для подальших доль світової цивілізації. Складовою частиною великої держави Олександра Македонського, а потім і його наступників — діадохів, було місто-поліс, розбудові якого надавалося велике значення.

У викладі фактичної історії розвитку і розбудови елліністичних міст Сходу всі дослідники йдуть за античними авторами, майже виключно спираючись на письмові джерела.

Цікавою є праця Г. А. Кошеленка Кошеленко Г. А. Греческий полис на эллинистическом Востоке. — Москва: Наука, 1979. — 292 с., де темою роботи автор ставить історичні долі грецького полісу на елліністичному Сході. На основі нарративних, археологічних, епіграфічних та нумізматичних джерел автор виявив масштаби греко-македонської колонізації Сходу в період після завоювань Олександра Македонського, досліджуючи характер містобудівної політики Олександра і перших Селевкідів, взаємовідносини грецького полісу і елліністичної держави, характер міського устрою.

Заслуговує на увагу книга французького історика, одного з найбільших у Франції спеціалістів по історії Античності, — П'єра Левека Левек П. Эллинистический мир. — Москва: Наука, 1989. — 252 с. На основі досягнень сучасної історіографії, даних археологічних розкопок автор подає характеристику історії, економіки і культури елліністичної епохи, взаємозв'язкам елліністичного світу з державами Сходу і варварською периферією; подає також характеристику містобудівної політики як Олександра Македонського, так і його наступників. Левек стверджував, що процес культурного розвитку суспільства в елліністичний період породжується тими соціально-економічними і політичними явищами, які і виявляють сутність еллінізму.

Науковий інтерес представляє праця «Загальна історія архітектури» Всеобщая история архитектуры. В 12-ти томах. — Т.2. Архитектура античного мира (Греция и Рим). — Москва: Стройиздат, 1973. — 709 с. (за ред. Раздольської). У праці міститься достатній фактичний матеріал про архітектуру епохи еллінізму; подається характеристика новостворених і «старих» міст, особливості їх забудови, використання нових на той час технологій.

Високої оцінки заслуговує монографія Кузнецова Д. В. «Эллинистический Египет: основные тенденции развития в конце IV — второй трети І вв. до н.э.». Тут автор простежує основні особливості епохи еллінізму, в тому числі у кожній частині імперії. Автор стверджує, що розгляд основних тенденцій розвитку елліністичного Єгипту в кінце IV — другій третині І вв. до н. э є найбільш важливим з точки зору пізнання сутності еллінізму в цілому. На прикладі елліністичного Єгипту автор намагається продемонструвати проблеми, що стосуються економіки, соціально-класової структури, державного устрою і культури елліністичних держав у цілому, щоб сформувати історичне уявлення про еллінізм.

Книга відомого західнонімецького історика-античника Г. Бенгтсона Бенгтсон Г. Правители эпохи эллинизма.- М.: Наука, 1982. — 391 с. являє собою серію біографій правителів елліністичних держав, що утворилися на території Східного Середземномор’я і Середнього Сходу після походів Олександра Македонського. Автор широко описує історію політичних держав IV-I ст. до н. е., преломлену в типових образах окремих діячів, використовує широке коло джерел.

Курсова робота має наступну структуру.

У вступній частині обґрунтована актуальність, визначена мета та визначена мета дослідження, подана характеристика хронологічних та географічних меж дослідження, характеристика основних джерел та наукової літератури із зазначеної проблематики.

Перший розділ присвячений опису заснування нових міст на завойованих територіях; подається характеристика основних особливостей містобудування в епоху еллінізму. Крім того, подається широкий опис будування найвеличнішого міста епохи еллінізму — Александрії Єгипетської.

У другому розділі описується розвиток «старих» міст (на прикладі Вавилону, Мілету).

У третьому розділі поданий опис громадського життя в елліністичних містах Сходу.

Курсова робота закінчується висновками, у яких наведені наслідки містобудівної політики епохи еллінізму, та списком використаних джерел та літератури.

Розділ І. Заснування та розвиток нових міст

Початок елліністичної грецької колонізації нерозривно пов’язане з іменем Олександра Македонського, містобудівна політика якого, з одного боку, задовольняла потреби греків, з іншого — була важливим соціально-економічним, а також демографічним заходом щодо устрою і внутрішнього зміцнення його імперії. До широкого її здійснення Олександр міг приступити лише після Гавгамел, Суз і Персеполя, коли з’явилися відповідні політичні передумови і фінансові засоби.

Після завоювання Олександром Македонським Перського царства, на його території виникло багато грецьких міст, із яких сам Олександр, згідно джерел, заснував 70, з Александрією Єгипетською на чолі. Напроти, В. Тарн вважає, що більшість міст, заснованих Олександром на Сході, були не полісами у повному розумінні цього слова, а поселеннями військових колоністів Тарн В. Эллинистическая цивилизация. — М.: Наука, 1949. — С. 143.

Ні Арріан, ні Страбон не уточнюють кількість міст, заснованих Олександром. Правда, багато пізньоантичних греко-римських письменників (Скімн, Геродіан, Пліній, Павсаній, Амміан, Євсевій, Діон Хрисостом, Стефан Візантійський та ін.) пов’язують заснування багатьох східних міст з іменем Олександра. Але позаяк ці повідомлення вибіркові і не завжди ясні, їх скоріше треба розглядати як данину традиції міфологічної якості, що пов’язує з легендарним ім'ям Олександра заснування набагато більшого числа міст на Сході, ніж це мало місце насправді.

Що ж повідомляють античні історики? Страбон пише, що місто Іліон був на той час селом. Олександр після перемоги при Граніці, прибув туди, украсив святилище приношеннями, назвав Іліон містом, наказав епімелетам відбудувати його, оголосив його вільним і звільненим від податків Страбон. География в 17-ти книгах. — С. 557. Тому давні люди вважали Іліон першим містом, заснованим македонським царем на Сході. Перебудову Прієни також приписували Олександру, і є свідчення про те, що від імені македонського царя в місті був освячений храм Афіни-Паллади.

Жителі Фрігійської Аполлонії вважали засновником свого міста Олександра і чеканили монети з легендою: «Олександр, засновник Аполлонії». Так само Олександру приписують заснування Аморія у Фригії за легендою на його монетах: «Олександр аморійський». Це місто Страбон згадує серед п’яти найбільших фрігійських міст (Аморій, Євменія, Сіннада, Апамея Кібот і Лаодікея) Страбон. География. — С. 557.

Далі йде повідомлення Страбона про п’ять міст Ісської затоки, серед яких є місто, назване в честь македонського царя: Росс, Міріандр, Александрія, Нікополь, Мопсуетія Там само. — С. 558.

Цікаві свідчення містяться у Фукідіда, відносно заснування Александрії (Спасину-Харакса). Він пише, що місто було засновано за наказом Александра і на самому початку складалося із двох частин. В одній із них були поселені жителі раніше існуючого царського міста Дурина і звільнені з армії Александра солдати (явно греки), в іншій — македоняни, і це поселення було названо Пеллою Фукидид. История / Пер. Г. А. Стратановского. — М.: Ладомир, 1999. — С. 564.

Досить чіткий матеріал міститься в письмових джерелах, що повідомляють про заснування Александрії Кавказької. У заснованому місті були поселені македоняни і, можливо, греки. Крім того, в момент повернення із Бактрії (при поході в Індію) Александр переселив туди ще деяке число навколишніх жителів і залишив там солдат, які були вже не придатні до військової служби Кошеленко Г. А. Греческий полис на эллинистическом Востоке. — С. 213.

Останнім містом, заснованим Олександром (у зв’язку із планованою колонізацією Перської затоки), Арріан вважає місто, що знаходиться південніше Пеллакопи, на березі озера Румія; в ньому поселилися найманці і ветерани Арриан. Поход Александра (VІІ, 21, 7).

Отже, навіть зібрані воєдино свідчення античних авторів не дають права довіряти свідченню Плутарха про заснування Олександром 70 міст. При всьому намаганні доказати істинність цього повідомлення німецький історик минулого століття І. Дройзен нарахував не більше 40 міст, допускаючи ще наявність значної кількості військових поселень, де залишалися греко-македонські гарнізони, які при наступниках Олександра стали містами Дройзен И. История эллинизма. В 2-х томах. — Т.1. — М.: Изд-во Эскмо Изографус, — Спб.: Terra Fantastica, 2003. — С. 370. Але не так важливо, скільки саме міст заснував македонський цар на Сході. Важливо інше: похід греків і македонян дав значний імпульс розвитку рабства, торгівлі, обміну, міського життя, зближенні народів, що населяли далекі один від одного регіони Гафуров Г., Цибукидис Д. Александр Македонский и Восток. — Москва, 1980.- С. 244−246.

Ці дані дозволяють говорити про те, що в місто будівничій політиці Александра можна виділити два важливих аспекти: 1) змішання населення у заснованих містах, включення в нього македонян, греків, місцевого населення; 2) відсутність, наскільки можливо судити, полісного устрою, одноосібна влада поставлених Александром гіпархів, відповідальних тільки перед ним і змінюваних тільки ним. Ці два аспекти містобудівної політики Александра, без сумніву, тісно пов’язані і цілком в дусі його загальної політики злиття греків, македонян і населення Сходу в його єдину і автократичну державу Кошеленко Г. А. Греческий полис на эллинистическом Востоке. — С. 214.

Розширення тематики і засобів художньої виразності поряд із зниженням художньої значимості характерно для архітектури епохи еллінізму. Вражає розмах елліністичного будівництва як у відношенні розмірів, так і в відношенні кількості споруд; в той час заново реконструйовані і побудовані сотні нових міст. Будівництво ряду нових міст диктувалося необхідністю створення широкої мережі торгових і військових опорних пунктів для освоєння нових територій і забезпечення торгових шляхів на елліністичному Передньому Сході Всеобщая история архитектуры. В 12-ти томах. — С. 298.

Швидко росте широка мережа доріг, що зв’язувала торгові міста імперії. Це грандіозне будівництво супроводжувалося розвитком архітектурної науки, що виразилося у ряді згадуваних Вітрувієм праць по теорії і практиці архітектури Витрувий. Десять книг об архитектуре. — С. 547.

В області будівництва нових типів споруд епохи еллінізму, хоч і не робить суттєвого вкладу, за винятком бібліотек, палаців монархів і деяких культових (монументальні вівтарі і гробниці) та інженерних (гавані, маяки) споруд, але призводить до суттєвого поновлення тих, що раніше склалися, особливо таких суспільних споруд, як зали зібрань, ринки, які поряд з храмами будуються із таких же дорогих матеріалів і ретельно обробляються і прикрашаються Всеобщая история архитектуры. В 12-ти томах. — С. 299−300.

Елліністичне місто, починаючи від світової столиці і закінчуючи невеликим містечком, розташованим на торгових шляхах, які вели від Егейського моря до Індії, являв собою більш закономірний, складний і диференційований організм. На зміну конгломерату жилих кварталів, які були сконцентровані довкола древнього акрополя з його суспільними святинями, створюються міста нового типуТам само. — С. 300.

Вимогам нового містобудування найкращим чином відповідала регулярна система планування, побудована за принципом перпендикулярно-осьової мережі житлових кварталів і вулиць, яка і дістала тепер виключно широке поширення. Проте вивчення планів елліністичних міст показує, що початковий процес поділу міст на центральну частину, в якій знаходились квартали багатих рабовласників і торговців, і периферію, де знаходилися міська біднота і ремісники, корінним чином змінив соціальний смисл цього прийому, що виник в класичну епоху Всеобщая история архитектуры. В 12-ти томах. — С. 301.

Одна чи дві головні вулиці робилися більш широкими, ніж інші. Ці міські магістралі, що утворювали в більшості випадків перехрестя, на якому і розташовувався комплекс суспільного центру, складали з останнім деяке комплексне цілеТам само. — С. 301.

На відміну від класичного міста з його акрополем чи домінуючим храмовим ансамблем, значення яких виявлялося особливою роллю грецької релігії в житті полісу, головним суспільним центром елліністичного міста становиться комплекс міських площ. Їх формували будови суспільного, торгового і культурного значення: ринки з лавками, споруди для зібрання міського самоуправління, спортивні споруди, навчальні заклади, палаци монархів і також храми.

Царські палаци елліністичних міст Сходу дійшли до нас в поганій збереженості. Деякі уявлення про їх архітектуру дають розкопки палаців пергамських царів, що входили в комплекс споруд акрополя і розташованих вздовж його східного кордону. Палаци були відділені від суспільних і культових споруд широким проходом, що вів на верхню терасу акрополя. За композицією плану вони близькі до типу елліністичного пери стильного дому, але відрізнялися великими розмірами і величним оздобленням.

За свідченням давніх авторів, розкішні царські палаци були в Антіохії, Селевкії, Александрії Єгипетській, Тирі та інших резиденціях елліністичних правителів. Палацові споруди представляли собою важкі комплекси, в складі яких були житлові і господарські будівлі, святилища, стадіони, театри, сади, що орошувалися багатьма джерелами і прикрашалися скульптуроюТам само. — С. 327.

З ростом міст, розвитком економіки і ускладненням різних сторін соціального життя окремі частини міського центру дістають все більший розвиток. Склад і об'єм його будівель значно збільшуються, функції ансамбля стають все більш різноманітними. Виникає необхідність в створенні ряду самостійних, різних за призначенням суспільних центрів: адміністративних, торгових, видовищно-спортивних і культових Всеобщая история архитектуры. В 12-ти томах. — С. 301−302.

Новий склад центру античного міста, що поєднував у собі будівлі різного функціонального призначення, призвів до диференціації характерного класиці єдиного простору ансамбля, підрозділу його на ряд замкнутих, по-різному використовуваних дворів і площ. Навіть храми тепер ізолюються від оточуючих побудов і ставляться всередині перистильних дворів. Характерною особливістю цих комплексів було широке застосування колонад; обрамляючи площі і двори, вони сприяли композиційному об'єднанню будівель, що входили в ансамбльТам само. — С. 302.

Гіпподамова система планування ставила зодчого в конкретні композиційні рамки при розташуванні і поєднанні елементів ансамблю; не тільки основні, але і другорядні частини ансамблю повинні були підкорятися регулюючому впливу системи прямокутних координат. Це вносить в композицію елліністичних ансамблів геометричну упорядкованість, що відрізняє їх від більш вільних і живописних ансамблів класичного періоду. Але і в цих умовах зодчі епохи еллінізму зберігають традиційне компонування комплексу, заснованого на асиметричному і в той же час врівноваженому розташуванні його частин по відношенню до основних композиційних вісей і до ядра композиції - головної будівліТам само. — С. 302.

В архітектурі ансамблів велику роль грала скульптура, що іноді досягала колосальних розмірів.

Міський благоустрій в епоху еллінізму досяг значної висоти. Вулиці розширилися і були розділені на головні і другорядні. Розкопки знайшли ретельно виконані мостові з тротуарами і проїзною частиною, водопроводи з глиняними чи свинцевими трубами, очисні колектори и водостоки, викладені каменем і перекриті плитами Всеобщая история архитектуры. В 12-ти томах. — С. 302.

Оскільки елліністичні міста були не тільки торговими і культурними центрами країни, але і військовими фортецями, будівництво фортифікаційних споруд досягає великого вдосконалення. Стіни фортець, побудовані зазвичай із кам’яних блоків, досягали 2,5−4 м в товщину і і мали башти на своїх виступах і в'їзних воротахТам само. — С. 302.

Одним із найвеличніших міст, заснованих Олександром Македонським, яке згодом стало центром культурного життя на Близькому Сході, була Александрія Єгипетська.

Завоювавши Єгипет у 332−331 рр. до н. е., Олександр вибрав між двома рукавами дельти Нілу зручне місце і заклав місто, яке назвав Александрією Томилин А. Полководцы и завоеватели. — М.: ЗАО «ОЛМА Медиа Групп», 2007. — С. 63. Пізніше, в епоху Птолемеїв, місто перетворилося найбільше в елліністичному світі, яке пережило Давнину і Середні віки і до цих пір зберегло своє значення Кузнецов Д. В. Эллинистический Египет: основные тенденции развития в конце IV — второй трети І вв. до н.е. — С. 16.

Не варто випускати з уваги, що Александрія була задумана зовсім не як столиця птолемеївського Єгипту, а як рядове грецьке місто-поліс, яких досить багато виникало згодом в елліністичному світі. Необхідно розрізняти два періоди в історії міста (під час еллінізму): один — більш короткий, доптолемеївський, другий — більш довгий, птолемеївський, коли місто стало центром держави Птолемеїв Ейне А. Александрия — программное начало политики основания городов-полисов на эллинистическом Востоке // Проблемы греческой колонизации Северного и Восточного Причерноморья. — Тбилиси: Менциереба, 1979. — С. 53.

За відомостями Псевдо-Каллісфена, на території майбутнього міста розташовувалося 16 єгипетських сіл, з яких значним було лише поселення Ракоте або Ракоті (коптсько-саідскій rakote, бохайрскій rako — засноване богом Ра), де вже за фараонів Саїської династії (VII-VI ст. до н. е.) селилися греки. Це ім'я носив один із кварталів (грец. Сбк? фйт), а єгиптяни називали так саме місто. Александрія, названа на честь свого засновника, служила форпостом, який виконував функції сполучної ланки між окремими частинами держави Олександра.

Місце для міста було вибрано стратегічно правильно. Майбутнє місто повинно було мати як можливість використання природної морської гавані, так і хороший вихід до самого західного рукава дельти Нілу. В той час ріка була єдиним шляхом для пересування і перевезення вантажів по долині Нілу. Олександр при заснуванні Александрії визначив місця розташування всіх важливих установ майбутнього міста, таких як центральний ринок, головні храми, а також міських стін Байер Б. История человечества. — М.: Изд-во «АСТ Астрель», 2002. — С. 318.

Александрія будувалася на місці єгипетського поселення Ракотиди за проектом архітектора Дейнократа згідно звичайного для елліністичних міст прямокутним (гіпподамовим) планом. Місто пересікає зі сходу на захід центральна вулиця довжиною 7,5 км і шириною 30 м, яка під прямим кутом перехрещується з іншою, що простягається з півночі на південь. Вздовж всієї магістральної лінії, посередині, були висаджені дерева, які поділяли дорогу як би на дві алеї. Вулиці в Александрії мали назви: деякі носили культові чи царські імена, наприклад, Арсінон ІІ, птолемеївської цариці Фукидид. История / Пер. Г. А. Стратановского. — М.: Ладомир, 1999. — С. 598. Александрія невдовзі зробилася найбільшим містом Середземномор’я. Через 50 років після заснування в ній нараховувалося уже 300 тис. жителів. Александрію можна розділити на три великих райони: царську резиденцію, що займала четверту частину чи навіть третину міської території; власне місто із п’яти кварталів; гавань з портовими спорудами.

Якщо планування міста, пов’язане з іменем архітектора Дейнократа Родоського, що послужила зразком для будівництва багатьох елліністичних міст після смерті Олександра, було типово грецьким, то, як показують розкопки, архітектура окремих споруд відрізнялася типовим для багатьох елліністичних провінцій синкретизмом місцевих і грецьких елементів. Це проявилося в застосуванні єгипетських типів колони, в пальмовидних капітеліях, характері орнаменту і профіліровці обломів. З чисто східною розкішшю оброблялися і прикрашалися при династії Птолемеїв палаци правителів і вельмож, де широко використовувалися золоті чеканні фризи, металева обшивка капітелій, різнокольорові мозаїки, поліхромний розпис. Багата утвар, коври і меблі, інкрустовані перламутром, слоновою кісткою, скляною пастою, доповнювали багатство інтер'єру Всеобщая история архитектуры. В 12-ти томах. — С. 303.

Будівництвом Александрії керував Клеомен із Навкратіса. Александрія планувалася як великий торговий центр, до якого повинні були перейти комерційні функції зруйнованого Тиру і єгипетського емпорія Канопа. Крім того, вона повинна була відняти частину товарообігу у Карфагена і забезпечити грецьким містам більш широкий доступ на єгипетський ринок. Могутній торговий потік проходив через зручні гавані міста, будівництво яких, при усвідомленні їх значення, було чи не найважливішим завданням Клеомена. Небувалий підйом торгових операцій викликає необхідність при Клеомені розпочати чеканку золотої і срібної монети, можливо в самій Александрії Ейне А. Александрия — программное начало политики основания городов-полисов на эллинистическом Востоке // Проблемы греческой колонизации Северного и Восточного Причерноморья. — Тбилиси: Менциереба, 1979. — С. 55.

Опис Александрії Єгипетської ми зустрічаємо в працях грецького географа і історика Страбона, який в 25−19 рр. до н. е. подорожував у Єгипет. За свідченням Страбона, «все місто було перетнуто вулицями, зручними для верхових коней і екіпажів…; в місті є прекрасні суспільні святилища і царські палаци, що покривали четверту чи навіть третю частину всього простору міста…Всі палаци з'єднані між собою, з гаванню і зі всім, що за межами останньої…» Страбон. География. — С. 557−559.

Найбільш величною частиною Александрії був царський квартал Брухейон. Тут розташовувалися царські палаци, ансамбль яких постійно доповнювався новобудовами. Тому, що кожен царі з любові до пишноти зазвичай прибавляв яку-небуть прикрасу до родинних пам’яток. Тут знаходилися також будівля всесвітньо відомої бібліотеки і знаменитого Музея.

Царський квартал, що знаходився у східній частині, тягнувся на милю вздовж морського узбережжя. Він займав від одної чверті до третини площі всього міста. Тут знаходилося багато храмів і садів, прикрашених статуями. Над всім цим стояла на березі будівля царського двору, мабуть найбільш величне й елегантне у Давньому світі. Конкретне уявлення про цю резиденцію царів може дати палац елліністичних царів, відкритий під час недавніх розкопок в Македонії. Александрійський палац являв собою, по-суті, палацовий комплекс, на кшталт китайських імператорів в Пекіні чи султанів у Стамбулі Грант М. Клеопатра — последняя из Птолемеев. — Москва: Центрполиграф, 2000. — С. 29.

Не більше уступали палаци аристократії, з мозаїчними підлогами і настінними розписами. Царські парки були прикрашені монументальними фонтанами із гіметського і пароського мармуру, подібні фонтану, описаному в одній із епіграм «Палатинської антології», що зображував царя Птолемея Філадельфа і його дружину Арсіною. Знаменитий Музей з великою бібліотекою свідчив про значення Александрії як центру науки і мистецтв Куманецкий К. История культуры. Древняя Греция и Рим. — М., 1990. — С. 147. У відкритих колонадах по садових алеях прогулювалися члени царської сім'ї і придворні; тінисті портики запрошували відпочити. Александрія, до речі, відрізнялася сприятливим кліматом, і літня спека через помітних вітрів, які дули з півночі, з боку відкритого моря, легко переносилася. Частиною двірцевих будівель були храми, могили Птолемеїв і так звана Сема, чи Сома, — гробниця, в якій спочивали залишки Олександра. Вона ще в римський час вважалася священною, і римські імператори їздили сюди на поклін Ейне А. Александрия Великая // ВИ. — 1969. — № 10. — С. 202.

Все царське місто було оточено стіною і був схожий на фортецю. Птолемеївські царі дуже боялися виступів народних мас. Царська гвардія повинна була надійно охороняти олександрійський двір. Палати найманців стояли неподалік від палацу, тісно примикали один до одного, і виходили на іншу сторону міста. Збройних сил в Александрії було багато. Війська, що знаходилися в столиці, виконували два завдання, внутрішнє і зовнішнє, про що свідчить олександрійська цитадель, яка була не лише сильним укріпленням, але і служила тюрмою. В «Записках Юлія Цезаря і його послідовників…» про Александрійську війну наводяться наступні свідчення про воєнно-стратегічний потенціал Александрії Єгипетської в цілому і систему укріплення міста: «Між тим з дня на день розширювалися шанцеві укріплення: всі скільки-небудь ненадійні частини міста постачалися „черепахами“ і рухомими навісами („мускулами“). Через виходи в домах пробивали тараном пробивали інші найближчі дома і на тому просторі, яке очищалося після обвалу чи захоплювалося збройною силою, поступово висувалися вперед шанці. Треба сказати, що в пожежному відношенні Александрія досить безпечна… Всі вулиці чи закоулки були перегороджені валом, а нижні частини міста були укріплені високими баштами в десять поверхів. Крім того, були побудовані інші рухові башти в стільки ж поверхів. Їх рухали на колесах канатами і кіньми по прямих вулицях всюди, де було потрібно…Майже вся Александрія підрита і має підземні канали…» Записки Юлия Цезаря и его продолжатей о Галльской войне, о гражданской войне, об Александрийской войне, об Африканской войне.- С. 447−449.

В центрі міста знаходилися адміністративні будівлі - канцелярія, де розташовувалися центральні відомства державного управління. Головну вулицю, яка тягнулася від західних воріт до так званих Канобських, оточували лавки і базари. Житлові будинки в Александрії часто були багатоповерховими (по два, три і більше поверхів), а квартири в них здавалися в аренду. Місто прикрашалося великою кількістю вражаючих будівель Ейне А. Александрия Великая // ВИ. — 1969. — № 10. — С. 203.

В західній частині міста, ближче до центру, височів штучно створений горб у формі ялинкової шишки зі святилищем Пана. Подорожуючим, які відвідали єгипетську столицю, з цієї висоти, на яку вели круті сходи, відкривалась уся панорама Александрії Там само. — С. 203. Також Страбон повідомляє, що всередині міста знаходиться будівля суду… І взагалі, місто наповнене розкішними суспільними будівлями і храмами; найкраще з них — гімнасій з портиками посередині, більш обширними, ніж рісталище Страбон. География. — С. 559.

Місто виходило за межі стін (їх довжина — 16 км). На заході знаходився єгипетський квартал. За ним лежало «місто мертвих» (некрополь) з хащами, гробницями і підвалами, де приготовляли мертвих для бальзамування і проводжували їх в останню дорогу в «підземне царство». За східними воротами були розбиті сади багачів, знаходилися іподром, місце битв сміливих водіїв колісниць, стадіон і амфітеатр. Інший театр, менший за розмірами, знаходився безпосередньо в місті, над штучною гаванню, поряд з храмом богу моря Посейдону.

Александрія як найбільше портове місто тодішнього світу було своєрідними воротами Єгипту в Середземне море. Олександр Македонський, усвідомлюючи всі переваги подібного розташування для морської торгівлі, з великою увагою віднісся до побудови портових споруд. За наказом Олександра Македонського була споруджена дамба в сім стадій (приблизно 1,3 км), яка з'єднувала острів Фарос з материком. По сторонах острова знаходилися головні гавані Александрії: Велика гавань на північному сході і порт Евност на південному заході. У східному басейні була розташована ще штучно викопана і закрита гавань, що була частиною власності царів; до західного був прибудований військовий порт Кабот («ящик»), зв’язаний через канал з Мереотидським озером. На останньому знаходилася єгипетська гавань, через яку здійснювався зв’язок Александрії з Єгиптом по Нілу. Страбон повідомляє, «що з лівої сторони гавані знаходилися підводні скали і мис Лохіада з Царським знаком. З лівої сторони для в'їжджаючих в гавань знаходилися внутрішні царські житла, що з'єднувалися з мисом Лохіадою, в яких було багато житлових кімнат і приміщень. Нижче знаходився острівок Антиродос, що лежав перед виритою гаванню, що мав царський палац і невелику гавань… Над ним стоїть будівля театру, потім знаходиться Посейдій, згин, що йде від так званого Емпорія, з храмом Посейдона… Далі йде Цезарій, Емпорій і товарні склади; за цим слідують корабельні верфі до Гептастадія. Такі були околиці Великої гавані. Страбон. География. — С. 557−559. Зі сходу місто з'єднувався каналом з Нільської дельтою, а через неї - з рештою Єгипту. До портів прилягали амбри для зерна, склади все можливих товарів і місця, де будувалися нові кораблі і ремонтувалися старі. Корабельний ліс доводилося привозити із Кілікії, з Кіпру чи з Ліванських гір Ейне А. Александрия Великая // ВИ. — 1969. — № 10. — С. 204.

Сторожем олександрійського порту був Фароський маяк, який відносився до семи чудес світу. Оснащений всіма технічними досягненнями того часу, він гордо височів на висоті 150 метрів. На його фундаменті збереглося вирізане на камені ім'я творця цієї величної і гуманної споруди — грецького архітектора Сострата. На верхній платформі маяка, під куполом, горів сильний вогонь, сіяння якого посилювалося дзеркалами із полірованого граніту, так що його бачили на відстані 90 км. Вогонь сяяв настільки яскраво, що моряки часто сприймали його за нову зірку. Колосальні статуї увінчували башню. Одна, крутячись навколо власної осі, витягнутою вперед рукою слідувала за сходом сонця; інша оповіщала про приближення ворожих кораблів. Фігура Посейдона, яка стояла на самому верху маяка, була знайдена археологами в 1962 р. і піднята із дна моря. Фароський маяк став символом всієї Александрії. Півтора тисячоліття він вірно указував правильний шлях морякам, поки його не знищив у 1375 році землетрус. Гранітні ж дзеркала скинули в море ще раніше: людська жадність шукала під ними казкові скарби Олександра Македонського і Птолемеїв Ейне А. Александрия Великая // ВИ. — 1969. — № 10. — С. 203.

Населення Александрії Єгипетської, можливо, до початку нашої ери досягло 1 млн. чоловік. Довгий час Александрія була найвеличнішим містом Античності, до тих пір, поки її величність не перейшла до Риму Кузнецов Д. В. Эллинистический Египет: основные тенденции развития в конце IV — второй трети І вв. до н. э. — С. 17.

Александрія, головне грецьке місто в Єгипті, вражало багатством і розкішшю. Третину міської території займав широкий палацовий комплекс. Не більше уступали йому палаци аристократії, з мозаїчними підлогами і настінними розписами. Царські парки були прикрашені монументальними фонтанами із гіметського і пароського мармуру, подібні фонтану, описаному в одній із епіграм «Палатинської антології», що зображував царя Птолемея Філадельфа і його дружину Арсіною. Знаменитий Мусейон з великою бібліотекою свідчив про значення Александрії як центру науки і мистецтв. Греки і македонці, що переселилися на береги Нілу, принесли із собою все, що їм було звичне на батьківщині: гімназії і палестри, театри і стадіони. Тон в житті міста задавав царський двір, звідки поширювалися мода в одязі і благовоніях: олександрійські знатні дами намагалися наслідувати цариці і принцесам, переймали фасони їх плать, користувалися тими ж духами. Гладко вибриті обличчя не залишали сумнівів в тому, що македонський звичай домінував тут над грецьким; бороди продовжували носити лише філософи-кініки.

Палац Птолемеїв відрізнявся незвичайною розкішшю, а самі вони стали багатими владиками елліністичного світу Куманецкий К. История культуры. Древняя Греция и Рим. — М., 1990. — С. 147.

Отже, не дарма, Птолемей переніс резиденцію правительства із Мемфісу в Александрію, вирішальну роль зіграли зовнішні причини: Александрія мала ні з чим не зрівнянне місце розташування для здійснення зв’язків із Сирією та Егідою і булла однією з найкращих морських гаваней давнього світу, уступаючи тільки Карфагену Бенгтсон Г. Правители эпохи эллинизма. — С. 51.

Історія Александрії невіддільна від історії грецької урбанізації на елліністичному Сході. Не дивлячись на недостатність і фрагментарність джерел, ми можемо з повним правом вважати, що приклад Александрії багато в чому не тільки типовий, але суттєво і навіть програмно передбачив всі основоположні принципи наступної практики освоєння елліністичних міст -полісів Ейне А. Александрия — программное начало политики основания городов-полисов на эллинистическом Востоке // Проблемы греческой колонизации Северного и Восточного Причерноморья. — Тбилиси: Менциереба, 1979. — С. 55.

Заснувавши у Верхньому Єгипті місто Птолеміаду, Птолемей створив особливий центр, який взяв на себе функції головного міста провінції. На відміну від Селевкідів, єгипетський правитель додержувався мудрого обмеження при заснуванні нових міст: він не був зацікавлений в тому, щоб створювати автономні чи хоча б напівавтономні міські центри, оскільки це сприяло б виникненню нових проблем в управлінні країною Бенгтсон Г. Правители эпохи эллинизма. — С. 51.

Таким чином, ми можемо сказати, що в часи правління діадохів відбувався значний розрив з традиціями містобудівної політики Олександра. Суть цього розриву полягає у двох основних пунктах: 1) нові міста створювалися у формі полісів чи раніше існуючим містам дарується статус полісів; 2) громадянський колектив полісів формується тільки з македонян і греків. Як наслідок, розрив з традиціями Олександра проходив у самих основних пунктах. Так, наприклад, селевкідський поліс на Сході досить сильно відрізнявся від класичного полісу, але збереження його як форми соціальної організації грецького населення було в даній історичній обстановці необхідним. Східноелліністичний поліс, як один з елементів структури Селевкідської держави, став образом поєднання монархії і основної маси її грецьких підданих Кошеленко Г. А. Греческий полис на эллинистическом Востоке.- С. 220−221.

Розділ ІІ. Розвиток старих міст

Близьку паралель представляє політика Олександра по відношенню до старих грецьких полісів Малої Азії, які перед походом Олександра знаходилися під владою Персії. Питання про їх взаємовідносини з новим владикою Азії, який у своїй офіційній пропаганді виступав як «визволитель» їх від перського ярма, має уже широку літературу.

В багатьох старих і деяких порівняно недавніх зарубіжних працях широко популяризувалася ідея про те, що грецькі міста Малої Азії, будучи звільнені від перської влади, в очах нової влади нічим не відрізнялася від грецьких полісів материкової і острівної Греції. Найбільш послідовне проведення цієї ідеї привело деяких дослідників до твердження, що малоазійські грецькі міста були включені в Коринфську лігу.

Однак подальше найбільш поглиблене дослідження цього питання показали, що не тільки не можна говорити про входження цих міст в Коринфську лігу, але і в самому статуті цих міст нічого не змінилося — влада перського царя змінилась владою царя македонського. Олександр Македонський виступав по відношенню до них як верховний владика, влада якого розумілася ним самим доволі широко — аж до зміни конституції міст і їх кордонів Кошеленко Г. А. Греческий полис на эллинистическом Востоке. — С. 215.

Можна бачити, що політика Олександра по відношенню до старих грецьких полісів Малої Азії була наскрізь автократичною. Тим більше повинні були виявлятися принципи такої політики по відношенню до заснованих ним нових міст на сході його держави. Природньо, що були досить широкі відмінності, які пояснювалися тим, що ці принципи приєднувалися до різних об'єктів: в Малій Азії до старих грецьких полісів, а на Сході - до знову заснованих міських поселень Кошеленко Г. А. Греческий полис на эллинистическом Востоке. — С. 216.

В 331 р. до н. е., розбивши персів при Гавгамелах, Олександр вступив у Месопотамію. Вавилоняни сподівалися з його допомогою звільнитися від перського панування і знову стати незалежними. Політика Олександра, який намагався зберегти древні традиції, здавалося, робила ці надії реальними. Олександр Македонський дозволив урочисто проголосити себе царем Вавилонії і признав культ Мардука. Ще під час своїх коротких перебувань у Вавилоні він видав указ відновити ступінчасту вежу Етеменанки, яка до того часу майже повністю розвалилася. Багатий традиціями Вавилон був вибраний великим завойовником в якості майбутньої столиці своєї світової імперії. Після повернення із походу в Індію Олександр приказав посилено продовжувати реставраційні роботи в місті, і все його військо повинно було брати участь в зачистці зіккурату від сміття. Проте честолюбиві плани молодого царя і надії вавилонян не збулися — 13 червня 323 р. до н. е. Олександр помер Кленгель-Брандт Э. Древний Вавилон. — Смоленск, 2001. — С. 241−242.

Спадкоємці Олександра ще намагалися продовжувати його політику і сприяли подальшому розвитку будівних робіт у Вавилоні. Коли ще колишній сатрап Олександра Селевк створив свою державу, яка включала Месопотамію, Іран і Сірію, Вавилон не довго залишався на положенні столиці. Селевк І почав будівництво нової столиці на березі Тигру, недалеко від Вавилону, що дістала назву Селевкії. Після того, як будівництво Селевкії було закінчено, велика частина населення Вавилону повинна була переселитися туди; і число жителів у Вавилоні значно зменшилося. Разом з тим Селевкіди не припинили турбуватися про Вавилон. Вони приступили навіть до нового будівництва ступінчастої вежі Етеменанки, яка, втім, так ніколи і не була закінченаТам само. — С. 242−243.

В багатьох місцях став виявлятися вплив грецької культури. Особливо це стало помітно у виробництві ремісничих виробів, оскільки у Вавилоні поселилося багато греків. Ймовірно, ще при Олександрі у Вавилоні був побудований грецький театр — на руїнах знесеної храмової вежі; він знаходився в районі храму Мардука, на північний схід від нього. Жрецтво древніх храмів, як і раніше, посвячувало себе турботам про розвиток вавилонської культури і її традиції. Проте вавилонська культура поступово переходила в занепад. У 140 р. до н. е. Вавилон потрапив до рук парфян, кочового народу, що прийшов зі сходу. У 115 р. до н. е. Вавилон був захоплений римським імператором Траяном. Як в політичному і релігійному, так і в економічному положенні Вавилон, що знаходився на краю Парфянського царства, уже не грав ніякої ролі Кленгель-Брандт Э. Древний Вавилон. — Смоленск, 2001. — С. 243.

Мілет — одне з найдавніших торгових і промислових міст Іонії - в епоху еллінізму був розширений і перепланований заново, і, як і в більшості елліністичних міст, в ньому провели водопровід, каналізаційні канали, замостили площі і вулиці каменем, а також побудували фортифікаційні стіни і башти загальною протяжністю 11,2 км.

Місто було розташоване на березі моря і мало дві добре оснащені гавані: північну і південну. Збережена система планування відноситься до ранньоелліністичного періоду. Квартали північної (більш давньої) і південної (більш нової) частини міста мали різні розміри. Розташування вулиць незначно відхилялося від типової орієнтації зі сходу на захід і з півночі на південь. Міські фортифікаційні стіни можуть служити прикладом великих досягнень епохи еллінізму в області фортифікаційних споруд. При товщині 11 м стіни мали бойові башти на кожному виступі. В південно-східній частині стіни знаходилися міські ворота, фланкіровані двома баштами і перекриті циліндричними зводом Кошеленко Г. А. Греческий полис на эллинистическом Востоке. — С. 265.

Більш важкий диференційований по складу і різноманітністю побудови суспільний центр Мілету возводився і перебудовувався починаючи з ІІ ст. до н. е. аж до часів Римської імперії. Ансамбль складався із трьох груп будівель, різних за призначенням і архітектурним рішенням, але пов’язаних між собою єдиним композиційним задумом. Північна група включала порт, Північний ринок, терми, палестру і гімназій, а також головне святилище Мілету — Дельфіній, присвячене Аполлону Дельфінію. Ці різні за призначення споруди приєднувалися до прямокутної подовженої форми площі, обрамленої з двох сторін галереями іонічного ордера, яка з'єднувала північний порт з площею булевтерію і Південним ринком. В середню групу входили: будинок булевтерію, призначений для засідання міської ради, північні ворота Південного ринку, південний портик, а також і німфейон (побудований у римський час). Вони обрамляли невелику міську площу, розташовану безпосередньо перед булевтерієм. Третю, південну, групу складали побудови і площа Південного ринку.

Головним смисловим і композиційним ядром широкого центрального ансамблю потрібно вважати площу булевтерія, розташовану на зіткненні двох основних суспільних комплексів — північного і південного. Домінуюче значення булевтерія і примикаючої до неї площі підкреслюється розташуванням основних композиційних вісей міста, статичною квадратною формою площі, забудованою різноманітними за своєю об'ємно-просторовою трактовкою спорудами. Тут, як і в інших елліністичних містах, центром композиції ансамблю є не культова, а суспільна будова, що мала найбільше значення в житті міста Кошеленко Г. А. Греческий полис на эллинистическом Востоке. — С. 274.

Південний (Великий) ринок в Мілеті являв собою прямокутну форму розміром 161,5*115,7 м, оббудованою двохнефною колонадою, дорійською ззовні та іонійською зсередини. За колонадою розташовувались лавки і склади. На відміну від поширеного типу іонійської агори (зазвичай П-подібної форми) Південний ринок мав додатковий в'їзд на довгій, західній стороні, через який можна було потрапити до стадіону і театру. Зі сходу площа замикалася стоєю з подвійним рядом торгових приміщень і складами з боку вулиці. Південний ринок став повністю замкнутим тільки в римський час, після забудови південного проходу і прибудови парадних північних воріт. Менший, Північний ринок, що приєднувався до булевтерію і північної гавані, мав традиційну форму іонійської агори, обнесеної П-подібним портиком. Пізніше з четвертої, східної сторони його замкнули стіною з колонадою, доповненою в римський час рядом лавок.

Крім торгово-адміністративного комплексу Мілет мав ще групу спортивно- видовищних споруд: стадіон, палестру, гімназій і театр, розташованих на високому березі південної гавані.

Ті, хто прибував на торгових кораблях в південну гавань Мілету, бачили перш за все будівлю цього великого комплексу, що розкинулися по периметру бухти. Вирішальний вплив на живописну асиметричну композицію комплексу робив крутий рельєф місцевості, на схилах якого розташовані ступені амфітеатру і трибун, а також природні межі затоки. Для театральних і спортивних споруд, відкритих в простір природи і вписаних рельєф місцевості, такий принцип живописної побудови ансамблю є найбільш ефективним Кошеленко Г. А. Греческий полис на эллинистическом Востоке. — С. 269.

Ще одне місто на Близькому Сході - Єрусалим — в епоху еллінізму розширив свої кордони. Були густо заселені і обнесені стіною Храмова гора, Верхнє і Нижнє місто (з неоднорідним у релігійному відношенню населенням); у Верхньому місті відкриті великі відрізки стін з прямокутними баштами, побудовані з квадратів. В цілому лінія стіни відповідала лінії стіни залізного віку (т. зв. Першої стіни). Навколо міста були побудовані монументальні гробниці, із яких виділялася т. зв. гробниця Ясона. Кубічна будівля завершена пірамідальною крівлею, стіни покриті прекрасно отесаними блоками вапна, балка порталу опирається на єдину доричну колону. Всередині розташовані дві камери з погребальними лавами, нішами-локулами, кам’яними оссуаріями; На стіні знайдено графіті із зображенням корабля, грецькі і арамейські написи, що згадують деякого Ясона. До цього ж часу відносяться і монументальні сімейні гробниці в долині Кедрона, на схід від міста Бикерман Э. Дж. Евреи в епоху еллинизма. — Москва: Изд-во «Мосты культуры/Гешарим», 2000. — С. 265.

Розділ ІІІ. Громадське життя елліністичних міст

Місто як організація вільних громадян, що володіють конкретними економічними і політичними привілеями, грало важливу роль в суспільній структурі країн Передньої Азії періоду еллінізму.

До старих грецьких і східних міських центрів наступники Олександра добавили багато нових. Зрозуміло, що більшість міст було вибудовано на пустому місці. Зазвичай вибиралося будь-яке місцеве поселення, зручно розташоване у військовому і торговому відношенні, його розширяли, перебудовували, оголошували полісом і перейменовували на честь царя-засновника чи його родичів: так з’явилися Селевкії, Антіохії, Апамея. Стратонекія і т. д. В цих містах селилися македонські ветерани, грецькі колоністи, громадянами їх ставало місцеве населення — ті, хто жив тут раніше, чи переселені з навколишніх містечок.

Розвиток міст не був тільки результатом державної політики. Цей процес почався в доелліністичний період і продовжився на протязі ряду наступних століть; царям часто доводилося признавати існуюче положення, даруючи тому чи іншому новому місту статус полісу. Такі назви полісів, як «Коняче село», «Священне село», показують, що деякі міста виникли із сіл. Кожний само управляючий громадянський колектив мав під своїм контролем конкретну територію. З більшості міст, які входили до складу елліністичних монархій, царі стягували податки — державні чи натуральні (традиційно вони складали десятину) Свенцицкая И. С. Эллинизм в Передней Азии // История древнего мира. — Кн.2. Разцвет древних обществ. — М.: Наука, 1983. — С. 337−338.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой