Місце і роль США у світовому господарстві

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Международные отношения и мировая экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Місце і роль США у світовому господарстві.

ПЛАН

  • Вступ 3
  • Розділ 1. Становлення США як світового економічного лідера 4
    • 1.1 Перша світова війна та США. Участь США у післявоєнному світовому економічному устрої 4
    • 1.2 Світова економічна криза 1929 — 1933 рр. та «Новий курс» Ф. Д. Рузвельта 7
    • 1.3 Економічна політика США в роки другої світової війни та післявоєнна економічна політика США 13
  • Розділ 2. Характеристика економіки США на сучасному етапі 17
    • 2.1. Характерні риси економічного розвитку США 17
    • 2.2. Світогосподарське положення США 20
    • 2.3. Особливості зовнішньої економічної політики США 23
  • Розділ 3 Стан та перспективи економічного співробітництва США та України 28
    • 3.1 Проблеми та перспективи економічної співпраці Україні і США 28
    • 3.2 Проблема захисту прав на інтелектуальну власність та її вплив на українсько-американські торговельні відносини 32
  • Висновок 36
  • Список використаної літератури 39

Вступ

Настання 21 ст. можна представити як звичайний перебіг часу, але в житті цивілізації цей період займає особливе місце. Саме до цього рубежу людство підійшло з такими досягненнями, протиріччями і проблемами, що не стільки роз'єднують народи і держави, скільки поєднують їх у різноманітному, неоднорідному, взаємозалежному світі. І якщо вирішення сучасних глобальних проблем неможливо без участі всіх народів землі, то вирішення проблем усередині кожної країни виявляється недосяжним без активної ролі держави.

Повною мірою цей висновок відноситься до США. США — лідер світової економіки, одна з найбільших по території і населенню країн світу. За рівнем розвитку продуктивних сил, масштабом свого господарства країна значно випереджає кожну з інших розвитих країн. США — одна із самих високоефективних господарств у світі.

Хід розвитку економічних процесів у самих США значно впливають на економіку усього світу, безпосередньо впливаючи на цикл і господарську обстановку в інших країнах, на структуру міжнародного економічного обсягу. Таким чином, дослідження особливості розвитку ролі США у світовому господарстві (а особливо основних етапів становлення США як світового економічного лідеру) є вкрай актуальним для України. США накопичено унікальний досвід як виходу з економічних криз, так і сталого розвитку, даний досвід може бути використано вітчизняними науковцями та практиками при розробці стратегії економічного розвитку нашої держави.

Основна мета даної роботи полягає у дослідженні місця і ролі США у світовому господарстві.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

· розглянути основні етапи становлення США як світового лідера;

· дослідити роль та місце США у світовому господарстві;

· вивчити особливості економічної співпраці України та США.

Предметом курсової роботи є теоретико-методологічні особливості дослідження ролі США у світовому господарстві.

Об'єктом курсової роботи виступає США як світовий економічний лідер.

У ході курсового дослідження використовувалися історичний метод, методи порівнянь, угруповань, спостереження.

Курсова робота складається із трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.

Розділ 1. Становлення США як світового економічного лідера

1.1 Перша світова війна та США. Участь США у післявоєнному світовому економічному устрої

До кінця XІХ ст. переваги індустріальної цивілізації, що затвердилася в ряді країн Європи й у США, ставали усе більш очевидними. Цей тип цивілізації гарантував суспільству не тільки відносно стабільний рівень життя, але і широкий комплекс прав, у тому числі право володіти і розпоряджатися приватною власністю. Це право зміцнювало віру людини в себе, у свої можливості, у визначеному змісті стаючи об'єктивним мірилом останніх.

Політика соціальних реформ, що усе активніше проводилася у провідних країнах (Англії, Німеччини, США й ін.), сприяла зм’якшенню напруженості в суспільстві. Держава і суспільство усе міцніше зв’язували взаємні інтереси, що забезпечувало еволюційний шлях розвитку провідних індустріальних країн і зводило до мінімуму небезпеку виникнення внутрішніх конфліктів. Суспільство поступове ставало громадянським, тобто створювало незалежну від державного апарата систему організацій і масових рухів, що відстоювали праві й інтереси громадян [2].

Але громадянське суспільство не було альтернативою державним інститутам, а як би доповнювало їх, часом навіть визначаючи їхній розвиток. Так, боротьба профспілок за розширення прав робітників нерідко змушувала владу вносити зміни в офіційне трудове законодавство, а рух за емансипацію жінок (тобто їхня рівноправність у політичному і громадському житті) — враховувати вимоги цього руху.

Перше місце у економічному розвитку до кінця XІХ ст. міцно закріпилося за США, темпи розвитку яких після Громадянської війни 1861−1865 р. постійно прискорювалися. Англійці, чия першість довгий час була незаперечною, відкотилися на третє місце. Вони явно не витримували таких високих темпів, не устигали впроваджувати у виробництво нові технології. Якщо, наприклад, до початку XX в. промисловість США, Німеччини і деяких інших країн значною мірою перейшла на використання електроенергії, то основною енергетичною силою британської промисловості як і раніше залишалася пара.

Англія програвала Німеччини і США й у боротьбі за ринки збуту. Англійці торгували по старинці, а німецькі й американські комерсанти уважно вивчали місцевий попит, потреби ринку, надавали оптовим покупцям пільгові і довгострокові кредити. Товари Німеччини і США по усьому світі тіснили англійські, у тому числі в самій Англії і її колоніях [2].

Особливо уражали економічні успіхи США. По виплавці чавуна і стали, видобутку кам’яного вугілля США до початку століття залишили далеко позаду держави Європи і продовжували збільшувати розрив. У країні стрімко росла довжина залізниць, США стали батьківщиною масового автомобілебудування. Знаменитий підприємець Г. Форд, удосконаливши винахід німецьких інженерів Г. Даймлера і К. Бенца, сконструював автомобіль і на початку століття налагодив серійне виробництво. Уже до 1915 р. з конвеєрів заводів Форда сходило до 250 тис. автомобілів у рік. Їхня вартість постійно знижувалася, і покупка автомобіля ставала доступною усе більш широким прошаркам населення. Розвиток мережі шосейних доріг зміцнювало єдиний внутрішній ринок США, що сприяло економічній і соціальній стабільності в країні. До кінця XІХ ст. середній заробіток американських робітників складав приблизно 700 доларів у рік при прожитковому мінімумі 150 доларів. Інтереси американських робітників з початку 1880-х рр. захищали сильні профспілкові об'єднання на чолі із самим великим з них — американською федерацією праці (АФП) [2, 8].

В зовнішній політиці США в цілому продовжували керуватися ізоляціоністськими засадами «доктрини Монро» 1823 р. Нагадаємо, що, відповідно до цієї доктрини, США обмежували зону своїх інтересів Західною півкулею, добровільно усуваючись від участі в європейських справах. Це цілком влаштовувало американські торгово-промислові кола: адже ще не були вичерпані можливості внутрішнього ринку самих США і молодих держав Латинської Америки. А зовнішньополітична експансія на відміну від чисто торгової грозила непередбаченими ускладненнями.

І проте в США, як і в інших провідних країнах «центра» (насамперед у Німеччині, Англії і Франції), постійне зростання виробництва промислової продукції диктував необхідність економічної експансії, що в умовах того часу так чи інакше йшла пліч-о-пліч з політичною. А процес експансії, у свою чергу, вів до зіткнення інтересів різних держав: адже поділити нові території і ринки збуту «нарівно» було фізично неможливо. Отже, при будь-якому такому поділі з’являлися, умовно говорячи, задоволені і скривджені. Перші прагнули закріпити досягнуте, а другі жадали реваншу, нового переділу. У цей балансуючій на грані конфлікту суперечці поспішали включитися і деякі країни «напівпериферії» (Росія, Японія й ін.), які розуміли, що головний видобуток їм не по зубах, але не бажали упустити можливість одержати свій «шматок».

Після закінчення Першої світової війни відбулася зміна статусу США у світі, логічним продовженням чого став так називаний період «проспериті». Цей період з’явився найбільш яскравим прикладом економічного відновлення і стабілізації індустріального суспільства. Але оптимістичні прогнози політиків і підприємців про безкризисний розвиток американського суспільства не виправдалися. Наступив період «Великої депресії».

Історичний парадокс полягає в тім, що в американській зовнішній політиці післявоєнного періоду панували так називані «ізоляціоністи», але, незважаючи на декларируєму ізоляцію, етапи післявоєнного розвитку США з хронологічним допуском плюс-мінус два роки повторилися й у більшості країн Європи і світу [7].

До зміни світового статусу США привела внутрішня і зовнішня політика адміністрації президента-демократа В. Вільсона. Основними її аспектами були:

1. Пізніший вступ США в Першу світову війну (6 квітня 1917 р.) і як наслідок — невеликі людські втрати в її ході.

2. Зростання виробництва продукції.

3. Зміна фінансового положення. Якщо до війни борг США країнам Європи складав 4,5 млрд. доларів, то до кінця війни з країни-боржника США перетворилися в країну-кредитора.

4. Посилення ролі великих корпорацій.

5. Прискорений розвиток автомобілебудування, хімічної, електротехнічної промисловості, виробництва побутової техніки.

6. Стандартизація виробництва, поява конвеєрних ліній. Широке поширення в цей час одержала так називана «система Тейлора». Вона широко використовувалася на заводах Форда. З одного конвеєра заводу Форда в 1919 р. сходило в годину 40 моторів, а в 1925 р. — 60 моторів. Такий результат був досягнутий завдяки підвищенню темпів роботи, постійному прискоренню руху конвеєра.

7. Раціоналізація, інтенсифікація, дегуманізація праці. Форд забороняв своїм робітником під час роботи розмовляти, курити, свистіти. Єдине, що вони повинні були робити, це «поставити гайку 14 на болт 142 і повторювати, повторювати, повторювати, поки руки не починали трястися і ноги тремтіти». Але Форд платив своїм робітником більше, ніж інші підприємці.

8. Нарощування економічної експансії у світі, особливо в країнах Латинської Америки, при збереженні позицій ізоляціонізму.

1.2 Світова економічна криза 1929 — 1933 рр. та «Новий курс» Ф.Д. Рузвельта

Криза почалася в Нью-Йорку з краху на фондовій біржі. Вона охопила банківську систему, промисловість, сільське господарство. За своїм характером вона являла собою циклічну кризу надвиробництва, коли внаслідок недостатньої купівельної спроможності населення вироблена маса товару не знайшла збуту і виявилася нереалізованою. У підсумку порушився процес суспільного відтворення, розорилися багато торгових і промислових підприємств, транспортні компанії, банки. До 1932 р. промислове виробництво в США скоротилося в цілому на 46%, а по окремих видах продукції значно більше: виробництво чавуна — на 79%, стали — на 76%, автомобілів — на 80%. З 279 доменних печей у числі діючих залишалося тільки 44 печі. Криза викликала масову хвилю банкрутств. За 1929 — 1933 р. потерпіли крах 135 тис. торгових, промислових і фінансових фірм, розорилися 5760 банків. Збитки корпорацій тільки в 1932 р. склали 3,2 млрд. дол. Обороти зовнішньої торгівля скоротилися в 3,1 рази. Країна була відкинута до рівня 1911 р. [12]

Неминучий наслідок циклічної кризи — погіршення положення трудящих. Різко знизився їхній життєвий рівень. Падіння курсу акцій торкнулося від 15 до 25 млн. американців. Охоплені панікою люди прагнули розміняти банкноти на золото. Росло число безробітних, кілька мільйонів були напівбезробітними. З членами родин безробітні складали майже половину всього населення. Заробітна плата знизилася більш ніж удвічі. Багато хто позбавилися житла, виникли «гуверовські містечка» — поселення безробітних на окраїнах міст, вибудовані із шухляд і будівельних відходів. Населення голодувало — тільки в Нью-Йорку в 1931 р. від голоду загинули 2 тис. чоловік.

Промислова криза перепліталася з аграрною. Збір пшениці упав до 1934 р. на 36%, кукурудзи — на 45%. Ціни на сільськогосподарські продукти знизилися на 58%, а більш 40% фермерських доходів йшло на погашення заборгованості і податків. За роки кризи розорилися близько 1 млн. ферм, вони були примусово продані, і фермери позбавилися власності на землю.

Для стримування падіння цін і скорочення пропозиції продуктів на ринок їх знищували — пшеницю спалювали в топках паровозів і пароплавів, молоко з цистерн виливали у водойми, картопляні і бавовняні поля заливали гасом чи заорювали [12].

У США в цей період затвердилася філософія «американського індивідуалізму», що не визнає державного регулювання економіки, його втручання в справи приватного бізнесу, хоча в роки першої світової війни воно застосовувалося. Президента Герберт Гувер (1874−1964) спочатку обмежився введенням торгового протекціонізму, вважаючи, що криза буде переборена автоматично і країна справиться з нею за 60 днів. У 1930 р. для різкого скорочення ввозу товарів у США був прийнятий високий митний тариф. У відповідь на це інші країни теж підвищили ввізні мита.

Положення в країні погіршувалося — вона була охоплена масовими виступами, організовувалися походи голодних і безробітних у Вашингтона (у 1931−1932 р.), похід ветеранів першої світової війни (1932 р.); фермери Середнього Заходу бойкотували закупівлі сільськогосподарської продукції, противилися примусовому продажу ферм, брали участь у голодних походах. Була створена Національна Рада безробітних. У 1930 р. відбулася загальнонаціональна демонстрація, у якій брали участь 1,2 млн. безробітних. У гірській, текстильній, автомобільній, швацькій галузях розгорнувся страйковий рух. Він ставав усе більш масовим. У 1933 р. чисельність страйкарів перевищила мільйон чоловік.

У цих умовах з метою запобігання банкрутства Гувер з кінця 1931 р. почав спроби державного кредитування банків, промисловості, транспортних підприємств. Для цього була створена Національна кредитна корпорація з капіталом у 3,5 млрд. дол., що у січні 1932 р. була перетворена в Реконструктивну фінансову корпорацію. Для надання допомоги великим фермерам організоване урядове «Федеральне фермерське бюро». Задачі цього бюро полягали в підтримці рівня цін на сільськогосподарську продукцію. Діяльність бюро не увінчалася успіхом і в остаточному підсумку привела до дезорганізації ринку і подальшому руйнуванню фермерів. Соціальні протиріччя продовжували загострюватися. До березня 1933 р. число безробітних досягло 17 млн. чоловік [15].

Таким чином, обіцянка Гувера швидко перебороти кризу виявилася невиконаною.

У 1933 р. президентом США був обраний Франклін Делано Рузвельт (1882−1945). До цього моменту положення в країні було надзвичайним. Для виходу з нього були потрібні неординарні міри. Урядом Рузвельта були здійснені великомасштабні реформи, що ввійшли в історію за назвою «Новий курс Рузвельта».

Незважаючи на те, що «Новий курс» не був заздалегідь обміркованою системою нововведень, він представляє одну з найвідоміших і ефективних реформ у світовій історії. Рузвельтом проведено в життя більше реформ, чим було обіцяно в передвиборній кампанії. Уже 9 березня була скликана спеціальна сесія Конгресу і протягом 100 днів (за 3 місяці) закладені основи політики «Нового курсу».

Заперечуючи політику «грубого індивідуалізму» Гувера, президент Рузвельт розраховував перебороти кризу шляхом планування господарства, установлення «класового світу» усередині країни і доброго сусідства з іншими країнами.

Теоретичною базою «Нового курсу» стало вчення видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883−1946). В умовах глибоких змін в економіці капіталістичних країн при пануванні монополій Кейнс і його послідовники визнавали необхідним участь держави в регулюванні господарського життя.

Виходячи з цього, основною метою реформ Рузвельта стало активне втручання держави в процес суспільного відтворення.

У здійсненні «Нового курсу» виділяють два етапи: первісний — з 1933 до 1935 р. і другий етап — з 1935 р., коли позначилися зрушення вліво.

У системі «нового курсу» головними заходами були: надання підтримки фінансово-банківській системі, що похитнулася, і гибнучим промисловим і торговим підприємствам за допомогою великих позик і субсидій, стимулювання приватних капіталовкладень, а також спроби підняти різко упалі ціни шляхом девальвації долара і посилення інфляційних тенденцій [7].

Для регулювання економіки були прийняті «Закон про відновлення національної промисловості» і «Закон про регулювання сільського господарства». Відповідно до цих законів було здійснене примусове картелювання промислових підприємств і державне регулювання рівня промислового виробництва з метою його скорочення. Уся промисловість США була розділена на 17 груп, у кожній з яких були введені так називані «кодекси чесної конкуренції», що визначали єдину політику цін, фіксували розміри виробництва для кожного підприємства, розподіляли ринки збуту між учасниками і встановлювали рівень заробітної плати робітників.

«Новий курс» передбачав також ряд соціальних заходів, спрямованих, насамперед на скорочення безробіття. Була прийнята програма суспільних робіт (будівництво автострад, аеродромів, мостів і т.д.) із залученням безробітних. Була введена система видачі мінімальних допомог безробітним.

У червні 1935 р. був прийнятий закон Вагнера «Про трудові відносини», що забороняв переслідування робітників за створення профспілок і участь у страйках і підтверджував право робітників укладати з підприємцями колективні договори. Для врегулювання спорів між робітниками і підприємцями вводився примусовий арбітраж.

Економічна політика Ф. Рузвельта оцінюється дуже суперечливо. Прихильники вільної конкуренції її нестримно лають за порушення старих принципів вільного підприємництва. Захисники ідеї регульованого капіталізму настільки ж беззастережно її хвалять і критикують лише недостатньо рішучі дії в цьому напрямку. В роки президентства Ф. Рузвельта федеральний уряд вперше в умовах мирного часу став відігравати в економіці значну роль. Обмеженість проведених відповідно до «нового курсу» заходів не дозволила домогтися скільки-небудь відчутного господарського підйому США. Що ж стосується введення планового господарства, про що нерідко говорив Ф. Рузвельте, то реально мова могла йти лише про деякі обмежені регулюючі заходи. Заходи «нового курсу» були надалі поступово скасовані.

Таблиця 1

Статистичні показники розвитку економіки США у період 1929−1939 рр. [10]

Роки

1929

1933

1939

Витрати на особисте споживання

77,3

45,8

67,0

Валовий обсяг внутрішніх часток інвестицій

16,7

1,6

9,5

Державні закупівлі товарів і послуг

8,9

8,3

13,6

Чистий експорт

1,1

0,4

1,2

Валовий національний продукт

103,9

56,0

91,3

Амортизаційні відрахування

9,9

7,6

9,0

Чистий національний продукт

94,0

48,4

82,3

Непрямі податки на підприємства

9,33

9,0

11,1

Національний доход

84,7

39,4

71,2

Внески на соціальне забезпечення

0,3

0,3

2,2

Податки з доходів корпорацій

1,4

0,5

1,4

Нерозподілені прибутки корпорацій

2,4

-4,0

0,3

Трансферні платежі

3,7

3,7

4,8

Особистий доход

84,3

46,3

72,1

Податки на особистий доход

2,6

1,4

2,4

Доход після сплати податків

81,7

44,9

69,7

Реальний валовий національний продукт (у цінах 1982 р.)

709,6

498,5

716,6

Зміна реального ВНП у %

-2,1

7,9

Реальний доход після сплати податків на душу населення (у цінах 1982 р.)

498,6

370,8

499,5

Індекс споживчих цін

17,1

13,0

13,9

Рівень інфляції в %

0

-5,1

-1,4

Індекс промислового виробництва

16,0

Пропозиції грошей (млрд. дол.)

26,6

19,9

34,2

Населення (млн. чол.)

121,8

125,6

130,8

Робоча сила (млн. чол.)

49,2

51,6

55,2

Безробіття (млн. чол.)

1,6

12,8

9,5

Частка безробітних у робочій силі в %

3,2

24,9

17,2

Вирвавшись з тисків економічної кризи 1929 — 1933 р., американська економіка зуміла до 1937 р. знову досягти рівня 1929 р., понизити частку безробітних у робочій силі, збільшити реальний валовий національний продукт.

Національний доход і інші статистичні показники відображені в таблиці 1. (дані округлені).

1.3 Економічна політика США в роки другої світової війни та післявоєнна економічна політика США

Під час другої світової війни відбулися структурні зміни в промисловості США. Ті галузі, що зробили великий стрибок уперед (як наприклад, авіаційна і хімічна), збільшили свою питому вагу в промисловості країни.

У США до другої світової війни в мирний час ніколи не було великої сухопутної армії. Тому там не було і воєнної промисловості такого масштабу, як, наприклад, підприємства Круппа в Німеччині, Шнейдера-Крезо у Франції чи Армстронга-Виккерса в Англії.

В роки другої світової війни в США була створена могутня воєнна промисловість, що зберігається в значних розмірах і в мирний час і відіграє велику роль не тільки в економічному, але і в політичному житті країни. Створення і збереження великої воєнної промисловості в країні є одним з найважливіших підсумків другої світової війни в США.

У підсумку другої світової національне багатство США в невимірних цінах (у цінах 1929 р.) виросло незначно. Воно дорівнювало 445,8 млрд. дол. у 1929р., 424,8 млрд. дол. — 1939 р. і 435,6 млрд. дол. — у 1945 р. Абсолютно, і тим більше на населення, національне багатство країни в 1945 р. не досягло рівня 1929 р. Це порозумівається тим, що війна поглинала велику частину національної продукції, а також невідповідністю між ростом продукції і виробничого апарата. У 1942 — 1943 р. військове виробництво займало дві третини промислової продукції. Варто також врахувати величезну державну заборгованість США, яка збільшувалася [14].

Отже, Америка в силу особливих умов, що відрізняли її економіку від економіки інших держав у воєнний час, збільшувала своє багатство у військові і післявоєнні роки. Під час війни надзвичайно підсилився процес концентрації виробництва, а разом з цим підсилилася міць монополістичного капіталу.

У підсумку війни утворився так називаний «відкладений попит» усередині країни і великий попит на товари американської промисловості і сільського господарства за кордоном.

Участь Сполучених Штатів у другій світовій війні обернулася для них більше дивідендами, аніж втратами. Щоправда, число загиблих і тих, хто пропав безвісти, склало 415 тис., поранених — 671 тис. осіб. Проте США не зазнали, на відміну від європейських держав, проблем, пов’язаних з руйнацією міст та сіл, проблеми біженців. Зате на США припала третина воєнних витрат в антигітлерівській коаліції. Війна обійшлася їм у 341 млрд. доларів.

Найголовніший результат американської участі у другій світовій війні полягав у тому, що США перетворилися в наймогутнішу країну капіталістичного світу, стали його економічним та фінансовим центром і незаперечним військово-політичним лідером. З 1941 по 1945 рік їхні виробничі потужності збільшилися удвоє, а експорт — у п’ять разів. Кількість найманих робітників зросла у промисловості за ці ж роки з 54 млн. до 64 млн. осіб. У роки війни американці працювали багато, інтенсивно і патріотично: робочий тиждень був збільшений до 45,2 години (з 37,5 годин). Профспілки впроваджували політику соціального партнерства, відмовлялися від страйків тощо. Середньорічні темпи промислового виробництва склали упродовж війни 9 відсотків. За американським доларом було закріплено статус світової резервної валюти, тобто головної грошової одиниці у міжнародних розрахунках та платежах (у Бреттон-Вудсі 1944 року).

Відповідних показників досягнуто і у військово-стратегічній царині. Американська сухопутна армія нараховувала у 1945 році 12 млн. вояків, тобто за цим показником США перемістилися з довоєнного 17-го місця на перше. Аналогічна ситуація склалася у військово-морських та військово-повітряних силах. США монопольно володіли атомною зброєю і мали сотні військових баз по всьому світі [14, 15].

У перші повоєнні роки американська економіка продовжувала утримувати високі темпи розвитку. Вже на середину 1947 року США швидко й успішно здійснили реконверсію, тобто переорієнтацію свого господарства на випуск мирної продукції.

Серед факторів, які стимулювали повоєнне піднесення економіки США, відзначимо такі:

1. Відсутність конкуренції з боку інших держав;

2. Ефективна організація виробництва та високопродуктивна праця американців;

3. Широке застосування здобутків науково-технічного прогресу;

4. Накопичений за роки війни споживацький попит на товари широкого вжитку;

5. Сприятлива податкова політика, стимулювання експорту та послуг;

6. Ефективна інвестиційна політика.

США не стали створювати після війни як західноєвропейські країни державний сектор в економіці. Натомість, обрали ефективний шлях вибіркового державного регулювання цін, зайнятості, інвестицій, замовлень. співпраці з профспілками, скорочення військової сфери.

Результати цих заходів були вражаючі: у 1947−1948 роках на США припадало 54,6 відсотка світової промислової продукції (без СРСР); золотий фонд дорівнював 75 відсоткам запасу золота західного світу; промисловий експорт -32 відсоткам світового експорту; з 1946 по 1950 рік експорт товарів переважив імпорт на 25 млрд. доларів. Особливо потужними темпами зростали державні інвестиції США: з 2,1 млрд. у 1945 до 13,8 млрд. доларів у 1950 році [8]. Безумовно, що величезні зовнішні ринки стимулювали американську економіку, але і внутрішній ринок зазнав суттєвих змін. Під час війни сформувався потужний «відкладений індивідуальний попит»: особисті і родинні прибутки американців зросли за рахунок суцільної зайнятості, надурочних робочих годин, праці у вихідні дні тощо. Після війни в Штатах розпочався справжній купівельний бум: індивідуальні споживчі витрати американців зросли у 1950 році в порівнянні з 1939 роком утричі.

Розділ 2. Характеристика економіки США на сучасному етапі

2.1. Характерні риси економічного розвитку США

США — лідер світової економіки. Територія складає 9,3 млн. км2. Населення — 255 млн. чоловік. Випереджає за рівнем розвитку промислових сил, масштабам господарства кожну з промислово розвитих країн. На частку США приходиться 25% сукупного ВВП світу, однак по показниках на душу населення США помітно уступають деяким країнам: Швейцарії, Японії, Швеції. США займає 1 місце у світі по обсязі промислового виробництва, саме високоефективне с/г у світі.

Початок економічного домінування США у світі приходиться на 50-і р. 20 ст. США проводили політику допомоги країнам Європи, що потім переорієнтували на програми допомоги країнам, що розвиваються. В другій половині 80-х рр. обсяг бюджетного дефіциту понизився до 150 млрд. доларів у рік (до цього в окремі роки досягав 200 млрд. доларів). Однак за 1992 фінансовий рік відбулося стрімке зростання бюджетного дефіциту до 290 млрд. доларів. Крім того спостерігається тенденція до збільшення державного зовнішнього боргу, що вже перевищує 4 трлн. доларів. У 80-і рр. інфляція склала 5% у рік, до початку 90-х рр. вона знизилася до 3,5% - 4%. США відрізняються найвищою ємністю внутрішніх ринків. Найвищий рівень ВВП у світі. Промисловість США споживає 1/3 усієї сировини, що добувається у світі. У США найбільш ємний у світі ринок устаткування (40% реалізованої в промислово розвитих країнах продукції машинобудування). Саме розвите машинобудування у світі, крім того США є імпортером машинотехнічних виробів, на США приходить більш ¼ світового експорту машин і устаткування. У структурі виробництва переважна питома вага сфери послуг: частка у ВВП — 60%, тоді як частка матеріального виробництва складає 37%, а с/г — 2,5%. Величезну роль відіграє сфера послуг у зайнятості - 73% населення. США володіють самим великої у світі науково-технічним потенціалом. Витрати на НІОКР у 2003 р. склали 460 млрд. доларів: 44% - державні асигнування, 51% - частки корпорації. ½ державних витрат на НІОКР направляється у воєнну промисловість (для порівняння в Японії і ЄС переважає цивільний напрямок). Американські корпорації займають перше місце у світі по виробництву літаків і космічних апаратів, надпотужних комп’ютерів, напівпровідників, лазерної техніки, засобів зв’язку. На США приходиться 50% усіх великих нововведень у промислово розвитому світі. США є найбільшим виробником продукції високих технологій (частка у світовому виробництві - 36%). У США зосереджено 75% банків даних у промислово розвитих країнах світу [5]. На початку 2001 р. наукові кадри склали більше 8 млн. чоловік. Високий освітній рівень робочої сили: 38% - середня освіта, 21% - закінчена вища, 17% - незакінчена вища, 11% - нижче середнього. Багато країн борють за доступ на американський ринок. Експортна квота США складає 8−9% ВВП. Однак для деяких галузей економіки значення експорту значно вище. Так, на експорт направляється ¼ усієї с/г продукції, ¼ машинобудування, 2/5 літаків. За винятком 88−90-х рр. США займають перше місце у світі по величині експорту й імпорту. Імпорт відіграє зростаючу роль у США. За рахунок імпорту задовольняється 20% потреб у текстилі, 30% щорічного обсягу продажів автомобілів у США.

Частка імпорту в продажах верстатів і устаткування складає 50%, 80% - побутової електроніки і взуття. Великими торговими партнерами США є ФРН і Японія. На США приходиться 8−9% експорту ФРН і 29−31% експорту Японії. Характерна риса економіки США — стійкий дефіцит у торгівлі з цими країнами, для яких доступ на американський ринок є однією з головних умов розвитку. США є одним з ведучих споживачів експорту нових індустріальних країн (НІК): 91% всього експорту Мексики, 46% - Тайваню, 40 — Філіппін, 38 — Південної Кореї. Обсяг торгівлі між США і НІК за 70−90-і рр. склав 22,5% зовнішньоторговельного обороту США, частка НІК — 2/3 зовнішньоторговельного обороту США з країнами, що розвиваються [11].

США — найбільший експортер наукомісткої продукції, за їхніми межами тільки 9% ринку в 2000 р. Мережа міжнародного виробництва, створена за допомогою прямих закордонних інвестицій — «друга економіка». Вона займає особливе місце у світовій системі. Загальний обсяг продажів підприємств і фірм другої економіки склав 32% ВВП США.

Розвиток міжнародної кооперації привів до того, що усе більш значна частина зовнішньої торгівлі являє собою внутріфірмову торгівлю. Якщо в 60-х рр. вартість закордонних прямих вкладень США склала 32 млрд. доларів, що перевищувало ½ вартості усіх світових закордонних інвестицій, то в 90-х рр. ця цифра склала 700 млрд. доларів, що значно перевищує показники для будь-якої іншої країни. США самі сталі великим реципієнтом прямих іноземних капіталовкладень. За даними на 2005 р. вартість інвестицій США за кордоном склала 802 млрд. доларів, а іноземні інвестиції в США — 654 млрд. доларів. США здобувають перемогу в конкурентній боротьбі за залучення фінансових ресурсів, що є свідченням її сили. Внутрішній ринок США здатний щорічно приймати і розміщати 100−150 млрд. доларів. Долар став своєрідним еталоном, на який дорівнюють усі валюти світу. Підвищення курсу долара приводить до зниження розміру експортної виручки в доларах, зниженню світових цін на сировину. Зниження курсу долара приводить до росту американського експорту, витисненню конкурентів США на зовнішніх ринках [12].

Частка США у світовому виробництві по поточним валютним курсам — 24%, по купівельній спроможності долара — 21%. Рівень розвитку ВВП на душу населення — 20 тис. доларів (країна уступає Швеції, Швейцарії, Японії).

Продуктивність праці: суспільна продуктивність праці = ВВП / зайняте населення, по цьому показнику США усіх випереджають.

Фактори розвитку: природні ресурси (близько 20% у національному багатстві США, що є високою роллю для промислово розвитих країн); високий розвиток науково-технічної сфери: витрати на наукові дослідження складають близько 40% усіх світових, що більше кожної з країн окремо. Частка наукомісткої продукції у виробництві складає близько 35−365, в експорті - 40%, що вище, ніж в інших країнах. США — єдиний чистий експортер науково-технічної продукції (2 місце займає Швейцарія). Рівень капіталовкладень: по масі перевищують усі країни, однак відстають по частці. Рівень підприємництва: гнучкість управління, прагнення до нововведень — одна з найефективніших у світі.

Аспекти впливу США: ємність національних внутрішніх ринків, експорт складає 10% ВВП, імпортна квота більше експортної квоти. Країна займає 1 місце у світі по обсязі експорту у світі, близько 10−12% всього обсягу світового експорту. США можуть обмежити доступ товарів тієї чи іншої країни на свій внутрішній ринок чи обмежити експорт у ту чи іншу країну.

2.2. Світогосподарське положення США

Провідне положення США у світовій економіці забезпечується головним чином їхньою перевагою над іншими країнами по масштабі і багатству ринку, рівню науково-технічного потенціалу, могутній і розгалуженій системі світогосподарських зв’язків з іншими країнами по лінії торгівлі, інвестицій і банківського капіталу.

Надзвичайно висока ємність внутрішнього ринку забезпечує США унікальне місце у світовій економіці. Найвищий обсяг ВВП у світі означає, що США витрачають більше будь-якої іншої країни на поточне споживання й інвестиції. Важливим фактором, що характеризує споживчий попит у США, є загальний високий рівень доходів щодо інших країн. У США до початку 90-х років склалася стійка структура господарства, у якому переважна питома вага належить виробництву послуг. Їхня частка у ВВП складає більш 70%, частка матеріального виробництва — близько 30%, продукції сільського господарства — близько 2,0%. Ще більш значна роль сфери послуг у зайнятості.

У число провідних галузей входять автомобілебудування, авіакосмічна, телекомунікаційна, хімічна, електротехнічна й електронна. Вони займають провідні позиції у світі. Країна володіє найбільш ємним у світі ринком машин і устаткування. На його частку приходиться понад 40% реалізованої в розвитих країнах продукції машинобудування.

Концентрація виробництва в промисловості протікає в умовах сформованої монополістичної структури, що визначає характер організації господарської діяльності. Понад 150 промислові корпорації (2004 р.) входять у число 500 найбільших по капіталу компаній світу. Серед 27 галузей промисловості світу провідне місце займають 14 американських, 4 японських і 2 німецькі компанії. Серед 25 провідних виробників ЕОМ — 9 компаній США, з 19 фармацевтичних — 10 компаній США. США — найбільший виробник багатьох видів сільськогосподарської продукції. Вони роблять близько 12% світового обсягу пшениці, 46% - кукурудзи, 52% - соєвих бобів, 21% - бавовни, 18% - олійного насіння, 17% - м’яса [9, 8, 2].

США володіють самим великим у світі науково-технічним потенціалом, що є в сучасних умовах вирішальним фактором розвитку економіки і конкурентноздатності у світовому господарстві. Щорічні асигнування на НІОКР у США перевищують подібні витрати Британії, Німеччини, Франції і Японії разом узятих. По їхньому обсязі американські корпорації домінують у багатьох галузях (див табл. 2).

Таблиця 2

Частка країн у фінансуванні НІОКР основних галузей приватного сектора ОЭСР (100% для кожної галузі) станом на 01. 01. 2005р. *

Галузь

США

Японія

ЄС

Інші країни

Електротехніка

47,4

18,1

26,5

8,0

Машинобудування

61,1

13,6

17,5

7,8

Аерокосмічна

77,8

0,0

19,4

2,7

Транспорт

43,3

23,8

27,0

5,9

Металургія

33,7

29,0

25,3

11,9

Базова хімія

43,7

10,5

29,9

9,9

Хімічні продукти

39,4

25,8

25,3

9,5

Послуги

29,7

20,7

26,4

23,3

Разом

51,3

16,0

26,7

6,0

*Таблиця побудована за даними, наведеними на офіційному сайті Світового банку — http: //www. worldbank. com

Більш 2/3 наукових витрат промисловості США приходиться на програми річною вартістю понад 100 млн. дол. (в інших країнах аналогічні по обсязі програми нараховуються одиницями), що дозволяє вести наукові дослідження по широкому фронту і домагатися швидкого перетворення результатів фундаментальних досліджень у прикладні розробки і технічні нововведення. Досягнення фундаментальної науки США загальновизнані. На долю американських дослідників приходиться близько 2/3 наукових і технічних статей у великих журналах, 35% наукових публікацій у найбільш престижних журналах світу. Американські вчені одержали найбільше число престижних нагород.

Американські корпорації міцно утримують першість у світі по таких напрямках НТП, як виробництво літаків і космічних апаратів, надпотужних комп’ютерів і їхнього програмного забезпечення, виробництво напівпровідників і новітніх могутніх інтеграційних схем, виробництво лазерної техніки, засобів зв’язку, біотехнології. У головних нововведеннях США випереджають конкурентів у середньому на десять років.

США продовжують залишатися найбільшим у світі виробником продукції високих технологій, чи, як її прийнято називати, наукомісткої продукції: їхня частка у світовому виробництві цієї продукції складала на кінець 90-х років понад 36%, (частка Японії - понад 20%, ФРН — близько 9,0%) [10].

Ще однією сферою, де американці утримують дуже міцні позиції, є обробка накопичених масивів знань і надання інформаційних послуг. Цей фактор відіграє дуже істотну роль, тому що швидке і якісне інформаційне забезпечення стало в усе зростаючій ступені визначати ефективність роботи усього виробничого апарата. В даний час у США зосереджено 75% банків даних, що існують в розвитих країнах.

Ядро науково-технічного потенціалу США складають кадри висококваліфікованих вчених і інженерів, зайнятих у проведенні наукових досліджень і розробок.

США належить особлива роль у функціонуванні світового господарського комплексу, особливо в другій половині XX ст. Відносини домінування і партнерства в області світової торгівлі, інвестицій, що складаються між США, Західною Європою, Японією, новими індустріальними країнами, пройшли ряд етапів у своєму розвитку. Спочатку була абсолютна перевага США, а потім, у міру посилення економіки інших країн, відносини між ними поступово переходили в конкурентне співробітництво, у якому США змушені частково уступати свою частку впливу суперникам, переміщаючи свій вплив на більш високий технічний рівень. Дотепер американські компанії переважають на багатьох ринках у світовій торгівлі, позичкового і підприємницького капіталу.

2.3. Особливості зовнішньої економічної політики США

Будучи найбільшим експортером капіталу у формі прямих інвестицій, США активно домагаються створення необхідного інвестиційного клімату для своїх корпорацій за рубежем, роблячи їм усебічну підтримку, включаючи військовий тиск. Основні зусилля в цій області спрямовані на створення ліберальної інвестиційної системи для американських інвесторів і захисту їхньої власності.

Сприяння експорту приватного капіталу виявляється через державну корпорацію приватних капіталовкладень за кордоном. Вона надає інвестиційні гарантії, здійснює безпосереднє фінансування, проводить підготовчу роботу по здійсненню закордонних інвестиційних проектів. Фінансові умови надання позикових засобів носять пільговий характер. Новим напрямком стало розширення діяльності даної організації на Центральну і Східну Європу, а також на країни СНД. Проводячи політику стимулювання експорту капіталу, США вживають заходів по створенню механізму захисту інвестицій, у якому важливе місце приділяється двостороннім і багатостороннім угодам. З 80-х років підсилилася тенденція до співробітництва американських ТНК із місцевим капіталом. Починаючи з 1977 р. біля половини американських прямих інвестицій здійснюються у формі змішаних підприємств із місцевими партнерами [14].

Для іноземних прямих капіталовкладень у США встановлений національний режим. Офіційно вони обмежуються тільки виходячи з інтересів національної безпеки в ряді галузей видобувної й обробної промисловості, у тому числі авіаційній, суднобудівній, в атомній енергетиці, морському судноплавстві, авіаційному транспорті, радіомовленні і космічних комунікаціях. У цих випадках на іноземних інвесторів поширюється режим найбільшого сприяння. Одночасно американська адміністрація підсилила спостереження і контроль над процесами припливу і функціонування іноземного капіталу. У зв’язку з цим був прийнятий ряд законодавчих актів.

Важливим засобом сприяння закордонній діяльності американських компаній виступають програми економічної допомоги США іноземним державам. Угоди про надання допомоги нерідко визначаються зобов’язаннями країн-одержувачів створити інвестиційний клімат для діяльності американського капіталу, гарантувати його від націоналізації. Прийнято виправлення до законів про допомогу іноземним державам, що уповноважували президента припиняти економічну допомогу країнам, які націоналізували майно американських компаній чи громадян і не надали чи не прийняли заходи для компенсації. Вони уповноважили і представників США в міжнародних організаціях виступати проти надання багатобічної допомоги тим країнам, що експропріювали американську власність.

У сфері постійної уваги адміністрації знаходяться зовнішньоторговельні позиції країни. В області зовнішньої торгівлі здійснюється двоїстий курс, спрямований на забезпечення свободи торгівлі у світі і захист свого ринку. Адміністрація обгороджує інтереси окремих соціальних шарів і груп від зайвого іноземного впливу, з огляду на погляди прихильників своєї партії. Масштаби протекціонізму в США дуже значні. У число товарів, оподатковуваних високими митними тарифами, входять одяг, взуття, тютюн і тютюнові вироби, овочі і продукти з них. Особливо сильний збиток наноситься експорту продукції обробної промисловості з країн, що розвиваються. Протекціоністська політика проводиться на вибірній основі.

У відношенні цілого ряду країн, курс яких неугодний США, проводиться політика заборони економічних зв’язків. До країн, у відношенні яких проводяться торгові заборони, висуваються обвинувачення в тероризмі чи порушенні режиму нерозповсюдження, порушенні прав людини, відносяться Іран, Сирія, КНДР, В'єтнам, Куба, Лівія.

Імпортна політика відбиває структурні зрушення в економіці і сприяє їх здійсненню. Звичайно більш високе проникнення імпорту відзначається в менш перспективних галузях, що дозволяє знижувати витрати виробництва за рахунок використання більш дешевих імпортних товарів.

Правлячими колами широко використовується гасло «свободи торгівлі», як би символізуючи вірність ідеалам американського капіталізму. У 80−90-і роки він постійно присутній у виступі всіх президентів. Курс на вільну торгівлю прямо ув’язаний з головною стратегічною задачею забезпечення американського лідерства у світі, що одночасно викликає прагнення США установити контроль над усіма міжнародними передачами новітньої технології.

Державне регулювання зовнішньої торгівлі насамперед спрямовано на форсування експорту. Такий підхід порозумівається тим, що експорт у цілому ряді країн виступає важливим фактором їхнього росту, особливо в наукомістких і сільськогосподарських виробництвах. Незважаючи на відносно скромну роль експорту у внутрішнім виробництві (7%), за 1996−2004 р. він забезпечував більш третини збільшення ВВП країни [11, 9].

Головна роль у системі державного стимулювання експорту належить Експортно-імпортному банку (ЕІБ), що видає і гарантує експортні кредити, проводить програми пільгового середньострокового кредитування, робить переоблік векселів приватних комерційних банків з метою зниження процентної ставки по їх експортних кредитах, видає спільні з приватними банками кредити в розмірі 50% загальної суми кредиту. Сприяння експорту здійснюється також за допомогою державного фінансування постачань по програмах допомоги. Проходить це через «зв'язану допомогу».

Підтримка експортної діяльності здійснюється на регіональному рівні і рівні штатів, а також великих міст. Місцеві органи влади надають позики і кредити, здійснюють випуск облігацій, гарантування позик, податкові знижки й інші стимули. У країні створено понад 1300 підприємницькі зони.

На міжнародній арені зміцненню експортних позицій американських ТНК служить сприяння лібералізації міжнародної торгівлі, у тому числі в рамках підтримки інститутів світового і регіонального, міжнародного економічного співробітництва (СОТ, Північноамериканська зона вільної торгівлі й ін.) і забезпечення провідних позицій у них.

В зовнішньоекономічній політиці став відверто виявлятися північноамериканський і тихоокеанський регіоналізм. Країни Північної і Південної Америки, Тихоокеанського району розглядаються в якості пріоритетних регіональних ринків. В зовнішній торгівлі відбулося зменшення частки західноєвропейських країн, Австралії, ПАР і збільшення питомої ваги Канади, а також розвиваються країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Торгові відносини США і незалежних індустріальних країн — одне з найбільш динамічних ланок світових господарських зв’язків. Це викликається особливостями розподілу природних і трудових ресурсів і умов їхньої експлуатації, спрямованістю соціально-економічної політики країн регіону. Використання цих факторів і умов забезпечують американським ТНК одержання більш високих прибутків, ніж в інших районах.

Найбільшими торговими партнерами є Канада, Японія, Мексика, КНР. До 90-х років США вирішували зовнішньоторговельні і зовнішньоекономічні проблеми на двосторонньому рівні, а також у рамках міждержавних організацій. Вони не зв’язували себе членством у національних економічних угрупованнях.

Таблиця 3

Географічна структура експорту США, % до загального обсягу [14]

Регіони, країни

1970

1980

1990

2000

Промислово розвинуті країни

69,2

59,2

65,2

58,7

Західна Європа

33,5

30,6

28,6

23,0

Канада

21,0

16,0

21,4

22,2

Японія

10,8

9,4

12,3

11,0

Країни, що розвиваються

30,0

36,6

23,5

40,3

Латинська Америка

15,1

17,5

15,2

16,6

Близький Схід

3,3

6,2

3,8

-

Африка

2,2

2,1

2,2

1,7

Східна і Південна Азія

9,3

10,7

12,2

-

Центральна і Східна Європа

0,8

3,4

1,1

4,0

На початку 90-х років був проведений цілий ряд заходів, включаючи інтенсивні переговори, що підготували ґрунт для прийняття тристороннього Північноамериканського договору про вільну торгівлю — НАФТА. У США розраховують, що створення на континенті загального ринку приведе до активізації ділової активності, значному збільшенню робочих місць, підвищенню темпів економічного росту. Активізуються винос у Мексику таких виробництв, що завдяки застосуванню дешевої робочої сили дозволять північноамериканської продукції ефективніше конкурувати з товарами з Японії, Західної Європи і Південно-Східної Азії. Це може сильно змінити потоки міжнародної торгівлі. Разом з тим такий хід подій значною мірою стане альтернативою відновленню технології й устаткування, тобто сповільнить темпи науково-технічного прогресу в США. Утворення північноамериканського загального ринку відкриває нові обрії економічної взаємодії США і Канади з країнами Латинської Америки.

Економічне становище США у світі в наступні десятиліття в значній мірі буде визначатися характером інтеграційних процесів, у які залучені не тільки США, але і всі їхній провідні партнери [1].

У внутрішній сфері американська адміністрація ключем до пожвавлення економіки вважає створення умов, при яких підприємці сприяли б збільшенню робочих місць, посиленню ділової активності. З цією метою розширюються програми широкомасштабних суспільних робіт, надаються підприємцям податкові знижки, що заохочують капіталовкладення, розширюються програми навчання і перекваліфікації робітників.

Розділ 3 Стан та перспективи економічного співробітництва США та України

3.1 Проблеми та перспективи економічної співпраці Україні і США

Протягом тривалого часу українсько-американські економічні відносини позначались наявністю низки застарілих проблем, які, власне, і формували систему пріоритетів діяльності українських дипломатів на американському напрямку, оскільки їхня невирішеність негативно впливала на загальний тонус двосторонніх стосунків. Йдеться насамперед про відновлення пільг щодо експорту товарів із України в США згідно з Генералізованою системою преференцій США (ГСП), надання Україні Сполученими Штатами статусу країни із ринковою економікою, підписання двостороннього протоколу про взаємний доступ на ринки товарів та послуг, який фактично відкриває нашій державі двері до СОТ, а також скасування дії поправки Джексона -- Веніка, яка, незважаючи на суто політичний зміст, передбачає економічні по формі санкції.

При цьому слід зазначити, що відносно коротка історія відносин України і США показує, що останні не лише послідовно й прагматично відстоювали власні економічні і політичні інтереси, а й завжди гостро реагували на дії колишнього українського керівництва, що в той або інший спосіб порушували принципи демократії та цивілізованої ринкової економіки. Як свідчить світовий досвід, ці питання взаємопов'язані.

Історичні події 2004 року дали вагомі підстави офіційному Вашингтону та американським діловим колам, а власне, і всім демократичним країнам розглядати нашу державу не лише як динамічну демократію, що упевнено входить до простору спільних демократичних цінностей, але й перспективного економічного партнера, який скидає затісну оболонку «перехідної» економіки. Це стало потужним імпульсом для позитивного вирішення ряду стратегічно важливих завдань, необхідних для забезпечення рівноправної та активної участі України у системі сучасних міжнародних економічних відносин.

Так, екскурс в недалеке минуле свідчить, що лише прямі втрати українських виробників на американському ринку через відсутність сприятливих умов торгівлі та ведення антидемпінгових розслідувань складали понад 300 млн. дол. на рік. До цього слід додати шкоду, завдану іміджу України як надійного торговельно-економічного партнера через звинувачення у неналежному захисті прав інтелектуальної власності та невизнання ринкового характеру її економіки. Тому останні досягнення в україно-американських відносинах не лише мають конкретну економічну вартість, а й формують, застосовуючи економічну термінологію, колосальні нематеріальні активи, що неможливо придбати за гроші, але які дають Україні можливість набагато впевненіше торувати шлях до власного місця у системі сучасного міжнародного поділу праці та обстоювати свої інтереси. Вони свідчать про наші реальні здобутки у розбудові економіки на ринкових засадах, включно із відповідними інституційними змінами.

Зокрема рішення щодо відновлення пільг для українського експорту в США згідно з Генералізованою системою преференцій було прийняте в результаті позачергового перегляду ситуації в Україні. Таким чином Білий дім визнав відповідальність та адекватність дій українського уряду в сфері захисту прав інтелектуальної власності, а також приведення українського законодавства до світових норм. Як відомо, санкції проти України були введені у 2001 році. Вони не дозволяли здійснювати на безмитній основі експорт товарів на суму до 40 млн. дол. США щорічно за 120 позиціями американської Гармонізованої тарифної системи.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой