Місце Пакистану в світовій економіці

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Международные отношения и мировая экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний університет «Львівська політехніка»

Кафедра менеджменту і міжнародного підприємництва

Місце Пакистану в світовій економіці

Львів 2013

План

Вступ

1. Загальна характеристика країни

2. Внутрішня політика Пакистану

3. Зовнішньоекономічна політика Пакистану

4. Особливості державного регулювання міжнародної торгівлі

5. Особливості участі країни у міжнародному русі факторів виробництва

6. Участь країни в інтеграційних угрупуваннях

7. Співпраця Пакистану з Україною

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

пакистан міжнародний торгівля виробництво

Ісламська Республіка Пакистан — держава в Південній Азії. На заході межує з Іраном, на північному заході - з Афганістаном, на північному сході та сході - з Індією, на півдні омивається Аравійським морем. Площа — 796 тис. км2. Населення — 130 млн. чоловік. Офіційні мови — урду та англійська (60% населення розмовляє мовою панджабі, 16% - на пушту, 12% - на Сіндхі). Столиця — Ісламабад.

За характером рельєфу на території Пакистану виділяються дві великі області - Індська рівнина і гірські освіти, що належать Гіндукушскій системі і Іранському нагір'я. Основні риси природних ландшафтів сформувалися під впливом посушливого клімату, причому не тільки на плоскій Індської рівнині, але і в області потужних гірських ланцюгів, що простягаються на північ від рівнини через весь Пакистан. У рослинному покриві переважають посухостійкі види, високі гірські вершини одягнені сніговими шапками, і лише на північному сході серед гірських хребтів, що перехоплюють мусонних вологу, ростуть густі хвойні і широколистяні ліси.

У містах Пакистану проживає близько 30% населення. Найбільші міста — Ісламабад (259 тис. жителів), Лахор, Равалпінді, Хайдарабад, Карачі, Пешавар. Всі вони, як правило, мають певні спільні риси. У них є традиційне «Східние» місто, що виникло багато століть тому і оточене стіною з воротами.

1. Загальна характеристика Пакистану

Пакистан (урду ЃЗ?цУКЗд[pa?k?s?ta?n] -- «земля чистих»), повна назва -- Ісламська Республіка Пакистан, країна на півдні Азії, що простягнулася від Гімалаїв до Аравійського моря, межує на заході з Іраном, північному-заході з Афганістаном, північному сході з Китаєм, сході з Індією.

Пакистан — шоста за чисельні-стю населення країна в світі, що має друге за величиною мусуль-манське населення (близько 180 млн чол.) в світі після Індонезії.

Територія сучасного Пакистану відома ще з давніх часів. Різні цивілізації та культури розвивалися й занепадали на цих землях, різні й найменування вони мали, але жодна з них не нагадувала теперішньої назви країни. А назву цю вивели поборники незалежної ісламської держави ще на початках 20 століття. Спочатку вона була символом їх переконань та боротьби за Незалежність, а згодом вона стала до душі населенню цієї території й переросла своє призначення, як окремої політичної течії, в державний символ -- назву держави.

Назва Пакистан -- була придумана в 1934 році Чодгарі Рахмат Алі (Choudhary Rahmat Ali), яку він опублікував у «Пакистанській декларації» брошурі «Зараз або ніколи» («Now or Never»). Ця назва уособлює стремління «тридцять мільйонів мусульман бути разом», які живуть на п’яти північних територіях британського Індостану -- Punjab, Afghania, Kashmir, Sindh, і Balochistan".

На початку 1930 року, Чодгарі Рахмат Алі почав писати свою найвідомішу працю -- про формування мусульманської нації в Індії. Він був секретарем «Пакистанського Руху» у Великобританії на чолі з Мухаммад Аслам Хан Хаттаком (голови організації), і доктором Абдур Рахімом (віце-президент організації) і перебував здебільшого вЛондоні. Там на берегах Темзи, 28 січня 1933 року, він висловив свої ідеї в брошурі «Зараз або Ніколи, ми повинні жити або згинути назавжди?» (Now or Never; Are We to Live or Perish Forever?), яку потім й нарекли Декларацією Пакистану. Там й вперше побачила світ абревіатура з заголовних букв п’яти провінцій, що склали теперішню територію Пакистану.

Пакистан простягається між 24 і 37 північними широтами і між 61 і 77 східною довготою та займає площу 803 940 км?, що робить його дев’ятою за величиною країною в Азії, а включаючи спірну територію Азад Кашмір і північні райони Кашміру, країна охоплює 880 254 км?. Пакистан межує з чотирма незалежними країнами: Іраном на південному-заході, Афганістаном на заході і півночі, Китаєм на північному-сході і Індією на схід, з кожною, з цих, країн є прикордонні територіальні суперечки (від значних до незначних), тому загальна довжина кордонів 7056 км, величина узагальнена. На півдні, Пакистан має 1046 кілометрів берегової лінії на Аравійському морі.

Топографічна карта Пакистану

На більшій частині країни -- гори систем Гіндукушу, Гімалаїв, Іранського нагір'я. На сході і південному сході країни -- рівнина в басейні річки Інд, на півдні, північному сході та північному заході -- відроги Гімалаїв та гори Гіндукушу (висота до 7690 м). На заході і південному заході -- гори Сулейманові, Макран та нагір'я Белуджистан. Найвища точка Пакистану знаходиться в горах Каракорум -- гора К2 (Годвін-Остін) (8611 м). Це друга вершина у світі після Евересту. Клімат мусонний, на більшій частині країни -- тропічний, на північному заході -- субтропічний. Основна ріка -- Інд з притокою Паджнад.

· Площа країни: всього -- 880 254 км ?.

· Сухопутні кордони: всього -- 7056 км.

· Прикордонні країни (їх межі): Іраном -- 978 км, Афганістан -- 2643 км, Китай -- 523 км, Індія -- 2912 км.

· Берегова лінія -- 1046 кілометрів.

У межах Пакистану чітко виділяються три великі орографічні області -- Індська рівнина (західна частина Індо-гангської рівнини) і обрамлюючі її із заходу і півночі гори та височини, що належать до систем Іранського нагір'я і Гіндукушу з Гімалаями, що утворилися в основному в епоху альпійського орогенезу. Індська рівнина виникла на місці великого передгірного крайового прогину.

Клімат та геологія Пакистану

Пакистан перебуває в помірній субтропічній кліматичній зоні, клімат, в основному, напівпосушливий, але на півдні країни він таки посушливий. Його особливості характеризуються спекотним літом і прохолодною або холодною зимою, та значними коливання між крайнощами температури в конкретному районі. Ці узагальнення не повинні приховувати явні відмінності, що існують між конкретними реґіонами країни, оскільки, у прибережній зоні уздовж Аравійського моря, як правило, кліматичні умови -- помірні та теплі, а замерзлі засніжені хребти Каракоруму та інших гір на Крайній Півночі Пакистану вирізняються холодним кліматом увесь рік, тому вони доступні тільки для альпіністів світового рівня лише на кілька тижнів у травні та червні щороку.

Пакистан має чотири сезонні пори року: прохолодна і суха зима триває з грудня по лютий; гаряча і суха весна триває з березня по травень; літо дощове, оскільки південно-західний мусон триває з червня по вересень; а восени період мусонів відступає у жовтні та листопаді. Початок і тривалість пір року, також різниться залежно від місця розташування території (північ чи південь країни).

У низинах, середня температура самого холодного місяця січня між 12 °C і 16 °C на півдні змінюються лише вздовж узбережжя, а середньомісячна температура взимку становить до 20 °C. У літні місяці з травня по вересень на всій території країни нестерпно спекотно. Середня температура, як правило, близько 30 °C, а в деяких місцях можна зафіксувати навіть граничну температуру в 50 °C. Розподіл опадів вкрай нерівномірний, в загальному, вони знижуються з півночі на південь. Достатню кількість опадів отримує тільки передгір'я Гімалаїв і крайня північ Пенджабу, де їх кількість становить 1000 мм на рік. Лахор же отримує лише близько 500 мм, а в південних штатах Пенджаб і Сінд, менше ніж 200 мм на рік. Дощі випадають майже виключно під час короткого південно-західного мусону у липні і серпні, а в іншу пори року сухо.

Пакистан в своїй геологічній будові перекриває як індійську та євразійські тектонічні плити. Де його провінції Сінд і Пенджаб лежать на північно-західній частині Індійської платформи, а Белуджистан і більша частина Північно-Західної прикордонної провінції знаходяться в межах Євразійської плити. Північні райони і провінція Азад Кашмір лежать в основному в Центральній Азії по краю Індійської плити і тому схильні до проявів руйнівних землетрусів, спричинених стиканням двох тектонічних плит.

Більшість території Пакистану охоплює північно-західну околицю Індійської (Індостанської) платформи та частину Середземноморського складчастого поясу. На платформі лежить східна низовинна частина країни (рівнина Інду), перекрита антропогеновими відкладами.

Найважливіші родовища корисних копалин пов’язані з осадовими комплексами околиць платформи і складчастої області. Пакистан має розвідані запаси різних корисних копалин: нафти, вугілля, природного газу, бокситів, бариту, золота, міді, залізних руд, флюориту, марганцю, стибію, поліметалічних руд, целестину, сірки, кам’яної солі, гіпсу, магнезиту, вапняків, глин та інших копалин.

Недавня історія Пакистану

Незалежність від Англії отримана в 1947 р. До цього Пакистан входив до складу Індії. Республіка оголошена в 1956 р. Східний Пакистан став самостійною країною Бангладешу 1971 р. Після громадянської війни влада перейшла до Зулфікару Алі Бхутто, він був скинутий генералом Зія уль-Хаком у 1977 і страчений в 1979 р. Агітація за проведення вільних виборів була почата Беназір Бхутто в 1986, вона була обрана президентом у 1988 (звільнена від влади в 1990). Пакистан приєднався до Співдружності в 1989. Уряд Ісламського демократичного альянсу ввів закони шаріату і почав здійснювати програму приватизації в 1991. У 1993 Фарух Легарі був обраний президентом, обіцяв відновити повну парламентську політичну систему. Беназір Бхутто була обрана прем'єр-міністром у 1993 р.

Адміністративний поділ Пакистану.

Пакистан є федерацією з чотирьох провінцій, території федеральної столиці та адміністративних районів-територій мешкання племінних груп. Крім того, уряд Пакистану фактично взяв під свою юрисдикцію західну частину спірного регіону Кашмір, організованою у вигляді двох окремих політичних утворень (Азад Кашмір і Північні території). Провінції:

1. Белуджистан (Balochistan)

2. Північно-Західна прикордонна провінція (North-West Frontier Province (NWFP))

3. Пенджаб (Punjab)

4. Сінд (Sindh)

Території:

5. Столична територія Ісламабад (Islamabad Capital Territory (IST))

6. Федерально управляємі племінні території (Federally Administered Tribal Areas (FATA))

7. Азад Джамму і Кашмір (або просто Азад Кашмір) (Azad Jammu and Kashmir (or simply Azad Kashmir))

8. Гілгіт-Балтистан (Gilgit-Baltistan)

Третій ярус урядового адміністрування складається з 26 округів, які в свою чергу розподілялися ще на два яруси адміністрацій -- районні і тешілс (tehsils), які підчинялися, безпосередньо, провінційним структурам.

Внаслідок адміністративної реформи в 2001 році округи були скасовані і вступила в силу нова трирівнева система місцевого самоврядування у складі районів, тешілс і сільських спілок, з виборним органом на кожному рівні. У наш час в Пакистані налічується 107 районів, кожний, з яких, складається з декількох тешілс і сільських спілок[1].

2. Внутрішня політика Пакистану

Економіка Пакистану.

Пакистан — аграрна країна з промисловістю, яка розвивається. Основні галузі промисловості: металообробна, машинобудівна, хімічна та нафтохімічна, харчова, текстильна, кустарні промисли. Транспорт — автомобільний, залізничний, морський. Осн. порти: Карачі, Касім. Розвивається повітряний транспорт. Функціонує пакистанська авіакомпанія. Карачі - великий аеропорт міжнародного значення.

До 1947 року формування господарства на територіях, що нині входять до Пакистану, відбувалося в рамках колоніальної Індії. Внаслідок тривалого панування англійського імперіалізму країна до часу утворення суверенної держави мала дуже низький рівень економічного розвитку. Під час розподілу колишньої Британської Індії до Пакистану відійшли райони, відсталіші у промисловому відношенні.

В умовах незалежності Пакистан досяг певних успіхів в економічному розвитку, однак все ще залишається слабко розвинутою аграрною країною з багатоукладним господарством. Провідними є приватно-капіталістичні і державно-капіталістичні утворення, але кількісно переважають дрібнотоварний і дрібно-капіталістичний устрої, а в ряді периферійних районів зберігається натурально-патріархальний устрій[2].

За 1949/50−1969/70 рр. середньорічний темп приросту ВНП країни в сучасних кордонах становив 4,6%, у 1971/72 рр. він знизився до 0,9%, в 1972/73 рр. збільшився до 6,5%, а в 1973/74 — на 6,1%. Нині національний доход на душу населення оцінюється приблизно в 120 доларів США.

Внаслідок відокремлення території Бангладеш в скрутному становищі опинилися окремі галузі промисловості, які раніше постачали продукцію на ринок Східної Бенгалії, а згодом були переорієнтовані на зовнішній ринок.

Було розпочато проведення аграрної реформи. Робляться спроби перегляду принципів економічного розвитку в напрямку індустріалізації країни і максимального використання природних, особливо енергетичних, ресурсів. Держава здійснює економічну політику і вживає окремих заходів щодо економічного розвитку, виходячи з існування в країні змішаної економіки.

Основні галузі господарства залишаються в приватному секторі. Провідні позиції в економіці займають монополістичні групи, яким належать найбільші промислові підприємства (82% інвестицій у велику промисловість), торговельні і будівельні компанії. Уряд заохочує іноземні інвестиції в різні галузі господарства, вдається до іноземних позик і кредитів.

Сільське господарство. Незважаючи на проведення ряду аграрних реформ і стимулювання капіталістичних відносин у сільському господарстві, в аграрному секторі країни подекуди зберігаються пережитки феодалізму — поміщицьке землеволодіння і дрібне селянське землекористування на умовах різної, іноді кабальної, оренди. Це є головною причиною відсталості цієї галузі господарства. Аграрна реформа спрямована в основному на обмеження розмірів земельної власності, зокрема передбачається зниження земельних володінь з 200 до 60 га зрошуваної і з 400 до 120 га незрошуваної землі. Оброблювана площа становить близько 20 млн. га (у тому числі рілля 14,5 млн. га), або 24% території країни, ліс — 2,3 млн. (2,8%), а землі, непридатні для сільськогосподарського використання — 46 млн. га (57,4%). Оскільки на оброблюваних землях можна дво збирати рожаї на рік, фактично посівна площа становить 16 млн. га.

Землеробство — основна галузь сільського господарства. Обробляють культури весняних (раби) і осінніх (кхариф) жнив. До першої відносяться головна продовольча культура — пшениця, яку сіють скрізь, а також грем, ячмінь, олійні. До других — рис, площа і виробництво якого в останні роки істотно розширилися (в основному на засолених поливних грунтах Сінда), бавовна — найважливіша технічна культура, а також цукрова тростина і кукурудза. На неполивних землях у посушливих районах вирощують просяні культури — джовар, баджру тощо. Зростає значення тютюну, різних овочевих (цибуля, картопля, перець) і садових (манго, цитрусові, фінікова пальма, абрикоси) культур, арахісу. Тваринництво має другорядне значення. Переважає тяглова худоба, хоча в останні роки в передмісті розвивається м’ясне і молочне тваринництво. У посушливих районах розвиндте кочове скотарство (вівці, кози, верблюди). Рибальство в основному прибережне.

Промисловість. Від колоніального періоду Пакистану дісталося кілька десятків невеликих текстильних фабрик, цукрових заводів, млинів, механічних майстерень. За роки незалежності силами національного приватного і державного капіталу було створено порівняно значну легку промисловість і закладено основи важкої промисловості. Середньорічні темпи приросту перевищили 10% у фабрично-заводській промисловості.

Добувна промисловість і енергетика. Гірничовидобувна промисловість дає всього 0,5% ВНП. Найбільше значення має видобуток природного газу, на частку якого припадає 35% споживаної енергії. Основні газопромисли пов’язані трубопроводами з великими промисловими центрами. Видобуток нафти (район Дхуліян), яку переробляють на заводі в Равалпінді, задовольняє лише 15% потреб країни, нафтопереробні заводи в Карачі працюють на імпортній нафті. У невеликій кількості добують вугілля, кам’яну сіль (Соляний хребет), гіпс (Сибі), а також хроміти (район Хіндубаг), що йдуть переважно на експорт.

Енергетика. Енергетика — одне з слабких місць економіки, незважаючи на високу потужність електростанцій. Перша атомна електростанція знаходиться поблизу Карачі (132 Мвт). Велику частину електроенергії дають ГЕС в системі р. Інд, з яких найбільшими є Мангла (300 Мвт), Малаканд, Расул, Тарбела.

Обробна промисловість. У харчовій промисловості значне місце належить цукровому виробництву. До середини 1974 було 24 цукрових заводи, в основному в Пенджабі, Сінді, які переробляли близько 1/3 врожаю цукрової тростини, решта йде на ремісниче виробництво коричневого цукру.

Хімічна промисловість. Хімічна промисловість орієнтована переважно на обслуговування сільського господарства. Виробництво хімічних добрив задовольняє більше ніж половину потреб сільського господарства країни. Розвинута цементна промисловість. Є декілька заводів гумотехнічних виробів, скляних та інш.

Транспорт. Залізниці, що належать державі - важливий вид транспорту. До 1974 р. їх довжина станови — 8810 км.

Головна магістраль пролягла по долині Інду і з'єднує провідні промислові центри з морським портом Карачі.

Мережа автомобільних доріг понад 35 тис. км, у тому числі вищого класу — 19 тис. км. Швидко зростають автомобільні вантажні перевезення. Зовнішні зв’язки здійснюються в основному морем.

Національний торговий флот, націоналізований в 1974 році, не забезпечує потреб країни. Велика частина морських перевезень здійснюється іноземними судноплавними компаніями. Вантажооборот порту Карачі 10,5 млн. т. Швидко збільшуються внутрішні і міжнародні авіаційні перевезення; функціонує пакистанська авіакомпанія. Карачі - великий аеропорт міжнародного значення.

Основні економічні показники. Річний доход на душу населення — 429 доларів США; ВВП — понад 40 млрд. дол. США.

Зовнішній борг перевищує 27 млрд. дол. США. Зовнішньоторговельний дефіцит становить 1,5 млрд. дол. США. Пакистан входить в число найактивніших позичальників міжнародних фінансових організацій (щороку близько 2 млрд. дол.). Найбільшим джерелом зовнішніх позик є Консорціум з допомоги Пакистану (об'єднує ряд західних держав і міжнародних фінансових організацій).

Щорічний держбюджет становить близько 15 млрд. дол. (дефіцит 4,7%). На поточні непродуктивні витрати щорічно витрачається близько 80% бюджетних асигнувань, у т.ч. на оборону — 24% (3 млрд. дол.). Останнім часом економіка переживає період інтенсивного переходу від держрегулювання до розгортання процесів, орієнтованих на вільний ринок. Зростає роль великих фінансово-промислових груп.

Промисловість забезпечує менше ніж третину ВВП. Відносно розвинуті: текстильна, шкіряна, харчова, хімічна, цементна, сталеливарна, нафтопереробна, газова та інші галузі. Виробництво електроенергії, сталі, нафти і нафтопродуктів, а також добривнині зосереджене в основному в держсекторі (близько 50% промислової продукції)[3].

Фінансова політика Пакистану.

Пакистан має намір повернутись на міжнародний ринок облігацій через 6 років. Обтяжена боргами держава планує продати облігаціі на суму більше 50 млн. дол., з терміном погашення від 5 до 10 років.

Уряд Пакистану потребує грошових коштів. Незважаючи на зростання економіки, її фінансова система слабка. Доходи від податків низькі, а валютні резерви впали на 34% з жовтня минулого року. Міжнародне рейтингове агентство Moody’s знизило рейтинг облігацій країни, давши їм «негативний» прогноз.

Країни, що розвиваються, в їх числі Бразилія, Кенія і Гондурас, виходять на міжнародний ринок облігацій, щоб використовувати низьку вартість запозичень з метою отримати кошти для інфраструктурних проектів і полегшення тягаря заборгованості.

Однак фінансова історія Пакистану має темні плями. Країна оголосила дефолт за своїми зобов’язаннями в 1999 р. на тлі кризи платіжного балансу, міжнародних санкцій і військового перевороту[4].

Грошова-кредитна система.

Кредитні системи країн, що розвиваються, у цілому, за рідкісним винятком, розвинуті слабо (в основному це кредитні системи в країнах Африки, структури яких орієнтовані на кредитні системи колишніх країн-метрополій -- Англії, Франції, Португалії). У більшості цих країн існує дворівнева система, яка представлена національним центральним банком І системою комерційних банків. На більш високому рівні знаходяться кредитні системи країн Азії і Латинської Америки. Особливо варто виділити ряд азіатських країн: Південну Корею, Сінгапур, Гонконг, Індонезію, Індію, Пакистан, кредитні системи яких досить розвинуті, тому що мають трирівневу структуру і наближаються за своїм рівнем до кредитних систем країн Західної Європи[5].

Інвестиційна політика.

Провідні позиції в економіці займають монополістичні групи, яким належать найбільші промислові підприємства (82% інвестицій у велику промисловість), торговельні і будівельні компанії.

Уряд заохочує іноземні інвестиції в різні галузі господарства, вдається до іноземних позик і кредитів. У ряді галузей сильні позиції зберігає англійський капітал, після якого за розмірами іноземних інвестицій іде американський, японський і німецький[2].

Cоціальна політика.

Пакистан домігся значного прогресу з часу здобуття ним незалежності 58 років тому, про що свідчать ключові показники в соціальній сфері. Розширився охоплення населення послугами охорони здоров’я та освіти, підвищилося їх якість, а середня тривалість життя збільшилася з 59 років у 1990 році до 64 років у 2003 році у чоловіків і до 66 років у жінок.

Показники материнської та дитячої смертності знизилися, також як і показники неписьменності.

У 90-ті роки в Пакистані відзначався досить скромний прогрес у скороченні бідності та підвищенні рівня життя населення. У реальному вираженні приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) сповільнився до менш 4 відсотків на рік, а реальний дохід на душу населення збільшувався лише на один з невеликим відсоток на рік, що призвело до зростання масштабів бідності до 32 відсотків. Показники соціального розвитку практично залишалися на колишньому рівні. Наприклад, показники зарахування дітей до початкової школи знизилися з 46 відсотків 1991 / 1992 роках до 42 відсотків у 2001/ 2002, причому у хлопчиків цей показник впав з 53 до 46 відсотків, а у дівчаток — з 39 до 38 відсотків. До кінця 90-х років економічне становище в Пакистані було вкрай нестабільним — величезний бюджетний дефіцит і надзвичайно високий рівень державного боргу витісняли державні інвестиції і витрати на соціальні потреби.

З 2000 року уряд приступив до виконання широкої і сміливої програми реформ, яка дозволила докорінно змінити ситуацію. Пакистану вдалося домогтися швидкого поліпшення раніше погіршуваного макроекономічного становища. У 2004/2005 роках приріст ВВП перевищив 8 відсотків на рік. Ці досягнення на макроекономічному рівні дозволили країні досягти консолідації бюджету. Покращився стан як зовнішнього, так і внутрішнього рахунків і в даний час валютні резерви покривають п’ять місяців імпорту. Державний борг скоротився з 90 відсотків ВВП в 2000/2001 році до 60 відсотків в даний час. Витрати на соціальні потреби і боротьбу з бідністю збільшилися з 3,8 відсотка ВВП в 2001 /2002 році до 4,7 відсотка ВВП в 2003 /2004 році. Уряд приступив також до проведення перспективних структурних реформ, що передбачають приватизацію державних підприємств, удосконалення державного та корпоративного управління, лібералізацію зовнішньої торгівлі та реформу банківського сектора.

В даний час вже є ознаки того, що ці реформи стали приносити плоди у вигляді поліпшення показників розвитку країни. Згідно з результатами недавно проведеного Обстеження з вимірювання соціальних показників і показників рівня життя в Пакистані (PSLSMS) відсоток грамотного населення у віці старше 10 років збільшився до 53 з 45 відсотків у 2001/2002 році. Хоча таке поліпшення показників грамотності відзначається як у чоловіків (65%), так і у жінок (40%), скільки-небудь значного скорочення гендерного розриву не сталося. Однак, незважаючи на ці сприятливі зміни, країні належить вирішити ряд складних проблем. Показники соціального розвитку в Пакистані все ще нижче, ніж в інших країнах з аналогічним рівнем доходів.

Бідність як і раніше є серйозною проблемою в Пакистані. Згідно з переглянутими показниками ВВП дохід на душу населення склав 720 дол США; до кінця десятиліття відновилося зростання бідності, яка значно скоротилася в 80 -х і початку 90 -х років. Хоча дані нещодавно проведеного Комплексного обстеження домогосподарств ще не отримані в повному обсязі, цілком очевидно, що більша частина населення живе в умовах бідності. Більш того, відмінності у рівні доходів на душу населення між різними районами країни не тільки не скоротилися, але навіть збільшилися. Показники бідності сильно розрізняються в містах і селах, а також у різних провінціях країни — від порівняно низького рівня в міських районах провінції Синдхе (24%) до порівняно високого рівня в сільських районах цієї провінції (51%).

Хоча темпи зростання в Пакистані значно перевищують аналогічні показники в інших країнах з низьким рівнем доходів, цій країні не вдалося досягти соціального прогресу, порівнянного з її економічним зростанням. Рівень життя освіченого і заможного міського населення не сильно відрізняється від рівня життя людей з аналогічним соціальним становищем в інших країнах з порівнянним рівнем доходу. Цього, однак, не можна сказати про бідних і сільських жителях Пакистану. Так, наприклад, показники доступу населення до системи каналізації в Пакистані на 23 відсотка нижче, ніж в інших країнах з порівнянним рівнем доходів[6].

Валютно-фінансова політика Пакистану.

Грошовий обіг і банківська система. Емісією пакистанської рупії займається Державний банк Пакистану, що знаходиться в Карачі. У країні діють кілька великих комерційних банків. Фінансове забезпечення проектів розвитку входить до компетенції Банку сільськогосподарського розвитку, Федерального кооперативного та ряду інших банків. Пакистанські банки були націоналізовані в 1974, але деякі з них згодом було повернуто в приватний сектор[7].

Показовими для економіки Ісламської Республіки Пакистан є недолік кількості і низький рівень охоплення її банківськими інститутами. Крім того, ще ряд факторів, особливо невисокий душовий дохід, повсюдна бідність і неписьменність населення, низький коефіцієнт національних заощаджень, що помітно обмежують потенціал фінансово-банківського сектора.

Елементами банківської системи Пакистану є Державний банк Пакистану та Корпорація з надання банківських послуг, банківські компанії, мікрофінансові інститути, валютно- обмінні компанії.

Загальне керівництво і контроль діяльності Державного банку Пакистану покладені на Центральну раду директорів, а одноосібною виконавчою посадовою особою є керуючий, який призначається президентом Пакистану на три роки.

Державний банк Пакистану, його персонал і члени Центральної ради директорів не підкоряються інструкціям ніяких сторонніх осіб і організацій, включаючи урядові установи.

Керівництво повсякденною діяльністю Корпорації з надання банківських послуг здійснює керуючий директор в рамках повноважень, термінів і на умовах, що визначаються і контрольованих Радою директорів.

Характерним атрибутом фінансово-банківської системи Пакистану є інститут «банківського мохтасібата «- по суті громадської приймальні з питань діяльності банків.

При розгляді звернень за видачею ліцензій на право надання послуг мікрофінансування Державний банк Пакистану застосовує два підходи з урахуванням того, хто звертається за ліцензією: діючий мікрофінансовий інститут або новостворюваний банк мікрофінансування.

При перетворенні мікрофінансового інституту в банк мікрофінансування відбувається кардинальний перехід від соціально орієнтованих, але безприбуткових, залежних від донорських ін'єкцій і нерегульованих інститутів до націленим на отримання прибутку, самоокупним, регульованим фінансовим інститутам для бідних.

При розгляді заявок на отримання ліцензії валютно-обмінної компанії Державний банк Пакистану може відмовити в її видачі як з причини незадовільного обгрунтування необхідності створення компанії, так і через вичерпання встановленого ліміту видачі ліцензій в даний конкретний момент[8].

3. Зовнішньо-економічна політика Пакистану

Зовнішня торгівля є основою зовнішньоекономічних зв’язків Пакистану. Обсяг зовнішньоторговельного обороту в 2011—2012 ф.р. склав 65,16 млрд. доларів США, при цьому експорт — 24,7 млрд. доларів США, імпорт — 40,46 млрд. доларів США. Традиційне для зовнішньої торгівлі негативне сальдо досягло 15,76 млрд. доларів США. Покриття дефіциту здійснюється в основному завдяки зовнішній допомозі, притоку іноземного капіталу, а також грошовим переказам працюють за кордоном пакистанців. ІРП фактично фінансує частину імпорту за рахунок подібних зовнішніх засобів. Протягом останніх п’яти років дана тенденція зберігалася, і зростання зовнішньоторговельного обороту в основному відбувався завдяки збільшенню обсягів імпорту. Темпи зростання імпорту свідчать про зростаючу залежності економіки країни від ввезення товарів і предметів різного призначення, насамперед енергоносіїв, сировинних товарів, машинно-технічного устаткування і продовольства.

За підсумковими офіційними даними Пакистанського бюро статистики, зовнішньоторговельний оборот країни в 2011—2012 ф.р. знизився на 0,1% в порівнянні з 2010−2011 ф.р. Динаміка зовнішньої торгівлі Пакистану за останні п’ять років представлена в таблиці.

Динаміка зовнішньої торгівлі Пакистану в 2007—2012 фінансових роках (млрд. доларів США)

Показники

2007−2008

2008−2009

2009−2010

2010−2011

2011−2012

Товарооборот

59,02

52,51

54,00

65,22

65,16

ріст, %

124,1

88,9

102,8

120,7

99,9

Експорт

19,05

17,69

19,29

24,81

24,70

ріст, %

111,9

92,9

109,0

128,6

99,6

Імпорт

39,97

34,82

34,71

40,41

40,46

ріст, %

130,9

87,1

99,7

116,4

100,1

Сальдо

-20,92

-17,13

-15,42

-15,60

-15,76

ріст, %

154,6

81,9

90,0

101,1

101,0

Товарна структура експорту Пакистану в 2007—2012 фінансових роках (млрд. доларів США)

Назва

2007−2008

2008−2009

2009−2010

2010−2011

2011−2012

Текстильна продукція

10,57

9,56

10,18

13,07

13,07

Товари промислового виробництва

3,69

3,58

3,53

4,24

4,63

Продовольчі товари

2,83

3,02

3,29

4,12

3,79

Нафтопродукти

1,26

0,81

1,18

1,70

1,06

Інші

0,70

0,72

1,11

0,68

2,15

Всього

19,05

17,69

19,29

24,81

24,70

Товарна структура експорту Пакистану досить обмежена: на частку основних статей (продовольчі товари, товари промислового виробництва і текстильна продукція) припадає близько 87% всієї вартості. Разом з тим процес індустріалізації, здійснюваний в останні роки, позитивно позначилася на зростанні частки готової продукції в експортній товарній номенклатурі. Раніше домінування сільського господарства в економіці призводило до того, що майже 50% товарів так чи інакше були пов’язані з сільськогосподарською сировиною, і більше 50% всієї валютної виручки припадало на такі сировинні товари, як рис і бавовна — сирець. В даний час частка сільськогосподарської продукції та сировини поступово скорочується, а промислових товарів, в першу чергу готової одягу, — зростає. За кордон вивозяться килими, шкіра, синтетичний текстиль, риба і морепродукти, а також нафтопродукти в незначних кількостях.

Велика частина пакистанського експорту виробляється малими підприємствами, що є його суттєвим недоліком. У цьому зв’язку нинішня торгова політика Пакистану націлена не тільки на ув’язку експорту з розвитком великих промислових підприємств, а й на переважне розвиток експорту через експортні фірми, що приділяють підвищену увагу якості та стандартизації своєї продукції.

В останні роки Пакистану вдалося домогтися певних позитивних зрушень у розширенні своєї торгівлі в рамках інтеграційних процесів на рівні регіональних організацій Південної та Центральної Азії, що сприяло збільшенню його експортних показників.

Основними товарами пакистанського експорту у звітному році традиційно виступали продукція текстильної промисловості, бавовна-сирець, рис, овочі і фрукти, сирицеві шкіри і готові вироби з шкіри, нафтопродукти, цемент, фармацевтична продукція, спортивні товари. У сукупності вони формують до 75% загального обсягу експорту. Частка експорту продовольчих товарів в 2011—2012 ф.р. збільшилася до 15,3%, товарів промислового виробництва — досягла 18,7% відповідно. Частка текстильної продукції практично не змінилася і склала 52,9%. Як найстаріша і відносно розвинена галузь, текстильна промисловість країни протягом останніх кількох років стикається з кризовими явищами, які обумовлені як внутрішніми (дефіцит енергоносіїв, відсутність достатніх інвестицій, повільна модернізація, неефективний маркетинг пакистанських текстильників з пошуку нових імпортерів), так і зовнішніми (квотний принцип світової торгівлі текстильними товарами, посилення конкуренції на міжнародних ринках).

У структурі експорту Пакистану дуже слабо представлено машинно -технічне обладнання. Обмежені можливості його експорту на світовий ринок значною мірою пов’язані з відсутністю відповідної технічної бази для виробництва сучасних машин, а також їх низькою конкурентоспроможністю.

Найбільшими зовнішньоторговельними партнерами Пакистану протягом багатьох років залишаються США, Великобританія, Німеччина, ОАЕ, Саудівська Аравія, КНР, Кувейт, Малайзія, Японія, Іран, Індія, Сінгапур, а також Афганістан і країни ЄС. Звертає на себе увагу фактор поступального зростання питомої ваги КНР, яка перетворюється на одного з головних зовнішньоторговельних партнерів ІРП.

Питома вага основних торговельних партнерів ІРП в загальному обсязі пакистанського експорту в 2011—2012 ф.р. склав 57,2%: США — 16,0%, Афганістан — 5,6%, ОАЕ — 7,9%, КНР — 8,4%, Великобританія — 5,3%, Німеччина — 4,7%, Туреччина — 2,5%, Італія — 2,7%, Саудівська Аравія — 1,9%, Індія — 1,3%. Частка Росії - 0,9%.

У звітному році відбулося збільшення обсягу імпорту Пакистану на 0,1% (40,46 млрд. доларів США) порівняно з 2010−2011 ф.р. Якщо порівняти такий обсяг імпорту з експортними надходженнями (24,7 млрд. доларів США) і запасами валютних резервів (14,8 млрд. доларів США), то стає очевидним, яким тягарем він лягає на економіку, фінанси та платіжний баланс країни. Держава стала ще більш уразливим з точки зору економічної безпеки.

У число основних товарів, імпортованих Пакистаном в 2011—2012 ф.р., увійшли: нафта і нафтопродукти — 35,5% сумарного обсягу (у 2010−2011 ф.р. — 30,4%), сировинні товари — 16,7% (13,1%), продовольчі товари — 11,6% (11,2%), машинно -технічне обладнання — 9,5% (9,7%). Також як і в експорті, структура пакистанського імпорту по основних групах досить консервативна. Протягом останніх п’яти років вона зазнавала незначні зміни і основу імпорту як і раніше становлять нафта і нафтопродукти і сировина для виробництва споживчих і виробничих товарів.

Лідируючими торговими партнерами Пакистану з імпорту в 2011—2012 ф.р. залишалися ОАЕ — 15,9%, Саудівська Аравія — 11,9% КНР — 10,7%, Кувейт — 9,4%, Японія — 3,9%, Індія — 3,1%, Німеччина — 3,0%, США — 2,0%, Великобританія — 1,7%, Іран — 0,2%. При цьому частка російського експорту склала лише 0,2% у загальному обсязі імпорту ІРП.

Імпортна політика уряду базується на трьох основних принципах: лібералізація торгівлі, надання сприяння вітчизняним підприємствам і регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Імпорт регулюється державою за допомогою засобів ліцензійного, митного та валютного контролю. Імпортна політика Пакистану щодо ліберальна, що сприяє доступу в країну товарів широкої номенклатури, насамперед сировини і напівфабрикатів. В даний час в Пакистані використовується «негативна» схема імпортного регулювання. Її основу складають два головних списку товарів: а) заборонених до ввезення і б) обмежених до ввезення. Всі інші товари, не зазначені в цих списках, можуть вільно імпортуватися в Пакистан.

Одним з основних напрямків імпортної політики є стимулювання ввезення різних машин і устаткування працюють за кордоном пакистанцями. З цією метою для них була введена спеціальна схема імпорту промислових товарів, які вони мають право закуповувати за кордоном і пересилати в Пакистан для створення різних підприємств з переробки сільськогосподарської сировини, виробництва мінеральних добрив, цементу, нафтохімічних продуктів, електроніки, синтетичних тканин і волокна, віконного і листового скла. При ввезенні обладнання в рамках даної схеми передбачається 50% зниження імпортних мит.

Аналогічним каналом надходження в країну різної машинно-технічної продукції та побутової техніки є її ввезення в рамках так званої «подарункової» схеми або в багажі повертаються з-за кордону пакистанців. Зазначена форма імпорту також заохочується державою, оскільки не вимагає додаткових валютних витрат.

Дозволено безмитне ввезення сировини для підприємств зайнятих у експортоорієнтованому виробництві (текстилю, килимів, шкіряних виробів, хірургічних інструментів і спортивних товарів).

Підприємства, розташовані в експортно-промислових зонах (ЕПЗ), можуть ввозити сировину та обладнання, як з-за кордону, так і з митної зони у відповідності з правилами, встановленими Управлінням ЕПЗ Пакистану[9].

Для зовнішньої торгівлі, обсяг якої коливається до 12 млрд. дол., характерний хронічний дефіцит.

Експортуються бавовна, рис, риба і рибопродукти, бавовняні тканини, спортивні товари, килими, шкіра і шкіргалантерея, одяг тощо.

Імпорт: нафта і нафтопродукти, промислова сировина і обладнання, рослинні масла, чай, хімікати, добрива тощо.

Провідні торговельні партнери: Японія, Саудівська Аравія, США, Великобританія, ФРН, Південна Корея[3].

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 67,2 млрд. Темп зростання ВВП — 3,3%. ВВП на душу населення — $ 511. Імпорт (1997) (нафта і нафтопродукти, промислова сировина і обладнання, рослинні масла, чай, хімікати, добрива) — $ 11,4 млрд. (г.ч. США — 11,2%; Японія — 7,8%; Малайзія — 7,1%; Саудівська Аравія — 6,7%; ОАЕ — 6,6%). Експорт (бавовна, рис, риба і рибопродукти, бавовняні тканини, спортивні товари, килими, шкіра і шкіргалантерея, одяг) — $ 10 млрд. (г.ч. США — 20,5%; Гонконг — 7,1%; Великобританія — 6,9%; Німеччина — 6,3%; ОАЕ — 5,1%)[2].

З метою стабілізації економічного становища і посилення ролі державного сектора в економіці країни уряд провів ряд економічних і адміністративних реформ, у тому числі націоналізацію банків і страхових компаній, ряду провідних підприємств важкої промисловості, маслоробень, морського судноплавства; взяв в управління держави торгівлю нафтою і нафтопродуктами, експорт бавовни[3].

4. Особливості державного регулювання міжнародної торгівлі

Аналізуючи нинішній стан зовнішньої торгівлі Пакистану, можна припустити, що в найближчій перспективі тенденції її розвитку, як у галузевому, так і в географічному розрізі не будуть зазнавати істотних змін.

Митно-тарифна політика Пакистану (ТПП) регулюється законом «Про митниці», прийнятому в 1969 році Національною Асамблеєю ІРП (в даний час використовується редакція 2012 року), а також іншими законодавчими актами, митними правилами, повідомленнями і циркулярами, що видаються Урядом Пакистану. Тарифне регулювання зовнішньої торгівлі в Пакистані здійснюється за допомогою митних і регулюючих мит, державних акцизів, а також заходів антидемпінгового характеру.

Основою державного регулювання зовнішньої торгівлі Пакистану є прийнятий в 1950 році закон «Про контроль над експортом та імпортом», який передбачає жорстке ліцензування зовнішньоторговельних операцій, встановлює систему дозволів на імпорт та експорт певних товарів у кількісному або вартісному вираженні. Процедура підготовки контрактів і умови розрахунків відповідають загальноприйнятим світовим стандартам. Уряд Пакистану дотримується практики щорічного поновлення правил зовнішньоторговельного регулювання, які прописуються в річному бюджеті. При цьому в зазначений закон регулярно вносяться поправки і доповнення.

Імпортна політика уряду базується на трьох основних принципах: лібералізація торгівлі, надання сприяння вітчизняним підприємствам і регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Імпорт регулюється державою за допомогою засобів ліцензійного, митного та валютного контролю. Імпортна політика Пакистану щодо ліберальна, що сприяє доступу в країну товарів широкої номенклатури, насамперед сировини і напівфабрикатів. В даний час в Пакистані використовується «негативна» схема імпортного регулювання. Її основу складають два головних списку товарів: а) заборонених до ввезення і б) обмежених до ввезення. Всі інші товари, не зазначені в цих списках, можуть вільно імпортуватися в Пакистан.

Провідними напрямами експортної політики ІРП, закріпленими в офіційних урядових документах є: підтримка і диверсифікація національного експорту; збільшення частки готових виробів; підвищення якості експортної продукції і проведення заходів щодо її стандартизації; розширення ринків збуту; розвиток зон вільної торгівлі. У цих цілях експортерам надаються різного роду пільги, головною з яких є знижені мита.

Невід'ємним механізмом підтримки експортерів та забезпечення економічної безпеки Пакистану є система торгово-промислових палат і професійних асоціацій, діяльність яких безпосередньо спрямована на захист інтересів національних виробників.

Торгова корпорація Пакистану (TКП), уповноважена урядом ІРП проводити зовнішньоторговельні операції для забезпечення державного замовлення, здійснює закупівлі на зовнішніх ринках з метою задоволення внутрішніх запитів країни і надалі сприяє рівномірному розподілу закуплених товарів по регіонах країни (провінціям).

Пакистан активно використовує механізм застосування різних заходів захисту внутрішнього ринку. У цьому зв’язку слід відзначити діяльність Національної Тарифної Комісії Пакистану в частині введення антидемпінгових заходів, застосування субсидій та компенсаційних мит.

З урахуванням набуття чинності умов СОТ про необхідність скасування митних пільг для постачальників і імпортерів комплектуючих деталей і вузлів, необхідних для складання цілого ряду найменувань машинно-технічної продукції на місцевих підприємствах, в країні введена і широко застосовується програма імпортозаміщення, контролююча умови створення устаткування на внутрішньому ринку. Програма дозволяє вводити обмежувальні заходи через встановлення високих ввізних і заборонних мит на готові машини й устаткування[9].

Торговельні зв’язки з зарубіжними країнами мають важливе значення для сучасної економіки Пакистану, особливо для обробної промисловості і товарного сільськогосподарського виробництва[10].

5. Особливості участі країни у міжнародному русі факторів виробництва

Пакистан протягом тривалого часу відчуває труднощі через негативне сальдо зовнішньо-торговельного балансу. У 1970-і роки експортні надходження швидко збільшувалися, але імпорт виявився ще динамічніше, частково внаслідок стрибка цін на нафту в 1973—1974. У 1996 експорт досяг 9,3 млрд., а імпорт 11,8 млрд. дол. Дефіцит частково покривався грошовими переказами від пакистанців, які виїхали на заробітки в інші держави (понад 1,5 млрд. дол), та іноземній допомогою. Зовнішній борг Пакистану оцінюється приблизно в 30 млрд. дол У 1997 валютні резерви країни становили 1,8 млрд. дол

Тисячі громадян Пакистану з різним рівнем професійної підготовки працюють за кордоном, перш за все в державах Перської затоки, а також у Великобританії, Канаді та США.

Як і в більшості країн «третього світу», в Пакистані велику роль відіграють закордонні кошти, що надходять у формі безоплатних позик і кредитів. У 1996 допомогу ззовні склала майже 1 млрд. дол Основна частина ресурсів була виділена консорціумом, створеним Світовим банком. В якості основних донорів виступили США, ФРН, Канада, Японія та Великобританія[10].

Передача технологій. У 2005 р. був підписаний контракт з Китаєм вартістю 750 мільйонів доларів. Згідно з контрактом, китайська «CSTC» повинна була побудувати три фрегата загального призначення «F-22P» і передати технологію будівництва цього класу корабля Пакистану для власного будівництва 4-го примірника кораблів даного класу.

Три кораблі F-22P з іменами «Zulfiquar», «Shamsheer» і «Saif», які вже побудовані (китайська верф «Hudong Zhonghua») і передані пакистанським ВМС. КНР в рамках створення фрегатів даного класу також передала Пакистану 6 примірників палубного вертольота «Z-9EC».

Сталь для 4-го корабля серії F-22P пакистанського будівництва почали різати навесні 2009 року. Церемонію закладки кіля провели наприкінці року. Фрегат під назвою «Aslat» встане у стрій військово-морських сил Пакистану орієнтовно у 2013 році. Було також відомо про можливість замовлення ще однієї партії кораблів даного класу у кількості 4-х кораблів. Переговори про це розпочалися у 2007 році. Але на сьогодні контракт на новітні 4 фрегата класу «Zulfiquar» так і не був підписаний, будівництво кораблів досі не розпочалося[11].

Пакистан не є учасником Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) -- багатосторонній міжнародний акт, розроблений Комітетом з роззброєння ООН з метою завадити розширенню кола держав, що мають ядерну зброю, створений забезпечити необхідний міжнародний контроль за виконанням державами узятих за умовами Договору зобов’язань щодо обмеження можливості виникнення збройного конфлікту із застосуванням такої зброї. Пакистан відкрито випробовує і заявляє про те, що маює ядерну зброю[12].

6. Участь країни в інтеграційних угрупуваннях

Пакистан є членом кількох міжнародних організацій, серед яких Організація Об'єднаних Націй (ООН), Світова Організація Торгівлі (СОТ), Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), Міжнародний Банк Реконструкції та Розвитку (МБРР), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), Азіатський банк Розвитку (АзБР) і багато інших.

30 вересня 1947 Пакистан вступив в ООН ще в якості домініону. З тих пір Пакистан є активним її учасником. А в 1993 році Пакистан вступає до Ради Безпеки ООН. Пакистан також слідує програмам розвитку ООН, співпрацює з конференцією ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД).

Пакистан є членом СОТ з 1 січня 1995 року. Вступ до цієї організації було вкрай важливим для країни, тому що це допомогло Пакистану знизити ціни на імпорт і полегшити процес отримання іноземних позик. Вступ Пакистану в МВФ також допомогло країні залучити великі суми кредитів, необхідних для розвитку економіки.

Пакистан також є членом міжнародного агентства гарантування інвестицій від МБРР з квітня 1992 року, що забезпечує саме прямі, а не портфельні інвестиції. Вступ до БАГІ зіграло позитивну роль для економіки країни, відразу після цього в країні спостерігалося різке збільшення кількості іноземних інвестицій із західних країн.

Співпраця Пакистану МБРР, АБР і МВФ, як вже було згадано вище, дозволило Пакистану отримати значну іноземну допомогу за цільовими і нецільовими проектами, розраховану на кілька років. У таких відносин є перспективи — банки згодні продовжувати фінансування і далі.

До середини 1990-х років Пакистан був відкритий світу. Вступ до численних міжнародних організацій допомогло країні впоратися з низкою серйозних проблем: якісно поліпшити рівень життя населення, залучити додатковий капітал в економіку, зменшити ціни на імпортовані товари. Однак у середині 90-х років відносини з багатьма світовими державами погіршилися. А після випробування ядерної зброї Пакистан тимчасово став ізгоєм на політичній арені. Особливо погіршилися відносини з Японією. Зараз більшість країн світу виявляють сильне занепокоєння у зв’язку із загостренням конфлікту Пакистану з Індією. Війна двох ядерних держав, які мають до того ж спільні кордони, представляє велику небезпеку для всієї планети. Більшість країн засуджують дії Пакистану, і це багато в чому ускладнює подальший розвиток економічної інтеграції країни з рештою світу. Однак можна припустити, що участь Пакистану в міжнародних організаціях несе в собі переваги не тільки для самої країни, але і для всього світу: країни — співробітники мають можливість висловлювати свою думку з приводу дій країни і контролювати їх.

Ще одним чинником, що сприяє активізації, розширенню зовнішньоторговельної і загалом зовнішньоекономічної діяльності країни є створення і розвиток вільних економічних зон (ВЕЗ). Створення таких зон буде також сприяти залученню іноземного та вітчизняного капіталу, підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва, його економічної ефективності, збільшенню експорту і раціоналізації імпорту, зростання валютних надходжень до бюджету та на цілі подальшого розвитку СЕЗ.

Для залучення ПІІ в Пакистані створені мережі експорто-орієнтованих промислових зон. На січень 2008 р. в країні функціонувало 5 ЕОПЗ: в Карачі, Сиалкот, Рісалпур, Саіндаке і Равалпінді.

Для розвитку економіки в цілому в Пакистані створюються і плануються в майбутньому створюватися вільні промислові зони: торгові зони і експорто-орієнтовані союзи. Найближчим часом планується створення однієї вільної промислової зони, яка буде давати можливості розвитку корпорацій, здійснювати інвестиційні проекти. Пізніше передбачається, що таких зон стане більше. Ці зони будуть виробляти велику кількість різних товарів, товари продаватися, експортуватися і реекспортуватися. Вільні торгові зони будуть ефективним інструментом для підняття доходів від експортної торгівлі. У зонах будуть виконуватися вимоги, встановлені промисловими союзами.

Сьогодні в Карачі існує вільна експортна зона, де працюють багато спільних підприємств та іноземних компаній. Вона була створена ще в 1989 році і стала символом залучення іноземного капіталу: у 1990-х роках після створення зони та введення інших податкових послаблень ПІІ стали різко зростати. Робота в цій зоні регулюється такими правилами:

1. Повна свобода від федеральних і місцевих податків.

2. Дохід, отриманий за межами Пакистану, звільняється від податків.

3. Імпорт всіх видів обладнання та сировини звільняється від податків.

4. Повне дотримання прав власника.

5. Повна репатріація капіталу.

6. Повна репатріація доходів.

7. Ні встановлення мінімуму або максимуму межі суми інвестицій.

8. Організації, що працюють у цій зоні, зобов’язані поставляти товари в виробничі фонди.

Сьогодні в Пакистані ще недостатній розвиток СЕЗ, однак, готуються численні проекти, обумовлюються умови їх створення. У майбутньому розвиток таких зон, як і участь у міжнародних організаціях, може зіграти позитивну роль у розвитку економіки країни, поліпшити зовнішньоекономічну ситуацію, в тому числі залучити іноземний капітал і підвищити рівень зовнішньої торгівлі[13].

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой