Місцеві податки, що сплачує підприємство

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

Актуальність теми. Проблема забезпечення органів місцевого самоврядування достатніми фінансовими ресурсами набуває неабиякого практичного і теоретичного значення. Разом із здобуттям незалежності перед Україною постало завдання створити власну бюджетну та податкову системи, а в даний час — її подальший розвиток та удосконалення, особливо, у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу. Розв’язання даного завдання вимагає переосмислення природи податків взагалі і місцевих податків зокрема, визначення їх місця і ролі в економічній системі держави, сутності місцевого оподаткування і його ролі у формуванні бюджетів місцевого самоврядування.

Проблематика місцевого оподаткування займає важливе місце в дослідженнях як зарубіжних, так і вітчизняних вчених. Але варто зазначити, що, незважаючи на актуальність, тема місцевого оподаткування не знайшла достатнього висвітлення в економічній та правовій літературі.

Метою даної роботи є висвітлення сутності та функцій місцевих податків, що сплачує підприємство.

Визначена мета передбачає виконання наступних завдань:

— висвітлити сутність оподаткування підприємств та роль і місце в ньому місцевих податків;

— розглянути систему місцевих податків за Податковим кодексом України;

— проаналізувати проблемні питання місцевого оподаткування в Україні.

Об'єктом реферату виступає місцеві податки.

Предметом роботи є механізм місцевого оподаткування підприємств в Україні.

1. Оподаткування підприємств та роль і місце в ньому місцевих податків

Механізм оподаткування підприємств доцільно розглядати в розрізі його складових: економічної та організаційної.

Економічна складова сприяє максимізації прибутку в результаті використання податкових пільг та інших законних способів мінімізації податкових платежів, що досягається в результаті податкового планування та оптимізації. Організаційна складова спрямована на вибір альтернативних видів сплати податків відповідно до діючих умов оподаткування, що передбачає досягнення оптимізації податків з урахуванням потреб бюджету і можливостей підприємства. Економіко-організаційний механізм включає інструменти та елементи регулювання податкових відрахувань на рівні підприємства.

Система оподаткування — це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань, власних національних особливостей [2, с. 77].

В сучасних умовах розвитку економіки, податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві і як форма фінансових відносин виникають одночасно з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Податки — це обов’язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат [6, с. 38].

Обов’язкові платежі перераховуються в бюджет держави, а також в інші цільові державні фонди. Вони можуть здійснюватися в кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування. Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують.

У спеціальній літературі різні автори називають різні функції податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції - фіскальну та регулюючу. Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для виконання державних функцій. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту. З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків.

Місцеві податки і збори — є основним джерелом фінансування місцевих бюджетів. Місцеві податки та збори, що є основою дохідної бази місцевих бюджетів, поки що не виконують функції щодо надання їм фінансової автономії. Але зарубіжний досвід європейських та інших країн свідчить про те, що удосконалення потребує структура та механізм дії місцевих податків.

Згідно Податкового Кодексу України (ПКУ), кількість місцевих податків та зборів зменшились — з чотирнадцяти місцевих податків та зборів залишилися чотири [1, ст. 10]. Загалом місцеві податки і збори необхідні для того, щоб місцеві органи влади мали можливість надавати послуги, рівень яких відповідає обсягу сплачених податків.

Відповідно до ст. 10 ПК, до місцевих податків належать:

— податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (запроваджується з 01. 01. 2012 р.);

— єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

— збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

— збір за місця для паркування транспортних засобів;

— туристичний збір.

Згідно ПКУ, об'єктом оподаткування виступає житлова нерухомість, за виключенням:

— об'єктів житлової нерухомості, що знаходиться у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності);

— об'єктів житлової нерухомості, розташованої в зонах відчуження або безумовного (обов'язкового) відселення;

— будівель дитячих будинків сімейного типу;

— садових або дачних будинків (але не більше за один такий об'єкт на одного платника податків);

— об'єктів житлової нерухомості, що належить багатодітним і приймальним сім'ям, в яких виховується троє або більше за дітей (але не більше за один такий об'єкт на сім'ю);

— гуртожитків.

Платити цей вид податку зобов’язують як фізичних, так і юридичних осіб (в т.ч. нерезидентів), що є власниками житлової нерухомості.

Базовим податковим (звітним) періодом є календарний рік.

Що стосується ставки податку, то ПКУ надає право її встановлення сільським, селищним або міським радам.

Проте встановити ставку вони зможуть тільки для квартир і житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 240 і 500 м2 відповідно (в межах 1% розміру мінімальної зарплати), а ось для розкішніших апартаментів Кодексом встановлена чітка ставка — 2,7% розміру мінімальної зарплати. Детальніша інформація по цьому податку викладена в нижчеприведеній таблиці 1. :

Таблиця 1.1. Ставки податку на нерухомість та терміни сплати для підприємств

База оподаткування (житлова площа)

Ставка податку (за 1м2)

Відповідальні за

нарахування податку

Терміни сплати

квартира

житловий будинок

Для юридичних осіб

не перевищує

240 м2

не перевищує

500 м2

не більше 1%

розміру МЗП, встановленою на 1 січня звітного року

Юрособи на підставі документів, що підтверджують право власності на житловий об'єкт по стану на 1 січня звітного року

Авансовими внесками щоквартально до 30 числа місяця, що йде за звітним кварталом

зверху

240 м2

зверху

500 м2

2,7% розміру МЗП, встановленою на 1 січня звітного року

Щорічно до 1 лютого звітного року юрособи зобов’язані надавати відповідну ДЕКЛАРАЦІЮ з розбиттям річної суми рівними частинами поквартально.

Ще одним податком, що отримав статус місцевого, став єдиний податок. Проблем навколо спрощеної системи оподаткування було досить багато під час розгляду енної кількості проектів Податкового кодексу. Нагадаємо, що в проекті НКУ, прийнятому ВР, новій спрощеній системі оподаткування присвячувалася глава 1 розділу XIV, але по волі Президента вона була повністю вилучена з кодексу, і, на щастя більшість підприємців, поки що усе залишиться практично без змін.

Засадничим нормативним актом, регулюючим спрощену систему оподаткування, як і раніше залишається Указ Президента № 749/99-ВР від 28. 06. 99 р., застосовувати який з 1 січня 2011 року доведеться з урахуванням ряду особливостей [3, с. 16].

Зокрема, обумовлений перелік податків і зборів, платниками яких не є платник єдиного податку. Серед таких: податок на прибуток, НДФЛ (для осіб-підприємців), ПДВ для операцій з поставки товарів, робіт і послуг, місце надання яких розташоване на митній території України (за винятком ПДВ, що сплачується юрособами, що обрали ставку оподаткування 6%), земельний податок (окрім земельного податку на земельні ділянки, не використовувані для ведення підприємницької діяльності), плата за користування надрами, збори за спеціальне використання води, лісових ресурсів, збір за ведення деяких видів підприємницької діяльності.

Крім того, у зв’язку з введенням єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соцстрахування і віднесенням платників єдиного податку до платників такого, передбачений інший механізм сплати єдиного податку.

У Указі № 746/99-ВР прописано, що сума єдиного податку, що сплачується його платниками, розподіляється Держказначейством і спрямовується у розмірі 43% до бюджетів (20% - до Держбюджету і 23% - до місцевого бюджету), 42% - до Пенсійного фонду і 15% - на обов’язкове соціальне страхування (11% - до Фонду непрацездатності і 4% - до Фонду страхування на випадок безробіття). Починаючи з 2011 року (за винятком січня 2011 року, в якому проводиться плата за останній період 2010 р.) єдиний податок повинен перераховуватися платником до бюджетів тільки у відведеному для них розмірі, тобто — 43%. Решта 57% відноситься до єдиного соціального внеску і підлягає окремому перерахуванню на відповідні рахунки.

оподаткування малий кодекс місцевий

2. Проблемні питання місцевого оподаткування в Україні

В світлі сучасних економічних перетворень особливо актуальною залишається проблема нестачі фінансових ресурсів органів місцевої влади та нестабільність їх доходних джерел. Багаторічна практика місцевого оподаткування в нашій країні приводить до висновку, що система місцевих податків і зборів виконує у нас ніби допоміжну роль щодо державного оподаткування. Виявлення резервів зростання доходів місцевих бюджетів набуває особливої актуальності в умовах фінансової кризи в Україні і світі та потреби підвищення самостійності регіонів.

Фактично, і надалі незначними залишаються власні доходи місцевих бюджетів, серед яких, на жаль, і такий перспективний фіскальний інструмент, як місцеві податки і збори, що може бути потужним джерелом забезпечення поточних потреб місцевої влади. Але діюча система оподаткування, не дає можливості використання інституту місцевих податків і зборів, як потужного джерела наповнення місцевих бюджетів, що висуває на перший план питання її кардинального, але поступового, реформування.

У сфері місцевого оподаткування одне з центральних місць займає проблема співвідношення загальнодержавної законодавчої та виконавчої влади і місцевого самоврядування: в теорії і практиці питання місцевого оподаткування найчастіше при широкому підході розглядаються саме крізь призму співвідношення «держава» — «місцеве самоврядування». Місцеві податки і збори встановлюються вищими представницькими органами і вводяться місцевими органами влади. Відносини держави і місцевого самоврядування в цій сфері найімовірніше можна розглядати як своєрідну автономію місцевих влад. Необхідність місцевого оподаткування, а не сільського, міського, селищного, як це має місце сьогодні [5].

Вважається, що головна мета в частині удосконалення порядку справляння місцевих податків і зборів, полягає у зміцненні та стабілізації фінансів місцевих органів влади України в умовах різкого скорочення обсягів централізованого фінансування. Саме місцеві податки і збори покликані забезпечити основні надходження до бюджетів міських, селищних і сільських рад, підтримати і розвивати місцеву інфраструктуру, роль якої дедалі зростає у проведенні соціальної та економічної політики.

Необхідність докорінних перетворень всієї системи місцевого оподаткування вимагає аналізу і узагальнення теоретичних, історичних питань місцевих податків і зборів, розроблення єдиного концептуального підходу до місцевого оподаткування і його належне законодавче закріплення, вдосконалення системи місцевих податків і зборів з метою її стабілізації, скасування малоефективних платежів, збільшення в кількісному і якісному відношенні цих надходжень і їх питомої ваги в складі доходів місцевих бюджетів, вдосконалення системи адміністрування місцевих податків і зборів та іншими проблемами, розв’язання яких пов’язується з прийняттям Податкового кодексу України.

У контексті вищесказаного, аналіз дослідження проблемних аспектів оподаткування місцевими податками і зборами, а також пошук перспективних напрямів посилення їх фіскального значення набуває особливої актуальності в міру розвитку сучасних трансформаційних процесів, пов’язаних з утвердженням в Україні ринкової моделі господарювання. Саме органам місцевого самоврядування, на нашу думку, слід передати ті фіскальні інструменти, які фактично є місцевими (тобто зараховуються до місцевих бюджетів). До таких належить плата за землю. Ці податкові платежі мають високу прибутковість і стабільно надходять до бюджетів. Крім того, базу оподаткування плати за землю доцільно встановлювати на місцевому рівні, а органи місцевої влади без великих додаткових витрат (у порівнянні з іншими місцевими платежами) можуть організувати систему контролю за сплатою таких податків [7, с. 147].

Із прийняттям Податкового кодексу України питання місцевого оподаткування залишається відкритим. Таким чином, в перспективі, місцеві податки і збори має бути змінено на більш прогресивні та корисні, шляхом запровадження нових актуальних податків та зборів, та відмови від неефективних, що не приносять достатніх надходжень до бюджету країни.

Система місцевих податків і зборів має багато недоліків. Найбільш суттєві недоліки системи місцевого оподаткування в Україні:

— незначна фіскальна роль місцевих податків та зборів у зведеному бюджеті України;

— вузький перелік даних податкових платежів;

— відсутність у органів місцевого самоврядування самостійних прав щодо запровадження на їхній території власних місцевих податків та зборів.

В Україні слід розширити перелік місцевих податків, які б виступали у якості плати населення за надані місцеві послуги, тобто шляхом запровадження нових податків і зборів, надання статусу місцевих окремим загальнодержавним податкам, за рахунок введення місцевих акцизів на тютюнові та алкогольні вироби, що обмежувало б вживання шкідливих для здоров’я людини товарів. При цьому вони повинні мати цільове використання. А також, актуально було б запровадити місцеві екологічні податки, збори за розміщення новозабудов у центральній частині міста, вдосконалити справляння гастрольного збору. Доцільно встановити місцеві збори за послуги, що надаються комунальними службами: за прибирання вулиць, вивіз сміття, утилізацію відходів. Можна ще ввести штрафні санкції за несвоєчасне вивезення сміття, які сплачували б контори, що відповідають за його вивіз. Ця проблема, притаманна як великим, так і малим містам, вже потрапила в розряд екологічних, тому потребує негайної уваги [5].

Разом з цим треба насамперед оновити правове регламентування справляння місцевих податків і зборів через прийняття відповідного закону, врахувавши при цьому суттєві зміни, що мали місце у відносинах власності, реальних доходах населення та соціальній культурі.

В умовах сьогодення, зарубіжний досвід переконує, що в Україні також є можливість і перспективи для запровадження податків на цінні папери, на біржові операції, грошові капітали, приріст капіталу, на право розміщення офісів у центральній частині міста.

Таким чином, основними напрямами податкової політики у сфері місцевого оподаткування є:

— забезпечення реалізації основних принципів податкової і бюджетної політики, спрямованої на створення міцної фінансово-економічної бази;

— створення стабільної законодавчої бази оподаткування, з метою збільшення податкових надходжень до бюджетів місцевого самоврядування;

— активізація роботи з підвищення правової культури населення;

— посилення державного контролю за додержанням чинного законодавства щодо оподаткування, справляння передбачених законом місцевих податків і зборів [7, с. 149].

Отже, удосконалення системи місцевих податків і зборів, зростання їхньої фіскальної ролі як фундаментального напряму зміцнення місцевих бюджетів сприятиме підвищенню ефективності регіональної фіскальної політики, стимулюватиме соціально-економічний розвиток регіонів і держави в цілому.

Висновки

Згідно Податкового кодексу України до місцевих податків належать:

— податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, (вводиться з 01. 01. 2012 р.)

— єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності,

— збір за місця для паркування транспортних засобів,

— туристичний збір.

Установлювати інші місцеві податки та збори не передбачені Податковим кодексом заборонено. Сільські, селищні і міські ради в обов’язковому порядку повинні до кінця 2010 року прийняти рішення про встановлення місцевих податків та зборів, визначити об'єкт оподаткування, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи окреслені в статті 7 Податкового кодексу України. У разі не встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиного податку та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності такі податки й збори платники сплачуватимуть за мінімальними ставками та без застосування коефіцієнтів.

Згідно з пп. 12.3.3 Податкового кодексу України копію прийнятого рішення про встановлення місцевих податків та зборів надсилають у 10 — денний термін із дня оприлюднення до місцевого органу державної податкової служби. Оприлюднення важливе тому, що за п. 12.5 Податкового кодексу воно є умовою визнання рішення нормативно-правовим актом із питань оподаткування місцевими податками та зборами.

Список використаної літератури

1. Податковий кодекс України від 02. 12. 2010 р. // режим доступу: http: //zakon. rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=2755−17

2. Вдовенко Л. О. Фінанси. Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2010 — 148 с.

3. Кравчук О. Місцеві податки і збори за новим ПКУ // Дебет-Кредит. — 2011. — № 4 — С. 14 — 19.

4. Індюхова Я. Місцеві податки і збори в Податковому кодексі // Бухгалтерський тиждень — 2011. — № 7. — 17 лютого.

5. Місцеве самоврядування в Україні в 2010 році. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http: //dialogueauc. org. ua/sites/dialogueauc. org. ua/files/files/StanMS % 20v % 20Ukraini % 202 010 (1). pdf

6. Романюк М. В. Податкова система та інвестиційна привабливість економіки України / М. В. Романюк // Фінанси України, — 2010. — № 1. — С 38−42.

7. Руденко В. Перспективи вдосконалення системи місцевого оподаткування в Україні // Регіональна економіка. — 2008. — № 9. — С. 145−147.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой