Місцеві фінанси

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

Актуальність теми. Нині однією з найважливіших у фінансовій політиці України є проблема місцевих бюджетів. Невиконання місцевими органами влади планів відрахувань до державного бюджету створює загрозу як власне фінансовій стабілізації, так і проведенню структурних реформ. Нестабільність доходної бази місцевих бюджетів, відсутність ефективного механізму міжрегіонального перерозподілу державних доходів, значні відмінності в рівні економічного розвитку регіонів і умовах життя в них потенціальне ведуть до соціальних конфліктів і політичної нестабільності. Тягар проблем, які нагромадилися, негативно позначається на розвитку регіонів.

Прийняття Законів України «Про бюджетну систему України» і «Про місцеве самоврядування в Україні», затвердження у 1994 р. єдиних для всіх областей нормативів відрахувань від загальнодержавних податків, апробація різних варіантів розподілу загальнодержавних податків і зборів між державним та місцевими бюджетами не привели до створення зваженої системи формування доходів місцевих бюджетів.

У сучасних демократичних суспільствах децентралізація компетенцій щодо розв’язання державних завдань дозволяє досить гнучко пристосовувати надання суспільних благ і послуг до потреб як окремих громадян, так і жителів різних регіонів. Можливість кращого врахування уподобань та інтересів громадян є основним економічним аргументом на користь фінансової самостійності регіональних та місцевих органів влади. Аргументом «проти» слугує необхідність створити в країні більш-менш однаковий рівень забезпечення населення суспільними благами і послугами. Тому багаторівневі бюджетні системи завжди виступають результатом пошуку компромісу між самостійністю регіонів і необхідністю міжрегіонального вирівнювання умов життя, що дістає відображення в розподілі державних функцій між центральними і місцевими органами влади, компетенцій щодо питань формування податкового законодавства, а також прав в управлінні податками і одержанні конкретних податків до відповідних бюджетів.

При формуванні доходів місцевих бюджетів демократичних держав перевага може бути віддана або принципові бюджетної еквівалентності, або принципові національної солідарності.

Все сказане вище і зумовлює актуальність теми дослідження даної курсової роботи.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичне підґрунтя фінансів взагалі і місцевих фінансів зокрема.

Предмет дослідження. Предметом дослідження даної курсової роботи є місцеві фінанси у фінансовій системі держави.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає у дослідженні і вивченні проблеми місцевих фінансів у фінансовій системі держави, а також формулювання висновків, які стосуються даної проблеми.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

дослідити суть, склад і роль фінансів;

висвітлити проблему місцевих бюджетів як фінансової основи органів місцевого самоврядування;

розкрити суть фінансів підприємств, установ, організацій комунальної власності.

1. Суть, склад і роль фінансів

Термін фінанси походить від латинського «financia», що означає дохід, готівка. В широкому значенні фінанси — це грошові кошти, грошові обороти. Фінанси виникли в період формування державності і становлення товарно-грошових відносин. Вперше цей термін почав використовуватись в XIII-XV ст. в Італії, де міста Флоренція, Венеція, Греція перетворились на провідні торгові центри. В умовах натурального господарства переважна частина доходів держави мала натуральний характер. В цей період фінанси зводились до формування доходів держави і державних видатків. Розвиток міст, ремесел, торгівлі привів до поширення грошових відносин. Державні фінанси все більше приймають грошові форми. В свою чергу, це спонукало прискорення первісного нагромадження капіталу.

В умовах розвитку ринкової економіки термін фінанси став використовуватись в значенні «грошові доходи», «грошові платежі», «грошовий обіг». Разом з тим, паралельно з державними фінансами розвиваються фінанси недержавних підприємств, банківських установ, формуються фінансові ресурси громадян та ін. Виникають акціонерні товариства, фондові ринки, одержують розвиток цінні папери, міжнародні операції та інші важливі напрями розвитку фінансової системи. На протязі наступних сторіч структура, функції і роль фінансів ускладнюються. Важливі зміни в еволюції їх структури відбуваються в останні десятиріччя [15, 6].

Перехід України від командної до ринкової економіки супроводжується суттєвими змінами в структурі фінансової системи. Здійснюється повернення до системи, яка була сформована для забезпечення потреб ринкової економіки. Така система була зруйнована в ході соціалістичних перетворень в колишньому СРСР. Задача розбудови фінансів в Україні в сьогоднішні дні - одна із складових задач перехідного періоду. Від її вирішення залежить поступ України до ринкових відносин.

Фінанси — це одна із важливих складових частин практично кожного виду діяльності. Зокрема, вони є невід'ємною стороною діяльності державних органів управління, підприємств, об'єднань підприємств і установ, фізичних осіб, партій, доброчинних організацій, міжнародних корпорацій та ін. Фінанси пов’язані з формуванням, обміном, розподілом і використанням валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного багатства. Проведення різноманітних видів діяльності передбачає мобілізацію грошових ресурсів, необхідних для забезпечення відповідної діяльності; розподіл мобілізованих фінансових ресурсів, та організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів.

Фінанси — це діяльність суб'єктів пов’язана з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. До суб'єктів фінансових відносин відносяться державні органи управління, підприємства і установи, громадяни і групи громадян, іноземні інвестори, міжнародні фінансові організації та ін. Цілі, які ставлять перед собою ті або інші суб'єкти, залежать від сфери їх діяльності, організаційних форм, розвитку відносин з іншими суб'єктами та багатьох інших факторів.

Так, державні органи управління в процесі фінансової діяльності переслідують цілі забезпечення фінансовими ресурсами державних видатків, проведення інвестиційної діяльності держави, фінансування соціальних програм, розвитку зовнішньоекономічної діяльності, проведення регулювання економіки та ін. Підприємці ставлять за мету одержання достатніх прибутків, забезпечення окупності капіталу, прискорення його обігу, зменшення фінансових ризиків, оптимізацію оподаткування та ін. Для громадян провідними задачами в процесі проведення фінансової діяльності є забезпечення своєї життєдіяльності, накопичення фінансових ресурсів, проведення інвестиційної діяльності та ін.

Стосовно підприємницької діяльності фінанси можна визначити як елемент бізнесу, пов’язаний з залученням, розподілом та використанням фінансових ресурсів з метою забезпечення підприємницької діяльності. Нерідко в нашій економічній літературі фінанси визначаються як економічні відносини, які проводяться в грошовій формі і за допомогою яких реалізуються процеси розподілу і перерозподілу ВВП і національного багатства. Передбачається, що такі відносини здійснюються між певними суб'єктами, а в якості об'єктів виступають ВВП та національне багатство. Такий підхід фіксує те, що в процесі фінансової діяльності приймають участь різні суб'єкти, які взаємодіють між собою. При цьому така взаємодія зводиться до розподілу та перерозподілу виробленого продукту та цінностей, які мали місце до господарського процесу.

В «Фінансовому словнику» (автори Загородній А.Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т.С.) видання 2006 р. міститься таке визначення фінансів:

«Фінанси — сукупність економічних відносин, що виникають у процесі формування та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів» [10]. Та такий підхід залишає осторонь деякі важливі моменти. Перш за все те, що в процесі проведення тієї чи іншої діяльності виникає проблема залучення фінансових ресурсів. Таке залучення не е пасивним процесом, а вимагає активної, цілеспрямованої діяльності. З іншого боку, фінанси відносяться до категорії не тільки розподільчої. Це одна із сторін будь-якої діяльності, яка проводиться постійно. Так, господарський розвиток підприємства передбачає проведення операцій із залучення і використання грошових коштів, емісії цінних паперів, обслуговування позик та ін. [15, 9]

Важливим є і те, що проведення господарських операцій здійснюється з урахуванням фінансових важелів. В умовах ринкової економіки фінансова діяльність є визначальним фактором започаткувати і розвитку підприємницької діяльності. Тому фінанси є присутніми в будь-якому господарському процесі з самого його запровадження до одержання і використання фінансових ресурсів. Фінанси не зводяться до розподілу ресурсів. Це особливий вид діяльності, безпосередньо пов’язаний з підприємництвом, що здійснюється в будь-якій галузі.

Предметом фінансів є діяльність суб'єктів, що пов’язана з проведенням мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів задля реалізації певної мети. Кожен з цих напрямів передбачає проведення певних операцій та використання визначених важелів. Вивчення організаційних засад виконання таких операцій та використання можливих важелів при проведенні як господарської, так і негосподарської діяльності суб'єктів і входе до предмету фінансової науки.

Фінанси відіграють важливу роль в економічному і соціальному розвитку. Вони забезпечують залучення суб'єктами діяльності економічних ресурсів, розподіл ВВП і національного багатства, обіг економічних ресурсів, використання економічних важелів управління та контролю. За допомогою фінансів здійснюється організація ефективного використання залучених економічних ресурсів, створення резервів, використання майбутніх доходів з метою забезпечення поточної діяльності та ін.

Так, підприємницька діяльність в формі акціонерного товариства розпочинається з формування статутного фонду. Він може бути створений шляхом внесків грошових коштів, матеріальних, і нематеріальних цінностей, цінних паперів та ін. Одержані кошти використовуються для забезпечення господарської діяльності. В процесі її проведення постійно вирішуються питання щодо залучення додаткових економічних ресурсів у разі їх недостатності. І, навпаки, надмірний їх обсяг, який не використовується в господарському процесі потребує зменшення. Визначення ціни продукції і умов її реалізації проводиться з урахуванням дії фінансових факторів. Кошти, одержані від проведення фінансово-господарської діяльності спрямовуються на заміщення необоротних і поточних активів, виконання зобов’язань перед бюджетом, іншими суб'єктами господарювання, формування прибутку підприємств [15, 10].

У якості об'єктів фінансових відносин виступають фінансові ресурси.

Фінансові ресурси — це сукупність фондів, які приймають участь в забезпеченні діяльності суб'єктів і здійснюють обіг в грошовій формі. Фінансові ресурси завжди знаходяться у власності тих чи інших суб'єктів і використовуються для вирішення поставлених задач. До складу фінансових ресурсів відносяться активи, які залучаються «до проведення господарських або негосподарських операцій. Обіг фінансових ресурсів між суб'єктами відображається збільшенням або зменшенням цінностей та відповідних зобов’язань. Тому обіг фінансових ресурсів передбачає врахування змін у складі як активів, так і зобов’язань суб'єктів діяльності.

Фінансові ресурси завжди є обмеженими. Тому їх залучення потребує створення певних умов. Фінансові ресурси можуть бути мобілізовані тільки тими суб'єктами, які мають можливості їх раціонального використання. Надання фінансових ресурсів певним суб'єктам, як правило, передбачає їх повернення в установлені строки, платність, забезпечення, цільовий характер використання та виконання інших вимог. Разом з тим, фінансові ресурси можуть надаватись суб'єктам і на безповоротній основі. Такі операції мають місце в процесі емісії і розміщення акцій, державного фінансування, безоплатної передачі ресурсів та ін.

Обіг фінансових ресурсів відображається в змінах фінансових активів та зобов’язань. Фінансові активи — це такі активи, які використовуються суб'єктами в процесі проведення фінансових операцій. Згідно із Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до фінансових активів відносяться кошти, цінні папери, боргові зобов’язання та права вимоги боргу, що не віднесені до пінних паперів. До складу коштів входять грошові активи в національній та іноземних валютах, дебіторська заборгованість, фінансові вкладення та ін. Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують права власності чи відносини позики [15, 11].

Призначення фінансів — забезпечити необхідні умови для здійснення процесу створення, розподілу й використання валового внутрішнього продукту в державі Це досягається шляхом створення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців і кожного громадянина

Фонди фінансових ресурсів, які обслуговують економічні процеси, є досить різноманітні як за методами створення, напрямками використання, рівнем відображення інтересів, так і за суб'єктами економічної діяльності, методами виробничої й суспільної інтеграції та кінцевою метою відповідного виду діяльності.

Найважливіша роль належить фінансам на рівні господарських структур. Тут створення й використання фондів фінансових ресурсів спрямовані на підвищення ефективності господарської діяльності, тобто одержання високої норми прибутку на вкладений капітал. Досягнення визначеної мети імовірне при залученні фондів фінансових ресурсів на впровадження нових технологій, кращому використанні основних фондів через застосування методів прискореної амортизації, забезпечення великих резервів для підтримки зростання ефективності виробництва, підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності. Звісно, підвищення якості продукції потребує додаткових затрат фінансових ресурсів, але вони дають значний виробничий ефект і швидко скуповуються [8].

Резервом щодо підвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів за рахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення обігу коштів, раціоналізації господарських зв’язків, кращої організації виробництва. Вплив фінансів на ефективність виробництва на рівні господарської структури має свої обмеження, зумовлені обмеженістю ресурсів у кожній одиниці господарювання. Звісно, кожна певна виробнича структура повинна мати можливість створювати за результатами своєї діяльності фонди фінансових ресурсів, достатні за своїм обсягом для стимулювання соціального розвитку, високих результатів виробництва, його розширення та удосконалення. Проте тут фінанси виконують дещо локальну роль у господарських процесах.

Активне й дієве використання фінансів для підвищення ефективності економіки можливе лише тоді, коли фонди фінансових ресурсів на рівні підприємницьких структур доповнюються відповідними фондами на рівні держави. Йдеться про створення фондів фінансових ресурсів у складі державного бюджету або поза бюджетом.

У складі державного чи місцевих бюджетів — це витрати на розвиток економіки в формі капітальних вкладень, дотацій, витрат на виконання окремих загальнодержавних комплексних програм. За умов перехідної економіки — це насамперед фонди, призначені для структурної перебудови економіки, проведення прикладних науково-дослідних робіт, створення нових видів машин і механізмів, розробки нових технологій.

Треба завважити, що на практиці задіяні різноманітні форми й методи використання фінансів для підвищення ефективності виробництва. Так, в Україні, поряд із асигнуваннями до бюджету на капітальні вкладення, виплату дотацій, субсидій, проведення деяких видів робіт у агрокомплексі, існують фонди конверсії та інноваційний фонд [8].

Пошук кращої можливості використання фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях для підвищення ефективності виробництва шляхом фінансового забезпечення потреб розвитку економіки, стабілізації фінансового становища в державі - одне з основних завдань фінансової політики владних структур.

Роль фінансів найвідчутніше проявляється при розв’язанні соціальних проблем. Тут створюються фонди фінансових ресурсів для здійснення соціальних заходів як на рівні кожного громадянина для покриття витрат на соціальні цілі, так і на рівні господарських структур для задоволення соціальних, позабюджетних і благодійних потреб, започаткування позабюджетних і благодійних фондів, а також фондів фінансових ресурсів на соціальні цілі в складі бюджетів.

Проте вирішальна роль у задоволенні соціальних потреб належить фондам, які створюються державою. За нинішніх умов у більшості країн світу державою все більше виділяється коштів на вирішення соціальних питань, які одержали назву суспільних благ і послуг. Ці блага й послуги є неречовими, нетоварними, але вони істотно впливають на рівень добробуту та якість життя.

Суспільні блага й послуги включають асигнування на національну безпеку й правопорядок, оборону, захист довкілля, освіту охорону здоров’я, науку, спорт тощо. У західній фінансовій літературі детально опрацьована класифікація подібних благ. Ринок неспроможний забезпечити задоволення цих потреб. Крім цього, ринкові механізми виявилися нездатними своєчасно й ефективно реагувати на вказані потреби суспільства, що впливало на загальну ефективність економічної системи.

На сьогодні в світі існує наукова теорія суспільних благ, біля витоків якої стояли відомі вчені, лауреати Нобелівської премії Джеймс Бюкенен і Поль Самуельсон. Це ще раз підтверджує думку про те, що роль фінансів у задоволенні соціальних потреб населення має виняткове значення. Через систему фінансів оформлюється індивідуальна мінова угода між приватними особами й державою. Ця угода ґрунтується на зіставленні благ і послуг, що надаються громадянам, і величиною сплачувань податків. За теоретичними постулатами обмін за схемою «блага — податки» триває доти, доки корисність послуг перевищує податкову «ціну».

Загалом, можна дійти висновку, що в сучасних умовах, використовуючи фінанси, держава виконує соціальну функцію суспільного добробуту. Фонди фінансових ресурсів, що створюються державою й використовуються для задоволення соціальних потреб, відіграють вирішальну роль для досягнення зазначеної мети. Фонди фінансових ресурсів, що створюються й використовуються підприємницькими структурами та населенням, теж у відповідній формі регулюються державою через визначення переліку платних послуг, норм плати тощо [8].

У перехідний період реформування економіки фінанси є важливою з'єднувальною ланкою між макроекономічними показниками й конкретними напрямками використання фондів фінансових ресурсів на розвиток економіки та підвищення суспільного добробуту. Проте форми й методи створення та використання фондів фінансових ресурсів потребують постійного удосконалення за такими напрямами:

вдосконалення методів створення й використання фондів фінансових ресурсів на основі науково обґрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості;

забезпечення переходу до середньострокового та перспективного фінансового планування фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях управління економікою;

удосконалення механізму залучення фінансових ресурсів до інвестиційної сфери, у тому числі особистих накопичень громадян,

запровадження ефективної системи витрачання коштів бюджету на соціальні потреби суспільства з одночасним посиленням регулятивної ролі бюджету в забезпеченні добробуту населення;

створення фондів фінансових ресурсів для підтримки малого бізнесу шляхом розробки й виконання цільових програм;

посилення фінансового контролю за діяльністю державних підприємств і організацій, підвищення відповідальності керівників державних підприємств за ефективне використання державного майна, дотримання фінансової дисципліни;

оздоровлення фінансового становища в державі та зміцнення грошового обігу завдяки ліквідації взаємозаліків за платежами до бюджету та усунення бартеризації господарських зв’язків;

удосконалення податкової системи, забезпечення оптимального рівня податкових надходжень для формування фондів фінансових ресурсів на загальнодержавному й регіональних рівнях, створення сприятливих умов для підприємницької діяльності [8].

Отже, фінанси слід розглядати як економічну категорію, що відображає створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб господарської діяльності, надання різноманітних послуг населенню з боку держави, забезпечення виконання державою її функцій У кінцевому підсумку метою функціонування фінансів є досягнення високого рівня добробуту як держави, так і окремого громадянина.

2. Місцеві бюджети — фінансова основа органів місцевого самоврядування

2.1 Поняття самостійності місцевого бюджету

фінанси податок самоврядування комунальний

Із 1990 року в Україні розпочався процес становлення системи самостійних місцевих бюджетів, здійснення на новій основі їхніх видатків, запровадження нових способів формування доходів.

У фінансовій теорії в Україні почали пробивати собі дорогу нові підходи до визначення змісту такого поняття, як бюджетна система.

Слід розрізняти поняття система місцевих бюджетів і бюджетна система. Поняття бюджетна система сформувалося наприкінці 20-х — 30-х роках у колишньому СРСР, коли в основному завершився процес створення бюджетів різноманітних територіальних утворень, включаючи сільські та селищні бюджети. Проблемам формування місцевих бюджетів присвячено ряд публікацій. Особливо ґрунтовні з них належать М.В. Васильєвій, Н. А. Ширкевич, Г. Б. Поляку та іншим авторам [14, 117].

З кінця 30-х років під бюджетною системою в колишньому СРСР почали розуміти сукупність державного (союзного), республіканських (союзних республік) та місцевих бюджетів, яка утворює єдине ціле. Основним принципом побудови цієї системи став так званий принцип єдності. Згідно з ним бюджети нижчих територіальних рівнів були складовою бюджетів вищих територіальних рівнів. А всі разом вони входили до складу союзного бюджету. Остаточне об'єднання місцевих бюджетів з державним бюджетом СРСР завершилось у 1938 році, після чого місцевих фінансів не стало.

Процес становлення інституту самостійних місцевих бюджетів в Україні в 90-х роках розвивається з великими труднощами. Незважаючи на декларацію принципу самостійності місцевих бюджетів, термін бюджетна система було покладено в основу назви двох редакцій основних бюджетних законодавчих актів у 1990 і 1995 роках. Термін бюджетна система України, використовується і в тексті нової Конституції України.

Враховуючи принцип самостійності бюджетів усіх рівнів, доцільніше було б уживати термін система бюджетів України. Термін бюджетна система фактично не використовується в бюджетному законодавстві розвинутих зарубіжних країн. Не використовувався він і в колишній царській Росії та в радянську епоху періоду НЕПу.

Термін, система місцевих бюджетів, відображає сукупність самостійних місцевих бюджетів, які не включаються до складу державного бюджету і один до одного. Система місцевих бюджетів включає два види бюджетів. Це бюджети територіальних громад та інших органів місцевого самоврядування, а також бюджети державних утворень, які є суб'єктами федерацій. Наприклад, бюджети земель у ФРН, штатів у СІЛА, суб'єктів федерацій у Російській Федерації і т. ін.

В унітарних країнах поняття місцеві бюджети збігається з поняттям бюджети місцевого самоврядування. У федеративних державах використовується два види місцевих бюджетів. Україна є унітарною країною. Тому тут місцевими бюджетами слід вважати бюджети органів місцевого самоврядування.

Конституція України не визначила характеру республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів. Але їх, безумовно, слід вважати місцевими, оскільки у правовій унітарній державі може бути лише один державний бюджет — бюджет центрального уряду [14, 119].

Місцевий бюджет може розглядатися в трьох аспектах. По-перше, це правовий акт, згідно з яким виконавчі органи влади отримують легітимне право на розпорядження певними фондами грошових ресурсів. По-друге, це план (кошторис) видатків і доходів відповідного місцевого органу влади чи самоврядування. По-третє, це економічна категорія, оскільки бюджет є закономірним економічним атрибутом будь-якої самостійної територіальної одиниці, наділеної відповідним правовим статусом.

Нині в Україні місцеві бюджети перебувають у стадії еволюції. У 1990 році вперше виникло таке поняття як бюджети місцевого самоврядування. У тому ж році, після утворення Автономної Республіки Крим, постало поняття республіканський бюджет Автономної Республіки Крим. Система місцевих бюджетів в Україні тепер включає республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські бюджети міст Києва і Севастополя, міські бюджети міст обласного значення, районні (районів у містах), міські бюджети міст районного значення, сільські та селищні бюджети.

Крім цих бюджетів, в Україні є ще й система так званих зведених бюджетів. Вони використовуються в процесі бюджетного планування та бюджетного регулювання. До місцевих зведених бюджетів в Україні відносять бюджет Автономної Республіки Крим, бюджет області, бюджет міста з районним поділом, бюджет району.

Відповідно до Закону «Про бюджетну систему України» [3] бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет автономії та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування цієї автономії. Бюджет області складається з обласного бюджету та бюджетів районів і міст обласного підпорядкування [14, 120].

Бюджет району об'єднує районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, бюджети селищних і сільських рад. Бюджет міста з районним поділом об'єднує міський бюджет та бюджети районів у місті. Законом встановлено, що бюджет міста, на території якого перебувають адміністративне підпорядковані йому інші міста, села та селища, об'єднує бюджети цих адміністративних одиниць. Аналогічно їх об'єднує бюджет району в місті, на території якого розміщено подібні адміністративні одиниці.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу державного та місцевих бюджетів, є зведеним (консолідованим) бюджетом України.

Принципово важливе питання — організація бюджету низової територіальної одиниці. Закон України «Про місцеві ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування» [4] надав усім міським, сільським і селищним радам право створювати власні бюджети. Згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» [8] від 21 травня 1997 р. право на утворення місцевих бюджетів належить усім територіальним громадам. Це право передбачає і Конституція України. Таким чином, потенційно кількість місцевих бюджетів в країні може бути збільшено з 12 тис. до більш ніж 30 тис.

У той же час чинний поки що Закон «Про бюджетну систему України» визначає інший порядок вирішення цього питання. Згідно із ст. 2 цього Закону, «селищні і сільські бюджети створюються за рішеннями районних, міських рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази» [3].

Це положення суперечить законодавству України про місцеве самоврядування, нормам Конституції України.

Як уже зазначалося, реалізація цього конституційного положення може призвести до значного зростання чисельності низових бюджетів, що не має виправдання з погляду доцільності та ефективності. Перш ніж це робити, слід визначити перелік територіальних громад та їхні раціональні параметри.

Враховуючи конституційне закріплення статусу територіальної громади і суперечності в законодавстві, доцільно розробити окремий законодавчий акт, який врегулює систему місцевих бюджетів. Цей закон має базуватися на новому законодавстві про територіальний устрій держави.

Нині у складі системи місцевих бюджетів України функціонують такі бюджети: республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, 24 обласні бюджети, міські бюджети міст Києва і Севастополя, 442 бюджети міст обласного і районного значення, 488 районних бюджетів, 104 районних бюджети (районів у містах), 787 бюджетів селищних рад, а також понад 10,1 тисячі бюджетів сільських рад [14, 121].

Система місцевих бюджетів України нині остаточно ще не сформована. Завершення цього процесу буде важливим кроком у сфері будівництва місцевих фінансів, їхньої інституціалізації.

Наявність системи самостійних місцевих бюджетів є закономірністю функціонування місцевих фінансів, необхідним елементом їхньої інституціональної структури. Ось чому без остаточного утвердження інституту самостійних місцевих бюджетів Україна не зможе організувати місцеві фінанси згідно з міжнародними стандартами.

2. 2 Особливості формування доходів місцевих бюджетів за рахунок податків і зборів в умовах незалежності України

Світовий досвід визначення ролі держави та її територіальних утворень у розподільчих процесах переконує, що державний і місцеві бюджети є одним із найдосконаліших інструментів регулювання соціально-економічних процесів. На сьогодні у більшості розвинутих країн світу через бюджет перерозподіляється до 50% ВВП. Проблемою лишається визначення оптимальних форм і методів такого перерозподілу, збалансування державних і територіальних інтересів у бюджетному процесі, їхнє фінансове забезпечення. На сучасному етапі для України — це одне з найважливіших завдань, підтвердженням чого є ратифікація нашою країною Європейської хартії про місцеве самоврядування у 1996 році [34, 55−57].

На практиці розмежування повноважень між різними рівнями управління зумовлює особливості формування дохідної частини як державного, так і місцевих бюджетів.

Свого часу передбачена Законом України «Про бюджетну систему України» [3] схема розподілу дохідних джерел між бюджетами була втілена лише частково. За роки, що минули з часу прийняття цього закону неодноразово змінювався перелік доходів як державного, так і місцевих бюджетів. У 1996 році Конституція України по-новому визначила місце й роль деяких бюджетів, зокрема обласних і районних. Доходи державного й місцевих бюджетів неодноразово переглядалися у зв’язку зі щорічними змінами у механізмі бюджетного регулювання і, зокрема, у сфері регулювальних податків. Закріплення за Державним бюджетом України непрямих податків, а за місцевими — прямих (із числа регулювальних податків) докорінно змінило склад їхніх доходів. Про це свідчить остаточне закріплення джерел надходжень до місцевих бюджетів України у 2006−2007 роках (табл. 2. 1).

Органи місцевого самоврядування у 2007 році порівняно з 2006 роком мали значно більше джерел надходжень до бюджетів. Проте нестабільність дохідної бази місцевих бюджетів перешкодила проведенню перспективного бюджетного планування, створенню стабільних умов функціонування економіки, її виходу з фінансової кризи.

Бюджетна реформа, що розпочалася в Україні у 2006 році, перш за все торкнулася саме міжбюджетних відносин між державним і місцевими бюджетами. На відміну від попередніх років, бюджет 2007 року було складено на основі формульного підходу, тобто на основі розрахунку прогнозного обсягу доходів, що мають бути передані тому чи іншому місцевому бюджету (області, району, міста, селища) або ж вилучені з нього до бюджету вищого рівня, з урахуванням закладених у формулі встановлених нормативів видаткових потреб. На думку багатьох експертів, було зроблено перші кроки щодо справедливого розподілу державних доходів із метою забезпечення кожної територіальної громади таким базовим обсягом коштів, який необхідний для надання державних послуг, гарантованих кожному громадянинові Конституцією України.

Таблиця 2.1. Порівняльна таблиця джерел доходів АРК, областей, міст Києва і Севастополя [34, 55−57]

2006 рік

2007 рік

1. Прибутковий податок із громадян.

2. Податок на прибуток підприємств комунальної власності й частина податку на прибуток інших підприємств.

3. Частина акцизного збору з вироблених в Україні товарів.

4. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

5. Плата за землю.

6. Податок на промисел.

7. 30% коштів, що надійдуть до позабюджетного фонду приватизації АРК від приватизації майна.

1. Прибутковий податок із громадян.

2. Податок на прибуток підприємств, що сплачується платниками за місцезнаходження в АРК і м. Києві.

3. Плата за землю.

4. Платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення.

5. Податок на промисел.

6. Плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності.

7. Місцеві податки й збори.

8. Фінансові санкції, штрафи і пені за порушення податкового законодавства.

9. Плата за гарантії, надані органам місцевого самоврядування.

10. Надходження від місцевих грошово-речових лотерей.

11. Плата за оренду цілісних майнових комплексів, що перебувають у власності відповідної ради, тощо.

Бюджетний кодекс України, який набрав чинності у липні 2007 року, закріпив перші результати розпочатої бюджетної реформи та налагодив прямі зв’язки державного бюджету із 686 місцевими бюджетами, включаючи Автономну Республіку Крим. Кодекс не лише визначив, а й закріпив конкретні джерела доходів за місцевими бюджетами. Це дало можливість спрямувати зусилля на збільшення надходжень і на посилення ефективності використання: бюджетних коштів на місцевому рівні. Іншими словами, органи місцевого самоврядування отримали давно очікувані реальні стимули до нарощування своїх фінансових ресурсів. Водночас кодекс передбачає одну з важливих і обов’язкових умов — прозорість бюджетного процесу, а саме: застосування нових підходів і методів до аналізу конкретних наявних або перспективних проблем для ухвалення відповідних рішень [34, 55−57].

Позитивною характеристикою кодексу є чітке розмежування дохідних джерел між ланками бюджетної системи. Статті 63−69 кодексу визначають склад доходів місцевих бюджетів. Вони представлені закріпленими за бюджетом місцевого самоврядування податками і зборами, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, і доходами, які не враховуються при визначенні таких трансфертів, інакше кажучи — нормативами відрахувань від прибуткового податку з громадян до бюджетів місцевого самоврядування, а саме:

до бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100% загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст;

до бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення зараховується 75% від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст;

до бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань зараховується 25% від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на цій території [34, 55−57].

Крім цього, ст. 66 кодексу визначає доходи бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Місцеві ради (сільські, селищні, міські) відповідно до переліку місцевих податків і зборів, передбаченого Декретом КМУ «Про місцеві податки і збори», запроваджують їх на своїй території, визначають механізм їх справляння і порядок сплати. Винятком є збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. Крім того, цим нормативним актом визначено обов’язковість запровадження сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов’язане запровадження певних податків і зборів, комунального податку, а також зборів: за припаркування автотранспорту, ринкового, за видачу ордера на квартиру, за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, із власників собак [34, 55−57].

Органи місцевого самоврядування за кожним видом місцевих податків і зборів розробляють положення, яким регламентують порядок їх сплати й перерахування до місцевого бюджету; визначають також органи (підприємства, установи та організації), які повинні вести облік платників податків (зборів) і нести відповідальність за їхнє стягнення й перерахування до місцевого бюджету; затверджують форми звітів за цими податками, порядок і строки їх подання до податкових органів. Контроль за сплатою місцевих податків і зборів покладений на органи державної податкової служби.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до складу повноважень рад базового рівня належить право надавати пільги за місцевими податками й зборами у вигляді повного або часткового звільнення від їх сплати певних категорій платників чи відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів.

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність і повноту перерахування місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів покладається на платників.

Аналіз показників місцевих бюджетів за 2006−2007 роки і за 2 місяці 2008 року свідчить, що найбільшу частку в доходах місцевих бюджетів становлять податкові надходження. Вони мають певні особливості у своїй структурі. Так, надходження від прибуткового податку з громадян до місцевих бюджетів у 2006 році становили 44,9%, у 2007 році - 52,2%, планом на 2008 рік передбачено — 58,6%, причому фактичні надходження відрахувань із цього податку були перевиконані у 2006 році на 31,2% порівняно із запланованими (план — 4,86 млрд. грн., фактично надійшло 6,38 млрд. грн.), у 2007 році відповідно на 8% (план — 6,93 млрд. грн., фактично надійшло понад 7,5 млрд. грн.), у 2008 році надходження з цього податку передбачені на рівні майже 9,94 млрд. грн. Частка доходів місцевих бюджетів, що включає місцеві податки і збори, незначна (у 2006 році - 3,4%, у 2007 році - 3,7%, планом на 2008 рік передбачено 2,9%) [34, 55−57].

Як засвідчує практика, найбільші надходження від прибуткового податку з громадян формують доходи місцевих бюджетів м. Києва, Донецької та Дніпропетровської областей, тобто регіонів із розвинутою промисловою індустрією. Водночас місцеві бюджети Хмельницької та Чернівецької областей (із менш розвинутою промисловою інфраструктурою) вирізняються найбільшою часткою місцевих податків і зборів в своїх доходах (зокрема, у 2006 році - 8,0% та 9,1% відповідно).

У податкових надходженнях до бюджетів міст районного підпорядкування й у селищних бюджетах вагоме місце посідають місцеві податки і збори. Якщо питома вага цієї групи надходжень, зокрема у 2006 році, становила 3,4% від сукупних податкових надходжень до місцевих бюджетів, то для бюджетів міст районного підпорядкування цей показник був на рівні 18,1% (у тому числі місцеві податки та збори — 17,9%) [34, 55−57].

До неподаткових надходжень до місцевих бюджетів належать надходження коштів від приватизації державного майна, адміністративні штрафи і фінансові санкції, проценти банків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами, плата за оренду майна, яке знаходиться у розпорядженні місцевих органів самоврядування, тощо. Найбільше фіскальне значення серед них мають надходження коштів від приватизації майна: у 2006 році - 0,8%, у 2007 році - 8,4% [34, 55−57].

Отже, формування місцевих бюджетів у непростих соціально-економічних умовах і при недосконалому законодавстві - досить непростий процес.

2.3 Джерела доходів місцевих бюджетів

Джерела доходів місцевих бюджетів формуються відповідно до законодавства України, зокрема Бюджетного кодексу, інструктивних матеріалів Кабінету Міністрів України.

Доходи міських, районних, селищних, сільських бюджетів формуються згідно з цими юридичними актами, а також рішеннями відповідних рад народних депутатів.

Уперше при формуванні дохідної частини місцевих бюджетів у 2007 р. були застосовані нові підходи до їх наповнення, а саме:

доходи місцевих бюджетів мають плануватись на формульній основі;

обласним радам заборонено збільшувати обсяг доходів понад ті, що визначені Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» [24, 361].

Схема доходів місцевих бюджетів дається на рис. 2.1.

У Бюджетному кодексі передбачена структура місцевих бюджетів, яка включає надходження і витрати на виконання повноважень органів влади АРК, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Усі надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету

Рис. 2.1. Схема доходів місцевих бюджетів [24, 362]

Окремі особливості доходів відповідно до рівня місцевих бюджетів подані нижче:

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі) [24, 362]:

1) прибутковий податок з громадян у частині, визначеній Бюджетним кодексом;

2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

Податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені у Бюджетному кодексі, складають кошик доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Нормативи відрахувань. До доходів бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100% загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст.

До доходів бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного підпорядкування зараховується 75% від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст.

До доходів бюджетів міст районного підпорядкування, сіл, селищ чи їх об'єднань зараховується 25% від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на цій території [24, 363].

Склад доходів бюджету АРК та обласних бюджетів. Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок [24, 363]:

1) 25% прибуткового податку з громадян, що сплачується на відповідній території;

2) 25% плати за землю, що справляється на території Автономної Республіки Крим та відповідної області;

3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок [24, 363]:

1) 50% прибуткового податку з громадян, що справляється на території сіл, селищ, міст районного підпорядкування та їх об'єднань;

2) 15% плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного підпорядкування та їх об'єднань;

3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;

4) плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється районними державними адміністраціями;

5) надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.

Склад доходів бюджетів районів у містах. Склад доходів бюджетів районів у містах (у разі їх створення) визначається міською радою відповідно до повноважень, переданих районним радам у містах.

Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. До доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать [24, 364]:

1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

2) 100% плати за землю — для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75% плати за землю — для бюджетів міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного підпорядкування; 60% плати за землю — для бюджетів сіл, селищ, міст районного підпорядкування та їх об'єднань;

3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

4) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

8) кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, у тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності;

9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

10) плата за оренду майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності;

11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

12) плата за гарантії, надані з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом;

13) гранти та дарунки у вартісному виразі;

14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;

15) податок на прибуток підприємств комунальної власності;

16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

17) інші надходження, передбачені законом.

Надходження до бюджету розвитку. Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають [24, 364−365]:

1) кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, у тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

2) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

3) кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності Бюджетним кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними;

4) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;

5) запозичення, здійснені у порядку, визначеному Бюджетним кодексом та іншими законами України;

6) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів. Як приклад наведемо планові доходи бюджету м. Черкаси на 2007 р. (додаток 1).

Отже, незважаючи на існування відповідної законодавчої бази з бюджетних питань, чіткого механізму формування доходів ще не створено, про що свідчать проблеми наповнюваності багатьох місцевих бюджетів.

Джерела доходів бюджету визначені в Бюджетному кодексі. Необхідно розробити ефективний, обґрунтований механізм міжбюджетних трансфертів.

При наповнюваності місцевих бюджетів необхідно враховувати не лише поточний економічний стан адміністративно-територіальних одиниць, а також і потенційний.

3. Фінанси підприємств, установ, організацій комунальної власності

3.1 Фінанси комунальних підприємств

Проблеми функціонування фінансів комунальних підприємств в українській літературі поки що є

недослідженими. З цього питання фактично немає жодної спеціальної публікації. Разом з тим, інститут фінансів комунальних підприємств відіграє важливу роль у забезпеченні стабільного функціонування комунального сектора економіки, наданні цим сектором громадських послуг.

Становлення інституту фінансів комунальних підприємств в Україні розпочалося із запровадженням у 1990 році комунальної форми власності. У зв’язку з тим, що суб'єктами права комунальної власності в Україні було визначено усі місцеві ради відповідних адміністративно-територіальних одиниць, утворилося кілька видів комунальної власності: комунальна власність областей, міст, районів, районів у містах, сіл і селищ, що вже зазначалося.

Закон України «Про власність» визначив комунальну власність як одну із форм державної власності і, таким чином, підприємства, які перебувають у власності відповідних адміністративно-територіальних одиниць, отримали правовий статус державних комунальних підприємств. В Україні утворилося кілька видів комунальних підприємств. Це державні комунальні підприємства комунальної власності областей, державні комунальні підприємства комунальної власності міст, державні комунальні підприємства комунальної власності районів, державні комунальні підприємства комунальної власності районів у містах і державні комунальні підприємства комунальної власності сіл та селищ [14, 220].

Ухвалена у 1996 р. Конституція України змінила правовий статус комунальної власності. Згідно зі ст. 142 Конституції [1] майно, ресурси, земля та кошти комунальної форми власності є власністю територіальної громади. Тобто це означає, що віднині власником комунальних підприємств є лише територіальна громада. Підприємства всіх інших рівнів влади не належать до складу комунальних.

У зв’язку з новим правовим режимом комунальної власності створені на її основі в 1991—1996 рр. підприємства потребують перереєстрації у формі комунальних підприємств на зміну їхнього нинішнього статусу як державних комунальних підприємств.

Комунальний сектор в Україні включає: промисловість, сільське господарство, транспорт і зв’язок, будівництво, торгівлю та громадське харчування, постачання і збут, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення та інші галузі. Наприклад, як комунальні зареєстровано понад 700 промислових підприємств, на яких зайнято майже 110 тис. чол. Це 8% усіх промислових підприємств України. Частина комунальних закладів не мають самостійних банківських рахунків, а лише субрахунки, наприклад, школи, дитячі садки та ін. Ще частина комунальних установ і закладів мають змішану систему фінансування — як кошторисну, так і госпрозрахункову.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой