Мовний світ нової української літератури

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Литературоведение


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

План

1. Мовний світ Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка

2. Світ перекладу: складні випадки

3. Слово поета і дитяча фантазія

4. Тропи

1. Мовний світ Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка

Серед письменників-класиків української літератури Т. Г. Шевченко посідає особливе місце. Він є засновником нової української літературної мови. Його називають поетом з любов’ю в серці, мукою в душі. Твори «Марія», «Катерина», «Сон», «Мені тринадцятий минало», «Думи мої, думи мої», «І мертвим, і живим…» та інші сповнені задушевною простотою та щирістю. Будова вірша, стиль викладені письменником так, наче його голосом розмовляв сам народ. У віршах, прозі прочитуємо чимало тропів: метафори, порівняння, метонімія, гіпербола, літота. Наприклад, візьмемо порівняння: «Неначе цвяшок, в серце вбитий, оцю Марину я ношу», або — метафора: «Реве та стогне Дніпр широкий». І таких зразків є чимало, в кожному творі поета.

Леся Українка стала символом української нації, продовжувачем традицій Т. Шевченка. У її поемах, віршах прочитується біблійна стилізація, високе одухотворення. Поема «Бояриня» написана вільним віршем, але стиль позначений високим громадянським звучанням: «Зломилася воля, Україна лягла Москві під ноги, се мир по-твоєму — ота руїна?», або «Добраніч, сонечко! Ідеш на захід…Ти бачиш Україну — привітай!» Риторичні речення підсилюють образність. Драма-феєрія «Лісова пісня» витворена гармонією світу, про мистецтво і природу, красу і потворство, добро і зло. У двосвітті, міфологічній концепції над усім потворним рефреном звучать слова: «Ні! Я жива, я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає». Номінативні, риторичні речення, як і тропи, підсилюють образність, особисті переживання ліричного героя.

Серед велетнів українського письменства зіркою сяє творчість Івана Яковича Франка. Частково ми зупинялися на його поетиці. Письменник-енциклопедист, письменник-поліглот, письменник-філософ позначив свою творчість особливістю мовлення, психологічною напругою. Такими рисами позначена його збірка «Зів'яле листя» (1886), прозові твори, переклади, статті. Збірка віршів складається із трьох жмутків — як художній образ втрачених надій, височінь духовної краси: «Як почуєш вночі, край свойого вікна, що хтось плаче і хлипає важко, Не тривожся зовсім, Не збавляй собі сна, Не дивися в той бік, моя пташко!» Вірші Франка приваблюють своєю простотою і щирістю, високою граматичною будовою. «Ой ти, дівчино, ясная зоре! Ти мої радощі, ти моє горе! Тебе, видаючи, любити мушу. Тебе, кохаючи, загублю душу.» М. Коцюбинський писав: «Се такі, ніжні, легкі вірші, вони характеризують співця кохання, настроїв». Багатством тропів наповнена поезія «Чого являєшся мені у сні»: «Свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні», або

Так най те серце, що в турботі,

Неначе перла у болоті, марніє, вяне, засиха —

Хоч — в сні, та вид твій оживає,

Хоч в жалощах живіше грає.

Образністю, фразеологізмами, народною мудрістю, високим стилем пройнята і вся проза І. Франка. Письменник уважно підходить до мови як засобу відтворення життя народу. В способі мислення надто глибоко проникає в специфіку територіальних діалектів, спільних у своїй основі для всієї української території розмаїтих щодо лексичного складу й граматично-словотвірних особливостей. Роздуми І. Франка поступово зосереджуються саме на мові.

У період становлення націй мовні проблеми посідали одне з центральних місць. В тодішній Україні, як і в інших країнах, що разом із соціальним терпіли ще й національний гніт, боротьба за єдність мови грунтувалася на вірі в «культурну будущину України як окремого етнічного організму з окремою мовою й письменством». Коли І. Франко ставив за мету піднести рівень української мови, надихнувши діалект «міццю духу і вогнем любові», то в жодному разі не мав на увазі розвивати літературну мову на основі галицьких діалектів, як це прагнули деякі народовці Галичини. У статті «Наше літературне життя в 1892 р. «, як і в інших своїх працях, присвячених функціонуванню і розвитку української мови, І. Франко закликає західноукраїнських письменників працювати над витворенням такої мови, яка б грунтувалася на загальнонаціональній мовній основі. «Писатель, -- акцентував Каменяр, -- мусить поперед усього владати добре мовою свого народу, і то не мовою одного села, одного повіту або одної губернії, але мовою такою, котра була б однаково своя, зрозуміла і люба всім повітам, губерніям та селам, мовою літературною, мовою школи і інтелігентного товариства». І. Франко радить молодим галичанам задуматися над тим, як осягнути мову Східної України, де наявні «бодай широкий розмах, бодай пориви до свіжості обсервації, бодай мова гарна і поетична». Водночас констатує: «Університетські кафедри нашої мови і літератури у Львові і Чернівцях, хоч одна та ціла гімназія з викладами на нашій мові, оживлення продукції літературної на Україні і вплив української (в першій лінії) праці наукової -- все це не могло не вплинути корисно на оживлення наукового руху руського в Галичині». Отже, спільна праця на терені української мови, літератури й культури з орієнтацією на всю українську територію, -- це те, що «дає нам підставу до кращої надії на будуще».

І. Франко був переконаний, українська мова дорозвинеться для висловлення найрізноманітніших абстракцій. Але для цього потрібно, щоб «упав кордон між Галичиною та Україною», «щоб була загальноукраїнська мова, щоб Збруч нас не ділив «на два осібні світи культурні». Таке, був переконаний І. Франко, станеться тоді, коли не лише окремі діячі, а й якнайширший загал з усіх частин України зрозуміють необхідність національної єдності. Для цього ж потрібно піднімати «общеукраїнське народне самопізнання».

І. Франко постійно зупиняється на тих непорозуміннях суспільного характеру, що час від часу виникали між галичанами і наддніпрянцями. Зокрема, наприкінці 70-х років, в «найбільш хаотичне десятиліття в цілій історії нашого національного розвою», були «з двох боків формальні заяви, що галичани не хочуть мати нічого спільного з українцями: в „Друзі“, в відповіді на другий лист Драгоманова, і в „Правді“, в відповіді на його статтю „Опізнаймося“. В Галичині се була пора, коли бачилось, що запанує тип „рутенця“, себто русина, що знеохочений сварами про народність, про Шевченка, про язик і про драгомановські ідеї, вмиває руки від усього, не хоче знати нічого поза чорно-жовтими стовпами, що відмежовують Галичину від Росії».

І. Франко розмірковує про майбутнє української нації, залежність її долі від порозуміння саме наддніпрянців з наддністрянцями: «Певна річ, побіда тої течії була б початком смерті українсько-руської нації». Письменник свідомий того, що народ повинен єднатися, особливо в період загрози денаціоналізації.

Наприкінці 50-их років ХІХ ст. в Галичині спалахує «азбучна війна», яку всебічно висвітлив І. Франко-дослідник і сатирично висміяв І. Франко-поет. Дискусія довкола азбуки особливо шкідливою була тому, що відбувалася «в сам початок конституційного життя і відвертала інтелігенцію від праці над питаннями більш серйозними і практично важними». В листах, наукових працях І. Франко захищав фонетичний принцип орфографії, одночасно виступаючи проти боротьби між фонетистами й етимологами, як такої, що не сприяє розвитку української культури. На думку І. Франка, краще «зробити формальну уступку щодо правописі, і старатися освічувати людей у ділах, далеко важніших від правописі».

На думку І. Франка правопис повинен бути найбільш практичним і відповідним внутрішній структурі мови: «Наукових і псевдонаукових аргументів, піднесених етимологами против фонетики, не стоїть розбирати докладно. Майже всі вони випливають із нерозуміння фонетичної системи писання, при котрій основою є живе слово, а букви не тільки формою його вираження, коли тим часом етимологи привикли виходити від букви і до неї підлажуватися та прикроювати живе слово».

Таким чином, ми бачимо, що Тарас Шевченко, Леся Українка, І. Франко, М. Коцюбинський, Б. Грінченко (автор 4-томного словника української мови) внесли вагомий вклад у розвиток нової української літератури, сучасної української літературної мови.

2. Світ перекладу: складні випадки

Світ перекладу: тут ми повинні відчувати тонкощі української мови. При перекладі вимагається точність. Крім того, точність перекладу сприяє розвитку мовної культури, сприяє уникненню вживання суржика як в усній, так і писемній мові. Отже, розглянемо найскладніші випадки перекладу з російської мови на українську:

Автобус следует через… — Рух автобуса пролягає через…

Алфавит -- алфавіт, абетка

Айболит -- Айболить

благодарю тебя -- дякую тобі

благотворительный вечер -- добродійний (доброчинний) вечір

блюдо -- страва, їжа

боль -- біль, ч. p., болем

бросаться в глаза -- впадати в око (в очі, у вічі)

вдохновение -- натхнення

верхушка (елочное украшение) -- маківка

вещизм -- речовизм

вид из окна -- краєвид із вікна

видавший виды -- бувалий, який (що) побував у бувальцях, ім. бувалець

виды Карпат -- краєвиди Карпат

виды на будущее -- плани (перспективи) на майбутнє

вкалывать -- чорно працювати, бути чорноробом, горювати

в клетку (тетрадь) -- у клітинку

в клетку (ткань) -- картата

в мундире (картошка) -- в кожушках (в мундирах)

воинская часть -- військова частина

воинская честь -- військова (воїнська, вояцька) честь

войти в сделку -- укласти угоду

воображение -- уява

воодушевление (подъем) -- піднесення, порив, поривання

восторг -- захват

в рассрочку -- на виплат

всмятку (яйцо) -- некруте

вступить в сделку -- вступити в змову

гвоздь сезона -- окраса сезону

глубинка -- глушина

глупости -- дурниці! Пусте! Дарма

глухая ночь -- глупа ніч

годовалый малыш -- малюку рочок, малюк, якому рік, річний малюк

годовщина -- роковини

горожанин -- городянин,

громкая слава -- гучна слава

грудной ребенок -- немовля

давать (делать) поблажку -- потурати, попускати

держать путь -- прямувати, простувати, верстати дорогу (шлях, путь)

для галочки -- для пташечки, для форми, для проформи

для видимости -- для годиться, про людське око

добиваться чьего расположения -- запобігати ласки у кого

доверенность -- доручення

должно -- слід, треба;

полагается — належить, годиться

дорожные происшествия -- дорожні пригоди, пригоди на шляхах

досуг -- дозвілля

дуршлаг -- друшляк

жаркое -- печеня

железнодорожный путь -- залізнична колія, колія

жених -- наречений, жених; (під час весілля) молодий

житель — (мешканець) міста, міський житель

невеста — наречена, молода (під час весілля)

загодя побеспокоиться -- заздалегідь потурбуватись

задевать самолюбие -- ображати самолюбство

заказное письмо -- рекомендований лист

злословить -- лихословити, пащекувати

Золушка -- Попелюшка

значимый -- значущий

извини меня -- вибач мені

из виду (из вида) скрыться -- зникнути (щезнути, пропасти) з очей

изысканные манеры -- вишукані (витончені) манери

изыскательные работы -- пошукові (дослідницькі, розвідувальні) роботи

изъясняться на украинском языке -- говорити (спілкуватись, розмовляти) українською мовою (по-українському)

имя и отчество -- ім'я та по батькові

истинно так -- достеменно так

казначей — скарбник

казначейство — скарбниця (державна скарбниця)

Как важен этот факт! -- Який важливий цей факт!

как нельзя чаще -- якнайчастіше, щонайчастіше

калитка — хвіртка,

капризная погода -- примхлива погода

картошка (пирожное) -- картопля

касса предварительной продажи билетов -- каса попереднього продажу квитків

кладовая -- комора, комірчина, комірка

колесить по свету -- роз'їжджати по світу

корпеть (напрягая зрение) -- сліпати

корешок (квитанции, книги и т. п.) -- корінець

косвенные результаты -- побічні результати

косвенная причина -- посередня (непряма) причина

косность -- відсталість, зашкарублість

косные взгляды -- відсталі (зашкарублі) погляди

кочерга — коцюба

круглосуточно -- цілодобово

круглый год -- цілий (весь) рік

крупные недостатки -- значні (великі) вади (хиби, недоліки)

лакей -- знев. лакиза, лакуза

лакомство -- ласощі

лакомка -- ласун, ласунка

лестница — драбина

лестничный пролет -- просвіт між сходами

лестные слова -- утішні (приємні) слова

лестный отзыв -- похвальний (схвальний) відгук (відзив)

личина -- личина, машкара

личный листок -- особовий листок

лицо — особа

льстивые слова — улесливі слова

мероприятие — захід

мнимомудрый — надумано мудрий

Мойдодыр -- Мийдодир

неурядицы -- розбрат, чвари

Нечего и говорить! -- Годі й казати!

нечленораздельная речь -- нерозбірлива мова

ни под каким видом -- ні в якому разі, нізащо

низвергать -- скидати, валити

низменные интересы -- ниці інтереси

ничего себе -- нівроку, нічогенько собі, нічого собі

новолуние -- молодик, новий (молодий) місяць

новшества (на заводе) -- нововведення, нове

носиться с кем, -чем -- носитися (панькатися) з ким, -чим

нравоучительно -- повчально, моралістично

обставлять квартиру -- меблювати, умебльовувати

обманчивая внешность -- оманлива зовнішність

оболочка -- оболонка

оборудовать (квартиру) -- устаткувати (опорядити) квартиру

обнадеживающие результаты -- обнадійливі результати

обратиться к врачу -- звернутись до лікаря

обращаться (хорошо, плохо) с кем, -чем -- поводитись (добре, погано) з ким, -чим

обремененный заботами -- обтяжений турботами

обходительный -- делікатний

общественное мнение -- громадська думка

окружающая среда -- навколишнє середовище

орден учрежден -- орден засновано (заснований)

осквернять память -- паплюжити пам’ять

оставить в покое кого, что -- давати спокій кому, чому

Оставь! -- Облиш! Кинь!

отмалчиваться -- відмовчуватися, розм. справляти мовчанку

отпочковываться -- відгалужуватися, відбруньковуватися

очаг просвещения -- осередок освіти, просвіти

ошибка -- помилка, огріх, похибка, вада

ошибочность -- помилковість, хибність

охладительные напитки -- охолоджувальні напої

папа -- тато, мн. тати, татів

пересечение (дорог) -- схрещування, перехрещування; перехрестя

пестрый -- строкатий, пістрявий

пировать -- бенкетувати, жарт. трапезувати

пирожное -- тістечко

письменное разрешение -- письмовий дозвіл

письменные источники -- писемні джерела

письменный ответ -- письмова відповідь

письмо с уведомлением -- лист з повідомленням про вручення

плод фантазии -- виплід (витвір) фантазії

площадка (детская, спортивная) -- майданчик

по возможности -- якщо (коли, як)

попасть на обед к кому -- нагодитись на обід до кого

по понедельникам -- щопонеділка, кожного понеділка

потрясающая новость -- приголомшлива новина

правильная мысль -- слушна думка

праздно жить -- розкошувати

предвкушать радость -- (наперед) тішитися, радіти

представление -- уявлення

предупреждать -- попереджати

пресекать -- класти край, припиняти

претить кому -- бути неприйнятним для кого

приличие -- пристойність

причинять зло -- заподіяти (учинити) зло, завдавати лиха

причинить убытки -- завдавати збитків (втрат)

приличная сумма -- пристойна (чимала, неабияка) сума

приличные результаты -- (цілком) задовільні результати

приличный (порядочный) -- порядний

принимать участие -- брати участь

приносить неприятности -- завдавати прикростей

приобретать вещи -- купувати (придбати) речі

прихотливый -- примхливий

причинять хлопоты -- завдавати клопоту

Приятного аппетита! -- Смачного!

произвол -- сваволя, свавілля

произнесение речи -- виголошення промови

уступить в сделку -- вступити в змову (трагічний, лихий) випадок

неудобь -- непридатна земля

пути следования -- шлях, дорога

пути сообщения -- шляхи сполучення

путы -- пута, кайдани

пыль -- пил, ч. p., пилом

разглагольствовать -- просторікувати, розбалакувати, патякати,

розпатякувати

рвение -- запал

ребята -- діти, хлопці і дівчата

ребячество -- перен. дитячість, дитинність

роптать -- ремствувати

ростом -- на зріст,

русский -- російський

Русь — Русь (руський — у значенні староукраїнський)

тюль -- тюль, ч. р. ,

увлечение -- захоплення

ущемлять права -- обмежувати права

ущемлять самолюбие -- уражати (ображати) самолюбство

уязвимое (слабое) место -- уразливе місце

хозяин положения -- господар становища

слабые успехи -- малі успіхи

сладкое блюдо -- солодке, ласощі

с лихвой -- з верхом, з лишком

сногсшибательная новость -- приголомшлива новина

сногсшибательные віражі-- карколомні віражі

собрание сочинений -- зібрання творів

совпадать -- збігатись

созидательный труд -- творча праця

соискатель ученой степени -- здобувач ученого ступеня

Спокойной ночи! -- Добраніч! На добраніч!

срочное дело -- термінова (негайна, пильна) справа

стоящий внимания -- вартий уваги

строгий выговор -- сувора догана

ставить в тупик -- ставити в безвихідь (у глухий кут)

сугубо женский коллектив -- суто жіночий колектив

сугубо научный текст -- суто науковий текст

суєта -- суєта, марнота

Счастливого пути! -- Щасливої дороги!

текучесть кадров -- плинність кадрів

толь -- толь, ч, p., толем

точно известно -- достеменно відомо

точно изъясняться -- точно висловлюватись

точно так -- так само

точно такой же -- такий, — (отакий) самий, достоту такий; розм. такий самісінький

тусклый свет -- тьмяне світло

хозяин слова -- хазяїн слова

Хватит -- Годі! Досить! Буде!

хищнически -- по-хижацькому, по-хижацьки

хлебосольный -- гостинний, хлібосільниий

ход событий -- перебіг подій

ходатайство -- клопотання

холостяцкая жизнь -- парубоцьке (холостяцьке) життя

хорошее произношение -- добра (гарна) вимова

хорошее отношение -- добре (гарне) ставлення

хорошие отношения -- гарні стосунки

человек редкой доброты -- винятково добра людина

Что случилось? -- Що сталось? Що скоїлось?

Что ты сделаешь! Что поделать! -- Що вдієш!

чувство нового -- почуття (відчуття) нового

чувство прекрасного -- почуття (чуття) прекрасного

чувство собственного достоинства -- почуття власної гідності

чувство собственного превосходства -- почуття власної вищості (переваги)

шампунь -- шампунь, ч. р., шампунем

щекотливое обстоятельство -- делікатна (тонка) обставина

Щелкунчик -- Лускунчик

эхо войны -- відлуння війни

язвительное замечание -- ущипливе зауваження

3. Слово поета і дитяча фантазія

Які ж мовні засоби прислужуються поетам при створенні неповторних мініатюр? Звичайно, це традиційні в дитячому фольклорі слова із здрібніло-пестливим значенням: дощик, хлоп’я, грибочок, лапки, дрібнесенький, гарнесенький, біленький, спатки, або іменники з прикладками: в дудку-джоломію, равлик-павлик, котик-воркотик, або словосполучення з тавтологічною основою типу диво дивнеє. Трапляються також елементи лірично-пісенного синтаксису: на гіллячках, на тоненьких. Цілком органічно вплітаються у вірш авторські новотвори: У садочку-зеленочку, чорногривий (вітер), грибнесенький (дощ), сестриченько-яличко. А втім у віршах використовується порівняно невелике коло слів. Більшість із них дитина чує і вживає у щоденному спілкуванні або знає з казок (заєць, вовк, сонце, місяць, зорі, вітер, папір, вікно, осінь, груша, дуб, сироїжка, цар, трон, корона, жаба-царівна, Дід Мороз, Снігуронька, знати, питати, їхати, червоний, кудлатий, навесні тощо). Саме ці звичайні і буденні слова складаються в поетичні образи. Привертає увагу розмовний синтаксис вірша: «Хай би вибігли до стежки», «а нехай-но ще побудуть тут мені», «Люди добрії», «Бувай здоровий», «Як вам, бджілко, ночувалось?». Отже, завдяки невимушеності поетичної мови дитина мимоволі засвоює, що звичне і незвичне в житті завжди поряд — особливо допомагає в цьому багата порівняннями поезія Ліни Костенко.

Серед її образів є і простіші, і складніші. Скажімо, дитині досить легко уявити звичайний пеньок троном, адже йдеться про казкового бузинового царя: «На пеньочку, як на троні, він сидить собі в короні». Або: «Цей дзвіночок, як намет». Справді, квітка-дзвоник, у якому сховалась від дощу бджола, подібний до намету. Більшого напруження уяви вимагає образ саду після дощу: «Струшується сад, як парасолька». Порівняння: «Сю ніч зорі чомусь колючі, як налякані їжачки». Виявляється, їжачок, коли лякається, стає колючим клубочком.

Відзначимо, що до найбільш несподіваних порівнянь письменниця ніби готує маленького читача-слухача. Наприклад, перш ніж порівняти звичайний опеньок з маркізом вона називає характерні елементи одягу маркіза: жабо, каптан. Шовковиста ніжка гриба і перетинка на ньому — ось подібність опенька і маркіза, знаного дітьми з казок та пригодницьких оповідей, фільмів: «В жабо й атласному каптані стоїть грибочок, як маркіз». У назві вірша «Зелені дзьобики бруньок» теж заховане порівняння: зелені бруньки подібні до пташиних дзьобиків. Показово, що образ цей є тільки в назві вірша, тобто він цілком самостійний. Так завдяки образному порівнянню діти легко сприймають зорову картину: «Ген корів розсипана квасолька доганяє хмари у полях». Череда в полі порівнюється не просто з квасолькою, а саме з розсипаною квасолькою. При цьому словосполучення із значенням порівняння, можливо, й не стануть активом мовної практики маляти, зате сприятимуть розвитку його поетичного мислення.

Слід зазначити, що висока образність, персоніфікація, олюднення природи прикметне творчості дитячих письменників Г. Храпача, В. Кравчука, Л. Савчук, Н. Шмурикової… Пестливі слова, метафоричність, наприклад, надають віршам «живої» характеристики, бо метафора скерована переважно на олюднення навколишнього світу, що відповідає особливостям світосприймання дитини, для якої центр всесвіту — вона сама, і все навколо себе вона схильна уподібнювати собі. Отже, дитина психологічно готова сприйняти поетичну метафору, важливо тільки, щоб ця метафора відповідала рівню розвитку дитини, була їй зрозуміла. А ще ж до сприймання метафоричних образів у поезії готує дитину й казка, де нарівні з людьми діють звірі, птахи, рослини, фантастичні персонажі. Справді, предметам і явищам, птахам, тваринам, комахам приписуються такі дії і стани людей, такі ознаки їх зовнішності, які не раз спостерігала, про які чула дитина, як ось:

І біжить, і дзвенить, і витьохкує.

— Ти куди це, струмочку?

— Біжу,

Може, чимось комусь послужу…

А дзвеню —

Радий квітам я, сонечку, дню

(Г. Храпач. Струмок).

Як бачимо, перед нами постає цілісна картина опоетизованого навколишнього світу. Слід при цьому зазначити, що ми вчимося разом з дітьми мови, відчуваємо її аромат, невичерпність, духовну силу настільки, що «аж хочеться скупатися у тім отецькім слові, слові золотім!.. (Р. Лубківський). Письменник ніби підказує: ніколи не пізно відчути себе причетним до мовного світу, до рідного слова, збагнути свою спорідненість з натхненною душею поета, разом з якою підносишся й сам.

4. Тропи

Образність мовлення є невід'ємною ознакою стилістики, особливо художнього стилю. Образність виявляється у передачі загального поняття через словесний образ, що є емоційним сприйняттям дійсності.

Словесний образ — це таке поєднання і вживання слів і словосполучень, при якому вони виражають більше, ніж безпосередньо означають, підсилюючись, увиразнюючись додатковими смисловими та емоційно-експресивними відтінками. Словесний образ створюється на основі вживання слів і словосполучень, що мають назву троп (від грецького tropes — зворот).

Тропи вживаються майже в усіх стилях мовлення, та найчастіше — в художньому стилі. А ось науковий, офіційно-діловий стилі позбавлені тропеїчної образності. Зате в розмовному, публіцистичному образність використовується набагато ширше. Як ми вже зазначали, в творах художньої літератури, усної народної творчості тропи є одним з основних засобів образності. Елементами образності, крім переносних значень слів і словосполучень, є граматичні засоби. Це різноманітні префікси, суфікси, відмінкові закінчення іменників, дієслів, прислівники, різні види речень. Разом з ритмікою, мелодикою, звукоповторами вони здатні створювати художні образи.

Цій меті служать і стилістичні фігури — важливі компоненти синтаксичної організації тексту. Стилістичні фігури як особливі синтаксичні конструкції служать для логічного виділення і впорядкування тексту, для увиразнення і підсилення його фонетичних і лексичних, словотвірних і граматичних засобів. Стилістичні фігури зустрічаються в текстах різних стилів, проте основне місце їх уживання — художній, розмовний і публіцистичний стилі. До стилістичних фігур відносять повтори, антитезу, інверсію, еліпсиси, замовчування, риторичні запитання, тавтології, плеоназми, градацію та інші.

Повтор — стилістична фігура, яка передбачає нагромадження однакових мовних елементів (звуків, складів, слів, словосполучень) в одному висловлюванні. Наприклад:

В мого роду -- сто доріг.

Сто століть у мого роду. (І. Драч.)

Повтори бувають синонімічними: Дивіться, дивіться, люди добрі, що в мене молодиця, як калина, як яблучко, як дівочка, як паняночка. (Марко Вовчок.)

Як експресивний засіб у художньому мовленні використовуються парні повтори: ждали-ждали, нога за ногою, лизень злизав тощо. У науковому стилі зустрічаються повтори термінів, які виконують роль логічного зв’язку у висловлюванні. Таку ж функцію виконують термінологічні повтори і в публіцистичному стилі.

Антитеза (від грецького antithesis -- протиставлення) -- стилістична фігура, в якій зіставляються антонімічні слова і створюють яскравий образ, картину. Наприклад:

В мужика землянка вогка,

в пана хата на помості. (Леся Українка.)

Еліпсис (від грецького elleipsis -- випущення) -- стилістична фігура, побудована на пропуску слова чи словосполучення. Вживається для відтворення експресивного мовлення. Наприклад: Вийшла з хати лісничиха -- до очей долоні. (А. Малишко.) Угорі над нами -- неба! неба! (П. Тичина.)

Замовчування — це обірване речення, що передає схвильоване, поривчасте мовлення. Автор свідомо не закінчує думки, даючи можливість читачеві самому домислити, здогадатися. Наприклад:

«Прости мене! Я каралась

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку!

Я… я твоя мати".

Та й замовкла…

Зомлів Марко,

Й земля задрижала.

Прокинувся… до матері --

А мати вже спала! (Т. Шевченко.)

Риторичне питання — це стилістична фігура у формі запитання, яке не потребує відповіді. Риторичні питання визначаються великим зарядом експресії й широко використовуються в художньому й публіцистичному стилях. Наприклад:

Хто вам сказав, що я слабка,

що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

чи пісня й думка кволі? (Леся Українка.)

Тавтологія (від грецького tautologia -- те саме слово) -- поєднання спільнокореневих слів для посилення емоційно-експресивних відтінків висловлювання. Якщо в науковому, офіційно-діловому, публіцистичному стилях тавтологія -- це мовленнєва помилка, то в художньому стилі, творах фольклору -- це засіб підсилення, увиразнення думки.

Загину загибеллю сокола я,

Та карою буде загибель моя. (М. Бажан.)

У неділю рано-пораненьку

Да збирав женців Коваленко…

Ой повів женців долом-долиною,

А на ту пшеницю да озимую:

«Жніте, женці, да розжинайтеся». (Нар. творчість. ]

Тавтологія поширена у фразеологічних виразах: тьма-тьмуща, з давніх-давен, з діда-прадіда. Плеоназм (від грецького pleonasmoc -- надмірність, перебільшення) -- стилістична фігура, в якій вживаються близькозначні слова. У стилістично нейтральному мовленні плеоназм -- помилка, а в усній народній творчості він використовується як засіб підсилення, створення пісенного колориту. Наприклад:

Я його хочу живцем в руки взяти

Да в город Килію запродати,

Іще ж ним перед великими панами --

башами вихваляти. (Нар. творчість.)

Ей, джуро Яремо!

Да добре ж ти дбай,

Да на коня сідай,

Да їдь понад лугом -- Базалугом,

Та понад Дніпром-Славутою! (Нар. творчість.)

Градація (від латинського gradatio-- поступове підвищення, посилення) -- така стилістична фігура, коли має місце нанизування слів чи виразів із зростаючим чи спадаючим значенням. Градації часто бувають у художньому й публіцистичному стилях. Наприклад:

Самовіддані руки

Будували, робили, творили

Свій високий і просторий

Сонцем пронизаний Дім. (М. Рильський.)

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой