Олександр Македонський - організатор держави нового типу

Тип работы:
Реферат
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Реферат на тему:

«Олександр Македонський — організатор держави нового типу»

План

Вступ

1. Дитинство та юність

2. Устрій на завойованих територіях

3. Політика Македонського

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Дельфійським оракулом у сиву давнину було передвіщено Македонії, що як тільки Боттіеє, закладаючи табір, побачить уві сні череду кіз, то відтоді на тому місці буде закладене велике місто. Перекази говорили, що тільки завдяки тому самому дельфійському оракулові й змогла виникнути древня столиця Македонії. Раніше вона називалася «Едесса», а люди її знали як місто «багате на воду». Для самих македонян воно було «козячим містом», і вони називали його коротко -- Егі. Саме в цьому місті народився найвідоміший завойовник усіх часів -- Олександр Македонський.

олександр македонський полководець

1. Дитинство та юність

Щоб зрозуміти, як формувався характер майбутнього великого полководця, необхідно розглянути умови його життя, які, без сумніву, відіграли роль у його життєвому самовизначенні. Відповідно до спогадів сучасників Олександра, у дитинстві він був дуже непосидющим хлопчиком. Його весь час тягло на простір. Він був волелюбний, чутливий і дуже легко збуджувався. Викладачі, які займалися з Олександром, вважали його то відверто зухвалим, то сповненим щирого послуху. Це пояснювалося дуже просто. Олександр не витримував, коли йому наказували, домагаючись цим його слухняності. На уроках таких учителів він був особливо зухвалим і нахабним. А тим, хто ставився до нього з повагою й розумінням, хто цінував у ньому людину й намагався впливати на нього добром, з Олександром було дуже легко. Хлопчик мав дуже чутливу натуру, схильну як до гніву, так і до щирої любові. Пристрасті іноді просто зводили його з розуму, хоча він усе-таки міг їх контролювати завдяки своїй залізній волі й гордому духові. Чимало своїх рис, зокрема непохитність, уміння опановувати себе, невблаганність, юний Олександр, очевидно, успадкував від своєї матері.

Імовірно, про велич цього хлопчика в майбутньому можна було здогадатися, спостерігаючи за ним із дитинства. Він міг бути й невблаганним романтиком, і тверезим раціоналістом, і безнадійно закоханим, і жорстоким ґвалтівником.

Минали роки, Олександр дорослішав. Філіп, його батько, почав відчувати, наскільки холодно до нього ставиться його син. У ньому не відчувалося звичайної синівської прихильності. Швидше за все, це пояснювалося напруженими стосунками між його батьками. Тим більше що Олександр був дуже прив’язаний до матері. Він знав про невірність свого батька, знав, що мати, Олімпіада, ненавидить його, ревнує. Цю жорстокість і перейняв від матері Олександр. До того ж він ще й заздрив своєму батькові, його успіхам. Йому дуже хотілося, щоб у майбутньому йому випала можливість помірятися з власним батьком славою й силами. Філіп, як міг, намагався знайти спільну мову зі своїм сином, але всі його спроби закінчувалися розчаруванням. Він прекрасно усвідомлював, що вплив матері на Олександра набагато більший, ніж його власний. До того ж йому було відомо, що улюблені вчителі сина Лісімах і Леонід повністю підтримували Олімпіаду. Філіппові не подобалося таке ставлення, і він вирішив, що Олександра може «переробити» тільки справді велика людина. Тому Філіп відправляє Аристотелю на острів Лесбос своє запрошення й незабаром одержує позитивну відповідь.

Аристотель зумів побачити в юному Олександрі найбільшого проводиря еллінів і до того ж наймогутнішого володаря Європи. Тому філософ і погодився на пропозицію Філіпа навчати його сина. Аристотель не прагнув стати радником при дворі, тому що його цікавив тільки юнак. У той час філософові було приблизно сорок років. Аристотель не хотів видатися Олександру мудрецем з уже усталеним світоглядом. Його постійно кликала вперед спрага нового, незвіданого. Він просив Олександра не вважати його всезнаючим філософом, якому відомі відповіді на всі питання. Тому Аристотель і Олександр так потоваришували й навіть полюбили один одного. Вони разом шукали нове, прагнули осягнути невідоме.

Минав час. Олександр ріс, перетворюючись на дорослу людину. Настав такий момент, коли Філіп вирішив, що син став дорослим. Він вирішує довірити йому управління державою. У 340 році до н. е. Олександр, одержавши від батька царську печатку, стає на чолі держави. Філіп у цей час здійснив похід на Перинф. Олександру ж було всього 16 років. У той час повстали меди, що жили у верхів'ях Стримана. Олександр вдало придушив повстання й заселив медами імперію, перейменувавши їхню столицю на Александрополь. Філіп порадів за сина та почав давати йому й інші доручення. У 338 році до н. е. Олександр уже входив до штабу Філіпа, а. в битві під Херонеєю, коли йому було всього вісімнадцять років, командував одним із флангів македонської армії, на чолі гетайрів розбив стрій і в такий спосіб вирішив результат бою. Спадкоємець, імовірно, почувався щасливим, коли батько надав йому можливість діяти самостійно. Незабаром Олександра почала гнітити роль спадкоємця такої діяльної й геніальнвї людини, якою був його батько; починають виникати розбіжності між батьком і сином.

У 337 році до н. е. Філіпа охоплює досі небувала пристрасть. Він закохується в дівчину з найбільш знатної македонської родини. Дівчину звали Клеопатра. Родичі цієї дівчини наполягають на тому, щоб спадкоємці мали повне право на успадкування престолу.

Весілля Філіпа й Клеопатри було дуже пишним. Александрові довелося бути присутнім і на весіллі, і на бенкеті. Він напився більше, ніж слід. Сорокашестирічний цар сяяв від радості поруч зі своєю шістнадцятирічною нареченою. Аттал, який був тісно пов’язаний з родом пармініона, звідкіля походила Клеопатра, приніс жертву богам та попросив їх подарувати цареві законних дітей. Стихійні сили пробудилися в Олександрі, він схопив кубок, що потрапив під руку, і жбурнув його в кривдника. Той почав захищатися. Філіп заступився за Аттала. Цар підняв меч на юнака, але, будучи п’яний, не втримався й упав. Тоді Олександр сказав: «Ось людина, яка збиралася йти походом в Азію, а не в змозі навіть пройти від ложа до ложа».

2. Устрій на завойованих територіях

Силою зброї Олександр об'єднав самі різні країни та народи — культурні грецькі поліси і зберігавші ще залишки первісного-общинного ладу Македонію, долину Нілу і Месопотамію із їх тисячолітньою культурою, кочові племена східного Ірану та ін. Дана держава не мала єдиної економічної бази і представляла собою чисто воєнне об'єднання. Під час походу у завоюванні віддавалась перевага, до захоплення важливих у стратегічних відносинах опорних пунктів і доріг та установці всезагального контролю — воєнного, адміністративного, фінансового. Рухаючись вздовж побережжя, Олександр кругом розганяв олігархів і установлював демократичний режим, містам дарувалась воля і автономія. Дана політика представляла у багатьох випадках тактичні розрахунки: старі правителі спирались у своєму правлінні у багатьох випадках на олігархів, тим самим демократи ставали прихильниками Олександра. Проте воля, яку дарував він полісам, залишалась у багатьох випадках чисто номінальною, так як міста фактично переходили під владу Олександра, який само власно втручався в їх внутрішні справи.

Крім того переслідуючи військові цілі, Олександр засновував нові міста, бачучи у них опірні пункти своєї влади. Із за цього вони і будувались там, де супротив населення був особливо сильний. Такі міста не були полісами із властивими їм органам самоуправління, склад їх населення був змішаний. Це були піддані царя, поставлені під контроль у його підданство. Основою нової системи самоуправління була підтримка місцевої знаті, розподіл адміністративного, фінансового і воєнного управління, упорядкування збору податків і чеканка монет, повага до місцевих звичаїв і богів.

По суті Олександр обмежував лише визнання його влади тільки сплатою податків. В умовах життя особливо віддалених від центру областей, не пройшло корінних змін. Держава Олександра трималась за допомогою воєнної сили її необхідно було зміцнювати. Центром своєї багатонаціональної держави Олександр зробив Вавилон. Щоб зміцнити цілісність держави і загладити протистояння між завойовниками і завойованими, Олександре проводив політику, «змішення різних народів» (яскравим прикладом даної політики являється весілля в Сузах, коли 10 тисяч воїнів — греків і македонян — одружились на місцевих жінках. Сам Олександр взяв собі у дружини старшу дочку Дарія. Всі одружені отримали значний посаг. Але дана ідея за словами деяких дослідників, значних результатів не дала, а посприяла натомість тільки для звинувачення Олександра у деспотизмі і відступі від греко-македонської релігійних і побутових традицій. Подібна практика свідчить швидше всього про прагнення розширити соціальну базу, створення роду «правлячого народу», який міг би у майбутньому представляти собою надійну підтримку в управлінні і «знаряддя пригноблення і експлуатації інших народів.

Олександр провів воєнну реформу в армії. Він наказав відправив по домівках усіх воїнів, які були неспроможні надалі переносити усі важкості військової служби по старості і військовим вислуга. На їх місце він набрав 30 тисяч місцевих чоловіків, навчивши їх грецькій грамоті і користуванню із македонською зброєю. Ще одним кроком Олександра було насильне обожнення його особистості. Можливо ідея використовувати власне обожнення в політичних цілях, як засіб посилення влади виникла у Олександра, ще у Єгирті, де жерці оголосили його сином Амона. У будь-якому випадку приписування собі божественного походження в загальних цілях його політики мала освятити його владу. Всі ці заходи викликали незадоволення у армії, посилюючи соціальну напруженість між різними верствами населення.

3. Політика Македонського

Олександр і надалі продовжував свою політику на завойованих територіях, а саме заміняв старших чиновників і передавав управління скарбницею до неродовитих намісників, яку ще начав проводити перебуваючи у Індії. За час між 326 — 324 рр. він замінив більше третьої частини свої сатрапів і до шістьох застосував смерть. У Мідії три воєначальника, і середніх Клеарт, брат Кена, який помер трохи раніше були обвинувачені у вимаганні коштів та визвані у Карманію, де їх затримали, судили і приговорили до страти.

Весною 324 року Олександр повернувся в Сузи, де виявив, що його головний казначій Гарпал, який боючись розплати за казнокрадство втік із шістьма тисячами найманцями і п’ятьма тисячами талантів у Грецію. У Сузах Олександр влаштував свято, відмічаючи захоплення Перської держави і весілля — своє власне і своїй вісімдесяти воєначальників: у продовження його політики, змішення македонян із персами він взяв собі жінок — персіянок. Олександр і Гефестіон одружились відповідно на дочках Дарія Статірі і Дріпетіді, а десять тисяч його солдат, було одружених на місцевих жінках, та отримали від нього щедрі подарунки.

Політика етнічного змішування все більше портила його відносини із македонцями, яким зовсім не подобалось його нове розуміння імперії. А саме, їм не сподобались його плани включити персів у армію і адміністрацію провінцій на рівноправних правах із македонцями. Прибуття тридцяти тисяч перських чоловіків, які пройшли македонську воєнну підготовку і включення до склад східних воїнів із Бактрії, Согдіани, Арахози, та інших земель імперії у кінноту гейтарів, тільки розвіяло вогонь їх незадоволення; у доповнення до всього, персицька знать із недавнього часу отримала право служити у кінноті царя. Більшість Македонців бачили у дані політиці царя загрозу їх привілейованому становищу. Дане питання найбільше загострилось 324 році, коли Олександр вирішив відправити на Батьківщину ветеранів на чолі із Кратером, що пояснювалось, як перенесення місця перебування всієї влади до Азії, як наслідок відбувся відкритий виступ у якому не прийняла участі тільки царська охорона. Але коли Олександр все-таки розпустив всю армію македонців, а на їх місце набрав персів, опозиція була зломленою. За емоційною сценою примирення, пройшло грандіозне святкування (дев'ять тисяч гостей) у знак закінчення розбіжностей і встановлення партнерських відносин в управлінні персів і македонців.

Підкорені народи у дану співдружність не увійшли. Десять тисяч ветеранів відправились додому із багатими подарунками до Македонії і конфліктна ситуація була вирішена.

Літом 324 року Олександр зробив спробу вирішити питання тисячі найманців, які блукали по Азії і Греції, багато із них — політично були вигнані із власних міст.

Декрет привезений Ноканором у Європу і проголошений у Олімпії того ж 324 року, передбачав, що всі міста Грецького союзу мають повернути всіх своїх вигнанців у їх сімї (крім фівійців).

Випадок, який стався в Маркандах, викликав ще більше відчуження між Олександром і його армією. Будучи п’яним у суперечці Олександр убив Кліра, одного із своїх самих надійних командирів, але його армія і близькі до нього командири бачу чи як він сильно страждає, і картає себе почуваючи почуття провини, прийняли постанову, посмертно об’явити Кліра у зраді. Таким чином трагічні події прислужили встановлення Олександром східного абсолютизму. Дана тенденція найшла своє відображення у носінні Олександром одежі персидських царів. Скоро після цього у Бактрії він спробував нав’язати церемонію персицького двору, поклоніння до ніг царя. І якщо у персів даний звичай був цілком природній то македонці його не визнавали і навіть Каллісфен, який підлещуючись до царя намагався нав’язати думку про його божественність відмовився від даного приниження вільного елінна.

Улітку 325 р. до н.е. завершився похід в Індію. Після цього аж до своєї смерті цар не робив більш військових походів, проводячи свій час у керуванні імперією, якою він став володіти. Багато часу Олександр приділяв бенкетам, що дуже часто переростали в пиятики. Один раз, повернувши з банкету, Александр відчув не тільки утому, але і жар. Потім почався приступ, сильна лихоманка і повна безпорадність, настільки характерні для малярії. Короткі приступи між приступами вказували на те, що цар занедужав найважчою формою малярії (malarіa tropіca). З кожним днем у покоях хворого ставало усе тихіше. Надії вже не було. Увечері 28 десия (приблизно 13 червня) Олександр умер.

Ось так згасла зоря, ще одного видатного полководця, який був народжений, що б підкорити світ та об'єднати дві культури.

Висновки.

Олександр Македонський зробив вагомий внесок у розвиток елліністичної культури. Створену ним державу можна віднести поправу до держави нового типу, адже у ній поєднались настільки різні елементи управління, у соціальні політичні та економічній політиці щодо завойованих народів, що раніше не прослідковувались ні в жодному територіальному об'єднанні. Саме його нова державницька політика посприяла створенню такої великої територіальної та культурної держави.

Із процесом його державотворення розвивались культурні зв’язки між різними народностями, що сприяло розвитку світової культури. За тогочасний період було збудовано більше 170 міст, як у малих так і великих. А оскільки розвиток міст завжди стає центром культурного і торгового життя — це була позитивна риса. Міста держави Олександра відрізнялися своєю самобутністю, а саме вони мали чіткий план забудови та споруджувались на багато років.

Список використаних джерел

1. Шахермайр Ф. Олександр Македонський. М., 1986

2. Гафуров Б. Г., Цибукидис Д. И. Олександр Македонський і Схід. М., 1980

3. Історіографія античної історії. Під ред. Кузищина В. И. М., 1980

4. Цибукидис Д. И. Древня Греція і Схід. М., 1980

5. Бертельс Е. Э. Роман об Александре и его главные версии на Востоке.

6. Большая Советская Энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия, 1970. — т.1. — 3-е изд. — с. 407−408.

7. Ботвинник М. Н., Рабинович М. Б., Стретановский Г. А. Жизнеописание знаменитых греков и римлян. — М.: Просвещение, 1988.

8. Всемирная история. — М.: Издательство политической литературы, 1956. — т2. -с. 211−230.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой