Особливості буддизму

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Религия и мифология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

1. Особливості віровчення

Буддизм -- найдавніша з трьох світових релігій. Більшість послідовників мешкає у країнах Південної, Південно-Східної і Схілної Азії: Шрі-Ланці, Індії, Непалі, Китаї, Монголії, Кореї, В'єтнамі, Японії. Камбоджі, Мьянмі (Бірмі), Таїланді, Лаосі.

Наприкінці XIX -- початку XX ст. прихильники буддизму з’явилися у країнах Європи і СІІІА.

Нині у світі є близько 400 млн. мирян, які сповідують буддизм, і близько 1 млн. ченців та черниць; загальну кількість визначити важко, оскільки відповідного перепису не проводилось.

У країнах СНД буддизм традиційно сповідують жителі Бурятії, Калмикії, Туви, а в останні роки буддійські общини виникли у Москві, Санкт-Петербурзі, містах Балтії.

В Україні релігійні громади буддистів є у Донецькій, Луганській, Львівській, Херсонській, Одеській областях та в Києві. На початку 1995 р. в нашій державі налічувалося 18 громад, 17 служителів цього культу.

Буддизм -- жива і життєдайна релігія. У різних частинах земної кулі і нині продовжують виникати нові буддійські общини, споруджуються храми.

Буддисти світу об'єднані в дві міжнародні організації -- Всесвітнє Братство буддистів (штаб-квартира в Бангкоці, Таїланд) і Азіатську буддійську конференцію за мир (штаб-квартира в Улан-Баторі, Монголія).

Буддизм виник в VI ст. до н.е. в Північній Індії у рабовласницькій державі Магадха. Класова нерівність доповнювалась становою нерівністю: суспільство поділялось не лише на класи, а й касти. Належність до тієї чи іншої касти була спадкоємною. Чотири касти утворювали чотири стани: брахмани (служителі культу), кшатрії (рабовласницька знать), вайшґя (частина вільної бідноти), шудри (частково вільна біднота і частково раби). Фактично був і п’ятий стан -- найнижчий на ієрархічному шаблі -- чандали (частина вільної бідноти і частина рабів); належні до нього не мали ніяких прав, перебували поза будь-якими кастами. Вищі касти користувалися істотними привілеями, а нижчі зазнавали утисків,

Панівна у цей час релігія -- брахманізм -- була культом лише привілейованих каст і класів, тому до культових дій допускались лише представники трьох вищих станів. Однак з розвитком рабовласництва і класовим розшаруванням чисельність нижчих верств зростала. Виникла необхідність у релігії, яка виражала б їхні інтереси.

Буддизм сформувався у середовищі двох нижчих станів, які шукали таку релігію, яка могла б компенсувати їхню безправність у реальному житті. Тобто основними творцями цієї релігії були раби і вільна біднота. Буддизм за умови виконання всіх його приписів обіцяв краще майбутнє (щоправда, у потойбічному світі) всім своїм прихильникам незалежно від їхнього соціального стану. У цьому полягала головна причина популярності нової релігії у широких верств населення.

Зародившись в Індії, буддизм почав швидко поширюватися в інших країнах, сягаючи віддалених районів Південної, Східної і Південно-Східної Азії. Буддійські місіонери вміли мирно співіснувати з будь-якими культами, релігіями і соціальними системами. Так було в Індії за мусульманських правителів у Шрі-Ланці під час португальської, голландської і англійської колонізації, у конфуціанському Китаї, в Японії, Середній Азії перших століть н.е., у країнах Південно-Східної Азії. Вливаючись у місцеві релігійні вірування, буддизм ассимілював їх. Маючи у своєму розпорядженні колосальну літературу, буддійські общини вели пропаганду серед населення місцевими мовами, пристосовуючи буддійське вчення до народних легенд і звичаїв.

Міфологія буддизму почала складатися одночасно з формуванням основних концепцій релігії, тобто у VI -- V ст. до н.е.

Будда у своєму вченні ніколи не заперечував богів інших релігій і не забороняв їм молитися. Він просто пояснював, що це може дати тимчасове полегшення, але ніяк не наближує людину до кінцевої мети -- просвітлення, нірвани, спасіння. Саме тому значна кількість богів до буддійської Індії увійшла в пантеон богів буддизму. Це -- творець світу Брахма, бог грому і блискавки Індра, уособлення енергії, що упорядковує світ,-- Вішну, проводир нижчих божеств, що має тіло людини і голову слона,-- Ганеша та ін. Одночасно відбувався процес міфологізації, обожнювання реальних історичних осіб, які відіграли важливу роль у створенні і поширенні буддизму, насамперед Будди Шак’ямуні та його найближчих учнів, а також настоятелів найзначніших монастирів, вчителів віри, пустельників тощо.

Згодом у всіх країнах, де поширювався буддизм, до-буддійських богів, в яких вірило населення цих країн, також було включено до буддистського пантеону богів. В Японії, наприклад, у пантеон увійшло надзвичайно популярне божество військових і гірничорудних справ Хаті- ман. Спочатку (у VIII ст.) вважалось, що він забезпечує благополучне спорудження буддійських храмів, пошук міді і золота для статуй Будди. При храмах зводились його святилища як божества-охоронця, а в 1809 р. в офіційних хроніках його вперше названо «великим бодхісаттвою». У Тибеті в пантеон були включені Падмасамбхава і Цзонхава -- реальні історичні особи -- засновники різних шкіл буддизму, персонаж героїчного епосу тибетців Гесер, у Монголії -- обожнений Чингісхан, в образі якого поєднані реальна історична особа і шаманське божество, яке шанували монголомовні народи (монголи, буряти, калмики).

Однак поступово склався і загальнобуддійський пантеон, єдиний для всіх країн буддійського світу, хоча у кожній з них ці боги називались по- своєму, а іноді навіть були різної статі. Так, індійський бог -- уособлення співчуття -- Авалокітешвара у Китаї та Японії перетворився з чоловічого персонажа в жіночий.

До найвищого рангу цього пантеону належать будди. Будь-яка жива істота, що досягла просвітлення, стає буддою. «Просвітленні» у цілковитому значенні цього слова не є богами -- буддисти проти вживання цього терміна щодо будд, хоча ряд рис, якими вони наділені, людство здавна звикло приписувати богам: всемогутність, здатність творити чудеса, впливати хід подій і т.д.

Будд незліченна кількість, вони можуть перероджуватися у всіх світах і в усіх часових періодах. Вони розпочинають свій шлях до просвітлення як бодхісаттви (це -- другий ранг пантеону). Усі будди мають 32 ознаки досконалості, за силою і якостями перевершують богів. Будди живуть у космічному просторі, але коли вони втілюються у якесь земне тіло, відбуваються великі чудеса: з неба падають квіти, тремтить земля, серед ясного неба гуркоче грім. Будди сповідують Істину, Вчення, Закон (тобто дхарму) і навертають людей на шлях будди.

Другий ранг пантеону становлять бодхісаттви. Буквальний переклад цього слова -- «істота, що прагне до просвітлення». Нею може бути людина або будь-яка інша жива істота, яка прийняла рішення стати буддою. Бодхісагтвою був Шак’ямуні до того, як став Буддою. Саме в цій якості він 550 раз перероджувався на землі в різних живих істот.

Кількість бодхісаттв незчисленна. Щоб стати буддою, бодхісаттва повинен мати шість «духовних досконалостей» -- щедрість, моральність, терпеливість, мужність, здатність до споглядання, мудрість. Завдяки цьому він співчуває всім живим істотам. Най популярніші бодхісаттви: уособлення співчуття Авалокітешвара, бодхісаттва мудрості Манджушрі, борець з хибними думками і тупістю Ваджрапані та ін.

Третій ранг пантеону -- архати і прат'єкабудди. Слово «архат» означає гідний. Так називались люди, що досягли за життя найвищого рівня духовного розвитку. До них належать учні та найближчі послідовники Шак’ямуні. «Праг'єкабудда» дослівно -- будда для самого себе. Він досягнув нірвани І врятував самого себе, але проповіддю вчення серед інших не займається. їх, як і будд, може бути необмежена кількість.

Дві гілки буддизму. Упродовж І -- X ст. н.е. буддизм було витіснено з Індії індуїзмом. Але до цього він встиг запровадитися у багатьох сусідніх з Індією країнах. Головними осередками пропаганди буддизму були монастирі. У І ст. н.е. він поділився на дві гілки: хінаяну (мала колісниця, або вузький шлях до спасіння) і махаяну (велика колісниця, або широкий шлях до спасіння). Цей поділ був зумовлений відмінностями у соціально-політичних умовах життя в окремих частинах Індії, а також намаганням пристосувати буддизм до запитів населення інших країн.

Хінаяна вчить, що врятуватися можна лише ставши ченцем. За межами Індії хінаяна поширилась там, куди проникали переселенці з Індії -- у Південно-Східній Азії, Цейлоні. Махаяна виходить з можливості спасіння не лише для ченців, а й для мирян, причому зазначається необхідність рятувати й інших, активно проповідувати та брати участь у громадському і державному житті. Подолавши аскетичні крайнощі хінаяни, махаяна простіше пристосовувалася до нових умов і тому вийшла далеко за межі Індії (Середня Азія, Далекий Схід).

Засновник буддизму. Засновник буддизму -- реальна історична особа. Його називають різними іменами: Сіддхартха, Гаутама, Шак’ямуні, Будда, Татхагата, Джіна, Бхагаван та ін. Ці імена означають: Сіддхартха -- власне ім'я, Гаутама -- ім'я роду, Шак’ямуні -- мудрець з племені шаків (або шакья), Будда -- просвітлений, Бхагаван -- той, хто торжествує. Найуживаніше з імен -- Будда, від якого походить назва всієї релігії.

Син князя з племені шаків Сіддхартха Гаутама народився у VI ст. до н.е. За переказом, він був «чудом зачатий» (його мати Майя побачила уві сні, іцо в її бік увійшов білий слон) і таким же незвичним шляхом -- із боку матері -- народився. Гаутама помітно вирізнявся серед своїх ровесників розумом і здібностями. Мудрі старці пророкували йому незвичайне майбутнє. Оточений розкішшю, він знав лише радощі життя. Коли Гаутама виріс і одружився, у нього народився син. Ніщо не затьмарювало його щастя.

Але якось, виїхавши за межі палацу, Гаутама побачив вкритого виразками тяжкохворого, згодом -- зігнутого від років убогого старого, далі -- поховальну процесію і, нарешті, зануреного у глибокі, тяжкі роздуми аскета. Ці чотири зустрічі, оповідається в легенді, докорінно змінили світогляд і поведінку безтурботного принца. Він довідався, що у світі існують нещастя, хвороби, смерті, страждання. З гіркотою пішов Гаутама з отчого дому. Поголивши голову, одягнувшись у благенький одяг, він почав мандрувати, піддавши себе самокатуванню і самобичуванню, прагнучи спокутувати юні роки розкішного і безтурботного життя, намагаючись пізнати велику істину. Так пройшло близько 7 років.

Якось, сидячи під деревом Бодхи (пізнання) і, як звичайно, поринувши у глибоке самопізнання, Гаутама раптово «прозрів»: пізнав таємниці і внутрішні причини круговерті життя, чотири священні істини, тобто став Буддою, просвітленим. Після цього він просидів під священним деревом кілька днів, не маючи змоги зрушити з місця. Цим скористався злий дух Мара, який почав спокушати Будду, закликаючи його не сповіщати істини людям, а відразу ж заглибитися у нірвану, тобто небуття. Однак Будда стійко виніс усі спокуси і продовжував свій великий подвиг. Згодом він зібрав навколо себе п’ятьох аскетів, що стали його учнями, і прочитав їм свою першу проповідь, у якій стисло виклав основи свого вчення.

За переказом, Будда помер, коли йому було вісімдесят років. Його тіло, за обрядами населення Індії, спалили, а прах розділили між вісьмома його послідовниками.

Культ у буддизмі

Для своїх прихильників Будда встановив певні правила поведінки, які стали стрижнем їхньої релігійної практики та того культу, що згодом утвердився у буддизмі. Ці правила стосувалися індивідуальної поведінки людини і передбачали ряд заборон у їжі, одязі і всьому способі життя.

Щодо культу як сукупності обрядів, то первісний буддизм також засновувався на релігійній практиці своїх попередників. Найдавнішим обрядом буддизму була так звана упосата -- молитовне зібрання членів чернецької громади. Воно відбувалося у мовчанні і в молитовних роздумах, чим були невдоволені миряни, присутні на зібранні. Тоді було запроваджено своєрідну спільну сповідь. Спочатку зібрання проводилися у дні повнолуння і новолуння, але з часом приводи для них ставали різноманітнішими. Змінювалась форма організації чернецтва. Виявилась необхідність спеціального притулку, у якому мандрівні бхікшу (монахи- злидарі), які жебракували, могли перечекати сезон дощів, що тривав в Індії не менше трьох місяців. Такими притулками стали монастирі, що згодом перетворилися в стаціонарні заклади буддійської церкви.

З часом буддійський культ значно змінився, оскільки повинен був задовольняти національно-духовні потреби віруючих, цілком відмінні від інтересів і потреб аскетів. Поступово у. буддизмі розвинулись елементи культу, подібні до існуючих в інших релігіях. 'Буддизм звів у культ численні реліквії. Це, зокрема, мощі святих, насамперед самого Будди, а також речі, які, як вважається, належали їм або ними використовувалися. Крім того, вшановуються ті населені пункти, окремі споруди, дерева, які пов’язані (дійсно чи уявно, що неможливо перевірити) з біографією Будди або кого-небудь з його прихильників.

Значного поширення, так само як і в католицизмі, набув культ мощей. Останки Будди, за переказом, після його спалення стали об'єктом запеклих суперечок між претендентами на право володіння ними. Частину їх забрали боги-деви і злі боги -- наги. решту було поділено між вісьмома племінними об'єднаннями. Усі мощі було вміщено для вічного зберігання у численні ступи. Ці споруди і тепер збереглися в Індії.

Місця, які особливо вшановувалися, ставали місцями прочанства. їх чотири: місце, де народився Будда, де він «прозрів», місце його першої проповіді і місце нірвани. У зв’язку з масовим прочанством споруджувались храми, ступи; їх прикрашали графічними та рельєфними зображеннями. Крім того, розроблявся і збагачувався новими церемоніями ритуал молебнів, процесій та інших заходів, що тут проводилися. У результаті прочанства збагачувались монастирі та інші заклади буддійської церкви.

У 6vдизмi чимало обрядів. що належать до індивідуального культу. Мається на увазі така форма релігійної поведінки, як бхавана заглиблення у себе, у свій внутрішній світ з метою зосереджених роздумів пр істини віри. Передбачались різні форми бхавани, але всі вони були розраховані не на мас}" віруючих, а на ченців, що внутрішньо відчужені від світу.

Згідно з буддизмом людина сприймає світ через свої відчуття, але вони -- не суб'єктивні уявлення індивіда, а об'єктивний факт, наслідок збудження дхарм, часток світобудови. Життя є виявом збудження дхарм. Заспокоїти свої дхарми -- це і означає взяти життя в свої руки і цим досягти мети -- стану Будди, зануритися у нірвану. Але як це зробити?

Людина народжується, живе і помирає. Смерть -- розпад даного комплексу дхарм, народження -- його відновлення, але вже в іншій формі. Це І є круговерть життя, цикл нескінченних перероджень. Сума добрих і злих вчинків визначає, у якій формі людина відродиться у наступному. Чим більше добрих -- тим міцнішає карма і тим більше заспокоюються дхарми, тобто людина робить значний крок до мети, до нірвани.

Буддизм вшановує чимало рослин і тварин, вважаючи їх священними. Перш за все це дерево бодхі з роду фікусів, під яким на Будду зійшло просвітлення. Дуже популярний лотос -- символ чистоти, духовного просвітлення, співчуття. Всі вищі особи пантеону зображаються, коли вони сидять на квітці лотоса, так званому «лотосовому троні».

З тварин найшанованіші змії (наги), оскільки, як вважається, вони відіграли особливу роль у житті Будди цар змій Нагараджа прикрив Будду своїм капюшоном під час його перебування у стані споглядання. Наги зберігали у себе один з найважливіших священних текстів буддизму до того часу, доки люди не визріли до його розуміння, і лише тоді віддали його філософу Нагарджуні. Буддизм як релігія і міфологія обумовив виникнення прекрасного мистецтва: храмової архітектури, своєрідних живопису і скульптури. Скульптури з золота, срібла, бронзи, дерева, каменю, що зображали всіх персонажів пантеону від вищих до нижчих, загальнобуддійських і місцевих, можна побачити у різних країнах буддійського світу.

Найважливішим положенням буддизму є ідея тотожності буття і страждання. Буддизм не заперечував розвинуте брахманізмом вчення про переселення душ, тобто віру, що після смерті будь-яка жива істота знову відроджується у вигляді якоїсь нової живої істоти -- людини, тварини, божества, духа тощо. Однак буддизм вніс у брахманізм суттєві зміни. Якщо брахмани стверджували, що завдяки різним для кожного стану обрядам, жертвам і заклинанням можна досягти «добрих перероджень», тобто стати раджою, брахманом, багатим купцем, царем і т. ін., то буддизм оголосив будь-яке перевтілення, всі види буття неминучим нещастям і злом. Тому буддист повинен дбати не про переродження, а досягнення нірвани -- небуття. Більшість людей досягти цього у даному житті не може. Прямуючи шляхом спасіння, вказаному Буддою, жива істота звичайно повинна знову і знову перевтілюватися. Але це буде шлях сходження до «вищої мудрості», досягнувши якої можна вийти із «круговерті буття» і завершити ланцюг перероджень.

Найістотнішим у вченні Будди його послідовники вважають те, що він пізнав причину буття -- страждання, розкрив її людям так само, як і шлях до припинення страждань, до спасіння і небуття.

Буддисти визнають сповіщені Буддою «чотири благородні істини», про які йтиметься далі.

Буддизм запозичив чимало ідей, які були вже розроблені та широковідомі в Індії ще до середини І тис. до н.е., зокрема нехтування всім матеріальним, прагнення до духовного самовдосконалення. Разом з тим у буддизмі було і дещо нове. Так" людей, знесилених стражданнями, не могло не приваблювати вчення про те, що наше життя -- страждання і що їх витоками є пристрасті та бажання. (Подібна теза забезпечила успіх і християнству.) Тому слід стримувати свої пристрасті, бути добрим і благочестивим, що кожному (а не лише посвяченим брахманам, як у брахманізмі) відкриває шлях до істини, а за умови подальших зусиль -- до кінцевої мети буддизму -- нірвани. Ось чому проповідь Будди користувалася успіхом у широких масах, вчення швидко поширювалося, дедалі більше аскетів і навіть брахманів ставали послідовниками Будди.

Історичні дані свідчать, що буддизм підтримали кшатрії та вайш’я, насамперед міське населення, правителі, воїни, які вбачали в буддизмі можливість позбутися засилля і зверхності брахманів. Буддійські ідеї рівності людей і терпимості, культ етики також сприяли успіху нового вчення. Його підтримав один із наймогутніших давньоіндійських імператорів Ашока (III ст. до н.е.). З його допомогою буддизм не лише зміцнів в Індії, а й практично став офіційною державною ідеологією та вийшов за межі Індії. Етичні та соціальні ідеї буддизму були привабливими для всього суспільства. Щодо практики, яка ставила за мету досягнення нірвани, то пі сфери впливу буддизму були суворо обмежені ченцями. Тому буддійськими громадами у строгому смислі цього слова фактично були громади ченців -- бхікиїг.

Першими послідовниками Будди були аскети, які невеликими групами (не менше 6 осіб) збирались у якому-небудь відокремленому місці на період дощів і, перечікуючи цей період, утворювали щось на зразок мікрогромади. Ті, хто вступав у громаду, відмовлялися від будь-якої власності («бхікшу» означає злиденний). Вони голили голову, одягались у лахміття (переважно жовтого кольору) і користувалися лише найнеобхіднішим -- квартою для збирання пожертвувань, тарілкою для води, бритвою, патерицею. Значну частину часу вони мандрували, збираючи милостиню, їсти мали право лише до півдня, причому лише вегетаріанську їжу, а потім до світанку наступного дня не можна було брати у рот ні крихти.

У печері або залишеній будівлі бхікшу пересиджували період дощів, проводили час у благочестивих роздумах, бесідах, практикуючи в мистецтві зосередження І самоспоглядання, розробляючи і вдосконалюючи правила поведінки і теорію свого вчення.

Померлих бхікшу, як правило, і ховали неподалік від їх помешкання. Згодом на честь діячів раннього буддизму, що ставали легендарними, на місцях їхнього поховання буддистами-мирянами зводились могильні споруди, пам’ятники-ступи (куполоподібні склепи з наглухо замурованим входом). Навколо ступ споруджувались різноманітні будівлі. Так утворювалися монастирі. Поступово складався статут монастирського життя, зросла кількість ченців, послушників, прислужників, монастирських селян і рабів-слуг. Бхікшу, які раніше вільно мандрували, а потім стали постійно жити у монастирях, були зобов’язані ретельно дотримуватись вимог статуту, коритися загальним зборам ченців монастиря і обраному настоятелю.

Незабаром монастирі перетворились в головну і по суті єдину форму організації буддистів, що не мали впливової жрецької касти і ієрархічно організованої церковної структури. Саме монастирі стали центрами буддизму, осередками його поширення, своєрідними університетами і бібліотеками. У монастирях вчені - буддійські ченці записували давньоіндійськими мовами палі і санскритом перші сутрії (священні тексти), які на межі нашої ери склали значний за обсягом писаний буддійський канон -- Трипітаку. Тут же прислужники і послушники навчались грамоті і читанню, вивчали священні тексти, здобуваючи хорошу на той час освіту.

Громада ченців того або іншого монастиря називалась сангхою (іноді цей термін використовувався ширше -- на означення буддистів великого району, а то й країни). Спочатку у сангху приймались всі бажаючі, пізніше було введено деякі обмеження: не приймали злочинців, рабів, неповнолітніх без згоди батьків. Послушниками часто ставали підлітки, оскільки миряни, що співчували буддизму, нерідко посилали у монастир своїх синів.

Той, хто вступав у сангху, повинен був відмовитися від усього, що пов’язувало його зі світом, -- від сім'ї, касти, власності, принаймні на час перебування в монастирі. Послушник приймав перших п’ять обітниць (не вбий, не вкради, не бреши, не перелюбствуй, не пияч), голив голову і вбирався в одяг ченця. Членство у сангхі не було обов’язковим: у будь-який момент ненець або послушник міг вийти з неї і повернутися до мирського життя.

Ті, хто вирішував присвятити релігії все життя, гот} вались до обряду посвячення, що являв складну процедуру. Послушника суворо екзаменували, випробуючи його дух і волю, інколи аж до спалювання пальця перед вівтарем Будди. І лише потім молодого послушника приймали до гурту повноправних членів сангхи. Це зобов’язувало його дотримувати п’яти важливих правил: не співати і не танцювати; не спати на зручній постелі, не вживати їжу у невизначений час, не бути корисливим, не користуватися речами, що мають сильний запах або інтенсивний колір.

Крім десяти основних обітниць, у сангхі існувало безліч (до 250) дрібніших заборон і обмежень, що мали на меті забезпечити ченцям праведне життя. Зрозуміло, що їх точне дотримання було чималим психологічним навантаженням, винести яке було нелегко. Часто траплялись порушення -- ненець «грішив». Для очищення двічі на місяць, в новолуння і повнолуння, ченців збирали для взаємних сповідей. Залежно від тяжкості гріха застосовувались і санкції, найчастіше ченець добровільно вибирав вид покарання.

З поширенням монастирських громад в Індії завились і жіночі сангхи. Вони були організовані на зразок чоловічих, але в них всі головні церемонії (прийом до громади, сповіді, проповіді) здійснювали спеціально призначені для цього ченці з найближчої чоловічої сангхи.

Головним у віровченні буддизму є вчення про чотири благородні істини, що їх відкрив Гаутама у процесі «просвітлення» під деревом мудрості (смоківницею):

1. Життя -- це страждання. Народження, хвороби, старість, смерть і навіть сили, що підтримують у нас життя (сканди), повні страждань (сканди -- це тіло, почуття, думки й сумління). Перша «істина» -- існує страждання. Воно обов’язково властиве кожній живій істоті, тому будь-яке життя -- страждання. Зіткнення з неприємним -- страждання. Відсутність приємного -- страждання. Недосягнення бажаючого також призводить до страждання. Основним законом світобудови є закон залежного походження, за яким жодне явище не виникає без відповідної причини. Однак згідно з цим законом встановити першопричину будь-якого явища або дії неможливо. Тому буддизм розглядає і приймає існуючий світ таким, яким він є, і люди не в змозі змінити існуючий соціальний лад.

2. Причини страждань -- бажання, жадоба насолод, невтомний потяг до радощів і надії. Людина, користуючись матеріальними речами і духовними цінностями, вважає їх постійними, тому бажає володіти і насолоджуватися ними, відмовляючись від усього іншого. Подібні бажання, створюючи безперервний ланцюг боротьби за існування, є причиною продовження життєвого процесу. Однак ці бажання, згідно з буддизмом, стимульовані невіглаством і призводять до вольової дії, яка утворює корму. Цей процес може проходити в активній і пасивній формах. Льодина може існувати активно лише тоді, коли дхарми збуджуються, утворюючи кармічний ефект. Останній породжується свідомістю. Таким чином, там, де немає свідомості, немає і карми, тому невимушені дії не впливають на карму. Карма -- швидше філософська, ніж фізична категорія. Вона не обмежена часом і простором і відноситься лише до етичної сфери як результат потоку свідомості. Карма може бути космічною, національною, родовою, сімейною, індивідуальною.

3. Третя «істина» -- можливо притінити страждання. Якщо цілком позбутися і хороших, і поганих бажань, настає стан нірвани, коли людина виключається з процесу відродження. Нірвана -- кінцева мета існування, це не самознищення, а стан звільнення від свого «Я», згасання емоцій, коли людина перебуває в абсолютному спокої.

4. Четверта істина — спосіб позбутися бажань -- це наслідування шляху спасіння, що його відкрив Гаутама зводиться до розуміння того, що існує шлях до припинення страждання. і виклав у таких восьми принципах:

1) правильне розуміння чотирьох благородних істин;

2) правильні прагнення, наміри;

3) правильна мова (подолання обману та утвердження правди);

4) правильна поведінка (не вбивати, не красти, бути людяним);

5) правильний спосіб життя (відповідно до людських чеснот);

6) належні зусилля у прагненні до довершеності (постійно долати будь-які перешкоди на шляху до спасіння);

7) належний стан розуму (самоаналіз життя);

8) правильна медитація (глибоке роздумування над життям, постійне самозречення від земного).

Правильна поведінка (четвертий шлях спасіння) криє в собі п 'ять моральних заборон -- не вбивати жодної живої істоти, не красти, не обманювати, утримуватися відперелюбства і не вживати п 'янких напоїв. Окрім цих заборон, є ще п 'ять заборон для монахів; не їсти після обіду, не бути присутнім на танцях, на весільних заходах, не прикрашати себе, не спати на широкому чи високому ліжку, не тримати золота і срібла.

Дотримуючись восьмеричного благородного шляху спасіння та вимог буддійської моралі, людина може досягти досконалості, стати архатом, (святим) і поринути в нірвану -- ідеальний стан людського буття, що означає звільнення від страждань, бажань та смертної оболонки,

Будда вже в юності зрозумів, що такі категорії, як добро і зло, любов і ненависть, совість і непорядність, втрачають свою конкретність і стають відносними. Шлях, обраний Буддою, пролягає між добром і злом, звідси його назва «середній». Людина, яка вибрала його, повинна осмислено чи сліпо повірити, що існує безперервний процес перевтілень, керований законом карми, що єдиний притулок у цьому житті можна знайти у вченні Будди та у буддійській громаді, а безумовне дотримання всіх вимог і правил етичної поведінки і споглядальних прав, викладених у буддійському вченні, звільнить її від страждань. Порятунок людини є справою самої людини, якій допомагають бодисаттви -- істоти, що відмовились від переходу в нірвану, щоб врятувати інших.

Буддизм, як і будь-яка релігія, поділяє світ на реальний і потойбічний. Потойбічний -- світ богів, нірвана, його можна досягти після остаточного перевтілення душі людини на цьому світі. Реальний світ -- це арена перевтілень, місце боротьби духу з матерією за своє звільнення. Якщо людина виконує певні настанови, то її душа краще перевтілиться -- аж до втілення в Будду. Так молена досягти і нірвани. Коли людина несумлінно виконувала настанови, то її душа відбуватиме кару у тілі злидаря, раба чи тварини.

Розвиток буддизму був складним, його положення неодноразово перероблялися і доповнювалися відповідно до змін соціальних умов. Звідси і наявність численних сект у буддизмі

Буддизм не визнає існування Бога у вигляді персоніфікованої могутньої особи і стверджує, що світ змінний, потік ідеальних частинок -- дхарм, із яких комбінуються існуючі речі. Смерть людини -- це розклад комбінації дхарм. Сполучення їх у комбінації новонароджених визначається кар-мою, тобто сукупністю гріхів і добродіянь у попередньому житті. Карма -- це закон відплати або закон причинно-яаслідкових зв’язків. Душа людини також утворена з дхарм. Після смерті людини дхарми 0 душі не зникають, а переходять у душу нової істоти -- відбувається перевтілення душ. І тільки тоді, коли людина досягла нірвани, вона звільняється від неминучості нових перевтілень і закону карми, тобто не несе відповідальності за свої попередні перевтілення.

Космологічні уявлення буддизму зводяться до того, що світ з 'явився з порожнечі. Завдяки рухові і змінам утворився матеріальний світ -- сансара, який з часом зникає, поступаючись місцем тій же порожнечі. Окрім сансари, існують два непомітні світи: нірвана та бодхїсатва, царство блаженства, населене духовними істотами, якіАдосягли стану бодхісатв (тих, чия сутність -- знання), але ще не перейшли в нірвану. Бодхїсатва -- це світла земля, рай, володарем якого є будда Амітаба. Завдяки цьому світові віруючі отримали можливість перевтілюватись у світі Амітаби, щоби потім перейти в нірвану. Якщо будь-яка людина в світі сансари відмовиться від бажань або подолає їх у собі, буде знаходитись у самоспогляданні, виконувати буддійську обрядність, старанно молитись і слідувати настановам і порадам лам (монахів), тобто хубілга-нів (земних утілень будд і бодхісатв), то вона вийде з коловерті життя, зі стану перевтілень і перейде у світ бодхісатв, а потім -- у нірвану. Отже, всі люди рівні у своїх можливостях на шляху спасіння через віру в Будду та виконання заповідей та обрядів. Своєю чергою, їм допомагають бодхісат-ви, які не перейшли в нірвану тільки тому, що бажають спасти людей.

Дарма, теж поняття, яке запозичено в брахманізмі, але тлумачиться в буддизмі дещо інакше. Дхарма (дхамма) термін, який має багато значень: закон, обов’язок, правило, доброчиннiсть, якість, річ, стан, істина, релігія, i т. інше.

Кінцева мета буддистів досягнення нірвани. Нірвана — (санскр. вгасання) — поняття, яким називають повне зникнення, вивільнення від сансари. Що таке нірвана в буддизмі до кінця невизначено. Різні буддистські теологи та різні напрямки i школи вкладають в це поняття різний зміст. Більшість вважає нірвану — позбавленням від всякого буття зовсім i назавжди. Уявити нiрвану в звичних, земних категоріях неможливо.

Для досягнення нiрвани Будда пропонує пройти «благородний шлях», що має вісім елементів (восьмискладовий). Цей шлях складається з «праведних поглядів, праведних намірів, праведної мови, праведних вчинків, праведного способу життя, праведних зусиль, праведної думки (уваги), праведного зосередження». Ці головні положення буддизму розгорнуті в канонічних текстах i працях буддистських богословів.

У повсякденному житті, щоб досягнути кращого переродження буддист повинен дотримуватись «п`яти заповідей» — «панча — шила». До них відносяться: відмова вiд вбивства живої істоти (ахімса), відмова від крадіжки, вiд брехні, дотримання шлюбної вірності, вiдмова вiд вживання алкоголю або іншого дурману. Подальшу розробку моральні заповіді буддизму отримали в ламаїзмі (десять чорних гріхів та десять білих доброчинностей).

Культ буддистів досить різноманітний, i тому що зовнішнім проявам в буддизмі надається важлива увага i тому, що вiн поширений в різних регіонах Азії, де на нього впливали місцеві культи. Також він має особливості в рiзних напрямках буддизму.

Буддистське віровчення утілено в обрядах, храмах, святах, іконах, процесіях. Головним обрядом буддистів є спільна дх’яна, інколи спільне каяття.

Прийняття буддизму не супроводжується ніякими особливими обрядами. Достатньо у присутності віруючих буддистiв (громади санкхи), прочитати священну формулу: «Я прилучаюсь до Будди, я прилучаюсь до вчення (дхарми), я прилучаюсь до громади (сангхи)» (триранта — три коштовності буддизму).

Буддизм релігія політеїстична, хоч існує думка, що ранній буддизм це нерелігійна філософія, оскільки не орієнтована на вшанування богів. В різних регіонах в пантеон буддизму включались різні місцеві боги. Але в рамках буддизму поступово склався i розвивався культ самого Будди. Спочатку (до I ст. до н.е.) Будда не зображувався у вигляді людини. Зображувалися лише символи вчення, яким приносили дарунки і які ставали місцями прочанства. Це «діамантовий трон», на якому він отримав прозріння, дерево Бодхі, місце народження Шак’ямуні, місце переходу у нірвану. Будисти поклоняються священним реліквіям, пов’язанним з Буддою, мощам Будди та Бодхісатв і архатів, що вважаються святими і похованим у ступах (символ пустоти, швидкоплинності буття), багаторадіусному колесу-чакрi, що символізував дхарму. Чакра — символ сонця, спасіння була також символом влади, могутності, знання. До буддиських культових споруд відноситься три головних архітектурних типи: ступи, чайт'ї, вiхари.

До культу буддизму належать також шанування рослин і тварин. Найчастіше зустрічається в культовій практиці лотос, якого вважають символом чистоти, чудесного народження, духовного просвітління i спiвчуття. З лотосу народжуються боги і часто зображуються на квітці лотоса. Серед дерев найбільше поклоняються дереву Бадхi (дерево просвітлення) під яким згідно з міфологією досяг просвiтлення Шак’ямунi. Бодхi (реальне дерево виду фікусів) є атрибутом усіх Будд, вважається що досягти просвiтлення можна тiльки пiд цим деревом. Священними вважаються й суто міфологічні дерева.

Одним з найбільш поширеним святом в буддизмі є так званий «тричі святий день» — день травневого повного місяця. Згідно з традицією в цей день Будда став просвітленим народився i помер.

Ламаїзм

Ламаїзм -- один із різновидів буддизму, що утвердився в Тібеті внаслідок проникнення махаяни і тантризму і об'єднання їх з релігією тібетців бон-по (різновид шаманізму). Наприкінці XVI cm. ламаїзм пОшиРився серед монголів, а з XVII спи проникає на територію Рлсії, де знаходить прихильників серед бурятів, тувінців і калмиків Не відрізняючись основними догматами від інших течій буддизмУламаїзм першочергову роль у спасінні відводить ламам, вважаючи, що без їх допомоги віруючий не зможе дістати переродження, потрапити до раю, досягти нірвани. Характерними рисами для ламаїзму є: пишне богослужіння в дацанах, монастиря, безліч обрядів, магічних заклинань, спрямованих проти злих; численне духовенство, яке існує на кошти насе-лення (старший син у сім'ї, як правило, стає ламою). Головним ламаїзм вважає покірність ламі і властям (бурятськілами свого часу прогол°сили Катерину II, а за нею і всіх російських царів земним втіленням богині Цаган-Дара-ехе). Ним розроблене вчення про «Ю чорних гріхів» і «10 білих доброчесностей» як основ моралі. Ламаїзм механізував молитву: обертання наповнених текстами молитов і священною літературою барабанів різної величини замінює багаторазову промову молитов і заклинань. Лама (готське -- вищий, небесний) -- буддійський чернець в Монголії-Бурятії, Туві, Тібеті. У кадиків звання «лама» при-своюєтьсЯ лише главі духовенства. В ламаїзмі ламу вважають представником Будди на землі.

У віровченні ламаїзму можна виділити сім головних позицій.

Перша -- вчення про бурханів. Цим терміном визначаються як боги, які вшановуються ламаїстами, так і їхні скульптурні та мальовані зображення. Усіх шановних бурханів, яких налічуються тисячі, ламаїсти поділяють на кілька розрядів. До вищого належать бурхзни-будди. Будди -- це боги, які начебто по черзі з’являються У світ для проповіді шляху врятування. Усього будд, відповідно до вчення ламаїстів, рівно тисяча; п’ять з них вже з’являлося У світ, а 995 ще прийдуть у призначений час. Найшанованіший з усіх будд (і взагалі з усіх бурханів) -- Гаутама (його також називають просто Буддою), який, за визначенням буддистів усіх напрямів, був п 'ятим буддою з числа тих, що вже приходили на землю. Він начебто сповістив людям істинне вчення -- буддизм і оголосив, що тільки прихильники цього вчення отримають посмертне благополуччя. З решти будд більше за інших визнаються «володар раю» будда Амітаба та прийдешній, шостий будда Майдарі, прихід якого пов 'язується із створенням на землі царства справедливості.

Трохи нижче за божественним достоїнством стоять бурхани-бодхисатви -- божества, які заслужили нірвану (надприродний стан вищої насолоди), але добровільно відмовились від неї, аби бути ближче до людей І допомагати їм. Вважається, що місцем проживання вони вибрали рай Амітаби. Найшановніший бодхи-сатва --Авалокішвара. Він вважається втіленням співчуття та любові до людей. Авалокішвара зображується як істота, яка має 11 голів та 22 руки.

Важливе місце у релігійному пантеоні ламаїстів посідають дур-хани-докшити. Це грізні захисники віри. На зображеннях вони завжди обкутані в полум 'я та дим. У них жахливі обличчя. Часто вони мають багато рук і ніг. Найбільш шанується з цього розряду бурханів богиня Лхамо, яка начебто особисто вбила свого сина за зраду ламаїзму і з його шкіри зробила попону для мула.

До нижчого розряду ламаїстичні богослови віднесли бурханів-сабдиків (богів -- хазяїв місцевості). Однак у буденній свідомості сабдики зайняли таке ж почесне місце, як і інші оурхани. За уявленням віруючих, сабдики живуть в обо (священних купах каміння) і є повними хазяями на певній території.

Особливий розряд становлять бурхани-лами. До них належать ті проповідники ламаїзму, які були зараховані до богів. Перше місце серед них посідає засновник ламаїзму Цзонкаба. є й інші розряди бурханів, але перелічені п 'ять -- найпоширеніші. Крім бурханів визнають існування демонів (злих духів), глава яких. Ерлікхан, вважається володарем пекла.

Друга позиція -- вчення про «священні» книги. У послідовників хінаяни та махаяни збірка «священних» книг має назву Тіпітака (на мові палі), або Тріпітака (на санскриті), що у перекладі означає «три корзини» (маються на увазі три частини цієї збірки. Загалом у цьому зводі налічувалось більш як 100 томів. За релігійним переказом, Тіпітака -- це виклад учення Гаутами устами трьох його найближчих учнів. Насправді ж це праця багатьох невідомих буддістських проповідників, твори яких спочатку передавалися усно, а потім, приблизно у 80 р. до н.е. були. викладені письмово буддійськими монахами острова Цейлон. Що ж до ламаїстів, то вони визнають за «священні» дві збірки книжок -- Ганджур-(з-тібетської-- переклад одкровень, складається із 108 томів) та Данджур; (з тібетської - переклад тлумачень, складається із 225 томів). Ганджур та Данджур шанують як зібрання висловлень та повчань, які начебто належать самому Гаутамі і його учням. Насправді ие тексти, написані тібетською мовою у XIVcm., включають як переклади з Тіпітаки, так і оригінальні твори невідомих представників ламаїстського духівництва.

Третя позиція віровчення -- про надприродну душу. Відповідно до цього вчення, душа кожної людини складається з комбінації найменших надприродних смертних часток -- дхарм. Вважають, що одні й ті ж дхарми, об'єднавшись у різні комбінації, породжують різні тіла: людини або тварини, чоловіка або жінки тощо. Руйнування комбінації призводить до смерті тіла. Проте самі дхарми, за вченням ламаїзму, безсмертні і в такому розумінні безсмертна і душа. Третій ступінь загробного життя -- нірвана, яка призначена для особливо праведних душ. Пі о нірваною розуміють таке вічне існування, яке позбавлене усяких прикмет земного життя і є найвищою насолодою та блаженством для людини. Досягнення нірвани означає припинення низки перероджень.

Четверта -- вчення про потойбічне життя, яке у ламаїстів розпадається на три ступені: сансара; рай чи пекло; нірвана. Ламаїсти вірять, що душа людини багаторазово переселяється з одного померлого тіла в інше Сансарою, по-перше, називають сукупність усіх цих переселень, а по-друге, -- найближче наступне життя душі, то переселилася. За віруванням ламаїстів, дхарми одразу ж після смерті старого тіла збираються у нову комбінацію, що призводить до відродження старої душі у новому тілі (або інакше, до її переродження). Нове тіло може бути кращим або гіршим, залежно від минулого життя душ. Життя душі у попередньому переродженні, що визначає наступне життя, називають кармою. Яка карма -- така й сансара, кажуть ламаїсти. За їхніми віруваннями, для доброго переродження треба дотримуватися обрядів, виконувати вимоги релігійної моралі і взагалі у всьому слухатися лам. Якщо душа поводить себе добре у багатьох переродженнях, то за віруванням ламаїстів, вона потрапляє у рай, а якщо погано -- у пекло, причому перебування у раю або в пеклі триває довго, але не вічно. У раю праведників чекають цілком конкретні насолоди, такі ж як на землі, але безперервні й у величезних масштабах. У пеклі на грішників чекають тортури середньовічного характеру: вогонь, котли, сковорідки, кілля та ін. Перебування в раю чи в пеклі розглядається ламаїстами як один із етапів у низці перероджень. Після закінчення цього стану душі повертаються у сансару.

П’ята позиція -- вчення про лам як обов 'язкових посередників між віруючими та бурханами. Вважають, що рядові віруючі можуть дістати загробну віддяку лише тоді, коли за них моляться лами. Численних представників вищого ламаїстського духівництва віруючі вважають живими богами, їх називають хубілганами, що в перекладі з монгольської означає переродженці. Ламаїсти вважають, що в тіла хубілганів вселилися душі окремих бурханів. Так, тібетського далай-ламу вшановують як переродження (втілення) бодхисатви Аваїокішвари, а панчен-ламу -- будди Амітаби. Причому релігійна свідомість виходить з того, що ці бурхани якимось таємничим чином водночас перебувають і на землі (у тілі людини), і на небі (у власному тілі).

Шоста позиція -- вчення про священну війну, у ході якої мають бути знищені усі небуддисти. За цим вченням, цю війну поведуть воїни з легендарної країни Шамбали (тому війна називається шамбалінською) на чолі з буддою Майдарі. Перемога Майдарі означатиме встановлення царства справедливості на Землі.

Сьома позиція -- вчення про страждання. Ламаїзм, як і буддизм, ототожнює земне життя із стражданням. Страждання, за ламаїзмом, -- це обов 'язкова, непереборна і головна риса земного життя. А це означає, що з погляду ламаїзму, безглуздими є усі спроби людей викорінити або істотно зменшити страждання у земному житті. Щоб позбутися страждань, треба припинити низку перероджень, тобто потрапити у нірвану. А щоб потрапити туди, треба поводити себе праведно.

У тлумаченні сутності праведного життя віровчення ламаїзму переходить у його моральне вчення, яке вимагає від віруючого терпляче переносити страждання, бути байдужим до земного життя, дотримуватися принципу непротивлення злу насильством тощо.

Основними центрами культової діяльності у ламаїзмі є дацани (монастирі). У храмах лами щоденно здійснюють богослужіння перед скульптурними та мальованими зображеннями богів. Під час відправ лами сидять на особливих лавах та зосереджено моляться, а рядові пересуваються у храмі за годинниковою стрілкою і, проходячи повз вівтар, залишають на ньому свої приношення (гроші, продукти, речі тощо). Вийщовши з храму, віруючі промовляють молитви, кладуть земні поклони, крутять «молитовні барабани». Чим швидше та довше крутиться циліндр із текстами молитов, тим більше останніх зараховується віруючим. Значне місце у культовій практиці рядових ламаїстів посідає домашнє богослужіння. Віруючі мають удома вівтар -- шафу з поличкою, де розмішуються бурхани та різні священні предмети (чашечка для жертвоприношень, свічки, квіти). Домашнє богослужіння відправляється щоденно самими віруючими і складається з молитов, поклонів і жертвувань.

До головних свят ламаїзму належать цагалган (новий рік), Майдарісурал (чекання будди Майларі) та свято обо (вшанування богів-сабдиків, які живуть в обо).

Соціальні та історичні умови виникнення буддизму. Різноманітність легенд та історична довідка про народження, життя і смерть Сіддхартхи Гаутами.

За переважаючим твердженням буддизм виник у лоні брахманізму як реакція на його елітарність, як вияв вільнодумства у боротьбі з закостенілою брахманською ортодоксією і зовнішнім ритуалізмом шляхом відкинення вчення про святість і непорушність варно-кастової системи (поділ індійського суспільства на елітарні варни -- брахманів, кшатріїв, вайшьїв, і безправних шудрів). Але соціальні та духовні передумови виникнення буддизму як оригінальної філософської системи слід шукати значно глибше в пошуках істини відлюдниками і мудрецями.

В якийсь період в індійській історії відбувається дивне явище. Велика кількість молоді залишає свої домівки, селища і міста та йде до лісу, де починає вести життя відлюдників, аскетів. Це відбувається оскільки індійська філософська думка прийшла до великого відкриття. Якщо раніше людина шукала божественне в природі, в оточуючому видимому світі, то споглядальники Індії відкрили його всередині себе, в середині свого духу. Мовчання, концетрація духу, особливі духовні вправи привели людину до того, що вона відкрила великий внутрішній вимір буття. Древні тексти розповідають, що з лісу з’явилися архати з довгим волоссям, напівоголені з відчуженими палаючими очима. І всі бачили, що вони щасливі. Це стало переломом в історії духу, що було засвідчено в древній індійській літературі, зокрема Ведах. На основі цього поступово сформувався брахманізм як пануюча релігія. Вона полягала у вірі в світ вічного, який назився світом Брахмана. Брахман -- це справжня реальність, а все що ми бачимо довкола, лише сплески Брахмана, який є вічним. Було розроблене вчення про дхарми, сансару і карму, а відповідно закріплений розподіл на варни. Але пошук істини навіть після цього не припинився і ліси Індії були наповнені аскетами і мудрецями, які поряд з брахманами користувалися повагою населення, найвидатншим з яких безперечно був Сіддхартха Гаутама або Шак’ямуні (мудрець із племені шак’я).

З подіями народження, життя і смерті Сіддхартхи Гаутами пов’язано чимало легенд, які не дають відокремити чистий і достовірний історичний матеріал. Але поряд з міфами знаходимо і більш вірогідний життєогшс Будди, хоча він теж вважається легендою. Сіддхартха народився в передгір'ях Непалу, в невеликій державі. Батько його, місцевий раджа, дужелюбив його і хотів вберегти від всіх важких вражень. Він побудував йому декілька палаців. Будда в одному зі своїх навчань говорить потім, що в нього був літній палац, зимовий, був парк з лотосами, а потім додає, що батько приховав від нього, що люди вмирають, що вони хворіють, старіють. В шістнадцятирічному віці він щасливо одружився і в нього народився син. І тут, одного разу царевич Сіддхартха вирушив у прогулянку без дозволу батька. Йому на зустріч попався старець, потім хвора людина (очевидно на проказу), аскет, що поринув у роздуми, і на завершення похоронна процесія. Ці «чотири зустрічі» стали поворотним моментом у його житті. Він запитав у свого слуги: що сталося з цими людьми, на що отримав відповідь: всі ми можемо захворіти, обов’язково постаріємо, і точно помремо. Ця думка вразила Гаутаму, нече грім, тому що він не був готовий до сприийняття трагічності людського життя. Він сказав, що життя не має змісту, якщо він загине. Чана відповів: нас вчать, що ти відродишся в новому тілі, якщо будеш добрим, то відродишся в доброму тілі -- тварини або людини. Ці слова довели Гаутаму до відчаю: чи не можна вибратися якось з цього кола? Коли це все повинно закінчитися? Ніхто не міг знайти відповіді. Тоді царевич Сіддхартха вирішив йти в ліс до відлюдників. По дорозі він помінявся з мисливцем одягом, одягнув жовтий плащ і сховався в лісі (потім жовтий плащ стає одягом монахів). Він поголив голову і бороду і оселився в лісі. Довгий час він ставив на собі найжорстокіші експерименти: морив себе голодом, довів своє дихання до кількох подихів на добу. Він став як привид, але все чекав, що йому відкриється таємниця життя. Та вона не відкривалась. Чутки про молодого шакійського відлюдника розійшлись по всіх околицях. Прийшло декілька відлюдників, які нетерпеливо стали чекати, коли ж він дістане одкровення. Як говорить легенда: «Гаутама молодий, йому було тільки 25 років; він сидить і чекає, обличчя його подібне до маски смерті; відлюдники заледве чуюють його тихі слова: коли ж це станеться?» В результаті він мало не помер. І раптом він розуміє, що таким шляхом нічого не досягне, і говорить відлюдникам, що більше так чинити не буде. Цей перелом відбувся тільки завдяки милосердній жінці, яка побачивши, що він помирає, примусово його нагодувала. Він ожив і сказав: не потрібні людині такі знущання над собою. Ті, хто чекав на одкронення були розчаровані і залишили його за зраду в їхній справі. А він віддавався аскезі вже не так фанатично і чекав, коли наступить просвітлення. І воно прийшло під деревом бодхи, деревом просвітлення, як його тепер називають. Сіддхартху, як блискавка, осяяла думка, що, нарешті, він знайшов вихід з трагедії світу і він став Буддою (просвітленим). Потім, як розповідає легенда, його стали мучити демони або бог Мара, щоб він спокусився, але в них нічого не вийшло. Коли Будда усвідомив своє відкриття, то захотів зустрітися з тими монахами, які його покинули, на що ті погодилися з неохотою, але легенда говорить, що, наблизившись, були вражені світлом, яке йшло від його обличчя. Він виклав їм своє вчення (а саме чотири святих істини і восьмеричний шлях), яке потім проповідував до самої смерті. Якщо його (вчення) дотримуватись, казав Будда, тоді поступово, людина набуде незвичайного спокою духу. Повної свободи. ї вони повірили. Всі вдягнули жовті плащі, поголили голови і практично утворили першу буддійську монашу громаду.

Будда прожив близько 80 років. Він подоружував по Індії. У нього були сутички з деякими з місцевих селян; були трагічні моменти, коли просвітлений попав до себе на Батьківщину, і батько його був в жасі, що його син, син раджі став бідним монахом. Раджа намагався якось вмовити Сіддхартху, але скінчилося все тим, що Будда повів за собою і свого сина. Як говорить легенда: він був свідком того, як вороги напали на його країну. Будда прийшов туди вночі, тинявся між трупів, скалічених після побоїща, і тихо повторював: так здійснилась їх доля.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой