Особливості використання ідіом

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Иностранные языки и языкознание


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика ідіоматичних одиниць

1.1 Поняття про ідіоми в сучасному мовознавстві

1.2 Принципи класифікації фразеологічних одиниць

1.3 Місце ідіом в системі фразеологічних одиниць мови

1.4 Висновки

Розділ 2. Особливості перекладу художнього тексту

2.1 Види перекладу, типи, форми і методи роботи з ним

2.2 Практичні аспекти перекладу художніх творів

2.3 Висновки

Розділ 3. Аналіз перекладу ідіоматичних одиниць в художніх творах

Висновки

Список джерел інформації

Додатки

Вступ

Незважаючи на те, що ідіоматичні одиниці широко застосовуються в усному і писемному мовленні (художній літературі, публіцистиці, тощо), їхні структурно-семантичні особливості є недостатньо вивченими. Багато невирішених питань залишається і в теорії та практиці перекладу цих одиниць з англійської на українську мову. У вітчизняному перекладознавстві ще не існує комплексного дослідження і остаточного вирішення багатьох проблем, пов’язаних з особливостями перекладу англійських ідіом українською мовою в художніх творах, що й зумовило вибір даної теми та пояснює актуальність дослідження.

Об'єктом дослідження є ідіоматичні одиниці в англійській мові.

Предмет дослідження — особливості перекладу ідіом в художніх творах з англійської мови на українську.

Мета роботи — проаналізувати структурно-семантичні особливості та стилістичну функцію ідіоматичних одиниць в художньому тексті, звертаючи увагу на національну своєрідність ідіом у англійській та засоби їхньої передачі українською мовою. У завдання дослідження входить укладання класифікації способів перекладу ідіоматичних одиниць, а також дослідження ідіоматичних одиниць, які належать до різних функціональних стилів, їхніх морфологічних, синтаксичних, семантичних, стилістичних властивостей.

Матеріалом дослідження стали художні твори англомовних письменників 19−20 ст. та їхні переклади українською мовою.

Теоретична цінність дослідження зумовлена необхідністю подальшого вивчення усіх типів фразеологічних одиниць в світі розвитку фразеологічної теорії. Результати, отримані в ході даного дослідження, можуть бути використані в теоретичному курсі лексикології, стилістики, теорії і практики перекладу, на практичних заняттях з англійської мови на різних рівнях навчання. В цьому і полягає практичне значення роботи.

В ході проведення даного дослідження були використані наступні методи: дескриптивний, дистрибутивний, контекстно-семантичний метод, методи компаративного та кроскультурного аналізу. Приклади з художньої літератури відомих британських та американських авторів XІX-XX ст. добиралися методом суцільної вибірки.

Мета та завдання дослідження визначили його структуру. Робота складається зі вступу, у якому окреслюються межі дослідження, трьох розділів, кожен з яких завершується висновками, загальних висновків та бібліографії, що містить -- джерел теоретичної літератури з мовознавства та теорії перекладу та -- джерел ілюстративного матеріалу. У додатках унаочнюються результати, що були отримані в ході дослідження.

Розділ 1. Загальна характеристика ідіоматичних одиниць

1.1 Поняття про ідіоми в сучасному мовознавстві

Термін «ідіома» походить від давньогрецького слова «idiфma», що означає «особливість, своєрідність». Виділяються два основні погляди на ідіоматичні одиниці - так звані «широкий підхід» та «вузький підхід» до ідіом. Згідно з останнім, ідіомами вважається лише такі «стійкі словосполуки, семантика яких не виводиться зі значень її складників, а інтегрована ними формально; виникає внаслідок утрати мотиваційних відношень» [1, с. 173].

У вітчизняному мовознавстві протягом довгого часу існувала традиція називати ідіоми «фразеологічними зрощеннями», за термінологією відомого радянського мовознавця акад. В. В. Виноградова, який розподілив фразеологічні одиниці на фразеологічні зрощення (або ідіоми у вузькому значенні), фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення. На думку В. В. Виноградова, фразеологічні зрощення характеризуються немотивованістю складу зворотів (тобто з суми складових таких фразеологічних одиниць неможливо дізнатися про загальний зміст одиниці) та абсолютною семантичною єдністю компонентів. Серед фразеологічних зрощень виділяють наступні підтипи:

1) Фразеологічні зрощення, у складі яких є так звані «слова-некротизми» (лексичні архаїзми, історизми та інші лексеми, що вийшли з ужитку мовлення). Наприклад, англійська ідіома «to buy a pig in a poke» на позначення невигідного та невдалого придбання чогось, що не було уважно розглянуто передусім (порівн. укр. ідіому «купувати кота в мішку». Лексема a poke позначає «мішок» і є архаїзмом (сучасний синонім «sack»), який в сучасній англійській мові вживається лише у вищезгаданій ідіоматичній одиниці. Тобто ми бачимо випадок, коли лексема продовжує жити значно довше у межах ідіоматичного словосполучення, аніж у вільному словосполученні чи ізольовано.

2) Фразеологічні зрощення, що містять граматичні архаїзми, які є синтаксично неподільним цілим.

Дж. Сейдл і У. Макморді зазначають, зокрема: «The way in which the words are put together is often odd, illogical or even grammatically incorrect» [2, c. 4].

Так, ідіома I am good friends with him («ми з ним добрі друзі») є, з точки зору граматичної структури, неправильною та нелогічною. Займенник I стоїть в однині, проте форма I am a good friend with him є неможливою, хоча значно більш логічною. Можливою є форма I am good friend of his, але вона не є ідіоматичною одиницею.

3) Фразеологічні зрощення, що стали нерозкладними як лексично, так і семантично, наприклад:

to be born with the silver spoon in one’s mouth;

to go through thick and thin.

4) Фразеологічні зрощення, котрі являють собою таку семантичну єдність, що лексичні значення компонентів зовсім неважливі для розуміння цілого [3, с. 144].

Прикладами подібних одиниць в англійській мові можуть бути:

to bring the house down;

to take it out on someone.

Багато в чому подібним до вітчизняного розуміння феномену ідіоматичної одиниці є визначення Сейдл-Макморді, які наголошують на відмінності семантики ідіоми від семантики її складників: «We can say that an idiom is a number of words which, taken together, mean something different from the individual words of the idiom when they stand alone» [2, c. 4].

Проте, слід зазначити, що в британському та американському мовознавстві більшу популярність має «широкий підхід» до проблеми ідіоми. До складу ідіом західні лінгвісти відносять не лише фразеологізми усіх типів, а навіть і паремії - приказки, прислів'я, крилаті вислови, цитати тощо. Так, Ричард Спієрс у передмові до «Словника американських ідіом» пояснює вибірку одиниць для даного видання наступним чином: «Every language has phrases or sentences that cannot be translated literally. Many cliches, proverbs, slang phrases, phrasal verbs, and common sayings offer this kind of problem. A phrase or sentence of this type is usually said to be idiomatic. This Dictionary is a collection of the idiomatic phases and sentences that occur frequently in American English» [4, p. 7]. Тобто ми бачимо значне розширення поняття «ідіоми» порівняно з розумінням В. Виноградова: адже до складу ідіом віднесені не лише словосполучення, а й речення (sentences) різного характеру: кліше, прислів'я, сленгові фрази, мовленнєві штампи (common sayings), які об'єднує одна спільна риса: їхня ідіоматичність. Подібним чином укладено більшість з інших оригінальних словників та довідників ідіом англійської мови Укладач іншого популярного словника ідіом британського варіанту англійської мови Вільям Колінз, зокрема, зазначає: «Вивчаючи ідіоми, завжди стикаєшся з двома найголовнішими проблема. Перша — проблема походження. Як зауважує Піарсел Сміт, навіть фахівці не в змозі чітко і впевнено пояснити значення численних ідіоматичних виразів. По-друге, існує проблема зв’язку між походженням та поточним використанням. Часто стає необхідним, вивчаючи ідіому, наявне значення якої зрозуміло і широким загалом використовується правильно, визнати, що зв’язок між походженням та значенням не є відомим» [5, c. 11].

У своїй передмові до словника Дж. Сейдл та У. Макморді «English idioms and how to use them» (1983) проф. Мєднікова зазначає: «Слово „ідіома“ не є однозначним. Ним називають і особливу фразеологічну одиницю, що має ярко виражені стилістичні особливості (власно ідіоми) та інші види фразеологічних одиниць. Ось чому Дженіфер Сейдл та У. Макморді, розуміючи слово ідіома у всій системі його значень, включили до складу посібника все те, що, на їхню думку, може вважатися специфічно англійським і те, що необхідно знати тим, хто вивчає англійську мову як іноземну. Радянська лінгвістика, яка досягла великих успіхів у своєму теоретичному розвитку, інакше розглядає проблеми класифікації фразеологічних одиниць. Наше мовлення, коли ми розмовляємо, є ідіоматичним в тому сенсі, коли ми користуємося характерними для нашої мови виразами та зворотами, що демонструють у своєму синтаксичному та семантичному складі її специфіку» [6, c. 5].

В нашій роботі ми будемо використовувати термін «ідіома» або «ідіоматична одиниця», маючи на увазі фразеологічну одиницю мови, для якої характерна стійкість, відтворюваність та немотивованість значення, тобто зміст якої не дорівнює сумі значень слів-складників.

1.2 Принципи класифікації фразеологічних одиниць

Як уже зазначалося вище, найбільш традиційним у вітчизняному мовознавстві є поділ фразеологічних одиниць на фразеологічні зрощення (або ідіоми у вузькому значенні), фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення. Додамо кілька характеристик інших елементів даної типології - фразеологічних єдностей та сполучень.

Фразеологічні єдності характеризуються образною мотивованістю значень складників. Проте, як і зрощення, вони являють собою неподільне ціле. На відміну від перших двох типів, третій тип класифікації В. В. Виноградова — фразеологічні сполучення — обов’язково мають у своєму складі вільні та фразеологічно зв’язані значення. Пізніше М. Шанський доповнив цю класифікацію четвертим типом — фразеологічні вирази — це «речення з переосмисленим складом компонентів» [7, c. 644].

Н.Н. Амосова [8, c. 65], використовуючи контекстологічний аналіз, виділяє «два типи фразеологічних одиниць — фраземи й ідіоми. Фразема — це одиниця постійного контексту, у якій вказівний мінімум, потрібний для актуалізації певного значення слова, є єдино можливим, тобто постійним. Другий компонент є вказівним мінімумом для першого. Ідіоми, на відміну від фразем, — це одиниці постійного контексту, у яких вказівний мінімум і семантика одиниці нормально складають тотожність, представлену лексичним складом словосполучення. Ідіоми характеризуються цілісністю значення».

Також Амосова виділила частковопредикативні фразеологізми — це звороти, у яких наявний граматично провідний (головний) член — антецедент — та предикативна одиниця, що залежить від нього.

На початку 60-х років ХХ ст. на зміну структурно-семантичній класифікації прийшла функціональна класифікація фразеологізмів. На основі функції фразеологічних одиниць вони були поділені на дві великі групи:

1) номінативні фразеологізми (виконують суто номінативну функцію);

2) номінативно-експресивні фразеологізми (крім номінативної, виконують ще й експресивну функцію, допомагаючи мовцеві висловити певні емоції, своє ставлення до ситуації тощо).

Перша група охоплює, по-перше, стійкі словосполучення, які мають семантичну цілісність номінації на основі власних лексичних значень компонентів. Також до неї належать словосполучення, створені на основі переносного значення одного з компонентів, та стійкі дієслівні сполучення.

Друга група містить семантично модифіковані фразеологізми зі структурою словосполучень та речень.

Укладач «Великого англо-російського фразеологічного словника» відомий вчений-германіст О.В. Кунін [9, c. 15] наводить класифікацію фразеологічних одиниць за походженням, яку, хоча вона розроблена на матеріалі англійської мови і є, з першого погляду, специфічною лише для цієї мови, успішно використовують і для класифікації іншомовних фразеологічних систем, тобто її також можна вважати універсальною. Він виділяє фразеологічні деривації, тобто утворення фразеологічних одиниць від інших фразеологічних одиниць, серед яких він розрізняє наступні прийоми:

а) виокремлення фразеологічної одиниці зі складу вихідного фразеологізму: a hot potato частина виразу drop something like a hot potato;

б) утворення дієслівних фразеологічних одиниць від прислів'я з дієсловом в наказовому способі:

strike while the iron is hot;

в) конверсія: a stab in the back від дієслівного фразеологізму to stab someone in the back;

г) утворення за аналогією: Aunt Thomasina за аналогією Uncle Tom;

д) за контрастом hell on earth антонімічне heaven on earth;

е) розгортання образу вихідного фразеологізму — to be nuts (to fall off one’s nut);

ж) контамінація gild the lily від gild refined gold and paint the lily.

Другим способом формування фразеологізму, за Куніним, є утворення фразеологічної одиниці від перемінного словосполучення шляхом його змінення:

through thick and thin (through thicket and thin wood).

Третя група включає фразеологізми-кальки: «утворення фразеологічної одиниці від іншомовного фразеологізму шляхом його калькування:

it goes without saying від французького cela va sans dire".

Нарешті, четверта, остання група за Куніним, включає фразеологізми з літературних джерел (у такому випадку в етимологічних примітках зазначається «шекспірівське», «дікенсівське» тощо) [9, c. 15].

Існує також класифікація ідіом американського варіанту англійської мови О. Швейцера, згідно з якою розрізняються ідіоми-часткові американізми та ідіоми-повні американізми [10, c. 143−144]. У першому випадку загальноанглійське значення залишилося первинним, а американське є вторинним, таким, що розвинулося на основі першого (прикладами можуть бути фразеологічні звороти dark horse — «темна конячка, невідомий кінь на змаганнях» — «маловідомий кандидат на виборах» або roaring forties — «сорокові широти Атлантичного океану» — «центральний район Нью-Йорка»). Повний американізм властивий лише американському варіанту англійської мови (to come right with a bang — блискуче пройти, мати великий успіх, big time — великий, значний, to be on the (water) wagon — обстоювати тверезий спосіб життя, не вживати алкогольних напоїв, lone wolf — людина, що діє самостійно, не шукаючи сторонньої допомоги).

На думку Галіни Грінь, американські фразеологічні одиниці «є мікросистемою, елементам якої властиві полісемія, складні антонімічні та синонімічні стосунки, належність до певних семантичних груп» [11, c. 13]. Ця ідея стає базисом її власної типології.

За її спостереженнями, полісемія американської фразеології розвивалася двома шляхами:

розвиток багатозначності на базі загальноанглійської основи;

ускладнення смислової структури фразеологізму в процесі його функціонування в американському варіанті англійської мови.

Більшість багатозначних фразеологічних одиниць мають два значення, які виникли внаслідок паралельних первісних метафоричних зрушень. Це такі вирази, наприклад, як to face the music — 1) стійко переносити неприємності, спокійно зустрічати критику; 2) відповідати за скоєне (аналогічно рос. «расхлебывать кашу»). Але серед них вирізняються також окремі одиниці, що мають більше трьох значень, наприклад: to come up to the chalk — 1) ставати на старт (спорт.); 2) бути на висоті, виконувати свої зобов’язання; 3) суворо дотримуватися правил, вимог; 4) енергійно діяти, бути у формі. Спостереження показують, що не всі значення однаково поширені, не всі мають однакову валентність, проте усім їм властива та чи інша стилістична функція.

Багато фразеологічних одиниць утворюють синонімічні ряди. Наприклад, значенню «діяти прямо, вільно, відкрито» відповідають в американському варіанті англійської мови наступні фразеологізми:

to come on a straight shoot — to come from the shoulder — to cut the string.

Найчастіше синоніми належать до різних сфер вживання. Так, багато синонімічних фразеологічних одиниць мають однакове значення: «бути п’яним». Проте такі вирази, як «to bend (to crook, tip) one’s elbow (little finger)»; «to feel no pain; to have snakes in one’s boots»; «to have one’s pots on»; «to dip the bill (beak)»; «to whoop things up»; «to have a bun on»; «to hit the big spots»; «to carry a (heavy) load»; «to get a can on»; «to hit the bottle (sauce, booze, red eye)» належать до розмовного стилю. Фразеологізм «to be on a bender» є вульгаризмом. А таку фразеологічну одиницю, як «to get (have, have taken) one’s load», авторка класифікації відносить до діалектизмів або американського сленгу [11, c. 20].

Дослідниця також наводить численні приклади складних синонімічних рядів, де кожен фразеологізм має декілька значень, кожне з яких утворює власний синонімічний зв’язок з подібними значеннями інших фразеологізмів.

Наступний тип зв’язку, який утворюють фразеологічні одиниці, — це антонімія. Дослідження, виконані Альохіною А.І. та Грінь Г. С. [11, c. 30], показують, що антонімія фразеології американського варіанту англійської мови є менш розвинутою, аніж синонімія, проте вона існує і має певні закономірності. Більшість з фразеологічних одиниць, що перебувають у відношеннях антонімії між собою, є однозначними. Так, антонімами є, наприклад:

to spill the beans (розбовтати, роздзвонити секрет усім) — to button up (one's) lip (зберегти таємницю);

to lay down (to bury) the hatchet (the tomahawk)(встановити мир, припинити ворожнечу) — to take up the tomahawk (розпочати війну проти когось);

to keep one’s shirt on (бути спокійним, зберігати рівновагу) — to go up in the air (нервувати, дратуватися).

Існує, також, невелика група багатозначних фразеологічних одиниць, які мають антонім для одного чи більше своїх значень. Так, наприклад, фразеологізм to sit on one’s hands має для першого свого значення «зустрічати скупими оплесками» два антоніми «to get (give) a big (good) hand», «to bring down the house» (викликати овацію, гучні оплески), а для другого «нічого не робити, байдикувати» наводиться наступний антонім «to come up to the chalk», який лише другим своїм значенням є антонімічним до вищенаведеного.

Згідно з класифікацією фразеологічних одиниць американського варіанту англійської мови Г. С. Грінь [11, c. 36−41], виділяються наступні семантичні групи фразеологізмів.

Семантична група «говоріння»:

to tell the world — «розповісти усьому світу; категорично стверджувати»;

to talk wet — «розповідати нісенітницю»;

to swap lies — «пліткувати» [11, c. 36].

Семантична група «дружні стосунки»:

to stay until the last dog is hung — «залишатися поруч до кінця»

to take a shine to smb. (smth.) — «відчути симпатію, сподобатися»

to die dog for smb. — «бути абсолютно відданим комусь, готовим померти за когось» [11, c. 36].

Семантична група «пересування»:

to show leg — «втекти»

to take the airline — «піти найкоротшим шляхом»

to burn one’s road — «швидко їхати» [11, c. 37].

Семантична група «волевиявлення»:

to beat smb. out of one’s track — «примусити когось змінити свій план дій»

to have the say — «керувати, командувати» [11, c. 37].

Семантична група «намір»:

to go back on one’s track — «відмовитися від своїх намірів»;

to salt the cow to catch the calf — «досягти мети кружним шляхом, манівцями» [11, c. 37−38].

Семантична група «почуття», яка, у свою чергу, розподіляється на підгрупи:

а) «занепокоєння»

to cause a headache — «викликати занепокоєння, примусити поміркувати, потребувати великих зусиль»

б) «бажання»

to hitch one’s wagon to a star — «бути амбіційним»

в) «страждання, терпіння, туга»

to have no kick left (in) — «бути без сил, не в змозі більше терпіти»

to get oneself into a spot — «доскочити лиха, опинитися у скрутному становищі» [11, c. 38].

Семантична група «радість, задоволення, успіх»:

to run away with a show — «мати великий успіх»;

to be hitting on all four (six) cylinders — «бути у чудовій формі»;

to run one’s face — «досягти успіху завдяки привабливій зовнішності, приємним манерам» [11, c. 38−39].

Семантична група «недружелюбність, ворожість, жорстоке ставлення»:

to give smb the ha, ha — «висміяти когось»;

to get one’s hammer out — «ставитися з ворожістю» [11, c. 39].

Семантична група «інтелектуальна діяльність»:

to have a cylinder missing — «несповна розуму; дивак, божевільний»;

to get on to the ropes — «детально дізнаватися про обставини справи»;

to put smb. wise to smth. — «навчити когось ума-розуму; відкрити очі комусь на щось» [11, c. 39].

Семантична група «смерть»:

to go home in a box — «померти або бути вбитим»;

to cross (go over) the Great Divide — «піти з життя, померти» [11, c. 40].

Семантична група «гнів, роздратування, помста»:

to hit the ceiling — «розгніватися до нестями»;

to get someone’s Indian up (sl.) — «роздратувати когось»;

to have it in for (coll.) — «бажати помсти» [11, c. 40].

Семантична група «брехня, безчестя»:

to put up a job on smb. — «розіграти, надурити когось»;

to hang the landlady (sl.) — «з'їхати вночі з квартири, нічого не сплативши»;

to feel smb. on soft corn (sl.) — «говорити компліменти комусь» [11, c. 40−41].

Кілька класифікацій фразеологізмів наводять британські дослідники Дж. Сейдл та У. Макморді у передмові до своєї лексикографічної праці «English idioms and how to use them», зокрема за походженням ідіоматичної одиниці та за критерієм повної/неповної фіксованості. Отже, за етимологічним покажчиком ідіоми бувають:

біблійні та літературні («to kill the fatted calf», «to turn the other cheek», «the apple of one’s eye» — Biblical sources, «the green-eyed monster» — Shakespeare);

побутові (to make a clean sweep of something, to hit the nail on the head);

сільськогосподарчі (to go to seed, to put one’s hand to the plough, to lead someone up the garden path);

кулінарні (to eat humble pie, out of the frying-pan into the fire, to be in the soup);

військові (to cross swords with someone, to fight a pitched battle, to fight a losing/winning battle);

морехідні (when one’s ship comes home, to be in the same boat as someone, to be in deep waters, to sail under false colours);

анімалістичного походження (to play cat and mouse with someone, to kill two birds with one stone, to be top dog, a pretty kettle of fish);

з колірним компонентом (to beat someone black and blue, to have green fingers, to be in the pink);

з компонентами на позначення частин тіла (to pull someone’s leg, to lose heart, to get something off one’s chest, to twist someone round one’s little finger) [2, c. 5].

Ми вважаємо останні два пункти класифікації безумовно цікавими, проте дещо логічно неузгодженими з класифікаційною базою — етимологією ідіоматичних одиниць. Адже, називаючи компоненти ідіоми, ми говоримо про структурну, а не етимологічну класифікацією. Отже, доречніше, на наш погляд, було б називати цю типологію структурно-етимологічною.

Дж. Сейдл та У. Макморді зазначають також, що існують ідіоми, які не можна змінювати зовсім (fixed idioms); існують також такі, що є фіксованими у окремих частинах, а в інших словосполучення є вільним; нарешті, виділяють третю групу ідіоматичних одиниць, які дозволяють лише окремі зміни у своїх нефіксованих частинах.

Так, до першої групи належить ідіоматична одиниця to give someone the cold shoulder, у складі якої неможливі ані лексичні (to give someone the `cold' or `warm shoulder), ані морфологічні зміни — артикль, керування тощо (to give someone `a' cold shoulder to give a cold shoulder to someone).

До другої групи ідіоматичних одиниць належить to make a clean breast of it (to tell truth about it), у якій можливі зміни часу дієслова.

До третьої групи, в якій дозволяються обмежені зміни у нефіксованій частині належать такі ідіоми, як to have/to take/to enjoy forty winks, to keep a sharp/careful/watchful/professional eye on someone.

Існують також інші класифікації фразеологізмів. Так, за синтаксичною функцією фразеологізми поділяють на організовані за моделями словосполучення, простого і складного речення. Фразеологічні одиниці розрізняються також за співвіднесенням опорного слова фразеологічних зворотів із певним граматичним класом слів (іменникові, ад'єктивні, дієслівні тощо), за способом створення конотації, за способом семантичних перенесень при формуванні значення фразеологічних одиниць (метонімічні, метафоричні, гіперболічні, компаративні і т. ін.). На сьогодні фразеологія є таким перспективним і розвинутим напрямом мовознавства, що майже кожен дослідник має можливість запропонувати свою власну типологію або вдосконалити класифікацію, розроблену іншими вченими до нього, з огляду на потреби свого власного дослідження.

1.3 Місце ідіом в системі фразеологічних одиниць мови

Як можна зрозуміти з викладеного вище, сфера фразеології усвідомлюється по-різному у різних теоретичних концепціях. Проте більшість дослідників сходяться в тому, що фразеологізми повинні характеризуватися трьома найважливішими параметрами: неоднослівністю, стійкістю та ідіоматичністю. Перший з цих параметрів можна вважати єдиним відносно ясним та операційним поняттям, хоча й тут виникають проблеми, пов’язані з наявністю або відсутністю в тій чи іншій мові орфографічної традиції, розрізненням слів і словосполучень, слів и речень в даному морфологічному типі мови тощо. Категорія стійкості є вже менш визначеною, але найбільші запитання викликає поняття ідіоматичності. В найбільш загальному розумінні ідіоматичність позначає «властивість мовних одиниць формувати цілісне значення не із суми значень її складників або незалежно від них» [1, с. 173] Фразеологія виявляється лише одним з проявів ідіоматичності.

Розглянемо фактори, які можна розглядати як причину стійкості ідіоматичних одиниць. Вочевидь, достеменно виявити справжні причини формування стійких зворотів тільки в рамках лінгвістики неможливо, адже найчастіше причини стійкості носять екстралінгвістичний характер. Тут може виявитися важливою культурна значущість вихідного тексту (пор. численні ідіоми-біблеїзми, ідіоми літературного походження з відомих художніх творів, зокрема, з творів В. Шекспіра в англійській мові); підвищення престижності та/або поширення сфери функціонування певних фахових мов або жаргонів (поширення сленгізмів через розмовне мовлення та ЗМІ до художньої літератури). культурно-історичний контекст (так, за даними А. Швейцера, внаслідок контактів з представниками інших народів протягом колонізації Північної Америки, в американському варіанті англійської мови опинилися ідіоми не лише британського, а й індіанського, французького, голандського, німецького та іспанського походження [10, с. 36−37]). Втім, багато з причин узуалізації залишаються незрозумілими.

Роль власно лінгвістичних факторів узуалізації, вочевидь, є невеликою, однак суто лінгвістичні особливості мовних виразів, що сприяють узуалізації, безсумнівно, існують. Можна впевнено вказати лише один з них — ускладненість форми. Найчастіше — це рима, пор. укр. «не сіло, не впало», «часто-густо», «попав на ліки — пропав навіки», «ні сват ні брат»; англ. «high and dry», «by hook or by crook», «at sixes and sevens». До цього ж типу ідіоматичних утворень належить також подвоєння основи на зразок: «вік вікувати», «дурень дурнем», «in bag and baggage». До числа прийомів ускладнення форми належать також алітерації (характерні для германських мов), асонанси тощо. Зокрема, В. Колінз зазначає: «Sometimes a dominating factor in the formation or the popularity of an idiom must have been a desire for euphony, alliteration, rhyme, repetition» [5, p. XI].

Зауважимо, що в сучасній лінгвістиці поняття «ідіоматичності» пов’язується не лише з фразеологією. Ідіоматичність проявляє себе також у морфології та синтаксисі. Так, у словотворі ідіоматичність представлена простим чи складним словом, формальні складники якого не беруть участі у формуванні його семантики. Такі слова характеризуються умовною мотивацією (псевдомотивацією). Причинами такої ідіоматичності значення є формальні зміни, утрата значень слів-мотиваторів або їхнє переосмислення, руйнування первісного образу, покладеного в основу творення слова, невірне калькування, ефективність вибору мотиваторів, які є випадковими, що надає слову особливої експресивності й увиразнює мовлення. У синтаксисі ідіоматичність розглядається на підставі фразеологізованих неподільних речень [1, c. 173−174].

Слід додати, що статус ідіом як складової частини фразеологічної системи ніколи не було поставлено під сумнів, на відміну від прислів'їв, приказок, крилатих слів, яким багато вчених відмовляють у приналежності до фразеології, вважаючи, що подібні одиниці утворюють так званий пареміологічний фонд, який є предметом дослідження специфічної маргінальної наукової галузі - пареміології, яка корелює з лінгвістикою та фольклористикою, або так званих кліше, чи мовних штампів, на зразок «добрий день», «шановне товариство» тощо. Звернемо увагу також на величезний лінгвокультурознавчий потенціал фразеології, адже саме в ідіоматичних одиницях мови відбито багатовікову історію народу, своєрідність його культури та побуту. Внаслідок того, що в ідіоматичних виразах чітко відображається національний характер народу, їхнє активне засвоєння необхідно кожному, хто вивчає мову. Також необхідно розвивати вміння коректно вживати ідіоми в мовленні, правильно відчуваючи їхній стилістичний регістр — чи належать вони до просторіччя, або вульгаризмів, канцеляризмів або книжкового стилю. «One of the main difficulty is that the learner doesn’t know in which situations it is correct to use an idiom. The expression marked formal are found in written more than in spoken English and are used to show a distant relationship between the speakers. Such expressions would be used for example when making a formal speech to a large audience. Expressions marked `informal' are used in everyday spoken English and in personal letters. Slang expressions are used in very informal situations between good friends. Learners should not make frequent use of slang expressions as they usually — but unexpectedly — become out-of-date and sound strange. It is advisable to concentrate on the expressions that are marked informal and on the unmarked expressions which are neutral in style and can be used in any situation. …] Mastery of idiom comes only slowly, through careful study and observation, through practice and experience, but remember: `practice makes perfect' and `all things are difficult before they are easy» [2, c. 8].

Автори також зазначають, що нові ідеї можуть бути вираженими не тільки окремими лексемами-неологізмами, але також і комбінацією двох-трьох слів, наприклад: відомі слова wage і to freeze, але ідея a wage-freeze прийшла в мову лише на початку вісімдесятих років минулого століття. To freeze wages — інший вираз, що прийшов з британської політики та економіки та означає «зупинити зростання заробітної плати». Подібну ідею передають усталені вирази to freeze prices та a price-freezer [2, c. 2].

Отже, ідіоматичні одиниці, або фразеологічні зрощення складають ядро фразеологічного фонду будь-якої мови. Вони не тільки містять у собі історико-культурну інформацію, а й відображують динаміку розвитку мови.

1.4 Висновки

У першому розділі дослідження робиться спроба надати оцінку сучасному стану наукових досліджень в галузі ідіоматики. Зазначається, що у вітчизняній лінгвістиці мовознавці є здебільшого послідовниками так званого «вузького» розуміння ідіоматичних одиниць, згідно з традиціями, започаткованими радянським вченим В. Виноградовим, в той час, як їхні британські та американські колеги віддають перевагу «широкому» підходу, вносячи до складу ідіом такі одиниці, як приказки, прислів'я, крилаті вирази, які за вітчизняними науковими традиціями прийнято вважати предметом вивчення фольклористики, або пареміології.

Крім класифікації В. Виноградова — М. Шанського [1, c. 644], розглянуто також низку типологій ідіоматичних одиниць, зокрема: типологія Н. Амосової [8, c. 65], О. Куніна [9, c. 15], також дуже цікава та змістовна семантична класифікація Г. Грінь [11, c. 36−41], яка розподіляє дієслівні фразеологічні одиниці американського варіанту англійської мови за семантичною ознакою. Серед класифікацій, пропонованих зарубіжними дослідниками, особливий інтерес становлять класифікації ідіом британських лексикологів Дж. Сейдл та У. Макморді за походженням, а також за критеріями повної/неповної фіксованості.

Розглянуто також феномен «ідіоматичності» як такий, що визначає місце ідіом в системі фразеологічних одиниць мови як її ядро, або ключова складова.

Розділ 2. Особливості перекладу художнього тексту

2.1 Види перекладу, типи, форми і методи роботи з ним

Як відомо, на сучасному етапі розвитку мовознавчої науки переклад розглядається насамперед у двох своїх іпостасях: як процес і як результат.

За визначенням термінологічної енциклопедії «Сучасна лінгвістика», переклад у першому значенні є «цілеспрямованою лінгвопсихоментальною діяльністю особистості перекладача як ре-креативної системи, що поєднує в одному перетворювальному процесі дві фази: інтерпретацію оригінального тексту та породження на підставі цієї інтерпретації тексту-перекладу» [1, с. 452]. При цьому перша фаза передбачає «рефлексивне розуміння перекладачем світу смислів адресанта оригінального тексту, його програми інтерпретації для читача оригіналу, ступеня цінності текстової інформації та співвіднесеності її з вихідною культурою й буттям. Друга фаза є зіставленням внутрішньо висловленої рефлексії перекладача з кодом іншої мови з урахуванням універсуму іншої культури й інтеріорізованого буття іншого етносу» [1, с. 452].

Це визначення підсумовує попередні наукові доробки вчених інших країн, насамперед теоретиків перекладу радянського часу. Так, В. Комісаров визначає переклад як «складне багатогранне явище [12, с. 34] … тип мовного посередництва, який цілком орієнтовано на іншомовний оригінал» [12, с. 43]. М. Рильський трактує переклад як «акт величезної дружби між письменником і перекладачем» [13, с. 4] на противагу відомому афоризму Жуковського: «Перекладач у прозі - раб, у поезії - суперник» (цитується за Рильським 1958).

Під перекладом у другому сенсі цього слова розуміється «результат перекладацької діяльності, представлений текстом перекладу у фіксованій (письмовій) і нефіксованій (усній) формі» [1, с. 453]. За визначенням харківського перекладознавця радянського часу О. Фінкеля, автора першої на теренах колишнього СРСР монографії з теоретичних питань перекладознавства «Теорія й практика перекладу» (1928), основною метою всіх перекладів є «ознайомлення читача, що належить до однієї мовної групи, з літературними творами, що їх написано іншою мовою» [14, с. 7].

Переклад як процес і як результат є об'єктом дослідження спеціальної філологічної галузі: перекладознавства (або теорії перекладу), яке є досить розвиненою та розгалуженою наукою. Зокрема, виділяють загальну теорію перекладу, що встановлює універсальні закономірності перекладу, вивчає типи міжмовної відповідності, засоби досягнення повноти і точності перекладного тексту; конкретні теорії і практики перекладу, які застосовуються щодо пари конкретних мов; спеціальні теорії перекладу, спрямовані на характеристику окремих його видів перекладацького процесу; історію перекладу тощо.

Визначають різні типи перекладу: в залежності від типу перекладацького процесу (усний, письмовий, синхронний, послідовний) [1, с. 455] або в залежності від жанрово-стилістичних особливостей оригіналу: художній переклад, інформативний переклад [12, с. 95−97]. Останній, у свою чергу, може бути науковим, технічним, релігійним тощо.

Форми роботи з перекладом залежать від реалізації установок самого перекладача. Ця установка може бути: універсалістською (нівелювання або мінімізування розбіжностей культур), етнокультурною (адаптація адресата перекладу до чужої культури) або установкою на відчуження (повне занурення читача до іншої, чужої для нього культури, буття і мови — при збереженні синтаксису оригінального тексту). Останнім часом в англо-американському перекладознавстві посилюється орієнтація на «відчужений» переклад, корені якої сягають німецької перекладацької традиції ХІХ ст. (Й. Гете, Ф. Шлейєрмахер та ін.). Зважаючи на це, культуролог В. Руднєв розмежовує синтетичний переклад, завданням якого є примусити читача забути, що перед ним переклад, й аналітичний переклад, мета якого зворотна — «не дати читачеві забути, що перед ним переклад з іноземної мови, яка зовсім по-іншому категорізує та концептує довкілля» [1, с. 452].

Залежно від параметра оцінки якості перекладу, переклади також диференціюють на адекватний (відповідає вимогам смислової точності та, в першу чергу, поставленому прагматичному завданню), еквівалентний (відтворює зміст оригіналу на одному з рівнів еквівалентності), точний (збереження інформаційної частини оригіналу з можливими стилістичним похибками), буквальний (відображує формальні особливості вихідної мови), вільний (з низьким рівнем еквівалентності, що прагне компенсувати недосконалість оригіналу, на думку перекладача, і прикрасити його) [1, с. 453; 15, с. 49; 16, с. 140].

Переклад має давні традиції: визнання перекладу як виду інтерпретаційної діяльності відбувається вже у шумерів (3 тис. до н.е.), у Давньому Вавилоні, Єгипті. Перекладацька традиція в Україні також існує з найдавніших часів: перші переклади біблійних текстів виконуються тут у 10 ст. Першими теоретиками перекладу стають самі перекладачі.

Головними проблемами сучасного перекладознавства є: розробка понять еквівалентності, установлення типів еквівалентності й чинників їхнього балансу при перекладі, визначення перекладацьких стратегій, аналіз засобів прагматичної адаптації при перекладі, виділення й класифікація помилок при перекладі, засоби компенсації лакун тощо. Для вирішення цих завдань перекладознавство використовує загальнолінгвістичні методи і створює свої власні: трансформаційний та дистрибутивний аналіз, герменевтичний метод (метод тлумачення глибинного смислу текстів та їхніх перекладів шляхом досліджень структури й семіотичної природи мови, вивчення історичних, філософських, релігійних та інших даних, пов’язаних із конкретним типом літературного твору) [1, с. 81]. Проте, найважливішим і в той же час найдоступнішим методом перекладознавства є, на наш погляд, порівняльний або компаративний аналіз перекладу, тобто аналіз форми і змісту текстів перекладу та першотвору. Ці тексти являють собою об'єктивні факти, доступні для спостереження й аналізу, протягом яких можна розкрити внутрішній механізм перекладу, виявити еквівалентні одиниці, знайти зміни форми та змісту текстів, що відбуваються в процесі перекладацької діяльності. Можливе й порівняння кількох перекладів одного й того ж оригіналу. Цей метод надає можливість з’ясувати типові труднощі перекладу, пов’язані зі специфікою мов оригіналу та перекладу, та їхнє можливе подолання, а також знайти елементи, які залишаються непереданими у перекладі. Цей метод рекомендований В.Н. Комісаровим як такий, що дає «реальну картину перекладацького процесу» [12, c. 37−38].

2.2 Практичні аспекти перекладу художніх творів

На відміну від перекладу інформаційного тексту (наукового, ділового, публіцистичного), переклад художнього твору має низку специфічних особливостей. Маючи двоїсту природу, будь-який переклад виконує як інформаційну, так і творчу функції, але у випадку перекладу художнього тексту остання виходить на перший план. Важливу роль відіграють фонові знання перекладача, адже не маючи ерудованості, або принаймні достатніх для перекладу знань у галузях філософії, естетики, етнографії, перекладачеві неможливо досягнути адекватності між літературної (а, отже, і міжкультурної) комунікації. З цією проблемою пов’язане також співвідношення між контекстом автора та контекстом перекладача, а також проблема вірності і точності перекладу.

Надзвичайно гострою проблемою постає переклад так званої безеквівалентної лексики у художньому творі. Протягом довгою історії свого розвитку художній переклад пройшов різні стадії. Так, у першій половині ХХ століття у боротьбу між собою вступили протилежні тенденції - до транскрибування або до перекладу реалій. За даними відомого радянського перекладача М. Лоріє, ще у 30-ті роки минулого сторіччя представники формалістичної школи перекладу були дуже близькі до такої позиції, рекомендуючи і практикуючи транскрибування таких лексем, як «уотермен», «аттерні», «боб» (у значенні «шилінг»). «Зараз тенденція змінилася. Перекладаючи Діккенса, ми замість „уотермена“ вже надавали еквівалент „конюх“, не зважаючи на деякі втрати змісту, тому що уотерменами називали лише тих конюхів, що напували коней на стоянках поштових карет. Нехай „уотермен“ це не будь-який конюх, але ж то є конюх, і надзвичайно важливим є те, що читач миттєво матиме зорові асоціації, і йому не потрібно шукати це слово у коментарях» [17, c. 35]. Подібний метод часткового перекладу реалій виявляється більш продуктивним, аніж їхнє транскрибування, через значне спрощення сприйняття перекладного твору читачем. Винятком стають випадки, коли перекладач залишає реалію неперекладеною, бажаючи зберегти колорит першотвору, навмисно занурюючи читача в його атмосферу. Серед традиційних прийомів збереження національного колориту перекладного художнього твору, часто згадується транскрибування/транслітерування вигуків. На думку окремих теоретиків перекладознавства, якщо дія відбувається у Франції, перекладачеві необхідно зберегти вигук «О-ля-ля!», в Америці - «Окей», в Іспанії - «Карамба!» тощо [18, c. 94]. Традиційним залишається також збереження багатозначних арабських вигуків, таких як «машаала» (чудово, браво, молодець, хоча б не зурочити тощо) чи «іншаала» (дай Боже, якщо Бог захоче), а також формул привітань: «Салам алейкум!» — «Ва алейкум ассалам!» [18, c. 97]. Проте перекладач не повинен захоплюватися подібними прийомами, адже надмірний ужиток неперекладених вигуків робить переклад важким для сприйняття та незграбним. Крім того, необхідно уникати транскрибування у випадках, коли це може призвести до спотворення смислу: «перекладаючи англійське «Ah!» як російське «Ах!», ми робимо помилку, адже цей англійський вигук набагато ближче до російського задумливого «Да-а» [17, c. 35].

В центрі уваги перекладача завжди опиняються й ідіоми (як і весь фразеологічно-пареміологічний фонд взагалі), проте його тактики щодо їхнього перекладу можуть бути різними. У більшості випадків перекладач намагається передати змістовну складову фразеологізму, приносячи у жертву образ, на якому побудована ідіома, або надаючи інший образ, що є звичним для мови перекладу:

«to vanish in the thin air» — «як корова язиком злизала»;

«to have a second string in one’s bow» — «винахідлива людина, що завжди знайде новий аргумент у суперечці». Проте можливий і буквальний переклад ідіом. Так, «Дж. Голсуорсі в одному з романів „Саги про Форсайтів“ вживає ідіому „let sleeping dogs lie“ („не будити собак, що сплять“), а потім ці собаки ричать та кусаються. Ідіома оживає, стає лейтмотивом твору, а як її образна складова, більш того, є зрозумілою, то перекладач зробить правильно, перекладаючи його буквально» [17, c. 37].

За даними Р.П. Зорівчак, при перекладі ідіом можливі три основні перекладацькі стратегії:

відтворення фразеологічними способами;

метод фразеологічного калькування;

описове відтворення фразеології оригіналу.

Серед фразеологічних способів відтворення ідіом відзначаються повні та часткові еквіваленти. Синонімічними останньому є терміни інших вчених «варіантний відповідник» або «аналог» (Я. Рецкер), «субститут» (П. Табахьян). Прикладами повних фразеологічних еквівалентів можуть бути:

day and night — «день і ніч»;

to shed blood — «пролити кров».

Серед часткових фразеологічних еквівалентів відрізняються різноструктурні, різнообразні, різностильові та різноекспресивні часткові еквіваленти. Так, вживаючи нейтральний фразеологізм «his own flesh and blood» замість яскравого «кістка од кості і кров од крові», ми маємо лише часткове відтворення оригіналу через відмінності щодо стилістично-функціональних конотацій між оригіналом та перекладом [19, c. 56].

Метод фразеологічного калькування пов’язано з поняттям без еквівалентної фразеології. Так, начебто суто український вислів «про вовка промовка, а він у хату» є фразеологічною калькою вислову, що його викарбував і впровадив у літературний ужиток давньоримський комедіограф Плавт у комедії «Стих»: «lupus in sermone — eccum tibi lupum in sermone» (цитується за даними Р.П. Зорівчак) [19, c. 84−85]. Цей вислів дійшов до нас через фільтр інших мов. Дослідник надає класифікацію подібних перекладацьких трансформацій, розрізняючи власне кальки, кальки-оказіоналізми, фразеологічні покомпонентні кальки, кальки-тлумачення або фразеологічні образні кальки.

Описовий переклад, або дескриптивна перифраза, визначається як «відтворення фразеологізмів — одиниць мови — описово, вільними, неусталеними словосполуками, утвореними на рівні мовлення, або монолексемами, семантично — та зрідка стилістично — хоча б певною мірою рівно вартісним висловам оригіналу» [19, c. 119].

Для художнього перекладу характерна також особливо пильна увага до стилістики тексту, адже від вдалого перекладу стилістично маркованої лексики, а також стилістичних фігур і тропів також залежить адекватне сприйняття тексту реципієнтом.

Плідним тлом для перекладацької творчості стає також синтаксис оригінального художнього тексту. Специфічні проблемі постають протягом перекладу синтаксису авторського мовлення (Ольшанская Н.Л., Балаян Н.М.) [20, c. 69−75], прямого мовлення [20, c. 129−134], або внутрішнього монологу персонажів [20, c. 76−80]. Так, нерівномірність процесу мислення (думки є часто незавершеними, і асоціативний ланцюжок іде далі) отримує відображення у еліптичних реченнях як у першотворі, так і в перекладі.

Слід зауважити, що перекладацькі прийоми варіюються також залежно від жанрових ознак твору: епічного (героїчна поема, роман, розповідь), драматичного (трагедія, комедія) або ліричного (ода, елегія, вірш, пісня). Особливо складним творчим процесом є переклад поетичного твору, що вимагає від перекладача специфічних якостей та неабиякої обдарованості. Адже перекладач поетичного твору є митцем, що — в ідеалі - не має поступатися творцеві тексту оригіналу. Саме тому процес перекладу поетичних творів був завжди ніби прикритий своєрідною романтичною завісою таємничості.

У змістовній роботі відомого радянського поета-перекладача Єфима Еткінда «Поезія і переклад» (1963) з великою точністю та спостережливістю проаналізовані особливості поетичного перекладу. Він вважає, що не може бути універсального критерію для оцінки вірності перекладу оригіналу або для визначення художньої цінності перекладу. Посилаючись на проф. Г. Гачечиладзе, який стверджує, що «перекладач має створити аналогічну оригіналу єдність форми та змісту» [21, с. 38], Еткінд пише, що нерозуміння цієї проблеми призводить теоретиків до хибної мети створити незрушні правила, як, наприклад, теорія еквілінеарності (збереження однакової кількості рядків), еквіритмія (збереження ритма й метра оригіналу), збереження синтаксису, переносів з рядку в рядок та інших зовнішніх рис форми. Наведені вище правила призводять до зовнішньої, вербальної точності, але є згубними для перекладної поезії. Навпаки, на думку Є. Еткінда, «мистецтво перекладу — це значною мірою мистецтво зазнавати втрат і припускати перетворення» [21, с. 62]. Взагалі він вважає, що мистецтво знаходиться під впливом двох протилежних тенденцій, перша з яких стверджує, що поетичний переклад має здійснювати на читача безпосередній емоційний вплив, він має бути таким ж доступним, як оригінал на батьківщині поета. Друга тенденція, яку іноді називають «установкою на відчуження», постулює, що перекладацькі вірші мають вносити щось нове, нехай навіть вони здаються важкими для сприйняття, але вони збагатять новими образами, римами та строфами.

Ще М. Рильський з приводу поетичного перекладу писав: «Вважаю неможливим, як дехто цього вимагає, щоб автор поетичного перекладу, отже й сам поет, цілком забув про себе, цілком підкорився індивідуальності іншого поета. Це навіть, здається мені, небажано: таким способом можна стерти пилок з крилець того метелика, що зветься поезією.» [22, с. 240. ]

На наш погляд, зберігання формальної частини оригіналу поетичного тексту, як то: кількості рядків, ритму, метру, синтаксичних особливостей є бажаним, але зовсім не обов’язковим. Найбільшу увагу перекладачеві художнього тексту, як поетичного, так і прозаїчного, слід приділяти змістовній складовій першотвору, її адекватній передачі мовою перекладу зі збереженням стилістичних та прагматичних особливостей твору.

2.3 Висновки

На основі огляду теоретично-довідкової літератури, як останніх років, так і середини ХХ ст., ми зробили спробу простежити еволюцію наукових поглядів на переклад.

Особливу увагу було приділено питанням класифікації перекладу, формам і методам роботи з ним залежно від установок перекладача. Надано кілька прикладів класифікацій, заснованих на різних диференційних критеріях.

Було окреслено коло питань, пов’язаних з художнім перекладом. Також ми намагалися дати свою власну оцінку дискусійним питанням в галузі перекладознавства, зокрема проблемі необхідності збереження формальної складової художнього тексту при перекладі та перекладацьких стратегій щодо перекладу ідіом. Детальніше ці проблеми будуть розглянуті в наступному розділі нашого дослідження на прикладі контрастивного аналізу англомовних художніх творів в українських перекладах.

Розділ 3. Аналіз перекладу ідіоматичних одиниць в художніх творах

Як відомо, найбільших висот кожна мовна конструкція, в тому числі фразеологічна одиниця, сягає насамперед в художньому тексті. Саме в цьому функціональному стилі, порівняно з науковим, діловим, розмовним, публіцистичним, проявляються усі потенційні можливості фразеологізму, уся багатоманітність його значень, уся сума прагматичних ефектів. Художній стиль поєднує в собі риси усіх інших функціональних стилів: так, у прямій мові персонажу ми можемо зустріти розмовні вирази різних регістрів, в описовому контексті - канцеляризми або термінологію в залежності від описуваного середовища та ефекту, який автор хоче справити на читача; в коментарі автора — публіцистичні, дискусійні прийоми, тощо. Всі перелічені вище риси інших функціональних стилів поєднані в художньому не механічно, а органічно й цілісно, відповідно до загальної художньої ідеї твору та за допомогою різних текстоутворюючих стратегій, таких як когезія, когерентність, зв’язність. Ось чому аналіз перекладу ідіоматичних одиниць саме в художніх творах становить найбільший інтерес для дослідження.

Як зазначалося вище, матеріалом для нашого дослідження слугували художні тексти англомовних авторів ХІХ-ХХ століть. Вибір авторів не є випадковим, адже, згідно з результатами досліджень британського фахівця в галузі ідіом В. Колінза, саме Діккенс та Ґолсуорсі знаходяться, так би мовити, на своєрідних «полюсах» вживання ідіоматичних одиниць — у творах Діккенса, на його думку, ми зустрічаємо багато ідіом, а у творах Ґолсуорсі майже не зустрінемо. В. Колінз попереджає також щодо небезпечності обох вищезгаданих протилежних позицій з точки зору стилю: уникання ідіом робить текст сухим та невиразним, а їхній занадто частий вжиток створює враження трафаретності, шаблонності ідей:

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой