Особливості декодування економічних терміноодиниць з англійської мови на українську

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Иностранные языки и языкознание


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Чернівецький національний університет

ім. Юрія Федьковича

Факультет іноземних мов

Курсова робота

Особливості декодування економічних терміноодиниць з англійської мови на українську

Виконала

студентка 345 групи

кафедри теорії і практ. перекладу

Ватаманюк Ксенія

Керівник

асист. Руміга Інна Ігорівна

Чернівці 2013 г.

ВСТУП

У словниковому складі мови важливе місце належить термінологічній лексиці, кількість якої весь час помітно зростає. Термінологічною лексикою варто вважати усі слова, що об'єднуються в мові під загальною назвою терміни. Терміном називається спеціальне слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання -- науки, техніки, суспільно-політичного життя, мистецтва, економіки тощо.

У зв’язку з постійним розвитком сучасної української мови з’являється все більше і більше термінів, не тільки технічних і наукових, економічних, фінансових та юридичних.

Тема дослідження: з’ясувати особливості перекладу економічних термінів з англійської мови українською. Тема актуальна з огляду на низку проблем, що витікають з неї. Насамперед це розгляд специфіки навчального технічного перекладу, який передбачає спеціальної літератури з різних галузей науки та техніки, а також спеціальних газетних, журнальних статей з техніко — економічних, правових питань, переклад технічної документації, економічних документів, актів, законів тощо.

Існує багато дослідницьких робіт стосовно перекладу технічної та наукової термінології, але недостатньо розкрито проблему перекладу специфічної термінології, зокрема правової, не розроблено систему правил, які могли б допомогти при перекладі специфічної економічної термінології, недостатньо висвітлено питання послідовності роботи над текстом під година перекладу економічного характеру. У цьому полягає новизна даної дослідницької роботи.

Актуальність теми: розробка методичних рекомендацій та вказівок щодо поліпшення праці перекладача, який здійснює переклад економічного тексту з англійської мови українською або навпаки, причому текст має специфічну економічну термінологію, низку усталених слів, словосполучень, притаманних саме економічним текстам.

Переклад тексту з дотриманням стильових ознак економічного характеру є також однією з найважливіших проблем, що витікають у процесі перекладу тексту.

Практична цінність роботи пов’язана із формуванням навичок роботи зі словниками, причому не лише загальними, але й спеціальними, довідниками, посібниками, законодавчими документами. А також навички перекладу економічних звітів, тощо.

Теоретична значущість даної курсової роботи полягає у повному аналізі способів передачі англійських економічних термінів на українську мову, а також у визначенні загального поняття «термін» та його ролі в науковому (в даному випадку економічному) тексті.

Мета дослідження — дослідити особливості передачі англійських економічних термінів українською мовою.

Предмет дослідження — особливості передачі англійських економічних термінів українською мовою.

Об'єкт дослідження — економічна термінологія, що використовується при складанні документів, написанні літератури економічної тематики.

Для вирішення поставленої мети необхідне вирішення наступних завдань:

1. визначити поняття термінологічної лексики;

2. з`ясувати методи перекладу економічних термінів;

1. Концепт перекладу

1.1 Виникнення перекладу

Протягом багатьох років українська мова зазнавала утисків, була забороненою. Ділову документацію вели виключно російською мовою. Після прийняття «Закону про мови в Україні» стиль діловодства і його перекладу, повільно, але впевнено впровадився в систему управлінської організації праці і стає стилем роботи навчальних закладів, установ, підприємств. Нині доводиться перекладати ділові папери, технічні тексти, науково-методичні посібники.

Перемклад -- це відтворення оригіналу засобами іншої мови із збереженням єдності змісту і форми. Ця єдність досягається цілісним відтворенням ідейного змісту оригіналу в характерній для нього стилістичній своєрідності на іншій мовній основі. Шлях до досягнення такої єдності не лежить через встановлення формальних відповідників. Зіставлення засобів різних мов, навіть найбільш віддалених, можливе лише шляхом зіставлення функцій, які виконують різні мовні засоби. Звідси точність перекладу полягає у функціональній, а не формальній відповідності оригіналу.

Проф. Бархударов Л. С. визначає переклад як «процес заміни мовленнєвого твору на одній мові, мовленнєвим твором на іншій при збереженні незмінного плану змісту». 1,27] Це значить, що при перекладі відбувається заміна одиниць мови, але зберігаються незмінним суть, тобто передана текстом інформація. Звідси випливає, що найважливішою задачею, наявною перед перекладачем у процесі здійснення перекладу, є відшукання у вихідному тексті мінімальної мовної одиниці, що підлягає перекладу. Леонід Степанович виділяв два основних положення загальним для всіх видів перекладної діяльності:

1) мета перекладу — якомога ближче ознайомити читача (або слухача), який не є носієм мови оригіналу, з даним текстом (або змістом усного мовлення);

2) перекласти — значить виразити правильно і повно засобами однієї мови те, що вже виражено раніше засобами іншої мови. [1,26]

Нам відомо, що переклад є однією з важливих форм міжкультурних взаємин. Знання іноземних мов і в давні часи, і сьогодні не можна назвати масовим, перекладачі виступають посередниками між народами, які спілкуються в найрізноманітніших сферах життя. Окрім посередницької функції, перекладні твори виконують і творчу, продуктивну місію, бо завжди були важливим стимулом розвитку національних мов, літератур, культур. Спочатку переклад виконувався винятково людиною, але були спроби автоматизувати та комп’ютеризувати переклад текстів природними мовами (машинний переклад, див. ст. 11) або використовувати комп’ютери в якості допоміжних засобів при перекладі (автоматизований переклад, ст. 12).

Виникнення мови 100 000 років та письма 5000 років тому заклало фундамент для розвитку перекладу. Відомі переклади позначають основні етапи в історії розвитку перекладу. Про історію розвитку перекладу в культурах регіонів, що знаходяться поза Європою, наприклад в Середземноморрі, мало чого відомо. Дуже схожою є ситуація з історією усного перекладу, розвиток якого є малодослідженим, хоча й слід зауважити, що усний переклад був важливішим, ніж письмовий, так як обмін усною інформацією у давнину мав велике значення. Один з перших доказів існування перекладу є Септуаґінта, написана в 247 році до н.е. Це переклад Старого Заповіту з гебрейської на грецьку мову, який створювався протягом 72 днів 72 перекладачами. Переклади часто відігравали велику роль в обміні знань між різними народами. Достатньо подивитися на одну з епох, в якій були зроблені численні переклади, щоб зрозуміти, як розповсюджувалась інформація. Стародавній Рим, де в основному грецька література перекладалася на латинську мову, був центром перекладу. Теоритичне письмо про літературу й риторику, яке було перейнятим з цього часу, провіщає нинішню дискусію про цінність словесного та вільного перекладу на декілька століть вперед. 2,337] Відомою постаттю в історії розвитку перекладу є Ієронім (біля 331- 429), який був проголошений святим і вважається сьогодні покровителем перекладачів. Ієронім отримав доручення від Папи Дамазусу І зробити переклад Біблії на латинську мову, орієнтуючись на грецькі тексти. Пізніше він переклав також Старий Заповіт з гебрейської мови. Протягом багатьох століть його латинська версія Біблії вважалась офіційним біблійним текстом. В IX-X ст. фокус перекладу перемістився у Багдад. Наукові роботи були перекладені у «домі мудрості» з грецької на арабську мову. Ці переклади відіграли велику роль у розкитку науки в Середньовічній Європі, тому що вони створили підгрунття для заснування великого центру перекладу, так званої «школи Толедо». В XII-XIII ст. тексти арабського та грецького походження були перекладені на латинську мову. В Італії, зростає інтерес до стародавніх текстів, що призвело до раптового піднесення перекладу, яке завдяки письмовому розповсюдженню знань та розвитку книгодрукування, триває до періоду Реформації.У XX ст. переклад розвивається дуже швидко, передусім завдяки налагодженню міжнародних стосунків та стрімкому розвитку теорії перекладу, що будує підгрунття для сучасної освіти перекладачів. Давніші теорії перекладу підтримують думку про те, що перекладач повинен враховувати як умога більше ознак тексту-оригіналу (наприклад, метафорику та порівняння, наголошені елементи, структуру речення, лінгвістичні особливості, такі як діалект, соціолект). Новітні теорії вимагають, щоб перекладач так враховув мовні ознаки оригіналу, щоб перекладений текст був спрямований на читача відповідної мови. Зовнішні ознаки тексту, такі як час та місце, мета перекладача, особливості, що стосуються отримувача, види текстів у відповідній мові тощо, відіграють при цьому важливу роль.

Український переклад має свої початки в середньовічних перекладах Святого Письма старослов’янською мовою. У IX столітті слов’янські просвітителі Кирило і Мефодій переклали Письмо старослов’янською (староболгарською) мовою. Звідси започатковується переклад в Україні та інших слов’янських народів, які прийняли кириличну абетку. В наступних найближчих століттях з давньогрецької на старослов’янську витлумачували наукові і художні твори. Зокрема, було перекладено книги «Олександрія» про Олександра Македонського, «Повість про Варлаама і Йоасафа», «Сказання про Індійське царство» та інші найпопулярніші твори середньовічної Європи. Перша школа слов’янського мистецтва перекладу, започаткована монументальними працями Костянтина, Мефодія та їх учнів, характеризується багатьма рисами, які є спільні для всього європейського Середньовіччя:

1) переклад здійснювався на мову-посередницю (латину в Західній Європі й старослов’янську у Східній)

2) перекладні тексти тієї епохи (навіть хроніки чи наукові трактати) ритмізовані, для них притаманна технічна викінченість і насиченість найскладнішими засобами поетичного перекладу

У XV-XVIII ст. з’явилися українські версії поезій Овідія (Іван Максимович, Феофан Прокопович, Григорій Сковорода) і Горація (Григорій Сковорода), «Повісті про Трістана та Ізольду» (автор перекладу невідомий), «Листи без адреси» Франческо Петрарки (переклав Клірик Острозький), епіграм відомого польського ренесансного поета Яна Кохановського (перекладач невідомий) і англійського письменника Джона Овена (переклав Іван Величковський), славетної поеми італійця Торквато Тассо «Визволений Єрусалим» (перекладач невідомий), однієї з новел Бокаччівського «Декамерона» (перекладач -- Кулик) та інших видатніших творів зарубіжної літератури. Новочасну школу українського перекладу розвинули Пантелеймон Куліш (переклад Біблії, тринадцяти драм Шекспіра, творів Ґете, Шіллера, Байрона та ін.), Іван Франко (твори античної, середньовічної і новочасних європейських та східних літератур), неоромантики Володимир Самійленко («Тартюф» Ж. -Б. Мольєра, «Одруження Фігаро» П. Бомарше). З давньогрецької і латини перекладали Петро Ніщинський («Одіссея»), Борис Тен («Іліада», «Одіссея», драми Есхіла, Софокла, Арістофана), Михайло Білик («Енеїда» Верґілія), Андрій Содомора («Про природу речей» Лукреція, «Метаморфози» Овідія, повний Горацій). Українську культуру збагатили перекладацькі шедеври Євгена Дроб’язка («Божественна комедія» Данте).

Мова як знакова система характеризується двоплановістю, наявністю як форм, так і значень. Вирішальну роль для перекладу має той факт, що різні мови мають одиниці, які розрізняються у плані вираження, тобто за формою, але збігаються у плані змісту, тобто за значеннями. Мовний аналіз сучасних перекладів документів дає змогу простежити різне ставлення перекладачів, мовознавців до їх нормативних форм. Насамперед впадає в око значеннєва невідповідність слів в оригіналі так перекладі. Перекладачі протягом багатьох років існування перекладу «збагачують» нашу мову кальками з російської мови, недостатньо уваги приділяється стилістичним особливостям ділового мовлення.

На жаль, сучасні переклади ділових паперів не позбавленні й численних порушень граматичної, лексичної, фразеологічної норм української мови Нерідко можна натрапити на синтаксично незграбні конструкції, невластиві ні літературній мові, ні діалектам морфологічної форми, на тавтологію в межах рядка і взагалі - на «мовну глухоту"перекладача. Слушно зазначає В. Гак, «…мови розрізняються не тільки тим, що в них є, але й тим як використовується те що вони мають». 3,765] Тому, зіставляючи, треба враховувати не тільки загальні словникові відповідники, а й найважливіші особливості слововживання в різному контекстуальному оточенні, в різних ситуативних формах, умовах.

переклад економічний англійський український

1.2 Види перекладу

Переклад — один із найважливіших шляхів взаємодії національних культур, дієвий спосіб міжкультурної комунікації. Мета будь-якого перекладу — донести до читача, який не володіє мовою оригіналу, і ближче ознайомити його з відповідним текстом. Перекласти означає чітко висловити засобами однієї мови те, що вже зафіксовано засобами іншої мови у нерозривній єдності змісту і форми. Процес перекладання — це цілеспрямований процес, який охоплює такі етапи:

1) зорове чи слухове сприймання інформації чужою мовою, усвідомлення її змісту;

2) аналіз інформації мовою оригіналу і синтез рідною мовою

3) відтворення змісту рідною мовою.

Оскільки переклад — це передавання змісту того, що було висловлено, то перекладаються не слова, граматичні конструкції чи інші засоби мови оригіналу, а думки, зміст оригіналу. Згідно з теорією перекладу немає неперекладних матеріалів, є складні для перекладу тексти. Труднощі під час перекладання пов’язані з недостатнім знанням мови оригіналу, мови, якою перекладають, або з відсутністю в цій мові готових відповідників. Розглянемо види перекладу:

Усний переклад використовують для обміну інформацією під час особистого контакту фахівців під час укладання контрактів, на виставках, міжнародних науково-технічних конференціях, симпозіумах, на лекціях, під час доповідей тощо. На відміну від письмового перекладу усний роблять негайно, не маючи можливості послуговуватися довідковою літературою. Незважаючи на істотні відмінності між окремими видами усного перекладу, є щось загальне для всіх них. Розглянемо ті якості, якими повинен володіти усний перекладач незалежно від того, який вид усного перекладу він виконує. Знання перекладацьких відповідностей без автоматизму їх вживання не є достатнім для усного перекладача, оскільки у нього немає часу на пригадування еквівалентів. Коливання і тривалі паузи при перекладі заважають адекватному сприйняттю тексту, що перекладається, порушують комунікацію між партнерами. Природно, що зрідка при перекладі особливо складних місць перекладач може дозволити собі невелику паузу для обдумування. Але для того, щоб така пауза не з’являлася на кожному кроці, усний перекладач повинен з високим ступенем автоматизму використовувати найуживаніші перекладацькі відповідності, тоді і невелика пауза при обдумуванні «важкого ходу» буде сприйнята такими, що слухають так само, як і невелика пауза у людини, що говорить на рідній мові і підшукує найвідповідніші слова для виразу своїй думці. Нерідко перекладацькі відповідності вводяться списком за принципом «початкове слово-перекладене слово». Мовні еквіваленти абсолютизуються, вони сприймаються навчаючими як універсальні міжмовні відповідності, а не як відповідності лише для контексту і ряду інших аналогічних контекстів. Наслідком цього є некоректне перенесення відповідностей з одного контексту в іншій. Крім того, цей спосіб не дає студентам відомостей про вживання мовної одиниці, а як відомо, незнання правил слововживання значно знецінює знання слова, особливо при перекладі з рідної мови на іноземну. Значно ефективніше «заучування» перекладацьких еквівалентів в контексті. Окрім всього іншого такий спосіб введення перекладацьких відповідностей забезпечує міцніше їх запам’ятовування.

Усний перекладач організовує свою мову у досить складних, часом екстремальних, умовах. Структура його мови не може володіти такою ж точністю, як текст письмового перекладу. Мова перекладача повинна справляти на слухачів враження досить добре оформленої мови. Відомо, що в порівнянні з письмовою мовою усний переклад взагалі є менш розрахованим, впорядкованим і більш «аморфним». Що ж дозволяє заповнювати ці недоліки усної мови? Це перш за все широка лексико-синтаксична варіабельність усної мови (інверсії, конверсиви і інші перифрази) у поєднанні з багатими ритмо-інтонаційними можливостями та іншими засобами. Уміння використовувати всі ці можливості дозволяє перекладачеві виходити зі скрутних становищ, в які він нерідко потрапляє. Так, іноді вже в процесі перекладу перекладач помічає, що він вибрав невдалу синтаксичну схему, змінити прийнятий план реалізації вислову вже неможливо. У цих випадках він повинен заповнити допущені синтаксичні вільності за допомогою інтонаційних засобів. Якістю, необхідною усному перекладачеві, є також хороша оперативна пам’ять -- уміння утримувати в пам’яті початковий текст (або його сенс) доти, доки він не буде перекладений. Проте вимоги до оперативної (короткочасної) пам’яті перекладача дещо змінюються залежно від виду усного перекладу.

Процес письмового перекладу має ряд особливостей та закономірностей. Письмовий переклад — це вид перекладу, при якому оригінал і переклад виступають у процесі перекладу у виді фіксованих текстів, отже перекладач має змогу неодноразово повертатися до тексту оригіналу, використовувати різноманітні словники, звертатися до експертів, в той самий час до письмового перекладу висуваються більш суворі вимоги, бо він є письмовим джерелом інформації і має відповідати загальноприйнятим стандартам, усім нормам граматики, стилістики та орфографії мови перекладу. При перекладі ми маємо справу не лише з різними мовними системами, а й з різними культурами, тексти оригіналу розраховані на сприйняття носіїв мови, в той час як рецептором тексту перекладу є іншомовний читач, який має інший менталітет, інший об'єм фонової інформації тощо. У процесі перекладу необхідно зрозуміти текст оригіналу, знайти відповідні засоби передачі у мові перекладу, перевірити наступні аспекти перекладу: ступінь формальної відповідності, ступінь смислового навантаження та прийнятності для цільової аудиторії. Першим етапом процесу перекладу є сприйняття тексту, що являє собою складний процес розумової діяльності, процес аналізу та синтезу інформації. Це не тільки повне розуміння оригінального тексту, а й відчуття його образного та емоціонального впливу. Другим етапом є відтворення тексту іншою мовою, що є також складним процесом аналізу та синтезу, який відбувається у свідомості перекладача. Після сприйняття семантичної та експресивно-емоційної інформації перекладач відтворює, перекодує її у формі матеріальних одиниць мови перекладу; завершальною стадією даного етапу є процес ідентифікації перекладу. 5,224]

У процесі письмового перекладу перекладач може користуватися прямими міжмовними трансформаціями чи вільно інтерпретувати текст оригіналу. Вибір того чи іншого засобу перекладу залежить, головним чином, від функціонального стилю, до якого належить текст оригіналу, адже будь-яка мова характеризується стилістичною диференціацією, кожен стиль має свої підстилі та жанри, які, в свою чергу, мають свої лексичні та граматичні особливості. Отже, типи текстів визначають підхід та вимоги до перекладу, впливають на вибір засобів і визначення рівня еквівалентності перекладу оригіналу. Не існує чіткої єдиної жанрово-стильової класифікації текстів через взаємопроникнення мовних засобів, але у процесі перекладу головне — визначити функціо- нальну домінанту тексту, тобто комунікативну ціль твору, тип інформації, яка закладена в тексті і яку необхідно зберегти. Загалом тексти поділяють на два типи: ті, що виконують функцію повідомлення — інформативні, орієнтовані на зміст (наукові, офіційно-ділові), та ті, що мають естетичну, експресивну функцію і орієнтовані на форму (тексти художньої літератури).

Машинний переклад (МП) — це виконувана комп’ютером операція з перетворення тексту однієї природної мови у еквівалентний за змістом текст іншою мовою. Сучасний машинний чи автоматичний переклад втілюється за допомогою людини: передредактора, що тим чи іншим чином виконує попередню обробку тексту, інтерредактора, що бере безпосередню участь у перекладі та постредактора, що виправляє недоліки та помилки в перекладеному тексті. Цей вид перекладацької діяльності важається напрямком наукових досліджень, пов’язаний з побудовою перекладальних систем. На базовому рівні, робота полягає у заміні слів чи словосполучень з однієї мови, на слова чи словосполучення з іншої. Однак тоді виникає проблема, що така заміна не може забезпечити якісний переклад тексту, адже потрібне визначення та розпізнання слів та цілих фраз з мови оригіналу не завжди співпадає. Наразі, для вирішення неоднозначностей при перекладі, використовуються багатомовні онтологічні ресурси. Машинний переклад передбачає такі форми взаємодії як частково машиний переклад: наприклад, використання перекладачем-людиною комп’ютерних словників, або поділом праці: комп’ютер навчений перекладати тільки фрази жорстко заданої структури (але робить це так, що виправляти за ним не потрібно), а все, що не вклалося в схему, віддає людині. В англомовній термінології також розрізняються терміни англ. Machine translation, MT (повністю автоматичний переклад) і англ. Machine-aided або англ. Machine-assisted translation (MAT) (автоматизований).

Автоматизований переклад — це переклад текстів на комп’ютері з використанням комп’ютерних технологій. Від машинного перекладу (МП) він відрізняється тим, що здійснюється людиною, комп’ютер лише допомагає їй створити готовий текст або за менший час, або з кращою якістю. В даний час найпоширенішими способами використання комп’ютерів при письмовому перекладі є робота із словниками та глосаріями, окремими термінологічними базами, пам’яттю перекладів (англ. Translation Memory, TM), що містить приклади раніше перекладених текстів, а також використання так званих корпусів, великих колекцій текстів на одному або декількох мовах, що дає стислий опис того, як слова і вирази реально використовуються в мові в цілому або в конкретній наочній області. При синхронному перекладі використання засобів автоматизованого перекладу за необхідністю обмежено. Одним з прикладів є використання словників, що завантажуються на КПК. Іншим прикладом може служити напівавтоматичне витягання списків термінів при підготовці до синхронного перекладу у вузькій наочній області.У вузьких наочних областях за великої кількості початкових текстів і сталої термінології перекладачі можуть використовувати і машинний переклад, який може забезпечити гарну якість перекладу термінології та стійких виразів у вузькій області. Перекладач у цьому випадку здійснює пост-редагування отриманого тексту.

За змістом виділяють такі основні різновиди перекладу:

1) суспільно-політичний, який передбачає усне чи письмове відтворення засобами іншої мови суспільно-політичних матеріалів: виступів та заяв політичних діячів, інтерв'ю, матеріалів брифінгів, прес-конференцій, дипломатичних документів, наукових праць з політології, соціології тощо;

2) художній, тобто переклад творів художньої літератури (поезія, проза, драма). Художній переклад дає змогу кожному народові долучитися до скарбів світової літератури, а також сприяє популяризації національної культури. Твори світової класики українською перекладали Леся Українка, Іван Франко, Микола Зеров, Борис Тен, Максим Рильський, Микола Лукаш, Григорій Кочур та багато інших;

3) науково-технічний (технічний) — переклад, який використовують для обміну науково-технічною інформацією між людьми, які спілкуються різними мовами.

Повний переклад наукового тексту здійснюють за такими етапами: читання всього тексту з метою усвідомлення змісту; поділ тексту на завершені за змістом частини, їх переклад; стилістичне редагування повного тексту (слід оформити текст відповідно до норм літературної мови, усунути повтори; усі терміни і назви мають бути однозначними; якщо думку можна висловити кількома способами, перевагу слід віддати стислому, якщо іншомовне слово можна без шкоди для змісту замінити українським, то варто це зробити). Реферативний переклад — 1) письмовий переклад заздалегідь відібраних частин оригіналу, що складають зв’язний текст; 2) виклад основних положень змісту оригіналу, що супроводжується висновками й оцінюванням. Реферативний переклад у 5−10 і більше разів коротший за оригінал. Робота над першим різновидом реферативного перекладу передбачає такі етапи: ознайомлення з оригіналом; за потреби — вивчення спеціальної літератури; виділення в тексті основного і другорядного (відступи, повтори, багатослівність, екскурси в суміжні галузі тощо); перечитування основної частини, усування можливих диспропорцій, нелогічності; переклад основної частини, зв’язний і логічний виклад змісту оригіналу. Робота над другим різновидом реферативного перекладу відбувається за такою схемою: докладне вивчення оригіналу; стислий виклад змісту оригіналу за власним планом; формулювання висновків, можливе висловлення оцінки. Анотаційний переклад — це стисла характеристика оригіналу, що є переліком основних питань, іноді містить критичну оцінку. Такий переклад дає фахівцеві уявлення про характер оригіналу (наукова стаття, технічний опис, науково-популярна книга), про його структуру (які питання розглянуто, у якій послідовності, висновки автора), про призначення, актуальність оригіналу, обґрунтованість висновків тощо. Обсяг анотації не може перевищувати 500 друкованих знаків. Автоматизований (комп'ютерний) переклад. Ідея автоматизованого перекладу виникла ще 1924 р., а 1933 року радянському інженерові П. Смирнову-Троянському було видано патент на машину для перекладання, яка працювала за принципом зіставлення відповідників з різних мов механічним способом. Машинний переклад у сучасному розумінні цього терміна вперше було зроблено 1954 року в Джордж-таунському університеті. Під час перекладання комп’ютер працює на різних мовних рівнях: розпізнає графічні образи, робить морфологічний аналіз, перекладає слова і словосполучення, аналізує синтаксис тексту (словосполучення і речення), проводить семантичні (смислові) перетворення, що забезпечує змістову відповідність уведеного й отриманого речення або тексту. Перекладання тексту з однієї мови іншою є важким завданням для комп’ютера, оскільки вимагає не заміни слів однієї мови словами іншої, а відтворення думок у повному обсязі, з усіма відтінками, тому проблема створення систем досконалого машинного перекладу є частиною проблеми створення штучного інтелекту. Сучасні програми комп’ютерного перекладу можна з успіхом використовувати, проте перекладений текст слід перевірити, звернувши особливу увагу на переклад власних назв, термінів, слів у непрямому значенні та багатозначних, паронімів, омонімів, граматичних форм тощо.

1.3 Функції перекладу

Переклад, як наука, виконує важливу цивілізаційну місію, а саме: він налагоджує комунікацію між народами, презентує культури, впливає на міжнародний імідж держави. Відомо, що перекладали в усі часи існування людства. Спочатку виник усний переклад, згодом з’явився письмовий. Перекладали задля поширення релігійних ідей, задля розповсюдження філософських концепцій або, навпаки, боротьби з цими філософськими концепціями. Перекладали заради того, щоб засвоїти якусь політичну систему. Перекладали задля розвитку науки і техніки і т.д. Тобто існує тисяча і одна причина, через яку людство перекладає. Переклад нерозривно пов’язаний з цивілізацією і фактично супроводжує її від початку дотепер. Ця цивілізаційна місія перекладу і перекладачів реалізується через кілька функцій. Перш за все, це комунікативна функція -- переклад був і залишається інструментом спілкування між людьми, народами і їхніми культурами. Це найважливіше. Без перекладу, очевидно, комунікація в сьогоднішньому світі була б неможливою, попри те, що зростає чисельність людей, які володіють кількома мовами, хоча складна естетична інформація, складна наукова інформація завжди сприймається рідною мовою. Через це, потреба в перекладачах існуватиме й надалі. Ми встановили, що будь-яка розмова про переклад не обходиться без з`ясування того, які потреби він має задовольнити і які завдання розв`язати, що він може дати культурі і певній громаді людей, у чому полягає його конкретне призначення, які в нього потенційні можливості й функції взагалі, і якими засобами досягти ії, мети, яку творчу стратегію обрати, який спосіб тлумачення вважати найкращим? Отже, переклад має чимало завдань,їхня множина мінлива й має домінанти: кожна мовна історична і національна спільнота, насамкінець кожна перекладацька особистість, розставляє свої наголоси в сукупності функцій перекладу. Примітна річ: що докладніше описуються функції перекладу, то виразніше постає потреба розгалужувати їх на конкретні актуальні підкласи. Переклад — надзвичайно різноманітна царина, щораз своєрідне й унікальне творче диво. Власне, через те він і є могутнє знаряддя. 6,149]

Можна подавати функції перекладу списком конкретних вимог-орієнтирів, зазираючи при цьому ще й у майбутнє, щоб вгадати, чим саме і кому служитиме переклад і як довго. Звичайно, можна подавати функції перекладу й узагальненим зводом у вигляді переліку з коментарями, до чого зазвичай вдається лектор або автор посібника, щоб висвітлити тему, без якої важко уявити сучасний курс теорії перекладу. Завдання тут — розкрити передусім ті орудні властивості перекладу, усвідомлення яких може допомогти студентові вивчитися на перекладача. У такому разі, на наш погляд, варто показати, що переклад зламує низькі й високі мури нерозуміння (мовні бар'єри) і тим самим здійснює комунікативну функцію як носій інформації. При цьому він замінює першотвір як його правдивий відповідник (як іншомовна паралель), надаючись до цитування, чим представляє зарубіжний літературний процес або розвиток думки у певній галузі, знайомить з життям інших країн, їхнім побутом, звичаями, способом мислення, історією, природою тощо. Іноді переклад привертає увагу до оригіналу та його мови (своїми достоїнствами або вадами), супроводжує оригінал як паралельний текст. Чи буває засобом опису іншої мови (цю метамовну функцію виконує буквальний переклад) або методом зіставлення й кореляції мовних систем (як-от у двомовних словниках, порівняльних ктивне аже і стилістиках, у машинному перекладі). Певна річ, суто технічні функції підпорядковуються іншим. Зокрема, підрядний переклад-супровід використовують для розбору текстів, пояснення темних місць, як проміжний етап перевираження першотвору тощо. Впадає в око, що нині почастішали двомовні й багатомовні видання поезій. Причому у двомовних виданнях дедалі більшає кількість перекладів, які по-різному подають першоджерело, і вони щораз сукупно творять нову якість. Також кожен перекладач з практики знає, що переклад — це завжди зіставне мовознавство. Але як орудний ресурс лінгвістики й науки в цілому міжмовне тлумачення не вичерпується порівнянням. Переклад формує етнос і націю (цю його функцію в Україні особливо акцентує сьогодення); зводить мости єднання між культурами, народами, епохами й особистостями автора та перекладача, «зближує чуже зі своїм» (Ґете); Сучасна стадія глобалізації завдячує перекладачам — попри поширення міжнародних мов, яке активізувало посередницьку, «транспортну» роль перекладу, коли перекладають не з оригіналу, а з іншомовного перекладу. Примітно, що тепер майже половина перекладів у світі здійснюється з англійської мови. Буває й так, що твір, а надто міжнародний документ, заново тлумачать (перевиражають) з урахуванням кількох його різномовних версій, визнаних авторитетними чи автентичними. Статус самої мови оцінюється за кількістю і якістю перекладів нею. З іншого боку, переклади мовами міжнародного спілкування, однодержавними мовами, до яких належить українська, рідковживаними й загроженими, що перебувають на межі зникнення, мають доволі відмінні й по-різному акцентовані функції. Ті переклади, що конкурують і доповнюють один одного у вселенському вимірі, й далі служать полем і стимулятором мовних контактів, а тому сприяють створенню та еволюції мовних спільнот, місцевих і регіональних, які послуговуються багатьма мовами (або й мовами-гібридами). Це потверджується вже тим, що й у межах однієї етномови між її підсистемами здійснюються переклади (так звані внутрішньомовні), щоб розмножити твір на варіанти тлумачення і форми втілення. Разом з тим переклад: збагачує свою літературу й культуру новими образами, жанрами, стилістичними прийомами, поняттями і сферами думки; прискорює зовнішні художні, концептуальні та ідейні впливи. Чи не всі літератури починалися з перекладів, відтак переклад служив каталізатором. 6,147]

Переклад — завжди школа: школа художньої майстерності (у якій виросло чимало класиків поезії, прози і драматургії). І в письменстві ,і в будь — якій сфері поза ним, переклад являється ефективною вправою для опанування ресурсів рідною мовою, створення свого власного стилю або змінення в нім, формування мовної особистості.

Вважається вправою, яка розвиває розумові та творчі здібності, пам`ять та увагу, чутливість, чуттєвість. 7,134] Само собою, за різних обставин переклад вчить перекладати, це школа перекладу, причому як долання труднощів перевираження, так і готовий майстерний взірець, що гідний аналізу і наслідування. Віддавна визнано, що переклад — важливий рушій розвитку мови, яку він мобілізує, поповнює, поширює на мовні терени, вдосконалює тощо. Ця теза особливо популярна в Україні в сучасну добу незалежності. А разом з тим, переклад охороняє свою мову (адже без перекладів мова щезає), захищає самобутність своєї культури і народу. Або навпаки — витісняє іншу мову з ії споконвічних теренів, звужує сферу функціонування самого оригіналу, робить його вторинним, зайвим, нав`язує суб`ктивне або й упереджене тлумачення. Відомо що перекладачеві негоже поліпшувати твір. Цей припис — аксіома, але він не розкриває естетики в аксіології перекладу. Якщо перекладачі на думку Гете, — це «клопітливі свахи, які на різні лади розхвалюють нам красуню, обкутану ледь прозорим серпанком, розпалюючи непогамовну жагу до оригіналу», то й сам автор оригіналу здатний викликати інтерес до того, як його перекладено. Крім того, переклад виявляє багатозначність, смислову багатосторонність твору, розширює діапазон його прочитань, він є як спосіб аналізу, розкриття змісту шляхом розкладання на складники і вирівнювання нюансів, причому не тільки у філологічній сфері, але й коли кожна нова спроба відтворити поезію поезією, драму драмою подовжую ряд несхожих і цілісних варіантів тлумачення. 6,153] Тим то переклад виступає множником втілення змісту і збагачує зміст даного твору. Конкретніше — носій духу і потреб своєї доби, своєї місцевості й традиції, зокрема і традицій перекладу. Також, при всій своїй вірності оригіналові та авторові, правдивості і адекватності переклад неминуче надає певні тлумачення ідеям і цінностям, відтінює ті чи інші тонкощі значень, увиразнює, підкреслює і підсилює актуальні деталі. Особливо виразно виявляє властивість до різночитань переклад художній, причому крізь свою основну функцію — естетичну, котра є виявом життя самого твору, але разом з тим і своєрідним способом осяяння ним та переродження його в іншу словесну матерію, збагачує твір. Цей перелік можна було б скоротити, звівши його до кількох абстракцій (назв, означень чи дій), і навпаки — подовжити вдвічі або втричі ,інакше роздрібнивши, розгалузивши для певної теоретичної концепції побудова якої тут, строго кажучи, на меті не стоїть. Треба говорити про виховне значення перекладу, відзначаючи взірцеве почуття відповідальності, допитливість, працелюбство. Функції перекладу визначаються обє`активно особливостями матеріалу. У роботі перекладача і в дослідженні перекладу іноді постає потреба розрізняти функцію перекладу й функцію власне твору. А також — перекладу й першотвору. У перекладознавстві усталився дуалістичний погляд на переклад як процес і продукт, тож через діалектику цих понять, слід гадати, розкриватимуться й надалі певні його функції. Праця перекладача поділяється на сфери і різновиди насамперед предметно: говоримо про переклад художній, науковий, технічний, публіцистичний, де основну функцію перекладу чітко визначено специфікою галузі. Функції перекладу зазвичай розглядаються в теорії фаху надто умоглядно, узагальнено і спрощено, а практика — вона завжди конкретна, знає також розмаїття видів перекладу, більш — менш вузького призначення. Очевидно, що вимоги до перекладу — не те саме, що його дієвість чи фактична «споживча» цінність.А тому сполука «перекладач повинен» у фаховій літературі стала від закликань ледве не ідіомою: модальність дієслова тут давно перейшла в іменник. Варто пам`ятати, що переклад здатний служити меті, яку перекладач зовсім не ставив собі, або й не міг передбачити. На що здатний перекладач — вічна загадка для людського розуму. який сам, за влучним висловом А. Шлегеля, може тільки одне — перекладати.

Висновок

Отже, усім відомо з історії перекладу, що саме із рідної мови виникає нація, народ живе і передає через покоління в покоління свою мудрість, силу і культуру. У рідному слові народ усвідомлює себе як творчу силу. Слово рідної мови — могутній засіб передачі від покоління до покоління історичного, морального, естетичного досвіду народу. Тому наші предки застосовували різні методи перекладу, і нині ми можемо впевненно сказати що більшість методів перекладання вдосконалені.

Переклад — це розумова діяльність, процес передачі змісту, висловленого однією мовою засобами іншої мови, результат цього процесу. Так само доцільно трактувати переклад як специфічну усну або письмову діяльність, спрямовану на перетворення зі збереженням якості оригіналу, він є культурним явищем, оскільки він є частиною духовної культури кожного народу та є її джерелом. Водночас він є естетичним явищем, оскільки у перекладі слова однієї мови не буквально заміняються семантичним еквівалентом іншої, а перевиражаються за допомогою релевантних образно-мовних засобів. Не зайвим буде ще раз наголосити, що виникнення та поширення перекладу як форми діяльності пов’язане з певними передумовами розвитку націй і значною мірою — від їх соціальної та духовної зрілості. Справа в тому, що потреба народу чи зрілої державницької нації в перекладі як писемній формі діяльності постає, як уже зазначалося, тільки за певних соціально важливих обставин та умов.

Як і всяка наукова дисципліна, сучасне перекладознавство створювалося зусиллями вчених багатьох країн, у першу чергу тих, де перекладацька діяльність придбала широкий розмах. Чимала заслуга в цій області належить вітчизняній науці. Багато цінних результатів отримано вченими США, Великобританії,інших країн.

Теоретичне осмислення перекладацької діяльності має безсумнівне практичне значення.

Професійна компетенція припускає знайомство з основними положеннями сучасного перекладознавства й уміння використовувати їх при рішенні практичних задач. Вивчення праць вітчизняних і закордонних теоретиків перекладу складає важливу роль підготовки майбутніх перекладачів.

. ur

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой