Особливості державного регулювання ринку цукру в Україні

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Сельскохозяйственные науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

«Індивідуальна робота»

з дисципліни АГРАРНА ПОЛІТИКА

на тему: «Особливості державного регулювання ринку цукру в Україні»

Виконала студентка

Групи № 2, ЗФН

Спеціальності «Облік і аудит»

Черненко Людмила Олександрівна

2013 рік

Зміст

1. Суть державного регулювання економіки

1.1. Суть і основні критерії формування аграрної політики в Україні

2. Державне регулювання ринку цукру в Україні

Використана література

1. Суть державного регулювання економіки

Здійснення економічної політики є однією з функцій державного управління. Існують два різних підходи до розуміння змісту державного управління. У першому з них, так званому американському, зорієнтованому на всі процеси і функції управління в спектрі повноважень держави, державне управління розглядається як галузь, що охоплює багато дисциплін, та включає законодавчу, виконавчу і судову гілки влади, а в другому, так званому європейському, державне управління розглядається як підгалузь права. Інакше кажучи, перший підхід передбачає поєднання політичних, правових і адміністративних функцій, а другий — їх розмежування, тобто визначення державного управління як всієї незако-нотворчої та несудової діяльності держави або як підзаконної виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів. Щодо України, то у нас набуває офіційного визнання перший підхід до розуміння державного управління.

Методична особливість регулювання як функції управління полягає в тому, що центр управління не вважає за необхідне жорстко впливати на систему і давати рецепти, як реагувати на свої команди. Для таких цілей можуть бути створені економічні стимули і санкції, які зберігають рух системи в потрібному напрямі.

Усе зазначене вище дає нам можливість визначити державне регулювання економіки як систему взаємовідносин уряду з економічними агентами з метою державного впливу на економічні процеси, що є сукупністю фінансово-економічних, організаційно-адміністративних, інституційно-правових та соціально-психологічних методів та інструментів, за допомогою яких держава здійснює економічну діяльність на макро- та мікрорівні.

1.1. Суть і основні критерії формування аграрної політики в Україні

Механізми державного регулювання АПК України виявляються в аграрній політиці, яка розглядається нами як постійний процес керівництва і управління аграрним сектором економіки з метою забезпечення його розвитку за одним або одночасно кількома політично задекларованими, економічно забезпеченими та соціально захищеними напрямами.

Як особлива форма діяльності державних структур аграрна політика існує вже декілька століть. За цей час її зміст істотно змінився. Полярними різновидами можна вважати політику невтручання й аграрний фундаменталізм. У першому випадку регулююча роль повністю покладається на ринок, залишаючи державні функції наукового обслуговування, ринкового інформування, забезпечення справедливої конкуренції. Другий — становить аграрний сектору центр усієї національної економіки і потребує його всебічної підтримки. Нині з’явився ще один різновид — політика державного регулювання.

Отже, в основу аграрної політики покладено ступінь втручання держави в ринкові процеси, регулювання нею організації ринку.

Для того, щоб виконати свою організуючу і мотиваційну функцію, аграрна політика має відповідати певним атрибутам, тобто тим внутрішнім причино-наслідковим ознакам, що характеризують її зміст і кінцево-цільове призначення.

В Україні досі не знайшла офіційного схвалення стратегічно орієнтована аграрна політика, внаслідок чого немає чіткого уявлення, як і у яких напрямках має розвиватись сільське господарство. Вчені підкреслюють, що Уряд України не має ні власної концепції аграрної політики, ні конкретної програми розвитку АПК, яка мала б силу закону.

рентабельність цукор буряк ринок

2. Державне регулювання ринку цукру в Україні

Географічне розташування України й наявність родючих ґрунтів робить її потенціально привабливою для вирощування цукрових буряків. Початок цукроваріння в Україні припадає на 20-ті роки ХІХ ст. Згодом, перебуваючи у складі Радянського союзу, Україна тривалий час була головним виробником та експортером цукру. Так, у середньому за рік упродовж 1986−1990 років площі посівів цукрових буряків перевищували 1,6 млн. га, валовий збір становив 43,6 млн. т, виробництво цукру — 5 млн. т, 60% якого експортували у колишні союзні республіки й за кордон.

Зміни, що сталися в економіці України, негативно позначились на цукровій галузі АПК і призвели до значного спаду виробництва цукрових буряків. Нині ситуація щодо виробництва цукрових буряків та виробництва цукру є нестабільною. Так, за перші 10 років незалежності у 1990−2000 роках різко скоротилися посівні площі цукрових буряків і виробництво цукру.

Рекордним за рівнем спаду виробництва цукру став 2009 рік, коли заводи виробили його 1 млн. 270 тис. т. Це найнижчий показник з 1990 року. Зважаючи на це, Україна перетворилась з експортера цукру на імпортера, оскільки щорічна потреба країни в цукрі, за оцінками фахівців, становить понад 2,1 млн. т.

З метою відродження бурякоцукрової галузі Уряд України запровадив програму підтримки вирощування цукрових буряків, на що в 2008 році виділено державних субсидій 750 грн/га. Постановою Кабінету Міністрів від 29 вересня 2010 року№ 897 було визначено механізм виплат дотацій на вирощування цукрових буряків для виробництва цукру в межах квоти «А» у розмірі 500 грн. на 1 га посівів. Враховуючи, що площі посівів цукрових буряків у 2010 році були 495 тис. га, сума виплат становила 247,5 млн. грн.

Державні субсидії посприяли поступовому розширенню посівних площ цукрових буряків та, як результат, збільшенню їх валового виробництва. Зважаючи на це, у 2011/2012 маркетинговому році зафіксовано зниження ціни на цукор за рахунок його перевиробництва. Отже, такі заходи ще не означають, що бурякоцукрова галузь ефективно працюватиме, оскільки збільшення обсягів виробництва цукрових буряків і цукру потребує пошуку нових ринків збуту. Наша держава, на жаль, немає вільного доступу на світові ринки для збуту своєї продукції. Крім того, за квотами ЄС вона зобов’язана щорічно імпортувати близько 260 тис. т. цукру. Так, відповідно до зобов’язань України перед СОТ із 2008 року відбувається різке збільшення обсягів імпорту цукру в Україну (рис. 1). Зважаючи на це, ефективним важелем контролю обсягів виробництва цукру та його ціни може стати запровадження виробництва біоетанолу на цукрових заводах. Тоді «зайвий цукровий буряк можна буде без зайвих збитків і пошуку ринку збуту переробляти на існуючих спиртових та цукрових заводах на біоетанол. Враховуючи постійне зростання цін на бензин в Україні й залежність її від імпорту паливних енергоносіїв, власники автотранспортних засобів із задоволенням заправлятимуть свої автомобілі дешевим пальним, яке міститиме певний відсоток екологічно чистого біоетанолу.

350 000 315 952

300 000 269 255

250 000 220 007

200 000

150 000 116 978

100 000 80 103

50 000 41 733 28 303 22 455 18 181 5197 11 618 25 855 315 6242

0

Роки 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011

/

Імпорт

/

Експорт

Рис. 1. Динаміка імпорту та експорту цукру в Україні (за даними Державної митної служби України)

Збільшення дотацій на цукрові буряки не гарантує стабілізації бурякової галузі ще є й тому, що зношеність техніки, погіршення культури землеробства, низькі закупівельні ціни на буряк призвели до збитковості галузі. Вирощувати цю культуру для аграріїв за нинішніх умов не рентабельно (рис 2). Рентабельність виробництва цукрових буряків нестабільна, тому виробники сировини й цукровики рік у рік стають заручниками то перевиробництва цукрового буряку, то недовиробництва. Необхідно зауважити, що подані фази є черговими і повторюються щороку.

Таким чином, основною причиною нестабільності бурякоцукрової галузі в Україні є відсутність стабільного ринку збуту цукру «для цукровиків» та цукрових буряків «для фермерів — виробників сільськогосподарської продукції». Світовий ринок збуту цукру встановився без участі України ймовірність потрапити на нього надзвичайно незначна. Тому загадувати про відродження бурякоцукрової галузі без пошуку шляхів ефективної та рентабельної переробки цукрових буряків не має сенсу.

Розв’язання проблеми галузі варто вбачати у будівництві нових і реконструкції існуючих цукрових заводів, орієнтованих на виробництві як цукру, так і біоетанолу. Незважаючи на нинішній стан галузі не має підстав, аби змінити своє ставлення до культури цукрових буряків, вбачати в них пріоритетності, необхідності відродження в нових ринкових умовах. Так досвід провідних країн світу показує ефективність функціонування заводів, на яких відбувається переробка цукрових буряків не тільки цукор, а й біоетанол. І цей шлях обрали не лише країни з дефіцитом паливно-енергетичних ресурсів, а й ті, що мають власні запаси нафти.

Рентабельність, %

40

30

20

10

0

-10

-20

роки

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

Рентаб.

6,1

1,5

-8,6

6,2

-0,8

4,8

11,1

-11,1

7,1

37

16,7

36,5

Рис. 2. Рентабельність виробництва цукрових буряків по Україні у 2000−2011 рр. (за даними Державної служби статистики України)

Зокрема, у Франції існує кооператив із вирощування цукрових буряків, що охоплює вісім заводів, які щорічно виробляють 700 000 т цукру, 100,3 млн. л харчового спирту та 100,5 млн. л паливного етанолу. Заводи співпрацюють із фермерами, які входять до кооперативу (близько 6000 осіб). При цьому відбувається безперебійне постачання сировини на завод, а для фермерів забезпечуються стабільні пункти збуту продукції за вигідними цінами.

Наприклад, завод Cristanol Plant у м. Базанкур, що на півночі Франції, побудований коштами держави, фермерів й інвестора вартістю 280 млн. євро, здатен переробляти 21 000 т цукрових буряків за добу.

Особливістю є те, що на одній виробничій ділянці переробляють цукровий буряк на цукор, біоетанол, змонтовано додаткову лінію переробки на біоетанол зерна. За потреби та з огляду на кон`юктуру ринку завод може збільшувати або зменшувати виробництво біоетанолу, цукру і харчового спирту.

Крім того, частина заводу Cristanol працює за технологією, що дає змогу під час виробництва цукру одержувати з цукрових буряків 9% цукру, а решта 10% залишається у так званому проміжному продукті між цукром та мелясою, її ще називають «зелена» меляса. Таким чином заощаджують велику кількість енергії. З відходів переробки цукрових буряків виробляють біогаз, органічні добрива й корма для тварин.

Необхідно звернути увагу на те, що особливістю заводів такого типу є, що вони мають змогу регулювати обсяги тієї чи іншої продукції з огляду на ситуацію на ринку. Наприклад, якщо ситуація для продажу цукру є несприятливою, зокрема концентрація великої кількості цукру, який зумовлює падіння цін на нього. Як результат, зниження закупівельної ціни у господарств, які займаються вирощуванням цукрових буряків, що позначається на посівних площах, а також на заінтересованості таких господарств у вирощуванні буряку. Тоді власники заводів вирішують спрямувати більшість сировини на виробництво біоетанолу, і навпаки. Відтак, кожен завод є само регулятором власного виробництва й не має проблем щодо обсягів виробництва цукру чи біоетанолу.

Бурякоцукровій галузі України необхідно перейняти світовий досвід роботи цукрових заводів, яка спрямована на виробництво цукру та біоетанолу. Поєднавши на цукровому заводі потужності з виробництва цукру й біоетанолу, можна коригувати їхні обсяги виробництва залежно від попиту і цінової ситуації на ринку. За підвищення цін на цукор можна збільшувати обсяги його виробництва, а за зниження, навпаки, — збільшувати обсяг виробництва біоетанолу. У зв’язку із постійним зростанням цін на нафту таїї похідні, проблем зі збутом біоетанолу не прогнозується.

Таким чином, найефективнішим способом відродження бурякоцукрової галузі України та стимулювання збільшення обсягів виробництва цукрових буряків є будівництво й переобладнання цукрових заводів, орієнтованих на виробництво не лише цукру, а й біоетанолу.

Це забезпечить виробників цукрових буряків безперебійними пунктами збуту їхньої продукції, а Україну — наявністю необхідних обсягів власного виробництва цукру та можливістю зміни певної частки бензинів альтернативним, екологічно чистим біоетанолом.

Використана література

1. Журнал Економіка АПК, 2013, № 3.

2. Месель-Веселяк В.Я. Організаційно-економічне удосконалення роботи бурякоцукрового комплексу України/В.Я. Месель-Веселяк, М.М. Ярчук// Економіка АПК. — 2013. -№ 2. -с. 3−8.

3. Варченко О. М. Світовий та вітчизняний досвід регулювання ринку цукру: монографія. — Біла Церква, 2009. — 335 с.

4. Заєць О. С. Ринок цукру в Україні. — К.: Наук. думка, 1999. — 384 с.

. ur

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой