Особливості жанру інтерв'ю в суспільно-політичному журналі "Кореспондент"

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Журналистика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ВСТУП

Тема даної курсової роботи позначена наступним чином: «Особливості жанру інтерв'ю в суспільно-політичному журналі «Кореспондент». Для того, щоб обгрунтувати актуальність обраної теми, необхідно показати, що жанр інтерв'ю є один з провідних жанрів сучасної журналістики.

Серед великого різноманіття журналістських матеріалів інтерв'ю виділяється своєю активністю і частотністю вживання, яке привертає увагу все більше коло читачів своєю легкістю, інтересом та правдивістю. У пресі початку ХІХ століття вже з’являються матеріали, оформлені у формі питань і відповідей, закладаються основні риси, які характеризують інтерв'ю: певні типи питань, формули ввічливості, риторичні і стилістичні фігури й так далі. Інтерв'ю як жанр зазнав ряд змін, що стосуються стилістики, типології, характеру функціонування, що в значній мірі визначається соціальним контекстом.

«Загальним місцем» у визначенні жанру інтерв'ю залишилося словосполучення: бесіда, що має суспільний інтерес, який визначається не тільки актуальністю або злободенністю обговорюваного питання, але і безпосереднім ставленням, прямим або непрямим, читача до проблеми.

Однією з специфічних рис друкованих матеріалів є відсутність прямого контакту з читачем (на відміну від засобів масової інформації, таких як телебачення, радіомовлення, Інтернет). Оскільки друковані видання не мають можливості виходити на прямий контакт зі своїми читачами, комунікативну функцію в пресі виконують інтерв'ю — один з найважливіших методів та жанрів у журналістиці. Особлива міра переконливості творів цього жанру обумовлена тим, що інформація йде в «прямому ефірі» від політика чи економіста, вченого або художника, чий авторитет у даній області безсумнівний.

Теоретичну частину нашої роботи цікавлять особливості газетного інтерв'ю, як жанру, який є одним із затребуваних у сучасній журналістиці.

Актуальність роботи є високою, тому що інтерв'ю відрізняється своєю активністю і частотністю вживання серед інших жанрів журналістики, воно привертає увагу все більший круг читачів своєю легкістю, інтересом і правдивістю.

В якості об'єкта дослідження інтерв'ю як провідного жанра в журналістиці, було взято громадсько-політичний журнал. Цей вибір невипадковий, адже у тижневику «Кореспондент», у рубриках «Страна», «Мир», «Культура», можна знайти різноманітний матеріал у жанрі інтерв'ю всіляких форм та на будь-які теми.

Мета дослідження: виявити типологію та специфіку жанру інтерв'ю у сучасній газеті, представити аналіз найбільш цікавих зразків інтерв'ю у громадсько-політичному тижневику «Кореспондент».

Завдання роботи:

1. проаналізувати місце інтерв'ю у сучасних ЗМІ на прикладі матеріалів тижневика «Кореспондент»;

2. визначити особливості подання інтерв'ю у рамках громадсько-політичний журналу «Кореспондент».

Для виконання поставлених завдань потрібно грунтовна робота з джерелами. Основу використаної літератури складають численні періодичні видання — це журнали і газети; підручники; теоретична допомога; словники. Наприклад, книги «Стилістика газетних жанрів» та «Діалогічне мовлення» були взяті за основу дослідження сучасного жанру інтерв'ю. У підручниках А.В. Бовіна та О. М. Муратова докладно розглядаються правила спілкування інтерв'юера та інтерв'юйованного. У навчальному посібнику за редакцією Л.М. Майданової розглянута детальна типологія жанру інтерв'ю в сучасній газеті.

Вибірка матеріалу проводилася з вересня 2012 року по квітень 2013 року, тому представлені дані відображають стан інтерв'ю в даному виданні.

Інтерв'ю для журналіста — це, з одного боку, спосіб отримання інформації шляхом безпосереднього спілкування з людиною, яка володіє цією інформацією, а з іншого — публіцистичний жанр у формі бесіди, діалогу, в якому журналіст за допомогою системи запитань допомагає інтерв'юйованному (джерелу інформації) як можна повніше, логічно послідовно розкрити дану тему.

Популярність і перспективність інтерв'ю у всіх його різновидах пояснюється декількома причинами по-перше, авторитетністю, змістовністю та свіжістю інформації із перших, так би мовити, рук. По-друге діалогічністю самої форми спілкування двох чи більше осіб, яка лежить в основі європейських культур. По трете, композиційною розкутістю, вільною будовою.

РОЗДІЛ 1. СУЧАНИЙ ЖАНР ІНТЕРВ'Ю В ГАЗЕТІ

1.1 Газетне інтерв'ю як жанр

Термін «інтерв'ю» (у розумінні інтерв'ю як жанру) в словниках визначається як «призначена для друку бесіда будь-якого відомого діяча з кореспондентом з питання, що має суспільний інтерес» [2, с. 21]. Сучасні автори уточнюють це формулювання, відзначаючи розширення групи опитаних (від «відомого діяча» до будь-якої особи): «Цей жанр являє собою бесіду журналіста з одним або кількома особами, що має суспільний інтерес, призначену для передачі по каналах засобів масової інформації» [25, с. 14], а також розширення спектру тем: «Це призначена для засобів масової інформації та ініційована журналістом бесіда з якою-небудь особою на будь-які цікаві для широкої публіки теми» [4, с. 11].

Жанр інтерв'ю традиційно входить у групу інформаційних жанрів журналістики [7]. Однак у зв’язку зі змінами в пресі (розкутість стилю, націленість преси на діалог з аудиторією і т. д.), зросла роль художнього прийому в обробці матеріалу [5], серйозно постає питання про місце інтерв'ю в жанрової системі. Так, автори «Основ творчої діяльності журналіста» виділяють, на відміну від традиційних схем, п’ять груп текстів: 1) оперативно-новинні; 2) оперативно-дослідницькі; 3) дослідно-новинні; 4) дослідницькі; 5) дослідно-образні [28], — місце інтерв'ю визначають у групі оперативно-дослідницьких текстів. Тим самим підкреслюється поява в цьому жанрі нової якості - аналітичності.

Отже, жанр інтерв'ю широко представлений на шпальтах українських газет. Однак різні видання воліють публікувати певні види інтерв'ю. У виборі виду інтерв'ю і в мовні особливості матеріалів відображається так звана жанрова модель газети, яка, в свою чергу, є однією зі складових експресивно-стилістичної взірці видання. Термін «модель газети» в науковій літературі пов’язаний, з одного боку, з графічним оформленням видання і, з іншого боку, з мовними особливостями газети.

У науковій літературі існує безліч класифікацій видів інтерв'ю, що виділяються на різних підставах — від форми подачі матеріалу до тематики бесіди. Однак такий спектр жанрових варіацій — прикмета тільки сучасної преси. Наприклад, як відзначає Є.І. Голанова, для 50-х років характерен тільки один різновид жанру інтерв'ю — інтерв'ю-розповідь. Поступове розширення видового різноманіття жанру пов’язано насамперед зі змінами соціального характеру. Трансформації жанру інтерв'ю відображаються у жанростворювальних ознаках, «таких, як наявність авторського початку, мета повідомлення, предметний зміст, стандартність засобів вираження, об'єм…» [12, с. 139].

Наявність авторського початку — одна з найважливіших ознак будь-якого жанру журналістики. В інтерв'ю автор виступає не тільки як організатор тексту, подачі інформації, але і як безпосередня діюча особа. Це вносить додаткові складнощі в опис стилістики даного жанру.

Складністю представляється розмежування таких понять, як образ автора й авторське «я». Проблема образу автора як семантико-стилістичного центру літературного твору вперше була поставлена і розроблена В. В. Виноградовим. У деяких учених відбувається змішання понять «автор» і «образ автора» і «авторське «я»: «У газетно-публіцистичному стилі характерне злиття автора і оповідача. Це становить головну відмінність публіцистичної мови — її «відкритість», документальність, емоційність. Хоча в публіцистиці журналіст — творець творів — і його авторське «я» повністю збігаються, образ автора як композиційно-мовна категорія зберігається, однак, наповнюється іншим змістом. Образ автора в публіцистиці - авторське «я» журналіста, характер його відношення до дійсності» [25, с. 54].

Ми ж будемо дотримуватися точки зору Л.М. Майданової, яка розділяє автора і його мовний вираз: «по-перше, образ автора — категорія поетики, що дозволяє дати інтерпретацію змістовної і мовної цілісності тексту. По-друге, авторське „я“ — категорія лінгвістична, мовне втілення автора як одного з персонажів тексту, мовна партія автора, протиставлена мовним партіям інших персонажів тексту. По-третє, автор, реальна особистість, категорія экстралінгвістична, автор як реальна особистість завжди стоїть за газетними аналітичним текстом <… >. Так як автор тексту — категорія экстралінгвістична, а образ автора й авторське „я“ — категорії текстові, то ні про який збіг автора з його образом або з його текстовим „я“ не може бути й мови» [15, с. 23].

Проте, вчені сходяться у тому, що авторська позиція, як би вона не називалася, в інтерв'ю все ж таки присутня, висловлюючись в авторському стилі, манері мови, його мовної позиції.

Мовні позиції, або «мовні партії», пов’язані з декількома визначальними їх чинниками — темою, особистістю співрозмовника, мовною компетенцією, мовним виглядом [18].

Л.М. Майданова виділяє дві основні мовні позиції інтерв'юєра:

1) інтерв'юер традиційно ввічливий, коректний, дотримується норм публічного спілкування, питання, як правило, підготовлені заздалегідь;

2)інтерв'юер — представник «нової хвилі» журналістів, має свою «мовну маску», психологічну розкутість й свободу у виборі мовних засобів, інтерв'ю протікає у формі вільної бесіди, питання часто не готуються зовсім [19].

Останнім часом інтерв'юєр став активним учасником комунікації, що яскраво відображається в появі другого типу мовної позиції журналіста.

Предмет бесіди тісно пов’язаний з логічною схемою тексту інтерв'ю, «Особливістю логічної схеми інтерв'ю є можливість наявності в ній двох змістових центрів» [5, с. 63]. За цією ознакою можна виділити два типи інтерв'ю: інтерв'ю з одним змістовим центром та інтерв'ю з двома змістовими центрами.

До першого типу відносяться інтерв'ю-портрети, в яких предметом мови є людина. Тут усе спрямовано на розкриття особистості головного героя. В інтерв'ю журналіст і його співрозмовник найчастіше відомі широкій публіці особистості, оточені ореолом знаменитості, їх життя досить відоме, тому метою інтерв'ю стає витяг несподіваного факту, нової інформації, а не внутрішній світ героя.

Інтерв'ю, в яких у співрозмовника беруться відомості, але не зачіпається особистість також відносяться до інтерв'ю з одним тематичним центром. До цього типу відносяться інформаційні, експертні та проблемні інтерв'ю. Як відзначає Л. М. Майданова, матеріал, отриманий у ході бесіди, може бути оформлений не тільки в жанрі інтерв'ю, але і стати, наприклад, проблемної статтею [21].

Другий тип логічної схеми інтерв'ю, що містить два змістових центра — співрозмовник і предмет розмови, може бути виражений формулою «справа і людина у справі» [8]. Журналісту у цьому випадку важливо не тільки отримати певну інформацію, йому цікавий і сам співрозмовник, співвідношення його особистості і предмета розмови. Таким чином «сухе» збирання фактів збагачується емоційно, факти набувають «особистісні» риси, особистість інтерв'юйованого ілюструється фактами.

Отже, розвиток жанру інтерв'ю викликав появу різних типів, відображених у різноманітних класифікаціях. Аналіз цих класифікацій через призму жанроутворюючих ознак дозволяє виявити особливості жанру і його видові створення. Категорія автора в інтерв'ю проявляється в наявності двох мовних позицій, які, у свою чергу, впливають на стилістику жанру. Мета і предмет повідомлення відображаються в поділі інтерв'ю на інформаційні, експертні, проблемні, інтерв'ю-«знайомства». У залежності від предмета повідомлення перебуває логічна схема інтерв'ю, яка може складатися з одного або двох змістових центрів. Ще однією жанроутворючую ознакою є стандартність засобів вираження.

Як відзначають дослідники, основним принципом побудови інтерв'ю є діалог. Діалог — багатогранний термін, використовується як для позначення комунікативного типу мови, так і для позначення одного з видів інтерв'ю (інтерв'ю-діалог).

У газеті діалог відображається, насамперед, у жанрі інтерв'ю. Про їх тісне зрощення говорить той факт, що в деяких роботах, де аналізують інтерв'ю, вживається термін «діалог» як синонім інтерв'ю взагалі [6]. Однак жанр інтерв'ю може відображати і таке спілкування журналіста з співрозмовникам, при якому відповідь останнього є, по суті, монологом — цей вид інтерв'ю отримав назву інтерв'ю-монологу. Роль журналіста в даному випадку зводиться до наступного: журналіст своєї реплікою ініціює відповідь-монолог інтерв'юїруємого. Навіть якщо у надрукованому інтерв'ю в текст-монолог інтерв'юїруємого вклинюються репліки журналіста (типу «так-так», «звичайно ж», «це зрозуміло» і т. д.), це не змінює суті монологу, оскільки репліки журналіста є виразом контактного уваги, злагоди і не більше [6].

Розмежуємо терміни «публічний діалог», «діалог» та інтерв'ю. У поняття публічного діалогу Є.І. Голанова включає не тільки інтерв'ю, але і, наприклад, розмови в залі суда, наукові дискусії, прес-конференції, тобто публічний діалог ширше інтерв'ю [7]. Інтерв'ю в даній роботі - опублікована розмова журналіста з особою чи групою осіб. Діалогом ж позначимо діалогічну єдність реплік інтерв'юєра і інтерв'юйованого. Останнє розмежування важливо, оскільки, як уже зазначалося, в сучасній газеті жанр інтерв'ю може включати в себе елементи нарису, коментаря і так далі, тобто монологічне мова журналіста.

Головне комунікативне завдання, прагматична мета інтерв'ю — «отримати в результаті спілкування журналіста з учасником (учасниками) тієї чи іншої зустрічі важливі, корисні, цікаві відомості і передати їх через мас-медіа для широкої публіки» [13, с. 92]. Ще однією метою інтерв'ю є завдання переконати читача ознайомитися з текстом бесіди [5]. Така подвійна цілеспрямованість обумовлює стилістичні особливості жанру інтерв'ю. Вторгнення реклами на сторінки газет призвело до появи нового виду інтерв'ю — рекламного, основною метою якого стає прагнення змусити читача придбати товар або послугу після прочитання тексту інтерв'ю. Таким чином, цільова настанова також стає важливим чинником у стилістиці різних видів інтерв'ю.

Тісно пов’язана з метою повідомлення є наступна жанроутворююча ознака — предметний зміст. М.І. Шостак у своїй книзі «Журналіст і його твір» виділяє, в першу чергу, за ознакою предмета розмови, наступні види інтерв'ю:

1. інформативні (головний предмет розмови — нові факти, інтерес до особистості співрозмовника значно ослаблений);

2. експертні (цінність — в точності формулювань, думки авторитетного людини — найважливіше);

3. проблемні («головний предмет обговорення — думки і зіставлення джерел думок») [6, с. 31];

4. інтерв'ю-«знайомства», діляться, у свою чергу, на портретні, викриваючи (з «антигероєм») і «зоряні» інтерв'ю (предметом є особистість співрозмовника) [20].

1.2 Класифікація інтерв'ю

Залежно від особливостей композиції, форми вираження інтерв'ю, виділяються кілька основних його видів. Класифікації інтерв'ю за його формою — найчисленніші в науковій літературі, проте дослідники виділяють різну кількість і якість інтерв'ю. Одна з традиційних класифікацій дана в довіднику Є.І. Штатної «Прагматика і типологія комунікативних одиниць мови: збірник статей»: інтерв'ю-діалог, інтерв'ю-монолог, колективне інтерв'ю, інтерв'ю-замальовка і анкета [26]. Ці види інтерв'ю виділяються та іншими авторами, тому зупинимося на них докладніше.

Інтерв'ю-діалог — це найбільш поширений вид інтерв'ю, формально виражений ланцюжком питань і відповідей, що чергуються між собою. Подібні риси має жанр бесіди. Визначення місця цього жанру в класифікації викликає труднощі. Так, Є.І. Штатна виносить цей жанр за рамки інтерв'ю, бесіда в його системі публіцистичних жанрів рівноправна, наприклад, з новиною, приміткою, репортажем та інтерв'ю [24]. У книзі «Основи творчої діяльності журналіста» бесіда дається як різновид інтерв'ю, поряд з діалогом, монологом та іншими видами, тобто обсяг її ознак для авторів відмінний від ознак інтерв'ю-діалогу. Ми дотримуємося думки Б. В. Стрельцова, який вважає інтерв'ю-бесіду синонімом інтерв'ю-діалогу.

Текст інтерв'ю-монологу формально не розчленований, на початку його дається питання журналіста, який визначає тему бесіди, далі йде розгорнутий монолог інтерв'юйованого. Така побудова зовсім не свідчить про те, що в процесі бесіди інтерв'юєр не задавав питання або не перебивав мовця, просто автор вирішив не робити зайвої розбивку тексту на репліки. На сторінках газет цей вид інтерв'ю зустрічається рідше порівняно з інтерв'ю-діалогом, оскільки довгий фрагмент тексту ускладнює читання. У такій формі часто даються рекламні інтерв'ю політиків, інтерв'ю-звіти керівників підприємств і так далі.

Колективне інтерв'ю береться відразу у декількох осіб, в основному це так звані «круглі столи», коли на питання відповідає то один, то інший співрозмовник; не всі репліки опитаних перемежовуються журналістськими питаннями, можуть бути єдності типу «питання — відповідь 1 — відповідь 2». Однак можливий і такий варіант, коли на питання журналіста відповідають кілька осіб і їх думки порівнюються; формально відповіді кожного з опитаних часто оформляються у вигляді окремих блоків. До цього виду інтерв'ю Б. В. Стрельцов відносить прес-конференції та брифінги. Думається, що це неправомірно, оскільки, як показує аналіз текстів, ці типи спілкування журналістів з інтерв'юйованим знаходять своє відображення на сторінках газет насамперед у жанрі звіту. Автор зазначає, що в газетах з’явився «своєрідний сплав колективного інтерв'ю та звіту», але ознаки звіту в подібних текстах переважають.

Відмінною рисою інтерв'ю-замальовки є наявність авторських коментарів, відступів і так далі: «Інтерв'ю-замальовка дає журналістові можливість не тільки задавати питання, але і висловлювати свою думку, коментувати факти, про яких йде мова, розповідати про обстановку, в якій проходила бесіда, давати короткі характеристики свого співрозмовника, кількома штрихами створювати його портрет». [26, с. 97].

Анкета являє собою масовий вид інтерв'ю, це «своєрідна заочна бесіда» з читачами, соціологічне опитування, що відображає громадську думку з будь-якого питання. Останнім часом в газетах з’явився й інший вид анкети, що публікується зазвичай разом з «нормальним» інтерв'ю як довідкової інформації і виділяється в окремий блок-врізку. Така анкета являє собою короткі відповіді на питання типу «Ваш улюблений актор/машина/колір?», причому ці питання стандартні для всіх героїв, які з’являються в матеріалах даної рубрики.

Є.І. Штатна як вид інтерв'ю виділяє інтерв'ю-думку. Це «розгорнутий коментар компетентної особи до події, факту, проблеми» [26, с. 99]. Зазвичай такі інтерв'ю даються під однією шапкою з основним матеріалом: аналітичною статтею, репортажем — проте, формально не входять до його структури.

Деякі автори називають ще один різновид досліджуваного жанру — інтерв'ю-повідомлення. У ньому відповіді викладаються в скороченому вигляді або переказуються журналістом. Ця форма інтерв'ю близька до звіту, тому виділення її в окремий вид вельми суперечливе.

Окремо слід сказати про такі інтерв'ю, в яких питання задаються безпосередньо читачем. Читачі ставлять свої питання по телефону, відповіді обробляються і видаються у вигляді питально-відповідних єдностей, об'єднаних за тематичною ознакою в главку. Іншою формою є «інтерв'ю-листи». Такі інтерв'ю регулярно з’являються у місцевих виданнях, у них читачі звертають свої щоденні питання до представників влади, компетентних осіб. Відповіді останніх зазвичай супроводжуються ремаркою, що включає в себе їх прізвище та посаду, що підкреслює офіційність і об'єктивність відповіді.

Отже, за формою, на яку безпосередньо впливають особливості композиції, інтерв'ю класифікуються наступним чином: інтерв'ю-діалоги (бесіди), інтерв'ю-монологи, колективні (масові) інтерв'ю, інтерв'ю-замальовки, анкети, інтерв'ю-думки, інтерв'ю-повідомлення, «інтерв'ю-листи», прямі лінії.

Таке розмаїття видів інтерв'ю представлено на шпальтах українських газет. Однак різні видання з несхожими експресивно-стилістичними і, відповідно, жанровими моделями, віддають перевагу тим або іншим видам інтерв'ю. Аналіз використовуваних в газетах інтерв'ю з точки зору відображення в них авторського початку, цілі і предмета повідомлення, з урахуванням композиційних і мовних особливостей (таких, як типи питань, способи їх розташування в тексті і зв’язки між ними), видів інтерв'ю допомагає виявити жанрові моделі видань, їх орієнтацію, їх читацьку аудиторію.

Незважаючи на велику різноманітність видів інтерв'ю, його структурно-композиційні особливості залишаються досить стабільними: зачин — основна частина — кінцівка [15]. Вступне та заключне слово журналіста — це і художнє оформлення тексту, і вираз інтонаційної завершеності або початку бесіди, і оцінка того, що відбувається. В одних випадках зачин і кінцівка можуть бути виражені репліками журналіста, тобто графічно вони не вибиваються з тексту інтерв'ю. Інший варіант — зачин і кінцівка являють собою монолог автора, не виділений як репліка, або існує так звана «врізка», коротко що інформує про героя інтерв'ю. На сторінках газет часто з’являються матеріали, що поєднують особливості жанру інтерв'ю і нарису, репортажу, статті; тут репліки перемежовуються авторським текстом-коментарем, міркуванням, ілюстрацією.

Основний комунікативної одиницею інтерв'ю є репліка, яка, зчеплені з іншого реплікою, утворює діалогічну єдність [13]. Вчені виділяють різні типи діалогічних єдності, наприклад, питання — відповідь, питання — контр питання, спонукання — питання, спонукання — розповідь, оповідання — спонукання і так далі. Для інтерв'ю більш характерно діалогічна єдність питання — відповідь [29].

Від розміщення питань і зв’язки між ними безпосередньо залежить композиції інтерв'ю. Виділяються інтерв'ю з вільної композицією і інтерв'ю, композиція яких імпровізована.

Інтерв'ю з вільної композицією відрізняється тим, що питання в ньому можна переставляти, так як вони єдині лише своєї широкої тематикою, зміна місця питань не впливає на перебіг розмови.

Композиція імпровізованого інтерв'ю являє собою зовсім інший тип відносин питань і відповідей, при якому «питання породжується попередньою відповіддю співрозмовника, внаслідок чого перестановка питально-відповідних єдностей неможлива» [14, с. 42]. Такий хід бесіди непередбачуваний, або прогнозується лише в загальних рисах, роль журналіста зводиться до того, щоб не дати співрозмовнику піти від цієї теми.

На практиці частіше зустрічається тип композиції інтерв'ю, що представляє щось середнє між вищезгаданими типами. Зазвичай інтерв'юер має зразковий план заготовлених питань, до яких по ходу бесіди додаються питання з проханням проілюструвати, пояснити факт і т. п. При цьому вихідні, основні питання, «коротко позначають теми наступних за ними відрізків тексту — відповідей, роблять змістовну структуру тексту і композицію прозорими, легко осяжними (ось тема тексту, зараз піде мова про такий деталі, зараз про наступну)» [13, с. 91]. Текст такого інтерв'ю часто ділиться на розділи, що полегшує його сприйняття, включаються авторські коментарі і так далі.

Розглянемо типи питань журналіста, що зустрічаються в інтерв'ю. Це можуть бути:

1) закриті (формують структуру відповіді) і відкриті (менш структуровані) питання;

2) питання про факти (інформаційні) і про думки, бажання і так далі;

3) за функціями питання діляться на контрольні (кілька формулювань одного питання), уточнюючі, зондуючи (виявляють емоційний стан співрозмовника);

4) функціонально-психологічні питання можуть бути дзеркальними (у них повторюється відповідь або ключове слово відповіді співрозмовника), непрямі (через з’ясування думки колег з’ясовується особиста думка інтерв'юйованого), естафетні (для переходу від теми до теми, підтримки розмови), питання-мости (типу «А зараз поговоримо про… «), закінчуючи.

Зазначимо, що питання, запропоноване журналістом інтерв'юйованому, «деколи не є таким ні по суті, ні за формою». У промові інтерв'юєра зустрічаються питання-твердження, інформацію про які герой знає. Реальним адресатом цих повідомлень є читач, якому «таким чином повідомляється деяка додаткова інформація, яка з різних причин не може бути включена у мову інтерв'юйованого».

Далеко не завжди в ході інтерв'ю журналіст користується тільки питаннями. Часто це репліки, що підтримують контакт, або, навпаки, які перебивають монолог співрозмовника для уточнення фактів, повернення до теми і так далі. Існує кілька способів зв’язку реплік, використовуваних в інтерв'ю:

1) вторгнення в чужу мову (розрив мовної тканини);

2) використання модальних слів;

3) розрив мови (перебивки);

4) повтори і питання-перепитання;

5) графічно відображається спосіб або форма вимови співрозмовника, його мовна манера;

6) продовження недомовленості (підхвати).

Отже, композиція інтерв'ю залежить від розміщення питань і зв’язки між ними; існує два основних типи композиції - вільна, при якій порядок питань довільний, і композиція імпровізованого інтерв'ю, в якому питання не можна поміняти місцями, оскільки вони випливають один з іншого. В інтерв'ю представлений широкий спектр питань, реплік, і різні типи зв’язків реплік між собою. Все це в сукупності визначає вид інтерв'ю.

РОЗДІЛ 2. РІЗНОВИДИ ІНТЕРВ'Ю В ЖУРНАЛІ «КОРЕСПОНДЕНТ»

інтерв'ю жанр тижневик журналіст

Розглянемо специфіку інформаційно-новинного тижневика «Кореспондент» [10] (надалі К.). К. — суспільно політичний журнал, який надає унікальну можливість дізнатися про найважливіші події минулого тижня в країні і у всьому світі. Мета видання — надати об'єктивну і різноманітну інформацію про бізнес, політику, спорт, науку і техніку, дозвілля і розваги, а також спеціальні тематичні дослідження. К. займає особливу нішу в сучасній пресі, оскільки це видання не підтримує ніяких партій і блоків. Журнал був заснований в 2002 році за допомогою головного редактора Віталія Сича і видавця Джеда Сандена, його наклад складає 50 тис. примірників. Редакційна політика К. відповідає західним стандартам незалежної журналістики.

· К. лідируючий журнал новин, який пише для широкого кола читачів про актуальні та цікаві тем.

· К. прагне передбачати те, що станеться завтра і відображати те, що відбулося вчора.

· К. цікавлять люди, їхні ідеї і дії, а не події самі по собі. Всі статті в першу чергу розповідають про людину.

· Журнал прагне до того, щоб на його сторінках публікувалися найяскравіші і оригінальні фотографії.

· К. підтримує ідеї, а не партії чи політиків.

· К. не публікує приховану рекламу і оплачені редакційні статті. [10]

Також варто відзначити наявність електронного аналога тижневика. Інтерв'ю у друкованих і електронних версіях К. відрізняються суб'єктивністю подачі матеріалу. Тут журналіст може опустити питання і відповіді, які він вважає менш важливими для досягнення поставленої мети, і більш повно і яскраво викласти інші. У цих випадках інтерв'ю, яке вийшло на сторінках газети — це не точна копія розмови, що проходив між інтерв'юєром і співрозмовникам. Крім того, важливим обмежувачем, який примушує журналіста подавати матеріал опосередковано, є обмеження на знаки для газетної шпальти. Це обмеження несуттєво для незалежних електронних ЗМІ, проте сайт К., як правило, безпосередньо залежить від матеріалів друкованого видання, хоча іноді може опублікувати і розширену версію матеріалу.

Значне місце на сторінках газети К. посідає жанр інтерв'ю. Зустрічаються інформативні інтерв'ю (головний предмет розмови — нові факти, інтерес до особистості співрозмовника значно послаблений), портретні, експертні інтерв'ю. Логічна схема зазначених типів інтерв'ю характеризується формулою «справа» або «справа і людина в справі». Найактивнішим і частим по вживанню в даній газеті є портретні та експертні інтерв'ю, цінність яких полягає в точності формулювань, думки авторитетної людини.

2.1 Інтерв'ю з вільною композицією в суспільно-політичному журналі «Кореспондент»

В середині кожного номера громадсько-політичного журналу К. можна знайти рубрику «7 вопросов», її привабливість полягає в тому, що кожен читач може задати питання відомій особистості, політичному чи культурному діячу, спортсмену і т. д., просто перейшовши на електронний ресурс Кореспондент. net.

Розглянемо інтерв'ю, композиція якого імпровізована бесіда, на прикладі публікації «Хозяин поля» [23]. Головним героєм матеріалу є Михайло Фоменко, у минулому — гравець київського «Динамо», захисник футбольної збірної СРСР і наставник десятка українських клубів, а з грудня 2012 року — головний тренер національної збірної з футболу. Читачі К. задали йому питання про шанси України пробитися на чемпіонат світу в Бразилії, про те, чому збірну очолив швед Свен-Йоран Ерикссон, а також про матеріальні переваги тренерської роботи.

Нагадаємо, що композиція інтерв'ю безпосередньо залежить від розміщення питань і зв’язку між ними. Наша публікація є інтерв'ю з вільною композицією, яка ще називається імпровізована бесіда. Такий вид інтерв'ю відрізняється тим, що питання в ньому можна переставляти місцями, тому що вони єдині лише своєю широкою тематикою, в даному випадку це успіхи національної української збірної з футболу, зміна місця питань не впливає на перебіг розмови. Читачі рубрики «7 питань», задають різні питання на сайті, а відповіді обробляються і видаються у вигляді питально-відповідних єдностей, об'єднаних за тематичною ознакою.

Як і всі матеріали, що представляють жанр інтерв'ю, вони можуть характеризуватися своєю яскравою аналітичністю, незважаючи на те, що задані вони не професійними журналістами, а простими людьми з народу. Можливо, це пов’язано з прагненням отримати якомога повну, розгорнуту інформацію з перших рук. Інтерв'ю побудовано на питання: чому? яким чином? що це означає? і т. д., що характерно для аналітичного жанру. Наприклад:

- На ваш взгляд, чем вы лучше экс-наставника английской футбольной сборной Свена-Йорана Эриксссона? И почему ФФУ на должность главного тренера украинской сборной выбрала именно вас? Ваше личное мнение. Максим Чобанюк, Львов. [23]

- Какая ваша главная задача — пробиться на ЧМ-2014 в Бразилии или укрепить состав национальной сборной к Чемпионату Европы 2016 года во Франции? Иван Мельничук. [23]

Матеріал характеризується одним змістовим центром, так як читачів не цікавить приватне життя Михайла Фоменка, увагу викликає виключно його спортивна кар'єра і бажання просувати збірну України на різні чемпіонати світу і Європи.

Другий приклад інтерв'ю теж розглянемо на сторінках друкованої версії журналу в рубриці «7 вопросов», де сім питань об'єднаних певною широкою тематикою задає не журналіст, а читачі на сайті Кореспондент. net. Тема розглянутого інтерв'ю, яке називається «Центральній защитник» [24], значно відрізняється від попередньої публікації присвяченій спорту і майбутнього національної збірної. Головний герой цього інтерв'ю — Сергій Власенко, народний депутат і головний захисник засудженої на сім років екс-прем'єрки Юлії Тимошенко. Інтерв'юйований відповів на запитання читачів з усіх регіонів України про звільнення Тимошенко, власний арешт і небажання українців відстоювати власні права.

Матеріал можна характеризувати як інтерв'ю з вільною композицією, яка ще називається імпровізована бесіда. Такий вид інтерв'ю відрізняється тим, що питання в ньому можна переставляти, так як вони єдині лише своєю широкою тематикою, в даному випадку це подальша доля засудженої Юлії Тимошенко і політична діяльність адвоката Сергія Власенка. Зміна місця питань не впливає на перебіг розмови, відповіді обробляються і видаються у вигляді питально-відповідних єдностей.

Імпровізованій бесіді притаманні риси аналітики, тому що читачі задають питання компрометуючі, критичні, а інтерв'юйований змушений відповідати об'ємно, роз’яснюючи і оскаржувати важливі моменти. Інтерв'ю побудовано на питання: чому? яким чином? що це означає? і т. д., характерних для аналітичних жанрів:

- Что даст Юлии Тимошенко решение Европейского суда по правам человека (ЕСПЧ)? Формально это же не является поводом выпустить ее из тюрьмы. С юридической точки зрения какие вы видите механизмы ее освобождения? Анна Вишпор, Киев. [24]

- Почему вы не выедите из страны, если вам угрожает арест? Не боитесь последовать за Тимошенко? И не считаете ли, что и ей в свое время лучше было поступить точно также? Инна Островская, Николаев. [24]

У матеріалі присутній один змістовий центр, увагу зосереджено на політичній та адвокатській кар'єрі народного депутата Сергія Власенка, а не на його особистому житті.

Отже, проаналізувавши приклади інтерв'ю з вільною композицією можна сказати, що в журналі К. вони зустрічаються в кожному номері, по одному прикладу в рубриці «7 вопросов». У кожній публікації відома особистість, політичний або культурний діяч відповідає на запитання читачів. Вільна композиція полягає в тому, що питання об'єднані лише широкою тематикою, тобто вони можуть стосуватися як особистого, так і суспільного життя героя. Практично всі питально-відповідні єдності мають аналітичний характер, не дивлячись на те, що інтерв'юерами є не журналісти, а читачі. Інтерв'ю побудовані на питання: х чому? яким чином? що це означає? і т. д. Питання мають компрометуючий і критичний характер, можливо, це засновано на бажанні отримати як можна більш розгорнуті і інформативні відповідь від інтерв'юйованого.

З усього вищесказаного можна відзначити, що інтерв'ю з вільною композицією допомагають читачу брати участь в житті газети, це своєрідний спосіб підтримати комунікацію з відомими особистостями, дізнатися деталі їхнього життя з перших рук.

2.2 Інтерв'ю-«знайомство» в суспільно-політичному журналі «Кореспондент»

Для більш детального розгляду такого виду інтерв'ю як «знайомство», а точніше портретне інтерв'ю в К., звернемося безпосередньо до матеріалів у друкованому аналогу журналу. Проаналізуємо інтерв'ю під назвою «Претендент № 1» [9], автор якого журналістка Ксенія Карпенко. Стаття знаходиться у рубриці «Страна», що свідчить про те, що матеріал є суспільно значущим для всього населення України, має політичне забарвлення. Героєм цього інтерв'ю є феномен української політики, лідер партії УДАР, боксер-важкоатлет Віталій Кличко. Доктор Залізний кулак, як називають Кличко у боксі, ділиться своїми відкриттями про методи роботи Президента і тим, що він сам пропонує країні натомість. «Я хочу жить в нормальной стране. К большому сожалению, в своей стране я живу в окружении несчастных людей… Президентство не является моей целью, важно изменить ситуацию. Поэтому моя главная задача — сделать комфортной жизнь страны, в которой я живу…» [9]

Інтерв'ю має яскраво виражений аналітичний характер, бо містить аналіз факту і відповідає на питання: чому? яким чином? що це означає? і т. д. Автор інтерв'ю своїми питаннями задає напрямок аналізу і отримує розгорнуті відкриті відповіді на поставлені питання. Наприклад:

— Рассмотрим вариант, при котором вы идете в президенты. Как будите делать жизнь в стране комфортнее? Какой план действий предлагаете? С какими предложениями пойдете к народу? Что, к примеру, сделаете с Межигорьем, ставшим символом коррупции?[9]

— Вы новичок в Раде. Что шокировало, удивило? Были ли моменты, когда хотелось решить проблему одним хуком? [9]

Присутнє яскраве авторське начало, інтерв'юер виступає не тільки як організатор тексту, але й як безпосередньо дійова особа з власною думкою. Що стосується «мовних партій», автор є представником «нової хвилі» журналістів, володіє своєю «мовний маскою», психологічної розкутістю і свободою у виборі мовних засобів, інтерв'ю протікає у формі вільної бесіди. Наприклад:

— В Украине есть прецедент, когда заветный иммунитет отбирают не совсем прозрачно по не вполне понятным причинам: 6 марта ВАСУ лишил Сергея Власенко мандата за совмещение депутатской и адвокатской деятельности. По сути, вас также могут оставить без мандата — за совмещение депутатской и спортивной деятельности… [9]

— И провластные политики, и оппозиционеры часто говорят о том, что вы общаетесь с главой Администрации Президента Сергеем Левочкиным, прислушиваетесь к его советам. Кроме того в списках от УДАРА в парламент прошла Наталья Агафонова, близкая подруга Юлии Левочкиной. В вашей партии числится Павел Рябикин, совладелец комплекса Маячок, 50% которого принадлежит структурам друга Левочкина, миллиардера Дмитрия Фирташа. [9]

Інтерв'ю «Претендент № 1» містить два змістових центра — співрозмовник і предмет розмови, такий вид інтерв'ю може бути виражений формулою «справа і людина у справі». Журналісту в даному випадку важливо не лише отримати певну інформацію, йому цікавий і сам співрозмовник, співвідношення його особистості і предмета розмови, в даному випадку Віталій Кличко і його політична кар'єра. Таким чином «сухе» збирання фактів збагачується емоційно, факти набувають «особистісні риси, особу інтерв'юйованого ілюструється фактами.

Наступне інтерв'ю, яке ми розглянемо в нашій роботі, називається «Переворот на YouTube. Классическая революционерка» [17], автор якого Оксана Мамченкова. Публікація розміщена в розділі «Культура». Цей матеріал присвячений уродженці Києва піаністці Валентині Лисиці, яка є однією з перших серед класичних музикантів, які підкорили світ за допомогою YouTube. На сайт Лисиці щодня заходить в середньому 50 тис. шанувальників, в цілому її ролики дивилися понад 55 млн. разів. Також її діяльність не обмежується інтернетом, у гастрольному графіку зірки інтернету до двох десятків виступів на місяць у найбільших залах Північної і Південної Америки, а також Європи. Піаністка відома не тільки зі смаком успіху, але і з труднощами, з якими їй довелося зіткнутися на шляху до слави, про це і піде мова в цьому інтерв'ю.

Інтерв'юер займає розкуту і вільне мовну позицію, жваво висловлює власну думку і володіє своїм власним неповторним стилем.

Питання присвячені творчості, життєвому шляху і досягненням зірки, тобто публікацію можна визначити як «зоряне» інтерв'ю, предметом якої є особистість співрозмовника. Інтерв'ю має аналітичний характер, бо містить аналіз факту, відповідаючи при цьому на питання: чому? яким чином? що це означає? і т. д. Роль автора аналітичного інтерв'ю полягає насамперед у тому, що своїми питаннями він задає напрямок аналізу, що звичайно здійснює сам інтерв'юйований. Інтерв'юер намагається розвинути бесіду і отримати достатньо повні та інформативні відповіді. Наприклад:

- Рецензии на ваши концерты, как правило, начинаются так: шел на концерт с некоторым скепсисом, признаю, был не прав. А со стороны коллег по цеху чувствовали предвзятое отношение из-за выбранного пути к популярности? [17]

— Расскажите историю записи с Лондонским симфоническим оркестром. Правда ли, что ради этого проекта вы заложили дом? [17]

Інтерв'ю має один змістовий центр, тому що в центрі уваги і предметом мовлення є людина. Тут все направлено на розкриття особистості інтерв'юйованого. В інтерв'ю головна героїня відома широкій публіці особистість, оточена ореолом знаменитості, її життя досить відоме, тому метою інтерв'ю стає витяг несподіваного факту, нової інформації.

Як приклад портретного інтерв'ю підійде матеріал, під назвою «Картина маслом» [16], розміщений на сторінках К., автор Оксана Мамченкова. Публікація знаходиться у рубриці «Культура», де висвітлюється матеріал про нові досягнення наших співвітчизників в області кінематографа, образотворчого мистецтва, музики, архітектури і т. д. У центрі уваги знаходиться уродженець Києва, людина світу і кінопродюсер Олександр Роднянський. Успішний телепродюсер, в кінці 1990 років зробив український канал «1+1» лідером переглядів, а в 2000-х який провернув аналогічний трюк з російським розважальним каналом «СТС». Також він заснував компанію з продюсування та дистрибуції A. R. Films. У кінематографі Роднянський робить ставку на велику кількість різнопланових картин, серед його робіт інтелектуальний блокбастер «Хмарний атлас», фантастичні фільми «Залюднений острів» і «Залюднений острів: Сутичка», телесеріал «Кремлівські курсанти» та ін. У цьому році любителів кіно очікують відразу кілька проектів амбітного киянина, під назвами «Місто гріхів 2» і «Мачете вбиває». Олександр Роднянський відповів на питання журналіста про роботу в Голівуді, про свої найбільш успішні і провальні фільми та специфіці українського глядача.

Інтерв'ю «Картина маслом» можемо з впевненістю назвати портретним, тому що у центрі уваги особа інтерв'юйованого, журналіст має на меті розкрити якусь її грань для читача. У такому діалозі видно автора, його вміння викликати співрозмовника на відверту розмову. Тобто в інтерв'ю присутній переконливий авторський початок, інтерв'юер виступає як безпосередньо дійова особа з власною думкою. Що стосується «мовних партій», автор є представником «нової хвилі» журналістів, володіє своєю «мовною маскою», психологічною розкутістю і свободою у виборі мовних засобів, інтерв'ю протікає у формі вільної бесіди.

Що стосується характеру питань, то зустрічаються і інформативні, їх мета дізнатися нові факти, інтерес до особистості співрозмовника значно ослаблений:

- Какой из ваших фильмов имел наибольший коммерческий успех? [16]

- Вы планируете сделать сериал в Америке? [16]

Але в даному інтерв'ю переважають питання аналітичного характеру, в них міститься аналіз факту, і є питання такого плану: чому? яким чином? що це означає? і т. д. Автор інтерв'ю своїми питаннями задає напрямок аналізу і отримує розгорнуті відкриті відповіді на поставлені питання:

- Год назад в колонке для российских Ведомостей вы поставили четкий диагноз российской зрительской аудитории, для которой, в отличие от американской, кино — исключительный способ убежать от реальности. Украинский зритель похож на российского? [16]

- Два с половиной года назад украинского Госкино начало проводить питчинги (отбор кинопроектов для финансирования). Как вы оцениваете такой подход к реанимации украинского кинематографа? [16]

У публікації є два змістових центра — співрозмовник і предмет розмови, тобто Олександр Роднянський і його кінематографічна діяльність, такий вид інтерв'ю може бути виражений формулою «справа і людина у справі». Журналісту в даному випадку важливо не лише отримати певну інформацію, йому цікавий і сам співрозмовник, співвідношення його особистості й предмета розмови.

Нещодавно журнал К. запустив спецпроект під назвою «Мэры крупных городов» — інтерв'ю з мерами найбільших українських міст, які багато в чому визначають життя не тільки регіонів, але і країни в цілому. Інтерв'ю цього спецпроекту знаходяться в рубриці «Країна», яка розповідає читачам про політичну та економічну ситуацію в нашій країні. Головною фігурою в інтерв'ю під назвою «Под президентским присмотром» [3] є Олександр Лук’янченко, мер міста Донецька. Інтерв'юйований розповів про роботу під наглядом Президента, користь для міста від місцевих мультимільйонерів і причини спортивних успіхів донеччан. Журналіст не тільки поставив Лук’янченко питання про його політичну та громадянську діяльність, але і описав його поведінку і емоції під час інтерв'ю: «…Лукьянченко сдерживался, отделывался короткими фразами при описании проблем, зато подробно говорил об успехах… Донецк стал вотчиной отечественных сверхбогачей, каждый четвертый участник Золотой сотни Корреспондента — выходец из шахтерского края». [3]

В інтерв'ю журналіст має свою яскраву авторську думку, виступає як дійова особа в цьому інтерв'ю. Що стосується «мовних партій», автор є представником «нової хвилі» журналістів, володіє своєю «мовною маскою», психологічної розкутістю і свободою у виборі мовних засобів, інтерв'ю протікає у формі вільної бесіди. Наприклад:

— Предположим, я — бизнесмен и ищу город, в котором хочу основать новую компанию. Я присматриваюсь к Нью-Йорку, Лондону, Варшаве, Донецку. Что вы могли бы предложить мне, чтобы я открыл свой бизнес именно в вашем городе? [3]

Можна сказати, що форма вільної бесіди притаманна також аналітичному інтерв'ю. Учасники комунікації можуть вести діалог однодумців, але частіше це критичне і компрометуюче інтерв'ю, яке містить аналіз факту і відповідає на питання: чому? яким чином? що це означає? і т.д. Автор інтерв'ю своїми питаннями задає напрямок аналізу і отримує розгорнуті відкриті відповіді на поставлені запитання. Наприклад:

- В европейских странах чиновники не выделяют себя по отношению к гражданам. Например, Борис Джонсон, мэр Лондона, иногда ездит на работу на велосипеде. У мэра Нью-Йорка Майкла Блумберга нет собственного кабинета, и работает он в общей комнате с другими служащими. Бывший президент Германии Кристиан Вульф проживает в обычном одноэтажном доме. Если посмотреть на дом украинских чиновников, то они больше похожи на неприступные крепости. Как вы думаете, с чем это связано? [3]

- Продолжая спортивную тему… В Европе распространена практика, когда в одном городе есть две футбольные команды, за одну болеют богатые, за другую — бедные. Например, Рим: за Лацио болеют бедные, за Рому — богачи. Ф К Шахтер установил украинский рекорд по посещаемости — в среднем его игры посещают 37 тыс. человек. А донецкий Металлург, напротив, самый непосещаемый клуб. С чем это связано — в городе мало бедных или все дончане болеют за Шахтер? [3]

В інтерв'ю «Под президентским присмотрим» два змістових центра — співрозмовник і предмет розмови, такий вид інтерв'ю може бути виражений формулою «справа і людина у справі». Журналісту в такому випадку важливо не лише отримати певну інформацію, йому цікавий і сам співрозмовник, співвідношення його особистості і предмета розмови, в даному випадку Олександр Лук’янченко та його політична діяльність.

Також додатково до головного «інтерв'ю-діалогу» додається так звана анкета під назвою «5 вопросов мэру». Цей тип інтерв'ю публікується зазвичай разом з «нормальним» інтерв'ю як довідкова інформація і виділяється в окремий блок-врізку. Така анкета являє собою короткі відповіді на питання типу «Где живут и где учились ваши дети — в каком городе, в какой стране?» [3] або «Какой памятник (человеку, событию) вы поставили бы в городе?»[3], причому ці питання стандартні для всіх героїв, які з’являються в матеріалах даної рубрики.

Проаналізувавши такий вид інтерв'ю як «знайомство» або портретний, ми прийшли до висновків, що таких в інтерв'ю у тижневику К. найбільша кількість. Вони зустрічаються в різних рубриках, таких як: «Страна», «Мир», «Культура» і т. д. У центрі уваги для читача особа інтерв'юйованого, частіше це загальновідома людина, мета журналіста розкрити для читача несподівані якості співрозмовника, показати грані характеру. Взагалі портретні інтерв'ю в К. містять два змістових центра, тобто співрозмовник і предмет розмови, такий вид інтерв'ю виражений формулою «справа і людина у справі». Журналісту в такому випадку важливо не лише отримати певну інформацію, йому цікавий і сам співрозмовник, співвідношення його особистості і предмета розмови. Бесіда між интерв’юєроми та інтерв'юйованим протікає у формі вільної бесіди, журналіст має власну думку, не соромлячись висловлює її, тобто виступає не тільки як організатор тексту, а й як учасник розмови. Учасники комунікації можуть вести діалог однодумців, але частіше це критичне і компрометуюче інтерв'ю, яке містить аналіз факту і відповідає на питання: чому? яким чином? що це означає? і т. д. Таким чином, бачимо важливі ознаки, властиві аналітичного інтерв'ю.

Підводячи підсумки, можемо сказати, що інтерв'ю-«знайомства» допомагають читачам якомога ближче познайомиться з відомими особистостями, а також їх діяльністю. Журналіст у свою чергу відкриває незвичайні риси характеру свого співрозмовника, направляє розмову у потрібне русло для отримання цікавих та змістовних відповідей.

2.3 Експертне інтерв'ю в суспільно-політичному журналі «Кореспондент»

Розглянемо такий вид інтерв'ю як експертне на прикладі матеріалу в суспільно-політичного журналі К., який називається «Время отдавать» [22], його автор Віталій Сич. Головний героєм цієї публікації виступає мільярдер і філантроп Віктор Пінчук, який розповів, як потрібно виховувати дітей і хто може допомогти Україні переступити через 30 років, що відділяють її від розвиненого світу. Нещодавно Віктор Пінчук приєднався до так званої Клятві дарування (Giving Pledge), філантропічної ініціативи, заснованої американськими бізнесменами Біллом Гейтсом і Уорреном Баффетом. В рамках цієї ініціативи Пінчук першим з українців взяв на себе зобов’язання інвестувати половину або більше свого стану при житті і після нього у благодійні проекти. Виходець із Дніпропетровська пообіцяв, що кошти він направить на освіту, охорону здоров’я, доступ до сучасного мистецтва і просування України в світі. В цілому за три роки до Клятві приєдналися 105 осіб із дев’яти країн.

Гадаємо, що це інтерв'ю можна віднести до експертних, тому що в публікації присутня думка авторитетного людини, у даному випадку Віктора Пінчука, з питань пов’язаними з благодійністю в цілому. Експертні інтерв'ю проводяться для з’ясування думок співрозмовника про іншу людину або явище, в даному випадку про благодійну діяльність в Україні.

Безперечно, що публікація має аналітичний характер, тому що ми можемо побачити своєрідну суперечку, напружений діалог, і навіть поєдинок між інтерв'юером і інтерв'юйованим, що є невіддільною рисою аналітичних інтерв'ю. Сама ця суперечливість несе додаткову інформацію, по-своєму переконлива, допомагає розкрити особистість співрозмовника і обговорення проблеми. Наприклад, запитання журналіста:

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой