Особливості міжнародних розрахунків на світовому ринку позичкового капіталу

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

1. Сутність банківських операцій на зовнішніх ринках

2. Сутність валюти та її класифікація

3. Механізм здійснення операцій у сфері валютних розрахунків

4. Особливості форм розрахунків у міжнародній торгівлі

5. Вплив грошово-кредитної політики банків на розвиток економіки України

6. Перспективи та основні шляхи вдосконалення кредитної системи в налагодженні платіжного і розрахункового механізму в економіці України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Міжнародні розрахунки в Україні протягом тривалого часу практично не були предметом наукових досліджень, не враховувались їх характерні особливості, широкі зовнішньоекономічні зв’язки. Українські вчені-економісти питаннями міжнародних економічних відносин та розрахунків майже не займались. Підготовка вчених з цих питань в Україні майже не здійснювалась. Поштовхом до цієї багатогранної роботи стали проблеми впровадження міжнародних розрахунків незалежної України, пошуки узгодження міжнародних платіжних систем, запровадження нових технологій, новітніх інструментів у безготівкові міжнародні розрахунки.

В Україні дослідженню проблеми діяльності банків, розвитку платіжних систем та міжнародних міжбанківських розрахунків присвяченні роботи О.І. Бориславської, О.C. Власюк, A.C. Гальчинського, С. Д. Годуна, та ін. Серед зарубіжних вчених слід відзначити наукові роботи С. Ф. Авдокушина, Е. Д. Доллана, М. Пебро, Д. Рікардо, Н.С. Рум’янцева та ін.

Метою курсової роботи є виявлення особливостей міжнародних розрахунків на світовому ринку позичкового капіталу.

Для досягнення мети в роботі були поставлені та вирішені такі завдання:

— розкрити теоретико-методологічні аспекти здійснення міжнародних розрахунків;

— дослідити механізм здійснення операцій у сфері валютних розрахунків;

— проаналізувати структуру, динаміку експортно-імпортних операцій. та особливості форм розрахунків у міжнародній торгівлі;

— окреслити пропозиції по удосконаленню проведення міжнародних розрахунків в Україні.

Методологічну і теоретичну основу дослідження складають сучасні наукові дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених у галузях міжнародних розрахунків та впровадження нових форм безготівкових міжнародних розрахунків.

1. Сутність банківських операцій на зовнішніх ринках

Основні види зовнішньоекономічної діяльності передбачені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» і до них в банківській діяльності можна віднести:

— міжнародні фінансові операції й операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

— кредитні і розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб'єктів господарської діяльності;

— створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, страхових і кредитних установ за межами України;

— операції по покупці, продажу й обміну валюти на валютних аукціонах, орендні, у тому числі лізингові, операції;

— операції на валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку.

Міжнародні розрахунки — це регулювання платежів за грошовими зобов’язаннями та вимогами, які виникають між юридичними особами та громадянами різних країн на підставі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин. Серед міжнародних розрахунків переважають платежі з зовнішньої торгівлі, кредитів та інвестицій. Міжнародні розрахунки в основному провадяться через банки за допомогою кореспондентських відносин, що обумовлюють ведення кредитними установами кореспондентських рахунків. Ці рахунки провадяться переважно у безготівковому порядку.

До форм розрахунків, які використовуються у міжнародній торгівлі, належать такі:

— 100%-ний авансовий платіж;

— оплата після відвантаження;

— оплата після отримання товару (торгівля по відкритому рахунку);

— документарний акредитив;

— документарне інкасо;

— міжнародний факторинг;

— міжнародний форфейтинг;

Оформлення платіжних доручень в іноземній валюті виконується у вигляді структурованих документів згідно положенням Національного банку України [17].

Банківський факторинг — це придбання права на стягнення боргів, на перепродаж товарів і послуг з наступним одержанням платежів по них. При цьому мова йде, як правило, про короткострокові вимоги. Міжнародний факторинг дозволяє імпортеру на постійній основі одержувати товар з відстрочкою платежу (звичайно до трьох місяців). Зобов’язання оплати покладається на імпортера після приймання товарного постачання по якості і кількості. Факторинг відкриває унікальні можливості для підприємств, що імпортують товари, будучи не чим іншим, як товарним кредитом.

Форфейтингові операції банку — це купівля боргу, вираженого в оборотному документі, у кредитора на безобіговій основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) приймає на себе зобов’язання про відмовлення -форфейтингу — від звертання регресивної вимоги до кредитора при неможливості одержання задоволення в боржника. Купівля оборотного зобов’язання відбувається, природно, зі знижкою [28].

Акредитив як платіжний інструмент опосередковує та обслуговує розрахунки між контрагентами різних країн. В угоді з акредитивом беруть участь такі сторони:

— аплікант (імпортер, покупець, платник, заявник, емітент, наказодавець) — юридична особа, за дорученням якої банк-емітент відкриває акредитив;

— бенефіціар (експортер, продавець) — юридична особа, на користь якої відкритий акредитив;

— банк-емітент — банк платника, який відкриває акредитив за дорученням клієнта;

— авізуючий банк — банк у країні продавця, який у відповідь на звернення банку-емітента авізує (повідомляє) умови акредитиву бенефіціару без зобов’язань виконати платіж, або акцептувати, або негоціювати переказний вексель (тратту), виписаний відповідно до умов акредитива;

— виконуючий банк — банк-емітент або інший (зазвичай підтверджуючий) банк, який уповноважений банком-емітентом здійснити платіж, прийняти на себе зобов’язання за платежем з відстрочкою, акцептувати або негоціювати тратти проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива;

— якщо акредитив передбачає вільну негоціацію (негоціацію за пред’явленням), то будь-який банк є виконуючим. Якщо тільки виконуючий банк не є підтверджуючим, то його призначення в цій якості банком-емітентом не створює для виконуючого банку якого-небудь зобов’язання провести платіж, платіж з розстрочкою, акцептувати, негоціювати трати;

— підтверджуючий банк — банк, уповноважений банком-емітентом, або до якого звернувся банк-емітент з проханням додати своє підтвердження стосовно зобов’язання такого банку здійснити платіж, акцептувати або негоціювати трати проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива та якому банк-емітент зобов’язується надати відшкодування. Підтверджуючий банк приймає на себе та несе такі самі зобов’язання, як і банк-емітент;

— рамбурсний банк — банк, який призначається банком-емітентом для надання відшкодування за платежами за акредитивами. Рамбурс — вимога платежу за акредитивом, що надсилається виконуючим банком на адресу банку-емітента або іншого (рамбурсуючого) банка, якому банк-емітент надав повноваження здійснити відшкодування за платежами за акредитивом [6].

За способом використання акредитиви поділяються на документарні (товарні) та грошові (циркулярні):

— документарні (товарні) використовуються для розрахунків за товари та послуги при наданні обумовлених в акредитиві документів;

— грошові (циркулярні) — це такі акредитиви, виплата за якими не обумовлена наданням документів.

За формою акредитиви поділяються на документарні акредитиви та акредитивні листи.

Експортер, який погодився на розрахунки з використанням акредитивних листів повинен прийняти до уваги, що йому не буде відмовлено у негоціації тратт банком його країни лише у тому випадку, якщо акредитивний лист виписаний солідним (першокласним) банком та його гарантія купити виставлені тратт вважатиметься іншими банками достатньою.

Підтвердження акредитивного листа може бути здійснений тільки банком, який виписав цей лист, тобто підтвердження не має того змісту, який воно може мати при підтвердженні документарного акредитива банком країни-експортера або якимось іншим банком.

За способом повідомлення бенефіціара про відкриття акредитиви поділяються на: прямо авізовані та авізовані через авізуючий банк та попередньо авізовані.

Прямо авізовані акредитиви банк емітент направляє безпосередньо бенефіціару без втручання іншого банку. Бенефіціар у свою чергу повинен звернутися з вимогами до закордонного банку, що його обслуговує. Ця форма авізування має ряд недоліків, характерних при розрахунках. Перш за все бенефіціар не має необхідних умов для контролю справжності акредитиву, більше того, ще ускладнює процес з’ясування платоспроможності банку-емітента.

Експортер, котрий бажає захистити себе від подібної практики, повинен вимагати авізований акредитив або підтверджений банком у його власній країні. Авізований акредитив — це акредитив, за яким банк-емітент звертається з дорученням до іншого банку (авізуючого), щоб сповістити бенефіціара про відкриття акредитиву без будь-якого зобов’язання як із боку авізуючого банку, так і з боку банку-емітента.

За ступенем гарантованості оплати сум, які мають бути сплачені експортеру, акредитиви поділяються на відкличні та безвідкличні. Відкличний акредитив — це акредитив, який може бути в будь-який час змінений, або відкликаний (анульований) банком-емітентом за дорученням імпортера, що доручив банку-емітенту відкрити цей акредитив, без обов’язкового повідомлення бенефіціара.

Оскільки відкличний акредитив не створює додаткових зобов’язань імпортера в частині оплати куплених ним товарів, експортери не вважають його достатньою гарантією і у зовнішньоторговельних розрахунках він використовується досить рідко. У випадку, коли імпортер та експортер усе ж таки дійдуть згоди щодо використання у міжнародних розрахунках відкличного акредитиву, останній може бути використаний як інструмент, який завдяки своїй простоті, точності та невеликій вартості порівняно з відкличним акредитивом забезпечить:

— платіж у встановлені терміни, роблячи зручнішим управління грошовими ресурсами продавця;

— контролювання банком розпоряджень продавця, що стосуються документів про відправку товару.

Юридичне зобов’язання банку-емітента, який відкрив безвідкличний акредитив, не може переглядатися у межах встановленого терміну дії без згоди всіх зацікавлених сторін (покупця, його банку та продавця). Однак слід зазначити, що у цій конструкції відсутній прямий зв’язок між покупцем та продавцем. Справді, лише торговельний контракт пов’язує їх та накладає зобов’язання на експортера за поставку товару, а на імпортера — за оплату цього товару.

За наявністю або відсутністю підтвердження за акредитивом з боку авізуючого або іншого банку акредитиви поділяються на підтверджені та непідтверджені. Підтверджений безвідкличний акредитив — це акредитив, за яким банк-емітент звертається з проханням до іншого банку (досить часто — до авізуючого банку) взяти безпосередню участь у операції шляхом надання свого власного зобов’язання до безвідкличного зобов’язання банку-емітента. Підтверджуючий банк зв’язаний з банком-емітентом. Останній повинен здійснити рамбурс на банк, який робить підтвердження, якщо той здійснив платіж. Безвідкличний підтверджений акредитив дає експортеру ту перевагу, що перед ним відповідає не тільки банк-емітент, але й банк, який підтвердив акредитив. Якщо акредитив підтверджено іншим банком, експортер отримує додаткові гарантії від деяких ризиків, які не можуть бути забезпечені банком-емітентом (наприклад, ризиків, пов’язаних із забороною в країні імпортера виплати іноземної валюти за торговельним зобов’язанням).

Непідтверджений акредитив — це акредитив, який не містить зазначеного вище зобов’язання. У цьому випадку авізуючий банк обмежується тільки авізуванням експортера щодо відкриття акредитива та платить лише у тому випадку, коли банк-емітент перерахує йому відповідну суму.

За валютою платежу акредитиви поділяються на такі, що сплачуються:

— у національній валюті бенефіціара;

— у національній валюті імпортера;

— у третій валюті.

Якщо за акредитивом платіж передбачено у іншій валюті, ніж валюта, в якій відкрито акредитив, у його умовах повинен чітко зазначатися курс перерахунку з валюти акредитива у валюту платежу, який необхідно використовувати при здійсненні виплат з акредитива.

За характером платежу у зв’язку з можливістю неможливістю здійснювати часткові поставки продукції акредитиви поділяються на подільні та неподільні. Подільним акредитивом передбачається виплата експортеру відповідно до контракту сум після кожної часткової поставки.

Неподільним акредитивом передбачається, що уся сума, яка належить експортеру, буде сплачена після завершення поставок або після останньої часткової поставки. Такий акредитив використовується зазвичай при постачанні окремими партіями обладнання, технологічно тісно пов’язаного, тобто коли непоставка однієї або кількох партій робить неможливим використання обладнання, яке надійшло раніше. Неподільний акредитив, таким чином, захищає інтереси імпортера.

За місцем та суб'єктом виконання акредитиви поділяються на такі, що:

— виконуються банком емітентом у країні імпортера;

— виконуються авізуючим або підтверджуючим банком у країні бенефіціара;

— виконуються за участю третьої сторони.

У тих випадках, коли виконуючим банком є банк-емітент, строк дії акредитиву закінчується у країні банку-емітента, і акредитив сплачується тільки після отримання та перевірки документів, необхідних для розкриття акредитиву.

У випадку, коли виконуючим банком є авізуючий банк, можливі декілька видів оплати документів залежно від того, який спосіб оплати зазначено в умовах контракту.

Залежно від виду зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарської діяльності (експорту чи імпорту товарів та послуг) акредитиви поділяються на акредитиви на імпорт та акредитиви на експорт:

Акредитиви на імпорт — використовуються для розрахунків за імпортовані іноземними фірмами товари та надані послуг і відкриваються українськими банками за дорученням українських фірм-імпортерів.

Акредитиви на експорт — використовуються для розрахунків за експортовані інофірмами товари та надані послуги і відкриваються іноземними банками за дорученням іноземних фірм імпортерів.

У розрахунках за український експорт акредитиви відкриваються, як правило, іноземними банками з авізуванням їх через українські банки. Найвигіднішим у цьому випадку є призначення виконуючим банком уповноваженого українського банку.

При розрахунках за імпорт доцільно використовувати акредитиви, якими передбачено платіж в українському банку-емітенті проти документів, що надходять від іноземного експортера. Це дає змогу запобігти можливому заморожуванню валютних коштів суб'єктів господарської діяльності України та банків на рахунках в іноземних банках для наступних платежів за акредитивами.

Одним із видів імпортних акредитивів є транзитні акредитиви. Вони можуть авізуватися, підтверджуватися та виконуватися уповноваженими банками за дорученням іноземних банків-кореспондентів, які відкривають ці акредитиви в інших країнах.

За способом виконання акредитиви поділяються на такі, що виконуються:

— шляхом платежу за пред’явленням;

— шляхом акцепту;

— шляхом платежу з відстрочкою;

— шляхом негоціації.

Платіж за пред’явленням здійснюється, як правило, авізуючим або підтверджуючим банком у країні експортера при наданні відповідних фінансових та комерційних документів.

Акредитиви, які виконуються шляхом акцепту. При акцептуванні акредитиву надається також вексель. Незалежно від того, на кого виставлено вексель, банк-емітент, а за необхідності - підтверджуючий банк зобов’язуються акцептувати та здійснити платіж у зазначений строк.

Перший варіант є найсприятливішим для експортера: авізуючий банк або підтверджуючий банк після пред’явлення необхідних документів у його касах акцептує тратту.

Другий варіант: акцепт банком-емітентом, який акцептує тратту після отримання документів та визнання їх відповідно до умов акредитиву.

Третій варіант — найменш сприятливий для експортера — акцепт наказодавцем.

Акредитиви, які виконуються шляхом платежу з відстрочкою. Вибір між відстроченим платежем та акцептом обумовлюється головним чином звичаями та законодавством країни-експортера. Наказодавець може уникнути оплати мита та митних зборів на цінні папери ряду країн, якщо вибрав відстрочений платіж замість акцепту. При цьому способі виконання платежу банк-емітент та підтверджуючий банк (якщо акредитив підтверджений) зобов’язаний здійснити платіж у визначений термін.

Акредитиви, які виконуються шляхом негоціації. За такої форми виконання акредитиву (використовується у США, Китаї та англомовних країнах) банк-емітент зобов’язується платити експортеру за пред’явленням або шляхом акцепту, але передбачається також можливість негоціації. Як правило, банк-емітент відправляє листа безпосередньо на адресу бенефіціара, де передбачається:

— термін дії для негоціації у країні бенефіціара;

— уточнення про добропорядність («bona fide»), за яким банк-емітент зобов’язується платити пред’явнику акредитива з доданими до нього оформленими належним чином документами.

Залежно від наявності депонованих грошових коштів у підтверджуючому банку акредитиви поділяються на покриті та непокриті. Покритими вважаються такі акредитиви, при відкритті яких банк-емітент попередньо надає у розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття) у сумі акредитиву на строк дії зобов’язань банку-емітента з умовою можливості їх використання для виплат за акредитивом. Валютне покриття може надаватися шляхом:

— кредитування на суму акредитива кореспондентського рахунку виконуючого банку у банку-емітенті або іншому банку;

— надання виконуючому банку права на списання всієї суми акредитиву з кореспондентського рахунку, відкритого у нього банком-емітентом у момент отримання акредитиву до виконання;

— відкриття банком-емітентом у виконуючому банку депозитів покриття або страхових депозитів.

Непокритими вважаються такі акредитиви, при виставленні яких банк не депонує кошти клієнта на окремому рахунку і відповідно не надає попередньо у розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття).

Залежно від наявності других бенефіціарів акредитиви поділяються на переказні (трансферабельні) та непереказні. Переказним (трансферабельним) є акредитив, за яким бенефіціар (перший бенефіціар) має право уповноважити банк, що здійснює платіж, платіж з відстрочкою платежу, акцепт чи негоціацію, або будь-який банк, уповноважений негоціювати переказуючий банк, на те, щоб акредитивом могли користуватися повністю або частково одна чи декілька інших осіб (другі бенефіціари).

Трансферабельний акредитив частіше використовується у межах однієї країни. Право на переказ акредитива в іншу країну повинно вказуватися в його умовах.

У свою чергу акредитив, який не може бути використаний другим (и) бенефіціаром (бенефіціарами) є непереказним акредитивом.

До спеціальних форми акредитивів відноситься компенсаційний акредитив. Компенсаційний акредитив має багато схожого з трансферабельним, але існують також і суттєві відмінності. При трансферабельному акредитиві виставляється лише один акредитив, який потім переказується першим бенефіціаром (посередником) другому бенефіціару. При компенсаційному акредитиві використовуються два акредитиви. Перший акредитив (основний акредитив) за дорученням іноземного покупця виставляється банком покупця, де посередник виступає у ролі бенефіціара.

Другий акредитив за дорученням посередника виставляється банком посередника, до справжній постачальник товарів виступає у ролі бенефіціара.

Зустрічний акредитив. Зустрічні акредитиви схожі з компенсаційними (back-to-back) за винятком того, що при зустрічному акредитиві банк-емітент для другого акредитива не приймає перший (основний) акредитив як «забезпечення». Замість цього банк отримує інструкції дебетувати рахунок експортера (посередника) за всіма платежами, які здійснюються за другим акредитивом. Перший (основний) акредитив використовується як потенційне джерело надходження грошових коштів на рахунок експортера (посередника).

Резервний акредитив («стенд-бай»). Резервні акредитиви, або акредитиви «стенд-бай» (Stand-by letter of credit), які інколи ще називають чистими, є спеціальними видами акредитивів і за своєю суттю більше тяжіють до банківської гарантії. Резервний акредитив може використовуватись і як документарний акредитив, і для додаткового забезпечення платежів на користь експортера (скажімо, при розрахунках у формі інкасо або банківського переказу). Але такий акредитив (як аналог авансової гарантії або гарантії виконання) може виступати і як забезпечення повернення раніше виплаченого імпортером (замовником) авансу або виплати неустойок та штрафів на користь імпортера при неналежному виконанні експортером контракту.

Револьверні та відновлювані акредитиви. Револьверні акредитиви — це акредитиви, які автоматично поновлюються на їх початкову суму або після закінчення визначеного заздалегідь періоду, чи в міру використання у межах наперед визначений загальної суми та терміну дії. Таким чином, акредитиви зможуть поновлюватися щомісяця, щокварталу, або певну кількість разів. Револьверні акредитиви використовуються у тих випадках, коли продаж товарів за кордон — не ізольована угода, а іноземний покупець є постійним клієнтом експортера. Використання такого акредитива дає експортеру змогу отримувати грошові кошти під належним чином оформлені документи, які відповідають умовам акредитива, за кожну кратну поставку (здійснювану переважно за графіком), що зафіксовано у контракті (найчастіше при поставках сировини).

У свою чергу револьверні акредитиви поділяються на кумулятивні і некумулятивні. Так званий кумулятивний револьверний акредитив дає змогу переносити можливий залишок з одного періоду на наступний.

Некумулятивні акредитиви — це акредитиви, за якими невикористаний залишок повертається. Порівняно з відновлюваним акредитивом, коли банк виставляє револьверний акредитив, він та його клієнт беруть на себе зобов’язання щодо всієї суми, а не її частини, яка стосується якогось певного періоду.

Акредитив з червоною смугою. Згідно з таким акредитивом авізуючий або підтверджуючий банк здійснює авансування бенефіціара (експортера) до надання визначених документів. Ця спеціальна умова зазначається в акредитиві за вимогою заявника акредитива (покупця / імпортера). Акредитив з червоною смугою можна характеризувати як джерело передвідвантажувальних коштів у формі:

— позики від авізуючого підтверджуючого банку, яка надається бенефіціару (експортеру);

— платежу апліканта (імпортера).

Сума, яку належить авансувати бенефіціару за акредитивом із червоною смугою, визначається аплікантом такого акредитиву за погодженням із банком-емітентом. Ця сума може становити як 100% від суми акредитива, так і певний його відсоток.

Позика, надана бенефіціару авізуючим / підтверджуючим банком, разом із певним відсотком за користування нею повинна бути потім повернена авізуючому підтверджуючому банку, але тільки після того, як бенефіціар надасть документи, необхідні для розкриття акредитива та які повністю відповідатимуть умовам акредитива. Однак якщо бенефіціар не зможе надати такі документи і відповідно не зможе отримати за цим акредитивом гроші, а відтак буде неспроможний повернути позику, то у такому випадку авізуючий підтверджуючий банк матиме право вимагати рефінансування (з відсотком за позикою) від банку-емітента. У свою чергу останній матиме право регресу відносно апліканта акредитива. Таким чином, аплікант нестиме відповідальність за всі витрати, що виникли у банку-емітента, авізуючого підтверджуючого банку за акредитивом із червоною смугою [14].

2. Сутність валюти та її класифікація

Валюта — грошова одиниця, що використовується для вимірювання величини вартості товарів і послуг. Взагалі грошова одиниця будь-якої країни називається валютою.

У сучасних умовах міжнародний обмін товарами і послугами став можливим лише за умови функціонування на світовому ринку загального, інтернаціонального за змістом вартісного еквівалента, коли гроші обслуговують міжнародні економічні відносини і використовуються як міжнародна розрахункова одиниця чи міжнародний засіб обігу або платежу, — це світові гроші, функціональною формою яких є валюта.

Поняття «валюта» широко використовується в економічній літературі. Але, незважаючи на широке застосування, сутність цього економічного терміну не знайшла однозначного трактування.

Деякі економісти визначають валюту як грошову одиницю будь-якої країни [15, 2]. В інших наукових роботах, поняття «валюта» означає грошову одиницю, яка використовується у функціях світових грошей, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу та платежу [24]. Зведення поняття валюти до грошової одиниці у всіх визначеннях у кращому випадку некоректне, оскільки грошова одиниця — лише незначна складова явища грошей, пов’язана з масштабом цін, і вона не спроможна вичерпати таку складну функцію грошей, як світові грошей [12].

Враховуючи сказане, ми згодні з професором Савлуком М.І., у тому що найбільш прийнятним є визначення валюти як будь-яких грошових коштів, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов’язане із зовнішньоекономічними відносинами.

Валюта обслуговує міжнародний сектор економіки. На її основі функціонує валютний ринок, формується валютний курс, платіжний баланс, золотовалютні резерви. Поняття валюти включає готівкові і депозитні гроші, чеки, векселі, сертифікати, акредитиви, акції, облігації. Головним призначенням світових грошей стає виконання функцій інтернаціональної міри вартості, за якою порівнюються не безпосередньо вартості окремих товарів, а купівельні спроможності національних валют. Таким чином, вони поєднують національні грошові вартості.

У широкому розумінні валюта залежно від емітента валютних коштів тепер вживається у трьох значенням (рис. 1. 1):

Рис. 1.3. Класифікація валют [10]

міжнародний розрахунок торгівля експортний

Тепер у системі міжнародних валютних відносин ключові позиції займають саме колективні валюти. Це форма світових грошей, позбавлених товарної основи. Інвестиційною підвалиною, що забезпечує можливість застосування колективних валют, є утворення і функціонування міжнародних валютних союзів. У межах окремих союзів колективні валюти використовуються не тільки як міжнародна інтернаціональна міра вартості шляхом зіставлених валютних курсів, а і як міжнародний платіжний засіб і засіб нагромадження. Сформувалися такі види міжнародних валют, як:

— СПЗ — спеціальні права запозичення, уведені в систему розрахунків Міжнародним валютним фондом (МВФ) з 1 січня 1970 р. ;

— Євро — європейська валютна одиниця, функціонує з січня 1999 року у рамках валютної системи «Спільного ринку» (12 країн).

Валюта класифікується за багатьма критеріями (рис. 1. 3). Залежно від країни емітента валютних коштів валюта поділяється на: національну; іноземну; міжнародну (регіональну).

Національна валюта — це встановлений законом платіжний засіб певної країни, що емітується національною банківською системою. Національна валюта є основою національної валютної системи. Наприклад, для Росії - це кошти, номіновані в рублі, для України — у гривні, для США — долари.

Іноземна валюта — це грошова одиниця, що емітується банківською системою інших країн. Іноземна валюта є об'єктом купівлі-продажу на валютному ринку, зберігається на рахунку у банках, але не є законним платіжним засобом на території певної держави. Винятком можуть бути тільки періоди сильної інфляції.

Міжнародна (регіональна) валюта — міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, що емітується міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонує за міждержавними угодами.

Один з головних чинників, забезпечують можливість застосування міжнародних (регіональних) валют, — це утворення і функціонування міжнародних (регіональних) валютних союзів. Основними ознаками таких міжнародних формувань є:

— введення системи твердих валютних курсів;

— зобов'язання країн-учасниць підтримувати повну взаємну конвертованість своїх валют;

— погодження внутрішньої і зовнішньої економічної політики;

— координація політики регулювання грошової маси та обсягів грошової маси.

За режимом використання валюти поділяються на: конвертовані; неконвертовані. Конвертованість національної грошової одиниці - це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти і навпаки. Таким чином, неконвертованими є валюти, які неможливо вільно обмінювати на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввезення та вивезення жорстко обмежується. У свою чергу конвертованими є валюти, які вільно обмінюються на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться та ввозяться через кордон.

Конвертованість передбачає відкритість економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вільну міграцію капіталу, тобто вона притаманна саме ринковій економіці. Для адміністративно-командної економіки конвертованість є чужим явищем. Конвертованість національної валюти за поточними операціями є однією з основних статутних вимог Міжнародного валютного фонду (МВФ) для його членів (стаття VІІІ Статуту МВФ). Україна оголосила про своє приєднання до цієї статті на підтвердження поточної конвертованості у 1997 році.

У світовій практиці конвертованість валюти класифікують за кількома критеріями:

1. За повнотою конвертованості:

— повна конвертованість, за якої здійснюється вільне (без жодних обмежень) використання національної валюти для всіх категорій суб'єктів підприємства (юридичних і фізичних осіб, резидентів і нерезидентів) на будь-які цілі. Прикладом повністю конвертованих валют є: долар США, австрійський долар, англійський фунт стерлінгів, канадський долар, японська єна, євро, СДР тощо;

— часткова конвертованість, за якої вводяться певні обмеження на обмінні операції. Обмін національної валюти на іноземні дозволяється тільки для певних категорій суб'єктів підприємництва або за певними видами операцій. На вимогу МВФ, вказані обмеження не повинні зачіпати платежі за поточні міжнародні операції, інакше валюта втрачає за регламентом фонду статус конвертованої.

Валюта, що використовується для оцінки міжнародних торговельних операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар, що є предметом купівлі-продажу — є міжнародна торгова валюта.

Міжнародна резервна валюта — це валюта, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу, надання позик, кредиту, фінансування допомоги тощо. Її головною функцією є створення валютних державних резервів.

Економічні, політичні, культурні та інші форми зв’язків між окремими країнами породжують грошові відносини між ними, пов’язані з оплатою отримуваних товарів і послуг у валюті (рис. 1. 2).

Рис. 1.2. Валютні відносини [19]

Валютні відносини є основним елементом зовнішньоекономічної діяльності різних економічних суб'єктів. Вони включають у себе всю сукупність економічних відносин, що виникають у процесі кредитно-грошових і розрахунково-кредитних відносин у міжнародній сфері.

Учасниками валютних відносин можуть бути: уряди або їх окремі структури; банки; фізичні або юридичні особи; держави; міжнародні організації; міжнародні фінансові інститути.

Розвиток валютних відносин можливий за існування особливого ринку, на якому можна вільно купувати або продавати валюту. Такий ринок називається валютним.

Під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності завжди виникає потреба в обміні однієї національної валюти на іншу. Саме тому встановлюється валютний курс.

За допомогою валютних курсів здійснюються такі їхні функції: засіб інтернаціоналізації грошових відносин (створюється цілісна світова система грошей); порівняння, зіставлення вартостей (цін) товарів на національному і світовому ринках. На цій основі національні витрати порівнюються з суспільно необхідними інтернаціональними витратами праці; зіставлення цінових структур і результатів відтворювального процесу окремих країн (порівняння рівнів продуктивності праці, витрат виробництва, заробітної плати, платіжного балансу); перерозподіл національного продукту між країнами, які мають зовнішньоекономічні зв’язки. Використання валютного курсу розглянуто на рисунку 1.3.

Рис. 1.3. Використання валютного курсу [27]

Отже, робота кожного комерційного банку в рівній мірі як впливає на загальне економічне становище, так й залежить від нього за своєю структурою та динамікою. Банк здійснює купівлю-продаж безготівкової валюти, виконуючи доручення клієнтів, конвертує кошти клієнтів в будь-яку валюту, яка використовується на міжнародних фінансових ринках, котра необхідна клієнтам для виконання своїх обов’язків перед контрагентами нерезидентами.

3. Механізм здійснення операцій у сфері валютних розрахунків

Важливе значення для діяльності банків мають валютні розрахунки, які займають значну частку у доходах банку. Особлива увага приділяється механізму здійснення валютних розрахунків від якого залежать прибутки чи втрати банку. Механізм здійснення у сфері валютних розрахунків на валютному ринку проводяться на умовах спот, форвард, своп, опціонних угодах, валютного арбітражу.

Однією з найпоширеніших операцій валютного ринку є угода спот, яка реалізується на короткотерміновій основі, й відповідно на час її укладання визначається валютний курс. Спот (англ. spot — наявний, миттєво оплачуваний) це угода, за якої розрахунки між продавцем і покупцем валюти здійснюються не пізніше, ніж на другий робочий день після її укладання. Такі операції виконуються банками з метою забезпечення потреб клієнтів в іноземній валюті щодо здійснення поточних платежів, а також для забезпечення необхідних «робочих» залишків на кореспондентських рахунках в іноземній валюті шляхом зменшення надлишків в одній валюті та покриття потреб в іншій. Метою угоди спот може бути також спекулятивна операція. [14, 278]

Другий вид валютно-розрахункових операцій — форвард — здійснюється на терміновій основі за наперед узгодженим курсом. Форвард (англ. forward — вперед) — валютні угоди, термін виконання яких перевищує два робочих дні (здебільшого 1- 6 місяців). При укладанні угоди фіксуються її термін, курс валют та сума. Рух валюти між контрагентами відбувається після настання терміну угоди. Форвардні угоди використовуються банками для запобігання можливих збитків від коливання, змін цін, валютних курсів. Ці операції здійснюються у формі купівлі або продажу валюти на термін забезпечення наступних надходжень чи платежів.

Складнішим різновидом форвардної угоди є угоди своп, що укладаються між банками і дають їм змогу запобігати ризику зміни курсу валюти. Своп (англ. swap — обмінювати) — торговельно-фінансова операція, за якої угода про купівлю (продаж) іноземної валюти супроводжується укладанням контругоди про зворотній продаж (купівлю) тієї самої валюти через певний термін на тих самих умовах. Операція своп поєднує купівлю або продаж іноземної валюти на умовах угоди спот з одночасним її продажем або курсом форвард відповідно. Вона використовується з метою здійснення комерційних угод, придбання банком необхідної валюти без валютного ризику для забезпечення міжнародних розрахунків, диверсифікації валютних резервів, забезпечення кредитування клієнта у валюті, яку він сам визначає.

Під механізмом зовнішньоекономічної діяльності комплекс організаційних, правових, валютно-фінансових, економічних та інших методів, що забезпечують ефективну взаємодію національних суб'єктів господарської та іншої діяльності із світовими з метою прискореного розвитку продуктивних сил України та покращення соціально-економічних умов життя народу.

Ключовим елементом механізму зовнішньоекономічної діяльності є валютна політика, що являє собою сукупність заходів держави та національного банку у сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів, імпортні депозити та ін.) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоспроможність національного виробництва.

Отже, як ми вже визначились, що одним з найефективніших інструментів здійснення зовнішньоекономічної діяльності є документарний акредитив. У ділових зв’язках із державами, що контролюють зовнішню торгівлю, застосування акредитиву багато в чому є попередньою умовою здійснення імпортних та експортних операцій. Тому доцільним вважаємо дослідити та проаналізувати динаміку обсягів експортно-імпортних операцій в Україні. Показником, що характеризує активність суб'єктів господарської діяльності у міжнародних розрахунках є обсяги експортно-імпортних операції. Розглянемо період з 2008 по 2011 рік. Обсяги експорту і імпорту за 2008−2011 роки наведено в таблиці 3.1.

Таблиця 3. 1

Обсяги експорту і імпорту за період 2008−2010 роки, тис. дол.

Рік

Експорт

Імпорт

2008

49 248 064

60 669 923

2009

66 954 430

85 535 356

2010

39 702 883

45 435 559

2011

51 430 521,6

60 739 969,3

На перше місце у структурі імпорту товарів в Україну вийшов імпорт енергетичних матеріалів — 31%. Потрібно відмітити, що вплив членства країни у СОТ на імпорт даної продукції мінімальний, зважаючи на те, що основним експортером є Російська Федерація, яка не є членом СОТ.

Розглядаючи імпорт промислової продукції, можна сказати, що частка цієї продукції у 2009 році становила 29%, а у 2010 році зменшилась до 20%. На це вплинули причини, які ми перерахували вище.

Світова фінансова криза також вплинула і на географічну структуру імпортних поставок товарів в Україну. Тенденція попередніх років до скорочення частки країн СНД припинилась (рис. 3. 1), крім того, у вартісному виразі обсяги імпорту в Україну з країн СНД скоротились найменше порівняно з іншими регіонами світу — на 26%, при цьому загальне скорочення імпорту становило 33%.

Рис. 3.1. Географічна структура імпорту товарів України [31]

Відповідно до інформації, що була подана Державним комітетом статистики, можна визначити, що на обсяги експорту та імпорту України сильно вплинула світова фінансова криза. Якщо розглядати період з 2007 по 2008 рр., то можна побачити стійке зростання обсягів експортно-імпортних операцій. Абсолютний приріст за даний період склав 17 706,366 млн. дол. експортних операцій, та 24 865,433 млн. дол. імпортних операцій. Проте складне становище світової економіки зумовило негативний абсолютний приріст обсягів експорту та імпорту в 2009 році. Так порівняно з 2008 роком обсяги експорту скоротились на 27 251,547 млн. дол., а обсяги імпорту відповідно на 40 099,797 млн. дол. Власне у 2009 році обсяг експортно-імпортних операцій виявився найменший за аналізований період і складав 39 702,883 млн. дол. експортних операцій та 45 435,559 млн. дол. імпортних операцій. Найбільший обсяг 66 954,43 млн. дол. експортних операцій та 85 535,356 млн. дол. імпортних операцій було досягнуто у 2008 році. У 2010 році у результаті виходу з фінансової кризи почалося певне зростання обсягів експорту і імпорту, так абсолютний приріст експортних операцій, порівняно з 2009 роком, склав 11 727,6386 млн. дол., а імпортних відповідно 15 304,4103 млн. дол. Динаміка обсягів експортних і імпортних операцій наведена на рисунку 3.2 [4].

Рис. 3.2. Динаміка обсягів експорту та імпорту України за 2007−2010 рр., млн. дол.

Слід зазначити, що за аналізований період обсяги імпортних операцій зростали швидшими темпами, ніж обсяги експортних операцій, що стало причиною переорієнтації зовнішньоекономічної діяльності України. Так як акредитивна форма розрахунків вигідна як для експортерів, так і для імпортерів, то перевищення обсягів імпорту над експортом в цілому по Україні не відобразиться на частоті використання акредитивної форми розрахунків, а досить складний період в економічному житті навпаки спонукатиме на превалювання даної форми міжнародних розрахунків.

Товарна структура експорту України має стійкий склад. Найбільшу частку експорту становлять недорогоцінні метали та вироби з них (чорні метали, мідь, алюміній) — 33,7% від загального обсягу експорту; мінеральні продукти та продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості становить 13%; механічне обладнання, машини та механізми, електрообладнання та їх частини, пристрої для записування або відтворення звуку становить 11%; продукти рослинного походження, жири та олії тваринного або рослинного походження — 7,7%; транспортні засоби та шляхове обладнання — 6,3%, а готові харчові продукти займають 4,2% загальної структури. Імпортують до України найбільше мінеральні продукти 34,8%; енергетичні продукти — 32,3%; механічне обладнання, машини та механізми, електрообладнання та їх частини, пристрої для записування або відтворення звуку — 13,4%. (табл. 3. 2).

Таблиця 3. 2

Товарна структура експорту України

Показники

2009 рік

2010 рік

млрд. дол.

%

млрд. дол.

%

Всього

49,6

100

35,7

100

Продукція чорної металургії

19,0

38

11,4

32

Сільськогосподарська продукція

9,9

20

8,2

23

Машинобудування (машини та обладнання; транспортні засоби)

8,0

16

6,3

18

Продукція хімічної промисловості

4,1

8

2,8

8

Енергетичні матеріали

3,0

6

2,3

6

Інше

5,5

11

4,8

13

Отже, протягом 2011 року традиційно основу українського товарного експорту становила продукція металургійної промисловості, а саме чорні метали. Разом з сільськогосподарською продукцією, продукцією машинобудування та хімічної промисловості вони покривають більше 80% всього українського експорту (рис. 3. 3).

Рис. 3.3. Товарна структура експорту України за 2010−2011 рр. (млн. дол.)

Динаміку та структуру імпортних поставок товарів в Україну протягом 2010 року, головним чином, визначав вплив світової фінансової кризи:

— падіння промислового виробництва спричинило зниження потреб українських підприємств у сировині, матеріалах та енергоресурсах;

— зменшення інвестиційної активності позначилось на зниженні потреб у імпорті продукції машинобудування, устаткування обладнання, транспортних засобів та інших технологічних товарів;

— різке зменшення споживчого кредитування та доходів населення спричинило зниження обсягів увезення споживчих товарів: побутової техніки, легкових автомобілів, харчових продуктів;

— обмеження доступу до фінансових ресурсів, які є необхідними для здійснення операцій з імпорту;

— девальвація гривні підвищила вартість імпортних товарів [18].

Такі тенденції призвели не тільки до падіння загальних обсягів імпорту на 33% порівняно з 2008 роком, але і до певних змін у структурі, що відбулись, насамперед, через 54-відсоткове скорочення імпорту продукції машинобудування (табл. 3. 3).

Таблиця 3. 3

Товарна структура імпорту товарів України [31]

Показники

2009 рік

2010 рік

млрд. дол.

%

млрд. дол.

%

Всього

56,9

100

40,7

100

Енергетичні матеріали

16,7

27

12,8

31

Машинобудування (машини та обладнання; транспортні засоби)

17,8

29

8,2

20

Хімічна промисловість

8,3

14

7,2

18

Інше

8,5

14

5,6

14

Сільськогосподарська продукція

5,2

9

4,3

11

Чорна металургія

4,4

7

2,5

6

На перше місце у структурі імпорту товарів в Україну вийшов імпорт енергетичних матеріалів — 31%. Потрібно відмітити, що вплив членства країни у СОТ на імпорт даної продукції мінімальний, зважаючи на те, що основним експортером є Російська Федерація, яка не є членом СОТ.

Розглядаючи імпорт промислової продукції можна сказати, що частка цієї продукції у 2009 році становила 29%, а у 2010 році зменшилась до 20%. На це вплинули причини, які ми перерахували вище.

Зменшення обсягів увезення більшості товарних позицій напряму не є наслідком взятих при вступі до СОТ зобов’язань. Падіння імпорту легкових автомобілів та холодильного обладнання тільки частково пов’язано із запровадженням на їх імпорт 13 — відсоткової тимчасової надбавки до ставки імпортних мит, які були знижені в результаті вступу до СОТ. Генеральна рада Світової організації торгівлі 3 серпня 2009 року зобов’язала Україну до 7 вересня того ж року відмінити дані обмеження, як такі, що суперечать правилам СОТ. Українська сторона 8 вересня 2009 року сповістила СОТ про виконання таких вимог. Тут слід зауважити, що, зробивши певний крок у напрямку інтеграції у міжнародні структури, такий як приєднання до Організації, Україна у подальшому повинна використовувати методи захисту внутрішнього ринку, які не суперечать правилам СОТ.

Уведення таких захисних заходів хоч і не було основною причиною скорочення обсягів імпорту даної продукції, але все ж мало певний обмежувальний вплив. Так, за 2009 рік вартість увезених легкових автомобілів скоротилась у 5,5 разів, а холодильників — у 1,5 разів [31].

У товарній структурі імпорту продукція хімічної промисловості зросла з 14 до 18%. Це пояснюється наступними причинами: по-перше, з відносно незначним зменшенням обсягів увезення — на 13% порівняно з показником 2008 року. По-друге, увезення фармацевтичної продукції, що займає значну частку у структурі імпорту продукції хімічної промисловості - 27%, залишилось на рівні 2008 року — 1,96 проти 1,94 млрд. дол. США минулого року. Тому сприяли, з одного боку, внутрішні чинники: потреба у медичних препаратах які здебільшого не виробляються вітчизняними підприємствами або виробляються на рівні застарілих на декілька поколінь технологічних схем, що не відповідає сучасному попиту. У жовтні-грудні 2009 року внутрішній попит на фармакологічні препарати та сировину для їх виготовлення був підвищеним через епідемією вірусу грипу A/H1N1 та запровадженням урядом України найвищого рівня загрози в країні. З іншого боку, Україна в рамках СОТ приєдналась до низки секторальних «нульових» домовленостей про зниження ставок, у тому числі на фармацевтичні препарати, на які діє нульова ставка. Крім того, Україна приєднались до секторальної гармонізації з хімічних товарів (5,5−6,5%). Переважна більшість секторальних домовленостей охоплює комплектуючі та сировину для виробництва технологічної продукції, а не товари споживчого вжитку (мається на увазі кінцева продукція) [31].

Аналізуючи імпорт сільськогосподарської продукції, то можна заявити, що прогнози щодо масованого увезення продовольчих товарів внаслідок вступу України у СОТ не виправдались. У період з червня 2009 року по березень 2010 року порівняно з аналогічним попереднім періодом вартість імпортованої продукції груп 01−24 УКТ ЗЕД зменшилась на 17%, причому скорочення обсягів торкнулось майже всіх товарних груп, крім 07 УКТ ЗЕД (овочі, коренеплоди), 08 УКТ ЗЕД (плоди та горіхи, цитрусові) та 17 УКТ ЗЕД (цукор і кондвироби з цукру). Найбільше зменшився імпорт продукції групи 02 УКТ ЗЕД (м'ясо та харчові субпродукти) — на 55%.

Спостерігається також продовження тенденції нарощування обсягів імпорту свіжої овочевої та плодово-ягідної продукції. У 2009 році порівняно з 2008 роком їх імпорт збільшився у 2,6 та 2,2 рази відповідно. Зростання, головним чином, обумовлене ненасиченим внутрішнім попитом на овочі та фрукти, особливо у зимово-весняний період, через проблеми з зберіганням продукції вітчизняного виробництва та більшу доступність продуктів, які не вирощуються в Україні через природнокліматичні умови, як наслідок зниження імпортних тарифів в результаті вступу України до СОТ.

Зростання у два рази імпорту продукції групи 17 УКТ ЗЕД (цукор і кондвироби з цукру) у вартісному виразі було обумовлено дефіцитом внутрішнього споживання та високими цінами на цукор у світі. Так, за 2010 рік було увезено 89 тис. тонн білого цукру за ціною 566 дол. США/т проти 37 тис. тонн за ціною 492 дол. США/т за аналогічний минулий рік. Для задоволення внутрішнього попиту та покриття дефіциту можливе було увезення цукру-сирцю з тростини для подальшого перероблення в межах тарифної квоти, але через високі ціни на цукор-сирець на світових ринках та неузгоджену позицію між Міністерством економіки та Міністерством аграрної політики вона не була використана до кінця.

При вступі до СОТ Україна взяла зобов’язання надати тарифну квоту на увезення цукру-сирцю з тростини (код згідно з УКТ ЗЕД 170 111) у розмірі 260 тисяч тонн із щорічним збільшенням на 3,8 тис. тонн. Міністерство економіки розподілило квоту у січні 2009 року, але ліцензії на його увезення розпочало видавати тільки у серпні 2009 року. З вересня в Україні починається сезон виробництва цукру із вітчизняного цукрового буряку, тому цукор-сирець з тростини у обсязі 40 тис. тонн завезли тільки в грудні, тобто обсяг тарифної квоти був використаним лише на 15%.

Світова фінансова криза також вплинула і на географічну структуру імпортних поставок товарів в Україну. Тенденція попередніх років до скорочення частки країн СНД припинилась (рис. 3. 4), крім того, у вартісному виразі обсяги імпорту в Україну з країн СНД скоротились найменше порівняно з іншими регіонами світу — на 26%, при цьому загальне скорочення імпорту становило 33%.

Рис. 3.4 Географічна структура імпорту товарів України [31]

Такі тенденції пов’язані з тим що, по-перше, падіння національних валют країн СНД відносно основних світових валют — долара США та євро, зробило товари з даних країн більш конкурентоспроможними, враховуючи девальвацію гривні; а по-друге, з країнами СНД та Україною продовжує діяти режим вільної торгівлі. Зростання частки країн СНД відбулось в основному за рахунок скорочення імпорту з країн Азії, питома вага яких зменшилась з 18 до 17%, а в вартісному виразі обсяги впали у 1,8 рази.

Щодо регіональної структури експортно-імпортних операцій, слід зауважити, що найбільшими областями експортерами є Донецька (25,5%), Дніпропетровська (15,6%), Запорізька (8,4%) і Луганська (6,5%) області, що пов’язано з підвищеною діловою активністю та історичним розвитком промисловості у цих регіонах. Серед регіонів-лідерів по імпортним операціям треба виділити Дніпропетровську, Одеську, Донецьку, Київську і Харківську області. Їхня питома вага у загальній структурі імпорту за 2010 р. становила відповідно 8,9%, 5,8%, 5,1%, 5% та 3%. Питома вага міста Києва за обсягом імпортованих товарів склала 42,7% у загальній сукупності [26].

Таким чином, застосування документарного акредитиву є звичайною практикою для українських імпортерів та експортерів, основна мета яких, — вихід на нові ринки за рахунок залучення до співробітництва нових закордонних партнерів, забезпечення захисту своїх інтересів тощо [8].

Для банків обслуговування експортерів та імпортерів є одним з найрентабельніших видів корпоративного бізнесу. Але дані послуги пропонуються не всіма банками, а лише тими, що мають достатню ресурсну базу, надійну репутацію учасника міжнародного міжбанківського ринку та інші важливі якісні характеристики. Як правило, основними посередниками в акредитивних угодах зі сторони вітчизняних банків виступають найбільші банки.

4. Особливості форм розрахунків у міжнародній торгівлі

Вітчизняні комерційні банки, прилучаючись до міжнародного співробітництва, опановують різні форми розрахунків, прийнятих у світовій банківській практиці. Все більше уповноважених банків України (на сьогодні - близько вісімдесяти) самостійно встановлюють кореспондентські відносини з іноземними. І все ж сфера зовнішньоекономічної діяльності наших банків поки що одна з найменш розвинутих. Українське законодавство, яке регулює діяльність комерційних банків України щодо виконання операцій, пов’язаних із міжнародними розрахунками, містить нормативні акти, що у ряді випадків обмежують можливості здійснення таких операцій. З іншого боку, у вітчизняній банківській практиці ще досить погано освоєні основні міжнародно-правові положення, які регулюють окремі форми міжнародних розрахунків і значною мірою визначають характер міжбанківських взаємовідносин.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой