Особливості олігополістичного ринку

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ТАВРІЙСЬКА ДЕРЖАВНА АГРОТЕХНІЧНА АКАДЕМІЯ

Кафедра економічної теорії

Керівник: Васильченко О.О.

КУ Р СО В, А РОБОТА

з курсу «Мікроекономіка та макроекономіка»

на тему: «Особливості олігополістичного ринку»

студентки 21 групи 2 курсу

факультету Облік і Аудіт

спеціальності Фінанси

Єренкова Марина Олександрівна

(призвище, ім'я та по-батькові)

Курсова робота захищена

з оцінкою ______

Підписи викладачів

___________

___________

___________

Мелітополь, 2006

ТАВРІЙСЬКА ДЕРЖАВНА АГРОТЕХНІЧНА АКАДЕМІЯ

Кафедра економічної теорії

КАРТКА

ЗАВДАННЯ ТА КОНТРОЛЮ ЗА ХОДОМ ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

1. Прізвище та ініціали студента ____________________

2. Факультет ____________________

3. Курс, група ____________________

4. Форма навчання ____________________

5. Номер та назва теми курсової роботи ____________________

_________________________________________________________

_________________________________________________________

6. Номер залікової книжки __________________________________

7. Дата узгодження теми та плану з науковим керівником

_________________________________________________________

8. Дата подання науковому керівнику курсової роботи для рецензії

_________________________________________________________

9. Дата захисту курсової роботи _______________________________

10. Тему і термін прийняв до виконання _________________________

(підпис студента)

11. Науковий керівник ______________________________________

(прізвище та підпис)

Тема: Особливости олігополістичного ринку

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1 Ринок олігополії його сутність та особливості

1. 1Сутність олігополії

1. 2Рівновага на олігополістичному ринку

1. 3Поведінка олігополістів: теорія ігор

Розділ 2 Основні моделі олігополістичного ціноутворення

2. 1Ламана крива попиту

2.2 Олігополія заснована на таемній змові

2.3 Лідерство в цінах

Розділ 3 Особливості олігополіі в Україні. (На прикладі розвитку виробництва легкових автомобілів в Україні СП «АвтоЗАЗ-ДЕУ»)

3. 1Вдосконалюя конструкції автомобілів, СП «АвтоЗАЗ- ДЕУ» планує організувати виробництво нового вигляду машин

3.2 Німецькі автомобілебудівники припускають упровадити мілковузлову збірку автомобілів «Опель-Астра» на площах СП «АвтоЗАЗ-ДЕУ»

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Головна риса олігополістичного ринку — загальна взаємозалежність його учасників. Кожний олігополіст при визначені лінії своєї економічної поведінки повинен враховувати поведінку, як споживачів продукції, так і конкурентів, оскільки їх реакція на його дії може бути неоднозначною.

На олігополістичному ринку продукція може і не бути диференційованою. Головне значення має те, що тільки декілька фірм проводять всю або майже всю продукцію. На ряду олігополістичних ринків деякі або всі фірми заробляють значний прибуток в довгостроковому періоді через наявність вхідних бар'єрів, які роблять складним або неможливим вступ до галузі нових, фірм. Олігополія є поширеною формою ринкової структури. Олігополістичними галузями в США є автомобільна промисловість, виробництво сталі, алюмінію, нафтофімікатів, електроустаткування і комп’ютерів.(3)

Позитивний ефект масштабу може зробити неприбутковим співіснування багатьох фірм на ринку. Патентування і ліцензування технології можуть виключити потенційних конкурентів, а необхідність витрачання засобів на рекламу фірми і її товарів і затвердження їх репутації на ринку може стати перешкодою для входу в галузь нових фірм. Такі природні вхідні бар'єри: вони лежать в основі структури окремо взятою ринку. Крім того, діючі на ринку фірми можуть робити стратегічні дії, щоб утруднити вступ до галузі, Наприклад, вони можуть загрожувати, що переповнять ринок товарами і понижують тим самим ціни у разі входу на ринок нової фірми, а щоб ця загроза була реальною, вони можуть створювати надмірні виробничі потужності. (5)

Управління фірмою на олігополістичному ринку складніше із-за стратегічних рішень про ціноутворення, об'єм виробництва, рекламу і капіталовкладення. Оскільки конкурують лише декілька фірм, кожна з них, повинна ретельно зважити свої дії їх вплив на суперників, а також реакцію суперників.

Припустимо, наприклад, що із-за застою в збуті автомобілів «Форд» розглядає можливість зниження цін на 10%, щоб стимулювати попит, «Форду» треба ретельно продумати, як відреагують на це «Дженерал моторс» (''ДМ") і «Крайслер'». Вони можуть взагалі не відреагувати або понизити свої ціни менш ніж на 10%. В цьому випадку «Форд» зможе добитися значного збільшення збуту, в основному за рахунок своїх конкурентів. Або ж вони приймуть виклик «Форда», і тоді всі три автомобільні компанії продаватимуть більше машин, але їх прибутки скоротяться із-за нижчих цін. Інша можливість полягає в тому, що «ДМ» і «Крайслер» понизять свої ціни більшою мірою, чим «Форд». Вони можуть підти на 15%-е зниження, щоб покарати «Форд» за «розгойдування човна», але це може також привести до війни цін і різкого падіння прибутків всіх трьох фірм. «Форду» треба уважно зважити всі ці можливості. Фактично майже будь-яке важливе рішення, що приймається фірмою, — встановлення ціни, розрахунок об'єму виробництва, розгортання рекламної кампанії або вкладення в нові потужності - вимагає визначення найбільш вірогідної реакції конкурентів.

РОЗДІЛ 1

РИНОК ОЛІГОПОЛІЇ ЙОГО СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ

1. 1Сутність олігополії

Олігополія-ринкова структура, в якій домінує декілька фірм, які виробляють як однорідну, так і диференційовану продукцію та які дуже чутливі до політики ціноутворення одне одного.

Основні ознаки:

1. Малочисельність- панування відносно малого числа фірм.

2. Однорідні чи диференційовані продукти: в олігополістичній галузі може вироблятись стандартизована або диференційована продукція.

3. Ступінь концентрації виробництва у різних галузях

Причини виникнення:

1. Ефект масштабу — бар'єр для вступу в галузь

2. Патенти, контроль над сировиною, реклама

3. Спонукання до злиття

4. Загальна взаємозалежність

Олігополія існує, коли число фірм в галузі є настільки малим, що кожна при формуванні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію з боку конкурентів.

Основні причини складності аналізу цінової поведінки олігополії:

1. Нема чітких меж: існує як «жорстка» (панування 2−3 фірм на ринку) так і «розпливчаста» (3−8 фірм) олігополія.

2. Таємна змова та незалежність.

3. Різні бар'єри.

4. Неможливість передбачення дій конкурентів у відповідь

5. Олігополія включає і диференційовану, і стандартизовану продукцію.

6. Взаємозалежність і малочисельніть.

Найважливіша риса, притаманна олігополії - це стратегічна поведінка продавця: фірма — олігополіст мусить розробляти стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій своїх конкурентів.

Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять із різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми способів конкурентної боротьби і взаємодії із суперниками в умовах прагнення до максимальних прибутків у короткостроковому періоді.

Дві класичні моделі для випадку двох продавців, коли конкуренція ведеться за цінами (модель Бертрана) та за обсягами випуску (модель Курно), будуть розглянуті нижче. Поки що зупинимося на моделях, які враховують різні аспекти стратегічної поведінки учасників олігополістичного ринку. (10)

Складність дослідження олігополії полягає у непередбачуваності поведінки конкурента у відповідь на дії фірми — олігополіста. Вичерпана теорія олігополії відсутня. Проте існують окремі випадки, підпорядковані аналізу.

1.2 Рівновага на огігополістичному ринку

Коли ми вивчаємо який-небудь ринок, то зазвичай хочемо визначити рівноважні ціни і кількість товару. Наприклад, ми бачили, що у разі ринку здійсненою конкуренції рівноважна ціна урівнює об'єм попиту з об'ємом пропозиції. Потім ми бачили, що у випадки монополії рівновага встановлюється тоді, коли граничний дохід рівний граничним витратам. Нарешті коли ми вивчили монополістичну конкуренцію, ми бачили, що в довгостроковому періоді рівновага наступає у зв’язку з тим, що поява на ринку нових фірм зводить прибуток до нуля. (13)

На цих ринках кожна з фірм могла приймати ціну або ринковий попит як дане, і їй не доводилося думати про конкурентів. Проте на олігополістичному ринку фірма сама встановлює ціну або об'єм випуску, частково виходячи із стратегічних міркувань про поведінку конкурентів. В той же час рішення конкурентів залежить від рішення цієї фірми. Таким чином, конкурентний ринок знаходиться в рівновазі, коли об'єм пропозиції рівний об'єму попиту, тому що в цьому випадки кожна фірма веде себе найкращім образом-вона продає все, що проводить, и максимізував свій прибуток. Аналогічно, монополіст знаходиться в рівновазі, коли граничний дохід рівний граничним витратам, потому що в цьому випадку він поводиться найкращим чином і максимізував свій прибуток.

Ми можемо застосувати цей же принцип до олігополістичного ринку. Проте тепер кожна з фірм захоче поводитися найкращим чином при даній поведінці своїх конкурентів. Таким чином, кожна фірма приймає до уваги своїх конкурентів і припускає, що вони поступають аналогічно.

В умовах олігополії кожна фірма намагається реалізувати весь свій потенціал, враховуючи дії своїх конкурентів і допускаючи, що конкуренти чинять так само. (6)

Цей принцип дає підставу для визначення точки рівноваги на олігополістичному ринку.

Цю концепцію вперше виклав в 1951 році математик Джон Неш, а тому точка рівноваги, яку вона ілюструє, має назву рівноваги за Нешем.

Рівновага за Нешем -це стан, за якого кожен з учасників діє найкращим для себе чином, виходячи з того, що всі інші учасники діють незмінно, тобто не реагують на його дії.

Основні випадки рівноваги за Нешем

Модель Курно

Аналіз простої олігополістичної моделі - дуополії - запропонував французький економіст Август Курно в 1883 році.

Основні припущення моделі:

— фірми виробляють однорідний товар і знають криву ринкового попиту;

— кожна має вирішити, який обсяг виробляти, і обидві фірми приймають рішення одночасно;

— приймаючи своє виробниче рішення, кожна фірма бере до уваги свого конкурента.

Суть моделі полягає в тому, що кожна фірма розглядає рівень виробництва свого конкурента як фіксований, а потім вирішує скільки потрібно виробляти (рис. 1. 1)

Рис. 1. 1-Рішення фірми № 1 щодо обсягу виробництва

Якщо, на думку фірми № 1, фірма № 2 не вироблятиме нічого, фірма номер 1 вироблятиме 50 од., якщо фірма № 2 вироблятиме 50, фірма № 1 зароблятиме 25, якщо і фірма № 2 вироблятиме 75, фірма № 1 вироблятиме 12. 5, а якщо фірма № 2 вироблятиме 100 од., то фірма № 1 не вироблятиме нічого.

Обсяг виробництва, що максимізує прибуток фірми № Є, таким чином, спадною шкалою обсягу, який, на думку фірми № 1, вироблятиме фірма № 2. Ця шкала буде кривою реакції фірми № 1 К1(Q2) (Рис. 1. 2). Аналогічний аналіз можна виконати для фірми № 2 і побудувати криву її реалізації К2(Q1).

В точці рівноваги кожна фірма планує обсяг відповідно до кривої своєї реакції, так що рівні виробництва в умовах рівноваги перебувають у точці перетину двох кривих реакції.

Рис. 1. 2- Криві реакції фірм і точка рівноваги Курно.

Рівновага Курно — це ситуація на ринку, коли в умовах дуополії кожна фірма, діючи самостійно, обирає такий оптимальний обсяг виробництва, який очікує від неї друга фірма. За такої рівноваги кожна фірма реально оцінює обсяг, що вироблятиме її конкурент, і відповідно максимізує свій прибуток. (8) Якщо обидві фірми можуть укласти таємний договір, то вони можуть визначити свої обсяги виробництва таким чином, щоб максимізувати сумарний прибуток і ділити цей прибуток порівну. Сумарний прибуток максимізується вибором сумарного обсягу, щоб МR = МС.

Крива, що відображає комбінування обсягів виробництва Q1 і Q2, що максимізує сумарний прибуток має назву кривої контрактів (DЕ) (рис. 1. 3).

Рис. 1.3 — Приклад дуополії.

А — рівновага Курно

В — рівновага Курно при таємній змові

С — точка конкурентної рівноваги, коли Р = МС, МR = 0.

S — рівновага по Штакельбергу.

Модель Штакельберга

Модель Штакельберга — це модель олігополістичної поведінки, яка, на відміну від моделі Курно, припускає неоднакову економічну силу конкурентів, що дозволяє сильнішому з них взяти на себе функцію лідера на ринку. (11)

Аутсайдер — фірма будь-якої галузі, що не входить до монополістичного об'єднання підприємців цієї галузі і займає одне з останніх місць щодо основних показників.

В моделі Штакельберга дві фірми мають різні економічні сили. Виходячи з того, що функція реакції фірми-аутсайдера відома, лідер намагається привести себе до стану, який дозволяє йому досягти найвищого прибутку; інакше кажучи, фірма-аутсайдер має залежну, а фірма-лідер — незалежну позицію. У випадку, коли фірма-аутсайдер матиме таку саму економічну силу, як і лідер, остання не зможе реалізувати незалежну позицію, оскільки друга фірма може змусити її змінити обсяги і зрештою прийти до рівноваги Курно. (рис. 1. 4).

Рис. 1.4 — Модель Штакельберга

Тому єдиною умовою досягнення рівноваги Штакельберга є наявність у лідера такого запасу міцності, який дозволяв би йому, незважаючи на спроби конкурента, утриматися на незалежній позиції. Якщо конкурентна сила другої фірми значна, вона теж може спробувати зайняти незалежну позицію (точка II). За цих умов реалізується точка конкурентної рівноваги В, за якої прибутки обох фірм будуть дорівнювати нулю і така рівновага не може бути стабільною. Це означає, що якась з фірм має вийти з ринку або вони мають домовитися про спільну політику збуту на ринку (кооперативна гра) — утворити картель.

Модель Бертрана

Модель Бертрана -- це модель поведінки фірм — олігополістів, коли, на підміну від моделей Курно та Штакельберга, кожна ділова одиниця визначає не обсяг випуску, а ціну на свою продукцію за даних уявлень щодо цін, які виберуть інші. Кожен учасник ринку шукає такі ціни, які дають йому змогу отримати максимум прибутку за даної ціни конкурента.

Рис. 1.5 — Модель Бертрана

Якщо фірми продають однакову продукцію, то умова досягнення рівноваги Бертрана збігається з умовою конкурентної рівноваги — ціна дорівнює граничним витратам. Логічно це пояснюється тим, що, якщо ціна буде вищою за граничні витрати, один з конкурентів матиме великі стимули трохи знизити свою ціну, щоб завдяки цьому захопити більшу частку ринку.

Спрощена модель Бертрана представлена на рисунку 1.5. Кожна з рівних за економічною силою фірм має функцію реагування, що відображає всі значення ціни, які за очікуваної ціни її конкурента забезпечують отримання максимального прибутку. Якщо друга фірма встановить ціну, яка відповідає її монопольному стану, перша відреагує на це встановленням своєї ціни, це викличе реакцію пристосування другої фірми; процес взаємного пристосування триватиме доти, аж доки не встановиться рівновага в точці В. (9)

1.3 Поведінка олігополістів: теорія ігор

Особливості поведінки олігополіста на ринку визначаються двома тенденціями, що діють у протилежних напрямках:

З одного боку, фірми зацікавлені в максимізації сукупного прибутку галузі через змову та спільні дії, оскільки це дає змогу реалізувати монопольну владу.

З другого боку, кожна фірма прагне отримати надприбуток за рахунок конкурентів, порушуючи угоду, а це відповідно суттєво загострює суперництво.

Суперечності між двома тенденціями ілюструє дилема олігополіста.

Ситуація, з якою стикаються олігополісти, нагадує становище учасників стратегічних ігор таких, як бридж або шахи, і необхідно вибирати варіанти поведінки відповідно до дій та реакцій супротивників. Тому в аналізі олігополістичних ситуацій застосовується теорія ігор.

Теорія ігор — це теорія, яка займається аналізом стратегічної взаємодії суб'єктів, що мають протилежні інтереси. Теорія ігор була розроблена Джоном фон Нейманом та Оскаром Моргенштерном, які в 1944 році викликали її в книзі «Теорія ігор та економічна поведінка».

Основними поняттям теорії ігор є такі:

Гравець -- це особа, що приймає рішення (наприклад, фірма), учасник гри.

Функція платежів -- цільова функція гравця, яка встановлює зв’язок між варіантом дій та значенням функції -- виграшем гравця, що вимірюється певною корисністю для нього (наприклад, прибутком, для фірми).

Гра -- це сукупність відомих усім гравцям правил, які визначають можливі дії гравців та наслідки й виграші від кожної окремої дії.

Хід -- момент гри, коли гравці повинні зробити вибір одного з можливих варіантів дій.

Партія гри -- певна визначена сукупність ходів і виборів.

Стратегія -- це набір правил, які формулюються до гри і визначяють вибір варіанту дій гравця в залежності від можливих дій суперників

Ігри з двома учасниками мають назву ігор двох осіб,

Якщо виграш одного учасника дорівнює програшу іншого, то не зветься граю із нульовою сумою.

Гра з ненульовою сумою є місце, коли кожен з учасників може виґрати від рішення одного з них.

Результати гри ілюструються за допомогою матриці виплат, яка показує наслідки, що матиме кожний учасник гри при певних рішеннях його та інших учасників, тобто за певної стратегії. Найчастіше чисельність учасників та варіантів стратегії обмежується двома.

Економічні ігри, в які грають фірми, можуть бути кооперативними або некооперативними. Гра є кооперативною, якщо гравці можуть обговорювати пункти контрактів, які дають їм змогу розробляти спільні стратегії. Гра некооперативна, якщо переговори та будь-які зобов’язання по контракту неможливі. Домінуюча стратегія — стратегія, оптимальна для гравця, незалежно від того, що робить конкурент. (12)

Таблиця 1.1 — Матриця виграшів для рекламної гри-1.

Фірма, А рекламувати

Не рекламувати

Фірма В

Рекламувати Не рекламувати

10

5

15

0

6

8

10

2

Фірмі А потрібно рекламувати свій товар, оскільки вона, рекламуючи, повністю реалізує свої можливості, що б не робила фірма В, Реклама для фірми, А є домінуючою стратегією. Те саме стосується фірми В, незалежно

від того, що чинитиме фірма А, фірма В завжди виграватиме від реклами. Наслідком гри буде рекламна діяльність обох фірм.

Якщо у фірми, А немає домінуючої стратегії, то її оптимальне рішення залежить від того, що робить фірма В (табл. 1. 2).

Якщо фірма В рекламує свій товар, то фірмі А також потрібно рекламувати, проте якщо фірма В нехтує рекламою, то фірмі А треба також відмовитися від реклами.

Якщо обидві фірми повинні прийняти рішення одночасно, фірмі А слід уявити себе на місці фірми В.

Домінуюча стратегія фірми В — рекламна діяльність. Це означає, що фірмі А самій слід рекламувати товар. Рішення обох фірм рекламувати сходяться в точці рівноваги.

Таблиця 1. 2-Матриця виграшів для рекламної гри -2

Фірма, А Рекламувати

Не рекламувати

Фірма В

Рекламувати Не рекламувати

10

5

15

0

6

8

20

2

Фірма А, знаючи рішення фірми В, вибирає найкращій варіант дій, і так само фірма В, при заданому рішенні фірми А, теж працюватиме за найкращим з можливих варіантів. Якщо домінуюча стратегія існує для всіх гравців, то тоді у грі існує рівноважний результат, тобто рівновага за Першим (табл. 1. 2). У рекламній грі існує єдина точка рівноваги за Нешем — обидві фірми займаються рекламною діяльністю. У грі може існувати не лише одна точка рівноваги за Нешем. Іноді вона Іпагалі відсутня. (2)

Розглянемо задачу вибору продукту. Дві компанії - виробники крупи для каш; на сніданок — працюють на ринку, на який можна успішно вводити два різновиди крупи, за умови, що кожна з марок виводиться лише єдиною фірмою (табл. 1. 3). У цій грі кожній з фірм байдуже, який товар виробляти до того моменту, поки вона не виводить на ринок товар такий самий, як і конкурент. Знаючи стратегію свого конкурента, кожна фірма реалізує свої можливості і не має причин відхилятися від обраного напрямку діяльності.

Таблиця 1. 3- Задача вибору продукту

Фірма № 1 хрусткі

солодкі

Фірма № 2

Хрусткі солодкі

-5

-5

10

10

10

0

-5

-5

Обидві фірми мають вагомі причини для досягнення однієї з двох точок рівноваги за Нешем -- якщо вони обидві вийдуть на ринок з одним сортом каші, то обидві програють від цього.

Концепція рівноваги за Нешем значною мірою ґрунтується на індивідуальному раціоналізмі. Вибір стратегії кожним гравцем залежить не лише від його власної раціональності, а й також від способу мислення його опонента, Цей факт може обмежувати простір діяльності (таб.1. 4).

Таблиця 1. 4- Стратегія максиміну.

Гравець № 1 верх

низ

Гравець № 2

«нечесна» гра «чесна» гра

1

0

1

1

-1000

0

2

1

Якщо гравець № 1 діє обережно і враховує, що гравець № 2 може бути не повністю проінформованою або нераціонально мислячою особою, він може вибрати варіант «верх», і в цьому разі обов’язково одержить прибуток в розмірі 1, і не ризикуватиме втратити 1000. Така стратегія називається стратегією максиміну. оскільки вона максимізує мінімальний прибуток, який можна одержати. Якби гравець № 1 знав напевне, що гравець № 2 користуватиметься стратегією максиміну, то перший віддав би перевагу ігровому варіанту «низ», замість того Іцоб користуватися стратегією максиміну і грати варіант «верх».

Теорія ігор математичними методами досліджує поведінку індивідів, що мають протилежні інтереси. Дилема олігополіста (відома в теорії ігор як «дилема в’язня») досліджує стратегічні питання ціноутворення, які вирішує кожна фірма: встановити співробітництво і на його основі максимізувати прибутки галузі чи навпаки — намагатися максимізувати особисті прибутки. Це стратегічна гра, принципи якої доводять, що за певних обставин індивідуальна раціональність поведінки індивідів призводить до гірших результатів порівняно з випадком колективної раціональності.

Розглядаючи «дилему ув’язнених» (табл. 1. 5), можна побачити, що виграші від'ємні, оскільки вони являють собою кількість років проведених у в’язниці. (14)

Таблиця 1.5 — «Дилема ув’язнених»

Ув’язнений А

Признаватись

Не признаватись

Признаватись

Ув’язнений В

Не признаватись

-5

-5

-10

-10

-10

-10

-2

-2

Для обох ув’язнених ідеальний варіант — це не признання, і в цьому випадку строк покарання для кожного з них становитиме два роки.

Водночас міннання себе винним є домінуючою стратегією для кожного з ув’язнених він дає більшу віддачу незалежно від стратегії іншого в’язня.

Домінуючі стратегії є також стратегіями максиміну. Отже, випадок, в якому обидва ув’язнених визнають себе винними, це одночасно є точка рівноваги за Нешем, і максимінний розв’язок. Таким чином, признання є раціональним виходом для кожного з в’язнів.

Стратегії, в яких гравці роблять однозначний вибір або вдаються до однозначних дій мають назву чистих стратегій.

На відміну від них існують змітані стратегії. Приклад цьому — гра «орел і решка». В цій грі кожен з гравців вибирає для себе орла чи решку і обидва гравці одночасно відкривають свої монети. Якщо монети в обох гравців

випали однаковим боком, перемагає гравець А, якщо сторони монет не співпадають, то виграє гравець В (табл. 1. 6).

Таблиця 1. 6- Гра «Орел — решка»

Гравець, А орел

решка

Гравець В

Орел Решка

1

-1

-1

1

-1

1

1

-1

У разі застосування чистих стратегій рівноваги за Нешем не виникає.

Доцільність рішень, які передбачають змішані стратегії, залежить від конкретної гри та гравців.

Змішана стратегія — це така, в якій гравець навмання робить вибір з-поміж двох чи більше можливих варіантів дій. При цьому для кожного з варіантів попередньо призначається ймовірність його вибору.

Стратегії, що не є оптимальними для одноразової гри, можуть виявитися такими у грі, що повторюється. Залежно від кількості повторювань для повторюваної «дилеми ув’язнених» може виявитися оптимальною стратегія «окоза око», в якій кожен гравець дотримується принципів співробітництва, доки їх дотримується конкурент, (табл. 1. 7).

Таблиця 1. 7-Проблема ціноутворення («око за око»)

Фірма № 1

Низька ціна

Висока ціна

Фірма№ 2 Низька ціна Висока ціна

10

10

100

-50

-50

100

50

50

У послідовній грі гравці роблять ходи по черзі. В деяких випадках перевагу має той, хто виявляє ініціативу першим. Тоді у гравців може виникнути стимул спробувати взяти на себе певні зобов’язання до того, як це зроблять їх конкуренти (табл. 1. 8).

Таблиця 1. 8-Видозмінена задача вибору продукту

Фірма № 1

Хрусткий

Солодкий

Фірма № 2

Хрусткий Солодкий

-5

-5

10

20

20

10

-5

-5

Якщо обидві фірми, ігноруючи наміри одна одної, змушені незалежно і одночасно оприлюднити свої рішення, тоді найімовірніше обидві вийдуть на ринок із солодким різновидом і обидві зазнають збитків.

Якщо фірма № 1 може першою запропонувати на ринку свій різновид каші, тоді вона пропонує солодкий варіант, напевно знаючи, що фірма. № 2 відреагує, обравши хрусткий варіант каші. (15)

Прикладом кооперативних ігор є ситуації укладання угоди. Як і у випадку некооперативних ігор, при укладанні угоди іноді можна, обмежуючи гнучкість своїх дій, одержати стратегічну перевагу (табл. 1. 9).

Таблиця 1. 9-Виробниче рішення.

Фірма № 1

ВироблятиА

ВироблятиВ

Фірма № 2

Виробляти, А Виробляти В

40

5

50

50

60

45

5

45

Фірми планують вивести товари, які є взаємодоповнюючими.

Якби обидві фірми могли домовитися, котра з них вироблятиме який товар, єдиним раціональним результатом є: фірма № 1 — товар А, фірма № 2 -товар В. Однак основним в цьому виборі є те, що виробництво В -домінуюча стратегія для фірми № 2.

Розглянувши основні випадки рівноваги за Нешем, можемо підвести підсумок: у моделі Курно кожна фірма приймає як здану величину кількісні об'єми продукції, вироблювані її суперниками; у моделі Бертрана, навпаки, кожна фірма приймає як задану величину ціни своїх суперників.

Декілька більше ускладнена форма взаємозалежності між фірмами передбачається в моделі Штакельберга, в якій одна фірма грає роль лідера, а її суперники просто слідують за нею.

Взаємозалежність між фірмами-олігополіями легко піддаються аналізу за допомогою математичної теорії ігор. (8)

Три основні елементи будь-якої гри — гравці, набір можливих стратегій і матриця результатів. Рівновага Неша наступає у тому випадку, коли стратегія кожного гравця оптимальна з урахуванням можливого вибору стратегії іншого гравця. Стратегія називається домінуючою, якщо вона оптимальна незалежно від стратегії, вибраної іншим гравцем.

Вище зазначене дає нам змогу перейти до розгляду основних моделей олігополістичного ціноутворення.

РОЗДІЛ 2

ОСНОВНІ МОДЕЛІ ОЛІГОПОЛІСТИЧНОГО ЦIНОУТВОРЕННЯ

Олігополістичне ціноутворення має дві взаємопов'язані риси:

1) Олігополістичні ціни мають тенденцію бути негнучкими, чи «жорсткими».

2) Коли монополістичні ціни змінюються, ймовірно, що фірми змінюють свої ціни разом; олігополістична цінова поведінка передбачає наявність стимулів до узгодження дій чи таємній змові при призначенні чи зміні цін.

2.1 «Ламана» крива попиту: не заснована на таємній змові олігополія

Що пояснює, чому ціни на ринках олігополії часто залишаються стабільними, не дивлячись на значні зміни і витратах. У моделях, що розглядаються нами до цих пір, олігополісти продавали абсолютно однакові вироби. Однорідність продукції у жодному випадку не є визначальною ознакою олігополії, і в моделі Суїзі виробу кожної фірми — це близькі, але недосконалі замінники продуктів, пропонованих її суперниками.

Суїзі почав з припущення про те, що кожна фірма призначає одну і ту ж ціну (позначимо її Р'). Як і в інших моделях олігополії, тут центральним моментом є оцінка реакції інших фірм на зміни ціни або об'ємів випуску, зроблені суперником. Суїзі припустив, що якщо одна фірма знижує свою ціну, то інші повинні наслідувати її приклад (приблизно так, як в моделі Бертрана). Він також припустив, що якщо одна з фірм піднімає ціну, то інші не змінять своїх рішень.

Обґрунтування Суїзі своїх допущень звучить достатньо переконливо. Фірма, знижуючи свою ціну, відбиратиме частку ринку у своїх суперників, якщо ті не відреагують аналогічним зниженням своїх цін. Але коли фірма піднімає свою ціну, її суперники можуть захопити її частку ринку, підтримуючи свої поточні ціни на колишньому рівні.

Припустимо, що олігополістична галузь складається з 3 фірм А. В і С, кожна з яких володіє третиною всього ринку диференційованого продукту. Припустимо, що фірми «незалежні» у тому значенні, що вони не займаються укладанням таємних угод при встановленні цін.

Розташування і форма кривої помиту олігополії буде залежати від того як конкуренти будуть реагувати на зміну ціни, що здійснила фірма А.

Існують два ймовірних припущення відносно дій у відповідь конкурентів:

1) Фірми В і С будуть вирівнювати свої ціни у відповідності з будь-якою зміною ціни, що здійснила А.

Якщо фірма, А скорочує ціну, її продаж збільшиться дуже незначно, тому що конкуренти В і С наслідуватимуть приклад, А і зашкодять їй отримати перевагу в ціні перед ними. Якщо фірма, А підвищить ціни, то вона не буде витіснена з ринку, хоча галузь в цілому втратить деякий обсяг продажу на користь інших галузей.

2) Фірми В і С будуть ігнорувати будь-яку зміну ціни, що здійснила А, Якщо фірма, А знизить свою ціну, а її конкуренти ні, А отримає обсяг продажу за рахунок двох своїх конкурентів. Якщо, А підніміть ціну, а її конкуренти ні, то вона буде витіснена з ринку і втратить споживачів на користь В і С.

Відрізок D1А кривої попиту, що характеризує ситуацію, коли «конкуренти ігнорують» є більш придатним для підвищення цін, а відрізок АD2, що характеризує ситуацію, коли «конкуренти слідують», є більш реалістичним для зниження цін.

Олігополіст стинається з «ламаною» кривою попиту D1AD2

Крива є високоеластичною вище за поточну ціну, але є меншеластичною чи навіть нееластичною нижче за поточну ціну.

Крива граничного доходу буде складатись з двох відрізків МR1, і МR2.У зв’язку із різкою різницею в еластичності попиту вище та нижче за точку поточної ціни відбувається розрив (рис. 2. 1).

Рис. 2.1 — Олігополістична «ламана» крива попиту

Якщо кінцеві прибутки є задовільними для деяких фірм за існуючою ціною, то більш вигідним для неї є не змінювати цю ціну.

Будь-який зсув в граничних витратах не викличе зміни ціни та обсягу виробництва.

Декілька емпіричних досліджень підтвердили, що ціни при олігополії стабільна не більше і не менше, ніж при всіх інших формах ринкової структури.

Інші дослідження показали, що чаші всього фірми підтримують зростання ціни так само, як і її зниження.

Ще одне заперечення полягає в тому, що модель взагалі реально не пояснює, як спочатку виникла ціна Р'.

Від цієї точки допущення про асиметричну реакцію, що приводить до зламу в точці Р', достатньо вірні. (5)

2. 2 Олігополія. заснована на таємній змові

Таємна змова має місце, коли фірми досягають безпосередньої, чи мовчазної згоди про те, щоб зафіксувати ціни, розділити чи розподілити ринки чи іншим чином обмежити конкурентну боротьбу між собою.

За даних однакових витрат, попиті та показниках граничних доходів стан кожної з фірм, що досягай згоди, може бути наведений у випадку максимізації прибутку (рис. 2. 2).

Рис. 2.2 — Таємна змова і тенденція до максимізації загальних прибутків.

Виникає специфічна ситуація: кожна фірма вважає найбільш вигідним призначити одну й ту ж ціну, але тільки якщо її конкуренти будуть насправді робити те ж саме. Найбільш простою формою таємної угоди є картель, який передбачає формальну письмову угоду відносно і ціни, і виробництва. Картель -- це змова декількох фірм-виробників (продавців) з метою максимізації прибутку, які спільно діють на ринку як фірма — монополіст, контролюючи обсяг виробництва та ціну блага. При організації картелю фірми повинні:

1) узгодити спільні ціну і галузевий обсяг випуску продукції;

2) встановити квоти кожного учасника;

3) виробити механізм запровадження угоди і контролю за її виконанням.

Розмір квоти залежить від домовленості і. як правило, є приблизно пропорційним частці кожної фірми — члена картелю на ринку. За умови виконання угоди про квоти кожним учасником картелю, картель перетворюється у монополію. Кожний учасник картелю виграє, отримуючи надприбуток. Умови створення картелю:

1. Встановлення бар'єрів на шляху входження в галузь конкурентів.

2. Визначення загального рівня випуску та монопольної ціни, що максимізує прибуток.

3. Встановлення квоти для кожної фірми, що входить у картель.

4. Забезпечення процедури контролю щодо встановлених квот.

Основні перепони для таємної змови:

1. Різниця в попиті і витратах.

2. Число фірм.

3. Шахрайство.

4. Падіння ділової активності.

5. Можливий вступ інших фірм.

6. Правові перепони.

У більшості країн відверті змови картельного типу заборонено законом, тому частіше існують таємні змови, які дуже небезпечні для суспільства, бо практично уникають контролю з боку держави. У галузях, де ціни мають тенденцію бути стабільними відносно довгий час, для координації дій застосовується лідерство в цінах.

2. 3. Лідерство в цінах: мовчазна таємна угода

Лідерство в цінах є засобом, за допомогою якого олігополісти можуть координувати свою поведінку в області цін, не вступаючи у пряму таємну змову. «Панівна» фірма, зазвичай найбільш крупна чи найбільш ефективна в галузі, змінює ціну, а всі інші фірми більш чи менш автоматично наслідують цій зміні.

В такій ситуації явної змови фірм (щодо цінової політики) може й не бути, і тому випадки лідерства у цінах утворюють певну проблем при спробах застосування антимонопольного законодавства.

У довгостроковому періоді олігополістичиі фірми залишатимуть галузь, які не зможуть собі забезпечити прибуток (принаймні не збитковість), навіть при оптимальному масштабі виробництва. Якщо ж у галузі очікується прибуток, то в разі відсутності вхідних бар'єрів спрацює конкурентний механізм, у галузі ввійдуть нові фірми, і вона перестане бути олігополістичною. (4)

Ціновий лідер дотримується наступної тактики:

1. Оскільки зміни цін завжди пов’язані з деяким ризиком у тому підношенні, що конкуренти можуть не наслідувати лідера, корегування цін

робиться рідко. Ціновий лідер не буде реагувати зміною своїх цін на невеличкі повсякденні зміни в умовах витрат і попиту. Ціна зміниться тільки тоді, коли умови витрат і попиту зміняться значно і у всій галузі,

2. Про перегляд цін, що насувається, ціновий лідер галузі часто повідомляє через головних адміністраторів. Сповіщаючи про «необхідність підвищити ціну», ціновий лідер може домогтися згоди серед своїх конкурентів для дійсного збільшення.

3. Ціновий лідер необов’язково обирає ціну, яка максимізує прибутки галузі в короткостроковому періоді. Причина полягає в тому, що фірми галузі нерідко намагаються завдати вступу нових фірм. В тому випадку, якщо бар'єри для вступу засновані на перевагах у витратах існуючих фірм, їх можуть подолати фірми, що вступають у галузь, за умови, що ціна продукту встановлена на достатньо високому рівні (рис. 2. 3).

Рис. 2.3 — Модель домінуючої фірми

На рисунку 2. 3-а зображена крива ринкового попиту D і крива пропозиції SN з боку N малих фірм, які є ціноотримувачами. За ціною Р0 фірми могли б постачати на ринок стільки продукції, скільки споживачі погоджуються придбати (Qо). На рисунку 2. 3-б зображена крива граничної корисності МС домінуючої фірми та крива попиту D0, з якою зустрічається домінуюча фірма. Ця крива починається з рівня, ціни P0, за якою фірма нічого не продасть. Вона може продавати за нижчими цінами, ніж Р0, стільки, потрібно для задоволення ринкового попиту, якщо взяти до уваги можливості малих фірм: за кожною ціною, нижчою, ніж Р0, обсяг попиту, який може задовольнити домінуюча фірма, дорівнює різниці між обсягом ринкового попиту та обсягом, що готові запропонувати малі фірми за такою ціною. Домінуюча фірма у стані рівноваги Е, коли вона максимізує власний прибуток, буде постачати обсяг < QЕ (згідно з умовою МКо= МС, де МКо — гранична виручка домінуючої фірми) за ціною Рк.

Обсяг ринкового попиту за ціною РЕ складає рв (рис. 2. 3) малі фірми за такою ціною беззбитково для себе постачатимуть рд, а домінуюча фірма — обсяг QB-QA=QE

Ціноутворення за принципом «витрати плюс «

В цьому випадку при визначенні ціни до середніх витрат додається надбавка зазвичай у розмірі певного відсотка. Ціноутворення за цим принципом має особливі переваги для фірм, що виробляють багато продуктів, які інакше б стиналися з важким і дорогокоштуючим процесом приблизного визначення умов попиту і витрат для множини різних найменувань.

Аналізуючи другий розділ, можна сказати, що модель з ламаною кривою попиту є моделлю олігополії, зухвалою, скоріше науковий, ніж практичний інтерес. Згідно цієї моделі змагаючи фірми реагують асиметрично на підвищення і зниження цін. Це приводить до виникнення ламаної кривої попиту і розриву кривої граничних доходів, причому остання може зробити ціни стабільними навіть при значних змінах в граничних витратах.

Мотиви фірм, прагнучих укласти таємну угоду, аналогічні мотивам осіб, які вирішують дилему ув’язненого. Складність збереження картелів в том, що домінуючою стратегією кожного з учасників таємної угоди є порушення цієї угоди.

Пануючі на ринку фірми іноді можуть застосовувати певні стратегії, щоб утримати потенційних конкурентів від вторгнення на свої ринки. Часто це приводить до зростання неминучих витрат.

РОЗДІЛ 3

Особливості олігополіі в Україні. (На прикладі розвитку ВИРОБНИЦТВА ЛЕГКОВИХ АВТОМОБІЛІВ В УКРАЇНІ СП «АВТОЗАЗ-ДЄУ»)

3. 1 Вдосконалює конкуренцію автомобілів СП «АвтоЗАЗ-ДЄУ» планує організувати виробництво нового вигляду машин

Сучасне автомобілебудування по праву вважається барометром стану промисловості тієї або іншої країни. Його роль в економіці надзвичайно велика. У США, наприклад, у сфері виробництва автомобілів, враховуючи підприємства суміжних галузей, які поставляють сировину, матеріали і що комплектують виробів, оптову і роздрібну торгівлю, технічне обслуговування і ремонт, автодорожнє господарство і діючий автотранспорт, зайнятий кожен шостий, з тих, що працюють в промисловості. У Японії цієї галузі припадає на частку близько 12% загального об'єму виробництва оброблювальної промисловості. У Німеччині, Італії, Франції автомобілебудування забезпечує 8−10% загального об'єму виробництва. За даними статистики західних країн, на одну людину в автомобільній промисловості працює 6−7 чоловік в суміжних галузях виробництва.

За прогнозами фахівців, найближчими роками почнеться підйом економіки України. У зв’язку з передбачуваним підвищенням життєвого рівня населення збільшиться попит на недорогі вітчизняні автомобілі.

У 2003 г. СП «АВТОЗАЗ-ДЕУ» випустило на український ринок 11 тис., а підприємства «Кримавтогаз» (Сімферополь) і «Укрволгатехсервіс» (Київська обл.) — близько 2 тис. легкових автомобілів. Перше місце зайняв С-класс (44,91%) завдяки активним позиціям моделей ВАЗ й ДЕУ «Ланос». На другому місці був Д-клас (25%), його лідируючі моделі - ДЕУ «Нубіра», «Есперо» і ГАЗ-3110. Масового продажу «Таврії» значно збільшили частку В-класа (15,8%), хоча інших моделей в даному сегменті налічувалися одиниці.

Удосконалюючи конструкцію автомобілів, СП «АВТОЗАЗ-ДЕУ» планує організувати виробництво абсолютно нового вигляду машин, які повинні зайняти гідне місце на українському ринку. Намічено вже найближчим часом почати випуск по схемі крупновузлової збірки (SКD) автомобілів «Муссо» й «Корандо» (джипи), «Чеамен» (представницьке авто), «Люблін-3» (мікроавтобус), а також організувати мілковузлову збірку (СКD) автомобілів «Опель-Астра» спільно з відомою німецькою компанією «Опепь». Практично всі названі моделі представляють останнє слово в сучасному автомобілебудуванні.

Для просування на український ринок роздрібна ціна «Муссо» повинна бути нижче за ціну найдешевшої моделі цього класу «Джип Чероки» — 22 000 дол. 2, Тоді, виходячи із співвідношення ціни «Муссо» і цін конкуруючих машин, а також кількості нових автомобілів, проданих в 2003 г., можна визначити місткість ринку, яку може зайняти «Муссо» (див. табл. 3. 1).

Таблиця 3. 1

Визначення потенційного сегменту українського ринку для автомобіля «Муссо»

Ціна (дол.)

Відхилення від ціни «Муссо» (%)

Продаж в 2003 г, (ед.)

Можливий продаж «Муссо» (ед.)

«Міцубіси Пажеро»

27 600

39

156

61

«Хонда CR. -V»

2000

11

191

21

«Субару Форестер»

23 500

19

148

28

«Ніссан Терано»

78 000

41

79

33

«Опель Фронтера» ….

26 000

31

78

24

«Джип Черокі»

22 000

11

27

3

«Сузукі Гранд Вітара»

24 300

23

3

1

Всього

682

«Муссо»

19 800

171

За умови, що ціна базового варіанту «Корандо» буде на 10% нижче за ціну найдешевшої моделі цього класу «Кіа Спортаж» (15 000 дол.), а його споживчі і технічні якості - не нижче, ніж конкуруючих машин, цей варіант також приверне увагу покупця. У таблиці 3.2 наводяться відповідні дані.

Таблиця 3. 2

Визначення потенційного сегменту українського ринку.

Ціна (дол.)

Відхилення від ціни «Корандо» (%)

Продаж в 2003 г. (од.)

Можливий продаж «Корандо» (од.)

«Кіа Спортаж»

15 000

11

589

65

«Тойота Рав 4»

19 900

47

167

79

«Сузукі Вітара»

Всього

19 000

41

116

872

47

«Корандо»

13 500

192

Для просування на ринок автомобіля «Чеамен» роздрібна ціна його базового варіанту повинна бути на 10% нижче за ціну найдешевшої моделі цього класу «форд Таурус» (38 000 дол.), з можливим діапазоном від 34 200 (у базовій комплектації) до, 40 800 дол. (з повним набором опцій). Окрім цього, покупців повинна привернути наявність в конструкції вузлів і агрегатів виробництва «Мерседес-бенц» (що може сприяти звуженню реалізації автомобілів даної марки). У таблиці (3. 3) приведені відповідні показники.

Таблиця 3. 3

Визначення потенційного сегменту українського ринку для автомобіля «Чеамен»

Ціна (дол.)

Відхилення від ціни «Чеамена» (%)

Продаж в

2003 г. (од.)

Можливий продаж 'Чеамена" (од.)

«Мерседес-Бенц» S420 «БМВ» 7

62 800 57 653

84

69

21

32

18

22

«Мерседес-Бенц» S320

«Ауді А8»

54 328 54 010

59

58

131

33

77

19

«Лексус"ЕS, GS, LS

«Інфініті»

50 000

38 500

46

13

32

29

15

4

«Форд Таурус»

Всього

38 000

11

19

297

2

«Чеамен»

34 200

156

Абсолютно новим видом продукції для СП «АВТОЗАЗ-ДЕУ буде автомобілі малої вантажопідйомності «Люблін» (мікроавтобуси, фургони і вантажівки) виробництва фірми «ДЕУ мотор Польща». Автомобілі «Люблін» планується випускати в різних модифікаціях: фургон, вантажопасажирський варіант, мікроавтобус, ізотермічний, бортовий. Кращими. продажами автомобілів «Люблін» займалася дилерська мережа «ДЕУ мотор УКРАЇНАЛТД», яка змогла реалізувати всього 26 од. Причиною такого низького об'єму продажів з’явилися необґрунтовано завищені ціни (від 11 730 до 17 240 дол.), відсутність реклами, недовіра покупця до незнайомої марки.)Основним конкурентом автомобілів «Люблін» є «Газель» (Росія), ціна якої складає всього 4300−8800 дол. — з бензиновими двигунами і 7800 — 13 200 дол. — з дизельними двигунами, хоча за якістю вона і програє. Відвоювати частину даного сегменту українського ринку буде задоволене важко. Тільки за умови проведення широкомасштабній рекламній кампанії і встановленні конкурентноздатних цін автомобілі «Люблін» мають шанс затвердитися на ринку України. Згідно підрахункам, ціна базового варіанту «Любліна» повинна бути на 10% нижче за ціну найдешевшої моделі «Газель» з дизельним двигуном і знаходитися в діапазоні від 7020 (у базовий комплектації) до 8424 дол. (з повним набором опцій). Якщо прийняти ціну як основний чинник, що визначає рішення споживача про покупку, то продажі «Любліна» могли б скласти в 2005 г. 2500 од., або 10% місткості українського ринку малотоннажних автомобілів. (15)

3.2 Німецькі автомобілебудівники припускають, упровадити мілковузлову збірку автомобілів «Опель Астра» на плацах СП «АвтоЗАЗ-Деу»

Свого часу запорізький" завод вів переговори з німецькою компанією «Адам Опель» про створення спільного підприємства, але вони не увінчалися успіхом, і «АвтоЗАЗ» підписав контракт з компанією «ДЕУ мотор». Проте німецькі автомобілебудівники не відмовилися від намірів організувати виробництво автомобілів «Опель» в Україні і запропонували упровадити мілковузловую збірку автомобілів «Опель-Астра» на площах СП «АВТОЗАЗ-ДЕУ; пропозиція передбачала необхідні інвестиції і постачання технологічного устаткування. Автомобілі «Опель-Астра» відносяться до середнього класу (В-класу). З погляду покупця, вони є оптимальним компромісом між ціною і споживчими якостями. Нове покоління цих машин добре пристосоване до умов експлуатації в Україні, а їх споживчі якості відповідають вимогам, що пред’являються до автомобілів середнього класу. При цьому по багатьом технічним, експлуатаційним і споживчим якостям «Опель-Астра» перевершує решту продукції, що випускається на СП. Виробництво цього автомобіля на СП «АВТОЗАЗ-ДЕУ», за умови забезпечення належною якості, поліпшить імідж СП, оскільки високе реноме фірми «Опель» давно відоме. Власники уживаних автомобілів «Опель», що переконалися в їх перевагах — надійності, витривалості, економічності, охоче придбають нові недорогі машини «Опель-Астра». Для затвердження на ринку роздрібна ціна автомобіля «Опель-Астра» повинна бути нижче за ціни основних конкуруючих виробів і знаходитися в діапазоні від 8100 (у базовій комплектації) до 9720 дол. (з повним набором опцій).

Таким чином, зі всіх нових моделей, що плануються до виробництва в найближчій перспективі на СП «АВТОЗАЗ-ДЕУ», слід виділити такі, як «Опель-Астра»,"Чеамен", «Муссо», «Корандо», які з'єднали 8 собі останні досягнення в автомобілебудуванні. Їх випуск, безумовно, підніме репутацію СП. Автомобілі" Люблін" дещо застаріли по дизайну, їх споживчі якості не забезпечують успішної конкуренції з автомобілями «Газель» і не досягли рівня продукції провідних світових виробників. Але польські конструктори активно удосконалюють свої (розробки, і для нас співпраця з «ДЕУ мотор Польща» може надати плідним. (15)

ВИСНОВКИ

Характерною межею ринків олігополії є взаємозалежність між фірмами. У моделі Курно кожна фірма приймає як задану величину кількісні об'єми продукції, вироблювані її суперниками; у моделі Бертрана, навпаки, кожна фірма приймає як задану величину ціни своїх суперників. Хоча спрямованість поведінки фірм в цих двох випадках майже однакова, результати вражаюче різні. Модель Курно приводить до трохи нижчої ціни і вищого об'єму продукції, чим у випадку, якщо б фірми уклали таємну угоду, добиваючись монопольного результату. Навпаки, модель Бертрана приводить в основному до того ж результату, який ми бачили при довершеній конкуренції.

Декілька більш ускладнена форма взаємозалежності між фірмами передбачається в моделі Штакельберга, в якій одна фірма грає роль лідера, а її суперники просто слідують за нею. Ця модель по структурі аналогічна моделі Курно, за винятком того, що фірма Курно як початкова задана величина приймає об'єми продукції іншої фірми, а «лідер» Щтакельберга стратегічно маніпулює рішеннями своїх суперників щодо об'ємів продукції.

Взаємозалежності між фірмами-олігополіями легко піддаються аналізу за допомогою математичної теорії ігор. Три основні елементи будь-якої гри — гравці, набір можливих стратегій і матриця результатів. Рівновага Неша наступає у тому випадку, коли стратегія кожного гравця оптимальна з урахуванням можливого вибору стратегії іншого гравця. Стратегія називається домінуючою, якщо вона оптимальна незалежно від стратегії, вибраної іншим гравцем.

Мотиви фірм, прагнучих укласти таємну угоду, аналогічні мотивам осіб, які вирішують дилему ув’язненого. Складність збереження картелів в тому, що домінуючою стратегією кожного з учасників таємної угоди є порушення цієї угоди. Взаємодії, що повторюються, між вельми незначним числом фірм можуть укріплювати таємні угоди в тих випадках, коли ефективні стратегії типу «око за око».

Пануючі на ринку фірми іноді можуть застосовувати певні стратегії, щоб утримати потенційних конкурентів від вторгнення на свої ринки. Часто це приводить до зростання неминучих витрат.

Найостаннішим доповненням до теорії олігополії є теорія конкуруючих ринків. Основна її ідея полягає в тому, що коли витрати на вхід фірми в ринок і вихід з нього дуже низькі, то загроза вторгнення на ринок може бути значною, а розподіл ресурсів аналогічно тому, яке характерне при довершеній конкуренції. Критики цієї теорії роблять упор на те, що майже завжди існують особливі неповоротні витрати, пов’язані з входом фірм на ринок і виходом з нього, і що навіть невеликі неповоротні витрати є важливим чинником для стратегічної заборони від вторгнення на ринок.

Взаємодія незначної кількості фірм, кожна з яких діє в умовах зростаючого ефекту масштабу, не завжди приводить до природної монополії. Тут також роль неповоротних витрат виявляється важливою. Іноді покупцям необхідно робити певні дії, якщо вони зацікавлені в появі найменше дорогого з потенційно можливих варіанту.

Модель з ламаною кривою попиту є моделлю олігополії, зухвалою скоріше науковий, чим практичний інтерес. Згідно цієї моделі змагаючи фірми реагують асиметрично на підвищення і зниження цін. Це приводить до виникнення ламаної кривої попиту і розриву кривої граничних доходів, причому остання може зробити ціни стабільними навіть при значних зміненнях в граничних витратах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Базилевич В., Лукьянов В., Писаренко Н., Квіцинська Н. Мікроекономіка: Опорннй конспект лекцій. — Київ: Четверта хвиля, 1997.

2. Вэриан Хэл Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход: Учебник для вузов / Пер. с англ. Под ред. Н. Л. Фроловой. — М: ЮНИИТИ, 1998.

3. Гамілтон Дж, Методичний посібник до «Мікроекономіки «Роберта С. Піндайка та Деніела Л. Рубінфелда: Пер. з англ. — К.: Основи, 2000.

4. Гребенников П. И. и др. Микроэкономика: Учебник / П. И. Гребенников, А. И. Леусский, Л. С. Тарасевич; под общ. ред. Л. С. Тарасевича -2-е изд.: перераб". и доп. — СПб.: Изд — во С. -Пб УЭФ2002.

5. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика / Пер. с англ. — С-Пб., 1994'. 6. Доллан Э. Дж., Линдсей Д. Рынок: микроэкономическая модель: Пер. с англ. — С. -Пб 2000;

7. Карагодова О. О., Черваньов Д. М. Мікроекономіка. — К.: Четверта хвиля, 2001.

8. Маккониелл К., Брго С. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т. — М: Республика. 1992.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой