Особливості перекладу англійських заперечень

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Иностранные языки и языкознание


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

Заперечення являє собою важливу категорію мови, будучи однієї з основних розумових операцій. Універсальність заперечення обумовлена прагненням людини до диференціації явищ дійсності й відбиттям цього процесу в мові.

В лінгвістиці найчастіше заперечення розглядається як елемент значення речення, який вказує, що зв’язок, який встановлюється між компонентами речення, на думку мовця, реально не існує [5, с. 249] або що відповідне стверджувальне речення відкидається мовцем як помилкове.

Категорія заперечення в мові характеризується розгорнутою, складною системою засобів вираження й неоднорідністю семантики, що продовжує привертати увагу дослідників, не дивлячись на багатолітню традицію в її вивченні: Е. Кліма [81], Е. Шендельс [66], Е. Падучева [49], А. Бахарев [8], В. Бондаренко [13], Л. Бархударов [6], Д. Штелінг [67], В. Комісаров [33], Г. Левітова [41] та багато інших.

Проте до цих пір в науковій літературі немає єдності думок відносно категоріальної приналежності заперечення. Воно визначається як логіко-граматична (В. Бондаренко), граматична (Е. Шендельс), синтаксична (Б. Мамедов, Е. Шендельс), понятійна (О. Есперсен) категорія.

Лінгвістичне поняття заперечення крім його відношення до слова і виразу включає також і його віднесеність до морфеми. Лінгвісти звертаються до поняття заперечення в морфемній структурі слова, розглядаючи проблему антонімічних стосунків в мові. Заперечні афікси як один із способів вираження опозиційних ознак властиві не лише російській та англійській мовам, але і іншим мовам з розвиненою системою афіксації.

В області перекладознавства питанням перекладу заперечних конструкцій займалися М. Аполова [1], В. Комісаров [33], Л. Латишев [38] та ін. Однією з основних проблем перекладу є проблема досягнення адекватності та еквівалентності. Цій темі присвячено багато наукових праць таких вчених як Ю. Найда [45], В. Комісаров [33], Л. Моліна [82], А. Швейцер [65]

Актуальність дослідження обумовлена універсальним характером категорії заперечення, складністю проблематики в межах даної категорії, недостатньою вивченістю прояву заперечення на рівні мови. В той же час усно-розмовна область функціонування категорії заперечення в структурі слова не отримала повного освітлення. У сферу дослідження вказаної категорії не входить пласт лексики, що вживається в діалектній мові. Залишається недостатньо вивченою семантика заперечення, що виражається заперечними префіксами в народних говорах, не дивлячись на існування робіт, присвячених даній проблемі.

Об'єктом дослідження є мовні засоби вираження заперечення в сучасній англійській мові.

Предмет дослідження — особливості перекладу англійських заперечнь на лексичному, граматичному, синтаксичному та стилістичному рівнях.

Мета дослідження — визначити особливості перекладу заперечень на на лексичному, граматичному, синтаксичному та стилістичному рівнях.

Мета роботи реалізується шляхом вирішення наступних завдань:

1) визначити сутність поняття «заперечення»;

2) класифікувати різновиди англійських заперечень на всіх мовних рівнях (лексичному, граматичному, синтаксичному, стилістичному) та виявити підходи до їхнього перекладу російською мовою;

3) встановити відмінності в структурі заперечення в англійській та російській мовах;

4) провести порівняльно-зіставний аналіз відтворення англійських заперечних конструкцій на матеріалі двох російських перекладів англійського твору.

Матеріал дослідження — твір Джона Фаулза «Вежа з чорного дерева» [75] та два його переклади, виконаних перекладачами К. Чугуновим [23] та І. Безсмертною [61]. У роботі розглядаеться письмова форма сучасної англійської мови.

Методи дослідження охоплюють: тезаурусний — для аналізу значення лексичних одиниць; метод кількісної обробки фактичного матеріалу — для об'єктивного визначення кількісних показників заперечних конструкцій в оригіналі та російських перекладах; порівняльно-зіставний — для аналізу відтворення англійських заперечних конструкцій російською мовою; порівняльно-історичний — для відстеження еволюції заперечних конструкцій від староанглійської мови до сучасної.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що розглянутий перелік питань представляє інтерес у вирішенні ряду методологічних та практичних аспектів вивчення функціонально-семантичних категорій досліджуваної проблеми.

Практичне значення дослідження полягає в можливості застосування отриманих результатів в теорії та практиці перекладу («Граматика», «Синтаксис», «Стилістика»). Матеріали, які містяться в роботі можуть бути використані при науковому описі граматичної будови англійської мови, при складанні підручників та навчально-методичних посібників, направлених на вдосконалення викладання англійської мови в учбових закладах.

Cтруктура і обсяг роботи. Магістерська робота загальним обсягом __сторінок (обсяг основного тексту — 70 сторінок) складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (88 позиції) та додатків.

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено мету й конкретні завдання, описано його матеріал, методологічні основи й методи дослідження, сформульовано основні положення роботи, що виносяться на захист, висвітлено її наукову новизну, теоретичне і практичне значення.

Перший розділ «Особливості перекладу англійських заперечних конструкцій російською мовою» присвячений виявленню та аналізу заперечних конструкцій на різних рівнях мови (лексичному, граматичному, синтаксичному та стилістичному) та способам відтворення цих конструкцій російською мовою при перекладі з англійської мови. У цьому розділі також розглядається історія розвитку заперечень та різні тлумачення поняття «заперечення». В структурному відношенні цей розділ складається з чотирьох параграфів та трьох підпунктів.

У другому розділі «Специфіка відтворення англійських заперечних конструкцій російською мовою», який складається з шести параграфів, проводиться порівняльно-зіставний аналіз відтворення англійських заперечних конструкцій на всіх мовних рівнях російською мовою, на матеріалі повісті Джона Фаулза «Вежа з чорного дерева» та двох його перекладів, виконаних перекладачами К. Чугуновим та І. Безсмертною.

У загальних висновках підсумовуються результати проведеного дослідження, окреслюються перспективи подальших студій з обраної проблематики.

У Додатках надаються англійські заперечні конструкції, відібрані методом суцільної вибірки та їхні переклади російською мовою, зроблених К. Чугуновим та І. Безсмертною.

Розділ І. Особливості перекладу англійських заперечних конструкцій

1. 1 Визначення поняття «заперечення»

Заперечення являє собою важливу категорію мови, будучи однієї з основних розумових операцій. Універсальність заперечення обумовлена прагненням людини до диференціації явищ дійсності та відбиттям цього процесу в мові.

Проблема заперечення являє собою одну з основних категорій філософії та логіки. Термін «заперечення» у філософію ввів Гегель [20, с. 45], але він вкладав у нього ідеалістичний зміст. Він вважав, що в основі заперечення лежить розвиток ідеї, думки. Заперечення як реальний аналог логічного, уявного заперечення (антитезису) при цьому розглядалося як обов’язковий момент, який багаторазово повторюється у будь-якому процесі, де має місце зміна фаз, періодів, етапів зміни того або іншого об'єкта [14, с. 34].

З погляду формальної логіки заперечення являє собою «…логическую операцию, противопоставляющую истинному суждению неистинное, ложному суждению неложное суждение, указывающую на несоответствие предиката субъекту или образующая дополнение к данному классу…[22, с. 76]» При цьому відзначається, що до запереченого судження веде не просте невиявлення очікуваного іншого певного об'єкта, тому що небуття одного складається в бутті іншого [13, с. 37−50]. Інакше кажучи, заперечення — це не пряме відбиття дійсності і її зв’язків, а спосіб нашого їхнього пізнання, заснованого на контрасті з вихідними позитивними фактами.

Являючись універсальною категорією мови зі складною й багатоаспектною семантикою та багатообразним арсеналом засобів вираження, заперечення одержує окреме тлумачення у світлі кожного нового напрямку мовознавства.

Заперечення — елемент значення речення, який вказує, що зв’язок, який встановлюється між компонентами речення, на думку мовця, реально не існує [5, с. 249] або що відповідне стверджувальне речення відкидається мовцем як помилкове. Найчастіше негативне висловлювання спостерігається в такій ситуації, коли відповідне стверджувальне було зроблено раніше або входить у загальну презумцию мовців. Заперечення — одна із властивих всім мовам світу вихідних, семантично нерозкладених значеннєвих категорій, які не піддаються визначенню через більш прості семантичні елементи [7, с. 223].

Синтаксичний аспект проблематики заперечення завжди був основним у дослідницькій практиці, і це іноді навіть приводить до тверджень, що заперечення — категорія, властива тільки реченню. Так, наприклад, В. В. Лебедев [40] висловлює думку, що «минимальной языковой единицей, в пределах которой функционирует отрицание, является предикативная конструкция [40, с. 56].» Така позиція відбиває більш вузьке розуміння даного мовного явища й не узгоджується з фактами наявності заперечних мовних форм непредикативного характеру.

З формальної точки зору заперечення може виражатися заперечними словами (рос. «не»); заперечним префіксом (нім. «unbekannt»); заперечними формами окремих частин мови: дієслова (англ. «І don’t want» — аналітична заперечна форма, араб, літер, «lam yaktub»), займенника (рос. «никто», ірак. діал. «lahhad») та ін. Заперечення може бути формально невираженим компонентом значення слова (рос. «отказаться» = «не согласиться») або тим, що мається на увазі - формально невираженим компонентом значення речення (рос. «много ты понимаешь») [40, с. 16].

Отже, заперечення є не лише проблемою лінгвістів. Термін «заперечення» широко застосовується і в інших науках, таких як логіка чи філософія, що говорить про багатоаспекність цього поняття.

1.2 Історія заперечних конструкцій

Заперечення — одна з найцікавіших категорій у граматиці. Цій проблемі присвячено багато наукових праць. Перші згадки знаходимо у працях Е. Кліми [81], О. Есперсона [26], Е. Шендельса [66], В. Бондаренко [11], В. Комісарова [32], Е. Падучевої [49], Р. Якобсона [70] та інших відомих вчених. Через категорію заперечення у лінгвістиці вивчають негативну реакцію, яка і є історичною основою сучасного заперечення. Тож, перш ніж перейти до вивчення заперечних конструкцій, треба сказати кілька слів про етапи розвитку заперечення.

Загальна історія заперечних конструкцій в багатьох мовах характеризується своєрідними коливаннями. Коли від заперечення залишається тільки проклітичний склад або навіть один звук, воно виявляється занадто слабким, і з’являється необхідність підсилити його додаванням якого-небудь додаткового слова. Це слово у свою чергу може бути зрозуміле як елемент, що виражає заперечення, і може піддатися такому ж процесу, як і первинне слово. Таким чином, відбувається постійне чергування послаблення й посилення; це явище в сполученні з подальшою тенденцією ставити заперечення на початку речення, де воно цілком може бути опущене, веде до своєрідних наслідків, які можна прослідити на прикладі англійської мови [26, с. 376].

Спочатку ne, що (разом з його варіантом me), було первісним вигуком відрази; воно робилося, головним чином, м’язами обличчя — а саме скороченням м’язів носа. Згодом ne зникає, а разом з ним втрачається і значення відрази [26, с. 370].

В англійській мові стадії були такі:

1) стародавноаглійський період (до 1100) — ne був основним елементом заперечення: Іc ne secge;

2) середньоанглійський період (1100−1500) — ne підсилювалося за допомогою nought або редуцованої форми not: І ne seye not [76, с. 57];

3) XIV-XVст. — not витіснуло ne і стало основним запереченням у реченні: І say not;

4) у сучасній англійській мові заперечення підсилюється допоміжним дієсловом do: І do not say;

5) в останні роки do not скорочується в форму don’t. Заперечення зливається з дієсловом, а літера о замінюється апострофом: І don’t say [27, с. 126].

У деяких вживаних сполученнях, особливо в сполученні I don’t know, ми спостерігаємо самий початок нового послаблення, оскільки при вимові [aі d (n) nou] від колишнього заперечення фактично нічого не залишається.

Посилення заперечення відбувалося або за допомогою слова, що означає «дріб'язок» (not a bіt, not a jot, not a scrap та ін.), або за допомогою прислівника, що означає «коли-небудь» (ін. -англ. na з ne + а = гот. nі aіws, нім. nіe; англ. never також іноді втрачає своє часове значення й збігається за значенням з not). Нарешті, для посилення може додаватися слово, що означає «нічого»: лат. non, англ. not (слабка форма від nought) або нім. nіcht; у порівн. -англ. І ne seye not у наявності подвійне заперечення [79, с. 128].

З опущенням або втратою заперечного прислівника стверджувальне значення слова змінювалося на заперечне. Найяскравіші приклади цього процесу знаходимо у французькій мові.

В інших мовах перехід слова зі стверджувальним значенням у заперечення зустрічається спорадично, наприклад: ісп. nada «нічого» з панцира. (res) nata, nadіe «ніхто» і ін. -ісл. слова на -; в англійській знаходимо but з ne. . but, порівн. діал. nobbut, цікаве more у значенні «no more» у південно-західній частині Англії, наприклад: Not much of a scholar. More am І [86, с. 45−52].

Отже, потреба у запереченні з’явилась дуже давно, ще у стародавні часи. Заперечення зазнало значних змін, про що свідчать етапи його розвитку. Кожна мова мала свої особливості у вираженні заперечення, але все почалося з ne що означало вигук відрази. В сучасній англійській мові це значення втрачається.

1. 3 Різновиди заперечних конструкцій та їх місце в реченні

За характером вираженого в реченні ставлення до дійсності їх поділяють на стверджувальні й заперечні [10, с. 102]. Заперечення й твердження — явища взаємозалежні. За змістом усяке заперечення є твердження протилежного [28, с. 72].

Так, заперечення наявності якої-небудь особи, предмета, дії, ознаки є твердження її відсутності: затверджуючи, що (він ходить — he goes), (він у школі — he is at school), ми заперечуємо те, що (він не ходить — he doesn’t go), (він не в школі — he is not at school); і навпаки, заперечуючи той факт, що (він ходить — he goes), (він у школі — he is at school), ми затверджуємо, що (він не ходить — he doesn’t go), (він не в школі - he is not at school). Твердження й заперечення в мові функціонують у тісному зв’язку й слугують для вираження таких протилежних понять, як (дія — недія), (наявність — відсутність), (існування — неіснування) та ін. [16, с. 279].

Тож, будь-яке явище, ознака, характеристика в мові можуть бути представлені як ті, що стверджуються і як ті, що заперечуються.

Заперечення бувають різних видів і можуть проявлятися на будь-якому мовному рівні (лексичному, граматичному, синтаксичному, стилістичному) залежно від виду.

На лексичному рівні заперечення виражається словами, які мають «успадковане» значення, історично марковані. Тобто слова, які не мають заперечного афікса, але мають заперечне значення.

There were other small treasures David had failed to identify [75, с. 23].  — Были там и другие маленькие шедевры, авторов которых Дэвид не смог назвать сам [23, с. 46].

У перекладі лексичне заперечення fail відповідає граматичному запереченню не смог. Дуже часто перекладачі вимущені перекладати лексичні заперечення граматичними, що говорить про складність передачі заперечних конструкцій російською мовою саме на лексичному рівні.

Звичайне заперечення на граматичному рівні виражається за допомогою спеціальних слів — заперечних часток або займенників (граматичні заперечення):

Then don’t wake him, for God’s sake [75, c. 59].  — Ради бога, не будите его [23, с. 74].

Граматичні заперечення не викликають труднощів, бо при перекладі заперечна частка not в оригіналі відповідає заперечній частці не при перекладі. Обидві частки відносяться до граматичного рівня.

На синтаксичному рівні заперечення виражається за допомогою інтонації, риторичних запитань, повторів чи емфаз. Головна функція — це підсилення емоційності.

На думку Г. Левітової [41, с. 185] за допомогою риторичних запитань можна передати заперечення, навіть якщо в самому складі речення відсутні будь-які формально-граматичні ознаки заперечення. Тобто заперечне значення в реченнях такого типу імплікується: You are too young to understand it. = Не понимаешь [41, с. 189].

Крім поділу заперечних конструкцій на різні види, існує ще й класифікація мов, залежно від того, як в них комбінуються граматичні засоби вираження заперечення. Наприклад, Ф. Алігусейнова [3, с. 74] вважає, що існують мови одного та мови одного або двох заперечень.

1. Мови одного заперечення. У них при наявності заперечного слова заперечна частка при дієслові не вживається, що є характерним для англійської мови: Nobody has come - Никто не пришел; І have not come — Я не пришел.

2. Мови одного або двох заперечень. В них при наявності заперечного слова обов’язкова й заперечна частка. Але при відсутності такого слова вживається тільки одна заперечна частка. Це властиве російській мові: Никто не пришел; Я не прийшов.

В англійській мові заперечення в реченні може бути виражено:

а) підметом, який при перекладі також має функцію підмета:

Nothing will induce me to part with Bunarry [88, c. 21]. - Ничто не заставит меня расстаться с Банбери [21, c. 65].

б) присудком:

I haven’t asked you to dine with me anywhere to-night [88, c. 20]. — Я не приглашал тебя ужинать со мной где-либо сегодня вечером [12, c. 67].

В цьому прикладі в англійському реченні заперечення виражене за допомогою заперечної частки not, і при перекладі російською мовою заперечення передається також заперечною часткою не.

в) додатком:

I know nothing, Lady Blacknell [88, с. 30]. — Я не знаю ничего, леди Блэкнел [12, с. 67].

Додаток nothing перекладач російською мовою передав також додатком ничего.

г) обставинами часу:

І never saw a woman so altered; she looks quіte twenty years younger [88, с. 23]. — Я никогда не видел женщину так сильно изменившуюся: она выглядит на двадцать лет моложе [12, с. 87].

My own one, І have never loved anyone іn the world but you [88, с. 28]. — Моя дорогая, я никогда никого на свете не любил кроме тебя [12, с. 86].

В останньому прикладі заперечному займеннику never у російському реченні відповідають заперечні займенники никогда и никого, а також дієслово в негативній формі, тоді як в англійському реченні дієслово представлене в стверджувальній формі. Це пояснюється тим, що в англійській мові заперечення граматично виражається один раз.

д) реченням в цілому (за допомогою заперечного союзу), яке при перекладі російською мовою передається за допомогою заперечної частки не:

There were no cucumbers іn the market thіs mornіng, sіr [88, с. 27]. — На рынке не было огурцов сегодня утром, сэр [12, с. 86].

На відміну від російської, заперечення в англійській мові може бути виражено лише одним з вищевказаних способів.

Варто пам’ятати, що це відноситься тільки до вираження заперечення в односкладовому реченні. Якщо маємо не одне, а два або більше речень, навіть якщо вони входять до складу односкладного речення, то заперечення може бути виражене в кожному з них:

She did not feel angry, she did not feel inclined to laugh, she did not know what she felt [77, c. 75]. — Она не чувствовала злобы, она не была склонна смеяться, она не знала, что она чувствует [12, c. 88].

Крім того, в одному реченні можлива комбінація заперечення в основному складі речення й заперечення в дієслівному словосполученні.

В інфінітивних, герундіальных і дієприкметникових конструкціях заперечення може бути виражено:

а) провідним компонентом — непридикативної форми:

Hіs father, not lіkіng the іdea of hіs goіng on the stage, had іnsіsted on thіs [77, с. 28]. — «Его отец, которому не нравилась идея, что он пойдет на сцену, настоял на этом»[12, с. 86].

б) будь-яким підлеглим компонентом:

Sometіmes he would sіt sіlent and absracted, takіng no notіce of anyone [77, с. 27]. — Иногда он сидел тихо и отрешенно, не обращая ни на кого внимания [12, с. 87].

В інфінітивних, герундиальных та дієприкметникових конструкціях, як і у цілому реченні, в англійській мові може бути тільки одне заперечення, на відміну від російської.

Отже, заперечення можуть виражатися на будь-якому мовному рівні (лексичному, граматичному та синтаксичному) залежно від виду. На кожному з цих рівнів є свої особливі засоби вираження заперечень, які при перекладі з оригіналу передаються російською мовою як лексичними, граматичними, так і синтаксичними засобами. Ці рівні в оригіналі та перекладі не обов’язково будуть співпадати, що можна пояснити тим, що в англійській мові можливе лише одне заперечення на відміну від російської.

1. 4 Засоби вираження англійських заперечень та їх переклад

1.4. 1 Засоби вираження англійських заперечень на лексичному рівні та їх переклад російської мовою

Заперечення в мові може передаватися за допомогою різних засобів — заперечних слів, заперечних префіксів, також заперечних форм дієслова (що не властиво російській мові), а може й не мати окремого вираження, будучи компонентом значення слова («отказаться» = «не согласиться»; «to refuse» = «not to accept») [31, с. 49].

Тобто, окреме слово без заперечного префікса можна розглядати як слово з заперечним значенням; пор. lack (= have not), faіl (= not succeed); однак можна сказати також, що succeed — це заперечна відповідність до faіl [25, с. 79]. Такі слова мають імпліцитне заперечення.

Імпліцитність — явище, що характеризується невираженністю елементів значення формальними засобами. Вона проявляється на всіх рівнях мови. За рахунок імпліцитності мовним одиницям надається додаткова глибина й багатошаровість [68, с. 92].

Імпліцитне заперечення є змістовою мовною категорією. Виявлення імпліцитного заперечення можливо при аналізі семантики тої або іншої мовної одиниці. Особливість імпліцитного заперечення, як і будь-якої іншої імпліцитної категорії складається в асиметрії, тобто невідповідності плану змісту й плану вираження, а також у невиразності значення формально-граматичними показниками [68, с. 93−99].

Сему заперечення, приховану в значенні слова, можна вичленити за допомогою методу компонентного аналізу. Означення «компонентний аналіз» ввів Уард Гуднаф [4, с. 267]. Використовуючи систему формального семантичного аналізу, дослідник може відкрити власні когнітивні процеси інформанта. У. Гуднаф також підкреслював, що аналізуючи компоненти значень в іноземних поняттях, дослідник може прийти до більш валідного розуміння культури в цілому в термінах когнітивних структур індивідуального носія культури. Тобто, компонентний аналіз — це аналіз, побудований на виокремленні компонентів, з яких складається об'єкт аналізу. В лінгвістиці, це процедура виокремлення сем в значенні слів, яка проводиться шляхом будування бінарних опозицій [53, с. 98].

Слова, в яких значення негації закладене в самому корені слова є й в англійській, і в російській мовах, наприклад: to lack, to deny; солгать, убить [46, с. 26].

Через те, що приховане заперечення може не виражатися формальними засобами, у перекладача можуть виникнути труднощі з вичленовуванням слів, які мають негативне значення. Таких слів не так вже й багато, наприклад: hardly — едва не, barely — чуть не, scarcely — почти не, few - немного, lіttle - небольшой, fаіl - не сделать, lack - не хватать, deny — отрицать, forbіd — запрещать, hate - ненавидеть, absent - не быть та ін. [59].

There were other small treasures David had failed to identify = There were other small treasures David could not identify [75, c. 44].

Были там и другие маленькие шедевры, авторов которых Дэвид не смог назвать сам [23, с. 51].

Найчастіше слова з імпліцитним заперечним значенням перекладають за допомогою антонімічного перекладу, що є прикладом перекладацьких трансформацій.

Л. Бархударов визначає його як широко розповсюджену комплексну лексико-граматичну заміну, суть якої полягає в трансформації стверджувальної конструкції в заперечну, або навпаки заперечної в стверджувальну, яка супроводжується заміною одного зі слів перекладного речення оригінала на його антонім у перекладі [6, с. 41].

На думку В. Комісарова сутність прийому антонімічного перекладу полягає у використанні в перекладі слова або словосполучення, що має значення, протилежне значенню відповідного англійського слова або словосполучення в оригіналі [33, с. 357].

Наприклад, російські слова «любить», «нравиться» будуть прямими відповідностями англійським дієсловам «to love», «to lіke» і антонічними відповідностями дієсловам «to hate«, «to dіslіke».

Необхідність застосування антонімічного перекладу пов’язана з тим, що в сучасній англійській мові для утворення антонімів широко використовуються заперечні префікси. При цьому, внаслідок того, що в англійській мові заперечні префікси відрізняються за формою від заперечної частки not, слова з такими префіксами настільки ж вільно сполучаються з заперечною часткою, як і всі інші слова. Часто саме це й робить неможливим безпосередній переклад слова з заперечним префіксом російською мовою. Найпоширеніший в російській мові префікс «не» збігається за формою з заперечною часткою [56, с. 200].

Тому слова з таким префіксом рідко сполучаються з заперечною часткою через немилозвучність такого сполучення. У більшості випадків використання в англійському тексті сполучення заперечної частки not зі словом, що має заперечний префікс, перекладачеві доводиться прибігати до антонімічного перекладу.

I have the honour and happiness of presenting Miss Emelia Sedley to her parents, as a young lady not unworthy to occupy a fitting position in their polished and refined circle1[12, c. 44].

Я имею честь и удовольствие представить… её (мисс Эмилию Седли — Авт.) родителям в качестве молодой особы, вполне достойной занять подобающее положение в их избранном и изысканном кругу [12, с. 44].

Слово unworthy перекладалося за допомогою антонімічного перекладу не тому, що в російській мові відсутня антонімічна група «достойный — недостойный», а лише внаслідок того, що це слово вжите з заперечною часткою.

Другим фактором, що впливає на застосування антонімічного перекладу, є наявність в англійській мові цілого ряду антонімічних груп, що не мають відповідностей у російській мові. При цьому зазвичай в російській мові є слово, що відповідає за значенням одному із членів англійської антонімічної групи, у той час протилежний член (або члени) цієї групи не має собі відповідності. Наприклад, антонімічна дієслівна пара «to lіke — to dіslіke«.

Дієслову «to lіke» приблизно відповідають за значенням російські дієслова «нравиться» та «любить», але для його антоніма відповідності в російській мові немає. Тому при перекладі дієслова dіslіke прибігають до прийому антонімічного перекладу.

Not that I dislike poor Amelia: who can dislike such harmless good — natured creature? [85, с. 86] - Не потому, что я не терплю бедную Эмилию — да кто же может не любить такое безобидное, добродушное создание?[15, с. 89]

В цьому випадку вибір остаточного варіанта перекладу визначається вимогами контексту в цілому, але суть прийому від цього не змінюється.

Отже, слова, заперечне значення яких не виражено формально-граматичними засобами є як в англійській, так і в російській мовах. Таких слів не дуже багато, але дуже часто вони викликають труднощі у перекладачів, які повинні прибігати до різних трансформацій, в тому числі до антонімічного перекладу, аби досягти адекватності та еквівалентності перекладу.

1.4. 2 Засоби вираження заперечень на морфемному рівні та їх переклад російською мовою

До морфемних засобів вираження заперечення відноситься афіксация, представлена префіксацією та суфіксацією.

Афіксація — це спосіб словотвору, за допомогою якого нові слова створюються шляхом приєднання словотворчих афіксів, тобто, префіксів і суфіксів, до основ різних частин мови [30, с. 187].

Афікси, що оформлюють похідні слова в сучасній англійській мові, неоднорідні з точки зору походження; серед них є афікси німецького походження (un-), афікси, запозичені в різний час із інших мов, в основному з романських (dis-, de-) та з грецької мови (anti-), а також афікси, що виникли на англійському ґрунті в результаті переосмислення морфологічної структури запозичених слів (in-).

Префіксація — це спосіб словотвору, при якому утворення нового слова відбувається за допомогою приєднання префікса [42, с. 28].

Під префіксом ми розуміємо частину слова (морфему), яка у своєму розвитку отримала відповідне абстрактне значення і яка ставиться перед словотворчою основою, змінюючи її значення: patient (терпеливый) - impatient (нетерпеливый).

Інколи префіксацію відносять до синтаксичного способу словотвору, а не до деривації, тому що префікси, на противагу суфіксам, у більшості випадків не відносять утворені слова до нової частини мови [43, с. 50].

Найбільш вживаними префіксами з заперечним значенням є: іl-, іr-, іm-, іn-, -un-, dіs-, mіs-, non-, de-.

1. іn- і його фонетичні варіанти іm-, іl-, іr-, що виникли в результаті регресивної асиміляції з початковим приголосним кореня. Префікс іn— - романського походження; зустрічається, в основному, у складі запозичених слів; надає значення заперечення: іncorrect «неправильный, неверный» — correct «правильный»; improbable «невероятный», «неправдоподобный» — probable «вероятный, правдоподобный»; illegal «незаконный» — legal «законный». В російській мові відповідає запереченню не.

2. Префікс un- німецького походження; сполучається з іменними й дієслівними основами. Не існує жорстких правил вживання даного префікса, тому ймовірність помилитися з ним істотна, особливо для початківців. В російській мові найчастіше відповідає запереченню не.

Префікс un- є найпродуктивнішим заперечним префіксом і може використовуватися не лише із прикметниками, але й з дієсловами. Наприклад:

Прикметники (дієприкметники): префікс un- часто вживається перед голосними, рідше перед чистим —a: unusual (необычный), unopened (неоткрытый), untidy (неопрятный), unsuccessful (неуспешный).

Іменники: uneasy — uneasiness (неудобство), untidiness (неопрятность).

Дієслова із префіксом un- мають не заперечний, а протилежний зміст: dress — undress (одевать-раздевать), chain — unchain (сковывать-освобождать) [42, с. 102].

3. Префікс dіs- має романське походження. Цей префікс надає утвореним за його допомогою словам значення заперечення: dislike — не любить, або значення протилежної дії: disunite — разъединять, разделять. Майже завжди в російській мові відповідає запереченню не.

Він також вживається з прикметниками, дієсловами (дієприкметниками) та іменниками. Через те, що dіs-, як і деякі інші префікси, може вживатися перед голосними, то випадки його вживання потрібно просто запам’ятати, щоб уникнути плутанини: disagreeable (неприятный), disapproved (неодобренный), disorganized (неорганизованный). Якщо слово починається на невимовної H, то перед нею може вживатися -dіs (dіshonest) [57, с. 12].

Даний префікс може вживатися й перед приголосними: disrespectful (непочтительный).

З іменниками й дієсловами dіs- вживається дуже часто: disfigure (искажать), disjoin (разъединять); dislike (неприязнь), disbalance (дисбаланс).

7. Префікс mіs- можна перекласти, як «неправильний», «помилковий», саме цей зміст даний префікс надає словам.

На відміну від попередніх префіксів mіs- вживається тільки з іменниками, дієсловами та дієприкметниками: misunderstand (неверно понять), misunderstood (неверно понятый), misleading (вводящий в заблуждение).

disbelief (неверие) — misbelief (заблуждение, ересь)

8. Префікс non- вживається не дуже часто. Цей префікс походить безпосередньо від частки no, і може заміняти в деяких випадках інші префікси (зазвичай un-): unprofessional — nonprofessional (непрофессиональный), undurable — nondurable (недолговечный); nonsense (бессмыслица) [30, с. 250].

9. antі- — префікс грецького походження; синонім префіксу counter; у російській мові префіксу antі — відповідають префікси противо-, анти-: antitank — противотанковый, antiaircraft — противовоздушный, antifascist — антифашист.

10. de- — префікс романського походження (франц.); оформлює дієслівні й іменні основи; надає значення зворотної дії: decode — расшифровывать; deform — деформировать; або значення руху назад, позбавлення чого-небудь: debar — лишать права адвокатской практики, decolour — обесцвечивать.

Що стосується похідних типу unlіke — не любить, то вони не властиві англійській мові. При дієсловах префікс un-, як і близькі йому префікси dіs-, de-, mіs-, має власно не заперечне, а привативне значення, тобто значення дії, зворотньої (протилежної) дії, вираженому мотивуючим дієсловом, наприклад: to tie — завязывать та to untie -развязывать.

Суфіксація — це спосіб словотвору, при якому нове слово утворюється шляхом приєднання суфікса до основи [30, с. 246].

Суфікс — це словотворча морфема, яка йде після кореня й утворює нове слово, яке відноситься до іншої частини мови або до іншого класу. Суфікси є одним з ознак іменника як частини мови. Суфікси іменників англійської мови різноманітні за походженням. Є суфікси, які розглядаються тільки як морфеми, і суфікси, що виникли із самостійних слів; суфікси споконвічні (-hood, -ness, -ful) й запозичені (-ism, -fy, -ment). Поряд із продуктивними суфіксами (-ist, -ee, — ess, —ation), за допомогою яких словниковий склад англійської мови продовжує поповнюватися новими лексичними одиницями, існують непродуктивні (-or, -ard) або малопродуктивні (-ment, -hood), що зустрічаються або в одному або декількох словах, або як морфологічна прикмета іменника.

О.Д. Мешков у своїй книзі «Словотвір сучасної англійської мови» вказує на те, що суфікси можна підрозділити на термінальні й нетермінальні [44, с. 30].

Термінальні суфікси можуть займати тільки кінцеве положення в слові. До них можна віднести суфікси —shіp, -let, -hood, -ness, -al. Але серед термінальних суфіксів немає жодного заперечного афікса. Наприклад: frіendshіp, kіndness, brotherhood.

Нетермінальні суфікси здатні приєднувати після себе інші суфікси, наприклад, reader — readershіp [42, с. 87].

У свою чергу П. М. Каращук у своїй книзі «Словотвір в англійській мові» наголошує на підрозділі всіх похідних іменників на утворенні за допомогою агентивних суфіксів (-er, -or) і на ті, що утворенні за допомогою абстрактних суфіксів (-ism, -ship, -dom) [30, с. 37].

Посткореневий продуктивний суфікс —less, за допомогою якого можна також виразити заперечення має суто англійське походження. Він вказує на відсутність того, що виражено іменником без цього суфікса. Після цього іменник, стає прикметником: homeless (бездомный), motionless (недвижимый).

Суфікс -free використовується для того, щоб позначити відсутність чи нестачу чого-небудь. Наприклад: fat-free -- что-то обезжиренное, також відомі calorie-free - без калорий, cholesterol-free - без холестерина, salt-free - без соли. При перекладі на російську мову зазвичай використовується префікс без [34, c. 247].

Таким чином, заперечні афікси в англійській мові приєднуються лише до іменних основ. Дієслівної ж основи з заперечними афіксами не поєднуються, тому що дієслівне заперечення передається в англійській мові аналітичною формою дієслова з часткою not.

При наявності заперечних афіксів значну більшість становлять префікси. Сполучуваність заперечних афіксів з основами різних частин мови варіюється як від мови до мови, так і в рамках однієї мови. І якщо початкове та похідне слова відносяться до однієї частини мови, то суфікс слугує для розмежування лексико-граматичних классів.

Більшість префіксів російською мовою перекладається за допомогою заперечного префікса не і не викликають труднощів у перекладачів. Заперечні суфікси, яких в англійській мові лише два (-less та -free) при перекладі також не викликають великих труднощів. Суфікс -less відповідає російському заперечному префіксу без: fearless - безстрашный, homeless - бездомный. А заперечний суфікс —free передається російською мовою за допомогою заперечної частки без: calorie-free - без калорий, cholesterol-free - без холестерина

1.4. 3 Засоби вираження заперечень на синтаксичному рівні та їх переклад російською мовою

Категорія заперечення має кілька способів вираження і серед них — синтаксичний, коли мовець не користується звичайними лексико-граматичними засобами (типу заперечної частки not, заперечних займенників і прислівників nobody, none, never), а прибігає до субститутів, тобто до заміни частин слів [48].

Одним з ефективних еквівалентів заперечення в діалогічному мовленні є повторення адресатом мови всього висловлення мовця або лише тієї його частини, що викликає його заперечення або негативну реакцію.

Своєрідність вираження заперечення за допомогою повтору полягає в тому, що це значення в ньому імплікується. Таким чином адресат мовлення заперечує співрозмовникові, висловлює своє несхвалення, не погоджується зі слововживанням мовця або просто виражає свою негативну емоційну реакцію [9, c. 116].

Заперечне значення повтору часто експліцитно підтримується макроконтекстом. Дистрибуція повтору сприяє конкретизації, більшій категоричності заперечного значення, тут уточнюються емоційні відтінки відповідної репліки, розкриваються причини негативної реакції адресата мовлення або висловлювання мовця.

Пояснення контексту: синів доводить до відчаю корисливість матері - усе в будинку здається в найм.

Elіza. Why, І don’t know what you’re talkіng about, boy. Іf І hadn’t trіed to accumulate a lіttle somethіng, none of you would have had a roof to call your own.

Eugene. A roof to call your own? Good God, І never had a bed to call my own! І never had a room to call my own! [15, c. 55].

Элайза. Я понятия не имею о чем ты говоришь. Если бы я не пыталась накопить немного денег, ни у кого из вас не было бы дома, который можно было бы назвать своим.

Юджин. Дома, который можно было бы назвать своим? Бог мой, да у меня никогда не было постели, которую я мог бы назвать своей! Комнаты, которую я мог бы назвать своей! [15, с. 55]

При вираженні заперечення за допомогою повтору «a roof to call your own» логічна сторона висловлення відступає на другий план, а домінує емоційна. Негативне значення повтору-незгоди «a roof to call your own» передається в усному мовленні специфічною емоційно-негативною інтонацією.

У системі синтаксичних стилістичних засобів англійської мови є так само прийоми, засновані на тому, що їхня синтаксична форма не відповідає їхньому логічному змісту. Одним з таким прийомів є риторичне запитання.

У вітчизняному й закордонному мовознавстві (Е. Падучева [50], І. Гальперін [21] та ін.) неодноразово зазначалося, що заперечення можна відтворити за допомогою речень питальних за формою, але заперечних за змістом, типу Кому какое дело? Стоит ли нервничать? — у російській, What’s the use of іt? — в англійській мові.

Відомо, що питання завжди більш емоційно навантажені, ніж твердження або заперечення. Таким чином, природно, що твердження, яке має питальну форму, стає більш емоційно забарвленим, більш емфатичним, і тому воно повніше розкриває відношення мовця до предмета думки [52, с. 62].

У традиційній лінгвістиці питальні речення, які не означають запитання, називаються риторичними питаннями. Вважають, що риторичні питання не містять питання про невідоме, вони самі передають думку, у якій щось заперечується або затверджується; причому, при формально позитивній структурі риторичне питання має значення заперечного судження, і навпаки, при формально заперечному плані вираження в ньому реалізуеться твердження.

На конструктивному рівні питально-заперечні речення можуть не містити ніяких формальних лексико-граматичних сигналів заперечного значення, однак на комунікативному рівні вони ідентифікуються мовцями як заперечні. Значення заперечного повідомлення в них імплікується, підказується ситуацією мови; лінгвістичним засобом вираження цього граматичного значення є специфічна інтонація [41]. Наприклад:

— As sound as I can make them. He went quickly on. I’d rather hoped humbly in the footsteps of… but he saw too late he was heading for another mistake.

— Of whom, dear boy?

— Braque?

— It was a mistake. David held his breath [75, c. 24].

- Работаю в меру своих способностей. -- И поспешно добавил: -- Я скорее надеялся бы идти по стопам… -- Но тут же понял, опять с опозданием, что делает вторую ошибку.

- По чьим стопам, мой друг?

- Брака?

- Это была уже явная ошибка. У Дэвида перехватило дух [23, с. 46].

Риторичні питання найчастіше використовуються в усному різновиді публіцистичного стилю — ораторській мові й у стилях художнього мовлення (особливо поезії).

Часте вживання риторичних питань в ораторській мові пов’язане з тим, що риторичне питання все-таки не втрачає ознак питання. Можна сказати, що в риторичному питанні реалізуються два синтаксичних значення одночасно: значення питання й значення твердження.

Характеристика риторичного питання буде неповної, якщо не сказати кілька слів про інтонацію. Інтонація залежить від змісту висловлювання. Однак інтонація питання безпосередньо залежить від форми речення. Вона підкорюється тим загальним законам інтонаційного оформлення висловлювання, які визначаються типами речень в англійській мові. Тому в риторичному питанні, незважаючи на зміст висловлювання, інтонація залишається питальної, там де форма питання вимагає такої інтонації [37, с. 7].

Емфаза — це виокремлення якогось елементу висловлювання. Емфатичні моделі - це конструкції, обороти, поєднанн лексико-граматичних елементів, які природно сприймаються в протиставленні з нейтральними. Вони зовсім не повинні розглядатися як відступ від норми чи її порушення, а як закономірне явище експресивного та емоційного мовлення. Емфатичні моделі можуть не лише підкреслювати окремі члени речення, але також надавати експресивне забарвлення всьому реченню [2, с. 396].

Емфаза виражається за допомогою підсилюючого дієслова do, відступів від твердого порядку слів (інверсії), заперечних конструкцій, моделі as as.

Найбільш розповсюдженими є випадки наявності в реченнях заперечних конструкцій з «no» перед іменниками. В такому випадку дієслово-присудок виступає в стверджувальній формі. «No» утворилося в результаті злиття заперечення з неозначеним артиклем a, an чи неозначеним займенником any. Заперечення «no» перед іменниками робить усе речення заперечним, і часто при перекладі використовується слово «никакой». В деяких випадках при перекладі заперечення ставиться перед дієсловом [17, с. 49].

Be this as it may, Kossel’s distinction had no influence and was not found in the encyclopedic Physiology of plants [80, с. 271]. - Даже если это и так, взгляды Косселя на природу различий между данными свойствами не оказали никакого влияния, и о его точке зрения не упоминалось в энциклопедии «Физиология растений» [18, с. 56].

В конструкціях it is not until… that та not…until міститься подвійне заперечення, і це дозволяє перекладати їх стверджувальними реченнями, при цьому вводяться слова только, лишь.

It was not until recently that his book was published [75, c. 45]. — Только недавно его книга была опубликована [23, c. 68].

Отже, на синтаксичному рівні заперечення може виражатися за допомогою повторів, риторичних запитань чи емфаз. Усі ці прийоми слугують для того, шоб підсилити емоційність висловлювання. В таких випадках інтонація має важливе значення.

1.4. 4 Засоби вираження заперечень на стилістичному рівні та їх переклад російською мовою

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой