Особливості професійних стереотипів осіб раннього юнацького віку

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Психология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський національний педагогічний університет

імені Т. Г. Шевченка

Психолого-педагогічний факультет

Кафедра соціальної та практичної психології

Бакалаврська робота

Особливості професійних стереотипів осіб раннього юнацького віку

Чернігів 2011р.

Зміст

Вступ

Розділ 1: Соціальний стереотип як соціально-психологічний феномен

1.1 Поняття і психологічна основа соціального стереотипу

1.2 Умови формування та функції соціального стереотипу

1.3 Професійний стереотип як різновид соціального стереотипу

Розділ 2: Емпіричне дослідження професійних стереотопів осіб раннього юнацького віку щодо представників робітничих професій

2.1 Вибірка та процедура емпіричного дослідження

2.2 Методи та методики дослідження

2.3 Отримані результати та їх аналіз

2.4 Практичні рекомендації

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Дана робота присвячена вивченню особливостям професійних стереотипів у осіб раннього юнацького віку. Необхідність в проведенні досліджень на вказану тему обумовлюється цілою низкою причин.

По — перше, проблема професійних стереотипів у осіб раннього юнацького віку є однією з актуальних у психологічній науці. Всі аспекти і процеси життя людина сприймає і реагує тільки через свої стереотипи, взаємодіє з людьми на підставі стереотипів, робить усі свої умовиводи і висновки тільки на підставі своїх стереотипів. Фактично людина не сприймає реальний світ таким, яким він є, а моментально підбудовує його під свої стереотипи замість того, щоб перебудовувати себе (свої стереотипи) відповідно до дійсності.

По — друге, будь-який аналіз дійсності, що здається людині об'єктивним і безстороннім, прагнення зайняти визначне місце в цій «дійсності», випливаючи «показникам» свідомості - і є ні що інше, як стереотип. Якщо людина говорить про якусь професію: «Мені це подобається, а те — не подобається», «люблю — не люблю» — вона має стереотип у виді здебільшого не зовсім марного досвіду кого-небудь із предків. Якщо людина говорить самому собі: «Я це зробити можу, а те — не можу» — вона має ще один стереотип.

Таким чином, обрана тема має як наукову так і практичну значущість і тому була взята мною для дослідження.

Об'єктом дослідження є професійні стереотипи особитості.

Предметом дослідження є особливості професійних стереотипів осіб раннього юнацького віку.

Метою дослідження є розкритя змісту професійних стереотипів осіб раннього юнацького віку щодо представників робітничих професій.

Гіпотеза дослідження: особам раннього юнацького віку властиві негативні професійні стереотипи щодо представників робітничих професій через їх низьку престижність.

Згідно з поставленою метою та висуненою гіпотезою було визначено основні завдання дослідження:

1) Теоретичний аналіз феномену професійного стереотипу його психологічних характеристик та особливостей.

2) Організація та проведення емпіричного дослідження серед осіб раннього юнацького віку (учнів 10 класів) по вивченню професійних стереотипів.

3) Проведення статистичного та якісного аналізу отриманих результатів.

Методологічною та теоретичною основою дослідження є концептуальні дослідження вітчизняних вчених (Б. Ананьєв, Л. Виготський, Розіна) про традиційні типи соціально — психологічної взаємодії в трудовій діяльності та положення ряду зарубіжних науковців (Ф. Бек, Херман та ін.).

Методи дослідження. В ході дослідження були використані методи: теоретичний аналіз, проведення анкетування, психодіагностичні вимірювання, методи первинного та вторинного математико — статистичного аналізу.

Структурно робота представлена у вигляді вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. Перший розділ присвячено аналізу соціального стереотипу, як психологічного явища в процесі соціалізації особистості та визначення суті професійного стереотипу, як різновиду соціального стереотипу. У другому розділі наведений опис процедури емпіричного дослідження, отримані результати та практичні рекомендації. Загальний об'єм роботи — 49 сторінок.

Розділ 1: Соціальний стереотип як соціально-психологічний феномен

1.1 Поняття і психологічна основа соціального стереотипу

Проблема соціального стереотипу має широку історіографію. У західній психології, політології і соціології теорії стереотипів розробляються в основному, на макротеоретичному рівні. У цих дослідженнях містяться різні інтерпретації стереотипу, як певного утворення з певними психологічними механізмами, що формуються під впливом різноманітних зовнішніх і внутрішніх чинників.

Вперше слово «стереотип» зустрічається при описі секретів друкарської справи і позначає металеву пластинку, що використовується в друкарській справі як матеріал для подальших копій. Останнім часом поняття «стереотип» все частіше вживається для характеристики процесів, що відбуваються в рамках тієї або іншої культури, ідеології, державної політики тощо, зумовлюють трансформацію основоположних соціокультурних цінностей народу, нації, держави і супроводжуються безконтрольним тиражуванням цих цінностей (що частіше мають негативне, ніж позитивне значення для сприймання їх іншими).

Стереотип (від греч. «stereotype»: stereos — твердий, міцний і typos — форма, зразок, відбиток) — тверда, часто спрощена, стандартна думка про соціальні групи чи про окремих індивідів як представників цих груп. 20]

Стереотипи -- це уявлення про іншу групу, уявлення, які можуть бути вірними і невірними; вони можуть бути також результатом надмірного узагальнення, але одночасно можуть і містити в собі якесь «раціональне зерно» [16].

Стереотип соціальний — узагальнена, спрощена і ригідна система широко розповсюджених уявлень про групи людей, що є об'єктом пізнання, у яких кожна людина розглядається як носій певних провідних характеристик, що приписуються будь-якому члену даної групи безвідносно до його реальних якостей; система, що має високу стійкість, найчастіше емоційно забарвлена. Як правило, групи членства є реально існуючими і задаються формальними характеристиками, такими, як національність, релігійна конфесія, стать, професійна приналежність і т.п. Найбільш поширеними стереотипи про представників різних расових, національних і релігійних груп. Стереотипні уявлення про існуючі психологічні типи людей називаються типажами [20].

Термін «стереотип» був введений в суспільні науки в 20-і роки ХХ століття в США, коли виникла необхідність вивчення і пояснення законів функціонування масової свідомості. Засновником концепції стереотипного мислення і поведінки став американський вчений Уолтер Ліппман (Walter Lippman). У своїй роботі «Громадська думка» (1922 р.) У. Ліппман стверджував, що стереотипи — це впорядковані, схематизовані, детерміновані культурою «картинки світу» в голові людини, які економлять її зусилля при сприйманні складних соціальних об'єктів і захищають її цінності, позиції і права [4, 11].

У своїй роботі У. Ліппман виділив дві важливі, на його думку, причини, які впливають на формування стереотипів. Перша причина — використання принципу економії зусиль, характерне для повсякденного людського мислення, яке виражається в тому, що люди прагнуть не реагувати кожного разу по-новому на нові факти і явища, а прагнуть підводити їх під вже наявні категорії. Друга причина — це захист існуючих групових цінностей.

Протягом ХХ ст. було запропоновано величезну кількість конкретних визначень соціального стереотипу. Залежно від теоретичної орієнтації автора на перший план висуваються відповідні аспекти цього явища.

Так, Т. Шибутані визначає соціальний стереотип як «популярне поняття, що позначає приблизне угрупування людей, з точки зору якоїсь легко помітної ознаки, підтримуване широко поширеними уявленнями щодо властивостей цих людей» [30, 98].

Р. Таджурі (R. Taguiri) розуміє під соціальним стереотипом «схильність суб'єкта, що сприймає, легко і швидко відносити людину, що сприймається, до певної категорії залежно від його віку, статі, етнічної приналежності, національності, професії, і тим самим приписувати йому якості, які вважаються за типові для людей цієї категорії» [2, 95].

Г. Тежфел (H. Tajfel) підсумовував головні висновки досліджень в області соціального стереотипу:

1) люди з легкістю проявляють готовність характеризувати обширні людські групи (або соціальні категорії) недиференційованими, грубими і упередженими ознаками;

2) така категоризація відрізняється міцною стабільністю протягом дуже довгого часу;

3) соціальні стереотипи в деякій мірі можуть змінюватися залежно від соціальних, політичних або економічних змін, але цей процес відбувається украй повільно;

4) соціальні стереотипи стають виразнішими («вимовними») і ворожими, коли виникає соціальна напруженість між групами;

5) вони засвоюються дуже рано і використовуються дітьми задовго до виникнення ясних уявлень про ті групи, до яких вони відносяться;

6) соціальні стереотипи не представляють великої проблеми, коли не існує явної ворожості в стосунках груп, але вкрай важко модифікувати їх і управляти ними в умовах значної напруженості і конфлікту [2, 95−96].

У кінці 50-х років ХХ ст. в західній науковій думці найбільшу популярність отримало визначення соціального стереотипу, запропоноване американським психологом і соціологом К. Юнгом (K. Joung). Соціальний стереотип розумівся ним як «помилкова класифікаційна концепція, з якою, як правило, пов’язані якісь соціальні чуттєво-емоційні відтінки схожості і відмінності, схвалення або засудження іншої групи» [4, 12−13]. Після такого погляду на сутність соціальних стереотипів до них почали відноситися як до чогось свідомо помилкового, невірного. Стереотип почав виступати синонімом помилкової оцінки або упередженої думки про явища або групи. Лише з виникненням гіпотези О. Клайнберга почала поширюватися думка про наявність у стереотипах якогось «зерна істини» [28, 242].

У американській науці існує безліч напрямів, які розробляють соціально-бихевіористські (У. Ліппман, Р. Хара), психологічні (Т. Адорно, М. Хоркхаймер), символічно-інтеракціоністські (Т. Шибутані, Д. Девіс. С. Беран), феноменологічні (Е. Вайнеки) теорії в дослідженні стереотипів. Спільним для американських досліджень є те, що вони в основному присвячені образам, що формуються в певній соціальній групі, їх ролі в соціальній і політичній сфері.

Вивчення соціальних стереотипів успішно здійснюється в Польщі завдяки старим науковим традиціям і сучасному інтересу до проблеми. Домінують історичний і загальнотеоретичний підходи (А. Шафф, А. Бондар, А. Барциковський, А. Колоськовська та ін.).

Велика увага в роботах учених Німеччини і Франції приділяється стереотипізації як процесу формування стереотипів. Мова йде про прихильність стереотипам, про схильність користування ними в певних ситуаціях. Недоліком цих досліджень є обмеження уваги до проблем стереотипів теоретичними питаннями, без встановлення зв’язку між стереотипами і конкретною дією.

У західноєвропейській соціальній психології широко поширена точка зору, відповідно до якої соціальні стереотипи і безліч інших феноменів групової і суспільної свідомості мають бути об'єднані в спільну концептуальну схему. Зокрема, швейцарський соціальний психолог В. Дуаз виділив чотири рівні стереотипів:

· індивідуально-психологічні особливості формування уявлень людини про своє соціальне середовище;

· уявлення, що складаються в ситуації міжособистісного спілкування;

· колективні уявлення, що формуються в міжгрупових відносинах (соціальний стереотип зароджується і функціонує саме на цьому рівні);

· ідеологія, яка складається під впливом певних історичних умов даного суспільства [32, 112].

У вітчизняній психології до кінця 50-х років ХХ ст. термін «стереотип» не вживався, незважаючи на те, що проблема вивчення шаблонів поведінки людини ставилася. Найбільш всебічно цю проблему розглянув П. Сорокін. Не вводячи в обіг термін «стереотип», він описав процес функціонування стереотипів в соціокультурній групі. «Безліч процесів і форм поведінки заздалегідь зафіксована в тому або іншому вигляді і виконується більшістю членів групи» [21, 17].

Дослідник підкреслював, що «у кожній групі є певний клімат взаємин. Цей шаблон поведінки є нібито „кістяк“ групи, на якому далі виводяться інші, детальніші узори поведінки» [21, 28]. Інтегральним чинником всього соціального життя виступає колективний рефлекс. Словом, все соціальне життя вбачилося П. Сорокіну у вигляді нескінченної ланцюгової реакції. І хоча «кожна соціальна група завжди має в своєму середовищі «інакодумців», але вони часто-густо поводяться відповідно до «офіційним» норм [21, 35]. Не використовуючи поняття «стереотипи поведінки», П. Сорокін практично описав механізм їх дії в соціокультурних групах. Він розгледів і проблему зміни шаблонів поведінки, відзначаючи, що «моментальна, одночасна і тотожна зміна шаблонів поведінки у всіх членів групи майже не зустрічається» [21, 34].

Після робіт П. Сорокіна до проблеми стійких форм поведінки довгий час не зверталися, і лише наприкінці 50-х — на початку 60-х років ХХ ст. у вітчизняній науці з’явилася низка робіт критичного змісту, в яких піднімалася проблема стереотипізації і стереотипів. Тоді ж уперше у вітчизняній науці були зроблені спроби дати визначення поняттю «стереотип». В. Ядов під стереотипом розумів «чуттєво забарвлені соціальні образи» [35, 33]. І. Кон дає таке визначення стереотипу: це «упереджена, тобто не заснована на безпосередній оцінці кожного явища, а виведена із стандартизованих думок і очікувань, думка про властивості людей і явищ» [11, 188].

У радянській літературі дослідження проблеми стереотипів пов’язане з іменами К. Гаджієва, Л. Зака, І. Кона, Г. Кондратенко, Ю. Шерковіна, П. Шихирева, В. Ядова та інших. Цим дослідникам властивий класовий підхід до проблеми дослідження стереотипів, в їх роботах найчастіше зустрічається визначення стереотипу як «образу» або «набору якостей», як досить примітивного або емоційно забарвленого уявлення про дійсність, що неадекватно відображає об'єктивні процеси. Проте сьогодні більшість російських учених (услід за західними) стали обережніше ставитися до феномена стереотипу, розглядаючи його як комплексне утворення і оцінюючи його зміст не лише з негативного боку (В. Агєєв, Т. Васильева, В. Коробов, І. Малишева, Ю. Сорокин, Т. Стефаненко, В. Янчук та ін.).

Оскільки функціональне поле стереотипів — межа свідомого і несвідомого в поведінці людини — питання про співвідношення стереотипу і установки є дискусійним. Одні дослідники (особливо американські - С. Аш, Ф. Хайдер, Л. Фестінгер) розглядають стереотип як когнітивний елемент установки, другі - (наприклад, наш вітчизняний дослідник, І. Суханов) ототожнюють ці два поняття, треті - вважають стереотип за форму вираження установки (наприклад, П. Шихирев). Але правомірніше, говорити про те, що установка є психологічною основою стереотипу [4, 14].

Як і інші явища в соціальній психології стереотипи мають свою структуру. Соціальний стереотип включає три компоненти:

— інформаційний компонент (погляди на світ, значущі речі)

— емоційно-оцінний компонент (його симпатії-антипатії до значущих об'єктів);

— поведінковий компонент (готовність діяти по відношенню до об'єкту, що має «значення для мене»).

Установки існують в суспільній психології, у сфері людських взаємин. «Стикаючись з людиною, що належить до якогось певного класу, професії, нації, вікової групи, ми заздалегідь чекаємо від неї певної поведінки і оцінюємо конкретну людину по тому, наскільки вона відповідає (або не відповідає) цьому еталону [13, 271−272].

У вітчизняній психології теорія установки детально розроблена видатним грузинським психологом Д. Узнадзе. Він пропонує таке визначення установки: «Установка є цілісним динамічним станом суб'єкта, який зумовлюється двома чинниками: потребою суб'єкта і відповідною об'єктивною ситуацією» [29, 36]

На відміну від свідомої спонуки (мотиву), установка мимовільна і не усвідомлюється самим суб'єктом, але саме вона визначає його ставлення до об'єкту і сам спосіб його сприймання. «Людина, що колекціонує палітурки, бачить у книзі перш за все цей її аспект і лише потім все інше. Читач, що радіє зустрічі з улюбленим автором, може взагалі не звернути увагу на оформлення книги. У системі установок, непомітно для самої людини, акумулюється її попередній життєвий досвід, настрої її соціального середовища» [13, 272].

Відповідно диспозиційної концепції регуляції соціальної поведінки особистості В. Ядова людина володіє складною системою різних диспозиційних утворень, які регулюють її поведінку і діяльність [36; 89]. Ці диспозиції організовані ієрархічно. В основі такого розподілу лежить схема Д. Узнадзе, згідно якої установка виникає завжди за наявності певної потреби, з одного боку, і ситуації задоволення цієї потреби, з іншого боку. У рамках даної концепції виділяється чотири рівні диспозицій:

а) елементарні фіксовані установки;

б) соціальні фіксовані установки або аттітюды;

в) базові соціальні установки;

г) ціннісні орієнтації особистості.

Соціальна установка як психологічне явище є готовністю сприймати групи людей та інші соціальні об'єкти певним чином. Вона надає когнітивному елементу соціального стереотипу змісту і визначає його інтенсивність, ступінь його емоційної насиченості. Спочатку в людини формується установка, а потім стереотип наповнюється відповідним цій установці змістом. Оскільки стереотип виступає як прояв групової свідомості, яка, у свою чергу, корегується, то соціальні установки, безпосередньо впливають на сприймання й оцінку реальності.

Установка в соціокультурному середовищі виявляється в звичаях. На основі засвоєння звичаїв і їх дотримання формується система стереотипної поведінки. Таким чином, установка через звичаї, що існують в даній соціокультурній групі, впливає на формування шаблонів поведінки — від трудових прийомів до етикету. Паралельно з цим процесом відбувається формування стереотипів свідомості, уявлень про свою та про інші соціальні групи, що відмінні від власної за тими або іншими критеріями.

Проблема соціального стереотипу має досить широку історію. У дослідженнях західних і вітчизняних психологів присутні різні інтерпретації стереотипу, як певного утворення з певними психологічними механізмами, що формуються під впливом різноманітних зовнішніх і внутрішніх чинників. Соціальний стереотип нерозривно пов’язаний з соціальною установкою як психологічного явища, що є готовністю сприймати групи людей та інші соціальні об'єкти певним чином. Вона надає соціальному стереотипу змісту і визначає його інтенсивність, ступінь його емоційної насиченості.

1.2 Умови формування та функції соціального стереотипу

Стереотипи є продуктом психологічних процесів, які природним і неминучим чином ведуть до їх формування і збереження. Отже, щоб зрозуміти, як стереотипи утворюються і зберігаються, важливо володіти базовим розумінням психологічних процесів, за допомогою яких вони виникають.

Джерелом формування соціальних стереотипів є як особистий досвід людини, так і вироблені суспільством соціальні норми [6, 152]. Різні соціальні групи — реальні (нація) або ідеальні (професійна група) — виробляють стереотипии як стійкі пояснення певних фактів, звичні інтерпретації явищ. Це цілком логічно, оскільки стереотипизация -- необхідний і корисний інструмент соціального пізнання світу. Воно дозволяє швидко і на певному рівні досить надійно категоризовати, спрощувати соціальне оточення людини, зробити його зрозумілим, отже, прогнозованим.

Таким чином, селекція, обмеження, категоризація величезної маси соціальної інформації, яка щохвилини звалюється на людину, -- когнітивна основа стереотипізаціі. Оцінна поляризація на користь своєї групи, що дає людині відчуття приналежності і захищеності, -- мотиваційна основа цього механізму.

Механізмом формування стереотипів є й інші когнітивні процеси, тому що стереотипи виконують низку когнітивних функцій — функцію схематизації і спрощення, функцію формування і зберігання групової ідеології тощо.

На думку Д. Мацумото, стереотипи базуються на таких психологічних процесах, як вибіркова увага, оцінка, формування понять і категоризація, атрибуція, емоції і пам’ять [17, 82]. Розглянемо докладніше психологічнч процеси, на яких ґрунтується соціальні стереотипи.

1. Категоризація. У своєму повсякденному житті ми стикаємося із безліччю стимулів — з об'єктами навколишнього світу, людьми, яких ми зустрічаємо; з тим, що ми чуємо або говоримо, — і практично неможливо, щоб ми відстежили їх усіх. Тобто, коли наша свідомість створює ментальні образи всіх людей, місць, подій, ситуацій і дій, з якими ми стикаємося, неможливо уявляти всі ці стимули у вигляді одиночних, незалежних блоків інформації. Тому ми формуємо поняття, за допомогою яких можемо в думках уявляти ці події, ситуації, місця і людей, так, щоб наша свідомість могла з ними працювати.

Поняття — це ментальна категорія, яку ми використовуємо для класифікації подій, об'єктів, ситуацій, поведінки або навіть людей відповідно до тиких спільних властивостей, які ми в них виділяємо. «Ми формуємо поняття для того, щоб можна було оцінювати інформацію, ухвалювати рішення і діяти відповідним чином. Культури розрізняються саме по тому, якими можуть бути ці спільні властивості. Ми користуємося цими спільними властивостями, які допомагають нам при класифікації або категоризації - процесі, за допомогою якого психологічні поняття групуються разом».

Набагато легше й ефективніше створювати поняття або категорії інформації, а також оцінювати ці категорії і діяти виходячи з них, чим обробляти кожен індивідуальний елемент. У психології дослідження формування понять передбачає вивчення того, як люди класифікують або категоризують події, об'єкти, ситуації і людей, перетворюючи їх на поняття.

Категоризація — це «психічний процес віднесення одиничного об'єкту, події, переживання до деякого класу, яким можуть виступати вербальні і невербальні значення, символи, сенсорні і перцептивні еталони, соціальні стереотипи, стереотипи поведінки тощо» [20, 159].

Категоризація розглядається як фундаментальний процес для процесів сприйняття, мислення, мови і діяльності. Коли ми ідентифікуємо і позначаємо об'єкт як що-небудь (книга, тварина, дерево), ми категоризуємо. У переважній більшості випадків категоризація здійснюється автоматично і не вимагає свідомої активності.

Формування понять і категоризація дають нам можливість організовувати різноманітні об'єкти навколишнього світу у вигляді кінцевого числа категорій. Зазвичай під категорією розуміється угрупування двох або більше об'єктів, до яких можуть бути застосовані схожі способи звершення. Категорії накладають впорядкованість на складне різноманіття стимульного світу і завдяки цьому дозволяють ефективно взаємодіяти з ним. Віднесення різних об'єктів до категорій служить людині керівництвом до дії: категорія скорочує шлях визначення стратегії поведінки, зводить цей процес до найбільш короткого варіанту.

Стереотипи є вмістом категорій, які відносяться до людей. Тому стереотипи можна визначити як «особливі типи рольових схем, які організовують попереднє знання і очікування особи стосовно інших людей, які підпадають під конкретні категорії». Рольова схематика може базуватися на таких чинниках, як стать, раса, вік або заняття, якщо перераховувати лише деякі з них. Соціальне стереотипування має місце, «коли комплекс рис, ролей, емоцій, здібностей та інтересів атрибутується індивідам, які категоризируются на підставі помітних характеристик, що ідентифікуют.

Таким чином, соціальна категоризація є одним з основних механізмів формування стійких уявлень про різні соціальні групи, зокрема, соціальних стереотипів, упереджень і забобонів.

2. Схематизація. По мірі категоризації людини, подій або ситуацій навколишнього світу в процесі пізнання включається схематизація — знаходження в досвіді відповідної когнітивної схеми. Найбільш визначені когнітивні схеми, що найчастіше зустрічаються, — це знання про поняття або типи стимулів, атрибути, що включають їх, і відношенні між ними. Когнітивні схеми є низкою взаємопов'язаних думок, уявлень, соціальних установок і стереотипів, що дозволяють швидко розпізнати об'єкти за наявності обмежених інформаційних ресурсів. У найбільш загальному вигляді вони є заснованими на індивідуальному досвіді узагальненими уявленнями відносно об'єктів і ситуацій, що вживаються для їх швидкої оцінки і прогнозування можливого розвитку ситуації. Когнітивні схеми організовують окремі уявлення репрезентації людей щодо конкретних аспектів їх оточення, створюють основу для орієнтації й обрання оптимальної стратегії звершення. Когнітивні схеми дуже схожі з прототипами і часто використовуються поряд з ними [37].

У багатьох випадках, стикаючись з ситуацією або конкретним об'єктом, людина вже володіє якоюсь структурою уявлень про об'єкт, ситуацію і можливу логіку розвитку подій. Більш того, навіть за очевидної для інших неадекватності обраної когнітивної схеми вона наполегливо дотримується її. При цьому людина володіє найрізноманітнішими когнітивними схемами, що складають її алгоритмічний оцінний і поведінковий багаж. Людина не забезпечена всіма необхідними атрибутами на кожний день. Будь-який об'єкт, а точніше уявлення про нього мають елемент невизначеності, що заповнюється наявними інформаційними ресурсами, представленими в когнітивних схемах. Декілька когнітивних схем можуть об'єднуватися одна з одною в семантичні мережі. Чим ближчими є когнітивні схеми одна до одної, тим більше вірогідна їх одночасна активація, що надає корисну інформацію. Будучи здатними здійснювати висновки і робити узагальнення на майбутнє, що фіксуються в досвіді у вигляді когнітивних схем люди отримують додаткові ресурси оптимального функціонування. Подальша перевірка правильності даної схеми приводить до збільшення вірогідності її майбутнього відтворення.

3. Атрибуція. У механізм формування стереотипів залучені не лише схематизація, категоризація, але й інші когнітивні процеси, перш за все каузальна атрибуція — «інтерпретація суб'єктом міжособистісного сприйманняя причин і мотивів поведінки інших людей» [14, 33]. Засновником вивчення каузальної атрибуції є Ф. Хайдер, що розробив її основні категорії і принципи. Вивченням казуальної атрибуції займалися також К. Девіс, Е. Джонс, Г. Келлі, Д. Кенноуз, Р. Нісбет, Л. Стрікленд.

Атрибуції виконують в нашому житті важливі функції. Вони дозволяють нам організовувати інформацію в психологічно значущому ключі. Ця організація інформації необхідна насамперед через велику кількість подій, що відбуваються навколо нас. Низка досліджень показала, що атрибуції пов’язані з контролем, і що люди, які прагнуть контролю, проводять атрибуції частіше, ніж ті люди, що не прагнуть його. Атрибуції також допомагають людям упорядковувати нову інформацію про світ і усувати невідповідності між новими і старими способами розуміння намірів і поведінки оточуючихлюдей [17, 83].

У процесі атрибуції відбувається приписування причин поведінки і досягнень індивідів на підставі групової приналежності. Люди пояснюють поведінку впливом внутрішніх (особистіснихх, суб'єктивних) і зовнішніх (ситуативних, средовищних, об'єктивних) чинників. При цьому, вони схильні свої успіхи пояснювати своїми внутрішніми якостями, а невдачі - зовнішніми обставинами. Навпаки, успіхи інших частіше пояснюються зовнішніми чинниками, а невдачі - внутрішніми чинниками. Цей феномен нерозривно пов’язаним з функцією, яку виконує в психологічній структурі особистості «Я-образ», що складається як результат взаємодії базових оцінних ставлень людини до світу, до інших людей, до себе. Ця функція полягає в захисті позитивної самооцінки найрізноманітнішими способами: від завищення своєї самооцінки до заниження оцінки інших.

Як правило, стереотипи виникають на основі достатньо обмеженого минулого досвіду, у результаті прагнення будувати висновки на базі обмеженої інформації. Саме такий чином часто виникають стереотипи щодо групової приналежності людини, наприклад приналежності до якоїсь професійної групи, коли яскраво виражені професійні риси у представників якоїсь професії з якими дюдина зустрічалась раніше розглядаються як риси, властиві всякому представникові цієї професії («всі вчителі навчають», «всі бухгалтери — педанти» і т. ін.). Тут виявляється тенденція «витягувати сенс» з попереднього досвіду, будувати висновки за схожістю з цим попереднім досвідом, не зважаючи на його обмеженість [3, 128−129].

4. Емоції. Емоції - це «психічне відображення у формі безпосереднього упередженого переживання життєвого сенсу явища або ситуації, обумовленого відношенням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта».

Емоції -- невід'ємна і важлива частина нашого звичного, повсякденного життя. Емоції -- важливі мотиватори нашої поведінки, які говорять нам, що потрібно бігти, коли ми боїмося, або нападати, коли ми розгнівані. Емоції -- це важливі механізми виведення даних, що говорять нам, як ми інтерпретуємо події і ситуації навколо нас. Емоції є також важливими міжособистісними маркерами, що інформують нас про стан наших стосунків із іншими людьми.

5. Фрустрація. Фрустрація — це «психічний стан, що виникає внаслідок реальної або уявної перешкоди, що заважає досягненню мети» [14, 381]. Захисні реакції при фрустрації пов’язані з появою агресії, відходом від важкої ситуації (у тому числі й перенесенням дій в уявний план), зниженням складності поведінки (інколи до рівня глибокої регресії).

Блокування досягнення мети часто породжує ворожість. «Коли причиною нашої фрустрації є переляк або невизначеність, ми часто переадресовуємо нашу злість. Цей феномен „зміщеної агресії“, можливо, вніс свій внесок до судів Лінча над неграми на Півдні після Громадянської війни в Америці» [16, 435].

Таким чином, фрустрація породжує ворожість, яку люди потім виливають на «цапів відпущення» і яку інколи скеровують більш безпосередньо на групи, що змагаються з ними. У цих випадках відбувається утворення соціальних стереотипів, що відзначаються крайнім ступенем емоційності, тобто відбувається формування забобонів.

6. Соціальна ідентифікація. В основі формування етнічної свідомості і культури як регуляторів поведінки людини лежать як вроджені, так і набуті в процесі соціалізації чинники — культурні і соціальні стереотипи, які засвоюються з тієї миті, як тільки людина починає ідентифікувати себе з певним етносом, культурою, певною соціальною групою й усвідомлювати себе їх елементом.

Ідентифікація — розуміння та інтерпретація іншої людини через ототожнення себе з нею, «процес об'єднання суб'єктом себе з іншим індивідом або групою на підставі усталеного емоційного зв’язку, а також включення в свій внутрішній світ цінностей, норм, зразків і ухвалення як поведінки і сприйняття їх як власних норм, цінностей зразків» [11, 109]. Ідентифікація виступає як один з механізмів пізнання і розуміння іншої людини. Поняття ідентифікації тісно пов’язане з поняттям ідентичності.

Поняття соціальної ідентичності вивчається як в психології, так і в соціології. З одного боку, соціальна ідентичність — це частина особистісної ідентичності або «Я-концепції», один з елементів структури особистості людини. Тут поняття вбудовується в систему загальнопсихологічного теоретичного знання (Е. Еріксон, М. Заваллоні, Дж. Марсиа та ін.) [33; 34]. З іншого боку, соціальна ідентичність розуміється як результат ідентифікації людини або групи людей з соціальною спільністю, і є соціологічним поняттям (Бергер, Лукман, А. Тежфел, В. Ядов та ін.) [1; 5; 24].

Але не слід забувати, що на ряду з пихологічними процесами в утворенні соціальних стереотипів стоять і психологічні чинники, такі як оцінка та пам’ять. Оцінка. Коли ми спостерігаємо якісь події або спілкуємося з іншими людьми, то постійно оцінюємо їх. Оцінкою називають процес, за допомогою якого ми визначаємо релевантність стимулів з точки зору їх значення для нашого життя. На підставі процесу оцінки в нас виникають емоційні реакції, а потім ми ухвалюємо рішення, що стосуються адекватних поведінкових реакцій. Процес оцінки є релевантним стереотипом, оскільки його забезпечує психологічний механізм, за допомогою якого ми активно впливаємо на вхідні стимули й обробляємо їх з урахуванням того, наскільки вони для нас є значимими [17, 85].

Пам’ять. Пам’яттю називають здатність пригадувати минулі події, вчинки, людей, об'єкти, ситуації, засвоєні навички тощо. Вона також має відношення до того, як ми зберігаємо подібну інформацію. Відповідно до класифікації Р. Аткінсона і Р. Шифріна, розрізняють три підтипи пам’яті і пов’язаних з ними процеси:

1) сенсорну пом’ять, первинне кодування стимулів («сенсорним реєстр»);

2) короткочасну або «робочу» пам’ять, яка служить посередником між сенсорною і довготривалою пам’яттю («короткочасне сховище»);

3) довготривалу пам’ять, сховище інформації протягом тривалих періодів часу («довготривале сховище»).

Відповідно до класифікації Е. Тульвінга, семантична пам’ять є особливим типом довготривалої пам’яті. Це пам’ять, в якій зберігаються правила, абстрактні ідеї і загальні поняття про світ, втому числы й про інших людей. Семантична пам’ять зазвичай базується на узагальненнях або зорових образах, пов’язаних з подіями, досвідом і засвоєними знаннями. Семантична пам’ять може бути також заснована на вербальному знанні, що передається від однієї людини до іншоъ, без якої-небудь опори на фактичний досвід або інтеракцію з об'єктом пам’яті. Вона відноситься до знань, які накопичені за довгий період часу, і постійно модифікуються або підкріплюються, коли індивід має справу зі спорідненими фактами, подіями або досвідом. Ці властивості семантичної пам’яті роблять її особливо релевантною нашому розумінню стереотипів [17, 85].

Знання, що зберігаються в семантичній пам’яті, служать основою для мислення і формування думок. При високому ступені фіксованості такі знання можуть набувати форми стереотипних думок, досить жорстких категорій і схем. Узагальнення і зорові образи, на яких заснована семантична пам’ять, можуть послужити основою для формування досить стійких уявлень про різні об'єкти соціальної реальності. У зв’язку з тим, що семантична пам’ять може бути також заснована тільки на вербальному знанні, без якої-небудь опори на фактичний досвід, за допомогою її можуть також засвоюватися вже готові соціальні стереотипи і упередження.

Аналізуючи феномен соціального стереотипу можна виділити властивості стереотипів, що вивчені недостатньо в роботах як західних так і вітчизняних дослідників. Проте, все ж можна виділити низку властивостей соціального стереотипу, найчастіше згадуваних в психологічній літературі:

1) нерозвинений когнітивний компонент;

2) поляризовані оцінки (завищення оцінки йде через автостереотип, заниження — через гетеростереотип);

3) жорстка фіксованість стереотипу, стійкість, що виявляється в різних ситуаціях і є, на погляд багатьох дослідників, головною характеристикою стереотипу;

4) інтенсивність емоційного прояву;

5) концентроване вираження властивостей соціальних установок (чіткий регулятор поведінки групи).

Що стосується функцій стереотипів, то вони вивчені детальніше. Існує низка класифікацій, з яких найбільш важливі, на наш погляд, приведені нижче.

Г. Тежфел виділяє чотири функції стереотипів, дві з яких реалізуються на індивідуальному рівні, дві - на групповому рівні.

Значення стереотипу на індивідуальному рівні:

§ когнітивна функція (селекція соціальної інформації, схематизація, спрощення);

§ ціннісно-захисна функція (створення та підтримка позитивного «Я-образу»).

На груповому рівні:

§ функція ідеологізації (формування і підтримка групової ідеології, що пояснює і виправдовує поведінку групи);

§ функція ідентифікації (створення і підтримка позитивного групового «Ми-образу»).

Дослідження двох останніх функцій дозволить, на думку Тежфела, створити теорію соціальних стереотипів. Він підкреслює, що соціальною психологією, історією, культурною антропологією і просто життєвим досвідом вже накопичено великий емпіричний матеріал, що свідчить про те, що на рівні групи соціальні стереотипи дійсно виконують вказані функції.

Німецький дослідник У. Квастгоф виділяє наступні функції стереотипів:

— когнітивна функція — генералізує (інколи надмірно) впорядковану інформацію — коли відзначають що-небудь, що впадає в очі. Наприклад, при засвоєнні чужої культури на заняттях іноземною мовою доводиться одні стереотипи (регулюючі інтерпретацію мови) замінювати іншими;

— афективна функція — визначена міра этноцентризму в міжетнічному спілкуванні, що виявляється як постійне виділення «свого» на противагу «чужому»;

— соціальна функція — розмежування «внутрішньогрупового» «позагрупового»: призводить до соціальної категоризації, до утворення соціальних структур, на які активно орієнтуються в буденному житті [7, 178].

У рамках лінгвістичних досліджень стереотипи тлумачиться як особливі форми зберігання знань і оцінок, тобто концепти орієнтувальної поведінки. У стереотипізації дослідники вбачають ядро традицій і етнічну своєрідність культури. Ментальні стереотипи фіксуються мовою або іншим семіотичним кодом (наприклад, зоровими образами).

Необхідно підкреслити ще одну особливість проблеми вивчення стереотипів — той факт, що явище стереотипізації привернула увагу соціологів набагато раніше, ніж увагу психологів, що зробило вирішальний вплив на змістовну інтерпретацію функцій стереотипів у психологічний дослідженнях. Як підкреслює В. Агєєв, «нерозчленоване уявлення про соціальні і психологічні функції соціального стереотипу, зумовлене змішенням рівнів наукового аналізу, призводить до однозначно негативної оцінки соціальних стереотипів як явища не лише соціального, але і психологічного» [2, 96].

Існують різні види стереотипів. Зокрема, розрізняють автостереотипи, що відображають уявлення людей про самих себе, і гетеростереотипи, що відображають уявлення про інший народ, іншу соціальну групу. Наприклад, те, що в свого народу вважається за прояв обачності, в іншого народу є проявом жадібності. Люди сприймають багато стереотипів як зразки, яким треба відповідати. Тому такі фіксовані уявлення здійснюють досить сильний вплив на людей, стимулюючи в них формування таких рис характеру, які відображені в стереотипі.

Стереотипи можуть бути індивідуальними і соціальними, тобто такими, що виражають уявлення про цілу групу людей. До соціальних стереотипів відносять етнічні, гендерні, політичні та інші стереотипи.

Стереотипи можна також розподілити на стереотипи поведінки і стереотипи свідомості. Стереотипи поведінки — це стійка поведінка соціокультурної групи та індивідів, що належать до неї, яка залежить від тієї ціннісно-нормативної системи, що функціонує в цій групі і, що регулярно відтворюється. Вони знаходяться в тісному зв’язку із стереотипами свідомості.

Стереотипи свідомості, як зафіксовані ідеальні уявлення ціннісно-нормативної системи виступають основою для формування стереотипів поведінки. Якщо стереотипи свідомості створюють моделі поведінки, то стереотипи поведінки впроваджують ці моделі в життя [10, 108].

Будь-який аналіз дійсності, що здається людині об'єктивним і безстороннім, прагнення зайняти визначене місце в цій «дійсності», випливаючи «покажчикам» свідомості - і є ні що інше, як стереотип. Стереотипи є продуктом психологічних процесів, які природним і неминучим чином ведуть до їх формування і збереження. Джерелом формування соціальних стереотипів є як особистий досвід людини, так і вироблені суспільством соціальні норми. На думку Д. Мацумото, стереотипи базуються на таких психологічних процесах, як вибіркова увага, оцінка, формування понять і категоризація, атрибуція, емоції і пам’ять.

1.3 Професійний стереотип як різновид соціального стереотипу

У деяких роботах розглядається роль регулятора образу-стереотипу як носія соціальних установок, що представляють якісь «стандартизований інваріант особистіного сенсу» групи, у тому числі й групи професійної. Одна з форм соціального стереотипу, що є схематизованим уявленням про особу як типового представника певної соціальної групи, називається стереотипом-типажем.

Професійним стереотипом-типажем ми називаємо персоніфікований образ самої професії, або, іншими словами, узагальнений образ типового професіонала. Якщо соціальна роль — це узагальнений нормативний спосіб поведінки, поведінковий еталон, що приписується людині і що очікується від неї як від представника певної соціальної групи, то типаж — це, швидше, схематизоване уявлення про людину, характер і способи її поведінки в неформальному міжособистісному спілкуванні.

Яскраві ілюстрації професійного стереотипу-типажу дає приклад кіномистецтва. Наприкінці 50-х рр. ХХ ст. актор О. Баталов знявся в фільмі «Велика сім'я» в ролі молодого робітника. Критика тих років відзначила, зокрема, невідповідність актора рольовому типажу: «Де розпрямлені плечі, орлиний погляд? Хіба така людина відважно станцює, зіграє на баяні?».

Минуло 30 років, і інтелектуальна зовнішність О. Баталова цілком вписується в стереотипи сучасного висококваліфікованого робітника (фільм «Москва сльозам не вірить»). Цю рухливість, культурологічну обумовленість та історичність соціального стереотипу відзначає П. Шихирев, коли пише: «…соціальний стереотип діє зараз, у даному суспільстві і у вузьких історичних рамках, поки він живе в людських емоціях» [32, 287].

Професійний стереотип — це узагальнене переконання людини щодо членів їншої професійної групи. Так, наприклад, багато хто вважає, що бухгалтер — це нудна, неемоційна і, можливо навіть, обмежена людина; політик — говіркий, хитромудрий і, напевно, нечесний; бізнесмен — активний, діловий, безпринциповий і жадібний. При цьому особливість стереотипів полягає в тому, що ми починаємо думати, що такими є всі бухгалтери, всі політики, всі бізнесмени, — правда, за умови, що ми самі не є ні першими, ні другими, ні третіми.

У психології для позначення цього явища навіть існує спеціальний термін — ефект гомогенності аут-группи. Даний ефект полягає в тому, що людина сприймає представників своєї власної групи як людей, що розрізняються за низкою характеристик, тоді як представники інших груп здаються однаковими за своїми характеристиками. Очевидно, що серед своїх колег людина бачить інших людей з дуже різними особистісними якостями, а представники інших, менш знайомих професій здаються схожими один на одного.

Психологічні механізми формування професійних стереотипів пов’язані з потребою людей відчувати власну компетентність. Бажаючи підкреслити свою перевагу, ми фіксуємо в інших негативні якості, принижуємо їхню гідність і тим самим полегшуємо сприймання себе як успішних і компетентних.

У 50-ті роки ХХ ст. відомий американський психолог Г. Олпорт висунув гіпотезу контактів — ідею про те, що якщо організувати контакти між представниками різних соціальних груп, то це понизить вірогідність виникнення в них стереотипів щодо один одного.

Дійсно, досвід спілкування і додаткова інформація про представників інших професій, яку ми отримуємо в ході набуття цього досвіду повинна змусити нас переглянути звичні і часто помилкові стереотипи. Проте все виявляється не так просто. Стереотипи дуже стійкі. Сама по собі отримана інформація не змінює початкові уявлення.

На думку канадського психолога Ж. Годфруа, стереотипи рідко бувають результатом нашого особистого досвіду. Найчастіше ми набуваємо їх від представників тієї групи, до якої належимо, особливо від людей зі сформованими поглядами (батьків, авторитетних дорослих, досвідченіших колег по роботі), а також із засобів масової інформації, що зазвичай дають спрощене уявлення про ті групи людей, про яких ми маємо в своєму розпорядженні недостатньо повідомлень.

В основі стереотипів лежать установки, що формуються у нас впродовж життя. Установка — це стан готовності, схильності до дії певним чином. Іноді установки в нас бувають сильні і щодо інших людей і щодо професій. Наша думка про професію, оцінки і переконання отримуються так само, як і стереотипи, — спочатку через взаємодію з батьками, потім з іншими значущими людьми. Між двадцятьма і тридцятьма роками установки закріплюються і «тверднуть», після чого змінюються вже через силу [2].

Професійний стереотип є частиною розповсюдженого статево-рольового стереотипу. Це явище ми спостерігаємо, коли йде мова про так звані «чоловічі» та «жіночі» професії. Чоловікам і жінкам приписують набори властивостей, які визначають, зокрема й те, які професії їм можна вибирати. Доводиться чути вислови типу: «Або жінка, або програміст»; «Якщо психолог жінка, це не психолог. Якщо психолог чоловік, це не чоловік». Такі висновки говорять не стільки про об'єктивну перевагу чоловіків перед жінками в освоєнні згаданих професій, скільки про систему уявлень, що склалася, яку можна і потрібно змінювати. Безперечно, є професійні сфери, де жінкам важче, ніж чоловікам за цілком об'єктивними причинами. Аналогічно і чоловікам деякі області діяльності підходять менше, ніж жінкам [1].

Стереотипи з’являються в людей не просто так, як шкідливі утворення. Вони виконують ряд корисних функцій. Перш за все використання стереотипів допомагає людям «економити мислення», отримувати потенційно корисну інформацію при малих інтелектуальних зусиллях. У складній, невизначеній ситуації взаємодії з представниками іншої професійної групи застосування стереотипів надає готові стандарти і пояснення. Проте отримувана в результаті користь виявляється інколи відносною. Отже, потрібно прагнути до подолання негативних стереотипів і упереджень [2].

Часто помилковий стереотип формується в результаті заміщення однієї професії з іншою. Прикладом може послужити плутанина в уявленнях про психолога, психотерапевта і психіатра. Незважаючи на підвищений інтерес до професії психолога, ще дуже часто можна почути: «Ти психолог? Отже психів лікуєш». У буденній свідомості і психолог, і психотерапевт, і психіатр майже не відрізняються за своїми функціями — всі вони працюють з психічно хворими людьми. У результаті сильно звужується сфера інтересів і компетентності психологів і психотерапевтів, оскільки за рамками залишається робота цих фахівців із здоровими людьми: у школі, кадровому агентстві, передвиборчому штабі, консультаційних центрах та інше [1].

Позбавитися від стереотипів (да і то не повністю) вдається тільки тоді, коли між представниками різних груп виникають не просто поверхневі контакти, а активна міжособистісна співпраця в процесі досягнення спільної, значущої для всіх мети за умови рівності статусу всіх залучених учасників. Це можливий і навіть необхідний шлях подолання взаємних негативних стереотипів між психологами і педагогами [2].

Професійне становлення особистості починається ще зі школи. Вибір професії - це друге народження людини. Людина, яка підростає, серйозно задумується про майбутнє своєї діяльності, визначивши цим коло своїх інтересів і об'єм знань, необхідних для досягнення мети. Навчання в школі дає можливість зорієнтуватися в багатьох важливих питаннях таких предметів, як фізика, хімія, географія, біологія, вводить у світ неживої і живої природи, історія і література — у світ суспільних явищ, математика — у світ кількісних відношень і просторових форм. Але існує ще один незвіданий та непізнаний світ, перед яким стоїть кожен старшокласник, — світ професій. Поряд з навчанням, відбувається підготовка до зрілого і правильного вибору учнями своєї майбутньої професії. Допомагати учням у формуванні вміння аналізувати професію, розвивати свої інтереси, здібності, об'єктивно оцінювати свої можливості й зіставляти їх із вимогами професії до людини, приймати правильне рішення щодо вибору професії - важливе завдання для всіх дорослих, що беруть участь у навчанні й вихованні школярів.

Професійна орієнтація як цілісна система складається із взаємопов'язаних компонентів, об'єднаних спільністю мети та єдністю управління. Це професійна освіта, професійне виховання, професійна активізація, професійна психодіагностика, професійна консультація, профе сійний відбір, професійна адаптація (вияв).

Серед старшокласників навряд чи можна знайти такого, хто не шукав би майбутню професійну дорогу, не думав би про життєві перспективи. Ось їхні типові відповіді: «Не можу Коки що сказати собі, куди мені йти після школи»; «Зараз Для мене найголовніше вирішити, до якого вузу вступати**; „Головне -- проблема самовизначення, визначення у житті“. Серед відповідей є й такі: „Не знаю, що важливіше -- займатися справою, яка на сьогодні перспективна й матеріали“ вигідна, чи оволодівати спеціальністю, яка подобається вже не перший рік».

Економічна ситуація в країні не може не позначатися на настроях молоді. Дехто занадто швидко стає реалістом, позбавляючи себе юнацького романтизму, етапу мрійництва й шукань. А дехто, навпаки, відкидає всілякі уявлення про реальну дійсність, намагаючись бути незалежним від соціуму, отаким собі вільним створінням всесвіту. Такі люди тяжіють переважно до східних релігій, до специфічних психологічних практик введення себе у змінені стани свідомості. Відтак психологові, який працює з юнацтвом, не обійтися без знання ідеології кришнаїтів, головних положень конфуціанства, історії буддизму і т. ін., якщо він хоче зрозуміти той загальний контекст, котрий обумовлює загострення певних особистісних проблем.

Практикуючий психолог, який консультує старшого школяра з приводу професійного самовизначення, повинен намагатися побачити реальну проблему в сукупності подій, зазирнути у більш-менш недалеке минуле.

Отож десятикласник П. С. вважає своєю головною проблемою вступ до військового навчального закладу. Серед шляхів її розв’язання він називає навчання у школі, а ще краще -- за самостійно складеною програмою, яка враховує й необхідність занять спортом.

Чому цей юнак прагне стати саме військовим? Виявляється, у нього нещодавно було чимало проблем із «вулицею». Він намагався замкнутися в собі, позбавитися її впливу. Коли не вийшло, вступив із вею в конфлікт і зазнав поразки. 1 нарешті став її членом, хоч і не досить активним. Так, погляд у минуле дає змогу зрозуміти, що вибір професії може здійснюватися не за покликанням, а скоріш як механізм психологічного захисту від неконтрольованої вуличної стихії.

Доцільно не припиняти консультування на цьому етапі, оскільки складності клієнта у спілкуванні з однолітками, напевно, мають корені ще в дитинстві. Необхідно допомогти юнакові подолати острахи, яких він не усвідомлює, позбавитися залежності від небажаного оточення, повірити у власні сили. Тому головний напрям практичної роботи у цьому випадку пов’язаний із допомогою у самопізнанні, реалістичному поглядові на себе, у власні глибини.

Комплексний розгляд проблеми обов’язково має включати реконструювання клієнтом власного життєвого шляху. Як він розповідає про своє минуле? До яких моментів неодноразово повертається? Які періоди не може згадати? Кого вважає для себе найближчою людиною ще з часів раннього дитинства? До кого подумки звертається, коли йому важко? Чиє ставлення до себе згадує як найщиріше, найвідвертіше, найдорожче? У спробі складання психологічної автобіографії важливі кожна деталь, кожний ніби випадковий епізод, кожна асоціація.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой